Управління фінансовою санацією підприємства

Вартісний аналіз може стосуватися не лише продукції (робіт, послуг), а й окремих структурних підрозділів (центрів витрат) чи виробничих процесів.

2.2.6 Аналіз точки беззбитковості

Аналіз точки беззбитковості зводиться до визначення мінімального обсягу реалізації продукції (у разі незмінних цін та умовно - постійних витрат), за якого підприємство може забезпечити беззбиткову операційну діяльність у короткостроковому періоді. Точка беззбитковості характеризує такий обсяг виробництва та реалізації продукції, якому відповідає нульовий прибуток підприємства -- обсяг реалізації продукції дорівнює валовим витратам на її виробництво та реалізацію. Витрати підприємства поділяють на:

· постійні - витрати, сума яких не залежить від зміни обсягу виробництва і реалізації продукції в межах певного часового періоду, та які здійснюються навіть за умови відсутності основної діяльності ( орендна плата, знос малоцінних та швидкозношувальних предметів, запчастини для ремонту устаткування);

· змінні - витрати, обсяг здійснення яких перебуває в прямій залежності від зміни обсягу виробництва і реалізації продукції ( сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, тара тощо).

Маржинальний прибуток (сума покриття) = чиста виручка - умовно-змінні витрати

Маржинальний прибуток -- показник, що характеризує частину виручки, яка спрямовується на заміщення умовно-постійних витрат і формування прибутку від реалізації. Його можна розраховувати як на весь обсяг реалізації, так і на одиницю продукції. В останньому разі це різниця між оптовою ціною та умовно-змінними витратами на виробництво одиниці продукції.

Маржинальний прибуток на одиницю продукції (сума покриття) = оптова ціна одиниці продукції - умовно-змінні витрати на виробництво одиниці продукції.

За допомогою суми покриття обчислюють приріст прибутку від випуску та реалізації кожної додаткової одиниці продукції. На практиці точку беззбитковості, як правило, знаходять, обчислюючи в ній чисту виручку від реалізації (чистий дохід, обсяг реалізації) або кількість реалізованої продукції. З цією метою застосовують формули:

де V, беззбитк.,грош.од. -- це чиста виручка від реалізації (виручка з вирахуванням непрямих податків, або чистий дохід або обсяг релізованої продукції у вартісному виразі) в точці беззбитковості в грошових одиницях.;

V, беззбитк.,шт. -- обсяг реалізованої продукції в точці беззбитковості в натуральному виразі.

Позитивне значення різниці між фактичною чистою виручкою від реалізації та виручкою від реалізації, що відповідає точці беззбитковості, називається зоною безпеки.

Зона безпеки = Vфакт.,грош.од. - Vбеззбитк.,грош.од., де Vфакт.,грош.од.- це чиста виручка фактича.

На цю різницю підприємство може знизити обсяги реалізації або підвищити рівень витрат без загрози зазнати збитків. Кожне підприємство має прагнути розширити зону безпеки, оскільки чим вона менша, тим більший ризик одержання збитків. Аналізуючи точку беззбитковості, визначають, наскільки успішно підприємство працює (у разі його прибутковості) і наскільки глибокою є криза (у разі збитковості). На підставі відповідних висновків розробляються рекомендації щодо шляхів зменшення збитковості та збільшення прибутковості операційної діяльності підприємства.

2.2.7 Нуль-базис-бюджетування (zbb, zero-base-budgeting)

На підставі стратегічних цілей та довгострокових планів розвитку підприємства розробляються оперативні плани. Основною формою оперативного планування є бюджетування. План санації можна розглядати як систему бюджетів.

Бюджетування включає в себе розробку двох основних видів бюджетів: операційного бюджету та оперативного фінансового плану.

Операційний бюджет складається з виробничої програми, плану реалізації, плану витрат тощо. У ході оперативного фінансового планування складається баланс надходжень і видатків, платіжний календар, а також плануються показники прибутків та збитків, балансу підприємства.

Розрізняють два основні методи бюджетування: традиційне бюджетування та нуль-базис-бюджетування (ZВВ). Основна відмінність ZВВ від традиційного планування полягає в тому, що традиційне значною мірою зорієнтоване на показники діяльності і, зокрема, показники рівня витрат попередніх періодів (які можуть бути невиправдано завищеними). Базою для нуль-базис-бюджетування є так звана “точка-нуль”. Планові показники за цим методом обчислюються на підставі нового обрахунку всіх норм та нормативів витрат, їх складу та структури. Головною метою ZВВ є визначення оптимального рівня валових витрат підприємства, а також пріоритетних напрямків використання обмежених фінансових ресурсів. У рамках ZВВ аналізуються всі статті витрат і за кожною з них визначаються можливості економії.

2.2.8 АВС (XYZ)-аналіз

АВС-аналіз полягає у виявленні та оцінюванні кількісних значень небагатьох величин, частка яких у загальній сукупності вартісних показників найбільша, здійснюється з метою селективного добору найцінніших для підприємства постачальників і клієнтів, найважливіших видів сировини та матеріалів, найбільш вагомих елементів витрат, найрентабельнішої продукції, найефективніших напрямків капіталовкладень. Кінцева мета- концентрування уваги на пріоритетних напрямках зниження собівартості продукції, а також визначення реальних шляхів підвищення обсягів реалізації.

Оскільки в структурі собівартості продукції більшості вітчизняних підприємств найвагоміша частка припадає на витрати з придбання сировини й матеріалів, суб'єктам господарювання доцільно здійснювати АВС-аналіз саме цього елемента витрат як за окремими постачальниками, так і за видами сировини й матеріалів. В останньому разі аналіз спрямований на добір видів сировини (матеріалів, комплектуючих), на які у вартісному вираженні припадає найбільша частка у структурі собівартості за даним елементом витрат.

При АВС-аналізі сировини здійснюється класифікація окремих її видів:

· 1) А-сировина -- види сировини, на які припадає понад 50% витрат у загальній структурі закупок;

· 2) В-сировина -- види сировини, відповідна частка яких перевищує 25%;

· 3)С-сировина - інші, незначні за внеском у собівартість види сировини .

Найбільші резерви зниження витрат за елементом “сировина ” виявляються під час аналізу А-сировини.

Заходами для розкриття таких резервів можуть бути:

· обчислення норм витрат за методом нуль-базис бюджетування;

· добір економічніших технологій;

· переговори з постачальниками щодо зниження закупівельних цін; пошук альтернативних постачальників;

· посилений контроль за збереженням сировини , тощо.

З метою оптимізації запасів на практиці досить часто АВС-аналіз комбінують з іншим методом контролінгу -- XYZ-аналізом, який широко використовується з метою нормування оборотних коштів, для створення виробничих запасів. Під час XYZ -аналізу здійснюється класифікація сировини залежно від рівномірності споживання :

· 1) Х-сировина -- рівномірно споживана у процесі виробництва без істотних коливань;

· 2) У-сировина -- споживана з відчутними коливаннями, залежними, наприклад, від виробничого циклу чи сезонності виробництва;

· 3) Z-сировина -- споживана нерегулярно.

Потреба в Х-сировині вимагає найвищої, в У- сировині середньої точності прогнозування й нормування, потребу в Z-сировині спрогнозувати дуже важко. Робиться висновок щодо оптимізації розміру запасів (обсягу оборотних коштів, які заморожуються в них):

o запаси Х-сировини повинні бути мінімальними;

o У -- високими в певні періоди;

o Z -- постійні запаси створювати недоцільно.

Основною метою АВС (XYZ) - аналізу є пошук резервів зниження собівартості за окремими центрами витрат, оптимізація портфеля продукції, що її виробляє та реалізує підприємство, максимізація обсягів реалізації продукції.

2.2.9 Бенчмаркінг

Бенчмаркінг - це процес порівняння товарів (робіт, послуг), виробничих процесів, методів та інших параметрів досліджуваного підприємства (структурного підрозділу) з аналогічними об'єктами інших підприємств чи структурних підрозділів. Основна мета бенчмаркінгу полягає у виявленні негативних відхилень у значеннях порівнюваних показників і причин таких відхилень та розробці пропозицій щодо їх усунення.

Види бенчмаркінгу:

1. Внутрішній бенчмаркінг - зводиться до аналізу та порівняння показників діяльності різних структурних підрозділів одного й того самого підприємства.

2. Бенчмаркінг, зорієнтований на конкурентів, -- сконцентрований на порівняльному аналізі товарів (робіт, послуг), продуктивності виробничих процесів та інших параметрів досліджуваного підприємства з аналогічними характеристиками підприємств-конкурентів. Найкращий аналог для порівняння є “ринковий лідер”. Ідентифікація факторів, які призводять до відставання досліджуваного підприємства від лідера, дає змогу розробити рекомендації щодо скорочення відставання.

3. Функціональний бенчмаркінг - має на меті проаналізувати окремі процеси, функції, методи й технології в порівнянні з іншими підприємствами, які не є конкурентами розглядуваного. Фірми, які застосовують схожі методи, прийоми чи технології і не є конкурентами, охоче йдуть на взаємний обмін первинною інформацією та зацікавлені в реалізації спільних проектів, спрямованих на вдосконалення тих чи інших порівнюваних операцій.

Порівняльні аналоги при бенчмаркінгу :

o “ринкові лідери”;

o підприємства-конкуренти;

o суб'єкти господарської діяльності інших галузей;

o структурні підрозділи досліджуваного чи інших підприємств.

Об'єкти бенчмаркінгу:

o методи,

o процеси,

o технології,

o якісні параметри продукції,

o показники фінансово-господарської діяльності підприємств (структурних підрозділів).

Фази бенчмаркінгу.

1. Підготовча стадія. На цій стадії здійснюють вибір об'єкта бенчмаркінгу та порівняльних аналогів; визначають оцінні показники (наприклад, собівартість, затрати часу, частка браку); збирають необхідну для аналізу інформацію.

2. Аналіз. На підставі порівняння з підприємством-партнером виявляються недоліки в об'єктах бенчмаркінгу та ідентифікуються причини їх виникнення. Критерієм оцінювання процесів, функцій, методів чи виробничих процесів є показники їх продуктивності.

3. Впровадження. Виконується робота щодо реалізації результатів аналізу в практичній діяльності підприємства. Увага зосереджується на розробці стратегії і тактики нейтралізації виявлених у ході бенчмаркінгу слабин підприємства.

Досліджуючи за допомогою бенчмаркінгу виробничі процеси, методи чи технології виробництва збуту продукції, головна увага приділяється пошуку резервів зниження витрат виробництва та підвищенню конкурентоспроможності продукції.

2.3 Система раннього попередження та реагування. Методи прогнозування банкрутства

2.3.1 Характеристика системи, завдання, етапи створення

Система раннього попередження та реагування( СРПР) - це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. СРПР доцільно впроваджувати на підприємствах з метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що її зумовлюють, та розробки антикризових заходів . СРПР розглядають як один з важливих інструментів системи контролінгу.

Завдання системи раннього попередження :

o своєчасне виявлення кризи на підприємстві;

o виявлення можливостей розвитку або додаткових шансів для підприємства;

o виявлення загрози банкрутства.

Розрізняють дві підсистеми СРПР:

o систему, зорієнтовану на внутрішні параметри діяльності підприємства (спрямована на ідентифікацію ризиків та можливостей розвитку, які криються на підприємстві, задля цього будується система управління ризиками, яка включає їх ідентифікацію, оцінку та нейтралізацію).

o систему, зорієнтовану на зовнішнє середовище ( прогнозування загроз з боку держави, контрагентів, конкурентів тощо (прикладом застосування цієї підсистеми СРПР є проведення установами банків аналізу підприємств з метою оцінки їх кредитоспроможності.)

6 етапів створення системи раннього попередження :

І етап - створення системи - визначення сфер спостереження, полягає у визначенні об'єктів діагностики . Розрізняють внутрішню (фінансова, збутова, виробнича, організаційна ) та зовнішню (аналіз ситуації на ринку, макроекономічної ситуації в країні тощо) діагностику.

ІІ етап - визначення індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу (ними можуть бути показники: обсяг реалізованої продукції, витрати на 1 грн.ТП, обсяг реалізованої продукції в точці беззбитковості, коефіцієнти автономії, заборгованості, ліквідності тощо);

ІІІ етап - розрахунок цільових показників та інтервалів їх змін в розрізі кожного індикатора (зона безпеки, рівень фінансових показників ліквідності, автономії в порівнянні з нормативними значеннями, тощо) ;

IV етап - формування конкретних аналітичних завдань для аналітичних центрів (прогнозування банкрутства підприємства, SOFT-аналіз, бенчмаркінг тощо).

V етап - ключовий: служби контролінгу узагальнюють отримані аналітичні висновки та готують пропозиції щодо розвитку сильних та мінімізації слабких сторін ;

VI етап - технічний : формування інформаційних каналів між системою та її користувачами -- керівниками всіх рівнів. антимонопольного законодавства.

Фінансовий план. Містить в собі: а) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;

2.3.2 Методи прогнозування банкрутства

Прогнозування банкрутства є одним із головних завдань СРПР.

Значення прогнозування банкрутства :

o своєчасна розробка контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій.

Зміст прогнозування :

o передбачення та оцінювання можливих негативних сценаріїв діяльності підприємства, які можуть призвести до його неплатоспроможності і втрати ліквідності.

Існують різноманітні моделі прогнозування банкрутства. Одним притаманний фундаментальний підхід, іншим - технічне вирішення проблеми прогнозування банкрутства.

2.3.2.1 Підходи до моделей прогнозування банкрутства

o Фундаментальний підхід - заснований на збиранні та аналізі всієї інформації про підприємство із внутрішніх та зовнішніх стосовно нього джерел. На підставі зовнішньої інформації оцінюється поточна і перспективна ситуація в галузі, до якої належить підприємство, загальний розвиток кон'юнктури тощо. З огляду на здобуті загальноекономічні дані, внутрішні джерела інформації та фінансові плани досліджуваного підприємства прогнозуються результати його господарської діяльності на найближчий період. Фундаментальний підхід до оцінювання кредитоспроможності та прогнозування банкрутства підприємства зорієнтований на внутрішнє фінансове планування й бюджетування та на оцінку перспективного розвитку суб'єкта господарювання.

o Технічний підхід прогнозування банкрутства - грунтується на аналізі даних звітності попередніх періодів .

Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження банкрутства підприємств та методом його прогнозування є дискримінантний аналіз, зміст якого полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з достатньою ймовірністю можна передбачити банкрутство суб'єкта господарювання. Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників багатьох підприємств, певна частка з яких збанкрутіли, а решта успішно діють далі. При цьому добирається сукупність показників -- коефіцієнтів, для кожного з яких визначається питома вага в “дискримінантній функції”. Вагомість, як і граничне значення розглядуваних коефіцієнтів, може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Значення інтегрального показника дає підстави для висновку про належність об'єкта аналізу до підприємств-банкрутів чи підприємств, які успішно функціонують.

2.3.2.2 Моделі прогнозування банкрутства

Найважливішим інструментом системи раннього попередження та методом прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. Під дискримінантним аналізом здебільшого розуміють комплекс методів математичної статистики з допомогою якого здійснюється класифікація досліджуваних одиниць (підприємств) в залежності від значень обраної сукупності показників у відповідності до побудованої метричної шкали.

Розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз.

І. Однофакторний дискримінантний аналіз. В основі однофакторного (одновимірного) аналізу покладене сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певної системи показників) та класифікація підприємств за принципом дихотомії. Віднесення підприємства до категорії "хворих" чи "здорових" здійснюється у розрізі окремих показників у відповідності до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджуваного показника. Наприклад, згідно зі шкалою значень показника рентабельності активів, граничне значення цого показника складає 2%. Це означає, що підприємства, в яких рентабельність активів >2% за цим критерієм вважаються "здоровими", якщо ж значення цього показника <2%, то підприємство відноситься до групи суб'єктів господарювання, яким загрожує фінансова криза.

Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.

Система показників Бівера. В основі досліджень американського економіста В. Бівера покладено 30 найбільш часто вживаних у фінансовому аналізі показників. За ознакою однорідності ці показники були згруповані в шість груп. Із кожної групи Бівер вибрав по одному, найбільш типовому, показнику, які й склали його систему прогнозування:

1. Відношення Cash Flow до позичкового капіталу.

2. Відношення чистого прибутку до валюти балансу.

3. Відношення позичкового капіталу до валюти балансу.

4. Відношення оборотних активів до поточних зобов'язань (показник покриття).

5. Відношення робочого капіталу до валюти балансу.

6. Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації).

З використанням матеріалів аналізу 79 фінансово неспроможних і такого ж числа фінансово-спроможних підприємств Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного із приведених показників для американських підприємств.

Ситстема показників Вайбеля

В основі досліджень, здійснених П. Вайбелем протягом 1960-1971 років покладено аналітичні матеріали по 72 швейцарських підприємствах будівельної, металургійної, легкої та годинникової галузей виробництва, половина з яких була у фінансовій кризі. Класифікацію підприємств за цією системою пропонується здійснювати з використанням таких показників:

1. Відношення позичкового капіталу до валюти балансу.

2. Відношення оборотних активів до поточних зобов'язань (показник покриття).

3. Відношення Cash Flow до поточних (короткострокових) зобов'язань.

4. Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації).

5. Відношення середнього залишку кредиторської заборгованості до вартості закупок помножене на 365

6. Відношення середніх залишків виробничих запасів до величини затрат на сировину (матеріали) помножене на 365.

Головним суперечливим моментом однофакторного дискримінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших - про незадовільний. Така ситуація унеможливлює об'єктивне прогнозування банкрутства.

ІІ. Багатофакторний дискримінантний аналіз.

В процесі аналізу підбирається ряд показників, для кожного з яких визначається вага в так званій "дискримінантній функції". В загальному вигляді, алгоритм лінійної багатофакторної дикримінантної функції можна представити в такій формі:

Z = a₀ + a₁x₁ + a₂x₂ + a₃x₃ + .......+ a_nx_n,

а₁, а₂, а₃ ......, а_n - коефіцієнти (ваги) дискримінантної функції;

х₁, х₂, х₃......., х_n - показники (змінні) дискримінантної функції.

Величина окремих ваг, характеризує різний вплив окремих показників (змінних), на загальний фінансовий стан підприємства. Віднесення аналізованого підприємства до групи "хворих" чи "здорових" залежить від значення інтегрального показника, який є результатом розв'язку дискримінантної функції.

Найбільш відомими моделями прогнозування банкрутства на основі багатофакторного дискримінантного аналізу є модель Альтмана (1968), модель Беермана (1976), система показників Бетге-Хуса-Ніхауса (1987), модель Краузе (1993).

Модель Альтмана

Модель прогнозування банкрутства, розроблена американським економістом Е. Альтманом має також назву "розрахунок Z-показника" і є класичною в своїй сфері, оскільки включена до більшості західних підручників присвячених фінансовому прогнозуванню, та оцінці кредитоспроможності підприємств. Побудована Альтманом дискримінантна функція має такий вигляд:

Z = 0,012 X₁ + 0,014 X₂ + 0,033 X₃ + 0,006 X₄ + 0,999 X₅

Це 5-ти факторна модель, де факторами виступають окремі показники фінансового стану підприємства. Адаптовано до вітчизняних стандартів фінансової звітності, окремі змінні дискримінантної функції мають такий вигляд:

X₁ - робочий капітал/ валюта балансу;

X₂ - сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / валюта балансу;

X₃ - звичайний прибуток до оподаткування + проценти за кредит / валюта балансу;

X4 - ринкова вартість підприємств (ринкова вартість корпоративних прав) / позичковий капітал;

X₅ - чиста виручка від реалізації продукції/ валюта балансу.

Провівши аналіз 33-х пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 до 25 млн. дол. США, Альтман зробив наступний висновок щодо інтерпретації значень Z-показника:

Модель Беермана

В Німеччині вперше застосував методологію багатофакторного дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 році професор університету м. Мюнстер Клаус Беерман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збиткові та знаходилися у фінансовій кризі. Основні характеристики дискримінантної функції Беермана наведено в таблиці

Одержані значення інтегрального показника Беерман рекомендує інтерпретувати наступним чином (горизонт прогнозування 1 рік):

Z > 0,32 - підприємство знаходиться під загрозою банкрутства;

0,32 > Z > 0,236 - неможливо чітко ідентифікувати, потребує додаткового якісного аналізу

Z < 0,236 - підприємству не загрожує банкрутство.

Використання методології багатофакторного дискримінантного аналізу у вітчизняній практиці є досить обмеженим, що зумовлено такими основними чинниками:

по-перше, неможливістю розробки власних, галузевих дискримінантних функцій через відсутність фахівців достатньої кваліфікації;

по-друге, відсутністю достатніх коштів для закупки та адаптації західних методик до вітчизняних умов господарювання;

по-третє, недостатнім рівнем об'єктивності показників, які відображаються підприємствами у фінансовій звітності (проблематика подвійної бухгалтерії).

В той же час, в Україні використовуються численні методики однофакторного дискримінантного аналізу, однак ці методики є безсистемними, не враховують галузевих особливостей, не містять відповідних "ключів" інтерпретації.

Модель оцінки ймовірності банкрутства українських підприємств

Для оцінки ймовірності банкрутства вітчизняних підприємств рекомендується до використання дискримінантна функція із шістьома змінними:

Z = 1,04*X₁+0,75*X₂+0,15*X₃+0,42*X₄+1,8*X₅ -0,06*X₆ - 2,16

Модель розроблена на основі аналізу фінансових показників 850 українських підприємств усіх видів економічної діяльності

Розшифровка незалежних змінних пропонованої дискримінантної функції наведена в таблиці:

Використання цієї моделі дозволяє з високим рівнем ймовірності спрогнозувати майбутній фінансовий стан підприємства, а отже, оцінити ймовірність його банкрутства. Точність оцінювання за використання пропонованої моделі є дещо нижчою, ніж у разі застосування відповідних галузевих алгоритмів. Для наведеної дискримінантної моделі рекомендується наступний "ключ інтерпретації" значень інтегрального показника:

Zi <= -0,55 - фінансовий стан підприємства є незадовільним (знаходиться у фінансовій кризі або вона йому загрожує);

-0,55 <= Zi <= 0,55 - однозначних висновків щодо якості фінансового стану підприємства зробити неможливо, необхідний додатковий експертний аналіз;

Zi > 0,55 - фінансовий стан підприємства є задовільним.

У разі, якщо значення показника Zі знаходиться в межах, для яких однозначні висновки щодо якості фінансового стану зробити неможливо, рекомендується додатково застосувати експертні методи аналізу. В рамках чого аналізується динаміка основних абсолютних показників фінансового стану підприємства за два-три роки: валюта балансу; робочий капітал; обсяг виручки від реалізації; величина чистого прибутку (збитку); чистий грошовий потік від операційної діяльності. За результатами додаткового аналізу базовий показник Zi коригується на коефіцієнт (DZ) зміни основних абсолютних показників. Для визначення вагомості впливу окремих абсолютних показників на коефіцієнт коригування можна застосувати загальну методологію дискримінантного аналізу. Скоригований за результатами додаткового експертного аналізу інтегральний показник слід інтерпретувати таким же чином, як це рекомендується вище.

Зміст та розробка плану санації

План фінансового оздоровлення розробляють, як правило, фінансові та контролінгові служби підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представники потенційного санатора, незалежні аудиторські та консалтингові фірми. Для розробки плану санації використовують весь методичний та функціональний арсенал контролінгу. Слід керуватися принципами:

o завершеність - врахування всіх найважливіших обставин справи (усі позиції плану мають базуватися на цілком перевірених даних);

o змістовність - розгляд тих обставин, які стосуються процесу санації;

o правильність - правдиве висвітлення проблематики кризи з відображенням усіх передумов ;

o ясність - правдиве та однозначне висвітлення інформації;

o об'єктивність -- чітке розмежування між фактичними даними, власним поглядом контролера та висновками.

Планування охоплює фінансові, виробничі й трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності тощо. План санації може складатися зі вступу та чотирьох розділів.

Вступ містить загальну характеристику об 'єкта планування: відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності, коротку історичну довідку про розвиток підприємства. Визначаються мета складання плану, його замовник та методи розробки.

Розділ 1 відбиває вихідну ситуацію на підприємстві.

1. Оцінювання зовнішніх умов, у яких функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає в себе вивчення загальних політико-економічних тенденцій, аналіз галузі та ринкового сегмента. Враховуються розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища.

2. Аналіз фінансово-господарського стану охоплює два аспекти:

o виробничо-господарську діяльність;

o фінансовий стан.

Наводяться дані про фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо).

1. Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць - полягає в систематизації та оцінюванні відповідних чинників і їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства.

2. Наявний потенціал. Характеризуються сильні сторони підприємства, його можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Потенціал розвитку підприємства визначається такими головними чинниками:

o фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;

o наявність кваліфікованого персоналу;

o наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини ;

o наявність ринків збуту продукції;

o виробничий потенціал;

o ефективна організаційна структура;

o висока якість менеджменту.

У разі тривалої фінансової кризи чинники, що визначають потенціал підприємства, поступово втрачають силу, а позиції підприємства послаблюються.

На підставі аналізу вихідної ситуації доходять висновку про доцільність та можливість санації підприємства чи про необхідність ного ліквідації.

Розділ 2 має характеризувати стратегічні цілі санації підприємства, цільові орієнтири та розробку стратегії. Подається оперативна (Crash-) програма, що відбиває заходи, спрямовані на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства.

До переліку санаційних заходів згідно з Crash-програмою можуть входити:

o рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звернення до господарського суду);

o мобілізація прихованих резервів завдяки продажу окремих позицій активів;

o зменшення та збільшення статутного капіталу;

o реструктуризація кредиторської заборгованості;

o заморожування інвестиційних вкладень;

o зворотний лізинг;

o розпродаж за зниженими цінами товарів, попит на які низький.

Третій розділ є основною частиною плану санації. Він включає в себе конкретний план заходів щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. В загальному вигляді, основні позиції третього розділу плану наведено на рис.

Наведемо коротку характеристику змісту підрозділів основної частини плану:

План маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; ступінь еластичності попиту та рівень платоспроможного попиту на продукцію підприємства; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих конкурентів, їхні переваги та недоліки, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Визначаються можливості та шляхи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства.

o План виробництва: містить дані про планові обсяги виробництва продукції в розрізі окремих її видів, а також характеристику виробничих потужностей, необхідних для виробництва планових обсягів продукції. Наводиться інформація про рівень зносу виробничих засобів, витрати, пов'язані з відновленням (придбання нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу. Слід вказати, яке саме обладнання, технічну документацію, технологію, "ноу-хау", у кого, на яких умовах та в який термін потрібно придбати, суму витрат на придбання. На основі цього проводиться оцінка потреб в інвестиціях. Також характеризується виробничий цикл, його тривалість, "вузькі" місця, комерційні зв'язки з постачальниками сировини (включаючи наявність альтернатив). Конкретні заходи щодо покращення асортименту продукції та підвищення її якості з тим, щоб досягти конкурентних переваг.

Структура основної частини плану санації

o Організаційний план. Тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, пропонуються заходи щодо посилення мотивації працюючих та покращення організації менеджменту. У разі необхідності, визнаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства.

o Система фінансових планів включає в себе:

а) первинний бюджет, яким здебільшого є бюджет продаж

б) бюджет виробництва з необхідним набором часткових бюджетів (бюджет товарно-матеріальних запасів, бюджет матеріальних витрат, бюджет витрат на персонал тощо);

в) план інвестицій;

г) план прибутків та збитків (складається на основі показників бюджетів поо доходах і витратах за всіма видами діяльності);

д) прогнозні графіки грошових надходжень та видатків (графік грошових надходжень від реалізації продукції, залучення позик, графіки грошових виплат за придбану сировину та матеріали тощо), які складаються з урахуванням показників відповідних бюджетів та коефіцієнтів інкасації кредиторської та дебіторської заборгованості;

е) фінансовий бюджет (складається на основі графіків грошових надходжень та витрат);

є)зведений бюджет, яким є, як правило плановий баланс чи прогнозний звіт про Cash flow, складений за непрямим методом.

У фінансовому плані також відображається сума затрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту (у разі необхідності). На основі показників фінансового бюджету розраховується загальна потреба підприємства в фінансових ресурсах із зовнішніх джерел. Обсяг зовнішнього фінансування дорівнює різниці між загальною потребою підприємства у фінансових ресурсах (інвестиції в основні та оборотні засоби) та прогнозованою величиною виручки від реалізації окремих об'єктів активів, продаж яких здійснюється в рамках санації. Одержана величина коригується на позитивний чи негативний операційний Cash-Flow, який очікується в період проведення санації. Іншими словами, для визначення необхідного обсягу залучення зовнішній джерел санації слід розрахувати прогнозний Free Cash-flow, тобто сумарний чистий грошовий потік в результаті операційної та інвестиційної діяльності.

Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік заходів щодо організації реалізації плану та контролю за її перебігом. Деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики й збитки.

Основні критерії оцінювання ефективності санації :

o ліквідність та платоспроможність;

o прибутковість;

o додаткова вартість, створена в результаті санації;

o конкурентні переваги.

Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації визначається:

Результати санації (окрім подолання неплатоспроможності та відновлення конкурентоспроможності) можна оцінити, знаючи додатковий прибуток підприємства, тобто різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (збитків) до її проведення.

Додатковий прибуток підприємства в результаті проведення санаційних заходів = розмір прибутків після санації - розмір прибутків (збитків) до проведення санації.

Додаткова вартість, створена в результаті санації, являє собою абсолютний приріст вартості активів підприємства, який очікується в результаті реалізації плану санації. Вона обчислюється як різниця між потенційною вартістю підприємства (після проведення санації) та його вартістю до санації. Потенційна вартість визначається за допомогою приведених до теперішньої вартості майбутніх грошових потоків.

Цей метод оцінювання ефективності санації базується на дисконтуванні майбутнього Cash-Flow. Проблема полягає в точності прогнозування майбутнього грошового потоку.

Оскільки додаткова вартість може визначатися як різниця між вартістю підприємства після санації (за відрахуванням суми знову залученого капіталу) та ліквідаційною вартістю підприємства, зіставлення зазначених величин відіграє вирішальну роль у прийнятті кредиторами рішення щодо акцептування плану санації чи ліквідації підприємства. Ця вартість підприємства береться до уваги й інвесторами, які можуть фінансувати санацію на умовах пайової участі.

Санація вважається успішною, якщо за допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

План санації в рамках провадження справи про банкрутство має особливості порівняно з тим, який складається в рамках досудової санації .

3. Санаційний аудит

3.1 Сутність, мета та характерні риси санаційного аудиту

Санаційна спроможність.

З прийняттям Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яким передбачена можливість досудової санації, а також санації підприємства та укладання мирової угоди під час провадження справи про банкрутство, питання проведення саме санаційного аудиту підприємств набуває надзвичайної актуальності, оскільки рішення санаторів, кредиторів, господарського суду щодо застосування процедури санації чи мирової угоди істотно залежить від висновків санаційного аудиту досліджуваного підприємства.

Законом передбачено, що для з'ясування фінансового стану боржника суддя на підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство може призначити експертизу фінансового стану та наявного в підприємства плану санації. Якщо боржник звернеться до суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство, на підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки його неплатоспроможності. Господарський суд в ухвалі щодо порушення справи про банкрутство може зобов'язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, господарський суд може призначити аудит за рахунок кредитора лише за згодою останнього. У такому разі йдеться, з одного боку, про аудит з метою встановити наявність підстав для порушення справи про банкрутство, а з іншого -- про санаційний аудит, що має визначити доцільність санації підприємства.

Аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, мета якої - перевірити достовірність їх звітності, визначити повноту та відповідність чинному законодавству здійснюваного обліку та сформувати висновки про реальний фінансовий стан підприємства.

Аудит проводиться зовнішніми, незалежними від підприємства органами, найчастіше спеціалізованими аудиторськими фірмами або аудиторами.

Основні принципи аудиту :

o цілісність та повнота;

o об'єктивність;

o незалежність;

o конфіденційність;

o компетентність;

o документальне оформлення.

Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм, який має свої особливості як щодо методів, так і щодо об'єктів і цілей проведення. Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Мета санаційного аудиту -- оцінити санаційну спроможність підприємства на підставі аналізу фінансо-господарської діяльності та наявної санаційної концепції.

Замовники санаційного аудиту :

o потенційний санатор (якщо вирішується питання про санацію підприємства реорганізацією);

o саме підприємство (якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації під час провадження справи про банкрутство);

o нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства (якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу);

o позикодавці (якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту);

o державні органи (якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки).

Зовнішнім замовникам аудиту потрібна інформація, яка має підтвердити, що:

1) дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними і повними;

2) план санації є реалістичним;

3) обрано найраціональніший із можливих варіантів розвитку підприємства.

Замовники доручають аудиторові провести економіко-правову експертизу наявної санаційної концепції та зробити висновки про доцільність вкладання коштів в об'єкт санації.

Санаційний аудит проводять зовнішні аудитори в тісній співпраці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Особи, які здійснюють санаційний аудит, мають бути не лише висококваліфікованими економістами, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності того чи іншого підприємства. У правовому та економічному плані аудитор має бути повністю незалежним як від підприємства, котре він перевіряє, так і від замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів).

Етапи санаційного аудиту:

1. Ідентифікація даних -- збір інформації, на підставі якої можна судити про справжнє становище підприємства.

2. Експертиза - всебічний аналітичний процес, спрямований на здобуття об'єктивних висновків про поточний і перспективний стан об'єкта аудиту.

3. Висновки - дані експертизи, наявні докази та їх комплексний аналіз створюють підгрунтя для висновків про санаційну спроможність підприємства та рекомендацій.

4. Вироблення рекомендацій щодо вдосконалення санаційної концепції

Санаційний аудит не слід ототожнювати з причинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, який здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. В обох випадках використовуються одні й ті самі методи аналізу, схожі цілі, але між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку йдеться про складову процесу розробки плану санації, у другому -- про перевірку достовірності та реальності наведених у плані санації даних.

Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Водночас кінцевою метою фінансової санації суб'єкта господарювання є забезпечення його життєдіяльності в довгостроковому періоді. Отже, санаційна спроможність визначається здатністю підприємства до виживання.

Санаційна спроможність -- це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації.

Загальні передумови санаційної спроможності :

o наявність у підприємства ефективної санаційної концепції ;

o наявність у підприємства потенціалу для майбутньої успішної діяльності ( стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації, конкурентних переваг, виробничого та кадрового потенціалу тощо).

Економічні критерії санаційної спроможності підприємства:

o здатність до забезпечення ліквідності;

o здатність до відновлення прибутковості ;

o одержання конкурентних переваг;

o продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) повинна перевищувати вартість ліквідаційної маси підприємства перед проведенням санації;

o з правового погляду санаційно спроможним підприємство буде тоді, коли воно здатне підтримувати фінансову рівновагу в довгостроковому періоді, тобто якщо є достатні передумови для відновлення та збереження стабільної платоспроможності, щоб кредитори не мали підстав звернутися із заявою до господарського суду, порушуючи справу про банкрутство.

3.2 Методи та програма санаційного аудиту

Методи санаційного аудиту загалом збігаються з методами контролінгу.

До головних методів належать :

o опитування (анкетування) співробітників;

o факторний аналіз відхилень;

o СОФТ-аналіз ;

o портфельний аналіз;

o нуль-базис-бюджетування;

o вартісний аналіз.

Перш ніж проводити аудит, аудитор має підготувати в письмовому вигляді програму санаційного аудиту, яка визначає процедури, необхідні для досягнення поставлених цілей. До програми потрібно включити завдання аудиту з кожного напрямку, щоб вона допомагала контролювати виконувану роботу.

Перелік питань, які доцільно включити в програму санаційного аудиту:

1. Вивчення наявної санаційної концепції (плану санації} та збір необхідної інформації.

2. Оцінювання відбитих у плані санації вихідних даних про підприємство:

а) аналіз виробничо-господарської діяльності;

б) аудит фінансового стану підприємства;

в) дослідження ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту готової продукції.

3. Перевірка правильності визначення причин кризи , сильних і слабких сторін підприємства.

4. Експертна оцінка запланованих санаційних заходів.

5. Правова оцінка діяльності підприємства та запропонованої санаційної концепції.

6. Оцінка ефективності санації.

7. Оцінка ризиків.

8. Оформлення висновків про результати аудиту.

3.3 Порядок проведення санаційного аудиту

3.3.1 Дослідження наявної санаційної концепції

загальне ознайомлення з санаційною концепцією та планом фінансового оздоровлення. Збирається та систематизується інформація, що використовується в процесі санаційного аудиту. Аудитор для виконання своїх завдань з оцінювання санаційної спроможності суб'єкта господарювання дістає доступ до всієї комерційної інформації про нього.

Аудитор має взяти в керівника підприємства пояснювальну записку до плану санації, що підлягає експертизі. Записка підтверджує повноту й достовірність плану, а також фактичного матеріалу, на якому він базується, і водночас визначає повноваження аудитора.

Дані про підприємство мають характеризувати його оперативний і стратегічний стан.

Джерела інформації для проведення санаційного аудиту:

Які характеризують оперативний стан підприємства:

o баланси підприємства за 2--3 попередні роки та за звітний період;

o звіти про фінансові результати та їх використання;

o документи про результати інвентаризації;

o звіт про витрати на виробництво продукції;

o розрахунок нормативу власних оборотних коштів;

o розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості;

o звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію;

o дані про наявність та рух коштів на банківських рахунках, в т.ч. валютних;

o висновки попередніх аудиторських перевірок та акти перевірок підприємства державними контролюючими органами;

o дані про кадровий склад підприємства та рівень заробітної плати;

o дані про наявність на балансі підприємства об'єктів соціальної інфраструктури;

o аналіз виконання фінансових планів;

o інша бухгалтерська та фінансова інформація.

Які характеризують стратегічний стан підприємства:

o дані про оперативний стан підприємства;

o бізнес-плани, фінансові плани та інші прогнозні розрахунки;

o аналіз ринків збуту та конкурентоспроможності продукції, матеріали маркетингових досліджень;

o звітні та прогнозні дані про розвиток економіки в цілому, галузевий аналіз;

o оцінка впливу виробничої діяльності підприємства на екологічну ситуацію та зайнятість у регіоні;

o законопроекти Верховної Ради та проекти нормативних актів Уряду України;

o інша інформація.

Відбиті в санаційній концепції вихідні дані про оперативний (фактичний) та стратегічний стан підприємства оцінюються у процесі поглибленого аналізу його фінансово-господарського стану. При цьому послідовно вирішуються такі завдання:

1) аналізується виробничо-господарська діяльність;

2) аналізується фінансовий стан підприємства;

3) досліджується ситуація, в якій перебуває підприємство на ринку факторів виробництва та збуту готової продукції.

3.3.2 Аналіз виробничо-господарської діяльності

В процесі аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства визначається відповідність фактичного стану даним, відбитим в плані санації.

3.3.2.1 Дослідження загальної виробничої структури підприємства

o досліджуються основні техніко-економічні показники структурних підрозділів (обсяги виробництва, чисельність, основні фонди, фонд оплати праці тощо);

o визначається кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їх розташування, а також стан будівель і споруд;

o проводиться експертиза доцільності та можливості виокремлення підрозділів в процесі майбутньої реструктуризації;

o досліджуються основні види продукції, обсяги їх випуску та реалізації за попередній і звітний роки, а також прогнозні показники на наступні роки для кожного структурного підрозділу та для підприємства в цілому, визначається частка кожного виду продукції в загальному її обсязі.

3.3.2.2 Дослідження рівня технології виробництва

o аналізується наявність сучасних передових технологій;

o вивчається наявність власних інноваційних розробок, застосування автоматизованих систем управління;

o звертається увага на циклічність технологічних процесів, їх безперервність, повторне використання продуктів переробки (відходів), наявність науково-обґрунтованих норм виготовлення продукції, серійність виробництва.

3.3.2.3 Дослідження витрат на виробництво

o здійснюється факторний аналіз відхилень факту від плану;

o вивчається ефективність планування собівартості ;

o визначається питома вага та склад витрат у собівартості продукції, які не пов'язані з виробничо-господарською діяльністю;

o аналізується фактична (у натуральному та вартісному виразі) наявність сировини, матеріалів, палива, купованих напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які не стосуються виробництва продукції, на цій основі розробляються рекомендації щодо їх подальшого використання, зокрема продажу;

o досліджується правильність віднесення витрат на собівартість продукції та на валові витрати для цілей оподаткування з метою уникнення штрафів у разі порушення вимог Закону “Про оподаткування прибутку” в частині формування валових витрат .

3.3.2.4 Дослідження основних фондів та амортизаційних відрахувань. Оцінка майнового стану

o Звертається увага на основні фонди, які було придбано, реалізовано, ліквідовано або здано в оренду протягом останніх періодів, при цьому враховується , що балансова вартість окремих майнових активів майже ніколи не дорівнює їх реальній ринковій ціні.

o Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріало- та енергомісткості, прогресивності технологічних процесів порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, що працюють у відповідній галузі найуспішніше.

o Перевіряється правильність проведення та відбиття у звітності операцій, пов'язаних з рухом основних фондів: індексація основних фондів; надходження та реалізація; ліквідація та інші види вибуття; ремонт та амортизація; інвентаризація.

...