Дослідження процесу становлення та розвитку економічного механізму фондового ринку в національному господарстві України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Структура національного господарства України визначається домінуванням приватної власності, що стримує розвиток акціонерної форми і характеризується низькоефективним державним механізмом регулювання. Відтворювальні складники не мотивують випереджаючого розвитку сфери нематеріального виробництва і фактично сприяють утворенню монопольних надприбутків як в окремих галузях, так й інших народногосподарських ланках. Для ефективної структурної перебудови економіки необхідне кардинальне реформування відносин власності - насамперед через економічні механізми розвитку підприємств і фондового ринку.

Фондові ринки розвинених держав, у тому числі країн ЄС, відносяться до найефективніших факторів піднесення економіки. На частку цих ринків, зокрема, припадає більшість потреб у фінансових ресурсах.

Процеси в економіці та методи їх регулювання, у тому числі через механізми розвитку фінансового і фондового ринків, розглядались у роботах Барановського О., Бурмаки М., Б'юкенена Дж., Гаврилишина Б., Геєця В., Данилишина Б., Дяченко Я., Жаліла Я., Кваснюка Скічка О., Сороса Р., Тьюлза Р., Фрідмана М., Федоренка та інших авторів. Слід відзначити, що у вітчизняних публікаціях системні дослідження з проблеми представлені недостатньо. Нез'ясованість закономірностей функціонування фондового ринку в національному господарстві залишається однією з важливих причин стримування його розвитку.

Процеси реформування власності супроводжуються структурною перебудовою економіки і обумовлюють створення фондового ринку, як складової фінансових відносин, який забезпечує вільний обіг коштів у вигляді цінних паперів. Фондовий ринок сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових коштів, дає можливість самостійно оцінювати ефективність управління підприємством та створює умови для конкуренції. Фондовий ринок дає необмежені можливості для формування фінансових ресурсів і його роль набуває все більшого значення. В силу цього дослідження проблем формування і функціонування фондового ринку є актуальним і важливим.

З огляду курсу на прискорення соціально-економічного розвитку та євроінтеграцію, набуває актуальності розробка напрямів і шляхів удосконалення економічного механізму розвитку фондового ринку в національному господарстві України. Постановка відповідних завдань обумовлює актуальність теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методичних засад розвитку фондового ринку, розробка напрямів та шляхів удосконалення економічного механізму його функціонування і відповідного інституційного забезпечення в національному господарстві з урахуванням євроінтеграційних процесів.

Відповідно до мети автор поставив такі завдання:

· поглибити теоретико-методичні засади розвитку фондового ринку на основі вдосконалення організаційно-економічних важелів та реформування відносин власності в національному господарстві;

· розкрити особливості формування механізму регулювання фондового ринку в національному господарстві;

· визначити вплив регіоналізації фондового ринку на управління національним господарством;

· розкрити системну сутність конкурентоспроможності фондового ринку України в контексті управління національним господарством;

· виявити роль фондового ринку в капіталізації підприємств і народного господарського комплексу загалом;

· розкрити інформаційну складову розвитку фондового ринку;

· поглибити концептуальну характеристику розвитку фондового ринку в системі національного господарства;

· розвинути інституційне забезпечення та визначити пріоритетні шляхи вдосконалення організаційно-економічного механізму розвитку фондового ринку.

Об'єктом дослідження є процес становлення та розвитку економічного механізму фондового ринку в національному господарстві України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади вдосконалення структур фондового ринку в Україні.

Методи дослідження. Методичною основою дослідження є фундаментальні положення й прикладні наукові розробки провідних вітчизняних та зарубіжних учених і фахівців щодо макро- й мікроекономічних процесів в економіці у сфері вдосконалення економічного механізму розвитку фондового ринку в національному господарстві, законодавчі та нормативні акти України і держав ЄС.

Дослідження здійснювалось на засадах системного підходу з використанням наукових методів аналізу та синтезу (для обґрунтування процесів формування економічного механізму розвитку фондового ринку України в системі національного господарства); об'єктно-суб'єктного (для розуміння концептуальної характеристики ринку), діалектичного (для обґрунтування руху України до державно-монополістичної стадії, інформаційної економіки та економіки знань), порівняльного аналізу (для визначення параметрів і часових меж розбудови дієвого фондового ринку в національному господарстві), графічного (для оцінки потенціалу розвитку фондового ринку), узагальнення (при аналізі становлення і розвитку механізму регулювання фондового ринку на глобальному і регіональному рівнях), абстрагування (при визначенні організаційно-економічних відносин функціонування фондового ринку), логічного (для оцінки впливу розвитку фондового ринку на реформування економіки на базі досвіду окремих країн).

1. Теоретико-методологічні основи функціонування структур фондового ринку

1.1 Умови функціонування, визначення та структурні елементи фондового ринку

Фондовий ринок займає особливе місце в загальній системі ринкової економіки.

На ринку функціонують два основних види суб'єктів господарювання приватні господарства, основним учасником яких є фізична особа, акціонерні підприємства та організації, а також державні (юридичні особи).

Ринок умовно можна поділити на три головних сектора:

- ринок товарів (у тому числі і засобів виробництва), а також робіт і послуг, які виконують підприємства чи організації;

- ринок праці, який має односторонній рух від приватного господарства до підприємства;

- ринок фінансових ресурсів або фондовий ринок.

Фондовий ринок - це загальна назва цілої системи ринків фінансових ресурсів. Структура фондового ринку об'єднує чотири головні складові:

- ринок позикового капіталу;

- валютний ринок;

- ринок рідкоземельних і дорогоцінних металів;

- ринок цінних паперів.

В свою чергу кожна з цих складових взаємопов'язана з іншими в рамках загальної системи фінансових ресурсів.

Валютний ринок - це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.

Ринок цінних паперів і позикового капіталу призначені для мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств та організацій і спрямування їх у виробництво.

Ринок цінних паперів є багатоперспективною соціально-економічною складовою ринкової економіки. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій в економіку шляхом придбання, володіння і вільного розпорядження цінними паперами. Ринок цінних паперів є важливим сектором фінансового ринку ,цінний папір виступає специфічним товаром, який вільно обертається на біржовому та позабіржовому ринку між фізичними та юридичними особами, але їх випуск здійснюється лише підприємствами та організаціями (в тому числі і державними) при майновому забезпеченні емісії з метою залучення тимчасово вільних коштів інвесторів.

Приватизація державного майна стала визначальним фактором становлення і розвитку цінних паперів в Україні на першому етапі . Її підсумком стала поява на ринку великої кількості акцій приватизованих підприємств і рядових інвесторів, які безоплатно отримали в основному малу частку державного майна. Концентрація цих акцій в руках інституційних інвесторів буде в найближчі роки домінуючим процесом на фондовому ринку України.

В Україні в основному завершується процес розробки нормативної бази, яка регламентує діяльність учасників ринку цінних паперів, і розпочинається етап вдосконалення окремих законодавчих актів на підставі аналізу практичної діяльності емітентів, інвесторів та професійних учасників РЦП.

Ринок цінних паперів, зокрема продаж акцій ВАТ на фондових біржах, набуває ваги, швидко розвивається і сприяє поглибленню ринкових відносин в Україні.

Ринок позикового капіталу - це синтез двох ринків платіжних засобів - грошових ресурсів (готівкових коштів) і боргових зобов'язань (інструментів позики). Головними функціями ринку позикового капіталу є:

- об'єднання дрібних, розрізнених грошових ресурсів населення, державних організацій, вітчизняних та іноземних підприємств і створення крупних грошових фондів;

- трансформація грошових коштів у позиковий капітал, який відіграє роль зовнішнього джерела фінансування капітальних вкладень у сфері матеріального виробництва і надання позик населенню, підприємствам та державі для покриття бюджетного дефіциту.

Таким чином, ринок позикового капіталу здійснює накопичення і розподіл грошового капіталу між сферами економіки.

Сучасний рівень розвитку ринкової економіки вимагає не тільки накопичення і розподілу грошових ресурсів, але і їх руху та швидкого перерозподілу (без участі банківських установ) з метою спрямування коштів у більш привабливі галузі економіки. Ці функції бере на себе ринок цінних паперів, який об'єднує частину ринку позикового капіталу (а саме - ринок інструментів позики) і повністю ринок інструментів власності.

Відмінність між двома головними складовими фінансового ринку полягає в тому, що залучити кредитний капітал може будь-який суб'єкт економічної системи (населення і підприємства), а залучити грошові кошти за допомогою емісії цінних паперів може лише юридична особа. Це пов'язано з тим, що підприємства, маючи великі основні фонди, беруть на себе майнову відповідальність при здійсненні випуску акцій.

Головними учасниками ринку цінних паперів виступають емітенти (юридичні особи), інвестори (юридичні і фізичні особи) та особи, які здійснюють професійну посередницьку діяльність по випуску та обігу цінних паперів.

Емітент - це юридична особа, яка здійснює випуск цінних паперів. Чинне законодавство України дозволяє практично всім підприємницьким структурам, які зареєстровані як юридичні особи, здійснювати випуск тих чи інших цінних паперів.

Інвестор - юридична або фізична особа, яка вкладає свої кошти в цінні папери. Найбільш масовим інвестором на будь-якому ринку цінних паперів є населення, яке, як правило, не має спеціальних знань та кваліфікації з питань фондового ринку. Без створення надійної системи захисту економічних прав та майнових інтересів інвесторів на ринку цінних паперів, у першу чергу громадян, неможливо забезпечити подальший розвиток фондового ринку.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів - це підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів з допомогою цінних паперів і організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванні випуску та обігу цінних паперів. Професійну діяльність, у тому числі посередницьку діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснюють юридичні особи виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), які видаються у встановленому діючим законодавством порядку.

Основними інститутами на ринку цінних паперів виступають:

- фондові біржі та торговельно-інформаційні системи;

- депозитарно-клірингова система;

- інститут незалежних реєстраторів.

Саморегулюючим організаціям фондового ринку необхідно надати можливість здійснювати професійне регулювання учасників ринку на основі реальних повноважень.

Держава за допомогою відповідних адміністративних важелів має активно стимулювати розвиток саморегулювання, законодавчо заохочуючи учасників ринку до максимальної участі у розробці професійних стандартів діяльності і до дієвого контролю за їхнім дотриманням.

Необхідне проведення реорганізації реєстраторської діяльності для введення вимог щодо забезпечення прав власності при передачі реєстрів, ліцензування, припинення діяльності з ведення реєстрів банками.

Доцільним є приведення рейтингу українських цінних паперів до їх ринкової ціни. Це дозволить гармонізувати їх котирування і дохідність з вартістю підприємств-емітентів.

Удосконалення діяльності фондового ринку потребує спеціальних заходів. Досвід розвинутих країн у реформуванні ринку цінних паперів вказує на наявність потреби уніфікації норм і правил їх регулювання, що особливо помітно в Європі, та зосередження контролюючих функцій над усіма учасниками фінансових ринків (банками та небанківськими установами) в рамках однієї установи.

З іншого боку, фондовий ринок доцільно розглядати як структурну одиницю цілісної економічної системи, яка безпосередньо пов'язана з усіма елементами цієї системи.

На фондовому ринку України фактично відсутній основний гравець - міноритарний акціонер. Очевидна заниженість його значення обумовлена посиленою факторною роллю мажоритарних акціонерів. У зв'язку з цим суттєве збільшення частки міноритарних акціонерів на внутрішньому рівні, а мажоритарних - на регіональному та глобальному рівнях набуває концептуального значення.

Виходячи із досвіду республіки Польщі, доцільно створити єдину біржу цінних паперів та інших фінансових інструментів, єдиний центральний повнофункціональний депозитарій, центральний реєстратор, центральну розрахунково-клірингову палату, електронні комунікаційні мережі.

Підвищення конкурентоспроможності фондового ринку та його інтеграція до міжнародного ринку капіталу можливі за умови прозорого виконання угод та обліку прав власності на цінні папери. Це стосується в першу чергу відкритого бухгалтерського обліку компаній.

Фондовий ринок має стати двигуном інноваційної системи, яка забезпечить вибуховий ефект в економіці та на фінансовому ринку. Роль державних регуляторів у цьому процесі полягає у створенні необхідних передумов для забезпечення реалізації конкурентоспроможної моделі розвитку інноваційної системи на основі гармонізації інтересів особистості, суспільства, бізнесу, держави.

Нині діє механізм приховування інформації про реальну (ринкову) ціну цінних паперів. Він лобіюється ФПГ і ТНК через ПФТС та вірогідно координується ДКЦПФР. Цей висновок підтверджується гальмуванням створення системи оприлюднення інформації про виконані угоди на фондовому ринку та оперативного доступу до неї (день у день). Ця інформація (особлива) про виконані операції з цінними паперами щоденно надходить від торговців, у тому числі з бірж, але для інвесторів вона доступна у мінімальному обсязі.

При цьому фондова біржа не створила належних умов для здійснення угод на вторинному ринку і не стала дієвим фінансовим механізмом як державного, так і приватного секторів.

1.2 Роль фондового ринку в капіталізації економічних процесів

Національний фондовий ринок ефективно сприяє економічному розвитку тоді, коли його прозорість та капіталізація прибутку відповідають світовим стандартам.

Аналіз впливу макроекономічного середовища на розвиток дієвого економічного механізму фондового ринку у національному господарстві України для забезпечення належного рівня його капіталізації потребує категоріального визначення сутності власне понять капіталізація національного господарства, макроекономічне середовище, економічний шок й інноваційна система.

Прийнята у 1994 році економічна програма розвитку України була розроблена вітчизняними фахівцями спільно з міжнародними фінансовими організаціями і передбачала завершення структурних змін в економіці до 2004 року. Основним інструментом цих змін була монетарна політика, яка обмежила рух грошової маси, що призвело до суттєвого обмеження обігу цінних паперів.

Ключова роль у запуску господарського механізму належить економічному механізму регулювання відносин власності у національному господарстві, в тому числі на фондовому ринку. До нього віднесено сукупність теоретико-методичних положень та заходів, які визначають відносини між суб'єктами щодо привласнення об'єктів власності через інфраструктуру фондового ринку.

Механізмом регулювання організаційно-економічних відносин розвитку фондового ринку у системі національного господарства слід вважати теоретико-методичні положення та заходи, що визначають відносини між юридичними і фізичними особами з приводу створення фондового ринку, формування його організаційної інфраструктури та систему управління й регулювання.

Інституційне забезпечення стратегічних напрямів удосконалення економічного механізму розвитку фондового розвитку у національному господарстві - це оптимальна траєкторія комплексу державних заходів щодо трансформації відносин власності та організаційно-економічних відносин системи інституцій на користь працівника, людини-власника. Інституції включають державу, район, підприємство, інфраструктуру фондового ринку, монополії, конкуренцію, податки, норми і правила поведінки громадян і верств населення з урахуванням їх ментальних особливостей для створення конкурентоспроможного фондового ринку на національному і регіональному рівнях.

При цьому діючий економічний механізм фондового ринку недостатньою мірою використовує такі ланки фінансових інститутів фондового ринку, як інвестиційні банки та організовані біржі. Вони повинні обслуговувати в першу чергу крупні підприємства національного господарства. Цю функцію, відповідно, виконують комерційні банки та неорганізований ринок цінних паперів (більше як 90% торгів).

Крім того, нинішній економічний механізм фондового ринку фактично не задіює таких суб'єктів, як громадянин (домогосподарство), уряд та його установи, місцеву владу, і лише частково підприємства та фінансових посередників. Стосовно об'єктів, то такі інструменти, як заставні, облігації регіональною владою фактично не використовуються.

Сучасний фондовий ринок України навіть мінімально не використовує потенційні можливості інтелектуального, людського і фінансового капіталів. У зв'язку з цим постає питання про його роль як складової національної інноваційної системи.

На сьогодні вітчизняна фінансово-економічна модель має характер незавершеної індустріальної стадії із наздоганяючою стратегією розвитку. Такий стан закріплюється Концепцією державної промислової політики, яка була затверджена Указом Президента України № 102/2003 від 12 лютого 2003 року і передбачає:

· стратегію „копіювання” („переслідування”) - випуск того, що виробляється в розвинених кранах (частка обробної промисловості в Україні перевищує 50% ВВП);

· стратегію використання природних ресурсів (частка добувної промисловості становить близько 10% ВВП);

· стратегію „лідерських технологій” - використання власних досягнень для розробки нових видів продуктів (частка у загальному обсязі виробництва дорівнює 4,5%);

· проривну стратегію - нові види продукції, що випереджають сучасні на одне-два покоління, які створюються в науково-технічних установах та інноваційних підприємствах (0,1% ВВП). Тобто концепція фактично закріплює реальну ситуацію в економіці.

В умовах монополізації національними ФПГ та десятком іноземних ТНК і ФПГ на фондовому ринку України наявна лише незначна частина реальних продавців цінних паперів. Пропозиції інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших фінансових структур, які представляють інтереси міноритарних акціонерів, на фондовому ринку присутні мінімально. Конкуренція між інституційними інвесторами на мікро-, меза- і макрорівнях перебуває на низькому рівні.

Показником результативності конкуренції учасників фондового ринку є не тільки масштаби торгів на первинному та вторинному ринках, а й реальне зростання капіталізацій акцій підприємств лідерських та „проривних” галузей, інших цінних паперів та економіки в цілому.

Результатом реальної конкуренції у фінансово-економічній сфері в кожній галузі є високий рівень прибутковості. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Держфінпослуг, ФДМУ, Мінфін України, Мінекономіки України, Мінпромполітики України, Міністерство АПК України, Антимонопольний комітет України, саморегулюючі організації на практиці виявилися фактично створеними під впливом монополістів. Вони не займаються формуванням механізму антимонопольного захисту на фондовому і фінансових ринках навіть у мінімально необхідній мірі.

У нашій країні відсутній державний ціновий моніторинг з боку Антимонопольного комітету України, який би враховував системні фактори на мікро-, мезо-, макро- та мегарівнях і надавав можливість прогнозувати їхній вплив на перспективний розвиток вітчизняної економіки України.

Найважливішим чинником господарського процесу нині стали інтелект та творчі здібності людини. Єдиною альтернативою досягнення національних цілей розвитку України є доктрина „випереджаючого” розвитку.

Дискусії щодо визначення державою концепції створення і розвитку фондового ринку не враховують пріоритети проривних та лідерських технологій у реалізації конкурентоспроможної моделі розвитку держави. Піднесення оборонно-промислового комплексу визначається формуванням і розвитком новітніх науково-технологічних наробок у пріоритетних сферах.

Суттєвою умовою розбудови економіки знань є реформування державних монополій, муніципального господарства, енергетичного сектору, фондового ринку, небанківських фінансових інститутів, пенсійної системи, створення галузі венчурного фінансування. Для досягнення рівня конкурентоспроможності національної економіки важливим є використання механізму міжнародних рейтингових оцінок.

Суттєвим потенційним джерелом мобілізації позичкового капіталу є облігаційне фінансування (крупні підприємства, банки). Крім того, важливу роль відіграють домогосподарства та інвестиційні фонди у розвитку реального сектору економіки при умові активізації операцій на фондовому ринку.

Через, як правило, штучно створені в Україні ризики, в першу чергу політичного характеру, ставки нормативного доходу порівняно з розвинутими країнами завищені удвічі. Так, ставка нормативного доходу від видобутку нафти становить 12-14%, у той час як світова - лише 4-6%.

Розрахунки рентного доходу, який привласнюється ФПГ і ТНК, можна здійснити за такими формулами:

Rent = R перв. оф. - R норм. оф., (1)

де Rent - рентний дохід; R перв. оф. - дохід первинний до сплати податку; R норм. оф. - нормативний дохід операційної діяльності.

R перв. оф. = I + T, (2)

де R перв. оф. - фактичний дохід; I - прибуток; T - податки.

Слід також взяти до уваги, що нормативний дохід потребує вирахування із доходів у сфері обігу товарів у рентоутворюючих галузях витрат.

В сучасній моделі соціально-економічного розвитку країни провідна роль повинна належати фінансово-технологічним факторам. Фондовий ринок має вирішити ключову проблему фінансування розвитку і розширеного відтворення виробництва.

Здійснений аналіз ринку землі та фондового ринку України виявив, що їхній стан розвитку становить реальну загрозу національним інтересам у фінансовій сфері.

Цікавим для України є досвід США, де важливим інструментом ринку капіталів є борговий ринок заставних. Цей ринок функціонує за рахунок надання кредитів юридичним і фізичним особам для купівлі будинків або землі, при цьому власне будова або земля є заставою для забезпечення кредиту. За останні роки заставні боргового ринку зросли у десять разів і втричі перевищують кількість випущених в обіг комерційних і фермерських заставних. Основними кредиторами на ринку заставних під житло виступають ощадні та корпоративні банки, кредитні й страхові фонди. При цьому більшість фермерських і комерційних заставних надається комерційними банками і компаніями зі страхування життя.

В Україні стимули для прориву і розвитку на мікро-, мезо-, макро- і мегарівнях, у тому числі фондового ринку заблоковані. Введення принципів корпоративного управління на підприємствах дозволить значною мірою детінізувати їхню фінансово-господарську діяльність.

Удосконалення податкового законодавства, регуляторного середовища й роботи наукових інститутів заохотить бізнес інвестувати. Адже за кордоном саме бізнес є основним (на 70%) донором науки. Це дозволить залучити іноземні інвестиції, які будуть спрямовані в сферу високих технологій.

Актуальною є необхідність посилення боротьби з відмиванням доходів, яка повинна відбуватися одночасно зі створенням сприятливих умов для детінізації господарської діяльності суб'єктів підприємництва та легалізації коштів некримінального походження.

Особливу актуальність має забезпечення доброчесного (прозорого, підзвітного, ефективного і результативного) державного управління.

Для забезпечення зростання капіталізації акцій, інших цінних паперів при впровадженні принципів корпоративного управління на підприємствах необхідно, обмежуючи вплив ФПГ, забезпечити: доступ громадян до інформації (в Кабінеті Міністрів України, Держкомстаті, ДКЦПФР та інших регуляторів); можливість обробки масивів даних (для передбачення впливу на ціну акцій); підготовку фахівців, які, перебуваючи у різних куточках землі, здатні спільно використовувати бази даних, швидко здійснювати комплексний аналіз та обмінюватись інформацією в режимі он-лайн. Це є важливим для корпоративних проектів з метою нарощування капіталізації цінних паперів.

Великі придбання активів та їх несвоєчасність пов'язані зі збитками. Згідно з наявною тенденцією за казначейськими векселями виплачується 3,8%. За даними Standart&Poors, компанії мають близько 13% прибутку. Тобто ринкова винагорода капіталу становить приблизно 10%.

На розвинених фондових ринках враховуються тенденції поведінки великої бази депозитів й урядових облігацій.

Проведемо аналіз прибутковості акцій. Реакцію акцій на ринкове відхилення визначимо як d. Якщо коефіцієнт d акцій дорівнюватиме 1, казначейських векселів - 3%, а ризикована премія фондового ринку - 10%, то прибуток від акцій становитиме 13% (3+1*10).

Як вже відзначалось, для України характерне системне заниження поточної ринкової ціни акцій підприємств та галузей, яке обов'язково використовується власником на свою користь.

Завдання уряду полягає в тому, щоб забезпечити інвесторам можливість прогнозувати ситуацію на ринку в цілому й визначати d для конкурентних акцій.

Модель оцінки фінансових активів Шарпа У. значно спрощує розрахунок портфеля із кількох десятків акцій. При цьому визначено, що САРM - це „порогове” значення очікуваної віддачі від інвестиції. Щоб профінансувати проект, інвестор повинен мати обґрунтування мінімального прибутку, який залежить від d. Існує пряма залежність винагороди від ризику: чим вищий ризик, тим більша винагорода. Необхідна кореляція економіки і фондового ринку. На жаль, сьогодні в Україні вона відсутня.

За структурою економічних ринків фінансовий ринок займає до 60% (в тіні), фондовий забезпечує до 20% ресурсу; ринок нерухомості та інтелектуальної власності значною мірою тінізовано; товарів - монополізовано. Кожний з ринків реалізується на 85-90% у частині приватного сектору на шкоду державній і колективній власності. За локальними складовими кожний ринок в Україні оцінюється за наявністю патентів (в Україні фактично відсутній), ліцензій, ноу-хау, програмного забезпечення. Фінансовий ринок має таку структуру: ринок грошей (короткотермінові кредити); інвестицій (довготермінові кредити); фондовий (ринок капіталів); валюти; дорогоцінних металів; нерухомості.

Фондовий ринок включає ринок акцій (27,25% ); облігацій підприємств (39,89%); облігацій державних позик (23,61%); деривативів (4,7%).

Всі складові цих ринків мають ознаки або фактичної монополізації, коли один виробник або продавець визначають умови гри, або олігополістичного ринку (груповий монополізм). Кілька гравців домовляються про поділ ринків і рівень цін на них. Саме цим пояснюються занижені у 5-6 разів ціни на товари порівняно зі світовими і в стільки ж разів завищені ціни на фінансові послуги.

1.3 Інформаційна складова розвитку фондового ринку

Конкурентність фінансових потоків на світових фондових ринках забезпечується інформаційно-комп'ютерною складовою. Остання формує інформаційну базу й надає своєчасні та необхідні за кількістю і якістю інформаційні послуги.

У розвинутих країнах світу інформатизація перебуває на четвертому етапі, на якому впроваджуються Grid-технології, що у майбутньому замінять Інтернет з web-послугами, сформованими на третьому етапі інформатизації. Ці технології дають можливість прямого підключення до віддаленої обчислювальної мережі. Grid перетворить глобальну комп'ютерну мережу на гігантський глобальний віртуальний комп'ютер. Інфраструктурою слугуватиме проміжний глобальний шар, або Middle Ware. Grid Finance services надаватимуть послуги з пошуку необхідних ресурсів, збору інформації про них і доставки даних за адресою замовника.

Цікавим є досвід США у формуванні діючої інформаційно-комп'ютерної складової фондового ринку, яка забезпечує розвиток найбільшого і найактивнішого ринку цінних паперів у складі найбільших бірж НЙФБ, АФБ, ФБ Середнього Заходу, Тихоокеанської фондової біржі та позабіржового ринку комп'ютерного котирування NASDAQ. Комісія з торгів ф'ючерсними контрактами на товари регулює зазначений вид контрактів для 90-денних цінних паперів, у тому числі й іноземних. Крім цього, в регулюванні та нагляді за фондовим ринком велика роль належить КЦПБ та NASDAQ.

Аналіз російської моделі фондового ринку виявив, що вона не має ефективного регулятора, тінізована і не відповідає стандартам та вимогам, які діють у розвинутих країнах стосовно прозорості функціонування та захисту прав інвестора. Тінізація фондового ринку Російської Федерації розпочалася зі створення інвестиційних фондів. Управління російським фондовим ринком має такі ж самі системні проблеми, що й в Україні: неефективність регуляторів нормативної бази, неадаптованість до стандартів провідних країн світу і, як наслідок, невідповідність ролі фондового ринку вимогам ринкової економіки.

Інформаційна технологія створення Української фондової біржі заснована на французькому технічному IBM-AS-400 та програмному забезпеченні. Але ДКЦПФР, будучи структурним елементом моделі фондового ринку України, досі ще не розробила необхідний пакет законів, і потрібні законодавчі акти Верховною Радою не були прийняті.

Таким чином, умови для високоефективної роботи фондового ринку відсутні. Його учасникам часто доводиться працювати поза межами правового поля, і в першу чергу це стосується забезпечення обліку прав власності.

ДКЦПФР здійснює перевірку головних учасників фондового ринку України - емітентів, зберігачів, реєстраторів - в основному за фактами формального порушення. Системні проблеми ринку при цьому залишаються невизначеними і не розв'язуються.

Досить складна ситуація стосовно захисту прав власності на цінні папери, оскільки належну звітність до ДКЦПФР подає менше чверті загальної кількості відкритих та закритих акціонерних товариств. Отже, реальної захищеності вітчизняні міноритарні акціонери не отримують.

Непрозора система ведення реєстру в Україні спричинює ситуацію, коли емітенти про зміни у складі своїх власників, а інвестори про перехід прав власності дізнаються несвоєчасно.

Автоматизований облік прав власності в інформаційних системах депозитарних установ здійснюється лише в окремих випадках. Оформлення угод, як правило, відбувається на умовах подвійної бухгалтерії.

Основна проблема полягає у невідповідності системи обліку світовим стандартам, особливо це стосується системи розкриття фінансової звітності.

Інвесторів турбують надійність зберігання та якість обслуговування обігу цінних паперів. Центральний депозитарій в Україні належним чином не виконує регулюючої функції щодо створення єдиної системи обліку й обігу цінних паперів. Він не забезпечує їх інтеграцію у міжнародну систему депозитарних установ.

Депозитарна система характеризується тим, що більшість цінних паперів зберігається у документарній формі (на паперових носіях) і лише до 10% в електронному вигляді.

Програмне забезпечення інформаційної системи Міжрегіонального фондового союзу (МФС) не відповідає сучасним вимогам, неефективне і не здатне забезпечити своєчасність обліку інформації в ланці депозитарій - зберігач. Криптографічний захист інформації також не дозволяє ефективно працювати з нею.

У зв'язку з цим, на думку автора, електронний цифровий підпис (ЕЦП) має засвідчувати фондовий центр сертифікації ключів, але ці функції поки що ніким не виконуються. Це актуалізує питання взаємодії з Департаментом інформаційних технологій СБУ стосовно впровадження цифрового підпису.

Програми, якими користуються у ДКЦПФР, практично не перевіряються на відповідність вимогам чинного українського законодавства.

Через відсутність електронного цифрового підпису вся звітність емітентів надається у паперовій та електронній формах. При цьому остання не завіряється. ДКЦПФР затверджує тільки електронний формат обміну інформації між учасниками фондового ринку або звітуючими особами та комісією. Перевірка інформації здійснюється кожним на власний розсуд, оскільки ДКЦПФР її алгоритм не визначила.

Проблема ПФТС полягає в тому, що розрахунок індексу базується на акціях, за якими була зареєстрована найбільша кількість двосторонніх угод. Прив'язка до тенденцій на світових фондових ринках є мінімальною. Це не спонукає вітчизняних емітентів до участі в торгах для збільшення капіталізації своїх акцій. Як наслідок, відсутній приріст капіталу в найперспективніших галузях економіки, оскільки ми маємо суттєво ізольований фондовий ринок.

Існуюча система допуску до лістингу емітентів не відповідає реальним потребам підприємств та інвесторів. Але вона при відсутності відомостей про капіталізацію дуже вигідна покупцям цінних паперів. Це демонструє наступна формула:

Cstart =K*Cnominal, (3)

де Cstart - початкова ціна; K - коефіцієнт капіталізації; Cnominal - номінальна вартість акцій.

Аналіз програмного забезпечення ПФТС-Інформ виявив, що воно не враховує політичні та фінансово-економічні складові, у тому числі й прогнозного характеру на мікро-, мезо-, макро- і мегарівнях.

Лідерами фінансового посередництва, які є інституційними учасниками фондового ринку, серед спеціалізованих інвестиційних компаній можна назвати „КІНТО”, „ТЕКТ”, а також банки „Промінвестбанк”, „Райффазенбанк „Аваль”, „Укрексімбанк”, кредитні спілки, страхову компанію „Оранта” та кілька пенсійних фондів. На жаль, фінансові посередники, як й інституційні учасники фондового ринку, не гарантують дотримання інтересів міноритарних акціонерів.

Загальноприйнята подвійна структура програмного забезпечення дозволяє на одному рівні досліджувати стратегію управління портфелем за допомогою прогонів, на другому - працювати на біржі в реальному часі. Позитивний результат, отриманий на першому рівні стратегії, яка визнана прийнятною, застосовується на другому рівні - у практичній роботі.

Аналіз діяльності брокерських компаній вказує на те, що вони не мають достатнього набору програмних продуктів для організації проведення торгів.

Кількість емітентів, посередників, бірж, банків, позабіржових торгів, які надають інформацію, не перевищує 10-15%. Звітність ВАТ, ЗАТ і державних підприємств абсолютно непрозора. За наявною інформацією, з 35 тисяч акціонерних товариств 15 тисяч звітують Держкомстату, 13 тисяч - ДКЦПФР, близько 2 тисяч акціонерних товариств не реєструють випуски акцій і майже 20 тисяч таких товариств ймовірно взагалі не існує.

Держкомстат, ФДМУ, Держфінпослуг, ДКЦПФР не здійснюють належних перевірок засновницьких документів емітентів, своєчасно не виявляють зміни у правах власності на цінні папери та не відслідковують рішення керівних органів.

Суттєві зловживання на фондовому ринку спричинені фактами використання торговцями цінними паперами комерційної таємниці про емітента на користь третіх зацікавлених осіб. Найбільшу загрозу становить використання на фондовому ринку інсайдерської інформації. Неопублікована інформація надає значні переваги особам, які володіють нею, перед іншими учасниками фондового ринку.

Особлива небезпека існує з боку державних службовців ДКЦПФР, ДПА, Держфінпослуг, Кабінету Міністрів України, ФДМУ, Верховної Ради України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства фінансів України, Генеральної Прокуратури України, які за своїми посадовими обов'язками мають певні відносини з емітентами.

Крім того, інсайдерські переваги отримують юридичні та фізичні особи, які перебувають у юридичних та фізичних відносинах з емітентами та володіють понад 10% акцій. Порушуючи господарську етику, у тіньових схемах беруть участь торговці цінними паперами та реєстратори.

Крім того, значною прогалиною в діяльності держрегулятора є різниця між звітністю ДКЦПФР і реальною ситуацією За оцінками фахівців, ДКЦПФР не отримує звітної інформації щодо близько 20% угод загальною сумою близько 15-20 млрд. гривень.

Інформація, що надається УФБ і публікується у газетах „Ділова Україна”, „Цінні папери України”, „Голос України”, „Бюлетень цінних паперів України”, журналі „Ринок цінних паперів”, неповна, фрагментарна і за своїм характером тактична, а не стратегічна. Інформація учасниками ринку надається з великим запізненням, а ДПА взагалі ніяких відомостей не надає. ДКЦПФР не створив бази даних на основі звітності емітентів. Періодичність подання звітних матеріалів має епізодичний характер.

Інформація Держкомстату містить п'ять позицій (назва, адреса, код ЄДРПОУ, вид діяльності), які не несуть навіть мінімально необхідних даних. Інформація, якою володіє ПФТС, не завжди об'єктивна.

Світові фінансово-консалтингові фірми рівня Blumberg, Reuters, Trompsom, Schak продають до 70% обсягу зібраної ними інформації. В Україні такі послуги відсутні, як немає і продажу цих послуг. Відсутні також системні фахівці, які б надавали достатньо широкий спектр політичної, економічної, фінансової інформації, що впливає на фондовий ринок.

Вітчизняні та зарубіжні інвестори не мають можливості отримати кваліфіковану інформацію про стан українського ринку та про цінні папери зокрема. Крім сайтів Інтерфакс Україна, Українського фінансового серверу, smida.gov.ua, finance.com.ua ПФТС та бірж, інших спроб підготувати потрібну інформацію про український фондовий ринок немає. Фактично відсутні спеціальні компанії для поширення такої інформації.

Прозорість ринку цінних паперів означає доступність достовірної інформації про цінні папери для всіх його учасників та їх емітентів. Остання пов'язана з формуванням відповідної законодавчої бази. Цілісність ринку країни забезпечується національною фондовою біржею - єдиним місцем котирування цінних паперів, єдиним центральним депозитарієм цінних паперів і кліринговим банком. Централізація ринку забезпечується державними органами, які здійснюють державний контроль та безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів.

При цьому відсутні технологічна і технічна системи збору та обробки інформації про стан конкурентоспроможності ринку та діючі індекси цінних паперів. З іншого боку, Україна перебуває в полі зору міжнародних олігархів, які використовують світ й окремі країни як своєрідну гігантську біржу.

Особливістю фондового ринку України є його непривабливість, ізольованість від інституційних інвесторів та фізичних осіб. Для виправлення ситуації необхідно прийняти закони „Про акціонерні товариства”, „Про цінні папери і фондовий ринок” і „Про іпотечні цінні папери”, що сприятиме вдосконаленню державного регулювання та впорядкуванню діяльності національної депозитарної системи за міжнародними стандартами.

1.4 Порівняльний аналіз економічного механізму фондових ринків окремих країн

У глобалізованому фінансово-економічному середовищі успіху досягають ті країни, які вдало адаптують до національних особливостей конкурентоспроможні моделі розвитку економіки. Особливої цінності набувають ті з них, які синхронізують реформування економіки та фондового ринку. Слід відзначити, що проблема визначення стратегічного напряму синхронного реформування економічного та фінансового секторів економіки актуальна практично в усіх країнах.

Незважаючи на достатньо велику кількість наукових досліджень цього аспекту проблеми, сьогодні можна говорити про певну формалізованість економічної та фінансової складових структури фінансово-економічної моделі, а не про цілісну її розробку на базі дієвого фондового ринку.

Приклад регіональної фінансової кризи 1997 року у Південно-Східній Азії та кризи глобального рівня у 2010 році, що були спровоковані світовими глобалізаційними процесами, в яких домінували спекулятивні фінансові операції, продемонстрував Україні необхідність і актуальність розробки і впровадження конкурентоспроможної фінансово-економічної моделі розвитку. На нашу думку вона вдало реалізована в Південній Кореї.

На сьогодні ця країна займає високу позицію у рейтингу конкурентоспроможності: за даними Світового економічного форуму (СЕФ), у 2004 році вона посідала 29 місце, а за рейтингом Міжнародного інституту розвитку менеджменту (МІРМ) у 2003 - 15 місце.

В Південній Кореї працюють відомі світові бренди. За даними World Investment Report, кількість материнських компаній ТНК, розміщених в економіці країни, досягла більше семи з половиною тисяч. Крім них, в економіці країни налічується близько тринадцяти тисяч іноземних філій ТНК. Україна також має відомі бренди - „Антонов”, „Малишев”, „Південьмаш” та інші.

Порівняльний аналіз розвитку економіки Південної Кореї та України за періодами виявив певну подібність обох країн, яка проявилася у відсутності балансу між внутрішнім і зовнішнім економічним середовищами. Основні прогалини у розвитку економіки Південної Кореї проявились у кризовому 1997 році під впливом зовнішніх чинників у валютно-фінансовій сфері.

Цінові чинники в енергетичній сфері та фінансово-економічної проблеми 2010-2011 рр. сприятимуть ймовірному прояву кризових явищ в Україні у 2011-2011 роках. Головною причиною цих процесів є структурна недосконалість та вразливість вітчизняної економіки, що обумовлює необхідність кардинальної перебудови фінансового, корпоративного і державного секторів у максимально короткі терміни.

Разом з тим порівняння динаміки розвитку фондових ринків обох країн не виявляє велику схожість, оскільки значний за обсягом сектор українського фондового ринку перебуває у тіні і недієздатний.

Політика економічного розвитку Південної Кореї та України на різних етапах характеризувалася такими особливостями:

· стимулювання експорту - до 1970 року в Південній Кореї, а в Україні частково в даний час;

· підтримка важкої та хімічної промисловості - до 1980 року і в даний час відповідно;

· лібералізація торгівлі й активне застосування ринкових механізмів -1990 і 1998 роки відповідно;

· реагування на вимоги глобалізації (приєднання до СОТ, ОЄСР) - до 1997 року в Південній Кореї, вступ України до СОТ у 2010 році;

· у посткризовий період (після 1997 року) у Південній Кореї здійснювалась підтримка малих і середніх підприємств, проводились системні реформи фінансового та корпоративного секторів. Подолання фінансової кризи і відновлення економіки відбулось протягом кількох років.

Для обох країн актуальним було:

· перехід від адміністративно-планової до ринкової економіки - з середини 50 років ХХ століття у Південній Кореї, з 1991 р. - в Україні;

· вирішальна роль держави в контролі над економікою і вибіркова підтримка окремих галузей (частково в Україні);

· створення експортного бізнесу і надання податкових преференцій експортно-імпортним операціям;

· політична, а в Україні ще й конфесійна, розмежованість.

В умовах динамічної інтеграції до світового господарства обидві країни (Південна Корея до 1997 року, Україна нині) характеризуються:

· неефективною системою корпоративного управління;

· непрозорістю фінансового сектору (для України - ще й фондового ринку).

Структурні проблеми економік обох країн також пов'язані з:

· різким зменшенням експорту - у Південній Кореї у 1996 році, в Україні - ймовірно з 2010-2011 рр. (металургійної та хімічної продукції через зростання цін на енергоносії й світову кон'юнктуру цін);

· недосконалістю системи корпоративного сектору економіки, незбалансованістю фінансового, банківського і корпоративного секторів;

· значним переважанням короткострокових боргів у структурі зовнішнього боргу.

Вихід з економіки Південної Кореї портфельних інвесторів став однією з причин банкрутства банківської системи країни. Всі вищезгадані фактори, додаючись до негативних наслідків, спровокованих міжнародними валютними проблемами, спричинили фінансову кризу у Південній Кореї.

Аналогічна ситуація з втратою іноземних інвесторів і згортанням кредитування міжнародними фінансовими інституціями спостерігалася в Україні у 1998-2010 роках та значною мірою в 2010 році.

Кризові явища у фінансовій системі України обумовлені її недосконалою інституційною структурою, неефективним використанням кредитних ресурсів. Це проявлялось у більш високих відсоткових ставках, ніж у показниках продуктивності використання коштів. Також мали місце негативні зовнішні фактори: зменшення українського експорту та збільшення відсоткових ставок на світових ринках.

До особливих відмінностей у розвитку обох країн слід віднести:

· політичні ризики в Україні, які пов'язані з постійним політичним протистоянням, у тому числі у ході виборчих компаній;

· патріотизм керівництва і великого бізнесу Південної Кореї, які намагаються повернути в країну максимальні обсяги валюти від експорту і виконати програми соціального захисту. В Україні керівництво ставило корпоративні інтереси окремих фінансово-промислових груп вище за національні; залишається гострою проблема енергетичної безпеки країни та не створені достатні конкурентні умови для ведення підприємництва;

· Україна багатша на сировинні ресурси, ніж Південна Корея. Ціна на газ, вірогідно, буде економічною платою у вигляді можливої тривалої системної кризи.

На відміну від непрозорого вітчизняного фондового ринку, у Південній Кореї він динамічно адаптувався до міжнародних стандартів і ефективно залучає міжнародний капітал. Фондовий ринок дав реальний фінансовий поштовх прискореному розвитку південнокорейської економіки. Але при цьому, не зважаючи на приєднання до Організації з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Південна Корея через рік потому пережила гостру фінансову кризу.

Підтримка МВФ у розмірі 57 млрд. дол. США не зупинила падіння вартості її національної валюти; у 1997 році цей показник знизився у два рази - з 950 до 2009 вон. Капіталізація на фондовій біржі зменшилась на 30% порівняно з 1996 роком. Але при цьому країна все ж таки зберегла зростання економіки на рівні 6%. Таким чином, криза виявила вразливість заборгованого корпоративного сектору у поєднанні зі слабкою фінансовою сферою.

Наша держава потребує також розробки боргової стратегії і концепції управління зовнішнім боргом для попередження повторення ситуації 1998 та 2010 рр., коли Україна опинилась на межі неплатоспроможності.

Першочерговими заходами уряду щодо виходу з фінансової кризи Південної Кореї були ліквідація та реструктуризація неефективних фінансових інститутів, створення державної наглядової фінансової комісії, викуп за державні кошти проблемних боргів і допуск іноземних компаній на внутрішній ринок.

Наступним кроком стало реформування державного, фінансового і корпоративного секторів та соціальної сфери. У державному секторі були здійснені адміністративна реформа, приватизація та розукрупнення підприємств; у корпоративному - створені сприятливі умови для венчурного бізнесу та сфери інформаційних технологій.

Була покращена структура капіталу, впроваджене корпоративне управління, забезпечений захист міноритарних акціонерів. Введені також обмеження на додаткові кредитні операції, отримання дозволів на злиття і купівлю підприємств. У фінансовій сфері регулюючі закони адаптували до вимог міжнародних стандартів. З-поміж іншого здійснено ліквідацію безнадійних фінансових інституцій, лібералізацію умов для приходу іноземного капіталу, скорочення кредитних гарантій та удосконалення критеріїв кредитоспроможності.

На фондовому ринку лібералізували процес інвестування у цінні папери для вітчизняних й іноземних інвесторів як у межах Кореї, так і поза нею. Вітчизняним компаніям дозволили залучати на посади директорів й аудиторів іноземних спеціалістів та перейти на підготовку об'єднаних фінансових звітів. Була здійснена реформа фінансової системи нагляду. З квітня 1998 року функціонує Комісія з фінансового контролю, діяльність якої спрямована на ринок цінних паперів, банківську і страхову справи. Україна має три основні регуляторні органи, які сформовані відповідно у 1996, 1991, 2006 роках.

Для розвитку ринку капіталу Південної Кореї були скасовані всі обмеження на іноземне портфельне інвестування, які раніше діяли на рівні 55% випущених в обіг акцій. Зміцнено права міноритарних власників. Сьогодні, щоб вважатися власником, достатньо володіти 0,1% власності порівняно з 1%, як це було до реформи.

Особам з пакетом в 1% акцій (раніше 3%) та власникам 0,5% від власності (раніше 1%) надали право перевірки корпоративних рахункових книг та звільнення директора або аудитора у разі здійснення ними незаконних дій. (В Україні для цього потрібно володіти пакетом у 50% + 1 акція).

Також були удосконалені процедури злиття і купівлі та підготовки сертифікованих фінансових звітів об'єднаних компаній. Покращено корпоративне управління й усунено обмеження на перевикуп акцій у розмірі 1/3 від їх загальної кількості, випущених в обіг.

Одночасно були підвищені вимоги до звітування: крім щорічних і піврічних звітів, корпорації повинні подавати квартальні звіти протягом 45 днів. Фінансово-наглядова служба ввела півмільйонні штрафи у доларах США за неправдиві відомості (в Україні розмір такого штрафу встановлений у розмірі до 17 тис. грн.).

Були переглянуті делістингові правила для збільшення ринкової прозорості, знижений вступний бар'єр для брокерства (в Україні ж, навпаки, він підвищений до 300 тис. грн.) і впроваджений відкритий тип спільних фондів, у яких прибуток на капітал не підлягає оподаткуванню. Крім того, створено корейську ф'ючерсну біржу.

У цілому, реалізуючи генеральну лінію щодо створення фондового ринку, південнокорейський уряд вжив заходи стосовно публічних дій приватних компаній, сприяючи зареєстрованим компаніям наданням банкових позик та пільговим оподаткуванням. Корпорації у 70-х роках ХХ століття повинні були тримати в публічному обігу 30% від своїх несплачених акцій, а крупні власники зобов'язувались зменшувати свої запаси з 51 до 30%. Удосконалення торговельної системи, яке розпочалось у 1974 році, мало на меті створення Корейського депозитарію цінних паперів (КДЦП) і Корейської комп'ютерної корпорації цінних паперів.

...