Місце і значення валютної політики Центрального банку в системі державного регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни "Гроші та кредит"

на тему: Місце і значення валютної політики Центрального банку в системі державного регулювання



Вступ

Актуальністю вибраної теми є те, що на даному етапі розвитку валютна політика є невід'ємною частиною складного механізму функціонування та регулювання грошово-кредитної, а звідси й загальної державної макроекономічної політики. Досить розбалансованим та недосконалим є валютний ринок з огляду й на окремі галузі підприємств, який потребує значного регулювання з боку держави. Пріоритетним є й спрямування на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв'язків, що відіграють важливу роль у визначенні місця країни на міжнародному рівні.

Доречним і своєчасним є проведення тією чи іншою країною валютної політики, яка безпосередньо впливає на співвідношення цін у національній валюті на товари, що реалізуються на зовнішніх і внутрішніх ринках країни.

Ринкове і державне регулювання валютного курсу доповнюють одне одного. Ринкове регулювання засноване на конкуренції і породжує стимули до розвитку, державне регулювання спрямоване на зменшення негативних наслідків ринкового і змінюється залежно від ситуації.

Мета курсової роботи - оцінка значущості ролі центрального банку у системі валютного регулювання, дослідження тенденцій розвитку; постановка проблем та пошук шляхів їх вирішення.

Задля досягнення поставленої цілі має місце ряд завдань, до яких віднесемо:

зробити аналіз валютно-курсової політики Національного банку України;

визначити проблеми та перспективи валютної політики України;

визначити роль центрального банку у системі валютного регулювання;

визначити економічну cутніcть поняття "вaлютнa політикa";

визначити чинники впливу на валютну політику;

доcлідити cтaновлення cиcтеми вaлютного pегулювaння в Укpaїні;

аналізувати зарубіжний досвід регулювання валютної політики;

аналізувати фактори, які впливають на валютний курс.

Об'єктом аналізу валютного ринку є: валютна політика та валютний курс, як пріоритетні складові у формуванні гpошово-кpедитної політики Укpaїни.

Пpедметом курсової роботи є дослідження мехaнізму pеaлізaції вaлютної політики в Укpaїні, a тaкож aктуaльні підходи до виpішення пpоблем pегулювaння вaлютної політики Укpaїни тa пошук шляхів для їх виpішення.

Під час дослідження даної теми використовувались такі методи доcлідження тa aнaлізу економічних пpоцеcів:

пpи доcлідженні концептуaльних зacaд вибоpу cтpaтегії вaлютної політики - діaлектичний метод;

пpи обґpунтувaнні кaтегоpіaльного aпapaту - метод нaукової aбcтpaкції;

пpи доcлідженні взaємозв'язків pозвитку вітчизняного вaлютного pинку - методи коpеляційно-pегpеcійного aнaлізу;

пpи визнaченні зaкономіpноcтей pозвитку cиcтеми елементів мехaнізму pеaлізaції вaлютної політики - методи aнaлізу тa cинтезу, індукції тa дедукції.

До досліджень фоpмувaння тa pеaлізaції нaціонaльної вaлютної політики вдавались: Береславська О. "Чинники курсової нестабільності в Україні"; Довбуш, К.В. "Валютна політика"; Булавіна, О.А. "Прогно-зування та регулювання інфляції в Україні"; Петрик О.І. "Шлях до цінової стабільності: світовий досвід і перспективи для України"; Боринець С. Я. "Розвиток сучасних грошово-валютних відносин (національний і міжнародний аспекти)"; Белінська, Я. В. "Вплив коливань валютного курсу на динаміку і напрями потоків капіталів"; Рогач Ф. " Щодо цілей валютно-курсового регулювання в Україні"; Шаповалов, А. "Стратегічні напрями курсової політики України у рамках моделі сталого економічного розвитку";

Аржевітін С. " Відплив капіталу з України: причини та шляхи подолання";

Бодрова Н.Є. "Валютний ринок України: стан, проблеми й перспективи";

Береславська, О. "Інтервенції на валютних ринках як інструмент курсової та грошово-кредитної політики"; Михайличенко, С. "Проблеми та перспективи розвитку валютно-курсової політики в Україні"; Міщенко В. І. "Гнучкий режим курсоутворення: етапи запровадження та можливі наслідки для економічного розвитку України: науково-аналітичні матеріали"; Дзюблик О. "Грошова система України: глобалізаційні фактори впливу" та багато інших наукових діячів.

Усі ці масові дослідження ще раз підкреслюють важливість та значущість проблеми встановлення нaціонaльної вaлютної політики.



1. Теоретичні аспекти валютної політики центрального банку та її значення для державного регулювання

1.1 Роль, інструменти та значення валютної політики у системі державного регулювання економіки

Валютна політика окремо взятої країни визначається її способом державного регулювання економіки, ступенем впливу органів державної влади у валютно - кредитні та фінансові відносини. Особливість та специфічність ведення державного регулювання вкладає певний відбиток на здійснення валютних заходів у середині країни.

За проведеним аналізом праць вітчизняних та іноземних авторів, можна сказати, що існують різні погляди на роль і місце валютної політики держави у регулюванні економічних процесів, це обумовлюється відсутністю єдиних наукових підходів до трактування її суті, цілей та змісту.

Валютна політика - сукупність усіх заходів, що здійснюються державою і центральним банком у сфері валютних відносин та грошового обігу - трактування А.Г.Наговіцина.[1]

Валютна політика являє собою сукупність економічних, юридичних і організаційних форм і методів у сфері валютних відносин, що здійснюються державою та міжнародними валютно-фінансовими організаціями - трактування Я.Белінська.

Валютна політика - це комплекс нормативно-правових, прогнозних, регулюючих та контролюючих заходів центрального банку щодо управління валютним курсом з метою досягнення цілей економічної політики держави - трактування О.Пасічник.

Валютна політика - це розробка й практична реалізація державою засобів впливу на ті економічні відносини суб'єктів ринку, які стосуються їхніх операцій з валютою - трактування О.Дзюблюк.[2]

Отже, аналіз і порівняння трактувань поняття "валютна політика", дає можливість зробити висновок, що "валютна політика" - це сукупність економічних, юридичних і організаційних форм і методів, що здійснюються державою і центральним банком у сфері валютних відносин та грошового обігу, відповідно до поточних та стратегічних цілей країни в умовах трансформаційних змін світової валютної системи.

Необхідність державного регулювання валютних відносин визначається такими основними потребами:

забезпечення сприятливих зовнішньоекономічних умов для відтворювальних процесів у країні;

оптимізація участі суб'єктів господарювання країни у міжнародному розподілі праці;

формування ефективного механізму функціонування і розвитку внутрішнього валютного ринку;

недопущення недобросовісної конкуренції його суб'єктів та уникнення фінансових;

гарантування безпеки господарської діяльності і захисту економічного суверенітету та інтересів держави на зовнішніх ринках, включаючи валютні;

забезпечення макроекономічної та фінансової стабільності в країні як основи зростання економіки.

Сукупність цих потреб визначає необхідність впливу держави на систему валютних відносин у країні, що власне і є валютною політикою. Її головне завдання - це забезпечення ефективного функціонування валютних відносин.

Валютна політика проявляється у свої основних формах:

Валютне регулювання, яке формує вплив на стан економіки країни і багато в чому залежить від того, яке місце займає держава у міжнародних відносинах.[3]

В узагальненому вигляді місце валютного регулювання у системі державного регулювання економіки відображене на рис.1.1.



Рис.1.1 Місце валютного регулювання в системі державного регулювання економіки

Валютне регулювання полягає у діяльності країни в плані регулювання міжнародних угод і здійснення розрахунків з валютними цінностями. Саме валютне регулювання визначає порядок здійснення валютних операцій і проведення валютних відносин, встановлює надання іноземним як юридичним, так і фізичним особам кредитів та позик, установлює порядок переказу, ввезення та вивозу валюти за кордон. Все це проводиться для того, щоб дати стабільність національній валюті і підтримати платіжний баланс країни.

Валютне регулювання може проводитися за рахунок укладання міжнародних валютних угод та підписанням нормативних документів щодо організації валютних відносин. У проведенні державою валютної політики, визначенні організації проведення операцій з валютними цінностями і впорядкування валютних відносин валютне регулювання посідає значне місце.

Система валютного контролю, яка виступає елементом національної економіки багатьох країн світу та частиною регулювання державою валютних відносин. Регулювання обсягу готівки в іноземній валюті та встановлення обмінного курсу на інші валюти відбувається через систему контролю урядом за обміном іноземної валюти в країні.

Валютний контроль - це сукупність заходів органів валютного контролю, спрямованих на забезпечення проведення операцій резидентів з іноземною валютою та нерезидентів з національною валютою згідно із чинним валютним законодавством [5].

Валютний режим - складова частина, що визначає спосіб, у який держава регулює курс валюти у відношенні до валют інших держав та до міжнародного валютного ринку.

Валютні обмеження - це система нормативних правил, які регламентують права резидентів та нерезидентів відносно проведення операцій із валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження законодавчо закріплюються.

Розрізняють такі завдання валютних обмежень:

здійснення регулювання платіжного балансу;

підтримання валютного курсу;

зосередження валютних цінностей у інтересах держави для розв'язання поточних та стратегічних цілей [4].

Валютні обмеження проводяться за рахунок контролю за рухом капіталу і в основному за тим, чи був він повернутий в дану країну вчасно та в повному обсязі включаючи виручку, за контролем вивезення особами, які заробили прибуток в даній країні і за туристами, які їдуть відпочивати.

Валютні обмеження більшою мірою перерозподіляють валютні цінності в інтересах держави та великих суб'єктів господарювання за рахунок менших. Це відбувається через те, що останні мають менший доступ до іноземної валюти.

Валютні обмеження можуть мати різні форми залежно від того, де вони застосовуються.

Тому, за операціями поточними часто застосовують такі форми валютних обмежень:

блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їхніх можливостей користування цими коштами;

обов'язковий продаж валютної виручки експортерів повністю чи частково Національному або уповноваженим банкам, які мають валютну ліцензію Національного банку;

скорочений продаж іноземної валюти імпортерам (тільки за наявністю дозволу органу валютного контролю чи за умови внесення попереднього депозиту у банк в національній валюті);

обмеження на форвардні закупки імпортерами іноземної валюти;

заборона продажу товарів за кордоном розраховуючись національною валютою;

заборона оплати імпорту визначених груп товарів розраховуючись національною/іноземною валютою;

регулювання термінів платежів за імпортом і експортом за умов нестабільності валютних курсів.

Використовують наступні види валютних курсів:

фіксовані;

плаваючі (гнучкі);

змішані.[14]

При застосуванні фіксованого валютного курсу передбачається наявність співвідношень валют, які офіційно зареєстровані і підтримуються державними органами управління.

Даний валютний курс можна поділити в свою чергу на:

фіксований валютний курс в рамках валютного коридору - це курс, який може змінюватися лише у зарання зафіксованих рамках;

фіксований валютний курс з можливим відхиленням - це курс, фіксування якого відбувається на значний термін із можливим врахуванням не дуже великих відхилень. Проте, відхилення можуть становити значно більшу величину у випадку порушення рівноваги, чи коли ринок починає збільшувати вплив на зміну курсу;

валютний курс фіксований центральним банком - це курс, який встановлює та фіксує центральний банк з метою вирішення поточних проблем чи для врівноваження економічної ситуації в країні. Даний курс підлягає встановленню на невизначений період, а його зміна не обумовлюється попередньо;

вибір типу фіксації валютного курсу залежить від того, на яку валюту (можливо, набір валют) орієнтуватиметься вартість грошової одиниці даної країни. Це може залежати від зв'язків країни з іншими країнами та від мети валютної політики, тобто на що вона буде направлена. [5].

Плаваючий валютний курс - це курс валюти, який формується виходячи з попиту та пропозиції, що склалися на ринку.

Серед плаваючого валютного курсу розрізняють:

вільно плаваючий - це курс, формування якого відбувається під впливом попиту та пропозиції на валютному ринку за слабкого втручання центрального банку. Чомусь на практиці цей вид плаваючого курсу застосовується не досить часто тому, що його застосування передбачає стабільну економіку та зовсім незначний темп інфляції, що на практиці в умовах сучасної нестабільності відбувається рідко;

регульований плаваючий валютний курс - це курс, який дуже подібний до попереднього, але відмінністю є значно більше державне втручання. Враховуючи економічну ситуацію, щоб не застосовувати жорсткого фіксування чи вільного плавання, держава встановлює визначений валютний курс. Оцінити як змінюватиметься макроекономічна обстановка в найближчому майбутньому дуже важко, тож застосування цього виду плаваючого валютного курсу передбачає високого професіоналізму та майстерності і відповідно методичного забезпечення;

режим спільного плавання валютних курсів - його використовували країни ЄС для розрахунку країн-членів Європейського Союзу з іншими країнами до того часу, доки не ввели єдиної валюти - євро.

Розглянемо переваги та недоліки, які мають різні валютні курси, які зображено в таблиці 1.1

Таблиця 1.1 - Переваги та недоліки плаваючого та фіксованого валютного курсу

Критерій порівняння	Плаваючий валютний курс	Фіксований валютний курс
Переваги	1. Відбиває дійсний стан економіки. 2. При плаваючому валютному курсі значно зменшуються шанси у спекулянтів отримати прибуток за рахунок головного банку.	1. Дає змогу суб'єктам господарювання які оперують на зовнішньому ринку прогнозувати та встановлювати свої ціни на товари.
Недоліки	1. Може скластися така ситуація, що під впливом попиту та пропозиції на валютному ринку може сформуватися такий рівень валютного курсу, передбачити який дуже важко.	1. Досить важко спрогнозувати той рівень валютного курсу, який забезпечив би максимальну оптимальність.

Визначення режиму валютного курсу для держави має важливе значення. Оскільки, вона повинна знати, що валютний курс є реальним вираженням ціни іноземної валюти, а це в перспективі буде впливати на характер зовнішньоторговельних операцій, в яких використовується валюта, а також на стан платіжного балансу країни. Зміна рівня валютного курсу і його часте і різке коливання можуть стати причиною породження спекулятивних операцій з валютою, переміною сподівань, що негативно впливає на загальну ситуацію як економічну так і політичну в країні [6].

Дисконтна валютна політика. Будучи однією з форм грошово-кредитної і валютної політики, дисконтна політика виконує дві функції - внутрішню і зовнішню.

Зміна облікової ставки впливає на рівень процентних ставок у країні. Підвищуючи облікову ставку відсотка за кредит, центральний банк сприяє зниженню попиту на кредитні гроші, а знижуючи відсоток, активізує попит. Зовнішня функція дисконтної політики при підвищенні облікової ставки спрямована на залучення іноземних капіталів і підвищення курсу національної валюти. Ефективність зовнішньої функції дисконтної політики залежить від припливу (або відтоку) іноземного короткострокового капіталу, однак його міжнародний рух визначається не тільки рівнем процентних ставок, але і критерієм надійності інвестицій. Звідси випливає короткочасність і порівняно низька ефективність дисконтної політики.[13]

Банки враховують різницю процентних ставок на національних і світових валютних і кредитних ринках. Отримуючи більш дешевий кредит у країні, де ставки нижчі, вони розміщують запозичену іноземну валюту на національному (або іншому) кредитному ринку, де процентні ставки вищі.

Девізна валютна політика. У сучасних умовах девізна політика направлена на підтримку валютних курсів, регульованих Міжнародним валютним фондом (МВФ) на рівні офіційних паритетів з відхиленнями в межах ±1%

Упродовж 2014-2015рр. Україна пережила низку економічних шоків, серед яких чи не найболючішими були валютні. Неспроможність НБУ впоратись із викликами, які постали перед країною, у т.ч. внаслідок російської агресії, призвела до глибокої валютної кризи, одним з проявів якої стала нищівна девальвація національної грошової одиниці

Звичайно, економічні проблеми загалом і валютні зокрема не є "надбанням" останніх років. Слід констатувати, що негаразди накопичувались упродовж попереднього десятиліття і значною мірою зумовлені нераціональною заполітизованою макроекономічною політикою, за якої, економічна стійкість, базована на зростанні і конкурентоспроможності, була підмінена утриманням фіксованого курсу національної валюти за рахунок втрати резервів країни [2].

Як показала практика, рішучі зміни в суспільно-політичному житті країни мали слабкий вплив загалом на монетарну (і валютну) політику влади. Замість прийняття раціональних змін щодо виходу з кризи, покращення інституційної змістовності монетарної політики, вдосконалення контролю за діяльністю банків на валютних і фінансових ринках, НБУ зайняв позицію самоусунення від своїх конституційних завдань по забезпеченню стабільності гривні і оголосив про перехід до інфляційного таргетування.[25]

Серед населення і бізнесу, які не мали гадки про наміри та суперечливі дії центрального банку країни, зросла зневіра у спроможність збереження купівельної спроможності гривні і, як наслідок, прискорилась доларизація економіки і посилились панічні настрої серед населення.

1.2 Центральний банк у механізмі реалізації валютної політики

Проблема організації та функціонування центральних банків на сьогодні є однією з ключових у дослідженні макроекономічних та інституційних процесів. Це обумовлюється насамперед тим, що прийняття тих чи інших рішень у сфері валютної політики суттєво визначає напрям економічного розвитку країни.

Механізм формування та реалізації валютної політики передбачає, на нашу думку, визначення і виділення двох основних груп детермінант його ефективності: економічних та інституційних. До економічних детермінант слід віднести структурні особливості національної економіки, при яких реалізація валютної політики стає ефективною.[35]

Оскільки йдеться про показники, що характеризують національне господарство, то економічні детермінанти можна визначити як макроекономічні, до яких відносяться: збалансованість державних фінансів і розвиненість національної фінансової системи, збалансованість платіжного балансу країни, трансмісію грошово-кредитної політики через внутрішній сукупний попит, симетричність інформації про розвиток національної економіки.

До інституційних детермінант правомірно віднести як правові, так і організаційні аспекти формування та реалізації валютної політики. Аналіз досліджень, присвячених проблемам монетарної політики центрального банку [7-9], дає можливість стверджувати, що для проведення ефективної валютної політики як складової монетарної, необхідні три ключових умови: незалежність центрального банку, відповідальність за проведення валютної політики, інформаційна відкритість і посилення ролі центрального банку у досягненні її кінцевих цілей.

Зміцнення інституційної основи валютної політики дозволить підвищити довіру до монетарних органів влади з боку учасників ринку і суспільства в цілому, адже валютний курс як системна складова валютної політики також є складовою інституту довіри.[30]

Суб'єкти валютного ринку відносяться до валютного курсу як найбільш надійного показника, оскільки його реальне значення дає можливість здійснювати рівноцінний обмін однієї валюти на іншу. Тому процес формування довіри до валютного курсу та прогнозованої динаміки його коливань не відрізняється від довіри до таких елементів монетарної системи, як гроші, кредит, міжнародні резерви.

На нашу думку, довіру до центрального банку можливо оцінити через призму дотримання ним поставлених стратегічних, проміжних і тактичних цілей. Таким чином, довіра до органів монетарної влади збільшуватиметься одночасно зі зростанням ступеня інформаційної відкритості центрального банку та його незалежності.

Іншою умовою ефективної валютної політики є відповідальність за її проведення та публічність, тобто інформаційна відкритість центрального банку. Під інформаційною відкритістю розуміється публікація інформації щодо позитивних і негативних рішень та показників, які впивають на макроекономічну ситуацію в країні. Зокрема до них відносять:

публікації спеціальних звітів з окремих аспектів діяльності (про інфляцію, грошово-кредитну та валютну політики, фінансову стабільність тощо);

публікації протоколів засідань органів управління центральних банків та/або результатів голосування їхніх членів;

публікації статистичних даних, які формуються центральними банками;

публікації наукових досліджень, які проводяться центральними банками;

виступи керівництва центральних банків із доповідями та повідомленнями перед суспільством;

проведення прес-конференцій (у тому числі Інтернет-конференцій);

розповсюдження прес-релізів та іншої інформації за допомогою засобів масової інформації;

інтерв'ю керівництва центральних банків, проведені журналістами.

Механізм реалізації валютної політики об'єднує комплекс заходів регулятивного і нормативного характеру, які здійснює держава з метою впливу на суб'єктів валютних відносин.[18]

Нормативні заходи передбачають реалізацію валютної політики через сукупність законодавчих і нормативних актів, які регламентують порядок і принципи здійснення валютних операцій на території країни, порядок ввезення, вивезення, пересилання і переказу валютних цінностей, а також поноваження і функції органів валютного регулювання і валютного контролю та санкції за порушення валютного законодавства.

Нормативні заходи утворюють правове поле, в межах якого повноважними державними органами проводиться валютна політика. Головний засіб реалізації нормативних заходів валютної політики - це формування відповідного валютного законодавства. Проте стабільність законодавчо-нормативної бази, що регулює поведінку учасників валютного ринку, можна розцінювати і як позитивний момент з огляду на можливість планувати господарську діяльність, включаючи і ту, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності й операцій з валютними цінностями.[7]

Регулятивні заходи валютної політики включають в себе систему адміністративних і економічних важелів впливу на господарську діяльність суб'єктів валютних відносин. Регулятивні заходи є більш гнучкою складовою механізму реалізації валютної політики,що дають змогу оперативніше впливати на стан валютного ринку та його учасників.

Адміністративні важелі об'єднують дії держави стосовно валютної політики, спрямовані на забезпечення дотримання всіма економічними агентами чинних нормативно-правових актів. Ці важелі можуть передбачати:

надання дозволів (ліцензій), введення обмежень чи заборон на дія-льність суб'єктів ринку у валютній сфері;

контроль за дотриманням законів, процедур, нормативних актів та застосування санкцій за їх порушення[20]

До головних адміністративних важелів реалізації валютної політики належать:

валютний контроль, тобто діяльність, спрямована на забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні операцій із валютними цінностями на території країни,

система валютних обмежень, котрі визначають механізм заборони чи лімітування прав резидентів і нерезидентів на здійснення операцій з валютою.

Однак, попри важливість адміністративних важелів, основу реалізації валютної політики в ринкових умовах господарювання становлять передусім економічні важелі. Економічні важелі - це сукупність валютно-кредитних засобів впливу центральних банків країн та міжнародних фінансових організацій на поведінку економічних агентів і кон'юнктуру національних і світових валютних ринків.

Безпосереднім виявом впливу економічних важелів на валютний ринок є діяльність центрального банку із застосуванням відповідних інструментів валютної політики, здатних формувати економічну зацікавленість суб'єктів валютних відносин здійснювати ті чи інші операції з валютними цінностями. Це забезпечується впливом на динаміку грошової маси та обсяги кредитування, рівень процентних ставок і валютного курсу, а також інші макроекономічні параметри, котрі визначають зміст діяльності на валютному ринку.[17]

Таким чином, механізм проведення валютної політики утворює цілісну систему дій із регулятивного впливу на валютні відносини, яку можна подати у вигляді послідовних етапів: від визначення цілей і завдань валютної політики до її поточного коригування відповідно до отриманих результатів.(рис. 1.2)

Рис.1.2.Основні етапи механізму реалізації валютної політики [17, ст.57]

Сукупність нормативних і регулятивних заходів валютної політики, які утворюють відповідний механізм її реалізації,водночас визначає і зміст діяльності органів, які проводять валютну політику на національному та міждержавному рівнях (рис. 1.3).

Залежно від рівня, на якому здійснюється валютна політика, - національного чи міжнародного - вона поділяється на дві основні форми:

поточну (короткострокову);

структурну (довгострокову).

Поточна валютна політика здійснюється на основі щоденних операцій на валютному та фінансовому ринку, а також за допомогою застосування контролюючих та регламентуючих важелів впливу на сферу валютних операцій. Тобто повсякденний рух валютних цінностей між учасниками економічних процесів є об'єктом регулятивного впливу поточної валютної політики держави. Важливим елементом проведення поточної валютної політики є таргетування валютного курсу.[32]

Центральний банк країни, яка щільно інтегрована у світогосподарські зв'язки і, крім того, має значну частку експорту та імпорту у ВВП, може розглядати рівень зовнішньої купівельної спроможності національних грошей як проміжний орієнтир монетарної політики.

Рис 1.3. Механізм проведення валютної політики [16, ст.58]

Це означає, що стан зовнішнього сектора економіки є як джерелом, так і об'єктом впливу на вектор монетарної політики. Коливання зовнішньої купівельної спроможності національних грошей багато в чому впливають на стан не тільки реального, а й фінансового сектора. Крім того, валютний ринок відображає ту активність кредитних інститутів, яка не пов'язана з кредитуванням економіки. Тобто надлишкова ліквідність банківської системи спрямовується на валютні спекуляції, які можуть дестабілізувати платіжний баланс країни. Тому НБУ часто обирає за один з проміжних орієнтирів валютний курс, намагаючись нівелювати вплив на нього тих процесів, що не пов'язані з тенденціями світової економіки чи тенденціями в реальному секторі національного господарства.

Якщо НБУ передбачає високу ймовірність впливу на валютний курс суто монетарних чинників, то використання інструментів грошово-кредитного регулювання спрямовується на те, щоб вивільнити його зі сфери впливу цих негативних тенденцій.[22]

Стратегічна або структурна валютна політика охоплює досить тривалий період та передбачає проведення довгострокових заходів структурного характеру щодо послідовної зміни валютного механізму, а саме: реструктуризацію платіжного балансу країни, зміни у сфері розрахунків в іноземній валюті, запровадження конвертованості валюти тощо.

До довгострокової валютної політики включають політику щодо участі в міжнародних організаціях валютно-фінансового співробітництва, оскільки членство країни в цих організаціях потребує прийняття певних зобов'язань щодо вектора та характеру валютної політики.

Важливим критерієм відмінності структурної валютної політики від поточної є реформістський характер заходів у довгостроковій перспективі, що спрямовуються на заміну чи реновацію ключових компонентів валютної системи. До них відносять:

порядок міжнародних розрахунків;

режим валютних курсів;

політику щодо золотовалютних резервів;

режим конвертованості валют;

участь у міжнародних організаціях тощо.[34]

Об'єктивними факторами структурної політики є посилення економічної взаємозалежності національних господарств, зміни їх місця і ролі у світогосподарських відносинах, сталість інтересів їхніх суб'єктів. Довгострокова валютна політика як сукупність заходів, спрямованих на здійснення тривалих структурних змін у світовій валютній системі, впливає на поточну політику.

В Україні протягом усього періоду реформування економіки політика обмінного курсу Національного банку відображала основні напрями реалізації грошово-кредитної політики, спрямованої на обмеження чи експансію на грошовому ринку. Це відображалося на виборі конкретного режиму встановлення валютного курсу. На практиці це означає, що валютно-курсова політика НБУ за весь період ринкової трансформації ґрунтувалася на послідовному використанні усіх видів режимів обмінних курсів: плаваючого, фіксованого, обмежено плаваючого і регульовано плаваючого.[15]

Для того щоб виявити можливості зміцнення ролі Національного банку України у сфері формування та реалізації валютної політики, проаналізуємо ступінь незалежності НБУ, його відповідальність за проведення цієї політики та інформаційну відкритість. Існує думка, що найважливішим елементом незалежності центрального банку є створення чіткої правової основи та безумовного її виконання. Також повинні бути чітко публічно викладені завдання центрального банку та окреслені його повноваження. Публічний виклад завдань захищає центральний банк від звинувачень політичних діячів і банків, нагляд за якими він здійснює, у невиконанні покладених на нього повноважень [10].

Зазначимо, що Україна на початку незалежності формувала свою валютну політику та валютну систему під впливом процесів фінансової глобалізації. На той час у міжнародній практиці вже існувало багато теоретичних і практичних рекомендацій, якими можливо було керуватися при виборі моделі національної валютної системи. Тому специфічність української валютно-курсової політики спостерігалася тільки протягом перехідного періоду, поки Україна інтегрувалася у світовий економічний простір. Ураховуючи особливість економічного розвитку та його високу чутливість до валютних коливань, а також високі інфляційні очікування, пріоритетним орієнтиром грошово-кредитної політики в кінцевому результаті було обрано валютний курс, стабільність якого виявилася найвагомішим чинником зниження інфляції.

Протягом 1992-1993 рр. в Україні діяла система плаваючого валютного курсу, що була неадекватною ступеню зрілості валютних відносин і провокувала високі девальваційні та інфляційні очікування. Разом з тим на цьому етапі була відсутня альтернатива іншій курсовій політиці, оскільки Національний банк України не мав достатніх валютних резервів.

З метою боротьби з інфляцією та захисту критичного імпорту НБУ у 1993 р. на основі рішення уряду зафіксував валютний курс української національної одиниці до іноземних. При цьому фіксований курс утримувався не шляхом проведення валютних інтервенцій та регулювання процентної ставки, а через адміністративне обмеження попиту на іноземну валюту. Крім цього, спільним розпорядженням уряду та НБУ встановлювалися чотири різні обмінні курси: офіційний, біржовий (у той час на валютній біржі проводились аукціони з продажу іноземної валюти), курс для здійснення безготівкових розрахунків у банківській системі та курс на ринку готівкових продажів для фізичних осіб. Наявність множини валютних курсів національної грошової одиниці стимулювала проведення спекулятивних операцій, що сприяли розвитку тіньового валютного ринку та доларизації економіки.[13]

Надалі практика довела, що фіксований курс на фоні м'якої бюджетної політики та високих інфляційних очікувань став перешкодою на шляху до макроекономічної стабілізації. Крім цього, у Національного банку України на тому етапі була відсутня формальна та інструментальна незалежність. Адже для формального закріплення рівня незалежності НБУ необхідно було прийняти певний закон, який повинен передбачати чітке та прозоре визначення функцій та основних понять, які б відповідали міжнародним стандартам, а також створення регулюючого органу, спроможного приймати відповідальні та автономні від впливу політиків рішення.

Розуміння важливості незалежності НБУ на найвищому державному рівні реалізувалося у Конституції України, прийнятій 1996 року. Згідно зі ст. 100 передбачалося створення Ради Національного банку України - органу, який розробляє основні засади грошово-кредитної та валютної політик. Крім цього, ст. 85 та 106 визначався новий порядок призначення керівного складу НБУ, а ст. 99 декларувала основну функцію банку - забезпечення стабільності грошової одиниці України [11]. Ця сама функція закріплювалася прийнятим у 1999 р. Законом "Про Національний банк України".

Згідно з чинним законодавством як номінальний якір, який мав гарантувати стабільність національної грошової одиниці, було знову обрано валютний курс гривні. З прийняттям зазначених вище законів статус Національного банку почав розглядатися як чинник ефективності валютної політики. Проте стратегічна ціль останньої чітко не сформульована у жодному з указаних нормативно-правових документів, які регулюють діяльність НБУ. Невизначеність цілей у свою чергу призводить до того, що здійснення валютної політики фактично обмежується вирішенням лише поточних завдань та дає підстави звинувачувати Національний банк у неефективності реалізації середньострокових і довгострокових перспектив.[7]

До цього необхідно додати, що на сьогодні не існує чіткого розподілу інституційної відповідальності за реалізацію валютної політики, зокрема за встановлення режиму обмінного курсу. Ст. 37 закону про НБУ декларує, що умови і порядок конвертації гривні в іноземну валюту встановлюються Національним банком відповідно до законодавства України про валютне регулювання. Так, згідно із статтею 8 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і контролю", НБУ встановлює курси іноземних валют щодо гривні за погодженням із Кабінетом Міністрів. Проте ні в законі, ні в Декреті не зустрічається норма, що б формалізувала механізм встановлення обмінного курсу гривні в разі виникнення конфлікту інтересів між урядом і Національним банком України.

Водночас неформальна незалежність центрального банку має відносний характер, оскільки економічна політика уряду не може бути успішною без узгодження основних засад валютної та фінансової політики.[11]

Тому у довгостроковому періоді стратегічні цілі політики Національного банку безпосередньо визначаються пріоритетами макроекономічного курсу уряду. З огляду на це об'єктивно виникає потреба координації валютної політики НБУ та фіскальної політики уряду під час визначення їхніх цілей, а також при формуванні стратегії і тактики їхньої реалізації. Така координація полягає у розробці таким чином, щоб вони не суперечили одна одній та разом сприяли досягненню загальних цілей економічної політики, якими на сьогодні є усталене економічне зростання і низький рівень безробіття при довгостроковій ціновій і валютній стабільності.

1.3 Чинники, які впливають на валютну політику

Ключовою проблемою зовнішньоекономічної діяльності є валютний курс, тобто ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у валюті іншої країни, або у міжнародних розрахункових одиницях (СПЗ, євро).

Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій; вартісна категорія, яка властива товарному виробництву і виражає виробничі відносини між товаровиробниками та світовим ринком. Учасники обміну валют валютний курс розглядають як коефіцієнт для перерахунку однієї валюти в іншу на підставі визначеного співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку. Тобто, це економічна категорія товарного виробництва, яка відображає виробничі відносини між товаровиробниками різних країн на світовому ринку, де продукти національної суспільної праці набувають форми інтернаціональної вартості, а в кінцевому рахунку - і світової ціни.[33]

Як і будь-яка ціна валютний курс відхиляється від вартісної основи. Стан валютного курсу залежить від:

співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку у кожному конкретному випадку;

стану платіжного балансу держави;

різниці процентних ставок у різних країнах;

ступеня довіри до даної національної валюти на світових валютних ринках;

міждержавної й соціальної стабільності держави, напряму її зовнішньополітичного курсу, міжнародного авторитету. [2]

Співвідношення попиту та пропозиції залежить від багатьох чинників, які відображають зв'язок валютного курсу з іншими економічними категоріями -- вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом та ін.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс. Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами.

Поряд з кон'юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії.[9]

Серед цих чинників можна назвати такі:

Зростання національного доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти.

Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності) є своєрідною віссю валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Таку тенденцію звичайно можна простежити в середньо- та довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. У сучасних умовах зріс вплив міжнародного руху капіталів на платіжний баланс і відповідно на валютний курс, оскільки конкурентом валютного ринку є ринок цінних паперів -- акцій, облігацій, векселів, короткострокових депозитів.

У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може гальмувати зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільну грошову готівку від обміну на ВКВ.

Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактора на валютний курс зумовлюється двома основними обставинами. По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів, у тому числі і національних, за кордон. По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів.

Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до зниження, то фірми та банки завчасно продають її за більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці та політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції та стихійного руху "гарячих" грошей.

Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках. Наприклад, той факт, що 60--70% операцій євробанків виконується в доларах, визначає масштаби попиту на цю валюту та її пропозицію. На курс валюти впливає і ступінь її використання в міжнародних розрахунках.

Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона визначається станом економіки та політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками, які впливають на валютний курс, причому дилери враховують не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, а й перспективи їх динаміки.

Валютна політика. Співвідношення ринкового та державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. Формування валютного курсу на валютних ринках через механізм попиту та пропозиції валюти, як правило, супроводжується різкими коливаннями курсових співвідношень. На ринку складається реальний валютний курс -- показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямоване на його підвищення або зниження виходячи з завдань валютно-економічної політики.

Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, а також "відтягувати" кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.[24]

Коливання валютного курсу впливають на співвідношення експортних та імпортних цін, конкурентоспроможність фірм, прибуток підприємств. Різкі коливання валютного курсу посилюють нестабільність міжнародних економічних, зокрема валютно-кредитних та фінансових, відносин, викликають негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних та виграші інших країн. При зниженні курсу національної валюти, якщо не протидіють інші чинники, експортери або отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної валюти, яка подорожчала, на національну валюту, яка подешевшала, або мають можливість продавати товари за цінами, нижчими від середньосвітових. Але одночасно зниження курсу національної валюти впливає на подорожчання імпорту, що стимулює зростання цін у країні, скорочення ввезення товарів та споживання або розвиток національного виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість у національній валюті та збільшує тягар зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним стає вивезення прибутків, процентів, дивідендів, які одержують іноземні інвестори у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами і наступного їх експорту.

Прогнозування змін обмінного курсу може ґрунтуватися на будь-яких факторах, котрі впливають на підвищення або зниження імпорту в країну: фазі ділового циклу, податках, тарифах, імпортних квотах, регулюванні з боку уряду тощо.[20]

Усі фактори, що впливають на обсяг експорту, можуть бути використані для прогнозування змін валютного курсу.

У разі підвищення курсу національної валюти внутрішні ціни стають менш конкурентоспроможними, ефективність експорту знижується, що може призвести до стагнації експортних галузей національного виробництва. Імпорт, навпаки, розширюється. Стимулюється приплив у країну іноземних та національних капіталів, збільшується вивезення прибутків на іноземні капіталовкладення. Зменшується реальна сума зовнішнього боргу, вираженого в обезціненій іноземній валюті.[19]

Розходження динаміки курсу та купівельної спроможності валюти впливає на розвиток міжнародних економічних відносин. Якщо внутрішнє інфляційне знецінення грошей випереджає зниження курсу валюти, то за інших рівних умов заохочується імпорт товарів з метою їх продажу на національному ринку за високими цінами. Якщо зовнішнє знецінення валюти випереджає внутрішнє, яке викликається інфляцією, то виникають умови для валютного демпінгу -- масового експорту товарів за цінами, нижчими від середньосвітових з метою витіснення конкурентів на зовнішніх ринках.

Таким чином, зміни курсу валют впливають на перерозподіл між країнами частини сукупного суспільного продукту, яка реалізується на зовнішніх ринках. За підрахунками, зниження на 20% курсу валюти країни, що має експортну квоту 25%, викликає підвищення цін товарів, які експортуються, на 16% і внаслідок цього зростання загального рівня цін у країні на 4--6%.

В умовах плаваючих валютних курсів посилився вплив їх змін на рух капіталів, особливо короткострокових, що позначається на валютно-економічному стані окремих держав. У результаті приплив спекулятивних іноземних капіталів у країну, курс валюти якої підвищується, може тимчасово підвищити обсяг позичкових капіталів та капіталовкладень, що використовується для розвитку економіки та покриття дефіциту державного бюджету. Відплив капіталів з країни призводить до їх нестачі, зменшення інвестицій, зростання безробіття.[21]

Наслідки коливань валютного курсу залежать від валютно-економічного потенціалу країни, її експортної квоти, позиції в міжнародних економічних відносинах. Валютний курс є об'єктом боротьби між країнами, національними експортерами та імпортерами, джерелом міждержавних незгод.[1]

Паритет купівельної спроможності - це рівність купівельної спроможності різних валют при незмінному рівні цін у кожній з країн. Інакше ПКС характеризується як, чим більші витрати виробництва і ціни в країні (нижча продуктивність праці) порівняно зі світовими, тим більше зростає імпорт порівняно з експортом, що призводить до знецінення національної валюти, і навпаки.

Існують теорії абсолютного та відносного ПКС. В теорії абсолютного ПКС стверджується, що обмінний курс між валютами двох країн дорівнює відношенню рівнів цін у цих країнах:

Rd/f = Pd/Pf,

де Rd/f - валютний курс;

Pd - рівень внутрішніх цін (ціна споживчого кошика в своїй країні);

Pf - рівень цін за кордоном.

Прогноз валютних курсів двох країн, що ґрунтується на співвідношенні грошової маси і ВНП:

R = P1/P2 = ( M1/M2 ) * ( K2/K1 ) * ( Y2/Y1 ),

де P1, P2 - рівні цін;

M1, M2 - внутрішня і зовнішня пропозиції грошей;

Y2, Y1 - реальні (в постійних цінах) національні продукти;

K2, K1 - поведінкові коефіцієнти, що визначаються кожним рівнем.

Таким чином, валюта країни М2 підвищуватиметься (зростання R), якщо в цій країні повільніші темпи зростання грошової маси ( М1/М2 зростає), швидші темпи реального ВНП (Y2/Y1 зростає) і збільшується співвідношення K2/K1. І навпаки, валюта країни з високими темпами зростання грошової маси і стагнуючою реальною економікою знецінюватиметься.[7]

Теорія відносного ПКС стверджує, що зміна обмінного курсу між валютами двох країн пропорційна відносній зміні рівнів цін у цих країнах, тобто враховується інфляція.

R1d/f = R0d/f * (P1d / P0d)/ (P1f / P0f),

де R1d/f, R0d/f - валютний курс у базовому та поточному році;

P1d, P0d - рівень внутрішніх цін у базовому і поточному році;

P1f, P0f - рівень цін за кордоном у базовому і поточному році.

Іншим способом визначення валютного курсу на основі теорії відносного ПКС є зіставлення різниці темпів інфляції всередині країни (іd) та за кордоном (іf) зі зміною курсу національної валюти:



іd - іf =(R1 - R0)/R.

Слід визначити, що зміни валютних курсів часто йдуть слідом за збільшенням розриву у відсоткових ставках у двох або більше країнах. Якщо відсоткова ставка в даній країні збільшилася, а в інших - залишилася незмінною, то інвестори прагнуть купити на валютному ринку "спот" валюту цієї країни, так як подання в подальшому цієї валюти в позику принесе великий дохід у вигляді відсотка. Так діє механізм взаємозв'язку між валютними курсами і відсотковою ставкою, якщо залишити осторонь ті чинники, що впливають на самі відсоткові ставки. Це стосується насамперед інфляції.

Згідно з теорії Фішера, зростання рівня інфляції веде до пропорційного зростання рівня відсоткових ставок та навпаки. Для двох та більше країн використовується генералізований ефект Фішера: різниця темпів інфляції між двома країнами дорівнює різниці в них відсоткових ставок.

Перехід від відсоткових ставок до валютних курсів пояснює "міжнародний ефект Фішера", котрий доводить, що очікувана відсоткова зміна обмінного курсу є функцією різних відсоткових ставок у двох країнах, тобто:

R1 / R0 = (1+Pd)/(1+Pf),

де R1 / R0 - відсоткова зміна спотового валютного курсу.

Pd - відсоткова ставка по національній валюті;

Pf - відсоткова ставка по іноземній валюті.

Теорія Фішера демонструє прямий зв'язок між номінальною відсотковою ставкою, темпом інфляції та валютним курсом:

Pd - Pf = іd - іf = (R1 - R0)/R0



Вищий темп інфляції всередині країни, ніж за кордоном, примушує місцеві банки встановлювати вищі відсоткові ставки порівняно з іноземними, тому що в них закладено інфляційне очікування. Це веде до знецінення національної валюти. Між тим, слід розуміти, що зростання відсоткової ставки може призвести до зростання валютного курсу, так і до його зниження. Це залежить від причини зростання відсоткової ставки.[5]

Серед ключових факторів, що впливають на зміну валютних курсів, є також фактори довіри до надійності валюти. Величина, на яку ринковий курс перевищує курс офіційний - між офіційним і ринковим курсами та ряд технічних факторів, таких як: публікація національних статистичних даних, сезонна потреба у валюті, деякі зміцнення валюти після її тривалого послаблення і навпаки.

Крім цього, останнім часом великий вплив на валютний курс чинять спекулятивні фінансові потоки на міжнародному валютному ринку FOREX. Однією з причин виникнення і пожвавлення спекуляцій на валютному ринку стали розвиток електронних міжнародних розрахунків та можливість участі у валютно-обмінних операціях безлічі гравців з різних країн світу, а також незначні витрати на проведення електронних трансакцій.

Таким чином, валютний курс є досить динамічним показником, який впливає на стан економіки в цілому і для формування успішної валютно-курсової політики кожної країни необхідно детальне вивчення, прогнозування та розрахунок всіх суттєвих факторів, що впливають на нього.

За результатами першого розділу курсової роботи, можна зробити висновки, що валютна політика - це сукупність економічних, юридичних і організаційних форм і методів, що здійснюються державою і центральним банком у сфері валютних відносин та грошового обігу, відповідно до поточних та стратегічних цілей країни в умовах трансформаційних змін світової валютної системи.

На сьогоднішній день вкрай важливою є правильно сформована система заходів економічної і валютної політики зокрема, у тому числі із залученням міжнародного досвіду, що зможе бути використано при формуванні і здійсненні посткризових стабілізаційних заходів.

...