Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Економічний факультет

Кафедра фінансів

ДИПЛОМНА РОБОТА

за ОКР спеціаліста

«Прогнозування фінансових показників діяльності підприємства»

Виконавець

студент гр. ЕФ-05-1 В Самарський А.С.

Науковий керівник

ст. викладач кафедри фінансів Ізюмська В.А.

Робота перевірена і допущена до захисту

Зав. каф. Фінансів канд. економ. наук, проф. Буряковський В.В.

м. Дніпропетровськ, 2009 р.

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні засади прогнозування фінансових процесів
• 1.1 Сутність і цілі фінансового планування і прогнозування
• 1.2 Прогнозування тенденції розвитку економічної системи
• 1.3 Характеристика методів прогнозування
• 1.4 Прогнозування фінансової діяльності підприємства
• 1.5 Показники фінансового стану підприємства
• Розділ 2. Аналіз та прогнозування фінансової діяльності ВАТ «Укртелеком»
• 2.1 Загальна та фінансова характеристики підприємства
• 2.2 Аналіз фінансової діяльності підприємства у динаміці
• 2.3 Економіко-математичне моделювання фінансової діяльності
• Розділ 3. Напрямки фінансового прогнозування
• 3.1 Шляхи удосконалення системи фінансового прогнозування
• 3.2 Вплив фінансового прогнозування на ефективність фінансового менеджмент ВАТ «Укртелеком»
• Висновки
• Список використаної літератури
• Додатки

Вступ

Фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподіли і використання доходів на підприємствах різних галузей народного господарства і тісно зв'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Невизначеність, властива ринковим умовам господарювання, визначає нагальну необхідність планування та моделювання діяльності підприємства. Кожне підприємство, незалежно від масштабів і виду діяльності в умовах ринкового господарювання займається плануванням. Відсутність планів супроводжується помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що призводить до втрати позицій на ринку, нестійкого фінансового стану, банкрутства підприємств.

Планування - це процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру з визначенням шляхів найефективнішого їх досягнення. Це установки, що розробляються у вигляді "дерева цілей". Місце фінансового планування в ринковій економіці визначається тим, що планування є однією з функцій управління, тому фінансове планування - це функція управління фінансами. Ціль внутрішнього планування - забезпечування оптимальних можливостей для успішної господарської діяльності, одержання необхідних для цього засобів, досягнення конкурентоздатності і прибутковості підприємства, а також планування доходів і витрат підприємства, руху його коштів. Аналіз ситуації і проблем полягає у вивченні фактичних даних за попередній період. Це дає можливість оцінити фінансові результати за минулий час і визначити проблеми. Основна увага приділяється таким показникам, як обсяг реалізації, витрати, розмір отриманого прибутку і ін. На основі перспективних розрахунків виробничої діяльності підприємства, а також маркетингових прогнозувань вивчення ринку, попиту й інших факторів прогнозуються майбутні можливі фінансові результати.

Прогнозування сконцентровано на найбільших ймовірних подіях і результатах. Підприємство у процесі прогнозування повинно розглядати такі факти: рівень економічної активності на ринку, де працює компанія (наскільки стійкий економічний стан очікується на кожній території збуту); майбутня частка ринку, яку може зайняти підприємство на кожній території; виробничі й дистриб'юторські можливості підприємства, потенціал його конкурентів, виробництво нової продукції, що може бути запланована як підприємством, так і його конкурентами; інфляційні впливи на ціну.

Методологія фінансового прогнозування та планування не достатньо адаптована до нових умов господарювання в Україні, які весь час зазнають подальшого розвитку. Тому перед економічною наукою постійно виникають нові питання, серед яких методологія фінансового прогнозування і планування, адекватного сучасним умовам господарювання, є досить актуальною.

Набутий досвід фінансового прогнозування сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених потребує свого осмислення, узагальнення і розвитку. Сучасна вітчизняна методологія фінансового прогнозування пропонує застосування досить багатьох традиційних методів планування, таких як метод коефіцієнтів, нормативний, балансовий. Математичні методи у фінансовому прогнозуванні майже не розвинені, особливо для підприємств сфери матеріального виробництва.

Постійному прогнозу і аналізу економічного розвитку підприємств у сучасних умовах заважає відсутність відповідного інструментарію прогнозування та планування. Світова практика переконує у високій ефективності застосування економіко-математичних моделей у фінансовому плануванні, результати обчислення яких далі підлягають експертизі і є інформаційною основою прийняття управлінських рішень. Найважливішим елементом такого фінансового прогнозування та планування постає розробка цінової політики підприємства.

Актуальність теми роботи полягає в тому, що за умов невизначеності, властивої ринковим умовам господарювання, необхідно прогнозування майбутніх умов для визначення зовнішнього і внутрішнього середовища, у яких буде протікати діяльність підприємства для прийняття обґрунтованих рішень i запобігання підвищеного ризику роботи та розвитку підприємства.

Метою роботи є прогнозування фінансової діяльності, для чого треба: проаналізувати минулий та поточний фінансовий стан підприємства, скласти динаміку розвитку підприємства, розробити модель прогнозування фінансової діяльності, розробити висновки та поради щодо поліпшення діяльності підприємства.

Об'єктом дослідження є діяльність, фінансова звітність підприємства, показники його фінансової діяльності та методи і технологія проведення аналізу фінансової звітності.

Предметом дослідження є прогнозування фінансової діяльності з точки зору оцінки ефективності роботи підприємства.

У дипломній роботі використовуються економетричні методи моделювання та методи порівняння, аналізу та спостереження.

У дипломній роботі аналіз та прогнозування фінансової діяльності підприємства виконується для відкритого акціонерного товариства «Укртелеком».

Розділ 1

Теоретичні засади прогнозування фінансових процесів

1.1 Сутність і цілі фінансового планування і прогнозування

У ринковій економіці планування на підприємстві - внутрішнє планування - не носить елементів директивності. Ціль планування - забезпечування оптимальних можливостей для успішної господарської діяльності, одержання необхідних для цього засобів, досягнення конкурентноздатності і прибутковості підприємства, а також планування доходів і витрат підприємства, руху його коштів [1-3]. Виходячи з цих цілей фінансове планування - це багатопланова робота, що складається з ряду взаємозв'язаних етапів: аналіз фінансової ситуації і проблем, прогнозування майбутніх фінансових умов, постановка фінансових задач, вибір оптимального варіанта, складання фінансового плану, коректування, ув'язування і конкретизація фінансового плану, виконання фінансового плану, аналіз і контроль виконання плану.

Аналіз ситуації і проблем полягає у вивченні фактичних даних за попередній період. Це дає можливість оцінити фінансові результати за минулий час і визначити проблеми. Основна увага приділяється таким показникам, як обсяг реалізації, витрати, розмір отриманого прибутку і ін.

Прогнозування майбутніх умов необхідно для визначення зовнішнього і внутрішнього середовища, у яких буде протікати діяльність підприємства. На основі перспективних розрахунків виробничої діяльності підприємства, а також маркетингових прогнозувань вивчення ринку, попиту й інших факторів прогнозуються майбутні можливі фінансові результати [4].

Постановка фінансових задач полягає у визначенні на планований період параметрів одержання доходів, прибутку, граничних розмірів витрат і основних напрямків використаних засобів. Вибір оптимального варіанта здійснюється на основі аналізу тенденцій і поточного фінансового стану розглядаються трохи варіантів положень, у яких може виявитися підприємство, і оптимальні варіанти розвитку фінансів підприємства. Далі складається фінансовий план підприємства у виді балансу його доходів і витрат. Коректування, ув'язування і конкретизація фінансового плану складаються в стикуванні показників фінансового плану з виробничими, комерційний, інвестиційними, будівельними й іншими планами і програмами у встановленні конкретних термінів їхнього досягнення. Погоджені показники фінансового плану доводяться до відповідних підрозділів підприємства і конкретних виконавців.

Аналіз і контроль полягають у визначенні фактичних кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства, зіставленні з плановими показниками, виявленні причин і наслідків відхилень від планових показників, у підготовці заходів для усунення негативних явищ.

Невизначеність, властива ринковим умовам господарювання, визначає нагальну необхідність планування або моделювання діяльності підприємства
[5-9]. При цьому фінансове планування можна визначити як один з найголовніших інструментів зміни напрямків фінансових потоків на підприємстві.

Фінансове планування складається з наступних процедур:

1) аналіз фінансових та інвестиційних можливостей, які мале підприємство;

2) прогнозування наслідків поточних рішень з метою уникнути несподіванок і усвідомити зв'язок зробленого сьогодні з тим, які рішення доведеться приймати в майбутньому;

3) обґрунтування обраного варіанту рішень з ряду можливих (цей варіант і буде представлено в кінцевій редакції плану);

4) оцінка результатів підприємства в порівнянні з цілями, встановленими у фінансовому плані.

Невизначеність майбутнього полягає не у визначенні точних цифр і орієнтирів стану фірми у майбутньому, а у встановленні важливих напрямів (коридору), в межах яких може варіюватись той чи інший показник.

Фінансове планування нетотожне фінансовому прогнозуванню [9-12]. Прогнозування сконцентровано на найбільших ймовірних подіях і результатах. Якщо уявити наперед, що саме може відхили і й заплановане в будь-який інший; бік, тоді найбільш імовірно, що підприємство помітить небезпечні симптоми, а, отже, зможе зреагувати швидше, щоб виправити положення.

Фінансове планування на підприємстві (чи внутрішнє фірмове фінансове планування) базується на використанні трьох основних нею систем [13; 14]:

1) прогнозування фінансової діяльності;

2) поточне планування фінансовою діяльністю;

3) оперативне планування фінансової діяльності.

Кожній з цих систем фінансового планування притаманний певний період і свої форми реалізації його результатів (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Системи фінансового планування і форми реалізації його результатів на підприємстві

Системи фінансового планування	Форми реалізації результатів фінансового планування	Період планування
1. Прогнозування фінансової діяльності	Розробка загальної фінансової стратегії і фінансової політики по основним напрямкам фінансової діяльності підприємства	до 3-х років
2. Поточне планування фінансової діяльності	Розробка поточних фінансових планів по окремих аспектах фінансової діяльності	до 1-го року
3. Оперативне планування фінансової діяльності	Розробка і доведення до виконавців бюджетів, платіжних календарів і інших форм оперативних планових завдань по усім основним питаннях фінансової діяльності	місяць, квартал

Усі системи фінансового планування знаходяться у взаємозв'язку і реалізуються у визначеній послідовності. Початковим вихідним етапом планування є прогнозування основних напрямків і цільових параметрів фінансової діяльності шляхом розробки загальної фінансової стратегії підприємства, яка покликана визначати задачі і параметри поточного фінансового планування [15]. У свою чергу, що поточне фінансове планування створює основу для розробки і доведення до безпосередніх виконавців оперативних бюджетів по всіх основних аспектах фінансової діяльності підприємства.

Система прогнозування фінансової діяльності являється найбільш складною серед розглянутих систем фінансового планування і вимагає для своєї реалізації високо кваліфікованих виконавців [16-18]. На кожному конкретному підприємстві система фінансового прогнозування базується на визначеній фінансовий ідеології.

Фінансова ідеологія підприємства характеризує систему основних принципів здійснення фінансової діяльності конкретного підприємства, обумовлених його «місією» і фінансовим менталітетом його засновників і менеджерів. Здійснюване з урахуванням фінансової ідеології прогнозування фінансової діяльності спрямовано насамперед на розробку фінансової стратегії підприємства. Фінансова стратегія підприємства являє собою тему довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства, обумовлених його фінансовою ідеологією, і найбільше ефективних шляхів їхнього досягнення [17; 19]. Основна мета загальної стратегії - забезпечення високих темпів економічного розвитку і підвищення конкурентної позиції підприємства пов'язаної з тенденціями розвитку відповідного товарного ринку (споживчого чи факторингового виробництва). Якщо тенденції розвитку товарного і фінансового ринку не збігаються, може виникнути ситуація, коли цілі загальної стратегії розвитку підприємства не можуть бути реалізовані в зв'язку з фінансовим обмеженнями [20]. У цьому випадку фінансова стратегія вносить певні корективи в загальну стратегію розвитку підприємства.

Отже, використання систем планування та прогнозування результативності діяльності як складових частин його господарської діяльності дає змогу підвищити ефективність роботи та управління підприємства.

1.2 Прогнозування тенденції розвитку економічної системи

Прогнозування - це процес формування прогнозів на основі аналізу тенденцій і закономірностей розвитку об'єкта (процесу).

Процес прогнозування містить сім етапів (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 - Загальна схема процесу прогнозування

Результатом прогнозування є прогноз, під яким розуміють науково обґрунтоване міркування про можливий стан об'єкту у майбутньому.

З урахуванням визначення прогнозу можна виділити такі його характеристики [21-24]:

- прогноз є наслідком дійсності як єдиного цілого. Майбутнє, відображене в прогнозі, - це результат складного комплексу причин і умов. У прогнозі відображаються реальні умови і суперечності, що зумовлюють зміну прогнозованого явища. Прогноз - це підсумок висновків, емпіричних даних і обґрунтованих припущень, що формують аргументоване припущення про напрями розвитку в майбутньому;

- імовірність виникнення майбутнього як наслідку реальних подій має елемент випадковості. Випадковість розглядається як внутрішня закономірність явищ. Тому прогноз повинен мати оцінку ступеня імовірності настання події.

- прогноз, що має потенціал майбутнього, зазнає впливу від різної дійсності.

Результатом прогнозування є розроблення плану, який реалізує певну стратегію розвитку. Прогноз і план як похідні економічного передбачення мають у своїй природі багато загального, проте план розглядається як більш складна категорія. Найбільш повним є висвітлення взаємозв'язку прогнозування та планування, згідно з яким ці поняття розглядаються з позиції двох стадій єдиного послідовного процесу управління економікою [16; 25]. Перша позиція - прогнозування враховує динаміку соціально-економічного розвитку держави, друга - планування здійснює розробку індикативних планів на перспективний період.

Важливою складовою прогнозування є прогнозування економічне. Воно ґрунтується на вивченні закономірностей розвитку різних економічних явищ і процесів, виявляє найбільш імовірнісні та альтернативні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору й обґрунтування економічної політики.

Відзначають такі функції соціально-економічного прогнозування:

- науковий аналіз майбутніх економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій;

- дослідження об'єктивних зв'язків соціально-економічних явищ господарського розвитку в конкретних умовах;

- оцінювання сформованого рівня розвитку конкретної ситуації і виявлення тенденцій, які можуть скластися у майбутньому, передбачення нових ситуацій та їх оцінка;

- виявлення можливих альтернатив розвитку економіки в перспективі, нагромадження наукового матеріалу для обґрунтованого вибору певних рішень.

Також можна виокремити ще й таку функцію прогнозування, як оцінка об'єкта прогнозування, проте за своєю економічною сутністю ця функція не є самостійною, а входить до наукового аналізу економічних, соціальних та науково-технічних процесів і тенденцій [26; 27].

Таблиця 1.2 - Основні принципи соціально-економічного прогнозування

Назва принципу	Коротка характеристика
Наукова обґрунтованість	В економічних прогнозах усіх рівнів потрібно враховувати вимоги об'єктивних економічних законів, вітчизняний та іноземний досвід формування прогнозів
Альтернативність	Ґрунтується на потребі визначення різних шляхів і методів реалізації, які можуть скластись у майбутньому розвитку об'єкта прогнозування
Адекватність	Характеризує не тільки процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій і взаємозв'язків у розвитку економіки та створення теоретичного аналогу реальних економічних процесів з їх повною і точною імітацією
Цілеспрямованість	Виступає характеристикою активності прогнозу, оскільки зміст прогнозу не зводиться лише до передбачення, а включає і цілі, які мають бути досягненні в економіці завдяки активним діям органів державного управління
Системність	Економіку розглядають, з одного боку, як єдиний об'єкт, а з другого - як сукупність порівняно самостійних напрямів (блоків) прогнозування. Цей підхід передбачає побудову прогнозу на підставі системи методів і моделей. Системність означає певну черговість використання моделей для формування прогнозу економічного і соціального розвитку країни, регіону, галузі тощо

Загалом процес розроблення прогнозу економічного й соціального розвитку складається з таких трьох етапів, окрім постійної роботи із співвиконавцями:

1) підготовка та направлення до співвиконавців на погодження сценарних умов функціонування економіки (перелік прогнозних показників, розподіл розділів прогнозу між відповідальними співвиконавцями, вимоги до їх написання, графік розроблення проекту прогнозу) та отримання від них зауваження і пропозиції;

2) розроблення Міністерством економіки України основних прогнозних макроекономічних показників (ВВП, інфляції, зовнішньої торгівлі, прямих іноземних інвестицій, обсягів технічної допомоги та ін.), перших проектів розділів прогнозу економічного і соціального розвитку та направлення їх для опрацювання і підготовки орієнтовних прогнозних розрахунків за іншими макроекономічними показниками, які належать до повноважень відповідальних співвиконавців. Після цього Міністерство економіки України отримує доопрацьовані матеріали з прогнозними показниками;

3) упорядкування проекту прогнозу та направлення на погодження остаточної версії відповідальним співвиконавцям. Після погодження з ними проект прогнозу економічного і соціального розвитку подається до Кабінету Міністрів України.

Слід зазначити, що схема розроблення прогнозу включає всі необхідні стадії та етапи проведення прогнозування, передбачає узгодженість всіх прогнозних показників з основними завданнями податково-бюджетної та грошово-кредитної сфери, а також соціальної політики, які безпосередньо реалізуються на всіх рівнях державного управління.

1.3 Характеристика методів прогнозування

Соціально-економічне передбачення основних напрямків суспільного розвитку припускає використання спеціальних обчислювальних і логічних прийомів, що дозволяють визначити параметри функціонування окремих елементів продуктивних сил у їхньому взаємозв'язку й взаємозалежності. Систематизоване науково обґрунтоване прогнозування розвитку соціально-економічних процесів на основі спеціалізованих здійснюється з першої половини 50-х років, хоча деякі методики прогнозування були відомі й раніше [22; 28-30]. До них відносяться: логічний аналіз і аналогія, екстраполяція тенденцій, опитування думки фахівців і вчених.

Під методами прогнозування варто розуміти сукупність прийомів і способів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) зв'язків об'єкта прогнозування, а також їхніх вимірів у рамках розглянутого явища або процесу вивести судження певної вірогідності відносно його (об'єкта) майбутнього розвитку.

По оцінкам вітчизняних і закордонних учених у цей час нараховується понад 20 методів прогнозування, однак число базових значно менше (15-20). Багато хто до цих методів ставляться скоріше як до окремих прийомів і процедур, що враховують нюанси об'єкта прогнозування [31]. Інші являють собою набір окремих прийомів, що відрізняються від базових або друг від друга кількістю приватних прийомів і послідовністю їхнього застосування.

В існуючих джерелах представлені різні класифікаційні принципи методів прогнозування. Другою класифікаційною ознакою можна назвати загальний принцип дії методів прогнозування, третьою - спосіб одержання прогнозної інформації. На рис. 1.2 представлена класифікаційна схема методів прогнозування [10]. Як свідчить схема, представлена на рис. 1.2, по ступені формалізації (за першою класифікаційною ознакою) методи економічного прогнозування можна розділити на інтуїтивні й формалізовані.



Рисунок 1.2 - Класифікаційна схема методів прогнозування

Інтуїтивні методи прогнозування як науковий інструмент розв'язання складних проблем дозволяють отримати прогнозну оцінку незалежно від інформаційної забезпеченості [32]. Їх сутність полягає в побудові раціональної процедури інтуїтивно-логічного мислення в поєднанні з кількісними методами оцінюванням і обробки отриманих результатів.

Серед інтуїтивних методів важливе місце відводиться методу експертних оцінок, в основі якого лежить використання оцінок певної групи людей - висококваліфікованих спеціалістів. Для отримання таких оцінок можна використовувати анкети, опитування, таблиці та інші документи, за допомогою яких збирають потрібну інформацію. При цьому розрізняють індивідуальні й колективні експертні оцінки. Індивідуальні експертні методи ґрунтуються на використанні думки експертів-фахівців відповідного профілю незалежно один від одного [32-34]. Серед індивідуальних методів експертних оцінок найчастіше використовують методи, наведені в табл. 1.3.

Таблиця 1.3 - Основні методи індивідуальних експертних оцінок

Назва методу	Сутність методу
Метод інтерв'ю	Здійснюється за безпосереднього контакту експерта зі спеціалістом за схемою „питання-відповідь”, у ході якого прогнозист за раніше розробленим планом ставить перед експертом питання про розвиток об'єкту, що прогнозується
Аналітичний метод	Здійснюється логічний аналіз якої-небудь прогнозованої ситуації, складаються аналітичні доповідні записки. Цей метод передбачає самостійну роботу експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та шляхів розвитку прогнозованого об'єкта
Метод побудови сценаріїв	Ґрунтується на визначенні логіки процесу чи явища в часі за різних умов

Головними перевагами розглянутих методів є можливість максимального використання індивідуальних здібностей експерта та незначний психологічний тиск на окремого виконавця [31; 35]. Однак ці методи малопридатні для прогнозування найбільш загальних стратегій через обмеженість знань одного фахівця про розвиток суміжних галузей науки.

Головним недоліком індивідуальних експертних методів слід вважати велику залежність одержаних даних від суб'єктивізму окремого експерта.

Сутність методів колективної експертної оцінки полягає у визначенні узгоджених думок експертів про перспективні напрями розвитку об'єктів прогнозування, сформульовані раніше окремими фахівцями, а також в оцінці напрямів розвитку об'єкта, що не можуть бути визначені іншими способами. Найпоширеніші методи колективних експертних оцінок наведено в табл. 1.4.

Група методів колективної експертної оцінки ґрунтується на тому, що, по-перше, за колективного мислення більш висока точність результату, а по-друге, під час оброблення незалежних експертних оцінок можуть виникнути продуктивні ідеї, що дає їм значну перевагу перед індивідуальними методами експертної оцінки [36].

Проте в даний час цю групу методів не можна використати в соціально-економічному прогнозуванні як самостійний інструмент, оскільки ця група методів охоплює лише вузькі параметри об'єкта прогнозування і не може виявити структурні макроекономічні зв'язки повною мірою.

Таблиця 1.4 - Основні методи колективних експертних оцінок

Назва методу	Сутність методу	Характеристика наслідків застосування
Метод комісій	Створюється робоча група, функцій якої такі: призначення експертів, проведення опитування, обробка матеріалів, аналіз результатів колективної експертної оцінки. Уточнюються основні напрями розвитку об'єкта, а також складається матриця, що відображає головну ціль, підцілі і заходи їх досягнення. Розробляються питання, що будуть запропоновані експертам. Формою питань може бути список або таблиця, а їх зміст потрібен визначатися специфікою прогнозованого об'єкта. Проводиться опитування експертів та статистична обробка інформації. При цьому обробка даних оцінок експертів служить вихідним матеріалом для синтезу прогнозних гіпотез та варіантів розвитку об'єкта дослідження. Остаточна оцінка визначається як середнє арифметичне оцінок усіх експертів або як середнє нормалізоване зважене значення оцінки. Методика статистичної обробки результатів колективної експертної оцінки для соціально-економічного прогнозування являє собою сукупність оцінок відносної значущості, призначених експертами кожному з оцінюваних напрямів дослідження. Оцінки важливості виражаються в балах і можуть набувати значення від 0 до 1, від 0 до 10, від 0 до 100 і так далі	Усуває недоліки суб'єктивізму, що притаманні методам індивідуальних експертних оцінок, проте його головний недолік полягає в тому, що група експертів у своїх узагальненнях керується логікою компромісу
Метод колективної генерації ідей («мозкова атака»)	Включає два елементи: виявлення імовірних варіантів розвитку об'єкта прогнозування та їх оцінка. За мозкової атаки спочатку активізується творчий потенціал спеціалістів, який знаходить своє відображення в генерації відповідної ідеї. Потім слідує процес деструювання (руйнування, критики) цієї ідеї і формування контрідеї. Це дозволяє за короткий проміжок часу через залучення всіх експертів в активний творчий процес отримати продуктивні результати	Дозволяє знаходити групове рішення щодо визначення можливих варіантів розвитку об'єкта прогнозування. Однак штучне введення обмежень позбавляє можливості оцінити всю різноманітність підходів і тим
		самим з'являється імовірність пропустити оригінальні думки, які мають потенційну цінність
Метод «Дельфі»	Цей метод - багатоетапне узгодження думок групи експертів. Спочатку з'ясовуються індивідуальні думки кожного з групи експертів щодо можливості настання деякої події. При цьому експерти можуть працювати разом, або бути незалежними. Результати опитування збираються і обговорюються журі. Авторам найнижчого та найвищого рівнів прогнозу пропонують переглянути свої думки, а після дискусії проводиться друге опитування, потім - наступне обговорення. Процес може повторюватися доти, доки не з'явиться узгоджений прогноз, прийнятний для всіх експертів	Дає можливість результативно взаємодіяти експертам, хоча результати цієї взаємодії і контролюються керівником групи. Недолік - проблема науково-технічних зрушень, що корелюють дуже складна, оскільки в реальному житті величину кореляції дуже важко виміряти
Матрич-ний метод	Цей метод являє собою впорядкований спосіб розгляду об'єкта та отримання систематизованої інформації за всіма можливими варіантами його розвитку. Він включає ряд прийомів, які мають єдиний принцип дій: системний розгляд характеристик об'єкта та намір не пропустити жодного з них. Для досягнення цієї мети використовується метод систематизованого охоплення інформації, який будується у вигляді матриці, в клітинах якої розміщуються відповідні характеристики об'єкта. Послідовне поєднання одного з параметрів першого рівня з параметром наступного рівня - одне з можливих вирішень проблеми. У результаті створюється нова інформація, що характеризує об'єкт дослідження, та виробляється оцінка всіх можливих альтернатив стану об'єкта	Один з найбільш ефективних методів колективних експертних оцінок, проте в деяких випадках матриця має велику кількість елементів, що значно ускладнює роботу та отримання результату

Ще однією групою методів (рис. 1.2) є формалізовані методи прогнозування, які ґрунтуються на математичній теорії, що забезпечує підвищення достовірності і точності прогнозів, значно скорочує терміни їх виконання, дозволяє полегшити обробку інформації та оцінку результатів. До складу цих методів належать методи екстраполяції та методи математичного моделювання [33].

Метод екстраполяції - один з основних інструментів, що використовуються в соціально-економічному прогнозуванні. Його сутність полягає у вивченні динаміки зміни економічного явища в предпрогнозному періоді і перенесення знайденої закономірності на деякий майбутній період [42]. Обов'язковою умовою застосування екстраполяційного підходу в прогнозуванні варто вважати пізнання та об'єктивне розуміння природи досліджуваного процесу, а також наявність стійких тенденцій у механізмі розвитку.

Якщо передбачається збереження минулих і дійсних тенденцій розвитку на майбутнє, то говорять про формальну екстраполяцію. Якщо ж фактичний розвиток узгоджується з гіпотезами динаміки процесу розвитку з урахуваннями фізичної і логічної сутності, то мають на увазі прогнозну екстраполяцію.

Формуючи прогнози за допомогою екстраполяції виходять зі статистичних тенденцій зміни кількісних характеристик об'єкта. Зокрема, екстраполюються оціночні, функціональні, системні та структурні характеристики об'єкта [42; 43]. Ступінь реальності такого роду прогнозів і відповідно ступінь довіри до них значною мірою зумовлюються аргументованістю вибору меж екстраполяції і стабільністю відповідності „вимірників” відносно сутності розглянутого явища. Варто звернути увагу на те, що складні об'єкти зазвичай не можуть бути охарактеризовані одним параметром. Операцію екстраполяції в загальному вигляді можна подати як визначення значень функції:

Yt + L = ѓ(Ykt * L), (1.1)

де Yt + L - значення рівня, що екстраполюються;

L - період упередження;

Ykt - рівень, взятий за базу екстраполяції.

Для підвищення точності екстраполяції використовують різні способи. Прогнозна екстраполяція може бути у вигляді тренду, що обгинає криву, кореляційних і регресійних залежностей, і може ґрунтуватися на факторному аналізі.

Неодмінною умовою застосування екстраполяції є перебування плавної лінії (тренду), що відображає закономірності розвитку в часі. Тренд застосовують здебільшого як основну складову прогнозованого тимчасового ряду, на яку накладаються інші складові, наприклад сезонні коливання [44]. Екстраполяція на основі тренду передбачає: збір інформації емпіричного ряду показника за минулі періоди; вибір оптимального виду функції, що описує зазначений ряд з урахуванням його згладжування і вирівнювання; розрахунок параметрів обраної екстраполяційної функції; розрахунок прогнозу на майбутнє за обраною функцією.

Найпоширеніші методи екстраполяції узагальнено в табл. 1.5.

Методи прогнозної екстраполяції в цілому ґрунтуються на продовженні тенденцій минулого й сьогодення на майбутній період і можуть використовуватися в прогнозуванні лише на короткостроковий період [42; 45]. Найважливіша умова їх використання - наявність виражених тенденцій розвитку соціально-економічного процесу. За триваліших термінів прогнозування ці методи не дають достатньо точних результатів.

Таблиця 1.5 - Методи екстраполяції

Назва методу	Сутність методу	Характеристика меж та наслідків застосування
Метод найменших квадратів	Сутність методу - пошук параметрів моделі тренду, що мінімізують її відхилення від точок вихідного часового ряду, тобто в мінімізації суми квадратичних відхилень між спостережуваними та розрахунковими значеннями. Модель тренду можна розрізняти за видом. Ії вибирають у кожному конкретному випадку відповідно до деяких статистичних критеріїв. Найпоширеніші в практичних дослідженнях такі функції: линейна, квадратична, ступенева, показова, експоненціальна, логистична, зокрема, лінійна функція як найпростіша, що достатньою мірою задовольняє вихідним даним	Широко використовується в прогнозуванні за рахунок простоти методу та можливості реалізації на персональному комп'ютері. Головний недолік - модель тренду жорстко фіксується, можна використовувати лише за незначних періодів попереджування, тобто за короткострокового прогнозування
Метод експоненціального згладжування	Дає змогу отримати оцінку параметрів тренду, що характеризують не середній рівень процесу, а тенденцію, яка склалась на час останнього	Використовується для коротко- і середньострокового
Назва методу	Сутність методу	Характеристика меж та наслідків застосування
	спостереження, а також оцінити параметри моделі, яка описує тенденцію, сформовану наприкінці базисного періоду	прогнозування. Його переваги - він не потребує значної інформаційної бази та передбачає її інтенсивний аналіз, а моделі, що описують динаміку показника, мають просте математичне формулювання
Методи ковзної середньої	Дозволяє вирівнювати динамічний ряд через його розподілення на рівні частини з обов'язковим збігом у кожній з них сум модельних та емпіричних значень. За допомогою ковзної середньої можна частково усунути вплив як випадкової складової, так і ряду періодичних складових, що дає змогу виконати аналіз згладженої кривої і виділити закономірну тенденцію. Для визначення ковзної середньої використовують два підходи: метод простої ковзної середньої та метод зваженої ковзної середньої. При цьому метод зваженої ковзної середньої дає змогу ліпше зберегти характер вихідного ряду та представити його в згладжених значеннях за рахунок вибору вагових коефіцієнтів	У ряді випадків може призводити до помилкових висновків. Використовуючи декілька разів просту ковзну середню можна отримати ряд з достатньо закономірною поведінкою (ефект Слуцького)
Адаптивні методи	Використовуються в ситуації, коли відбувається зміна зовнішніх умов; набувають значущості останні реалізації досліджуваного процесу. Загальна схема побудови адаптивних методів така. За кількома першими рівняннями будують модель і оцінюють її параметри. На основі побудованої моделі розраховують прогноз на один крок вперед, при цьому його відхилення від фактичного рівня ряду розцінюють як помилку прогнозування, яка враховується відповідно до прийнятої схеми коригування моделі. Далі за моделлю з відкоригованим параметром розраховують подальшу прогнозну оцінку. Модель постійно вбирає в себе нову інформацію і до кінця періоду навчання відображає існуючу тенденцію розвитку процесу. Прогноз отримують як екстраполяцію останньої тенденції. Численні адаптивні методи відрізняються один від одного лише способами числової оцінки параметрів моделі.	Як і більшість методів екстраполяції використовується лише для короткострокового прогнозування

Інший недолік методів екстраполяції полягає в тому, що вони не можуть достатньою мірою враховувати вплив неекономічних факторів, таких як, наприклад, витрати, зумовлені загостренням соціально-політичної ситуації в умовах перехідної економіки.

Найдосконаліші з формалізованих методів - це методи моделювання, які є найскладнішими з усіх методів прогнозування.

Моделювання - це процес формалізації сукупності економічних явищ і тенденцій, що відбуваються під впливом різноманітних (явних та неявних) факторів з метою виявлення найхарактерніших закономірностей, що за певних обставин проявлятимуться в майбутньому з урахуванням впливу факторного [45-47], лагового і структурного аспектів збалансованості економіки та їх синтезу на основі принципу оптимальності.

Факторний аспект збалансованості економіки ґрунтується на взаємозв'язку між обсягом випуску продукції і витратами факторів виробництва. Він зводиться до визначення такої пропорції між факторами виробництва, яка дозволяє забезпечити заданий випуск продукції.

Лаговий аспект збалансованості ґрунтується на розподіленні в часі витрат факторів виробництва та досягнутого ефекту в разі їх взаємодії. Головні лагові характеристики пов'язані з відтворенням основних фондів.

Структурний аспект збалансованості ґрунтується на пропорціях між першим і другим підрозділами суспільного виробництва та взаємозв'язках міжгалузевих потоків продукції з елементами кінцевого споживання. У зв'язку з цим, треба зважати на етапність проведення моделювання: збір даних; вибір методу моделювання; формалізацію завдання; розроблення сценаріїв прогнозу; визначення наслідків за кожним із сценаріїв.

Інструментом моделювання є модель - це умовне зображення об'єкта, що відображає його найістотніші характеристики, потрібні для проведення дослідження. У широкому розумінні моделями називають замісники об'єкта дослідження, з таким ступенем подібності до об'єкта, що дозволяє одержати нове знання про нього [45; 46]. Модель варто розглядати як математичний опис об'єкта. У цьому разі модель визначається як явище (предмет, установка), що знаходиться в деякій відповідності з досліджуваним об'єктом і може його заміщати в процесі дослідження, подаючи інформацію про об'єкт.

У вузькому розумінні моделі її розглядають як об'єкт прогнозування; її дослідження дозволяє одержати інформацію про можливий стан об'єкта в майбутньому і способи досягнення такого стану. У цьому випадку метою прогнозної моделі є одержання інформації не про об'єкт взагалі, а тільки про його майбутній стан.

Засобом вивчення закономірностей розвитку економічних процесів є економіко-математична модель. Вона являє собою систему взаємозв'язків між економічними показниками, описаними за допомогою математичних методів.

Для прогнозування та регулювання розвитку економічних процесів використовують економіко-математичні моделі. Їх принциповою особливістю є використання прогнозного інструментарію моделювання, що ґрунтується на методах кореляційно-регресійного аналізу. Економіко-математичні моделі в прогнозуванні широко використовуються для складання соціально-економічних прогнозів. До таких моделей належать: однофакторні й багатофакторні моделі економічного росту, моделі розподілу суспільного доходу, структурні, імітаційні, моделі, моделі відтворення основних фондів та руху інвестиційних потоків та ін.

Змістовний опис об'єкта можна подати у вигляді його формалізованої схеми, що вказує, які параметри і вихідну інформацію потрібно зібрати, щоб обчислити необхідні величини. Математична модель на відміну від формалізованої схеми містить конкретні числові дані, що характеризують об'єкт. Розроблення математичної моделі багато в чому залежить від уявлення прогнозиста про сутність модельованого процесу [44]. На підставі своїх уявлень він висуває робочу гіпотезу, за допомогою якої створюється аналітичний запис моделі у вигляді формул, рівнянь і нерівностей. У результаті розв'язання системи рівнянь одержують конкретні параметри функції, якими описується зміна прогнозованих показників.

Розрізняють факторні та структурні моделі. Окрім цього, до групи методів моделювання слід додати імітаційне моделювання.

Факторні моделі описують залежність рівня і динаміки того чи іншого показника від рівня і динаміки економічних показників, що впливають на нього. Зазначені моделі можуть включати різну кількість змінних величин і відповідних параметрів. Найпростіші види факторних моделей - однофакторні, у яких фактором є будь-який тимчасовий параметр. Однофакторна модель має такий вигляд:

y = a + b (x), (1.2)

де y - значення прогнозного показника;

a - вільна змінна;

x - значення фактора;

b - параметр, що характеризує норму зміни y на одиницю x.

На відміну від однофакторної багатофакторна модель дозволяє одночасно враховувати вплив декількох факторів на рівень і динаміку прогнозованого показника. При цьому останній виступає як функція від факторів:

y = ѓ (x1, x2, x3, … xn), (1.3)

де x1 x2, x3, … xn - фактори, які розрізняються як внутрішні (ендогенні) і зовнішні (екзогенні).

Для поглибленого аналізу динаміки економічного зростання був вивчений взаємозв'язок між обсягом виробництва та факторами, що на нього впливають. Передусім це виробнича функція Кобба-Дугласа, що показує залежність загального випуску продукції від двох факторів: капіталу й праці [43]. Надалі був врахований також вплив третього фактора - технічного прогресу.

Оскільки метою створення моделі прогнозування є отримання інструментарію, який би дозволяв виконувати розрахунки різних сценаріїв економічного розвитку, то доцільно розробити модель, у якій буде залучено значну кількість змінних факторів. Тобто модель має бути багатофакторною. Потрібно також вирішити питання про вибір між структурною та неструктурною моделями.

Неструктурні методи прогнозування ґрунтуються на використанні кореляцій редукованих форм у спостережуваних часових рядах, майже не спираючись на економічну теорію.

Структурні моделі, навпаки, розглядають і тлумачать економічні дані крізь призму тієї або іншої економічної теорії. Ті завдання прогнозування, що стосуються вироблення безумовних, швидше ніж умовних прогнозів (тобто, коли інтерес становить траєкторія руху економіки без змін в економічній політиці) не потребують структурних моделей [44]. Виникає питання щодо якості даних, зокрема надійності, регулярності, довжини динамічних рядів, частоти, охоплення та ін. Неструктурні моделі більш критичні до якості даних, ніж структурні, а враховуючи стан ринкової кон'юнктури, що знаходиться в процесі трансформації, доцільно зупинитися саме на розробленні структурної моделі.

За останні роки значного поширення набули імітаційні моделі прогнозування показників соціально-економічного розвитку. Імітаційне моделювання - це різновид аналового моделювання, реалізованого за допомогою набору математичних засобів, спеціально імітуючих комп'ютерних програм і технологій програмування, що дозволяють за допомогою процесів - аналогів провести цілеспрямоване дослідження структури і функцій реального складного процесу в пам'яті комп'ютера в режимі «імітації», виконати оптимізацію певних його параметрів.

Імітаційна модель являє собою не закінчену систему рівнянь, а розгорнуту схему з детально описаною структурою і поведінкою об'єкта дослідження. Імітаційні моделі мають деякі переваги [45]. Зокрема, це можливість використовувати більш адекватні реальним економічним процесам моделі та майже необмежено експериментувати з моделлю за різних припущень; доволі легке включення в модель факторів невизначеності, випадкового характеру певних змінних; доволі легке відображення динаміки процесів та їх часових параметрів.

Оскільки імітаційні моделі можуть враховувати і неформальні зв'язки та характеристики прогнозної системи, вони здатні більш адекватно відобразити її розвиток. Однак саме опис таких неформальних характеристик і викликає основні труднощі в побудові імітаційних моделей.

Імітаційні моделі - це найдосконаліший засіб прогнозування, оскільки враховують як формальні, так і неформальні економічні взаємозв'язки. Проте їх головним недоліками слід вважати складність оцінки неформальних зв'язків в економіці та високу вартість програмного забезпечення, що потрібно для побудови імітаційної моделі.

1.4 Прогнозування фінансової діяльності підприємства

Прогнозування фінансової діяльності підприємства на сучасному етапі розвитку економіки є складним етапом фінансового планування. Досвід країн із розвиненою ринковою економікою свідчить про неухильне підвищення ролі фінансового планування на підприємствах, у фірмах і корпораціях. І це дає їм можливість уникати значних прорахунків і пов'язаних із ними втрат. Однак, на жаль, сучасні методи планування і управління фінансами далекі від ідеалу як за своєю структурою, так і за способами використання.

Безсумнівний інтерес викликає питання про напрями і специфіку застосування прогнозної моделі на рівні підприємства.

Нині прогнозування фінансової діяльності суб'єкта господарювання відіграє важливу роль. Потрібні нестандартні підходи, які передбачають розробку і реалізацію нових, гнучких методик, спрямованих на більш універсальне співвідношення планованих фінансових показників.

Процес прогнозування необхідно починати з прогнозу обсягів продажу, після чого визначаються необхідні активи для підтримки його рівня і приймається рішення щодо джерел фінансування необхідних активів [48]. Потім можна спроектувати план руху готівки і балансові звіти.

Прогноз обсягу продажу, якій є початком усього процесу прогнозування, дає змогу отримати таку інформацію:

- передбачувані затрати на здійснення мети планування або видатки, які пов'язані з продажем (реалізацією) і маркетинговими рішеннями;

- передбачуваний обсяг робіт, що закладений у календарний план при плануванні виробничих потужностей (інакше кажучи, потреби у трудових і матеріальних ресурсах та організації їх використання).

Прогноз обсягів слід починати з огляду величин продажу за минулі 2-3 роки, використовуючи графічну форму [49]. Беручи за основу попередні тренди обсягів продажу, виробництва нової продукції й прогноз загальноекономічного стану, можна спрогнозувати темп зростання обсягу продажу протягом року та прибуток із продажу.

Наведемо деякі фактори, які повинно розглядати підприємство у процесі прогнозування обсягів продажу:

1) рівень економічної активності на ринку, де працює компанія (наскільки стійкий економічний стан очікується на кожній території збуту);

2) майбутня частка ринку, яку може зайняти підприємство на кожній території;

3) виробничі й дистриб'юторські можливості підприємства, потенціал його конкурентів, виробництво нової продукції, що може бути запланована як підприємством, так і його конкурентами;

4) стратегії ціноутворення. Наприклад, чи планує підприємство підвищити ціни для зростання прибутку або понизити їх для збільшення частки ринку та отримання переваг від економії на витратах;

5) інфляційні впливи на ціну. Підприємство може планувати підвищити ціни у середньому на величину очікуваного підвищення рівня інфляції;

6) вплив рекламних кампаній, умов кредитування, просування товарів тощо. Тому прогнозується і розвиток цих напрямів.

Слід проявляти акуратність при прогнозуванні продажу [44]. Це не означає якихось особливих труднощів, але якщо прогнози підприємства надто оптимістичні, то у кінцевому підсумку підприємство обтяжить себе накопиченим, не зайнятим у виробництві устаткуванням та оборотним капіталом.

Будь-який прогноз фінансових вимог повинен включати визначення:

- розміру необхідних грошових фондів протягом даного періоду;

- частини цих фондів, які будуть утворені з внутрішніх джерел протягом аналогічного періоду;

- потреби у зовнішніх джерелах фінансування, за мінусом утворених фондів від необхідних.

Визначення ймовірної діяльності підприємства в майбутньому може бути забезпечено шляхом розробки прогнозних фінансових документів - проектів майбутніх звіту про фінансові результати, звіту про грошові потоки та бухгалтерського балансу.

Прогнозний звіт про фінансові результати та звіт про грошові потоки являють собою робочий план для всього підприємства в цілому, а прогнозний бухгалтерський баланс відображає сумарний вплив передбачуваних майбутніх управлінських рішень на фінансовий стан підприємства.

Розробка прогнозних фінансових звітів являє собою складний процес фінансового прогнозування, яке повинно здійснюватись у чіткій послідовності. Фінансове прогнозування включає складання таких бюджетів на фінансових звітів:

- бюджетів поточної діяльності;

- грошового бюджету;

- прогнозних фінансових звітів.

Складові частини фінансового прогнозування (бюджету поточної діяльності, грошовий бюджет, інвестиційний та фінансові плани, прогнозні фінансові звіти) тісно пов'язані між собою, оскільки будуються на основі одного і того ж комплексу вихідних положень (рис. 1.3).

Схема складання прогнозних фінансових звітів, наведена на рис. 1.3, показує, як різноманітні бюджети поточної діяльності зливаються в єдиний консолідований грошовий бюджет, який в свою чергу підкріплюється специфічними конкретними даними з інвестиційного і фінансового планів (верх схеми) [45]. Таким чином, прогнозні фінансові звіти - всеохоплюючий вираз очікуваного стану підприємства в майбутньому.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.3 - Система прогнозування фінансових звітів

Наведена система є основою визначення методичних підходів та послідовності прогнозування фінансових звітів. Прогнозування кожного фінансового звіту базується на своїй основі.

Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану. Аналіз фінансової звітності повинен дати відповідь на два запитання: перше, чи має підприємство прибуток за результатами своєї господарської діяльності і друге - чи спроможне підприємство виконати взяті на себе зобов'язання і чи не призведе таке виконання до його ліквідації в зв'язку з недостатністю ресурсів.

У методичному плані основним інструментом будь-якого прогнозу є схема екстраполяції. Розрізняють формальну й прогнозну екстраполяцію. Формальна базується на припущенні про збереження в майбутньому минулих і справжніх тенденцій розвитку об'єкта прогнозу [50]. При прогнозній екстраполяції фактичний розвиток погоджується з гіпотезами про динаміку досліджуваного процесу з обліком у перспективі його фізичної й логічної сутності.

При короткостроковому прогнозуванні важлива динаміка розвитку досліджуваного показника на кінці періоду спостережень, а не тенденція його розвитку, що зложилася в середньому на всім періоді передісторії. Властивість динамічності розвитку фінансово-економічних процесів часто переважає над властивістю інерційності, тому більше ефективними є адаптивні методи, що враховують інформаційну нерівнозначність даних.

Адаптивні моделі й методи мають механізм автоматичного настроювання на зміну досліджуваного показника. Інструментом прогнозу є модель, первісна оцінка параметрів якої виробляється по декількох перших спостереженнях. На її основі робиться прогноз, що рівняється з фактичними спостереженнями. Далі модель коректується відповідно до величини помилки прогнозу й знову використовується для прогнозування наступного рівня, аж до вичерпання всіх спостережень. Прогноз виходить як екстраполяція останньої тенденції. У різних методах прогнозування процес настроювання (адаптації) моделі здійснюється по-різному.

...