Основна інформація про географічні науки, що вивчають Землю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницька районна державна адміністрація

Відділ освіти, молоді та спорту

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ФАКУЛЬТАТИВНОГО КУРСУ

ОСНОВНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ГЕОГРАФІЧНІ НАУКИ, ЩО ВИВЧАЮТЬ ЗЕМЛЮ

Костецька В.В.

Хмельницький - 2014

Автор: Костецька В.В. - вчитель географії Гвардійського НВК, керівник творчої групи вчителів географії Хмельницького району

Запропоновані матеріали сприятимуть підвищенню наукового рівня навчання, формування в учнів практичних вмінь та навичок. цьому сприяє розв'язування учнями різноманітних задач, що дозволяє закріпити теоретичний матеріал, здобути вміння, необхідні у подальшому житті та діяльності.

У посібнику міститься матеріал, який може бути використаний вчителем для підготовки до уроку, а також учнями для підготовки до уроків, занять гуртків, при написанні дослідницьких робіт по запропонованій тематиці.

географія геодезія картографія гідрологія

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

1. ГЕОДЕЗІЯ

2. КАРТОГРАФІЯ

3. ТОПОГРАФІЯ

4. ГЕОЛОГІЯ ТА ГЕОМОРФОЛОГІЯ

5. МЕТЕОРОЛОГІЯ

6. КЛІМАТОЛОГІЯ

7. ГІДРОЛОГІЯ

8. ГЕОЕКОЛОГІЯ

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ПЕРЕДМОВА

Сучасна шкільна географічна освіта передбачає всебічний розвиток особистості школяра з урахуванням його природних задатків, здібностей інтересів та потреб. Школа повинна йти попереду змін, що відбуваються в суспільстві, готуючи школярів до адекватного їх сприйняття в суспільстві та виробництві. Величезний вплив на нові покоління має інформація про сучасні зміни на Землі. Одним з найважливіших елементів такої освіти є географічні знання та вміння мислити географічно.

Важливим завданням, яке стоїть перед сучасною шкільною географією, є підвищення наукового рівня навчання, формування в учнів практичних вмінь та навичок. цьому сприяє розв'язування учнями різноманітних задач, що дозволяє закріпити теоретичний матеріал, здобути вміння, необхідні у подальшому житті та діяльності.

Вивчення курсу передбачає використання теоретичної складової, понятійно-термінологічного апарату, розв'язування задач з географії. Використовуючи посібник можна поглибити знання учнів про географічні науки, що вивчають Землю, формувати практичні вміння та навички застосування знань на практиці.

Зміст матеріалів посібника спрямований на формування в учнів ключових компетентностей сучасної науки.

1. ГЕОДЕЗІЯ

Геодезія - сфера діяльності, пов'язана з вимірюваннями на поверхі та у просторі. Будь-яка діяльність пов'язана з будівництвом будівель, споруд, транспортних мереж, створенням меліоративних мереж не можливі без виконання геодезичних вимірювань. Геодезичні вимірювання дозволяють чітко описати ділянку земної поверхні, взаємне розташування певних об'єктів, визначити точні напрямки руху та відобразити місцевість на карті.

Геодезія розвивалась, виходячи з практичних потреб людини по вивченню земної поверхні для господарських потреб: землеробства, будівництва, картографування територій.

Спогади про вимірювання на земній поверхні знаходять у дуже давні часи. Так ще у XVIII сторіччі до нашої ери у Давньому Египті існували настанови по вирішенню задач, пов'язаних з вимірюванням площ земельних ділянок.

Сам термін "геодезія" походить з Давньої Греції від слів geo - земля та desio - розділяю. Він був запропонований Арістотелем, щоб відділити вимірювання, що безпосередньо пов'язані з землею, від більш абстрактної науки про виміри фігур - геометрії ("землемірство": geo - земля та metrio - вимірюю). Перше, відоме науці, визначення розмірів Землі було виконане в давньогрецьким вченим Ератосфеном у III сторіччі до нашої ери.

Розвиток сучасних методів геодезичних вимірювань починається на початку XVII сторіччя з винаходом зорової труби. В цей час розробляються методи триангуляції, що стають одним з основних способів виконання геодезичних вимірювань. Створюється кутомірний прилад - теодоліт. А в середені сторіччя ще один винахід - барометр стає інструментом для визначення висоти точок земної поверхні.

У другій половині XVII сторіччя знаходить підтвердження ідея про форму Землі як сфероїд, сплюснутий в напрямках полюсів. А к середені XVIII виконані перші дослідження по теорії фігури Землі. В 1785 році французький математик Лежандр вводить поняття потенціальної функції, що поклало початок розвитку теорії потенціалу, важливої для вивчення фігури Землі.

У 1855 році К.І. Теннером та В.Я. Струве було виконано роботи з вимірювання дуги меридіану довжиною понад 25° градусів по широті. Ця умовна дуга, названа "дугою Струве", простяглася від берегів Льодовітого океану вусття Дунаю і мала надзвичайне значення для вимірювання розмірів Землі.

В кінці XIX на початку XX сторіччя в різних країнах світу на обширних територіях створюються мережі астрономо-геодезичних пунктів, що ще довгий час служитимуть основою для державних систем координат.

В сучасному розумінні "геодезія" - це наука про методи визначення форми і розмірів Землі або окремих її частин, зображення земної поверхні на планах та картах і точних вимірювань на місцевості.

Сучасна геодезія тісно пов'язана з іншими науками математикою, фізикою, астрономією, електронікою, оптикою та обчислювальною технікою. А теперешні геодезичні прилади - це складні радіо- та оптико-електронні комплекси.

Залежно від задач, що вирішуються, геодезія поділяється на ряд самостійних дисциплін:

- вища геодезія (астрономічна геодезія, космічна геодезія, гравіметрія) вивчає форму та розміри Землі та методи високоточного вимірювання координат точок земної поверхні;

- інженерна геодезія - область геодезії, спрямована на виконання геодезичних вимірювань при вищукуваннях, проектуванні та експлуатації будівель та споруд;

- маркшейдерія - область геодезії, спрямована на виконання геодезичних вимірювань при проектуванні та розробці кар'єрів, шахт та в тунелебудуванні;

- топографія - дисципліна, що займається географічним та геометричним вивченням місцевості з метою складання топографічних карт. В сферу топографії входять питання класифікації, змісту, методики складання та точності карт;

- гідрографія - область геодезії, спрямована на дослідження та опис у вигляді карт водних об'єктів;

- фотограмметрія - дисципліна, що вивчає вимірювання на аерофото та космічних знімках з метою складання планів та карт;

- картографія - дисципліна, що займається методами складання та видання карт.

Форма і розміри Землі

Уявлення людей про форму й розміри Землі змінювалися з розширенням їх кругозору і розвитком науки. Стародавні індійці уявляли Землю плоскою, схожою на диск, що лежить на спинах трьох слонів, а слони стоять на черепасі. Вавіл'онці зображували Землю схожою на гору, оточену морем, на яку спиралося перевернуте як чаша небо. Думку про кулястість Землі вперше висловив Піфагор (VI ст до Хреста). Перші докази кулястості нашої планети належать Арісто-телю (IV ст. до Хреста), а обчислив її розміри у II ст. до Хреста Ератосфен. На зламі XVII-XІІІ ст. І.Ньютон довів, що Земля не куля, а сфероїд обертання (двовісний еліпсоїд). Причина відхилення від кулястої форми - дія відцентрової сили, яка виникає під час обертання Землі навколо своєї осі. З наближенням до екватора її дія збільшується. Через неоднорідність речовинного складу і розподілу маси Земля має сплющення і на екваторі (тривісний еліпсоїд), що на кілька десятків метрів відрізняє її від геометричної фігури еліпсоїда обертання. Справжня геометрична форма Землі неправильна, вона називається геоїдом (Рівнева поверхня геоїда збігається з рівнем океану в спокійному стані. Поверхня геоїда скрізь перпендикулярна до напряму сили тяжіння. Амплітуда відхилення поверхні геоїда від поверхні еліпсоїда 200 м. а від форми кулі не перевищує 0.0015. Тому в географії під час вивчення різних географічних процесів і з навчальною метою частіше використовують термін "земна куля".

Завдяки кулястій формі поверхня Землі ділиться на освітлену і неосвітлену частина. Крім того, вона зумовлює нескінченність і єдність всіх геосфер та зональний розподіл тепла.

Розподіл сонячного тепла на поверхні Землі

Доказами кулястості Землі можуть бути: круглі тіні від Землі на Місяці, які видно під час місячних затемнень (доказ Арістотеля); поступове "занурення" кораблів за обрій у відкритому океані; збільшення дальності видимого горизонту під час підняття вгору; сучасні космічні дослідження та ін.

Докази кулястості Землі

За нормальної видимості атмосфери дальність видимого горизонту обчислюють за формулою:

L=3,83vh,

L - дальність, км: h - висота спостереження, м.

Розміри основних елементів Землі прирівнюють до розмірів основних елементів геометрично правильної фігури рівновеликого еліпсоїда, бо на математично правильній фігурі зручніше зробити розрахунки. Основні розміри Землі прийнято за еліпсоїдом Красовсько-го, елементи якого дорівнюють:

Радіус екваторіальний (Rе) 6378,2 км

Радіус полярний (Rn) 6356,9 км

Радіус рівновеликої кулі 6371,2 км

Полярне сплющення (б) 21,3 км, або 1: 298,3

Екваторіальне сплющення (бе) 575,0 м, або 1:30000

Довжина дуги меридіана 40008,6 км

Довжина дуги екватора 40075,7 км

Площа поверхні земної кулі 510,1млн. км

Об'єм земної кулі 1,083-10 "км

Маса земної кулі 5,98-1024 кг

Внутрішня будова Землі

Розміри земної кулі визначають силу земного тяжіння, величину географічної оболонки та просторові масштаби процесів, що відбуваються в атмосфері, гідросфері і надрах Землі. Завдяки розмірам і, особливо, масі Земля утримує потужну атмосферу.

Горизонт

Горизонт (від дав.-гр. ?сЯжщн) або обрій, виднокрай, літературні синоніми: небокрай, видноколо -- умовна лінія торкання небосхилу і земної поверхні. У спеціальному значенні горизонт -- це площина на якомусь рівні над чи під землею, шар гірської породи або ґрунту.

Горизонт -- це уявна межа між земною поверхнею і небом. У перекладі з грецької мови означає «те, що обмежує».

Частина земної поверхні на відкритих для погляду місцях, де добре видно лінію обрію, називається відкритою місцевістю, а обрій називається видимим. У місцях, де лінію обрію не видно, місцевість називають закритою.

Обрій має чотири основні сторони: північ, південь, схід, захід. Між основними сторонами обрію знаходяться проміжні сторони: між північчю і сходом -- північний схід; між півднем і сходом -- південний схід; між північчю і заходом -- північний захід; між півднем і заходом -- південний захід.

Сила земного тяжіння

Земне тяжіння -- властивість тіл із масою притягуватись одне до одного. Гравітаційна взаємодія найслабша із фундаментальних взаємодій, однак її характерною особливістю є те, що тіла, які мають масу, завжди притягаються одне до одного. Притягання дуже великих мас в астрономічних масштабах створює значні сили, завдяки яким світ є таким, яким людина його знає. Зокрема, гравітація є причиною земного тяжіння, внаслідок якого предмети падають додолу. Законами гравітації визначається рух Місяця навколо Землі і Землі та інших планет навколо Сонця.

Сучасна наука про тяжіння почала виникати в епоху наукової революції. Один із основоположників природознавства, Галілео Галілей першим почав проводити досліди з падінням тіл, використовуючи зокрема Пізанську вежу, та скочування з похилої площини. Своїми експериментами він довів, що прискорення, яке отримують тіла в полі тяжіння Землі, не залежить від їхньої ваги, спростувавши твердження Аристотеля, що важчі тіла падають швидше. Галілей правильно інтерпертував відхилення від свого твердження як наслідок опору повітря. Досліди Галілея відкрили шлях до Ньютонової теорії всесвітнього тяжіння.

Закон всесвітнього тяжіння був вперше сформульований Ісааком Ньютоном у 1687 році в роботі "Математичні принципи натуральної філософії". Цей закон знайшов застосування в астрономії. Спираючись на нього, Ньютон вивів відкриті раніше Кеплером закони руху планет. Теорія Ньютона заклала основи динаміки Сонячної системи і відкрила можливості точного передбачення руху планет, їхніх супутників та комет.

У 1916 році на зміну теорії Ньютона прийшла Загальна теорія відносності, розроблена Альбертом Ейнштейном. У цій теорії гравітаційна взаємодія пов'язана з викривленням простору-часу поблизу масивних тіл. Різниця між теоріями Ньютона і Ейнштейна виявляє себе лише тоді, коли тіла рухаються зі швидкістю близькою до швидкості світла або гравітаційні поля є дуже сильними (наприклад поблизу нейтронних зірок та чорних дір). Для більшості практичних потреб, коли справа стосується слабких гравітаційних полів і невеликих швидкостей, Ньютонівське формулювання є достатньо точним.

Ньютонів закон всесвітнього тяжіння стверджує:

Два тіла з масами m1 та m2 притягують одне одного із силою F прямо пропорційною добутку мас і обернено пропорційною квадрату відстані між ними:

Коефіцієнт пропорційності називається гравітаційною сталою. Її величина

м3 кг-1 с-2

Наведена вище формула дозволяє обчислити лише абсолютну величину сили тяжіння. Повнішим є векторне рівняння, що описує як величину гравітаційної сили так і її напрямок:

Величини, виділені жирним шрифтом, позначають вектори.

-- вектор сили, з якою тіло 1 діє на тіло 2;

-- одиничний вектор напрямлений від тіла 1 до тіла 2;

-- відстань між тілами 1 та 2.

Наведені тут формули справедливі лише для точкових об'єктів. Якщо тіла мають просторові розміри, силу притягання між ними слід рахувати шляхом інтегрування сили у векторній формі по об'ємах двох тіл. Можна показати, що для тіла зі сферично-симетричним розподілом мас інтеграл дає ту саму силу тяжіння за межами цього тіла, яку б давала точкова маса розташована у центрі тіла.

Прискорення тіла під дією гравітаційних сил не залежить від маси цього тіла. Дана властивість пов'язана з тим, що сила тяжіння пропорційна масі тіла. Цей факт є особливою характерною рисою закону всесвітнього тяжіння. Маса тіла визначається як мірило його інерційності. Виходячи із загальних міркувань, гравітаційне притягання -- зовсім інше явище, ніж інерція. Тому, формально можна ввести дві різні величини: інерційну масу, яка описувала б відгук тіла на дію сили, та гравітаційну масу, яка описувала б притягання. Однак, експеримент свідчить про те, що ці дві величини пропорційні, а в більшості систем фізичних одиниць -- рівні, одна одній. Рівність інерційної та гравітаційної мас пізніше була взята за основу загальної теорії відносності як основний постулат.

У рамках Ньютонівської теорії припускається, що зміна положення тіл веде до миттєвої зміни створюваного ними поля. Тобто, вважається, що взаємодія поширюється з нескінченною швидкістю. Дане припущення суперечить принципам спеціальної теорії відносності, яка обмежує максимальну швидкість поширення взаємодії швидкістю світла. У зв'язку з цим теорія Ньютона непридатна для опису гравітаційної взаємодії тіл, що рухаються з релятивістськими (тобто близькими до швидкості світла) швидкостями. Її також не можна застосовувати у випадку сильних гравітаційних полів, які здатні прискорити тіла до релятивістських швидкостей. Теорію тяжіння Ньютона називають також нерелятивістською теорією гравітації.

Земля в космічному просторі. Рухи Землі.

Земля - третя від Сонця планета Сонячної системи. Форму Землі прийнято вважати геоїдом, тобто кулею сплюснутою біля полюсів й взяту на рівні світового океану. Тобто в геоїді не враховують рельєф земної поверхні (гори й океанічні западини), а умовно проводять рівень океану під суходолом.

Шлях, який небесне тіло проходить в космосі називається орбітою. Земна вісь - уявна лінія, що проходить через обидва полюси й центр Землі. Земна вісь нахилена до площини орбіти під кутом 66,5о.

Земля одночасно рухається навколо своєї осі й навколо Сонця. Земля навколо своєї осі з заходу на схід. Повний оберт вона робить приблизно за 23 час. 56 мин. 4,09 с (приблизно за 24 години, тобто за одну добу). Зміна дня й ночі викликана обертанням Землі навколо своєї осі.

Швидкість руху Землі навколо Сонця становить 30 кілометрів за секунду (30 км/с). Земля робить повний оберт навколо Сонця за 365 діб 5 годин 48 хвилин 48 с, тобто за 1 астрономічний (сидеричний) рік. Календарний рік становить 365 діб, а щоб компенсувати різницю між календарним й астрономічним роками раз в 4 роки додають ще одну, 366 календарну добу в році; такий рік називають високосним. Рух Землі навколо Сонця призводить до змін пір року.

Екватор - уявна лінія на карті й глобусі, що розділяє земну кулю на Північну й Південну півкулі. Довжина екватора - близько 40000 км, відповідно довжина 1о паралелі екватора дорівнює 111,3 км.

Паралелі - уявні лінії на карті й глобусі, які проведені паралельно екватору. Паралелі мають різну довжину. Довжина паралелі тим менша, чим далі від екватора вона знаходяться. Паралелі вказують напрямок захід-схід.

Тропіки - паралелі 22 ⁰30' північної й південної широт, вище яких ніколи не буває Сонце в зеніті.

Полярні кола - паралелі 66о30' північної й південної широт, вище яких можна спостерігати „полярні дні” й „полярні ночі”

Меридіани - уявні лінії на карті й глобусі, що сполучають Північний і Південний полюси. Довжина всіх меридіанів однакова й становить 111 км. Початковим вважають Гринвіцький меридіан 0⁰. Лінією зміни дат вважають меридіан 180⁰.

Оскільки форма Землі не є точною кулею, то екваторіальний і полярний радіуси відрізняються. Різниця між ними складає 21 км. Полярний радіус дорівнює 6357 км, а екваторіальний - 6378 км. Середнім радіусом Землі прийнято вважати 6371 км.

Сонце може перебувати в зеніті в усіх точках між тропіками. В усіх точках Землі між тропіками Сонце впродовж року буває двічі, а на самих тропіках по одному разу. Чим ближче Сонце до певної точки земної кулі, тим більше сонячної радіації вона отримує.

Рух Землі навколо осі

Над північним тропіком Сонце перебуває в зеніті 22 червня, а над південним - 22 грудня. Перша - дата літнього сонцестояння, друга - зимового сонцестояння. Над екватором сонце перебуває в зеніті 21 березня (весняне рівнодення) й 23 вересня (осіннє рівнодення). В ці дні на всіх широтах день рівний ночі.

Рух Землі навколо Сонця

Земля має один природній супутник - Місяць, який пов'язаний з нею силою тяжіння. Характерною особливістю руху місяця є те, що з Землі можна бачити тільки одну його півкулю. Це пов'язано з тим, що період обертання навколо своєї осі й навколо Землі рівні й становлять 29,5 земних діб.

2. КАРТОГРАФІЯ

Картографія - наука про відображення й дослідження просторового розміщення і взаємозв'язків природних та суспільних явищ, а також їх змін у часі через образнознакові моделі (картографічні зображення), які відтворюють ті чи інші сторони дійсності.

Картографія - це наука, яка займається вивченням, розробкою і створенням географічних карт. Вона поділяється на цілий ряд науково-технічних дисциплін: картознавство, математичну картографію, складання, оформлення карт, і видавництво карт.

Ці дисципліни тісно пов'язані між собою в загальному комплексі питань по складанню карт, але кожна з них має свої особливості.

Картознавство - вивчає географічні карти, їх елементи, властивості, види і розвиток, а також методи використання карт.

Математична картографія розглядає математичні способи відображення сфероїдної земної поверхні на площини. Практично питання зводиться до вирахування і побудови на папері картографічної сітки, яка відповідає сітці паралелей і меридіанів. В подальшому при складанні карт картографічна сітка служить основою для правильного розміщення елементів змісту карти. Картографічні сітки бувають різні по виду і по своїх властивостях.

Складання карт, якщо не говорити про топографічні знімання, полягає в заповненні картографічної сітки елементами змісту карти, які беруться з картографічних матеріалів. Цей процес треба розуміти як механічне перенесення змісту з готової карти на іншу картографічну сітку. Для того щоб скласти нову карту, приходиться вирішувати складне завдання правильного відображення території земної поверхні у відповідності з тими вимогами, які ставляться до цієї карти а від масштабу визначається характер і повнота її змісту, умовні знаки, методи і способи складальних робіт. Результатом складальних робіт є викреслена від руки, або при допомозі комп'ютера, в певних умовних знаках карта, яку називають видавничим оригіналом карти.

Оформлення карт полягає у виготовленні авторського оригіналу карти, який є точною копією видавничого оригіналу і виконаного чистовим кресленням в строгій відповідності з прийнятими умовними знаками.

Видавництво карт полягає у відтворенні оригіналу карти і одержанні необхідної кількості відбитків листів карти у повній відповідності з прийнятими умовами її естетичного оформлення.

Картографія тісно пов'язана з географією, геодезією, аерофототопографією (фотограмметрією), астрономією і гравіметрією. В результаті астрономічних, гравіметричних і геодезичних робіт картографи одержують дані про форму і розміри Землі, про географічне положення окремих (опорних) точок на земній поверхні. Ці дані необхідні для побудови математичної основи карт.

Різні види знімань дають карти великих масштабів, які є вихідним матеріалом для складання інших карт.

Загальні поняття про карти

Картою називається зменшене умовне зображення земної поверхні на площині, побудоване на математичній основі і відтворююче розміщення, стану і взаємозв'язку різних явищ природи і суспільства.

Це визначення карти витікає із змісту самої карти і методів її створення.

Як відомо із курсу геодезії, Земля має форму геоїда і практично приймається за еліпсоїд обертання, дуже близько подібному по розміру і формі до геоїда.

При зображенні на площині невеликої ділянки земної поверхні (в межах 20x20 км) кривизною цієї поверхні можна знехтувати. В цьому випадку всі лінії ділянки виміряються на місцевості, зменшуються до прийнятого масштабу і наносяться на папір, кальку, лавсан, без застосування яких-небудь поправок за кривизну Землі. Таке креслення носить назву плану. Відповідно, на плані масштаб в різних його місцях і в різних напрямках однаковий. На картах де ж відтворюється вся земна поверхня або значні її частини, тут уже не можна знехтувати кривизною Землі.

Розгорнути сфероїдну поверхню на площину без складок і розривів неможливо. Тому перехід від еліпсоїда до площини відбувається при допомозі картографічних проекцій математичним методом. При цьому складок і розривів не буде, але елементи змісту карти, збережуть точне географічне положення, будуть мати деяке спотворення в границях контурів, або в співвідношенні площ.

Відповідно, земну поверхню на карті приходиться відображувати не з однаковим зменшенням по всіх її частинах, а спотворено: щоб уникнути спотворення, лінії витягують, а в місцях де повинні були би утворитися складки, укорочують. Таким чином, в різних місцях карти земна поверхня зменшується в різне число раз. Це значить, що масштаб на карті не постійний.

Зобразити сфероїдну земну поверхню на площині можна по різному, застосовуючи різні картографічні проекції і ставлячи при цьому певні математичні умови до одержаного зображення.

При цьому під певною умовою вираховують координати точок перетину меридіанів і паралелей і по цих точках вирисовують сітку меридіанів і паралелей, названою картографічна сітка.

Картографічна сітка служить основою при нанесенні всього іншого змісту карти. На картах відтворюють предмети і явища, які мають місце на земній поверхні, в природі, в суспільному житті і діяльності людини. Частину предметів і явищ ми можемо спостерігати на місцевості і провести топографічне знімання їх контурів. До таких об'єктів відносяться: гідрографія, рельєф, ґрунтовий покрив, різні споруди і т. д. Є об'єкти, спостерігаємі при допомозі спеціальних приладів. Це - кліматичні явища, явища магнітного відхилення і т. д. Деякі явища пов'язані з вивченням життя і діяльністю людини історичними подіями.

Відображення земної поверхні дається з різним ступенем зменшення в залежності від цільового призначення тієї чи іншої карти. При цьому постає питання про відбір найбільш суттєвих для даної карти особливостей змісту, з тим, щоб більш правильно відобразити розміщення явища і його зв'язок з іншими явищами.

Всі елементи змісту карти відображаються на ній в плані при допомозі спеціальних умовних знаків. Деякі умовні знаки по своєму рисунку нагадують даний об'єкт, інші бувають зовсім не схожі на нього. Використання різних умовних знаків позволяє створювати карти, які відповідають на ряд питань, характеризують одне або декілька явищ.

Наприклад, кліматичні карти показують розподіл опадів, напрям переважаючих вітрів і інші явища.

При відображенні більшості об'єктів дають їх контури, а в середині контуру поміщають прийняті позначення. Так населені пункти покривають штриховкою або зафарбовують голубим кольором, ґрунтово-рослинний покрив помічають різними значками.

Якщо той чи інший об'єкт неможливо відобразити в масштабі карти, то застосовують поза масштабні умовні знаки, але при певних умовах. Наприклад, знак залізної дороги, викреслений на карті, якщо його ширину виміряти з врахуванням масштабу, значно перевищить ширину цієї дороги на місцевості, але розміщений він повинен бути так, щоб його вісь співпадала з дійсним положенням осі дороги. Для окремих об'єктів (труби, заводи, стовпи і т. д.) умовні знаки наносять так, щоб їх основа співпадала з дійсним положенням об'єкту. Для карт різного масштабу і призначення напрацьовують свої умовні знаки.



Надписи географічних і соціально-економічних елементів на карті також є особливим умовним знаком, так як не тільки вказують назву того або іншого об'єкту, але і дають деколи кількісну і навіть якісну його характеристику.

Надписами населених пунктів, наприклад, можна охарактеризувати назву пункту, кількість жителів в них, адміністративне значення і тип населеного пункту. Досягається цього застосуванням для напису різних по розміру і рисунку шрифтів. Можна виділити суднохідну частину річки від несудохідної, надписавши ці ділянки різними шрифтами. Умовні знаки повинні бути добре читаємі зручні для використання, не перенасичувати карту і не виділяти на ній більш чим треба цього по змісту.



Географічні координати -- величини, які визначають положення певної точки на місцевості (на плані чи на карті) відносно прийнятої системи координат. Система координат встановлює початкові (вихідні) точки поверхні або лінії відліку потрібних величин -- початку відліку координат та одиниці їх обчислення.

На топографічних картах представлені система географічних координат та система плоских прямокутних координат.

Система географічних координат (географічні координати) застосовується для визначення положення точок земної поверхні відносно екватора й початкового (нульового) меридіану. Координатами є кутові величини: географічна широта B й географічна довгота L. Для визначення географічних координат на топографічних картах служить мінутна рамка.

Довгота (кут між площиною меридіану в точці спостереження та нульовим (Грінвіч) меридіаном), Широта (кут між прямовисною лінією та площиною екватора) визначають положення точки на поверхні Землі. Вимірюються в градусах (°), довгота -- від 0° до 180° на захід та на схід від Грінвіча, широта -- від 0° до 90° на північ, від 0° до ?90° на південь від екватора.

Географічні координати передають горизонтальне (планове) положення точок. Але при роботі із топографічною картою необхідно знати і абсолютну висоту. Абсолютні висоти в Україні визначають в Балтійській системі висот (відносно поверхні геоїда). Для забезпечення правильного положення об'єктів, що наносяться на карту, необхідно визначити географічну широту та географічну довготу й абсолютну висоту певної кількості точок, а положення всіх інших -- відносно цих. Точки, закріплені на місцевості із точно встановленими плановими і висотними координатами, називають опорними пунктами, які поділяються на пункти планової основи та пункти висотної основи. Сукупність опорних пунктів дає опорну геодезичну мережу. Точність визначення координат опорних пунктів впливає на точність геодезичної основи карти.

Карта і масштаб

Масштаб, мірило (від нім. MaЯ -- міра, і нім. Stab -- палка) -- це відношення розмірів об'єкта, виконаних без спотворень, до інших номінальних значень[1]. Масштаб це число, що може бути більше 1, якщо розміри об'єкту менші розміру креслення, плану тощо (наприклад -- малюнки мікроорганізмів, креслення дрібних деталей) -- це називають масштабом збільшення, або менше 1 (плани будинків, топографічні та географічні карти, карти зоряного неба) -- масштаб зменшення. Масштаб з відношенням 1:1 називають масштабом натуральної величини.

Масштаби зображень на кресленнях слід вибирати з такого ряду (ГОСТ 2.302-68):

масштаби зменшення: 1:2; 1:2,5; 1:4; 1:5; 1:10; 1:15; 1:20; 1:25; 1:40; 1:50; 1:75; 1:100; 1:200; 1:400; 1:500; 1:800; 1:1 000

натуральна величина: 1:1;

масштаби збільшення: 2:1; 2,5:1; 4:1; 5:1; 10:1; 20:1; 40:1; 50:1; 100:1.

У разі необхідності дозволено використовувати масштаб збільшення (100n):1, де n -- ціле число. Виконуючи креслення на графічних пристроях ЕОМ, допускається використовувати масштаби зменшення 1:n та збільшення n:1, де n -- раціональне число (ГОСТ 2.004-88). Масштаб у відповідній графі основного напису слід позначити 1:1, 1:2, 2:1, 10:1 і т. д. На полі креслиника масштаб вказують у дужках поряд з умовною познакою зображення, наприклад: А-А (2:1), Б(5:10). Документи в електронній формі у своїй реквізитній частині мають містити реквізит, що вказує на масштаб зображення. У разі виведення документа в електронній формі на паперовий носій масштаб зображення має відповідати зазначеному в основному написі.

Мірило на картах та планах може бути представлене у числовому вигляді, іменованому, або графічно:

Числове мірило -- відношення довжини ліній на плані або карті до довжини відповідних ліній в натурі. Зображається у вигляді лінійного дробу, чисельник якого одиниця, а знаменник -- ступінь зменшення проекції. До прикладу, запис 1:5 000, або означає, що 1 см на плані відповідає 5 000 см (50 м) на місцевості. Крупнішим є те мірило, в якого знаменник менше -- 1:1 000 крупніше за 1:25 000. На топографічних планах і картах звичайно використовують такі мірила: 1:1 000, 1:2 000, 1:5 000, 1:10 000, 1:20 000, 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000 і дрібніше.

Йменоване мірило -- біля кожного числа записана назва одиниці вимірювання. Наприклад: в 1 см -- 2 км.

Лінійний масштаб 1:10 000

Поперечний масштаб 1:10 000 і методика вимірювання відстані

Графічні мірила поділяются на лінійні та поперечні.

Лінійне мірило -- відрізок, поділений на рівні частини, на якому біля кожної поділки вказане число, яке показує довжину відповідного відрізка в натурі.

Поперечне мірило -- номограма, збудована за принципом пропорційності відрізків паралельних прямих, які перетинають сторони кута.



Вертикальне мірило -- мірило для зображення абсолютних висот точок на топографічних профілях або вертикальних розрізах земної кори. Як правило, перевищує горизонтальне мірило у 2, 5, або 10 разів.

Точність масштабу -- відрізок горизонтального прокладення лінії, який відповідає 0,1 мм на плані. Значення 0,1 мм для визначення точності масштабу прийнято через те, що це мінімальний відрізок, який може розрізнити людське око. До прикладу, для масштабу 1:10 000 точність масштабу дорівнюватиме 1 м. В цьому масштабі 1 см на плані відповідає 10 000 см (100 м) на місцевості, 1 мм -- 1 000 см (10 м), 0,1 мм -- 100 см (1 м).

На картах і планах під чисельним масштабом підписують іменований масштаб, де за одиницю виміру на карті або плані приймають 1 сантиметр, а горизонтальну проекцію, яка йому відповідає на місцевості, виражають у метрах або кілометрах. Наприклад, для карти масштабу 1:25 000 іменований масштаб має вигляд «в 1 сантиметрі 250 метрів».

Графічний масштаб викреслюють у вигляді графіка, який спрощує переведення довжин відрізків на карті (плані) у довжини горизонтальних проекцій на місцевості. Графічний масштаб може бути лінійним і поперечним.

Лінійний масштаб - це відрізок прямої, поділений на рівні частини з підписами значень відповідних їм відстаней на місцевості (рис. 1). Відрізок, який визначає величину поділки прямої лінії, називають основою масштабу. Лінійний масштаб, який має основою відрізок а = 2 см, називається нормальним.

Першу основу ділять на 10 рівних частин і на правому її кінці пишуть нуль, а на лівому - число метрів або кілометрів.

Ліву крайню основу лінійного масштабу поділяють на 10 рівних частин. Ці частини називають найменшою поділкою лінійного масштабу. Точністю або ціною лінійного масштабу називають кількість метрів (кілометрів) на місцевості, яка відповідає найменшій поділці лінійного масштабу.

Для визначення відстані за допомогою лінійного масштабу на плані чи карті беруть відрізок розхилом циркуля-вимірника. Потім циркуль-вимірник прикладають до лінійного масштабу так, щоб ліва голка вимірника знаходилась в межах крайньої лівої основи, а права - на одному з штрихів лінійного масштабу, що відділяють цілі основи вправо від нуля. На рис. 1 заданий відрізок на плані відповідає горизонтальній проекції лінії на місцевості довжиною 325 м. При цьому величину відрізка, що становить частину найменшої поділки визначають на око.

Фізіологічні можливості людського ока обмежені. На плані чи карті в найбільш сприятливому випадку можна зобразити лише такі горизонтальні проекції ліній місцевості, яким у даному масштабі відповідає відрізок 0,1 мм і більше. Величину горизонтальної проекції лінії на місцевості, яка відповідає 0,1 мм на карті (плані) заданого масштабу називають граничною точністю масштабу.

Щоб підвищити точність лінійних вимірювань і відкладання відстаней на карті користуються поперечним масштабом. Поперечний масштаб будують таким чином. На прямій лінії, як і при побудові лінійного масштабу, відкладають декілька разів двосантиметровий відрізок (основу масштабу). З точок всіх основ проводять вверх вертикальні лінії; на крайніх лініях відкладають по десять однакових відрізків, наприклад, по 2 мм кожний, одержані в результаті цього точки з'єднують горизонтальними прямими. Крайні ліві основи масштабу зверху і знизу ділять на десять частин (по 2 мм). Між суміжними трансверсалями містяться горизонтальні відрізки рівні десятій частині основи. Між нульовою вертикальною лінією 0В і суміжною з нею трансверсаллю 0А містяться відрізки, довжина яких змінюється від одної сотої до одної десятої основи. Значення цих поділок підписують біля крайньої лівої вертикальної лінії масштабу, що полегшує користування ним. Такий масштаб називають нормальним сотенним масштабом.

Перед початком вимірювання з допомогою поперечного масштабу необхідно з'ясувати, яким відстаням на місцевості відповідають його основні поділки (основа, десята і сота частки основи), для чого необхідно відповідні довжини відрізків 2 см, 2 мм та 0,2 мм помножити на знаменник масштабу карти і одержаний результат виразити в земельних мірах довжини (табл. 1).

Щоб визначити віддаль на карті за допомогою поперечного масштабу, необхідно циркулем-вимірником відкласти на карті відрізок KL і перенести його на поперечний масштаб. Для цього праву голку вимірника встановлюють на вертикальну лінію так, щоб ліва голка зайняла положення на лівій основі. Переміщаючи вимірник таким чином, щоб дві голки знаходились на одній горизонтальній лінії, спостерігають за перетином лівої голки з похилою лінією.

Основними картографічними здобутками, по їхній ролі в науці і практиці, є географічні карти. Починаючи від зародження карти й на протязі всієї історії її удосконалення, в основі рішення по ній відповідних задач, було зіставлення в просторі та на плані місця розташування об'єктів та визначення їх координат. «Тоді як мікробіологу, що вивчає дрібні організми, приходиться насамперед піклуватися про одержання збільшеного зображення своїх об'єктів через мікроскоп, географу приходиться, навпаки, думати про одержання зменшеного зображення земної поверхні, якою і є карта» - казав географ М.М. Баранський.

Топографічні карти й плани по змісту відносяться до загальногеографічних карт, по призначенню вони багатоцільові, тому що використовуються при рішенні самих різних господарських і наукових завдань; потериторіальному охопленню це, в основному, карти окремих держав.

· Перетворіть числовий масштаб в іменований:

а) 1 : 500 Відповідь: а) в 1 см - 5 м

б) 1 : 1000 б) в 1 см - 10 м

в) 1 : 2000 в) в 1 см - 20 м

г) 1 : 500000 г) в 1 см - 5 км

! Необхідно пам'ятати: 1 м - 100 см,

1 км - 1000 м, тобто 1 км - 100000 см.

· Перетворіть іменований масштаб в числовий

а) в 1 см - 10 мВідповідь: а) 1 : 1000

б) в 1 см - 1 км б) 1: 100000

в) в 1см - 200 м в) 1 : 20000

г) в 1 см - 50 км г) 1 : 5000000

· Зобразіть у зошиті (масштаб 1 : 500) відрізки довжиною:

а) 50 мВідповідь: а) 10 см

б) 16,5 м б) 3,3 см

в) 20 м в) 4 см

г) 10,5 м г) 2,1 см

Масштаб 1 : 500 - числовий, переведемо його в іменований: в 1 cм - 5 м.

Пригадаємо, що показує масштаб. Він показує, у скільки разів відстань на папері менша за відстань на місцевості. Отже, відрізки довжиною

а) 50 м : 5 м = 10 см - на папері

б) 16,5 м : 5 м = 3,3 см - на папері

в) 20 м : 5 м = 4 см - на папері

10,5 м : 5 м = 2,1 см - на папері

Порівняння масштабів

· Який масштаб більший:

а) 1 : 20000 чи 1 : 70000;

б) 1 : 700000 чи 1 : 200000;

в) 1 : 4000000 чи 1 : 2000000.

Відповідь. Чим менша зображувана територія і чим більше подробиць її зображення, тим масштаб карти більший. Тому більший масштаб:

а) 1 : 20000 (а 1 : 70000 - дрібніший);

б) 1 : 200000;

в) 1 : 2000000

· Який масштаб дрібніший:

а) 1 : 8300000 чи 1 : 83000000;

б) 1 : 1000000 чи 1 : 200000;

в) 1 : 20000 чи 1 : 1000.

Відповідь. Чим більша зображувана територія і чим менша детальність її зображення, тим масштаб карти дрібніший. Тому, наприклад, в завданні

а) масштаб карти 1 : 8300000 більший, а масштаб карти - 1 : 83000000 дрібніший, і відповідно дрібнішими є:б) 1 : 1000000; в) 1 : 20000.

· Скільки часу потрібно автомобілісту, щоб подолати відстань між населеними пунктами, якщо вона на карті масштабу 1 : 1000000 становить 20 см, а швидкість автомобіліста 60 км/год.?

Розв'язання.

Щоб знайти час (t), необхідний автомобілісту, треба відстань (S), яку він подолає, поділити на його швидкість (v): t = S/v.

1) Щоб знайти відстань (S), треба спочатку числовий масштаб 1 : 1000000 перевести в іменований: в 1 см - 10км і тоді 10км * 20см = 200км - відстань між населеними пунктами на місцевості.

2) Отже, t = 200км / 60км/год = 3год. 20хв. - час, що потрібний автомобілісту для подолання відстані між двома населеними пунктами.

Визначення масштабів планів та карт за даними про відстані на місцевості та відрізками на карті, що відповідають цим відстаням

· Який масштаб плану, якщо відстань 1 км від школи до бібліотеки дорівнює:

а) 10см; б) 20см; в) 5 см ?

Розв'язання. Масштаб показує, у скільки разів відстань на плані, наприклад,

а) 10см менша за відстань на місцевості в даному випадку відстань 1 км (її переводимо у 100000см, тому що арифметичні дії можна виконувати лише над однаковими величинами).

Отже, шукаємо масштаб:

а) 100000см : 10см = 10000

Тому масштаб плану 1 : 10000 або в 1см - 100м.

б) 100000см : 20см = 5000

Тому масштаб плану 1 : 5000 або в 1 см - 50м.

в) 100000см : 5см = 20000

Тому масштаб плану 1 : 20000 або в 1см - 200м.

· Який масштаб карти, якщо

а) відстань на місцевості - 480км, а на карті вона становить 48 см;

б) відстань на місцевості - 8км, а на карті вона становить 2 см;

в) відстань на місцевості - 1000км, а на карті вона дорівнює 10 см.

Розв'язання.

а) 480км = 48000000см

48000000см : 48см = 1000000

Тому масштаб карти 1 : 1000000 або в 1см - 10км.

б) 8км = 800000см

800000см : 2см = 400000

Тому масштаб карти 1 : 400000 або в 1см - 4км.

в) 1000км = 100000000см

100000000см : 10см = 10000000

Тому масштаб карти 1 : 10000000 або в 1см - 100км

Основні властивості картографічного зображення земної поверхні

Картографічне зображення, одним з видів якого (поряд із глобусами, рельєфними картами й ін.) є карта, володіє рядом властивостей. Серед них треба насамперед назвати такі, як наочність і вимірність карти.

Наочність карти забезпечує зорове сприйняття подоби земної поверхні або окремих її ділянок, їхніх характерних рис і особливостей. Вимірність варто розуміти як можливість одержувати по карті кількісні характеристики зображених на ній об'єктів на основі певних вимірювальних дій.

Наочність і вимірність карти обумовлюються:

- наявністю певного математично зв'язку між багатомірними об'єктами навколо нас і їх плоским картографічним зображенням. Вона здійснюється за допомогою картографічних проекцій;

- відповідним ступенем зменшення лінійних розмірів зображених об'єктів, що залежить від масштабу;

- виділенням типових рис місцевості, що визначають її відмінні риси, шляхом картографічної генералізації;

- застосуванням для зображення земної поверхні особливої знакової системи - картографічних умовних знаків.

Одна з основних вимог, що пред'являються до карти, - збереження географічної відповідності між картографічним зображенням і реальною дійсністю, відображення її головних, типових рис, просторових взаємозв'язків об'єктів, географічної специфіки конкретної території.

Щоб забезпечити високий ступінь вимірності, карта повинна володіти достатньою для конкретних цілей геометричною точністю, під якою розуміється відповідність місця розташування, обрисів і розмірів об'єктів на карті й у дійсності. Чим менше зображувана ділянка земної поверхні, при збереженні розмірів карти, тим вище її геометрична точність.

Карта повинна бути достовірної, тобто відомості, що становлять її зміст на певну дату, повинні бути правильними, відповідати сучасному стану зображених на ній об'єктів. Сучасність, поряд з вірогідністю, можна розглядати і як властивість конкретної карти. Важлива характеристика карти - повнота змісту, що включає обсяг відомостей, що містяться у ній та їх різнобічність.

Карти класифікують по змісту, масштабу, призначенню, територіальному охопленню. Серед їхнього різноманіття виділяють групу загальногеографічних карт, що відображають сукупність основних елементів місцевості(ділянок земної поверхні): природних (рельєф, гідрографія, рослинний покрив і ґрунти) і соціально-економічних (населені пункти, промислові, сільськогосподарські, соціально-культурні й інші об'єкти, дорожня мережа й ін.).

Елементами карти, її складовими частинами, є:

- математична основа, що включає масштаб, геодезичну основу й картографічну проекцію;

- зміст, під яким розуміється сукупність показаних об'єктів і повідомлюваних відомостей;

- допоміжне оснащення (назва, легенда - умовні знаки і пояснення, що розкривають їхній зміст, різні графіки, довідкові дані й ін.).

Математична основа карт

Топографічні карти України видаються в масштабах 1:1 000 000 і крупніше. Вони становлять єдиний стандартний набір - масштабний ряд: 1:1 000 000; 1:500 000; 1:200 000; 1:100 000; 1:50 000, 1:25 000, 1:10 000.

Плани створюються у масштабах 1:5 000, 1:2 000, 1:1 000 і 1:500. Прийнятий масштабний ряд має коефіцієнт переходу від масштабу до масштабу (2,0...2,5). Коефіцієнт переходу забезпечує домірність різномасштабних карт і планів, спрощує їхнє зіставлення й зведення у єдину систему.

Найчастіше карти масштабу 1:200 000 і крупніше відносять до великомасштабних, 1:1 000 000…1:500 000 - до середньо масштабних. Однак існують і інші класифікації.

До математичних елементів (математичної основи) географічної карти належать: опорна геодезична мережа, проекція, масштаб, розграфлення, рамки і номенклатура.

Геодезична основа карт

Перехід від поверхні земного еліпсоїда до площини - складне математичне завдання, тому, розв'язуючи його, слід зважати на правильність відтворення форми географічних об'єктів, збереження відстані між ними тощо.

Положення спроектованих на еліпсоїд точок земної поверхні визначаються їхніми координатами.

Географічні координати - величини, що визначають положення точки на земній поверхні.

Географічна широта (j) - це кут між нормаллю (перпендикуляром) до земного еліпсоїда у даній точці та площиною екватора. Широти відлічуються від 0° до 90° від екватора на північ (північна широта) і на південь (південна широта).

Географічна довгота (l) - це двогранний кут між площиною початкового меридіана й меридіана, що проходить через дану точку (рис. 6.1).

Географічні координати:

широта (j) і довгота (l) на земному еліпсоїді

Отже, географічною широтою даної точки називається кут між проведеною з її нормаллю і площиною екватора, а її географічною довготою називається двогранний кут між площинами початкового меридіана і меридіана даної точки.

Розміри земного еліпсоїда і його положення стосовно геоїду можуть бути різними. Це положення визначають, зокрема, тим, що в якій-небудь точці, що називають початком координат, сполучають нормаль зі стрімкою лінією, перпендикулярної до поверхні геоїда. У різних країнах по-різному вирішували і вирішують ці питання. Тим самим, одержують різні координати пунктів опорної геодезичної мережі, з нанесення яких і починається побудова карти і від який залежить планове (у горизонтальному напрямку) положення всіх зображуваних на карті точок.

· Визначте довжину дуги 1ємеридіана.

Усі меридіани мають однакову довжину і форму півкола. Якщо коло має 360є, то дуга - півколо - меридіан - матиме 180є.

Згадаємо: коло (окружність) Землі дорівнює 40000 км, половина кола становитиме 20000км. Тоді можна обчислити довжину 1є меридіана в кілометрах:

20000км : 180є 111км.

· З риболовецького судна (Р, координати - 10є пд. ш., 80є сх. д.) поступив сигнал біди, який прийняли два кораблі «Схід» (С - 20є пд. ш., 80є сх. д.) і «Надія» (Н - 10є пд. ш., 90є сх. д.).

Визначте на контурній карті місцеположення кораблів. Обчисліть, який корабель знаходиться ближче до риболовецького судна, і визначте, в якому напрямі необхідно пливти кораблю-рятівнику.

Розв'язання.

Якщо об'єкти лежать на одному меридіані чи паралелі, то відстані між ними у кілометрах можна знайти, знаючи їх координати.

Коли об'єкти розміщені на одному меридіані і в одній півкулі, то достатньо від більшої географічної широти одного об'єкта відняти меншу географічну широту іншого об'єкта і різницю помножити на 111 км.

Коли об'єкти розміщені в різних півкулях, тоді широти об'єктів слід додати і теж помножити на 111км.

У нашому випадку судна Р і С лежать на одній довготі - 80є сх. д. і в одній півкулі (південній), тому

1) Р-С : 111км * (20є - 10є) = 1110км.

Коли об'єкти розміщені на одній паралелі в одній півкулі, необхідно від більшої географічної довготи одного об'єкта відняти меншу географічну довготу іншого об'єкта і різницю помножити на вказану на карті довжину дуги 1є паралелі в кілометрах, оскільки від екватора до полюсів вона зменшується, лише на екваторі завжди становить 111км.

Коли об'єкти розміщені у різних пікулях, тоді їх довготи слід додати і теж помножити на вказану на карті півкуль довжину дуги 1є паралелі.

У нашому випадку судна Р і Н лежать на одній паралелі - 10є пд. ш. і в одній півкулі - східній, тому

2) Р-Н : 109,6км * (90є - 80є) = 1096 км.

Відповідь. Ближче знаходиться корабель «Надія», він буде плисти на захід

0є 80є 90є

Р < Н

10є

20є С

· По телебаченню повідомили, що через місяць відбудеться фестиваль естрадної пісні. У якому місті це відбудеться і в якій державі?

Знайдіть на карті відповідь за координатами: 39 пн. ш., 105 зх. д.

Відповідь: м. Денвер, США.

· На дні затоки біля берегів однієї держави аквалангісти знайшли руїни древнього поселення. Спробуйте знайти це місце за координатами: 18 пн. ш., 93 зх. д.).

Відповідь: Затока Кампече, Мексика.

· Це місце відоме своїми таємницями і неприємними несподіванками. Знайдіть його на карті:32 пн. ш., 5° зх. д..

Відповідь: Бермудські острови.

· Підкоріть вершину гори за координатами:36пн. ш., 82 зх. д. Назвіть цю гору і найвищу її точку.

Відповідь: г. Мітчел,2037 м.

· У гирлі цієї річки видобувають «чорне золото». Знайдіть це родовище і назвіть річку за координатами: 29 пн. ш, 90 зх. д.

Відповідь: Нафта, р. Міссісіпі.

· Визначити протяжність Африки вздовж екватора, якщо 1=111,3 км.

Рішення:

Африка лежить між меридіанами 9° сх. д. і 43 ° сх. д.:

111,3км х (43 - 9)=111,3 км х34=3784,2 км.

· Визначити протяжність Південної Америки вздовж екватора, якщо 1=111,3 км

Рішення:

111,3км (81° - 48°)= 111,3 кмx33 = 3672,9 км.

· Визначити протяжність Південної Америки за 30 пд. ш.,

якщо 1=96,5 км:

Рішення:

96,5 км х (72 - 50) = 96,5км х 22= 2123 км.

· Визначити протяжність острова Нова Гвінея вздовж 140 сх. д. двома способами - за допомогою градусної сітки і за допомогою масштабу, якщо 1111 км.

Рішення.

1) Спосіб за допомогою градусної сітки:

111 км х (8-2°) = 111км х 6 = 666 км.

2)Спосіб за допомогою масштабу:

900км х 0,75 см = 675 км.

· Визначте протяжність Африки по 20-ому меридіану за градусною системою в градусах і кілометрах.

Географічна широта м. Рас-Енгела 32пн. ш.,

географічна широта м. Агульяс 35 пд. ш.,

1 = 111,3 км.

Рішення:

1) протяжність в градусах:

32 +35=67;

2)протяжність в км:

111,3 км х 67 = 7457,1км.

· Визначте протяжність Північної Америки по 10-ій паралелі за градусною сіткою в градусах і кілометрах (довжина дуги 1 по 10-ій паралелі -109,6км).

Рішення:

географічна довгота східної точки 78 зх. д.,

географічна довгота західної точки 36 зх. д..

1) протяжність в градусах:

78 - 36 = 42;

2)протяжність в км:

довжина дуги 1 на 10-ій паралелі -109,6 км

109,6 км х 42 = 4603,2км.

· Вирахуйте середню ширину басейну Амазонки,якщо його площа дорівнює 7,2 млн.км², а довжина 6,5 тис. км.

Рішення:

S=a*b, тому

b=S/a

b=7 200 000 км²:6 500 км=1107,7км.

Масштаб географічних карт

Масштаб - це відношення довжини ліній на карті (або плані) до довжини горизонтальної проекції відповідної лінії на поверхні земного еліпсоїда.

На топографічних планах і картах сферичність Землі практично не позначається. Їх масштаб постійний.

На дрібномасштабних географічних картах, де зображаються великі території, виникають спотворення.

Справа в тому, що при перенесенні зображення з сферичної поверхні Землі виникають розриви . Складаючи карту дрібного масштабу, їх треба уникнути. Для цього зображення в одних місцях розтягують, а в інших стискують.

...