Історія України

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Предмет і завдання курсу «Історія України». Концепція історії України М. С. Грушевського

Історія України -- одна зі складових історичної науки, що досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність та пов'язані з нею подвиги, тріумфи, драми, трагедії.

Предметом вивчення вузівського курсу історії України є складний процес формування та розвитку багатомільйонного українського народу, його діяльності в соціально-економічній, духовній, політичній і державній сферах з давніх-давен до сьогодення. Разом з тим історія України має розглядатися в тісному взаємозв'язку з глобальними історичними процесами, з історією її найближчих сусідів, з якими у різні часи українці перебували у складі різних держав.

Вивчення історії сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднуються знання, погляди, уявлення про суспільний розвиток. Закріплена в традиціях, обрядах, художніх образах та теоріях, історична свідомість дає змогу людству узагальнити історичний досвід.

Історичне мислення є важливою складовою соціально-філософського освоєння дійсності. Принцип історизму -- один з найважливіших в науковій методології. Він дає змогу з'ясувати передумови та джерела зародження певних явищ, виявити закономірності сучасного стану суспільства, спрогнозувати майбутнє.

Історія допомагає зрозуміти сучасність за допомогою аналізу минулого. Наприклад, М. Вебер зумів пояснити причини масового утвердження таких життєвих пріоритетів, як престиж індивідуальної праці, особиста ініціатива, відповідальність, чесність, обов'язковість у справах, бережливість тощо. Саме вони, за М. Вебером, становлять основу духу капіталізму, пояснюють його особливість та перспективи розвитку.

За допомогою історії вчені й державні діячі пояснюють джерела багатьох етнонаціональних конфліктів. Знання історії розвитку культури певного народу дає змогу прогнозувати перспективи нововведень, економічних та соціально-політичних реформ, організувати ефективну систему керування соціальними процесами, налагодити виховання нового покоління відповідно до традицій цього етносу.

Водночас історичне мислення є важливим чинником соціальної активності, виховання патріотизму, консолідації народних мас, інтеграції та їхньої мобілізації задля вирішення певних соціальних завдань. Знання історії є умовою ефективної участі людини в суспільному житті. Прикладом цього є М. Грушевський, який писав, що в політику прийшов через вивчення історії свого народу.

Історія вчить кожну людину, спираючись на загальнолюдські цінності, творчо опрацьовувати і критично переосмислювати багатство світового історичного досвіду та засвоювати його уроки, формувати на цій основі власні переконання, громадянську позицію, здобути навички і вміння, необхідні для практичної діяльності.

Відтворюючи історію, історики її моделюють. А моделей може бути безліч, навіть тоді, коли чітко зафіксовані одні й ті самі факти. Цим історія наближається до літератури і мистецтва.

Отже, історія є специфічною наукою, яка перебуває на межі класичних наук та мистецтва.

І. Предмет і завдання курсу

Предметом курсу історії України є вивчення і розвиток людського суспільства на всіх українських землях. Надзвичайно складним, тяжким і водночас славним був історичний шлях народів на нашій землі. Протягом багатьох віків українському народові доводилося відстоювати своє право на історичне існування, на свою національну і державну незалежність. “Читати українську історію,-- писав видатний український письменник і політичний діяч В. Винниченко 25 травня 1918 р. у своєму щоденнику,-- треба з бромом -- до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: півдержавного) існування, що одгризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія -- ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування. . . ”.

На вивченні історії свого народу мусить формуватися патріотична свідомість громадян України. Проте, кожне покоління переписує історію по-новому. Звертаючись до минулого, залишаючись дитям своєї доби, ми маємо справу не з фізично існуючим предметом дослідження, а з власною “конструкцією”.

Предметом курсу є історія й розвиток людського суспільства на всіх етнічних українських землях з найдавніших часів до сьогодення.

У працях Грушевського, на відміну від Погодіна, доводиться самобутність українського народу. У одній із статей автор, розглянувши панівну роль Російської пропаганди «общерускої» концепції культури та мови, котра відкидала давньоруський період історії українсьокого та білоруських народів, визнає її помилковоість та догматичність. Автор вказує на застарілісь теорії історігарфічної схеми московських книжників, котра була перенесана на історію народу, суспільства та культури великоруського народу та його культурного життя, котру вважає безпідставною та таку, що суперечить науці. «Етнографічна й історична близькість народності українсьоко-руської до великоруської не повинна служити причиною до їх перемішувань - вони жили своїм життям поза історичними стичностями і стрічами», - зазначае Грушевський. І сама думка про спільну великоруську історію з приписаним до неї початком історії україно-руської вважається неприпустимою комбінацією, вказує на недоцільність общеруської народності. Вважає, що можливим варіантом є «історя всіх руських народностей» або «історія східного словянства», котра і мала замінити «руську історію». Чітко виражена позиція М. Грушевського дохідно викладає концепцію історії українського народу. Робота дала можливіссть правдиво зобразити історичний процес, сприяти перетворенню етнографічної народності в єдину націю, через що і стала епохальною для української науки. Вона і зараз залишається опорою для розбудови української незалжної держави.

2. Суспільно-політичні погляди та наукові праці М. С. Грушевського

Основні позиції суспільно-політичних поглядів Михайла Грушевського випливають із його концепції історіософії. Колосальна ерудиція у сфері історії, літератури, мистецтва, гуманітарних наук загалом неминуче дала змогу вченому скласти своє розуміння суспільного процесу та політичного розвитку. Щоб зрозуміти не лише історіософську концепцію М. Грушевського, а і його суспільно-політичну позицію, потрібно розглянути три основні категорії, які в поглядах ученого посідали визначальне місце. Це «народ», «держава і «герой в історії», які у М. Грушевського несуть змістове навантаження, почерпнуте з різних філософських систем.

Автор десятитомної "Історії України-Руси", найбільшої історіографічної праці про український народ, котра увійшла до скарбниці світової історіографії. Написана на великому документальному матеріалі архівів України, Росії, Польщі, Швеції, Туреччини. Створення М. Грушевським фундаментальної історії України мало не лише наукове, а й політичне значення, оскільки Україна тоді була розділена між австрійськими, польськими та російськими сусідами, реакційні кола яких узагалі не визнавали за українським народом права на існування як нації й права на власну мову та культуру. Творча спадщина М. Грушевського налічує більш як 2 тис. бібліографічних одиниць -- книг, статей, рецензій, інших публікацій. Він -- академік Всеукраїнської академії наук, перший президент України, ним підписаний IV Універсал, що проголосив державну незалежність України. Головним напрямом його політологічних досліджень була проблема - національного самовизначення. Це поняття він формулював чітко: цілковита самостійність і незалежність є послідовним, логічним завершенням запитів національного розвитку й самовизначення будь-якої народності, що займає певну територію й має достатні нахили та енергію розвитку. По-перше прагнення до самостійності є об'єктивною логікою життя, необхідністю саморозвитку будь-якого національного утворення. По-друге самостійність і незалежність народу пов'язана не лише з територіальними володіннями, а й з відповідними пріоритетами народу. По-третє незалежність особистості неможлива без компетенції та відповідальності - незалежність безпосередньо залежить від енергії розвитку народу. По-четверте відсутність "політичної самостійності" можлива лише за умови, коли народність співіснує з іншими за ефективного громадського ладу, раціонального державного управління. По-п'яте кожна нація має право захищати своє природне прагнення до розвитку саме політичною самостійністю. Багатонаціональній державі, з якої народи намагаються вирватися до політичної самостійності, національно-культурну політику. По-шосте борючись за вихід із великих політико-територіальних об'єднань, прагнучи до власної державності й політичної незалежності, нація повинна бути впевненою, що вона виплекає у своєму середовищі розумних і далекоглядних "кермачів", які приведуть народ до процвітання. По-сьоме тільки вільна спілка вільних народів є ефективною і з морального, й з економічного погляду.

2. Палеоліт і поява людини на території України

Палеолімт на теритомрії сучамсної Україмни -- початковий і найтриваліший період історії людства, який зародився близько 1 млн. рр. тому - до 10 тис. до н. е. Саме тоді на території сучасної України з'явились перші люди. Їхнє переселення відбулося двома шляхами: з Європи та Закавказзя. Найдавнішими стоянками палеоліту на території України вважають:

Королеве

Кирилівська на території сучасного Києва

Лука Врублевецька на Дністрі

Амвросіївську на Донбасі

печера Киїк-Коба

печера Старосілля

Первісна доба на території України

Історія людства починається з тих часів, коли відбувається перетворення високорозвинених приматів на людину. Найважливішими ознаками цього процесу є випростане ходіння представників родини гомінід - перших предків людини, а також вміння виготовляти та застосовувати знаряддя праці.

Кам'яний вік - це перший період в еволюції людства. Саме в цей період відбулося виділення людини з тваринного світу і становлення її як гомо сапієнса. Це відбулося завдяки усвідомленій праці, а згодом і мові. Завдяки археологічним знахідкам в Ефіопії, Кенії, Танзанії вчені роблять висновки, шо перша людина на Земній кулі з'явилася понад 2 млн. років тому.

Вчені розподілили історію первісного суспільства на кілька епох залежно від матеріалу знарядь праці: палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт, бронзовий вік.

Палеоліт на території сучасної України - період, що тривав від І млн. років тому до 11 тис. років до нашої ери. У перекладі з грецької мови палеоліт походить від двох слів "палайос" - стародавній і "літос" - камінь. Стародавньо-кам'яний вік історики поділяють на ранній і пізній.

Ранній палеоліт

На території сучасної України люди з'явилися близько 1 мільйона років тому. їх переселення на територію України відбулося шляхом з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Такий рух відбувався поетапно протягом багатьох тисячоліть. Найдавнішими стоянками палеоліту на території України вважають: біля с. Королеве (Закарпаття), Мізинська стоянка на Десні, Кодакська, Кирилівська на території сучасного Києва, Лука-Врублівецька на Хмельниччині, Амвросіївська на Донбасі. Мустьєрські стоянки, печери Киїк-Коба та Холодний Грот у Криму, печера Старосілля, Антонівка на Донбасі, Рихта на Волині, Молодово на Дністрі та інші.

Палеоліт на території сучасної України розпочинається з ранньої ашельської епохи. У Східній Європі в той час панував теплий, дещо вологий клімат. Люди були озброєні найпростішими знаряддями праці - загостреними палицями, киями, рогатинами, дрючками й масивними крем'яними ручними рубилами. Люди також почали освоювати печери як сховища та житла, при потребі будуючи в них додаткові споруди - примітивні заслони й огорожі від вітру і навіть намети зі шкіри, що поліпшувало умови печерного побуту.

Серед важливих археологічних знахідок цієї доби слід відмітити: на Донбасі, поблизу Амвросіївки, знайдено велике крем'яне рубило, що безсумнівно було виготовлене людиною ашельської доби; на березі Дністра, поблизу Кам'янця-Подільского, виявлено архаїчні кремені, серед яких кілька крем'яних рубил ашельського типу.

Найбільш виразна ашельським місцезнаходженням є стоянка на Житомирщині, в басейні р. Свинолужки. Тут знайдено велику кількість розщеплених кременів, що використовувалися як знаряддя для різання і скобління, а також типові ручні рубила.

Середній палеоліт

Наприкінці ашельської епохи під впливом зростаючого похолодання у зв'язку з поширенням дніпровського (рісського) зледеніння, спочатку більш помітного у гірських зонах Європи і Кавказу, почалися інтенсивні міграції людей по всій ойкумені Євразії. У Східній Європі середній палеоліт (мустьєрська епоха) охоплює величезний проміжок часу, який почався 100 - 120 тис. років тому і закінчився приблизно 40 тис. років тому - з появою кроманьйонця.

На мустьєрську епоху припадає інтенсивне заселення людиною майже всієї південної частини Східної Європи. Основною територією, звідки йшло заселення, був Кавказ і Балкани. З півдня заселення відбувайся у напрямку півночі аж до басейну Десни.

У цей час панував порівняно м'який кліматичний оптимум, хоча і з досить помітними рисами континентальності, які дедалі посилювалися у зв'язку з наступом на Східну Європу валдайського (вюрмського) зледеніння. Північна та більша частина Центральної Європи були закуті в льодовий панцир товщиною понад 600 метрів. На території України південна межа зледеніння проходила поблизу таких сучасних міст: Львів. Ковель, Житомир, Кременчук. Миргород. Суми. Первісна людина змушена була пристосовуватися до нових умов існування.

У мустьєрську епоху люди розселилися майже по всій території сучасної України. Відомо понад 80 мустьєрських місцезнаходжень. Густота населення була більшою, ніж за доби раннього палеоліту.

Найкраще вивчено середній палеоліт в Криму, де обстежено понад 1000 печер, гротів, скельних навісів. Проте лише у 10-12 з них виявлено культурні залишки мустьєрського часу, що свідчить про заселення всього близько 1 % всіх виявлених у Криму скельних пустот, які б могли служити сховищем для людини.

Кожне печерне поселення людина зазвичай займала восени або взимку і, як правило, у закритих вузьких долинах гірських річок, біля виходу на низинні ділянки рельєфу - основні мисливські угіддя.

Площа скельних жител-сховищ, кількість і розміри знайдених тут вогнищ свідчать проте, що в печерах переважно мешкало одночасно дві-чотири сім'ї в кількості 6-7 осіб кожна. Тому є підстави вважати, що у мустьєрську епоху в Криму мешкало одночасно 200-250 осіб. Густота населення приблизно становила одну особу на квадратний кілометр.

Зі збільшенням потреб кількісно зростаючої людської спільноти збільшилася і потреба в зброї та знаряддях праці, що спричинило суттєве їх вдосконалення. Виникають два основні знаряддя з кременю - гостроконечних та скребло, що виготовлялися у різних технічних варіантах, відповідно до місцевих виробничих можливостей.

Гостроконечник - це знаряддя повсякденної чоловічої праці, що служило для виготовлення метального знаряддя - дротика, а також використовувався як ніж для оббілування дичини.

Скребло - переважно жіноче знаряддя праці для обробки шкір, яке використовувалося й для різноманітних господарських потреб. Широке застосування мали також плоскі крем'яні відщепи, якими могли різати, скоблити, стругати тощо.

Винайдення метального знаряддя - дротика із крем'яним гостроконечником - важливе технічне досягнення мустьєрців. Це, очевидно, було перше знаряддя праці дистанційної дії і багаторазового використання.

В епоху середнього палеоліту на території України з'явився новий тип людини - неандерталець. Загалом в Україні знайдено кістки десятьох неандертальців, що жили 100-50 тис. років тому.

Під час розкопок мустьсрських поселень в гроті Киїк-Коба і під наскельними навісами поблизу села Вишневого (обидва - Східний Крим), а також у скельному сховищі села Старосілля поблизу Бахчисарая виявлено залишки кістяків щонайменше шести палеонтропів різного віку. Це найбільше зібрання кісток на території України.

Середньопалеолітичні неандертальські угрупування були невеликими і складалися звичайно з двох-чотирьох родин, з яких приблизно третина їх членів могла брати участь у полюванні. Соціальна організація палеонтропів ґрунтувалася, таким чином, на кровно споріднених відносинах всередині общини.

Мустьєрські общини розташовувалися одне біля одного, і тому між ними повинні були скластися постійні зв'язки, які ґрунтувалися не стільки на економічних контактах, що, можливо, виникали під час серйозної нестачі їжі, скільки на роди но-шлюбних відносинах. Для мустьєрської общини був характерним поділ праці.

Життя первісної людини змінювалося дуже повільно. Минали тисячоліття, а людство жило так само, як і раніше. Якась невелика зміна у техніці кам'яних знарядь вважається археологами за дату та ознаку еволюції культури.

Пізній палеоліт

У період пізнього палеоліту похолодання посилюється. Пік похолодання настав близько 20 тисяч років тому. Формується близький до сучасного фізичний тип людини - кроманьйонець.

Відомо багато пам'яток цього періоду на території України: близько 500 стоянок верхньопалеолітичних мисливців. Вони розташовувалися переважно в долинах річок. Найбільш досліджені з них: у Києві на Подолі, в с. Гінці на Полтавщині, вс. Мізинна Чернігівщині, в с. Добраничівка на Київщині та Межиріччі на Черкащині, в с. Молодове в Середньому Подністров'ї тощо. Культура цього періоду досягає високого рівня, не маючи аналогів у всій Європі.

Наприкінці пізнього палеоліту первісне людське стадо поступається місцем більш високій формі організації людей - матріархальній родовій громаді зі спільною власністю на засоби виробництва. У цей період вдосконалюється знаряддя праці. З високоякісного кременю виробляли найрізноманітніші вироби: вістря, різці, скребла, ножі тощо. Основним джерелом існування людей було полювання на великого стадного звіра.

Близько 15 тисяч років тому мамонти починають відходити на північ за відступаючим льодовиком. Основною здобиччю мисливців стає північний олень. Стоянки стають сезонними, люди змушені змінювати місця свого розташування в залежності від напрямків весняної чи осінньої міграції тварин.

Пізній палеоліт

Близько 35 тис. років тому з'являються люди сучасного типу. Територію Європи вони колонізували дещо пізніше. За назвою грота Кро-Маньйон у французьких Альпах, де вперше було знайдено останки людей цього типу, їх назвали кроманьйонцями.

У цей час розпочинається і процес виникнення рас - європеоїдної, негроїдної та монголоїдної.

Приблизно 20 тис. років тому неандертальці вимерли.

На території України найбільшу щільність стоянок кроманьйонців виявлено в долинах річок - Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Десни та Сіверського Дінця (кілька сот пам'яток).

За умов холодного й нестійкого клімату пізнього палеоліту головну роль у процесі виживання людей відігравало мисливство, саме воно упродовж усього року забезпечувало їх калорійною їжею. У ті часи на теперішніх землях України люди переважно полювали: у північній зоні - на мамонтів, коней, північних оленів, носорогів, вовків: на Середньому Подніпров'ї, Волині та Середньому Подністров'ї - на мамонтів; на півдні - на бізонів і лише інколи - на коней, північного оленя, вовка та сайгака. З часом, особливо на кінець льодовикового періоду, полювання на бізона поступається місцем полюванню на коней. Наприкінці пізнього палеоліту серед решток кісток, знайдених на тогочасних стоянках на Середньому Подністров'ї, помітно зростає частка кісток коней та північних оленів.

Кроманьйонці споруджували житла на зразок чуму чи яранги, а також облаштовували землянки та напівземлянки. Як будівельний матеріал використовували дерево, кістки й шкіри великих тварин. Вірогідно, що такі житла вони освітлювали та опалювали жировими світильниками, які виготовляли з епіфізів стегнових кісток мамонтів. Цій же меті слугували й вогнища, деякі з них мали досить складну конструкцію рожна з кісток мамонта.

Технологія виготовлення знарядь праці з каменю в кроманьйонців була на вищому, ніж у неандертальців, щаблі розвитку. Вони мали багатший асортимент мисливського озброєння (кам'яні наконечники до списів і дротиків, вкладиші до метальної зброї, ножі й кинджали, а також сокири, скребачки, дошили, проколки тощо). Для оброблення продуктів збиральництва використовували пеститерочники та плити-зернотерки. Помітне місце в балансі їхніх трудових витрат мало виготовлення прикрас.

Економічним і соціальним осередком пізньопалеолітичного суспільства була ранньопервісна громада, що складалася з індивідуальних споріднених сімей.

Натуральне виробництво життєзабезпечуючих ресурсів за допомогою примітивного мисливського озброєння викликало необхідність простої кооперації праці всіх членів громади з природним її розподілом між статево-віковими групами, а також колективну власність на основні засоби виробництва, насамперед на промислову територію, та рівнозабезпечуючий поділ продуктів і соціальну однорідність суспільства. Поряд з колективною власністю на основні засоби виробництва у первісній громаді існувала й індивідуальна власність на знаряддя праці. Так, кожен мисливець міг володіти індивідуальним набором необхідних для полювання й оброблення здобичі знарядь. Кроманьйонець розвивався досить швидко й різнопланово. Знайдені на території України пізньопалеолітичні зразки первісного мистецтва репрезентують скульптуру, барельєф, гравірування та живопис. На Мізинській стоянці виявлено поки що єдиний серед європейських пізньопалеолітичних пам'яток "дім обрядів", тут було знайдено розписані червоною вохрою кістки мамонта, що використовувалися як ударні музичні інструменти, а також атрибут ритуальних танців - шумовий браслет. Первісні культи в пізньопалеолітичний час не були чітко вичленені з повсякденного життя громади. Так само й культові місця не відмежовувалися від житлово-господарських ділянок. В обрядових культах простежуються, зокрема, такі їх різновиди: культ черепа і щелепи, культ поховання, культ черепа на житлах та жінки-птаха (міфологічна істота, яка з'єднувала реальний і потойбічний світи).

3. Мезоліт на території України

У мезоліті на території сучасної України виділялися чотири природно-ландшафтні зони: лісова - Карпати, Волинь, Полісся; регіони Правобережного та Лівобережного лісостепу; степова зона, регіони гірського Криму. Люди стали дедалі більше опановувати й по-господарськи розробляти вододіли, долини малих водотечій. Вони, як і раніше, займалися полюванням, рибальством, збиранням плодів та ягід. Мисливство було провідною галуззю господарства. У зв'язку з тим, що в цей період зникли мамонти та деякі інші звірі, змінився характер полювання: від колективного полювання на стадну дичину переходили до індивідуального чи групового промислу невеликих звірів. Величезним досягненням став винахід лука і стріл - зброї далекої дії, за допомогою якої люди забезпечували себе постійними запасами їжі. Через труднощі відтворення природного середовища посилювалася міграція людей, укріплювалися племінні структури. Характерно, що етнічні риси починали насамперед формуватися в населення гірського Криму та в степу, де швидко відбувався перехід до нових форм господарювання. Дещо пізніше вони почали фіксуватися в українському Поліссі. У період мезоліту люди оволоділи технікою виготовлення з кремнію вузьких тонких і гострих пластинок, потрібних для виготовлення так званих вкладишевих знарядь, зокрема вістер списів, ножів, гарпунів (їхня основа вирізалася з кістки чи дерева, а в пази вставлялися пластинки). З'явилися знаряддя для обробки дерева.

У цю епоху розпочалося приручення диких тварин. Люди приручили собаку (вперше це вдалося туземцям Австралії та Нової Зеландії), а дещо пізніше - свиню й бика.

На території України налічується майже 1 000 відомих нині пам'яток мезоліту (Мурзак-Коба та Фатьма-Коба - у Криму, Гребениківська стоянка - на Одещині, Журавська- на Чернігівщині та ін. ). Цікавою пам'яткою епохи мезоліту є печера поблизу села Баламутівка на Букови-ні, стіни якої розмальовані зображеннями людей і звірів, мисливців, танцюючих чаклунів

Мезоліт

Нових успіхів людське суспільство досягло в епоху середнього кам'яного віку (мезоліту), який тривав з IX до VI тис. до н. е. У результаті потепління складалися ландшафтно-географічні зони, близькі до сучасних. Змінився рослинний і тваринний світ. Відповідно до цього змінювалися й умови життя людей, зокрема добування їжі, -- що стало поштовхом до виготовлення складніших знарядь праці. Були створені інструменти для обробки дерева -- долото, сокира, тесло; нові вироби з кістки та дерева (ножі, кинджали, списи) з крем'яними пластинами. Надзвичайно важливим досягненням того часу є винайдення лука і стріли -- першої «механічної» зброї дистанційної дії. Давній мисливець уже міг полювати здобич на відстані й у більшій кількості

Крім мисливства, одним із основних занять стає рибальство. З'явилися різноманітні пристосування для ловлі риби, а також човни, видовбані з цільних стовбурів дерев, та весла. На дану епоху припадає початок приручення диких тварин, насамперед собаки, потім" -- свині.

У зв'язку з підвищенням продуктивності праці та посиленням влади людини над природою відпала необхідність в існуванні багатолюдних колективів. Великі родові об'єднання мисливців на мамонтів та бізонів змінилися порівняно невеликими групами мисливців на дрібнішу дичину. Відбувається масове переселення людей з однієї місцевості в іншу. Водночас поширюється досвід виготовлення нових знарядь праці, мисливства, зачатків тваринництва й рослинництва. У межах країни виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ -- біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, Осокорівка в Надпоріжжі, в Криму.

4. Неоліт на території України

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту (нового кам'яного віку), котра тривала з VI по НІ тис. до н. е. й характеризувалася великими змінами в економіці. Поряд з традиційними її формами -- мисливством, рибальством: і збиральництвом -- зароджуються і. поширюються нові -- скотарство і землеробство. Процес переходу від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих був якісно новим етапом в історії людства, який сучасні вчені називають «неолітичною революцією».

Для виготовлення знарядь праці продовжує використовуватися традиційна сировина -- камінь, кістка, ріг, дерево. Але з'являються нові методи їх обробки -- крім простого оббивання, ще й пиляння, шліфування та примітивне свердління.

Одним із важливих досягнень стає виготовлення глиняного посуду. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, котрий створила людина.

У соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу. Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на-знаряддя,та продукти праці. На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті та інших рік виявлено близько 500 неолітичних поселень.

Неоліт (VI -- початок IV тис. до н. е. )

Неолітична доба -- остання, завершальна стадія кам'яного віку, яка характеризується переходом від привласнювальних форм господарства (мисливство, рибальство, збиральництво) до відтворювальних (землеробства й тваринництва). У цей історичний період люди доместикували майже всі види теперішніх свійських тварин, винайшли прогресивніші способи обробки каменю (шліфування, розпилювання, свердління), навчилися виготовляти нові знаряддя праці -- сокири, тесла, долота, а також глиняний посуд. Усе це викликало такі величезні зрушення в життєдіяльності первісної людини, що їх англійський археолог Гордон Чайлд назвав неолітичною революцією.

В межах України відомо понад 600 неолітичних місцезнаходжень. На думку багатьох фахівців, вони належать принаймні до семи археологічних культур; а саме: бузько-дністровської, тиської, лінійно-стрічкової кераміки, носії яких вже перейшли до землеробства й скотарства; ямково-гребінчастої кераміки, людність котрої займалася традиційними промислами -- мисливством, рибальством і збиральництвом; сурсько-дніпровської, дніпровсько-донецької та кримської, що їм були характерні як традиційні, так і нові форми господарювання.

На особливу увагу серед різних категорій пам'яток неолітичної доби України заслуговують великі колективні некрополі: Маріупольський, Вільнянський, Вовнизький, Дереївський, Нікопольський, Лисогірський та інші, звідки походить понад 800 кістяків. Більшість із них зосереджено в районах Дніпровського Надпоріжжя, Приазов'я та Сіверського Дінця, тобто в ареалі південної групи племен дніпровсько-донецької культури, в середовищі якої деякі сучасні дослідники виділяють кілька археологічних культур.

Носії дніпровсько-донецької культури ховали своїх небіжчиків на спині, з випростаними, щільно зведеними ногами (які, вочевидь, зв'язували або сповивали) та трохи зігнутими руками. Кістяки, часто рясно посилані вохрою, залягають рядами, іноді у два, а то й у три «поверхи», часом по декілька в одній ямі (ймовірно, це були родичі). Місце поховання, мабуть, позначалося невисоким земляним горбиком. Поряд із тілами небіжчиків клали крем'яні або кістяні вироби; поховальний одяг прикрашався підвісками-нашивками із зубів оленя, перламутровими намистинами, прикрасами з ікол кабана тощо. В окремих могилах Нікопольського та Лисогірського некрополів зафіксовані скупчення черепів, що, вочевидь, засвідчує культ шанування черепів предків. Подібні культи добре відомі з етнографічних джерел; ще порівняно недавно вони існували в деяких корінних народів Сибіру й Далекого Сходу (наприклад, у юкагирів).

Антропологічні дослідження показали, що носії дніпровсько-донецької культури характеризувалися загальною масивністю, дуже сильним розвитком м'язового рельєфу, переважно великими розмірами черепа, що мав здебільшого видовжену (доліхомезокранну) форму, дуже широким, середньої висоти, іноді -- дещо сплющеним лицем, чітко окресленим носом.

Специфічною особливістю даної групи є значні розміри та загальна масивність кінцівок: за спостереженнями Г. Дебеця, ці люди були довгоногішими, ніж будь-який із сучасних народів, а кістки їхніх жінок навіть грубіші, ніж кістки сучасних чоловіків-москвичів. За розрахунками цього вченого, вага пересічного чоловіка з поховань дніпровсько-донецької культури (без урахування жирового прошарку) становила 75,5 кг, а зріст -- 172 -- 174 см. Таке співвідношення ваги та зросту вказує на те, що неолітична людність України визначалася гармонійністю тілесної будови й неабиякою фізичною силою.

Ще однією специфічною рисою носіїв дніпровсько-донецької культури є винятково гарний стан зубної системи: відсутність випадків прижиттєвого випадання зубів та карієсу, який у Західній Європі та Північній Америці відомий ще з мезолітичної епохи. Зуби здебільшого дуже стерті, що свідчить про систематичне вживання грубої їжі. Багатьом черепам властивий «східчастий» прикус. Більшість учених відносять південну групу племен дніпровсько-донецької культури до особливого варіанта протоєвропейського типу -- вовнизького (В. Бунак), чи надпорізько-приазовського (І. Гохман).

Очевидно, серед неолітичних племен України були поширені не лише протоєвропейський, а й інші антропологічні варіанти. За аналогією з сусідніми регіонами можна припустити, що племена тиської, бузько-дністровської культур та культури лінійно-стрічкової кераміки характеризувалися рисами давньосередземноморського типу. Що ж до культури ямково-гребінчастої кераміки, то її носіям, мабуть, була властива певна монголоїдна домішка.

Неоліт

Життя первісної людини змінялося дуже поволі. Минали тисячоліття, а людство жило так само, як і раніш. Якась невелика зміна у техніці кам'яних знарядь вважається археологами за дату та ознаку еволюції культури. Біля 13 000 років тому на Україні можна відзначити ряд нових винаходів та досягнень, які в цілому остільки важливі, що дають можливість вважати цей час новою добою, неолітом, себто новокам'яною добою («неос» -- новий, «літос» -- камінь). Не тільки техніка кам'яних знарядь дає підстави відокремити нову добу від попередньої. Зміни полягали в зовнішніх умовах життя. Змінився клімат, льодовики відступили на північ, підсоння на Україні стало м'якше, тепліше. Північна фльора наблизилася до сучасної. Змінилася й фавна. Мамутів, тригонтеріїв, печерних левів, бізонів замінили ведмеді, вовки, лисиці, олені, тури, дикі коні, дикі кабани, кози, зайці, ховрахи. У зв'язку з зміною зовнішніх умов змінився побут людини. Вона не мала потреби, як раніш, ховатися в печерах. З'являються наземні будівлі -- халупи. Здебільшого вони не стояли окремо, а з них складалися села. Про великі села свідчать рештки будівель та цвинтарі.

Головними ознаками в галузі виробництва з каменю бути: пиляння, шліфуванця та свердління. Ці винаходи дали можливість людині значно збільшити асортимент знарядь. З'являються різного типу сокири, мотики, оскарди, молоти, тесла, долота, ножі, наконечники списів. Велике значення мало винайдення лука з стрілами Його широко вживали -- знаходять силу стрілок різних форм. Полювання на диких тварин було довгий час головним заняттям людини і джерелом її існування. За допомогою лука з стрілами, різного роду пасток, сильців людина полювала на оленів, диких коней, вовків, зайців. У повноводних річках було багато риби, і рибальство було дуже поширене. Вживали для рибальства сіток, неводів, кидали гарпуни, ловили вудками, вживали замість гачків малюсіньких кам'яних платівок. Біля 6-7 тисяч років тому людина почала виробляти посуд з глини. Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посудові надають гарних форм, прикрашають орнаментами. На вогких ще стінках посуду паличками, кістками, навіть пальцями виводять різні орнаменти: смужки, ялинки, хрести. Гончарство внесло велике полегшення в побут людини. Вона могла варити їжу, зберігати воду. За неолітичної доби людина опанувала ткацтво. З'являються перші примітивні варстати, виробляють тканину з вовни, з волокнуватих рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більше вдосконалені. Відбитки тканини зберігаються на глиняному посуді -- як орнамент. Велике значення для людини мало приручення тварин. Першою свійською твариною був собака. Пізніше було приручено корову, свиню, овечку. Скотарство стало значною галуззю господарства. Наприкінці неоліту людина почала обробляти землю: копати мотиками з каменю, великими патиками, сіяти, жати кам'яними серааіаи. Зерно мололи кам'яними зернотерками. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Уся хліборобська праця лежала на жінках. За неолітичної доби відомо чимало будівель на плотах, на озерах та річках, а також на палях, які вбивали в дно річок та озер. На них будували мости з халупами. Такі будівлі відомі на Поліссі, на Волині, на Поділлі. За часів неоліту почали споруджувати човни. З великого стовбура дерева випалювали середину, вигладжували її сокирами з каменю, залишаючи одну-дві перегородки. Такого човна знайдено біля с. Сабатинівки, на р. Возі. Цими човнами можна було випливати на середину великих річок та озер для рибальства, а також робити більші рейси річками, які набули значення водяних шляхів, що сполучали різні племена. З цього часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за межі території, де мешкає. Поволі зникають межі між окремими племенами, починаються зв'язки між віддаленими країнами. Зароджується обмін, починаються впливи різних культур. В Україні знаходять вироби з кам'яних порід, яких нема в тій місцевості. Так -- смугнастий камінь з Волині, обседіян з Вірменії або Карпат на Наддніпрянській Україні. За цей час можна спостерігати на Україні культурні впливи різних країн. Вони виявляються у формах знарядь, у типах їх. За часів неоліту можна констатувати, що Україна мата більше зв'язків з культурними країнами Сходу (Месопотамією, Кавказом, Малою Азією), ніж з ближчими сусідами на півночі. Так, Східня Европа вже тоді поділялася на дві частини: південну -- майбутню Україну та північну -- майбутню Московію, які перебували під різними впливами і утворювали окремі культури. Шириться мистецтво, але в ньому зникають реалістичні відображення тварин, мабуть у зв'язку з тим, що полювання на диких тварин перестало відігравати таку велику ролю, як то було за часів палеоліту.

Можна докладніше уявити собі релігію людини. Поширюється культ жінки, жіночого божества. У похованнях видно вже певний ритуал. Покійника часто скорчують, навіть зв'язують. Його посипають червоною вохрою, що символізувало трупоспалення. З покійником ховають зброю, прикраси, їжу в горщиках -- усе, що йому потрібно на тому світі. Людина неоліту вірила в те, що життя людини не припиняється з смертю на землі. Люди неоліту жили родовими групами, об'єднаними особою жінки-матері, бо діти, з-за відсутности постійних шлюбів, не знали батьків, і спорідгієння велося за розрахунком зв'язків з матір'ю. Так утворився лад, в якому жінці належало першенство в житті групи: матріярхат. Матріярхат відбився на релігійних уявленнях, на культі богині- матері. Взагалі за неоліту зайшло так багато змін у побуті людини та в її фізичній будові, що антропологи припускають появу нової раси в Европі і, зокрема, в Україні. Раса, яка змінила неандертальську, кроманьйонська. У 8-6 тисячоліттях до Р. X. стає помітною балто-білорусько-українська єдність на тлі дальшого розвитку Бвропи. Виявилася вона в культурі неоліту ямково-гребінчастого стилю. Назва цієї культури походить від характеристичного для неї посуду, орнаментованого відтисками гребінців або патичків, обмотаних шнурками. Носії цієї культури жили великими селищами на узгір'ях, біля води. В Україні відомо багато поселень із цього часу (біля Погорілого на Чернігівщині, Міньєвки на Ізюмщині, Зоранки на Волині, Кам'яні могили на Маріюпільщині тощо). У Західній Европі їм відповідали селища типу «к'оккенмеддінгів»: так називаються купи харчових покидьків, переважно з кісток спожитих риб, мушлів тощо. Кераміка ямково-гребінчастого стилю стала основою слов'янського стилю кераміки. Єдність балто-білорусько-українська не була тривка. Вона розпалася на три комплекси. Але на Україні від цієї групи почалася Трипільська культура, найцікавіша в ії історії.

Неоліт -- епоха зародження та поширення відтворювального господарства (землеробство, скотарство), археологічним критерієм якої є найдавніший глиняний посуд. Перехід до відтворювального господарства спричинив радикальні зміни в історії людства, за що дістав назву неолітичної революції. Ця важлива подія ділить історію на дві великі епохи -- привласнювального і відтворювального господарства. За первісної доби зростання чисельності населення на Землі стримували природні чинники, й насамперед обмежені продовольчі ресурси. Оволодіння незалежними від природи, ефективними способами здобування харчових продуктів зменшило дію природних чинників, що обмежували чисельність населення і призвело до зростання людської популяції в геометричній прогресії. Внаслідок неолітичної революції протягом останніх 5--7 тис. років населення планети зросло більш як у 1000 разів.

Відтворювальне господарство зародилося близько 10 тис. років тому на Близькому Сході. В Європу (в тому числі в Україну) його носії потрапили з Малої Азії через Балканський півострів. Однак процесові неолітизації передували суттєві природно-кліматичні зміни.

Природні передумови неолітичної революції

Переходові мисливського населення Близького Сходу до відтворювального господарства передували радикальні зміни клімату, пов'язані з кінцем льодовикової епохи. За льодовикової доби через холодний північний вітер з крижаного шита теплі й вологі повітряні маси з Атлантики рухалися не над Європою, як тепер, а значно південніше, зволожуючи клімат Середземномор'я, Північної Африки, Близького Сходу. Зі зникненням Скандинавського льодовика 10 тис. років тому холодні вітри з півночі припинилися і смуга атлантичних циклонів перемістилася на північ, у Європу. На просторах Північної Африки та Західної Азії, позбавлених вологи з Атлантики, почала утворюватися зона великих пустель (Марокканська, Лівійська, Сахара, Аравійська, Іудейська та ін. ). Несприятливі кліматичні зміни призвели до збіднення рослинного і тваринного світів, що вимагало від первісних мисливців удосконалення методів і засобів полювання, з метою стабільного забезпечення колективів їжею. Поширення такої ефективної зброї, як лук і стріли, ще більше скоротило популяцію промислових тварин і призвело до кризи мисливства.

Криза мисливського господарства -- це такий стан первісної економіки, коли мисливство втрачає здатність забезпечувати колективи їжею, оскільки вдосконалення методів та засобів полювання невідворотно веде до скорочення популяції промислових тварин. Криза мисливства на Близькому Сході близько 10 тис. років тому змусила первісну людність шукати альтернативні привласнювальній економіці засоби харчування.

Збирання диких злаків (ячменю, пшениці), які й раніше були важливою складовою раціону первісного населення, за умов кризи мисливства набуло неабиякого значення. У процесі збору диких злаків жінки набували навичок догляду за полями, поступово переходячи до культивації зернових у примітивній формі мотичного землеробства. Через нестачу їжі чоловіки були змушені раціональніше ставитися до продуктів полювання. Добутих під час полювання диких козенят та ягнят почали певний час утримувати в спеціальних загорожах, з метою досягнення ними кондиційної ваги. Так, у специфічних природних умовах Близького Сходу на основі збиральництва та мисливства відбулося становлення двох різновидів відтворювального господарства -- землеробства і скотарства. Це викликало такі радикальні зміни в устрої, демографії, способі життя, культурі первісного суспільства, що сам перехід від привласню-вального до відтворювального господарства, як уже зазначалося, дістав назву неолітичної революції.

Людина може споживати зерно лише вареним. Приготування каші потребувало жаро- та водостійкого посуду. Посуд був потрібний і для тривалого зберігання збіжжя до нового врожаю. Все це зумовило масове поширення керамічного посуду, який став археологічною ознакою неолітичних пам'яток.

Концентруючи свої зусилля на землеробстві, колишні рухливі мисливці були змушені перейти до осілого способу життя. Адже поля зернових потребували постійного догляду та охорони. Поліпшення харчування та осілий спосіб життя спричинили різке зростання населення. Густота населення ранніх мотичних землеробів порівняно з мезолітичними мисливцями зросла у 50--100 разів -- від 3--5 до 500 осіб на 10 км2. Надлишки людності, що не могли прохарчуватися на своїй батьківщині, на Близькому Сході, почали розселятися на сусідні території з нечисленним мисливським населенням. Значно розвиненіші від аборигенів, неолітичні прибульці несли з собою зі своєї батьківщини відтворювальну економіку, домести ковані рослини (ячмінь, пшениця) та тварини (коза, вівця), власний спосіб життя, культуру, мову, свій антропологічний тип. На нових територіях переселенці реалізовували свою економічну модель, відбувалися нові демографічні вибухи, що призводило до виснаження земель і стимулювало переселення на нові, родючі землі. Вчені підрахували, що така демографічна хвиля ранніх землеробів рухалася з Близького Сходу зі швидкістю приблизно 30 км на одне покоління, тобто тривала 25--30 років. Отже, швидкість розселення неолітичних переселенців дорівнювала приблизно 1 км на рік.

В Європу відтворювальне господарство принесли мігранти з півдня Малої Азії. Основний потік переселенців рухався через Егейське море до Східної Греції, а звідти на північ, у Подунав'я. Частина мігрантів могла потрапити на Балкани, форсувавши Дарданелли чи Босфор. З Півночі Балкан один потік переселенців рухався вгору по Дунаю до Центральної та Західної Європи, а другий -- через Трансільванію в Україну.

Найдавніші неолітичні культури Європи постали на сході Греції у Фессалії у VIII тис. до н. е. (поселення Аргіса, Ніа Нікомедія, Протосескло). Ця людність знала мотичне землеробство та скотарство, але не володіла технологією виготовлення кераміки. Набір домести кованих тварин (вівця, коза) та культурних рослин (пшениця, ячмінь, сочевиця, горох), дикі предки яких і нині відомі на Близькому Сході, вказують на генетичні витоки неоліту Балкан. На близькосхідне походження неоліту вказують матеріальна культура та близькосхідний (вірменоїдний) антропологічний тип його носіїв.

Поступово балкано-дунайський неоліт у процесі свого розвитку набуває місцевої специфіки. Розвивається місцева домобудівна традиція, що принципово відрізняється від близькосхідної з її круглими, а пізніше прямокутними житлами із сирцевої цегли. На Балканах з'являються прямокутні споруди з дерев'яними стінами, обмазаними глиною, та двоскатним дахом, укритим соломою. Неолітичні мігранти поширили цей тип жител в середній смузі Європи. Його реліктом певною мірою є традиційна українська хата-мазанка.

У VII тис. до н. е. ранні землероби досягли півночі Балкан, де сформувалася середньодунайська неолітична спільнота, що складалася з археологічних культур Старчево (Югославії), Кереш (Угорщини), (Сараново (Болгарії) та Криш (Румунії). Носії останньої просунулися далеко на схід у басейни Прута, Середнього Дністра та Південного Бугу. Під цими впливами у VII тис. до н. е. сформувалася найдавніша неолітична культура України -- буго-дністровська.

У VI тис. до н. е. відбулася експансія ранніх землеробів на північ від Альп та Карпат. Неолітична людність культури лінійно-стрічкової кераміки за короткий час розселилася з Середнього Дунаю на захід -- до Паризького басейну, і на схід -- до Південної Польщі, Волині, Верхнього Подністров'я. Родючі землі на північ від Альп та Карпат, що простяглися вузькою смугою від Парижа через Баварію, Південну Польщу до Волині, на той час були вкриті лісом і недоступні землеробам. Винайдення підсічно-вогневого землеробства створило умови для освоєння цих лісових територій людністю культури лінійно-стрічкової кераміки, яка відіграла провідну роль унсолітизації середньої смуги Європи. Таким чином, близько 5 тис. років до и. е. в Європі існували два паралельні первісні світи. Південь континенту заселили з Балка но-Дунайського регіону неолітичні землероби та скотарі. В лісах півночі мешкали мезолітичні автохтони-мисливці та рибалки. Внаслідок поширення кризи мисливського господарства на лісову північ автохтони-мисливці запозичили неолітичні новації у більш розвинених південних сусідів. Так у лісовій смузі Європи почав формуватися лісовий неоліт, який засвоїв виробництво кераміки, але ще тривалий час базувався на мисливстві та рибальстві. Кордон між південним відтворювальним і лісовим привласнювальним неолітом проходив і через територію України. Привласнювальне господарство надовго законсервувалося в лісовому Поліссі та на Сході України, тоді як наближене до Подунав'я Правобережжя рано перейшло до мотичного землеробства та скотарства.

Неолітизація України, як і Центральної Європи, відбувалася з Балкан через Подунав'я. Сталося це у VII--V тис. до н. е. внаслідок чотирьох потужних хвиль мігрантів із Подунав'я -- протонеолітичної гребениківської, людності неолітичних культур Криш, лінійно-стрічкової кеРаміки та Кукутені (рис. 28).

Найдавніша з них (датується VII тис. до н. е. ) представлена матеріалами протонеолітичної гребениківської культури Одещини (див. тему 5). Під впливом другої хвилі наприкінці VII тис. до н. е. постає буго-дністровська культура, з якою пов'язують найдавнішу в Україні кераміку та перші навички відтворювального господарства. Третя хвиля неолітичних мігрантів в Україну -- людність культури лінійно-стрічкової кераміки, також балкано-дунайського походження. Однак в Україну вона прийшла не безпосередньо через Нижнє Подунав'я, а в обхід Карпат, із заходу, через Південну Польщу. Четверта, найпотужніша хвиля ранніх мотичних землеробів культури Кукутені-Трипілля сягнула з Трансільванії України близько 5,4 тис. років до н. е. Саме з приходом цього населення, яке протягом 1,5 тис. років заселило лісостепи від Середнього Дністра до Південної Київщини, пов'язана перемога відтворю вального господарства на Правобережній Україні.

Зазначимо, що ці хвилі ранніх землеробів із Подунав'я на Правобережну Україну були генетично пов'язані через балкано-дунайський неоліт з найдавнішими центрами неолітичної революції Близького Сходу, й насамперед із півднем Анатолії. Близькосхідним, по суті, був й увесь їхній культурно-господарський комплекс -- відтворювальне господарство, що базувалося на вирощуванні близькосхідних культур (пшениця, ячмінь, сочевиця) і тварин (вівця, коза), посуд, з характерним орнаментом, культи, і навіть вірменоїдний антропологічний тип людності. 

5. Енеоліт на території України. Трипільці: територія і населення

Первісні форми відтворюючого господарства, що зародилися в епоху неоліту, отримали подальший розвиток у перехідний від кам'яного віку до епохи бронзи період, відомий в історичній літературі під назвою енеоліту, тобто мідно-кам'яний вік. Енеоліт тривав упродовж IV-ІІІ тис. до н. е.

У цей час людство оволоділо першим металом - міддю. І хоча освоєння міді не спричинило революцію у розвитку продуктивних сил (насамперед із-за її малого поширення та відсутності разючих переваг м'яких мідних виробів порівняно з крем'яними), все ж застосування першого "прирученого" металу мало далекосяжні наслідки. Упровадження металевої індустрії відкривало шлях для виникнення нових технологій, появи нових конструктивних елементів (цвяхи, заклепки, дріт), нових способів оброблення деревини, каменю, шкір.

Плавлення та оброблення міді вимагали відповідних знань і умінь, наявності певного практичного досвіду, а це сприяло виділенню перших спеціалізованих ремісників, котрі живуть за рахунок громади. Тобто на новий щабель піднімається поділ праці в людському середовищі. З появою мідних виробів активізується міжплемінний обмін. Мідні вироби стають речами престижу, засобом обміну та знаком соціального статусу.

Землеробство й скотарство за енеоліту стають основними засобами здобуття харчів, а головним багатством - земля та худоба. Відтворювальне господарство остаточно доводить свою перевагу над привласнюючим і поширюється на значній території. Енеоліт - це час розквіту землеробських культур, які змінили вигляд планети. Час виникнення перших цивілізацій на Землі.