Основна інформація про географічні науки, що вивчають Землю

Повінь -- високий і тривалий підйом рівня води в річці, який супроводжується затопленням заплави. Спостерігається кожного року в один і той же сезон. Під час повені річки мають найбільшу водність, на цей період припадає більша частина річного стоку. Повені викликаються весняним чи літнім таненням снігу й льоду. Часто повені пов'язані з довгими дощами в теплу пору року.

Паводок -- швидке, але короткочасне підняття рівня води в річці. На відміну від повені паводки виникають нерегулярно. Виникає зазвичай через інтенсивні дощі.

У далекому минулому береги наземних водойм, зокрема річок, найчастіше ставали місцями поселень людей, виникнення міст. Річки були головними шляхами сполучення. Вони використовувалися як транспортні артерії, якими на човнах та кораблях переправляли різні товари, худобу, людей. На річках будували водяні млини, сплавляли ліс. Деякі осередки залежали не лише від наявності річок як таких, а й від їхнього циклу. Зокрема, у Стародавному Єгипті чітко відстежувався цикл повеней Нілу, люди навіть навчилися передбачати їх наближення завдяки астрономічним спостереженням, оскільки на розливах Нілу ґрунтувався також сільськогосподарський цикл древніх єгиптян.

У наші дні річки набули ще більшого значення. Вони досі використовуються як транспортні шляхи, причому зі зростанням обсягів виробництва та видобувної промисловості, обсяги перевезень річковими суднами тільки зростають. Річки також досі залишаються важливими джерелами питної води. Нині вода річок використовується для роботи фабрик і заводів, для систем охолодження (зокрема, на АЕС). На річках будують гідроелектростанції. Також вода річок використовується для зрошення полів.

Річка як символ



Річка -- амбівалентний символ, що відповідає як творчій, так і руйнівній силі природи. З одного боку вона означає родючість, рух і очищення, а з іншого боку -- перешкоду, небезпеку, пов'язану з потопом, повінню. У низці міфологій ріка як символ деякого «стрижня» Всесвіту, світового шляху, пронизує верхній, середній і нижній світи, виступаючи як космічна (чи світова) ріка. Деякі традиції описують дві космічні ріки, що течуть паралельно (іноді з неба) і впадають у спільне море. В іншому варіанті з моря чи озера, що знаходиться в центрі Всесвіту, випливають головні ріки чи одна ріка. Джерела знаменитої в якомусь відношенні ріки часто відносилися до якої-небудь надприродної сфери; наприклад, джерело Нілу -- до священної ущелини, а ключових рік Азії (Брахмапутра, Ганг, Інд і Амудар'я) -- до світової гори Міру.

Широко поширена в різних традиціях ідея чотирьох сторін світу, що задають структуру простору. В індуїзмі чотири ріки раю течуть з гори Міру, утворюючи горизонтальний хрест земного світу і співвідносячись з чотирма елементами, чотирма фазами циклічного розвитку, чотирма епохами (югами). Чотири ріки, що вказують сторони світу, відомі в шумеро-семітській традиції, у біблійних легендах, є вони й у мусульманській традиції; згадані чотири ріки й у «Молодшій Едді». Чотири ріки раю, що течуть у напрямку чотирьох сторін світу, беруть початок у джерелі чи колодязі біля коренів Дерева Життя або в скелі під ним у центрі раю.

Для багатьох великих цивілізацій, добробут яких залежав від зрошення полів природними водами, ріки були важливими символами родючості, очищення і відновлення. Ріка -- артерія землі і джерело життя для людей осідлих культур. Загальноприйняте уявлення про райські потоки, що течуть від Дерева Життя, є метафорою божественної енергії, духовної їжі, творчої сили, що витікає зі свого неявного джерела в явне і підживлює весь Всесвіт. Своїм плином, динамікою розливів ріка визначає вирішальні для людського існування періоди часу, символізуючи світовий потік явищ, плин життя, необоротний перебіг часу і, як наслідок, втрату чи забуття. Вона є символом постійної мінливості: «Не можна двічі ввійти в ту саму ріку».

Нерідко ріки уявлялися як кордони, перешкоди, що розділяють світи живих і мертвих, вхід у підземне царство, рубіж між своїм простором і чужим. Виток ріки має те ж символічне значення, що й ворота чи двері. Воно забезпечує доступ в інше царство, в океан єдності. Мотив вступу в ріку означає початок важливої справи, подвиг; переправа через ріку -- завершення подвигу, знаходження нового статусу, нового життя. В обрядах переходу і при «подорожах» з одного стану в інший, рух звичайно мислиться як переправа з одного берега ріки на іншій. Ріка може виступати символом очищення та зцілення. Так, «повернення до джерела» -- це повернення до споконвічного, райського стану з метою знайти просвітлення. Вода рік є священною: нею хрестять при першій присвяті, змивають гріхи, очищають тіло й душу, вона знімає утому -- фізичну і душевну.

Хапі -- уособлення Нілу

Бог Хапі, у Стародавньому Єгипті Ніл, «велика ріка», завжди був джерелом життя, загальним надбанням двох земель -- Верхнього і Нижнього Єгипту. Широко відомий вислів Геродота: «Єгипет -- дарунок Нілу». У багатьох текстах підкреслюється космічність Нілу, його підземний і небесний характер. Існували уявлення, згідно з якими по небесним Нілом вдень пливе човен Сонця. Під землею теж є Ніл, ним Сонце, сівши за обрій, подорожує вночі. Образ підземного Нілу був тісно пов'язаний зі смертю, з душами померлих і судом над ними в потойбічному світі. Звертаючись до бога, єгиптянин говорив: «Ти створив Ніл у пеклі й вивів його на землю за бажанням своїм, щоб продовжити життя людей, подібно тому, як ти дарував їм життя, створивши їх».

Хапі був образом Нілу, що протікав на землі. Він шанувався як «високий Ніл, що дає життя всій країні своїм харчуванням», як той, хто подає вологу і врожай. Згідно з переказом печера, звідки бог стежив за підвладною йому рікою, знаходилася небагато південніше Асуана, на острові Біга біля першого порога. Сам Ніл населяли добрі й злі божества в образі тварин: крокодилів, гіпопотамів, жаб, скорпіонів, змій. Батьком Хапі був первісний океан Нун. Свято, присвячене Хапі, починалось з початком розливу Нілу. У цей день йому приносили жертви, у ріку кидали сувої папірусу з перерахуваннями дарунків.

У Месопотамії водяна стихія вселяє жах, тому що несе із собою руйнування, загрожує смертю людям, розмиває пагорби, на яких побудовані храми богів. За чотири тисячоліття до наших днів так описували грізні повені Тигру і Євфрату: «Нікому не зупинити пожираючий усе потік, коли небо гримить і тремтить земля…» З іншого боку, коли розливаються Тигр і Євфрат, пишно розцвітає життя рослинне і тваринне. Силу прісних вод, рік, ставків і дощів у Шумерів уособлював бог Енкі. Звичайно Енкі зображується з двома потоками -- Тигром і Євфратом, що падають з його пліч чи з вази, яку він тримає в руках. Богу Енкі було доручено облаштування космосу. Він встановив водяний режим Євфрату і Тигру, відокремив болота від моря. Відповідно до міфу бог Енкі разом з богинею Нінмах виліпив людей з річкового мулу; незважаючи на дану клятву тримати таємницю, він попередив Атрахасіса про потоп.

Головною рікою ведійскої сакральної географії є Сарасваті. Вона благодатна, повноводна, стрімка; її потік величчю перевершує всі інші води; її вода очищує, зцілює, приносить дарунки, їжу, нащадків, життєву силу, безсмертя. Сарасваті -- богиня священної мови, тому опікується співаками й поетами.

Скульптура Ґанґи в Національному музеї у Нью-Делі

Верхів'я річки Ганг

Для індусів ріка Ганг уособлює собою Гангу, богиню очищення. Божественна Ганга -- осьовий символ Всесвіту, небесна ріка, що вилилася на землю. Коли Ганга падала з неба, її прийняв Шива, щоб вона не зруйнувала своєю вагою землю, а з його голови вона стікала вниз сімома потоками. Злившись з океаном, Ганга пішла в підземний світ -- паталу. Вона зображується сидячи на фантастичній морській тварині -- макарі, із посудиною, наповненою водою, і з лотосом у руках. Один із синів Ганги став відомим під ім'ям Бхішми -- наставника пандавів і кауравів в епосі «Махабхарата». Щороку прочани роблять довгі і важкі подорожі до Гангу в надії, що їхні гріхи будуть змиті, якщо вони викупаються в цій священній ріці чи нап'ються її води. Індуси також вірять, що якщо вони будуть кремовані на берегах Гангу, а їхній попіл розвіяний над рікою, то їх душі будуть виключені з циклу нових народжень і зможуть досягти нірвани.

Хуанхе -- Жовта річка

У Давньому Китаї ріка виступала символом вічного життя. Вважалося, що існування держави безпосередньо залежить від гір і рік: якщо гори валяться, а ріки висихають, то це провіщує її загибель. Завдання правителя полягає в регулюванні потоку вод, тим більше що керувати людьми за китайськими поняттями -- все одно що керувати водами. Так, великий Юй, легендарний правитель, у боротьбі з повінню проклав ріки і канали, що доходили до Східного океану і збереглися й донині. А дійшовши до великої ріки Хуанхе, Юй зустрів там річкового духа Хе-бо, що дав Юю камінь, на якому було зображено план боротьби з повінню. Відповідно до легенд, Хуанхе, «Небесна ріка» і Чумацький Шлях, зливаються десь на краю світу. Колись це була одна ріка, що розділяла світ небесний і світ земний. На її берегах зустрілися Небесна ткаля і Волопас; з історією їхнього кохання і розлуки в Китаї і в Японії пов'язане традиційне свято зустрічі закоханих у сьомий день сьомого місяця на мосту із сорочих хвостів. Вважалося, що люди, які потонули в річці, ставали її феями і духами. У поганому настрої вони влаштовували повені, здіймали бурі. Існують легенди про боротьбу відважних героїв з цими річковими духами: Чі Бін боровся з драконом, що жив у річці й щороку забирав двох молодих дівчат, стрілець І -- з Хе-бо, який завдавав людям лиха.

У скандинавському епосі всі ріки беруть початок із джерела, яке називається Киплячий Казан. Вода в нього стікає з «дубових кінчиків рогів» чудесного оленя. Цей олень, Ейктюрнір, «стоячи на Вальгалі, поїдає листя зі світового дерева Іггдрасиль». Потік Киплячий Казан знаходиться в середині царства мертвих, а біля самих воріт Хель, біля пекла, тече ріка Г'єль -- «гучна». Мерці, що бредуть до Хель, повинні вбрід подолати цю ріку.

Гюстав Доре. Океаніди

У грецькій міфології Океан -- це божество ріки, що оточує землю і море. Зі своєю дружиною Тефідою він породив три тисячі дочок -- океанід і стільки ж синів -- річкових потоків. Океан відомий своїм миролюбством і добротою, він не брав участі у битві титанів проти Зевса і зберіг свою владу, а також довіру олімпійців. Його мудра дочка Метіда -- дружина Зевса. Океан омиває на крайньому заході кордони між світами життя і смерті.

Щоб потрапити до Аїду, царства мертвих, душам померлих необхідно було перебороти підземні ріки. Кокіт, Стікс, Ахеронт, Пиріфлегетон. Вогненна ріка Пиріфлегетон (Флегетон) оточує Аїд. Через Ахеронт Харон перевозить душі померлих. Кокіт (Коцит, «ріка плачу») вирізняється крижаним холодом. Лета, уособлення забуття, -- ріка в царстві мертвих, випивши воду якої, душі померлих забувають своє минуле життя. Клятва водою Стікса -- найстрашніша: бог, що порушив її, карається дев'ятирічним вигнанням. Під час розбратів боги за наказом Зевса промовляють клятви над водою Стікса, що приносить Ірида.

У християнській міфології вважається, що ріки, як нагорода людям, прокладаються в пустелі, висікаються зі скелі; як покарання -- висушуються, перетворюються на пустелю, на смолу, на кров, наповнюються гадами. У християнстві чотири ріки раю, що витікають з однієї скелі, символізують чотири Євангелія, що йдуть від Христа, а також є метафорою божественної енергії і духовної їжі, що підтримують весь Всесвіт. Ці «ріки води життя» таємниче підмішуються до вод землі і підсолоджують їхню гіркоту. Раннє християнське мистецтво зображує Христа чи Агнця, що стоїть на вершині гори, з якої виливаються чотири потоки. Хресні купелі часто прикрашаються символічними зображеннями райських рік, а вода для водохрещення символізує священну воду Йордану, у якому Іоанном був хрещений Ісус.

У геральдичному мистецтві ріки означають, що «засновник роду такого шляхетного походження або на службі свого пана здійснив велику подорож через море, або першим переправився через ріку, атакуючи чи переслідуючи ворога, або який інший похвальний вчинок на воді вчинив. Так само як і понині рухливі води не терплять у собі ніякої падалі і гнилості та викидають їх неспокійною хвилею, так само і духи небесні не зволікають і випліскують тих, хто втомлює їх своїм пустомельством. Світлі води очищають від усякої нечистоти, подібно вірному другу, що вкаже не тільки на пороки, але й на шлях порятунку».

Під час вивчення теми „Гідросфера" учні знайомляться з таким поняттям, як падіння річки та похил річки.

Падінням річки називають перевищення рівня її витоку над гирлом, виражене в метрах. Падіння ж на окремій ділянки річки - це різниця висоти між двома точками, взятими на певній відстані одна від одної.

Падіння річки визначають за формулою:

П = h₁ - h₂

де П - падіння річки; h₁ - висота витоку; h₂ - висота гирла.

Наприклад, висота витоку Південного Бугу становить 321 м над рівнем моря, а гирло знаходиться на висоті 0 м від рівня Чорного моря; падіння Південного Бугу дорівнює: 321 м - 0 м = 321 м; падіння на окремій ділянці Південного Бугу від його витоку до м. Первомайська, де уріз води в річці над рівнем моря становить 32 м, дорівнює: 321м - 32м = 289 м.

Похилом річки називають відношення її падіння ( в сантиметрах) до довжини річки ( в кілометрах) похил річки обчислюють за формулою:

Пр = П/L

де Пр - похил річки; П - падіння річки, L - довжина річки.

Так, довжина річки Південний Буг 806 км. Середній похил річки:

32 100 см : 806 км = 39,8 см на км довжини річки. При такому незначному похилі швидкість течії невелика. Це рівнинна річка. Величина похилу залежить від рельєфу, а від неї залежить швидкість течії річки.

Задача . Визначте падіння і похил річки, довжина якої 3000 км, висота

Витоку - 260м, а гирла - (-20м)

Дано: Розв'язання:

L = 3000 км П= h₁ - h₂ = 260 - (-20м) = 280м;

h₁ = 260 м Пр = 28 000 см : 3 000 км = 9,3 см/км.

h₂ = - 20 м

Падіння - ? ( П)

Похил - ? ( Пр)

Відповідь: падіння річки дорівнює 280 метрів, а похил річки дорівнює 9,3 см на кілометр довжини.

Для практичних цілей ( судноплавства, водопостачання населених пунктів, будівництва ГЕС, зрошення полів) важливо знати витрату води в річці.

Витрата води - це об'єм, що проходить через поперечний переріз водотоку за одиницю часу. Як правило, витрати води в річці обчислюють у літрах за секунду (л/с) або в кубічних метрах за секунду ( мі/с).

Витрата води в річці W (мі/с) дорівнює площі поперечного перерізу річки S (мІ), помноженій на швидкість течії V ( м/с).

Отже,

W= S*V

Витрата води в річках неоднакова протягом року. Найбільшою вона буває під час повені або паводка. Скажімо, на рівнинних річках України найбільша витрата води навесні, під час танення снігу.

Задача Ширина річки - 20 м, середня глибина - 1,5 м, швидкість течії річки - 2 м/с. Визначте витрату води в річці на цій ділянці.

Дано: Розв'язання:

Ш річки = 20 м Витрату води визначаємо за формулою:

h = 1,5 м W= S*V, у цій формулі нам невідома S:

V = 2 м/с S = Ш * h;

W річки - ? S = 20 м * 1,5м = 30 мІ; W= 30 мІ * 2 м/с = 60 мі/с.

Відповідь: витрата води в річці на даному відрізку дорівнює 60 мі/с.

На річках установлюють гідрометеорологічні пости. Вони ведуть постійні спостереження за погодою і станом річки. У різні пори року вимірюють витрату води за одну секунду, обчислюють середньодобові її величини, а потім середньорічну витрату.

Найбагатоводніша річка України - Дніпро. Її середньорічна витрата в гирлі майже 1 700 мі/с.

Витрату води в річці за рік називають річним стоком.

Якщо нам відомо витрати води за секунду, то, знаючи кількість секунд у році, ми можемо визначити середню величину річного стоку.

Величина річного стоку визначається за формулою:

R = W * t

де R - річний стік, W - витрати води, t - час (кількість секунд в році). Вимірюється ця величина у кубічних метрах або кубічних кілометрах.

Задача Визначте річний стік річки Дніпра, якщо його пересічна витрата води у гирлі становить - 1 700 мі/с.

Дано: Розв'язання:

W = 1 700 мі/с Кількість секунд у році -

1 рік = 365 діб 60 сек*60 хв*24 год*365 діб = 31 536 000 сек;

R річний стік - ? R = 1 700 мі/с * 31 536 000 = 5361120 * 10⁴ мі/рік

Відповідь: річний стік Дніпра дорівнює 5361120 * 10⁴ мі/рік, або 53,6 кмі/рік.

Якщо відомі показники річного стоку й кількість секунд у році (60 сек*60 хв*24 год*365 діб = 31 536 000 сек), то можна визначити витрати води в річках.

Задача Визначте витрати води в річці Тиса, якщо її річний стік становить 6,3 кмі.

Розв'язання: Якщо річний стік становить 6,3 кмі, а кількість секунд у

році 31 536 000 сек, то 6,3 кмі : 31 536 000 сек = 199,8 мі/сек.

Відповідь: витрати води в річці Тиса становлять 199,8 мі/сек.

Величина річного стоку річок залежить передусім від клімату. На півночі України, де К > 1, річки повноводні, у них великий річний стік. На півдні та південному сході, де К < 1 , менший і стік. На величину стоку впливають також геологічна будова басейну річки, його рельєф, ґрунтовий і рослинний покрив. Якщо територія басейну складається з щільних кристалічних гірських порід, то стік більший. Пухкі породи вбирають воду - і стік менший. На рівнинних територіях стік менший, а в гірському рельєфі стік більший. Коли на берегах річок поширений лісовий покрив, то він затримує й зменшує стік.

Визначити витрати води за добу в гирлі річки, що тече із швидкістю 0,9 м/с, має середню глибину 1,6 метра, ширину по водній поверхні 10,5 метрів, а по дну - 5,5 метрів.

Розв'язання

Витрату води визначаємо за формулою:

W = S • V,

де W - це вирата води, S - площа поперечного перерізу річки (мІ), V - швидкість течії річки (м/с).

Визначаємо площу поперечного перерізу річки: S = Ш • h, де Ш - ширина річки, h - глибина;

Ш = (10,5 + 5,5) : 2 = 8 (м);

S = 8 • 1,6 = 12,8 (мІ).

Оскільки 1 год становить 3600 секунд, то доба має 24 • 3600 = 86400 секунд.

Визначаємо витрату води за добу:

W = 12,8 • 0,9 • 86400 = 995328 мі/добу.

Відповідь: витрата води в гирлі річки дорівнює 995328 мі за добу.

8. ГЕОЕКОЛОГІЯ

Геоеколомгія (від грец. гещ -- Земля, грец. гпЯкпт -- дім, грец. льгпт -- знання) -- розділ географії, який вивчає геосистеми різних ієрархічних рангів -- до біосфери включно.

У широкому трактуванні -- ландшафтна екологія.

Розділи екології

Загальна екологія

Демекологія * Аутекологія (екологія грибів, екологія рослин, екологія тварин, екологія мікроорганізмів) * Синекологія * Глобальна екологія * Системна екологія * Глибинна екологія * Енвайронменталізм * Мегаекологія

Екологія природних систем

Екологія ґрунтів * Екологія пустель * Екологія степів * Екологія тундр * Лісова екологія * Екологія атмосфери * Екологія гідросфери * Екологія літосфери * Екологія гір * Екологія океанів * Ноосферологія

Людина і довкілля

Екологія людини * Медична екологія * Соціальна екологія * Екологія міста * Інженерна екологія * Промислова екологія * Сільськогосподарська екологія * Техноекологія * Охорона природи

Екологія та інші науки

Геоекологія * Гідроекологія * Еволюційна екологія * Екологічна безпека * Екологічна демографія * Екологічна деонтологія * Екологічна економіка * Екологічна експертиза * Екологічна психологія * Екологічна хімія * Екологічний аудит * Екологічний інжиніринг * Екологічний менеджмент * Екологічна освіта * Екологічна політика * Екологічне право * Екологічна психологія * Ландшафтна екологія * Палеоекологія * Радіоекологія

У визначенні поняття природи застосовується безліч різних підходів, однак ми будемо розглядати основні з них -- у широкому і більш вузькому сенсі.

Поняття природи

У широкому сенсі природа є об'єктивною реальністю, яка оточує людського індивіда і існує поза свідомістю самої людини. У вузькому розумінні -- це весь матеріальний світ, за винятком людського суспільства, який представляє собою сукупність природних умов необхідних для існування людини.

Людське суспільно слід розглядати окремо від природи, але визнаючи їх нерозривний зв'язок і взаємодія.

Біосфера і ноосфера

Взаємодія людини і природи. Важливу роль в аналізі і розумінні взаємодії навколишнього середовища і людини зіграли вчення знаменитого наукового діяча В. І. Вернадського про ноосферу та біосферу. На думку вченого біосфера -- це система, що представляє собою сукупність всіх живих організмів, а також їх взаємодію з неживою природою.

Біосфера є єдиним цілісним живим організмом, який живиться за рахунок енергії сонця. Активна еволюція біосфери зупинилася після появи на планеті першої людини. Діяльність людського суспільства принесла в існування навколишньої природи незворотні зміни, які збільшувалися в ході активізації господарської діяльності. Зупинка розвитку біосфери зумовила її перехід в інший стан під назвою ноосфера.

Під поняттям ноосфери Вернадський припускав трансформацію біосфери, в якій знайшов місце фактор людського розуму. Ноосфера вносить в біологічну еволюцію Землі такі явища як освіта, мистецтво, образи, думки і знання.

Людська діяльність не може відбуватися окремо від біологічних процесів планети, тому, щоб уникнути порушення природного балансу, слід здійснювати впровадження науково-технічного прогресу в рамках єдиної биосферной системи.

На жаль, сучасному суспільству не доступні подібні шляхи балансування, тому на сьогоднішній день поняття біосфери і ноосфери продовжують існувати окремо.

Взаємодія людини і навколишнього середовища

Сучасне взаємодія людини і навколишнього середовища не можна назвати взаємовигідним. За останні два століття водні, лісові та мінеральні ресурси планети значно зменшилися. Для гармонізації цих відносин, людському суспільству в першу чергу слід шукати альтернативні джерела видобутку енергії, не використовуючи при цьому ні рослинний, ні тваринний світ, ні блага земних надр.

По-друге, людство має повністю виключити війни та інші конфлікти, які ведуть до самознищення людства -- це порушує духовний баланс біосфери і ноосфери. Життєдіяльність людини має стати максимально автотрофної -- загальне існування з природою, який передбачає повну відмову від її благ. Така ідеальна модель розвитку людства досить приваблива, але варто визнати, що на даний момент світове суспільство занадто далеко від її реалізації.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бруевич П.Н., Самошкин Е.М. Геодезия. - М.: Недра, 1985. - 343 с.

2. Земледух P.M. Картографія з основами топографії. - К.: Вища школа, 1993. - 456 с.

3. Кравців С.С., Лозинський В.В. Методичні вказівки і завдання з курсу "Топографія" (І розділ). - Львів: ЛДУ, 1998. - 40 с.

4. Курс инженерной геодезии / Под ред. В.Е. Новака. - М.: Недра, 1989. - 429 с.

5. Лозинський В.В. Топографо-геодезична термінологія (довідкове видання). - Львів, 2002. - 77 с.

6. Лозинський В.В., Іванов Є.А., Гусак М.М. Топографічний практикум. Частина І. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. - 96 с.

7. Найдин И.Н., Найдина К.В. Руководство к практическим занятиям по геодезии. - М.: Недра, 1991. - 208 с.

8. Поклад Г.Г. Геодезия. - М.: Недра, 1988. - 304 с.

9. Топографія з основами геодезії / За ред. А.П. Божок. - К.: Вища школа, 1995. - 275 с.

10.Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. -- Донецьк: Донбас, 2004. -- ISBN 966-7804-14-3.

11. Біланюк В. І. Практикум із загальної гідрології

12. Максимович Н. И. Днепр и его бассейн. -- К.:, 1901;

13. Огиевский А. В. Гидрология суши (Общая и инженерная). -- М.: Государственное издательство сельскохазяйственной литературы, 1952;

14. Глушков В. Г. Вопросы теории и методы гидрологических исследований. -- М.:, АН СССР, 1961;

15. Матушевский Б. Ф., Прох Л. З., Гидрометеорологическая служба Украины за 50 лет Советской власти. -- Ленинград:, Главное управление гидрометеорологическоі службы при Совете Министров СССР. Гидрометеорологическое издательство, 1970;

16. Чеботарев А. И. Гидрологический словарь. -- Ленинград:, Гидрометеоиздат, 1978;

17. Гидрология и гидрохимия Днепра и его водохранилищ / А. И. Денисова, В. М. Тимченко, Е. П. Нахшина и др. -- К.: Наукова думка, 1989. ISBN 5-12-000805-4;

18. Вишневський В. І. Річки і водойми України. Стан і використання. -- К.:, Вікол, 2000;

19. Українські гідрологи, гідрохіміки, гідроекологи: Довідник / Хільчевський В. К., Осадчий В. І., Гребінь В. В., Манукало В. О., Самойленко В. М.-- К.: Ніка-Центр, 2004.

20. Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія : Збірник наукових праць -- 2004, Т.6;

21. Гідрологія / Енциклопедія сучасної України. -- К.: Поліграфкнига, 2006, Т.5;

22. Гідрологія / Екологічна енциклопедія. -- К.:, Центр екологічної освіти та інформації, 2007, Т.1;

23. Загальна гідрологія: Підручник. / за ред. В. К. Хільчевського і О. Г. Ободовського. -- К.:, ВПЦ «Київський університет», 2008;

24.Гребінь В. В. Сучасний водний режим річок України (ландшафтно-гідрологічний аналіз). -- К.:, Ніка-Центр, 2010.

25. Хільчевський В. К., Осадчий В. І., Курило С. М. Основи гідрохімії. -К., 2012.

26. Сайт українського гідрометеорологічного центру.

27. http://svitgeo.pp.ua/index.php

27. geography.in.ua -- інформаційна підтримка фахівців у сфері геотехнологій.

28. Vseslova.com.ua

29. Хромов С. П. Метеорология и климатология для географических факультетов. -- Л.: Гидрометеорологическое изд-во, 1964.

30. Гончаренко С. У. Фізика атмосфери. К., 1990. 124 с.

31. Стехновський Д.І. Навігаційна гідрометеорологія 1977р

32.Купрін А. М., Говорухин А. М., Гамезо М. Ст, Довідник по військовій топографії, М., 1973:

33. Картографія з основами топографії, під ред. А. Ст Гедиміна, ч. 1--2, М., 1973; Соколова Н.А.

Размещено на Allbest.ru

...