Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

89

[Введите текст]

РЕФЕРАТ

Тема: Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства.

Об'єктом дослідження виступає економічна діяльність підприємства ВАТ «ПівнГЗК», а саме. оборотний капітал як економічна та фінансова категорія.

Метою написання даної роботи є здійсненний економіко-теоретичного аналізу сутності управління оборотним капіталом підприємства, виявлення внутрішніх резервів підвищення ефективності цього процесу та розробка пропозицій щодо оптимізації формування оборотних активів підприємства та поліпшення їх використання. Обробка даних виконувався на комп'ютерній техніці., з використанням програмного забезпечення MS OFFICE. У процесі збору інформації з даного об'єкту були виявлені наступні проблеми:

- не досконале використання підприємством оборотного капіталу;

- ненормальне співвідношення для промислових підприємств виробничі фонди та фондів обертання.

Для рішення цих проблем було запропоновано:

- розроблення заходів, спрямованих на оптимізацію обсягів та структури оборотних активів підприємства;

- Створення економіко-математичної моделі залежності коефіцієнту оберненості оборотного капіталу від залишків виробничих засобів та власного оборотного капіталу.

Обсяг дипломної роботи складає 80 сторінок, включаючи 19 таблиць, 5 об'єктів графічного відображення даних . Робота виконана за допомогою комп'ютерної техніки. Список використовуваної літератури містить 26 джерел.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА, ЙОГО СКЛАД І СТРУКТУРА

1.1 Економічна сутність оборотного капіталу підприємства

1.2 Джерела формування та принципи організації оборотного капіталу підприємства

1.3 Нормування оборотного капіталу

1.4 Політика управління оборотним капіталом

1.5 Коротка організаційно-економічна характеристика ВАТ «ПівнГЗК»

2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМ КАПІТАЛОМ У ВАТ «ПІВНГЗК»

2.1 Аналіз фінансового стану ВАТ «ПівнГЗК»

2.2 Аналіз структури капіталу за джерелами формування

2.3 Аналіз використання оборотного капіталу

3. УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМ КАПІТАЛОМ НА ВАТ «ПІВНГЗК» ТА СИСТЕМА ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ

3.1 Резерви підприємства в області управління оборотним капіталом

3.2 Шляхи поліпшення в управлінні оборотним капіталом

3.3 Оцінка ефективності пропозицій з поліпшення використання оборотного капіталу підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Останнім часом в умовах становлення ринкових відносин в незалежній Україні загальний фінансовий стан та інвестиційна діяльність як приватизованих, так і державних підприємств значно погіршилися. Лише за минуле десятиріччя обсяг матеріальних запасів на вітчизняних промислових підприємствах зменшився більше, ніж на 1/3, грошових коштів та відвантаженої продукції - на 6 і 11% відповідно, величина дебіторської заборгованості зросла більше, ніж в 1,5 рази.

Зростання обсягів дебіторської заборгованості нібито свідчить про поліпшення збуту продукції, прискорення обертання оборотних активів, але це відбувається на фоні скорочення матеріальних запасів, тобто на фоні зменшення обсягів виробництва продукції. Скорочення залишків коштів свідчить не стільки про високий рівень управління грошовими потоками, скільки про гострий дефіцит цих коштів, зумовлений інфляцією, кризою платежів, недосконалою податковою політикою.

Наведені дані говорять про те, що українські підприємства опинилися в скрутній фінансовій ситуації через загальноекономічну кризу, дефіцит фінансових ресурсів, низьку купівельну спроможність суб'єктів господарювання та інші фактори.

Вагомим резервом в напрямку покращення діяльності підприємств є підвищення ефективності використання їх оборотного капіталу, який займає значну питому вагу в структурі активів підприємств. Важлива роль у реалізації поставлених завдань належить економічному аналізу як одній із функцій управління.

Перехід економіки України до якісно нової моделі побудови економіки, яка передбачає реформування відносин власності та системи управління господарським механізмом, зумовлює необхідність нового підходу до поглибленого дослідження питань сутності оборотного капіталу і вивчення тих функцій, які він виконує у ринковому механізмі. Для вітчизняної економіки термін “оборотний капітал” є відносно новим. Більш звичним і застосованим є термін “оборотні кошти”, який фігурує у законодавчих і нормативних актах та у господарській практиці. Проте, в умовах інтеграції українських підприємств у міжнародний економічний простір виникає необхідність єдиного тлумачення і методології дослідження такої різнопланової економічної категорії як оборотний капітал з метою порозуміння різних суб'єктів господарської діяльності в межах країни та за її кордоном.

Про актуальність теми дипломної роботи свідчить і те, що підприємництво в Україні потребує сучасного теоретичного, методологічного та методичного забезпечення управління оборотним капіталом, наукових рекомендацій щодо процесів формування та використання оборотних активів підприємств.

Незважаючи на значну кількість публікацій, що освітлюють окремі аспекти проблем управління оборотним капіталом, дослідження цього процесу, його сутності, особливостей, факторів, що впливають на здійснення управління поточними активами підприємства вимагають подальшої розробки.

Актуальність і важливість питань управління оборотним капіталом і велике значення цього процесу для фінансово-господарської діяльності підприємств в сучасних ринкових умовах господарювання обумовили вибір теми, мету і послідовність наукового дослідження.

Мета дипломної роботи полягає в здійсненні економіко-теоретичного аналізу сутності управління оборотним капіталом підприємства, виявленні внутрішніх резервів підвищення ефективності цього процесу та розробці пропозицій щодо оптимізації формування оборотних активів підприємства та поліпшення їх використання. Відповідно до цієї мети в ході дослідження необхідно :

1) визначити економічну сутність оборотного капіталу через узагальнення управлінського та фінансового аспектів;

2) вивчити механізм управління оборотним капіталом на підприємстві;

3) вивчити прийоми та методи фінансового аналізу оборотного капіталу підприємств з урахуванням впливу його обсягів і структури на фінансовий стан підприємства;

4) проаналізувати оборотний капітал в розрізі окремих оборотних активів та в порівнянні з поточними зобов'язаннями підприємства - об'єкту дослідження, виявити на основі результатів аналізу тенденції у зміні основних показників стану та використання оборотного капіталу підприємства;

5) розробити заходи, спрямовані на оптимізацію обсягів та структури оборотних активів підприємства; оптимізацію джерел фінансування оборотного капіталу; прискорення оборотності запасів, грошових активів, дебіторської заборгованості та інших оборотних засобів; зростання рівня рентабельності оборотних активів з метою підвищення ефективності управління оборотним капіталом та в кінцевому результаті поліпшення фінансового та майнового стану підприємства.

Теоретичною і методологічною базою дослідження стали роботи вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, діалектичний метод пізнання, а також конкретно-економічні методи - економічного і статистичного аналізу, групування, аналітичного порівняння та інші. Інформаційною базою для здійснення аналізу оборотного капіталу підприємства стала звітність підприємства ВАТ «Північний ГЗК» за 1999 - 2002 роки його діяльності (балансові звіти підприємства на 01.01.00, 01.01.01, 01.01.02, 01.01.03 - форма №1, звіти про фінансові результати підприємства за 1999-2002 роки - форма №2), а також довідкові дані фінансової служби товариства, в тому числі, бухгалтерії, планово-економічного та фінансового відділу.



1. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА, ЙОГО СКЛАД І СТРУКТУРА

1.1 Економічна сутність оборотного капіталу підприємств

У переважній частині робіт оборотний капітал розглядається або як виключно економічна категорія, і тоді на перший план висувається матеріально-речовинна сторона оборотного капіталу; або як суто фінансова категорія, і тоді переважна увага приділяється джерелам формування оборотного капіталу. Між тим, двоїстість природи капіталу полягає у його як матеріально-речовинній, так і у вартісній (грошовій) характеристиках, у тому, що капітал є і джерелом, і результатом діяльності підприємства незалежно від специфіки виробничої діяльності, тобто у тому, що оборотні активи завжди відображають характер розміщення інвестованого у процес господарської діяльності капіталу.

Зарубіжні науковці вбачають в оборотному капіталі фірми інвестицію в короткострокові активи - готівку, ліквідні цінні папери, товарно-матеріальні запаси і рахунки дебіторської заборгованості. Вони тлумачать оборотний капітал як сукупність активів та поточних зобов'язань, а їх різницю визначають як чистий (власний) оборотний капітал.

Процес виробництва і продажу продукції може здійснюватися безперебійно при наявності в підприємства не тільки необхідних основних фондів, нематеріальних активів, але й оборотного капіталу, переважно у формі запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива і т.д. Як і основний, оборотний капітал функціонує у сфері виробництва, будучи матеріальною основою виробництва і являє собою виробничі фонди. Але в процесі функціонування засобу праці і предмети праці по-різному й у різному ступені переносять свою вартість на вартість виробленого продукту. Цим і обумовлений розподіл виробничих фондів на основні й оборотні.

Оборотні виробничі фонди по речовинному змісті являють собою предмети праці, а також знаряддя праці, що враховуються в складі малоцінних і швидкозношуваних предметів. Оборотні виробничі фонди обслуговують сферу виробництва і цілком переносять свою вартість на вартість готової продукції, змінюючи первісну форму в процесі одного виробничого циклу.

Оборотні виробничі фонди являють собою мінімально необхідні для виконання виробничої програми запаси сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних матеріалів, палива, запасних частин для ремонту, малоцінних і швидкозношуваних предметів, а також незавершеного виробництва.

Фонди обертання, хоча і не беруть участь безпосередньо в процесі виробництва, але необхідні для забезпечення єдності виробництва і обертання. Характер і сфера їхнього функціонування створюють передумови для виділення їх у самостійне поняття «фонди обертання».

Фонди обертання складаються з запасів готової продукції на складі підприємства, товарів, відвантажених споживачам, і залишків коштів на рахунках у банку й у касі підприємства.

Оборотні виробничі фонди і фонди обертання тісно зв'язані між собою. Їхній рух має однаковий характер і складає єдиний процес кругообігу фондів підприємства.

При цьому відбувається постійна і закономірна зміна форм авансованої вартості: із грошової вона перетворюється в товарну, потім у виробничу і знову в товарну і грошову. Таким чином, виникає об'єктивна необхідність авансування засобів для забезпечення безупинного руху оборотних виробничих фондів і фондів обертання з метою створення необхідних виробничих запасів, запасу незавершеного виробництва, готової продукції й умов для її реалізації.

Управління оборотним капіталом підприємства пов'язано із конкретними особливостями формування його операційного циклу. Операційний цикл - це період повного оберту всієї суми оборотного капіталу, у процесі якого здійснюється зміна окремих їх видів. Постійний процес цього оберту наведений на рис. 1.1.

Рисунок 1.1 - Кругообіг оборотного капіталу підприємств

Як видно з наведеного рисунку рух оборотного капіталу підприємства в процесі виробничо-комерційного циклу проходить чотири основні стадії, послідовно змінюючи свою форму.

На першій стадії грошові й інші високоліквідні активи (векселя, депозитні внески і т.п.) використовуються для придбання сировини, матеріалів, палива і т.д., тобто запасів факторів виробництва.

На другій стадії запаси окремих факторів виробництва в результаті безпосередньої виробничої діяльності перетворюються в запаси готової продукції.

На третій стадії запаси готової продукції реалізуються споживачам і до настання оплати перетворяться в дебіторську заборгованість.

На четвертій стадії (інкасуванні) сплачена дебіторська заборгованість знову перетвориться в грошові активи (частина яких до настання терміну їхнього використання може зберігатися у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень).

Найважливішою характеристикою виробничо-комерційного циклу, що істотно впливає на обсяг, структуру й ефективність використання оборотних коштів підприємства, є його загальна тривалість. Вона включає період часу до моменту витрати грошових і інших високоліквідних активів на придбання виробничих запасів до надходження грошей від дебіторів за продану їм готову продукцію.

Таким чином, рух оборотних виробничих фондів і фондів обертання носить однаковий характер і складає єдиний процес. Це дає можливість об'єднати оборотні виробничі фонди і фонди обертання в єдине поняття -- оборотний капітал.

Оборотний капітал -- це сукупність коштів, авансованих для створення і використання оборотних виробничих фондів і фондів обертання, що забезпечують безперервність процесу виробництва і продажу продукції.

Наявність оборотного капіталу у мінімально необхідних розмірах, що забезпечують нормальну виробничу і комерційну діяльність підприємства, є неодмінною умовою успішного виконання ними своїх функцій.

На кожному конкретному підприємстві величина оборотного капіталу, його склад і структура залежать від характеру і складності виробництва, тривалості виробничого циклу, вартості сировини, умов його постачання, прийнятого порядку розрахунків і т.п. У різних галузях питома вага оборотних фондів у складі виробничих фондів підприємства неоднакова. Так, наприклад, на підприємствах важкої промисловості вона нижче, ніж на підприємствах легкої промисловості.

Оборотний капітал підприємства, будучи однієї з основних фінансових категорій, що робить істотний вплив на сферу виробництва і сферу обертання, виконує такі основні функції, як виробничу і платіжно-розрахункову.

Виробнича функція полягає в грошовому забезпеченні безперервності процесу виробництва.

Платіжно-розрахункова функція оборотного капіталу виявляється в безпосередньому впливі на стан розрахунків у народному господарстві і тим самим на грошовий обіг у країні.

Як уже відзначалося, об'єднання оборотних фондів і фондів обертання в одне поняття засновано на економічній сутності оборотного капіталу, покликаних забезпечувати безперервність усього відтворювального процесу, у ході якого фонди обов'язково проходять як стадію виробництва, так і стадію обертання.

Однак визначення оборотного капіталу як авансованих коштів, що направляються на створення запасів оборотних виробничих фондів і фондів обертання, не розкриває повного економічного змісту цієї категорії, оскільки воно не враховує, що поряд з авансуванням визначеної суми грошових витрат відбувається об'єктивний процес авансування в ці ж запаси вартості прибавочного продукту, створюваного працею в процесі виробництва. Тому в рентабельних підприємств, як правило, при завершенні кругообігу фондів загальна сума авансованих оборотних коштів зростає на частку прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. В окремих нерентабельних підприємствах при завершенні кругообігу фондів наявність оборотного капіталу зменшується на суму позапланових збитків.

Таким чином, при визначенні сутності оборотного капіталу підприємств необхідно виходити з того, що в створювані запаси виробничих фондів і фондів обертання авансується їхня вартість. Тому при плануванні й обліку на балансах матеріальних оборотних коштів тільки лише в сумі авансованих у них коштів свідомо зменшується розмір національного багатства нашої країни на суму різниці між вартістю готової продукції і товарів відвантажених і їхньою собівартістю. Відомо, що матеріальні оборотні кошти складають значну частину національного багатства країни. Крім того, на суму цієї різниці зменшується розмір утрат по безгосподарності, що допускаються окремими підприємствами й організаціями в зв'язку з псуванням готової продукції, нестачами і розкраданнями.

Виходячи з вищевикладеного, можна дати наступне визначення оборотного капіталу підприємства.

Оборотний капітал являє собою авансовану в грошовій формі вартість для утворення і використання оборотних виробничих фондів і фондів обертання в мінімально необхідних розмірах, що забезпечують безперервність процесу виробництва і своєчасність здійснення розрахунків.

Правильна організація, збереження та ефективність використання оборотного капіталу мають велике значення для забезпечення безупинного процесу суспільного відтворення, стійкого фінансового стану всіх суб'єктів господарювання, нормального грошового обігу, реального нагромадження національного багатства країни.

Усе це обумовлено особливим економічним змістом даної фінансової категорії, двоїстим її змістом, що з'єднав у собі авансовані кошти і вартість матеріальних ресурсів у виді запасів сировини, палива, напівфабрикатів, готової продукції й інших видів матеріальних цінностей. Тому наявність оборотного капіталу, з одного боку, характеризує розмір коштів, а з іншого боку - запаси товарно-матеріальних цінностей як частину національного багатства.

Важливим показником структури оборотного капіталу є співвідношення між коштами, вкладеними в сферу виробництва й у сферу обертання. Від правильного розподілу сукупної суми оборотного капіталу між сферою виробництва і сферою обертання багато в чому залежать їхнє нормальне функціонування, швидкість оборотності і повнота виконання властивих їм функцій: виробничої і платіжно-розрахункової.

Таким чином, за економічним змістом оборотний капітал можна класифікувати на:

- оборотні виробничі фонди;

- фонди обертання.

Розподіл оборотного капіталу на оборотні виробничі фонди і фонди обертання обумовлено наявністю двох сфер індивідуального кругообігу засобів: сфери виробництва і сфери обертання. Відбиваючи особливості своєї сфери використання, оборотні фонди і фонди обертання взаємозалежні і взаємообумовлені. Тому ріст ефективності використання оборотного капіталу досягається кращим застосуванням як оборотних фондів, так і фондів обертання.

Під складом оборотного капіталу розуміється сукупність елементів, що утворять оборотні виробничі фонди і фонди обертання.

Під структурою оборотного капіталу розуміється співвідношення між елементами в загальній сумі оборотних коштів. На неї впливають особливості організації конкретного виробництва, матеріально-технічного забезпечення, прийнятий порядок розрахунків за товарно-матеріальні цінності. Вивчення структури є основою прогнозування перспективних змін у складі оборотного капіталу.

Оборотний капітал можна поділити за такими ознаками:

1) залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції різні види оборотного капіталу мають різний рівень ліквідності - абсолютно ліквідні засоби, швидко реалізовані оборотні засоби, повільно реалізовані оборотні засоби;

2) залежно від ступеня ризику вкладання капіталу:

оборотний капітал з мінімальним ризиком вкладень - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення;

оборотний капітал з малим ризиком вкладень - дебіторська заборгованість (за мінусом сумнівної), виробничі запаси (за мінусом залежалих), залишки готової продукції і товарів (за мінусом тих, що не користуються попитом);

оборотний капітал із середнім ризиком вкладень - малоцінні та швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів;

оборотний капітал з великим ризиком вкладень - сумнівна дебіторська заборгованість, залежалі виробничі запаси, готова продукція і товари, що не користуються попитом;

Класифікація оборотного капіталу щодо ступеня ліквідності та ризику вкладення наведена на рис. 1.2.

3) залежно від функціональної ролі в процесі виробництва - оборотні фонди і фонди обігу. До оборотних фондів відносять виробничі запаси (сировина, насіння, паливо, корми, основні матеріали), покупні напівфабрикати; допоміжні матеріали; паливо і пальне; тара і тарні матеріали; запчастини для ремонту; інструменти, господарчий інвентар та інші швидкозношувані предмети; незавершене виробництво і напівфабрикати власного виробництва; витрати майбутніх періодів. Фонди обігу - це готова продукція; продукція відвантажена, грошові кошти; розрахунки з іншими підприємствами та організаціями.

Такий розподіл необхідний для окремого аналізу часу перебування оборотних коштів у процесі виробництва та обігу;

4) залежно від матеріально-речового складу - предмети праці (сировина, матеріали, паливо, корми тощо), готова продукція і товари, грошові кошти і засоби в розрахунках.

За місцем у процесі відтворення оборотний капітал підрозділяється на наступні чотири групи:

- кошти, вкладені у виробничі запаси;

- кошти, вкладені в незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів;

- кошти, вкладені в готову продукцію;

- кошти і засоби в розрахунках;

5) залежно від практики планування, контролю та управління оборотний капітал підрозділяється на нормований і ненормований.

До ненормованого відносяться: товари відвантажені, кошти і засоби в розрахунках. Всі інші елементи оборотного капіталу підлягають нормуванню.

На підприємствах розробляють норми на виробничі запаси, готову продукцію і таке інше;

6) залежно від джерел формування оборотний капітал підрозділяється на власний (і прирівняний до них) і на позичковий.

Наявність власних і позичкових засобів в обороті підприємства пояснюється особливостями організації виробничого процесу. Постійна мінімальна сума засобів для фінансування потреб виробництва забезпечується власними засобами. Тимчасова потреба в засобах, що виникає під впливом залежних і незалежних від підприємства причин, покривається кредитом і іншими позичковими джерелами.

класифікується таким чином:

а) запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів. Цей вид оборотного капіталу характеризує обсяг вхідних матеріальних потоків у формі запасів, що забезпечують виробничу діяльність підприємства;

б) запаси готової продукції. Цей вид оборотного капіталу характеризує обсяг вихідних матеріальних потоків у формі запасів виробленої продукції, призначеної до реалізації. У практиці фінансового менеджменту до цього виду оборотного капіталу додають звичайно обсяг незавершеного виробництва (з оцінкою коефіцієнта його завершеності по окремих видах продукції в цілому). При значному обсязі і тривалості циклу незавершеного виробництва його виділяють у процесі фінансового менеджменту в окремий вид оборотного капіталу;

в) дебіторська заборгованість. Вона характеризує суму заборгованості на користь підприємства, представлену фінансовими зобов'язаннями юридичних і фізичних осіб по розрахунках за товари, роботи, послуги, видані аванси і т.п.;

г) грошові активи. У практиці фінансового менеджменту до них відносять не тільки залишки коштів у національній і іноземній валюті (у всіх їхніх формах), але і суму короткострокових фінансових вкладень, що розглядаються як форма інвестиційного використання тимчасово вільного залишку грошових коштів (так називаний "спекулятивний залишок коштів");

Рисунок. 1.2 - Класифікація оборотного капіталу щодо ступеня ліквідності та ризику вкладення

г) грошові активи. У практиці фінансового менеджменту до них д) інші види оборотного капіталу. До нього відносяться оборотні активи, не включені до складу вище розглянутих їхніх видів, якщо вони відбиваються у загальній їх сумі (витрати майбутніх періодів і т.п.).

Ефективне використання оборотного капіталу багато в чому залежить від правильного визначення потреби в оборотних коштах. До одержання доходу від продажу продукції оборотний капітал є джерелом фінансування поточних виробничих витрат підприємства. Період часу від моменту споживання виробничих запасів, їхнього перетворення в готову продукцію до її продажу може бути досить тривалим. Крім того, надходження доходу від продажу продукції часто не збігається з часом споживання матеріальних ресурсів. Це визначає необхідність формування, оборотного капіталу у визначеному розмірі.

1.2 Джерела формування та принципи організації оборотного капіталу підприємств

Організація оборотного капіталу на підприємстві включає визначення потреби в оборотних капіталу , їхнього складу, структури, джерел формування, а також регулювання і управління використанням оборотного капіталу.

Одним з основних принципів організації оборотного капіталу є нормування. Реалізація цього принципу дозволяє економічно обґрунтовано установити необхідний розмір оборотного капіталу і тим самим забезпечити умови для успішного здійснення ним своїх функцій. Помилкова практика відмовлення від нормування оборотного капіталу є однією з причин кризового стану економіки, падіння виробництва і порушень платіжно-розрахункової дисципліни.

Найважливішим принципом правильної організації оборотного капіталу є використання його за цільовим призначенням. Порушення цього принципу шляхом відволікання з виробничого обороту авансованих оборотних коштів на покриття збитків, усякого роду втрат з безгосподарності, на оплату завищених банківських відсотків по позичках, на внески в бюджет податкових платежів і т.д. дуже негативно позначилося на виробничій діяльності багатьох підприємств, привело, як уже відзначалося, до кризи платіжно-розрахункової дисципліни, росту величезної заборгованості постачальникам за сировину, що поставляється, і готову продукцію, робітникам та службовцям -- по заробітній платі, бюджету -- по податкових платежах.

Важливим принципом організації оборотного капіталу є забезпечення його збереження, раціонального використання і прискорення оборотності.

На практиці значна частина наших підприємств не виконують цього принципу, що вкрай негативно позначається на їхній господарській діяльності.

Оборотний капітал підприємств покликаний забезпечувати безупинний його рух на всіх стадіях кругообігу для того, щоб задовольняти потреби виробництва в грошових і матеріальних ресурсах, забезпечувати своєчасність і повноту розрахунків, підвищувати ефективність використання оборотного капіталу.

Усі джерела фінансування оборотного капіталу підрозділяються на власні, позичкові та залученні. Власні засоби відіграють головну роль в організації кругообігу фондів, тому що підприємства, що працюють на основі комерційного розрахунку, повинні мати визначену майнову й оперативну самостійність для того, щоб вести справу рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення.

Формування оборотного капіталу відбувається в момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерелом формування в цьому випадку служать інвестиційні кошти засновників підприємства. У процесі роботи джерелом поповнення оборотного капіталу є отриманий прибуток, а також прирівняні до власних коштів так називані стійкі пасиви. Це кошти, що не належать підприємству, але постійно знаходяться в його обороті. Такі кошти служать джерелом формування оборотного капіталу у сумі їхнього мінімального залишку. До них відносяться: мінімальна перехідна з місяця на місяць заборгованість по оплаті праці працівникам підприємства, резерви на покриття майбутніх витрат, мінімальна перехідна заборгованість перед бюджетом і позабюджетними фондами, кошти кредиторів, отримані як передоплату за продукцію (товари, послуги), кошти покупців по заставах за поворотну тару, що переходять залишки фонду споживання й ін.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину -- 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев'ятиденна сума заробітної плати.

Для скорочення загальної потреби господарства в оборотному капіталі, а також стимулювання їхнього ефективного використання доцільне залучення позичкових засобів.

Позичкові засоби являють собою в основному короткострокові кредити банку, за допомогою яких задовольняються тимчасові додаткові потреби в оборотному капіталі. Основними напрямками залучення кредитів для формування оборотного капіталу є:

- кредитування сезонних запасів сировини, матеріалів і витрат, пов'язаних із сезонним процесом виробництва;

- тимчасове заповнення недоліку власних оборотних коштів;

- здійснення розрахунків і опосередкування платіжного обороту.

Деякі причини обумовлюють, підвищену зацікавленість підприємств у позичкових засобах як джерелі поповнення заморожених у довгостроковій дебіторській заборгованості оборотних коштів. У даній ситуації виникає питання границь застосування кредиту як джерела оборотного капіталу . Це питання зв'язане з двоїстим впливом, що робить застосування кредиту на фінансове положення підприємства в цілому і на стан оборотного капіталу зокрема.

З одного боку, без залучення в оборот кредитних ресурсів в умовах дефіциту власних засобів підприємству необхідно скорочувати чи цілком припиняти виробництво, що грозить серйозними фінансовими ускладненнями аж до банкрутства. З іншого боку - рішення виниклих проблем тільки за допомогою кредитів викликає підвищення залежності підприємства від кредитних ресурсів унаслідок збільшення позичкової заборгованості. Це приводить до збільшення нестабільності фінансового стану, губляться власні оборотні кошти, переходячи у власність банку, оскільки підприємства не забезпечують норму прибутку на вкладений капітал, задану у виді банківського відсотка.

Кредиторська заборгованість відноситься до позапланових притягнутих джерел формування оборотного капіталу. Її наявність означає участь і в обороті підприємства коштів інших підприємств і організацій. За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо - від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість. Частина кредиторської заборгованості закономірна, тому що випливає з діючого порядку розрахунків. Поряд з цим кредиторська заборгованість може виникнути в результаті порушення платіжної дисципліни. У підприємств може виникнути кредиторська заборгованість постачальникам за товари, що надійшли, підрядчикам за виконані роботи, податкової інспекції по податках і платежам, по відрахуваннях у позабюджетні фонди. Варто також виділити інші джерела формування оборотного капіталу, до яких відносяться кошти підприємства, тимчасово не використовувані по цільовому призначенню (фонди, резерви й ін.).

Правильне співвідношення між власними, позичковими та залученими джерелами утворення оборотного капіталу відіграє важливу роль у зміцненні фінансового стану підприємства.

Такі принципи відбивають загальну ідеологію фінансового управління підприємством з позицій прийнятного співвідношення рівня прибутковості і ризику фінансової діяльності. Стосовно до оборотного капіталу вони визначають вибір визначеного типу політики його формування. Теорія фінансового менеджменту розглядає три принципових підходи до формування оборотного капіталу підприємства - консервативний, помірний і агресивний.

Консервативний підхід до формування оборотного капіталу передбачає не тільки повне задоволення поточної потреби у всіх його видах, що забезпечує нормальний хід операційної діяльності, але і створення високих розмірів його резервів на випадок непередбачених складностей у забезпеченні підприємства сировиною і матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, затримки інкасації дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців та ін. Такий підхід гарантує мінімізацію операційних і фінансових ризиків, але негативно позначається на ефективності використання оборотного капіталу - його оборотності і рівні рентабельності.

Помірний підхід до формування оборотного капіталу спрямований на забезпечення повного задоволення поточної потреби у всіх видах оборотного капіталу та створення нормальних страхових його розмірів на випадок найбільш типових збоїв у ході операційної діяльності підприємства. При такому підході забезпечується середнє для реальних господарських умов співвідношення між рівнем ризику і рівнем ефективності використання фінансових ресурсів.

Агресивний підхід до формування оборотного капіталу полягає в мінімізації усіх форм страхових резервів по окремих видах цих активів. При відсутності збоїв у ході операційної діяльності такий підхід до формування оборотного капіталу забезпечує найбільш високий рівень ефективності його використання. Однак будь-які збої в здійсненні нормального ходу операційної діяльності, викликані дією внутрішніх чи зовнішніх факторів, приводять до істотних фінансових утрат через скорочення обсягу виробництва і реалізації продукції.

Таким чином, обрані принципові підходи до формування оборотного капіталу підприємства (чи тип політики його формування), відбиваючи різні співвідношення рівня ефективності його використання і ризику, у кінцевому рахунку визначають суму цього капіталу та його рівень стосовно обсягу операційної діяльності. Це можна проілюструвати графіком, представленим на рис. 1.3. З приведених даних видно, що при альтернативних підходах до формування оборотного капіталу підприємства, їх сума і рівень стосовно обсягу операційної діяльності варіюють у досить широкому діапазоні.

Сума оборотного капіталу

Рисунок 1.3 - Залежність суми і рівня оборотного капіталу підприємства від альтернативних підходів до їхнього формування



1.3 Нормування оборотного капіталу

Для підприємства важно правильно визначити оптимальну потребу в оборотному капіталі, що дозволить з мінімальними витратами отримувати прибуток, запланований при даному обсязі виробництва. Заниження величини оборотного капіталу спричиняє хитливий фінансовий стан, перебої у виробничому процесі і, як наслідок, зниження обсягу виробництва та прибутку. У свою чергу, завищення розміру оборотного капіталу знижує можливості підприємства робити капітальні витрати по розширенню виробництва. Заморожування засобів (власних і позичкових) у будь-якому вигляді, чи у виді складських запасів готової продукції чи призупиненого виробництва, зайвих сировини і матеріалів, обходиться підприємству дуже дорого, тому що вільні кошти можна використовувати більш раціонально для одержання додаткового доходу.

На підприємстві визначення потреби в оборотному капіталі повинне бути ув'язане з кошторисом витрат на виробництво виробничий план підприємства. У ньому варто обґрунтувати випуск конкретних видів продукції в потрібній кількості й у визначений термін. Визначення потреби в оборотному капіталі значно спрощується, якщо вчасно укладені господарські договори і визначені всі умови постачань (ціни на товарно - матеріальні цінності, розміри партій, що поставляються, умови та форми розрахунків і ін). Якщо з постачальниками вже склалися визначені господарські зв'язки, то умови і періодичність постачань товарно-матеріальних цінностей, їхньої оплати нескладно врахувати при розрахунку потреби в оборотному капіталі.

Виходячи з виробничого плану складається повний перелік видів сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, малоцінних і швидкозношуваних предметів, запасних частин, тари й упаковки.

Розмір коштів, вкладених у незавершене виробництво, багато в чому залежить від тривалості виробничого циклу, що визначається технологією виробництва продукції, її техніко-економічними характеристиками і споживчими властивостями.

Визначення величини оборотного капіталу, необхідного для утворення запасів готової продукції на складі, тісно зв'язано з прогнозуванням обсягів продажу продукції, що випускається. При досить глибокому проробленні питань збуту товарів нагромадження готової продукції на складі може бути мінімальним. Однак у будь-якому випадку необхідні прогнози про передбачувані продажі на найближчі роки. У противному випадку випущена продукція осяде на складі і значній частині коштів буде відвернена з обороту, що може вплинути на стійкість фінансового стану підприємства і привести до банкрутства.

На нормально працюючому підприємстві найбільшу питому вагу займає оборотний капітал, що обслуговує процес виробництва і початок продажу. Тому при плануванні увага повинна приділятися в основному виробничим запасам, незавершеному виробництву і готовій продукції на складі. Ця частина матеріального оборотного капіталу бути об'єктом постійного контролю з боку фінансових служб підприємства.

Для планування оптимальної потреби в оборотному капіталі використовуються три методи: аналітичний, коефіцієнтний і метод прямого рахунка. Підприємство може застосувати кожний з них, орієнтуючись на свій досвід роботи і приймаючи до уваги розміри підприємства, обсяги виробничої програми, характер господарських зв'язків, постановку обліку і кваліфікацію економістів.

Аналітичний і коефіцієнтний методи застосовуються на тих підприємствах, що функціонують більше року, в основному сформували виробничу програму й організували виробничий процес, мають статистичні дані за минулі періоди про зміну величини планованої частини оборотного капіталу і не мають у своєму розпорядженні достатню кількість кваліфікованих економістів для більш детальної роботи в області планування оборотного капіталу.

Аналітичний метод припускає визначення потреби в оборотному капіталі у розмірі їх середньофактичних залишків з урахуванням росту обсягу виробництва. Щоб усунути недоліки минулих періодів в організації оборотного капіталу, варто проаналізувати фактичні залишки виробничих запасів з метою виявлення непотрібних і зайвих, а також усі стадії незавершеного виробництва для виявлення резервів скорочення тривалості виробничого циклу, вивчити причини нагромадження готової продукції на складі і визначити дійсну потребу в оборотному капіталі. При цьому необхідно врахувати конкретні умови роботи підприємства в майбутньому році (наприклад, зміна цін). Даний метод застосовується на тих підприємствах, де засоби, вкладені в матеріальні цінності і витрати, займають велику питому вагу в загальній сумі оборотного капіталу.

При коефіцієнтному методі запаси і витрати підрозділяються на залежні безпосередньо від зміни обсягів виробництва (сировина, матеріали, витрати на незавершене виробництво, готова продукція на складі) і не залежні від нього (запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів). По першій групі потреба в оборотному капіталі визначається, виходячи з їхнього розміру в базисному році і темпів зростання виробництва продукції в майбутньому році. Якщо на підприємстві аналізується оборотність оборотного капіталу і вишукуються можливості її прискорення, то реальне прискорення оборотності в планованому році необхідно врахувати при визначенні потреби в оборотному капіталі. По другій групі оборотного капіталу, що не має пропорційної залежності від росту обсягу виробництва, потреба планується на рівні їх середньофактичних залишків за ряд років.

При необхідності можна використовувати аналітичний і коефіцієнтний методи в сполученні. Спочатку аналітичним методом визначається потреба в оборотному капіталі, що залежить від обсягу виробництва, а потім за допомогою коефіцієнтного методу враховується зміна обсягу виробництва.

Метод прямого рахунка передбачає обґрунтований розрахунок запасів по кожному елементу оборотного капіталу з урахуванням усіх змін у рівні організаційно-технічного розвитку підприємства, транспортуванню товарно-матеріальних цінностей, практиці розрахунків між підприємствами. Цей метод, будучи більш трудомістким, вимагає високої кваліфікації економістів, залучення до нормування працівників багатьох служб підприємства (постачання, юридичної, збуту продукції, виробничого відділу, бухгалтерії й ін.). Але це дозволяє найбільше точно розрахувати потребу підприємства в оборотному капіталі.

Метод прямого рахунка використовується при організації нового підприємства і періодичному уточненні потреби в оборотному капіталі діючих підприємств. Головною умовою його використання є ретельне пророблення питань постачання і виробничого плану підприємства. Важливе значення має стабільність господарських зв'язків, тому що періодичність і гарантованість постачання лежать в основі розрахунку норми запасу.

Визначення планової потреби в оборотному капіталі передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період - рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за проведення таких робіт:

1) визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.

Норма оборотних коштів - це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях. Норми в днях щодо виробни-чих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей. У разі великої номенклатури розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісне) не менше 70 - 80% загальних витрат за статтею в цілому;

2) встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на підприємствах несезонних галузей промисловості рекомендується розраховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг виробництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва.

Визначаючи одноденні витрати незавершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції.

Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробничу собівартість товарної продукції;

3) визначення нормативу оборотного капіталу за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях;

4) розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотному капіталі, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями;

5) заключний етап нормування - визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

Найбільш трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.

Нині підприємствам надано право самостійно розраховувати нормативи оборотних коштів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1993 року №279 «Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх покриття» Міністерством економіки разом з Міністерством фінансів установлено Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей.

Виробничі запаси створюються на підприємстві для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Норматив оборотного капіталу щодо цих запасів визначається з формули:

H = ON (1.1)

де Н - норматив оборотного капіталу для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів (тис. гри.);

О - одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів (тис. грн.);

N - норма оборотного капіталу (днів).

Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво IV кварталу планового року без відрахування зворотних відходів. Розмір одноденних витрат за номенклатурою сировини, що споживається, матеріалів і покупних напівфабрикатів розраховується діленням суми їх витрат у IV кварталі планового року на 90.

Норма оборотного капіталу стосовно сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів включає такі елементи: транспортний запас; підготовчий запас (час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів); технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний (страховий)запас.

Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача.

За наявності кількох постачальників транспортний запас щодо конкретних видів матеріальних цінностей розраховується як середньозважена величина.

Якщо сировина й матеріали надходять до споживача раніше за прибуття розрахункових документів (або ці процеси збігаються в часі), транспортний запас не встановлюється.

Підготовчий запас - це час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів.

Технологічний запас включає час на підготовчі операції (сушіння лісоматеріалів, подрібнення брухту, розкроювання матеріалів), якщо вони не є складовою частиною виробничого циклу. Норма технологічного запасу визначається конкретними умовами роботи кожного підприємства і тривалістю підготовчих операцій.

Поточний запас - норма оборотного капіталу у частині поточного запасу залежить від частоти та рівномірності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві. Що частіше вони надходять на адресу споживача, то меншим буде поточний запас.

У норму оборотного капіталу, як правило, включається середній поточний запас у розмірі 50% тривалості інтервалу між поставками. Інтервал поставок визначається на підставі договорів із постачальниками або виходячи з фактичних даних про надходження за попередній період.

У разі, коли за розробки норм оборотного капіталу у частині поточного запасу щодо окремих видів матеріалів відсутні планово-календарні строки поставок, середній інтервал між поставками визначається на підставі даних про фактичне надходження матеріалів. Для цього кількість днів у році (360) слід розділити на загальну кількість поставок даного виду матеріалів за звітний рік. У розрахунках середнього інтервалу не враховуються дрібні партії та надмірно великі надходження.

Поставки від кількох постачальників можуть суттєво різнитися за обсягом і за величиною інтервалів між окремими партіями, що залежить від різних причин - особливостей транспортування, періодичності випуску тих чи тих матеріальних цінностей постачальниками, умов конкретних договорів на постачання тощо. У такому разі середній інтервал між поставками розраховується як середньозважена величина. Для її визначення обсяг кожної поставки сировини й матеріалів множать на інтервал у днях до наступної поставки і суму одержаних добутків ділять на загальний обсяг поставки, узятий для розрахунків середньозваженого інтервалу.

Гарантійний (страховий) запас створюється з метою запобігання наслідкам можливих перебоїв у постачанні: порушення умов постачання або затримка вантажу в дорозі; зміна постачальником строків відвантаження в межах, що допускаються особливими умовами постачання чи договором. Норма оборотного капіталу на страховий запас встановлюється, як правило, в межах 50% поточного запасу.

Для матеріалів, що надходять зі складів постачальницьких і збутових організацій з доставкою автотранспортом, страхового запасу здебільшого не передбачається.

В окремих випадках, пов'язаних із підвищеним ризиком несвоєчасного надходження матеріалів, норму оборотного капіталу у частині страхового запасу щодо окремих видів матеріалів можна збільшити понад 50% норми оборотного капіталу на поточний запас.

На підставі норм оборотного капіталу, обчислених за складовими елементами, визначається норматив для окремих видів, груп і в цілому щодо сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів.

До виробничих запасів входять також допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини й малоцінні швидкозношувані предмети, які беруть участь у створенні нової вартості і теж потребують визначення оптимальної потреби в них.

Потреба в оборотному капіталі для кожної групи розраховується для створення запасів на складі та в експлуатації. У зв'язку з тим, що вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, які знаходяться в експлуатації, відображається в обліку за мінусом зносу, то, визначаючи норматив, беруть у рахунок 50% їхньої повної вартості. Решта вартості списується на собівартість продукції під час передачі зі складу в експлуатацію. Для визначення нормативу оборотного капіталу на складі малоцінні та швидкозношувані предмети враховуються за їхньою повною вартістю.

Незавершене виробництво - один з найважливіших напрямків авансування оборотного капіталу. Його питома вага в промисловості перевищує 20% загальної вартості оборотного капіталу. Незавершеним виробництвом вважають незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого процесу з моменту першої операції і до здачі готової продукції на склад. Його обсяг залежить від типу виробництва, тривалості виробничого циклу, розподілу витрат протягом виробничого циклу (обсяг незавершеного виробництва зростає, якщо більше витрат здійснюється на початку виробничого циклу).

Норматив оборотного капіталу для незавершеного виробництва визначається за формулою:

Н = 3 * Д * К, (1.2)

де 3 - одноденні витрати за планом IV кварталу, тис. грн.;

Д - тривалість виробничого циклу, днів;

К - коефіцієнт зростання витрат.

Норма оборотного капіталу для незавершеного виробництва визначається множенням тривалості виробничого циклу на коефіцієнт зростання витрат.

Одноденні витрати обчислюються діленням витрат на випуск валової продукції (за виробничою собівартістю) у IV кварталі планового року на 90.

Тривалість виробничого циклу визначається на основі даних технологічних карт та інших планових нормативів виробництва. Вона складається із часу, витраченого на обробку деталей (технологічний запас), транспортування деталей від одного робочого місця до іншого і передачі готової продукції на склад (транспортний запас), перебування виробів між окремими операціями (оборотний запас), а також зі страхового запасу оброблених деталей. Якщо кількість виробів у незавершеному виробництві велика, а тривалість виробничого циклу в днях для різних виробів суттєво різниться, слід об'єднати продукцію в групи, а потім на цій підставі визначити середньозважений показник. Його величину розраховують, виходячи з частини окремих видів або груп виробів у загальному обсязі продукції, що випускається, за плановою собівартістю.

...