Удосконалення податкової системи України становить в сучасних умовах одну з актуальних проблем. Від її вирішення залежить наповнення державного бюджету, подальше розгортання підприємництва, інвестування важливих галузей народного господарства та соціальний захист населення. Недоліки податкової системи негативно впливають на регулювання економічних процесів у ринкових умовах, призводять до тінізації економіки. Водночас, трансформація податкової системи неможлива без виявлення причин та детермінантів її недосконалості.

Сформована ще на початку 90-х років податкова система України постійно змінювалася в напрямку пошуку оптимальної структури, яка б відповідала перехідному стану економіки і зіграла свою позитивну роль на етапі становлення незалежності держави. В умовах наростаючої інфляції й обвального спаду виробництва вона сприяла зламу адміністративно-командної системи господарювання і впровадженню ринкових засад в економіці. Однак в національній економіці зберігаються і вкрай негативні тенденції. Неприпустимо низькою залишається купівельна спроможність населення, що обумовлює звуження споживчого ринку і зводить нанівець всі заходи щодо підтримки українського товаровиробника. Зберігається криза платежів: значною залишається кредиторська заборгованість. За таких умов складно забезпечити нормальну роботу підприємств [24, 114].

Податкова історія XX століття свідчить про хибність політики надмірного оподаткування тих, хто виробляє національний продукт. Надмірне оподаткування виробників призводить до згортання їх ділової активності, переходу до тіньової економіки, швидкої монополізації ринків та цінового масштабування, що врешті-решт відбивається на рівні кінцевого споживання громадян.

Враховуючи те, що за останні роки неодноразово проводилося реформування податкової системи, при розробці проекту Податкового кодексу України не ставилося завдання внести революційні зміни до податкової системи України, а тільки передбачалось проведення її вдосконалення.

Багато сьогодні невирішених проблем в оподаткуванні податком на додану вартість. Головна з них - проведення бюджетного відшкодування ПДВ. Нараховані до відшкодування суми податку на додану вартість прямо пропорційно зменшують фактичні надходження до бюджету з цього податку. За 8 місяців 2002 року фактичні надходження податку на додану вартість становили 8,5 млрд. грн., при цьому безпосередньо податковою службою було відшкодовано вітчизняним виробникам 9,9 млрд. грн., із них грішми - 3,6 млрд. грн. Станом на 01.09.2002 року не відшкодовано 6,8 млрд. грн. податку на додану вартість.

Причина цієї проблеми насамперед у неплатежах. Дебіторська заборгованість між підприємствами й організаціями зросла порівняно з початком року і станом на 01.08.2002 року становила 230 млрд. грн. А оскільки не здійснюється оплати придбаних товарів, робіт, послуг, то, природно, до бюджету не надходить і податок на додану вартість. Тому треба узгодити процедуру бюджетного відшкодування цього податку з оплатою придбаних товарів, робіт, послуг. Зволікання щодо розв'язання цього питання тільки загострить проблему бюджетного відшкодування податку на додану вартість, і ніякі списання або реструктуризація цієї заборгованості не допоможуть.

Потребує реформування й законодавство, яке регулює питання оподаткування власників і користувачів землі, оскільки з набранням 1 січня 2002 року чинності Земельним кодексом істотно змінені земельні відносини.

Саме тому слід урегулювати ці питання шляхом внесення змін до Закону України "Про плату за землю", при цьому переглянути й скоротити категорії землевласників (землекористувачів), котрі можуть бути звільнені від сплати земельного податку, а також встановити граничний розмір земельної ділянки (паю), що може бути звільнена від оподаткування [12, 82].

Особливо проблемним питанням є вдосконалення порядку оподаткування сільськогосподарських товаровиробників. Кодексом передбачено встановлення принципово нового механізму оподаткування цієї категорії платників, згідно з яким суб'єкт підприємницької діяльності в галузі сільського господарства без реєстрації його платником податку на додану вартість може обрати режим збору податку за фіксованою ставкою, матиме право виписувати податкову накладну, а сума ПДВ залишається в розпорядженні такого суб'єкта як компенсація податкового кредиту на придбані товари. Ставка податку на додану вартість для сільгоспвиробників становить 8%, а для підприємств рибальства та лісового господарства - 6% [12, 81].

Відмітимо, що податкова система в ході трансформації економіки України від планового ведення господарства до правової цивілізованої країни з ринковими відносинами частково реформувалася. Було прийнято ряд нормативних актів, спрямованих на чітке визначення прав і обов'язків органів державної податкової служби та платників податків, спрощення механізму їх стягнення, оптимізації циркуляції інформації завдяки комп'ютеризації.

Серед головних чинників, які зумовлюють необхідність податкової реформи у будь-якій країні, зокрема, в Україні такі:

— зміна форм власності, умов економічного розвитку та соціально-економічної організації суспільства, що створює об'єктивну основу для реформування податкової системи, визначає основні напрями та цілі податкової реформи, її глибину з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку країни, формує можливості реалізації наявного потенціалу її продуктивних сил;

— закономірний суспільний розвиток, що проявляється в постійному намаганні суспільства оптимізувати податкову систему і неможливості досягнути цього оптимуму, 3 розвитком суспільства змінюються критерії оптимальності податкової системи, що зумовлює необхідність постійного її вдосконалення;

— зміна концепції оподаткування, яка, як правило, має відображати об'єктивну економіко-політичну ситуацію в країні, соціально-економічний стан її населення та зміну пріоритетів держави. Податкова система формується під впливом цілого спектра політичних інтересів і поглядів різних структурованих груп населення, теоретичних шкіл і течій [14, 26].

Проте оптимізувати систему оподаткування в Україні поки що не вдалося. У формуванні механізму оподаткування відчувається відсутність серйозної теоретичної основи. Саме з цієї причини більшість прийнятих протягом останнього періоду законів України з питань оподаткування була спрямована не на вдосконалення податкової системи, а переважно на розв'язання проблем конкретних галузей економіки чи регіонів і навіть окремих підприємств. Нестабільність, мінливість законодавчої бази не призводить до поліпшення економічної ситуації, а навпаки, сприяє фінансовим порушенням і зловживанням, розгортанню тіньового сектора економіки. Як наслідок, податкова система України має в основному фіскальний характер з явно завищеними ставками оподаткування, є надмірно складною, багатоканальною і нестабільною, а тому - недостатньо ефективною.

Причина подібного становища полягає в тім, що чинним податковим законодавством надані пільги з оподаткування на певні види і суб'єктам підприємницької діяльності, вільні економічні зони тощо. До цього слід додати й суперечливість нормативно-правової бази, що надає можливості для ухилення від сплати податків.

На наш погляд, удосконалення системи оподаткування має відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі поетапної податкової реформи.

3.2 Нововведення у податковій системі

У багатьох провідних державах світу прибутковий податок із населення має найбільшу питому вагу в доходах бюджету. Це свідчить не лише про досконалість податкових систем цих країн, а й про високий рівень добробуту їхнього населення.

В Україні останніми роками частка прибуткового податку в доходах бюджету постійно зростає. Проте цей показник не відображає ні більш-менш досконалої податкової системи, ні динамічного зростання реальних доходів населення. Хоча усім відомо, що кінцева мета організації фінансів будь-якої держави - це зростання добробуту її населення. Тема зниження податкового навантаження на доходи громадян ось уже упродовж кількох років активно обговорюється як у законодавчих колах, так і громадянами України.

3 1 січня 2004 року набрав чинності давно очікуваний Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб", який у червні 2003 року ухвалила Верховна Рада. Але, як на наш погляд, приємне враження від позитивних змін, що їх вносить цей документ у сферу оподаткування громадян (зниження ставки податку, підвищення розміру соціальних пільг та ін.), дещо слабшає, коли починаєш ознайомлюватися з текстом закону докладніше.

Механізм оподаткування фізичних осіб, запропонований у прийнятому законі, суттєво відрізняється від чинної до цього системи оподаткування, оскільки встановлення єдиної ставки оподаткування суттєво зменшить податковий тиск: замість колишніх п'яти ставок оподаткування - 10, 15, 20, 30 і 40% законом передбачається запровадження однієї ставки - 15%. А на перехідний період - до 1 січня 2007 року в Україні діятиме ставка 13%.

Єдина ставка оподаткування спростить механізм справляння податку, хоча й не відповідатиме законодавче закріпленому принципу соціальної справедливості в оподаткуванні. За попередніми розрахунками, від податку на доходи фізичних осіб очікуються надходження на загальну суму близько 10 млрд. грн. (у 2003 році надходження від прибуткового податку до бюджету очікуються на рівні 12 млрд. грн.).

Слід сподіватися й на чимало інших позитивів. Насамперед поміркована ставка оподаткування доходів фізичних осіб сприятиме вихованню правової культури у платників податків, змінить думку і ставлення громадян до податкового законодавства, допоможе їм усвідомити обов'язковість сплати податків. В умовах активного формування приватного сектору економіки застосування максимальної ставки оподаткування у розмірі 15 (13) % створить і сприятливіші умови для розвитку підприємницької діяльності громадян.

Запропоновану законом ставку можна вважати позитивним кроком ще й тому, що ефективність чинної сорокавідсоткової верхньої ставки прибуткового податку була дуже малою. Помірний податковий тягар - це один із економічних методів виведення з тіні як значної частини підприємців, так і фінансових ресурсів. Тому держава покладає певну надію і на виконання податкових зобов'язань з боку суб'єктів тіньової економіки, а отже - на розширення бази оподаткування.

Законом передбачено й інші ставки оподаткування: ставка податку становить 5% від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як процент на депозит (вклад) у банк чи небанківську фінансову установу відповідно до закону (крім страховиків); процентний або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом.

Ставка податку становить подвійний розмір ставки (26%) від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз у грошовому виразі (крім державної лотереї), або від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього закону (процентів, дивідендів, роялті).

Ставка податку може мати інший розмір, прямо визначений відповідними нормами цього закону (наприклад: спадщина, для якої залежно від ступеня спорідненості об'єкта спадку застосовуватимуться ставки 0%, 5% та 15% (13%). Те саме стосуватиметься й доходів, отриманих у вигляді подарунків.

Проте Закон не передбачає окремого порядку оподаткування доходів, отриманих від підприємницької діяльності. Тому до прийняття спеціального законодавства щодо оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності чинні норми розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року №13-92.

Платниками податку є фізичні особи (резиденти, що отримують доходи як на території України, так і за її межами, а також нерезиденти, що отримують доходи на території України): найняті працівники, підприємці та особи, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

До незалежної професійної діяльності належать наукова, літературна, артистична, викладацька, релігійна діяльність, медична практика, а також діяльність адвокатів, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, інженерів, оцінювачів, архітекторів та їхніх помічників за умови, що вони не є найнятими співробітниками або суб'єктами підприємницької діяльності [8, 56].

Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний дохід (різниця між загальним доходом за рік і сумою податкового кредиту); доходи з джерелом їх походження з України, що оподатковуються при їх виплаті; іноземні доходи.

Принципово новою є система надання соціальних пільг. Це досить суттєва новація. Аналогічно до чинного на сьогодні порядку зменшення сукупного оподатковуваного доходу громадян на певну кількість неоподатковуваних мінімумів законом передбачена система надання так званих податкових соціальних пільг. Розмір пільг установлено у відсотках (100, 150, 200%) від розміру мінімальної заробітної плати (з розрахунку на місяць), затвердженого законом на 1 січня звітного податкового року.

Слід зауважити, що законом визначені й деякі особливості та обмеження щодо податкових соціальних пільг. А саме: податкова соціальна пільга застосовується лише до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, та якщо його розмір не перевищує суми місячного мінімального прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 (на 30 жовтня 2003 року, наприклад, це становить 510 грн. = 365 грн. х 1,4) [10, 15].

Згідно з вимогами прикінцевих положень цього закону на перехідний період податкові соціальні пільги встановлюються у таких розмірах: у 2004 роді - 30% від суми податкової соціальної пільги, у 2005-му - 50%, у 2006-му - 80% та у 2007 році - 100%.

Особливістю закону є прийняття податкового кредиту на зменшення об'єкта оподаткування. Права платника податку на податковий кредит, що є сумою витрат, яких фактично зазнав платник податку - резидент у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів України протягом звітного року набирають чинності з 1 січня 2005 року.

До складу податкового кредиту входять: частина суми процентів за іпотечним кредитом; сума коштів, сплачених платником податку на користь освітніх закладів; сума коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань; сума власних коштів платника податку, сплачених на користь закладів охорони здоров'я; сума витрат платника податку на сплату за власний рахунок страхових внесків тощо.

У законі є й обмеження права на нарахування податкового кредиту.

А саме: податковий кредит може бути нарахований лише резидентом, що має податковий ідентифікаційний номер, а загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, отриманого протягом звітного року як заробітна плата.

Законом установлено деякі особливості в оподаткуванні, зокрема доходів від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм); процентів, дивідендів, роялті; доходів від операцій з інвестиційними активами; доходів, отриманих у вигляді благодійної допомоги; доходів, отриманих за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування; доходів від операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кредитуванням, рухомим та нерухомим майном тощо.

Однією з умов забезпечення суто технічного виконання вимог цього закону є визначення юридичної особи, її філій, відділень, інших відокремлених підрозділів або фізичної особи чи представництва нерезидента податковими агентами. Податковим агентом є також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка використовує найману працю інших фізичних осіб і виплачує їм заробітну плату.

Суттєвим є передбачення відповідальності за неповернення фізичній особі переплаченої протягом звітного року суми податку.

Як уже було зазначено, при запровадженні оподаткування доходів фізичних осіб за новим законом державна скарбниця може попервах недоотримати запланованої суми коштів.

Такі застереження небезпідставні. Наявна структурна специфіка розподілу населення за місячними доходами та встановлена законом система надання податкових соціальних пільг платникам податку спочатку суттєво вплинуть на зниження інтенсивності надходжень. Адже запровадження ставки оподаткування доходів фізичних осіб у розмірі 15% (13%) призведе до певного зменшення обсягу бюджетних коштів. Але недоотримані державною скарбницею гроші нікуди не дінуться. Вони, безперечно, позитивно спрацюють на захист заощаджень громадян та на підтримку внутрішнього ринку.

Треба враховувати, що зниження ставок оподаткування забезпечить поповнення власного бюджету окремого громадянина, вплине на безперечне зростання попиту на товари (послуги) споживчого ринку і, як наслідок, збільшаться доходи підприємств за рахунок саме часткового вивільнення коштів фонду оплати праці.

Вивільнення частки коштів фонду оплати праці дасть змогу прискорити грошовий обіг, що, в свою чергу, позитивно вплине на розвиток виробництва, створення нових робочих місць і додаткові надходження до бюджету податку з доходів фізичних осіб.

Для зменшення впливу можливих ризиків використовуватимуться інші "інструменти" розширення бази оподаткування шляхом скасування необґрунтованих пільг, якими досі користувалися окремі категорії громадян, залучення до оподаткування деяких інших видів доходів, а також запровадження непрямих методів визначення доходу за оцінкою витрат платника податку, як це практикується в інших країнах.

Не слід забувати й про те, що поліпшити фінансовий стан держави не можна, сподіваючись лише на зміни у системі оподаткування. Не менш важлива проблема - нарахування до фонду оплати праці. Адже рівень ставок тут також непомірно високий. Тому підприємства й фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності постійно ухиляються від легального нарахування заробітної плати найманим працівникам. Вони здійснюють виплати під виглядом довгострокових безвідсоткових позик, вдаються до виплат під виглядом доходів, які не оподатковуються прибутковим податком, зокрема натуроплати, грошей у конвертах, тоді як легальна частина заробітної плати нерідко є на рівні, а то й нижчою від мінімальної заробітної плати [8, 61].

Практика застосування нового закону удосконалюватиме його і, мабуть, виникне потреба певних корективів

Щодо стимулювання і підтримки малого підприємництва. Згідно із пунктом 1.8 закону "фізична особа, яка зареєструвалася як суб'єкт підприємницької діяльності та надає послуги іншій особі (виконує роботи на її користь) у межах цивільно-правового договору, прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітної плати, якщо умови такого цивільно-правового договору передбачають надання таких послуг (робіт) на постійній та регулярній основі протягом більш ніж одного місячного податкового періоду та/або отримання усіх видів вигод, винагород та понесення всіх ризиків, пов'язаних з таким наданням або ненаданням, такою іншою особою - замовником послуг (робіт)". Це означає, що, коли якась особа виплачує кошти приватному підприємцю за надані їй послуги чи виконані на її користь роботи, вона повинна утримати з цих коштів 13% податку, крім того, що цей підприємець, який, наприклад, працює за спрощеною системою оподаткування, повинен сплачувати ще й єдиний податок.

Отже, маємо класичний приклад подвійного оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності, які застосовують спрощену систему оподаткування (у вигляді фіксованого податку або єдиного чи спеціального торгового патенту).

Про те, що закон є недосконалим і потребує внесення суттєвих змін та доповнень, усунення недоречностей, суперечностей і неузгодженостей з іншими законодавчими актами, аби його зміст став простим і зрозумілим для громадян країни, свідчить і той факт, що 4 лютого цього року Верховна Рада проголосувала Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку із прийняттям Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", значну частину якого становлять саме зміни до Закону "Про податок з доходів фізичних осіб". Але, на наш погляд, це лише початок клопіткої й напруженої роботи щодо подальшого удосконалення Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Таким чином, прийняття нового Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" є важливим кроком до прийняття Податкового кодексу, до зменшення податкового тягаря в Україні. А певні вади, що можуть датися взнаки із запровадженням цього закону, будуть подолані його перевагами, зокрема недонадходження коштів до бюджету на початковому етапі з часом повністю буде відшкодоване мультиплікаційною дією закону, яка закладена в його теоретичних засадах.

Дискусія навколо реформи системи адміністрування ПДВ в Україні, пов'язана з появою президентських указів про введення ПДВ-рахунків. Парламентський комітет із питань фінансів і банківської діяльності так і не зміг вирішити, який з трьох законопроектів на цю тему прийняти за основу для подальшого розгляду. Враховуючи, що Президент вніс свій проект як першочерговий, тобто розглянутий він повинен бути ще на поточній сесії, парламенту дуже скоро належить повернутися до питання ПДВ.

Окрім президентського проекту закону №5333-2 "Про окремі поточні і окремі реєстраційні рахунки" платників ПДВ, зареєстровано ще два документи зі схожими назвами - №5333 від 29 березня, розроблений депутатами Віталієм Хомутинником і Сергієм Буряком, і №5333-1 за авторством Сергія Терьохіна [6, 8].

Голова комітету із питань фінансів і банківської діяльності Сергій Буряк припускає, що базовим стане президентський проект, на основі якого буде розроблений компромісний варіант. Експерти відзначають, що він має багато загального з проектом Хомутинника і Буряка: проекти практично співпадають як по структурі, так і за змістом. Вони обидва припускають введення окремих ПДВ-рахунків (у Буряка - Хомутинника вони називаються "податковими рахунками") паралельно з касовим методом нарахування ПДВ.

Суть касового методу - виплата ПДВ не за фактом відвантаження, а за фактом сплати за товар/послуги. Касовий метод обліку, на думку розробників проекту, повинен поставити хрест на штучній недоїмці у продавців товарів у разі затримки оплати або відсутності засобів у неплатоспроможного клієнта, передбачається, що він зробить неможливою таку тіньову схему, як виведення ПДВ через фірми-фантоми. Правда, між цими проектами є і істотні відмінності. І, як показало обговорення в парламентському фінансовому комітеті, те, що зниження ставки ПДВ до 15% в президентській версії пропонується не з 2005 року як у депутатів, а на рік пізніше - з 2006-го, - не найболючіше з них. Найбільшій критиці піддаються саме ті положення президентського проекту, які, як припускають експерти, з'явилися в документі під впливом ДПА [14, 8].

При введенні ПДВ-рахунків, мабуть, найбільше хвилювання у підприємців викликає перспектива "заморожування" на них оборотних коштів. Щоб пом'якшити проблему, і в президентському, і в депутатському законопроектах передбачається можливість повернення грошей з податкового рахунку на поточний. За проектом Хомутинника - Буряка, платник податків зможе повернути з податкового рахунку на власний поточний рахунок суму, еквівалентну перерахованій величині ПДВ в тому випадку, якщо у нього немає заборгованостей по сплаті ПДВ.

Президентський проект передбачає, на перший погляд, ще більше послаблення: засоби із спецрахунків можна буде переводити в окремих випадках за узгодженням з ДПА. По суті, таке нововведення нівелює саму ідею ПДВ-рахунків: знову з'являться "відкоти", незаконне відшкодування ПДВ і так далі.

Адже найпростіша схема незаконного повернення ПДВ виглядає таким чином: створюється мережа фірм, в кінці якої знаходиться фірма-фантом. Вона і пред'являє заявку на відшкодування ПДВ з бюджету, а після того, як її задовольняти - зникає. По ідеї, ПДВ-рахунки повинні ліквідувати можливість існування подібних фірм-фантомів саме тому, що з ПДВ-рахунку гроші зняти неможливо. А якщо зберегти для ДПА можливість за власним розумінням давати дозвіл на зняття засобів з ПДВ-рахунків, то навіщо тоді це все затівали?

Ще одна новація президентського законопроекту - солідарна відповідальність учасників торгових операцій. Тобто, якщо в ланцюжку розрахунків виявиться фірма-"метелик" або недостатньо "охайний" або ж просто необережний у веденні звітності партнер, то постраждають всі суб'єкти, що брали участь в даних розрахунках, оскільки вони не зможуть включати ці операції в свій податковий кредит. Таким чином, господарським суб'єктам наказується бути пильними з партнерами. Життя податківців це, можливо, і полегшить, але тоді дискредитується сама ідея індивідуальної відповідальності підприємств за сплату ПДВ, чого і передбачається досягти введенням спецрахунків. Хоча і списана ця норма з болгарського законодавства, але і в Болгарії від солідарної відповідальності зрештою відмовилися на користь введення спецрахунків.

Проте не можна забувати основну мету реформи - розв'язати проблему відшкодування ПДВ. Посилення податкового контролю шляхом введення податкових рахунків передбачається збалансувати паралельним упровадженням механізму автоматичного відшкодування ПДВ. Президентський і депутатський проекти вводять єдину систему бюджетного відшкодування ПДВ без розподілу на бюджетне (внутрішнє) і експортно-імпортне. Відшкодовує засоби Держказначейство за заявою платника податків протягом п'яти операційних днів після закінчення 30 календарних днів, починаючи з днем поштової відправки заяви. При цьому, згідно обом законопроектам, ПДВ відшкодовуватиметься шляхом перерахування коштів на податковий рахунок платника [9, 4].

Тобто скорочується і час відшкодування ПДВ (зараз навіть вимагати відшкодування можна тільки через місяць), і повністю змінюється філософія відшкодування: не підприємець доводить податковій, що має право на відшкодування, а податкова протягом 30 днів повинна довести, що підприємець такого права не має. ДПА таким чином втрачає контроль над відшкодуванням, оскільки займається цим безпосередньо держказначейство.

При цьому президентський законопроект припускає посилити відповідальність держави перед платником податків шляхом введення системи штрафів для податкових органів. А саме: суми, які держава не відшкодувала платнику податків, вважатимуться державною заборгованістю і на них до дня погашення включно налічуються відсотки на рівні 120% облікової ставки Національного банку. Крім того, платник податків має право звернутися у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості до суду з позовом про відшкодування грошей з бюджету і залучення до відповідальності посадовців, винних в її появі.

В документі Хомутинника - Буряка схема захисту бізнесу пропрацьована ще більш чітко. Тут претендент на відшкодування подає декларацію і чекає 30 календарних днів - не більше. У разі виявлення за цей час порушень податковими інспекціями (ДПІ) процес відшкодування ПДВ може бути припинений ще на такий же період рішенням суду. Після чого платник або погоджується з висновками податкових органів, або оскаржить їх в судовому або адміністративному порядку. В останньому випадку платник податків інформує держказначейство про оскарження рішення ДПІ. І вже ця заява є підставою для відшкодування ПДВ. Якщо платник податку виграє суд, йому відшкодовується ПДВ з відповідними відсотками, які нараховуються за весь термін затримки відшкодування. Таким чином, процес відшкодування виписаний в депутатському законопроекті як більш "автоматичний".

В законопроекті Сергія Терьохіна ні слова не сказано про введення спеціальних рахунків для ПДВ. Натомість депутат пропонує розв'язати проблему, упровадивши автоматичний порядок бюджетного відшкодування, одночасно посиливши відповідальність за його незаконне отримання. А саме, з метою посилення боротьби з фіктивними фірмами і конвертаційними центрами. Депутат пропонує ввести правила, згідно яким бюджетне відшкодування надаватиметься виключно компаніям, що мають належну податкову історію і котрі не використовують схем податкової мінімізації.

Аналітики вважають, що пропозиції Терьохіна можуть виявитися привабливішими для бізнесу з тієї точки зору, що податкові, рахунки не вводятся взагалі. Але сам законопроект не вирішує ні проблему з відшкодуванням податку (воно не стає прозорим для всіх учасників ринку без т. з. VIP-списків), ні проблему з незаконним відшкодуванням ПДВ, не припускає зниження ставки податку і перехід на касовий метод. А побажання посилити боротьбу з корупцією в податкових органах, звичайно, благе, але слабко реалізовуване.

З другого боку, автоматичне відшкодування, касовий метод і зниження ставки ПДВ до 15 % - це ті положення, які бізнес давно і безрезультатно намагається пролобіювати. На думку Віталія Хомутинника, введення ПДВ-рахунків - плата за те, щоб вони нарешті пройшли. Він упевнений, що без введення спецрахунків в найближчі п'ять-десять років на здійснення цих трьох дійсно важливих змін сподіватися не доводиться [6, 8].

Отже, боротьба за введення спецрахунків входить в нову стадію. Чи виллється вона у відкрите протистояння між впливовими фінансовими угрупуваннями - покаже час. За однією з версій, головними лобістами "нового порядку" виступають крупні експортери (яких особливо багато на сході України), а супротивниками - політична сила, що має родичів в податковій службі і непогано заробляюча на "відкотах" при старому порядку повернення ПДВ. Принаймні, не всім експортерам останнім часом вдавалося відшкодування ПДВ, навіть за наявності тісних зв'язків в уряді. А ставки "відкотів", як відзначали багато підприємців, під час всіх цих невизначеностей з введенням - невведенням ПДВ-рахунків помітно виросли.

Але ситуація може стати ще більш інтригуючою, адже ДПА готує свій власний проект по боротьбі з незаконним відшкодуванням ПДВ, повністю заснований на ідеї солідарної відповідальності. Це мислиться як конкуренція введенню ПДВ-рахунків. Навряд чи ДПА розраховує на його ухвалення. Але, по великому рахунку, для ДПА достатньо просто зірвати введення трьох вищезгаданих новацій разом з ПДВ-рахунками.

Висновки до розділу 3

Таким чином, у процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки у світовий ринок найбільш актуально постає проблема побудови ефективної податкової системи. ЇЇ вирішення повинне здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду в сфері оподаткування.

Проаналізувавши вже здійснені кроки зроблені на шляху до реформування податкової системи України, ми можемо виокремити основні напрямки подальших реформ щодо покращення стану вітчизняної податкової системи:

— необхідно переглянути чинні норми та положення, що регулюють процес оподаткування, у відповідності до обраних пріоритетів та напрямків розвитку податкової системи, привести їх до впорядкованої, єдиної, логічно узгодженої системи;

— необхідно зробити акцент на уніфікацію методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів), спрощення правової бази оподаткування, забезпечення дохідливості положень основних законодавчих актів з оподаткування;

— доцільно зменшити кількість податків та зборів (із 40 до 20-25);

— важливо забезпечити поетапне зниження рівня податкового навантаження на доходи суб'єктів господарювання та громадян, зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків.

Для цього необхідно переглянути ситуацію із наданням великої кількості різноманітних, але не завжди обґрунтованих пільг. Замість податкових пільг застосовувати систему цільових бюджетних дотацій, спрямованих на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток пріоритетних галузей економіки, малого бізнесу.

Реформування існуючої податкової системи сьогодні є об'єктивною необхідністю. Наслідком застосування норм та положень, які запроваджуються внаслідок податкової реформи, буде стимулювання господарюючих суб'єктів до зниження частки збиткових виробництв, а також до підвищення прибутковості виробництва - основного чинника, що забезпечує умови для саморозвитку, активізації інвестиційної діяльності.

Реалізація визначених завдань реформування податкової системи та прийняття Податкового кодексу України дозволить створити основи для стабілізації економіко-політичної ситуації, сформувати умови для ефективної реалізації бюджетної політики в державі, що в кінцевому результаті спричинить зростання національного багатства України і добробуту її громадян, визнання нашої держави рівноправним членом світового співтовариства.

Висновки