Основні напрями запобігання банкрутства в системі управління фінансами ТОВ "Кам”янка-Бузький комбікормовий завод"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

ліквідність антикризовий фінансовий банкрутство

В сучасних умовах нестабільного економічного середовища, значна кількість підприємств перебуває у стані банкрутства чи кризовому стані, що зумовлено неспроможністю суб'єкта господарювання вчасно і в повній мірі виконати взяті на себе боргові зобов'язання.

Банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності. Важливим є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що лише тимчасово потрапили в скрутне становище.

Світова економічна криза, нестабільність економічного й політичного середовища в країні, недосконалість правового та податкового законодавств призвели до збільшення кількості неплатоспроможних підприємств, які прямують до банкрутства, що призводить, у більшості випадків, до ліквідації таких підприємств.

Банкрутство підприємств є суттєвою проблемою економіки України. В сучасних умовах вітчизняної економіки банкрутству властивий масовий характер, тому неплатоспроможність пов'язана не лише з окремими підприємствами, але й поширюється на регіон та країну в цілому. Це пояснюється особливостями української економіки, зокрема: тривалим періодом функціонування підприємств у середовищі адміністративної економіки, великою питомою вагою в економіці підприємств - гігантів, високим відсотком моральногоі фізичного зносу основних фондів на підприємствах тощо.

Враховуючи зазначене вище, актуальним залишається питання щодо розроблення методичних підходів до оптимізації методів діагностики банкрутства підприємства зметою якнайшвидшого відновлення платоспроможності суб'єкта господарювання та нормалізації його фінансово-господарської діяльності.

Проблемам теорії та практики оцінки імовірності банкрутства підприємницьких структур присвячені роботи таких вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, як: Е. Альтмана, У. Бівера, Р.Ліса, Г. Спрінгейта, Дж. Таффлера, Г. Тішоу, Д. Дюрана, Р. Сайфулліна,Є. Андрущака, Г. Ляшенка, О. Пластуна, Н. Пойда-Носика, О. Терещенко,О. Тридіда, І. Бланка, А. Копилюка, Т. Волчика, А. Поддєрьогіна, А. Шеремета та інших.

Проте, незважаючи на велику кількість праць, присвячених вивченню даної проблематики, не існує єдиного погляду щодо методичного інструментарію для ефективної оцінки та прогнозування ймовірності неплатоспроможності підприємства. Це ускладнює діагностику фінансового стану підприємства та своєчасної розробки і практичного впровадження управлінських заходів щодо відновлення його платоспроможності.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в необхідності пошуку такої методології оцінки імовірності банкрутства підприємства та антикризового фінансового управління, яка б відповідала вимогам сучасної ринкової економіки, а також давала змогу вчасно виявити існуючі проблеми та швидко стабілізувати фінансовий стан суб'єкта господарювання, відновити його платоспроможність і забезпечити основу для подальшого успішного розвитку.

Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних та практичних аспектів аналізу імовірності банкрутства суб'єктів господарювання, в тому числі обґрунтування доцільності його застосування як основного інструменту антикризового управління, а також розробка системи заходів запобігання банкрутству підприємства на прикладі досліджуваного підприємства.

Відповідно до мети були поставлені наступні завдання:

розкрити економічну сутність банкрутства підприємства;

визначити причини виникнення банкрутства суб'єкта господарювання;

розглянути види банкрутства та причини його утворення;

надати загальну економічну характеристику Товариства з обмеженою відповідальнісю «Кам”янка-Бузький комбікормовий завод» (далі - ТОВ «Кам”янка-Бузький комбікормовий завод»);

провести аналіз фінансової стійкості та ліквідностіТОВ «Кам”янка-Бузький комбікормовий завод»;

провести аналіз фінансового стану та ділової активності досліджуваного підприємства;

здійснити оцінкуімовірності банкрутства ТОВ «Кам”янка-Бузький комбікормовий завод»;

розробити аналіз системи заходів запобігання банкрутству підприємства;

обґрунтувати методологію антикризового фінансового управління ТОВ «Кам”янка-Бузький комбікормовий завод».

Предмет дослідження - сукупність теоретичних, методичних і практичних аспектів аналізу імовірності банкрутства підприємства.

Об'єктом дослідження є фінансова стійкість, ліквідність, фінансовий стан та ділова активність досліджуваного підприємства ТОВ «Кам”янка-Бузький комбікормовий завод».

Для досягнення мети дипломної роботи та виконання поставлених завдань, при дослідженні теоретичних аспектів імовірності банкрутства підприємствавикористовувалися методи індукції та дедукції, а також методи теоретичного узагальнення і порівняння - для розкриття сутності та економічної сутності банкрутства. Застосування системного підходу, а також методів аналізу і синтезу дозволило визначити внутрішні і зовнішні фактори виникнення ймовірності банкрутства ТОВ «Кам”янка-Бузький комбікормовий завод», а також цільові орієнтири та стратегію фінансової санації. Метод спостереження використовувався для надання загальної економічної характеристики на досліджуваному підприємстві; метод порівняння та розрахунок відносних величин - для визначення тенденції та динаміки відповідних показників фінансово-господарської діяльності підприємства (фінансового стану, ліквідності, платоспроможності, ділової активності тощо).

Інформаційною базою дипломної роботиє законодавчі та нормативно-правові акти, інтернет ресурси, підручники, монографії, дані періодичної економічної літератури, матеріали міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференцій, звітні, інформаційно-аналітичні та статистичні матеріали, а також фінансова звітність ТОВ «Кам”янка-Бузький комбікормовий завод».

Практичне значення дипломної роботи полягає в розробці системи заходів запобігання банкрутству підприємства, а також методології антикризового фінансового управління ТОВ «Кам”янка-Бузький комбікормовий завод», використання яких в господарській діяльності дозволить власникам та адміністрації оптимізувати фінансовий стан і забезпечити високий рівень ефективності діяльності, що, без сумніву, має важливе значення для кожного суб'єкта господарювання.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Економічна сутність банкрутства підприємства та його причини

В умовах ринкової економіки одним із пріоритетів державної політики є оздоровлення господарського середовища. Від діяльності держави за цим напрямом залежить, насамперед, поліпшення бізнес-середовища та інвестиційного іміджу країни. Наприклад, цьому сприяє ефективне функціонування інституту банкрутства. Можна стверджувати, що він є невід'ємним атрибутом механізму державного регулювання економіки, а процедура банкрутства використовується для очищення ринку від неефективних суб'єктів господарської діяльності. Якщо ж економіка виводиться з кризового стану, то потрібний механізм противаги, спрямований на відновлення платоспроможності підприємств-боржників. Для цього необхідно визначати ймовірність банкрутства стратегічних, містоутворюючих та соціально важливих підприємств, заздалегідь застосовувати заходи з випереджувальної фінансової санації та організаційної реструктуризації. Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури [2].

Серед науковців не існує єдиного підходу до визначення поняття банкрутства. Зокрема, на думку О. Терещенка, банкрутство - це пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк заявлені до неї з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом[70,с. 321].

Аналогічно розглядає банкрутство О.Третяк, яка стверджує, що банкрутство - це пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі нездатність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити вимоги своїх кредиторів у встановлений для цього строк [71, c.47].

І.О. Бланк розглядає банкрутство як встановлену в судовому порядку фінансову неспроможність підприємства, тобто нездатність підприємства задовольнити в установлені строки пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги, та виконати зобов'язання перед бюджетом[14,с.498].Є. М. Андрущак, визначає банкрутство як визнане судовими органами незадовільне господарське становище фізичної чи юридичної особи, ознакою якого є припинення розрахунків за зобов'язаннями через нестачу активів у ліквідній формі [6,с.15].

В.П. Петренко та М.С. Лосєва дає наступне визначення поняття: «банкрутство - це плата за свободу вибору системою менеджменту підприємства стратегії і тактики його поведінки на ринку, розплата за управлінські помилки у стратегічному плануванні, хибні цілі і прийняті для їх досягнення рішення, наслідком чого повинно бути невідворотне включення механізму фінансового банкрутства - розорення боржника кредиторами» [49, с. 200].

Поняття «банкрутство» досліджували також Берест М.М. та Тимошенко А.П., які стверджують, що банкрутство - це визнана судом неспроможність господарюючого суб'єкта виконувати свої зобов'язання та продовжувати підприємницьку діяльність внаслідок її економічної неефективності, що є негативним наслідком кризи, призводить до порушення фінансових відносин і ставить під загрозу подальше існування підприємства [12,с.72]. Як бачимо, дане визначення є більш загальним і вбирає в себе аспекти неспроможності, неефективного управління, кризової ситуації.

У трактуванні Пластуна О.Л., банкрутство підприємства - це підсумковий результат глибокої фінансової кризи, що унеможливлює нормальну діяльність підприємства та робить його неплатоспроможним [55,с.257]. Автор стверджує, що саме криза стає причиною виникнення банкрутства на підприємстві.

На сьогодні досить розповсюдженою є точка зору, що банкрутство - це результат прорахунків підприємства під час дій у конкурентному ринковому середовищі. Так, на думку Г. Ляшенко [50,с.103], банкрутство в умовах ринкової економіки є наслідком незадовільного управління підприємством, нехтування впливу різноманітних факторів мікро- і макросередовища, а тому його правомірно розглядати як плату за економічну свободу у виборі напрямку господарської діяльності, ринків збуту, у ціноутворенні, найманні робочої сили.

З юридичної точки зору розглядає сутність банкрутства Герасимова В.Я. Так, на думку автора, банкрутство - це юридичний факт (оскільки лише арбітражний суд може визнати факт банкрутства), наслідком якого є ліквідація (повна або часткова) боржника [17, c.14].

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник та кредитор.

Боржником є суб'єкт підприємницької діяльності (юридична особа або фізична особа - підприємець), неспроможний виконати свої грошові зобов'язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено ЗакономУкраїни «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом» [2].

Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Заява подається у письмовій формі та повинна містити:

найменування господарського суду, до якого подається заява;

ім'я або найменування боржника, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);

ім'я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);

виклад обставин, що є підставою для звернення до суду;

перелік документів, що додаються до заяви.

Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено зазначеним вище Законом.

Заява кредитора може ґрунтуватися на об'єднаній заборгованості боржника за сукупністю його різних зобов'язань перед цим кредитором.

Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією спільною заявою. Така заява підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги до боржника.

Підготовче засідання суду проводиться не пізніше чотирнадцятого дня з дня винесення ухвали про прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, а за наявності поважних причин (здійснення сплати грошових зобов'язань кредиторам тощо) - не пізніше тридцятого дня.

Ухвала про прийняття заяви про порушення справи про банкрутство надсилається сторонам та органу державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника, державному реєстратору за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника, органу, уповноваженому управляти державним майном боржника, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, арбітражному керуючому, визначеному автоматизованою системою з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, а також вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи.

Якщо справа порушується за заявою кредитора, господарський суд перевіряє обґрунтованість його вимог, їх безспірність, вжиття заходів щодо примусового стягнення за цими вимогами в порядку виконавчого провадження.

У разі звернення до господарського суду боржника із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки неплатоспроможності боржника або її загрози.

За наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство та відзиву боржника господарський суд виносить ухвалу про:

порушення провадження у справі про банкрутство;

відмову у порушенні провадження у справі про банкрутство.

Ухвала про порушення провадження у справі про банкрутство набирає законної сили з моменту її винесення.

Ухвала про порушення провадження у справі про банкрутство не пізніше трьох днів з дня її винесення надсилається боржнику, кредитору (кредиторам) та іншим особам, які беруть участь або мають взяти участь у цій справі (власнику майна, органу, уповноваженому управляти майном боржника, тощо), органу доходів і зборів, місцевому загальному суду, органу державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.

Процедури, що застосовуються до боржника у справах про банкрутство:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута.

Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів [2].

Розпорядник майна - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду забезпечує здійснення процедури розпорядження майном.

Про призначення розпорядника майна виноситься ухвала.

Процедура розпорядження майном боржника вводиться строком на сто п'ятнадцять календарних днів і може бути продовжена господарським судом за вмотивованим клопотанням розпорядника майна, комітету кредиторів або боржника не більше ніж на два місяці.

Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.

Процедура санації вводиться за клопотанням комітету кредиторівстроком на шість місяців.За вмотивованим клопотанням керівника санації чи комітету кредиторів цей строк може бути продовжено господарським судом, але не більше ніж на дванадцять місяців.

Під санацією розуміється система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів і активів та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника[2].

Ухвала господарського суду про введення процедури санації та призначення керуючого санацією набирає чинності з дня її винесення.

Господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

Під ліквідацією розуміється припинення суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення в порядку цього Закону вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами [2].

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У процедурі розпорядження майном боржника мирову угоду може бути укладено лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

Мирова угода може бути розірвана в разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів в межах провадження справи про банкрутство.

Комплексне застосування нормативно-правової бази з питань банкрутства, розширене коло учасників арбітражного процесу, в тому числі арбітражних керуючих, представників державного органу з питань банкрутства, накопичення в єдиній базі даних відповідної інформації про підприємства-банкрути повинно забезпечити досягнення перш за все таких результатів:

застосування процедур банкрутства, особливо санації боржників, прискорить відродження виробництва, забезпечить робочі місця як на конкретних підприємствах, так і в регіонах;

в результаті застосування процедур як санації, так і ліквідації боржників прискоряться процеси появи реальних, а значить, і ефективних власників, стосовно державних підприємств - прискоряться процеси їх роздержавлення;

за рахунок розширення кола учасників арбітражних процесів, формування, ведення та користування єдиною базою даних про підприємства-банкрути процеси санації або ліквідації будуть більш прозорі, контрольовані, а також докорінно зміниться ситуація щодо недопущення суб'єктивних помилок при підготовці і прийнятті рішень суддями, наглядовими інстанціями і таке інше;

користування єдиною базою даних про підприємства-банкрути дозволить оперативно аналізувати процеси банкрутства і на основі позитивних і негативних тенденцій готувати зміни до нормативно-правової бази, виробляти пропозиції щодо програм дії Кабінету Міністрів України як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях[21, с.187].

Зважаючи на те, що банкрутство в Україні стало масовим явищем, прискорене запровадження процедур банкрутства за ініціативою як кредиторів, так і боржників стає ефективним інструментом прискорення економічних реформ. Гальмування цих процесів призводить до знищення виробничих потужностей, втрати робочих місць, а значить, і до соціальної напруги в трудових колективах підприємств, що опинилися в стані неплатоспроможності.

До підприємств, неплатоспроможність яких може бути оцінена як періодична, доцільно вжити певні антикризові заходи, в результаті здійснення яких такі підприємства можуть бути виведені зі стану неплатоспроможності. Якщо ж господарюючий суб'єкт фактично є банкрутом, то його подальше існування видається економічно недоцільним, оскільки воно безповоротно поглинає матеріальні, трудові, енергетичні ресурси, які могли б знайти раціональніше використання.

З метою запобігання фінансовій кризі на підприємстві та виявлення причин, що її зумовлюють, необхідно розробляти систему попереднього регулювання загрози банкрутства та комплекс попереджувальних заходів.

Питання діагностики банкрутства підприємства на сьогодні одне з центральних в економічній науці. Це зумовлено тим, що:

по-перше, банкрутство певного суб'єкта господарювання має суттєві негативні наслідки не лише для його власників, а й для широкого кола господарських партнерів (постачальників, сумісників), робітників і держави в цілому у зв'язку з порушенням (чи подальшою розбалансованістю) макроекономічної рівноваги;

по-друге, від об'єктивності оцінки ступеня ймовірності банкрутства підприємства залежить його інвестиційна привабливість, вартість підприємства, що також негативно позначається на економічних інтересах держави;

по-третє, розробка ефективної методології діагностики ймовірності банкрутства сприятиме об'єктивнішій оцінці життєздатності підприємств, доцільності їх санації для відновлення нормальної життєдіяльності в інтересах як самого підприємства, так і держави в цілому.

У ринковій економіці банкрутство підприємств - нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються від 20 до 30.

Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5-2 роки до появи його очевидних ознак. Цілком можливим є виявлення початкових ознак банкрутства через прогнозування «ціпи підприємства» на найближчу та довгострокову перспективу.

Зниження прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов'язань означає зниження її ціни. Ціна фірми - це приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозважена вартість капіталу. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов'язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал «зникає». Ось це і є повне банкрутство - банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому разі втрачають свій капітал.

Хоча банкрутство підприємства є юридичним фактом, в його основи лежать переважно фінансові причини. До основних таких причин відносяться[10, с.67]:

1. Серйозне порушення фінансової стійкості підприємства, які перешкоджають нормальному здійсненню його господарської діяльності. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується перевищенням фінансових зобов'язань підприємства над його активами.

Такий фінансовий стан підприємства відбивається показником «чиста негативна вартість» (або «чиста вартість дефіциту»), який визначається за формулою:

ЧОС = ЗК - А (1.1),

де ЧОС - сума чистого негативної вартості підприємства;

ЗК - сума позикового капіталу, використовуваного підприємством (його фінансових зобов'язань);

А - сума активів підприємства (не включає відображену в їх складі за балансом суму збитку минулих років і звітного періоду).

2. Суттєва незбалансованість в рамках відносно тривалого періоду часу об'ємів його грошових потоків. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується тривалим перевищенням об'єму від'ємного грошового потоку над позитивним і відсутністю перспектив зміни цієї негативної тенденції.

3. Тривала неплатоспроможність підприємства, яка виникла через низьку ліквідність його активів. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується значним перевищенням невідкладних фінансових зобов'язань підприємства над сумою залишку його грошових засобів і активів у високо ліквідній формі, які носять систематичний характер.

Характер розглянутих причин показує що фінансова неспроможність підприємства, яка визначає юридичний факт його банкрутства, багато в чому є наслідком не ефективного фінансового менеджменту.

В умовах нестабільної економіки, уповільнення платіжного обороту, недостатньої кваліфікації менеджерів і їхньої схильності до агресивних форм здійснення фінансової діяльності інститут банкрутства набуває все більшого поширення. Воно є предметом великого державного регулювання в силу негативних наслідків діяльності фінансово неспроможних підприємств для розвитку економіки країни в цілому. Ці негативні наслідки характеризуються наступними негативними моментами:

фінансово неспроможне підприємство генерує серйозні фінансові ризики для успішно працюючих підприємств - його партнерів, завдаючи їм відчутний економічний збиток у процесі своєї діяльності. Це знижує загальний потенціал економічного розвитку країни;

фінансово неспроможне підприємство ускладнює формування дохідної частини державного бюджету та позабюджетних фондів, уповільнюючи реалізацію передбачених програм економічного і соціального розвитку;

неефективно використовуючи надані йому кредитні ресурси в товарної і грошової форми, фінансово неспроможне підприємство впливає на зниження загальної норми прибутку на капітал, що використовується в сфері підприємництва;

вимушено скорочуючи обсяги своєї господарської діяльності в зв'язку з фінансовими труднощами, такі підприємства генерують скорочення чисельності робочих місць і кількості зайнятих у суспільному виробництві, посилюючи тим самим соціальну напруженість в країні[66, с. 75].

З урахуванням викладеного механізм банкрутства підприємств слід розглядати як дієву форму перерозподілу суспільного капіталу з метою більш ефективного його використання.

1.2 Види банкрутства та причини його виникнення

Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, унаслідок чого воно з'являється банкрутом юридично.

2. Технічне банкрутство. Цей термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санування, звичайно не призводить до юридичного його банкрутства.

3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (чи збільшення) керівником чи власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в карному порядку. 

4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оманукредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань чи знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку [56, с.159].

Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві групи:

1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати;

2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві[28, с.525]. Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Основні причини банкрутства підприємств (організацій)

Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.

Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 -- внутрішніми причинами. Очевидним є й те, що фактори банкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.

Саме необґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств передовсім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки і техніки знов-таки через глибоку кризу в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в багатьох підприємствах України.

Існують і цілком конкретні симптоми настання тотальної заборгованості та повної неплатоспроможності підприємства (організації). Найбільш характерні з них показано на рисунку 1.2[38, с.197].

Банкрутство може виникнути на кожному з етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми (ЖЦКПФ). Дослідники називають такі основні фактори, що сприяють банкрутству фірми.

Першим детермінантом є параметри факторів виробництва. Вплив цих факторів спостерігається на всіх стадіях (етапах) життєвого циклу КПФ, але особливо важливі вони на стадії зародження. На даній стадії є сім причин, унаслідок дії яких фірма може зазнати банкрутства:

неправильне визначення місії фірми та її виробничого профілю;

низькі підприємницькі здібності власника (власників) фірми;

низька кваліфікація управлінського персоналу фірми;

неадекватний маркетинг;

велика частка позикового капіталу;

низька кваліфікація виконавців (робітників, інженерів іт.п.);

неадекватність трансакційних витрат.

Рис.1.2. Сутність можливих симптомів банкрутства

Наступним етапом життєвого циклу КПФ є прискорення зростання. Даний етап характеризується тим, що фірма має добрий попит на свою продукцію, сильну маркетингову стратегію, високу кваліфікацію управлінського персоналу, що дає змогу процвітати та збільшувати виробництво. У цій ситуації для фірми є небезпечною тільки велика частка позикових коштів у загальній масі капіталу, що використовується

На етапі уповільнення зростання загрозу банкрутства створюють: погане використання оборотного капіталу, втрата гнучкості в управлінні, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат.

Брак гнучкості в управлінні призводить до неефективних управлінських рішень, несвоєчасного прийняття таких і, як наслідок, до збільшення витрат на управління та до втрат прибутку від неадекватного й несвоєчасного реагування на зовнішні та внутрішні відхилення.

Етап зрілості характеризується стабільним станом фірми, стабільним прибутком, насиченням усіма виробничими ресурсами. На цьому етапі небезпечною є низка таких факторів: високий ступінь неліквідності оборотного капіталу, старіння основного капіталу, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат. Так, фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння основного капіталу призводить до зниження продуктивності праці, як порівняти з іншими фірмами, до втрати конкурентної переваги фірми, а внаслідок цього - до банкрутства.

На етапі спаду виробництва діють ті самі фактори, що й на етапі зрілості. Але стан погіршується загальним незадовільним фінансовим становищем суб'єкта господарювання. Він втрачає споживачів, а негативна дія внутрішніх факторів може призвести до прискореного його банкрутства.

Іншим важливим детермінантом є параметри попиту. Аналіз свідчить, що ці параметри діють на всіх стадіях ЖЦКПФ і, як правило, є однаковими для всіх етапів. Різке зниження сукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток на одиницю продукції та загальний обсяг прибутку.

У разі розвитку виробництва товарів-замінників настає процес витискання товарів, що їх виробляє фірма, з ринків, зменшення попиту на цю продукцію і, як можливий наслідок, утрата фірмою прибутку та банкрутство.

Аналогічно діють і інші фактори параметрів попиту, але їхній вплив різний на різних етапах ЖЦКПФ. Так, на стадії інтенсивного зростання до банкрутства може призвести тільки один фактор -різке зниження сукупного попиту. Інші фактори не мають вирішального значення, оскільки фірма на цій стадії завжди має можливість ужити потрібних запобіжних заходів.

Наступним детермінантом є рівень галузевої конкуренції. Збільшення конкурентних переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на будь-якому етапі ЖЦКПФ. Цей процес свідчить про те, що інші фірми використовують ліпші технології, маркетингову стратегію та управлінські кадри. Відставання фірми погіршує її становище на ринку і також може призвести до банкрутства [28, с. 584-590].

Вплив державної політики є важливим фактором, що впливає на розвиток та функціонування фірми через фіскальну та кредитно-грошову системи.

1.3 Методика прогнозування банкрутства підприємства

Серед моделей, які одночасно широко застосовуються у фінансовому істратегічному аналізі, виділяються моделі прогнозування банкрутства підприємства. В економічно розвинених країнах вони почали з'являтися починаючи приблизно з 50-х років ХХ ст. Причиною цього було посилення конкуренції після 2-ої світової війни, коли багато підприємств скорочувало свою діяльність або банкрутувало. Спочатку банкрутство намагалися передбачати емпірично, на основі відомих фактів банкрутства компаній відповідної галузі. Звичайно, такий підхід призводив до численних помилок.

Перші моделі передбачення банкрутства, в яких було використано статистико-математичний апарат, були розроблені у 60-х роках. Серед них найвідомішими є Z-рахунокАльтмана (США), коефіцієнт Таффлера (Велика Британія), Модель Спрингейта, А-рахунок Арженті та деякі інші.

З часом методики передбачення банкрутства почали застосовувати для

прогнозування ризиків в антикризовому управлінні, а потім і для діагностики

стратегічних проблем. Кожна методика має свої позитивні та негативніхарактеристики, які потрібно знати при їх виборі для вирішення діагностичних

завдань.

Z-рахунок Альтмана був запропонований у 1968 році відомим економістомЕдвардом І. Альтманом. Z-рахунок було побудовано з допомогою

мультиплікативного дискримінантного аналізу (МDА). Він дозволяє визначити, чи належить певне підприємство до потенційних банкрутів, чи ні.

Для побудови Z-рахунка Альтман дослідив фінансові показники 66 підприємств,половина яких збанкрутувала у період 1946 - 1965 рр., а половина продовжувала успішно працювати. Він спочатку визначив 22 коефіцієнта, які могли би бути корисні для прогнозування можливого банкрутства, а потім відібрав з них 5 найбільш важливих і побудував багатофакторне регресійне рівняння. Таким чином, Z-рахунок Альтмана являє собою функцію від декількох показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У загальному вигляді Z-рахунок має вигляд: -

Z = 1,2 х1 + 1,4 х2 + 3,3х3 + 0,6 х4 + х5 (1.2),

де Х1 - оборотний капітал / сукупні активи;

Х2 - нерозподілений прибуток / сукупні активи;

Х3 - прибуток від операційної діяльності / сукупні активи;

Х4 - ринкова вартість акцій / зобов'язання;

Х5 - виручка від реалізації / сукупні активи[20, с.111].

Результати численних розрахунків за моделлю Альтмана показали, що

узагальнюючий показник 2 може приймати значення у межах [-14, +22]. При цьому шкала значень 2 (табл.1.1) дозволяє виділити чотири категорії підприємств за імовірністю банкрутства протягом наступного року [9, с.111].



Таблиця 1.1

Прогнозування можливості банкрутства з допомогою 2-рахунка Альтмана

Z-рахунок	Імовірність банкрутства
1,8 і менше	Дуже висока
Від 1,8 до 2,7	Висока
Від 2,71 до 2,9	Можлива
Від 2,91 і вище	Дуже низька

Z-рахунок має декілька суттєвих недоліків, які не дозволяють беззастережновикористовувати його для аналізу показників вітчизняних підприємств.

По-перше, Z-рахунок придатний лише для крупних компаній, акції яких

котируються на біржі. Тільки для таких компаній можна отримати об'єктивну ринкову оцінку власного (акціонерного) капіталу.

По-друге, показники звітності, які використовуються для розрахунку, можутьвиявитися недостовірними. Як правило, компанії, у яких погіршується фінансове становище, намагаються прикрасити свою звітність для запобігання відтоку капіталу.

По-третє, методика Альтмана була розрахована на фінансові коефіцієнти, яківизначалися за даними балансу, звіту про прибутки і збитки та приміток до річної звітності компаній, складених на основі СААР - загальноприйнятих принципів (стандартів) бухгалтерського обліку, прийнятих у США та деяких інших країнах. У зв'язку з прийняттям в Україні П(С)БО - національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку - потрібно шукати відповідні показники для того, щоб проводити аналіз фінансових коефіцієнтів вітчизняних підприємств.

По-четверте, в зарубіжних країнах та в Україні існують різні критерії та

процедури визнання підприємств банкрутами. Відповідно, використання Z-рахунку Альтмана для вітчизняних підприємств обмежується прогнозуванням негативних тенденцій платоспроможності і фінансового стану, а прогнозування банкрутства через законодавчу неврегульованість цього процесу залишається проблематичним.

Щоправда, в 1983 році Альтман запропонував нову модель, яка дозволяла

виправити перший з перерахованих вище недоліків. За новою формулою можна було визначати імовірність банкрутства компаній, акції яких не були представлені на біржі:

Z = 0,717 х1 + 0,847 х2 + 3,107 х3 + 0,42 х4 + 0,998 х5 (1.3),

де Х4 - облікова вартість акцій / зобов'язання. Інші змінні ідентичні традиційніймоделі [20, с.112].

Фірма характеризується доброю фінансовою ситуацією, якщо Z > 2,9; та

поганою фінансовою ситуацією, якщо Z < 1,2. За умови 1,2 < Z < 2,9 фінансовий стан фірми вважається задовільним з середньою імовірністю банкрутства.

Пам'ятаючи про недоліки Z-рахунка, його все ж таки можна застосовувати дляпроведення перспективного фінансового аналізу, особливо для визначення фінансової стійкості підприємств і передбачення кризових явищ.

Модель Спрингейта. Ця модель була побудована Гордоном Л.В. Спрингейтом в університеті Симона Фрейзера в 1978 році за допомогою покрокового дискримінантного аналізу методом, що розробив Едуард І. Альтман у 1968 році. При створенні моделі Спрингейт використовував дані 40 підприємств і досяг 92,5 - процентної точності пророкування неплатоспроможності на рік уперед, проте з часом цей показник зменшується. Пізніше Бодерас, використовуючи модель Спрингейта на даних 50 підприємств із середнім балансом у 2,5 мільйона доларів, досяг 88-процентної точності пророкування.

У процесі створення моделі з 19 фінансових коефіцієнтів в остаточному варіанті залишилося тільки чотири.

Z = 1,03 Х1+ 3,07 Х2 + 0,66 Х3 + 0,4 Х4 (1.4),

деХ1 - оборотні активи / загальна вартість активів;

Х2 - прибуток до виплат / загальна вартість активів;

Х3 - прибуток до виплат / поточні зобов'язання;

Х4 - виручка / загальна вартість активів [13, с.248].

Якщо Z < 0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Ще одним з відомих критеріїв передбачення банкрутства є коефіцієнтТаффлера, запропонований у 1977 році. Для його визначення з допомогоюкомп'ютерної техніки розраховують 80 співвідношень за даними збанкрутілих і платоспроможних компаній. Далі, використовуючи статистичний метод, відомий як багатомірний дискримінант, будують модель платоспроможності. При цьому визначаються часткові співвідношення, які найкращим чином виділяють дві групи компаній та їх коефіцієнти. Такий вибірковий підрахунок співвідношень є типовим для визначення деяких ключових вимірників діяльності компанії, таких як прибутковість, відповідність оборотного капіталу, фінансовий ризик та ліквідність. Поєднуючи ці показники в одній формулі, модель платоспроможності Таффлера відтворює картину фінансового становища компанії. Типова модель для аналізу компаній, які котируються на біржах, має такий вигляд:

Z = с0 + c1x1 + с2x2 + c3x3 +c4x4 + ..., (1.5),

де х1 - прибуток до сплати податків / поточні зобов'язання (52%);

х2 - поточні активи / загальна сума зобов'язань (13%);

х3 - поточні зобов'язання / загальна сума активів (08%);

х4 - відсутність інтервала кредитування (16%);

с0, ... с4 - коефіцієнти [20, с.113].

Проценти у дужках вказують на пропорції моделі; х1 - вимірює прибутковість, х2 - стан оборотного капіталу, х3 - фінансовий ризик і х4 - ліквідність.

Для посилення прогностичної здатності моделі Z-коефіцієнт можетрансформуватися у так званий РАS-коефіціснт - коефіцієнт, який дозволяєвідстежувати діяльність компанії в часі.

Вченими Іркутської державної економічної академії було запропоновано власнумодель прогнозування ризику банкрутства - модель R, яка має такий вигляд:

R = 0,381k1 + k2 + 0,054 k3 + 0,63k4,(1.6),

де k1 - оборотний капітал / активи;

k2 - чистий прибуток / власний капітал;

k3 - виручка від реалізації / активи;

k4 - чистий прибуток / інтегральні затрати [20, с.115].

Імовірність банкрутства підприємства згідно моделі R визначається за

критеріями, наведеними у табл. 1.2.

Модель R краще адаптована до умов перехідної економіки, оскількирозраховувалася на підставі даних про показники російських компаній, якізбанкрутували.Тим не менш, навіть ця модель не може сприйматися як повноцінний метод передбачення банкрутства у юридичному розумінні цього слова.



Таблиця 1.2

Прогнозування можливості банкрутства з допомогою R-моделі

Значення R	Імовірність банкрутства, %
менше 0	максимальна (90 - 100)
- 0,18	висока (60 - 80)
0,18 - 0,32	середня (35 - 50)
0,32 - 0,42	низька (15 - 20)
більше 0,42	мінімальна (до 10)

Модель R та інші відомі методи прогнозування банкрутства доцільно використовувати длявиявлення негативних тенденцій і кризових явищ, які можуть очікувати підприємство у майбутньому.

Для своєчасного визначення формування незадовільної структури балансу в прибутково працюючого підприємства, здатної в перспективі привести до появи ознак поточної, критичної, а потім і зверх критичної неплатоспроможності, необхідно проводити систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємства. Це дозволить здійснити попереджувальні заходи, спрямовані на запобігання банкрутства. Такий аналіз проводитися за допомогою коефіцієнта Бівера, що розраховується в такий спосіб[38]:

Кб (1.7),

де ЧП - чистий прибуток;

А - амортизація;

ДЗ - довгострокові зобов'язання;k6

ПЗ - поточні зобов'язання.

Слід зазначити, що в чисельнику даної формули використовувати різницю між чистим прибутком і амортизацією підприємства. Спробуємо розібратися, який економічний зміст уклали у цей показник. З визначеною часткою спрощення можна сказати, що в даному документі пропонується з різниці доходів і витрат (уже включають у себе амортизацію) ще раз віднімати витрати (їхня частина у виді амортизації).

Цей показник не має ніякої економічної інтерпретації, до того ж знайдеться не багато підприємств, у яких чисельник у формулі розрахунку коефіцієнта Бівера буде мати позитивне значення при розрахунку його в порядку, передбаченому Методичними рекомендаціями.

Крім того, коефіцієнт Бівера широко використовують як вітчизняні, так і зарубіжні фінансові аналітики. Наприклад, Л.Л. Самойлов указує: « значення коефіцієнта, Бівері рекомендується, (дорівнює відношенню припливу коштів до загальної суми заборгованості)...». У свою чергу, як відзначено вище, приплив коштів являє собою саме суму (а не різниця) чистого прибутку й амортизації. Таким чином, розрахунок коефіцієнта Бівера необхідно робити в такий спосіб[20]:

Кб (1.8)

Ознакою формування незадовільної структури балансу відповідно до методичних рекомендацій є таке фінансове становище підприємства, коли протягом тривалого часу (1,5 - 2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Значення коефіцієнта Бівера, що рекомендується за міжнародними стандартами, знаходиться в інтервалі 0,17 - 0,40.

Однак, дана методика має кілька вагомих недоліків: нормативні значення фінансових показників не враховують галузеву специфіку підприємств; не враховано ефективність використання капіталу на підприємствах (оборотність, рентабельність); розрахунок коефіцієнта Бівера проводиться в статиці.

Враховуючі обмеження зарубіжних моделей прогнозування банкрутства, вітчизняниминауковцями були розроблені методики, що адаптовані длявітчизняної економіки.

Однією з найвідоміших є модель Сайфулліна - Кадикова. Оцінка рівня фінансового стану в ціймоделі здійснюється за рейтинговим числом R.

Якщо зазначені індикатори досліджуваного підприємства рівні мінімальним нормативнимзначенням, то R = 1. Якщо R > 1, то фінансовий стан підприємства вважається задовільним, якщо R <1, то незадовільним.

Дана модель враховує специфіку вітчизняної економіки та є зручною для коригування відносно локалізації підприємства та часу розгляду[29].

Проблему неможливості використання зарубіжних методик у практиці оцінювання фінансового стану українських підприємств, спробував вирішити вітчизняний економіст О.Терещенко. Він розробив універсальну дискримінантну функцію, яка є найбільш оптимальною для діагностики ризику банкрутств українських підприємств, оскільки на його думку, оптимальна дискримінантна функція повинна враховувати всі складові фінансового стану: ліквідність, прибутковість, оборотність, структуру майна, капіталу тощо.Вона має такий вигляд:

Z = 1,5 Х 1 + 0,08 Х 2 + 10 Х 3 + 5 Х 4 + 0,3 Х 5 + 0,1 Х 6 (1.9),

де Х 1 - CashFlow / зобов'язання;

Х 2 - валюта балансу/ зобов'язання;

Х 3 - чистий прибуток/ баланс;

Х 4 - чистий прибуток/ виручка;

Х 5 - виробничі запаси/ виручка;

Х 6 - виручка/ обіговість основного капіталу.

Для обчислення коефіцієнта X1 використовується показник CashFlow, який характеризує величину чистих грошових потоків, які утворюються в результаті операційної та інвестиційної діяльності й залишаються в розпорядженні підприємства в певному періоді.

Отримані результати після обрахунків можна інтерпретувати так:

Z>2 - підприємство вважається фінансово стійким і йому не загрожує банкрутство;

1<Z<2 - фінансова рівновага порушена, але за умови переходу підприємства на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

0<Z<1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z<0 - підприємство є напівбанкрутом.

Дискримінантна модель О.Терещенка має наступні переваги:

простота у розрахунку;

розроблена на використанні вітчизняних статистичних даних й враховує галузеві особливості підприємства;

за рахунок використання різноманітних модифікацій базової моделі до підприємств різних видів діяльності вирішує проблему визначення критичних значень показників, які є індикатором вірогідності банкрутства підприємства конкретної галузі.

Однак дана методика не є досконалою і має свої недоліки:

у ній зроблено акцент на зменшенні помилкового віднесення фінансово неспроможних підприємств до групи стійких. Така асиметричність має на меті убезпечити інвестора від ризикового вкладання коштів, але знижує точність прогнозу в цілому.

широкий інтервал невизначеності. Дані такого прогнозування є вельми суб'єктивними і не дають підстав для практичних висновків [46].

Таким чином, чим універсальнішою є модель, тим менший її рівень точності. Практика вимагає впровадження методологічних підходів, які є не стільки універсальними і простими, скільки ефективними.



РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ТОВ «КАМ”ЯНКА-БУЗЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД»

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика ТОВ «Кам”янка-Бузький комбікормовий завод»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кам”янка-Бузький комбікормовий завод» (далі - Товариство) є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок в установах банку, печатку і штамп зі своїм найменуванням. У своїй діяльності підприємство керується Законами України, Установчим договором та Статутом фірми.

Засновниками Товариства є Відкрите акціонерне товариство «Агросервіс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фермер-Сервіс».

Фактична адреса:80400, Львівська обл., Кам'янка-Бузький р-н, м. Кам'янка-Бузька, вул.Шевченка 129а.

Метою діяльності є здійснення виробничої, торгівельної, інвестиційної та іншої підприємницької діяльності спрямованої на отримання прибутку, задоволення потреб ринку в товарах і послугах, здійснення маркетингу, збільшення кількості робочих місць в сфері зайнятості населення.

Предметом діяльності Товариства є:

виготовлення кормів всіх видів;

виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції та сировини;

закупівля сільськогосподарської продукції у юридичних та фізичних осіб, в тому числі за готівку; складання, зберігання продовольчих та промислових товарів, сільськогосподарської продукції;

надання послуг млина, сушки зерна, автотранспорту, завантажувально-розвантажувальних послуг;

торгово-закупівельна та торговельно-посередницька діяльність;

розведення великої рогатої худоби;

розведення свиней;

посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами;

...