Поверхня зерен шагренева, дрібнопагорбкова, кородована, іноді гладка. На поверхні золота спостерігаються відбитки граней різних мінералів та акцесорії росту (індукційні та псевдо індукційні поверхні, лінійна штрихуватість, тощо). Набуті форми це механічні шрами на поверхні зерен, механічний перегин і скручення їх країв, а також автоепітаксичні зростки. Для золота характерні добре проявлена зернистість, неоднорідна полігональна та зональна будова, міжзернові високопробні прожилки, тонкі облямівки високопробного золота на реліктовому та ін. Постійною домішкою в золоті є срібло, яке визначає пробу мінералу, але у деяких випадках (піщані літофації карбонової системи в межах Кальміус-Торецької та Бахмутської улоговин, нижньочетвертинні та карбонові алювіальні утворення в районі злиття, річок Міус і Кринка) суттєвий вплив на пробність має домішка міді. Вміст срібла в золоті досягає 44,97%, а міді 39,9%. Значні коливання вмісту міді виявлено не тільки в окремих золотинках, а й у межах одного зерна (Cu = 2,3 - 28,1%). Проба мідистого золота 556 - 966. Вміст ртуті в золоті досягає 1,0 - 6,0%. Ртутисте золото спостерігається також в піриті, арсенопіриті, кварці та анкериті. Електрум (Ag = 24,6 - 44,97%) встановлено на Бобриківському рудопрояві та в алювіально-делювіальних відкладах у його межах. Серед інших елементів-домішок в золоті в значних кількостях виявлено Fe (2,01%) та Pt (0,608 - 1,608%). Значний вміст платини встановлено і в електрумі. Дуже низькопробне золото (556 - 600) встановлено у верхньокарбонових алювіальних утвореннях в межах Кальміус-Торецької улоговини та четвертинних відкладах басейну річок Міус і Кринка. Низькопробне золото (608 - 700) відмічається в зонах окиснення на рудопроявах Нагольного кряжу), утвореннях юри (райони м. Слов`янськ та Ізюм), мезо-кайнозойському елювії (Нагольний кряж), четвертинних делювіальних і алювіальних літофаціях. Відносно низькопробне золото (739 - 800) виявлено в утвореннях юри, четвертинних делювіальних, алювіальних відкладах та в зонах окиснення і корах вивітрювання, а також характерне для гідротермальних утворень Бобриківського рудопрояву. Середньопробне золото (802 - 899) зафіксовано в золоторудних тілах Гостробугорського та Бобриківського рудопроявів, та зонах окиснення в їх межах, а також у мезозой-кайнозойській корі вивітрювання та четвертинних утвореннях різного генезису. Високопробне золото (904 - 950) зустрічається в утвореннях нижнього, верхнього карбону (Кальміус-Торецька, Бахмутська улоговини, басейн злиття річок Міус, Кринка), в гідротермальних утвореннях Гострого Бугра та в алювіальних четвертинних відкладах. Дуже високопробне золото (955 - 991) виявлено в сучасних алювіальних утвореннях. В нижньо-, верхньокарбонових відкладах Бахмутської та Кальміус-Торецької улоговин, верхньокарбонових літофаціях басейну річок Кринка і Міус встановлено низько-, відносно низько-, середньо-, високо- та дуже високопробне золото.

Розмір золота зростає в напрямку від древніх до більш молодих утворень і від алеврито-глинистих, карбонатних утворень до псамітів і псефітів (виняток -- різновікові елювіальні утворення) і змінюється від 0,001 до 5,0 мм (переважає 0,2 мм і менше). Золото встановлено також в різноманітних гідротермальних мінералах в яких виповнює мікротріщини та міжзерновий простір, або ж утворює зростки з ними. Спостерігається зв'язок золота з різними морфогенетичними типами піриту.

Різноманітність геолого-структурних, тектоно-магматичних, палеогеографічних обстановок формування золотовмісних осадових комплексів, їх строкатий формаційний, літофаціальний і фаціальний склад та різний ступінь літогенетичних змін, а також різні форми надходження в басейни седиментації золота, обумовили формування певних генетичних типів золоторудної мінералізації, мінеральні асоціації золота, форму рудних тіл. Найбільш значним золотоносним потенціалом на сьогоднішній день характеризуються відклади карбонової системи, де відбулось накладання різних генетичних типів золотоносності одне на одне в процесі літогенезу осадових комплексів. Перспективними є також ефузивні та теригенні утворення девонської системи, карбонатні та древньоалювіальні товщі нижнього і верхнього карбону, мідисті пісковики пермі, утворення дронівської (пермо-тріас) та краснооскольської (тріас) світ, прибережно-морські відклади середньоюрського віку, континентальні та фосфоритоносні утворення крейди, піщані літофації еоцену та сучасні алювіальні осадки. На особливу увагу заслуговують різновікові кори вивітрювання, які утворились у різних кліматичних умовах і на різних за генезисом та складом осадових, магматичних і метаморфічних комплексах девону, карбону, тріасу, крейди, палеогену, неогену. Перспективними є потужні та протяжні шари “вибілених” порід карбону в межах південної і північної зон Нагольного кряжу, Куйбишевсько-Несвєтаєвської зони, Північної антикліналі та інших структурах Донбасу. Значний інтерес, з точки зору виходу на корінні джерела представляють знахідки високо мідистого та платиновмісного золота.

Золото в осадових комплексах території Українського щита

В осадових утвореннях УЩ виявлено сотні точок золота і навіть розсипні рудопрояви. Серед робіт, що торкаються золотоносності осадового чохла УЩ хотілося б відмітити роботи Гаєва І.А із співавторами (1970); Яблокової С.В. і Полканова Ю.О. (1974); Каплуна Є.Я. (1975); Зайцева Є.І. із співавторами (1975); Заруцького К.М. як особисто (1967,1989) так із співавторами (1975, 1980, 1981, 1992); Семененко М.П. із співавторами (1977); Металіді С.В. із співавторами (1992); Паранько І.С. (1992); Ковальчука М.С. (1993 - 2002); Вербицького В.М. із співавторами (1997); Левченко Є.М. із співавторами (2001) та ін.

Ідіоморфні зерна золота встановлено в протерозойських залізних рудах Кривбасу, верхньопротерозойських конгломератах Криворіжжя, в середньо-пізньопротерозойській, мезозойській та мезо-кайнозойській корі вивітрювання, мезо-кайнозойських зонах окиснення сульфідних руд, сучасних титан-цирконієвих розсипах. Розмір зерен 0,05 - 0,25 мм (зони окиснення) та 0,1 - 0,5 мм (утворення інших вікових груп та генезису). В роботі наведено дані про пробність та морфологію і мікроморфологію поверхні золота кожного морфогенетичного різновиду. Гіпідіоморфні зерна є рідкісними і зустрічаються в середньо-пізньопротерозойській та мезо-кайнозойській корі вивітрювання порід фундаменту в нижньокрейдових континентальних утвореннях та бучакських відкладах. Розмір мінералу 0,1 - 1,5 мм. Дендрити встановлено в архей-ранньопротерозойських, середньо-верхньопротерозойських корах вивітрювання Кривбасу, мезозойських та мезо-кайнозойських алювіальних утвореннях Кривбасу, Придніпров'я, Побужжя, Приазов'я та ін., верхньопротерозойських конгломератах Кривбасу, нижньокрейдових, бучакських утвореннях та ін. Переважають однобічні без стволів дендрити і дендритоїди. Відмічено дендрити, які закінчуються деформованою тетрагональною пірамідою, на краях котрої спостерігаються нарости тригональних пірамід. Розмір зерен 0,05 - 0,1 мм для території Кривбасу та 0,16 - 0,8 мм -- для іншої частини УЩ. Ксеноморфне золото найбільш поширене на території УЩ. Золото, що видовжене у двох напрямках встановлено в літофаціальних комплексах УЩ майже усіх вікових груп і різного генезису: елювіальних утвореннях архею, протерозою, мезозою, мезозой-кайнозою, зонах окиснення сульфідних руд, в середньопротерозойських пірокластичних породах волинської серії, верхньопротерозойських конгломератах Криворізької, Кочерівської та Білокоровицької структур, нижньокрейдових континентальних, неогенових прибережно-морських, нижньопалеогенових, пліоцен-нижньочетвертинних та сучасних континентальних утвореннях. Зустрічається золото з механічним перегином, механічним загином країв (нижньокрейдові та бучакські відклади). Розмір зерен 0,005 - 5,2 мм. Золото, яке видовжене в одному напрямку встановлено в архейських ранньо-середньо-верхньопротерозойських, палеозойських, мезозойських, мезо-кайнозойських елювіальних утвореннях, нижньокрейдових, бучакських, пліоцен-четвертинних і четвертинних відкладах. Зустрічаються дротоподібні утворення в'язаної форми. Розмір зерен 0,01 - 5,2 мм. В древньоелювіальних утвореннях розмір зерен 0,05 - 0,1 мм, інколи до 0,5 мм; в мезо-кайнозойському елювії -- 0,1 - 1,0 мм, інколи 1,0 - 5,2 мм (Середнє Придніпров'я); в утвореннях крейдової і палеогенової систем -- 0,01 - 0,25 мм, інколи до 0,5 мм; а в четвертинних відкладах -- 0,03 - 0,5 мм, інколи до 3,3 мм (пліоцен-нижньочетвертинні утворення Приазов'я). Золото, яке приблизно однаково видовжене у трьох напрямках широко розповсюджене в осадових комплексах УЩ. Це різноманітної форми і розміру грудки та кульки. Встановлено два різновиди зерен: а) щільні; б) пористі. Грудкоподібне золото виявлено в архей-ранньопротерозойських, пізньопротерозойських, палеозойських, мезозойських, мезо-кайнозойських корах вивітрювання, докембрійських конгломератах, а також в утвореннях крейдової, неогенової, палеогенової та четвертинної систем. Розмір мінералу 0,03 - 5,2 мм (переважає 0,07 - 0,2 мм). Виділення золота куле-, крапле-, та еліпсоподібної форми виявлено в середньо-пізньопротерозойських, мезозойських та мезо-кайнозойських корах вивітрювання, ранньопалеогенових, ранньонеогенових та четвертинних утвореннях. Розмір золота в елювіальних утвореннях становить 0,05 - 0,15 мм (виняток пізньопротерозойська кора вивітрювання мартитових руд Кривбасу; розмір зерен 0,1 - 0,5 мм); в утвореннях палеогену і неогену -- 0,03 - 0,5 мм, а в осадках четвертинної системи -- 0,03 - 1,5 мм. Інколи спостерігається високопробна кородована оболонка. Проба інколи збільшується від центру до периферії зерен. Відмічаються в золоті включення кристалів піриту. Складні утворення неправильної та екзотичної форми (архей-ранньо-середньо-пізньопротерозойські, мезозойські, мезо-кайнозойські кори вивітрювання, нижньокрейдові, палеогенові, неогенові та четвертинні відклади) представлено розміром 0,005 - 5,2 мм (переважає 0,05 - 0,25 мм). Геміідіоморфне золото є рідкісним і зустрічається переважно в мезозойських корах вивітрювання Побужжя. Серед такого золота зафіксовано лише форми, які утворились при одночасному рості в неоднорідному середовищі. Розмір золота 0,1 - 0,3 мм. Золото з широким діапазоном форм виділення виявлено в мезозойських, мезо-кайнозойських корах вивітрювання (переважно в Побужжі), в неогенових (переважно в Придніпров'ї) та четвертинних (басейн р. Ірша) відкладах. Це губчасті виділення з фестончастими або кутастими контурами; нарости дуже високопробного (960 - 980) золота коломорфно-пористої будови на пластинчастому і гачкоподібному золоті; нарости дуже високопробних (980) ультрадрібних частинок кулеподібної форми на товсто пластинчастих золотинках; добре ограновані кристали золота з блискучою поверхнею, а також високо та низькопробні прожилки та виділення пізнього золота в більш ранньому; високопробні облямівки; тонкі плівки, луски, дрібні кристали на поверхні органічної речовини, гідроксидах Fe, Mn. Розмір золота 0,001 - 0,65 мм (переважає 0,04 - 0,1 мм). Це середньо (840 - 859), високо (949 - 950) та дуже високопробне (960 - 980) золото.

Поверхня зерен матова, шагренева, кородована, ямчасто-пагорбкова, інколи слабокородована і майже некородована гладка блискуча поверхня. Скульптури росту представлені східчастими, пагорбковими і ямчастими формами, інколи відмічається лінійна штрихуватість. На зернах спостерігаються механічні шрами, сліди розвальцювання, механічного перегину і відбитки інших мінералів. Відмічено зерна механічно скручені і механічно перегнуті. Поверхня зерен інколи покрита плівками з гідроксидів Fe, Mn, глинистої речовини та складної суміші. На мікро рівні рельєф поверхні визначається зернистістю, скульптурами росту, розвитком двійників, наявністю мінеральних і газових включень. Характерними є сліди розпаду інтерметалічних з'єднань та твердих металічних розчинів. Відмічаються включення золота в різноманітних мінералах та його зростки з іншими мінералами. В золоті встановлено включення піриту, мартиту, мальдоніту. Встановлено: 1. Низькопробне (640 - 700) золото (верхньопротерозойські конгломерати Кривбасу); 2. Відносно низькопробне (700 - 740) золото (докембрійські, мезо-кайнозойські елювіальні відклади Кривбасу та зони окиснення сульфідних руд); 3. Середньопробне (800 - 894) золото (архей-ранньопротерозойські, мезозойські та мезо-кайнозойські кори вивітрювання Кривбасу, мезозойський та мезо-кайнозойський елювій Побужжя, центральної та північно-західної частини УЩ, нижньокрейдові, палеогенові, неогенові та четвертинні утворення; 4. Високопробне (900 - 950) золото (пізньопротерозойські елювіальні утворення, мезозойські та мезо-кайнозойські кори вивітрювання, тріасові, нижньокрейдові, неогенові, палеогенові та четвертинні відклади); 5. Дуже високопробне (958 - 999) характерне майже для усіх золотовмісних комплексів осадового чохла.

Окрім самородного золота в осадових товщах встановлено електрум, мальдоніт. Різновиди самородного золота представлені мідистим, платино-, телур- та бісмутвмісним золотом.

В роботі наведено дані про розподіл золота різних гранулометричних класів в різновікових і різногенетичних осадових комплексах УЩ. Важливим вихідним фактором формування розсипів золота є розвиток потужних кір хімічного вивітрювання. Вверх за розрізом платформного чохла роль первинних кір вивітрювання знижується і відповідно зростає значення раніш сформованих за їх рахунок продуктивних відкладів як проміжних колекторів золота. При цьому продуктивність більш молодих утворень, розповсюдженість розсипів і їх масштаби практично зберігаються, але позиція визначається локальними палеогеографічними умовами конкретних областей. Встановлено, що фізико-хімічні особливості розсипного золота відповідають таким з відомих проявів металу в породах кристалічного фундаменту, хоча не завжди зрозуміло як золото потрапило з них в осадові утворення (цілком вірогідно за рахунок багаторазового перевідкладання на більш високі стратиграфічні рівні).

Золото в осадових комплексах Волино-Подільської плити

Необхідно відмітити, що в межах території ВПП золото виявлено майже в усіх осадових утвореннях, починаючи з протерозою і закінчуючи сучасними алювіальними відкладами. Це пісковики, гравеліти, конгломерати сорокинської світи рифею, пісковики, гравеліти, конгломерати грушківської світи. На базальтах сорокинської світи розвинута золотоносна кора вивітрювання. Золотоносними є хрустівські утворення (аргіліти, алевроліти, пісковики, гравеліти, конгломерати), ольчедаївські пісковики, ломозовські аргіліти, алевроліти і пісковики, ямпільські пісковики, аргіліти та пісковики лядівської верстви, аргіліти з конкреціями фосфоритів калюського (міньковецького) горизонту та каолініти (сіаліти). В незначних кількостях встановлено метал в силурійських утвореннях. Золото виявлено в кременистих, халцедоподібних та теригенних породах крейдового віку, елювіальних утвореннях мезозою, неогенових терасах (IV-V) Дністра. Золотоносність антропогену ВПП, головним чином, пов'язана з територією Середнього Придністер'я. Там встановлена широка зараженість золотом алювію р. Дністер та його приток на значній відстані. Основні перспективи території пов'язані з басейном р. Дністер вагомий внесок в дослідження якого у різні роки зробили В.О. Ващенко, В.Я. Веліканов, В.М. Гірний, Р.М. Довгань, В.М. Жилицький, Е.Я. Жовінський, В.Я. Іванченко, В.Т. Кардаш, Е.В. Мельничук, В.С. Нагальов, В.М. Павлюк, М.М. Янгічер та ін. В останні роки увага приділяється вивченню типоморфних особливостей золота (В.М. Квасниця, М.С. Ковальчук та ін.).

Найбільші частота зустрічальності та вміст золота в алювії р. Дністер встановлено на території Середнього Придністер'я від м. Заліщики на заході до м. Могилів-Подільський. В асоціації з золотом в підвищених кількостях зустрічаються галеніт, сфалерит, халькопірит, кіновар, арсенопірит, аурипігмент, реальгар, малахіт, куприт, барит, самородне срібло, самородна мідь (у вигляді кульок).

Ідіоморфні зерна (октаедри, часто спотворені, та їх зростки, зокрема п'ятірники) та дендритоїди золота є рідкісними. Ксеноморфне золото є домінуючим. Золото, яке видовжене у двох напрямках це пластинки із сильно зрізаними краями, механічними завивами, перегинами та дірочками. Серед такого золота встановлено середньопробне (Au = 88,4%), високопробне (Au = 90,1 - 93,7%; Cu = 3,3%), дуже високопробне (Au = 95,5 - 99,1%; Cu = 0,8%; Hg = 3,1%) золото. Округло-таблитчасті форми представлені відносно низькопробним (Au = 72,0%; Ag = 22,2%; Cu = 5,6%) сегрегаційним золотом. Зустрічаються тонкі субпаралельні пластинки золота, що утворились, ймовірно, на площині спайності слюди. Розмір зерен 0,1 - 1,0 мм. Золото, яке видовжене в одному напрямку представлено високопробним (Au = 91,0%; Cu = 1,4 - 7,3%) та дуже високопробним (Au = 98,3%) золотом. Колінчасті двійники це відносно низькопробне (Au = 79,0%; Ag = 10,4%; Cu = 10,5%.) золото. Золото, яке приблизно однаково виділено у трьох напрямках регіональна специфіка. Розмір зерен 0,2 - 0,5 мм. Власне кулеподібні щільні золотинки представлені дуже низькопробним (Au = 41,1%; Ag = 8,7%; Cu = 50,1%), високопробним (Au = 90,8%; Ag = 8,1%; Cu = 1,0%), дуже високопробним (Au = 98,3%) золотом. Кулеподібні щільні індивіди з наростами складені відносно низькопробним (Au = 74,8%; Ag = 1,4%; Cu = 24,4%), високопробним (Au = 90,8%; Ag = 2,8%; Cu = 0,3%; Hg = 6,0%) золотом. Кулеподібні щільні зерна з включенням кристалів піриту, представлені середньопробним (Au = 86,8%; Cu = 11,7%) золотом, а кулеподібні пористі -- відносно низькопробним (Au = 72,2%; Ag = 4,6%; Cu = 22,8%), середньопробним (Au = 87,8%; Ag = 0,9%; Cu = 11,2 %) золотом. Зустрічаються пористі кулеподібні золотинки з включеннями кристалу піриту кубічного габітусу. Грудкоподібне золото розміром 0,2 - 0,3 мм представлено: а) грудкоподібним щільним майже незношеним та сильно зношеним високопробним золотом (923); б) грудкоподібним пористим, низькопробним (Au = 68,9%; Ag = 27,2%; Сu = 3,5%) золотом та високопробним (930) сегрегаційним золотом. Складні утворення неправильної та екзотичної форм це дуже низькопробне (Au = 52,8 - 56,4%; Ag = 11,8 - 18,4%; Cu = 30,8 - 38,7%); низькопробне (Au = 60,0 - 64,2%; Ag = 0,6 - 6,8%; Cu = 32,5 - 34,8%) золото. 4. Золото з широким діапазоном форм виділення представлене бородавчастими (сукупністю ізометричних кристалів), губчастими наростами (до 0,5 мм) та шкірочками, які ускладнюють поверхню добре зношених ксеноморфних зерен. Найбільш поширені губчасті форми дрібнозернистої поліедричної будови та нарости, що складені численними добре огранованими кристалами (октаедрами) і округлими виділеннями золота. Таке золото встановлено на низькопробному (Au = 64,2%; Cu = 34,8%; Ag = 0,6%.) та відносно низькопробному (Au = 72,2%; Cu = 22,8%; Ag = 4,6%) золоті. Цілком ймовірно, що “нове” золото є відокремленням однофазних агрегатів високопробного самородного золота з багатофазного (Au, Cu, Ag) агрегату.

Виявлено: 1) золото із некородованою і слабокородованою, рівною, блискучою поверхнею; 2) золото, на поверхні якого спостерігаються численні відбитки граней інших мінералів, що надають мінералу корозійний рельєф; 3) золото, на поверхні якого зустрічаються численні кратери вибуху газово-рідинних включень; 4) золото із кородованою, шагреневою, матовою поверхнею; 5) золото пластинчастої форми, поверхня якого вкрита механічними шрамами, інколи і дірочками; краї золотинок зрізані, обм`яті із завивами та механічним перегином; 6) “нове” золото на поверхні ксеноморфних золотинок. На мікрорівні різні за формою золотинки характеризуються певною внутрішньою будовою, яка детально розглянута в роботі.

Проведені дослідження вказують на існування в областях водозбору декількох морфогенетично різних джерел золота, що постачали метал в алювій. Отримані дані дозволяють прогнозувати в межах території досліджень різновікові та різногенетичні рудопрояви корінного золота. Перш за все це прояви Au, Cu, Ag, Ni та платиноїдів у золото-мідно-порфірових рудах, які, вірогідно, просторово-парагенетично пов`язані з вулкано-плутонічною асоціацією. Прогнозується і власне золоторудна мінералізація (в контурах зруденілих зон), що не пов'язана з формуванням рудно-магматичної системи (мінералізація у вигляді жил і прожилків в малопотужних зонах розривних порушень), та рудопрояви епітермального золота. Різка неоднорідність складу частини розсипного золота в асоціації з баритом, галенітом, сфалеритом, халькопіритом вказують, очевидно, на його надходження з барит-галеніт-сфалеритового продуктивного комплексу. Цілком ймовірно, що частина кулеподібного пористого золота можливо генетично пов`язана з кімберлітовими породами (подібне золото встановлено в кімберлітових трубках Приазов`я), а також утворилась в осадових породах завдяки життєдіяльності біосу. В районі м. Мельниця-Подільська потенційно золотоносними є утворення силуру та девону, оскільки в алювії річок Дністер, Нічлава, Смотрич, що їх розмивають, встановлені аномалії частоти зустрічальності золота.

Золото в осадових комплексах Скіфської плити

До СП належать Північна Добруджа, Переддобрудзький прогин, північно-західна мілководна частина Чорного моря, Крим і невелика частина Азовського моря. Серед робіт, що присвячені золотоносності регіону необхідно відмітити праці М.Г. Барковської, Л.В. Копилової, Ю.О. Кузнєцова, П.К. Лагутіна, О.Ю. Полканова, І.П. Яловенко, О.Г. Сіденко, К.Г. Сущук, Є.Ф. Шнюкова та ін. Значно підвищився інтерес до вивчення цієї проблеми в 1993 році після того, як значні концентрації золота було виявлено в донних відкладах Чорного та Азовського морів. З 1994 року почався новий етап цілеспрямованих і планомірних наукових досліджень золотоносності, головним чином, донних відкладів Чорного і Азовського морів (роботи М.І. Лебедя, В.П. Рєзніка, І.О. Мудрова, Є.Ф. Шнюкова, В.Т. Кардаша, М.О. Маслакова, Ю.І. Іноземцева, Ю.М. Брагіна, Ю.О. Полканова, М.Я. Ященко, В.М. Артеменка, В.В. Шехотіна та ін.).

Золото на території Скіфської плити виявлено в осадових товщах палеозойської, мезозойської та кайнозойської груп. В осадових комплексах палеозойської групи золото встановлено в утвореннях девонської (вапняки, глинисті сланці, алевроліти, пісковики), карбонової (вуглецьвмісні глинисті сланці, алевроліти, пісковики, вапняки) та пермської (конгломерати) систем. Другий стратиграфічний рівень концентрації золота зосереджений в осадових утвореннях мезозойської групи. Тут метал встановлено у відкладах тріасової (конгломерати, пісковики, алевроліти), юрської (конгломерати, пісковики) та крейдової (піски, пісковики) систем. Золотоносними є і мезозойські кори вивітрювання. В утвореннях кайнозойської групи золотовмісними є осадові комплекси неогенової (піски) та четвертинної (гравійно-піщані літофації, піски, алеврити, глини, черепашки) систем. Золотоносність антропогену представлена знахідками розсипного золота в алювії сучасних водотоків річок Чорна (верхня течія), Бельбек (середня течія), Кача (середня течія), Булганак (гирло), Ангара, Салгір та ін. Широко розповсюджене золото в сучасних прибережно-морських і лиманних пісках Чорного моря. В генетичному плані золотовмісні комплекси представлені морськими, прибережно-морськими, лиманними, алювіальними та елювіальними фаціями. Відмічається золото в глинистих мінералах, сульфідах та у вигляді плівок на гідроксидах заліза, органіці, черепашках. Найбільші концентрації золота виявлено в погано відсортованих відкладах зі значним вмістом пелітової і псефітової складовими та органіки. Значні концентрації хемогенного і біогенного золота виявлено у вапняково-біогенних мулах, черепашниках (вміст металу зростає з мірою їх подрібнення). Між вмістом золота та кількістю органічної речовини в осадках спостерігається прямий зв'язок.

Ідіоморфне золото часто зустрічається у верхньодевонських утвореннях Добруджа та в донних відкладах Чорного моря. Відмічаються п'ятірники та сильно сплющені кристали у вигляді шестикутних табличок. Золото з ознаками скелетного росту виявлено в осадках Чорного моря і представлено односторонніми та плескатими дендритоїдами. Ксеноморфні виділення золота є найбільш поширеними, зустрічаються майже в усіх золотовмісних літофаціях і представлені золотом, що видовжене у двох напрямках, золотом, що видовжене в одному напрямку (дрото-, гачко, голко-, шипоподібні утворення різної довжини і товщини), ізометричними виділеннями ксеноморфного золота (куле-, краплеподібні утворення часто ідеальної форми з блискучою та гладкою поверхнею), складними утвореннями неправильної та екзотичної форм (грудко-, гроно-, амебоподібними утвореннями з численними виступами і відростками та їх зростки;. а також псевдоморфози по органічним залишкам і гідроксидам заліза). Геміідіоморфні зерна золота трапляються лише в утвореннях меотісу, голоцену та представлені автоепітаксичними наростами у вигляді пагорбків, наростів голчастої, екзотичної форм, кристалів. Золото з широким діапазоном форм виділення (аутигенне) це переважно тонкі луски, плівки, голки, землисті агрегати, грудки, кульки, гроноподібні утворення з елементами кристалографічної огранки, а також псевдоморфози золота по органічній речовині та гідроксидам заліза. Поверхня зерен, як правило, гладка, блискуча.

Гранулометричний спектр мінералу коливається від тонкодисперсного до крупного (1,8 мм). Переважає золото розміром 0,01 - 0,15 мм. Тонкодисперсне золото, як правило, притаманне карбонатним, глинистим і органогенним літофаціям. Золото представлено двома переважаючими відмінностями. Це низькопробне (600 - 650 - 680 - 690) та середньопробне (800 - 820 - 834 - 847) золото. Підлегле значення має високопробне (900 - 950), дуже високопробне (960) і відносно низькопробне (720) золото. Регіональною специфікою є значне поширення в літофаціальних комплексах електруму та самородного срібла.

Основні перспективи регіону пов'язані з Причорноморською западиною, де встановлені значні прояви металу як в межах континентальної її частини так і в акваторії Чорного моря. Найбільш значним золотоносним потенціалом характеризуються осадові утворення крейди (як континентальні так і морські групи фацій) в поєднанні з корами вивітрювання кристалічних порід фундаменту та четвертинної системи (алювіальні, делювіальні, прибережно-морські та морські літофації). Осадові товщі Добруджа слабо вивчені на предмет золотоносності і потребують цілеспрямованих пошукових та науково-дослідних робіт (утворення девону, карбону, тріасу, юри).

Особливості літологічного складу золотовмісних осадових утворень України та локалізації в них золота

Літологічний склад золотовмісних осадових комплексів дуже різноманітний, строкатий, невитриманий по простяганню. Найбільш широким розвитком користуються уламкові породи, які містять і найбільш значні концентрації розсипного, тонкодисперсного та “гідрогенного” золота. Залягають уламкові породи на різних гіпсометричних рівнях, однак переважно тяжіють до нижніх частин розрізу формаційних одиниць. Нерідко вони самостійно складають розріз формаційних комплексів. Часто уламкові породи перешаровуються з породами інших генетичних груп, або утворюють в них прошарки, лінзи. За ступенем цементації серед уламкових порід виділяють пухкі та зцементовані утворення. Цемент, як правило, механічного заповнення або базальний. Вміст глинистої складової змінний і, як правило, становить 20,0-50,0%. Петрографічний склад строкатий і визначається таким областей денудації. За гранулометричним складом серед уламкових порід виділяються псефіти і псаміти. Псефітові породи представлені щебеневими гравелітами, конгломератами, брекчіями, а також різноманітними галечними та галечно-щебенистими відкладами. У нижній частині розрізу вони залягають у вигляді шарів, прошарків, ям, кишень, лінз, а у верхній -- відмічаються лише шари, прошарки, лінзи, язики галечників або окремі скупчення гальки. Часто псефітові породи мають ритмічну будову. Ритми починаються валунними конгломератами і закінчуються більш дрібними гранулометричними різновидами, аж до гравелітів. Псефітові породи, як правило не відсортовані. Псамітові породи представлені пісками та пісковиками з різним ступенем зцементованості. За гранулометричним складом серед них виділено дрібно-, середньо-, крупно-, різнозернисті та гравелисті типи. Часто одночасно присутні усі гранулометричні класи псамітів, які закономірно змінюють одне одного у вертикальному розрізі. Як правило, дрібнозернистий матеріал заповнює місце у міжзерновому просторі більш грубозернистого. Значно рідше дрібнозернисті піски містять домішки середньо - та грубозернистих. Часто золотоносні псамітові породи містять гальку кварцу. Структура псамітових порід змінюється від псамітової, алевро-псамітової та пеліто-псамітової до алевро-пеліто-псамітової, псефо-алевро-пеліто-псамітової. Найбільший вміст золота відмічається в пісках (пісковиках) глинисто-алевритових, алеврито-глинистих, глинистих та сильно глинистих. Ступінь сортування уламкового матеріалу змінюється від хорошого до середнього і поганого, або ж, як правило повністю відсутній. Текстури псамітів невпорядковані, неясно -, горизонтально-, косоверствуваті, масивні, хвилясті, лінзоподібні. Цемент механічного заповнення або базальний інколи плівковий глинистий та карбонатний порового типу. Для уламкових порід встановлено пряму залежність між вмістом золота, глинистістю та ступенем сортування теригенного матеріалу. Чим більша глинистість і гірший ступінь сортування уламкового матеріалу тим більший вміст в них золота. Алевритові породи не часто містять золото та представлені сумішшю пелітового і псамітового матеріалу з алевритовою масою, яка дещо переважає над іншими гранулометричними класами. Більшість алевритів характеризується наявністю в них значної кількості глини та піску і поганим ступенем сортування уламкового матеріалу. Як правило, вони містять ті ж мінерали, що й псефіти і псаміти, котрі асоціюють з ними у розрізі. Переважають пеліто-алевритові, псамо-пеліто-алевритові та пеліто-псамо-алевритові структури. Текстури порід шаруваті, невпорядковані. Часто породи є вуглефікованими. Інколи до вуглефікованого детритусу приурочені новоутворення сульфідів та золота. Цемент -- глинистий, плівкового і базального типів. Виділено алеврити глинисті, піщано-глинисті, глинисто-піщані, сильно піщані. Глинисті (часто вуглецьвмісні) породи містять переважно золото в сорбованій формі. Вони характеризуються полімінеральним складом (каолініт, монтморилоніт, гідрослюди, хлорит, гідраргіліт, галуазит та ін.), строкатим кольором. Інколи утворюють гомогенну товщу, що складається з глинистих порід, які різняться між собою мінеральним складом структурно-текстурними та фізичними особливостями. Часто вони перешаровуються з іншими типами порід або ж утворюють в них прошарки і лінзи, а подекуди самі містять такої форми їх тіла. Глинисті породи містять певну кількість уламкового матеріалу різного розміру. Часто зустрічаються тонко відмучені відмінності. Золотовмісними є, як правило, сильно піщані, піщані, слабо алевритові, алевритові відмінності та глини. Структура їх алевро-пелітова, псамо-пелітова, псамо-алевро-пелітова, фітопелітова та ін. Текстура невпорядкована, грудко -, брекчієподібна, смугаста, плямиста, масивна, горизонтальноверствувата, стрічкоподібна. Ступінь сортування уламкового матеріалу -- від взагалі відсутнього до доброго. До хемогенно-біогенних порід, що містять золото належать вапняки, доломіти, мергелі, вугілля, кремені, горючі сланці. Значним золотоносним потенціалом характеризуються карбонатні породи. Інколи золотовмісними є перехідні до глинистих порід відмінності глинисті вапняки і доломіти, мергелі і глинисті мергелі. Для карбонатних порід характерний широкий діапазон зміни складу, структур і текстур та їх взаємовідношень. Характерні текстури: “конус-в-конус”, масивна, гофрирована, смугаста, концентрично-зональна та ін. Структури аморфна, різнозерниста, органогенна, землиста, оолітова, конкреційна, детритусова, афанітова, конкреційна. Золото міститься як в сорбованій так і в самородній (накладений рудогенез) формах.

Серед мінералів-супутників та мінералів-індикаторів золота, як це вже склалось парагенетично є кварц і галька кварцу, для якої (температура утворення 100-380⁰С) характерні лінзоподібна текстура і гранобластова мозаїчна структура. Галька переважно сплющено-видовженого габітусу. Зерна кварцу витягнуті вздовж фронту стиснення. Особливістю парагенезу самородного золота є постійна присутність разом з ним в осадових товщах вуглецю та його зєднань. Серед інших супутників розсипного золота необхідно відмітити барит, гематит, пірит, марказит, галеніт, сфалерит, халькопірит, реальгар, аурипігмент, кіновар та ін., які не тільки є індикаторами умов формування корінних джерел золота, а й вказують на безпосередню близькість до них, оскільки більшість з них є нестійкими в екзогенних умовах. Серед діагенетичних мінералів найбільш характерними є гетит, гідрогетит, грейгіт, гідротроїліт, інші гідроксиди заліза, марказит, пірит, глауконіт, барит, гіпс, фосфати, глинисті (монтморилоніт, каолініт та ін.) і кременисті мінерали, які виступають хорошими концентраторами золота. Необхідно відмітити і наявність в породах аутигенного золота. Розподіл хімічних елементів в золотовмісних породах залежить від речовинного складу порід та умов їх формування. Золото в осадових товщах утворює асоціації зі значним набором хімічних елементів, однак лише незначна кількість з них є індикаторною (Ba, W, Fe, Mn, Pd, Pt, Cu, Ag, Hg, Sn, Pb, P, As, Sb, Bi, U, B, F). В зонах окиснення та корах вивітрювання значні концентрації тонкодисперсного золота корелюються з підвищеним вмістом таких елементів як Pb, As, Fe, Cu, Ni, Mn. Для УК, Середнього Придністер'я та Донбасу індикаторними є Ba, Hg, Cu. В хімічному складі вод, що містять золото, встановлені такі іони і радикали: K⁺, Na⁺, Mg²⁺, Ca²⁺, Cl^-, SO₄^2-, [Fe(CN)₆]^4-, HCO₃^- і вільні CO₂, O₂. Оскільки золото часто утворює скупчення по площинам шаруватості, або концентрується в пачках порід, які характеризуються певним типом шаруватості, в роботі розглянуто найбільш поширені форми шаруватості золотовмісних порід. Форма золотовмісних тіл, які утворені кластогенним і тонкодисперсним золотом різні і суттєво відрізняються від золотовмісних тіл, що утворились в результаті літогенетичних перетворень осадових товщ. Алювіальні розсипи являють собою стрічко-, струмене-, або лінзоподібні шари золотовмісних пухких відкладів, які розташовані в різних, переважно нижніх і верхніх, частинах розрізу алювію. Середня потужність таких шарів змінюється від 5-10 до 150 см., дуже рідко цей показник перевищує 4 м; ширина їх змінюється від 0,5 до 1000 м. Лінзовидно-струменевий розподіл золота в плані, що визначає часте чергування збагачених металом ділянок долини з зубоженими і навіть “порожніми” (без золота) є характерною рисою більшості золотовмісних розсипів. Розсипи, як правило, складні і являють собою ланцюг окремих більш простих розсипів різноманітної довжини і насиченості. До ділянок розширення річкових долин і збільшення потужності алювію, як правило, приурочені найбільші концентрації золота. Розсипне золото хаотично розподілено в породі, утворює потоки, струмені, кишені, кущі, ями, ніші, лінзи, концентрується в нерівностях плотика, по площинах напластування шарів, утворюючи косо-, хвилясто-, горизонтально верствуваті тіла. Тонкодисперсне золото концентрується, переважно, в глинистому цементі і підпорядковується формам заповнення. Внаслідок літогенетичних процесів золото перерозподіляється та концентрується в новоутворених мінералах, в верхніх горизонтах осадових товщ, в місцях падіння тиску і зміни окисно-відновного потенціалу, сорбується глинистими й іншими мінералами, хаотично розподіляючись в глинистому матриксі, або ж утворює гніздоподібні скупчення, лінзи, жили, штоки, штокверки та ін.

ОСОБЛИВОСТІ МІГРАЦІЇ, КОНЦЕНТРАЦІЇ ТА ТРАНСФОРМАЦІЇ ЗОЛОТА В ЛІТОГЕНЕТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ ОСАДОВИХ ФОРМАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ УКРАЇНИ

Особливості міграції та концентрації золота в процесах гіпергенезу

Одним з перспективних рудоконцентруючих і рудогенеруючих формаційних типів є гіпергенний, який представлений різновіковими (від архею до антропогену) площовими та лінійними корами вивітрювання, зонами окиснення сульфідовмісних порід і руд. Різноманітна історія геологічного розвитку регіонів України та окремих блоків УЩ обумовила різний ступінь збереженості зон гіпергенезу і, відповідно, їх перспективність на золоте зруденіння (формаційний критерій). Інтенсивна і різноманітна за речовинно-генетичним складом гіпергенна золоторудна мінералізація розвинута на відомих золоторудних об`єктах УЩ, Закарпаття і Донбасу. Певний інтерес становлять гіпергенні перетворення порід вугльвмісних формацій (ВПП, Кривбас, Донбас та ін.), бітумвмісних порід в УК, експлозивних утворень в межах УЩ. Заслуговують на увагу прояви карстового типу (карбонатні породи Донбасу, ВПП, Передкарпатського прогину, Криму). В морфологічному плані в корах вивітрювання України встановлено: 1. Ідіоморфне золото представлене кристалами кубооктаедричного, ромбододекаедричного, пентагондодекаедричного, октаедричного габітусів та їх зростками. Головним чином золото складене ізометричними сплющеними індивідами, або неповногранними кристалами (середньо-пізньопротерозойські, мезозойські, мезо-кайнозойські кори вивітрювання УЩ та мезо-кайнозойські елювіальні утворення ВПП та Донбасу). Грані та вершини кристалів переважно округлі, інколи гострокутні; 2. Гіпідіоморфні зерна виявлено в протерозойській корі вивітрювання в межах території УЩ); 3. Дендритоподібні зерна представлені видовженими, плескатими індивідами із зародковими рідкісними гілками (архей-ранньопротерозойські, середньо-верхньопротерозойські кори вивітрювання Кривбасу та мезозойські Побужжя); 4. Ксеноморфні зерна золота представлені: зернами, що видовжені в двох напрямках, при збереженні третього короткого -- пластинками (0,05 - 5,2 мм) переважно округлої меншою мірою три-, чотиригранної форми (різновікові кори вивітрювання Кривбасу, палеозою Донбасу та мезозою ВПП); зернами, які видовжені в одному напрямку -- дрото- та гачкоподібні утворення (0,1 - 1,0 мм), різної довжини і товщини (архей-ранньопротерозойські, палеозойські, мезозойські елювіальні утворення Кривбасу, середньо-пізньопротерозойські УЩ, мезо-кайнозойські ВПП та Донбасу); утвореннями складної і екзотичної форми -- утворення (0,05 - 0,25 мм) неправильної, амебоподібної та екзотичної форм, а також сплющені виділення неправильної форми з відростками (архей-ранньопротерозойський, середньо-верхньопротерозойський, мезо-кайнозойський елювій Кривбасу, мезозойський Побужжя, мезо-кайнозойський ВПП та Донбасу); зернами, що приблизно однаково видовжені у всіх трьох напрямках -- кулеподібні утворення (0,05 - 0,15 мм), які встановлені в середньо-пізньопротерозойських, мезозойських корах вивітрювання Кривбасу та мезозойських ВПП. Сюди ж належать і грудкоподібні (0,2 - 2,0 мм) утворення різноманітної неправильної форми (архей-ранньопротерозойські, палеозойські, мезозойські кори вивітрювання Кривбасу та мезо-кайнозойські ВПП і Донбасу). 5. Геміідіоморфні зерна переважно зустрічаються в мезозойській корі вивітрювання Побужжя (встановлено два різновиди комбінованих форм різної природи). 6. Золото (гіпергенне) з широким діапазоном форм виділення (0,008 - 0,5 мм) широко поширене, однак найбільш часто зустрічається в елювіальних утвореннях мезозою Побужжя та мезо-кайнозою УК. Це ідіоморфні кристали різного ступеню досконалості (іноді сплющені) з гострокутними вершинами і блискучою та гладкою поверхнею, а також ксеноморфні утворення сплющеної (пластинки, плівки, луски), сферичної (куле-, краплеподібні), неправильної (грудко-, амебо-, друзо-, гроноподібні, губчасті) форм та ниркоподібні агрегати золота, які складаються із численних з`єднаних між собою пилоподібних і тонкодисперсних зерен. “Нове” золото утворює самородні монокристалічні форми, або нарости на поверхні значно крупніших зернах первинного золота, гіпергенних мінералах та органічній речовині. Поверхня зерен гладка, блискуча, інколи шагренева, без скульптурна, ямчасто-пагорбкова, комірчаста, кавернозна. Кількість гіпергенного золота прямо пропорційна вмісту сульфідів у первинних рудах та наявності окислювачів металу.

Часто зустрічається золото в “сорочці” з силікатів глинистої речовини, гідроксидів заліза, продуктів розкладу сульфідів і чорної органічної речовини. Відмічаються зростки золота з платиною, гідроксидами заліза і марганцю, кварцом. За хімічним складом золото поділяється на:1) низькопробне (665), яке встановлено в палеозойських корах вивітрювання Донбасу; 2) відносно низькопробне (700 - 740) характерне для усіх елювіальних утворень Кривбасу та палеозойських і мезо-кайнозойських кір вивітрювання Донбасу; 3) середньопробне (843 - 894) широко розповсюджене в архей-ранньопроте-розойських, мезозойських, мезо-кайнозойських корах вивітрювання Кривбасу, мезозойських і мезо-кайнозойських ВПП, мезозойських Побужжя, палеозойських, мезо-кайнозойських Донбасу, мезозойських Кіровоградського блоку; 4) високопробне (900) встановлено в палеозойських елювіальних утвореннях ДДЗ та мезо-кайнозойських Донбасу; 5) дуже високопробне (958 - 999) широко поширене в усіх корах вивітрювання Кривбасу, мезозойських Добруджі, мезозойських Кіровоградського блоку, мезозойських, мезо-кайнозойських ВПП та мезо-кайнозойських УК. Серед різновидів золота в елювіальних утвореннях України встановлені ртутисте та платиновмісне золото в Донбасі, мідисте золото в Побужжі. В архей-ранньопротерозойських корах вивітрювання розмір золота 0,05 - 0,7 мм; середньо-пізньопротерозойських відповідно 0,4 - 2,5 та 0,1 - 0,5 мм, палеозойських 0,05 - 0,4 мм; мезозойських -- 0,05 - 5,2 мм (для території ВПП); 0,01 - 0,05 мм (для Добруджі); 0,05 - 0,1 мм (для Кривбасу); 0,1 - 2,8 мм (Побужжя). В елювіальних утвореннях мезо-кайнозою УК розмір золота 0,25 - 0,5 мм; ВПП 0,2 - 0,6 мм; УЩ -- 0,05 - 0,25 мм; Донбасу -- 0,01 - 5,0 мм.

Концентрація золота здійснюється шляхом збагачення (золотоносність на 70-80 % обумовлена реліктовим, тією чи іншою мірою перетвореним металом, який утворює залишкові концентрації самородного золота) ним продуктів вивітрювання внаслідок винесення рухомих петрогенних компонентів або концентрації гіпергенного золота (осадження з розчинів, випадіння колоїдів і тонко дисперсних золотинок, коагуляція золотоносних гелів, адсорбція золота на гідроксидах і оксидах заліза, марганцю, гіпергенних мінералах, органіці, гідрослюдах, каолініті та інших глинистих мінералах) на геохімічних бар`єрах в різних зонах профілю кори вивітрювання з утворенням горизонтів вторинного золотого збагачення або ж метал виноситься за межі профілю. В результаті розчинення і перевідкладення ультратонкодисперсного золота при окисленні сульфідів утворюється вільне тонкодисперсне, пилоподібне, а інколи і крупніше гіпергенне золото. Розглядається механізм концентрації золота в новоутвореннях кори вивітрювання. Встановлено два максимуми збагачення зони окиснення золотом по вертикалі. Перший відповідає нижнім горизонтам зони окиснення, іноді співпадає з підзоною вилуговування, другий верхнім частинам зони цементації, де окисні умови різко змінюються відновними. Цілком ймовірно, що утворенню першого максимуму збагачення золотом сприяли органічні комплекси і широкий розвиток мікробіологічної діяльності. Послідовне збільшення вмісту золота в новоутвореннях від ранніх стадій окислювальних процесів до пізніх підтверджує міграцію золота у водних розчинах і пов'язане з його випадінням гіпергенне збагачення верхніх частин золоторудних проявів. На формування зон окиснення та концентрацію в них золота впливає коливання рівня ґрунтових вод, часті і досить значні коливання якого призводять до формування напівокиснених руд (УК). Розглянуто три етапи в яких відбувається розчинення і перевідкладення золота. Узагальнена модель ремобілізації золота передбачає розвиток майже повністю вилугуваної верхньої зони, звідки здійснюється перенесення вилугуваного золота в проміжну (перехідну) зону, що розташована нижче. В проміжній зоні міститься як первинне, так і “нове” (перевідкладене) золото. Розчинення золотовмісних сполук і перенесення униз металу відбувається слідом за пониженням первинного (верхнього) рівня дзеркала ґрунтових вод. Звертає автор увагу і на літературні відомості про концентрацію золота нижчими організмами, на роль гетерогенних мікроорганізмів в процесах розчинення металічного золота і осадження його з розчинів.

Отже, типоморфні властивості залишкового золота можуть бути критеріями для визначення умов мінералоутворення та формаційного типу золотого зруденіння у незмінених корінних джерелах; в корах вивітрювання і зонах окиснення золотовмісних сульфідних руд зосереджено значні концентрації “гідрогенного” золота та інтенсивно відбуваються процеси біогенної концентрації металу; усі збагачені золотом ділянки і частини рудопроявів розташовані в зоні аерації; встановлено два максимуми збагачення золотом, котрі пов`язані з положенням рівня ґрунтових вод і потужністю тимчасової підзони аерації.

Особливості міграції та концентрації золота в процесах континентального седиментогенезу

У межах території України глинисті золотоносні кори вивітрювання мають тісний просторовий і генетичний зв`язок з древніми високо глинистими розсипами. При формуванні останніх за рахунок розмиву перших порушується умова розподілу кластогенного матеріалу за гідравлічною крупністю, що призводить до відхилення від гідравлічної рівноваги золота у розсипах. Розглядаються транспортабельність золота потоками високої густини, процес формування розсипних проявів мінералу та фактори, якими обумовлено ці процеси. Аналізується вплив на міграцію та концентрацію золота в процесах алювіального седиментогенезу, конфігурацію розсипів мінералу та їх положення в розрізі різноманітних факторів, а саме: процесів хімічного вивітрювання; етапів ерозійного циклу; поздовжнього нахилу корінного ложа; етапності розвитку річкової долини; стійкості бортів палеодолини до процесів ерозії; інтенсивності надходження теригенного матеріалу в басейн осадконагромадження; рельєфу поверхні плотика; розміру і складу кластичного матеріалу; глинистості водного потоку; розміру і форми золота; наявності зростків золота з іншими мінералами. Встановлено прямий кореляційний зв`язок золота із вмістом глинистої фракції у відкладах. Специфіка алювіального седиментогенезу обумовила формування значних концентрацій золота в літофаціях і фаціальних умовах, які не є характерними для класичних алювіальних розсипів. Так, значні концентрації золота ми зустрічаємо в фаціях прируслової відмілини та заплав. При цьому розмір золотинок переважно значно більший за розмір кластичного матеріалу. Це вказує на необхідність обов`язкового опробування дрібнозернистих та глинистих піщаних літофацій, фацій прируслової відмілини та заплав, а також певних горизонтів алювіального розрізу (раніше опробувались на золото тільки нижня, приплотикова, найбільш грубозерниста частина алювію), враховуючи профіль кори вивітрювання.

Для золотовмісних розрізів, що пов`язані з розмивом і перевідкладенням кір вивітрювання, характерний зворотний профіль внизу каолінітові, відносно відсортовані суглинки і піски, а вгорі не відсортовані грубо піщані, гравійно-галечні, щебенисто-глинисті відклади. Від типу вивітрювання та рівня ґрунтових вод у зонах окиснення значною мірою залежав розподіл золота на різних стратиграфічних рівнях осадового циклу. Хемогенне золото починало надходити в область акумуляції вже на стадії формування профілів вивітрювання, а кластогенне при їх ерозії. Таким чином, хемогенне золото в значній кількості нагромаджувалось в нижній частині осадочної товщі даного ерозійного циклу. Найбільш сприятливими були умови міграції золота в область осадконагромадження на завершальному етапі ерозійного циклу, коли денудації зазнали горизонти вторинного золотого збагачення каолінових кір вивітрювання, в яких метал концентрувався не тільки в глинистій, а й у алевритовій та більш крупних фракціях елювію, з яким і транспортувався в область акумуляції, де золото нагромаджувалось у верхній стратиграфічній частині осадового циклу. При перемиві глинистих кір вивітрювання істотна концентрація золота відбувалася вже в процесі “відмучування”, інтенсивність якого збільшувалася із багатоводністю ріки та зі зростанням у складі пухких продуктів, що перемивались, частки піщано-глинистих фракцій. Значна частина золота переносилась у глинистих грудках, які у водному потоці були більш мобільними, аніж окремі золотинки і транспортували метал доти, поки не розмокали. Тоді золото, вивільнившись від глинистої маси, незалежно від розмірів, осаджувалось в будь-яких за гранулометричним складом осадках. Відносно легко транспортувалось золото в мінералах, уламках гірських порід і руд. Більшість палеодолин УЩ мали оптимальні умови (нахил днища 5,8 м/км) для формування багатих розсипів золота. Гладке глинисте ложе, а також присутність невеликої кількості гальки і гравію сприяли перенесенню навіть відносно крупних золотинок. У нерівностях плотика нагромаджувались незначні, але багаті скупчення золота. Надходження значної кількості теригенного матеріалу в річкові палеодолини приводило до прогресуючої його акумуляції переважно на розширених ділянках річок. Висока в`язкість і густина уламкових потоків (за рахунок значних мас глинистої складової) перешкоджала сортуванню теригенного матеріалу під час транспортування. В таких потоках високої енергії золото знаходилось у суспендованому стані. При падінні швидкості потоку уламки усіх розмірів нагромаджувались разом і утворювали не відсортовані відклади, в яких відносно крупні уламки “плавали” у дрібнозернистій основній масі. Золото хаотично розподілялось в дрібнозернистому матриксі. Зі збільшенням бурхливості потоку зростала не тільки транспортабельність золота, а й просідання металу у вертикальному розрізі. Транспортабельність самородного золота у водному потоці значною мірою залежала також і від його розміру, морфології, сплющеності, ступеня обкатаності, питомої ваги, пробності. За ступенем зменшення гідравлічної крупності, форми виділення золота утворюють наступний ряд: грудко-, кулеподібні золотинки і кристали -- пластинчасте золото -- губчасте золото -- луски золота -- золото-кварцові, золото-глинисті агрегати. Перетерті дрібні частинки золота разом з пилоподібним, мікроскопічним і субмікроскопічним золотом за рахунок великої активної поверхні частинок переносились водними потоками на значні відстані. Тонкі пластинки і лусочки золота вільно пливли в поверхневому шарі води, легко прилипали до пухирців повітря, колоїдних мінеральних і органічних утворень та до частинок інших мінералів, що знаходились у складі річкових суспензій. Зі збільшенням глинистості водного потоку зростала транспортабельність металу. Розглядається транспортабельність золота різних форм та розмірності. Для гіпергенних проявів металу встановлено певні геолого-промислові типи руд (глинисті, глинисті та піщано-глинисті, щебенисто-глинисті руди), аналоги яких зустрічаються серед древніх високо глинистих розсипів.