Шляхи вдосконалення податкової політики підприємства

Однією з основ макроекономічної політики будь-якої країни є податкова політика, яка має здатність впливати на сукупний попит. Рішення уряду підвищити процентні ставки призводить до скорочення витрат приватного сектора на інвестиції. Падіння рівня інвестиційних витрат веде до того, що податкова політика може скоротити норму накопичення. Таким чином, проходить ефект зміщення, який має місце в тому випадку, коли виникає бюджетний дефіцит, і уряд змушений збільшувати борги для покриття своїх видатків. Ріст державних видатків підвищує сукупний попит і призводить до того, що набирає силу тенденція до збільшення виробництва. Однак ріст виробництва підвищує процентну ставку на ринках активів і тим самим пом'якшує вплив податкової політики ІІ; І виробництво.

Податкова політика є найбільш ефективною при стабільному обмінному курсі і стійкому русі капіталів. При аналізі податкової політики країни, велику увагу приділяють структурі оподаткування. В країнах з низькими доходами структура оподаткування виглядає наступним чином:

більшу частину поступлень складають податки на вітчизняні товари і зовнішньо-торгівельні операції, які в сукупності складають близько 70% всіх податкових поступлень, причому частка лише імпортного мита складає більше 40%;

внутрішні прибуткові податки не є значними (більше 25% податкових поступлень), причому юридичні особи оподатковуються в більшій мірі ніж фізичні. Це пов'язано зі зручністю використання великих (часто іноземних) компаній в якості джерел доходів, а також з адміністративними труднощами в організації оподаткування ефективним прибутковим податком приватних осіб.

Історія розвитку системи оподаткування України свідчить про те, що податкові надходження можуть бути не лише основним джерелом наповнення бюджету (у 1999 році -- 71,0%, у 2000 році -- 55,0%, у 2001 році -56,4% доходів державного бюджету), а й інструментом регулювання соціально-економічних процесів - - перерозподілу доходів між членами суспільства (розрізняють два аспекти: скорочення реальних доходів конкретних платників унаслідок сплати податків і повернення частки номінальних доходів до конкретних платників, перерозподілених за допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ), стимулювання окремих видів господарської діяльності й обмеження розвитку інших тощо.

Молода Українська держава протягом останніх десяти років будує свою власну податкову систему, враховуючи досвід інших країн, що не є простим його копіюванням. Адже не можна переносити податкову систему будь-якої країни на реалії нашої економіки. Новації в податковому законодавстві необхідно переймати тільки після глибокого об'єктивного вивчення певної проблеми і досвіду окремих елементів системи оподаткування країн із ринковою економікою, проведення групового аналізу доцільності зазначеної норми й можливості її застосування в українському законодавстві.

Зазначимо, що надзвичайно важливою умовою ефективності податкової політики є її стабільність і передбачуваність, що, з одного боку, викликає в усіх суб'єктів господарювання стабільний інтерес до перспективної фінансової політики, а з другого -- забезпечує високий рівень роботи податкової служби на основі розроблюваних нормативно-правових актів із питань оподаткування та освоєння механізмів стягнення того чи іншого податку.

Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік від 25 червня 1991 року з прийняття Закону України "Про систему оподаткування", в якому закладені основні її домінанти. Дотримання основних принципів оподаткування надзвичайно важливе для ефективної реалізації податкової політики сьогодні й створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому.

Визначальний вплив на структуру податкової системи має політичний устрій держави. Відповідно до того, чи є країна унітарною, чи федеративною, відтворюється структура податкової системи. Держава не може виконувати покладених на неї функцій без фінансових ресурсів, тому система розподілу бюджетів різних рівнів має бути адекватною системі делегування влади.

Проблема формування ефективної податкової політики - одна з найактуальніших у період становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки у міжнародний ринок, її розв'язання має здійснюватися шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як наявної в Україні законодавчої бази, так і здобутого у світі досвіду у сфері оподаткування, у напрямі запровадження такої податкової політики, яка гарантувала б або хоча б не гальмувала розвитку економіки.

На відміну під країн з низькими доходами, як Україна, н промислово розвинутих країнах основним джерелом надходжень, є податки з приватних осіб і податки, які утримуються відповідно до програмами соціального страхування.

Векторами зовнішньоекономічної ефективності податкової політики є:

а) можливість податкової політики збільшити джерела доходів. Збільшення суми надходжень може бути за рахунок автоматичних або дискреційних змін, До автоматичних відносять підвищення сум надходжень, викликаних розширенням податкової бази. Дискреційний ріст надходжень є результатом змін в податковій системі, таких як перегляд податкових ставок, введення нових податків тощо.

Система, яка забезпечує податкові надходження при обмеженій кількості податків і ставок, може значно знизити адміністративні витрати і витрати на забезпечення дотримання законодавства;

б)здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу, широка податкова база дає можливість забезпечите податкові надходження при відносно низьких податкових ставках. При значному звуженні податкової бази необхідні більш високі ставки для того, щоби забезпечити відповідні податкові надходження. В результаті цього зростає ймовірність ухилення від сплати податків;

в)направленість політики податків на мінімізацію затрат на їх сплату. Для того, щоб не було затримок, викликаних заборгованістю по патентах, необхідно використовувати штрафні санкції;

г)нейтральність податкової політики відносно стимулів.

Податкова система повинна забезпечувати фінансування державної діяльності при мінімальних затратах, а також; при мінімальних порушеннях характеру виробництва.

До економічної діяльності, яка є найбільш: прибутковою для сплати податків, не потрібно втрачати інтерес і після їх сплати.

Таким чином, податкова політика як складова економічної політики базується на діяльності держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система, тобто сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) у взаємозв'язку і взаємодії із платниками й органами контролю, є відображенням податкової політики, що проводиться державою і критеріями її ефективності.

1.3 Критерії формування податкової політики в правовій державі

Податки в руках одних можуть виступати знаряддям та інструментом стабілізації та економічного процвітання в державі, а в руках інших -- засобом нестабільності і економічного саморуйнування. Ось чому, думаючи про формування державних грошових фондів за рахунок податків і податкових платежів та встановлюючи нові види і форми оподаткування, державницькі структури повинні проводити таку податкову політику, яка має пареттооптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян виборців.

За інтерпретацією Паретто, оптимальною вважається всяка дія, яка приносить користь принаймні одній особі, не погіршуючи грошово-майнового стану чи добробуту когось іншого. Інакше кажучи, будь-які зміни в оподаткуванні будуть суспільне корисними і виправданими, якщо вони нікому не завдають збитків і при цьому приносять декому користь. Досягнення оптимуму Паретто в оподаткуванні потрібно розуміти як забезпечення фіскальних інтересів держави без погіршення економічної ефективності господарювання податкоплатників, а заодно і суспільного добробуту громадян-виборців, або покращення економічної ефективності діяльності податкоплатників без погіршення фіскальних інтересів держави і послаблення соціального захисту громадян-виборців. Досягти цього, на мою думку , можна за умови наукового поєднання наступних критеріїв:

критерій фіскальної достатності (інтереси держави);

критерій економічної ефективності (інтереси податкоплатників);

критерій соціальної справедливості (інтереси громадян-виборців);

критерій стабільності;

критерій гнучкості.

Критерій фіскальної достатності зводиться до того, що, проводячи податкову політику, необхідно забезпечити таку величину податкових надходжень, яка була б оптимально бажаною, виходячи із проголошеної економічної доктрини. Досліджуючи значення даного критерію, проглядається чітка пропорційна залежність між нормою оподаткування і величиною податкових надходжень: чим вища норма оподаткування, тим вищі розміри податкових надходжень. Залежність цю можна відобразити простою математичною формулою: 

у = А1 х Т х В ,

де у-- загальна величина податкових надходжень;

А1-- коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залежності податкових надходжень від норми оподаткування, причому А1 < 1; Т-- рівень оподаткування в державі;

В-- величина ВВП.

За допомогою графіка залежність між величиною податкових надходжень і рівнем оподаткування в державі відображається таким чином (див. рис. 1.2а):

При нульовому рівні оподаткування, податкові надходження будуть відсутні. При збільшенні норми оподаткування податкові надходження до бюджету будуть збільшуватись, хоча темпи росту податкових надходжень будуть повільнішими, ніж темпи росту норми оподаткування. Але процес цей повинен проходити не хаотично та спонтанно, а відповідно до критеріїв економічної ефективності та соціальної справедливості.

Рис.1.2а.

Графік залежності величини податкових надходжень і рівня оподаткування в державі

Залежність економічної ефективності діяльності суб'єктів господарювання від рівня оподаткування досліджується через аналіз величини чистого доходу (прибутку) суб'єкта господарювання. Формула основного показника фінансово-господарської діяльності відображається наступним чином:

ЧД - величина чистого доходу, прибутку;

ЗП - заробітна плата;

Н-- нарахування на зарплату;

П-- податки і податкові платежі;

Д-- величина доходу.

Враховуючи це, математична функція залежності критерію економічної ефективності від рівня оподаткування мас вигляд:

де ЧД - величина чистого доходу;

А2-- коефіцієнт, залежності чистого доходу від рівня оподаткування;

Т-- рівень оподаткування;

ВД-- величина валових доходів.

Причому,

Графік залежності має такий вигляд (рис.1.2б.)



Рис.1.2б. Графік залежності величини чистого доходу і рівня оподаткування в державі

Із графічного зображення видно, якщо рівень оподаткування в країні прямує до 100%, то величина чистого доходу по гіперболічній кривій прямує до 0.

Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня оподаткування необхідно розуміти в двох аспектах:

-- скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати податків та податкових платежів;

-- повернення конкретним платникам частини номінальних доходів, перерозподілених за допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ (національна безпека, правопорядок, охорона здоров'я, освіта, благоустрій та інші трансфертні платежі).

Перший аспект критерію соціальної справедливості відображається наступною функціональною залежністю:

РД = НД-А3Т х БО,

де РД-- реальні доходи податкоплатників;

НД - номінальні доходи податкоплатників;

А3_- коефіцієнт залежності величини реальних доходів податкоплатників від рівня оподаткування; рівень оподаткування; база оподаткування.

Графічне зображення залежності реальних доходів податкоплатників від рівня оподаткування відображається наступним графічним зображенням (див. рис. 1.2в):

Рис.1.2в. Графік залежності реальних доходів податкоплатників від рівня оподаткування

З графіка видно, що розмір реальних доходів безпосередньо залежить від величини рівня оподаткування: чим вищий рівень оподаткування, тим нижчі реальні доходи конкретних податкоплатників.

Другий аспект критерію соціальної справедливості відображається наступною функціональною залежністю:

де СБ -- фінансовані й бюджету суспільні блага та трансфертні платежі;

Т - рівень оподаткування;

А4 - коефіцієнт залежності величини суспільних благ від норми оподаткування;

ПН - податкові надходження.

Графічне зображення буде наступним (рис.1.2г.):



Рис.1.2г. Графік залежності фіксованих з бюджету суспільних благ і рівня оподаткування

Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків (правда, це повернення відносне - через отримання фінансованих з бюджету суспільних благ та трансфертних платежів) існує певна параболічна залежність. До речі, збільшення норми оподаткування в державі веде до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів з бюджету. Але темпи росту фінансованих з бюджету суспільних благ відстають від темпів росту рівня оподаткування.

В реальному суспільно-економічному житті критерії фіскальної достатності, економічної ефективності соціальної справедливості взаємопов'язані, взаємозалежні і не можуть існувати окремо один від одного.

Для окремих держав можливі різні варіанти поєднання критеріїв при проведенні податкової політики. Все залежить від вибраних коефіцієнтів залежностей А1, А2, А3, А4, основою для встановлення яких є економічна доктрина держави.

Важливе місце у проведенні оптимальної податкової політики в державі відводиться і критерію стабільності. Ніякий закон, навіть найкращий, не запрацює в певну силу, якщо постійно приймати до нього поправки та зауваження.

Стабільність податкової політики передбачає незмінність правового регламентування справляння податків та зборів на протязі певного податкового періоду. За допомогою даного критерію досягається два позитивних явища:

- суб'єкти господарювання внаслідок існування стабільного законодавства, що регламентує податкові взаємовідносини із державою, в змозі правильно вибрати напрямки фінансової стратегії і отримати заплановані прибутки;

- покращується податкова робота як платників податків, так і органів державної податкової адміністрації.

Але необхідно зауважити й те, що податкова політика повинна бути стабільною тільки на протязі певного податкового періоду. Догматичність норм податкового регулювання входить у суперечку з реаліями економічного буття, і неврахування певних соціально-економічних змін у розвитку суспільства може призвести до непередбачених наслідків. Тому при проведенні податкової політики необхідно врахувати критерій гнучкості. Даний критерій передбачає, що внаслідок певних змін у соціально-економічному бутті суспільства необхідно змінювати прийоми, методи та форми державного регулювання економіки, зокрема і в сфері податків.

Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності. Критерій стабільності пов'язаний із податковою тактикою державного регулювання, що розробляється на певний період часу, тоді як критерій гнучкості є вже податкова стратегія.

Оптимальне врахування названих критеріїв забезпечує нормальні податкові взаємостосунки податкоплатників та держави.

1.4 Органи виконавчої влади, що реалізують податкову політику

З січня 1971р. податкову політику в Україні здійснює Державна податкова адміністрація України. Головним завданням якої забезпечення додержання законодавства, повний облік усіх платників податків, здійснення контролю, забезпечення правильності обчислення і сплати цих платежів. Державна податкова служба включає 3 рівні;

вищий - Державна податкова адміністрація України;

середній - Державна податкова адміністрація в Автономній республіці Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

нижчий - Державні податкові інспекції в районах, містах, районах у містах, міжрайонні, об'єднані. Державні податкові інспекції.



Розділ 2. Податкова система держави

2.1 Теоретичні засади побудови податкових систем

Податкова система -- це сукупність встановлених законодавством держави податків, зборів, відрахувань й інших платежів до бюджетів і фінансових інститутів, а також вся інфраструктура пов'язана з обрахуванням, обліком, контролем і своєчасною сплатою обов'язкових платежів.

Податкова система -- об'єктивне явище економічного життя держави. Ця об'єктивність зумовлена необхідністю розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між окремими верствами населення, територіями та окремими господарськими структурами. За своєю економічною сутністю це процес створення фондів фінансових ресурсів різними рівнями державної влади шляхом відчуження частини доходів юридичних і фізичних осіб платників податків для задоволення суспільних потреб.

У теоретичному розумінні податкова система -- це складна система фінансових відносин між органами державної влади, місцевого самоврядування та платниками податків на всіх етапах податкового процесу від розробки проекту податкового законодавства до сплати податку. У податковій системі завжди знаходить своє відображення складний взаємозв'язок суб'єктивного та об'єктивного. Об'єктивним є наявність власне податкової системи. Суб'єктивним є вибір її структури та технології здійснення мобілізації коштів.

Загалом можна дійти висновку, що податкова система як об'єктивна реальність формується в тісному взаємозв'язку з економічним розвитком держави і значною мірою відображає її рівень. У свою чергу, податкова система впливає на темпи й пропорції розвитку економіки, рівень соціального забезпечення населення.

Водночас в умовах демократії податкові системи є результатом волевиявлення інтересів різних політичних груп, які представляють інтереси різних верств населення. З цього приводу дуже влучно висловився відомий вчений-фінансист І. Янжул, який писав, що революції, війни, міжусобиці упродовж останніх двох століть дуже часто були спричинені надмірним тягарем і нерівномірністю податків. Історія наводить багато випадків, коли під виливом недолугої податкової системи одні держави швидко приходили до занепаду своєї промисловості та політичної самостійності, другі -- численними акцизами гальмували розвиток свого економічного життя, треті нерозсудливою політикою в дусі крайнього фрітредерства або навпаки сліпого протекціонізму руйнували туземну промислову діяльність і підривали народний добробут.

Вплив суб'єктивних факторів, що виражається в компромісі інтересів окремих політичних груп зумовлює практичну неможливість побудови оптимальної податкової системи. Оптимальна податкова система, відповідно як і раціональна або ефективна є теоретичною абстракцією або орієнтиром для практичного удосконалення наявних систем.

Практика розвитку податкових систем низки країн ринкової економіки доводить, що в країнах з високим рівнем економічного розвитку її матеріального стану їх громадян зростання податкових вилучень до бюджету сприймається досить спокійно. Водночас в країнах з низьким рівнем економічного розвитку і добробуту збільшення податкових вилучень може мати руйнівний характер. Саме тому таким болісним є розвиток податкових систем в країнах з перехідною економікою.

Звичайно, тут необхідно враховувати і те, то в умовах демократії суспільна свідомість громадян наповнюється усвідомленням того, що вилучення у формі податків певної частини доходів юридичних і фізичних осіб зменшує їхні інвестиційні можливості і скорочує споживання. Водночас за допомогою податкових надходжень держава може позитивно впливати на структуру виробництва, сприяти його інноваційному розвиткові.

Із розвитком суспільства зростає усвідомлення необхідності сплати податків, підвищується податкова культура, стає можливою оцінка кожним платником міри своєї участі в оплаті за споживання суспільних благ. Необхідно враховувати і те, що з розвитком демократичних засад у суспільстві в коло економічних інтересів суспільних груп І політичних партій входить зацікавленість в побудові податкових систем на наукових засадах, а до влади приходять прогресивні сили, які розробляють і ухвалюють податкові закони, і дозволяють формувати ефективні податкові системи.

Наукове дослідження і обгрунтування податкових систем почало здійснюватися наприкінці XІX -- початку XX століть, тобто коли розвиток економіки в більшості країн Європи досяг досить високого рівня, і виникла потреба в таких наукових працях. До найважливіших проблем щодо податкових систем належали питання кількості податків у системі оподаткування, співвідношення між прямими і непрямими податками, питання оптимальної податкової структури, дослідження можливості та необхідності введення тих чи інших податків тощо.

Найгострішу дискусію серед науковців викликала проблема кількості податків. Це пов'язано з тим, що тривалий час точилися дискусії навколо теорії єдиного податку, ідейним надхненником якої був С. Вобан французький вчений і військовий діяч. Ідея єдиного податку бере свій початок у середньовіччі, де застосовувалась "королівська десятина". Вона й зараз має прихильників у різних країнах світу.

Наукою досить детально обгрунтовано безперспективність цієї теорії за такими ознаками:

єдиний податок не може відобразити всі завдання податкової політики в умовах ринку;

в умовах ринку з'являються різноманітні види доходів, які не може охопити єдиний податок;

фіскальні можливості єдиного податку дуже обмежені, оскільки для забезпечення доходів бюджету його ставка має бути досить високою;

при єдиному податку створюються сприятливі умови для ухилення від оподаткування;

--застосування різних податків з відносно невеликими ставками робить податковий тягар менш очевидним для платників.

Досліджуючи проблеми єдиного податку вчені застерігали й від інших крайностей, зокрема запровадження якомога більшої кількості різних податків. У наукових працях багатьох вчених обґрунтовується думка, що надмірна кількість податків мало що дає бюджетові, але дуже переобтяжує населення та гальмує розвиток господарства.

На сьогодні фінансова наука й практика утвердились в думці, що найефективнішою є податкова система з невеликою кількістю податків, але яка охоплює всі основні об'єкти оподаткування,

Іншою важливою проблемою побудови податкової системи є проблема співвідношення прямих і непрямих податків. Протягом значного часу фінансова наука основну увагу приділяла прямим податкам як найдосконалішій формі мобілізації доходів у розпорядження держави. Це відповідає дійсності, оскільки об'єктом оподаткування загалом є дохід або прибуток, земля, капітал тощо. Тут розмір податку залежить від розміру доходу, може мати виважену прогресію ставки податку.

Проте прямі податки дуже чутливі щодо впливу на доходи юридичних і фізичних осіб. З огляду па це вони мають обмеження при впровадженні в практику і в кінцевому підсумку не можуть забезпечити постійно зростаючі потреби держави в фінансових ресурсах. Тому на початку XX століття фіскальна практика поповнилась новими видами непрямого оподаткування. Спочатку в формі податку з обороту, а потім податку на додану вартість. Тут слід зазначити, що непряме оподаткування в формі акцизів існувало досить давно. Акцизи мають досить обмежене застосування, тому виникла потреба в досконаліших формах або в універсальних акцизах, якими є податок з обороту та податок на додану вартість.

Упровадження в практику непрямих податків викликало нищівну критику як в наукових колах, так і з боку політичних структур, особливо лівого спрямування. Більшість соціалістичних і комуністичних партій в своїх програмах зобов'язувались усунути непрямі податки при приході до влади. Проте жодна з цих політичних сил, що захопила владу революційним або демократичним шляхом, своїх зобов'язань не виконувала. Найяскравіший приклад тому -- комуністична партія Радянського Союзу, яка, завоювавши владу в 1917 році, не виконала своїх зобов'язань, а податок з обороту в доходах бюджету становив майже 25 відсотків. Критика непрямого оподаткування зводилась до того, що це податок на бідних, оскільки об'єктом оподаткування є не дохід, а витрата.

Це справедливо, зважаючи на те, що громадянин сплачує податок при купівлі товару незалежно від того, які в нього доходи. Звичайно, в державі, де низький рівень доходів населення, непрямі податки негативно впливають на соціальний клімат у суспільстві. Тож, вони сприятливо сприймаються в країнах з високим рівнем добробуту.

Постійне зростання суспільного добробуту в країнах з ринковою економікою дає підстави стверджувати, що непрямі податки є меншою небезпекою для економічного зростання, ніж пряме оподаткування, оскільки непрямі податки нейтральніші щодо стимулів зростання економіки.

На сьогодні більшість вчених, досліджуючи переваги і вади прямого й непрямого оподаткування, обґрунтовують необхідність їх розумного поєднання. При високому рівні матеріального добробуту не суттєво, в якій формі платник податку вносить до бюджетів частину власних доходів. Актуальним є механізм обрахування й сплати податків, організація податкового процесу.

2.2 Наукові основи побудови податкової системи

Науковий підхід до побудови раціональної системи оподаткування передбачає, по-перше, системність, по-друге, встановлення основобудовної бази цієї системи і, по-третє, формування правової бази.

Потреба системності полягає в тому, що всі податки повинні бути взаємопов'язані і органічно доповнювати один одного, не вступати у протиріччя з системою оподаткування в цілому і з окремими її елементами.

Визначальною базою побудови податкової системи є об'єм бюджетних видатків. Податки -- не самоціль, а засіб для виконання державою своїх функцій, і з цих позицій вони походять від державних видатків.

Податкова система -- продукт податкового законодавства. Вона створюється в результаті прийняття ряду законодавчих актів, які затверджують відповідні принципові положення, види податків, порядок нарахування і утримання кожного з них, обов'язки для всіх суб'єктів оподаткування.

За економічнім змістом податкова система -- це сукупність встановлених у країні податків та обов'язкових платежів, що надходять у бюджети різних рівнів бюджетної системи. Не дивлячись на різноманітність існуючих у світі податкових систем, існує ряд принципів, які визначають науковий підхід до характеристики внутрішньої сутності і суспільного призначення даного поняття.

Побудову і функціонування оптимальних податкових систем необхідно розглядати під кутом зору відповідності таким принципам:

1.Принцип вигоди і адміністративної зручності. Даний принцип наголошує на тому, щоб втрати добробуту в результаті сплати податків були сумірні для платників з тими вигодами, котрі вони отримують за рахунок фінансованих з податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності полягає в тому, що податкова система має бути максимально зручною для платників і для державних структур з точки зору змісту податкової роботи і податкового законодавства, механізму збирання податків та контролю над податковими процесами. До того ж на організацію справляння податків необхідно витрачати якомога меншу суму податкових надходжень.

З принципу вигоди і адміністративної зручності випливає, що державна діяльність у формі забезпечуваних державною службою послуг і суспільних благ має певну ціну, котра приймає форму податку. Ці "податкові" ціни одержали назву "ціни за Ліндалем" (за ім'ям шведського економіста Еріка Ліндаля, який вперше теоретизував це положення). Подібно до будь-якого ринку, рівновага при обміні "податки -- блага" виникає в тому випадку, якщо податкові затрати на одиницю фінансованих державою суспільних благ та трансфертних платежів здійснюються з граничною вигодою для кожного споживача Державних благ, платника податків.

2.Принцип платоспроможності. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятись згідно з платоспроможністю податкоплатника (розміром доходу, обсягом споживання, вартістю майна тощо). З принципом платоспроможності пов'язані питання горизонтальної і вертикальної рівностей в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає, що податкоплатники з однаковою платоспроможністю і податковою базою з доходу чи майна сплачують одинакові суми податків протягом певного періоду. Вертикальна рівність досягається в тому випадку, коли податкоплатники з різною платоспроможністю сплачують різні за величиною суми податків, що диференціюються відповідно до певних етичних принципів соціальної справедливості.

При формальній рівнозначності принципів вигоди і платоспроможності добре помітно, що принцип вигоди носить більш суб'єктивний характер. Справа в тому, що поняття вигоди і справедливості в оподаткуванні є відносним: те, що здається правильним і справедливим для одного платника, виглядає протилежним для іншого. Взагалі не існує і не може існувати податкової системи, котра б задовольняла усіх громадян, податкоплатників і державу в цілому одночасно. Суб'єктивний фактор-- дуже важливий компонент теорії оподаткування. Навколо суб'єктивної мотивації явищ і процесів державних фінансів розвинувся навіть окремий напрямок фінансового знання -- фіскальна соціологія..

У зв'язку з тим, що принцип" платоспроможності об'єктивніший, він піддається кількісному виміру, особливо стосовно вертикальної рівності в оподаткуванні. Для вимірювання й оцінки даного положення використовується діаграма Лоренца і коефіцієнт Джіні. Діаграма Лоренца дозволяє зробити своєрідну паралель між податковими надходженнями до бюджету держави і сумарною величиною податкоплатників. Ідеально бажаним є той випадок, коли певна кількість платників, наприклад 20 відсотків від загальної величини, сплачують до бюджету відповідно двадцятивідсотковий розмір податкових надходжень (на рисунку це пряма лінія). Дійсний стан розподілу доходів і податкових зобов'язань, що існує на даний момент у тій чи іншій державі, відображає крива лінія (див. рис. 2.2.1). Коефіцієнт Джіні вимірює степінь нерівномірності розподілу доходів і податкових зобов'язань шляхом вирахування відношення між кривою Лоренца, яка виражає дійсний стан розподілу доходів, та податкових зобов'язань та ідеально рівномірним, бажаним розподілом.

Коефіцієнт Джіні = Площа А

Площа А + Площа Б.

Рис.2.2.1. Крива розподілу доходів і податкових зобов'язань в державі (крива Лоренца)

Очевидно, що чим більше крива Лоренца відхиляється вниз, тобто вигинається, тим більша нерівномірність розподілу доходів і податкових зобов'язань, одним із факторів якого є оподаткування.

3.Принцип визначальної бази. В основу побудови певної податкової системи повинна бути покладена економічна доктрина держави. Економічна доктрина держави може базуватись на одному із напрямків економічної думки - класичному і неокласичному, кейнсіанському і пост кейнсіанському, марксистському і немарксистському. Кожний напрям економічної теорії передбачає свою модель економічної, фінансової і податкової політики. Проте суть не стільки в положеннях самої теорії, скільки в її наявності. Визначивши свою економічну доктрину на основі того чи іншого напрямку теорії, держава розробляє стратегію і тактику досягнення поставленої мети.

Виходячи з вибраної соціально-економічної доктрини держави, в країні повинен формуватись середній рівень оподаткування, тобто та частина валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через бюджет з допомогою податків та податкових платежів шляхом побудови конкретної податкової системи.

Практичним проявом соціально-економічної доктрини держави виступає прогнозована величина видатків бюджетів. Якраз дана прогнозована (але ні в якому разі не запланована) величина і виступає визначальною базою для встановлення норми оподаткування в державі. У бюджетному плануванні, і зокрема, при плануванні податкових надходжень повинна дотримуватися чітка послідовність (див. рис. 2.2.2)

Рис.2.2.2. Етапи бюджетного планування

На величину податкових надходжень впливає і таке явище, як ухилення від сплати податків (див. рис. 2.2.3.). Надмірне підвищення норми оподаткування веде до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а заодно і скорочення податкової бази.

Рис.2.2.3.Залежність ухилення від сплати податків від норми оподаткування

де В -- податкова база;

Т -- норма оподаткування.

Відкриття Лаффера якраз і полягає в тому, що по мірі зростання податків, тобто норми оподаткування, податкова база стає більш еластичною, що якраз і зумовлює, починаючи з певного рівня висоти оподаткування, зменшення надходжень до бюджету за рахунок скорочення податкової бази і ухилення від сплати податків. В соціально-орієнтованій державі ринкового типу досить важлива увага приділяється ефективності використання податкових надходжень. На макрорівні, суми сплачених податків і податкових платежів для всіх податкоплатників обов'язково повинні відповідати сумі фінансованих державою суспільних благ і трансфертних платежів, -- тобто сплата податків повинна відповідати граничній корисності частини вартості валового внутрішнього продукту, що централізовано вилучається у податкоплатників і перерозподіляється через бюджет держави. Причому цей перерозподіл повинен проходити за умови найменшої суспільної жертви для кожного платника податку, яка не підкріплена отриманою частиною суспільних благ.

Ціною суспільних благ в соціально-ринковій державі виступають податки. І ефективність податкових взаємовідносин держави та її суб'єктів доцільно досліджувати через коефіцієнт співвідношення сум-податкових платежів і фінансованих державою сум суспільних благ та трансфертних платежів:

Кс = (СБ + ТП)/ ПН,

де Кс -- коефіцієнт, співвідношення;

СБТП -- суспільні блага і трансфертні платежі;

ПН -- податкові надходження.

Соціально-ринкове господарство взагалі передбачає наявність високого показника централізації валового внутрішнього продукту у руках держави, а заодно і високий рівень оподаткування. Але конкретного платника цікавить не так сам рівень оподаткування, як сумарна величина суспільного добробуту. У формалізованій теоретизації сумарна величина суспільного добробуту відображається через граничну корисність сплачених податків та податкових платежів.

Якщо коефіцієнт співвідношення СБ і ТП та сум сплачених податків і податкових платежів не опускається нижче 80%, то можна говорити про те, що високий рівень оподаткування виправдовує себе, і гранична корисність вилучених державою обов'язкових зборів з фізичних і юридичних осіб не порушується. Для прикладу, в Швеції рівень оподаткування сягає 57% ВВП, але коефіцієнт співвідношення Кс близький до 86%. Тому суттєвого впливу на темпи економічного розвитку та соціальний добробут громадян високий рівень оподаткування не чинить через те, що податки сплачуються з максимальною граничною корисністю -- 86% і з мінімальною суспільною жертвою -- 14%.

В Україні коефіцієнт Кс не перевищує 26%. Це говорить про те, що ефективність використання податкових надходжень в Україні у 3,3 рази нижча, ніж у Швеції. І для того, щоб забезпечити такий рівень фінансованих державою суспільних благ в Україні, як у Швеції, нам необхідно при діючому коефіцієнті Кс більше як у три рази збільшити рівень оподаткування. Звісно, що це нереально робити, як з практичної, так і з теоретичної точки зору. Тому, на нашу думку, при реформуванні та реорганізації податкової системи України та її трансформації у соціально-орієнтоване ринкове господарство, доцільно більше уваги звертати не на сам рівень оподаткування в державі, а на ефективність використання податкових надходжень за умов граничної корисності таких платежів для конкретних податкоплатників.

2.3 Структура податкової системи та її оцінка

Структура податкової системи є сукупністю податків, зборів і відрахувань до всіх видів бюджетів і позабюджетних централізованих та децентралізованих фондів цільового призначення. Вона визначається законодавством держави і відображає її податкову систему. Здійснюючи певну податкову політику, держава вирішує конкретні завдання стимулювання внутрішнього споживання або його обмеження, заохочення інвестиційної, експортної діяльності, прискорення розвитку окремих галузей економіки, регіонів, економічної та соціальної інфраструктури. У кожний певний період структура податкової системи може змінюватися залежно від рівня розвитку економіки держави, її інтеграції в європейський чи інший економічний простір, завдань і цілей політичних сил, що знаходяться при владі, тощо. Водночас наукове обгрунтування структури податкової системи має величезне практичне значення. Тому світова і європейська фінансова думка приділяє значну увагу розробці раціональної податкової системи.

Якщо проаналізувати фінансову наукову думку з питань структури податкової системи, то вона зводиться до таких основних положень;

податкове навантаження серед платників повинно бути рівномірним;

податки повинні якомога менше впливати на прийняття рішень з питань економіки;

структура податкової системи не повинна порушувати рівновагу між соціальною справедливістю і економічною ефективністю;

податкова структура має сприяти стабілізації економіки та економічному зростанню;

структура податкової системи має бути зрозумілою для платників податків і грунтуватися виключно на законах держави;

витрати на управління податковою системою мають бути помірними.

Звичайно, досягти відповідності податкової системи всім зазначеним вимогам досить складно, проте як науковий орієнтир вони мають свою актуальність.

На сьогодні очевидним є те, що в більшості країн з розвиненою ринковою економікою основу податкових систем складають три податки: особистий прибутковий податок, податок на соціальне страхування (відрахування до спеціальних цільових фондів), податок на додану вартість. Водночас податок на прибуток корпорацій, податок на майно, податок на землю, ресурсні податки мають другорядне значення.

Так, на початку XXІ століття особистий прибутковий податок в таких країнах, як Данія, Фінляндія, Австрія, Канада, Швеція становив від 40 до 50% від податкових надходжень до бюджетів. Зростання соціального спрямування державних витрат у бюджетах багатьох країн зумовило збільшення податків на соціальне страхування. Так, у Франції, ФРН, Іспанії, Бельгії, Австрії на кінець XX століття вони становили понад 30% від податкових надходжень.

Важлива тенденція щодо податку на додану вартість наприкінці XX -- початку XXІ століть, його зростання як в абсолютних, так і в відносних величинах, у деяких країнах Європейського союзу становить до 30% податкових надходжень.

Аналіз структури податкових систем багатьох країн Європи дає підставу дійти висновку, що структура податкової системи будь якої країни змінюється під впливом змін в економіці цих країн. Так, зростання особистих доходів фізичних осіб наприкінці XX століття зумовило ріст особистого прибуткового податку в доходах бюджетів країн Європейського союзу. Водночас пом'якшення умов оподаткування корпорацій скоротило розмір їхніх платежів до бюджету. Наукові дослідження щодо побудови структури податкової системи проводились за останні 150 років з позицій визначення ефективності самої системи. Тут пропонувались різні підходи і різні концепції оподаткування. Одні автори пропонували зосередити оподаткування на доходах від капіталу, інші на надприбутках, треті пропонували використати податки як інструменти обмеження споживання і непродуктивного використання доходу.

Досить гострі дискусії точились щодо умов оподаткування прибутку корпорацій, введення податку на додану вартість тощо. Загалом на сьогодні вже є досить аргументованою точка зору, що майбутнє належить особистому прибутковому оподаткуванню з одночасним зростанням податків на споживання.

Іншим напрямом наукових дискусій буда проблема оптимізації податкової системи. Це питання вирішувалося не на основі порівняльного аналізу переваг різних форм податків, а шляхом визначення відповідності кожного з податків критеріям оптимального оподаткування. Основні дослідження здійснювалися з позицій відповідності податків принципам економіки добробуту.

Основні засади й вимоги щодо побудови податкової системи знайшли відображення в світовому податковому кодексі, розробленому за завданням ООН. Вони полягають у тому, щоб:

запроваджувати єдиний постійний кодекс на всі податки,

замість окремих законів на окремі податки;

відмовитися від протекційних податків, що є умовою інтеграції в світову економіку;

відмовитися від податкових пільг і замінити їх субсидуванням;

враховувати національні особливості в оподаткуванні;

створювати ефективно діючі й висококомпетентні податкові служби.

Грунтуючись на висновках сучасної фінансової науки, податкова система витлумачується як побудована відповідно до наукових принципів оподаткування сукупність взаємопов'язаних і взаємоузгоджених податків, що постійно розвивається й удосконалюється в умовах еволюції цивілізації.

Податкова система для повної і всебічної характеристики повинна мати відповідні показники, які б характеризували її роль у фінансовій діяльності держави. Вплив податків на економічні та соціальні процеси в державі можна охарактеризувати за допомогою показника, -- загального рівня оподаткування. Він розраховується як відношення суми податків і обов'язкових платежів, відрахувань і внесків до бюджетів та інших фінансових інститутів до валового внутрішнього продукту в відсотках.

З точки зору економічної теорії, зниження податкових вилучень позитивно впливає на економічне зростання, оскільки збільшення фінансових ресурсів у приватному секторі зумовлює їх краще використання на основі ринкового механізму. Зниження рівня оподаткування підвищує конкурентоздатність економіки на міжнародному ринку, зменшує відтік капіталу за кордон, а також в тінь. Усе це важливі фактори економічного зростання національної економіки, збільшення робочих місць і, відповідно, доходів бюджетів.

Загальний рівень оподаткування придатний для оцінки явищ і процесів на макрорівні. Для глибшого вивчення ситуації та оцінки податкової системи потрібна деталізація показника в розрізі галузей економіки. Мається на увазі промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок тощо. Тут важливе значення має система пільг, а також визначення бази оподаткування тощо.

Проявом на практиці податкової політики, яка проводиться в тій чи іншій державі й формується відповідними державами структурами, виступає податкова система країни.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. По-перше, податкова система -- це сукупність податків і податкових платежів, які законодавче закріпленні в державі. По-друге, податкова система включає в себе механізми нарахування, сплати податків та організації контролю й відповідальності за порушення податкового законодавства.

Таким чином, податкова система -- це сукупність податків, зборів та інших платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни чи відміни; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Суттєвими умовами оподаткування, що характеризують податкову систему в цілому є:

порядок встановлення і введення в дію податків;

види податків;

права та обов'язки платників податків;

порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів;

відповідальність учасників податкових відносин.

У різних країнах податкові системи не однакові, кожна з них має свої особливості. Вони створювались і розвивались у різні історичні періоди, в різних економічних умовах. Але є й загальні показники, які характеризують податкові системи. Найбільш узагальнюючим з них є податковий тиск -- відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту. Він показує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляється за допомогою бюджетних механізмів.

Відомий американський економіст Р. Масгрейв сформулював такі основні вимоги до податкової системи:

розподіл податкового тиску повинен бути рівномірним;

мінімальний тиск на економічні рішення; любе державне втручання, пов'язане з "надмірним оподаткуванням", слід зменшити;

якщо перед податковою політикою поставлені інші цілі, наприклад стимулювання інвестицій, звести до мінімуму можливе порушення рівноваги між соціальною справедливістю і економічною ефективністю;

сприяти стабілізації економіки і економічному росту;

оподаткування повинно бути зрозумілим для платника податків, а управління ним -- справедливим і таким, що ґрунтується;

затрати на управління податковою системою повинні бути мінімальними.

Сучасні податкові системи мають досить складну структуру, яка включає в себе різні види податків. Різновидність форм податків пов'язана з бажанням врахувати розбіжності в платоспроможності податкоплатників, зробити оподаткування в цілому психологічно легшим, відобразити різноманітність форм доходів, вплинути на споживання і нагромадження.

Найчастіше в податкових системах різних країн використовуються наступні податки:

подоходний податок з фізичних осіб;

відрахування на соціальне страхування;

податок на прибуток підприємств (корпорацій);

податок на майно (землю, нерухоме майно);

податок, що утримується при передачі майнових прав однієї особи іншій;

податок на споживання, що встановлюється як надбавка

до цін на товари, роботи і послуги (на додану вартість,

з покупок і продажі, мито, акцизний збір).

2.4 Елементи системи оподаткування

Податкова система має низку складових, які називаються елементами оподаткування. До елементів оподаткування належать: об'єкт оподаткування; суб'єкт оподаткування; ставка податку; термін сплати податку; пільги з податку; податкове зобов'язання; податковий кредит; податкова квота; податкова недоїмка (борг); податковий облік; податковий контроль.

Від правильного визначення елементів оподаткування як кожного окремого податку, так і системи в цілому залежить успішне виконання податками притаманних їм функцій, вплив держави через податкову систему на економічні й соціальні процеси, справедливість і ефективність оподаткування загалом. Елементи оподаткування складають механізм оподаткування і є основою для здійснення податкової політики, хоча було б вірніше сказати, що податкова політика в державі найповніше може бути виражена в елементах податкової системи.

Об'єкт оподаткування -- ключовий елемент кожного податку. Він дає відповідь на запитання, що оподатковується, тобто що є базою оподаткування. До об'єктів можуть належати заробітна плата, земля, прибуток, майно, капітал, дохід, спадщина, обіг у торгівлі або інших видах послуг, фізична чи юридична особа, додана вартість, окремий вид товару. Критеріями вибору об'єкта оподаткування є можливість його точного обліку, швидкість надходження податку до бюджету, досягнення справедливості при оподаткуванні, прозорості при сплаті. Від правильного вибору об'єкта оподаткування залежить регулювальна функція податку, можливість держави впливати на економічні І соціальні процеси у житті країни.

Суб'єкт податку або його платник це -- юридична чи фізична особа, яка має в своєму розпорядженні або віданні об'єкт оподаткування і відповідно до чинного законодавства повинна вносити платежі до бюджету. Водночас необхідно враховувати, що суб'єкт оподаткування і платник податку вживаються як синоніми чисто умовно. Платниками усіх без винятку податків є громадяни держави. Джерелом сплати податків є доходи фізичних осіб в кінцевому підсумку. Проте відповідальність за обрахування та своєчасну сплату податку відповідно до законодавства в переважній більшості несуть підприємницькі структури та інші юридичні особи (нотаріальні контори, митна служба, органи внутрішніх справ тощо).

Ставка податку -- це розмір податку на одиницю податкової бази. Вона встановлюється законом або іншими нормативними актами. Ставки податку бувають єдині або прапорційні та диференційовані. Єдина ставка є обгрунтованішою з економічної точки зору і справедливою, оскільки всіх платників податку ставить в однакові умови. Диференційовані ставки -- складніша конструкція податкової системи. Вона потребує наукового обгрунтування диференціації, оскільки суб'єкт оподаткування одержує певні вигоди при зниженні єдиної ставки. Такий підхід є доцільним при стимулюванні виробництва окремих товарів, окремих технологій тощо.

За способом побудови ставки поділяються на тверді, процентні, прогресивні, регресивні. Тверді ставки встановлюються в грошових одиницях з певного виду товару в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються, якщо база оподаткування має лише грошове вираження.

Прогресивні ставки зростають в міру збільшення розміру податкової бази. Прогресія ставки може бути простою і ступінчастою. Проста прогресія ставки застосовується щодо всієї бази оподаткування, і вона досить негативно сприймається платниками податків. При ступінчастій шкалі ставки прогресія підвищення застосовується не до всього обсягу бази оподаткування, а тільки до тієї величини, що перевищує Інтервали обмеження. Тут значення має крутизна прогресії, тобто співвідношення мінімальної і максимальної ставок.

Термін сплати податку -- це встановлений законом строк внесення платежу до бюджету або інших фінансових інститутів. Термін сплати залежить від суми платежу.

Регресивна ставка податку передбачає зменшення ставки при зростанні податкової бази. Ці ставки використовуються для стимулювання окремих видів діяльності або з метою уникнення тінізації доходів і прибутку.

Податкова квота -- це частка податків у доходах платника податків або групи платників. Вона є розрахунковим показником І використовується при аналізі податкової ситуації. Квота може розраховуватися в абсолютних і відносних показниках.

Податкова пільга -- це часткове або повне звільнення фізичних і юридичних осіб від сплати податків. Податкові пільги завжди мають економічне або соціальне навантаження, тобто держава, надаючи пільгу, здійснює фінансову підтримку окремих видів діяльності та соціальний захист окремих груп населення. Податкові пільги можуть виступати в формі неоподатковуваного мінімуму доходів, податкових знижок щодо чинних ставок податку, вилучення з оподатковуваних доходів деяких витрат платника податків, повне звільнення від окремих податків.

Податковий кредит -- це одна з форм фінансового стимулювання розвитку певних видів господарської діяльності. Вона полягає в перенесенні терміну сплати податку на користь платника, тобто платник податку користується коштами, які належить зарахувати до бюджету.

Податковий борг -- це величина не внесених в установлений термін сум податку, а також штрафні санкції за порушення терміну сплати податку. Сума боргу може також встановлюватися рішенням арбітражного суду.

Податкова застава -- це матеріальне або майнове забезпечення непогашеного вчасно податкового зобов'язання.

Податкове зобов'язання є загальною сумою податку, нарахованого платникові за звітний період за результатами його господарської діяльності,

...