Характеристика природно-рекреаційних ресурсів Карпатського рекреаційного району

Стрий.

Одна з найбільших правих приток Дністра. Починається кількома струмками на схилах г. Станеш (1150 м) у Верховинських Карпатах. Довжина - 232 км, площа - 3060 км2, Похил - 3,2 м/км. Стрий перетинає різні морфо - тектонічні структури, тому він часто змінює напрям, утворюючи круті, глибоко врізані меандри. Долина вузька (0,3-0,5 км) і глибока (до 250 м). Круті схили її вкриті густим лісом. У верхів'ї має гірський характер. Нижче гирла Опору Стрий виривається на простори передгірної рівнини і утворює тут широке (до 200 м) русло і широку (до 5 - 6 км) долину. Живлення дощове і снігове. Річка Стрий має паводковий режим.

Тиса.

Найбільша ліва притока Дунаю, утворюється при злитті Білої і Чорної Тиси 4 км на північ від м. Рахова. Протікає крім України також по території Угорщини, нової Югославії, частково тече по кордону України з Румунією. Довжина 966 км, з них 223 км знаходиться в межах Закарпаття, площа - 153 тис. км2, в Україні - 11,3 км². У верхів'ї долина вузька, при злитті з Чорною Тисою вона значно розширюється, але зберігає гірський характер. Типово гірський характер Тиса має до Великого Бичкова. Падіння русла тут не менше 4,5 м/км, швидкість течії - 3 м/сек. Ріка бурхлива і стрімка. Нижче Тиса тече майже в широтному напрямі вздовж краю Хустської улоговини. Долина розширюється до 8 - 9 км. Падіння русла зменшується до 1,8, а швидкість течії - до 2 м/сек. Ширина русла 50 - 100 м, глибина - 2 м. Русло звивисте, розбите на рукави, які відділяють окремі острівки. Нижче Хуста Тиса проривається через Вулканічний хребет, утворюючи так звані «Хустські ворота». Круті і високі схили звужують долину до 1,3 км. Нижче Виноградова Тиса набуває рис спокійної, плавної рівнинної ріки. Тільки заплава річки має ширину 10-12 км. Тут Тиса спокійна, широка, рівнинна красуня. Водний режим Тиси нерівномірний. Весняні повені змінюються літніми, а потім - осінніми. Рівні води над меженню піднімаються до 4 м. В 1970 р. було зафіксовано високий паводок. Спад води спостерігається взимку. Каламутність води досягає 80 - 85, макс. - 220 г/м³. Замерзає Тиса лише нижче Виноградова. Найбільшими правими притоками Тиси є Уж (133 км), Латориця (191 км), Боржава (106 км), Ріка (82 км), Теребля (80 км), Тересва (56 км), ліва - Батар. У верхній течії всі вони мають характер стрімких гірських річок, що течуть у вузьких, глибоких долинах, прориваючись через хребти і гірські гряди. При виході на рівнину долини їх розширюються, течія сповільнюється.

Уж.

Ліва притока Латірця, протікає на території України та Словаччини. Бере початок з джерела на пд. зх. схилах Вододільного хребта, нижче по течії перетинає Полонинський хребет та Закарпатську низовину. Довжина - 133 км, площа - 2770 км² (в Україні відповідно 107 і 2010). Ширина - 15 - 30, коло м. Ужгорода - 135 м. Похил - 7,2 м/км. Живлення мішане, річка має паводковий режим. Пересічна витрата води - 29 м3/с. При узбережжі є 2 ГЕС, гребля. Береги місцями укріплені. На цій річці стоїть і отримало від неї назву м. Ужгород.

Черемош.

Одна з найбільших правих приток Пруту. Тече на межі Івано-Франківської та Чернівецької областей. Утворюється від злиття Білого і Чорного Черемошів в с. Устеріки у Верховинському зниженні. Починаються ці річки в найнеприступнішій частині Українських Карпат - у Чивчинських горах на висоті 1680 м - і течуть у вузькій, ущелиноподібній у верхів'ях долині. Довжина - 80 км, площа басейну - 2565 км2, похил - 3,3 м/км. Основна права притока - Путила. Живлення дощове та снігове. Витрата води у гирлі - 29 м3/с., місцями обваловані, [14].

На території Закарпаття розташовані 137 озер. Вони мають різне походження улоговин. Найбільше серед них озер з льодовиковим походженням улоговини. Вони розташовані високо у Карпатах, в улоговинах, що залишились після проходження льодовиків, саме тому мають невелику глибину. Найбільшими серед них єАпшинецьке, Ворожеське та Бребенескул, зокрема останнє розмашоване на висоті 1801 м над рівнем моря та є найвисокогірнішим в Україні.

До озер вулканічного походження відносять Синє, Липовецьке та Ворочівське. Найвідомішим озером загатного походження в області є Синевир. Воно є найбільшим в Українських Карпатах, його площа становить 7 га. Озеро є популярним туристичним об'єктом Закарпаття. Ставків, водосховищ та каналів на території області небагато. Водосховищ - 9. Найбільшим серед них є Вільшанське водосховище на р. Теребля біля с.Вільшани, з якого вода подається водоводом (3,6 км) через Бовцарський хребет у р. Ріка (притока Тиси) для роботи турбін Теребле-Ріцької ГЕС.

На території району налічується 584 ставки, загальною площею 1617 га, об'ємом 22,0 млн. мі. Переважно у ставках займаються розведенням риб. Болота займають невелику площу. Вони є переважно високогірними.

За запасами підземних вод Закарпатська область вважається найбагатшою областю України. На Закарпатті їх відомо 360 джерел. Вони мають великі лікувальні властивості. Найбільш поширені серед них вуглекислі, залізисті, миш'яковисті, сульфідні та йодно-бромні. На основі цих вод на території оласті збудовані лікувальні санаторії. Окремі з джерел цих вод розливаються. Закарпаття володіє досить значними запасами термальних вод. Їхні джерела розташовані приблизно на лінії Ужгород-Берегово. Всього їх нараховують близько 50. Найбільшими серед них є Берегівське, Косинське, Ужгородське та інші. Їхні властивості з лікувальною метою застосовують у окремих санаторіях та курортах Закарпаття. Потенційно їх можна використовувати для опалення будинків та виробництва електроенергії, [15].

2.3 Лісові рекреаційні ресурси

Карпатський регіон в межах України - унікальна природна гірсько-лісова екосистема, яка займає 37,0 тис. км², або 6,1% від усієї території країни. Це своєрідні «легені», де формуються три чверті стоків Дністра, Прута, Тиси та інших великих європейських рік. Найціннішим природним ресурсом регіону є ліс, який займає особливе місце. Це найдосконаліший природний комплекс, який продукує понад 20 тисяч видів продукції. Він є регулятором клімату, має незамінне водо- і ґрунтозахисне значення, є місцем рекреації, туризму, оздоровлення людей та ін. Ліси Українських Карпат характеризуються високою продуктивністю. Середньорічне нагромадження біомаси лише стовбурової деревини і гілок, без врахування органічної маси кореневих систем, підросту, підліска і трав'яного покриву, становить для окремих деревних порід 5,8-8,2 м³/га. Лісові насадження Карпат щороку поглинають 12,8 млн. т вуглекислого газу і виділяють 9,8 млн. т кисню. В середньому 1 га лісу поглинає за рік 8 т вуглекислого газу і виділяє 6,1 т кисню. Для порівняння можна відмітити, що в Свердловській області 1 га лісу через значно менше нагромадження органічної маси виділяє за рік близько 2 т кисню, або втричі менше. Біологічна активність кисню залежить від ступеня його іонізації. Іонізоване повітря підвищує активність дихальних ферментів, знімає втому, поліпшує самопочуття, сприяє лікуванню бронхіальної астми, гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, легеневого туберкульозу. В лісовому повітрі іонізація кисню в 2-3 рази більша, ніж у морському, і в 8-10 разів - ніж в атмосфері промислових міст. В 1 см3 лісового повітря налічується 2-3 тис. легких іонів, тоді як в такій же кількості повітря великих промислових міст - 220-400, а в закритих багатолюдних приміщеннях - лише 25-100. Наявність легких іонів з від'ємним зарядом вважається покажчиком чистоти і свіжості повітря. Добре іонізують повітря ялиця, модрина, береза, дуб звичайний та червоний, горобина та інші дерева і кущі. В соснових лісах іонізація кисню у 2 рази більша, ніж у листяних. Карпатські ліси характеризуються високою киснепродуктивністю. Це має важливе значення: виділений лісовою рослинністю кисень переноситься вітром на значні відстані, поліпшуючи склад повітря промислових міст.

Мікроклімат лісу вигідно, відрізняється від мікроклімату міста перш за все тим, що під його намет проникає мало сонячної радіації. Більше половини її відбивається кронами дерев в атмосферу, частина поглинається листям і хвоєю для фотосинтезу і транспірації і тільки 4-12% досягає поверхні ґрунту. Якщо опівдні над кронами дерев кількість сонячної радіації становить 0,95-1,00 кал/см2 за хвилину, то до поверхні ґрунту її потрапляє лише 0,05-0,12 кал, або у 8-20 разів менше. Звичайно, це залежить від складу і структури деревостанів, зімкнутості крон, наявності підросту і підліска тощо.

Від кількості сонячної радіації залежить освітлення, температура і вологість повітря, грунту. Під кронами зімкнутих букових, ялицевих і ялинових деревостанів освітлення навіть опівдні в безхмарну погоду становить лише 3-5% від освітлення на відкритому місці, в дубових - 6-9%, березових -11-14%. У народі ялинові ліси називають темними, березові -світлими. В лісі переважає розсіяне світло, яке діє заспокійливо і не подразнює зір.

В Карпатах у кожному лісовому масиві є насадження з різним складом деревних порід, з густими і зрідженими деревостанами, під кронами яких створюються різні мікрокліматичні умови. Відвідувачі без особливих зусиль можуть завжди знайти для відпочинку місця з відповідними для них умовами.

Проте не тільки фізіологічний комфорт важливий для людини. Не менше значення має емоційний і психологічний вплив лісу. При сучасному розвитку науки і техніки деякі санітарно-гігієнічні функції лісу можуть замінити технічні засоби, наприклад, кондиціонер повітря, озонатор (створення штучного мікроклімату тощо). Але нічим не можна замінити позитивного емоційного та психологічного впливу, який одержує людина від спілкування з живою природою. З розвитком індустріалізації та урбанізації естетична роль лісових насаджень істотно зростає.

Емоційний та психологічний вплив лісу зумовлюється його естетичними якостями. Проявляються вони через сприйняття людиною краси і динамічності лісових пейзажів, різноманітності характеристик лісових насаджень. З якою б метою не прийшла людина до лісу, свій перший погляд вона завжди зупиняє на його загальному вигляді, на оточуючих деревах і кущах, на багатстві трав'яного покриву.

Анкетне опитування в Карпатах показало, що 65% відпочиваючих приваблюють шпилькові насадження, 35% -листяні. Майже 50% опитаних віддають перевагу старим насадженням, 40% - середньовіковим і лише 10% - молодим.

В Карпатах зустрічаються чисті і мішані ліси: дубові, букові, ялицеві, ялинові, дубово-буково-ялицеві, буково-ялицево-ялинові, а також грабові, березові, осикові, вільхові та інші. І кожний ліс по-своєму привабливий.

Багата і різноманітна зелена скарбниця Карпат. Тільки флора вищих спорових і квіткових рослин налічує понад дві тисячі видів. Найбільшу цінність мають судинні квіткові рослини - дерева, чагарники, трав'яні рослини, яких налічується близько півтори тисячі видів. Все це - природні ресурси харчових продуктів, лікарської і технічної сировини. Майже 350 видів дикоростучих рослин мають лікувальне значення і широко застосовуються в народній медицині (дещо більше 200 видів офіційно визнані медициною). Близько 20 видів рослин містять дубильні речовини і 18 видів - барвники.

Карпатські ліси багаті на рослини з декоративними квітами. Це - білосніжні підсніжники, голубі проліски, білі і жовті анемони, фіолетові печіночниці і шафрани, пахучі конвалії. Багато рослин дають плоди високих смакових якостей. Це - суниця-чарівниця, «космічна» ягода - чорниця, цілюща брусниця, духмяна малина, ожина тощо. Важливе лікувальне і харчове значення мають плоди скромного предка «цариці квітів» - шипшини, нареченої лісу - горобини, червоної калини та інших.

Карпатські ліси багаті на різноманітну фауну. Тільки хребетних нараховується 435 видів. Широко представлені тут всі основні класи тварин: ссавці, птахи, плазуни, земноводні. Проте окрасою лісів є ссавці і птахи. Ссавців у Карпатах 74 види, що становить майже 77% складу ссавців України. Серед них є парнокопитні, комахоїдні, гризуни, рукокрилі і, безперечно, хижаки.

З парнокопитних найбільш поширені аборигени Карпат: олень благородний, козуля європейська, дикий кабан. Однак у приміських лісах вони зустрічаються рідко. Олені віддають перевагу густим молодим буковим та буково-ялиновим лісам. Заходять високо в гори, аж до полонин. Живляться вони рослинною їжею: травою, гілками дерев та кущів, жолудями, буковими горішками. Олені і козулі - це прикраса лісів, до того ж вони мають і важливе промислове значення. Дикі свині водяться стадами переважно в букових, ялицево-букових і ялиново-букових лісах, в яких є значний запас корму. Але в урожайні на жолуді роки їх можна зустріти і в рівнинних та передгірних дубових лісах. Зрідка в лісах зустрічаються лосі.

Найбільш масовою і неорганізованою є утилітарна рекреація, яка поєднує аматорський збір грибів, дикоростучих ягід, горіхів, лікарських рослин і квітів з відпочинком у лісі. Цим видом рекреації охоплені практично всі ліси - від передгірних до високогірних районів. У періоди дозрівання ягід, горіхів, появи грибів десятки тисяч мешканців міст і сіл виїжджають в ліси, нерідко на досить велику відстань від населених пунктів, [13].

2.4 Бальнеологічні рекреаційні ресурси

Бальнеологічні ресурси включають в себе лікувальні властивості мінеральних вод, грязей та озокериту. Традиції використання цих властивостей нараховують не одну тисячу років і саме бальнеологічні ресурси, стали основою формування курортного господарства. Вперше відомості про лікувальні мінеральні води карпатського регіону датуються кінцем XVI - початком XVIІ століття. Першими вченими, які займалися дослідженням мінеральних вод і спробували їх описати, були Н. Радзивілл і польський королівський лікар Войцех Очко. Активне вивчення мінеральних вод Карпатського регіону тривало в передвоєнні роки. Так, вчені С.З.Сайдаковський, К.І.Маков та А.Є.Бабінець звели дані про підземні (прісні та мінеральні) води західних областей України, [16]. Основний вид бальнеологічних ресурсів - це мінеральна вода, як природна вода, що має лікувальні властивості внаслідок підвищеного вмісту біологічно активних компонентів [10, 67 с.].

Залежно від мінералізації, наявності біологічно активних компонентів та застосування мінеральні води поділяються на питні та лікувальні. Питні води за хімічними властивостями та бальнеологічними показниками (загальна мінералізація води, іонний склад, газовий склад, температура води, вміст мінеральних і органічних активних компонентів,радіоактивність) поділяються на лікувально-столові та природні столові. До питних лікувально-столових вод належать води з мінералізацією від 1 до 10 г/л, до лікувальних - від 10 до 15 г/л (мінералізація - <10 г/л при наявності в них бальнеотерапевтичних включень миш'яку, бору та деяких інших біологічно активних компонентів). В окремих випадках як лікувальні використовуються води з мінералізацією більше 15 г/л у строго дозованих кількостях, [18].

Виділено 8 основних бальнеологічних груп:

1) мінеральні води без специфічних компонентів і властивостей;

2) вуглекислі;

3) сірководневі;

4) залізисті та миш'якові;

5) йодобромні;

6) родонові;

7) боровмісні;

8) слабо мінералізовані з високим вмістом органічних речовин.

Важливим елементом природно-ресурсної бази Карпатського регіону, що обумовлює перспективи його рекреаційного освоєння є лікувальні мінеральні води. Тут нараховується біля 800 джерел і свердловин мінеральних вод. В регіоні широко розповсюджені мінеральні лікувальні води без специфічних компонентів, відомі в Закарпатті, в Чернівецькій області, на Львівщині, розповсюджено в гірських і перед гірських районах Івано-Франківської області. До цінних мінеральних вод регіону відносяться сульфідні води. Родовища Прикарпаття складають гідромінеральну базу курортів. В районі м. Сколе, с. м. т. Славське (Львівську обл.), містечка Верховина Івано-Франківська обл. Та в інших місцях відкриті родовища мінеральних вод, значні запаси яких можна використовувати, як гідромінеральну базу крупних бальнеологічних курортів. В Карпатському регіоні розповсюджені мінеральні води з вмістом органічних речовин - трускавецька «Нафтуся», яка пов'язана з Трускавецьким і Східницьким центрами. Карпатський регіон має можливість використовувати для лікування залізисті, бромисті, і йодисті, миш'яковисті, радонові та мінеральні води. Половина (51%) джерел і свердловин знаходиться у Закарпатській області, у Львівській 26%, Івано-Франківській - 13%, Чернівецькій - 10%, [17]. У Закарпатті розвідані мінеральні води різних бальнеологічних груп, зокрема води без специфічних компонентів і властивостей, сульфідні, залізисті, йодо-бромні, вуглекислі, кремнисті. Закономірності формування та географічне поширення основних типів мінеральних вод зумовлені, головним чином, такими азональними чинниками як геологічна будова і літологічний склад водовмісних порід, а утворення лікувальних пелоїдів відбувалось під дією зональних ландшафтно-кліматичних чинників і геохімічних особливостей ландшафтних систем.

Надзвичайно багате Закарпаття на лікувальні мінеральні води. Тут зосереджено 620 джерел мінеральних вод, з яких більше 300 є вивченими, наявні 62 основні родовища мінеральних вод різних за хімічним складом. Сюди входить понад 400 виходів мінеральних вод 7 бальнеологічних груп та 30 типів вод із широким діапазоном лікувальних можливостей . З 207 родовищ, занесених до Кадастру мінвод України, 18.8 відсотків становлять закарпатські. З досліджених 30 типів мінеральних вод 27% становлять вуглекислі хлоридні натрієві, 22 % вуглекислі хлоридно-гідрокарбонатні і гідрокарбонатно-хлоридні натрієві, 18% вуглекислі гідрокарбонатно натрієві, 15% вуглекислі гідрокарбонатні натрієво-кальцієві-магнієві металеві, по 6% сульфідні, мишякові, кремнієві. Ряд родовищ є унікальними, їх води відповідають типу Єсентуки, Боржомі та Арзні і не поступаються відомим водам Чехії, Польщі, Франції. Вони є високоефективними і цінними для лікування та профілактики захворювань органів травлення, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та периферійної нервової системи. Вони також використовуються для розливу як столово-лікувальні . Серед найвідоміших є родовища мінеральних вод Полянське, Плосківське, Голубинське, Соймівське, Келечинське і Шаянське. Із загальної кількості мінеральних вод 21 внесено в державний стандарт України «Води мінеральні питні». Затверджені запаси мінеральних вод, які становлять 3197.4 куб. м на добу, минулого року були використані на 12.6 %. Всього враховано близько 400 виходів на поверхню (природні джерела та свердловини) мінеральних вод різного хімічного складу. Практично є всі відомі бальнеологічні групи вод за винятком радонових. Загальний дебіт мінеральних вод Закарпаття складає не менше половини запасів всього Карпатського регіону України. Тобто, мінеральних вод в Закарпатті не менше, ніж у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях разом, [19].

За вмістом газів більшість мінеральних вод Закарпаття (75%) - це вуглекислі води, які є аналогами таких відомих типів вод як «Єсентуки №7», «Боржомі», «Арзні», «Борсек» та інші. За вмістом мікроелементів в області є рідкісні мінеральні води (типу «Криниця», «Келечинська», «Сойминська»). Мінеральна вода «Поляна-Квасівська» є унікальною і не має аналогу у світі [20].

Важливо, що в мінеральних водах Закарпаття містяться мікроелементи в різних комбінаціях і кількостях, що відповідають терапевтичним дозам. Це зумовлює можливість їх застосування для лікування різних паталогій органів травлення, серцево-судинної, ендокринної, периферійної, нервової та інших систем органів людини. Мін. води джерел Закарпаття широко використовуються не тільки в лікувальних закладах. Вони розливаються підприємницькими структурами та використовуються населенням як лікувальні або столові. На даний час розливаються і добре відомі споживачам далеко за межами області такі типи вод: «Поляна Купель», «Плосківська», «Поляна Квасова», Лужанська», «Неліпинська», «Свалява», «Шаянська», Рахівська», «Радванка», [21].

До бальнеологічних ресурсів слід віднести також соляні шахти поблизу смт. Солотвино. Основним багатством мальовничого селища на правому березі річки Тиса є величезне родовище кам яної солі, запаси якої складають 3,5 млрд. тон. Найбільшою родзинкою селища є соляні озера, на які щороку приїжджають тисячі людей з усіх куточків України та зарубіжжя. Вода у цих озерах дуже солена (30-32 г/л) і корисна для лікування хвороб нервової системи, радикулітів, плевритів, артритів, захворювань шкіри. Крім знаменитих озер у Солотвино є ще і не менш знамениті соляні шахти. Туди з'їжджаються лікуватися від астми, туберкульозу й інших захворювань дихальних шляхів. У повітрі в 10 разів нижче кількість мікроорганізмів, чим у звичайному повітрі, стабільна температура 23 градуса і відносна вологість 20-60%. Лікування проводиться в плині 15-25 сеансів по 5-10 годин, у залежності від тяжкості захворювань, [22].

Із багато чисельних родовищ вуглекислих хлоридно-гідрокарбонатних, натрієвих і кальцієво-натрієвих вод детально розвідані і добре вивчені Гірськотисівське і Сойминське. Гірськотисівське родовище знаходиться на території с. Кваси Рахівського району. Води цього родовища унікальні в нашій країні і мають високі лікувальні властивості. Затверджені експлуатаційні запаси і вод складають 301 м3/добу, що створює широкі перспективи для будівництва на їх базі курортного комплексу. В даний час тут функціонує пансіонат «Гірська Тиса». Сойминське родовище вуглекислих хлоридно - гідрокарбонатних кальцієво-натрієвих мінеральних вод (с. Сойми Міжгірського району) є одним з найбільших родовищ даного типу і відрізняється глибоким заляганням водоносних горизонтів , [23].

Одним із перспективних напрямків питного лікувального використання найцінніших мінеральних вод є освоєння родовищ залізистих, залізисто-мишякових, сульфідних та йодобромних вод. На Закарпатті найбільш цінні залізисті мінеральні води представлені родовищами Келечинського та Ужгородського типів. Однак наявність заліза до 10 мг/л є характерною для більшості вуглекислих мінеральних вод Карпат. Лікувальна дія залізистих мінеральних вод «Келечинська», «Ужгородська», «Радванка» доповнюється сече- й жовчогінною дією, що сприяє виведенню з організму залишкових продуктів порушення метаболізму подібно до еферентних методів лікування, [24].

Лікувальні грязі. Ресурсами грязелікування (пелоідотерапія) в регіоні володіє тільки Моршинське родовище в Львівській області. Його торф'яні грязі високо мінералізовані, містять багато органічних речовин, а також оцтову, масляну і мурашину кислоти. Їх геологічні запаси - 239 тис. м куб. Використовуються для грязелікування в невеликій кількості також неорганічні грязі в селищі Глибока і торф'яні в селах Костинці і Черешенька Чернівецької області, але їх запаси погано вивчені.

Озокерит. Специфікою санаторно-курортного лікування в Українських Карпатах є можливість широкого застосування озокериту. Щорічно Бориславським озокерито-восковим підприємством виробляється близько 700 т цього лікувального матеріалу. Запасів руд Бориславського родовища достатньо для столітнього періоду його експлуатації. Поклади озокериту є також в Івано-Франківській області , в селах Дзвиняч і Старуня. Озокерит має низьку теплопровідність і велику теплоємкість. При переході із розплавленого стану в твердий стан вивільняє велику кількість тепла, яке лікує цілий ряд хвороб.

Можливість багаторазового використання навіть при малій його кількості дозволяє забезпечити лікувальними процедурами багатьох пацієнтів. Озокерит легко транспортується і використовується не тільки санаторно-курортними закладами регіону, але й вивозиться за його межі, реалізується через аптечну мережу.

2.5 Ландшафтні рекреаційні ресурси

До ландшафтно-рекреаційних ресурсів віднесено природні та антропогенні об'єкти і явища, що презентують потенційні ландшафтні можливості і використовуються для задоволення потреб населення у загальнооздоровчому (утилітарному), культурно-розважальному і пізнавальному відпочинку, туризмі, санаторно-курортному лікуванні, мисливстві, рибальстві, фізичній культурі, спорті тощо та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів, їх спеціалізацію та економічну ефективність. На території Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей з північного заходу на південний схід смугою паралельних хребтів завширшки 100-110 км та завдовжки понад 270 км простягаються Українські Карпати. Гірські хребти, розділені поздовжніми мальовничими улоговинами та розмежовані глибокими поперечними долинами з Яблуницьким (931 м), Ужоцьким (889 м), Середнім Верецьким (839 м) та ін. перевалами. Абсолютні висоти гірської системи становлять від 120 до 2061 м (найвища українська вершина -г. Говерла), [10].

Бескидські низько- і середньогірні зовнішньої зони Карпат. Утворені скибами крейдового і палеогенового тонкоритмічного алеврито-пісковикового флішу. Сюди належать Орівський, Сколівський та Верхньодністровський індивідуальні ландшафти.

Орівський ландшафт - це окраїнні ланцюги карпатських хребтів, сформованих як насуви на Передкарпатський прогин (Берегова і Орівська скиби). Низькогірні (абсолютні висоти 600-800 м, а відносні - 200-300 м) хребти, розірвані поперечними долинами на окремі відрізки та останцеві масиви. Поздовж хребти розділені долинами річок та потоків, закладеними в міжхребтових улоговинах (р. Стинавка, ділянки рік Бистриця і Стрий) Доступність низьких гір і широкі, добре вироблені долини сприяли заселенню території, а тому Орівський ландшафт частково позбавлений лісового покриву. Переважають низькогірні спадисто- і крутосхилі розчленовані хребти та їхні останці і відроги, сформовані у м'якому фліші з бурими гірсько-лісовими опідзоленими фунтами на делювії флішу під ялиновими і буково-ялиновими лісами, частково розорані.

Сколівський ландшафт розташований у середині великої дуги р. Стрий і охоплює найвищу частину Бескид, утворений паралельними хребтами, що відповідає тектонічним скибам (Сколівській, Парашки, Зелем'янки і Рожанки) зовнішньої зони Карпат. Абсолютні висоти окремих вершин досягають 1200-1362 м, відносні - 600-900 м. Густа річкова сітка створила до Карпат складну структуру розчленування, елементи якої мають поздовжнє та поперечне простягання, що узгоджується з тектонічними структурами та розломами. Наявність дуже крутих схилів, вузьких днищ річкових долин, значних перепадів висот сприяє збереженню залісненості, малій заселеності території ландшафту.

Верхньодністровський ландшафт сформувався на північно-західному продовженні скиб, названих для Сколівського ландшафту, однак відокремлених поперечною частиною долини р. Стрий. Для цього ландшафту характерна паралельність гірських хребтів і поздовжніх річкових долин. Однак розчленованість поздовжніх структур поперечними долинами тут більша, хребти поділені на окремі ланцюги останців. Абсолютні висоти досягають 750-850 м і лише хребет Розлуч досягає 1000 м. Відносні висоти також зменшуються до 500-700 м. Добре розроблені долини поздовжніх рік в основному заселенні. Ліси збереглися лише на крутих схилах хребтів у їхній верхній частині.

Турківський ландшафт сформувався у верхній частині басейну Стрия, частково Дністра і Сяну. Характерним для нього є невеликі абсолютні висоти (переважно до 1000 м) і зовсім невеликі відносні (200-400 м). Поздовжні річкові долини вироблені найкраще (порівняно з усіма гірськими ландшафтами Львівської області). Схили долин пологі, хоч і розчленовані зворами, проте майже до вершин хребтів розорані. Залісненими залишилися лише привершинні ділянки хребтів.

Славський ландшафт сформувався у басейні верхніх частин рік Опору і Оряви з притоками (Славська, Головчанка, Рожанка, Завадка і ін.) а також деяких правих допливів ріки Стрий. Для ландшафту характерна оригінальна структура утворена хребтами та короткими підняттями, що витягуються в ланцюги типового карпатського простягання і розділяються річковими долинами поперечного (або близького до нього) закладення. Хребти та їхні останці досягають абсолютних висот 1000-1300 м, а відносні висоти - 500-700 м, що дає змогу віднести ландшафти до середньогірних. Лісистість порівняно висока.

Полонинські - у межах Львівської області представлені лише одним індивідуальним ландшафтом - Пікуйським. Він простягається вздовж Вододільного хребта, займаючи Буківську полонину з прилеглими до неї крутими залісненими схилами. Тут чітко розрізняються вертикальні рослинні пояси (лісовий і полонинський) та експозиційні відмінності: букові ліси на південних, а смерекові на північних макросхилах хребта. У межах цього ландшафту розташована г. Пікуй - найвища точка Львівської області (1408 м). Гора Пікуй разом з іншими вершинами та перевалами Вододільного хребта є цікавим об'єктом для туризму, [25].

У межах Івано-Франківської області виділяються три типи ландшафтів - рівнинні, передгірські, гірські.

Рівнинний тип ландшафтів характерний для південно-східної частини області (Рогатинське Опілля і Прут-Дністровське межиріччя) і представлений трьома видами: 1) пластово-ерозійний височинний; 2) пластово-ерозійний з карстовими формами; 3) пластово-горбогірний.

Ландшафти пластово-ерозійних височин розміщені на лівобережжі Пруту. Тут переважають орні землі, серед яких вкраплені невеликі ділянки дубово-грабових лісів, а також порівняно незначні площі сіножатей і пасовищ.

Ландшафти пластово-ерозійних рівнин з карстовими формами поширені у Прут-Дністровському межиріччі і зайняті орними землями. У рекреаційному відношенні надзвичайно цінним є мальовничий каньйон р. Дністер з унікальною рослинністю і геологічними пам'ятками природи. В межах області він простягається від с. Незвисько до межі з Чернівецькою областю.

Ландшафти пластово-горбогірних височин розміщені в долині середньої і нижньої течії Гнилої Липи і Свіржа (Рогатинський і Галицький райони), зайняті орними землями, серед яких на горбогірних межиріччях зростають дубові, дубово-грабові і букові ліси.

Передгірський тип ландшафтів об'єднує чотири види: 1) структурних низькогір'їв; 2) денудаційно-акумулятивних височин; 3) горбисто-пасмових ерозійно-зсувних межиріч; 4) акумулятивних улоговин. Ці типи ландшафтів поширені на правобережжі Дністра і Пруту до висот 400-450 м над р.м. у межах Передкарпаття. Тут панують лісолучні ландшафти. Ліси з участю дуба, бука, ялиці і ялини розміщені на високих межиріччях.

Гірський тип ландшафтів розміщений у південно-східній частині області і об'єднує наступні види:

1) високогірно-полонинський флішевий;

2) високогірно-полонинський мармароський;

3) середногірно-скибовий;

4) низькогірний міжгірно-верховинський;

5) низькогірно-крайовий.

Більшість гір вкриті ялиновими (смерековими) лісами. Вище межі лісу виділяється субальпійський пояс із зростанням сосни гірської, вільхи зеленої і ялівцю, а також альпійський пояс (вище 1800 м над р.м.) з переважанням альпійських лук.

Основою ландшафтних рекреаційних ресурсів є ліси, луки, водні угіддя, рельєф. Висока лісистість і мальовничість ландшафтів, наявність унікальних ділянок незайманої природи, багатство рослинного і тваринного світу, різноманітність форм рельєфу, значна кількість рік, чистота природних вод визначають особливу цінність ландшафтних рекреаційних ресурсів Івано-Франківщини, яка відноситься до найбільш перспективних рекреаційних районів України і Європи. В області сформувались Яремчанський, Косівський, Верховинський, Шешорський, Микуличинський, Ворохтянський, Осмолодський і Болехівський рекреаційні райони. Кожен із них є своєрідним з широкою гамою неповторних природних комплексів, [26]. Південно-західна частина Чернівецької області зайнята Українськими Карпатами, які в межах області складаються з ряду паралельних хребтів (висотою 800-1400 м, максимальна висота - г.Яровець, 1574 м), розділених широкими поздовжніми долинами. На північний схід від Карпат простягаються передгір'я, що мають погорбований рельєф (максимальна висота - г.Цецино, 537 м). Прут-Дністровське межиріччя, в середній частині якого лежить Хотинська височина (найвища точка - г.Берда, 515 м), являє собою рівнину, що має пересічні висоти 200-300 м. Таким чином, ландшафтну неповторність Буковини складає поєднання трьох типів ландшафтів: гірського, передгірського та рівнинного. Мальовничими є також ландшафти річкових долин, які приваблюють численних туристів.

Основний карпатський хребет - Верховинський Водороздільний з висотами 800-2000 м - розділяє басейни Дунаю і Дністра. Тут є найвища вершина області (а також України) - г. Говерла (2061 м). Південніше від Водороздільного хребта тягнеться Полонинський хребет з типовим середньогірським рельєфом. Тут переважають вершини 1200-1500 м. Схили круті, лісисті, місцями на схилах трапляються скелясті прірви. Ці гори славляться буковими та смерековими лісами, багатими субальпійськими луками. На південний захід від Полонинського хребта височіють Вулканічні Карпати з вершинами 700-900 м.

Передгірська низовинна територія Закарпаття відноситься до північно-східної частини Середньодунайської низовини (Закарпатська низовина) з висотами 100-120 м і незначним нахилом поверхні до р. Тиси. Найнижча точка області є в районі села Руські Геївці Ужгородського району (101 м над рівнем моря). Закарпаття - найбільш гірська область України. Близько 80 % її території входить до складу Карпатської гірської системи. Наймальовничіші високо- й середньогірні масиви Карпат: Верховинський хребет, Чорногора, Ґорґани, Свидовець, Полонинський хребет, Рахівський масив, Вулканічні Карпати відмежовують область від решти території України, що додає самобутності багатовіковій традиційній культурі населення цього гірського краю.

Закарпаття охоплює тепліші південно-західні схили Карпат, на яких рослинний покрив у польодовиковий період формувався дещо по-іншому, ніж на північно-східних, холодніших схилах. На низовині ростуть дубово-грабові ліси, у передгір'ях - дубові і дубово-букові, у горах на висоті від 800-1000 м над рівнем моря - букові, на висоті до 1300-1500 м - хвойні (ялиця біла, ялина). Державний лісовий фонд області становить 694 тис. га (у породному складі переважають твердолистяні (64,4 %) ліси). А вінчають гірський ландшафт субальпійські та альпійські луки - полонини, [27].

2.6 Природно-заповідний фонд

До рекреаційних установ природно-заповідного фонду України відносять національні природні парки, регіональні ландшафні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Першочерговими функціями національних природних парків є створення умов для організованого туризму, відпочинку, інших видів рекреаційної діяльності та проведення наукових досліджень змін просторово-часової структури ландшафтних комплексів в умовах рекреаційного використання.

Галицький національний природний парк.

Указом Президента України від 9 серпня 2004 року, в межах Галицького району Івано-Франківської області, з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових та унікальних лісових, лучно-степових та водно-болотних природних комплексів і об'єктів, які мають особливу природоохоронну, наукову, історико-культурну, оздоровчу, освітню та естетичну цінності, було створено Галицький національний природний парк з підпорядкуванням Державному комітету лісового господарства України. Площа земель парку - 14684,8 га, з них 12159,3 га надані у постійне користування, 2525,5 га, включені до його складу без вилучення у землекористувачів. Парк знаходиться на межі двох фізико-географічних країн: Українських Карпат (область Передкарпаття) та південно-західної частини Східно-Європейської рівнини (область Опілля Західноукраїнської провінції Лісостепової зони). Завдяки такому розташуванню для території характерний велике ландшафтне та біологіче різноманіття. У рослинному покриві та серед представників фауни трапляються як подільські, так і карпатські види. На території парку виявлено 45 видів рослин і 37 видів тварин, що є представниками Червоної книги України, 4 і 9 відповідно - Європейського Червоного списку та 6 видів рослин і 158 видів тварин що знаходяться під охороною Бернської конвенції. Більше 40 цінних в науковому, природоохоронному та рекреаційному значенні природних комплексів та об'єктів (лісових урочищ загальною площею близько 11 тис га, водно-болотних комплексів - 2550 га, лучно-степових ділянок та геологічних утворень, ін.) входять до складу Галицького національного природного парку.

Природний заповідник «Горгани».

Природний заповідник «Ґорґани» (Ґорґани) - це природний еталон, недоторканий діяльністю людини, який розташований в центральній частині Українських Карпат. Історія заповідника сягає ще 1935 року, коли митрополит Андрей Шептицький заснував перший Кедровий заповідник «Ґоргани». 12 вересня 1996 року Указом Президента України створено природний заповідник «Ґоргани», до складу якого увійшли ландшафтні заказники загальнодержавного значення «Джурджі» та «Садки», заповідні урочища «Черник», «Гниляк», «Новобудова», «Ельми», «Довжинець», «Столи». У Ґорґанах найбільш виразно проявився вплив останнього вюрмського льодовикового періоду. Це наклало певний відбиток на морфологічну структуру ландшафтів та характер рослинного покриву майже всіх висотних смуг. У високогір'ї збереглися сліди зледеніння з осередками арктоальпійської флори, а у лісовій зоні заповідника оберігається єдиний в Європі та у світі масив пралісу сосни кедрової європейської.

Карпатський Національний природний парк.

Карпатський національний природний парк (далі за текстом - Парк) створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 03.06.1980 р. № 376. та Указу Президента України від 23.03.2010 року № 215 «Про розширення території Карпатського національного природного парку». Парк є неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України. Загальна площа Парку складає 51570.80 тис. га яка складається із земель лісового фонду постійного користування 38340.46 га та земель інших землекористувачів 13230.33 га які входять до складу парку і на яких здійснюється традиційна господарська діяльність з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються із господарського використання і надаються Парку у порядку, встановленому чинним законодавством України. Парк розташований на північно-східних схилах Українських Карпат і охоплює територію в межах абсолютних висот 500 - 2061 м н. р. м північніше вододілу Чорногірського хребта до м. Яремче, вздовж ріки Прут і західних приток Чорного Черемоша. Протяжність Парку з північного заходу на південний схід складає 55 км., а з заходу на схід - 20 км. Парк у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», «Про наукову і науково-технічну діяльність», іншими Законами України, підзаконними актами, Проектом організації території й Положенням про Карпатський Національний Природний Парк.

Карпатський біосферний заповідник.

Карпатський біосферний заповідник створено у 1968 році, а з 1992 року входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Предметом діяльності є охорона природних комплексів, організація і проведення наукових досліджень і моніторингу, екологічне виховання населення та розвиток екотуризму. Він охоплює всі природно-кліматичні пояси Карпат - від рівнини до альпійського поясу в межах висот 180-2061 метpів над рівнем моря і досить повно репрезентує ландшафтне та біогеографічне різноманіття українських Карпат.

На території Карпатського біосферного заповідника представлені недоторкані лісові та високогірні лучні екосистеми. В межах заповідника знаходиться гора Говерла (тут сходяться межі заповідника і Карпатського національного природного парку) та інші найвищі вершини Українських Карпат (Петрос, Бребенескул, Ребра, Гутин-Томнатик, Поп Іван Мармароський, Близниці, тощо), географічний Центр Європи, найбільші в Європі ділянки букових та буково-ялицево-смерекових пралісів, Долина нарцисів, найбільші карстові печери Українських Карпат. Тут зростають едельвейс та «червона рута», охороняються великі популяції карпатського бурого ведмедя, рисі, лісового кота, беркута та багатьох інших рідкісних і зникаючих видів.

Національний природний парк «Зачарований край».

Національний природний парк «Зачарований край» створено Указом Президента України від 21.05.2009р. №343, на території Іршавського району Закарпатської області Загально площею 6101,0 га. Парк є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення i входить до складу природно-заповiдного фонду України. Територія «Зачарованого краю» приурочена до центральної частини Вигорлат-Гутинської Вулканічної гряди передгір'їв Східних Карпат, а саме до хребта Великий Діл, який в адміністративному відношенні розташований у межах Іршавського району Закарпатської області. Цей масив відділений від інших частин Вулканічної гряди долинами річок Латориця з північного-заходу і Боржава з південного-сходу. Найбільшою вершиною парку є гора Бужора висота якої становить 1085 м. Тут розташована більша частина водозбірної території однієї з приток найбільшої річки Закарпаття Тиси - р. Боржава, значні площі займають водно-болотні угіддя, збереглися букові праліси, багате біологічне різноманіття, значна історико-культурна спадщина, сформувалися унікальні скельні ландшафти. На території парку знаходяться унікальні природні об'єкти:

* Оліготрофне сфагнове болото «Чорне багно» - ботаніко-гідрологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення, що є найглибшим торфовим болотом Українських Карпат (глибина майже 7м), має виражену опуклу поверхню і займає площу 15 гектарів;

* «Зачарована долина» - геологічний заказник місцевого значення площею 150 гектарів, який відзначається своєрідними рідкісними формами скельного рельєфу. Тут у результаті водно-повітряної ерозії виникли оригінальні кам'яні утвори висотою до 100 м. Окремі з них мають назви Стрімчак, Кам'яна Смерека, Кам'яний Верблюд, Руїни Замку, Тронний камінь, тощо;

* Букові праліси - спонтанно сформовані екосистеми, в яких представлені різні вікові групи та фази розвитку деревостану, рештки незайманих господарським впливом природних лісів, площа яких складає 568,3 гектара, з яких 451,5 га зростають у заповідній зоні.

Ліси займають 87,5% всієї території НПП. Більше 90% від загальної площі лісів займають корінні угруповання Бука лісового і тільки 7% припадає на похідні угруповання, утворені Ялиною (Смерекою). Флора та фауна «Зачарованого краю» характеризується значною біорізноманітністю. Встановлено, що на території парку зростають 165 видів рослин та мешкає 58 видів тварин, з яких 29 видів рослин і 38 видів тварин занесені до Червоної книги України. Всю велич і красу нацпарку можна побачити пройшовшись промаркованими еколого-пізнавальними стежками які пролягають через скельні утворення, джерела з лікувальними властивостями, геологічні утвори, гірські потоки тощо.

Регіональний ландшафтний парк «Надсянський».

Регіональний ландшафтний парк «Надсянський» - один із куточків збереження рослинного світу низькогірської частини Карпат та карпатської річки Сян. РЛП «Надсянський» має міжнародне значення, адже знаходиться на кордоні з Польщею і межує з двома польськими парками: Бещадським Парком Народовим та регіональним ландшафтним парком «Долина Сяну». РЛП «Надсянський» входить до міжнародного резервату біосфери «Східні Карпати».

Територія парку охоплює дві цілком різні частини: у віддаленій і недоступній долині р. Сян практично відсутні людські поселення, тоді як інша, щільно заселена долина характеризується багатством культурної спадщини та збереженими формами традиційного землекористування.

Населення РЛП «Надсянський» нараховує 9 000 мешканців у 8 селах, на території яких локалізовані численні пам'ятки культурної та історичної спадщини. Ліси та лісопокриті землі займають 51,6 %, сільськогосподарські землі - 42,9 % площі парку. П'ять природних комплексів, у яких охороняються умовно корінні букові, ялицево-букові та зелено-вільхові деревостани, включені до складу заповідного ядра біосферного резервату в РЛП «Надсянський». На території РЛП «Надсянський» дуже сприятливий клімат для відпочинку і для наукових досліджень. Тут прекрасні краєвиди гір гармонують із своєрідною архітектурою лемків та бойків.

Національний природний парк «Сколівські Бескиди».

Національний природний парк «Сколівські Бескиди» охоплює більшу частину Сколівського району та деякі ділянки сусідніх районів (Дрогобицький та Турківський) Львівської області. Загальна площа заповідної зони становить 35684 га. Парк створений 1 лютого 1999 року з метою збереження, відтворення і раціонального використання ландшафтів західної частини українських Карпат з типовими та унікальними природними комплексами, що мають важливе природоохоронне, екологічне, естетичне, освітнє та рекреаційне значення.

Національний природний парк «Сколівські Бескиди» є одним із найкращих місць для відпочинку на території України, недалеко від парку знаходяться відомі українські курорти Східниця, Сколе, Славське. Парк розташований у долинах річок Стрий та Опір, і є гарна можливість для водного туризму.

Якщо ви вирішили завітати до Сколівських Бескид, то маєте можливість не лише відпочити, але й оздоровитися. Адже у 1970 році в смт. Східниця неподалік від парку були відкриті великі запаси мінеральних вод, як наприклад «Нафтуся». На території парку також є понад 30 бальнеологічних мінеральних джерел, які розташовані в долині р. Рибник Майданський, околицях с. Новий Кропивник та інших. Для оздоровлення і відпочинку тут є різноманітні санаторії, пансіонати, бази відпочинку, кемпінги.

Державний історико-культурний заповідник «Тустань».

Державний історико-культурний заповідник «Тустань» був створений у 1994 році. Його можна вважати одним із наймальовничіших місць Західної України. Багато років тому на цьому місці знаходилася фортеця, яка протягом багатьох століть служила захистом від татаро-монгольських завойовників.

Наскельна фортеця Тустань - пам'ятка історії, археології, архітектури та природи, яка не має аналогів у Європі. Унікальність Тустані полягає у можливості практично точного відтворення дерев'яної забудови, що існувала на скелях у IX-XIII ст.ст. - не лише планувальної структури, а й вертикальної організації будівлі. Річ у тім, що будівничі, споруджуючи неприступну дерев'яну фортецю на скелях, довбали в камені пази для закріплення дерев'яних конструкцій. Дерева давно немає, а сліди в камені збереглися. Сучасники не втрачають надії у майбутньому повністю відбудувати унікальну фортецю. Наскельну фортецю Тустань, і взагалі поняття наскельної архітектури науковому світові відкрив Михайло Рожко. Саме він досліджував пам'ятку з 1971 р. 17 жовтня 2005 року створено дирекцію Державного історико-культурного заповідника «Тустань», як юридичну особу. 16 листопада 2005 року директором Заповідника став Василь Рожко, син дослідника Тустані Михайла Рожка.

Національний природний парк «Синевір».

Заснування національного природного парку «Синевир» пов'язане з унікальним за своєю красою гірським озером із співзвучною назвою Синевир. Для збереження цього творіння природи у 1974 році було організовано ландшафтний заказник державного значення «Синевирське озеро», а у 1989 році створено НПП «Синевир», який взяв під охорону й ряд інших цінних природних об'єктів верхів'я Тереблянської долини Міжгірського району Закарпатської області. Унікальність природи цього куточку Карпат полягає в її неповторності та естетичній цінності ряду об'єктів, зокрема озер Синевир і Озірце, болотних угідь Глуханя і Замшатка, гір Стримба і Негровець. А ще тут мальовничі краєвиди, дзюркотливі потічки, бурхливі водоспади, вічнозелені ліси - усе, що, наче магнетичною силою, притягує мандрівників не лише з України, але й з усього світу. Площа НПП «Синевир» становить 43 га. На території парку нараховується 53 види рослин і 43 види тварин, занесених до Червоної книги України. Особливим завданням для НПП «Синевир», як природоохоронної структури, стало збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів та створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності у природних умовах з дотриманням режиму охорони природних комплексів.

Національний природний парк «Ужанський».

Мальовниче верхів'я річки Уж, що на Закарпатті. Тут, на прикордонні з Польщею та Словаччиною, розкинувся Ужанський національний природний парк. Створений у 1999 році на базі регіонального ландшафтного парку «Стужиця», Ужанський національний природний парк є невід'ємною складовою частиною першого в світі трилатерального українсько-польсько-словацького біосферного резервату «Східні Карпати», який включено до Світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Площа парку становить 39 159,3 га, з яких 14 904,6 надано йому в постійне користування. Парк є членом Європейської федерації природно-заповідних територій «Європарк». На території парку зростає близько 900 видів вищих судинних рослин, понад 300 лишайників, 143 мохоподібних, 58 видів грибів та 164 види водоростей. До Червоного списку Закарпаття занесено 31 вид судинних рослин. 52 види вищих рослин, 5 видів водоростей та 21 вид лишайників включено до Червоної книги України, чотири види - до Міжнародного Червоного списку. На території парку виявлено 519 видів тварин, з яких 65 занесено до Червоної книги України, 27 видів тварин занесено до Європейського Червоного списку. У липні 2007 року 6,1 тис. га (з них 2,5 тис. га - заповідне ядро) букових пралісів включено до списку Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат».

Ужанський національний природний парк має потужний рекреаційно-туристичний потенціал, який використовується впродовж усього року. На його теренах є чимало цікавих природних об'єктів. Останнім часом активно розвивається зелений туризм, вживаються заходи для відкриття піших транскордонних переходів з Польщею та Словаччиною, відновлено 17 давніх туристичних маршрутів, створено 7 екологічних стежок, організовується низка нових, [28].