0,497

0,471

0,471

y = 0,4962x-0,182

2

Коефіцієнт строку використання основних засобів

0,985

0,891

0,892

y = -0,184ln(x) + 0,924

3

Коефіцієнт амортизації нематеріальних активів

0,600

0,477

0,478

y = 0,5376e-0,077x

4

Період обороту операційних необоротних активів, які

використовує підприємство

2,050

2,138

2,140

y = 1,016x0,1856

5

Коефіцієнт вибуття операційних необоротних активів

1,543

1,181

1,182

y = -0,065ln(x) + 0,4862

6

Коефіцієнт оновлення операційних необоротних

активів

1,622

1,071

1,072

y = 0,3491ln(x) - 0,2582

7

Ліквідність та платоспроможність

Чисті оборотні активи,

тис. грн.

1794482,210

1538561,733

1540013,42

y = 11259ln(x) + 4991,7

8

Коефіцієнт поточної

ліквідності

3,256

3,004

3,01

y = 0,171x + 0,977

9

Коефіцієнту швидкої

ліквідності

2,725

2,509

2,51

y = 0,19ln(x) + 0,934

10

Коефіцієнт абсолютної

ліквідності

1,391

1,286

1,29

y = 0,1309x0,7162

11

Коефіцієнт маневрування

0,797

0,548

0,55

y = 0,1486x2 - 1,3954x + 2,248

12

Частка оборотних коштів

0,193

0,200

0,20

y = 0,0482ln(x) + 0,4439

13

Частка запасів в поточних

активах

0,135

0,179

0,18

y = 0,2258x0,1189

14

Частка чистих оборотних

активів

4,349

4,011

4,02

y = 0,3054ln(x) + 1,0556

15

Коефіцієнт незалежності

0,580

0,677

0,678

y = -0,015x + 0,645

16

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу

0,420

0,322

0,322

y = 0,3528e0,0199x

17

Фінансова стійкість та стабільність

Коефіцієнт залежності

1,703

1,487

1,488

y = 1,5084x0,1368

18

Коефіцієнт фінансової стабільності

1,151

2,230

2,233

y = 0,022x + 2,778

19

Показник фінансового левериджу

0,225

0,529

0,530

y = 0,0265ln(x) - 0,0014

20

Коефіцієнт маневреності

0,219

0,189

0,189

y = 0,011x + 0,135

21

Коефіцієнт довгострокового залучення

позикових коштів

0,226

0,331

0,331

y = 0,0239ln(x) - 0,0008

22

Коефіцієнт структури залученого капіталу

-0,316

1,299

1,301

y = 0,0203ln(x) - 0,0015

23

Коефіцієнт інвестування

0,722

0,848

0,849

y = -0,003x + 1,183

24

Ділова активність

Коефіцієнт оборотності активів

0,619

0,668

0,669

y = -0,0471x2 + 0,4529x + 0,016

25

Коефіцієнт оборотності

дебіторської заборгованості

8,170

8,984

8,994

y = 11,202ln(x) + 3,4462

26

Коефіцієнт оборотності

кредиторської заборгованості

9,426

9,807

9,817

y = 3,4613ln(x) + 10,704

27

Коефіцієнт оборотності

матеріально-виробничих запасів

9,109

10,480

10,491

y = 4,1662x0,0342

28

Коефіцієнт оборотності власного

капіталу

0,523

0,565

0,566

y = -0,0042x3 - 0,0011x2 + 0,2931x + 0,092

29

Коефіцієнт оборотності

основних засобів

0,356

0,442

0,442

y = 3,7483ln(x) + 0,877

30

Рентабельність та прибутковість

Коефіцієнт рентабельності активів

-0,124

0,017

0,018

y = 0,7032ln(x) - 0,0453

31

Коефіцієнт рентабельності реалізації 1

0,146

0,221

0,221

y = 0,1378e0,1119x

32

Коефіцієнт рентабельності реалізації 2

-0,228

0,026

0,026

y = 0,115ln(x) - 0,0022

33

Коефіцієнт рентабельності основної діяльності

1,546

0,838

0,839

y = 0,0752ln(x) + 0,236

34

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу

-0,124

0,017

0,018

y = 0,2142ln(x) - 0,0331

Прогноз показників фінансового стану ВАТ «Укртелеком» на наступний рік наведена у табл. 2.12. Вихідні дані приведено у підрозд. 2.2.

Метод ковзної середньої найбільш простий та дає лише приблизний рівень значень, адаптивна поліноміальна модель не дає повної картини із-за невеликої кількості минулих значень. Отже перші два методи фактично необхідні, щоб підібрати рівняння функції при аналітичному вирівнюванні.

Загалом, після порівняння минулої динаміки показників фінансового стану підприємства та приведеного прогнозу можна пробачати збереження тенденції розвитку підприємства. Однак, із-за коливань показників прогнозні значення можуть трохи відрізнятись від реальних.

Отже, проаналізувавши прогнозні значення показників фінансового стану можна зробити деякі висновки та розробити пропозицію щодо ведення господарської діяльності.

Вартість майна підприємства щороку не збільшується, що свідчить про спад економічного потенціалу підприємства та його потужності.

Позиковий капітал підприємства сформований в основному за рахунок короткострокових кредитів та кредиторської заборгованості. Підприємство починає входити у кризовий стан стосовно ліквідності та платоспроможності та стає нестабільним.

На підприємстві відбуваються негативні тенденції. Зменшується коефіцієнт оборотності активів із-за запасів та кредиторської заборгованості. Але за рахунок зниження оборотності дебіторської заборгованості тривалість операційного циклу на підприємстві підвищилася.

Отже, для покращення діяльності підприємству необхідно більшу частину прибутку направляти на оновлення основних засобів, та проводити більш жорстку політику по розрахунках з дебіторами.

Надалі слід очікувати регресію розвитку підприємства, особливо враховуючи зовнішні чинники (підрозд. 2.1): нестабільність економічної діяльності в державі, недосконалість та змінність податкового законодавства, відсутність оборотних коштів.

Розділ 3

Напрямки фінансового прогнозування

3.1 Шляхи удосконалення системи фінансового прогнозування

Системний підхід у фінансовому прогнозуванні підприємства полягає в тому, що кожен його підрозділ розглядається як елемент внутрішньо комплексної підсистеми, а план його діяльності обґрунтовується, виходячи з вимог, які ставляться до розвитку цієї перспективи. У свою чергу, кожна така підсистема подається як елемент підсистеми більш високого порядку, і так доти, доки все підприємство не буде розглянуто як єдина система. Так досягається повнота вираження економічних вимог до фінансового прогнозування діяльності підприємств, а ієрархічна структура таких вимог обумовлює необхідність багаторівневої організації системи прогнозування.

На нижньому рівні об'єктами фінансового прогнозування виступають внутрішньовиробничі підрозділи підприємства. На верхньому розглядається підприємство в цілому, з усіма підрозділами включно. На проміжних рівнях об'єктами фінансового прогнозування стають сукупності взаємопов'язаних виробництв і видів діяльності, які виділяють за різними ознаками, істотними для того чи іншого аспекту їхнього планового розвитку [43]. Мета прогнозування на цьому рівні полягає в конкретизації та забезпеченні виконання господарських вимог, що ставляться до фінансових планів розвитку підсистем нижчих рівнів.

Мету функціонування підприємства можна визначити як задоволення суспільних потреб у його кінцевій продукції з мінімальними витратами на її виробництво і за умови ефективного використання як проміжних продуктів підприємства, так і виділених йому господарських ресурсів багатоцільового призначення.

Під час конструювання оптимізаційних моделей фінансового прогнозування підприємства необхідно враховувати певні обставини. Аналіз взаємозв'язків даного виробничого підприємства в системі суспільного виробництва показує, що різні сфери економіки та її підрозділів, з одного боку, неоднаково реагують на зміну внутрішньої структури й динаміки розвитку підприємства в цілому, з іншого - справляють різний вплив на показники його розвитку та ефективності. Адекватне відображення зовнішніх зв'язків вимагає виділеній виробництв, що мають найтісніші зв'язки з кінцевими результатами господарювання. Наприклад, в ситуації, коли відоме завдання на виробництво продуктів до пов'язаних видів діяльності логічно зарахувати лише виробництва, пов'язані з поставками засобів виробництва. У цьому випадку взаємозв'язок внутрішньої структури підприємства та умов споживання виробленої ним продукції буде відсутнім, а вибір варіантів розвитку підприємства може здійснюватися на основі порівняння їхніх затратних характеристик. Народногосподарські витрати ресурсів можна уявити як певне «навантаження» на економіку, а ефективними будуть варіанти, які мають її найменше значення.

Загальним критерієм оцінки діяльності підприємства виступає ступінь задоволення ним потреб народного господарства у відповідній продукції. Оптимальний за будь-якими критеріями план є ефективним у математичному смислі. Поняття ефективності плану, сформульоване Л. В. Канторовичем, дуже плідне при математичному аналізі економічних моделей.

Нехай у - план (вектор) виробництва продукції підприємства, a b - вектор витрат зовнішніх для підприємства ресурсів, необхідних для виробництва у. План (у, b) називається ефективним, якщо не існує іншого плану, який реалізується в рамках заданих можливостей (у', b'), такого, що (y', b') ? (y, b) і у'?у, b'?b. Зокрема, ефективність фінансового плану (у, b) означає, що неможливо забезпечити виробництво у з меншими витратами хоча б одного ресурсу, не збільшуючи витрат інших ресурсів, і, відповідно, за даних витрат збільшити виробництво одного з видів продукції, не зменшуючи випуску інших. Процедура визначення фінансового плану, який би відповідав заданому критерієві, полягає в такому. Задаються фінансові ресурси b, а потім за допомогою оптимізаційної моделі визначається виробництво у. Якщо одержане значення у задовольняє фінансові можливості підприємства, то процес закінчується.

Зручність методу визначається насамперед тим, що він блочний, а блоки відповідають підрозділам і видам діяльності підприємства та відповідним органам управління ними. Підготовка інформації і розрахунки блоків фінансового плану можуть проводитися певною мірою ізольовано.

Нехай l - номер виду діяльності і b - заданий вектор зовнішніх для підприємства ресурсів. Підрозділи виробляють різну продукцію. Загальний фінансовий план підприємства (у, b) - це сукупність планів підрозділів {у(і), с(і)} така, що ?с(і) = b, у = (у(1), ..., у(і), ..., у(n)).

Очевидно, що загальний фінансовий план (у, b) буде ефективним у визначеному вище смислі тільки тоді, коли всі плани підрозділів також ефективні. Припустимо далі, що підприємству і виділено ресурси с(і), тобто план виробництва у(і) досить швидко можна вирахувати за допомогою того чи іншого оптимізаційного алгоритму за певним критерієм оптимальності. Це означає, що оптимізаційна задача має не надто велику розмірність. Тоді визначення загальновиробничого фінансового плану зводиться до розподілу ресурсів b між підрозділами підприємства. За умови довільного розподілу кожен підрозділ визначає ефективний фінансовий план. Сукупність таких планів буде ефективним фінансовим планом підприємства (у, b). Однак останній може не бути оптимальним щодо заданого критерію, наприклад максимізації прибутку, максимізації номенклатури продукції підприємства.

Під час розробки моделей оптимального фінансового прогнозування підприємства, призначених для використання в господарській діяльності, виникає особливе завдання в галузі економіко-математичного моделювання - створення поряд з моделями господарських об'єктів моделей процесів прогнозування та управління. З математичної точки зору ці моделі повинні являти собою алгоритми розв'язання задач математичного програмування великої розмірності, що викликає певні труднощі.

В економічному значенні моделі процесів побудови фінансових планів підприємства повинні відображати найістотніші зв'язки внутрішньогосподарських об'єктів та орієнтувати на загальносистемне оптимальне узгодження локальних фінансових планів. Відображення ієрархічної структури системи фінансового прогнозування та управління підприємством призводить до моделювання взаємодії рівнів управління відповідно до загальносистемних зв'язків:

- розподіл загальносистемних фінансових ресурсів між внутрішньогосподарськими об'єктами;

- визначення рівнів внутрішньогосподарської кооперації підрозділів підприємства;

- визначення рівнів спеціалізації підприємства, якщо одні й ті ж послуги можуть пропонувати кілька підприємств;

- узгодження локальних цільових функцій із загальносистемним критерієм оптимальності.

Через те що більшість модельованих економічних процесів, об'єднаних в одній системі, у дійсності протікають паралельно, реалізація моделей функціонування має виконуватися на машинних комплексах. У цьому випадку сам процес рахунку краще імітує реальні дії. Моделювання економічних процесів підприємства являє собою одну з найбільш природних та найбільш актуальних задач реалізації на машинних комплексах.

3.2 Вплив фінансового прогнозування на ефективність фінансового менеджмент ВАТ «Укртелеком»

У теоретичному плані фінансове прогнозування розглядається як невід'ємна частина загального прогнозування господарсько-виробничої діяльності підприємства.

При фінансовому прогнозуванні теоретики оперують спеціальними категоріями: зовнішнє середовище, цілі, сфера застосування, стратегія і т. ін.

Зовнішнє середовище - це економічні, фінансові, валютні, кредитні, конкурентні та інші чинники, з якими стикається щодня підприємство.

У фінансовій сфері в більшій мірі проявляється непевність. Ризик вкладення коштів виявляється в двох видах ризику (систематичний і несистематичний), що пов'язано з економічною системою і відповідною діяльністю даного підприємства. Систематичний ризик визначається зовнішнім середовищем, а несистематичний - внутрішніми відношеннями (суб'єктивними та об'єктивними чинниками). Дослідники підкреслюють, що реальність і врахування всіх зовнішніх економічних, фінансових, валютних та інших обставин визначають якість фінансових планів, які розробляються підприємством самостійно.

При розробці планів кожне підприємство ставить перед собою певні цілі. А при формуванні стратегічних планів підприємство виділяє основні напрямки розвитку, які зводяться до визначених цілей. Недостатність інформації і швидкість її опрацювання ускладнюють формування цілей, що підтверджує і зарубіжний, і вітчизняний досвід.

Для визначення цілей і сфер застосування капіталу підприємство повинно поставити конкретні, засновані на розрахунках завдання. Вони можуть бути кількісними, наприклад реалізація певної кількості товарів, а у фінансовій галузі підприємство може поставити таке завдання: досягти коефіцієнтів прибутковості або коефіцієнтні заборгованості належного рівня.

На основі визначеної мети, сфери застосування, поставлених завдань розробляється стратегія підприємства. Стратегія - це визначення довгострокових цілей і завдань підприємства, прийняття курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей.

Стратегія втручається у фінансову дійсність через прогнозування. Стратегічне прогнозування розглядається західними економістами з різних точок зору:

1) як одна з функцій управління;

2) як вибір із декількох варіантів в умовах непевності і ризику;

3) як поведінка юридичної особи - підприємства - під впливом непевності зовнішнього середовища і особливостей розвитку внутрішніх чинників.

Фінансове прогнозування економісти розглядають як важливий засіб у здійсненні стратегії. Планування - це розробка деталізованого порядку дій на наступний період для впровадження стратегії. Тому такі фінансові документи, як бюджет грошових виплат прибутків, прогноз прибутку, - важлива складова частина фінансового планування та прогнозування.

Фінансова стратегія погоджується із загальною стратегією економічного розвитку підприємства. Це чинник забезпечення нормального функціонування підприємства в майбутньому Початкове завдання - розвиток здорової конкурентної позиції, яка визначається в процесі розробки інноваційного, маркетингового, організаційного, цінових, збутових та інших напрямків як стратегії підприємства, так і його політики.

Прогнозування фінансових звітів включає в себе як дослідження минулих тенденцій, так і передбачення майбутнього стану. Тенденції можуть бути виявлені за використання різних методів аналізу від простого дослідження характерних рис, які наглядно розрізняють, до застосування різноманітних статистичних методів з метою побудови тренду для використання його як бази для висновків про майбутній стан підприємства. Прогнозування ключових елементів можна почати з побудови такого тренда, але не екстраполювати минулі тенденції, хоча за відсутності впевненості в довготривалості вибраного виду бізнесу. Прогнозування фінансового стану підприємства доводиться здійснювати з врахуванням минулого досвіду, щоб забезпечити підприємців реальними прогнозами, які в нашій країні через нестабільність політичної та економічної системи можуть бути короткостроковими.

Отже, керівник чи менеджер, маючи дані в абсолютних, відносних показниках, які приведені в динаміці та характеризують фінансово-господарську ситуацію на підприємстві, приймають відповідні рішення. Дані корективи щодо управління підприємством мають базуватися на результатах проведеного аналізу, тобто повинні бути виявлені фактори, що впливають на негативні тенденції господарської діяльності і, як наслідок, зменшення ефективності діяльності, а також фактори, що мають резерви для росту ефекту господарської діяльності. Також важливим елементом процесу управління є виявлення на початкових етапах всіх негативних тенденцій та ліквідація їх. При цьому керівник, здійснюючи управління, виходить з специфіки даного виду діяльності та практичного досвіду, що є незаперечним елементом процесу управління, бо аналіз фінансової звітності не дозволяє робити категоричних висновків і тільки орієнтує користувача інформації щодо оцінки фінансового стану підприємства та визначенні його «слабких» місць.

Першочерговим завданням фінансової служби підприємства є фінансовий контроль за виконанням планів та завдань по випуску високорентабельної, конкурентоспроможної продукції зі зниженням витрат на виробництва, запровадження режиму економії матеріальних ресурсів та управління виробництвом.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої комерційної і фінансової діяльності, що вищі показники виробництва і реалізації продукції робіт і послуг, нижча їх собівартість, то вища рентабельність і вищий прибуток, то кращим є фінансовий стан підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання плану з виробництва і реалізації відбувається підвищення собівартості продукції, робіт, послуг, зменшення виторгу і суми прибутку і, як наслідок, - погіршення фінансового стану підприємства його платоспроможності.

Можна зазначити основні фактори, що впливають на діяльність ВАТ «Укртелеком»:

1) політичні: оскільки діяльність ВАТ пов'язана з комунікаційними об'єктами, які є державною власністю, навіть незначна зміна державного устрою або законодавства може суттєво вплинути на розвиток технологічних можливостей та впровадження технологій на цих об'єктах;

2) фінансово-економічні: проблеми фінансово-економічного характеру, як правило, виникають на державному рівні шляхом недостатнього фінансування: програм розвитку; сервісного обслуговування; планового ремонту; впровадження нових технологій;

3) виробничо-технологічні: загалом виробничо-технологічна база забезпечує неоптимальне виконання робіт за напрямками діяльності;

4) соціальні: людський фактор лежить в основі будь-якого процесу, від документообороту до монтажу обладнання;

Загалом, можна зазначити, що ВАТ має задовільний фінансовий стан. Показники фінансової стійкості свідчать про те, що підприємство не є фінансово стійким. Діяльність емітента фінансувалась за рахунок власних обігових коштів. Коефіцієнти ліквідності показують достатність ресурсів підприємства, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань.

Проаналізувавши та спрогнозувавши загальний фінансовий стан ВАТ, можна розробити деякі напрямки та пропозиції по покращенню фінансового стану даного підприємства.

1) Зниження собівартості продукції та проведення робіт дозволить підприємству бути конкурентоспроможним на ринку збуту. Можливе за рахунок впровадження нової техніки, технологій більш раціональне використання як матеріальних, так і трудових ресурсів, зменшення питомої ваги постійних витрат в собівартості продукції, адже зниження собівартості продукції прямо пропорційно впливає на збільшення прибутку підприємства.

2) Підприємство повинно робити підготовку висококваліфікованих кадрів задля подальшого зниження собівартості послуг та їх оптимізації, розробити і ввести ефективну систему матеріального стимулювання персоналу, тісно пов'язану з основними результатами господарської діяльності підприємства і економією ресурсів.

3) ВАТ повинно реалізувати частину продукції, що застоюється на складах. Реалізацією і просуванням продукції на ринок на підприємстві займається спеціаліст з маркетингу. Саме цей спеціаліст повинен забезпечити просування товару не тільки на вітчизняний ринок, а, можливо, і за кордон.

4) Збільшення грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства, що збільшить коефіцієнт абсолютної ліквідності і дозволить підприємству брати довго - і короткострокові позики в банку для фінансування поточної діяльності, які видаються лише платоспроможним підприємствам, в яких коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормі. Збільшення грошових коштів можна забезпечити за рахунок реалізації зайвих виробничих і невиробничих фондів, здачі їх в оренду.

5) Робота з закордонними інвесторами задля залучення нових коштів на розвиток підприємства, паралельно покращувати фінансову стійкість, бо висока фінансова стійкість підприємства - об'єкта інвестування чи не найважливіший чинник, що впливає на прийняття рішення потенційним інвестором.

6) Розробка і виробництво нових видів продукції, що дозволить стабілізувати і покращити фінансовий стан підприємства.

7) Впровадження системи управління якістю, що дасть змогу упорядкувати, формалізувати всі бізнес-процеси компанії, налагодити роботу структурних підрозділів на значно вищому рівні.

8) Зниження витрат. Основними шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудоємності продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу. Це можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них - механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь-якої шкоди для виробництва. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

9) Поповнення власного капіталу. Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані всі можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела - прибуток та спеціальні фонди. Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу фінансових коштів в мінімально можливі строки і за мінімальну плату. Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.

Не слід також нехтувати позиковим капіталом. В розвинутих країнах за питомою вагою у складі залучених джерел фінансування значне місце займають саме банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний і товарний кредити. Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних активів. Як джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:

? відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі відсотків за кредит;

? виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;

? вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь зв'язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства за оцінкою кредитора, тим нижче вартість залученого позикового капіталу;

? залучення позикового капіталу пов'язано із зворотним грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов'язань по основній сумі боргу.

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це, фактично, безплатне фінансування підприємства. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці призведе до сплати штрафів, санкцій та погіршення фінансового стану.

Щодо позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі коштів і низькій рентабельності активів у порівнянні з відсотковими ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу чергу вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоздатність підприємства.

10) Розглянути і усунути причини виникнення перевитрат фінансових ресурсів на матеріальні та інші операційні витрати.

11) Впровадити на підприємстві системи управлінського обліку витрат в розрізі центрів відповідальності та витрат по окремим групам товарної продукції.

12) Здійснити ефективну цінову політику, диференційовану по відношенню до окремих категорій покупців.

Висновки

В умовах переходу до ринкової економіки значно підвищується матеріальна і моральна відповідальність керівників суб'єктів господарювання за їх фінансовий стан. Фінансовий стан підприємств залежить від рівня їх виробничо-фінансової діяльності, який значною мірою визначається рівнем управління в них. Вироблення управлінських рішень, оцінка та вибір найефективніших варіантів, форм і засобів їх виконання здійснюються на основі прогнозування розвитку економіки підприємства загалом.

Фінансове прогнозування є необхідним елементом управління економікою. Якщо фінанси охоплюють усі аспекти діяльності підприємств, то фінансове прогнозування виражає їх у відповідних фінансових показниках, що використовуються в управлінні економікою. Без фінансового прогнозування неможливо досягти рівня управління економікою, що забезпечить підприємству підвищення ефективності, успіх на ринку, розширення матеріальної бази, успішне вирішення соціальних питань і матеріального стимулювання працівників. У цьому зв'язку в умовах ринку потрібен значно вищий, ніж існує нині, науково обґрунтований рівень прогнозування фінансово-господарської діяльності підприємств.

Призначення фінансового прогнозування полягає у визначенні сукупної потреби підприємства в такій кількості фінансових ресурсів, щоб забезпечувалося фінансування розширення виробництва, виконання фінансово-кредитних зобов'язань перед бюджетом, банками тощо, розв'язання соціальних завдань і матеріального стимулювання працівників підприємства. Крім того, фінансове прогнозування сприяє запобіганню понаднормативних і понадпланових витрат товарно-матеріальних цінностей і фінансових ресурсів як за окремими видами заходів, так і по підприємству загалом.

В дипломній роботі розглянуто та дослідженно питання аналізу та прогнозування фінансового стану підприємства України ВАТ «Укртелеком». При цьому використовувалися економіко-математичні методи прогнозування фінансової діяльності. Проведений аналіз дав змогу своєчасно з'ясувати і виправити недоліки у фінансовій діяльності підприємства та знайти резерви покращення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

Для вирішення запропонованої задачі було зроблено наступне.

1 Проведено аналіз фінансового стану підприємства по основним показникам: майнового стану, ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, ділової активності, рентабельності та платоспроможності. Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та правильності вкладення фінансових ресурсів у активи. В процесі функціонування підприємства величина активів і їх структура постійно змінюються. Характеристику про якісні зміни в структурі майна та його джерел отримано за допомогою вертикального та горизонтального аналізу звітності. Для забезпечення ефективної діяльності в сучасних умовах керівництву необхідно вміти не тільки оцінювати поточний фінансово-економічний стан свого підприємства, але й прогнозувати майбутній з урахуванням стану ділової активності партнерів і конкурентів. Аналіз показників фінансового стану, проведений за даними, показав нестабільність роботи підприємства. Також проведений фінансовий аналіз діє змогу прогнозувати подальші тенденції у роботі підприємства.

2 Розраховано прогнозні значення основних показників фінансової діяльності. У методичному плані основним інструментом прогнозу виступала схема формальної екстраполяції, що базується на припущенні про збереження в майбутньому минулих і справжніх тенденцій розвитку об'єкта прогнозу.

3 На основі отриманих результатів запропоновано напрямки покращення фінансового стану підприємства. Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства.

На основі даних поточного та прогнозного фінансового аналізу здійснюється розроблення основних показників фінансового та виробничого плану, а вже на підставі цих даних розраховуються економічні орієнтири розвитку підприємства в перспективі. Від того, на скільки якісно проведено аналіз, залежить ефективність управлінських рішень, а відтак - ефективність роботи підприємства в цілому. Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства - це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування.

Список використаної літератури

фінансовий планування прогнозування

1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» № 996-ХIV від 16.07.1999 р.

2. Інструкція «Про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту підприємства» від 18 серпня 1995 року № 139 зі змінами і доповненнями, внесеними 28 жовтня 1996 року № 231, від 17 листопада 1997 року № 247 і від 19 лютого 1998 р. № 37.

3. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження положень (стандартів) бухгалтерського обліку» від 31.03.99 р. № 87.

4. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений МФУ від 30.11.99 р. № 291.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджений наказом МФУ від 31.03.99 р. № 87.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №15 “Дохід” затверджений наказом МФУ від 29.11.1999 р. № 290 із змінами та доповненнями від 14.06.2000 р. № 131.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 “Витрати”, затверджений наказом МФУ від 31.12.1999 р. № 318.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 2 “Баланс”, затверджений наказом МФУ від 31.03.99 р. № 87.

9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 3 “Звіт про фінансові результати”, затверджений наказом МФУ від 31.03.99 р. № 87.

10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 “Запаси”, затверджений наказом МФУ від 20.10.99 р. №246.

11. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок подання фінансової звітності” від 28.02.2000 р. № 419.

12. Бондарева Е., Назарбаева И., Назарбаева Р. Пособие по изучению и практическому применению национальных стандартов бухгалтерского учета. - Аверс: Издательский дом “Владимир Дудник”, 2000.

13. Бутинець Ф. Ф., Малюга Н. М. Бухгалтерський облік в торгівлі. - Житомир: ПП “Рута”, 2002. - 576 с.

14. Бутинець Ф. Ф., Олійник О. В., Шигун М. М. Організація бухгалтерського обліку. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 512 с.

15. Буфатіна І. Квартальна фінансова звітність // Бухгалтерський облік і аудит. - 2000. - № 3.

16. Зубилевич С. Положение бухгалтерского учета 2 Баланс // Баланс. - 1999. - № 32.

17. Пархоменко В Положение бухгалтерского учета. Отчет о финансовых результатах // Баланс. - 1999. - № 38.

18. Пархоменко В. Інтегрована система складання фінансової звітності //. Бухгалтерський облік і аудит. - 2000. - № 3.

19. Сопко В. В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 448 с.

20. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України. - К.: А.С.К., 2000. - 618 с.

21. Anand G. Shetty and others. Finance. An Integrated Global Apporach. - N.Y.: Richard D. Irwin, Inc., 1995.

22. Geoffrey R. Loftus and Elizabeth F. Loftus. Essence of Statistics. - N.Y.: Alfred A. Knoff, Inc., 1994.

23. Geraldine F. Dominiak and Joseph G. Louderback. Managerial Accounting. - N.Y.: PWS-KENT Publishing Company, 1992.

24. Амуржиев О.В., Дорогавцев А.Е. Неплатежи: способы предотвращения и сокращения. - М.: Аркаюр, 1994.

25. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый аналіз. - М.: ДИС, 1997.

26. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 1993.

27. Бандурка О.М., Коробов М.Я. та ін. Фінансова діяльність підприємства. - К.: ЛИБІДЬ, 1998.

28. Білик М. Державні підприємства як об'єкт фінансового управління в умовах переходу до ринкової економіки // Економіст. - 1999. - № 1.

29. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. - К.: НИКА-ЦЕНТР, 1999.

30. Бріхем Є. Основи фінансового менеджменту. - К.: Молодь, 1994.

31. Візіло А. Два метри кордону // Галицькі контракти. - 1999. - № 18.

32. Вітлінський В. В., Наконечний С. І. Ризик у менеджменті. - К.: ТОВ "БОРИСФЕН-М", 1996.

33. Ковалев В. В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - М.: Финансы и статистика, 1996.

34 Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности промышленного предприятия. - М., 1996. - С. 24-29.

35 Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности. - М., 1997. - С. 41-48.

36 Савицкая Г. В. Теория анализа хозяйственной деятельности. - М., 1997. - С. 89-95.

37 Симов`ян С. В. Фінанси та економіка. Україна - погляд з 1994 р. - К.: Основа,1994. - С. 48-53.

38 Стоуп Д., Хитчинг К. Бухгалтерский учет и финансовый анализ. - Санкт-Петербург, 1994. - С. 235-240.

39 Островська О. Оцінка фінансового стану підприємств в умовах стандартизації фінансової звітності // Бухгалтерський облік і аудит. - 2003. - № 2. - С. 28-35.

40 Фінансова звітність: Метод. вказівки до самост. роботи / Чернівецький національний ун-т ім. Ю. Федьковича / Т. В. Трофімова (уклад.) - Чернівці: Рута, 2003. - 63 с.

41 Фінансова звітність: Методичні вказівки та завдання до практ. і семінарських занять / Чернівецький національний ун-т ім. Ю. Федьковича / Т. В. Трофімова (уклад.) - Чернівці: Рута, 2003. - 48 с.

42 Агапова Т. Современная экономическая теория: методологическая база и модели // Российский экономический журнал. - 2005. - № 10.

43 Горелов С. Математические методы в прогнозировании. - М.: Прогресс, 2003.

44 Денискин В. Основы социального прогнозирования в пищевой промышленности. - М.: Колос, 1993.

45 Основы экономического и социального прогнозирования / Под ред. Н. Мосина. - М.: Высшая школа, 1985.

46 Панасюк Б., Сергиенко И. Прогнозирование развития экономики Украины // Экономика Украины. - 2006. - № 1.

47 Уилсон П. Финансовый менеджмент в малом бизнесе / Под ред. В. А. Микрюкова. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 2005.

48 Слав'юк Р. А. Фінанси підприємств: Навч. Посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. - 460 с.

49 Бандурка О. М., Коробов М. Я., Орлов П. І., Петрова К. Я. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. - К: Либідь, 1998. - 312 с.

50 Фінанси підприємств : Навчальний посібник: Курс лекцій / Під ред. д.е.н., проф. Г. Л. Кірійцева. - К.: ЦУЛ, 2002. - 268 с.

Додаток А

Організаційна структура ВАТ "Укртелеком"

Размещено на Allbest.ru

...