Дослідження процесу становлення та розвитку економічного механізму фондового ринку в національному господарстві України

Щоб позбутися короткотермінового кредитного капіталу, уряд вимагав від приватних підприємств, які діють поза організованим фінансовим ринком, звітувати про існуючі борги і кредити. Власникам акцій було дозволено приєднуватись до 10% підняття ціни первісної публічної пропозиції. Це призвело до буму на первинному і вторинному ринках акцій та облігацій. Зростання становило 9 разів, а вартість інвестиційних трастових фондів збільшилась у 6 разів. Зазнали піднесення акції будівельних фірм.

Що стосується Європейського Союзу, то від переваги інтеграції європейських фінансових ринків отримали зиск як громадяни, так і бізнес. Після завершення інтеграції фінансових ринків ЄС європейський венчурний капітал зріс. Це зупинило процес виведення бізнесу із Європи. Реальний дохід громадян Європи від збережень у цінних паперах підвищився.

Характерно, що, незважаючи на дозвіл емітентам виставляти до 25% емісії цінних паперів для торгів на закордонних ринках, не спостерігається їх відтоку за кордон.

Порівняння вищезгаданих регуляторних дій урядів Південної Кореї та України в економічному, фінансовому секторах та на фондовому ринку свідчить, що реальних кроків для покращення прозорості діяльності цих секторів, захисту прав міноритарних акціонерів, забезпечення ефективної фіскальної системи в нашій державі здійснено не було.

Досвід успішного виходу із кризи Південної Кореї вказує на те, що для протидії її проявам необхідне синхронне реформування економіки та фондового ринку. Уряд Південної Кореї на основі довгострокової економічної стратегії створив ефективну систему поточного аналізу фінансово-економічного стану та прогнозування подальшого розвитку економіки країни, вживши для цього рішучі заходи.

Використання досвіду Південної Кореї щодо виходу із кризи, а також Європейського Союзу стосовно реформування фінансово-економічних систем держав-учасниць дає можливість Україні розробити свою власну стратегію та конкурентоспроможну фінансово-економічну модель соціально-економічного розвитку на період 2011-2024 років. Це дозволить передбачити особливості ймовірних кризових процесів в Україні, і в першу чергу в тих її регіонах, де сконцентрована металургійна та хімічна промисловості.

В Україні відсутні ринкові механізми вільного і регульованого перерозподілу капіталів у найбільш ефективні галузі економіки. Однією із причин цього є неконкурентоспроможність фондового ринку України та інформаційно-комп'ютерної складової в його структурі.

Глобальні фінансові центри (Grid Finance) вже найближчим часом завершать розробку та організацію технології універсальної обробки фінансових даних, у тому числі й для фондових ринків. У зв'язку з цим реформування інформаційно-комп'ютерної складової фондового ринку на базі Grid-технологій має бути прискорене. Необхідно завершити третій етап інформатизації фондового ринку об'єднанням користувачів Інтернету в єдиний простір та створити вільний доступ до інформації, оскільки населення України не може використовувати механізми фондового ринку через відсутність інформаційного забезпечення.

При переході на принципи корпоративного управління для забезпечення умов по капіталізації акцій та інших цінних паперів, необхідно створити масштабний доступ громадян і інвесторів до масивів інформації вітчизняних установ України та зарубіжних (а саме банків даних Кабінету Міністрів України, Держкомстату України, ДКЦПФР та інших підприємств, організацій); можливості обробки великої кількості даних (зокрема, для моделювання реагування ціни акцій); умови для швидкісного комплексного аналізу та обміну інформацією в режимі он-лайн. Особливо це важливо для реалізації корпоративних проектів з підвищення капіталізації цінних паперів.

У зв'язку з цим доцільно врахувати позитивний досвід США за проектом Теrа-Grid щодо створення розподільної інфраструктури для високопродуктивних обчислень. Grid-комп'ютинг виконує роль стимулятора і важливого ресурсу для перетворення економіки країни у найбільш конкурентну економіку знань.

Розвиток фондового ринку в Україні блокує велика частка операцій з кредитними ресурсами, кредиторської заборгованості і непрозорість приватизаційного процесу. Це підтверджується в ході порівняльного аналізу реформування фондових ринків країн ЄС, Південної Кореї та України.

Таким чином, на фондовому ринку України закріпилась монопольна влада власників вітчизняних та закордонних ФПГ, а відсутність конкуренції виключає у його учасників ринкову поведінку та потребу в його розвитку.

2. Національні особливості формування та функціонування фондового ринку

2.1 Передумови і механізм становлення українського ринку цінних паперів

Одним із сегментів фінансового ринку виступає ринок цінних паперів або фондовий ринок. Це дуже важлива складова ринкової економіки. В Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, оборот цінних паперів стає однією з основних галузей фінансової сфери, без якої даремно сподіватися на нормальне функціонування складового механізму ринкової економіки. Реформування власності супроводжується структурною перебудовою народного господарства і зумовлює створення фондового ринку. В свою чергу, фондовий ринок сприяє закріпленню результатів цього реформування.

Початком становлення ринку цінних паперів України, можна вважати 1991 коли наша держава набула статусу суверенної та незалежної держави із підписанням Акту незалежності. Формування ринку починалося практично з нуля, тому що o6iг облігацій внутрішніх позик колишнього Радянського Союзу ринком цінних паперів у повному розумінні цього поняття назвати важко.

Інша точка зору полягала в тому, що перехід до ринку в Україні можливий лише через роздержавлення власності. Цей процес мав проходити регульовано, під контролем держави з одночасним впровадженням механізму єдиної фондової біржі, який забезпечив би обмін приватизаційних паперів i продаж акцій корпоративних підприємств на відкритих торгах за конкурсом.

Процес приватизації став основою виникнення та розвитку первинного ринку акцій. Тільки потім почався розвиток біржового ринку цінних паперів. Основним завданням процесу приватизації було створення умов для формування та розвитку підприємницької діяльності. З цією метою відбувалося роздержавлення власності і пошук нових власників. Це обумовило створення нової форми господарювання - акціонерних товариств.

Процес приватизації триває і сьогодні. Для розвитку необхідні фінансові кошти, які можна залучити у виробництво за допомогою емісії цінних паперів. Тому кількість емітентів цінних паперів з кожним роком зростає. За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, торговці цінними паперами у 2008 році здійснювали угоди з акціями 3895 емітентів, у 2009 - з 4814, у 2010 - 4254, у 2011 році - 4583 емітенти (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Кількість підприємств-емітентів за 2008-2011 роки

Діяльність національної фондової біржі повинна була бути чітко підпорядкована чинному законодавству. Саме вона повинна була, залишаючись некомерційною, безприбутковою, саморегульованою i незалежною від держави структурою, тісно взаємодіяти з державними органами влади. За ініціативою провідних комерційних банків, Міністерства фінансів та економічного відділу КМУ, які дотримувались концепції єдиної національної фондової біржі, ще на початку 1991 року розпочалась робота з створення Української фондової біржі і розробки нормативно-правової бази її діяльності. На її прикладі ми розглянемо розвиток вітчизняного фондового ринку.

Українська фондова біржа (УФБ) є старішою фондовою біржею України. Створена і зареєстрована КМУ восени 1991 року. Філії та брокерські контори працюють в ycix регіонах України. При бipжi був створений Центральний депозитарій цінних паперів i введена в дію система їх електронного обігу. В 1993 році УФБ виступила піонером грошової приватизації із застосуванням біржового механізму ціноутворення.

На сьогоднішній день Українська фондова біржа (УФБ) уявляє акціонерне товариство закритого типу, статутний фонд якого розподілений на 222 прості іменні акції, що розміщені виключно серед юридичних осіб. Має 5 філій на території України. В червні 1998 року отримала статус саморегульованої організації ринку цінних паперів. Відповідно до чинного законодавства України вона здійснює діяльність з організації торгівлі цінними паперами на підставі Свідоцтва про реєстрацію фондової біржі від 10 червня 2010 року та Ліцензії на право здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів від 23 липня 2010 року, виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Є членом Координаційної ради з питань функціонування ринку цінних паперів при Президентові України, Консультаційно-експертної ради при Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, Виконавчого комітету Федерації Євро-Азіатських фондових бірж та Робочої групи з фондового ринку в Організації по економічній співпраці та розвитку (OECD).

Важливим питанням організації фондового ринку є його регулювання. В рамках єдиного фондового ринку країни, як правило, співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них впорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому фондовому ринку - фондовою бipжою, на позабіржовому - асоціаціями ділерів з цінних паперів.

В Україні функції інституту-регулятора на біржовому фондовому ринку виконують: Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), а також в межах своїх повноважень Національний банк України (НБУ), Міністерство фінансів України (МФУ), Міністерство економіки України, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, відповідні біржі та інші органи. А на позабіржовому - Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ), ПФТС, Південноукраїнська торгова інформаційна система (ПТІС), Професійна асоціація реєстраторів та ділерів (ПАРД), Українська асоціація торговців цінними паперами та ряд інших асоціацій. Зазначені два сектори фондового ринку i відповідно дві системи інституційного регулювання доповнюють один одного. Проте між ними існують i певні розбіжності.

Поряд існує конкретний аспект регулювання - конкретні нормативні документи, які впорядковують окремі аспекти діяльності на ринку, наприклад, котирування цінних паперів, реєстрація емісії цінних паперів, ліцензування діяльності. Котирування цінних паперів на фондовій біржі є показником солідності емітента, підтверджує його репутацію i характеризує його як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюють набагато суворіші i більш досконалі процедури допуску цінних паперів до котирування, що полягають у перевірці господарського та фінансового стану емітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, які укладаються на 6ipжових торгах.Наприклад, для того, щоб Українська фондова біржа допустила цінні папери до торгів, емітент повинен відповідати наступним вимогам:

· існування емітента з часу його державної реєстрації - не меньше 3 років;

· мінімальна величина активів емітента повинна становити суму, еквівалентну 400'000 ЄВРО;

· мінімальний прибуток емітента за останній балансовий рік повинен становити суму, еквівалентну 80'000 ЄВРО, або мінімальний сумарний прибуток за останні три роки повинен становити суму, еквівалентну 220'000 ЄВРО (за умови, що кожен рік був прибутковим);

· кількість випущених емітентом-акціонерним товариством у обіг акцій - не менше 1'000'000 штук;

· кількість акціонерів емітента-акціонерного товариства, що володіють не менш ніж 100 акціями, - не менше 2'000 осіб або загальна кількість акціонерів емітента-акціонерного товариства - не менше 2'200 осіб;

· показники фінансового стану емітента-некредитної установи відповідають визначеним УФБ вимогам;

· показники діяльності емітента-кредитної установи відповідають визначеним УФБ вимогам;

· мінімальний обсяг емісії корпоративних боргових цінних паперів, повинен становити суму, еквівалентну 100'000 ЄВРО.

Також емітент повинен надати наступний пакет документів для розгляду УФБ та вирішення питання про допуск цінних паперів до офіційного котирування:

- заява на допуск цінних паперів до офіційного котирування на УФБ;

- нотаріально завірена копія статуту емітента;

- копія свідоцтва (рішення) про державну реєстрацію емітента;

Копії документів, що засвідчують присвоєння цінним паперам:

1) державного реєстраційного номера;

2) коду випуску цінних паперів згідно з законодавством про Національну депозитарну систему;

- копія інформації про останній випуск, зареєстрованої відповідно до чинного законодавства України;

- баланси та фінансова звітність;

- для емітентів-некредитних установ: копії бухгалтерських балансів і звітів за встановленими формами (звіт за результатами господарської діяльності та майновому становищу емітента за формами №1 "Баланс", №2 "Звіт про фінансові результати") за останні три роки, а також за останній квартал, що передує поданню заяви;

- для емітентів-кредитних установ: копії балансів і звітів (затверджених НБУ форм звітності), а саме:

- форма № 1-КБ "Баланс комерційного банку";

- форма № 2-КБ "Звіт про прибутки та збитки комерційних банків";

- форма № 611 "Звіт про дотримання економічних нормативів" за останні три роки, а також за останній квартал, що передує поданню заяви;

- у випадках, коли емітент є правонаступником одного або декількох засновників, а також якщо емітент заснований шляхом реорганізації державних, комунальних або інших підприємств відповідно до законодавства про приватизацію, він зобов'язаний надати бухгалтерські баланси і звіти засновників (засновника) або реорганізованого підприємства за останні три роки, що передують поданню заяви, для проходження допуску на УФБ, а також ліквідаційні (передавальні) баланси;

- копія аудиторського висновку до звіту за останній рік роботи;

- копія прийнятого ДКЦПФР звіту емітента за останній звітний період, структура і форма якого передбачені Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій, затвердженим ДКЦПФР;

- звіт, який містить дані щодо структури акціонерного капіталу емітентів-акціонерних товариств, список усіх філій, представництв та інших самостійних підрозділів емітента, що мають окремі поточні та інші рахунки, та відомості про адміністративні та економічні санкції, що накладалися на емітента;

- анкета цінного паперу;

- підписаний з боку заявника договір про підтримання лістингу у двох примірниках;

- копія платіжного доручення про внесення на рахунок УФБ плати за оцінку відповідності стану емітента лістинговим вимогам.

Ми бачимо, що вимоги до емітентів досить значні і певна частина акціонерних компаній об'єктивно не задовольняє вимогам фондової біржі. У цьому випадку акціонерні товариства котирують свої цінні папери на позабіржовому ринку. Таке котирування може означати, що обсяги статутних фондів та господарських оборотів компаній-емітентів є дещо меншими.

Таким чином, інститути-регулятори біржового та позабіржового секторів фондового ринку мають виконувати схожі завдання з правового регулювання, хоча кожний діє у своєї сфері. В той же час регулюючі заходи у кожній з цих сфер фондового ринку мають доповнювати один одного, оскільки загальний стан інституційного правового регулювання залежить від стану відповідного регулювання у секторах фондового ринку. Але слід зазначити, що у більшості країн світу у зв'язку з високим рівнем організованості саме фондова біржа виступає стабілізуючим фактором ринку цінних паперів.

2.2 Охорона праці на підприємстві

В умовах сучасного виробництва окремі приватні заходи щодо поліпшення умов праці, для попередження травматизации є неефективними. Тому їх здійснюють комплексно, створюючи в загальній системі керування виробництвом, підсистему керування безпекою праці. Таким чином, керування охороною праці це програмно-цільовий комплекс по підготуванню, прийняттю і реалізації вирішень (організаційно-технічних, і лікувально-профілактичних заходів), спрямованих на забезпечення безпеки, зберігання здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Об'єкт керування - це безпека праці на робочому місці, ділянці, цеху, у всій системі людина - виробництво, характеризується взаємодією людей із предметами і знаряддями праці і виробничого середовища.

Керуюча частина містить у собі керівників підприємства, керівників підрозділів, службу охорони праці. При цьому тут закладені принципи системного підходу, коли виходи об'єкта керування (показники безпеки) через систему збору й опрацювання інформації пов'язані, тобто інформація про відхилення в процесі контролю надходить у керуючий орган, де вона аналізується і приймається адекватне вирішення. Таким чином, СКОП діє за принципом зворотної зв'язок.

Мета атестації робочого міста визначити всі фактори виробничого середовища і трудового процесу, які шкідливі фактори впливають на працівника, як їх усунути або послабити їх дію. Також визначити пільги та компенсації які на даються працівникові під час роботи та пільги при визначенні пенсійного забезпечення.

З метою послаблення негативних факторів необхідно розробляти колективні та індивідуальні заходи по забезпеченню нормативних умов по охороні праці ( розподіл обов'язків між службами, посадові обов'язки). Необхідні умови освітлення, опалення, заземлення єлектроплиладів та електроустановок, огородження та блокування, світлова та звукова сигналізація.

Необхідно проводити заходи по зменшенню шкідливих речовин, противібраційні засоби, протишумові, протипожежні, електробезпечність.

Законодавством "Про охорону праці" ст.9, "Про відпустки" ст.7,8 , "Про пенсії" ст.13 передбачено пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

Згідно Закону України від 14.10.92 р. № 44 ст. 669 "Про охорону праці" кожний громадянин має право на охорону праці.

Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні.

При укладенні трудового договору громадянин має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства з участю представника профспілки і уповноваженого трудового колективу, а в разі виникнення конфлікту - відповідним органом державного нагляду за охороною праці з участю представника профспілки.

За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівників, які за станом здоров'я потребують надання легшої роботи, власник повинен відповідно до медичного висновку перевести, за їх згодою, на таку роботу тимчасово або без обмеження строку.

Оплата праці при переведенні працівників за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу або виплата їм допомоги по соціальному страхуванню провадяться згідно з законодавством.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду чи службою охорони праці за працівниками зберігається місце роботи.

Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань.

Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

Із фонду соціального страхування здійснюються виплати сум, що належать потерпілому працівникові за період його тимчасової непрацездатності або в порядку відшкодування шкоди та одноразової допомоги, передбаченої статтею 11 цього Закону. Власник зобов'язаний повернути зазначені суми до фонду соціального страхування, якщо нещасний випадок або професійне захворювання сталися з вини власника.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законодавством порядку.

При роз'їзному характері роботи працівнику виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Власник може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникам пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством.

Протягом дії трудового договору власник повинен своєчасно інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та знешкоджуючі засоби.

2.3 Аналіз обігу цінних паперів на ринку цінних паперів

Згідно з Законом України "Про цінні папери i фондову біржу" під цінними паперами розуміють “грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їx випустила, та їx власником i передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам”.

Форми цінних паперів є дуже різноманітними: це й окремі сертифікат, і запис у реєстрі, і запис в угоді, і запис в комп'ютері. В узагальненому вигляді розрізняють документарну форму цінних паперів і бездокументарну. Документарна - це форма, за якої власник встановлюється на підставі пред'явлення сертифіката, а в разі депонування такого - за записом у рахунках депо. Бездокументарна - форма, за якої власник встановлюється на підставі запису в системі ведення реєстру власників цінних паперів або, у разі депонування цінних паперів, за записом у рахунках депо. Рахунок депо - це сукупність записів в облікових реєстрах хранителя цінних паперів - депозитарію, необхідна для виконання договору депо з депонентом.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав до іншої особи).

В України визначено порядок придбання акцій. Їх можуть купувати фізичні та юридичні особи. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій. Підприємства, організації й установи можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їхнє розпорядження після оплати податків та процента за банківський кредит. Акції видаються власнику тільки після повної оплати їх вартості та реєстрації випуску.

Випуск акції та їх придбання становлять економічний інтерес як для емітента, так і для інвестора. Для емітента випуск акцій є джерелом капіталу для створення акціонерного товариства або для його розвитку. Для інвестора придбання акцій - це можливість одержання доходу. Для того щоб власник акції отримав прибуток - дивіденд - потрібен дохід, а він буде , якщо акціонерним товариством добре керувати.

Прослідкуємо динаміку емісії акцій за 2008-2011 роки за даними ДКЦПФР. Обсяги угод з акціями зображено на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Обсяги угод за акціями за 2008-2011 роки

На підставі отриманої інформації можна зробити висновок, що обсяг угод за акціями нарощує питому вагу в загальному обсязі виконаних угод. У 2010 році питома вага склала майже 1/3 всіх виконаних угод. Однак це збільшення відбувається за рахунок торгівлі акціями різних емітентів. Акції користуються періодичним попитом, адже процес приватизації триває. Як тільки певна особа або група осіб набуває контролю над 70% статутного капіталу емітента, попит на акції цього емітента миттєво зникає. Разом із тим аналіз даних свідчить, що процес приватизації в Україні ще незавершено, адже протягом року торговці цінними паперами виконали 357,14 тис. угод з акціями, причому 87,3% їх кількості припадає на угоди торговців з фізичними особами, тобто продовжується процес концентрації пакетів.

Іншим поширеним фінансовим інструментом виступає облігація. Роздивимось її характеристику. Згідно Закону України “ Про цінні папери та фондову біржу” облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів i підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації вcix видів розповсюджуються серед підприємств i громадян на добровільних засадах.

В Україні випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх республіканських i місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами i не дають їx власникам права на участь в управлінні.

Умови випуску i розповсюдження облігацій підприємств визначаються Законом "Про цінні папери i фондову бipжy", іншими актами законодавства України i статутом емітента.

Облігації можуть випускатися іменними i на пред'явника, процентними i безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом o6iry. Облігації внутршніх республіканських i місцевих позик випускаються на пред'явника.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під яку вони випускаються. До облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації; за якою виплачуються проценти; найменування емітента i piк виплати процентів.

Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Рішення про випуск облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик приймається відповідно КМУ і місцевими Радами народних депутатів. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску i порядок розміщення облігацій. Рішення про випуск облігації підприємств приймається емітентом i оформляється протоколом.

На фондовому ринку України найпоширеніші наступні види облігацій: державні внутрішні облігації; державні зовнішні облігації; облігації місцевих позик та облігації підприємств. У 2011 році найбільш динамічно розвивався такий сегмент фондового ринку як корпоративні облігації. Саме корпоративні облігації були сприйняті вітчизняними інвесторами як можливість вкладення вільних коштів. Загальний обсяг торгів облігаціями склав понад 2 млрд. грн.., причому 79 млн. грн.. із них - ПФТС. Динаміка розвитку ринку облігацій за 2008-2011 роки зображена на рис. 2.3.



Рис. 2.3. Обсяги угод з облігаціями за 2008-2011 роки

Головна проблема ринку облігацій полягає у законодавчому обмежені обсягу емісії облігацій для АТ 25% статутного капіталу. Існує потреба в регулюванні цього питання і присутності на цьому ринку фізичних осіб. Поки що їх доходи оподатковуються двічі: вперше податок утримується підприємством при виплаті доходу по облігаціях, а вдруге громадяни сплачують прибутковий податок при декларуванні своїх доходів. Прибутковість облігацій традиційно залежить від поточних ставок кредитів і депозитів. Однак протягом року спостерігалась тенденція до зниження купонних ставок з 18-19% річних до 16%.

З кожним роком питома вага цього інструменту на фондовому ринку України зростає і у 2011 році цей показник перевищив 10% загального обсягу виконаних угод. Прослідкуємо цю динаміку за допомогою рис. 2.4.

Вексель - цінний пaпip, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержальнику).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.



Рис. 2.4. Обсяги виконаних угод з ощадними сертифікатами за 2008-2011 роки

На фондовому ринку вексель продовжує займати значне місце на фондовому ринку продовжує займати вексель, але якщо у 2008 році його питома вага в загальному обсязі виконаних угод займала до 70%, то протягом останніх років вона стала менше 50%. Динаміка угод з векселем зображена на рис. 2.5.

Рис. 2.5. Обсяги угод з векселями за 2008-2011 роки

За даними звітності торговців цінними паперами, протягом 2011 року на ринку цінних паперів України було виконано 542 454 угоди купівлі-продажу загальним обсягом 108607,9 млн. грн. У порівнянні з попереднім роком кількість угод зменшилась на 29 тис. грн. з одночасним збільшенням загального обсягу у 1,5 рази, що свідчить про збільшення середньої ціни угоди з цінними паперами, яке спостерігається протягом 2 останніх років.

2.4 Детальний аналіз інфраструктури фондового ринку

Інфраструктура фондового ринку:

- впливає на акумуляцію та концентрацію коштів населення і підприємств;

- сприяє залученню вітчизняного й іноземного капіталу в економіку країни;

- сприяє приватизації на її завершальному етапі;

- узгоджує майнові інтереси країни, інституціональних і індивідуальних інвесторів в процесі обігу цінних паперів;

- економить суспільні витрати на обіг фінансових інструментів та поліпшує взаємні розрахунки підприємств;

- сприяє підвищенню ефективності керування підприємством;

- створює умови для інтеграції країни у світову економічну систему завдяки впровадженню загальносвітових принципів і стандартів функціонування ринку цінних паперів.

Найважливішим показником ефективної діяльності фондового ринку є обіг цінних паперів. Обсяги окремих фінансових інструментів ми детально розглянули у другій главі роботи. Проаналізуємо цей аспект з точки зору професійних учасників ринку, діяльність яких пов'язана з цінними паперами.

Всього за станом на 01.01.12 в Україні діють 365 реєстраторів. Порівняно з попередніми роками тенденція щодо кількості виданих Комісією з цінних паперів та фондового ринку дозволів на здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів істотно не змінилась.

Регіональне представництво реєстраторів власників іменних цінних паперів сформувалося в попередні роки. Більшість з них знаходиться в промислово розвинутих районах, в яких сконцентрована переважна більшість емітентів іменних цінних паперів.

Найбільша кількість реєстраторів зосереджена в Київській області - 113, Харківській - 29, Дніпропетровській -29, Донецькій - 21,Одеській - 18. В усіх інших регіонах кількість реєстраторів становить - 156.

Спостерігається загальна тенденція розгалуження реєстраторів за допомогою створених підпорядкованих підрозділів у регіонах. Таким чином, здійснюється значний вплив найбільш крупних реєстраторів.

У 2011 році продовжує спостерігатися тенденція збільшення номінальних утримувачів у системах реєстраторів порівняно з 2010 у 1,3 рази. Зміни, що відбуваються насамперед пов'язані з збільшенням пакетів акцій приватизованих підприємств, із розвитком інститутів зберігачів, депозитаріїв та створення сприятливих умов для обігу цінних паперів в бездокументарній формі. Також спостерігається тенденція до поступового скорочення кількості емітентів, які ведуть реєстр іменних цінних паперів. Все більше емітентів передають права ведення реєстру “професійним” реєстраторам.

Динаміка основних показників діяльності реєстраторів іменних цінних паперів протягом останніх років відображена в таблиці 2.1.

Реєстратори виконали значну та важливу роботу щодо створення та упорядкування системи обліку прав власності на цінні папери, що були випущені в процесі приватизації.

Таблиця 2.1. Основні показники діяльності реєстраторів

Найменування показника	Станом на 01.01.09	Станом на 01.01.10	Станом на 01.01.11	Станом на 01.01.12
Кількість емітентів іменних цінних паперів, що передали ведення реєстрів реєстраторам	12373	14938	1035	17593
Кількість випусків іменних цінних паперів, які обслуговують реєстратори	12909	15336	16417	17928
Кількість власників іменних цінних паперів у реєстрах (тис.)	18511,5	19123,31	17577,78	17760,21
Кількість номінальних тримачів у реєстрах	256	2084	4423	5579

Станом на 01.01.12 в реєстрах емітентів налічується понад 17,70 млн. власників іменних цінних паперів. На сьогодні тенденція щодо кількості власників іменних цінних паперів у системах реєстру дещо стабілізувалася, але, очікується, що кількість власників буде скорочуватися, а процес концентрації капіталу буде пожвавлюватись. Це пов'язано з завершенням масової приватизації підприємств та поступовим укрупненням пакетів акцій приватизованих підприємств та формуванням реальних власників цих пакетів.

Наступним кроком нашого аналізу буде спостереження за розвитком діяльності зберігання цінних паперів.

Усього станом на 01.01.12 в Україні діяло 104 зберігачів. У 2011 році кількість виданих Комісією дозволів на здійснення професійної депозитарної діяльності зберігача збільшилась. Але все ж таки помітних змін в структурі депозитарної діяльності не відбулося.

Якщо покласти в основу регіональний розподіл, то ми побачимо, що 67% від загальної кількості зберігачів зареєстрована в м. Києві та Київській області. Переважна кількість областей та регіонів України (Вінницька, Волинська, Рівненська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Миколаївська, Сумська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька) не мають зберігачів цінних паперів.

Зростанню ролі професійних учасників фондового ринку цінних паперів у процесі становлення фондового ринку сприяло прийняття у 2008 році Закону “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Особливо це торкнулося діяльності депозитаріїв цінних паперів.

Важливою складовою Національної депозитарної системи є депозитарні установи. Вони забезпечують формування, розвиток, функціонування системи депозитарного обліку та обслуговування обігу цінних паперів. Верхній рівень Національної депозитарної системи - це депозитарії цінних паперів.

Сьогодні в Україні існує два депозитарії:

- Національний депозитарій України (НДУ), заснований у травні 1999;

- “Міжрегіональний фондовий союз” (МФС), заснований у 1997 році.

Обіг цінних паперів забезпечують торговці цінними паперами. Торговцями цінних паперів можуть виступати банки, а також акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано виключно з іменних акцій, а також інші товариства, для яких операції з цінними паперами складають виключний вид діяльності. Відповідно до чинного законодавства торговці цінними паперами можуть здійснювати такі види діяльності: комерційну, комісійну, діяльність з розміщення цінних паперів та діяльність управління активами.

Єдиним на даний час повно функціональним депозитарієм в Україні є “МФС”. Загальна кількість цінних паперів, депонованих емітентами у депозитарії, складає 34,923 млрд. шт.., що становить 36,3% від загальної кількості цінних паперів.

На 01.01.10 діючі ліцензії мали 750 торговців цінними паперами. За 2011 рік загальна кількість виданих ліцензій склала - 462. Кількість діючих торговців цінними паперами складає 855.

Переважну більшість операцій на фондовому ринку України у 2011 році становила комерційна та комісійна діяльність, питома вага яких дорівнювала 53% та 46% відповідно.

У 2010 році продовжилось збільшення загального обсягу торгів на фондовому ринку. За станом на 01.01.10 загальний обсяг торгів на фондовому ринку України склав 68,481 млрд. грн.., що на 2,013 млрд. грн.. більше, ніж загальний обсяг торгів з 2007 по 2010 роки. У 2011 році за даними звітності торговців цінними паперами на ринку було виконано 542454 угоди купівлі-продажу загальним обсягом 108607,9 млн. грн. У порівнянні з попереднім роком кількість угод зменшилась на 29 тис з одночасним збільшенням загального обсягу у 1,5 рази, що свідчить про збільшення середньої ціни угоди з цінними паперами, яке спостерігається протягом 2 останніх років. Більш детально показники та дані фондового ринку наведено в таблиці 2.2.

Аналіз даних таблиці свідчить, що починаючи з 2006 року обсяги виконання угод з цінними паперами постійно збільшуються. Передумовою такого збільшення є постійне зростання грошової маси в країні та приріст ВВП. Цікавим є той факт, що протягом 2006-2009 років обсяг виконаних угод у перерахунку за середньозваженим курсом НБУ в доларовому еквіваленті складав 4 млрд. дол. Із незначним збільшенням до ВВП. Це свідчило про обмеженість інвестиційних ресурсів. Саме на цей період припадає постійне зниження ВВП.

Таблиця 2.2. Обсяг виконаних угод із цінними паперами за даними звітності торговців цінними паперами

Показник	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Обсяг виконаних угод з цінними паперами (млрд.грн.)	7,5	10,45	1,789	39,223	8,481	108,607
Приріст обсягів виконаних угод із цінним паперами, % (до відповідного періоду попер. року)	-	39,4	60,5	133,6	74,6	57,8
У перерахунку на середньозважений курс дол.. США (млрд.. $)	4,03	4,27	4,06	7,21	1,74	20,29
Відношення до ВВП (%)	8	10,2	12,8	23,1	33,9	48,9
Реальний приріст/зниження (-) ВВП , 5 ( до відповідного періоду попереднього року)	-3,0	-1,9	-0,2	5,9	9,2	4,6

І лише починаючи з 2010 року,, коли вперше ВВП почав зростати, спостерігається тенденція до збільшення обсягу виконання угод у доларовому еквіваленті та відношення до ВВП. При чому, у 2010 році обсяг виконаних угод на ринку перевищив показник попереднього року більш ніж у 2 рази, а наступного - склав третину ВВП.

Якщо розглянути організований та неорганізовані ринки, то протягом 2007-2011 років на них простежується тенденція зростання обсягів торгів.

На діаграмі ми бачимо, що обсяги торгів на організованому ринку (біржі та торговельно-інформаційні системи) збільшився порівняно з минулим роком у 3 рази, а на неорганізованому відповідно - в 1,6 раз. Збільшення питомої ваги обсягів торгів на організованому ринку є позитивною тенденцією.

Організований фондовий ринок в Україні представлений фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Станом на 01.01.10 в Україні діяло 7 фондових бірж: Донецька фондова біржа, Київська міжнародна фондова біржа, Кримська фондова біржа, Придніпровська фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа, Українська міжнародна фондова біржа, Українська фондова біржа; та 2 торговельно-інформаційні системи: дочірнє підприємство Асоціації ”Перша фондова торговельна система - “Технічний центр “ПФТС” та дочірнє підприємство Асоціації “Південноукраїнська торговельно-інформаційна система” - “Південь-Сервер”.

Зосередження обігу цінних паперів на організаторах торгівлі має суттєве значення для функціонування фондового ринку, зокрема, для підвищення його відкритості, ліквідності інвестиційної ефективності, збільшення кількості укладених угод, що, в свою чергу, призведе до збільшення податкових надходжень до бюджету.

Вирішення проблеми попиту та пропозиції історично привело до необхідності зосередження угод купівлі-продажу цінних паперів на організаційно оформлених ринках з метою зменшення ризиків, пов'язаних з не передбачуваним коливанням цін.

Досвід показує, що торгівля цінними паперами на провідних біржах світу вважається престижною, що свідчить про високий рівень інвестиційної привабливості підприємства-емітента і при цьому вимагає від нього фінансових витрат для проходження процедури лістингу.

У 2010 році провідні позиції організованого ринку займали ПФТС та УМВБ. У загальному обсязі торгів, порівняно з минулим роком, позиція лідерів не змінилася, а обсяги торгів інших організаторів торгівлі зменшилися.

На біржовому ринку провідну позицію посідає - УМВБ, яка за обсягами укладених угод займає 95% ринку. На інших біржах було укладено лише 5% від загального обсягу. Ми провели комплексний аналіз інфраструктури ринку цінних паперів України і бачимо, що інфраструктура розвинута недостатньо. Якщо реєстратори цінних паперів здійснюють свою діяльність шляхом створення підпорядкованих підрозділів і намагаються таким чином охопити більше коло підприємств-емітентів, то ситуацію з зберігачами можна назвати критичною, тому що в більшості регіонів України вони відсутні. Депозитарну діяльність фактично здійснює один депозитарій - “МФС”.

Позитивним фактором є значне збільшення загального обсягу торгів на фондовому ринку. Так у 2011 році загальний обсяг вперше перевищив 100 млрд. грн.

Почалось ліцензування компаній по управлінню активами згідно Закону “Про інститути спільного інвестування”. За минулий рік було видано таких три таких ліцензії. Розглянемо, які зміни на фондовому ринку можна очікувати у 2011 році.

Прогнозується різке збільшення питомої ваги організованого ринку, що пов'язано з прийняттям Верховною Радою у першому читанні законопроекту “Про внесення змін у деякі закони України”, який передбачає, що угоди з купівлі-продажу цінних паперів будуть укладатися виключно на організаційно оформленому ринку. Подальше становлення організованого ринку дозволить зробити його більш прозорим, захистити учасників від можливих порушень прав і інтересів, дозволить сформувати реальну ціну цінних паперів.

Фінансовий ринок є життєво важливим фундаментом для зростання, розвитку і стабільності національної ринкової економіки. Становлення і розвиток фінансового ринку має стати ключовим елементом сильного економічного середовища, який підтримуватиме корпоративні ініціативи, забезпечуватиме фінансування реального сектора економіки через залучення інвестицій, здійснення платежів та перерозподілу капіталів. Як каталізатор економічного зростання - фінансовий ринок буде істотно впливати на забезпечення суверенітету держави та реалізацію її національних інтересів в умовах глобалізаційних процесів.

Основним сегментов фінансового ринку є фондовий ринок, який сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, дає можливість самостійно оцінювати ефективність управління підприємством, створює умови для добросовісної конкуренції та обмежує монополізм.

Головна мета фондового ринку України в майбутньому - це створення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних паперів, який буде регульований державою і інтегрований в світові фондові ринки.

На сьогодні існують певні проблеми формування та розвитку українського фондового ринку, серед яких найбільш вагомі такі: відсутність ефективно діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулювання капіталу для інвестицій та не сприяє раціональному розміщенню фінансових ресурсів; відсутність досвіду використання систем угод і обліку прав власності; відсутність єдиної платіжної і фондової системи, що призводить до зниження надходжень закордонних портфельних інвестицій; стагнація ринку цінних паперів внаслідок невисокої рентабельності капіталовкладень у цінні папери українських корпорацій та високі податки; відсутність в Україні практики формування депозитарного обліку; наявність великої кількості законодавчих та нормативних документів, які регулюють питання цінних паперів і прав власності, і відсутність порядку їх застосування.

3. Напрями вдосконалення структур фондового ринку в України

3.1 Концепція розвитку інфраструктури фондового ринку

Для визначення найбільш характерних ознак оптимального розвитку фондового ринку в системі національного господарства необхідно з'ясувати сутність геопотенціалу України, його геофінансової складової, діючої та перспективної соціально-економічної моделі національного господарства й фондового ринку, особливостей структури ринків виходячи із національних інтересів у фінансовій сфері.

Геопотенціал України визначається вигідним економіко-географічним і геополітичним положенням як геополітичного, потенційного геоекономічного та геофінансового центру країн Балто-Чорноморської смуги, Східної Європи та Кавказу. Їй належить одна третина світових запасів чорнозему, такий же показник геологічно вивченої території, вихід у світовий океан, частка транс'європейських транспортних коридорів, сприятливі умови для проживання і виробництва. Як наслідок, Україна має потенціал одного з ключових євразійських суб'єктів геополітики та геоекономіки.

Вона входить до п'яти відсотків країн світу з найосвіченішим населенням, маючи значний передовий науково-технологічний потенціал. Але через відсутність високоефективного державного, наукового та підприємницького менеджменту Україна відноситься до 40% найбідніших країн світу. Існує суттєвий дефіцит висококваліфікованих управлінців у галузі міжнародних економічних відносин. Ті, що є, як правило, не використовуються в національних інтересах, а вдало інтелектуально інвестують на користь іноземних держав як на регіональному так і субрегіональному рівнях.

Порівняння приблизно однакових геополітичних потенціалів України та Польщі демонструє, як за рахунок його успішної реалізації Польща досягла валового внутрішнього продукту на душу населення у 5 разів вищого за український. Так, ці доходи в Польщі у 2005 році склали 5355 доларів, у той час як в Україні - 1049 доларів. Це при тому, що територія Польщі менша удвічі порівняно з нашою державою, а кількість населення на чверть.

Приклад ефективного використання власного геопотенціалу демонструє також Франція. Вона має приблизно однакову з Україною кількість населення і територію. Але випускає товарної продукції більше у кілька разів, споживаючи при цьому значно менше газу та нафти.

Досліджуючи геопотенціал країни, у першу чергу слід з'ясувати сутність цього поняття. На наш погляд, геопотенціал визначає здатність країни, використовуючи внутрішні і зовнішні фактори, побудувати конкурентоспроможну економіку в національних інтересах. Це поняття комплексне, що являє собою узагальнюючий фактор розвитку. Геопотенціал є функцією від усіх наявних видів потенціалів (реальних можливостей) - геополітичного, геоекономічного, геофінансового, геонауково-технічного, геооборонного, геоінформаційного, геоекологічного та геокультурного:

Pgu = f (Pgp + Pge + Pgf + Pgs-t + Pgd + Pgi + Pgek + Pgk), (3.1)

де Pgp - геополітичний; Pge - геоекономічний; Pgf - геофінансовий; Pgs-t - геонауково-технічний; Pgd - геооборонний; Pgi - геоінформаційний; Pgek - геоекологічний; Pgk - геокультурний потенціал.

Геопотенціал України та кожна з його складових є також функціями від глобального, регіонального, субрегіонального та прикордонного рівнів:

Pgp = f (Pgl + Pr + Psr + Pfr),

де Pgl - глобальний; Pr - регіональний; Psr - субрегіональний; Pfr - прикордонний рівень.

Геофінансовий потенціал України - це фінансовий потенціал, який визначається географічним положенням країни, її фінансово-економічним станом та конкурентоспроможною фінансовою системою.

На думку автора, фондовий ринок повинен мати суттєву вагу в геофінансовому потенціалі України.

У дослідженні на основі прогнозних оцінок побудована модель як можливого, так і бажаного стану економіки країни та її фондового ринку. Була оцінено модель стосовно достовірності й обґрунтованості рекомендацій. Встановлено, що розвиток країни відбувається за абсолютно зворотними від світових тенденціями. Їх результати дозволяють оптимізувати рішення для розв'язання проблем функціонування й розвитку фондового ринку в системі національного господарства.

Особливістю балансу і товарообігу в сучасних економіках є те, що вони виступають складовими товарообмінного і вартісного балансу на мікро-, мезо-, макро- і мега рівнях:

РСВ= РСВмікро- + РСВмезо- + РСВмакро- + РСВмега,

РСВ = РСВ госп + РСВ екстра (надгосподарські),

РСВ госп = РСВ мікро,

РСВ = РСВ вироб + Р чисті фінанси (віртуальні фінанси),

Р чисті фінанси (віртуальні фінанси) = РСВ мезо- + РСВ макро- + РСВ мега.

Таким чином, якщо:

Cost глобал - Cost госп = Cost рента (геофінансова, геоекономічна), то Cost рента = Cost мікро (ТНК національні і міжнародні) + Cost рента мезо-(ТНК України) + Cost рента макро- (ТНК ЄС, РФ) + Cost рента мега- (ТНК США, РФ, ЄС).

Отже, для отримання Україною глобальної (світової) вартості і ренти необхідно максимально конкурентно працювати на мікро-, мезо- (національні ТНК, підприємництво), макро- і мегарівнях. Сьогодні ця рента привласнюється на усіх зазначених рівнях транснаціональними фінансовими компаніями.

Для вітчизняних ТНК основним джерелом самофінансування є офшорні зони, кредиторська заборгованість, схема ухиляння від податків, а для макро- і мегарівнів - офшори ТНК.

Фондовий ринок України виявляється привабливим у випадку надходження ресурсу (облігації) під 6-8% і від отримання ренти через котирування.

При заниженні вартості на мікро- і мезорівнях порівняно із глобальним показником ренту отримують транснаціональні компанії, розміщені в країні.

При цьому вартість геофінансової ренти визначається таким чином:

Cost рента геофінансова = Cost рента валютна + Cost рента спекулятивна (ринок цінних паперів) + Cost рента боргова + Cost інфляційна.

Оцінка моделей соціально-економічного розвитку України виявляє, що в ній одночасно функціонують елементи чотирьох типів. Базовою є ринково-грабіжницька. Для неї характерна наявність державного сегмента, який фактично очолює тіньові схеми (55-60% тіньової економіки).

Державні важелі регулювання елементів другої, соціально орієнтованої, моделі, крім деяких питань, які стосуються інвесторів, фактично не діють.

Змішана економіка як третя діюча в Україні модель є затратною. Це тому, що приватні капітали не забезпечують перерозподіл національного доходу на користь найбідніших верств населення.

Четверта модель народної економіки базується на централізованому регулюванні загальнодержавного рівня характерного для передових країн світового співтовариства. Вона є засобом інтеграції інтересів суспільства та приватних підприємців. Ця модель обмежує ринкову економіку. Фондовий ринок при цьому виконує функції інструмента та засобу такої інтеграції. В Україні її сегмент становить незначну частину ВВП.

...