Тематичне картографування

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Кафедра КГМ

Конспект лекцій з курсу:

«Тематичне картографування»

Автор: доц. Согор А.Р.

Львів

Зміст

тематичний карта адміністративний економічний

Тема 1. Способи зображення різних явищ і об'єктів реальної дійсності

Визначення тематичних карт та їх класифікація. Особливості складання тематичних карт. Способи зображення на тематичних картах: значків, лінійних знаків, ареалів, якісного фону, ізоліній, точок, картодіаграм, карто грам.

Тема 2. Політичні, політико-адміністративні та адміністративні карти

Політичні карти. Основні елементи змісту політичних карт і особливості їх складання. Здійснення генералізації при складанні політичних карт. Політико-адміністративні та адміністративні карти, їх призначення, зміст та особливості складання.

Тема 3. Тематичні карти економічної спрямованості

Класифікація економічних карт за змістом і методами зображення тематичної інформації на них. Основні принципи складання економічних карт. Матеріали для складання економічних карт. Карти промисловості, генералізація при складанні карт промисловості, картографування карт корисних копалин, гідроресурсів та ін. Сільськогосподарські карти (загальні, галузеві, агрономічні, землевпорядкувальні) і особливості їх складання. Транспортно-економічні карти (перевезення вантажів, пасажирів та ін.) і особливості їх складання. Загальноекономічні карти і особливості їх складання.

Тема 4. Карти населення і культури

Карти населення. Види демографічних карт, особливості їх складання. Карти культури, їх зміст і способи відображення змісту цих карт.

Тема 5. Фізико-географічні карти

Карти рельєфу (гіпсометричні, геоморфологічні), особливості їх складання. Карти геологічні (літолого-стратиграфічні, четвертинних відкладень, тектонічні), особливості їх складання. Кліматологічні, гідрологічні карти, особливості їх складання. Карти ґрунтів, ландшафтні карти.

Тема 6. Спеціальні карти

Історичні карти, зміст цих карт, методи та особливості їх складання і редагування. Морські карти (типи карт, проекції складання, масштаби морських навігаційних карт, геодезична і висотна їх основи), особливості їх складання. Навчальні карти, особливості їх складання і оформлення.

Тема 7. Тематичні карти в комплексних регіональних атласах

Комплексні регіональні атласи, їх призначення, зміст. Тематичні карти як складові комплексних регіональних атласів. Особливості складання цих карт та їх оформлення.

Тема 8. Основні етапи створення тематичної карти

Проектування змісту карти. Збір, підготовка та препроцесування даних. Розробка структури карти. Створення карти. Підготовка до видання (публікації).

Тема 1. Способи зображення різних явищ і об'єктів реальної дійсності

Загальні відомості про тематичні карти

Тематичною картою називають таку карту, на якій у картографічній формі подається інформація, що розкриває певну конкретну тему.

Тематична карта, як і будь-яка географічна карта складається з математичної основи, картографічного зображення, допоміжного оснащення і додаткових даних.

Рис.1 Схема складових тематичної карти

Зупинимось коротко на кожній з цих складових частин.

Математична основа карти. Як видно з рисунка елементами математичної основи є її картографічна проекція, головний масштаб і компоновка.

Найважливішим елементом математичної основи карти є її картографічна проекція. Наявність на карті картографічної проекції відрізняє її від будь-якого іншого рисунка, схеми, навіть, картографічної спрямованості. За допомогою картографічної проекції встановлюється зв'язок між географічними координатами точок Землі чи іншого якогось небесного тіла і їх плоскими прямокутними координатами на карті. Докладні відомості про картографічні проекції подає математична картографія - одна із складових частин картографії.

На будь-якій карті подається головний масштаб довжин ліній. Обов'язково його подають у числовій формі (числовий масштаб), інколи його записують на карті словами (іменований масштаб), або подають у вигляді графіка (лінійний масштаб). Нагадаємо, що головним масштабом називають відношення, яке показує у скільки разів зменшені лінійні розміри еліпсоїда або кулі при їх зображенні на карті.

Розташування рамки відносно території, що зображується на карті, як і розміщення у середині рамки або за її межами назви карти, її легенди, а також допоміжних карт, графіків та інших даних називають компонуванням, або просто компоновкою карти. Компонування карти належить до відповідальних картографічних задач і залежить від масштабу карти, прийнятої для неї картографічної проекції, а також, від абрису і розташування території, що зображується на карті.

Картографічне зображення. Без сумніву цей елемент будь-якої карти є основним, він практично подає читачеві карти весь її зміст. За схемою зміст картографічного зображення тематичної карти ділиться на загальногеографічну або, просто, географічну і тематичну частини. Із географічних елементів на тематичній карті здебільшого зображається гідрографія, або можуть зображуватись і населені пункти, шляхи сполучення, границі, що звичайно диктується тематикою карти. Всі вони служать як для орієнтування при користуванні картою, так і для прив'язки тематичного змісту карти в процесі її складання.

Елементами тематичного змісту будуть усі умовні позначення картографічного навантаження, за допомогою яких розкривається тематика карти. Перерахувати їх тут немає потреби, їх наявність на карті залежить виключно від тематики карти.

Як правило, картографічним зображенням вважають весь картографічний рисунок, обмежений внутрішньою рамкою карти.

Легенда. Важливим елементом карти є легенда, тобто перелік використаних на карті умовних позначень і текстових пояснень, що розкривають зміст карти. Правильно і логічно побудована легенда допомагає користувачу картою з вичерпною повнотою „прочитати” її зміст. Якщо умовні позначення загально-географічних карт здебільшого відомі, вони легко читаються, то умовні позначення тематичних карт настільки своєрідні і різноманітні, що введення цих умовних позначень на карті, чи у вигляді додатку до неї є вкрай необхідне. Тематична карта без легенди буде неповноцінною, „німою”, така карта, навіть якщо вона й бездоганно виконана і з багатими інформаційними даними, ніяк не допоможе читачеві цю інформацію почерпнути. Здебільшого легенду розташовують на вільних місцях, всередині внутрішньої рамки карти, деколи - поза її зовнішньою рамкою.

Допоміжне оснащення. Із самої назви цього елементу видно, що мова тут йде про все те, що допомагає читачеві не тільки якнайкраще ознайомитися зі змістом карти, але й допомагає використати карту при розв'язанні відповідно до тематики певних практичних задач, для чого на карті подають відповідні графіки, номограми, тощо. Можуть бути розміщенні на карті різноманітного роду схеми, як наприклад, схеми вивчення з допомогою карти того або іншого явища, схеми використання карт матеріалів при складанні карти, тощо. Подаються тут також, так звані, довідкові дані: прізвища автора (авторів) карти та її складачів, редактора чи відповідального редактора (редакторів), технічного редактора, назва видавництва або фабрики друку карти, місце і рік видання, тощо.

Додаткові дані. До додаткових даних належать: додаткові карти, як от карти врізки, що розташовані на вільних місцях всередині рамки основної карти, профілі, діаграми, блок-діаграми, текстові і цифрові дані, що тематично пов'язані зі змістом карти, фотографії, рисунки тощо. Додаткові дані доповнюють, пояснюють основний зміст карти, а тим самим збагачують саму карту.

Серед різних видів картографічних творів найчастіше застосовуються географічні карти, тобто карти, на яких зображена поверхня нашої планети - Земля.

Відповідно до прийнятої класифікації географічні карти за змістом діляться на дві групи: загальногеографічні і тематичні.

Майже до середини першої половини 20-го сторіччя здебільшого складались і видавались загальногеографічні карти, тобто, карти, на яких показана сукупність основних характеристик зображуваної на них поверхні всієї Землі, або певної її частини. За такі основні характеристики земної поверхні прийнято вважати: гідрографію, включаючи і акваторії морів і океанів, рельєф, рослинний покрив і ґрунти, населені пункти, шляхи сполучення, межі (границі) відповідних територіальних одиниць. Основний принцип зображення всіх цих елементів на таких картах є такий, що будь-який з цих елементів не може зобразитись за рахунок іншого елемента, а це означає, що в міру можливості кожен з цих елементів має однакове право бути зображеним на цих картах бо всі елементи їх змісту за своєю значимістю однакові. Хорошим прикладом загальногеографічних карт є топографічні карти.

У XIX столітті з'явились, а в XX остаточно закріпились карти, основний зміст яких у кожному окремому випадку присвячений розкриттю певної якоїсь конкретної теми. Такі карти спочатку називалися спеціальними, пізніше тематичними. ДСТУ 2757-94 так формулює визначення тематичної карти: це карта, основним змістом якої є зображення елементів, що розкривають певну конкретну тему. На тематичній карті відповідними способами і найбільш виразно зображуються основний об'єкт (об'єкти) або явище (явища), продиктовані конкретною темою, їм надається перевага над деякими іншими елементами загальногеографічної карти, які здебільшого в генералізованому виді можуть відображатись на цих картах (деколи їх і зовсім немає на них). Отже, на тематичних картах елементи загальногеографічної карти (наприклад: шляхи сполучення, населені пункти і тому подібне), якщо вони є, показуються на другому плані і не так яскраво; ці елементи на цих картах відіграють уже другорядну роль і служать лише засобом кращого розкриття конкретної теми.

Необхідність виготовлення тематичних карт у широкому їх асортименті була продиктована потребою науки, техніки, виробництва, бурхливий розвиток яких властивий у XX столітті, і особливо у другій половині. Можна сміло констатувати той факт, що тематичні карти, в тому числі тематичні і комплексні атласи, зайняли тепер домінуюче положення в загальному асортименті картографічної продукції. Як стверджують статистичні дані, картографічні твори загальногеографічного спрямування становлять тепер не більше п'ятої частини цього асортименту - решту становлять твори тематичного характеру. Разом з тим, збільшується як тематична різновидність таких карт і атласів, так і сфера їх застосування. Це і стало основною причиною появи в картографії окремої її складової частини - тематичної картографії. Основне завдання тематичної картографії зводиться до висвітлення і розв'язку питань, що стосуються всього комплексу робіт по виготовленню картографічних творів тематичного змісту.

Так як загальногеографічні карти за поданою на ній інформацією відрізняються від тематичних карт, так і задачі тематичного картографування значною мірою відрізняються від задач загальногеографічного картографування. І якщо принципи загальногеографічного картографування на сьогоднішній час практично відпрацьовані, то виготовлення будь-якої нової тематичної карти вимагає від її укладача, як і від картографа, який здебільшого і є укладачем, розв'язання своєрідних, часто не легких і до того ж ще й різноманітних задач, пов'язаних з тематикою карти.

В даному конспекті ми коротко зупинимось на загальних положеннях тематичного картографування, на питанні класифікації тематичних карт, нагадаємо способи зображення на картах їх тематичного змісту і розглянемо особливості складання низки основних тематичних карт.

Класифікація тематичних карт

Є багато тематичних карт, і до того ж всі вони за своїм змістом різноманітні. Щоб зручніше було користуватись такими картами, їх класифікують, тобто, розподіляють на окремі групи за певними ознаками. Прийняті ознаки для класифікації чисто умовні, але важливо, щоб та класифікація була належним чином обґрунтована і забезпечувала послідовність переходу від загального поняття до окремих, часткових на всіх ступенях розподілу карт на групи і підгрупи. Треба також дотримуватись правила, щоб виділені за певними ознаками в класифікації групи чітко відрізнялись між собою, що унеможливлює будь-яку карту зарахувати одночасно до двох або більше різних груп. І нарешті, класифікація повинна бути повною, тобто вона повинна охопити всі наявні тематичні карти.

Тематичні карти, як і загальногеографічні, найбільш часто класифікують за змістом, за призначенням, за масштабом, за територіальним охопленням.

Рисунок 1. Приклад тематичної карти.

За змістом тематичні карти ділять на такі два класи: карти природних явищ (фізико-географічні) і карти соціальних явищ (соціально-економічні), а далі в кожному класі карти розподіляють на окремі групи, підгрупи.

Наведемо класифікаційні схеми обох цих класів карт.

Карти природних явищ:

1.Загальні фізико-географічні:

-ландшафтні;

-природного районування;

-охорони природи та ін.

2.Геологічні:

-стратиграфічні (корінних порід);

-четвертинних відкладень;

-тектонічні та неотектонічні;

-літологічні;

-гідрогеологічні;

-корисних копалин;

-сейсмічні і вулканічні;

-інженерно-геологічні та інші.

3.Геофізичні:

-фізичних полів Землі (гравіметричні);

-магнітні та інші.

4.Геохімічні:

-розподілу та міграції хімічних елементів.

5.Рельєфу земної поверхні:

-гіпсометричні і батиметричні;

-морфологічні і морфометричні;

-геоморфологічні;

-інженерно-геоморфологічні.

6.Метеорологічні і кліматичні.

7.Океанографічні.

8.Гідрологічні.

9.Ґрунтові.

10.Ботанічні.

11.Зоогеографічні.

Карти соціальних явищ:

1.Економічні:

-галузеві (аналітичні);

-загальноекономічні.

2.Промисловості:

-галузеві: електроенергетики, важкої промисловості, харчової та легкої промисловості;

-загальнопромислові;

-промислового районування.

3.Будівництва:

-капітального будівництва;

-родовищ будівельної сировини;

-видобутку і виробництва окремих видів будматеріалів.

4.Територіальних будівельних комплексів.

5.Сільського господарства:

-землеробства;

-тваринництва;

-комплексні;

-еколого-сільськогосподарські;

-земельних ресурсів.

6.Лісового господарства:

-лісовпорядкування;

-лісовідновлення;

-охорони лісів від пожеж.

7.Лісопромислових комплексів.

8.Мисливсько-промислового господарства.

9.Рибальства.

10.Транспорту:

-загальні;

-галузеві: автомобільного, залізничного, повітряного, морського, річкового, трубопровідного транспорту.

11.Економічних зв'язків.

12.Шляхів сполучення.

Однак буває й так, коли за змістом тематичну карту одночасно зараховують до двох класів або груп. Так, наприклад, за класифікаційною схемою медико-географічні карти визначаються як картами природних, так і суспільних явищ.

Способи картографічного зображення

Спосіб значків. Значки (позамасштабні умовні знаки) вказують місце розташування об'єктів, які не виражаються в масштабі карти або займають меншу площу, ніж умовний знак. На топографічних картах до таких об'єктів відносяться, зокрема, місцеві предмети: покажчики доріг, радіощогли, що стоять окремо, дерева, що мають значення орієнтирів, і т.п. або місця видобутку корисних копалин, тощо.

У значках використовують три елементи - форму знака, його розмір і колір. З формою і кольором значка часто пов'язують якісні відмінності об'єктів, із розміром - кількісні. За своєю формою значки можуть бути геометричними, буквовими і наочними.

До геометричних значків відносять найпростіші геометричні фігури - коло, квадрат, трикутник, прямокутник, ромб, сектор і т.п.

Буквові значки - це одна або дві початкові букви назви, що відображає явище. Наприклад, „Н” і „В” - для нафтових і вугільних родовищ. Застосування буквових значків обмежене, тому що вони подеколи перевантажують карту, не вказують точного місця розташування об'єктів, непропорційні за розміром, особливо букви різноманітної ширини і щільності малюнка (наприклад, родовище корисних копалин) серед інших (наприклад, промислових пунктів), що зображуються геометричними значками.

Наочні значки нагадують своїм малюнком форму об'єкта, який зображується, наприклад, силуетом літака позначають аеродром; кубиком, що символізує кристалик солі, - родовище повареної солі і т.п. Іноді в якості наглядних значків використовують натуралістичні малюнки: трактор - для показу тракторного заводу; чобіт - для позначення взуттєвої фабрики і т.п.

При розробці шкал враховуються також якісні розходження.

Ступенева шкала не так визначена, як безперервна, але легше сприймається і дозволяє при роботі над картою обійтися без циркуля або лінійки і без арифметичних підрахунків.

Спосіб лінійних знаків. Лінійні знаки застосовуються, як правило, для зображення різноманітних лінійних об'єктів, зокрема, об'єктів, які не мають певної ширини (межі політико-адміністративного поділу територій, межі замерзань, лінії водоподілів, тектонічних розломів і т.п.), об'єктів лінійної протяжності, ширина яких не відображується в масштабі карти (ріки, дороги, лінії електропередач, нафто- і газопроводи), а також ліній протяжності витягнутих об'єктів (хребтів на орографічних схемах, антикліналей на тектонічних картах і т.п.). Для показу різних якісних і кількісних характеристик використовують рисунок, колір і структуру лінійних знаків, а деколи і їх ширину.

Спосіб ізоліній. Ізолініями (від грецького „ізос”, що означає рівний, однаковий) називають криві, які проходять на карті по точках з однаковими значеннями кількісного показника, що характеризує те чи інше явище картографування. Використовується для зображення на картах неперервних явищ земної поверхні, її геомагнітних властивостей та характеристик земної атмосфери. Класичний приклад ізоліній - горизонталі, або ізогіпси, тобто лінії, що з'єднують на земній поверхні точки однакової висоти. Ізолінії широко використовуються для характеристики величини (або інтенсивності) явищ, що змінюються поступово в просторі, зокрема, таких як глибина акваторій (ізобати), температура повітря (ізотерми), атмосферний тиск (ізобари), кількість атмосферних опадів за певний період часу (ізогієти), магнітне схилення (ізокліни), величина солонуватості води (ізогали), величина вмісту кисню у водоймах (ізоксигени), час настання якогось геофізичного чи астрономічного явища (ізохрони), час настання якогось фенологічного явища, наприклад, цвітіння будь-яких рослин чи дерев (ізофени) тощо.

При використанні ізоліній характеристика явищ досягається не окремо взятими ізолініями, а їхньою сукупністю, при цьому важливим є вибір інтервалу між ізолініями та узгодження показу на одній карті різних ізоліній. Тут важливим є колір ізоліній та їх товщина.

Оформлення ізоліній аналогічне оформленню горизонталей. У розривах і на кінцях ізоліній підписують відповідні числові значення. Часто для більш наочного показу якогось явища на карті проміжки між ізолініями зафарбовують різноманітними кольорами або заштриховують із різною щільністю (так званий гіпсометричний спосіб показу явища, наприклад, висот земної поверхні чи глибин акваторій).

Іншими словами, ізолінії придатні не тільки для кількісної характеристики безперервних явищ у деякий момент (або період часу), але також для передачі кількісної зміни і переміщення явищ із часом. Нарешті, ізолінії можуть показувати час настання явищ і служити для цілей прогнозу.

Спосіб якісного фону. Спосіб якісного фону використовується для показу на карті якісних відмінностей якого-небудь явища шляхом поділу території (її районування) за тими, або іншими природними, економічними або політико-адміністративними ознаками. Цей спосіб використовується на картах ґрунтів, геологічних, ботанічних або на соціально-економічних картах (наприклад, на картах щільності населення).

При побудові на карті явищ способом якісного фону спочатку розробляють класифікацію що зображує явища; далі у відповідності до призначення карти.

Межі ділянок, що виділяються способом якісного фону, задають або в процесі польових зйомок (геологічних, ґрунтових, геоботанічних і т.п.), або на підставі різноманітних картографічних і літературних джерел.

Широке використання фарб призводить до того, що спосіб якісного фону іноді називають способом „кольорового фону”, хоча цей термін є невдалим. У цьому способі кольорові фони нерідко заміняються одноколірним штрихуванням, що відрізняються один від одного малюнком і ступенем затінення фону.

Спосіб локалізованих діаграм. Локалізовані діаграми (тобто діаграми, віднесені до визначених пунктів, точок) використовуються для характеристики величин сезонних і інших періодичних явищ. Наприклад, за допомогою стовпчикових діаграм показують зміну температури повітря чи атмосферних опадів по місяцях року для конкретного населеного пункту.

Як показують приклади, локалізовані діаграми, що характеризують явища в „точках”, з успіхом застосовуються у своїй сукупності для картографування явищ, суцільних на земній поверхні або які займають на ній значну площу. З цією метою діаграми розміщуються або в ряді довільно обраних типових пунктів або відносять до градусних клітин заздалегідь встановленого розміру (без вказання конкретних точок).

Точковий спосіб. Точковий спосіб використовується для картографування масових розповсюджених явищ, таких, як населення, особливо сільське, посівні площі, тваринництво і т.п. Позначають визначену кількість об'єктів (одиниць), явища картографування за допомогою точки (вірніше, невеличкого кружка), що розташовується на карті в місці, яке відповідає фактичному розміщенню явища. У результаті на карті задають деяку кількість точок рівного розміру й однакового значення, згрупування (щільність) яких дає наочну картину розміщення явища, а число дозволяє визначити його розміри (кількість об'єктів).

У точковому способі істотним є довільний вибір „ваги” точки, тобто встановлення кількості об'єктів, що виражаються одною точкою. При великій базі полегшується розміщення точок у місцях найбільшої щільності явища, але виникає трудність зображення окремо розташованих груп об'єктів, менших ніж вага точки. В останньому випадку (декілька груп) у сумі складову вагу однієї точки як би об'єднують разом і позначають за місцем найбільшої групи.

Точки малої ваги зручні для районів малої щільності явища, але вони можуть зливатися там, де щільність велика. Практично вагу точки підбирають по можливості малою, але такою, щоб точки не зливалися між собою, тому що при злитті точок підрахунок їх стає неможливим і, починаючи з щільності, що призводить до злиття точок у пляму, будь-яка більш висока щільність не знайде на карті свого вираження.

Принципово суть точкового способу не змінюється якщо замінити точки - „кружки” іншими мініатюрними фігурками.

Спосіб ареалів. Ареалом (від латинського „area”, що означає площа, простір) називають область поширення якогось явища, наприклад деякого виду рослин, тварин, орних земель і т.п. За характером розміщення явище в межах свого ареалу може бути безперервним, суцільним (наприклад, ареал замерзання) або розсіяним (наприклад, ареал оброблення бавовни).

Розрізняють ареали абсолютні і відносні. Абсолютним називають ареал, поза яким дане явище, наприклад деякий вид тварин, не зустрічається зовсім. Відносний ареал більш вузький - він охоплює територію, на якій те ж явище має визначені властивості, наприклад вид тварин (вивірки, кріт) має щільність поширення достатню для промислового полювання.

Для передачі ареалів на картах можна використовувати різноманітні прийоми:

1)обмеження ареалу суцільною або пунктирною лінією визначеного кольору і товщини;

2)зафарбовування ареалу;

3)штрихування ареалу;

4)рівномірне розміщення в межах ареалу штрихових знаків, деколи без показу межі ареалу;

5)показ ареалу написом, розкинутим в його межах;

6)окремим малюнком (наприклад, малюнок тварини).

Перші прийоми, із чіткою межею, використовують для ареалів, точно встановлених на місцевості, тоді як показ ареалу без контуру зручно для ареалів, які вказують на приблизну область поширення явища. Такий показ доцільний у випадках незнання дійсних меж ареалу, або непевності меж у природі (наприклад, межа поширення деяких видів морських тварин); іноді відповідно до призначення карти ареали навмисно схематизуються для одержання більш простої і виразної карти. Граничне спрощення способу складається в передачі ізольованих ареалів, наприклад посівів якоїсь технічної культури, окремими схематичними малюнками або значками: **.

Різноманіття прийомів оформлення ареалів (наприклад, обмеження їх лініями різноманітного малюнку і кольору) дозволяє об'єднати на одній і тій же карті ряд ареалів, навіть, якщо вони перекривають один одного.

Спосіб знаків руху. Використовується при зображенні на карті різноманітних переміщень (напряму течії ріки, морських течій, шляхів міграцій птахів, тварин, напрями економічних потоків тощо). Цим способом можна показати напрями вздовж яких проходять ті чи інші переміщення, їх кількість, швидкість тощо. В якості графічних засобів тут використовують стрілки (наприклад, напрям вітрів, наступу військ і т.п.), а також смуги (наприклад, для показу вантажопотоків) різного кольору, малюнку та товщини (ширини).

Картодіаграма. Це спосіб зображення сумарної величини якого-небудь явища в кожній окремій одиниці територіального поділу за допомогою діаграмних фігур, які виражають цю величину і поміщені всередині кожної такої одиниці. Спосіб картодіаграм, як правило, використовується на картах, складених за статистичними даними, що відносяться до територіальних одиниць поділу (країн, республік, областей, районів, районів в містах, тощо).

Картограма. Це спосіб зображення на карті середньої інтенсивності якого-небудь явища в кожній одиниці територіального поділу за допомогою одного з площових графічних засобів, наприклад, фонової закраски або штриховки. Спосіб картограм, як і спосіб картодіаграм використовується на картах, складених за статистичними даними на ту чи іншу територію (країну, область, район).

Як правило, для відображення якого-небудь явища на картах використовують поєднання різних вище перелічених способів.

В залежності від характеру та тематичного змісту карти можуть використовуватись наступні способи картографічного зображення (Таблиця 1).

Таблиця 1.

Значки		Спосіб використовується для відображення об'єктів чи явищ, локалізових по пунктах або для об'єктів які не відображаються в масштабі карти.
Лінійні знаки		Спосіб використовується для відображення ліній в їх геометричному розумінні або для лінійних об'єктів які не відображаються в масштабі карти.
Ізолінії		Спосіб відображення явищ, що мають просторовий розподіл з використанням кривих, що з'єднують точки з однаковим значенням.
Якісний фон		Спосіб відображення якісних відмінностей явища в межах певної території. Явище розподілено по всій території і не має “островів” або “дірок”.
Ареали		Спосіб відображення якісних відмінностей явища, яке локалізоване на певній території.
Знаки руху		Спосіб відображення просторових пересувань.
Картограми		Спосіб відображення середньої інтенсивності певного явища в межах певних територіальних одиниць.
Картодіаграми та локалізовані діаграми		Спосіб відображення певного явища за допомогою діаграм, які розміщені всередині одиниць адміністративного поділу, або локалізованих до певних точок, пунктів або територій.
- Кругові структурні діаграми
- Половинні кругові структурні діаграми
- Квадратні структурні діаграми
- Квадратні 100% діаграми
- Двосторонні горизонтальні стовпчикові діаграми
- Графіки
- Стовпчикові діаграми
- Локалізовані діаграми

Тема 2. Політичні, політико-адміністративні та адміністративні карти.

Політичні карти -- карти, що дають територіально-політичну характеристику світу, материків або крупних географічних регіонів. Політичні карти діляться на загальні (оглядові) і спеціальні. Загальні політичні карти передають політичний поділ території (розміщення держав і займану ними площу), найважливіші політичні і стратегічні центри, комунікації міжнародного і великого внутрідержавного значення. Спеціальні політичні карти висвітлюють окремі політичні проблеми і політичні події. Найбільш поширені загальні політичні карти; в Україні систематично видаються: політичні карти світу масштабів 1: 15 000 000, 1:30000000 і 1: 50 000 000: політичні карти материків і груп держав масштабів 1: 5 000 000 -- 1: 12 500 000; світові політичні атласи (кишеньковий атлас, малий атлас з покажчиком географічних назв, атлас книжкового формату з покажчиком географічних назв).

Політико-адміністративна карта -- географічна карта, що відображає політичний розподіл або політико-адміністративний устрій території. Основними елементами змісту політико-адміністративних карт є: держави, політичні і адміністративні кордони, столиці, адміністративні центри, населені пункти, шляхи сполучення.

Політико-адміністративні карти передають політичний і адміністративний поділ території (розміщення територіальних політичних і адміністративних одиниць), державний устрій і форми державного правління, політичні, стратегічні і адміністративні центри, комунікації міжнародного, державного і місцевого значення. Політико-адміністративні карти використовуються для довідкових, організаційно-господарських, учбових цілей і як основа для складання карт іншої тематики. Наприклад, у колишньому СРСР систематично видавалися політико-адміністративні карти країни (масштабів 1: 4 000 000, 1: 5 000 000 і 1: 8 000 000), політико-адміністративні і адміністративні карти союзних республік, АССР, країв і областей (масштабів від 1: 600 000 до 1: 2 500 000).

Рисунок 2. Політико-адміністративна карта США (метод послідовної зміни кольорів).

Адміністративно-територіальний поділ -- це поділ території держави на певні частини з метою організації управління на місцях. Управління здійснюється органами державної влади, які створюються в адміністративно-територіальних одиницях усіх рівнів -- селах і селищах, районах, містах, областях.

Адміністративно-територіальний поділ формується на загальноукраїнському рівні з урахуванням економічних, соціальних, історичних та національних особливостей розвитку конкретних територій, специфіки розселення.

Адміністративно-територіальний поділ України. Адміністративно-територіальний устрій України змінювався впродовж історичного розвитку залежно від завдань і функцій держав, до складу яких входила її територія. Зміни в системах адміністративних одиниць здійснюються з метою покращання організації державного механізму на місцях. Тільки протягом минулого століття відбулося кілька змін адміністративно-територіального устрою України.

На карті адміністративно-територіальний поділ подано сучасні державні кордони, межі АР Крим, адміністративних областей і районів, тобто всіх одиниць адміністративного поділу, за якими можна визначити їх географічне положення. У складі держави - 1 автономна республіка (АР Крим), 24 адміністративні області, 490 районів, 458 міст, у тому числі 177 республіканського та обласного підпорядкування, а також Київ і Севастополь - міста, що мають спеціальний статус.

У 26 містах є поділ на райони, усього районів у цих містах - 114 (зокрема в Києві замість 14 тепер 10 районів); селищ міського типу - 886; сільських населених пунктів - 28504.

Положення одиниць регіонального рівня можна визначити найпростіше за фоновим забарвленням їх територій, а назви - за назвами обласних центрів (окрім підписаних на карті Закарпатської і Волинської областей та Автономної Республіки Крим). Центри регіонів виділено спеціальними пунсонами. За назвами районних центрів (пунсон з крапкою всередині) можна визначити назви самих адміністративних районів. Селища міського типу від сіл відрізняються шрифтом їх назв, хоча і мають однакові із селами пунсони.

Політико-адміністративні карти України (історичний огляд)

Упродовж 1918-1920 років спеціальних політико-адміністративних і адміністративних карт території України з огляду на історичні обставини не видавали. Поодинокі видання тематичних карт інформації про адміністративно-територіальний устрій території, як правило, не містили. Ухвалений 6 березня 1918 р. в Українській Народній Республіці “Закон про поділ України на землі”, що передбачав введення нового адміністративного устрою шляхом ліквідації попереднього губернсько-повітового поділу й впровадження поділу на землі, в силу історичних подій не було реалізовано. Тому даний адміністративно-територіальний устрій України свого картографічного відображення не одержав. Окремі видані карти цього періоду передавали старий адміністративно-територіальний поділ. Заслуговує на увагу докладна крупномасштабна карта Київського повіту з межами волостей масштабу 1:126 000 (3 версти в 1 дюймі), що видана Київським губернським статистичним бюро у 1919 р.

Основна частина українських земель від початку 20-х років ХХ ст. входила до складу Української СРР, в якій раніше існуюча система адміністративно-територіального устрою докорінно змінюється. Перші роки радянської влади характеризуються складними процесами докорінної зміни соціально-економічної інфраструктури суспільства в умовах економічних негараздів і складної внутрішньої військово-політичної ситуації, що не могло не відобразитися у сфері топографо-геодезичної та картографічної діяльності. До того ж на території України, що раніше входила до складу Російської імперії, не було спеціалізованих картографічних підприємств, які би готували до видання та тиражували карти і атласи.

Організаційно картографування радянської України визначалось передусім розвитком картографічних і топографо-геодезичних робіт в СРСР. 15 березня 1919 р. у Москві було створено Вище геодезичне управління (ВГУ) при науково-технічному відділі Вищої Ради Народного Господарства для топографічного вивчення території РРФСР з метою розвитку продуктивних сил країни. ВГУ як загальнодержавний орган мало об'єднати та методично організувати топографо-геодезичну і картографічну діяльність усіх відомств, забезпечивши державу необхідними матеріалами. Створенням топографічних карт займалось також Військово-топографічне управління.

На початку 1924 р. для топографо-геодезичного забезпечення Південного економічного району СРСР (Україна, Крим, Молдавія) у Харкові створюється Українське геодезичне управління (УГУ) як республіканський територіальний підрозділ Вищого геодезичного управління. Основним завданням УГУ було забезпечення топографо-геодезичними та картографічними матеріалами Донбасу і Придніпров'я - як основної вугільно-металургійної бази країни, а також всебічне забезпечення потреб суспільства у картографічній інформації.

Численні реорганізації державної картографічної служби СРСР у 1920-1930 р.р. Не сприяли розвитку картографування в Україні та діяльності УГУ. На початку 1930 р. УГУ було реорганізовано в Український геодезичний трест, до складу якого входила і картографічна фабрика (створена в 1931 р. у Харкові, а наприкінці 1933 р. передана до Всесоюзного картографічного тресту). Діяльність картографо-геодезичної служби у “трестовський” період (1930-1935) була спрямована на обслуговування земельного, геологічного та інших відомств і не відповідала потребам державного картографування.

15 червня 1935 р. у складі Народного Комісаріату Внутрішніх Справ СРСР було утворено Головне управління державної зйомки та картографії (ГУДЗК НКВС), що відповідало за картографування всієї території держави. Утворення ГУДЗК загалом сприяло розвитку топографо-геодезичної та картографічної сфери діяльності й дало змогу упорядкувати в державі проведення робіт з топографічного картографування. Основними задачами державної картографо-геодезичної служби стають проведення державних топографічних знімань, укладання та видання топографічних карт. Повну організаційну самостійність картографо-геодезична галузь отримала 14 вересня 1938 р., коли постановою Раднаркому СРСР було утворено Головне управління геодезії та картографії (ГУГК) при Раді Народних Комісарів СРСР. Одними з основних завдань ГУГК стають створення державної топографічної карти СРСР і забезпечення потреб народного господарства, науки, культури, освіти сучасними картами і атласами, у тому числі й політико-адміністративними і адміністративними.

Характеризуючи в загальних рисах організаційне забезпечення проведення картографування території України в міжвоєнний період, слід також зазначити, що центром розвитку картографічної науки в Україні був тоді Український науково-дослідний інститут географії і картографії, заснований 1 жовтня 1927 р. у Харкові. Під керівництвом академіка С.Л. Рудницького інститут здійснив прикладні картографічні розробки, видав низку картографічних творів, у тому числі й політико-адміністративні карти.

До початку 30-х років ХХ ст. численні політико-адміністративні і адміністративні карти в Україні випускали здебільшого місцеві організації (часто на низькому картографічному та поліграфічному рівні) й меншою мірою - картовидавничі підрозділи картографо-геодезичної служби. Цей період характеризується також випуском великої кількості бланкових варіантів карт адміністративно-територіального устрою.

Політико-адміністративні й адміністративні карти території радянської України 1921-1922 років відображали той адміністративний устрій, що залишився від Російської імперії - губернії, повіти та волості. Створені сільські ради як місцеві органи радянської влади і управління свого відображення на картах тоді ще не знайшли.

Автором перших політико-адміністративних карт України був С.Я. Хургін, який готував їх для різних відомств (Центральне статистичне управління України, Народний комісаріат внутрішніх справ, Народний комісаріат освіти) у масштабах від 1:840 000 до 1:2 520 000. На картах були відображені межі губерній і повітів.

Карти губерній з відображенням меж повітів, а іноді й волостей видавали переважно у масштабах 1:420 000 і 1:840 000 губернські статистичні бюро. Прикладом неякісно укладених карт місцевими відомчими організаціями може служити “Карта Одесской губернии ...”, що була видана Одеським губернським статистичним бюро в 1920 р. на 16 аркушах у масштабі 1:126 000. Адміністративні межі на цій карті укладено дуже узагальнено, гірше ніж на “Карте Одесской губернии” (1921) масштабу 1:840 000, виданій також Одеським губстатбюро.

Видання адміністративних карт повітів було досить рідким явищем. Одночасно зазначимо, що і в майбутньому створення карт районів масового поширення не одержало.

12 квітня 1923 р. ІІ сесія ВУЦВК затверджує новий адміністративно-територіальний поділ Української РСР - губернія-округа-район-сільрада, ліквідувавши повіти та волості. Картографічна частина Народного комісаріату внутрішніх справ видає у Харкові адміністративні карти України з новим поділом у масштабах 1:1 050 000 і 1:1 500 000, на яких відображені межі губерній, округ і районів. На карті масштабу 1:1 050 000 крім адміністративного устрою докладно показано інфраструктуру транспорту та промисловості, що дає підстави класифікувати її як адміністративно-економічну карту. Цей тип адміністративних карт був досить поширеним в СРСР у 1920-1930-ті роки.

Новий адміністративно-територіальний устрій України відображають також аміністративні карти губерній. Серед них зустрічаються видання карт, на яких спеціальним умовним позначенням показано колишні межі волостей. У цьому відношенні цікавою є “Карта Киевской губернии” (1923) масштабу 1:840 000, що відображає адміністративно-територіальний устрій губернії одночасно 1922 і 1923 років. На карті показано центри округ і районів 1923 р., межі губернії, округ і районів 1923 р., центри повітів і волостей 1922 р., межі губернії, повітів і волостей 1922 р.

Адміністративних карт округ упродовж 1923-1924 років було видано обмаль. Можна лише згадати “Карту Черниговского округа” (1924) масштабу 1:252 000.

19 лютого 1925 р. рішенням сесії ВУЦВК ліквідовано губернії та прийнято територіальний поділ з трьохступневою системою врядування (округа-район-сільрада). Адміністративно-територіальні межі на 1 жовтня 1925 р. подає “Адміністраційна карта Української Соціалістичної Радянської республіки” (1925) масштабу 1:1 250 000, укладена картографічною частиною Наркомвнусправ УСРР. Особливістю карти є відображення на ній спеціальним умовним позначенням територій, приєднаних до УСРР від БСРР і Російської Федерації і які ще не були поділені на адміністративні одиниці.

Цей період змін адміністративно-територіального устрою в Україні характеризується випуском численних і різних за змістом та навантаженням адміністративних карт округ. З кінця 1920-х років до створення адміністративних карт все частіше залучаються спеціалізовані картографічні підприємства, що значною мірою сприяло підвищенню їх якості завдяки використанню актуальної та докладної географічної основи, яка базувалася на матеріалах топографічних знімань. За основним тематичним змістом можна виділити карти округ, на яких відображено тільки районний поділ, і карти округ, на яких показано також і межі сільрад. Адміністративні карти округ укладені переважно у верстових масштабах (найчастіше 1:126 000, 1:210 000, 1:252 000, 1:420 000) та іноді в метричних масштабах (1:100 000 та ін.). Окремі адміністративні карти округ доповнені соціально-економічним змістом (школи, лікарні, поштові відділення, промислові підприємства, межі землекористувань тощо).

Короткий період (кінець 1930 р. - початок 1932 р.) існування в Україні територіального поділу за двохступневою системою врядування (район-сільрада (міська, селищна)) був картографічно інтерпретований лише на декількох політико-адміністративних картах Української РСР масштабів 1:1 400 000 і 1:1 500 000, включаючи бланкові видання.

Упровадження в 1932 р. обласного територіального поділу у часі співпало з поступовою монополізацією в СРСР створення адміністративних карт спеціалізованими картографічними підрозділами державної картографо-геодезичної служби. 1931 р. у Харкові було створено картографічну фабрику, у тематиці картоукладальних робіт якої провідне місце займають адміністративні карти. У другій половині 1930-х років завершується опрацювання єдиних підходів державної картографо-геодезичної служби до відображення адміністративно-територіального устрою на політико-адміністративних і адміністративних картах та налагоджується системний випуск останніх картографічними підрозділами ГУГК.

Перші політико-адміністративні карти Української СРР з територіальним поділом за обласною системою врядування видає у Харкові Центральна адміністративно-територіальна комісія при Президії ВУЦВКУ (перше видання у масштабі 1:2 200 000, наступні - у масштабі 1:2 000 000), картоукладальні роботи здійснює картографічна фабрика “Держкартографія” (пізніші назви - “Укрдержкартографія”, Українська картографічна фабрика, 11-та Картфабрика ГУДЗК НКВС СРСР, 4-та Картфабрика ГУГК при РНК СРСР). Карти вперше одержують статус офіційного видання. У зв'язку з численними змінами адміністративно-територіального устрою (утворення нових областей, укрупнення районів, утворення нових міст з безпосереднім підпорядкуванням обласним органам, зміни категорій населених пунктів тощо) упродовж 1932-1934 років виходить 6 видань “Адміністративної карти Української Соціалістичної Радянської Республіки”. За ними можна не тільки прослідкувати тогочасні зміни територіального поділу, але й відстежити тенденції у перейменуваннях назв населених пунктів.

Часті зміни систем адміністративно-територіального устрою приводили до того, що на окремих політико-адміністративних картах Європейської частини СРСР, які готувалися до видання спеціалізованими державними картографічними підприємствами, цей поділ на території України не відображався.

З введенням системи обласного поділу адміністративні карти областей у 1932-1937 роках видають як відомчі обласні організації, так і фахові картографічні підприємства. Проте серед першого типу видань стає дедалі більше карт, які готують до видання на картографічному виробництві. Однією з перших була видана Організаційним комітетом Київської області “УСРР. Адміністративна карта Київської області” масштабу 1:1 400 000, що відображає адміністративні межі станом на 9 лютого 1932 р. На чотирьох аркушах видала “Адміністративну карту Одеської області” (1937) масштабу 1:250 000 Одеська обласна планова комісія, яку уклала Харківська державна картфабрика. На карті подано докладну топографічну основу, підкреслено назви центрів сільських рад, виділено спеціалізацію радгоспів. Серед адміністративних карт, підготовлених на картографічній фабриці, переважають видання з адміністративно-економічним змістом з відображенням найголовніших галузей промисловості та сільського господарства. Наочним прикладом тут може служити “Карта Харківської області” (1934) масштабу 1:400 000.

Випуск Харківською картографічною фабрикою у 1938-1939 роках серії із 16 адміністративних карт областей та Молдавської АРСР свідчить про завершення опрацювання єдиного типу адміністративної карти в ГУГК СРСР. Обласні карти видавались у масштабах 1:350 000, 1:400 000 і 1:500 000 з показом районних меж. Територія районів на картах пофарбована різними кольоровими фонами. Районні межі подано лише на основній території. Населені пункти відображені за адміністративним значенням і за кількістю населення. Окремими умовними позначеннями виділені радгоспи та машинно-тракторні станції. На “Адміністративній карті Молдавської АРСР” (1939) масштабу 1:300 000 показано також межі сільських рад.

Упродовж 1940-1941 років цією ж фабрикою видається друга серія адміністративних карт областей у масштабах 1:400 000 і 1:500 000 (всього видано 11 карт). Цим продовжується пошук відображення елементів змісту адміністративної карти: удосконалюють умовні позначення, уніфікують шрифти назв населених пунктів, упорядковують використання проекцій, на суміжній території показують районні межі, вздовж районних меж наносять кольоровий кант тощо. Після входження 17 вересня 1939 р. до складу УРСР західноукраїнських земель у рамках цієї серії видано адміністративні карти Волинської, Дрогобицької, Львівської, Станіславської та Тернопільської областей.

Західноукраїнські землі в міжвоєнний період входили до складу Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини, і, відповідно, питаннями їх картографічного забезпечення займалися картографо-геодезичні служби та картографічні видавництва цих держав. Завдяки картографічним фондам Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника найповніше цей період у нашому дослідженні опрацьовано для західноукраїнських земель, що входили до складу Польщі.

Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель відображено на політико-адміністративних картах Польщі та адміністративних картах окремих воєводств, які регулярно видавало у Львові видавництво “Ksi№їnica-Atlas”. З функціонуванням видавництва тісно пов'язана діяльність видатного польського картографа Евґеніуша Ромера, який часто був автором карт.

У період Великої Вітчизняної війни СРСР у 1941-1945 р.р. державна картографо-геодезична служба забезпечувала насамперед потреби збройних сил у картографічній інформації для ведення бойових дій та, зрештою, в умовах окупації всієї території України німецько-фашистськими військами й відпала необхідність видання адміністративних карт. За короткий період окупації відомо лише декілька німецьких видань політико-адміністративних і адміністративних карт, у тому числі дистрикту Галичина у масштабі 1:300000.

У післявоєнний період створенням політико-адміністративних та адміністративних карт займаються виключно картографічні підрозділи державної картографо-геодезичної служби - ГУГК СРСР. Оскільки єдина на території України Харківська картографічна фабрика у роки війни була повністю знищена, то перші післявоєнні політико-адміністративні карти України та адміністративні карти її областей готували Науково-редакційна картоукладальна частина (НРКЧ) у Москві та Мінська картографічна фабрика. Після створення у 1944 р. Київської картографічної фабрики (пізніше Фабрика № 1 ГУГК СРСР, Науково-редакційне картоукладальне підприємство ГУГК СРСР, тепер - ДНВП “Картографія”) політико-адміністративні та адміністративні карти починають готувати в Україні. У 1949 р. Київська картографічна фабрика укладає на топографічній основі у рівнокутній поперечно-циліндричній проекції перші три обласні адміністративні карти масштабу 1:300 000 з докладною топографічною основою (Запорізька, Миколаївська та Херсонська області). Інші обласні карти на територію України створювали в той час вищезгадані картографічні підприємства Москви та Мінська. Адміністративні карти областей України масштабу 1:300 000 у 1945-1953 p.p. видавали українською мовою.

З середини 1950-х років обласні адміністративні карти починають створювати у масштабі 1:600 000 із більш узагальненим зображенням елементів загальногеографічного й тематичного змісту, але на точній топографічній основі. Карти деяких областей випускали у масштабах 1:400 000 і 1:500 000. Наприкінці 1950-х років було видано адміністративні карти окремих економічних адміністративних районів України масштабу 1:700 000. З того часу карти виходили лише російською мовою. Тоді ж було започатковано видання бланкових адміністративних карт. У 1962-1964 p.p. було видано низку карт областей України масштабу 1:300 000.

Вирішальний вплив на розвиток тематичного картографування, у тому числі й адміністративно-територіального устрою, з середини 1960-х років мало посилення режимних вимог. З 1966 р. адміністративні карти областей стали укладати у масштабі 1:600 000 на базі спотвореної карти-основи “Союз Советских Социалистических Республик” масштабу 1:2 500 000 видання 1964 р. У деяких випадках на одній карті розміщували дві, три чи навіть чотири області. Тому карти стали менш змістовними і більш схематичними.

Умовні знаки для зображення елементів змісту, шрифти, кольорове і позарамкове оформлення адміністративних карт були уніфіковані та стандартизовані на більше ніж 20 років. Створення адміністративних карт було строго регламентоване відповідними інструкціями. Фонове розфарбування давали за адміністративними районами. Також було відпрацьовано механізм актуалізації змісту карт, що дало змогу регулярно їх перевидавати. За своїм достовірним змістом тематичного навантаження адміністративні карти фактично були офіційним виданням.

...