Процес формування і використання фінансових ресурсів підприємства в умовах ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи управління фінансовими ресурсами підприємства

1.1 Фінансові ресурси як економічна категорія та підходи до визначення їх сутності

1.2 Склад, характеристика та класифікація фінансових ресурсів підприємства

1.3 Теоретико-концептуальні засади управління фінансовими ресурсами підприємства

Розділ 2. Аналіз практики управління фінансовими ресурсами підприємства ЗАТ «РІВНЕ ЦЕНТР»

2.1 Аналіз рентабельності, ліквідності та платоспроможності досліджуваного підприємства

2.2 Аналіз ділової активності та структури майна досліджуваного підприємства

2.3 Оцінка ефективності управління фінансовими ресурсами досліджуваного підприємства

Розділ 3. Напрями удосконалення процесу управління фінансовими ресурсами підприємства ЗАТ «РІВНЕ ЦЕНТР»

3.1 Удосконалення організації процесу управління фінансовими ресурсами досліджуваного підприємства

3.2 Шляхи підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами досліджуваного підприємства

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Управління виробничо-господарською діяльністю підприємства належить до завдань, які вирішують менеджери-фінансисти. Оскільки процеси виробництва та реалізації продукції супроводжуються рухом фінансових ресурсів, активну участь у вирішенні завдань, пов'язаних з управлінням беруть фінансові менеджери.

Актуальність питань оптимізації процесу управління фінансовими ресурсами підприємства визначається його основними завданнями. Ефективне управління фінансовими ресурсами підприємства дозволяє визначити оптимальний обсяг та структуру оборотних активів; мінімізувати витрат на фінансування та підтримку певного їх обсягу; визначити аспекти управління чистим оборотним капіталом підприємства; забезпечити ліквідність та платоспроможність підприємства; сформувати оптимальний обсяг товарно-матеріальних запасів; оптимізувати управління дебіторською заборгованістю та грошовими коштами тощо.

У процесі управління фінансовими ресурсами при визначенні потреби в оборотному капіталі фінансовий менеджер насамперед аналізує структуру, оборотність, ліквідність оборотних активів, а також забезпеченість оборотним і чистим оборотним капіталом підприємства. Аналізуючи усереднені та максимальні значення таких показників на інших підприємствах галузі, а також враховуючи політику підприємства щодо фінансування оборотного капіталу, менеджер отримує основу для прийняття ефективних управлінських рішень.

Об'єктом дослідження є процес формування і використання фінансових ресурсів підприємства в умовах ринкової економіки.

Предметом дослідження виступає система управління фінансовими ресурсами ЗАТ «РІВНЕ ЦЕНТР».

Метою дипломної роботи є визначення напрямків удосконалення системи управління фінансовими ресурсами підприємства на основі узагальнення теоретичних підходів до управління фінансовими ресурсами та результатів аналізу практичного досвіду підприємств.

Зазначена мета окреслює таке коло завдань:

- розкрити економічну сутність фінансових ресурсів підприємства;

- визначити основні завдання управління фінансовими ресурсами;

- охарактеризувати систему управління товарно-матеріальними запасами;

- проаналізувати систему управління фінансовими ресурсами ТОВ «РІВНЕ ЦЕНТР»;

- проаналізувати особливості управління дебіторською заборгованістю і грошовими коштами ЗАТ «РІВНЕ ЦЕНТР».

Теоретичні та прикладні аспекти проблеми управління фінансовими ресурсами підприємств розглянуто в низці праць вітчизняних вчених, серед яких варто відзначити І. Алексєєва, Н. Бицьку, О. Бровкову, О. Василика, А. Гальчинського, В. Геєця, М. Денисенка, О. Зарубу, О. Захарчука, А. Калинину, Н. Костіну, А. Мороза, А. Пересаду, В. Пелішенка, М. Савлука та ін.

Для вирішення поставлених завдань у процесі дослідження використано такі методи: порівняльного аналізу - для розкриття економічної сутності фінансових ресурсів; причинно-наслідкових зв'язків - при аналізі процесу управління фінансовими ресурсами; логічної аргументації - при обґрунтуванні шляхів удосконалення процесу управління фінансовими ресурсами ЗАТ «РІВНЕ ЦЕНТР».

Теоретичну основу дослідження становлять фундаментальні положення теорії фінансів, грошового обігу і кредиту, сучасні концепції фінансового менеджменту, фундаментальні дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері управління фінансовими ресурсами суб'єктів господарювання.

Інформаційною базою дипломної роботи стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, закони України, нормативно-правові акти державних органів України, статистичні матеріали Державної служби статистики, звітні дані балансу, звітів про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів ЗАТ «РІВНЕ ЦЕНТР».

Диплoмна рoбoта (консультаційний проект) складається з таких частин: вступ, трьох рoздiлiв, виснoвкiв, списку джерел інформації, що налічує 64 найменувань.

У першoму розділі дипломної роботи (проекту) розкрито теоретичні основи управління фінансовими ресурсами підприємства у другoму ? проаналізовано практику управління фінансовими ресурсами підприємства ЗАТ «РІВНЕ ЦЕНТР». .У третьoму рoздiлi запропоновано напрямки удосконалення процесу управління фінансовими ресурсами ЗАТ «РІВНЕ ЦЕНТР».

Розділ 1. Теоретичні основи управління фінансовими ресурсами підприємства

1.1 Фінансові ресурси як економічна категорія та підходи до визначення їх сутності

В українській економічній думці на сьогодні існує дуже багато визначень фінансових ресурсів підприємства. Така неоднозначність відображає, по-перше, відірваність вітчизняної економічної науки від тих процесів, перетворень і явищ, які нині відбуваються в українській економіці. По-друге, це свідчить, про певне нерозуміння функціонування ринкової економіки та її законів, які поступово, але неухильно приходять на зміну командно-адміністративній системі, або принаймні про невдалу спробу поєднати закономірності цих двох систем у єдиному симбіозі.

Зосередившись на понятті фінансових ресурсів підприємства, не будемо розглядати тих визначень фінансових ресурсів, які були сформульовані ще за радянських часів. У них фінансовим ресурсам підприємницьких структур відводилася підпорядкована роль щодо фінансових ресурсів держави. Сьогодні ж лінія поділу між фінансовими ресурсами держави і підприємств у багатьох авторів проходить чіткіше. Погляньмо на деякі з тих визначень, які були сформульовані в 90-ті роки XX століття українськими і російськими авторами, тобто в період становлення нових української і російської економік [51, с. 38].

На думку М.Я. Коробова фінансові ресурси підприємства - це його власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту, національного доходу та використовуються у статутних цілях підприємства [19, с. 31].

Большакова С.В. визначає фінансові ресурси підприємства, як грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання [8, с. 46].

На думку О.Д. Василика фінансові ресурси - це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб [6, с. 62].

І. В. Зятковський фактично наводить узагальнений підсумок визначень фінансових ресурсів і характеризує їх як сукупність фондів грошових коштів, доходів і відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств [16, с. 25].

В.М. Опарін вважає, що фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні засоби та обігові кошти підприємства. Із наведених вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє під фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів [29, с. 12].

Із наведених вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє підприємство фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів.

Звернімося до такого поняття, як фонди та їх відношення до фінансових ресурсів. Ось що про це пише О.Д. Василик: "... не всі грошові ресурси є фінансовими ресурсами. Поняття "грошові ресурси" значно ширше, але фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові ресурси стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення й використання" [6, с. 91]. Можливо, це твердження можна використати стосовно держави, проте в сьогоднішніх умовах його надзвичайно важко застосувати щодо сучасних підприємств.

Сьогодні поняття "фонди" як організаційна форма руху коштів починає зникати з лексикону підприємства (в економічній літературі "фонди трактуються лише як загальне джерело коштів). Для цього достатньо поглянути на нову форму балансу, в якій жодного разу не згадуються фонди, а старі фонди замінені простим поняттям "капітал". Щодо фондів, то, наприклад, В.В. Ковалев так пише про них: "Взагалі до трактування будь-якого фонду як джерела коштів для придбання активів не слід ставитися буквально (подібна помилка особливо поширена серед небухгалтерів) - активи найчастіше придбаваються у тому разі, коли у підприємства є в достатньому обсязі вільні грошові ресурси, а не тому, що створено якийсь фонд. Не випадково багато які підприємства уже не поспішають створювати різноманітних фондів, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого прибутку; до речі, подібна практика звичайна у більшості економічно розвинутих країн" [18, с. 19].

Яремко І. Й. стверджує, що в умовах ринкової економіки фінансисти, оперують частіше поняттям "капітал", який є для фінансиста-практика реальним об'єктом, на який він може постійно впливати з метою отримання нових доходів фірми. В ній якості капітал для фінансиста - об'єктивний фактор виробництва. Отже, капітал - це частина фінансових ресурсів, що введені фірмою в обіг і приносять доходи від цього обігу. В такому сенсі капітал є перетвореною формою фінансових ресурсів" [64, с. 15].

Так, замість фондів на сцену знову повертається поняття "капітал". Більше того, цей автор робить ще один крок вперед - він розглядає фінансові ресурси у контексті часу: "... В такому трактуванні принципова відмінність між фінансовими ресурсами і капіталом фірми полягає в тому, що в будь-який момент фінансові ресурси більші або дорівнюють капіталу фірми. При цьому рівність означає, що у фірми немає ніяких фінансових зобов'язань і всі наявні фінансові ресурси перебувають в обігу" [64, с. 16].

Однак про які, власне, фінансові зобов'язання йдеться? Відповідь на це запитання можна побачити з наступного твердження автора: "У реальному житті рівності фінансових ресурсів і капіталу у фірми, яка функціонує, не буває. Фінансова звітність у всьому світі будується так, що різницю між фінансовими ресурсами і капіталом виявити неможливо. Річ у тому, що у стандартній звітності подані не фінансові ресурси як такі, а їхні перетворені форми - зобов'язання і капітал". Фактично цим самим автор говорить про власний і позиковий капітал, відносячи останній до зобов'язань підприємства. Або, інакше кажучи, він розглядає підсумок балансу як сукупність фінансових ресурсів, а до капіталу відносить лише власний капітал підприємства, тобто підсумок пасиву за винятком усіх зобов'язань не акціонерам підприємства.

За таким трактуванням фінансових ресурсів втрачається сутність сучасних підприємств. У теперішніх умовах власність і управління на підприємстві чітко розмежовані. Це означає, що підприємство як юридичний суб'єкт кожну свою зароблену копійку має розглядати як зобов'язання перед тими, хто авансував у нього свої кошти раніше. Відрізняється лише форма цього авансування: ви можете авансувати в підприємство кошти як його власник (акціонер) або ж як його кредитор. Різниця між цими двома видами фінансування підприємства полягає тільки в певних аспектах при обчисленні оподатковуваного прибутку (відсотки за кредит, як правило, вираховуються до оподаткування, на відміну від дивідендів), при банкрутстві підприємства (вимоги кредиторів задовольняються раніше за вимоги акціонерів) і в деяких інших незначних відмінностей.

Якщо розвивати тему зобов'язань ще глибше, то можна побачити, що на менеджерів покладено додатковий обов'язок саме щодо акціонерів, а не щодо кредиторів: вони (менеджери) повинні так управляти компанією, щоб максимізувати добробут її власників (тобто акціонерів). Таке трактування пов'язане з останніми тенденціями у фінансовому менеджменті, коли мету підприємства - отримання максимального прибутку при мінімальному ризику було замінено на нову - максимізація добробуту власників (акціонерів) через зростання ринкової ціни акцій. З цього випливає, що навіть нерозподілений прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, продовжує бути власністю акціонерів, просто останні дають змогу управлінню реінвестувати його в компанію, бо вдала, реінвестиція обертається підвищенням ринкової ціни акцій, збільшуючи у такий спосіб добробут власників. Таким чином, у підприємства як у юридичної особи завжди є зобов'язання перед своїми акціонерами й кредиторами і весь його пасив відображає склад цих зобов'язань. або ж, як пише про це В.В. Ковалев: "Пасив балансу - це сума зобов'язань організації" [18, с. 25]. Цікаво, що зовсім протилежної точки зору дотримується І.В. Зятковський: "Погляд науковців, які вважають що фінансовими ресурсами підприємства слід вважати всі грошові фонди, в тому числі й позичені кошти, навряд чи є достатньо переконливим" [16, с. 25]. Не менш цікаве й висловлювання В.М. Опаріна: "Є підстави стверджувати, що поняття "капітал" і "фінансові ресурси" - близькі за змістом. Водночас між капіталом і фінансовими ресурсами наявні суттєві відмінності. З одного боку, не вся сума капіталу виконує функції фінансових ресурсів, пов'язані із забезпеченням виробничого процесу. А з другого - не всі фінансові ресурси набувають ознак капіталу" [29, с. 14].

Така невизначеність як щодо фінансових ресурсів, так і щодо капіталу змушує нас поглянути на теорію капіталу, яка функціонує в світі уже понад двісті років і майже не зазнала істотних змін.

Сучасна економічна теорія визнає лише чотири фактори виробництва або економічних ресурсів (слід зауважити, що серед них відсутні фінансові ресурси): капітал, землю, працю і підприємницькі здібності. Щодо першого, то і сьогодні у західній літературі склалася така концепція капіталу.

Капітал (фінансовий) - сукупний термін для товарів і грошей, від використання яких може бути отриманий майбутній дохід. Загальноприйнято вважати, що споживчі товари і гроші для теперішніх потреб і особистого вдоволення не входять до складу капіталу. Таким чином, бізнес розглядає свою землю, будівлі, споруди, обладнання, устаткування і сировину поряд з акціями, облігаціями і банківськими рахунками як капітал. Будинки, меблі, автомобілі й інші товари, які споживаються для особистого задоволення (або гроші, обміняні на ці товари), не вважаються капіталом у традиційному розумінні.

У практичному використанні (наприклад із метою бухгалтерського ліку) капітал визначається як власність, що належить фізичним або юридичним особам у даний момент і чітко відокремлена від доходу, отриманого від цієї власності протягом певного періоду.

Відповідно до цього кожна компанія має рахунок руху капіталів (який часто називається балансом), що відображає активи фірми на певну дату і розрахунок доходів або надходжень (котрий називається звітом про фінансові результати), що підсумовує потік товарів і вимог до них протягом певного періоду (зазвичай рік).

Серед економістів XIX століття термін "капітал" належав лише до того сегмента багатства, котрий був продуктом минулого виробництва. Багатство, яке не було виробленим, таке, як земля або родовища корисних копалин, було вилучене з визначення капіталу. Дохід від капіталу (визначений у такий спосіб) називався прибутком або процентом, тоді як дохід від природних ресурсів називався рентою. Сучасні економісти, для яких капітал означає просто сукупність товарів і грошей, що використовується для створення ще більшої кількості товарів і грошей, уже не вдаються до такого поділу.

Такий підхід до капіталу свідчить про те, що весь капітал, який перебуває в розпорядженні підприємства, відображається у балансі, причому тільки в лівій його частині (актив), тобто це основні й оборотні засоби. Пасив, власне, відображає джерела фінансування цього капіталу, тобто що і кому підприємство заборгувало на даний момент за той реальний капітал (основні й оборотні засоби), яким воно розпоряджається. Усі ці зобов'язання являють не просто щось аморфне, а чітко визначені корпоративні цінні папери (у вигляді акцій, облігацій), кредиторську заборгованість (у вигляді векселів), зобов'язання перед банками (у вигляді підписаних кредитних договорів), зобов'язання за розрахунками з бюджетом (у вигляді відповідних податкових декларацій), зобов'язання за розрахунками з оплати праці (у вигляді підписаних трудових договорів) тощо. І те, що розділ перший пасиву називається "власний капітал", у жодному разі не означає, що цей капітал належить підприємству, зменшуючи тим самим суму його зобов'язань. Цей капітал називається лише тому власним, що він належить суб'єктам, які через свою причетність до даного підприємства мають право називатися власниками підприємства. Дуже часто (в контексті корпорацій) він називається просто акціонерним капіталом. Усе, чим може розпоряджатися компанія, знаходиться в лівій частині балансу (актив) і тільки там [50, с. 32].

У зв'язку з цим виникає запитання: яким практичним цілям відповідає поняття фінансових ресурсів? Що власне, спонукає виділяти їх в окрему, категорію? На це запитання тільки один, із вищенаведених авторів, а саме О.Д.Василик, дає впевнену відповідь: "...для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинне відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення" [6, с. 25]. Проте конкретнішого пояснення цих критеріїв щодо фінансових ресурсів автор не наводить.

Повернемося до тих визначень фінансових ресурсів, які були наведені самому початку, але тепер уже у контексті двох важливих категорій - капіталу і доходу, і ми бачимо, що одні автори виділяють фінансові ресурси із доходів підприємства, другі - з його капіталу, а треті і з капіталу, із доходу одночасно. В такій ситуації важко: не погодитися з І.В. Зятковським, який недвозначно пише: "Хоча в економічній літературі й на сьогодні немає єдності щодо визначення фінансових ресурсів, усі дослідники єдині в тому, що не визнають їх економічною категорією" [16, с. 25].

На цьому фоні і на фоні визначення фінансових ресурсів І.В. Зятковським, є дещо суперечливою його думка, що основними ознаками фінансових ресурсів підприємств...є джерела їх входження і право суб'єкта господарювання розпоряджатися ними без будь-яких обмежень [16, с. 25]. Це, по суті, означає, що автор відносить до фінансових ресурсів лише те, що надходить до підприємства на правах власного капіталу.

Складається враження, ніби у світі існують підприємства, що можуть безконтрольно використовувати кошти, які вкладені в підприємство і від яких очікують певної віддачи. Згадаймо, про те, що власний капітал, як було вище, не є власністю компанії, а належить її власникам (акціонерам).

Щоквартальні об'ємні системи фінансової звітності, які складаються для внутрішніх і зовнішніх користувачів у світовій практиці, зводять майже нанівець можливості суб'єктів господарювання розпоряджатися будь-якими коштами без обмежень.

На доповнення до цієї думки І.В. Зятковський наводить ще одне міркування щодо фінансових ресурсів. Він, зокрема, пише: "І все-таки слід зважити на те, що позичені ресурси мають обмежений термін функціонування в обороті коштів підприємств сфери матеріального виробництва й обслуговують лише рух власних фінансових ресурсів..." [16, с. 25]. Автор фактично урізає обсяг фінансових ресурсів підприємства на обсяг позичених коштів лише на підставі терміну їх використання.

Отже, під фінансовими ресурсами на сьогодні слід розуміти сукупність всіх грошових ресурсів, які надійшли на підприємство за певний період або на певну дату у процесі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг - операційна діяльність), основних і оборотних засобів (інвестиційна діяльність) і видачі зобов'язань (майнових і боргових - фінансова діяльність).

Ми дотримуємося ідеї прив'язування фінансових ресурсів саме до певної дати. Коли ми говоримо про фінансові ресурси, то маємо на увазі сукупність грошових ресурсів, які підприємство змогло залучити й утримати у своєму обороті на певну дату, зокрема на кінець року (на підприємстві ця сукупність набуває форми капіталу) [50, с. 54].

Щоб виявити цю сукупність і її склад, достатньо поглянути у пасив балансу, складеного на цю дату. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансових ресурсів, а його статті відобразять нам їхній склад. Пасив відображає сформовані в минулому фінансові ресурси, які матеріалізовані в активі.

До фінансових ресурсів не належать виручка, дохід як величини, що пов'язані з проміжком часу. Єдиною частиною доходу, яка належить до цих ресурсів, є нерозподілений прибуток. Але це відбувається тільки тому, що прибуток капіталізується. Замість того, щоб виплачувати увесь розмір прибутку у вигляді дивідендів акціонерам, а потім переконувати їх вкласти знову в підприємство, механізм накопичення нерозподілених прибутків дає змогу уникнути такого обхідного шляху і безпосередньо інвестувати частину прибутку знову в підприємство. Така реінвестиція в кінцевому підсумку збільшує акціонерний капітал, а отже, і розмір частки в ньому кожного з акціонерів.

Якщо ми подивимося ще глибше, то і виручка, і дохід завжди так чи інакше можуть знайти своє відображення в балансі. Тому що баланс - це життєвий фотознімок стану коштів підприємства на певний момент, і таких фотознімків за рік можна зробити 365 - по одному на кожен день (або навіть ще частіше). І завжди всі кошти, які надходять на розрахунковий рахунок або в касу підприємства в певний день, будуть відображені у відповідному фотознімку цього дня - в активі балансу відбуватиметься зростання статті "Грошові засоби та їх еквіваленти" на відповідну величину. У пасиві ця величина просто розкладеться на відповідні статті - такі, як нерозподілений прибуток (збитки), зобов'язання за розрахунками з бюджетом, з оплати праці, короткостроковими кредитами банків тощо. Це дасть зміну обсягу фінансових ресурсів підприємства на цю дату. Операції наступного дня приведуть до нових змін у структурі й складі фінансових ресурсів цієї компанії [55, с. 155].

фінансовий рентабельність ліквідність платоспроможність

1.2 Склад, характеристика та класифікація фінансових ресурсів підприємства

Головною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства, які виступають у ролі господарюючих суб'єктів. Вони здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність, у результаті якої виробляють відповідні види продукції, реалізують її, отримують доходи і накопичення, розподіляють їх, формують відповідні фонди грошових коштів.

З іншого боку, для здійснення господарської діяльності, отримання продукції, доходів і накопичень підприємства використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти. При цьому матеріальні ресурси складають основу процесу виробництва. Їх формування здійснюється, як правило, за рахунок різних джерел фінансування: власних, позикових та залучених [41, с. 65].

При цьому власні джерела фінансування активів підприємств, постійно знаходяться в їхньому обігу й строк користування якими не встановлений. Формуються вони за рахунок власного капіталу, тобто тої частини капіталу в підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань, позикові кошти - це кошти, які отримує підприємство на визначений термін, за плату і на умовах повернення. Формуються вони переважно за рахунок довгострокових та короткострокових кредитів банку.

Залучені кошти - це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно знаходяться в їх обігу. Формуються, вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості.

Усі види перерахованих джерел беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і в здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою утримання відповідного доходу, прибутку.

Отже, фінансові ресурси підприємств - це власний, позичений та залучений грошовий капітал, який використовується підприємствами для формування своїх активів та здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку [21, с. 87].

Таким чином, фінансові ресурси підприємств - це не грошові кошти, як визначають окремі економісти, а джерела засобів (коштів) підприємств, які спрямовані ними на формування своїх активів. Вони призначені для виконання фінансових зобов'язань перед всіма суб'єктами господарювання (бюджетом, банками, страховими й іншими організаціями), з якими підприємство взаємодіє. Фінансові ресурси необхідні для виготовлення продукції, розширення, відновлення виробництва, економічного стимулювання робітників та ін., тобто здійснення необхідного руху коштів у його виробничій діяльності [47, с. 112].

Сума джерел формування активів підприємства, зафіксована у пасиві балансу, являє собою капітал підприємства [55, с. 77].

Власний, позиковий і залучений капітал, який формує, з одного боку, фінансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні його активів, з іншого боку, є зобов'язанням перед конкретними власниками - державою, юридичними та фізичними особами.

Зобов'язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок певних подій. Погашення заборгованості, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Зобов'язання бувають довгострокові та поточні. Довгострокові зобов'язання це зобов'язання, які мають бути погашені підприємством після успішного циклу або через дванадцять місяців з моменту їх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені податкові зобов'язання, довгострокові векселі, довгострокові зобов'язання з оренди, інші довгострокові зобов'язання).

Поточні зобов'язання це зобов'язання, які мають бути погашені протягом операційного циклу підприємств або протягом дванадцяти місяців з їх виникнення (короткострокові кредити банків, усі види кредиторської заборгованості та ін.) [21, с.63].

Джерелами формування фінансових ресурсів є власні засоби (внутрішні) підприємства й залучені (зовнішні) з різних джерел, позикові кошти. Спочатку формування фінансових ресурсів відбувається в процесі створення підприємства і реалізації його фінансових відносин при здійснені господарсько-фінансової діяльності. Це проявляється в формуванні, передусім, статутного капіталу при створенні підприємств, а в процесі їхньої діяльності відповідних джерел грошових коштів.

Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. При створенні підприємств вони залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство. Так, при створенні державних підприємств фінансові ресурси формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів вищих органів управління, коштів інших аналогічних підприємств при їх реорганізації тощо. При створенні колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових (часткових) внесків засновників, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб тощо.

Всі ці внески (кошти) є статутним (первинним) капіталом і акумулюються в статутному фонді створеного підприємства [64, с. 49].

Отже, статутний капітал - зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, яка є внеском власників до капіталу підприємства. Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його грошових коштів формуються основні фонди і обігові активи підприємств. Надалі фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок власних джерел: прибутку й амортизаційних відрахувань. Основну частку у власних фінансових ресурсах становить прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства. Варто пам'ятати, що не весь прибуток залишається в розпорядженні організації підприємства, частина її у вигляді податків й інших податкових платежів надходить у бюджет. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, розподіляється рішенням керівних органів управління з метою нагромадження й споживання.

Прибуток, що направляється на нагромадження, використовується на розвиток виробництва й сприяє збільшенню майна підприємства. Прибуток, що спрямований на споживання, використовується для рішення соціальних завдань. Іншим по значущості джерелом власних фінансових ресурсів служать амортизаційні відрахування [61, с. 86].

Амортизаційні відрахування являють собою грошове вираження вартості зношування основних виробничих фондів і нематеріальних активів. Вони мають двоїстий характер, тому що включаються до складу витрат на виробництво продукції й потім у складі виторгу від реалізації продукції надходять на розрахунковий рахунок підприємства, стаючи внутрішнім джерелом фінансування як простого, так і розширеного відтворення [48, с. 47].

Таким чином, власний капітал - це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку. До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів), крім статутного (пайового) капіталу, амортизаційних відрахувань, прибутку включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін. [44, с. 29].

Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю.

Інший додатковий капітал включає: суму дооцінки необігових активів, вартість активів, отриманих безоплатно підприємством від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів.

Нерозподілений прибуток являє собою суму прибутку, який залишився у підприємства та реінвестований у його господарську діяльність, а цільове фінансування - сума цільових надходжень, отриманих з бюджету.

Залучені, або зовнішні, джерела формування фінансових ресурсів можна розділити на власні, позикові, які надходять при перерозподілі й бюджетні асигнування. Цей розподіл обумовлений формою вкладення капіталу. Якщо інвестори вкладають грошові кошти як підприємницький капітал, то результатом такого вкладення стає утворення залучених власних фінансових ресурсів [17, с. 44].

Капітал - це частина фінансових ресурсів, вкладених у виробництво, які вносять прибуток по завершенню виробничого циклу. З метою одержання прибутку підприємство здійснює підприємницьку діяльність й у результаті стає прибуток від: реалізації зробленої продукції; виконання робіт, послуг; надання майна в тимчасове користування (оренда) і становлять виторг. Підприємницький капітал являє собою капітал, вкладений у статутний капітал іншої організації (підприємства) з метою витягу прибутку або участі в керуванні організацією (підприємством) [44, с. 129].

Засоби, які мобілізуються на фінансовому ринку, включають: засоби від продажу власних акцій й облігацій, а також інших видів цінних паперів.

До засобів, що надходять при перерозподілі, відносять страхове відшкодування по ризиках, що наступили, фінансові ресурси, що надходять від концернів, асоціацій, головних компаній, дивіденди й відсотки але цінні папери інших емітентів, бюджетні субсидії [63, с. 121].

Бюджетні асигнування можуть використатися як на безповоротній, так і на поворотній основі. Як правило, вони виділяються для фінансування державних замовлень, окремих інвестиційних програм або в якості короткострокової державної підтримки організацій (підприємств), продукція яких має загальнодержавне значення [17, с. 44].

Також до складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також усі види поточних зобов'язань підприємства по розрахунках:

- сума авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

- сума заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки, утримувані з доходів робітників;

- заборгованість по внесках до позабюджетних фондів, фонду соціального до Пенсійного фонду, по страхуванню майна підприємства та візуальному страхуванню його робітників;

- заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;

- сума векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання роботи, надання послуг тощо [63, с. 122].

Позиковий капітал передається організації (підприємству) у тимчасове користування на умовах платності й зворотності у вигляді кредитів банків, виданих на різні строки, засобів інших організацій (підприємств) у вигляді векселів, облігаційних позик. До складу позикових фінансових ресурсів входять довгострокові й короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові шансові зобов'язання, пов'язані із залученням позикових засобів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки та ін. [57, с. 101].

Крім джерел фінансових ресурсів, на їхнє формування впливає й інші фактори, які можна розділити на виробничі й ринкові. До виробничого ставляться такі суб'єктивні фактори, як обсяги виробництва, обсяги й канали реалізації продукції, рівень витрат, обсяги поставок сировини й ступінь ефективності його переробки, суми втрат у натуральному й вартісному вираженні, а також комплекс факторів, що охоплює аспекти управління виробничою діяльністю. До ринкових - об'єктивні фактори, не контрольовані в мовах ринку вільної конкуренції з боку підприємств: ціни на сировину й виробничу продукцію, зміни попиту, інфляційні процеси.

Фінансові ресурси використаються організацією (підприємством) у процесі виробничої й інвестиційної діяльності. Вони перебувають у постійному руху й знаходяться у грошовій формі лише у вигляді залишків коштів на розрахунковому рахунку в комерційному банку й у касі організації (підприємства).

Склад фінансових ресурсів, їхні обсяги залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва. При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективною роботою підприємства. Чим більший обсяг виробництва і вища ефективність роботи підприємства, тим більше обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки. Наявність у достатньому обсязі фінансових ресурсів, їхнє ефективне використання визначають добрий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У цьому зв'язку найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найефективніше їх використання з метою підвищення живності роботи підприємства загалом.

1. По тривалості використовуваних коштів фінансування розрізняють: засоби короткострокового призначення й довгостроковий капітал.

2. По утворенню фондів на підприємстві розглядають ресурси оживання й нагромадження.

3. За формою власності фінансових ресурсів розрізняють дві групи факторів: власні та позикові.

4. По напрямкам використання фінансових ресурсів: наявні грошові ресурси господарюючого суб'єкта направляються на здійснення грошових витрат і відрахувань, необхідних для виробничого й соціального розвитку; інвестиції (прямі, портфельні, нематеріальні активи й ін.); авансування в поточні витрати (головним чином, собівартість); витрати й відрахування на соціальні потреби в централізовані спеціальні фонди й у бюджети різних рівнів.

5. По походженню використовуваних коштів фінансові ресурси підрозділяються на власні, позикові та залучені [39,с.50].

Формування з різних джерел фінансових ресурсів дає можливість підприємству вчасно інвестувати засоби в нове виробництво, забезпечувати при необхідності розширення й технічне переозброєння діючого, фінансувати наукові дослідження, розробки і їхнє впровадження та ін.

Формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві - це процес створення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою іншими суб'єктами господарювання.

Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством за багатьма напрямками, а головні серед них - це:

- платежі організаціям фінансово-банківської системи в зв'язку з виконанням зобов'язань (внесення податків у бюджет, сплата банкам за користування кредитом, погашення позичок, страхові платежі і т. ін.);

- інвестування власних коштів у капітальні витрати на розширення виробництва, технічне відновлення;

- інвестування ресурсів у цінні папери інших фірм, які придбані на ринку; спрямовування ресурсів на утворення грошових фондів заохочувального і соціального характеру;

- використання ресурсів на добродійні цілі, спонсорство.

Фінансове забезпечення відтворювальних витрат може здійснюватися в формах: самофінансування, кредитування і державне фінансування. Самофінансування засноване на використанні тільки власних коштів, а у їхньої недостачі потрібно скорочувати свої витрати або шукати інші джерела, зокрема операції з цінними паперами.

Кредитування - це одержання позички на умовах термінованості, забезпеченості, платності, повернення та цільового використання. Державне фінансування проводиться на безповоротній основі за рахунок коштів бюджетних і позабюджетних (інноваційний фонд, фонд промисловості і т. ін.). Так держава, цілеспрямовано перерозподіляє фінансові ресурси між виробничою і невиробничою сферами, галузями економіки, між формами власності і т. ін. На практиці всі перелічені форми фінансування витрат можуть застосовуватися одночасно. Головне домогтися між ними оптимального для даного періоду співвідношення. Досягнення подібного оптимуму можливе лише на основі активної фінансової стратегії, яка проводиться між фінансовими службами держави і підприємства.

Для забезпечення безперебійного фінансування процесу виробництва велике значення мають фінансові резерви. В умовах ринку роль цих фондів зростає. Фінансові резерви спроможні забезпечити безупинний кругообіг коштів у відтворювальному процесі навіть при виникненні величезних витрат або непередбачених обставин. Фінансові резерви можуть створюватися: самими підприємствами за рахунок власних фінансових ресурсів; створювані управлінськими структурами (на підставі встановлених нормативних відрахувань); спеціалізованими страховими організаціями, державою (резервні фонди).

З переходом до ринкових відносин роль фінансових служб у вишукуванні фінансових джерел розвитку підприємства різко зростає [19, с. 90].

Пошук ефективних напрямків використання фінансових ресурсів, операції з цінними паперами, своєчасне залучення позикових коштів стають повними в управлінні фінансами підприємства, створюючи так званий "фінансовий менеджмент".

Фінансовий менеджмент - це така організація управління фінансами з фінансових служб, яка дозволяє залучати додаткові фінансові ресурси на більш вигідних умовах, інвестувати їх з найбільшим ефектом, здійснювати прибуткові операції на фінансовому ринку і перепродаючи їх.

1.3 Теоретико-концептуальні засади управління фінансовими ресурсами підприємства

Для сучасного рівня пізнання основ функціонування економічних систем характерною є постійна поява нових проблем їх розвитку. Однією з найскладніших, за можливістю теоретичного та практичного вирішення є проблема управління фінансовими ресурсами підприємств в умовах формування ринкової економіки.

Не зважаючи на те, що управління, як явище людської діяльності, з'явилося дуже давно, справжня наукова теорія організації та управління виникла лише в ХХ столітті. Це було зумовлено величезним ростом масштабів суспільного виробництва та об'єктивним ускладненням функцій управління, що вимагали наукового обґрунтування тих управлінських ситуацій, які мали місце на практиці. Останніми роками значно зросла зацікавленість представників різних галузей науки до проблем управління. Вивченням цих проблем, поряд із економістами, інженерами та іншими спеціалістами, все активніше починають займатися математики, соціологи, психологи та юристи. Величезні перспективи перед дослідниками відкрилися завдяки досягненням кібернетики, системного аналізу, теорії інформації, математичної економіки та економетрії, що озброїли науковців та практиків новими потужними засобами наукового аналізу.

Управлінська діяльність - один з найважливіших факторів функціонування і розвитку підприємств в умовах ринкової економіки. Вона постійно вдосконалюється у відповідності з об'єктивними вимогами виробництва та реалізації, ускладненням господарських зв'язків, підвищенням ролі споживача у формуванні техніко-економічних та інших параметрів продукції.

Дослідженням категорії “управління” займалася та займається велика кількість науковців та практиків. Серед них доцільно згадати: К.Адамецького, Ч.Бернарда, А.Бірмана, Г.Ганта, Д.Гвішіані, Ф.Герцберга, Л.Гілбрет, Ф.Гілбрета, Б.Гурнея, Л.Гьюліка, Р.Девіса, Е.Дейл, П.Друкера, Х.Емерсона, Л.Еплі, П.Лоуренса, Дж.Лорма, Г.Меткафа, У.Моріса, Е.Мейо, Д.Мак-Грегора, У.Ньюмена, А.Пушкаря Г.Райфу, Ф.Ротлісбергера, Г.Саймона, М.Старра, Ф.Тейлора, Х.Хетуея, С.Томпсона, А.Файоля, Л.Урвіка, М.Фоллет, А.Чандлера, та інших.

Аналіз їх праць дозволив нам виділити наступні варіанти її визначення, а саме управління це:

- сукупність видів людської діяльності, що направлені на досягнення запланованих результатів;

- дії щодо розв'язання фінансово-господарських проблем, тобто процес підготовки і прийняття управлінських рішень;

- діяльність щодо забезпечення взаємозв'язку структурних елементів системи;

- здійснення цілеспрямованих впливів;

- цілеспрямована дія на об'єкт з метою змінити його стан чи поведінку у зв'язку із зміною умов зовнішнього середовища;

- процес здійснення управлінського впливу;

- визначена організація тих чи інших процесів щодо досягнення поставлених цілей;

- цілеспрямована діяльність зорієнтована на досягнення планових показників головним чином із використанням інформаційних потоків;

- цілеспрямований вплив на систему з метою переводу її з одного стану в інший;

- сукупність окремих процесів (етапів, стадій, операцій) об'єднаних з єдиною ціллю - прийняття управлінського рішення та організації його практичного здійснення;

- створення найкращих, оптимальних у визначений момент організаційних умов з метою розширеного відтворення, для побудови матеріально-технічної бази держави.

Сьогодні не можна проаналізувати сутність управління не трактуючи його як науку. Першим вченим, що ввів у світ управління слово “наука” був Генрі Меткаф (1847-1917), який стверджував, що управління арсеналами та цехами є мистецтвом, яке передбачає застосування до великої кількості різноманітних ситуацій окремих принципів, що разом складають те, що можна назвати наукою управління.

Безпосередньо наука управління виникла в результаті синтезу концепцій “класичної” школи та школи “людських відносин”. Більшість теоретиків розмежовують поняття “наукове управління” і “наука управління”. Наукове управління - це практика управління, що здійснюється на науковій основі, яку розробляє “наука управління”, тобто теоретичні дослідження самого процесу управління. Наука управління є частиною “акумульованого та визначеного знання, яке систематизоване і сформульоване у відповідності з встановленими загальними істинами і загальними закономірностями. Наука управління потребує, для цілей досліджень, багатьох інструментів та методів які відносяться до математики, економіки, психології, соціології, інженерії” [21, с. 89].

Одним із найбільш відомих представників даної школи був К.Адамецки. Він стверджував: “під наукою управління слід розуміти способи, а також технічні заходи управлінської діяльності, як окремих виробничих одиниць, так і їх колективів, що ґрунтуються на пізнанні і використанні законів залежності між причинами і наслідками, що відкриті науково-експериментальним методом метою яких є досягнення максимального корисного ефекту при мінімальних затратах часу, людської праці, енергії природи і взагалі усіх виробничих засобів”. В якості об'єктів досліджень “науки управління” він пропонував розглядати 3-и фактори: капітал, працю, управління [28, с. 19].

Сутність управління неможливо зрозуміти не розглянувши такі його категорії як закономірності, принципи, функції та методи. Кожна із них з однієї сторони характеризує єдиний за своєю суттю процес - управління, а з іншої відображає окремий його аспект.

Закономірності управління - це об'єктивні, суттєві, стійкі, повторювані, необхідні явища, процеси, риси, елементи управління і зв'язки між ними, що не залежать від суб'єкту дослідження та методів пізнання. Вони розглядаються як етап формування закону на початку його теоретичного осмислення та дослідження. До закономірностей управління в цілому відносяться: єдність управління елементами деякої системи; узгодженість керуючої і керованої систем; свідоме пропорційне управління; єдність дії усіх ланок управління, а до закономірностей властивих окремим сторонам управління: зміна функцій управління; скорочення числа ланок управління; зростання об'єму функцій; зростання об'єму контролю.

Принципи управління - це результат осмислення та узагальнення закономірностей практики управління. Принципи управління необхідно трактувати як уявлення про управлінську діяльність, але не саму діяльність і відповідно надавати їм суб'єктивний характер. Це правила, що відображають об'єктивні закономірності і виступають в якості регулюючої основи діяльності суб'єкту дослідження шляхом апріорного її описання. Принципи управління - це продукт узагальнення людьми дії об'єктивних законів.

Функції управління - це окремі частини управлінської діяльності. Співвідношення між функціями управління та управлінням необхідно розглядати як співвідношення між елементами та цілим. Різні автори по-різному підходять до визначення функцій управління.

Деякі з них виділяють 6-ть функцій управління: планування, організацію, координування, стимулювання, регулювання, контроль [41, с, 74]. Академік В.А.Трапезніков вважає, що процес управління завжди складається з трьох операцій: дослідження об'єкту управління; розробка стратегії управління; реалізація прийнятої стратегії. С.А.Думлер виділяє інші три основні функції: інформація про стан об'єкту управління; постановка завдання; напрацювання рішення на базі отриманої інформації. На думку А.С.Петрова основними функціями управління необхідно вважати: планування (моделювання), контроль, регулювання, облік. Ці функції загальні для усіх систем управління [12, с. 90].

А. Файоль визначає сутність організаційної роботи управлінця наступним чином: “Управляти - це означає передбачувати, організовувати, керувати, координувати і контролювати. Передбачувати - означає досліджувати дійсність і накреслювати майбутні дії; організовувати - означає створювати подвійний організм підприємства матеріальний та соціальний; керувати - означає заставляти функціонувати особовий склад; координувати - означає пов'язувати, об'єднувати, гармонізувати усі операції та усі зусилля; контролювати - спостерігати за тим, щоб усе відбувалося відповідно встановленим правилам і відданим наказам” [57, с. 41].

Л. Гьюлік виділив наступні елементи адміністративної діяльності: планування - тобто визначення завдань та визначення способів їх вирішення з метою досягнення цілі, до якої прагне підприємство; організацію - тобто створення формальної структури підпорядкованості на базі якої здійснюється розподіл роботи між виробничими підрозділами, визначається і координується їх діяльність, що скерована на досягнення визначеної мети; формування штату; керівництво - тобто прийняття рішень та оформлення їх у вигляді наказів, інструкцій, розпоряджень; координацію; звітність; складання бюджетів. Усі ці 7-м елементів Гьюлік об'єднує під назвою POSDCORB (Planning (планування), Organizing (організація), Staffing (комплектація штату), Directing (керівництво), Coordinating(координація), Reporting (звітність), Budgeting (бюджетування) [13, с. 73].

Функції управління доцільно поділяти на загальні та конкретні. Під загальними функціями управління розуміють науково-обґрунтовані, та підтверджені практикою обов'язкові частини будь-якого управління, що характеризуються визначеною єдністю та в принципі не залежать від специфіки об'єкту чи суб'єкту управління. Конкретні функції - це прояв загальних функцій управління, що здійснюються окремими суб'єктами управління чи направлені на вибраний об'єкт. Конкретні функції поділяються на підфункції, які називаються спеціальними функціями. Це комплекс задач направлених на досягнення однієї чи декількох цілей підприємства. В цьому контексті важливе значення має згадка про таку категорію як “вид управління”. Це поділ управління на частини, що характеризуються визначеним набором конкретних функцій направлених на вибраний об'єкт управління.

Аналіз функцій управління дозволяє зробити надзвичайно важливі висновки:

- планування, контроль, регулювання та облік є функціями, які присутні усім без винятку системам управління, а отже є універсальними;

- управління, що здійснюється з допомогою цих функцій охоплює усі процеси суспільного виробництва;

- кожна функція завжди наповнюється специфічним змістом, що відповідає процесу управління.

Врешті методи управління - це стійкі, практикою перевірені, абстрактні схеми можливих способів здійснення управлінської діяльності з метою досягнення поставлених цілей чи очікуваних результатів. Звідси можна зробити висновок про те, що принцип відображає закономірне в управлінні, а метод - можливе, що може і не мати місце на практиці.

Детального висвітлення потребують питання пов'язані із управлінням фінансовими ресурсами підприємств. Як правило воно трактується як:

- один з ключових чинників організації виробничо-господарської діяльності підприємства;

- один з найважливіших факторів забезпечення ефективної фінансово-господарської діяльності підприємства в сучасних умовах;

- діяльність, що спрямована на оптимізацію фінансового механізму підприємства, координування фінансових операцій, забезпечення їх впорядкування та точного “балансування”;

...