Грошові ресурси та фінансові механізми капітального інвестування у житлове будівництво

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

08.00.08 - гроші, фінанси і кредит

УДК: 332.834.8

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

ГРОШОВІ РЕСУРСИ ТА ФІНАНСОВІ МЕХАНІЗМИ КАПІТАЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ У ЖИТЛОВЕ БУДІВНИЦТВО

Паливода Костянтин

Віталійович

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансів, грошового обігу та кредиту економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України Ковальчук Трохим Тихонович, Інститут законодавства Верховної Ради України, керівник групи радників.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Міщенко Володимир Іванович, Національний банк України, директор Центру наукових досліджень; доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України

Мороз Анатолій Миколайович, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», завідувач кафедри банківської справи;

доктор економічних наук Савич Василь Іванович, ПВНЗ «Галицька академія», президент, завідувач кафедри фінансів і банківської справи.

Захист відбудеться «26» травня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.12 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90 А, каб. 203.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 12.

Автореферат розісланий «23 » травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.І. Жилінська к.е.н., доцент

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Незадовільні житлові умови більшості сімей в Україні, успадковані з часів планово-авторитарної економіки, вкрай негативно впливають на соціально-психологічний стан населення, нівелюють суспільні уявлення про переваги демократично-ринкового розвитку держави, послаблюють рушійні мотиви до продуктивної і творчої праці. За період становлення ринкових відносин житлове будівництво зменшило обсяги, на проблему загального дефіциту житла наклалася надмірна диференціація доходів і майнового стану різних верств суспільства.

Цю гостру соціальну проблему не можна вирішити адміністративно-командними методами. За історично короткий термін в Україні склалося незавершена, але вже ринкова за принципами функціонування економіка, в якій житлове будівництво стало одним з напрямів інвестиційної діяльності і вступає в конкуренцію з усіма іншими формами інвестиційних вкладень. Як інвестиційна діяльність, фінансування житлового будівництва потребує залучення грошових ресурсів, має забезпечити гарантії їх повернення, дохідність на рівні інших форм інвестування, захист від ризиків та інфляції; при цьому інтереси громадян, які потребують житла, відходять на другий план. Тому дослідження проблем житлового будівництва має здійснюватися у розрізі інвестиційної теорії.

У ринковій системі напрями спрямування фонду нагромадження не визначаються кожним членом суспільства зокрема, у більшості випадків навіть безпосередньо тими, хто заощаджує. Набуваючи форми інвестицій, такі напрями значною мірою залежать від рішень суб'єктів інвестиційного процесу, інтереси яких не обов'язково тотожні інтересам суспільства. У випадку хибної спрямованості інвестицій у країні можуть виникнути і загостритися диспропорції; може скластися так, що нові вкладення не реалізують свого природного призначення - зростання сукупного багатства суспільства загалом і кожного його члена зокрема.

Держава зобов'язана побудувати ефективний фінансовий механізм, який забезпечить прибутковість саме потрібних для суспільства інвестицій, в тому числі і вкладень у житлове будівництво - тоді інвестиції будуть спрямовані у розвиток економіки і задоволення потреб громадян. Цей механізм має здійснювати залучення в інвестиційний процес власних ресурсів, забезпечувати ринок збуту передусім для національних виробників, обмежувати залежність держави від зовнішніх чинників і сприяти вирішенню найбільш гострих соціально-економічних потреб громадян. В Україні такою проблемою є вкрай незадовільний рівень забезпечення основної маси населення житлом, відтак його будівництво має бути пріоритетним напрямком інвестування.

Ретроспективний розгляд інвестиційних процесів за час становлення ринкових відносин в Україні свідчить про те, що в такий механізм відсутній. Загальні обсяги інвестицій були досить значні, останніми роками навіть достатні, але напрямки вкладень не відповідають суспільним потребам. Внаслідок неоптимальної інвестиційної політики стан продуктивного потенціалу національної економіки і матеріальної бази соціальної інфраструктури не поліпшилась, а погіршилась. Інвестиції не спрямовувалися у виробничу сферу, в соціально-культурні об'єкти чи будівництво житла, що б відповідало потребам людей, а зосереджувались у торгівельно-посередницькій діяльності та фінансових спекуляціях. Створення дійсно ефективного інвестиційного механізму потребує глибокого наукового обґрунтування і наполегливої праці всього суспільства.

Основні засади нагромадження капіталу розглядалися ще в працях класиків економічної теорії, передусім А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, однак справжнього розквіту інвестиційна теорія набула в ХХ ст. Так, у західній економічній літературі - це Г. Александер, Г. Асхауер, Б.Батлер, Дж. Бейлі, У. Бернар, У. Блекуелл, З. Боді, Девід Д. Ван Хуз, Чарльз Дж. Вулфел, Майкл Д. Джонк, Д. Джонсон, Лоренс Дж. Гітман, Е. Домар, У. Істерлі, Дж. М. Кейнс, Девіс С. Кідуелл, Ж.-К.Коллі, М.Левін, Джон Ф. Маршалл, Лерой Міллер, Л. Міхаел, Фредерік С. Мишкін, Е. Нікбахт, Н. Ордуей, Річард Л. Петерсон, М. Розенберг, Р. Солоу, Т.Стейнметц, Р.Страйк, Ф. Уітт, Френк С.Фабоцці, М. Фрідман., Л Харріс, Р. Харрод, У. Шарп., Й. Шумпетер та ін.

Значний вклад у ринкову інвестиційну теорію внесли дослідники близької нам за економічними умовами Російської Федерації - Абрамов С., Агєєв Ю., Андріанов В., Бард В., Вахрін П., Журкіна Н., Ігоніна Л., Кесельман Г., Колтинюк Б., Косарєва Н., Лімітовский М., Логінов М., Мінц В., Кудрявцев В., Кудрявцева О., Макаревич Л., Подшиваленко Г., Смолянников О., Лаврушин О., Тагірбеков К., Ужегов А., Урчукова Ж., Циліна Г.

В Україні над питаннями інвестиційних вкладень працюють визначні фахівці - це Андрєєва Н.М., Базилевич В.Д., Бланк І.О., Блітченко В.М., Борщ Л.М., Васильченко З.М., Вовчак О.Д., Волков С.О., Воронова Н.М., Гаврилюк О.В., Гайдуцький П.І., Геєць В.М., Губський Б.В., Денисенко М.П., Євтух О.Т., Карімов Б.М., Кірєєв О.І., Кириленко В. І., Ковальчук Т. Т., Ковтун Н.В., Колосов О.І., Косова Т.Д., Корнєєв В.В., Кравченко В.І., Крупка М.І., Крупка Я.Д., Кузнєцова А.Я., Лепейко Т.І., Лушкін В.А., Луців Б.Л., Лютий І.О., Малік М.Й., Мартиненко В.Ф., Махмудов О.Г., Міщенко В.І., Мерзляк А.В., Мороз А.М., Музиченко А.С., Науменкова С.В., Нікіфоров П.О., Новицький В.Є., Носова О.В., Онишко С.В., Онищенко В.О., Орловська Ю.В., Осецький В.Л., Осика А.П., Пересада А.А., Поколенко В.О., Попова Г.Ю., Савич В.І., Старостіна А.О., Туріянська М.М., Федоренко В.Г., Федосов В.М., Черваньов Д.М. та багато інших.

На відміну від деяких інших наукових напрямків, інвестиційну проблематику не можна вважати малодослідженою. Водночас, саме загальновизнаність основних засад інвестиційної теорії завадила дослідникам звернути увагу на суперечливість сучасного визначення інвестицій як поняття - „вкладення грошей сьогодні заради отримання прибутку в майбутньому”. Зокрема, це можна пояснити тим, що інвестиційна теорія залишила поза увагою історичний розвиток грошей як інструменту інвестування. Пробіли в інвестиційній теорії і, відповідно, недосконалість інвестиційної політики стало однією з причин того стану, що Україна за майже два десятиліття незалежного існування і розбудови ринкових відносин так і не вступила до лав розвинених держав, більше того, втратила і те місце у світовому рейтингу, яке мала у складі СРСР. Обсяги вкладень у матеріально-речову складову національного багатства неадекватні темпам їх фізичного зношення, відзначається старіння виробничих потужностей і житлового фонду при наявності гострого дефіциту житла.

Такі міркування обумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначення її основних завдань, структуру і послідовність викладу матеріалу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи економічного факультету Київського Національного університету імені Тараса Шевченка „Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя” (шифр 06 БФ 040-01), підрозділ „Теоретичні основи функціонування фінансових ринків та тенденції глобалізації”. Особистий внесок автора полягає в дослідженні сучасного інвестиційного процесу як результату його історичного генезису під впливом сутнісної зміни грошей як інвестиційного інструменту і в розробці механізмів капітального інвестування у житлове будівництво в Україні.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад дослідження еволюції інвестиційного процесу під впливом сутнісної зміни грошей як інвестиційного інструменту, а також фінансових механізмів акумуляції національного інвестиційного потенціалу та його спрямування в житлове будівництво з метою вирішення житлової проблеми в Україні.

Для реалізації цієї мети було поставлено такі завдання:

- дослідити інвестиційний процес в історичному генезисі його розвитку, розкрити його сутність і характерні особливості на сучасному етапі;

- визначити реальну роль інвестицій загалом і капітальних інвестицій зокрема в економічному зростанні на сучасному етапі;

- охарактеризувати особливості інвестиційного процесу в Україні за роки становлення ринкових відносин і встановити причини невідповідності його спрямованості життєвим інтересам населення;

- прослідкувати генезис грошей як інструменту інвестування і виявити їх сучасні атрибутивні характеристики, які впливають на інвестиційні процеси;

- визначити особливості грошового обігу в Україні і виявити причини, внаслідок яких національні заощадження не повною мірою використовуються як інвестиційних ресурс;

- розробити пропозиції щодо удосконалення економічної політики у напрямку сприяння активізації капітального інвестування;

- виявити можливості фінансування житлового будівництва за рахунок держави і визначити джерела необхідних для цього грошових ресурсів, розрахувати ступінь впливу вказаних додаткових інвестицій на зростання економіки;

- розглянути значення капітальних інвестицій у житлове будівництво з точки зору поєднання загальнодержавних і особистих інтересів;

- здійснити порівняльний аналіз різних форм акумуляції вільних грошових коштів у національній економіці з позицій ефективності їх спрямування у капітальні інвестиції;

- встановити причини надмірного зростання цін на житло і вияснити їх вплив на стан фінансування житлового будівництва;

- вияснити причини світової кризи в інвестиційному секторі, що розгорнулася в 2007-2009 рр., та особливості її проявів в Україні;

- проаналізувати вироблені практикою фінансові механізми інвестування в житлове будівництво і визначити можливості їх застосування в Україні;

- розробити пропозиції щодо створення фінансових механізмів поєднання централізованих джерел, приватних капіталів та акумуляції вільних грошових коштів в економіці для їх спрямування у капітальні житлові інвестиції.

Об'єктом дослідження є інвестиційні процеси в ринковій економіці у контексті їх еволюції.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади пізнання еволюції інвестиційного процесу та фінансові механізми нагромадження і спрямування грошових ресурсів на капітальні інвестиції у житлове будівництво в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є досягнення економічної теорії в цілому та фінансової науки зокрема, наукові розробки вітчизняних та зарубіжних вчених з економіки та інших галузей суспільствознавства, результати соціологічних досліджень, законодавчі акти та нормативні документи державної влади.

В роботі застосовані методи конкретного і абстрактного - при дослідженні сутності інвестицій як економічної категорії через зовнішні форми прояву; логічного та історичного - при аналізі генезису інвестиційного процесу та інвестиційних інструментів у процесі розвитку суспільних відносин; системного та компаративного аналізу - при виясненні взаємозв'язку між складовим елементами інвестиційного процесу; економіко-математичного моделювання - для розрахунку оптимальних моделей інвестування; методики макро- і мікроекономічного, інституційного та інструментального аналізу - при вивченні стану інвестицій в економіці на різних стадіях її розвитку.

Інформаційною базою дослідження послужили публікації у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, законодавство та інші нормативно-правові документи України, дані Держкомстату України, міністерств і відомств, поточна інформація органів державної та місцевої влади, а також публікації засобів масової інформації. Широко застосовувалася інформація, поширювана через засоби електронної комунікації (мережу Інтернет), для підтвердження її достовірності використовувалося перехресне порівняння даних з різних джерел.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі вирішено актуальну науково-теоретичну та практичну проблему - розроблено теоретико-методологічні засади еволюції інвестиційного процесу під впливом сутнісної зміни грошей, а також запропоновано комплекс ринкових механізмів формування грошово-фінансових ресурсів у формі капітальних інвестицій та їх використання в житловому будівництві України. Особистий внесок автора полягає в таких конкретних результатах:

уперше:

- здійснено науково-теоретичну розробку та запроваджено на загальнодержавному рівні комплексну програму перетворення заощаджень населення в інвестиційні ресурси та їх спрямування на фінансування капітальних інвестицій у житлове будівництво, що включає: а) концентрацію коштів населення через банківські цінні папери, фонди банківського управління, пенсійні фонди та депозитні програми; б)фінансування будівельних організацій та контроль за будівництвом з боку фінансової установи; в) кредитування фізичних осіб на основі використання майнових прав на нерухомість застави і купівлі-продажу майнових прав; г) використання цінних паперів та сертифікатів як фінансових інструментів, що укріплюють фінансову базу будівельних організацій, дозволяють здійснювати широкомасштабне житлове будівництво для масових категорій громадян і забезпечують мінімальний ризик для інвесторів;

- сформульовано висновок, що грошові заощадження домогосподарств мають розглядатися як основний інвестиційний ресурс держави для спрямування у житлове будівництво, який має доповнюватися спеціальним загальнодержавним проектом державного фінансування доступного житла за рахунок кредитних джерел Національного банку України та залученням приватного капіталу в житлове будівництва на засадах прибуткового інвестування; поєднання цих фінансових механізмів найбільш адекватно відповідає реальним умовам України та стратегічним цілям соціально-економічного розвитку держави; виходячи з цього, доведено, що в Україні не існує гострої проблеми дефіциту інвестиційних ресурсів, а має місце дефіцит об'єктів для ефективного вкладення капітальних інвестицій;

- запропоновано принципово нове визначення категорії "капітальні інвестиції", яке не ототожнюється з поняттям „капітальні вкладення”, а трактується як реальні вкладення фінансових ресурсів у збільшення матеріального потенціалу суспільства, що найбільш адекватно відображає процес нагромадження національного багатства і є внутрішнім змістом інвестиційного процесу; на цій основі доведено, що капітальні інвестиції в житлове будівництво є тим напрямком економічної діяльності, який першочергово спрямований на задоволення злободенних потреб людини, здатен вирішити проблему створення внутрішнього попиту на продукцію більшості галузей вітчизняної промисловості, підвищити рівень зайнятості працездатного населення і зменшити залежність вітчизняної економіки від зовнішніх чинників.

- запропоновано інноваційні банківські технології щодо застосування на загальнонаціональному рівні принципово нових фінансових активів та банківських інструментів, які формуються за рахунок доходів працюючої родини, заощаджених коштів громадян і застосовуються уповноваженим банком в інтересах учасників фонду банківського управління (ФБУ) для здійснення капітальних інвестицій у житлове будівництво; на цих засадах знайшли практичне втілення такі різновиди фінансових інструментів, як іпотечні цінні папери, що забезпечені іпотечними активами або іпотеками; на рівні уповноваженого банку апробовано національний експеримент по здійсненню емісії іпотечних цінних паперів, запровадженню режиму обслуговування іпотечних активів, здійсненню фінансових операцій з консолідованим іпотечним боргом та об'єднання відповідних іпотек за іпотечними договорами в формі іпотечного пулу;

удосконалено:

- аргументацію, що грошова система України перестає бути моновалютною, надмірна доларизація національного грошового обороту стала вирішальною причиною стагнації капітального інвестування та національного виробництва для внутрішнього ринку; для виправлення становища необхідно посилити валютну політику в напрямку обмеження обігу іноземних валют, запровадити національний інструмент зберігання заощадження населення через використання депозитних сертифікатів НБУ; обмінний курс національної валюти підтримувати на такому рівні, щоб забезпечити цінову конкурентоспроможність національного товаровиробника на споживчому ринку;

- класифікацію джерел інвестиційних ресурсів у сучасній економіці, до яких відносять власні кошти господарюючих суб'єктів, залучення на внутрішньому і зовнішньому фінансових ринках, іноземні інвестиції та бюджетне фінансування; до них внаслідок втрати золотого забезпечення в сучасній грошовій системі слід віднести емісію грошей;

- методики вимірювання ефективності додаткових інвестицій у житлове будівництво за рахунок кредитування з боку центрального банку; за допомогою економіко-математичного моделювання виявлено збільшення їх мультиплікативного впливу на зростання ВВП та покращення інших макроекономічних показників.

дістали подальшого розвитку:

- теоретичні аргументи щодо позитивної оцінки концентрації більшої частки сукупного грошового обороту через доходи домогосподарств, збільшення прямих грошових виплат населенню з бюджетів усіх рівнів, нівелювання наслідків інфляції через механізми індексації заробітної плати і розміру пенсій, а не через обмеження грошової маси і доходів громадян;

- теоретико-методологічні засади еволюції нагромадження капіталу як матеріальної основи інвестиційного процесу; показано, що під впливом сутнісної зміни грошей у процесі історичного розвитку інвестування набуло ірраціональних ознак, інвестиції в сучасних умовах приносять доход з самого ринкового обороту віртуальних грошей та спеціальних фінансових інструментів;

- визначення причин світової фінансової кризи 2008-2009 рр., яку не коректно називати „іпотечною” кризою; її головною причиною стали не проблеми в сфері власне іпотечного кредитування, а надмірна грошова експансія, передусім фіктивного капіталу і доларової маси, та її зв'язування в обороті похідних фінансових інструментів; виходячи з цього, розроблено додаткові аргументи, що українська фінансова система відчула на собі вплив цієї кризи унаслідок завищеної експортної орієнтації економіки, відсутності достатнього обсягу національного виробничого потенціалу для наповнення внутрішнього споживчого ринку і його переповнення імпортом, надмірних валютних запозичень банківсько-фінансовим і корпоративно-комерційним секторами економіки;

- теоретичні узагальнення щодо впливу грошово-кредитної політики на інвестиційну активність; доведено, що практика обмеження приросту грошової маси скорочує внутрішній платоспроможний попит, а також пропозицію інвестиційного ресурсу і, відповідно, обсяги кредитів та капітальних інвестицій; водночас політика грошової експансії, хоч і є інфляційним чинником, забезпечує зростання внутрішнього попиту, нарощування споживчого й інвестиційного кредитування при допустимому зростанні показника інфляції.

- аргументи щодо причин надмірного зростання цін нерухомості, які мають лише незначною мірою випереджати темпи інфляції, а в Україні завищуються через монополізацію ринку, відсутність механізму перерозподілу земельної ренти, неадекватність витрат на поточне утримання житла з вимогами економічної реальності.

Практичне значення одержаних результатів. Впровадження результатів дисертаційної роботи в масштабах всієї країни здатне вирішити гостру соціальну проблему дефіциту житла, створити стабільний внутрішній попит на продукцію більшості галузей національної економіки, забезпечити повну зайнятість працездатного населення і суттєво зменшити вразливість економіки від впливу зовнішніх чинників.

Дисертант мав можливість ініціювати здійснення практичного експерименту із впровадження своїх наукових рекомендацій у масштабах країни. Низку положень, викладених у дисертації, запроваджено на рівні загальнонаціонального законодавства. Практичне впровадження результатів дисертаційної роботи підтверджується довідкою Секретаріату Верховної Ради України № 17-11/08 від 02. 10. 2008, довідкою Інституту законодавства Верховної Ради України №136 від 5 жовтня 2009 р., довідкою Будівельної палати України № 4/1 від 15. 02. 2010 р.

Матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при підготовці фахівців з фінансових спеціальностей у таких учбових дисциплінах, як теорія грошей і кредиту, банківська справа, інвестиційна діяльність. Зокрема, вони використовуються у навчальному процесі на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка №013/102 від 10. 02. 2010).

Особистий внесок здобувача. Визначені та обґрунтовані в дисертації наукові положення, висновки та пропозиції, одержані практичні результати є особистим внеском здобувача. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та положення, які отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційної роботи доповідалися на науково-практичних конференціях, форумах та симпозіумах, зокрема: VІ Міжнародній науково-практичній конференції “Стратегія інвестування промислового виробництва в Україні" (Київ, 14-15 квітня 2006 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції «Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України» (Київ, 4-6 жовтня 2007 р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Конкурентоспроможність національної економіки» (Київ, 28-29 березня 2008р.); ІX Міжнародній науково-практичній конференції “Конкурентоспроможність національної економіки” (Київ, 27 березня 2009 р.); на засіданнях Круглих столів у Інституті законодавства Верховної Ради України, зокрема: 3 жовтня 2006 р. на тему: «Бюджет-2007: проблеми і перспективи формування»; 23 листопада 2006 р. на тему: “Інноваційна модель економічного розвитку як домінанта бюджетної політики», 22 серпня 2007 р. на тему: “Соціально-економічні та політико-правові проблеми подальшої розбудови української незалежної держави”, 6 грудня 2007 р. на тему «Законодавчі засади управління національною ціновою політикою»; 12 січня 2008 р. на тему : «Правові та соціально-економічні засади підготовки змін до бюджету-2008»; 28 жовтня 2009 р. на тему: «Ймовірність другого етапу фінансової кризи в Україні: оцінки та прогнози».

Положення дисертації доповідалися на закордонних науково-практичних форумах, зокрема: семінарі «Будівництво та фінансування нерухомості» (Лондон, 20.02.2007); Міжнародній конференції «Накопичувальні системи: їх роль у вирішенні пенсійної проблеми» (Варна, 30.05.2007); Міжнародному семінарі «Ризик фінансової кризи у Східній Європі» (Лондон, 20.02.2008); Міжнародному семінарі «Пенсія для майбутнього: розвиток індивідуальних накопичувальних програм» (Ліма, 29.05.2008); засіданні Китайської асоціації з розвитку і планування підприємств за кордоном (Пекін, 21.11.2008); Міжнародному семінарі «Антикризові заходи уряду США і перспективи розвитку кризи в США і світі» (23.04.2009); Міжнародному семінарі «Інвестиції і виплати в накопичувальних пенсійних системах» (Варшава, 28. 05. 2009) та інших.

Публікації. Основні положення та найважливіші результати дисертаційної роботи опубліковано у двох індивідуальних (44,5 і 12 д.а.) та в 4 монографіях у співавторстві, 2 навчальних посібниках (у співавторстві), 1 енциклопедичному довіднику (у співавторстві), у 22 статтях у фахових економічних виданнях (загальний обсяг авторського матеріалу у наукових публікаціях 87,05 д. а.), а також у низці публікацій в інших друкованих та електронних виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається з вступу, п'яти розділів (п'ятнадцять підрозділів), висновків (основний зміст викладено на 379 сторінках), переліку використаних джерел (498 найменувань на 26 сторінках). В тексті міститься 28 діаграм, 26 таблиць, 3 схеми.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі „Капітальні інвестиції: фінансово-економічна сутність, форми прояву та реальний стан” розглядається сучасний стан інвестиційної теорії та інвестиційного процесу в нашій державі, викладено власне бачення цієї проблеми.

Інвестиції в житлове будівництво є одним з видів інвестиційної діяльності і підпорядковується її закономірностям. На відміну від деяких інших напрямків економічної науки, питання інвестицій не можна вважати малодослідженим; однак світова фінансова криза, що розгорнулася в інвестиційному секторі, виявилася несподіваною (не лише в Україні, але в усьому світі), і це свідчить про суттєвий пробіл у науковому розумінні інвестиційних процесів. Лише частково можна виправдовуватися тим, що українська школа економічної теорії не отримала у спадщину сталих традицій дослідження цього питання.

Для радянської економічної науки базисним стосовно діяльності, яка сьогодні визначається як інвестиційна, було поняття „капітальних вкладень”. У період побудови ринкових відносин як в Україні, так і інших постсоціалістичних державах, у науковому обороті термін «інвестиції» саме в західному розумінні отримав поширення, він став використовуватися в урядових і нормативних документах.

Інвестиційна проблематика серед науковців не вважається надто дискусійною, більшість понять міцно устоялися і не переглядаються. В дисертації вказано як на недолік наукових поглядів на роль інвестицій в економіці, що ми не повністю усвідомили принципову зміну суті та форм прояву цієї економічної категорії в ході історичного розвитку ринкових відносин.

Висхідним поняттям, за рівнем узагальнення співставним із сучасною категорією „інвестиції”, було поняття „нагромадження капіталу”, яке застосовувалося як на мікро-, так і на макрорівні економіки. Однак насправді ці категорії далеко не тотожні. У період становлення промислового капіталізму нагромадження капіталу відбувалося майже виключно за рахунок власного прибутку, його обсяги складали незначну частку від ВВП кожної країни, доход від вкладень мав джерелом частину прибутку від функціонування додаткових виробничих ресурсів. Сучасні інвестиції формуються за рахунок мобілізації вільних грошових коштів усіх учасників ринкового процесу, значною мірою поповнюються з прямої грошової емісії центральними банками, обсяги світового інвестиційного обороту на порядок перевищують сукупний ВВП, прибуток від інвестиційних вкладень не має прямого відношення до функціонування реального сектору економіки.

У сучасній теорії фінансових ринків інвестиції взагалі не розглядаються як нагромадження капіталу, вони розуміються просто як грошові вкладення, здійснені заради отримання прибутку: „вкладення капіталу в різні сфери та галузі народного господарства всередині країни та за її межами з метою привласнення прибутку", іноді - навіть виключно вкладення в цінні папери.

Рядом авторів розвивається поняття інвестиційної діяльності як азартної гри, причому цей аспект досить всебічно вивчається, опубліковано фундаментальні праці й підручники. Акцент робиться на так званому принципі „Парето-ефективності”, згідно з яким способи розподілу ресурсів у економіці завжди мають результат, за якого ніхто не може отримати вигоду, не завдаючи збитків або відносного зменшення величини доходів у когось іншого. Дійсно, у азартних іграх джерело виграшу лише одне - програш інших учасників гри. Більше того, сукупний виграш вдалих учасників менший за сукупні втрати всіх - свою частку мають отримати організатори, які в самій грі участі не беруть і на виграш нібито не претендують.

Аналогія інвестиційного процесу з азартною грою позбавлена підстав. Якщо гральний бізнес в цілому можна розглядати як сферу, котра не приносить користі суспільству і просто утримується за рахунок суспільства, відверто кажучи, паразитує у суспільстві, то інвестиційна діяльність в цілому є вельми значимою конструктивною складовою економічного життя, яка не просто утримується за його рахунок, а чесно відпрацьовує свою частку в доході. Сукупний доход усіх учасників інвестиційної діяльності в цілому перевершує їх сукупний збиток (принаймні, у періоди високої економічної активності). Інша справа, що матеріальне джерело цього доходу в сучасних умовах досить туманне - адже абсолютна більшість інвестицій вкладається таким чином, що не має прямого відношення до збільшення продуктивного потенціалу, за рахунок чого мав би виникати додатковий прибуток. Наприклад, лише у спекуляції з деривативами перед кризою 2008 р. у всьому світі було вкладено коштів мало не вдесятеро більше, ніж створюється за рік ВВП всіма країнами разом - і, якби не криза, всі інвестори отримали б прибуток. Як він міг би створитися за рахунок програшу «невдалих» інвесторів?

При цьому слід нагадати, що інвестування як процес, метою якого є приріст заощаджених грошей, має не таку вже й велику історію. Доки гроші у всьому світі мали реальне золоте забезпечення й дорожчали в самому процесі зберігання, не було необхідності спеціально відшуковувати спосіб для зберігання заощаджень - вони могли дочекатися свого часу бути використаними, просто лежачи в надійній схованці, при цьому ще й прирощувалися самі собою. Лише в ХХ ст., коли гроші стали принципово іншими, виникла проблема їх збереження - виникла потреба їх інвестувати, «розлучитися із грошима сьогодні, щоб отримати більшу суму в майбутньому». Операція здійснюється виключно в інтересах власника грошей, головним критерієм при виборі способу інвестування є розрахунок на прибуток виключно з фінансової сфери, без включення інвестованих грошей у повний ринковий кругообіг і тим більше - у виробничу сферу.

У вітчизняній економічній науці інвестиції в багатьох випадках розглядаються не лише з точки зору власника грошей, який має на меті лише отримання прибутку, а й з точки зору суспільного ефекту. Йдеться не про інше поняття, а про різні сторони одної й тої ж складної економічної категорії. Інвестиція як спосіб отримання доходу є виразом індивідуального інтересу власника грошей, але ж суспільство в цілому як учасник економічного процесу також має свій інтерес, і він задовольняється лише в тому разі, коли кошти вкладені у дійсне збільшення суспільного багатства.

Інвестиції як зовнішня форма прояву є вкладенням грошей заради отримання прибутку, а за своєю первинною суттю є вилученням частини ресурсів зі споживання і вкладенням їх у нарощування суспільного багатства заради досягнення економічного зростання в масштабі суспільства. Суть і форма можуть суперечити одне одному - найвигідніший спосіб вкладення може бути шкідливим для економіки в цілому; з іншого боку, може виявитися, що вкрай необхідні для забезпечення стабільності й розвитку держави капіталовкладення не приносять високого прибутку. Більшість інвестиційних вкладень у сучасних умовах не є виразом тої суті, з якої вони виникли і мають реалізувати, тому до них підходить запозичений з математики термін «ірраціональна форма», тобто така, що існує не як прояв реального матеріального явища, а функціонує на основі власних закономірностей.

У роботі розглянуто роль капітальних інвестицій як матеріальної основи економічного зростання. Показано, що саме поняття «капітальні інвестиції» не має єдиного тлумачення. У науковій та навчально-методичній літературі наводиться значна кількість класифікацій інвестицій за різними ознаками. Всі вони мають право на життя як у практичному плані, так і в науковому, бо дозволяють більш детально представити предмет і більш глибоко проводити аналіз із метою підвищення ефективності інвестування. Кожен підхід має свою логіку, тому узагальнено структура інвестицій виглядає надзвичайно складною й розгалуженою.

Капітальні інвестиції прийнято виділяти як видатки на створення, розширення, реконструкцію, модернізацію (технічне переозброєння) основного капіталу. Іноді капітальними інвестиціями називають реальні інвестиції, на відміну від фінансових. У роботі розвинуто думку, що до подібних вкладень варто застосовувати вираз „виробничі інвестиції”, а до капітальних інвестицій відносити всі вкладення, спрямовані на збільшення обсягу довгострокових активів у державі, незалежно від виробничого призначення.

Чисто фінансові, в тому числі «ірраціональні» вкладення виконують у інвестиційному процесі корисну акумулюючу роль, подальше використання нагромаджених ними коштів у якості реальних інвестицій здійснюється без участі первинних інвесторів. Самі по собі вони не спричиняють зростання суспільного багатства; більше того, зменшують сукупний попит і тим самим не стимулюють збільшення обсягів національного виробництва. Поштовх економічному зростанню виникає лише внаслідок вкладення капітальних інвестицій. При цьому стимул зростанню виникає не лише у випадку виробничих капітальних вкладень, а і невиробничих - через додатковий попит на продукцію виробничої сфери, додаткову зайнятість і посилення мотивації до праці.

У дисертації здійснено ретроспективний розгляд інвестиційних процесів за період української незалежності. Стан інвестиційної сфери в Україні на протязі цих років можна охарактеризувати як неадекватний реальним потребам держави. Вітчизняна економіка спирається на застарілий виробничий потенціал, який не оновлюється належним чином через слабкість, а головне, невірну спрямованість інвестицій. За роки незалежності в національну економіку вкладено прямих інвестицій більш як 150 млрд. дол. США, й основна частка - власні ресурси. Це значно більше того, що очікувалося отримати від іноземних надходжень для вирівнювання економічного стану держави з розвиненим світом, однак все одно виявилося замало.

Як видно з Рис.1, кризове падіння в інвестиційній сфері на початковому етапі ринкових реформ було більшим, ніж у економіці в цілому; водночас у період зростання активність у цій діяльності зростала швидше, ніж ВВП.

У період зростання приріст інвестицій почав випереджати показник збільшення реального ВВП. Водночас діаграма показує, що перехід від спадного тренду до зростання відбувається не у прямому зв'язку із зростанням інвестицій, тобто має свої власні чинники. Нарощування інвестицій відбувається саме тому, що зростаюча економіка одночасно створює як необхідні для інвестування нагромадження, так і додатковий попит на продукцію, яка буде створюватися у результаті інвестиційних вкладень. Тобто, не варто стимулювати інвестиції самі по собі - слід спочатку створити умови, щоби почалося економічне зростання за рахунок повнішого використання наявного економічного потенціалу.

Після того, як зростання стане стійким, інвестиції почнуть нарощуватися без додаткового стимулювання, нестача власних нагромаджень компенсується надходженням інвестицій з світового фінансового ринку. Як видно з числових даних, у 2006-2008 роках обсяги інвестицій в нашій державі почали стрімко зростати, хоч суттєвих позитивних змін у характеристиках інвестиційного клімату не відбулося.

*Розраховано за даними НБУ

З таблиці видно, що абсолютні обсяги інвестицій у період зростання більші за фактичний приріст ВВП, відповідно, вищими були і темпи. Це дозволило висловити упевненість, що зростання, у формі зворотного зв'язку, є головним стимулом до інвестування, за допомогою якого мобілізуються як внутрішні, так і зовнішні інвестиційні ресурси. Водночас сама по собі наявність цих ресурсів не гарантує достатній рівень інвестування. В дисертації висловлено переконання, що останні роки перед фінансовою кризою обсяг інвестиційних вкладень в нашій державі став майже достатній, однак їх спрямованість не завжди була раціональною. Більшість інвестиційних вкладень спрямовувалося у фінансових обіг, який приносив хоч і ризикований, однак значно вищий прибуток, ніж вкладення у нарощування виробничих потужностей і тим більше у соціально-культурну сферу чи житлове будівництво.

У суспільстві з ринковими відносинами держава не може примусово спрямувати належні приватним власникам інвестиційні ресурси у ті сфери, які є найважливішими з точки зору загальнонаціональних інтересів - вона може лише створити умови, за якими такі вкладення приноситимуть не менший доход, ніж зі спекулятивного фінансового обороту. Українська держава не створила таких умов у часи високої привабливості національної економіки для вкладень капіталу протягом 2000-2008 рр. (до фінансової кризи), масштабні валютні надходження не залишили матеріального результату у вигляді нарощеного національного багатства.

У цей же час спостерігався стрімке збільшення грошових нагромаджень українських громадян, високими темпами зростали депозити фізичних осіб, однак адекватного збільшення обсягів виробничих інвестицій не відбулося. Заощаджені кошти осіли у вигляді інвалютної готівки, вкладені в придбання квартир чи земельних ділянок, і лише частина з них надійшла до банківської системи у вигляді депозитів і стала потенційним інвестиційним ресурсом. Втім, і сконцентровані в банках грошові ресурси не всі перетворилися на інвестиційні вкладення - основна їх частина використана на надання споживчих кредитів і тим самим повернулася у фонд споживання. Це відбувалося тому, що в державі не створено ефективного механізму поєднання суперечливих інтересів - інвесторів (власників коштів), які зацікавлені в їх прирості незалежно від напрямку вкладення, і суспільства в цілому, яке не зважає на егоїстичні, однак цілком справедливі прагнення інвесторів, а очікує спрямування коштів у потрібному для себе напрямку. Все це підтверджує думку, що основне завдання держави в інвестиційній сфері - не так вишуковувати грошові ресурси, як створити умови для їх прибуткового вкладення, і кошти надійдуть у необхідних обсягах.

У роботі акцентовано увагу на винятковій ролі капітальних інвестицій у будівництво житла. Вони здатні не лише сприяти вирішенню соціальних проблем у державі, а й стимулювати суттєве збільшення ринкового попиту у цілому спектрі пов'язаних галузей - від виробництва будівельних матеріалів, меблів та побутової техніки до житлового і комунального господарства, яке слід перевести на повні ринкові засади. Інвестиції в житло через механізм зворотного зв'язку могли б виступити потужним мультиплікатором економічного зростання, який за своєю дієвістю не поступається прямому виробничому інвестуванню.

У другому розділі «Грошові ресурси як базовий інвестиційний інструмент» всебічно розглядаються гроші в ході їх історичного генезису.

Саме поняття інвестицій у сучасному розумінні завдячує принциповим змінам грошей, які відбулися в процесі їх розвитку за період функціонування ринкових відносин. При цьому, у дослідженнях з інвестиційної тематики такому питанню, як розвиток самого інструменту здійснення інвестицій - грошей, уваги приділяється недостатньо. Гроші є історичною категорією, тобто такою, що виникла за певних обставин на певному етапі розвитку людства, пройшла шлях свого розвитку і має перерости в іншу сутність, тобто зникнути з історичної арени.

Золоті гроші деякою мірою можна назвати найдосконалішим надбанням людства, однак залежність всього ринкового обороту від наявності золота як грошового матеріалу значно обмежувала економічну активність. Фізичні властивості і незмінність вартості золота роблять його просто-таки ідеальним інструментом для зберігання. Цінність грошей скарбу з часом зростає зростає - адже в усіх виробничих сферах відбувається постійний технологічний прогрес, одиниця споживної вартості практично всіх товарів дешевшає, а золото - ні. Ідеальна придатність золотих грошей до зберігання відігравала несприятливу роль для інвестиційного процесу - як інструмент придбання інвестиційних товарів вони так само ідеальні, як і для купівлі споживчих; але не було потреби вкладати заощадження як інвестицію, ризикувати, у той час як цінність грошей зросте сама собою, без всякого ризику. Протягом багатьох сотень років інвестиції як такі взагалі були мало розвинені, фінансового ринку в сучасному розумінні не існувало.

Водночас ринкова економіка аж до ХХ ст. жила в умовах «грошового голоду». Саме тому діяла тенденція цін і середньої норми прибутку до зниження - чинники, які, за вченням К. Маркса, мали призвести до загибелі капіталістичного товарного виробництва. Теза «нагромадження капіталу на одному полюсі суспільства означає нагромадження зубожіння на іншому» була не політичним гаслом, а науковою констатацією реального стану суспільства. Прогноз не виправдався, і пояснити це можна тим, що Маркс у передбаченні довгострокових тенденцій суспільства спирався виключно на той стан речей, що спостерігався протягом всієї історії ринкових відносин, які базувалися на функціонуванні металевих грошей.

Задовго до Маркса і, як можна було вірити, до закінчення існування ринкових відносин товари (в тому числі і робоча сила з моменту перетворення грошей у капітал) купувалися і продавалися за гроші, які мали внутрішню, самостійну цінність - золоті або, що в той час не підлягало сумніву, повністю забезпечені золотом паперові. Грошова одиниця мала певну вартість як вартість золота, з якого карбувалася, і ця вартість підкорялася тим самим законам, що і вартість усіх інших товарів. Тобто, мала б знижуватися лише по мірі зростання продуктивності праці у конкретній сфері - золотовидобутку, а саме тут можливості були (і нині є) значно меншими, ніж у більшості інших сфер суспільного виробництва.

При цьому золото - не просто один із товарів, але і міра цінності всіх інших товарів. Отже, цілком закономірно, що протягом історичного часу ціна більшості продуктів праці, виражена в золоті, мала тенденцію до зниження. І ціна робочої сили мала таку ж тенденцію - щоправда, менш виражену, бо у витратах на її відтворення значну вагу мали харчі та житло - продукти галузей, де продуктивність праці зростала куди повільніше, ніж у промисловості. Відносно швидше дешевшали промислові товари, частка яких у загальному товарному обігу постійно зростала. Отже, до ХІХ ст. включно гроші не лише «дорожчали» з плином часу, але і ставали все більшим дефіцитом.

У роботі показано, що економічна думка задовго до І. Фішера, автора відомого рівняння щодо відповідності між товарною і грошовою масами, мала уявлення про кількість грошей, необхідних для забезпечення потреб у засобах платежу. Така ж формула наводилася К. Марксом як сама собою зрозуміла. Суспільство було змушене задовольнятися тою грошовою масою, яку дозволяв випустити в обіг видобуток золота. Зрештою, мав наступити стан, коли скупна кількість товарів, отже, і потреба у золотих грошах, назавжди перевищить усі можливості виготовлення додаткової кількості металевих грошових знаків чи випуску їх паперових замінників.

Можна вважати, що до середини ХІХ ст. між кількістю золота як грошового матеріалу і сукупним товарооборотом дотримувалася певна адекватність. Наприкінці ХІХ ст. потреба в грошах ставала все гострішою, золотий стандарт ще не було відмінено, однак на початку ХХ ст. принцип обов'язковості повного золотого забезпечення емісії банкнот вже не витримувався. Протягом першої половини минулого століття гроші в усьому світі втратили зв'язок з золотом остаточно, відмова США обмінювати свої долари на золото та Ямайська конференція лише засвідчили завершення процесу кардинальної зміни їх сутності, який зайняв більш як півстоліття.

Ідею щодо повернення до золота хоч би як вартісної основи грошового обігу реалізувати неможливо в принципі - „золотий вік” у економіку вже не повернеться. Однак звільнення грошей від металевого «фундаменту» відкрило для усієї ринкової економіки небачені раніше можливості. Досить того факту, що у ХХ ст. припинила своє дієвість тенденція цін і норми прибутку до зниження, заробітна плата найманих працівників втратила прямий зв'язок із вартістю засобів життєзабезпечення і почала зростати одночасно з збільшенням продуктивності праці. Це ліквідувало передумови для класової боротьби і загрозу знищення капіталістичного (ринкового) суспільного укладу.

Сучасні гроші погано виконують функції міри вартості і засобу заощадження, однак найважливішу функцію - бути засобом платежу - виконують успішно. Головне - вони можуть створюватися не у тій кількості, скільки є в наявності грошового матеріалу, а стільки, скільки потребує економіка. Глибина впливу цього факту на світовий економічний прогрес не може бути переоцінена. Новостворені гроші нічим не гірші за ті, що вже є в обігу, вони є повноцінним способом як для споживання, так і для інвестування. Коли йде мова про сучасні гроші, вживають вираз „паперові», однак це не слід розуміти буквально - протягом того ж ХХ ст. основну роль почали відігравати безготівкові грошові знаки, спочатку у вигляді записів у банківських облікових документах,надалі -- у вигляді цифрових записів в електронній системі платежів. Якщо друкування паперових банкнот потребувало певних витрат, то при створенні безготівкових грошей інвестиційний ресурс створюється абсолютно безплатно.

У дисертації показано, що в багатьох країнах, у тому числі і в Україні, можливості грошової емісії не використовуються такою мірою, яка б відповідала реальним потребам суспільства. Зате США завдяки безперервній емісії своєї валюти доларів нарощують національне багатство, отримують від усього світу сировину, інтелектуальні досягнення і людську працю, видаючи взамін векселі - свою національну валюту. Бреттон-Вудські домовленості започаткували найбільшу в світі і водночас найбільш вдалу в історії фінансову піраміду; водночас США зуміли нав'язати решті країн догму щодо заборони емісії національних грошей для інвестиційних і поточних потреб.

У роботі проаналізовано реальний стан грошового обігу в нашій державі. Як надзвичайно позитивний факт відзначено створення власної грошової системи на початку 1992 р.; аргументовано думку, що національна валюта функціонує в Україні саме з того часу, а не з вересня 1996 р. Запровадження власної грошової одиниці було вкрай необхідним, бо в іншому разі товарні ресурси повністю вивозились би обмін на російські паперові гроші, як це відбувалося весь 1991 р. Проте запроваджувалася власна грошова одиниця надто непослідовно. Український карбованець, представлений у готівковому обігу купоном НБУ, лише в листопаді 1992 р. став єдиним законним платіжним засобом в державі, а до цього вважалося, що на банківських рахунках він є тим же, що російський рубль. Відповідно, обмінний курс нашої грошової одиниці до чинної в Російській Федерації мав би бути незмінним - один до одного. Насправді з самого початку обмінний курс встановлювався ринком, і більш стрімка девальвація українських грошей відносно російських сприяла вигідній для України торгівлі з Росією, однак розрахунки здійснювалися поза банківською системою. Гіперінфляція купоно-карбованця протягом 1992-1993 рр. не була наслідком його "тимчасовості" - її справжні причини були багато глибші. На 1996 р., коли була здійснена деномінація купоно-карбованця і невдалу назву замінено на історично відомий термін «гривня», грошовий обіг був уже налагоджений, купоно-карбованець задовільно виконував своє призначення і до заміни на гривню. капітальний інвестиція грошовий ринковий

Водночас у роботі вказано, що і нині, коли національна грошова система наближається до двох десятиліть існування, у вітчизняному грошовому обігу існує серйозна проблема. Вона полягає у неоднаковій цінності для суб'єктів ринкової діяльності двох складових грошової маси - готівкової і безготівкової. Готівкова гривня є, по суті, казначейським білетом і на практиці розцінюється учасниками ринкового процесу дещо цінніше з безготівкову. У розвинених країнах ці складові мають однакову цінність, причому готівка все більше втрачає сферу застосування одночасно з прогресом у системах електронних розрахунків. В Україні обіг гривні функціонує як система подвійної валюти, що неминуче тягне за собою ефект, відомий як «закон Грешема». Втім, і готівкову, і безготівкову гривню учасники ринку не сприймають як повноцінні гроші. Функції останніх у нашій країні виконують долари США (готівковий і безготівковий). Масштаби доларизації грошового обігу в Україні більші, ніж прийнято вважати. Офіційно Національний банк вимірює її лише співвідношенням валютних і гривневих вкладів у банківській системі, але насправді доларів в Україні більше, ніж гривень (рахуючи за обмінним курсом) - так, лише готівкові валютні нагромадження громадян на закінчення 2009 р. оцінюються експертами у $60 млрд.

Для кращого виконання гривнею інвестиційних завдань у дисертації запропоновано доповнення грошового обігу ще одним знаком - банкнотою. Банкнотна емісія (рефінансування НБУ під заставу кредитів, забезпечених іпотекою) здатна лихварські за своєю економічною природою кредити українських банків перетворити на нормальні комерційні позики. Банкнота як повноцінний грошовий знак повинна мати відповідне забезпечення у вигляді банківських кредитів суб'єктам господарювання. Казначейськими білетами мають здійснюватися поточні розрахунки між учасниками економічної діяльності.