Інвестиційна політика України»

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ВП НУБіП України «Немішаївський агротехнічний коледж»

Відділення «Економіка і підприємництво»

КУРСОВА РОБОТА

На тему: «Інвестиційна політика України»

Виконала: Кручко М.В.

Студентка 3 курсу групи Ф - 31

Керівник: Уразова Світлана Вікторівна

2012 рік

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади здійснення інвестиційної діяльності в умовах розвитку національної економіки

1.1 Економічна суть інвестицій та їх значення в розвитку сучасної економіки

1.2 Ознаки класифікації інвестицій

1.3 Роль держави у стимулюванні інвестиційної діяльності

Розділ 2. Підсумки та напрями інвестиційної політики в Україні

2.1 Роль і напрямки інвестиційної політики в Україні

2.2 Структурні складові нагромадження основного капіталу

2.3 Фінансові джерела інвестування

Розділ 3. Шляхи вдосконалення інвестиційної політики України

3.1 Інвестиції в Україні: проблеми і шляхи їх вирішення

3.2 Перспективні напрямки інвестиційної стратегії в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально - економічних перетворень.

Актуальність даної теми полягає в тому, що основною проблемою в інвестиційній політиці України є недостатність фінансових ресурсів та незначні можливості їх залучення. Через нерідко непродуману фінансову політику в Україні практично втрачено кошти приватних та інституційних інвесторів: ні домогосподарства, ні вітчизняні та іноземні інвестори - юридичні особи не поспішають вкладати свої кошти в реальну економіку. Нині першочергове завдання держави полягає в тому щоб забезпечити стимулювання процесів нагромадження й ефективне використання інвестиційних ресурсів відповідно до перспектив інноваційного розвитку.

Також від ефективності інвестиційної політики залежить стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішень соціальних і екологічних проблем.

Ефективне використання інвестиційних ресурсів, які ще вдається залучити в українську економіку, необхідність їх збільшення та соціальні функції інвестування визначають актуальність і значущість теми дослідження курсової роботи.

Метою курсової роботи є дослідження сутності інвестицій, інвестиційної політики, основних шляхів нагромадження капіталу.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

- дослідити суть поняття “ інвестиції ”;

- охарактеризувати класифікацію інвестицій;

- обґрунтувати роль держави у стимулюванні інвестиційної діяльності;

- дослідити фінансові джерела інвестування;

- дослідити шляхи вдосконалення інвестиційної політики в Україні;

- зробити висновки.

Еволюція поглядів на проблему становлення та розвитку інвестиційної політики, представлена дослідженнями представників таких як П. Массе, Дж. Кейнс, К. Макконелл, С. Брю, І. Бланк, У. Шарп, Александер Г., Бейли Дж., та інших вчених, наукові дослідження яких носять загальнотеоретичний характер і слугують методологічною основою для подальшої розробки даної проблеми.

Вагомий внесок у дослідження проблем інвестиційної політики зробили вітчизняні вчені та практики, а саме: В.М.Геєць, Б.М.Данилишин, М.П.Денисенко, В.В.Корнєєв, Д.Г.Лук'яненко, С.В.Науиенкова, В.Є. Новицький, Ю.М.Пахомов, В.Я.Шевчук та інші.

Розділ 1. Теоретичні засади здійснення інвестиційної діяльності в умовах розвитку національної економіки

1.1 Економічна сутність інвестицій та їх значення в розвитку сучасної економіки

інвестиційний політика державний україна

Розмаїття терміна “ інвестиції ” у вітчизняній та зарубіжній літературі значною мірою пояснюється широтою сутнісних рис цієї доволі складної економічної категорії.

Трансформаційні процеси, що проходять в економіці України, вимагають переосмислення теоретичних та методологічних підходів до визначення більшості основоположних категорій, які притаманні ринковим відносинам. Це цілком зрозуміло, оскільки без цього не можливо створити ефективні механізми управління економікою.

Під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, а саме:

- розширення та модернізацію виробництва;

- створення виробничої інфраструктури;

- створення товарно-матеріальних запасів та резервів;

- створення соціальної інфраструктури;

- підготовку та перепідготовку персоналу;

- науку та наукове обслуговування тощо [9, с. 44].

А отже, у сучасній науці інвестиції, як економічна категорія виступають первинною категорією, бо вони є базою побудови ієрархії інших категорій та в своїй основі відображають відтворення суспільного капіталу як вкладення капіталу в галузі економіки всередині держави та за кордоном. Розглянемо еволюцію сучасного тлумачення цієї категорії.

Як вже було відмічено, в окремих роботах, інвестиції розглядались як витрати та ресурси одночасно ототожнюючись з капіталовкладеннями.

Варто згадати, що до 1 січня 2000 р. для характеристики вкладень у реальні об'єкти в обліковій практиці використовувалось такі два поняття: “капітальні вкладення” і “капітальні інвестиції”. При цьому капітальні вкладення трактувалися як витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання будівель або їх частин, устаткування, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи і витрати. Поняття “ капітальні інвестиції” було введено Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” [2], і використовувалося в практиці податкового обліку. Тобто капітальні інвестиції розглядалися як “ господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації ” (стаття 1 пункт 28.1 цього закону). І як зазначається у науковій літературі з проблем інвестиційної діяльності, таке розмежування було зроблено для полегшення їх обліку, але в дійсності тільки ускладнило його, оскільки містить таку низку недоліків:

- необхідність формування спеціальних джерел фінансування капітальних вкладень, що не є такими за сутністю;

- використання амортизаційного фонду як джерела фінансування капітальних вкладень, методика формування якого не відповідала не тільки своєму прямому призначенню, але і суперечила загальноприйнятій світовій обліковій практиці;

- відсутність чіткого розмежування між витратами інвестиційної та операційної діяльностей при відображенні витрат щодо поліпшення і ремонту основних засобів тощо[4, с.15].

Починаючи з 1 січня 2000 р. поняття “капітальні вкладення” і “капітальні інвестиції” були замінені єдиним поняттям “ капітальні інвестиції ”, яке відповідно до економічної сутності визначається як витрати капіталу на утворення або придбання матеріальних і нематеріальних об'єктів, що здійснюються з метою приросту його вартості. Характерно, що у складі матеріальних об'єктів оборотні активи не виділяються.

Органи Держкомстату України починаючи з 1996 р. показник “капітальні вкладення” взагалі замінили новим показником - “інвестиції в основний капітал” не змінюючи при цьому економічний зміст нового показника. Виявилася парадоксальна ситуація, визначення інвестицій розбігалося у статистиці, обліку та наукових пошуках, тобто по суті єдиного економічного поняття “ інвестицій” так і не було визначено на жодному терені чи то науки, чи то практичної діяльності [9, с.45].

Як бачимо, ресурсний та витратний підходи до визначення “капіталовкладень” були застосовані й до визначення сутності та економічної природи інвестицій. Це не дивно, оскільки вони діалектично пов'язані між собою і сутність інвестицій не змінюється залежно від того, під яким кутом зору їх розглядати. Інвестиції - це здебільшого тимчасово вільні ресурси, які можуть бути вкладені у будь-яку галузь діяльності; вкладення ресурсів супроводжується їх відчуженням, отже, процес вкладення є одночасно і витратним процесом. А тому, інвестиції є складним синтетичним поняттям, що надає їх суспільній природі багатогранність прояву.

Слід згадати, що у рамках сучасного уявлення теж існує безліч модифікацій поняття “інвестиції”, поява яких зумовлена специфікою, традиціями різних економічних шкіл та течій, які відіграли важливу роль у становленні інвестиційної теорії. Так, австрійською школою “граничної корисності” інвестиції трактувалися як обмін задоволення сьогоднішніх потреб на задоволення їх у майбутньому. “Найзагальніше визначення, яке можна дати актові вкладення капіталу, - зазначав французький економіст П. Массе, - зводиться ось до чого: інвестування являє собою акт обміну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення її в майбутньому з допомогою інвестованих благ”. Тобто є намір, згода не задовольняти сьогоднішніх потреб з надією отримати в майбутньому блага і послуги, що переважають за вартістю вкладені [15, с. 27].

Доцільно також звернутися до точки зору щодо визначення інвестицій лауреата Нобелівської премії Дж. Кейнса: інвестиції - це “... поточний приріст цінності капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду”... “та частина прибутку за певний період, що не була використана для споживання”.У цьому визначенні найчіткіше виявлено сутнісну характеристику інвестицій, їхню дієвість: з одного боку, вони відображають величину акумульованого доходу на цілі накопичення, обсяг інвестиційних ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншого боку, інвестиції виступають у формі вкладень (затрат), що визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані інвестиційні попит і пропозиція. Однак, слід зауважити, що джерела інвестицій не вичерпуються лише прибутком. В практиці інвестування може бути досягнуто й інших ефектів [10, с.117].

У Законі України “Про інвестиційну діяльність”[1] від 18.09.91 інвестиції трактуються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, котрі вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті яких створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Інвестиції відповідно до українського законодавства можуть існувати в грошовій або матеріальній формах, у формі майнових прав та інших цінностей. З цього визначення випливає, що будь-яке використання ресурсів потребує вкладення цінностей у вигляді людських, матеріальних та фінансових ресурсів, тобто здійснення інвестицій[5, с.198].

Водночас, на думку окремих авторів існує ще одна важлива форма інвестицій - “фінансові права”, які випливають із взаємозв'язку інвестиційної діяльності й державного регулювання її умов передусім податково-амортизаційними методами. Дана форма реалізується шляхом надання державою (в особі центральних або місцевих органів влади) юридичним і фізичним особам податкових пільг, за рахунок чого сума податку на прибуток буде нижчою від законодавчо встановленого максимуму, а отже відбувається інвестування коштів держави в розвиток даного підприємства. Ця ситуація виникає і в процесі проведення амортизаційної політики, встановленні пільгових норм амортизаційних відрахувань (прискореної амортизації). Саме тому держава, надаючи інвесторам податково-амортизаційні преференції, має оцінювати ефект від цих заходів, виходячи з повернення коштів "фінансових прав" у майбутньому[20, с.465].

Багатьма науковцями визначення інвестицій, що подане у Законі України “Про інвестиційну діяльність” [1], вважається на сьогодні одним із найкращих, оскільки враховує характер інвестицій і визначає їх як послідовний процес вкладання цінностей та отримання прибутку (доходу) або соціального ефекту та містить певну класифікацію інвестицій. Разом з тим, таке трактування не повною мірою розкриває економічну природу такого складного явища як інвестиції, звужуючи його до конкретного витрачання ресурсів на відповідні комерційні або соціальні цілі.

Інвестиції - це складний економічний процес руху капіталу в різних формах (грошовій, реальній, прямій, непрямій і т. ін..) [5, с.201].

Прибуток, соціальний ефект трактуються у даному визначенні як результат інвестиції, отже у разі не отримання прибутку чи соціального ефекту від інвестиції, зникає і поняття останньої. Але ж у дійсності, здійснення інвестиції, зазвичай, тільки передбачає, а не програмує майбутній результат, який до того ж є невизначеним. Крім того підхід, за якого прибуток (доход) вважається єдиною економічною метою інвестицій, є надзвичайно обмеженим, оскільки отримання прибутку є однією з головних, але зовсім не єдиною економічною метою здійснення будь-якої господарської операції, а не тільки інвестування.

В окремих випадках неможливо, навіть наближено, підрахувати величину очікуваного прибутку (в разі соціальних програм, інвестицій пов'язаних з охороною природи, праці тощо), хоча позитивний вплив на певні показники діяльності підприємства є безперечним. А отже якщо неможливо точно визначити величину прибутку від інвестиції або вплив конкретної інвестиції на приріст загального прибутку, чи правомірно вважати саме прибуток метою інвестицій.

Зокрема, валові приватні внутрішні інвестиції в сучасній макроекономічній теорії визначаються як витрати фірм на будівництво будинків і споруд, придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій, створення товарно-матеріальних запасів, амортизація, а також витрати домогосподарств на придбання житла (будинків, квартир тощо). Подібне трактування наводиться і в підручнику К. Макконелла та С. Брю“Економікс”: термін “ валові приватні внутрішні інвестиції ” належить до всіх інвестиційних витрат американських ділових фірм, вони включають в основному три компоненти: 1) всі кінцеві закупки машин, обладнання і верстатів підприємцями; 2) все будівництво і 3) зміну запасів [16].

Разом з тим, включення до інвестиційних витрат, витрат домогосподарств на придбання житла чи його будівництво - суперечливий момент. На думку Макконелла К., Брю С., житлові будинки, що займаються власниками, належать до інвестиційних товарів, навіть у тому разі, якщо їхній власник не здає їх в оренду (оскільки вони можуть бути здані в оренду для того, щоб приносити грошовий дохід).

Це доволі хибне уявлення про інвестиції, оскільки з позицій обчислення ВВП тим самим порушується логіка та суб'єктність макроекономічного кругообігу ресурсів, продуктів і доходу. Як випливає з моделі кругообігу, суб'єктами інвестування є виключно підприємства, а об'єктами інвестицій слугують виробничі ресурси - фактори виробництва, що продаються і купуються на ринку ресурсів. Домогосподарства - суб'єкти економіки, що продають ресурси і здійснюють споживчі витрати.

Якщо ж зважити на економічний зміст, на визначення поняття "інвестиції", то стане ясно, що інвестування є процесом капіталоутворення. Споживчі витрати не можуть бути інвестиційними витратами одночасно. Неможливо інвестувати гроші в купівлю власного будинку, телевізора чи одягу - це основи економічної теорії, її категоріальний апарат. Якщо будинок придбано з метою здавання його в оренду - це інвестиція, капіталоутворення, витрати на придбання виробничих ресурсів. У такому разі доходи власника - доходи від власності - визначатимуться як доходи некорпоративного сектора при обчисленні ВВП шляхом підсумку доходів. Якщо ж житловий будинок придбано для проживання в ньому власника цього будинку, то це споживчі витрати домогосподарств. Подібні методологічні підходи до визначення інвестицій можна зустріти і в літературі з основ інвестування: споживчі інвестиції“у строгому розумінні не є інвестиціями взагалі. Саме поняття цього виду інвестицій виникло серед споживачів. Споживчі інвестиції означають купівлю товарів тривалого вжитку чи нерухомості: автомобілі, будинки, телевізори тощо. З фінансового погляду, в такому разі немає доходу на вкладений капітал і немає зростання капіталу”. Водночас реальні інвестиції - це інвестиції в бізнес, які мають головним своїм мотивом отримання прибутку і означають придбання з цією метою виробничих активів. Отже виходить, що якщо мотиви отримання прибутку (доходу) відсутні, то вкладення коштів у будь-які об'єкти не є інвестиціями. Особливо яскраво ця думка висловлена І. Бланком: “ Характеризуючи економічну сутність інвестицій, слід зауважити, що в сучасній літературі цей термін іноді трактується помилково або дуже вузько. Найтиповіша помилка в тому, що під інвестиціями розуміється будь-яке вкладання коштів, яке не призводить ані до зростання капіталу, ані до одержання прибутку. До них часто відносять так звані споживчі інвестиції (купівля телевізорів, автомобілів, квартир, дач тощо), які за своїм економічним змістом до інвестиційне належать”. Таким чином, справедливо вважати, що суб'єктами інвестування можуть виступати виключно підприємства - суб'єкти економіки, які споживають фактори виробництва і продають товари й послуги, та домогосподарства, які не можуть бути суб'єктами інвестування, оскільки постачають ресурси і витрачають доходи виключно на купівлю споживчих товарів і послуг [10, с.12].

У прихильників законодавчого визначення інвестицій слід визначити ще одну методологічну помилку. Так, в результаті своєї діяльності, суб'єкт здійснює інвестування лише за умови отримання прибутку, або досягнення соціального ефекту. У зв'язку з чим вкладення в нові розробки, удосконалення виробничого процесу, проведення наукових досліджень з метою підвищення ефективності функціонування підприємства, або ж витрати на екологічні заходи інвестиціями не є, оскільки метою їх не є отримання прибутку. Але слід зважити, що здійснення вкладень ресурсів у зазначені види робіт призводить до скорочення витрат у майбутньому або сприяє досягненню інших ефектів, скажімо, екологічного ефекту. Таким чином у визначенні сутності інвестицій вважається доречним терміни “ прибуток ”, “ соціальний ефект “, “ позитивні результати ” замінити на термін „вигоди ”, що більш адекватно в кожному випадку відображає мету інвестиційної діяльності і може визначатися як обсягом очікуваного прибутку, так і можливої економії витрат, або ж зниження екологічної безпеки життєдіяльності суспільства. Отже, інвестиції - це майбутня технічна та фінансова база економіки країни, ефективність виробництва, умова стабільного економічного зростання.

Аналіз трактування терміна “ інвестиції ” у зарубіжній економічній літературі свідчить, що в різних школах і напрямах економічної думки визначення поняття“ інвестиції ” містить загальну суттєву рису - зв'язок інвестицій з одержанням доходу як цільової установки інвестора.

Тому в широкому розумінні інвестиції - це вкладення капіталу в об'єкти підприємницької діяльності з метою забезпечення його зростання в майбутньому періоді. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді[5, с.200].

В Законі України “ Про оподаткування прибутку підприємств ”[2] інвестиція трактується як “ господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на гроші або майно ”. Стосовно ринку цінних паперів інвестицію розглядають як придбання цінних паперів інвестором[12, с.261].

Інвестиції - це економічна категорія розширеного відтворення, яка є основним інструментом формування мікро - та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту[9, с. 49].

Всі основні визначення економічної суті поняття “ інвестиції ” доцільно згрупувати залежно від галузі знань, в якій воно використовується і всі їх в цілому доцільно зводити до таких основних підходів:

- макроекономічний підхід, згідно з яким інвестиції визначаються як частина сукупних витрат на рівні економіки, що є основою оновлення і накопичення основного капіталу, визначає структуру економіки, темпи її зростання і рівень конкурентоспроможності країни на світовому ринку;

- макроекономічний підхід, обумовлює розгляд інвестицій як процес створення засобів виробництва і людського капіталу з метою отримання прибутку від виробничої діяльності;

- фінансовий підхід означає розуміння суті інвестицій з позиції обміну вартостями між сьогоднішніми поточними витратами та майбутніми вигодами в ході придбання реальних або фінансових активів [9, с. 50].

Інвестиції є домінуючим чинником зростання і за економічним визначенням є компенсацією суб'єкту господарювання відмови від поточного споживання за рахунок вигод, отриманих від приросту капіталу у майбутньому. Таким чином, інвестиції - це те, що “ відкладають ” на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому.

Під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу товариства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов'язане з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також із будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди необхідно включати і витрати на обладнання, наукові дослідження та підготовку кадрів, що є інвестиціями в “ людський капітал ”, який на сучасному етапі розвитку економіки набуває все більшого значення, бо саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і обладнання, і, найголовніше, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни у світовій ієрархії держав.

Підсумовуючи викладене, під інвестиціями слід розуміти всі види економічних ресурсів, які вкладаються у поточному періоді у відповідні об'єкти, створення яких сприяє забезпеченню розширеного відтворення, а використання компенсує інвестору відмову від поточного споживання вкладених ресурсів шляхом отримання у майбутньому вигід.

Об'єктом інвестиційної діяльності є майно у різних формах, на яке витрачено інвестиції і яке використовується для отримання вигод; основні та обігові кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права тощо.

У макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом закладки майбутнього економіки країни. Що більші обсяги інвестицій сьогодні, то більшими будуть обсяги валового внутрішнього продукту країни завтра.

Обсяг фізичного зношення основних засобів за рік визначається розміром нарахованих за рік амортизаційних відрахувань. Зношені основні засоби мають замінюватися новими, що створюються за рахунок прямих реальних інвестицій. Якщо обсяг інвестицій за рік з усіх суб'єктів інвестиційної діяльності дорівнює загальному фонду амортизацій на всіх підприємствах країни, то відбувається процес простого відтворення, тобто обсяг відновлення дорівнює тільки фізичному зношенню засобів. Якщо обсяг інвестицій більший від амортизаційного фонду, то це розширене відтворення, що є бажаною пропорцією і для країни в цілому, і для конкретного підприємства. Цілком негативним явищем є процес згортання економіки, коли інвестиції не покривають навіть обсягів нарахованої амортизації.

З огляду на це, в економічному аналізі розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції - сумарні вкладення, необхідні для відшкодування і приросту основного капіталу.

Чисті інвестиції - відповідають інвестиціям валовим за вирахуванням суми амортизації основного капіталу[18, с.237].

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни в розрізі співвідношення між простим та розширеним відтворенням.

Якщо сума чистих інвестицій складає від'ємну величину (тобто обсяг валових інвестицій менший суми амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу й економічної бази майбутнього формування вигід (така ситуація характеризується як “ проїдання свого капіталу ”), і, як наслідок, зменшення обсягу випуску продукції тобто характеризується як звужене відтворення.

Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це свідчить про відсутність економічного зростання і бази отримання вигід у майбутньому, бо виробничий потенціал залишається при цьому незмінним, оскільки відтворюється у певному періоді тільки те, що споживається в цей же період, а отже ситуація характеризується як “ топтання на місці ”, тобто йдеться про просте відтворення.

І нарешті, якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (обсяг валових інвестицій перевищує амортизаційні відрахування), це означає, що економіка знаходиться на стадії розвитку, бо забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу, позаоборотних операційних активів і зростання економічної бази майбутнього формування вигід (така ситуація характеризується як “ зростання ”) [9, с. 51].

Зростання обсягу чистих інвестицій зумовлює збільшення доходів, причому темпи зростання суми доходів значно перевищують темпи росту обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії цей процес називається “ ефект мультиплікатора ”.

Назвемо деякі з факторів, що впливають на обсяг інвестицій.

Рівень заощаджень у доходах населення. В умовах низьких доходів на душу населення основна їх частина використовується на споживання. Із зростанням доходів збільшується їх частка, що спрямовується на заощадження, які є джерелом інвестиційних ресурсів. Спостерігається пряма залежність між рівнем заощаджень і обсягом інвестицій. Це саме характеризує і залежність між обсягом прибутку та інвестиційною активністю.

Норма дохідності інвестицій. Прибуток є основним мотивом інвестування, тому чим вища норма дохідності очікується, тим більш привабливими будуть вкладення.

Темп інфляції. Чим вищий цей показник, тим більше буде знецінюватись майбутній прибуток від інвестицій і, відповідно, буде менше стимулів для нарощування обсягів інвестицій. Тут спостерігається зворотна залежність (виняток становлять ринок нерухомості, валютний ринок та ринок лікувальних засобів).

Ставка банківського процента. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку банківського процента, то за подібних умов інвестування буде ефективним, і навпаки. Така залежність є зворотною.

Ставка оподаткування. При збільшенні рівня податкового тиску зменшується попит на інвестиції. Залежність економічної ефективності діяльності суб'єктів господарювання від рівня оподаткування досліджується через аналіз величини прибутку суб'єкта господарювання. Якщо рівень оподаткування в країні прямує до 100%, то величина чистого доходу по гіперболічній кривій прямує до 0 [9, с. 53].

У процесі інвестиційної діяльності важливим є фактор часу. Інвестору необхідно співставляти час вкладення (освоєння) інвестицій та час отримання вигод від його експлуатації (використання об'єкту інвестицій). Ці два процеси можуть відбуватися в різній часовій послідовності. При їх послідовному протіканні вигоди отримуються одразу після освоєння інвестицій у повному обсязі. При паралельному протіканні отримання вигод можливе ще до повного освоєння інвестицій та завершення процесу інвестування (на певному етапі інвестування можливий випуск продукції, що забезпечить отримання вигод). При інтервальному протіканні отримання вигід буде здійснюватися через певний проміжок часу після повного освоєння інвестицій та завершення створення об'єкту, тобто між періодом завершення інвестування та отриманням вигод проходить певний час.

Розглядаючи економічну сутність поняття інвестицій слід відзначити і функції, які вони виконують у економічному розвитку. Так, більшість закордонних фахівців у дослідженні економічного змісту інвестицій наголошують на такому:

- забезпечення приросту функціонуючого капіталу;

- створення умов для одержання додаткового доходу;

- створення передумов для очікуваного розширення споживання у майбутньому шляхом відмови від частини поточного споживання.

Обґрунтовуються у науковій літературі також такі функції інвестицій у

виробничій сфері:

- формування факторів-ресурсів для виробничої стадії відтворення;

- реструктуризація основних інститутів сучасного відтворення;

- утворення нової комплексної структури капіталу у виробничій стадії;

- структурна перебудова економічних систем;

- ресурсне забезпечення переведення економічних систем на інноваційний шлях розвитку;

- функції, пов'язані з вирішенням проблем зайнятості, розвитком соціальної сфери й інших ефектів інвестування;

- регулювання пріоритетних напрямів розвитку економіки.

Проаналізувавши підходи різних економістів та враховуючи вищенаведені недоліки, вважаємо, що визначення інвестицій доцільно трактувати із економічної та фінансової точок зору. Так, за фінансовим визначенням, інвестиції - це система економічних та інших відносин з приводу кругообігу капіталу, який авансований у вигляді грошових, майнових, інноваційних та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання вигід від забезпечення процесу розширеного відтворення. За економічним визначенням, інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу.

Слід також погодитися з думкою, що поняття “ інвестиції ” виступає первинною категорією, яка є базою побудови ієрархії решти категорій, що відображають відтворення основного та оборотного капіталів.

1.2 Ознаки класифікації інвестицій

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. За формами виділяють реальні та фінансові інвестиції, але останнім часом із загального обсягу реальних інвестицій більшість науковців розглядають окремо від реальних інноваційну форму інвестицій. Однак в економічній теорії і господарській практиці, пов'язаній з інвестиційною діяльністю, застосовується більше ста термінів, що характеризують різні види інвестицій. Тому для забезпечення ефективного і цілеспрямованого управління інвестиціями необхідно насамперед систематизувати цю термінологію.

Науковий та практичний інтерес мають класифікації інвестицій в зарубіжній літературі з точки зору можливості їх використання у вітчизняній практиці. Так, наприклад, німецьким професором Вайнріхом запропоновано таку класифікацію інвестицій відносно об'єктів їх застосування:

- інвестиції у майно (матеріальні інвестиції) - інвестиції у будівлі, споруди, обладнання, запаси матеріалів;

- фінансові інвестиції - придбання акцій, облігацій і інших цінних паперів;

- нематеріальні інвестиції - інвестиції у підготовку кадрів, наукові дослідження, рекламу.

У підручнику “ Інвестиції ” американських економістів Уільяма Ф. Шарпа, Гордона Дж. Александера, Джеффрі В. Бейлі, інвестиції класифікуються як реальні та фінансові[21]. Реальні інвестиції, як правило, включають інвестиції в будь-який тип матеріальних активів, таких як земля, обладнання, заводи. Фінансові інвестиції можна визначити як контракти, які записані на папері. Це акції і облігації.

У нерозвинених економіках основна частина інвестицій відноситься до реальних, тоді як у розвинутих економіках більша частина - фінансові інвестиції. Розвиток інститутів фінансового інвестування сприяє росту реальних інвестицій.

На практиці переважно ці дві форми взаємодоповнюють одна одну, а не підміняють одна одну та не конкурують між собою.

Узагальнюючи наукову, методичну та практичну літературу з проблематики інвестиційної діяльності варто відмітити, що в економічній теорії і на практиці інвестиції класифікують за безліччю різних окремих ознак, залежно від мети ведення їх обліку, аналізу та планування. Загальну схему класифікації інвестицій подано на (рис. 1.1).

1.3а об'єктами вкладення. Відповідно до цієї ознаки виділяють форми інвестицій. В економічній теорії принциповою ознакою класифікації інвестицій є виділення реальних та фінансових інвестицій.

Реальні інвестиції - це довготермінові вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні засоби, будівлі, споруди, обладнання, приріст товарно-матеріальних запасів), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, права користування природними ресурсами, “ ноу-хау ”, технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація). Це вкладення державного чи приватного капіталів в будь-яку галузь економіки чи у підприємство, в результаті якого створюється новий капітал або проходить процес приросту наявного капіталу.

Основні ознаки класифікації інвестицій
Об'єкти вкладень
Характер участі інвестора в процесі інвестування
Форма власності інвестора на інвестовані ресурси
Регіональні джерела залучення ресурсів
Рівень прибутковості
Вплив на економічний розвиток
Ступінь залежності від отримання доходів інвестора
Взаємозв'язок між інвестиціями
Період інвестування
Регіональна ознака освоєння інвестованих ресурсів
Напрямки інвестування
Характер використання ресурсів в інвестиційному процесі
Ступінь ризику
Рівень ліквідності
Необхідність здійснення
Рівень правочинності прийняття рішень про інвестування

Рис. 1.1. Ознаки класифікації інвестицій[9, с.55]

Інвестиції, спрямовані на відтворення основних засобів і приріст матеріально технічних запасів, тобто прямі реальні інвестиції, прийнято ототожнювати з капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції - вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї тощо. Це вкладення державного чи приватного капіталів, в результаті якого процес приросту реального капіталу не здійснюється, а лише проходить купівля чи передача титулу власності.

Фактично це активи, які підприємство утримує з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу чи набуття інвестором інших вигод. До фінансових інвестицій відносяться придбання корпоративних прав, цінних паперів, та інших фінансових інструментів.

Основними формами фінансового інвестування є вкладення в довготермінові та короткострокові фондові інструменти (акції, облігації, ощадні сертифікати тощо), вкладення в довго - та короткотермінові грошові інструменти (депозитні вклади в банках), вкладення в статутні фонди спільних підприємств.

Останнім часом у науковій літературі дедалі частіше розглядається вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом. Такі інвестиції характеризуються як інноваційна форма інвестицій. В межах цієї форми розмежовують інноваційні та інтелектуальні інвестиції.

Інноваційні інвестиції - пов'язані з реальним інвестуванням і є однією з його форм, здійснювані з метою реалізації технологічних інновацій у практичну діяльність та можуть реалізуватися шляхом придбання готової наукоємкої продукції та розроблення нової наукомісткої продукції.

Інтелектуальні інвестиції являють собою вкладення коштів у підготовку фахівців, наукові розробки, патенти, ліцензії, ноу-хау, запозичення досвіду, тобто є у складі інноваційних інвестицій та пов'язані безпосередньо з формуванням та використанням інтелектуального капіталу[9, с.56].

2. За характером участі інвестора в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. При здійсненні прямих інвестицій може мати місце внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Непрямі інвестиції - під ними розуміють інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони придбавають цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів. Здебільшого непрямі інвестиції прийнято ототожнювати з портфельним інвестуванням. У цьому разі йдеться про кошти, вкладені в цінні папери довготермінового характеру, які не передбачають отримання швидкого доходу. Здебільшого це інвестиції великих промислових програм, у тому числі й за участю держави[9, с.57].

3. Залежно від форми власності інвесторів на ресурси, що інвестуються розрізняють державні, приватні, змішані інвестиції.

Державні інвестиції - це вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиції державних підприємств та закладів за рахунок власних і залучених коштів.

Приватні інвестиції - вкладення коштів з власних джерел і за рахунок залучених коштів (довготермінові кредити та емісія цінних паперів), які відповідно підпадають під ознаку права приватної власності.

Змішані інвестиції - припускають вкладення як частки приватного, так і державного капіталу в об'єкти інвестицій.

4. За регіональними джерелами залучення ресурсів виділяють іноземні, вітчизняні та змішані інвестиції.

Вітчизняні інвестиції характеризують вкладення капіталу національного походження по відношенню до країни реалізації у різноманітні об'єкти інвестування резидентами даної країни незалежно від форми власності інвестора на інвестований капітал.

Іноземні інвестиції - вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами. Поряд з цим у окремих виданнях зустрічається віднесення цього виду інвестицій до ознаки поділу за формами власності. Тут слід зазначити на юридичну колізію, оскільки такої форми у законодавстві України про власність не виділяється. Разом з тим, іноземні інвестиції здебільшого належать до приватної форми власності. Такий підхід просто наголошує на власності на інвестовані ресурси саме іноземного інвестора, що полегшує облік та аналіз використанні іноземних інвестицій.

Спільні інвестиції - вкладення в будь-які об'єкти, що здійснюються суб'єктами - резидентами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів[9, с.57].

5. За періодом інвестування виділяють короткострокові, середньострокові та довгострокові інвестиції.

Короткострокові інвестиції - це вкладення капіталу на період, що не перевищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).

Середньострокові інвестиції -з періодом інвестування від одного до трьох років (наприклад, облігації підприємств, депозитні вклади з відповідним терміном функціонування або реальні інвестиції в швидкоокупні проекти).

Довгострокові інвестиції - вкладення капіталу на період більше трьох років. Це критерій, прийнятий у практиці обліку, але, як свідчить досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній інвестиції деталізуються наступним чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років, в) від 3 до 5 років; г) більше 5 років.

Безтермінові інвестиції - з невизначеним терміном вкладення (наприклад, акції підприємств, нерухомість, антикваріат тощо).

6. За регіональною ознакою освоєння виділяють інвестиції внутрішні та зовнішні (зарубіжні).

Внутрішні інвестиції - вкладення капіталу як резидентів так і нерезидентів в об'єкти інвестування, розташовані в територіальних межах певної країни.

Зовнішні інвестиції(вивезення капіталу) - вкладення капіталу резидентами певної країни в об'єкти інвестування, розташовані за межами її внутрішнього ринку. До них належить і купівля різних фінансових інструментів інших країн - акцій іноземних компаній, облігацій інших держав[9, с.58].

7. За напрямками інвестування виділяються інвестиції у власну діяльність (внутрішні) та інвестиції у діяльність інших суб'єктів господарювання (зовнішні).

Інвестиції у власну діяльність (внутрішні інвестиції)- вкладення капіталу інвестором у збільшення власних реальних активів, свій подальший операційний розвиток або у фінансові інструменти, що ним емітуються відповідно до діючих законодавчих обмежень.

Інвестиції у діяльність інших суб'єктів господарювання (зовнішні інвестиції)- вкладення капіталу інвестором в реальні активи інших підприємств або у фінансові інструменти, що емітуються іншими суб'єктами господарювання.

8. За характерам використання ресурсів в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на початкові (первинні, стартові), реінвестиції та дезінвестиції.

Стартові інвестиції являють собою використання вперше сформованого капіталу за рахунок як власних, так і залучених та позичених ресурсів для реалізації нових інвестиційних задумів.

Реінвестиції характеризують повторне використання капіталу, отриманого в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення у процесі реалізації раніше реалізованих інвестиційних рішень щодо інвестиційних проектів, інвестиційних товарів чи фінансових інструментів. Тобто джерелом інвестиційних ресурсів у даному випадку є прибуток від інвестиційної діяльності.

Дезінвестиції являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях (наприклад, для покриття збитків підприємства). їх можна охарактеризувати як негативні інвестиції підприємства[9, с.58].

9. За рівнем прибутковості інвестиції поділяють на високо -, середньо -, низькоприбуткові та недоходні інвестиції.

Високоприбутковими інвестиціями є такі, вкладення капіталу у об'єкти інвестування за яких забезпечується отримання очікуваного рівня чистого інвестиційного прибутку, що суттєво перевищує середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку.

Середньо прибуткові інвестиції характеризуються тим, що вкладення капіталу здійснюється в об'єкти, за якими забезпечується отримання очікуваного рівня чистого інвестиційного прибутку на рівні середньої норми цього прибутку на інвестиційному ринку.

Низько прибуткові інвестиції - за цією групою об'єктів інвестування очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку звичайно отримується на рівні значно нижчому за середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку.

Недоходні інвестиції формує група об'єктів вкладення капіталу, вибір і здійснення яких інвестор не пов'язує з одержанням інвестиційного прибутку і метою яких є одержання позаекономічних ефектів (соціального, екологічного тощо).

10. За впливом на економічний розвиток виділяють сукупні валові, чисті та реноваційні інвестиції.

Сукупні валові інвестиції складають внутрішні та залучені іноземні інвестиції. Вони формують структуру засобів, що впливають на інвестиційну діяльність суспільства і визначають темпи економічного зростання. Джерелом внутрішніх інвестицій є фонд нагромадження або (та) заощаджувана частина національного доходу, що спрямовується на розвиток факторів виробництва, а також фонд заміщення, який компенсує знос засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань. Іншим джерелом інвестицій є залучені капітали іноземних інвесторів. Отож валові інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді.

Чисті інвестиції являють собою обсяг капіталу, що інвестується в розширене відтворення основних засобів та нематеріальних активів у певному періоді, і розраховуються як сукупні інвестиції за мінусом амортизаційних відрахувань.

Реноваційні інвестиції характеризують обсяг капіталу, що інвестується у просте відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді[9, с.59].

11. За ступенем залежності від отримання доходів інвестора інвестиції поділяються на похідні та автономні.

Похідні інвестиції прямо корелюють з динамікою обсягу чистого доходу (прибутку) через механізм його розподілу на споживання та заощадження.

Автономні інвестиції характеризуються вкладеннями капіталу, ініційованими дією факторів, не пов'язаних з формуванням та розподілом обсягу чистого доходу (прибутку).

12. За ступенем ризику інвестиції можна поділити на: надійні (безризикові), з мінімальним ризиком (низькоризикові), середньоризикові та з високим ступенем ризику (високоризикові).

Безризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу у такі об'єкти, в яких відсутній реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу і практично гарантоване одержання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку.

Низькоризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу у такі об'єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу за якими значно нижче від середнього рівня.

Середньоризикові інвестиції - вкладення капіталу у такі об'єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу за якими приблизно відповідає середньо ринковому рівню.

Високоризикові інвестиції - вкладення капіталу у такі об'єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу за якими значно перевищує середньоринковий рівень. Особливе місце у цій групі займають так звані спекулятивні інвестиції, що характеризуються вкладенням капіталу у найбільш ризикові проекти або інструменти фондового ринку, за якими очікується ' найвищий рівень інвестиційного доходу[9, с.60].

13. За рівнем ліквідності інвестиції доцільно поділити на високо -, середньою низьколіквідні та неліквідні інвестиції.

Високоліквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об'єкти вкладень яких швидко (у термін до одного місяця) можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості. Зокрема, це короткострокові фінансові вкладення.

Середньоліквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об'єкти вкладень яких можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості у термін від одного місяця до півроку.

Низьколіквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об'єкти вкладень яких можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості у термін від півроку і більше.

Неліквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об'єкти вкладень яких не можуть бути самостійно конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості, а можуть реалізовуватися на інвестиційному ринку тільки у складі цілісного майнового комплексу.

14. За необхідністю здійснення інвестиції доцільно поділяти на обов'язкові, бажані та необов'язкові.

15. За рівнем правочинності прийняття рішень про інвестування інвестиції поділяють на: центральні, або держбюджети, - фінансуються з державного бюджету з метою розвитку окремих галузей економіки держави чи для реалізації окремих великих соціально-економічних програм; місцеві - фінансуються з бюджетів органів місцевого самоуправління; інвестиції підприємств, які реалізуються з прибутку та коштів амортизаційного фонду підприємства; іноземні інвестиції - інвестиції, джерело надходження яких знаходиться за межами території держави.

16. За взаємозв'язком між інвестиціями - основні, які реалізуються безпосереднього для досягнення поставленої в ході інвестування мети (наприклад, спорудження конкретного об'єкта, придбання нових технологій тощо); супутні-виконують допоміжну роль у реалізації основних інвестицій (наприклад, будівництво житлового масиву паралельно зі спорудженням автозаводу); спільні - реалізуються двома чи декількома інвесторами в інтересах досягнення єдиної мети (наприклад, участь декількох інвесторів у спорудженні капіталомісткого промислового об'єкта з метою спільної експлуатації та отримання прибутку) [9, с.61].

Доцільно також звернути увагу до точки зору іншого автора, який подає нам таку класифікацію.

1. Розрізняють такі інвестиції як:

- валові інвестиції;

- чисті інвестиції.

2. За об'єктами вкладення коштів:

- реальні інвестиції;

- фінансові інвестиції.

3. За характером участі в інвестуванні виокремлюють:

- прямі інвестиції;

- непрямі інвестиції

4. За періодами інвестування:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові.

5. За формами власності розрізняють:

- приватні;

- державні;

- іноземні;

- спільні.

6. За територіальною ознакою інвестиції поділяють на:

- внутрішні;

- зовнішні.

7. За ступенем та причинами ризику бувають:

- без ризикові;

- ризикові.

8. За характером направленості дії інвестиції поділяють на:

- нетто - інвестиції;

- екстенсивні;

- реінвестиції;

- брутто - інвестиції [17, с.141].

1.3 Роль держави у стимулюванні інвестиційної діяльності

Функції держави у сфері інвестицій реалізуються через представництва різних органів (держава як учасник) або безпосередньо через розподіл бюджетних коштів (держава як інвестор). Держава виступає в ролі інвестора за наступних умов:

- бере на себе функції інвестора тих галузей економіки і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і відповідно до законодавства може вироблятися на державних підприємствах або підприємствах, приватизація яких провадитиметься найближчим часом;

- фінансування тих галузей та виробництв, де держава є замовником та споживачем продукції (оборонна промисловість, об'єкти державної інфраструктури, магістралі, термінали);

- функції інвестора в соціальній сфері, особливо при фінансуванні продукції агропромислового комплексу;

- держава тимчасово може інвестувати ті виробництва, де спостерігається спад виробництва (агрегати, вузли, запасні частини, які споживаються вітчизняними підприємствами);

- держава може інвестувати розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується ринковою кон'юнктурою (з метою отримання прибутку).

У будь-якому разі держава реалізує свої основні функції щодо регулювання інвестиційного процесу формуючи та запроваджуючи інвестиційну політику,яка є частиною економічної політики держави, визначає обсяг, структуру та напрямок вкладення інвестицій, зростання основного капіталу (основних засобів) та їхнє відновлення на основі досягнень науки і техніки.

Органи державної влади країни відповідають за макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності. У розпорядженні держави - важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного процесу за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політику.

...