Управління активами і пасивами комерційного банку

Банк повинний визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу. Як уже відзначалося, прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами. Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів, а інший - прогнозування обсягу позичок і внесків. Обидва розглянутих методи мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволяє йому визначити потреби в готівці на даний момент.

У вирішенні цього завдання допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д. Причому, крім місцевих чинників, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д.

Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну частку ліквідних коштів в активі банку. При цьому банк повинний спиратися на свій досвід.

Підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики банку в сфері пасивних і активних операцій, з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто банк повинний розробити грамотну політику управління активними і пасивними операціями.

При цьому в управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти: [14]

1. Управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати притоки і відтоки готівки і розробити графіки платежів, яка відображається в програмному модулі “Позиція”. Терміни, на які банк розміщає кошти, повинні відповідати термінам притягнутих ресурсів. Не припустимо перевищення коштів на рахунках активу над коштами на рахунках пасиву.

2. Акцентувати увагу на підвищенні рентабельності роботи в цілому і на прибутковості окремих операцій зокрема. Так в управлінні кредитним портфелем необхідно:

контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості. Частка кожної групи кредитів у загальній сумі кредитних вкладень комерційного банку і її зміна є основою для прогнозування рівня коефіцієнта ліквідності, показує можливості продовження старої кредитної політики банку або необхідність її зміни;

обмежити розмір кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів;

видавати кредити можливо більшому числу клієнтів при зберіганні загального обсягу кредитування;

вжити заходів по стягненню простроченої позичкової заборгованості і нарахованих відсотків за користування кредитами;

3. Застосовувати методи аналізу групи розрахункових рахунків клієнтів і інтенсивності платіжного обороту по кореспондентському рахунку банку. Результати такого аналізу є основою для аргументованого перегрупування активів балансу банку.

4. Працювати над зниженням ризику операцій. При цьому необхідно пам'ятати, що термінові заходи, що починаються кредитними інститутами для підтримки своєї ліквідності і платоспроможності, як правило, пов'язані з ростом витрат банку і скороченням їхнього прибутку. Управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку знижує можливі збитки банків, створює міцну основу для їхньої діяльності в майбутньому. Система управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку орієнтується на вимоги Національного банку країни про дотримання комерційними банками встановлених норм ліквідності і платоспроможності. Для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем приведених вище показників ліквідності, аналізу чинників, що впливають на їхню зміну. Для цього доцільне створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для здійснення аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. У якості джерела для формування бази даних мною розглядаються як укладені так і ті що проробляються кредитні і депозитні договори, договори про позики в інших банків, відомості про потребу в кредиті під товари відвантажені, термін оплати яких не наступив, щоденне зведення оборотів залишків по балансових рахунках, щоденна відомість залишків по особових рахунках, відомості по позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п.

У управлінні пасивами банку можна порекомендувати визначити стратегію підтримки стійкості депозитів. Частиною такої стратегії виступає маркетинг - підвищення якості обслуговування клієнтів, із тим щоб вони залишалися надійними для банку і під час кризових ситуацій. Підвищення термінів ощадних депозитів, їхньої середньої суми також пом'якшує коливання депозитів під час криз.

У міжнародній практиці менеджери по управлінню ліквідності банків розробили ряд практичних рекомендацій для поліпшення цього виду діяльності. Перша з них складається в тому, що менеджери по управлінню ліквідністю повинні контролювати діяльність усіх відділів банку, відповідальних за використання і залучення коштів, і координувати свою діяльність із роботою цих відділів.

Менеджери по управлінню ліквідністю повинні передбачати, коли найбільше великі вкладники і користувачі кредитів банку планують зняти кошти з рахунку або збільшити внески. Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту або надлишку ліквідних коштів.

Менеджери в співробітництві з вищим керівництвом і керівниками відділів повинні бути впевнені, що пріоритети і цілі управління ліквідними коштами очевидні. У недавньому минулому при розміщенні коштів ліквідність банку часто мала вищий пріоритет. [14]

Потреби банку в ліквідних коштах і рішення щодо їх розміщення повинні постійно аналізуватися з метою запобігання і надлишку, і дефіциту ліквідних коштів. Зайві ліквідні кошти, що не реінвестуються в той же день, ведуть до втрат прибутків банку, у той час як їхній дефіцит повинний бути швидко ліквідований щоб уникнути несприятливих наслідків поспішних позик або продажів активів, також ведучих до втрат прибутків.

Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтовані економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Для аналізу й визначення чистої потреби у фінансуванні Базельський комітет ухвалив відповідні рекомендації, які можуть бути використані українськими банками. Їх суть полягає у прогнозуванні ймовірних змін у структурі активів і пасивів, позабалансових вимог і зобов'язань за трьома сценаріями: за звичайного стану фінансів; за умов кризової ситуації в окремому банку і в разі загальної кризи на грошово-кредитному ринку. Після цього порівнюються показники обсягів прогнозованого припливу і відпливу готівкових коштів протягом кількох річних (піврічних, квартальних) періодів, диференційованих за вищезазначеними варіантами фінансового стану.

Обчислення потенційної різниці між припливом і відпливом готівки в кожному часовому періоді у разі розвитку подій за тим чи іншим варіантом дає змогу визначити ймовірний надлишок або дефіцит ліквідності банку на конкретний момент. Це допомагає розробити систему заходів для підтримання в оптимальних розмірах потреб у залучених і запозичених ресурсах для покриття можливого браку ліквідності. Звичайно, у межах тієї суми, яку банк без особливих труднощів і витрат може знайти на грошово-кредитному ринку.

У разі виникнення потреби в негайній мобілізації коштів за рахунок реалізації активів Базельський комітет рекомендує банкам розробляти орієнтовні графіки їх продажу з урахуванням особливостей кожного із зазначених варіантів, які тією чи іншою мірою можуть впливати на рівень ліквідності кожного з елементів активів.

Із метою зміцнення ліквідності банкам було рекомендовано час від часу аналізувати можливості диверсифікації джерел свого фінансування. Йдеться про застосування різних інструментів залучення і запозичення ресурсів, розширення географії грошово-кредитного ринку, вдосконалення відносин з утримувачами зобов'язань. Слід вивчати також ситуації на грошово-кредитному ринку та прогнозувати можливі зміни, готуватися до оперативної реалізації своїх активів, складати план можливих дій на випадок надзвичайних обставин. Цим планом повинен передбачатися розподіл відповідальності між співробітниками у форс-мажорній ситуації, яка негативно впливає на ліквідність, систему заходів впливу у разі несприятливого руху активів і пасивів. План диверсифікації джерел зміцнення ліквідності має містити перелік процедур пошуку резервів із зазначенням джерел коштів і можливих обсягів їх залучення з кожного джерела. Розробляються варіанти сценарію, за яким ці джерела можуть бути використані.[28]

Управління ризиком ліквідності у плані активних операцій зводиться до продажу ліквідних активів, а в плані пасивних операцій - до швидкого залучення нових коштів. Однак не менш важливим підходом до управління ліквідністю є підтримка визначених пропорцій між активами і пасивами.

Потрібно запровадити комплексну систему управління і контролю ризику ліквідності. Це ціла група різноманітних методів, які базуються на детальному описі властивостей всіх або основних фінансових інструментів у портфелі банку, які є істотними з огляду на ризик ліквідності. Комплексна система управління ризиком ліквідності полягає в наступному:

оцінка майбутніх грошових потоків;

оцінка структури балансу і забалансових вимог і зобов'язань;

опис усіх властивостей активів і пасивів банку;

можливість аналізу всіх ефектів руху процентних ставок;

прогноз ліквідності;

прогноз банківських нормативів;

одержання управлінських звітів.

Прогноз ліквідності повинен здійснюється двома основними методами. Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів. Цим методом повинні користуються службовці відділу по оцінці кредитоспроможності: кожний готує прогноз по своїй групі рахунків. Відповідальність за координацію і зведення цих прогнозів несуть економічний відділ, відділ контролера, відділ скарбника або спеціальної групи працівників, відповідальних за планування. Інший метод підрахунку обсягу позичок і внесків - прогнозування джерел і використання сукупних інвестиційних фондів країни. Розрахунки необхідно проводити для приватного і державного секторів економіки з використанням, як правило, економетричних методів прогнозування. Оцінка потреб приватного сектора порівнюється з оцінкою надходження коштів. Тоді загальну потребу в банківських кредитах можна визначити як різницю між потребами в коштах і їхніх надходженнях, так що конкретний банк може підрахувати частку на ринку кредиту.

3.2 Рекомендації з підвищення ліквідності і платоспроможності банку

Підсумовуючи наведений матеріал в даній дипломній роботі можна вивести рекомендації, що сприяють підвищенню ліквідності і платоспроможності банку, який виявився на межі своєї ліквідності.

По-перше, банку з хитким положенням можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увага розвитку менеджменту, зокрема, створити, наприклад, службу внутрішнього аудита, що дозволило б знизити зловживання усередині банку.

По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом принаймні щонедільного розрахунку коеффіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально припустимих значень, так і їхній суттєвого перевищення. У першому випадку комерційним банкам потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність з нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних засобів банку. Варто мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

З іншого боку, для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, ніж установлене мінімально припустиме, то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, з погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому зв'язку варто помітити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально припустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по залученню коштів як кредитних ресурсів.

У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні засобів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банка мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не збереження засобів, а їхнього використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під погрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполучені протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.

По-третє, банк повинний визначати потребу в ліквідних засобах хоча б на короткострокову перспективу. Як уже відзначалося, прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами. Один з них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з ведучих клієнтів, а інший - прогнозування об'єму позичок і внесків. Обоє розглянутих методи мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступній тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволять йому визначити потреби в готівці на даний момент.

У вирішенні цієї задачі допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д. Причому, крім місцевих факторів, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д.

Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну частку ліквідних засобів в активі банку. При цьому банк повинний спиратися на свій досвід.

Виходячи зі спрогнозованої величини необхідних ліквідних засобів банку потрібно сформувати ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликана зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта чи банку-партнера.

По-четверте, підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється при допомозі проведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто банк повинний розробити грамотну політику управління активними і пасивними операціями.

При цьому в управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти:

Управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати припливи і відтоки готівки і розробити графіки платежів.

Терміни, на які банк розміщає засоби, повинні відповідати термінам залучених ресурсів. Не припустимо перевищення коштів на рахунках активу над коштами на рахунках пасиву.

Акцентувати увага на підвищенні рентабельності роботи в цілому і на доходності окремих операцій зокрема. Так в управлінні кредитним портфелем необхідно:

контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості. Кредитні вкладення банку можна класифікувати з урахуванням ряду критеріїв (рівень кредитоспроможності клієнта, форма забезпечення повернення кредиту, можливість страхування позичок, оцінка надійності кредиту економістом банку та ін.) Частка кожної групи кредитів у загальній сумі кредитних вкладень комерційного банку і її зміна є основою для прогнозування рівня коефіцієнта ліквідності, вони показують можливості продовження колишньої кредитної політики банку, необхідність її зміни. Угруповання позичок по окремих позичальниках, що здійснюється за допомогою ЕОМ, дозволяє щодня контролювати рівень коефіцієнтів ліквідності й аналізувати можливості подальшої видачі великих кредитів самостійно банком чи шляхом участі в банківських консорціумах;

аналізування розміщення кредитів по термінах їхнього погашення, здійснюване шляхом угруповання залишків заборгованості по позичкових рахунках з врахуванням термінових зобов'язань чи оборотності кредитів по шістьох групах (до 1 міс.; від 1 до 3 міс.; від 3 до 6 міс.; від б до 12 міс.; від 1 до 3 років: понад 3 роки), що є основою для прогнозування рівня поточної ліквідності балансу банка, розкриття "вузьких" місць у його кредитній політиці;

аналізувати розміщення кредитів по термінах на основі бази даних. Зокрема, розроблений метод аналізу майбутнього погашення і майбутньої видачі кредитів у найближчі 30 днів по окремих клієнтах і видам позичок (на основі кредитних договорів і оборотності кредитів), що дозволяє контролювати вивільнення ресурсів чи виникнення потреби в них. Такий аналіз можна робити щодня, а також з врахуванням даних кредитних договорів, що знаходяться на стадії пророблення. Результати аналізу можуть використовуватись комерційними банками для оперативного вирішення питань по купівлі чи продажу ресурсів. Такий аналіз розкриває глибинні, приховані процеси, виявляє ті тенденції, що при інших незмінних обставинах можуть викликати падіння рівня ліквідності і платоспроможності комерційного банку, дає можливість попередити ці наслідки шляхом внесення корективів у політику банку.

ретельніше вивчати кредитоспроможність позичальників;

обмежити розмір кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних засобів;

видавати кредити можливо більшому числу клієнтів при збереженні загального обсягу кредитування;

підвищити зворотність кредитів, у тому числі за рахунок більш надійного забезпечення;

вжити заходів по стягненню простроченої позичкової заборгованості і нарахованих відсотків за користування кредитами;

Застосовувати методи аналізу групи розрахункових рахунків клієнтів і інтенсивності платіжного обороту по кореспондентському рахунку банку. Результати такого аналізу є основою для аргументованого перегрупування активів балансу банку.

Змінити структуру активів, тобто збільшити частку ліквідних активів за рахунок достатнього погашення кредитів, розчищення балансу шляхом виділення на самостійний баланс окремих видів діяльності, збільшення власних засобів, отримання позик в інших банків і т.п.

Працювати над зниженням ризику операцій. При цьому необхідно пам'ятати, що термінові міри, що починаються кредитними інститутами для підтримки своєї ліквідності і платоспроможності, як правило, пов'язані з ростом витрат банку і скороченням їхнього прибутку.

Управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку знижує можливі збитки банків, створює міцну основу для їхньої діяльності в майбутньому. Система управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку орієнтується на вимоги Національного банку країни про дотримання комерційними банками встановлених норм ліквідності і платоспроможності. Для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібно створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем наведених вище показників ліквідності, аналізу факторів, що впливають на їх зміну. Для цього доцільно створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для виконання аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. Як джерела для формування бази данных нами розглядаються укладені кредитні і депозитні договори, договори про позики в інших банків, дані про потребу в кредиті під товари відвантажені, термін оплати яких не наступив, щоденне зведення оборотів залишків по балансових рахунках, щоденна відомість залишків по особових рахунках, зведення по позабалансових рахунках, зведення про оборотність кредитів і т.п.

В управлінні пасивами банку можна порекомендувати:

Застосовувати метод аналізу розміщення пасивів по їх термінах, що дозволяє керувати зобов'язаннями банку, прогнозувати і змінювати їхню структуру в залежності від рівня коефіцієнтів ліквідності, проводити зважену політику в області акумуляції ресурсів, впливати на платоспроможність.

Розробити політику управління капіталом і резервами.

Стежити за співвідношенням власного капіталу до залученого.

Проаналізувати депозитну базу банку:

звернути увагу на структуру депозитів: термінові й ощадні депозити більш ліквідні, чим депозити до запитання;

визначити стратегію підтримки стійкості депозитів. Частиною такий стратегії виступає маркетинг - підвищення якості обслуговування клієнтів, для того щоб вони залишалися вірними банку і під час кризових ситуацій. Підвищення терміну ощадних депозитів, їхньої середньої суми також зм'якшує коливання депозитів під час криз.

враховувати не тільки стабільність, але і джерело депозитів, тобто депозити фізичних осіб більш надійні, чим депозити юридичних осіб, у силу різниці у розмірах внесків.

привести у відповідність облік кредитних ресурсів;

скоротити зобов'язання до запитання за допомогою перегрупування пасивів по їхніх термінах.

У цілому ж, для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібно створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем наведених у першому і другому розділах показників, аналізу факторів, що впливають на їхню зміну. Для цього доцільно створення бази даних, яка дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформація для виконання аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. У якості джерел для формування бази даних банком можуть розглядатися кредитні і депозитні договори, договори про позики в інших банків і т.п.

На основі бази даних банком щодня повинні розкриватися значення показників платоспроможності і ліквідності і проводитися аналіз перспектив розвитку операцій банку з урахуванням норм платоспроможності і ліквідності. Це дозволяє пов'язувати вирішення питань по розміщенню засобів, залученню ресурсів, збільшенню власних засобів банку, розширенню участі банку в інших підприємствах і банках, по пошуку джерел додаткових доходів і розвитку нових операцій комерційного банку з вимогами дотримання його ліквідності і платоспроможності. Розглянутий аналіз дає можливість передбачати різні зміни рівня ліквідності і платоспроможності комерційного банку і вчасно вжити необхідних заходів по їх стабілізації.

У міжнародній практиці менеджери по управлінню ліквідністю банків напрацювали ряд практичних рекомендацій з поліпшення цього виду діяльності. Перша з них полягає в тому, що менеджери по управлінню ліквідністю повинні контролювати діяльність усіх відділів банку, що відповідають за використання і залучення засобів, і координувати свою діяльність з роботою цих відділів.

Друга рекомендація полягає в тім, що менеджери по управлінню ліквідністю повинні передбачати коли найбільш великі вкладники і користувачі кредитів банку планують зняти засоби з рахунка чи збільшити внески. Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту чи надлишку ліквідних засобів.

Відповідно до третьої рекомендації, менеджери по управлінню ліквідністю в співробітництві з вищим керівництвом і керівниками відділів повинні бути упевнені, що пріоритети і цілі управління ліквідними засобами очевидні. У недавнім минулому при розміщенні засобів ліквідність банка часто мала вищий пріоритет. Сьогодні управлінню ліквідними засобами в загальному приділяється роль допоміжного механізму в порівнянню з пріоритетом банку №1 - наданням позик усім категоріям клієнтів. Банк повинний надавати будь-які вигідні позики, ставлячи перед керуючим ліквідними засобами задачу вишукування достатніх коштів для забезпечення кредитів.

Суть четвертої рекомендації полягає в наступному: потреби банку в ліквідних засобах і рішення щодо їхнього розміщення повинні постійно аналізуватися в цілях запобігання і надлишку, і дефіциту ліквідних засобів. Зайві ліквідні засоби, що не реінвестуються в той же день, ведуть до втрат доходів банку, у той час як їхній дефіцит повинний бути швидко ліквідований щоб уникнути несприятливих наслідків поспішних позик чи продажів активів, що також ведуть до втрат доходів.

Таким чином, кожен комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення науково обґрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових засобів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Висновки

На основі досліджень зарубіжних і вітчизняних вчених-економістів, наведено теоретичне тлумачення ліквідності банку, яке можна визначити, як можливість банку своєчасно і повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов'язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною коштів по статтях активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів.

На ліквідність банку суттєво впливають фактори зовнішнього і внутрішнього середовища. До факторів зовнішнього середовища належать:

загально економічний стан країни;

грошово-кредитна політика Центрального банку;

фінансова політика уряду та інші.

На стан ліквідності банку впливають також внутрішні фактори:

рівень диверсифікації банківських операцій;

рівень кваліфікації персоналу банку;

наявність та виконання письмових процедур, що регламентують роботу банку в різних сферах діяльності;

наявність конкурентних переваг тощо.

Історично, в міру розвитку фінансових ринків, їхніх окремих секторів, державних систем грошово-кредитного регулювання, банківської системи розвивалися і різні теорії управління банківською ліквідністю: теорія комерційних позичок, теорія переміщення, теорія очікуваного доходу, теорія управління пасивами і т.д.

Для успішного вирішення проблеми ліквідності в комерційному банку, необхідно розробити і впровадити систему оперативного аналізу ризику втрати ліквідності, яка ґрунтується на визначенні рівня стабільності пасивів, ліквідності активів, відповідність структури вимог і зобов'язань банку.

Необхідно здійснювати пошук нових та вдосконалювати існуючий інструментарій управління ліквідністю. Потребує вдосконалення методики планування ліквідності банку, система лімітування окремих видів активів і пасивів як по банку в цілому, так і по його установах, механізми управління грошовою позицією банку.

При організації процесу управління ліквідності, основну увагу службовцям банку треба приділяти:

контролю діяльності усіх відділів банку, відповідальних за використання і залучення коштів; координуванню своєї діяльності із роботою цих відділів;

налагодженню тісних взаємовідносин із VIP-клієнтами, проводячи паралельно роботу, щодо передбачення можливих дій вкладників і користувачів кредитів.

Це дозволить керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту або надлишку ліквідних коштів.

Аналіз основних аспектів регулювання ліквідності комерційних банків був би неповним без відзначення ще одного важливого моменту. Стан ліквідності банку не завжди залежить від механізму організації його аналітичної роботи та рівня фінансового менеджменту, а відсутність у банку можливості задовольняти вимоги клієнтів не завжди є наслідком недоліків у його діяльності. На загальний рівень ліквідності банківської системи значний вплив справляє стан в економіці в цілому. Зокрема, такі негативні явища, як спад виробництва, бюджетний дефіцит, інфляція, структурні диспропорції в економіці, платіжна криза призводять до погіршення ліквідності багатьох банків. Зрозуміло, що вирішення зазначених проблем виходить за межі компетенції банківських установ, а тому істотно обмежує їхні можливості щодо регулювання власної ліквідності. Необхідні заходи з метою поліпшення ситуації насамперед мають охоплювати регулювання економічних процесів на макрорівні, що. є прерогативою держави, а не окремих комерційних банків.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог загальної і специфічної ліквідності. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.

Для комплексної, всебічної оцінки ліквідності комерційного банку і її регулювання слід враховувати вплив окремих банківських операцій на зміну складу зобов'язань і вкладень банку. Це дасть змогу оцінити не лише нинішній стан ліквідності, але й виявити ймовірні тенденції щодо його зміни, і на цій основі організувати управління фінансами банку так, щоб не допустити навіть найменшої можливості невиконання ним своїх зобов'язань перед клієнтами.

Таким чином, для всебічного аналізу й ефективного регулювання банківської ліквідності необхідно враховувати дані про рух коштів за позичковими операціями. Ця необхідність підтверджується і тим, що банк для задоволення можливих запитів своїх клієнтів може використовувати не лише залишки коштів у касі та на кореспондентському рахунку, але й суми, що вивільняються при погашенні заборгованості за виданими раніше позиками. Водночас у процесі аналізу слід врахувати, що оборотність коштів за розрахунковими й поточними рахунками клієнтів вища, ніж за позичковими, оскільки охоплює більше коло операцій. Тому важливо, щоб у процесі регулювання ліквідності банку використовувалися дані не лише щодо залишків заборгованості за наданими кредитами, але й стосовно їхнього обороту за період, що аналізується.

Список використаної літератури

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України № 2121-3 від 7.12.2000 р.

2. Про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Інструкція від 28.08.2001 №368 .

3. Про порядок формування обов'язкових резервів для банків України - Постанова Правлiння НБУ №244 вiд 27.08.01р.

4. Анализ деятельности коммерческого банка /АОЗТ "Вече". АО "Московское финансовое объединение", под. общ. ред. С.И. Кумок, 1994, - 400 с.

5. Батракова Л. Г. Экономический анализ деяльности коммерческого банка: Учебник для вузув. - М.: Изд. Корпорация "Логос", 1998, - 344 с.

6. Валютний портфель (Книга финансиста, книга коммерсанта, книга банкира. / отв.ред. Платонова Е.Д., Рубин Ю.Б.. - М.: "Соминтэк", 1995, - 681 с.

7. Вступ до банківської справи. /Под ред. Савлука М. И., Київ, Лібра, 1998, - 344 с.

8. Головач А.В., Захожай В.Б, Головач А.В. Банківська статистика. К,:Українсько-фінський інститут менеджменту та бізнесу, 1998. - 192с.

9. Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент в комерційному банку. Київ, Знання, 1997, - 340 с.

10. Иванов В.В. Анализ надежности банка. М. Рус. Деловая литература, 1996, - 320 с.

11. Калина А.В., Конева М.И., Ященко В.А. Современный экономический анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень). Учебно-методическое пособие. - К.: МАУП, 1997,- 272с.

12. Каракоз И.И., Самборский В.И. Теория экономического анализа, - К.: Выща шк. Головное изд-во, 1989, -255 с.

13. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - 2-е изд. перераб. И доп. -М.: "Финансы и статистика", 1997, -512 с.

14. Ковальчук Г,Г., Коваль М.М, Ліквідність комерційних банків: Навчальний посібник. - К,: Знання , КОО, 1996. - 120с.

15. Кочетков В.Н. Аналіз банковской деятельности: теоретико-прикладной аспект. - К.: МАУП, 1999. -192 с.

16. Маркарьян Э.А., Герасименко Г.П. Финансовый анализ. М.: Приор, 1997, - 160 с.

17. Масленченков Ю.С. "Финансовый менеджмент в коммерческом банке: Кн.2 : Технологический уклад кредитованая. - М.: "Перспектива", 1996, - 191 с.

18. Масленченков Ю.С. "Финансовый менеджмент в коммерческом банке: фундаментальный анализу. - М.: "Перспектива", 1996, - 160 с.

19. Основы банковского дела под ред. Мороза А.Н. - К.: Либра, 1994, - 330с.

20. Панова Г.С. Анализ финансового состояния коммерческого банка. М.: Инфра-М. 1996, - 425 с.

21. Парасій-Вергуненко І.М. «Методичні аспекти стратегічного аналізу фінансових результатів комерційного банку.» //Вісник НБУ, 1999 р., №11, с.49-51.

22. Полфреман Д., Форд. Ф. "Основы банковского дела". - М.: Инфра-М, 1996, - 624 с.

23. Примостка Л.А. „Аналіз банківської діяльності” /Монографія.

24. Раєвський К., Раєвська Т. Методичні рекомендації щодо економічного аналізу діяльності комерційного банку.//Вісник НБУ, 1999 ,№№ 3,4 .

25. Садвакасов К.К. Коммерческие банки. Управленческий анализ деятельности. Планирование и контроль. - М.: Издательство "Ось-89", 1998, - 160 с.

26. Тиркало Р.І., Шивоблок З.І. «Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії, експрес-діагностика, рейтинг. Навч.посібник, - К., «Слобожанщина»,1999. - 236 с.

27. Черкасов В.Е. Финансовый анализ в коммерческом банке. М.: Финансы и статистка, 1995, - 196 с.

28. Ширинская Е.Б., Пономарева Н.А., Купчинский В.А. Финансово-аналитическая служба в банке: Практическое пособие. - М.: ФБК-Пресс, 1998, - 144 с.

29. Экономический анализ деятельности банка/ учебное пособие - М.: ИнфраМ, 1996, - 144 с.

Размещено на Allbest.ru