Аналіз закономірностей формування та розміщення грошової маси

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Размещено на http: //www. allbest. ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГРОШОВОГО ОБІГУ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1.1 Економічна сутність, поняття та структура грошового обігу

1.2 Методика дослідження грошового обігу та її вплив на формування механізму регулювання грошового обігу в Україні

1.3 Нормативно-правові засоби регулювання грошового обігу в Україні

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ ГРОШОВОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз стану грошової масив Україні

2.2 Сучасний стан розвитку готівкового обігу в Україні

2.3 Особливості розвитку безготівкових розрахунків у платіжному обороті в Україні

РОЗДІЛ 3.ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

3.1 Пропозиції вдосконалення стану грошового обігу в Україні

3.2 Напрями удосконалення державного регулювання грошового обігу в Україні

3.3 Оптимізаційна модель грошово-кредитної політики в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Докорінна зміна соціально-політичного та економічного ладу в Україні після набуття нею державного суверенітету визначила необхідність реформування усієї сукупності суспільних відносин відповідно до цілей та принципів організації демократичної, соціальної, правової держави. Одне з основних місць у цій сфері належить правовому регулюванню грошового обігу на території України як безпосередньому прояву її суверенітету та системоутворюючій базі фінансів. Необхідність дослідження особливостей грошового обігу в Україні, серед іншого, зумовлюється тим, що дійовість створеного за час незалежності механізму правового регулювання фінансових відносин вимагає детального аналізу шляхів та напрямів впорядкування суспільних відносин, що пов'язані з організацією та функціонуванням безперервного руху грошей в економіці країни, виявлення існуючих проблем у цій сфері, розробки рекомендацій щодо їх подолання.

Проблеми теорії грошей завжди цікавили вчених як у загальнотеоретичному, так і в прикладному плані, що знайшло своє відображення, головним чином, в економічній літературі, яка має значний обсяг. Існуюча юридична література присвячена в основному окремим аспектам сутності та природи грошей як об'єкта цивільних правовідносин, деяким правовим формам розрахунків або особливостям організації та функціонування грошової системи країни як організаційно-правової форми грошового обігу в цілому чи певним її складовим.

Проблемами теорії грошей займалися такі вітчизняні та зарубіжні економісти як: Е. Андрес, З.В. Атлас, А.С. Гальчинський, А.А. Гриценко, М.І. Зібер, Дж.М. Кейнс, Я.А. Кронрод, М.Х. Лапідус, К. Маркс, Д. Рікардо, М.І. Савлук, А. Сміт, В. Сміт, М.І. Туган-Барановский, В.М. Усоскін, Б. Хаморі, А.А. Чухно та ін.

Проблеми державного регулювання грошово-кредитної сфери досліджували такі провідні українські вчені-економісти, як: В. Грушко[38], Т. Іваненко [69], І. Румик [87], О. Чумаченко [85], М. Свердан [77], Л. Тулуш [80], Є. Бобров [41], В. Геєць, В. Лагутін, О. Василик, А. Гальчинський, В. Лисицький, І. Лютий, В. Міщенко, А. Мороз, П. Нікіфоров, А. Пересада,

М. Пуховкіна, М. Савлук, В. Стельмах, А. Чухно, В. Ющенко та ін.

Об'єктом дослідження є гроші як інструмент ринкової економіки.

Предметом дослідження є сукупність економічних відносин, що виникають у процесі регулювання обігу грошей у вітчизняній економіці зокрема. грошовий обіг безготівковий кредитний

Метою дослідження є комплексний статистичний аналіз закономірностей формування та розміщення грошової маси, оцінювання попиту та пропозиції на гроші, визначення рівня і шляхів забезпечення збалансованості окремих компонентів грошової маси в Україні.

Відповідно до поставленої мети було визначено наступні завдання:

- дослідити поняття та структуру грошового обігу як процесу руху грошей;

- визначити основні методики дослідження грошового обігу та її вплив на формування механізму регулювання грошового обігу в Україні;

- охарактеризувати нормативно-правове регулювання грошового обігу в Україні та його вплив на економічний розвиток;

- проаналізувати динаміку грошової маси в Україні;

- дослідити готівковий обіг в Україні;

- дослідити безготівковий обіг в Україні;

- запропонувати напрями вдосконалення стану грошового обігу в Україні;

- пропозиції вирішення проблем державного регулювання грошового обігу в Україні;

- визначити оптимізаційну модель грошово-кредитної політики України.

Методи дослідження базуються на загальнонаукових засадах і фундаментальних положеннях теорії грошей та статистичної науки. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, інші загальнонаукові та статистичні методи і прийоми, використання яких дозволило здійснити комплексне дослідження й вирішити науково-прикладні завдання. Зокрема, це методи узагальнення, порівняння, табличний, графічний, індексний, факторний, кореляційно-регресійний та інші, використання яких зумовлено метою та завданнями дослідження.

Інформаційну базу дослідження становлять публікації вітчизняних та зарубіжних вчених, статті науково-практичних конференціях, періодичні видання, інформаційно-аналітичні бюлетні НБУ, статистичні дані, Державного комітету статистики України, нормативно-правових актах України та електронні періодичні видання в мережі Інтернет.

Струткура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, дев'ти підрозділів, висновків та списку використаних джерел, додатків.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були апробовані на п'ятій міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні питання теорії та практики фінансового менеджменту» (м.Буча, УГІ, 19 жовтня 2014 року) та на науково-практичній конференцій молодих учених «Актуальні проблеми сучасної наукової думки» (м.Київ, «КРОК» 14 листопада 2014 року).



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГРОШОВОГО ОБІГУ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1.1 Економічна сутність, поняття та структура грошового обігу

У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і продуктів, який опосередковується відповідним обігом грошей. Грошовий обіг - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки [19, с. 85].

Об'єктивну основу грошового обігу становлять суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва, в якому рух грошового капіталу обслуговує відносини розподілу і обміну, а через амортизаційні відрахування і фонди обігу забезпечується обслуговування процесу виробництва і споживання. Розвиток товарного виробництва, що привів до утворення загальнонаціональних і світових ринків, стимулював розвиток грошового обігу для обслуговування руху і реалізації сукупного суспільного продукту, в тому числі і кругообігу капіталу, обігу товарів і послуг, руху позичкового капіталу і доходів населення.

Для ефективного функціонування економіки будь-якої держави питання ефективного функціонування грошової системи країни є однією з найважливіших проблем

Грошовий обіг -- це безперервний рух грошей, які обслуговують реалізацію товарів, послуг і нетоварні розрахунки в процесі суспільного відтворення.

На мікроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругообіг індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою й елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.

На макроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. Тому його називають ще сукупним грошовим обігом.

У сукупному грошовому обігу гроші функціонують виключно як гроші та не є функціональною формою капіталу.

Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, котрі беруть участь у створенні, розподілі, обміні й споживанні валового національного продукту, їх можна об'єднати в такі групи:

- фірми -- суб'єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВНП;

- домашні господарства -- суб'єкти, які забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва та ін.) і є кінцевими його споживачами;

- державні структури -- суб'єкти, що забезпечують розподіл і перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію і споживання останнього;

- фінансові посередники -- суб'єкти грошового ринку, котрі спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.

Грошовим обігом взаємопов'язуються ті основні ринки, через які здійснюється більшість грошових відносин між економічними суб'єктами:

- ринок продуктів, де реалізується створений фірмами національний продукт;

- ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси);

- фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;

- світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної системи із "зовнішнім" світом.

Усі розрахунки та платежі, які становлять грошовий обіг, можна згрупувати в кілька великих потоків залежно від їх призначення у відтворювальному процесі. Це дає змогу схематизувати весь грошовий обіг у вигляді кількох взаємопов'язаних і здійснюваних за колом потоків руху грошей.

Грошовий потік -- сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (або його частину) процесу розширеного відтворення [24, с. 121].

У сукупному грошовому обігу (скористаємось моделлю доходів та продуктів, широко відомої в іноземній та вітчизняній літературі [85; 92] виділяють такі окремі грошові потоки (рис. 1.1):

- сукупність витрат фірм на придбання необхідних виробничих ресурсів (робоча сила, земля, споруди тощо);

- оплата урядовими органами праці державних службовців;

- трансфертні платежі -- всі виплати, які здійснює держава домашнім господарствам;

- доходи домашніх господарств від реалізації їхніх ресурсів (зарплата, проценти, дивіденди і под.), що становлять національний дохід.

Національний дохід поділяється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Значна його частина витрачається домашніми господарствами на споживання, у зв'язку з чим оплачуються купівля продуктів на внутрішньому ринку продуктів (потік 5) і на світовому ринку (потік 13). Певну частину доходу домашні господарства сплачують урядові у вигляді податків (потік 6). Не витрачена на споживання та сплату податків частина доходу -- це заощадження домашніх господарств, які надходять на фінансовий ринок (потік 7).



Рис. 1.1 Грошові потоки

Заощадження населення тут -- єдине джерело надходження коштів на фінансовий ринок, а тому є єдиним засобом інвестування розширення виробництва в секторі "фірми". У зв'язку з цим формується грошовий потік 8.

Фірми інвестують мобілізовані на фінансовому ринку кошти на розширення виробництва, внаслідок чого формується новий грошовий потік 9.

До послуг фінансового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат. Мобілізація урядом коштів на фінансовому ринку спричиняє появу грошового потоку 10, а витрачання цих коштів для державних закупівель -- потоку 11 [82, с. 232].

Якби домашні господарства всі купівлі здійснювали на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за названими трьома потоками (5, 9, 11), було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. Одержаний фірмами виторг сформував би останній грошовий потік 12, який "замкнув" би кругообіг грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого ВНП і дорівнює обсягу національного доходу, відображеного в потоці 4.

Балансування потоків 12 і 4 має вирішальне значення для нормального функціонування грошового обігу й усієї економічної системи, забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку.

На рис. 1.1 показані потоки, які зв'язують внутрішній обіг України зі світовим ринком: 13 -- оплата продуктів, що надходять у країну за імпортом; 14 -- надходження в країну грошей зі світового ринку за оплату експорту; 15 -- чистий відплив капіталу з внутрішнього ринку на світовий; 16 -- чистий приплив капіталу зі світового ринку на внутрішній.

Якщо імпорт перевищує експорт, то через потік 13 відпливе на світовий ринок грошей більше, ніж надійде через потік 14.

Потік 12 (національний продукт) виявиться меншим від потоку 4 (національного доходу) на величину чистого імпорту (перевищення обсягу імпорту над експортом за певний період). Виникнуть ускладнення з реалізацією створеного в країні національного продукту [82, с. 233].

Збалансування потоків, що обслуговують ринок продуктів, за умов чистого імпорту забезпечується через залучення грошових коштів у внутрішній обіг зі світового грошового ринку через отримання позик у зарубіжних банках чи продажу на іноземних ринках національних фінансових активів (акцій, облігацій, векселів та ін.).

Збалансування грошових потоків за умов чистого експорту здійснюється внаслідок розміщення одержаних коштів на іноземних ринках через механізм фінансових операцій.

Загальна збалансованість грошового обігу вимагає вирівнювання передусім національного доходу і національного продукту. Для цього повинні балансуватися й усі взаємопов'язані грошові потоки. За напрямками руху грошей щодо національного доходу ці потоки розділяють на дві групи:

-- потоки втрат (чисті податки, заощадження, оплата чистого імпорту);

-- потоки ін'єкцій (інвестиції, державні закупівлі, надходження від чистого експорту).

На суму втрат зменшується, а на суму ін'єкцій збільшується внутрішній грошовий обіг і можливості реалізації національного продукту.

Для збалансування національного доходу і національного продукту потоки втрат і потоки ін'єкцій повинні вирівнюватися.

Відмінності в характері економічних відносин між суб'єктами грошового обігу дають підстави структурувати його на три сектори:

-- грошовий обіг (характерний еквівалентним, але безповоротним (одностороннім) рухом грошей від споживача до виробника);

-- фінансовий (охоплює фінансові відносини, які зумовлюють безповоротний нееквівалентний характер створення та використання грошових коштів);

-- кредитний (перерозподіл грошей між господарськими суб'єктами здійснюється на не еквівалентній, але поворотній платній основі).

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий обіг, він поділяється на безготівковий та готівковий [82, с. 234].

Грошова маса -- це сукупність залишків грошей у всіх їх формах, які є в розпорядженні суб'єктів грошового обігу на певний момент. Для визначення обсягу та структури грошової маси застосовується відповідний набір грошових агрегатів (це визначено законодавством, відповідно до ступеня ліквідності, специфічне угруповання ліквідних активів).

Основними принципами формування грошових агрегатів є:

1. Грошова маса -- це не лише готівкові гроші, а й депозитні [65].

2. Уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка накопичується та виконує функцію збереження вартості.

3. Сукупна грошова маса -- це також банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом.

Грошові агрегати будуються через приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності.

Для країн з розвинутою ринковою економікою характерні такі грошові агрегати:

1. Агрегат М1 містить найбільш ліквідні грошові елементи:

-- готівка (банкноти -- особливий різновид кредитних грошей, емісію яких здійснює центральний банк;

-- казначейські (скарбничі) білети, пов'язані з фінансуванням дефіциту державного бюджету; розмінні монети);

--банківські вклади до запитання (трансакційні депозити).

2. Агрегат М2 містить грошові форми агрегату М1 і строкові та ощадні вклади в комерційних банках.

3.Агрегат М3 містить грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні вклади в спеціалізованих кредитних установах й інші види фінансових активів. У окремих країнах банківська статистика виділяє ще й агрегат L, який містить агрегат М3, а також банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери та ін. Вважається, що агрегат L повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні [48, с. 121].

З 1993 р. НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу, а саме:

М0 = готівка (гроші поза банками);

М1 = М0 + депозити до запитання;

М2 = М1 + строкові депозити й інші кошти (валютні заощадження);

МЗ = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями [50, с. 85].



Крім грошових агрегатів, НБУ визначає показник, що називається грошовою базою, -- це гроші, які не беруть участі в кредитному та грошовому обігах, але створюють базу для їх розширення. Вона охоплюєМ0, готівку в касах банків і резерви комерційних банків на їх рахунках у НБУ.

Швидкість обігу грошей -- це показник переходу грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій за певний період. Він показує, скільки в середньому за рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг.

Статистично показник швидкості обігу грошей визначається або кількістю обігів певної грошової одиниці за певний період часу, або тривалістю одного обігу.

Фактори, що впливають на швидкість обігу грошей:

- обсяг, структура та ефективність суспільного виробництва;

- величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну;

- рівень розвитку ринкових зв'язків між суб'єктами процесу відтворення;

- збалансованість попиту та пропозиції на ринку;

- рівень розвитку маркетингу;

- рівень інфляції;

- рівень розвитку економічної інфраструктури, транспорту, торгівлі, банківської справи і ринку ЦП.

Отже, швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси (при зменшенні кількості грошей, яка обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростає). Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей. Таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання.



1.2 Методика дослідження грошового обігу та її вплив на формування механізму регулювання грошового обігу в Україні

Більш глибока сутнісна характеристика грошової маси розкривається через призму показників вимірювання та інструментів аналізу грошового обігу та грошової маси. До основних показників, що характеризують грошовий обіг в країні, окрім структурних елементів грошової маси, відносять також і показник швидкості обігу грошей, коефіцієнт монетизації економіки, коефіцієнт доларизації, коефіцієнт фінансової глибини та інші параметри.

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць) [56,с. 84].

Швидкість обігу може вимірюватись числом оборотів за конкретний період (як правило 1 рік), або тривалістю одного обороту. Швидкість обігу грошей характеризує загальну інтенсивність економічних процесів.

Основними показниками, що характеризують швидкість обороту грошей є:

- показник швидкості обігу грошей в кругообігу доходів -- відношення валового національного продукту (ВНП) або національного доходу до грошової маси;

- показник оборотності грошей в платіжному обороті, тобто відношення суми переказаних коштів по банківських поточних рахунках до середньої величини грошової маси.

Виходячи з рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою (1.1):

(1.1)



де V - швидкість обігу грошей;

Р - середній рівень цін на товари та послуги;

Q - фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді;

М - середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов'язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (Р*Q) й обернено пропорційно - з обсягом маси грошей, що є в обороті.

Визначений таким способом показник V характеризує насамперед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати товарів та послуг, що реалізуються, тобто цей показник пов'язаний переважно з грошовим обігом. Тому величина V залежить передусім від частоти й обсягів товарних трансакцій кожним суб'єктом грошового обороту. Проте й інші - нетоварні - платежі (фіскально-бюджетні, кредитні) теж впливають на показник швидкості обігу. Особливо помітний цей вплив у показнику середньої тривалості одного обороту гривні. Вона складається з тривалості зберігання грошей у розпорядженні безпосередніх покупців на ринках продуктів, а також з тривалості перебування їх у розпорядженні фіскально-бюджетних установ, банків та інших фінансово-кредитних інститутів, через які розподіляється і перерозподіляється частина національного доходу як головного джерела формування платіжного попиту на ринках. Якщо ця друга група суб'єктів обороту затримує гроші у своєму розпорядженні, несвоєчасно здійснює платежі за своїми зобов'язаннями, то збільшуватиметься тривалість цієї частини обороту грошей і зменшуватиметься вся швидкість їх обігу[49, с. 35].

Показник швидкості обігу грошей можна визначати і за іншими критеріями, зокрема за середньою частотою використання грошової одиниці в оплаті доходів населення, тобто у формуванні національного доходу; за середньою частотою використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів, тобто у формуванні всього грошового обороту; за частотою проходження готівки через каси банків. Перший із цих показників може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обороті. Кількісно він майже збігатиметься з показником V, визначеним за ВВП. Другийз них може визначатися діленням загального обсягу грошового обороту на М. Цей показник істотно відрізнятиметься від показника V, визначеного за ВВП, бо в ньому будуть враховані всі нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні, спекулятивні тощо). Оскільки офіційна статистика загальний обсяг грошового обороту не визначає, розрахувати цей показник V практично неможливо. Третій показник може визначатися діленням загального обсягу касових оборотів усіх комерційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обороті [44, с. 65].

Статистичний показник швидкості обігу грошей виражається числом оборотів однойменної грошової одиниці за певний час або тривалістю одного обороту.

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різно направленим характером дії:

- обсяг, структура та ефективність суспільного виробництва;

- величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну;

- рівень розвитку ринкових зв'язків між суб'єктами процесу відтворення;

- збалансованість попиту і пропозиції на ринку;

- рівень розвитку маркетингу;

- рівень інфляції;

- рівень розвитку економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі, банківської справи, ринку цінних паперів тощо.

Усі фактори можна поділити на дві групи - ті, що діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи - розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку.

Зміна попиту на гроші виявляється в зміні бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей як високоліквідних активів. Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним, ніж їх надходження, і грошовий обіг уповільниться. І навпаки,якщо попит на гроші зменшується, то витрачання їх буде інтенсивнішим за надходження і грошовий обіг прискориться. Тому швидкість обігу грошей та попит на гроші можна розглядати як два взаємозв'язані показники з оберненою залежністю.

Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу, структури й ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв'язків, збалансованістю ринку та ін. Чим глибший поділ суспільної праці, вища її продуктивність, тим частіше і більше кожний виробник «викидатиме» товарів у сферу обігу, частіше продаватиме й купуватиме їх, зумовлюючи прискорення обігу грошей. Але для цього потрібна належна збалансованість попиту і пропозиції на ринку, висока організованість ринкових відносин, коли виробник знає свого покупця ще до виходу з товаром на ринок. Велику роль тут відіграє розвиток маркетингу, що забезпечує максимальне прискорення товарних метаморфоз, а отже, й обігу грошей [44, с. 67].

Зростання ефективності суспільного виробництва скорочує період нагромадження вартості для цілей відтворення, прискорюючи повернення в обіг грошей, що обслуговують цілі нагромадження в межах окремих індивідуальних капіталів. Велике значення у подоланні стримуючого впливу грошових нагромаджень на обіг грошей має розвиток кредитних відносин і банківської системи. Завдяки йому навіть незначні за обсягами нагромадження грошей знову спрямовуються у сферу обігу, прискорюючи свій рух у межах обороту всього суспільного капіталу.

Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передачі грошей від платника до їх одержувача.

Слід зауважити, що зміна швидкості грошового обігу не є дзеркальним відображенням зміни інтенсивності процесу суспільного відтворення. При зниженні останньої сповільнення обігу грошей відбувається лише до певної межі, поки його суб'єкти не відчують загрози знецінення грошей. За цією межею починають діяти чинники, що прискорюють обіг грошей. В умовах вільного ціноутворення споживачі починають прискорювати купівлю, щоб обігнати зростання цін й уникнути втрат від знецінення грошей. Починається купівля товарів «на всякий випадок». Коли знецінення грошей досягає значних розмірів, виникає ажіотажний попит, «втеча» від грошей до товарів, що ще більше прискорює їх обіг і зумовлює подальше знецінення [44, с. 69].

Дуже важливим при аналізі забезпеченості економіки грошовою масою є аспект впливу показника швидкості обігу грошей. Для оцінки ступеня забезпеченості економіки грошовими коштами використовується показник, який носить назву коефіцієнта монетизації, який є обернено пропорційним до показника швидкості грошового обігу.

Рівень (коефіцієнт) монетизації - це відношення середньорічної величини грошової маси до номінальної величини валового внутрішнього продукту. Цей коефіцієнт аналізує ступінь наповнення господарського обороту грошовими коштами.

Формула для розрахунку коефіцієнта монетизації (1.2):



(1.2)

де М₃ - середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період, грн.;

ВВП_ном - номінальний валовий внутрішній продукт, грн.

У період економічних криз економісти всіх без винятку країн приділяють значну увагу такому макроекономічному показнику як монетизація, який визначає достатність коштів для економіки. Взагалі слід зазначити, що поняття монетизації є досить неоднозначним, але всі вчені у своїх висновках приходять до того, що достатній рівень монетизації економіки є дуже важливою передумовою вдалого розвитку економіки в цілому та кожної окремої сфери, адже своєчасне і повне виготовлення та реалізація валового внутрішнього продукту, успішне формування централізованих фондів грошових коштів, прогресивний розвиток фінансового ринку, банківської сфери, накопичення достатніх заощаджень населення можливе лише за умови достатнього забезпечення економіки грошовими коштами. У випадку надмірного рівня монетизації на країну очікують періодичні інфляційні кризи, а у разі занадто низької монетизації - стагнаційний стан фондового, товарного і валютного ринків, тривалі кризи збуту і платежів, бартеризація товарного обігу та акумулювання незначних об'ємів заощаджень, а як наслідок й інвестицій [42, с. 36].

Слід зазначити, що монетизація економіки та рівень її насиченості грошима безпосередньо пов'язані з таким важливим поняттям, як «фінансова глибина», що характеризує співвідношення обсягів строкових коштів і ВВП. Воно введено у 1980-х роках Світовим банком для відображення зв'язку між насиченістю економіки грошима, розвинутістю фінансової та грошово - кредитної системи, з одного боку, і з темпами економічного зростання - з іншого. З посиланням на дослідження Світового банку як певна тенденція наводяться приклади десятків країн, аби сформулювати таку узагальнюючу тезу: чим вища насиченість економіки фінансовими та грошовими ресурсами, тим вищі темпи економічного зростання, оскільки диверсифікованішим є попит на гроші, потужнішими стають грошові потоки, які підлягають перерозподілу в економіці та спрямовуються для фінансування її розвитку, не виникає штучного дефіциту грошей, що обмежує інвестиційні вливання тощо [24, с. 85].

Використовується й коефіцієнт доларизації, що розраховується, як питома вага валютних коштів у грошовій масі, тобто коефіцієнт доларизації показує частку валютних коштів у грошовій масі, що перебуває в обороті, що в свою чергу показує наскільки забезпечена грошова маса іноземними коштами.

Формула для розрахунку коефіцієнта доларизації (1.3):

(1.3)

де В_к - валютні кошти,грн.;

М₃ - середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період, грн.

В свою чергу, беручи до уваги складові М2, сума валютних коштів, а саме сума переказних депозитів в іноземній валюті та інших депозитів в іноземній валюті, розраховується за такою формулою (1.4):

В_к = М2 - М1 - строкові депозити в нац. валюті, (1.4)

де В_к - сума валютних коштів в країні, грн.; М2 - грошовий агрегат М2, грн.; М1 - сума грошового агрегату М1, грн.[66, с. 84].

Таким чином, грошова маса є одним із головних об'єктів регулювання грошового обігу в країні. Від її величини значно залежить динаміка основних показників розвитку економіки. Та на ряду з грошовою масою існують й інші важливі показники, що застосовуються для оцінки грошового обігу. В сукупності ці показники дають узагальнюючу картину про стан грошово- кредитного ринку країни та економіки в цілому.

1.3 Нормативно-правові засоби регулювання грошового обігу в Україні

Забезпечення стабільного грошового обігу як головне завдання Національного банку України, визначене Конституцією України, потребує пошуку шляхів удосконалення правового забезпечення. Механізм регулювання грошового обігу закладається в грошово-кредитній політиці, яка розробляється центральним банком країни. Грошово-кредитну політику відповідно до Закону України «Про Національний банк України» [9] слід тлумачити як систему заходів із регулювання грошового обігу та кредиту, які спрямовані на економічне зростання, стримування інфляції, забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення, регулювання платіжного балансу з метою збалансування і задоволення суспільного попиту на гроші.

Діяльність НБУ щодо регулювання грошово-кредитної сфери обумовлюється не лише потребою стабілізації грошової маси, але й необхідністю захисту інтересів клієнтів банків, забезпечення безризикової діяльності всієї банківської системи та іншими факторами [9]. Тому з усіх заходів центрального банку в регулюванні грошово-кредитної політики важливе значення мають заходи регулювання обігу грошової маси, її структури, параметрів тощо, тобто тих елементів, які складають пропозицію грошей. Це положення може бути обране як критерій для відмежування правовідносин, які складають зміст грошово-кредитної політики держави в системі формування, розподілу та використання публічних фінансових ресурсів. Механізм правового регулювання грошового обігу потребує дослідження з позицій аналізу змісту грошово-кредитної політики як фінансово-правового інституту [9].

На підставі аналізу банківського законодавства з питань повноважень суб'єктів грошово-кредитної політики та чинників, що впливають на її досконалість, потребують поглибленого вивчення нові заходи регулювання грошовою масою, котрі є в розпорядженні держави, зокрема Національного банку України, з метою забезпечення соціально-економічного розвитку країни.

Основними економічними засобами регулювання обсягу грошової маси є наступні: 1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків; 2) процентна політика; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 7) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними [9].

Стратегічна мета грошово-кредитної політики має бути підпорядкована загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи тактичні й оперативні завдання грошово-кредитної політики, потрібно враховувати необхідність її диференціації залежно від конкретної макроекономічної ситуації. Оскільки Конституція України [1] покладає на НБУ обов'язок забезпечувати стабільний грошовий обіг, цілком логічно вважати НБУ відповідним суб'єктом грошово-кредитної політики.

Предметом правового регулювання в сфері грошового обігу є, по-перше, відносини з регламентації грошово-кредитної політики як правової категорії (визначення, встановлення концептуальних положень, цілі, індикатори, показники, методи, засоби регулювання, наприклад порядок формування обов'язкових резервів, та інші), по-друге, відносини із визначення кола суб'єктів та їх повноважень, окреслення їх завдань, функцій і компетенції, по-третє, організаційно-правові основи формування, прийняття Основних засад грошово-кредитної політики, її реалізації та контролю за здійсненням, тобто процесуальні відносини.

Враховуючи ці елементи відносин з приводу обігу грошової маси, за різними критеріями дослідники виділяють декілька груп правовідносин:

а) за змістом правового регулювання виділяються відносини між вищими законодавчими та виконавчими органами державної влади і НБУ з приводу закріплення основ проведення грошово-кредитної політики, а також відносини у ході реалізації грошово-кредитної політики;

б) за предметом правового регулювання - відносини із визначення статусу НБУ у сфері грошово-кредитної політики (завдання, функції, компетенція та ін.), делегування йому повноважень щодо здійснення грошово-кредитної політики, а також відносини з приводу її реалізації. Акти, які регулюють ці відносини (в основному, це акти НБУ) визначають основні параметри грошово-кредитної політики (цілі, засоби, методи та ін.);

в) за характером предмета правового регулювання - відносини, які виникли й існують виключно як компонент грошово-кредитної політики (наприклад, це обов'язкове резервування коштів), та відносини, які випливають з діяльності центробанку (наприклад, як кредитора останньої інстанції), а не внаслідок грошово-кредитної політики, але у яких вона активно здійснюється центральним банком (наприклад, це операції з цінними паперами чи регулювання імпорту та експорту) [9].

До числа заходів НБУ, які не охоплюються поняттям грошово-кредитної політики, не потрапляють або потрапляють такі заходи адміністративного регулювання як реєстрація банків, ліцензування їх діяльності, встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків, застосування санкцій та інше, що прямо не впливає на грошову пропозицію (побічно на неї впливають багато факторів). З індикативних заходів не можна віднести до числа засобів грошово-кредитної політики встановлення обов'язкових економічних нормативів, встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій (їх мета - захист інтересів клієнтів та безризикова банківська діяльність), а також кореспондентські відносини.

Всі заходи НБУ здійснюються у сфері відносин із банками і зводяться до регулювання діяльності банків, що прямо відмічається в ст. 14 Закон України «Про Національний банк України». Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій [9].

Таким чином, грошово-кредитна політика є самостійною категорією, але засоби і методи, які застосовуються в процесі її реалізації, належать до банківського регулювання (але лише в тій частині, яка стосується регулювання грошової пропозиції).

Засоби і методи грошово-кредитної політики виступають інструментом досягнення поставлених державою цілей, відрізняючись серед інших елементів цієї системи особливою спрямованістю на регулювання безпосередньо грошової пропозиції, тобто кількості грошей в обігу, їх структури та ін. Характеризуючи загальну тенденцію їх застосування, О. П. Орлюк відмічає, що «грошово-кредитна політика повинна здійснюватись «пасивно», тобто так, щоб інфляція, процентні ставки, реальний обмінний курс тощо визначалися ринковими факторами без активного централізованого управління грошово-кредитною системою» [60, с. 137]. Ведення грошово-кредитної політики суто ринковими методами було б ідеальним варіантом, який означав би повну гармонію інтересів центрального і комерційних банків, однак на практиці такого збігу інтересів немає: інтереси грошово-кредитної політики не становлять предмет інтересів жодного комерційного банку, який не в змозі впливати на всю грошову пропозицію і це викликає необхідність застосування владних імперативних методів.

Відповідно до статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [6] визначені форми (адміністративна і індикативна) та методи державного регулювання діяльності банків. Якщо засоби адміністративного регулювання передбачають систему владних приписів, то засоби і методи індикативного регулювання передбачають як владні приписи, так і цілий ряд інструментів, які юридично не обмежують волю суб'єктів відносин у сфері грошово-кредитної політики - визначення процентних ставок, рефінансування банків, кореспондентські відносини, управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції, операції з цінними паперами на відкритому ринку [6].

Слід звернути увагу на те, що воля суб'єктів правовими нормами тут не обмежується, але всі ці інструменти складають поняття «регулювання». Звідси можна зробити висновок, що регулюванням охоплюється юридичні та економічні аспекти відносин НБУ і комерційних банків. Однак статус НБУ як органу управління і здійснення ним регулювання надає цим відносинам управлінський характер. Сама по собі участь НБУ у відносинах цивільно-правового характеру означає здійснення ним регулювання відповідних відносин, інакше НБУ в них просто не брав би участі. У цих випадках юридична обов'язковість змінюється на економічний примус.

Методи правового регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики відрізняються особливим поєднанням імперативності (метод владних приписів) та диспозитивності. У процесі проведення грошово-кредитної політики НБУ використовує не лише владні методи, до яких треба віднести, перш за все, обов'язкове резервування, засноване на владному імперативному методі регулювання, але й економічні методи регулювання, методи непрямого впливу, які самі по собі не несуть владності приписів, але в сукупності з іншими методами регулювання грошового обігу створюють певні економічні умови, які спонукають суб'єкта до передбачуваної НБУ поведінки, яка може бути прогнозована і навіть спланована [20, с. 53].

У банківському праві, як слушно зазначає Ю. В. Ващенко, можна констатувати відсутність однорідних відносин, відмінних від відносин, які регулюються іншими галузями права, зокрема, фінансового, цивільного, господарського, і тому для регулювання відносин, які виникають у сфері банківської діяльності, застосовуються обидва методи: і метод владних приписів (імперативний метод), і диспозитивний метод [31, с. 124]. Підтримуючи позицію вчених, що метод владних приписів, який притаманний фінансовим правовідносинам, є і основним методом банківських правовідносин, вважаємо, що відносинам з приводу регулювання грошового обігу, що здійснює НБУ, властива виключна імперативність. Цей же момент завважує і І. Б. Заверуха: «Реалізація грошово-кредитної політики держави передбачає застосування центральним банком адміністративних та індикативних методів регулювання, де однозначно проявляється метод владних приписів - імперативний метод правового регулювання».

Отже, до методів реалізації грошово-кредитної політики належать як адміністративні, так і індикативні методи регулювання. Статтею 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено як адміністративні, так і ринкові методи регулювання банківської діяльності [6]. Наприклад, обов'язкове резервування коштів або обов'язковий продаж валюти (формально він не віднесений законом до засобів грошово-кредитної політики) багато в чому нагадують оподаткування за відсутністю, щоправда, головної ознаки - переходу права власності на певні суми коштів [47, с. 211].

Неоднорідність предмета і методів правового регулювання обумовлює те, що відносини в сфері грошово-кредитної політики регламентовано нормами різних галузей права. З приводу інституту грошово-кредитної політики можна сказати, що його засади навіть більшою мірою відносяться до інститутів фінансового права, ніж навіть банківського.

Грошово-кредитна політика складає предмет фінансово-правового регулювання в тому плані, що предметом цієї галузі права є відносини, які опосередковують основоположні засади діяльності держави в сфері руху публічних фінансових ресурсів. Конституція України визначила НБУ уповноваженим і відповідальним за здійснення грошово-кредитної політики. Норми конституційного права регулюють також порядок розгляду Верховною Радою України питань, пов'язаних зі здійсненням грошово-кредитної політики, як і всіх найважливіших політичних питань, наприклад, заслуховування інформації НБУ про Основні засади грошово-кредитної політики на відповідний рік. Порядок проведення такої роботи, парламентських слухань тощо врегульовано Регламентом Верховної Ради України [9].

Проте норми конституційного права окреслюють зовнішні риси грошово-кредитної політики, але не розкривають її внутрішній зміст, який складають фінансові відносини, що відрізняються специфікою предмета правового регулювання. Специфіка ця полягає в тому, що фінансові питання є необхідним компанементом будь-яких практичних заходів, але це не змінює їх предметну приналежність і фінансово-правовий зміст - навіть в рамках будь-якої діяльності фінансові відносини посідають особливе місце і відокремлені від інших питань. Тому змістовне наповнення адміністративного права в частині питань державної політики передбачає пізнання глибокого економічного змісту і природи кожного з видів відносин (у даному разі - банківських відносин).

Відносини зі здійснення грошово-кредитної політики виникають у зв'язку з проведенням грошової емісії, тобто це є відносини із виникнення і регулювання грошового обігу, який традиційно включається в предмет фінансового права [47, с. 71].

Визначаючи предмет фінансового права, академік Л. К. Воронова зазначає, що ним є суспільні відносини, які виникають в процесі мобілізації грошових ресурсів в централізовані та децентралізовані фонди держави та органів місцевого самоврядування, їх розподіл і використання, а також в ході контролю за рухом цих коштів, їх ефективним і цільовим використанням і у зв'язку з грошовою емісією [35, с. 135].

Норми, що регулюють відносини у процесі здійснення грошового обігу як складової грошово-кредитної політики, являють собою цілісність, яка відповідає ряду ознак, властивих фінансовому праву:

1. Грошово-кредитна політика являє собою владно-організуючу діяльність держави, покликану задовольняти суспільні грошові інтереси, і за об'єктом правового регулювання має виключне матеріальне (фінансове) значення.

2. Грошово-кредитна політика здійснюється в сфері грошового обігу, правове регулювання якого становить один із інститутів фінансового права. Під інститутом правового регулювання грошового обігу є очевидним сукупність правових норм, що регулюють відносини в процесі руху грошей у готівковій і безготівковій формі.

3. У фінансовій діяльності держави регулювання грошового обігу є одним із напрямів реалізації державної політики у сфері використання публічних фінансових ресурсів, що покладається на банківську систему. Публічність грошово-кредитної політики випливає з її суспільного призначення - регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

4. У законодавстві та фінансово-правовій літературі відмічається, що одним з обов'язкових суб'єктів правовідносин з грошового обігу є орган, наділений державно-владними повноваженнями. У грошовому обігу ним є Національний банк України відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України».

5. Норми, що регулюють відносини у сфері грошового обігу, найтісніше зв'язані з фінансовим правом методом правового регулювання, який на відміну від інших методів регулювання банківських правовідносин має виключно імперативний характер.

Отже, відносини із здійснення грошово-кредитної політики не зводяться тільки до відносин НБУ із банками, котрі є лише посередниками, а охоплює ширше коло питань. Більш того, в найглибшому розумінні предметом грошово-кредитної політики є не банки, а грошовий обіг у кількісному і якісному відношенні. Банки у цих відносинах виступають як опосередкована ланка між суб'єктом управління (центральним банком як представником держави) і об'єктом - грошовою системою. Правом емісії грошей наділений тільки НБУ. Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи є лише користувачами цього продукту НБУ [21, с. 136].

Максимум можливостей НБУ в грошовому обігу - це регулювання пропозиції грошей. Між тим, життя суспільства охоплює і попит, і пропозицію грошей. Однак у формуванні попиту вирішальне значення має діяльність Кабінету Міністрів України, фінансова і економічна політика. Тому реальність грошово-кредитної політики збільшого залежить від сукупності факторів.

Серед факторів, які залежать не стільки від центрального банку, скільки від уряду, можна назвати таке: цінова і тарифна політика в цілому, ріст цін, в т. ч. підприємств - монополістів, а також зростання цін в окремих секторах економіки, зайнятість, оплата праці, рівень заробітної плати, зростання бюджетних видатків і їх структура, зовнішньоекономічна діяльність та ін. Всі ці питання можуть бути вирішені лише в результаті спільних дій Уряду і Національного банку України.

Ще одним суттєвим фактором вдосконалення грошово-кредитної політики є більш широке впровадження принципу плановості. Подальший розвиток плановості вимагає прийняття єдиного плану - Основних засад грошово-кредитної політики - як узгодженого плану дій Уряду і НБУ, тобто потребує удосконалення процедура розробки і реалізації грошово-кредитної політики. Сьогодні можна зустріти скарги НБУ та центральних банків інших країн на політику «викручування рук» центральному банку, порушення його незалежності тощо. Аналіз практики свідчить, що цих явищ могло б бути менше, якби приймався єдиний план дій Уряду і НБУ у сфері грошово-кредитної політики. Тоді значна кількість питань могла б бути врегульована ще на стадії розробки і прийняття Основних засад грошово-кредитної політики. Це створювало б єдиний державний, узгоджений, скоординований режим реалізації грошово-кредитної політики. Цьому ж сприяло б і прийняття Кабінетом Міністрів України постанови, спрямованої на координацію діяльності міністерств і відомств у зв'язку із реалізацією Основних засад грошово-кредитної політики.

Питання грошово-кредитної політики, зокрема грошового обігу, є питаннями надзвичайної державної ваги, каталізатором суспільних процесів. Але Закон України «Про Національний банк України» [9], який регламентує відносини Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України з НБУ, практично передбачає лише інформування цих органів центробанком про головні питання грошово-кредитної політики. Крім цього, в ньому варто передбачити обов'язок Правління НБУ інформувати Раду НБУ та вищі органи влади (а Раду НБУ у відповідних випадках) про найважливіші рішення, які можуть мати суспільне значення.

Таким чином, можна коротко сформулювати, що а) грошово-кредитна політика і її складова - політика грошового обігу має бути єдиною державною, а не відомчою політикою; б) основні засади грошово-кредитної політики мають визначатися тільки Верховною Радою України.

Грошово-кредитна політика проводиться НБУ і закріплена в законі про цей особливий центральний орган державного управління. Виходячи із змісту положень Конституції України, правове забезпечення стабільного грошового обігу має розглядатись як загальнодержавне питання, а право НБУ на її проведення - як функція, делегована йому Верховною Радою України. Посилення загальнодержавних начал разом з гнучким поєднанням принципу незалежності центрального банку має стати одним із головних напрямів удосконалення всієї системи державного управління і правового забезпечення стабільності соціально-економічного розвитку України.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ ГРОШОВОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз стану грошової маси в Україні

Події останньої світової економічної та фінансової кризи довели, що стабільність грошової одиниці є необхідною умовою досягнення стратегічних цілей економічного розвитку держави. Характерною рисою та суттєвим економічним досягненням країни протягом останніх трьох років було досягнення та підтримання стабільності грошової одиниці. Зниження інфляції було зумовлено комплексом внутрішніх і зовнішніх чинників, що сприяло макроекономічній стабілізації та створенню базових передумов для інтенсифікації інвестиційного процесу та збереженню вартості заощаджень населення. Економіка України характеризується значним ступенем відкритості. Тому негаразди у світовій економіці відповідним чином відображаються і на економічному розвитку України [29, с. 234].

Отже, в сучасних економічних умовах, що характеризуються активізацією трансформаційних процесів, формуванням соціально-орієнтованої ринкової економіки України важливу роль у досягненні сталого економічного розвитку держави відводиться грошово-кредитній політиці. Зурахуванням Конституції України головною метою грошово-кредитної політики є забезпечення стабільності грошової одиниці України, як важливої передумови фінансової і макроекономічної рівноваги та сталого соціально-економічного розвитку країни. Формування ефективної грошово-кредитної політики країни зумовлює необхідність аналізу грошової маси, оскільки зміни, що відбуваються у складі, структурі, обсязі грошової маси суттєво впливають на швидкість обороту грошей, формування платоспроможного попиту, ринкову кон'юнктуру і, як наслідок, на економічний розвиток країни в цілому. Саме тому аналіз стану грошової маси завжди є актуальним питанням.

...