Місце і значення валютної політики Центрального банку в системі державного регулювання

Таким чином, центральний банк регулює різні види валютних операцій і має на меті створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності й підтримання стабільності валютного ринку в країні. З цією метою центральний банк наділяється відповідними повноваженнями у сфері валютного регулювання. Центральний банк, по суті є її головним представником, що діє у сфері валютних відносин і має можливості впливати на всіх суб'єктів валютного ринку через наявні у нього інструменти.

Формування валютної політики - багатофакторний, складний процес. Не менш важливим є взаємозв'язок між національною та світовою економікою. На жаль, на сьогоднішній день Україна не має чіткого механізму проведення валютних операцій. Звідси слідує, що малоефективне валютна політика є фактором, що підриває економіку країни в цілому. Важливим елементом зовнішньоекономічного механізму є також сукупність заходів держави та центрального банку у сфері валютних відносин з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоспроможності виробництва на національному рівні.



2. Аспекти впливу валютної політики та зміни режимів валютних курсів на економічний розвиток країни

2.1 Аналіз валютно - курсової політики Національного банку України за 2011-2015рр

Валютно-курсова політика центрального банку держави є складовою частиною його грошово-кредитної політики, а отже, і загальної державної макроекономічної політики. Напрям зміни валютного курсу національної грошової одиниці впливає на результати економічної діяльності та виконання боргових зобов'язань. Так, девальвація національної грошової одиниці є сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків по внутрішніх боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів і здійсненню розрахунків по зовнішніх боргах.

Основою стабільності національної грошової одиниці є забезпечення на валютних ринках відповідності між пропозицією та попитом на валюту. З цією метою центральний банк може викуповувати надлишкову (відносно попиту) пропозицію валюти для поповнення своїх валютних резервів і за їх рахунок задовольняти недостатню пропозицію валюти. Стабільність багатьох національних валют значною мірою поясняються наявністю у центрального банку держави великих валютних резервів. Для підтримки стабільності національної грошової одиниці використовуються також монетарні інструменти центрального банку, операції на відкритому ринку, методи валютного контролю та валютного регулювання. Отже, проведення валютно-курсової політики має такі складові, як:

- режим курсоутворення;

- підтримка валютних резервів центрального банку на рівні, необхідному для забезпечення стабільності національної валюти;

- зміна ставки рефінансування та норм обов'язкового резервування коштів, залучених банківською системою, проведення центральним банком депозитних операцій та випуск ним власних цінних паперів;

- здійснення заходів валютного регулювання і валютного контролю;

- операції на відкритому ринку.[35]Завданням валютно-курсової політики держави є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності національних грошей. Це виражається в підтримці стабільного валютного курсу національної грошової одиниці держави.

Глобалізація економічних процесів, поглиблення міжнародного поділу праці, формування світових товарних і фінансових ринків, інтегрування національних господарств у світову економічну систему зумовлюють суттєве зростання ролі валютних відносин, а отже, підвищують значення властивих державі функцій з їх регулювання. Реалізація завдання щодо оптимального регулювання державою економічних процесів має застосовуватися передусім на засобах і методах валютної політики, яка на сьогодні є однією з головних складових економічної політики. Адже в умовах високого рівня участі економіки України у міжнародному розподілі праці значення зовнішньоекономічної діяльності й ефективної організації валютних відносин складно переоцінити.

Отже, зростаюча інтернаціоналізація та глобалізація господарського життя суспільства, дедалі більша взаємозалежність національних економік є фактором посилення ролі валютної політики як інструмента економічної політики держави, що визначає активний вплив уповноважених регулятивних інститутів на діяльність суб'єктів ринку, яка так чи інакше пов'язана з валютними відносинами. 2014 рік був надзвичайно важкий для України, а зокрема для НБУ як головного органу валютного регулювання. Протягом цього року гривня постійно девальвувала під впливом, наведених у попередньому питанні, чинників і встановлювала щоразу історичні рекордні мінімуми.

Жорсткі заходи зі стабілізації валютного ринку є в багатьох випадках незрозумілими для простих людей, оскільки вони ущемляють їх права, та з іншого боку, як свідчить статистика, лише такі заходи можуть стати причиною зміцнення валюти. [27]

НБУ у 2014 році прийняв вагомі рішення щодо регулювання валютного ринку України, зокрема для гривні був встановлений гнучкий (плаваючий) валютний курс. В постанові Правління Національного банку від 31 березня 2014 року № 180 "Про внесення змін до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів", що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2014 року за № 375/25152 зазначається, що курс гривні до долара розраховуватиметься як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Нацбанку.[29]

Сьогодні на валютному ринку діє режим валютних обмежень, введений фактично півроку тому Національним банком України Постановами № 540 від 29 серпня 2014 р. і № 758 від 1 грудня 2014 р., які вже втратили свою силу. На початку березня НБУ прийняв нові Постанови № 160 і № 161, якими розширив перелік раніше встановлених валютних обмежень, і уточнив порядок авансових платежів за імпортними операціями, про який ми інформували раніше.

Серед обмежень, дія яких була подовжена НБУ без змін:

вимога про проведення всіх розрахунків у валюті за імпортно-експортними операціями протягом 90 днів;

вимога про обов'язковий продаж 75% валютної виручки, отриманої юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та іноземними представництвами з-за кордону;

призупинення випуску банками ощадних сертифікатів на пред'явника і обмеження терміну іменних сертифікатів до 6 місяців із забороною на їх дострокове погашення;

заборона на купівлю валюти за рахунок кредитних коштів;

заборона на дострокове погашення кредитів у валюті;

заборона на виплати за кордон у валюті на підставі індивідуальних ліцензій НБУ, за деякими винятками;

заборона на перерахування фізичними особами валюти за кордон за неторговельними операціями в сумі, що перевищує еквівалент 15 000,00 грн. на день. Нерезиденти можуть виконувати такі операції тільки на підставі документів, що підтверджують джерело походження коштів;

У 2010-2011 рр. економічне зростання України відновилось, чому сприяв підвищений зовнішній попит на вітчизняну продукцію. Рушієм зростання була промисловість, де досягнуто позитивних результатів у всіх видах діяльності. Зростання реальної заробітної плати населення стимулювало внутрішній споживчий попит, що сприяло нарощуванню обсягів роздрібного обігу. Протягом року сповільнився спад в інвестиційній сфері та будівництві, також досягнуто позитивної динаміки фінансового стану підприємств. Водночас сповільнилося зростання споживчих цін унаслідок низького використання виробничого потенціалу, слабкого внутрішнього попиту та стабільності валютного курсу.[18]

Незважаючи на те, що в Україні простежувалась певна стабілізація на валютному ринку в цьому періоді, повного виходу з фінансово-економічної кризи, яка розпочалася у вересні 2008 р не відбулось. Розмір дефіциту Державного бюджету України, обсяг зовнішнього боргу, стан платіжного балансу й інші основні макроекономічні показники держави свідчили про те, що реалізація національної економічної політики (і валютно-курсової зокрема) відбувувалась в умовах кризових явищ. На сьомому етапі еволюції валютно-курсової політики, який розпочався у 2013 році і триває досі, соціально-економічна ситуація в країні значно погіршилась. Криза 2008-2009 рр. відкинула українську економіку на кілька років назад, а кризові процеси 2013-2014рр. дедалі більше погіршать позиції України у світовій економіці в середньостроковій перспективі.

Слід визнати, що в посткризовий період 2010-2013рр., коли світовій економіці вдалося відновити відносно стійке зростання, а висхідні економіки навіть прискорили темпи економічного відновлення, українська економіка занурилась у довгострокову рецесію (бурхливі події 2014р. лише акцентували кризовий стан - нагадаємо, впродовж 2012-2013рр. темпи зростання вітчизняної економіки фактично були нульовими). Відтак, нинішня динаміка української економіки все більше відстає від світових тенденцій і того прискорення, яке демонструють успішні висхідні економіки. У таблиці 2.1 наведено основні показники економічного розвитку країни.

Серед факторів, що загрожують стабільності національної валюти можна виокремити наступні:

від`ємне сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу України;

низький рівень валютних резервів;

постійне зростання обсягів зовнішнього боргового навантаження;

недостатній розвиток внутрішнього фінансового та товарного ринків.

Упродовж 2013 року курс гривні фактично був прив`язаним до долара США. Щодо курсових коливань гривні, то вони мали різну динаміку. Зокрема, номінальний офіційний курс гривні залишався протягом року незмінним на позначці 7.993 грн./долар США. Середньозважений курс гривні на міжбанківському ринку мав тенденцію до зниження і знецінився у 2013 році на 0.5%.[15]

Таблиця 2.1 - Основні показники економічного розвитку на сьомому етапі еволюції валютного-курсової політики України (2013-2014 роки)

Показник	Роки
	2013	2014
Валовий внутрішній продукт, млн грн.	1411238	1454931
Дефіцит Зведеного бюджету України, % до ВВП	-4,4	-4,4
Індекс споживчих цін, %	100,2	100,2
Рівень безробіття, %	2,0	1,9
Девальвація(-)/ревальваціяя(+) гривні щодо долара США, %	-1,6	98,4

Обмінний курс гривні до долара США в 2013 році коливався в більш широкому діапазоні, ніж у 2012 році. Упродовж січня-серпня 2013 року спостерігалась тенденція до помірного послаблення курсу гривні відносно долара США. Восени в умовах сезонного підвищення валютного попиту, посиленого невизначеностями та негативними ринковими очікуваннями на фоні політичних подій у державі, зниження обмінного курсу гривні прискорилося. Це спричинило розширення діапазону курсових коливань національної грошової одиниці. Відповідно до умов Меморандуму про економічну та фінансову політику в рамках спільної з МВФ програми "Стенд-бай" Національний банк України в 2013 році продовжував встановлювати офіційний курс гривні до долара США на рівні середньозваженого курсу продавців і покупців на безготівковому сегменті валютного ринку за попередній робочий день з можливим відхиленням 2%. Задля стабілізації валютного ринку Національним банком України було введено ряд заходів: запроваджено вимоги щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті у вигляді валютної

виручки резидентів від продажу товарів за зовнішньоекономічними договорами в розмірі 50% та зміни строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів (до 90 календарних днів - встановлео вимогу щодо продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень із-за меж України в іноземній валюті на користь фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) у сумі, що дорівнює або перевищує в еквіваленті 150 000 гривень, протягом одного місяця для однієї особи.[8]

Дані стабілізаційні заходи були застосовані і у 2014 році. Ще одним чинником загрози стабільності курсу гривні в аналізованому періоді є зменшення обсягів міжнародних резервів НБУ. Впродовж 2013 року спостерігалося суттєве скорочення обсягів міжнародних резервів (ЗВР) НБУ. Офіційна статистика свідчить, що за січень - листопад 2013 року валютні резерви Національного банку України скоротилися на 5 860.5 млн. доларів США, або на 23.8%. При цьому зменшення резервів почалося з травня 2013-го і тривало до кінця року.

На думку експертів МВФ, така динаміка ЗВР зумовлена жорсткою монетарною політикою, метою якої було забезпечення стабільності курсу гривні. Справді, для підтримки стабільної курсової динаміки вітчизняних грошей Національний банк України проводив на міжбанківському валютному ринку валютні інтервенції. За даними НБУ, у 2013 році банк викупив на ринку 1 114. 9 млн. доларів США, а продав - 4 221.9 млн. доларів США. Різниця становила 3 107. 0 млн. доларів США. Крім цього, на нашу думку, скорочення резервів відбулося за рахунок спрямування їх частини на погашення зовнішніх боргових зобов`язань України перед іноземними кредиторами і, зокрема, перед МВФ.

У 2013 році необхідно було повернути 9 млрд. доларів США за зовнішніми боргами, з яких 6 млрд. доларів США - зобов`язання за кредитами Міжнародного валютного фонду, що були отримані Україною в 2008-2009 рр.

Аналізуючи динаміку боргових зобов`язань країни, зауважимо, що зростання зовнішнього боргового навантаження можемо також вважати додатковим чинником тиску на стабільність гривні.

Як зазначено в багатьох дослідженнях, в останнє десятиліття більшість європейських країн підтримувала економічне зростання і рівень добробуту за рахунок збільшення державного боргу. Це, як відомо, призвело до виникнення боргової кризи і поставило під загрозу стабільність європейського фінансового ринку.[13]

Отже, якщо Україна йтиме шляхом нарощування боргів (як внутрішніх, так і зовнішніх), то їй також загрожуватиме дестабілізація, причому не лише

фінансового, а й валютного ринків. Валютна політика в обидва кризові періоди (2008-2009 і 2013-2014рр.) має спільні риси, що й вказує на ігнорування (або слабку усвідомлюваність) уроків кризових явищ на валютному ринку України, а з тим ставить під сумнів можливості попередження валютних криз в Україні в найближчому майбутньому. Хоча формально в Україні не застосовувався режим фіксованого валютного курсу, проте впродовж останнього десятиріччя (до весни 2014р.) НБУ й Уряд фактично реалізовували варіанти політики фіксованого курсу - офіційний курс змінювався переважно адміністративно, а коливання на міжбанківському та готівковому ринку намагалися згладжувати, насамперед шляхом різноманітних адміністративних заходів (обов`язковий продаж частини валютної виручки експортерами, обмеження на купівлю населенням готівкової валюти, "паспортизація" готівкових обмінних операцій, посилення контролю над виконанням імпортних контрактів тощо).

Погіршення макроекономічної ситуації напередодні кризових шоків у 2008р. і 2013р. в Україні було достатньо виразним - спостерігалися високі зовнішньоторговельні дефіцити, посилювалося боргове навантаження, проявлялись дисбаланси між попитом і пропозицією на валютному ринку. Проте в жодний з періодів влада не допускала навіть найменших відхилень від обраної курсової політики.

А відносно значні обсяги валютних резервів у 2008-2012 роках вводили в оману стосовно спроможності забезпечити стабільний курс, оскільки не ув`язувались із спроможністю влади впровадження раціональної валютної політики та упередження валютних шоків. З метою протидії валютним шокам спостерігалось втручання Національного банку України у стан валютного ринку. Однак, валютні інтервенції були неефективні, що фактично призводить лише до втрати резервів без належного впливу на валютний курс.

Для зменшення тиску на курс національної валюти, поряд з інтервенціями потрібне впровадження адекватних інструментів фінансового зміцнення (зокрема, політики процентної ставки, функціонування ринку валютних деривативів, недопущення необґрунтованої політики рефінансування Україна, як і раніше, залишається вкрай обмеженою в доступі до валютних ресурсів. У кризові періоди фактично лише ресурси міжнародних фінансових організацій, насамперед, МВФ, слугували джерелом наповнення резервів, а також утримання чи недопущення обвалу важливих макроекономічних індикаторів, тому й співпраця з МВФ залишається серед політичних пріоритетів. [3]

Водночас, вагомість раціональних дій центрального банку країни навіть зростає після припинення безпосереднього розгортання валютної кризи - центральний банк має запобігти появам нових хвиль, насамперед, спекулятивного характеру. Це повністю підтверджують події в Україні у вересні 2014р., коли, здавалося б після валютного заспокоєння після весняного (2014р.) обвалу гривні, в серпні сформувалася нова девальваційна хвиля, практично за повної неспроможності НБУ хоч якось її приборкати. Криза у валютній сфері, що призвела до скорочення міжнародних резервів, збільшення доларизації економіки, і, як наслідок, до розширення тіньового сектора економіки держави мають вкрай негативні наслідки для економіки країни.

Особливо в таких умовах реалізація ефективної валютно-курсової політики є одним з вагомих інструментів макроекономічного регулювання.

В цьому контексті важливо зосередити увагу на дослідженні і виявленні каналів, через які вибір режиму обмінного курсу може впливати на стан економіки. Проте слідзазначити, що валютний курс може бути як результатом дії певних чинників, так і самим фактором, що має суттєвий вплив на стан економічного розвитку країни.

Існує велика кількість факторів економічного, політичного, психологічного характеру, які прямо чи опосередковано впливають на курс національної валюти. Розглянемо найбільш значимі з них: обсяг валового зовнішнього боргу, прямі інвестиції, стан платіжного балансу, обсяг міжнародних резервів, темпи інфляції, темпи економічного зростання, розмір грошової бази.[21]

На думку науковців найважливішим фактором формування валютного курсу національної грошової одиниці є ВВП. ВВП - визначає вартісне наповнення національної грошової одиниці. Існує прямо пропорційне співвідношення між ВВП і валютним курсом: збільшення ВВП призводить до збільшення попиту на гривню, оскільки зростають обсяги виробництва, рівень платоспроможного попиту населення, конкурентоспроможність національних товарів, а це, у свою чергу, зумовлює підвищення курсу національної одиниці.

Якщо прогнозується зниження зростання ВВП, то учасники валютного ринку скуповують іноземну валюту, що спричинює девальвацію національної; Згідно з теорією чистої конкуренції збільшення (зменшення) ВВП країни на n % призводить за інших рівних умов до подорожчання (здешевлення) національної валюти на n %. Проте це не означає, що у кожний певний момент рівень валютного курсу співпадає із змінами цих показників. Загальні закономірності розвитку валютних курсів можна прослідкувати лише як довгострокову тенденцію, що проявляється переважно у тривалих часових періодах.

Якщо розглядати платіжний баланс за його складовими, то найтісніший зв`язок можна побачити між валютним курсом і поточним рахунком балансу: рівність доходів та видатків за розрахунками із зарубіжними державами означає те, що попит на іноземну валюту власників національних грошей повинен дорівнювати попиту на вітчизняну валюту власників іноземної валюти.

Це є підставою для стабільності національної валюти. Пасивне сальдо платіжного балансу стимулює попит на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх боргових зобов`язань, тому виникає тенденція до зниження обмінного курсу національної грошової одиниці, і навпаки - активне сальдо породжує попит на національну валюту і тим самим підвищує її курс. Значний вплив на динаміку валютного курсу має міжнародний рух капіталів, тобто зміни на рахунках платіжного балансу, пов`язаних з операціями з капіталом, в основі яких лежать наміри великих інвесторів вкладати в національну економіку, тим самим підвищуючи попит на національну валюту і відповідно її обмінний курс. [34]

Серед капітальних операцій, саме прямі інвестиції мають найбільший вплив на валютний курс. Масштаби впливу платіжного балансу на валютний курс визначаються ступенем відкритості економіки країни: чим вище частка експорту у ВВП, тим більш відкрита економіка і тим вища еластичність валютного курсу стосовно платіжного балансу. Поряд з прямими іноземними інвестиціями важливим джерелом надходження іноземної валюти в країну є й приватні перекази. Особливо в Україні, де обсяг приватних переказів співмірний обсягу іноземних інвестицій.

Ще одним чинником, який пов`язаний з платіжним балансом, а отже має вплив на валютний курс, є міжнародні резерви. Саме вони покривають пасивне сальдо платіжного балансу. Також міжнародні резерви є певною демонстрацією опори національної валюти. Адже задля врегулювання курсу національної грошової одиниці центральний банк може за їх рахунок здійснити валютні інтервенції. Зростання міжнародних резервів призводить до зміцнення курсунаціональної валюти.[11]

Темп інфляції - чим вищий темп інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти. Коливання валютного курсу національної валюти впливають на інфляційні процеси. Девальвація національної валюти супроводжується підвищенням темпів інфляції, що призводить до спаду виробництва та зростання безробіття. Особливо вплив інфляції відчувають країни із великими обсягами міжнародного обміну товарами, послугами і капіталом, оскільки динаміка валютного курсу тісно прив`язана до темпів інфляції, обчислених з урахуванням експортних цін.

Розглядаючи інфляцію як фактор впливу на валютний курс, не можна не звернути увагу на інфляційні очікування населення, які скоріше є психологічним фактором. Прогнозування змін динаміки обмінного курсу валюти в умовах інфляції може викликати як ажіотажний попит на неї, так і масову її втечу, що відповідно призводить до завищення або заниження валютного курсу. Особливо відчувається залежність валютного курсу від інфляції в країнах із великими оборотами зовнішньої торгівлі, що відбивається у платіжному балансі.

Взаємозв`язок зміни курсу національної валюти та показників інфляції зображено на рисунку 2.1.

Рис.2.1 Взаємозв`язок зміни курсу національної валюти та показників інфляції

Одним з індикаторів, що впливають на стан інфляції, є обсяг грошової маси в обороті, що складається з декількох грошових агрегатів, що розрізняються по ступені ліквідності, від М1 до М4. Найбільшим інфляційним впливом володіє ріст агрегату М1 - готівки і залишків на поточних рахунках до запитання. При цьому в своєму аналізі ми звернули увагу не на грошові агрегати, а саме на грошову масу. Збільшення грошової бази призводить до зниження курсу національної валюти. Не менш важливим є оцінка впливу зовнішнього боргу на валютний курс. Адже збільшення боргу призводить до пришвидшення темпів виведення іноземної валюти з країни, що в свою чергу, спричинює зниження курсу національної валюти.[17]

Розглянуті кількісні фактори впливу на валютний курс відносяться до структурних, тобто таких, які проявляються у довгостроковій перспективі. Задля отримання емпіричного підтвердження впливу обраних факторів на валютний курс був проведений аналіз, який базувався на дослідженні темпів приросту значень даних факторів та курсу грн. / дол. США у період з 01.01.2005 р. по 01.01.2015 р. Здійснений кореляційний аналіз дав змогу виявити певні тенденції. Слабкий зв`язок був виявлений між темпом приросту курсу грн. / дол. США та темпами приросту обсягу наступних факторів: доларизації кредитів та депозитів, міжнародних резервів. При цьому суттєвим при зміні валютного курсу виявилися: валовий зовнішній борг, ВВП, рівень інфляції (індекс споживчих цін - в окремих періодах коефіцієнт досягав 0,9, проте за весь проаналізований період значення коефіцієнта взаємозв`язку незначне ) та грошова база. Отримані результати зведені у таблиці 2.6. Слід зазначити, що політика Національного банку України є одним суттєвих чинників впливу на валютний курс.

Даний чинник є одним з кон`юнктурних факторів впливу на валютний курс, зокрема проведення валютних інтервенцій, встановлення валютних обмежень тощо. Також до кон`юнктурних факторів можна віднести цикли ділової активності, ступінь використання валюти в міжнародних розрахунках, девальваційні очікування, панічні настрої у суспільстві. Короткостроковий вплив мають й форс-мажорні фактори: економічні й політичні кризи, військовий конфлікт, втрата територіальної цілісності України. Саме ці фактори в останній період мали надзвичайно суттєвий вплив на валютний курс.

При аналізі валютного курсу не можливо не розглянути динаміку валютних депозитів та кредитів, що є чутливими до зміни курсу національної валюти. В аналізованому періоді 2005-2014 рр. спостерігається значне зростання депозитів банківської системи, як в національній, так і в іноземній валюті. Так, у 2014 року обсяг депозитів залучених в національний валюті збільшився на 400% порівняно з 2005 роком. Проте протягом 2014 року спостерігався значний відтік депозитів з банківської системи України.. У 2014 році проблеми банків почалися з масового відпливу депозитних ресурсів. Загальний обсяг депозитів на кінець жовтня 2014 року зменшився порівняно з 2013 роком на 33.128 млрд. гривень, або на 4.9%. При цьому обсяги зменшення депозитів у національній та іноземній валютах були різними. Якщо депозити у національній валюті за січень - жовтень 2014 року зменшилися на 12.9%, то депозити в іноземній валюті за той самий період - на 31.8%[7]

Таблиця 2.2 - Фактори впливу на курс грн. / дол. США

Протягом всього 2014 року зменшення депозитів становило 13,6% (57,4 млрд. грн.), склавши 364,5 млрд. грн. станом на 01.01.2015 р. Обсяг депозитів залучених іноземній валюті за цей же період зменшився на 37% у 2014 році (11,4 млрд. дол. США в еквіваленті) до 19,4 млрд. дол. США станом на 01.01.2015 р. Ефективне співвідношення між інвестиціями та заощадженнями є важливими з точки зору економічного розвитку будь-якої країни, які згідно з економічною теорією для підтримки рівноваги мають дорівнювати один одному.

Однак у реальному житті вони практично ніколи не збігаються: у разі перевищення національних заощаджень над інвестиціями надлишок капіталів (як правило, на сучасному етапі внаслідок активізації глобалізаційних процесів) "працює" на інші держави; у разі нестачі національних заощаджень - необхідні для розвитку економіки потреби фінансуються за рахунок іноземних капіталів.[12]

Рис.2.2 - Зміна залишків банківських депозитів в річному обчисленні у розрізі валюті, %

Коливання обсягу депозитів в українських банках супроводжувалося відповідними змінами обсягів готівки поза банками, що суттєво збільшились в аналізованому періоді - 369% у 2014 порівняно з 2005 роком (рис. 2.5). Подібна тенденція обумовлена високим рівнем недовіри до банківської системи з боку населення та складною соціально-політичною ситуацією. Окрім збільшення готівкової гривні поза банками, кожного року паралельно в обіг додається досить значна маса іноземних грошей, яка може спровокувати нестабільність.

Порівнюючи щорічні прирости готівкової гривні, іноземної валюти поза банками і сальдо купівлі/продажу іноземної валюти населенням, видно, що упродовж періоду 2006-2012 рр. іноземна готівкова валюта зростала за обсягами швидше, ніж гривня. В результаті упродовж 1995-2013 рр. в Україну ввезено 88,7 млрд дол США, які створили паралельний обіг на грошовому ринку країни.[12]

Рис. 2.3 - Динаміка загального обсягу залишку банківських депозитів та обсягу готівки поза банками

Динаміка кредитів банків України формувалась під впливом зменшення депозитної бази банків та коливань курсу національної валюти. Девальвація гривні призвела до зменшення кредитного портфелю та зниження його якості. Зменшення залишків спостерігалось насамперед за кредитами в іноземній валюті.

Аналіз співвідношення обсягів наданих кредитів та відповідно депозитних ресурсів, сформованих у різних областях свідчить, що навіть після кризи, коли кредитна діяльність банків уповільнилась як у цілому по банківській системі, так і в окремих регіонах, суб`єкти ряду областей (Дніпропетровської, Київської та м. Київ, Одеської, Чернівецької) активно кредитувалися. Співвідношення кредитів і депозитів дозволяє судити про ступінь залежності банку від фінансових ринків або ресурсів центрального банку. Низьке значення свідчить про стійкість моделі бізнесу банку в довгостроковій перспективі; високе при незбалансованості кредитів та зобов'язань за строками може свідчити про зростання ризику ліквідності.[16]

Рис 2.4 - Зміна у річному обчисленні кредитів наданих депозитними корпораціями, %

За даними НБУ, протягом IV кварталу 2014 року обсяг валютних кредитів збільшився на 35 млрд. грн. (в еквіваленті) та станом на 01 січня 2015 року становив 491 877 млн. грн. За результатом 2014 року показник сукупно збільшився на 59% (182 млрд. грн. (в еквіваленті). Зростання показника сукупного обсягу валютних кредитів обумовлене, в першу чергу, значнимитемпами девальвації національної валюти. Динаміка рівня доларизації кредитного портфелю в цілому відповідає коливанням курсу національної валюти. Частка валютних кредитів в загальному клієнтському кредитному портфелі станом на 01.01.2015 р. складає 47%.

Світова економічна криза 2007- 2009 рр. спричинила чимало нових викликів для сучасної валютно - фінансової системи. Якщо у передкризовий період найбільшою загрозою для макроекономічної стабільності були маніпулювання валютними курсами з метою вирішення проблем платіжного балансу і короткострокова мінливість обмінних курсів, то нині це проблема фундаментальної незбалансованості обмінних курсів і хронічних макроекономічних дисбалансів. Від стану та динаміки валютного курсу залежить багато макроекономічних показників. Валютний курс виступає важливим фактором при формуванні конкурентоспроможності економіки і може стимулювати або пригнічувати показники економічного розвитку.Одним з домінантних показників ефективності функціонування економіки держави та рівня її економічного розвитку є валовий внутрішній продукт (ВВП). Для виявлення впливу валютного регулювання на обсяг ВВП використано метод багатофакторного кореляційного аналізу, який дозволив виявити напрям та щільність зв`язку між досліджуваними чинниками. Вихідними даними для аналізу є статистичні дані Державного комітету статистики України, Національного банку України протягом 2005-2015 рр. У процесі дослідження було сформовано масив даних, який охоплює 9 чинників і визначено, які з них мають значний вплив на показник ВВП. [17]

Отримані результати показали, що обсяг ВВП має сильний прямий зв`язок із обсягом грошової маси, валового зовнішнього боргу та міжнародними резервами країни (коефіцієнт кореляції перебуває у межах 0,64-0,85), а зворотній значний зв`язок із офіційним курсом національної валюти (коефіцієнт кореляції становить - 0,62).

Таблиця 2.3 - Напрям та тіснота зв'язку ВВП України та досліджуваними чинниками в Україні за 2005 - 2014 рр.

Чинники	Коефіцієнти кореляції	Напрям на сила впливу чиннику
Сальдо капітальних операцій, млрд. грн	0,33	Прямий, слабкий
Сальдо поточних операцій, млрд. грн	0,45	Прямий, помірний
Валовий зовнішній борг,млрд. грн	0,81	Прямий, сильний
Офіційний курс, дол./грн	-0,62	Зворотній, значний
Доларизація кредитів, %	0,3	Прямий, слабкий
Доларизація депозитів, %	0,05	Прямий, слабкий
Індекс споживчих цін, %	0,08	Прямий, слабкий
Міжнародні резерви, млрд. грн	0,64	Прямий, значний
Грошова маса, млрд.грн	0,85	Прямий, слабкий

За результатами проведеного аналізу доведено, що сфера валютних відносин має значний вплив на економічні процеси в країні. Мають місце взаємозалежності ВВП і грошової маси коли ціни стабільні, сума заробітної плати і обсяг товарообороту визначаються станом економіки, а для розширення виробництва потрібні додаткові платіжні засоби. В умовах гіперінфляції обсяг необхідної грошової маси залежить від зростання ВВП, оскільки підвищення цін і заробітної плати вимагає значно більшої маси грошей, нагромадження грошей різко зменшується, бо вони перестають виконувати функцію нагромадження.[24]

Перевищення темпів зростання валових міжнародних резервів та темпів зростання ВВП свідчить про високий рівень інвестицій, продуктивність капіталу, високі темпи розвитку зовнішньої торгівлі й економіки загалом.

Аналіз зростання обсягів ВВП свідчить про не інвестиційну спрямованість запозичень, що свідчить про фінансування поточних потреб, покриття дефіциту державного бюджету, відсутність інвестицій для забезпечення розширеного відтворення і економічного зростання. Тому важливо запобігати потокам капіталу, що призводять до створення боргу, в першу чергу короткострокового.Проведене дослідження дозволило зробити висновок про наявність безпосереднього взаємозв'язку між станом економічного розвитку та системою валютного регулювання У період посилення дестабілізаційних процесів та виникнення кризових явищ на світових валютних ринках валютно-курсова політика посідає одне з центральних місць у стратегії економічного розвитку будь-якої країни. Головним завданням валютно-курсової політики є оптимальне регулювання валютного курсу для забезпечення стабільного розвитку України у напрямку структурної збалансованості економічного зростання. У цьому контексті важливим напрямком курсової політики НБУ є поетапне збільшення гнучкості обмінного курсу національної валюти, що дозволить активно реагувати на зовнішні та внутрішні шоки в економіці країни.[31]

Торік Україна пережила дві хвилі девальвації та боротьби з валютною панікою. Причини зрозумілі: дефіцит рахунку поточних операцій платіжного балансу сягнув у 2013 році 16.5 млрд. дол. США та 9% ВВП. На підтримку штучного курсу гривні на рівні 8 грн. за дол. було витрачено майже 23 млрд. дол. США валютних резервів, у тому числі 4 млрд. дол. США у січні та лютому 2014 року. Проте потрібного ефекту для економіки досягнуто не було, реальний ВВП України за шість років не досяг навіть рівня 2008 року. Все це відбувалось за умов фіксованого курсу гривні до долара США.

Перехід НБУ у лютому 2014 року до режиму гнучкого курсоутворення сприяв як підвищенню конкурентоспроможності українського експорту, так і значному поліпшенню стану торгового балансу. Відмова від фіксації валютного курсу дозволила подолати торгові дисбаланси (на кінець 2 кв. сальдо рахунку за поточними операціями стало позитивним) призвела до покращення стану платіжного балансу, через позитивне сальдо за поточними операціями, проте без структурної перебудови економіки позитивні наслідки таких зрушень можуть бути втрачені. З урахуванням макроекономічних параметрів 2014 року і необхідності усунути дисбаланси у зовнішній позиції країни перехід до гнучкого режиму курсоутворення був виправданим, хоч і не забезпечений відповідними умовами розвитку.[20]

2.2 Зарубіжний досвід регулювання валютної політики

Регулювання валютної політики у різних країнах проводилося у різних формах та умовах. Існують такі країни, що здійснювали зміну основ валютної політики і при цьому значно зменшили негативний вплив на економічний розвиток країни.

Розглянемо особливості, механізми, методи, інструменти та форми реалізації валютної політики на прикладах таких країн, як: Польща, Болгарія та Чилі.

Польща. Офіційною валютою Польщі є злотий(PLN), який містить 100 грошей. На початку періоду переходу до гнучкого валютного курсу мала гіперінфляцію.[6]

Процес обмінного курсу поступово пройшов всі етапи розвитку:

жорстке "прив'язування" (1990-1991 рр.);

плаваюче "прив'язування" (1991-1994 рр.);

плаваючий коридор (1994-1999 рр.);

вільне плавання (з 2000 р.).

На першому етапі, у 1990 році, Польща запровадила та встановила фіксований курс злотого до долара США. Такий режим позитивно вплинув на зниження рівня інфляції. Жорстка монетарна та фіскальна політика сприяла тому, що фіксований режим підтримувався довше, ніж було очікувано. Але рівень інфляції перевищив рівень інфляції торговельних партнерів Польщі і це призвело до надмірного подорожчання реального курсу злотого та падіння зовнішньої конкурентоспроможності.

У травні 1991 року злотий зазнав девальвації на 16,8% і прив`язка до долара замінилася на прив`язку до корзини валют, яка показувала структуру торгівлі Польщі. Але це виявилося неефективним, у результаті чого в жовтні 1991 року Польща відмовилася від фіксованого курсу і започаткувала курс повзучої прив`язки до корзини валют, де є постійна щомісячна девальвація за раніше оголошеною ставкою.[28; 29 ]

У 1994 році був інший конфлікт між дефляцією та завнішніми подіями. У цей час вперше було збільшення резервів в іноземній валюті, унаслідок чого збільшилася пропозиція грошей.

Це сприяло зміні валютного курсу, тобто впровадження валютного коридору в межах + - 7в середині 1995 року, а з січня 1999 року кошик валют став складатися з євро і долара. Центральний банк Польщі намагався досягти, щоб рівень подорожчання злотого не збільшувався шляхом проведення інфетвенцій на ринку іноземної валюти.

Проблеми з підтримання зовнішнього балансу Польщі підтвердили всі недоліки контролю за валютним курсом, як режиму монетарної політики, збільшили вплив цих недоліків:зростання мобільності капіталів та лібералізація рахунку капіталів, [20]

У 1998р. Радою з грошової політики затвердила стратегію грошової політики на 1999-2003 рр. Передбачався перехід Польщі до режиму прямого таргетування інфляції. З квітня 2000 року злотий мав плаваючий валютний курс і не підлягав ніяким обмеженням.

Яким чином зміна режиму валютного курсу вплинула на рівень інфляції наступних років, ми можемо подивитися на рисунку 2.5.

Рисунок 2.5. - Рівень інфляції в Польщі за 1999 - 2015 рр.

Із наведеного рисунка бачимо, що інфляція з 1999 по 2000 рік дуже зросла, що було спричинено зміною валютного курсу, але з 2000 року вона почала спадати і в наступних роках коливалася.[13]

Болгарія. Ця країна неодноразово зазнавала спроб фінансової стабілізації, яка проводилася з 1991 року. У 1996 році в Болгарії постала гостра економічна криза. Контроль Центрального банку над станом грошового обігу був відсутній. Було декілька спроб нормалізувати ситуацію, але вони провалились. Це стало причиною втрати довіри до ключових державних інститутів.

У лютому 1997 року був введений режим валютного бюро. Він був створений як інструмент для відновлення фінансової дисципліни й ринково-орієнтованої культури серед усіх економічних об`єктів.[11]

Взагалі новий режим формально було введено Законом про Національний банк Болгарії 1 липня 1997 року. Відповідно до цього Закону сукупність грошових зобов`язань регулятора не має бути більшою, ніж вартість валютних резервів. У якості основної валюти держави було запроваджено німецьку марку, а з січня 1999 року було визнано євро.

Основні відмінності, що відрізняють грошово-кредитну політику Болгарії від класичного валютного бюро, наведено в таблиці 2.4:

Таблиця 2.4 - Відмінності валютного комітету Болгарії від класичного валютного бюро у 2014 році

Класичне валютне бюро	Валютне бюро у Болгарії
Покриття резервами грошової бази	Покриття грошової бази обов'язкових резервів комерційних банків і депозитів уряду
Центральний банк не регулює комерційні банки	Центральний банк регулює комерційні банки
Не виконується функція "кредитора останньої інстанції"	Обмежена здатність виступати в якості "кредитора останньої інстанції" при виникненні ризику для банківської системи. Можливості кредитування обмежені величиною перевищення валютних резервів над зобов'язаннями центрального банку
Центральний банк отримує прибуток лише від відсотків за активам	Центральний банк отримує прибуток від відсотків за активами і комісіями
Повна конвертованість (поточного рахунку і рахунку капітану)	Повна конвертованість поточного рахунку, але обмежена конвертованість рахунку капіталу

Отже, якщо дотримуватися головних параметрів валютного бюро монетарна політика Болгарії була біль гнучкою, ніж її класичний варіант.

Основні переваги режиму:

максимально можлива транспарентність механізму валютного бюро;

запровадження режиму досягло своєї мети досить швидко і спрямувалося в грошову реформу;

монетарна політика була обмежена певними правилами і грошова база не могла збільшуватися незалежно від монетарної влади країни;

нездатність створювати інфляцію емісією національної валюти;

захист від політичного тиску був гарантований складністю досягнення згоди у Національній Асамблеї стосовно зміни Закону про Національний банк Болгарії.

Взагалі введення валютного бюро у Болгарії виявилося успішним. Головною перевагою класичного варіанту була висока довіреність до монетарної політики. І вона була досягнута. Цей успіх значною мірою залежав від своєрідності режиму, який мав достатню гнучкість у разі виникнення кризи банку.[23; 28 ]

Відмінності валютного бюро були виявлені в тому, що нижні межі рівня міжнародних резервів встановлювалися на рівні 100% грошової бази, та при цьому верхній покажчик не був визначений.

Національний банк Болгарії не давав можливості грошовій базі підніматися або опускатися так, як це завбачалося у класичному варіанті валютного бюро.

Однак, це зберегло обмінний курс лева відносно німецької марки, а згодом відносно євро завдяки забезпеченню повної конвертованості й високому рівні резервів у порівнянні з основами класичного варіанту і своєрідними особливостями до 1997 року.

За період з 1997 року по 2007 рік Болгарія досить швидко реструктуризувала економіку, і це вплинуло на її конкурентоспроможність і у 2006 році збільшила свою частку імпорту в межах ЄС.

На рисунку 2.6. можемо побачити вплив зміни валютного режиму на рівень інфляції

Бачимо, що показник інфляції коливався протягом 2000-2014 років. Найвищим він був у 2008 році.

Стабільність макроекономіки і передбачене ділове середовище допомогли збільшити інтенсивність структурних реформ, а також підвищити ефективність та продуктивність праці й конкурентоспроможність болгарської економіки.



Рисунок 2.6 - Рівень інфляції в Болгарії за 2000-2014 рр.

Вибір режиму монетарної політики у 1997 році був спричинений довгостроковими планами і стратегічною ціллю Болгарії вступити до ЄС з подальшим впровадженням євро.[33]

Режим валютного курсу - стратегія, яка планує впровадити єдину валюту у країні. З одного боку вона обмежує інструменти ЦБ для того, щоб проводити монетарну політику. З іншого боку валютне бюро являє собою набагато більше, ніж монетарні режими. Саме це потребує від уряду проведення структурних реформ.

Режим таргетування валютного курсу дозволив Болгарії виконати всі Маастрихтські критерії для вступу до ЄС, окрім рівня інфляції. В умовах валютного бюро ЦБ не здатний мати контроль над інфляцією. Якщо врахувати існуючий тренд у рівні цін нових членів відносно старих, виконання цього критерію є викликом не лише для країн, які застосовують режим валютного бюро, але і для країн із меншим рівнем цін, ніж середній в ЄС, незалежно від режиму монетарної політики.

У Чилі реформування зовнішньої і внутрішньої політики є зміною часто полярних парадигм. У процесі здійснення валютної політики можна відзначити ту чи іншу методику використання різних інструментів на тому чи іншому історичному проміжку часу.[31]

Вибір Піночетом неоліберальної політики економії був обумовлений незбалансованістю макроекономічних показників. Зокрема стартовий період реформ фіксував річні темпи інфляції на рівні 600 %. Безумовно, в подібній ситуації перевагу було надано жорсткій монетарній політиці, яка вже через 5 років дозволила опустити планку інфляції до рівня 30 %. Для досягнення цієї мети у країні використовували перш за все політику скорочення бюджетних витрат,зокрема на соціальні потреби населення.

При цьому більшість підприємств і приватних підприємців працювали в режимі "м'якої" фіскальної політики, використовуючи податкові пільги. За нового режиму було введено єдиний податок, що збільшило кількість платників податків при значному зниженні рівня ставки оподаткування. Активізація діяльності податкових органів сприяла наповненню бюджету країни, однак одночасно були створені несприятливі умови для зарубіжних інвестицій.

Другий етап реформ супроводжувався зміною орієнтирів в економічній політиці, оскільки занижений обмінний курс чилійського песо разом з високими процентними ставками і процесом лібералізації зовнішньої торгівлі викликав масове банкрутство підприємств. У такій ситуації уряд Чилі використовував тактичні інструменти валютної політики, розраховані на короткострокові періоди,переважно лише політику девальвацій. Розуміючи необхідність запобігання новій хвилі банкрутств, уряд і центральний банк країни головним об'єктом свого контролю визначили фінансовий стан комерційних банків.

Протекціоністський режим в основних експортоорієнтованих галузях нормалізував стан платіжного балансу. Проте політика підтримки бюджетного дефіциту на низькому рівні та управління темпами інфляції спричинили поступове зниження показників економічного зростання. Зокрема на початку 1987 р. темпи інфляції були на рівні 22 %, а вже на початку і в кінці наступного року відповідно складали 13 і 11 %. Особливу роль при цьому зіграли зниження податку на додану вартість, а також рамкові угоди з міжнародними валютно-кредитними установами та ревальвація реального обмінного курсу.

На третьому етапі завершення реформ рівень інфляції практично не зазнавав змін, а істотний приріст валового внутрішнього продукту поліпшив платіжний баланс і скоротив дефіцит торгового балансу по поточних рахунках. у 1982 році скасувався фіксований курс та відбувся перехід до режиму повзучої прив`язки. Воно було зумовлене прагненням збереження зовнішньої конкурентоспроможності.[10].

Отже, після проголошення встановлення інфляційної цілі у 1990 році, пріоритетним стало досягнення цінової стабільності. При виникненні конфлікту між інфляційною ціллю та цільовим валютним курсом, дії Центрального банку були спрямовані на досягнення першої цілі і це позитивно відображалося на підтриманні довіри населення до неї.

Щоб збільшити незалежність монетарної політики повзуча прив`язка поступово розширилася до +- 10% у 1992 року й +-12,5 % у 1997 році.

Велика гнучкість валютного курсу мала позитивний вплив на розвиток форвардного і ф'ючерсного ринків іноземної валюти. Хеджування сприяло зниженню рівня інфляції, що було поштовхом до відмови від режиму валютного коридору у 1999 р. та прийняття повноцінного режиму інфляційного таргетування у 2000 р.

Поступовий перехід до режиму плаваючого валютного курсу був успішно завершений у 1999 році.а у 2001 р. було запроваджено повноцінне таргетування інфляції. Протягом всього цього періоду відбувався контроль за рухом капіталу але він поступово послаблювався.[31]

На рисунку 2.6. можемо побачити вплив зміни валютного режиму на рівень інфляції

Зміна валютного курсу призвела до збільшення рівня інфляції у 2008 році. Найменший показник інфляції за ці роки був у 2010 році.



Рисунок 2.6. - Рівень інфляції у Чилі за 2000-2014 рр.

Таблиця 2.5 - Вплив зміни режиму курсоутворення на макроекономічні показники досліджуваних країн

Країна	Попередня підготовка до зміни валютного курсу, так/ні	Рік зміни режиму валютного курсу	Вид валютного курсу, до якого відбувся перехід	Рівень інфляції
				до зміни	у рік зміни	після зміни
Болгарія	ні	1997	фіксований
Польща	так	2000	плаваючий
Чилі	ні	1999	плаваючий

Примітки.

- збільшення (покращення, прискорення);

- зменшення (погіршення, уповільнення);

2.3 Сучасні тенденції розвитку валютної політики, проблеми регулювання валютної політики держави та шляхи їх вирішення

Сьогоденний розвиток валютної політики, який ми спостерігаємо, а особливо дестабілізація курсу валют, значно впливає на всю економіку держави загалом. Беручи до уваги те, як держава проводить валютну політику, це може і стимулювати, і загальмовувати економічні процеси, розвиток окремих галузей підприємств та позицію держави на світовому рівні. Розбалансованість валютного ринку, негативне сальдо торговельного балансу, високі темпи інфляції свідчать про те, що нині залишається нерозв'язаною проблема проведення ефективної валютної політики і визначення оптимального рівня валютного курсу.

Для того, щоб зробити широкий та значний крок у світле майбутнє, а саме інтергувати країну у світове співтовариство, необхідно вирішити ряд важливих проблем стосовно функціонування валютної політики.

Усі сучасні тенденції розвитку світового валютного ринку повністю залежать від ситуації, яка склалась на міжнародній економічній арені. Вони являють собою сукупність факторів, що повністю відповідають вимогам сучасної економіки та дозволяють удосконалити взагалі всю систему міжнародних економічних відносин. Серед тенденцій можна виділити найбільш виражені, і, в першу чергу, до них відноситься збільшення кількості угод щодо купівлі-продажу валюти, що укладаються через світові електронні торгові спеціалізовані системи, створення яких у свою чергу є свідоцтвом високого розвитку інформаційних технологій. Крім того, тенденції на міжнародному валютному ринку прийняли характер потягу до реформування даної сфери з точки зору ужорсточування порядку заключення валютних угод. Також є тенденція до збільшення числа учасників валютного ринку, що призводить до розширення його меж.

З урахуванням останніх економічних змін, що залишили особливі зміни у кожній з країн, пріоритетними тенденціями стало реформування валютної сфери. Ці реформи пройшли декілька етапів - з регіонального до міжнародного рівня. Крім того, ці тенденції мають за основу корегування міжнародного законодавства з метою виключення можливості проведення так званих "тіньових" угод. [13]

Як відомо,основна мета валютної політики НБУ як частини монетарної політики, є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни. Тому стратегічна валютна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до національної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо.

Певна річ,завданням тактичної валютної політики є забезпечення стабільності функціонування національної валютної системи, сприяння збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів і імпортерів.

Ця політика передбачає:

Регулювання системи валютних обмежень і системи економічних нормативів;

Створення умов для вкладів інвесторів в національну економіку;

Оперативне регулювання валютно-ринкової кон'юнктури за допомогою валютних інтервенцій;

Удосконалення правової та організаційної структури валютного ринку;

Здійснення контролю за операціями резидентів і нерезидентів на валютному ринку;

Удосконалення контролю за експортно-імпортними операціями;

Удосконалення міждержавних розрахунків і організація різноманітних форм інтеграції;

Проведення курсової політики;

Удосконалення механізму курсоутворення.

Невід'ємною складовою валютної політики є:

...