Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні

Особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, сплачують страхові внески у сумі, передбаченій в укладеному ними з органами Пенсійного фонду договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

У всіх випадках страхові внески нараховуються лише на суми у межах максимальної величини, що встановлюється законом про розмір страхових внесків на рівні величини семи середніх заробітних плат, що склалася в попередньому календарному році. При цьому така максимальна величина не може бути меншою ніж діюча на момент набуття чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» максимальна величина фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподаткованого доходу, сукупного оподаткованого доходу, з яких справляються страхові внески. Максимальна величини у 2009 році становить 10035 грн. відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік».

Очікується, що в майбутньому на Пенсійний фонд України буде покладено обов'язок щодо збору внесків для всіх фондів соціального страхування.

Розділ 3. Реформування системи пенсійного забезпечення в україні

3.1 Основні напрямки реформування пенсійної системи

Реформування системи пенсійного забезпечення зумовлене низкою макроекономічних і демографічних проблем.

Існуюча система пенсійного забезпечення протягом тривалого часу є одним із вагомих чинників соціальної напруженості у суспільстві. Тут сконцентровано головні суперечності, які підкреслюють соціальну несправедливість пенсійної реформи та її фінансову уразливість. Роботодавці незадоволені зависокими відрахуваннями до Пенсійного фонду (33,2% від фонду заробітної плати), наймані працівники - теж високими відрахуваннями, що зменшують заробітну плату, та переконаністю, що попри це їх пенсія в майбутньому буде теж невисокою. І нарешті самі пенсіонери, які чесно працювали, платили податки, а держава їм сьогодні не в змозі забезпечити пристойне життя. Отже, необхідно здійснити реформування пенсійної системи.

Реформування пенсійної системи має здійснюватись на системних засадах, а саме:

- соціальної справедливості, прийнятності, розуміння та підтримки реформи широкими верствами населення;

- свободи вибору та підвищення зацікавленості і відповідальності громадян за свій добробут у старості;

- економічної обґрунтованості та фінансової спроможності і стійкості пенсійної системи;

- сприяння зростанню національних заощаджень;

- захищеності від політичних ризиків.

На нинішньому етапі реформування пенсійної системи можна констатувати досягнення наступних цілей:

підвищення рівня життя пенсіонерів. Ця мета була досягнута встановленням мінімальної пенсії не нижче рівня прожиткового мінімуму та переглядом вартості року страхового стажу;

встановлення залежності розміру пенсії від величини заробітку і трудового стажу. Проте певна робота стосовно поліпшення диференціації пенсій ще очікується, адже застосування прожиткового мінімуму дещо знівелювало різницю розмірів пенсій середньо- та низькооплачуваних працівників;

покращання ефективності адміністративного управління в пенсійному забезпеченні. Запровадження системи персоніфікованого обліку та передача функцій розрахунку та виплат пенсійному фонду, поряд із запланованим створенням служби головного актуарія є першими кроками у реалізації поставленої задачі;

забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи. Декілька разів із міркувань політичної доцільності поточного моменту пенсійна система виводилась на режим «ручного керування», що не найкращим чином впливало на її фінансову стабільність. Проте запас міцності, закладений при проектуванні системи дозволив їй не втратити поточну стійкість.

До ще не досягнутих цілей відносяться заохочення громадян до заощадження коштів на старість та забезпечення надійності їх захисту. Для цього у найближчій перспективі слід створити інформаційно-технічну базу та завершити підготовчі заходи із запровадження обов'язкової накопичувальної системи пенсійного страхування та удосконалення розвитку добровільного (недержавного) пенсійного забезпечення. Також в рамках пенсійної реформи очікується запровадження професійних пенсійних програм для особливо шкідливих та важких професій.

Удосконалення пенсійних систем в широкому розумінні та в контексті цивілізаційного розвитку здійснюється практично у всіх країнах світу, а передовсім з високо розвинутими суспільними відносинами. Це зумовлене загальною причиною -- постарінням населення. Тому, крім підвищення пенсійного віку, вводяться інші, побудовані на принципово нових засадах, системи пенсійного забезпечення.

З цією метою здійснюється перехід до багаторівневої системи пенсійного забезпечення, що має три складові -- солідарну (перший рівень), обов'язкову накопичувальну (другий рівень) та додаткову або добровільну накопичувальну (третій рівень). Поєднання цих складових зберігає соціальні гарантії і забезпечує фінансову стабільність пенсійної системи. Якщо солідарна система у фінансовому плані дуже вразлива до демографічних чинників, то накопичувальна, навпаки. Солідарна складова враховує інтереси малозабезпечених верств населення, накопичувальна -- створює умови для здійснення громадянами пенсійних заощаджень, дає змогу зберегти після виходу на пенсію звичний рівень життя. Особливо це стосується громадян з високим рівнем доходів.

Побудова змішаної (солідарно-накопичувальної) пенсійної системи для України є найбільш прийнятним варіантом. Враховуючи це, пенсійну реформу слід проводити за трьома напрямами: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи. Солідарна система має зберігати за собою функції запобігання бідності серед осіб похилого віку. Із солідарної системи має забезпечуватись виплата пенсій: за віком; за інвалідністю; у разі втрати годувальника та виплата допомоги на поховання.

Основною метою запровадження накопичувальної складової пенсійної системи є підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування частини пенсійних внесків громадян. При цьому накопичення пенсійних коштів має здійснюватись як шляхом обов'язкового пенсійного страхування, так і додаткових (добровільних) пенсійних заощаджень.

На початкових етапах реформи пенсійне забезпечення осіб, які не будуть брати участі в обов'язковій накопичувальній системі, здійснюватиметься за рахунок коштів солідарної системи.

Суть реформування солідарної системи полягає у збереженні, з одного боку, базових принципів соціальної рівності, однакового для всіх захисту від бідності в похилому віці, а з іншого -- у ліквідації соціальних відмінностей, пільг і привілеїв. За таких умов солідарна система буде в змозі забезпечити на старість мінімальний достаток усім, хто працював.

Неодмінною умовою гарантування ефективного виконання солідарною системою своїх функцій є усунення її об'єктивних і суб'єктивних недоліків, накопичених за весь період її існування, та особливо за останні десять років. Тому реформування солідарної системи передбачатиме:

Охоплення системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування усіх працюючих громадян, у тому числі і тих, котрі забезпечують себе роботою самостійно, а також найманих працівників у приватному секторі економіки.

Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає розширення періоду врахування заробітку при визначенні розмірів пенсій, на підставі даних системи персоніфікованого обліку внесків, зарахування до страхового стажу періодів, за які сплачено страхові внески та ставить майбутній розмір пенсії у залежність від величини заробітку, з якого сплачувались пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались. Призначення пенсій виключно на основі даних персоніфікованого обліку пенсійних внесків. Для осіб, які не працювали і не сплачували пенсійних внесків, слід зберегти соціальні виплати із коштів державного та місцевих бюджетів, а не за рахунок пенсійних заощаджень працюючих громадян. Збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій від 3% за один рік відстрочки виходу на пенсію до 85,32% за десять років більш пізнього виходу на пенсію. Крім того, у разі відстрочки часу виходу на пенсію збільшиться період, упродовж якого особа сплачуватиме внески до Пенсійного фонду, а значить і розмір її пенсії буде вищим. Таке вирішення питання буде особистою справою кожного громадянина і залежатиме виключно від його готовності "працювати на самого себе". Отже, закладається економічно стимулюючий підхід до більш пізнього виходу на пенсію.

Вивільнення солідарної системи від фінансування не властивих їй виплат шляхом розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. На першому етапі - розмежування джерел фінансування з Державним бюджетом, а на другому - поступове переведення фінансування дострокових пенсій (за списком №1та №2) інших категорій підвищених пенсій у систему недержавних професійних та корпоративних пенсійних фондів з обов'язковим відрахуванням до них пенсійних внесків з боку відповідних роботодавців, що стимулюватиме їх до запровадження нових технологій, створення безпечних умов праці і скорочення чисельності працюючих у шкідливих умовах. Обчислення пенсій встановити лише з тієї суми доходу, з якої сплачено внески. Обмеження зазначеної максимальної суми доходу, з якої сплачуються внески, необхідно щорічно коригувати, враховуючи динаміку середньої заробітної плати.

Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів у рамках солідарної системи у разі його виникнення.

Запровадження сплати єдиного страхового внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з покладенням цих повноважень на Пенсійний фонд України, що дозволить уникнути дублювання функцій різними фондами соціального страхування та зменшити адміністративні видатки.

Реформуванням солідарної системи неможливо розв'язати всі проблеми діючої пенсійної системи. Забезпечення її соціальної справедливості, економічної обґрунтованості та фінансової стабільності неодмінно вимагає запровадження обов'язкової накопичувальної системи.

Суть такої системи полягатиме в тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть компанії з управління активами, обраними на конкурсній (тендерній) основі. При інвестуванні пенсійних активів компанії будуть діяти згідно з вимогами законопроектів щодо напрямків інвестування, ринків, на яких здійснюватимуться інвестиції та вимогами щодо вкладання коштів за різними напрямами інвестиційних вкладень. Безпосереднє зберігання пенсійних активів буде проводити банківська установа - зберігач, яка нестиме відповідальність за збереження і цільове використання цих активів. Кошти, що обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян будуть їхньою власністю, і вони зможуть скористатись ними при досягненні пенсійного віку. Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи.

За вибором застрахованої особи можуть виплачуватися такі види пенсійних виплат із обов'язкової накопичувальної системи: довічна пенсія з установленим періодом; довічна обумовлена пенсія; довічна пенсія подружжя; одноразова пенсійна виплата.

Таким чином, обов'язкова накопичувальна система передбачає більшу, ніж солідарна, свободу вибору та одночасно відповідальність працівника.

Введення другого рівня пенсійного страхування дасть змогу:

-збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу;

-посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків;

-зменшити "податковий тиск" на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника;

-успадковувати кошти, обліковані на накопичувальному пенсійному рахунку, родичам застрахованої особи;

-створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки; розподілити ризики, що призводять до виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань в економічному розвитку держави;

-підвищити ефективність управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функції управління пенсійними активами.

Впроваджуватись другий рівень буде лише після формування необхідних економічних передумов та створення ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.

Передбачається, що, починаючи з 2018 р., громадянам буде надано право, у разі їх бажання, перевести їх обов'язкові пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними недержавного Пенсійного фонду, тобто на третій рівень. Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їх пенсійних заощаджень, а отже - більшою мірою впливати на розмір своєї майбутньої пенсії.

Створення добровільної (додаткової) накопичувальної системи (третій рівень) розраховано на людей, які хочуть і можуть зробити більші заощадження коштів на старість. У рамках такої системи фінансуються і дострокові пенсії. При цьому кожен громадянин повинен мати змогу обрати ту форму заощаджень, якій він довіряє найбільше.

Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створювати у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками, що вимагають менших адміністративних витрат. Основу такої системи становитимуть недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні.

Відкриті пенсійні фонди будуть створюватись юридичними особами. Учасниками цих фондів будуть громадяни, які здійснюватимуть добровільні пенсійні внески. Такі фонди можуть бути створені і на муніципальному рівні, що розширить можливості регіонів у вирішенні соціальних питань.

Корпоративні пенсійні фонди будуть створюватись роботодавцями і учасниками таких фондів стануть громадяни, пов'язані трудовими відносинами з цими роботодавцями. Під час створення корпоративних пенсійних фондів роботодавці братимуть на себе зобов'язання сплачувати додаткові пенсійні внески на користь своїх працівників. Професійні пенсійні фонди створюватимуться об'єднаннями громадян або юридичних осіб за професійною ознакою. Учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані за родом їх професійної діяльності.

Іншою формою заощаджень у межах третього рівня буде відкриття пенсійних депозитних рахунків у банківських установах або страхових організаціях за ініціативою окремої особи.

У рамках цієї системи працівники матимуть змогу, у разі бажання і досить високого заробітку, додатково до заощаджень у Накопичувальному фонді, перераховувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду. Важливим є те, що система недержавних пенсійних фондів дозволить залучати також і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їх працівників, і таким чином ще більше сприятиме підвищенню рівня життя громадян на заслуженому відпочинку. Передбачається, що для роботодавців, які використовують шкідливі умови виробництва, здійснення пенсійних відрахувань на користь таких працівників поступово стане обов'язковим (такі відрахування здійснюватимуться у професійні або корпоративні пенсійні фонди). Внески до недержавних пенсійних фондів як з боку працівників, так і їх роботодавців, а також отриманий на них інвестиційний дохід будуть користуватись податковими пільгами. Розмір пенсії в такій системі залежатиме від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались, і розміру отриманого на них інвестиційного доходу.

Буде встановлено детальні вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів, системи управління цими фондами та їхніми активами. Крім того, встановлено чіткі вимоги до компаній, що здійснюватимуть:

-- управління пенсійними активами;

-- адміністративне управління пенсійними фондами;

-- надання агентських послуг у цій сфері. Окремо буде визначено вимоги до банківських установ-зберігачів та положення щодо їх функцій та відповідальності з цільового використання добровільних пенсійних заощаджень.

Буде встановлено також вимоги до складу пенсійних активів, напрямків, ринків та розподілу їх вкладення.

З боку держави за провадитиметься суворий та дієвий нагляд за системою недержавного пенсійного забезпечення.

Всі перелічені вимоги та розгалужена інфраструктура системи спрямовуватимуться на забезпечення належного рівня захисту пенсійних заощаджень та майнових прав застрахованих осіб в системі обов'язкового та добровільного пенсійного страхування.

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між її складовими ризики, пов'язані зі змінами в демографічній ситуації та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів. Такий розподіл ризиків дасть право зробити пенсійну систему більш фінансове збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і е принципово важливим та вигідним для них.

Під час переходу від солідарної до змішаної пенсійної системи тривалий час, тобто 25-30 років, потрібно буде виконувати "подвійні зобов'язання". Треба буде виплачувати пенсії пенсіонерам, які отримують їх лише з солідарної системи, та спрямовувати частину коштів на формування обов'язкових індивідуальних пенсійних заощаджень. За таких умов імовірний дефіцит коштів у солідарній пенсійній системі, що спонукає до пошуку джерел їх компенсації.

Максимальною потреба в додаткових коштах для виконання "подвійних зобов'язань" буде на початку реформування пенсійної системи і надалі поступово зменшуватиметься за рахунок скорочення числа осіб, що отримують пенсію виключно з солідарної системи.

Важливою і необхідною умовою запровадження змішаної системи є перехід на паритетну систему сплати пенсійних внесків - порівну роботодавцями та найманими працівниками.

Реформування пенсійної системи -- це складний і комплексний процес, який зачіпає усі сфери соціально-економічного та політичного життя країни. Тому він має бути складовою ринкових перетворень, що відбуваються в державі. Насамперед це стосується економічних та соціальних інтересів громадян, системи державних фінансів, функціонування ринків праці й капіталу. Отже, реформування пенсійної системи буде успішним, якщо органічно поєднуватиметься із:

-зростанням виробництва, зміцненням фінансового стану підприємств і фінансових можливостей пенсійної системи;

-розширенням трудоресурсного потенціалу завдяки стимулюванню зростання народжуваності, державної підтримки сімей з дітьми;

-розширенням продуктивної зайнятості населення, підвищенням конкурентоспроможності робочої сили, зведенням до мінімуму прихованого безробіття, тіньової зайнятості, захистом інтересів національного ринку праці і трудових інтересів українських громадян на іноземних ринках праці;

-погашенням заборгованості із заробітної плати, підвищенням її рівня та збільшенням її питомої ваги у ВВП;

-розширенням бази сплати пенсійних внесків за рахунок охоплення системою пенсійного страхування всіх категорій юридичних і фізичних осіб - суб'єктів господарювання і трудової діяльності;

-припиненням практики списання та реструктуризації заборгованості перед Пенсійним фондом;

-скасуванням пільг зі сплати пенсійних внесків.

3.2 Формування обов'язкової накопичувальної пенсійної системи

Для того, щоб запровадити другий рівень пенсійної системи, необхідно, щоб почала працювати ціла низка чинників. Зокрема, потрібні стабільна економічна ситуація, стабільне зростання валового внутрішнього продукту і розвинутий фондовий ринок. зрозуміло, що в умовах світової фінансової кризи запроваджувати систему, яка працює за принципом накопичення коштів на індивідуальних рахунках і їх вкладення в ті чи інші фінансові інструменти, зокрема, в цінні папери чи банківські депозити, не варто. Перш за все, необхідно досягти стабільності фінансових ринків, а потім вже запроваджувати в обов'язкову накопичувальну систему.

Обов'язкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну в солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які не дійшли у вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти грошового, фондового ринків, об'єкти нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» подано визначення поняття «накопичувальна система загальнообов'язкового пенсійного страхування»: це система, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат на умовах і в порядку, передбачених законом.

Законом не зазначено точної дати запровадження накопичувальної системи, а визначено умови, після виконання яких може бути ухвалено закон про створення Накопичувального пенсійного фонду та запровадження перерахування страхових внесків до цієї системи.

Перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду здійснюється в разі одночасного підвищення заробітної плати застрахованій особі та лише після виконання таких умов:

а)економічного зростання країни протягом двох останніх років, а саме: якщо в кожному з них валовий внутрішній продукт зростав не менше ніж на 2 відсотки порівняно з попереднім роком;

б)забезпечення виплати пенсій у солідарній системі в розмірі передбаченому частиною третьою статті 46 Конституції України;

в)збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку;

г)створення інституційних компонентів функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування, у тому числі:

-повного впровадження системи персоніфікованого обліку та створення системи автоматизованого звітування про стан накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб з урахуванням стану пенсійних активів;

-створення програмно-технічного комплексу для системи збирання страхових внесків до Накопичувального фонду, сумісного з системою електронних переказів банків;

-ухвалення законодавчих актів, необхідних для функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

-призначення всіх членів ради Накопичувального фонду;

-проведення тендерів та укладення договорів з компаніями з управління активами, зберігачем та аудитором Накопичувального фонду;

-набуття досвіду роботи системи недержавного пенсійного забезпечення;

-забезпечення фінансування з державного бюджету втраченої частини страхових коштів у солідарній системі у зв'язку з перерахуванням частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що впродовж перших одинадцяти років існування українська обов'язкова накопичувальна система функціонуватиме на засадах централізації, тобто індивідуальні пенсійні накопичення застрахованих осіб будуть сконцентровані в державному Накопичувальному фонді. Після завершення цього періоду застраховані особи отримають право залишити свої пенсійні накопичення у централізованому фонді або спрямувати їх до недержавних пенсійних фондів за власним вибором.

У рамках обов'язкової накопичувальної системи буде також запроваджено передачу права власності на страхові внески, спрямовані до неї, та отриманий від їх інвестування дохід безпосередньо застрахованим особам, а також забезпечено право на успадкування індивідуальних пенсійних накопичень.

Тим же вищещезгаданим Законом України встановлено низку умов, від виконання яких залежить прийняття Закону щодо спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду. Зазначені умови можна поділити на дві основні групи: економічні та технічні.

Економічні умови для створення Накопичувального фонду на сьогоднішній день майже виконані:

забезпечено виплату пенсій у солідарній системі на рівні не нижче прожиткового мінімуму;

валовий внутрішній продукт щороку зростає не менше як на 2 відсотки, і ця тенденція має зберегтися і в наступні два роки;

бюджет Пенсійного фонду України має бути бездефіцитним.

З метою забезпечення виконання технічних умов створення Накопичувального фонду, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2005 року №909, з грудня 2005 до жовтня 2006 року у Жидачівському та Сокальському районах Львівської області проводився експеримент зі створення Автоматизованої системи Накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Протягом проведення експерименту Пенсійним фондом України була проведена велика та плідна робота.

Розроблені принципово нові форми надання страхувальником звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей в умовах функціонування накопичувальної системи. Передбачено формування єдиної звітності - як до солідарної, так і до накопичувальної системи. Такий підхід не потребує додаткового навантаження на роботодавця після запровадження накопичувальної системи.

Створено програмне забезпечення прийому звітності за розробленими формами. Проведено дослідну експлуатацію програмного забезпечення та оптимізацію розроблених форм звітності.

Для спрощення процедури формування страхувальником інформації розроблено механізм завантаження даних з програм ведення бухгалтерського обліку, таких як «1С бухгалтерія» та інші.

Розроблено модель інформаційної взаємодії Пенсійного фонду України як адміністратора Накопичувального фонду з іншими суб'єктами системи: органами державного нагляду та регулювання, зберігачем та компаніями з управління активами.

Створено базові підсистеми Автоматизованої системи Накопичувального фонду із залученням "віртуальних" суб'єктів: банка-зберігача, компаній з управління активами. При розробці програмного забезпечення враховано досвід функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні, а також головні вимоги регуляторів з функціонування накопичувальних систем.

Сформовані "віртуальні" індивідуальні накопичувальні пенсійні рахунки застрахованих осіб. Розроблено механізм отримання виписок про стан індивідуального накопичувального пенсійного рахунку та про рух коштів.

В цілому в ході експерименту створено та запроваджено в дослідну експлуатацію інтегровану систему адміністрування процесів оперативного обліку та контролю за сплатою страхових внесків з їх персоніфікацією у солідарній та накопичувальній системі.

На базі накопичених даних проведено низку аналізів. Зокрема, проведено аналіз вікового складу застрахованих осіб та відповідно утримань з їх заробітних плат, що надходять до бюджету Пенсійного фонду. Ці дані в подальшому повинні використовуватись при прийнятті рішень стосовно впровадження накопичувального фонду.

За підтримки Світового Банку із залученням іноземних та українських консультантів створено модель інформаційного забезпечення Накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Під час розробки моделі проведено аналіз функціонування декількох недержавних пенсійних фондів та компаній з управління активами. Проаналізовано архітектуру їх інформаційних систем, головні інформаційні та фінансові потоки. В створеній моделі (на базі існуючих систем, прийнятих рішень щодо побудови накопичувальної системи та з урахуванням передових технологій, досвіду функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні та світового досвіду державних накопичувальних систем) проводиться вибір оптимальної архітектури Автоматизованої системи накопичувального фонду та надаються концептуальні рішення щодо її розбудови. Це дозволить значно скоротити витрати та терміни на створення Накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Крім того, проведено оцінку витрат на запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Разом з тим, в межах експерименту Пенсійний фонд не мав можливості оперувати реальними грошима, що не дозволило в повній мірі відпрацювати порядок взаємодії Пенсійного фонду України як адміністратора Накопичувального фонду з іншими суб'єктами накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Тому сьогодні розглядається питання про функціональне розширення експерименту зі створенням правової бази для залучення реальних коштів. Після грошового наповнення потребуватимуть уточнення системи контролю за фінансовими потоками, потребуватимуть розробки механізми фінансових санкцій щодо боржників до Накопичувального фонду та алгоритми зарахування на накопичувальні рахунки коштів, направлених до системи боржниками.

Таким чином, можна зробити висновок, що в ході експерименту створено та запроваджено в дослідну експлуатацію інтегровану систему адміністрування процесів оперативного обліку сплати страхових внесків з їх персоніфікацією у солідарній та накопичувальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. В рамках обмежень експерименту розроблено модель інформаційної взаємодії Пенсійного фонду України як адміністратора Накопичувального фонду з іншими інституціональними суб'єктами накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - органами державного нагляду та регулювання, зберігачем та компаніями з управління активами. Розроблено та запроваджено щомісячну звітність страхувальників про сплату страхових внесків та відомостей персоніфікованого обліку застрахованих осіб до солідарної та накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Створені головні підсистеми Автоматизованої системи Накопичувального фонду, що дозволяє отримувати кошти в Накопичувальний фонд, вести індивідуальні накопичувальні рахунки, відслідковувати інвестиційний дохід та вартість пенсійних активів.

Експеримент зі створення Автоматизованої системи Накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що проводився згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2005 року №909 завершено, роботи по підготовці до запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування тривають та розгортаються. Попереду - відпрацювання механізмів роботи з реальними грошима, розширення функціональності системи в зв'язку із включенням до неї нових елементів, запровадження щомісячної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей тощо.

3.3 Проблеми діючої системи пенсійного забезпечення та шляхи її вирішення

Жодна держава світу не може забезпечити пенсіонеру збереження фінансового рівня, досягнутого за роки роботи. Тому кожна людина, що думає про майбутнє, зобов'язана самостійно накопичувати капітал, тобто створювати собі фінансовий резерв для майбутньої пенсії. Здавалося б, це прописна істина. Але через менталітет, звички, відсутність фінансової культури, традиції, що склалися в суспільстві наш народ реально починає замислюватися про пенсію за 5 - максимум 10 років до своєї пенсії.

Україна належить до найстаріших у демографічному плані країн світу. На сьогодні частка людей старше 60 років в Україні складає 21,8% (11,4 млн. осіб) з вираженою тенденцією до подальшого збільшення до 2010 року до 25%.

В Україні два чинника прискореного старіння: перший - це зростання числа літніх, другий - скорочення, на жаль, очікуваної тривалості життя. З 90-х років до початку цього сторіччя тривалість життя скоротилася приблизно на 2 роки як для чоловіків, так і для жінок.

Існуюча пенсійна реформа в Україні повинна бути спрямована не тільки на прийняття нормативно-правових документів і зміну економічних механізмів у соціальному забезпеченні, але й зміну свідомості кожного жителя країни.

Пенсійна реформа - це перехід від солідарної до накопичувальної системи, до традиційних у країнах з розвинутою ринковою економікою принципів організації пенсійного забезпечення. Перехід до іншої економічної системи, від монопольно-державної - до ринкової обов'язково повинен змінити й підходи до пенсійного забезпечення.

Солідарна система працює в умовах максимальної фінансової напруги. Надходження в Пенсійний фонд давно вже не забезпечують виплати пенсій. Зменшується відрахування в Пенсійний фонд необхідне для виплат пенсій. Уже зараз немає можливості працювати без багато мільярдних дотацій з бюджету щомісяця. І вони будуть збільшуватися. В умовах фінансової кризи, скорочення робочих місць, зниження розміру заробітної плати, неоплачуваних відпусток тощо знизяться й відрахування в соціальні фонди. Ми вже досягли того, що частка пенсійних виплат у виробництві валого продукту країни становить 16%.

Але ще більш небезпечний інший фактор - так звана «демографічна хвиля». Зараз виходять на пенсію люди 40-х і 50-х років народження. У післявоєнних родинах було по 4-6 дітей. А хто зараз працює? Народжені в 60-і, 70-і, 80-і роки. Тоді в родинах було 1-2 дитини. Уже зараз кількість пенсіонерів у країні перевищила кількість працюючих. А в регіонах, де досить багато пільгових категорій пенсіонерів, 1,2 пенсіонера на 1 працюючого. І ця цифра буде збільшуватися. За прогнозами, до 2015 р. буде 1,5 пенсіонера на 1 працівника. І де ж брати гроші на виплату пенсій у межах солідарної системи? Збільшувати відсоток відрахувань від заробітної плати? Тоді гроші підуть у тіньовий сектор, підсилиться виплата «в конвертах».

Низька межа пенсійного віку та коротка тривалість необхідного страхового стажу для одержання повного мінімального розміру пенсії за віком (відповідно, 55 і 20 років для жінок, 60 і 25 років - для чоловіків) є однією з причин низького рівня та зрівнялівки у розмірах пенсійних виплат в Україні. Особливо несправедливою є 5-річна відмінність цих нормативів для жінок і чоловіків: фактично жінки набувають права виходу на пенсію та одержання мінімального розміру пенсії (який є однаковим незалежно від статі) за значно меншого трудового внеску. У зв'язку з цим слід зауважити, що нині в Україні не існує жодних фізіологічних, економічних чи соціальних об'єктивних, підстав для утримання нижчої межі пенсійного віку для жінок. Порівняно з чоловіками очікувана тривалість життя у жінок значно довша (майже на 12 років), а заробітки - істотно нижчі (середня заробітна плата жінок становить близько 72% заробітку чоловіків). Тобто встановлення єдиного пенсійного віку потрібне не стільки для подолання дефіциту пенсійної системи чи зменшення навантаження на платників внесків, скільки для забезпечення рівності трудових і пенсійних прав громадян незалежно від статі. Наприклад, європейський стандарт пенсійного віку - 65 років для жінок і чоловіків, необхідного страхового стажу - 30-40 років.

Беззаперечне право власності на кошти, накопичені у другому рівні, передбачає, що внески до Накопичувального фонду мають сплачуватися безпосередньо застрахованою особою - працівником, що вимагає перерозподілу відповідальності за сплату пенсійного збору, збільшивши частку працівника і, відповідно, - зменшивши частку роботодавця. Пропорційний перерозподіл розміру пенсійного збору від роботодавця до працівника повинен супроводжуватися відповідною оплатою праці, тобто вивільнені завдяки зменшенню розміру страхового збору кошти роботодавці мають спрямовувати на адекватне підвищення заробітної плати своїм працівникам. У протилежному випадку може зменшитися реальна заробітна плата та загальна сума витрат на робочу силу, що матиме також і фіскальні наслідки - меншими будуть бюджетні надходження від податку на доходи фізичних осіб, оскільки зменшиться база для його нарахування. Оскільки проконтролювати адекватність зменшення витрат роботодавців на страхування збільшенню номінальної заробітної плати працівників на практиці майже неможливо (підвищення мінімальної заробітної плати не може повністю вирішити це питання), доцільно здійснювати такий перерозподіл поетапно і з широким застосуванням механізмів соціального діалогу.

На даному етапі необхідно також посилити організаційно-технічну роботу з підготовки до запровадження єдиного соціального внеску та накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Кабінету Міністрів України спільно з Пенсійним фондом, фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та соціальними партнерами слід узгодити критерії та розміри надання пільг зі сплати страхових внесків (категорії юридичних та фізичних осіб, розміри пільг та джерела покриття втрат від недоотримання власних надходжень), також умови урахування в страховому стажі перерв у роботі, пов'язаних з тимчасовою втратою працездатності, народженням та вихованням дітей, безробіттям, навчанням тощо. Вочевидь запровадження єдиного соціального внеску та створення єдиного реєстру страхувальників та застрахованих осіб дають змогу уніфікувати порядок обліку та обчислення страхового стажу по всіх видах страхування. При цьому з метою пом'якшення впливу поширення сезонних та інших нестабільних видів зайнятості, урахування специфіки обліку внесків самозайнятих осіб слід розглянути питання стосовно переходу від місячного до квартального періоду обліку сплати страхових внесків.

Слід також розглянути питання щодо ліквідації пільгових дострокових пенсій. Збереження розгалуженої системи пенсійних пільг, успадкованої від радянських часів, є одним з головних чинників, що здійснює дестимулюючий вплив на економічну активність населення України.

Насамперед слід відзначити, що право виходу на пенсію раніше встановленого віку не може вважатися адекватною компенсацією за працю у шкідливих умовах чи особливий характер роботи. Для кожної окремої людини і для суспільства загалом набагато важливіше і, зрештою, вигідніше, запобігти втратам здоров'я через несприятливі умови на робочому місці, зберегти і подовжити тривалість активного періоду життя. Натомість можливість раніше вийти на пенсію може бути навіть стимулюючим чинником для зайнятості в подібних умовах. При цьому роботодавцеві часто буває дешевше сплачувати внески чи компенсацію на виплату дострокової пенсії, ніж покращувати умови праці. Окремо слід наголосити на проблемі своєчасності проведення атестації робочих місць та об'єктивності її результатів.

Пільгові умови виходу на пенсію не повинні застосовуватися як компенсація за низький розмір заробітної плати, оскільки менший страховий стаж разом з низьким коефіцієнтом заробітку фактично консервують бідність даної категорії пенсіонерів.

Необхідно також вирізняти професійну придатність, тобто здатність виконувати певні види робіт, обіймати певні посади, і працездатність як здатність займатися економічною діяльністю взагалі. Якщо працівник з віком втрачає професійну придатність, це не обов'язково означає повну втрату працездатності: його залишкова працездатність дає змогу виконувати інші трудові обов'язки чи функції.

Проведене обстеження свідчить, що доцільніше обмежити тривалість періоду роботи у шкідливих чи особливих умовах терміном, припустимим з огляду на збереження здоров'я й працездатності, тобто без права на достроковий вихід на пенсію), - подібні норми були прийняті в більшості європейських країн постсоціалістичного простору. Звичайно, таке обмеження має запроваджуватися одночасно з комплексом заходів, спрямованих на створення нових робочих місць з належними умовами праці.

Потребує вдосконалення чинна система державного пенсійного забезпечення. Видатки Державного бюджету України на різноманітні пенсійні програми доволі високі - у 2008 р. за цією статтею передбачені асигнування в розмірі 33,7 млрд грн, що становить майже чверть усіх доходів Пенсійного фонду. Проте головну проблему становить навіть невеликий обсяг пенсійних видатків державного бюджету, а обгрунтованість напрямів їх використання. Поряд з абсолютно беззаперечними преференціями для таких категорій пенсіонерів, як ветерани війни та праці, громадяни, що мають особливі заслуги перед Україною, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, донори, жертви політичних репресій, мешканці гірських населених пунктів, деякі з цих програм створюють нерівні умови призначення пенсій. Особливий порядок обчислення розміру пенсій, встановлений спеціальними законами для представників окремих професій та посад (державних службовців, депутатів, суддів, науковців, деяких інших), зумовлює значно вищий їх розмір і вищі темпи зростання, ніж у пенсій, призначених на загальних підставах. Фактично, основним чинником диференціації пенсій нині є закони, за якими вони призначаються. При цьому слід звернути увагу, що надбавки чи підвищення пенсій, встановлені окремими законами компенсаційного характеру, доволі часто передбачають значно нижчий розмір пенсійних виплат, ніж у пенсій за професійними ознаками.

Державне пенсійне забезпечення має бути організоване таким чином, щоб, з одного боку, не відігравати дестимулюючої ролі щодо активної участі населення у пенсійному страхуванні, не породжувати утриманських настроїв, з другого - не створювати необгрунтованої чи надмірної нерівності пенсіонерів за рівнем доходів. У зв'язку з цим першочерговим заходом з упорядкування державного пенсійного забезпечення слід вважати інтеграцію існуючих законодавчих норм в одному законі, що забезпечить уніфікацію порядку призначення пенсій для всіх категорій пенсіонерів, незалежно від виду діяльності та професії. При цьому мають бути встановлені чіткі співвідношення між розмірами додаткових пенсійних виплат відповідно до соціальної значущості та внеску конкретної категорії пенсіонерів, встановлення співвідношень між розмірами пенсійних доплат, підвищень тощо за категоріями одержувачів.

Ще одним важливим напрямом є забезпечення фінансування державних пенсійних зобов'язань, невластивих страховій системі, у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету. Транзитна функція Пенсійного фонду щодо невластивих видатків робить його заручником фінансової спроможності Державного бюджету і постійно становитиме загрозу для цільового використання страхових коштів, особливо за наявності профіциту пенсійної системи. Для послаблення фінансової взаємозалежності та розмежування коштів пенсійного страхування та державного бюджету, зобов'язання по виплаті яких несе держава, можуть бути перенесені до існуючих установ державного соціального забезпечення (наприклад, державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, довічні пенсії та надбавки й підвищення до пенсії громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо) або до новостворених спеціалізованих фінансових установ, наприклад, професійні чи корпоративні пенсійні фонди тощо. Можливість одержання пенсійної чи іншої виплати у двох інстанціях є необхідним елементом диверсифікації джерел доходів. Для Пенсійного фонду такий розподіл функцій означатиме істотне полегшення організаційно-технічної роботи, адже нині його працівники значну частину часу та зусиль витрачають на обрахунки невластивих для страхової системи видатків. Для суспільства загалом принципово важливо, щоб відповідальність за виконання страхових і державних пенсійних зобов'язань була якомога чіткіше розподілена.

В квітні 2007 року Уряд схвалив Концепцію реформування системи соціальних послуг. Цей документ передбачає формування такої моделі послуг, що зможе сприймати нові ідеї, стане гнучкою і здатною до постійного оновлення. Згідно з Концепцією, політика держави має бути спрямована на зміцнення муніципального та громадського сектору надавачів соціальних послуг, розвиток невеликих соціальних агенцій у громаді, підтримку соціального підприємництва.

Успіх соціальних реформ залежить від здатності системи замінити великі державні інституції невеликими соціальними закладами, що наближені до отримувача та потреб громади.

У розширенні можливості кола надавачів та гнучкості соціальних послуг надзвичайно важливу роль відіграють стандарти. Вони повинні формуватися з точки зору споживача. Передбачається, що впровадження інноваційних механізмів фінансування соціальних послуг, таких як закупівля у недержавних надавачів і соціальне замовлення, сприятиме конкуренції та покращанню якості обслуговування незахищених верств населення. Якщо держава прагне розвитку ринкових відносин, то слід окреслити принципи, цінності та вимоги до якості послуг, їх змісту та обсягу, доступності та ефективності. Коли звучить вираз, що Україна йде до Європи, то, насамперед, необхідно впроваджувати європейські моделі.

Сьогодні за безпосередньої участі низки проектів міжнародної технічної допомоги, зокрема, Українського фонду соціальних інвестицій, «Посилення регіональних соціальних служб», «Сприяння реформі соціальних послуг в Україні», напрацьовано проекти стандартів соціальних послуг. Вони розроблені за інноваційною методикою, а отже, наближені до міжнародних стандартів та світової практики соціальної роботи.

Ми вже впритул наблизилися до того, що держава має виступати замовником і контролером соціальних послуг, тоді як їх надавачами можуть бути недержавні організації, приватні фізичні особи, підприємницькі структури. Головне - встановити чіткі і зрозумілі для всіх учасників «правила гри», за яких основним принципом діяльності стане надання якісних і ефективних соціальних послуг людям, які потребують сторонньої підтримки. Якщо надавач послуг буде відчувати себе господарем у закладі і мати свободу в прийнятті рішень, то, безперечно, турбуватиметься про раціональне використання ресурсів та оптимізацію управління й надання послуг. Швидше впроваджуватимуться й нові сучасні технології.

Велике значення у процесі реформування цієї сфери належить громадським ініціативам та органам місцевого самоврядування. Вже нині фахівці констатують багато цікавих та перспективних ідей. Проблема полягає лише у фінансуванні.

При Кабінеті Міністрів створено Координаційний центр з питань здійснення пенсійної реформи, де розглядаються чимало питань, від вирішення яких залежить вдосконалення та підвищення ефективності пенсійної системи України.

Пенсійна реформа є вагомим чинником політичної та соціальної стабільності в країні. І не тільки тому, що має підвищувати рівень життя пенсіонерів, але й тому, що вона повинна активізувати темпи економічного зростання.

Пенсійна реформа є одним із доволі складних видів структурних реформ. Адже вона впливає на існуючі політичний та економічний баланси, певною мірою коригує державні фінанси, чинить серйозний вплив на функціонування ринків праці та капіталу ходу від короткострокових економічних моделей накопичення та інвестування до довгострокових ресурсів.

Висновки

Подальший аналіз механізмів реалізації права на пенсію показав перевагу принципів страхування над принципами забезпечення, а Закон України №1б/98-ВР «Про основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» окреслив стратегічну переорієнтацію пенсійної системи від засад забезпечення до принципів страхування. День його прийняття (14.01.1998) може вважатись початком комплексного реформування соціальної сфери, де пенсійне страхування є невід'ємною частиною цілісної системи соціального страхування, як один із п'яти її видів.

На той час як пенсійна система України, так і економіка країни в цілому, знаходились у скрутному становищі.

За таких умов у середньостроковій перспективі виникала загроза суттєвого дисбалансу, що привело б пенсійну систему від стану перманентної кризи до фінансового краху. Тому влада інтенсифікувала проведення фінансових розрахунків, пошук альтернативних варіантів та їх широке обговорення із залученням міжнародних експертів, і менш ніж за 5 років були узгоджені два основні пенсійні Закони разом із їх фінансовим обґрунтуванням на середньо- та довгострокову (75 років) перспективу. За цей період у рамках підготовки до впровадження нових Законів була ліквідована заборгованість із пенсійних виплат та проведене розмежування джерел фінансування, що звільнило Пенсійний фонд України від невластивих виплат. Прийняття у липні 2003року Законів №1058-1V «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та №1057-і\/«Про недержавне пенсійне забезпечення» розпочало новий етап реформування пенсійної системи.

Впровадження пенсійних Законів припало на період сталого економічного розвитку країни. Основні макроекономічні параметри стійко зростали, що дозволило суттєво підвищити як соціальні стандарти пенсійної системи, так і ЇЇ середні показники. Мінімальна пенсія із 48,80 ґрн у 2003 році зросла до 544 грн наприкінці 2008 р., середня пенсія із 136,48 грн (182,24 грн на початку 2004 року) зросла до 894,91 грн у листопаді 2008 року. Показник заробітної плати для обчислення пенсії із 398,58 грн у вересні 2003 року зріс до 1643,25 грн у вересні 2008 р. Таким чином, за паритетом купівельної спроможності, обчисленим за оприлюдненою Держкомстатом ваговою структурою для розрахунку ІСЦ, пенсія зросла майже у 2,5 рази, а заробітна плата - більш ніж у 3,5 рази.

Оцінюючи в цілому розвиток недержавного пенсійного забезпечення, можна відзначити, що незважаючи на відсутність необхідної державної підтримки, воно стає невід'ємною частиною пенсійної системи України. Важкий економічний стан країни, на жаль, ставить під загрозу його подальший розвиток. Стимули участі в недержавному пенсійному забезпеченні для платників-роботодавців та фізичних осіб порівняно несуттєві, податкові стимули недостатні як при сплаті пенсійних внесків, так і при отриманні пенсійних виплат.

Сподіваємося, незабаром законодавець перегляне своє ставлення до деяких аспектів оподаткування пенсійних коштів. Адже саме держава повинна бути зацікавлена в зростанні кількості вкладників недержавних пенсійних фондів, людей, які за рахунок своїх власних, а не державних коштів зможуть забезпечити себе в майбутньому.

Сьогодні від держави потрібні реальні кроки та рішення щодо створенням умов, які стимулюватимуть роботодавців і фізичних осіб до здійснення пенсійних накопичень, що дасть змогу розвиватися третьому рівню системи пенсійного забезпечення в Україні, що є одним з суттєвих показників рівня соціальної стабільності у суспільстві.

...