Суть і функції грошей. Основні типи грошових систем, їх еволюція

Зауважимо, що використання векселя має свої межі: по-перше, вексель обслуговує тільки оптову торгівлю; по-друге, і в оптовій торгівлі сальдо взаємних потреб гаситься готівкою; по-третє, в вексельний обіг втягується обмежене коло осіб, які впевнені в платоспроможності векселедавача та індосантів (жирантів).

Банкнота - домінуюча кредитна зброя обігу, яка в теперішній час випускається центральним банком шляхом переобліку векселів.

Банкнота відрізняється від векселя і від паперових грошей.

Так, банкнота від векселя відрізняється:

по терміновості - вексель являє собою термінове боргове зобов'язання (3-6 місяців), банкнота - безстрокове боргове зобов'язання;

по гарантії - вексель випускається в обіг окремим підприємцем та має індивідуальну гарантію; банкнота випускається в теперішній час центральним банком та має загальнодержавну гарантію.

Класична банкнота (тобто розмінна на метал) відрізняється від паперових грошей:

по виникненню - паперові гроші виникли з функції грошей як засобу платежу;

по методу емісії - паперові гроші випускає в обіг міністерство фінансів (казначейство), банкноти - центральний банк;

по поверненню - класичні банкноти після сплину строку векселя, під який вони випущені, повертаються в центральний банк; паперові гроші не повертаються, а "затримуються" обігу;

по розмінності - класична банкнота при поверненні в банк розмінювалась на золото або срібло, паперові гроші завжди були нерозмінними.

Незважаючи на те, що сучасні банкноти зберігають товарну природу (або кредитну основу), вони попадають під закономірності паперово-грошового обігу. Згідно з цим, можна виділити наступні канали емісії сучасних банкнот:

банківське кредитування господарства, котре забезпечує зв'язок грошового обігу з динамікою відтворення суспільного капіталу;

банківське кредитування держави, коли банкноти емітуються замість державних боргових зобов'язань;

приріст офіційних валютних резервів в країнах з ефективним платіжним балансом (ФРН, Японія та ін.).

Чек як кредитний засіб обігу з'явився пізніше, ніж вексель та банкнота, з утворенням комерційних банків та зосередженням вільних грошових засобів на поточних рахунках. По суті він є різновидом переводного векселя, який вкладник виписує на комерційний або центральний банк.

Чек - спеціальний грошовий документ встановленої форми, який містить письмове розпорядження банку видати вказану в ньому суму пред'явнику чеку або перерахувати визначену суму грошей з поточного рахунка чекодавця на рахунок пред'явника

Існують наступні види чеків:

– іменні - виписані на конкретну особу без права передачі;

– ордерні - складені на конкретну особу, але з правом передачі іншій особі або індосаменту;

– на пред'явника - по яким визначена сума виплачується пред'явнику чека;

– розрахункові - які використовуються тільки при безготівкових розрахунках;

– акцептовані - по яким банк дає акцепт, або згоду, провести платіж визначеної суми, та ін.

Економічна природа чека полягає в тому, що він, по-перше, служить засобом одержання готівкових грошей в банку; по-друге, виступає засобом обігу й платежу; по-третє, є зброєю безготівкових розрахунків.

На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, при якій більша частина взаємних претензій гаситься й платіж проводиться по сальдо, без участі готівкових грошей. Особливо це характерно для розрахунків між клієнтами одного банку. При розрахунках між клієнтами різних банків чек виписується (на суму сальдо) на центральний банк або на розрахункову палату.

Механізація та автоматизація банківських операцій, перехід до широкого застосування ЕОМ підштовхнули до виникнення депозитних грошей та нових методів погашення або передачі боргу з використанням електронних грошей.

Депозитні гроші - неповноцінні знаки вартості, які не мають речового виразу й існують лише у вигляді певних сум на рахунках у банках.

Електронні гроші - різновид депозитних грошей, які означають, що переведення грошових сум по рахунках в банках здійснюється автоматично з допомогою ЕОМ за безпосереднім розпорядженням власників поточних рахунків.

На базі застосування ЕОМ в банківську справу виникла можливість заміни чеків кредитними картками - засобом розрахунків, що заміняє готівкові гроші та чеки і дозволяє власнику одержати в банку короткострокову позику.

Кредитна картка застосовується в розрахунковому торговому обігу та сфері послуг. Зараз використовуються в основному чотири види кредитних карток: банківські, торгівельні, картки для придбання бензину, картки для оплати туризму та розважальних заходів. Але найбільш поширеним видом є торгівельні картки.

4. Грошовий ринок

4.1 Сутність грошового ринку. Особливості виявлення на ринку основних ринкових ознак: попиту, пропозиції, ціни

Грошовий ринок - складова частина грошового обороту, його ключовий елемент. Він виступає як механізм перерозподілу грошових коштів між секторами і суб'єктами економіки, збалансування окремих грошових потоків та грошового обороту в цілому.

Грошовий ринок - це сукупність всіх грошових ресурсів країни, які постійно переміщуються під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

Грошовий ринок складається з безлічі потоків по яким грошові кошти переміщуються від володарів збережень до позичальників та інвесторів.

Характерною ознакою грошового ринку є те, що на ньому продається і купується такий специфічний товар як гроші. Як і в будь-якому іншому секторі ринку тут є свої продавці і покупці, попит і пропозиція, посередники, ціна тощо. Проте специфіка товару грошового ринку - грошей - визначає особливий характер кожного з цих елементів: попит має форму попиту на позички, пропозиція - має форму пропозиції позичок, а ціна - форму процента на позичені кошти.

Ключовою функцією грошового ринку є балансування попиту і пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв'язку з цим особливого значення набуває розуміння механізмів формування попиту та пропозиції грошей та рівня процента.

Грошовий ринок має свою інфраструктуру, яка забезпечує спрямування потоків грошових коштів від власників (продавців) до позичальників (покупців). Головними елементами цієї інфраструктури виступають банки.

4.2 Інституціональна модель грошового ринку

Грошовий ринок має дуже складний механізм функціонування. На ньому діє багато різних суб'єктів: продавці, покупці, посередники. Застосовуються різні інструменти і методи управління грошовими потоками. Істотно відрізняються за характером і самі грошові потоки. В загальному вигляді інституційна схема грошового ринку наведена на рисунку 4.2.

За інституційною побудовою та характером окремих потоків грошей грошовий ринок можна поділити на два великих сектори:

сектор прямого фінансування;

сектор опосередкованого фінансування.

Рисунок 4.2 - Інституціональна схема грошового ринку

В першому секторі продавці і покупці грошей зустрічаються безпосередньо і всі питання купівлі-продажу вирішують прямо один з одним. Працюючі тут брокери виконують скоріш технічну роль звичайних посередників. В цьому секторі виділяються два канали руху грошей:

канал капітального (акціонерного) фінансування;

канал запозичення з допомогою облігацій та інших фінансових активів.

Суб'єктами (продавцями і покупцями) цього сектору можуть бути фірми, сімейні господарства, уряд, іноземні юридичні і фізичні особи. Активну участь тут можуть брати і банки - як продавці і покупці своїх цінних паперів та як звичайні посередники - брокери.

В другому секторі зв'язок між продавцями і покупцями грошей реалізується через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх покупцям від свого імені. Вони можуть самі створювати вимоги і пропозиції, які виступають самостійними об'єктами (інструментами) грошового ринку. Тому фінансові посередники другого сектору грошового ринку істотно відрізняються від технічних посередників в першому секторі.

4.3 Економічна структура грошового ринку

Залежно від призначення коштів, що обертаються на грошовому ринку, в ньому можна виділити два сектори: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються і купуються короткострокові грошові кошти (до 1 року), на другому - середньо- та довгострокові кошти (більше 1 року). (див. рисунок 4.1).



Рисунок 4.1 - Структура грошового ринку

В свою чергу ринок грошей поділяється на ринок короткострокових банківських кредитів, який задовольняє короткострокові потреби в фінансових ресурсах; ринок короткострокових фінансових активів та валютний ринок. Зауважимо, що рух грошей на ринку грошей викликаний різницею в рівнях прибутку і ризику, а фінансові активи, що працюють на ринку грошей зазвичай ліквідні та низько ризиковані.

Валютний ринок обслуговує міжнародний платіжний оборот, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних зобов'язань різних країн. Специфіка міжнародних розрахунків полягає в відсутності загальноприйнятого для всіх країн платіжного засобу. Тому необхідним засобом розрахунку в зовнішній торгівлі товарами та послугами, в міждержавних платежах є обмін однієї валюти на іншу в формі купівлі чи продажі іноземної валюти. Таким чином, валютні ринки - це офіційні центри, де здійснюється купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції.

Ринок капіталів виступає джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, банків, підприємств та поділяється на ринок цінних паперів та ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів.

Ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових), це передусім, облігації, державні казначейські зобов'язання, векселі з одного боку, а з другого - всі види акцій та їх похідні - опціони, ф'ючерси та інші аналогічні цінні папери).

Ринок цінних паперів можна розглядати як сукупність первинного і вторинного ринків, а також поділяти на національний і міжнародний. Первинний ринок виникає в момент емісій цінних паперів, на ньому мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці фінансові ресурси перерозподіляються. При наявності життєздатного вторинного ринка досягається ліквідність фінансових інструментів, тобто, якщо в майбутньому покупці треба буде продати цінний папір, у нього буде така можливість.

Вторинний ринок, в свою чергу поділяється на біржовий і позабіржовий. На останньому відбувається купівля-продаж цінних паперів, які з якихсь причин не котуються на біржі (наприклад, через банки).

4.4 Попит на гроші. Сутність та види виявлення попиту на гроші. Фактори які визначають зміну попиту на гроші

Попит на гроші - прагнення економічних суб'єктів мати в своєму розпорядженні певну, заздалегідь визначену суму грошей.

Попит на гроші існує на певний момент, тобто це явище залишку, а не потоку. Тому зміна попиту на гроші не адекватна прагненню змінити поточні доходи. В ринкових умовах задовольнити зростання попиту на гроші можна без зміни поточних доходів економічних суб'єктів. Цього можна досягти через зміну активів, якими володіють вказані суб'єкти.

Від чого залежить попит на гроші та його зміна? Для відповіді на це питання слід з'ясувати, що маса грошей, яку хочуть мати економічні суб'єкти на певний момент, складається з двох частин:

залишку грошей, необхідних для здійснення поточних платежів (поточної каси);

залишку грошей, необхідних як заощадження чи нагромадження.

Динаміка кожної з цих частин визначається різними факторами. Залишок поточної каси змінюється залежно від зміни капітального обсягу валового національного продукту. В міру його зростання повинно бути більше грошей в поточній касі і навпаки (за умови незмінної швидкості обігу грошей). Залишок грошей як заощаджень змінюється під впливом тих факторів, які спричиняють зміну оцінки переваг певних видів активів з боку їх власників. Такими факторами можуть бути зміни депозитного процента та доходності цінних паперів. Чим вищий рівень депозитного процента, тим нижчою буде оцінка переваг залишків готівкових грошей, які не приносять доходів.

Залежність попиту на гроші від двох різних факторів відображено на графіку кривої попиту (див. рисунок 4.3)

Рисунок 4.3 - Крива попиту на гроші

Якщо розмір початкової каси (Kр) при даному обсягу ВНП складає Q2 млрд.грн, то він залишається незмінним при будь якому рівні процентної ставки. На графіку це відображено прямою Kр, яка проведена вертикально з позначки Q2. Друга частина попиту (заощадження) знаходиться в оберненій залежності від ставки процента. При її підвищенні попит на готівкові заощадження скорочується, крива цього попиту (33) наближається впритул до кривої поточної каси (Kр). Проте крива попиту на заощадження не повинна перетинати межі поточної каси, інакше в господарстві виникне платіжна криза: у фірм і сімейних господарств буде не достатньо грошей в поточній касі для погашення своїх зобов'язань.

При зміні номінального обсягу ВНП на графіку зміниться позиція перш за все кривої Kр (поточної каси), а з нею і кривої 33, яка відображає рівень загального попиту на гроші. При зростанні обсягу ВНП обидві криві змістяться вправо, при зменшенні обсягу ВНП - вліво. Проте взаємне розміщення кривих Kn і 33 залишиться незмінним, оскільки воно визначається лише змінами процентної ставки, а вона може залишитися незмінною при зміні обсягу ВНП.

4.5 Пропозиція грошей. Сутність та механізм формування пропозиції грошей. Фактори які визначають зміну пропозиції грошей

Пропозиція грошей - це бажання економічних суб'єктів позичити певну частину своїх грошових коштів заради одержання доходу.

Пропозиція грошей протистоїть на ринку попиту на гроші.

На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей залежить від зміни доходності розміщення їх у фінансові активи, перш за все від зміни процентної ставки: чим вона вища, тим більше грошей буде пропонуватися в позички, і навпаки.

На макроекономічному рівні пропозиція грошей має своєю природною межею загальну масу грошей в обігу і не може перевищити його, як би не змінювалась доходність фінансових активів. Тому пропозицію грошей в певних умовах можна вважати постійним фактором грошового ринку, незалежним від динаміки процентної ставки. На графіку пропозиція грошей визначається як вертикальна пряма, проведена з позначки, що відповідає масі грошей в обігу (див. рисунок 5.4).

В такій позиції крива пропозиції буде знаходитись до тих пір, поки в обігу буде Q3 млрд.грн. При збільшенні чи зменшенні маси грошей в обігу крива Dm зміститься вправо чи вліво, залишаючись у вертикальному положенні, що підтверджує незалежність загальної маси пропозиції грошей від процентної ставки.

Рисунок 4.4 - Крива пропозиції грошей

4.6 Графічна модель грошового ринку. Рівновага на грошовому ринку та відсоток. Фактори які визначають рівновагу грошового ринку

Такий характер пропозиції грошей перетворює її у визначний фактор формування рівноважної ставки процента: при заданій масі грошей в обігу рівноважна ставка відповідатиме точці, в якій крива пропозиції перетне криву попиту (т. А) (див. рисунок 5.5).

Рисунок 4.5 - Криві попиту і пропозиції (графічна модель грошового ринку)

В нашому прикладі крива пропозиції, що відповідає масі грошей в Q3 млрд.грн, перетинає криву попиту в позначці А, що визначає ставку рівноваги на рівні Р 4. При такій ставці попит та пропозиція грошей зрівноважуються і досягається збалансованість грошового ринку. Це означатиме, що при ставці Р 4 суб'єкти ринку захочуть мати в своєму розпорядженні Q3 млрд.грн. Стільки ж грошей вони зможуть здобути на ринку без будь-яких негативних наслідків для грошового обігу.

4.6.1 Процент як ціна грошей

Як форма ціни грошей, процент істотно відрізняється від ціни на звичайні товари. Розмір процента визначається не величиною вартості, яку несуть в собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю - здатністю доставляти позичальнику потрібні блага. Тому розмір процентного платежу залежить не тільки від розміру позички, а й від її строку, а процентні ставки визначаються на певний період - звичайно на рік.

Оскільки на грошовому ринку існує декілька способів купівлі - продажу грошей, розрізняють і декілька видів процента, рівні ставки по яким можуть істотно відрізнятися, тому що кожен з них має своє призначення і вирішує свої специфічні задачі.

Банківський процент - загальна назва процентів по операціям банків.

Облігаційний процент - норма прибутку яка встановлена по цінним паперам (облігаціям, сертифікатам и т.д.).

Облігаційний процент повинен забезпечувати зацікавленість інвесторів, в тому числі банків вкладати кошти в цінні папери. Тому цей процент повинен мати більш вищу ставку ніж відсоток по банківським депозитам, так як останні більш ліквідні ніж цінні папери. Але ставка облігаційного процента може суттєво коливатись в залежності від виду цінних паперів, строку і т. ін.

Депозитний процент - норма прибутку, яку банки виплачують своїм клієнтам по депозитам.

Ставки депозитного проценту повинні бути нижче ставок позикового проценту тому, що за рахунок цієї різниці в ставках банки отримують прибуток.

Обліковий процент - норма прибутку, яку стягує національний банк з комерційних за позики, видані під заручення комерційних векселів.

Ставка облікового процента займає особливе місце серед всіх видів процентних ставок та встановлюється НБУ на основі пильного вивчення стану грошового ринку. Вона виступає свого роду барометром цього ринку та орієнтиром для визначення процентних ставок по всім іншим операціям на грошовому ринку.

Використання облікових ставок ЦБУ при видачі позик комерційним банкам, тобто з початку надходження грошей в обіг перетворює її в офіційний норматив ціни грошей на який орієнтуються всі суб'єкти ГР. Тому рух ринкових ставок по всім видам відсотка в певній мірі повторює рух ставки облікового проценту, але повністю з ним не співпадає.

Позиковий процент - норма прибутку, яку банк стягує з позичальників за користування запозиченими коштами.

Міжбанківський процент - норма прибутку яку стягує банк по кредитам, наданим іншим банкам.

Отже, зміни в попиті на гроші спричиняють прямо пропорційні зміни процентної ставки, а в пропозиції грошей - оберненопропорційні зміни

Оскільки пропозиція грошей відповідає наявній масі їх в обігу, зміни в пропозиції можуть бути спричинені зміною задач і цілей грошово-кредитної політики центрального банку країни.

Зміни в попиті на гроші спричиняються декількома факторами. Найбільш очевидна залежність їх від зміни обсягу національного доходу. Причиною зміни попиту на гроші може бути зміна альтернативної вартості зберігання грошей. Альтернативна вартість - це витрати доходу в зв'язку зі зберіганням активів у високоліквідній, але малодоходній формі.

Межі зміни процентної ставки визначаються нормою прибутку, що передбачається інвестиційним проектом, з яким пов'язаний попит на гроші. Норма прибутку становить верхню межу зміни норми процента: при наближенні чи перевищенні нормою процента цієї межі запозичення (купівля) грошей стане невигідним і попит на гроші знизиться. Нижньою межею норми процента виступає нульовий рівень: при наближенні до нього процентної ставки пропозиція грошей в позику стає невигідною.

Наслідки зміни процентної ставки різноманітні і зачіпають як грошову сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиційну сферу, сферу обігу тощо.

5. Грошова система

5.1 Суть грошової системи та її призначення в економічній системі країни

Грошова система - форма організації грошового обороту в країні, встановлена загальнодержавними законами, які визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту.

Незалежно від устрою, всі держави доручають формування грошових систем центральним органом влади. Місцеві органи влади, усунені не лише від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням інших окремих елементів.

Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як її складова. Тому в багатьох країнах правові норми, визначені безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, які регламентують діяльність центральних банків. Цими законами центральним банкам надають широкі повноваження щодо регулювання грошового обороту.

За сферою охоплення економічних відносин грошова система - явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Всі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку обслуговують, та форми, в якій вони здійснюються, є об'єктами результативного виливу грошової системи.

В складі грошової системи відокремлюють: систему безготівкових розрахунків та валютну систему. Кожна із вказаних підсистем має свій особливий об'єкт регулятивного виливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Кожна держава формуючи свою власну грошову систему, прагне надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки, що є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Особливо переконливо, цей факт підтвердився в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з них (в тому числі й Україна), проголосивши свою політичну незалежність, по суті одночасно заявили про вихід з єдиного рублевого простору, який регулювався іншою державою - Російською Федерацією, та про створення власних грошей і грошової системи.

Національно-державна обумовленість та призначення грошової системи повинні враховуватися урядами країн, при ухваленні ними рішення про реконструкцію своїх грошових систем у напрямку їх об'єднання. Зауважимо, що таке об'єднання неминуче означатиме втрату важливого захисного механізму для національної економіки, яким є грошова система. Відмова від такого організму економічно можлива лише за умови, що ці країни є однаковими за рівнем розвитку, структурою економіки і мають високодемократичні політичні устрої.

При невиконанні цієї умови виникне загроза втрат як для економічно слабких, так і економічно сильних країн, що об'єднуються. Про це красномовно свідчать великі труднощі, з якими зіткнулися країни - члени ЄС під час об'єднання своїх грошових систем в одну єдину з єдиною валютою - ЄВРО. Усвідомивши значні загрози від об'єднання грошових систем країн з різним рівнем економічного розвитку та неможливість у визначенні строки (1999р.) ліквідувати ці відмінності, керівництво ЄС прийшло до думки про допуск до об'єднаної грошової системи тільки деяких країн-членів, які мають найменші відмінності в економічному та фінансовому становищі.

Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національних особливостей, рівня економічного розвитку країни в її формуванні. Це виявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, що відбивають історію країни, а й у більш складних і відповідних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні органи, які відрізняють її вид грошових систем інших країн, забезпечують їй імунітет проти зовнішнього втручання.

Водночас у грошових системах різних країн є багато спільного, а саме: однотипність методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу; ідентичність інструментів регулювання грошового ринку тощо.

Спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їхніх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Так, коли економічний розвиток створив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою майже одностайно відмовились від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.

5.2 Структура грошової системи. Створення і розвиток грошової системи України

За нормативно-правового підходу до грошової системи в її складі можна відокремити кілька елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований.

У грошовій системі України можна виділити такі елементи:

– назва грошової одиниці;

– масштаб цін;

– види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

– сегментація безготівкових грошових розрахунків;

– регламентація готівкового грошового обороту;

– регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;

– регламентація режиму банківського процесу;

– державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Назва грошової одиниці виникає, як правило, історично. Навіть коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації. Так, зокрема, вчинила й Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі - високорозвиненої держави, яка існувала на терні сучасної України в Х-ХІст. Відтак здійснена своєрідна місія зв'язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та срібна, масштаб цін встановлювався державою через визначення валового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена у такий спосіб величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність грошей не могла істотно відхилятися від вартості їхнього офіційного металевого вмісту. Тому, змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень цін.

Нині, коли в обігу перебувають нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державного металевого вмісту грошової одиниці втратила сенс і скасована в усіх країнах, а масштаб цін утратив форму валового вмісту металу в грошовій одиниці.

Про існування масштабу цін і в сучасних умовах свідчать істотні відмінності в рівнях цін на ті ж самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Це є прямим свідченням того, що ціни визначені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Більш того, ціни в одній і тій самій грошовій одиниці можуть істотно змінюватися, якщо остання змінюється, тобто змінюється її величина як масштабу цін.

Масштаб цін у сучасних умовах, як правило змінюється стабільно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. Тобто місце і роль масштабу цін у ціноутворенні істотно змінилися. Уже не держава свідомо змінює масштаби цін з метою впливу на їх рівень, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто накладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Всі інші платіжні засоби такого статусу не мають і взагалі не повинні надходити в оборот. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання в ролі платіжних засобів у межах країни іноземних грошових знаків, бо це ускладнює забезпечення національних грошей.

Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг інших платіжних засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність елементів цих засобів та механізмів реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їхнє забезпечення.

Право емісії та відповідальність за забезпечення грошових знаків в Україні закон накладає на перший державний орган - Національний банк. Випущені ним грошові знаки мають назву банківських білетів (банкнот). В окремих випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці (казначейству)). В такому разі грошові знаки називаються скарбничними білетами. Суттєва відмінність між цими видами грошових знаків полягає у різних механізмах їхньої емісії - порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

Емісія казначейських білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних видатків і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних знаків.

Емісія банківських білетів (банкнот) використовується для кредитування Національним банком комерційних банків та урядових структур.

Особливе місце в грошовій готівці посідає розмінна монета. За характером емісії вона належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Розмінна монета відіграє допоміжну роль - забезпечує платежі та суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується, або взагалі відпадає. Якщо в країні встановлена велика грошова одиниця, то потреба в монеті зростає оскільки збільшується питома вага платежів та суми, менші від розміру грошової одиниці.

Законодавство держави визначає не тільки вид грошових знаків, а й їхню купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети передусім створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Крім того, за високої частки великих купюр досягається економія на друкуванні грошових знаків. Однак наявність великих купюр робить готівку вразливішою з погляду можливості фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних тіньових операцій. Тому, як правило, держави уникають купюр надто великих номіналів.

В Україні після грошової реформи 1996р. в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень, а також розмінна монета 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок.

Сучасні висококомп'ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати більшій частині грошової маси депозитну форму і обслуговувати грошовий оборот переважно у вигляді безготівкових розрахунків.

Законодавством та нормативними актами НБУ вирішуються такі питання формування та використання депозитних грошей:

– створення системи страхування банківських вкладів юридичних та фізичних осіб;

– запровадження зберігання комерційними банками своїх резервів на рахунках у центральному банку з нормуванням залишку коштів на цих рахунках;

– створення системи міжбанківських розрахунків, що підлягає контролю з боку центрального банку;

– регламентація принципів організації безготівкових розрахунків між економічними суб'єктами;

– визначення режиму використання грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках за повним розсудом власника; за певною черговістю - хронологічною чи визначеною державою тощо;

– визначення форм розрахунків, стандартів документів та порядку документообороту;

– визначення режиму відповідальності сторін за порушення платіжних зобов'язань;

– установлення нормативного строку для виконання банками операцій з рахунками клієнтів і відповідальності банків за порушення цих норм;

– механізм захисту банківських комп'ютерних мереж від несанкціонованого втручання тощо.

Якщо всі ці питання в країні законодавчо врегульовані та практично вирішені, депозитні гроші та безготівкові розрахунки будуть з найбільшою ефективністю обслуговувати інтереси суспільства в цілому та окремих економічних суб'єктів.

У готівковому грошовому обороті також є багато питань, які не вирішуються в межах розглянутих вище елементів грошової системи (назва грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). Оскільки готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Грошові знаки піддаються також підробці.

Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а застосовують заходи з регламентації і контролю операцій з готівкою.

Надзвичайно важливим і ефективним елементом грошової системи є регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями, що активно використовується в усіх країнах світу для захисту і забезпечення сталості національної валюти.

Важливим інструментом грошово-кредитної політики НБУ виступає регламентація режиму банківського процента, яка забезпечує регулювання ціни грошей на фінансовому ринку, а, отже, впливає на їх масу в обігу та на сталість грошей.

Організація обороту грошей звичайно накладається чинним законодавством на банки. Проте важливу роль грошового обороту, а саме переплетіння інтересів окремих економічних суб'єктів та суспільства в цілому, вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками цієї функції. З цією метою кожна держава створює спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є НБУ. Інші органи державного управління економікою - Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи власні заходи економічної та фінансової політики, також впливають на грошовий оборот. Проте свої регульовані дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.

5.3 Основні типи грошових систем, їх еволюція. Системи металевого і кредитного обігу

гроші вартість монетаризм кредитний

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку і закономірності функціонування грошової системи. (див. рисунок 5.1).



Рисунок 5.1 - Класифікація і структура грошової системи

Неринкова грошова система відрізняється значними обмеженнями в функціонуванні грошей (талони, картки, і т. ін.); використовуються адміністративні методи регулювання грошового обігу.

Грошова система ринкового типу характеризується вільним функціонуванням грошей; зберігаються деякі обмеження проведення грошових операцій на рівні банків, як елемента грошової системи.

Відкрита грошова система характеризується відсутністю обмежень на проведення валютних операцій юридичними і фізичними особами.

Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень, які обумовлюють ізоляцію національної економіки від світової.

Саморегульована система - це система металевих грошових знаків (монометалізм, біметалізм) (див таблицю 5.1)

Таблиця 6.1 - Складові і характеристика саморегульованої системи

Складові саморегульованої системи (системи монетарного обігу)	Характеристика системи
Біметалізм	Роль загального еквівалента законодавчо закріпилась за двома металами, як правило золотом та сріблом. Відповідно з принципами регулювання співвідношення між золотом і сріблом виділяють наступні різновиди біметалізму: система паралельної валюти, при якої згадане співвідношення встановлюється державою; система подвійної валюти при якій згадане співвідношення встановлюється державою; система "кульгаючої валюти" при якій один з видів монет карбується в закритому порядку.
Монометалізм	Тільки один вид металу виконує роль грошей. Монометалізм виступає в трьох формах: - золотомонетному стандарті - золотозлитковий стандарт (Англія, Франція) золотодевізному стандарті, при якому національні Грошові одиниці обмінювались на зарубіжну валюту (девізу), яка розмінена на золото

5.4 Державне регулювання грошової сфери: цілі, задачі, методи та інструменти регулювання

Важливою необхідністю сучасної соціально-економічної політики є обґрунтоване визначення властивих саме сучасному етапу становлення цілей та пріоритетів національної економічної політики стосовно кожної конкретної сфери ринкової трансформації економіки країни.

У галузі грошово-кредитної та цінової політики такими цілями є:

- спрямування ресурсів на кредитування життєво важливих і ефективних виробництв та здійснення структурної перебудови економіки;

- скорочення прямих кредитів НБУ на покриття дефіциту бюджету, регулярний перегляд облікової ставки НБУ та дотримання позитивних процентних ставок;

- створення умов для залучення комерційних банків до участі у кредитуванні довгострокових інвестиційних проектів;

- лібералізація і децентралізація внутрішнього валютного ринку та захист національної економіки;

- орієнтація на пропорції світових цін та усунення деформацій цін на сільськогосподарську і промислову продукцію; посилення контролю за цінами на продукцію підприємств-монополістів.

У сфері фінансово-бюджетної та податкової політики до них належать:

- утримання державного бюджету на рівні 5-7% від ВВП і забезпечення жорсткої залежності державних витрат від отримуваних доходів;

- концентрація державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки;

- реформування бюджетних взаємовідносин між центральними, регіональними і місцевими рівнями;

- фінансове забезпечення необхідного захисту населення та функціонування соціально-культурної сфери;

- поліпшення управління коштами державного бюджету через державну скарбницю та вдосконалення управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

- забезпечення стабільності в оподаткуванні, розширенні бази та зменшення кількості податкових пільг, а також обов'язковості і рівнонапруженості у сплаті податків всіма юридичними і фізичними особами; посилення їхнього стимулюючого впливу на розвиток виробництва;

- розширення бази та прав місцевих органів влади щодо формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків і зборів;

- посилення контролю за повнотою сплати податків.

Інструменти державного регулювання економіки поділяються на адміністративні і економічні.

Адміністративні засоби не пов'язані зі створенням додаткового матеріального стимулу або небезпекою фінансових збитків. Вони базуються на силі державної влади і включають заходи заборони, дозволу і примусу.

Зауважимо, що адміністративні засоби регулювання в розвинутих країнах використовуються в незначних масштабах. Їх сфера часто обмежується охороною навколишнього середовища і створенням мінімальних побутових умов для слабо захищених прошарок населення. Проте, в критичних ситуаціях (під час війни, кризи в економіці тощо) їх роль суттєво зростає.

Економічні засоби державного регулювання економіки поділяються на засоби грошово-кредитної і бюджетної політики. До основних економічних засобів грошово-кредитної політики належать:

- регулювання облікової ставки (дисконтна політика, що здійснюється Національним банком);

- встановлення і зміна розмірів мінімальних резервів, які фінансові інститути зобов'язані зберігати в Національному банку;

- операції державних установ на ринку цінних паперів (наприклад, емісія державних цінних паперів).

З допомогою цих інструментів держава намагається змінити, в бажаному напрямку, співвідношення попиту і пропозиції на ринку позикових капіталів.

Пряме державне регулювання відбувається з допомогою бюджетної політики, де головним інструментом мобілізації фінансових ресурсів є податки. Податки з одного боку є головним джерелом фінансування державних витрат, з другого - інструментом регулювання. Державне регулювання суттєво залежить від вибору податкової системи, розміру податкових ставок, а також видів і розмірів податкових пільг.

5.5 Фіскально-бюджетна і грошово-кредитна політика

Грошово-кредитна політика являє собою сукупність заходів в області грошового обігу, спрямованих на зміну грошового кредиту, головна мета яких - регулювання господарчої кон'юнктури шляхом впливу на стан кредиту і грошового обігу.

Грошово-кредитна політика спрямована або на стимулювання кредиту і грошової емісії (кредитна експансія), або на їх стримування і обмеження (кредитна рестрикція). В умовах спаду виробництва і зростання безробіття НБУ намагається пожвавити кон'юнктуру шляхом розширення кредита і зниження норми процентів; а в умовах економічного підйому часто супроводжується "біржовим запаленням", спекуляцією, ростом цін, ростом диспропорцій в економіці. В таких умовах НБУ намагаються попередити "перегрів" економіки з допомогою обмеження кредиту, підвищення проценту, стримування емісії платіжних засобів.

Ефективне державне регулювання грошово-кредитної сфери може здійснюватись лише в тому випадку, якщо держава через центральний банк країни здатна впливати на масштаби і характер приватних інститутів, так як в розвинутій ринковій економіці саме вони є базою всієї грошово-кредитної системи. Це регулювання здійснюється в декількох взаємопов'язаних напрямках:

- державний контроль над банківською системою;

- управління державним боргом;

- регулювання обсягу кредитних операцій і грошової емісії.

Державний контроль над банківською системою має за мету укріплення ліквідності кредитно-фінансових інститутів, тобто їх здатності своєчасно покривати вимоги вкладників (передусім за рахунок облікової (дисконтної) політики), операцій на відкритому ринку, встановлення норм обов'язкових резервів.

Управління державним боргом є напрямком державного регулювання в умовах хронічних бюджетних дефіцитів і значної дебіторської заборгованості, коли суттєво зростає вплив державного кредиту на ринок позикових капіталів. Для цього НБУ використовує різні методи управління державним боргом: купує чи продає державні зобов'язання; змінює ціну облігацій, умови їх продажу; різними способами підвищує їх привабливість для приватних інвесторів;

Регулювання обсягу кредитних операцій і грошової емісії - використовується передусім для впливу на господарчу активність. Цей напрям грошово-кредитного регулювання щільно пов'язаний з першим та другим. Регулювання банківської ліквідності впливає на структуру банківських позик і депозитів, величину грошової маси, рівень ринкової норми процента. Регулювання державного боргу впливає на розподіл позикових капіталів між приватним і державними секторами, рівень банківських ставок, банківську ліквідність. Розміщення державних боргових зобов'язань в банківській системі призводить до зростання грошової емісії, поза банківської системи - до її скорочення.

Методи грошової політики поділяються на дві групи: загальні та селективні. Загальні - впливають на ринок позикових капіталів в цілому. До загальних методів грошової політики відносять облікову (дисконтну) політику; операції на відкритому ринку; встановлення норм обов'язкових резервів; контроль по окремим видам кредитів; регулювання риска і ліквідності банківських депозитів. Селективні - призначені для регулювання конкретних видів кредита або кредитування окремих галузей, крупних фірм тощо.

5.6 Теорії інфляції: економічні причини появи та основні постулати

В теперішній час існують три основні напрямки в теорії інфляції: кейнсіанська теорія інфляції, що викликана надлишковим попитом; монетаристська кількісна концепція; теорія надзвичайних витрат.

5.6.1 Кейнсіанська теорія інфляції, яка викликана надлишковим попитом

Представники цієї теорії (Дж. М. Кейнс, Б. Хансен) виходять з аналізу доходів та витрат господарюючих суб'єктів та впливу їх на підвищення попиту. Вони вважають, що збільшення попиту з боку держави та підприємців призводить до зростання виробництва та зайнятості. Одночасно, збільшення попиту населення, оскільки він (попит) має невиробничий характер, приводить до інфляції. В зв'язку з цим вони рекомендують стимулювати приватні та державні інвестиції, але обмежувати заробітну платню трудящих.

В цій концепції активну роль відіграє "ефективний", або грошовий попит, котрий буцімто і утворює грошову масу. При чому Кейнс розглядає два вида інфляції:

– напівінфляція (помірна або повзуча), тобто такий ріст грошової маси в умовах безробіття, котрий не представляє небезпеки, оскільки не стільки приводить до росту цін, скільки сприяє втягуванню безробітних в процес виробництва;

– справжня інфляція (галопуюча) - вона можлива при досягненні повної зайнятості, коли збільшення грошової маси цілком проявляється у збільшенні цін на товари та послуги.

В зв'язку з цим, Кейнс рекомендував проводити зниження ні номінальної заробітної плати, а здійснювати гнучку інфляційну грошову політику, яка в решті решт призведе до зниження реальної заробітної плати.

На основі Кейнсіанської теорії інфляції виникла так звана "крива Філліпса", яка відображає залежність в розвитку цін і зайнятості. Відповідно з "кривою Філліпса" були розроблені рекомендації щодо приборкання інфляції, утриманню її на помірному рівні: або довести безробіття до високого рівня, або профсоюзам вести більш стриману політику при переговорах о підвищенні заробітної плати.

Проте економічні кризи 1974 - 1975 рр. Та 1980 - 1982 рр. Виявили новий феномен - стагфляцію, який спростовує "криву Філліпса", так як в ці періоди темпи інфляції не зменшувались, а зростали.

5.6.2 Монетаристська теорія інфляції

Представники даного напрямку (М. Фрідмен та інші)розглядають інфляцію як грошовий феномен, тобто результат надлишкової кількості грошей в обігу. З цією метою вони порівнюють індекси грошової маси та фізичного обсягу ВНП. Тут гроші відіграють активну роль, тобто грошова маса "створює" попит.

Монетаристи виступають проти неокейнсіанських заходів антициклічного регулювання, розглядаючи розвиток промислового циклу як зміну інфляції (підйом) та дефляції (криза). Звідси вони роблять висновок: оскільки інфляція викликає підйом промислового виробництва, її треба підтримувати в помірних темпах.

5.6.3 Теорія інфляції, яка викликана надлишковими витратами виробництва

Ця теорія, засновниками якої є Дж. М. Кейнс, У. Торн, Р. Куен, пояснює ріст цін збільшенням витрат виробництва. Вона щільно пов'язана з концепцією Кейнса, котрий вважав, що перша стадія інфляції (напівінфляція) являє собою інфляцію попиту, то друга стадія (справжня інфляція) - результат інфляції витрат виробництва. При чому на думку представників даної теорії, інфляцію викликають лише витрати, пов'язані з заробітною платою. На цьому заснована теорія інфляційної спіралі "заробітна плата - ціни", якої дотримувались більшість західних економістів, зокрема, П.Самуельсон, Дж. Гелбрейт та інші.

Теорія інфляційної спіралі є основою антиінфляційних заходів по "заморожуванню" заробітної плати, політики обмеження доходів населення. Разом з тим слід відмітити, що сучасний період НТР характеризується збільшенням заробітної плати. Тому західні економісти висувають правильну тезу про те, що її збільшення не повинно перебільшувати продуктивності праці, інакше відбудеться розкручування "інфляційної спіралі".

5.7 Інфляція: суть, форми прояву, причини та наслідки. Особливості інфляційного процесу в Україні

Перевищення кількості грошових одиниць в обігу над сумою товарних цін (і як результат - поява грошових одиниць, що не мають товарного покриття) означає інфляцію. Вона призводить до збільшення цін на товари (наявного або прихованого). Тому індекс цін - один з головних і найбільш наукових показників наявності чи відсутності інфляції, її розмірів.

Однак інфляційний процес може відбуватись і без зростання цін. Наприклад, так звана непомітна інфляція відбувається внаслідок деформації структури виробництва, "вимивання" товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ за умов незмінності ціни. В свою чергу, можна навести чимало прикладів, коли зростання цін не є проявом чи причиною інфляції. Серед причин неінфляційного зростання цін - підвищення якості товарів через впровадження досягнень НТП; монополізація ринку; циклічні та сезонні коливання; державне регулювання економіки; введення нових ставок чи видів податку; стихійні лиха тощо.

Інфляційне зростання цін зумовлено надлишковою кількістю грошей в обігу.

Різноманіття чинників та джерел інфляційного процесу впливає на кількість різновидів цього явища, неоднозначних тлумачень його сутності. В цих умовах важливого значення набуває вірне розуміння причин та основних механізмів чинників інфляції, що дасть змогу визначити ефективний механізм протидії її негативним соціально-економічним наслідкам.

Інфляцію можливо класифікувати за різними критеріями, а саме:

1. За темпами інфляційного процесу:

– природна (інертна, поточна, повзуча, позитивна тощо), темпи зростання цін за який становлять 5-10% за рік;

– галопуюча (крокуюча, стрибкова) з річними темпами зростання цін в межах 20-200%;

– гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1-20%

– стагінфляція, при якій криза в економіці співпадає з інфляцією.

2. В залежності від причини виникнення:

– інфляція попиту (головні чинники з боку сфери обігу, покупців, споживачів);

– інфляція пропозиції або інфляція витрат (домінуючі причини лежать у сфері виробництва, структурі його витрат).

3. З точки зору рівноваги грошової та товарної маси:

– збалансована (являє собою різні темпи інфляції росту цін на різні товари);

– незбалансована (ріст цін помірний і одночасний на більшість товарів та послуг).

4. В залежності від можливості прогнозування:

– помітна (очікувана, передбачувана) - її можливо прогнозувати на будь-який період, або вона "планується" урядом країни;

– непомітна (неочікувана, непередбачувана) - характеризується несподіваним стрибком цін; неможливістю прогнозування.

5. В залежності від можливості регулювання:

– регульована (з низькими темпами розвитку);

– нерегульована, руйнівна (з високими темпами розвитку).

6. За ступенем знецінення грошей:

– відкрита - характеризується ростом цін на вільному ринку при невтручанні держави в процеси їх формування:

– прихована - зберігання цін і заробітної плати при зростанні продуктивності праці; зниження якості товарів і послуг при незмінному рівні цін; ріст рівня державних роздрібних цін внаслідок необгрунтовано обраної споживчої корзини;

...