Студентство міста Львова в українському національному русі (1944–1953)

Антирадянську діяльність студентів-українців у повоєнному Львові вивчали Я. Дашкевич, В. Трофимович, Р. Ковалюк, І. Ситар, І. Голубенко Дашкевич Я. Боротьба з Грушевським та його школою у Львівському університеті за радянських часів // Михайло Грушевський і українська історична наука: Зб. матер. конф. - Львів, 1999. - С. 226-266; Трофимович В. Підпільні студентські організації і групи Львова в 40-50-х роках ХХ ст. // Львів. Історія - населення - культура. Українсько-польська наукова конференція. Тези доповідей та повідомлень. - Львів, 1994. - С. 49-51; Його ж. До питання про рух опору у львівських вузах у 40-50-ті роки // Республіканець (Київ; Львів). - 1994. - № 2 (10). - С. 87-97; Ковалюк Р. Академія в лещатах репресій // Воля і Батьківщина (Львів). - 1997. - Ч. 4 (9/25). - С. 42-56; Його ж. Український студентський рух на західних землях. XIX-XX ст. - Львів, 2001; Його ж. Український студентський рух на західних землях. XIX-XX ст. Автореф. дис. […] докт. істор. наук. - Львів, 2003; Ситар І. До питання про політичні репресії у Львівському університеті в добу сталінізму: причини, етапи, наслідки // Українські варіанти (Львів). - 1999. - № 1-2 (7-8). - С. 101-108; Голубенко І. Коли ми вмирали, нам дзвони не грали. ОУН-УПА в боротьбі за державність України 1942-1953 рр. // Дзвін (Львів). - 1994. - № 6. - С. 103-109.. Вони висвітлили такі аспекти цього руху, як переслідування інакомислячих у вищих навчальних закладах, виготовлення і розповсюдження листівок, антирадянська агітація, структура й чисельність підпільних студентських груп, тощо. Дослідники вважають, що студентські виступи проти радянської влади у Львові не були спорадичним і неорганізованим явищем. Грубе втручання адміністративно-командної системи в науку і навчальний процес, вишукування серед студентів “ворожих і політично сумнівних елементів” привело, на думку авторів, до створення розгалуженої мережі студентських підпільних організацій і глибокого проникнення у свідомість студентів національно-визвольних ідей.

Перші праці про розвиток в регіоні системи вищої освіти з'явилися в українській радянській історіографії у 1960-х роках. Автори характеризували кількісний і якісний склад вищих навчальних закладів повоєнного Львова, систему управління, що дало змогу реконструювати процес відновлення вищої освіти у Львові в перші повоєнні роки. Зберегла фактологічну актуальність стаття Ф. Стеблія Стеблій Ф. Розвиток вищої освіти в Західних областях УРСР в 1944-1960 рр. // З історії Української РСР / Під ред. І. Крип'якевича. - Київ, 1963. - С. 83-113.. Автор розглянув головні критерії розвитку радянських вищих навчальних закладів у Західній Україні, показав кількісне зростання студентів і викладачів, національний склад студентства. Стан освіти Львова двох повоєнних десятиліть, а також участь шкільної та студентської молоді в підпільній боротьбі проаналізував С. Сворак Сворак С. Народна освіта у західноукраїнському регіоні: історія та етнополітика (1944-1964 рр.). - Київ, 1998; Його ж. Загальноосвітня школа західноукраїнського регіону в контексті суспільно-політичного життя другої половини 40-х - першої половини 60-х років ХХ століття. Автореф. дис. […] докт. істор. наук. - Київ, 1999; Його ж. Молодь в авангарді національно-визвольної війни в західному регіоні України (1944-1953) // Визвольний шлях (Київ). - 1998. - Кн. 9 (606). - С. 1025-1152.. На підставі архівного матеріалу автор скрупульозно підрахував кількість виключених за політичними мотивами студентів, охарактеризував матеріальне й методичне забезпечення радянських вищих навчальних закладів, акцентуючи увагу на русифікаційних процесах. Формування у Львові радянської системи вищої освіти потрапляло в поле зору І. Патера Патер І. Повоєнний Львів // Львів: Історичні нариси / Упорядн.: Я. Ісаєвич, Ф. Стеблій, М. Литвин. - Львів, 1996. - С. 505-519.. Зокрема він висвітлив історію новозаснованого Львівського технологічного інституту, що був об'єднаний пізніше з Політехнічним інститутом.

В сучасній українській історіографії до проблеми вивчення ідеологічних змін в суспільно-політичному житті Львова звертались такі дослідники, як Ю. Сливка, О. Луцький, О. Гаврилюк, В. Баран, Б. Ярош, О. Іщук, О. Рубльов, Ю. Черченко, Г. Касьянов Сливка Ю., Луцький О. Національна еліта західного регіону України в період становлення тоталітарного режиму (40-ві - початок 50-х років) // Міжнародна наукова конференція “Національна еліта та інтелектуальний потенціал України” (18-20 квітня 1996 р.): Тези доповідей. - Львів, 1996. - С. 41; Гаврилюк О. Політика радянізації в західному регіоні України наприкінці другої світової війни // Міжнародний Науковий Конґрес. Українська історична наука на порозі ХХІ століття. - Чернівці, 2001. - Т. 2. - С. 110-121; Баран В. К. Україна після Сталіна. Нарис історії 1953-1985 рр. - Львів, 1992; Його ж. Україна 1950-1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. - Львів, 1996.; Ярош Б. О. Сторінки політичної історії західноукраїнських земель (30-50-ті рр. ХХ ст.). - Луцьк, 1999; Іщук О. Ідеологічно-виховна діяльність ОУН(б) серед молоді (1944-1954 рр.) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ (Київ). - 2003. - № 1 (20). - С. 224-244; Іщук О., Ніколаєва Н. Діяльність молодіжних структур ОУН у повоєнні роки (1945-1948 рр.): деякі аспекти проблеми // Український визвольний рух: Науковий збірник (Львів). - 2006. - № 7. - С. 232-242; Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20-50-ті роки ХХ ст.). - Київ, 1994; Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. - Київ, 1995.. Названі автори висвітлювали перебіг соціалістичних перетворень у західних областях України в соціальній сфері, освіті, культурі, міському побуті. Вони трактують комуністичну ідеологію як всеохоплююче явище - основу радянізаційних і русифікаторських процесів, які виливалися, зокрема, в антиурядові виступи студентів. Особливий акцент вони роблять на процес інтегрування місцевої інтелігенції в радянську культурну систему. Однак праць з безпосередньо студентської тематики немає.

З досліджень про український національно-визвольний рух заслуговують уваги передусім монографії Ю. Киричука Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40-50-х років ХХ століття. - Львів, 2000; Його ж. Український національний рух 40-50-х років ХХ століття: ідеологія та практика. - Львів, 2003.. Дослідник розглянув засади ідеології та політичну практику українських національних рухів, партій, відтворив етапи боротьби за українську незалежність у 40-50-х роках ХХ ст. Суттєвим внеском у вивчення національних рухів є наукові праці А. Русначенка. Він доводить, що рухи опору в Східній Європі продовжили формування національної й державної ідентичності народів Русначенко А. Народ збурений. Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-50-х роках. - Київ, 2002.. Окремі аспекти студентського руху опору висвітлені - через призму суспільно-політичного життя в західних областях України в перші повоєнні роки - в кандидатських дисертаціях В. Масловського, А. Корнейка, П. Когута, В. Гулая, Р. Попп Масловский В.И. Борьба трудящихся западных областей УССР против классово враждебных элементов в период социалистических преобразований в деревне (1944-1950 гг.). Автореф. дисс. … канд. ист. наук. - Львов, 1974; Корнейко А.О. Суспільно-політичний розвиток України в 1953-1964 рр. (на матеріалах західних областей). Автореф. дис. … канд. іст. наук. - Львів, 1999; Когут П.В. Запровадження колгоспної системи в західних областях України (1944-1953 рр.). Автореф. дис. … канд. іст. наук. - Львів, 2000; Гулай В. В. Етносоціальні процеси в західних областях України (друга половина 40-х-50-ті роки ХХ ст.). Автореф. дис. … канд. іст. наук. - Львів, 2002; Попп Р. П. Інтелігенція Львова в 1944-1953 роках (історико-соціологічний аспект). Автореф. дис. … канд. іст. наук. - Львів, 2003..

Аналіз історіографії свідчить, що участь студентів Львова в українському національному русі 1944-1953 років не стала предметом всебічного наукового аналізу. Українська радянська історіографія замовчувала це питання взагалі, хіба що згадувала тільки про труднощі у становленні вищої освіти у Львові. Наукові праці сучасних істориків тільки побіжно (на основі фрагментарних джерельних матеріалів) торкаються окремих аспектів теми. Комплексне вивчення участі студентської молоді в національно-визвольному русі другої половини 40-х-початку 50-х років є актуальним дослідницьким завданням, а його вирішення дасть змогу ґрунтовніше й науково достовірніше зрозуміти суспільно-політичну атмосферу повоєнного Львова.

Основу джерельної бази дисертації становлять неопубліковані архівні документи. Передусім, це матеріали з раніше закритого для дослідників Архіву Управління Служби безпеки України у Львівській області. У дисертації використано також матеріали з Державного архіву Львівської області (фонди П-1: Львівський обласний комітет Комуністичної партії України, П-4: Львівський міський комітет Комуністичної партії України, Р-119: Львівський університет, Р-5: Ветеринарний інститут, Р-7: Вчительський інститут, Р-2070: Інститут фізичної культури, Р-2056: Музична академія імені М. В. Лисенка, Р-35: Губернаторство дистрикту Галичина), Державного архіву Тернопільської області (ф. П-1: Тернопільський обласний комітет Комуністичної партії України), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ф. 3 833: Крайовий провід ОУН на українських землях), а також з фондової групи Львівського історичного музею - “Пам'ятки визвольних змагань”.

Образ суспільно-політичної атмосфери повоєнного Львова доповнюють зафіксовані дисертантом спогади очевидців, які у перші повоєнні роки були студентами львівських вищих навчальних закладів. Згідно з розробленим автором питальником було записано спогади Р. Іваничука, Ю. Божейка, О. Нестайка, І. Терпиляка, Р. Василька, Б. Христинича, В. Чорнія та ін. Вони належать до вікової групи 1924-1932 років народження й походять із Західної України. Їхні свідчення містять маловідомий сучасним дослідникам фактичний матеріал, влучні особисті спостереження та оцінки подій, а головне - передають дух тогочасної епохи.

Для вивчення ідеологічного тла, на якому відбувалися події в студентському середовищі повоєнного Львова, використано матеріали радянської преси. Матеріали газет “Вільна Україна”, “Львовская правда”, “Czerwony Sztandar” дали змогу прослідкувати формування й утвердження радянської ідеології серед мешканців краю, виявити зміни в політичній кон'юнктурі, встановити характерні риси суспільно-політичної атмосфери Львова. Очевидно, що газетні публікації не завжди змальовували справжній стан справ у місті. Однак при критичному підході навіть ідеологічно тенденційні статті чи, наприклад, вміщені в газетах статистичні дані про кількість студентів, діяльність вищих навчальних закладів тощо, є важливими джерелами для історичного дослідження.

Важливу частину джерельної бази дисертації становлять опубліковані документи й матеріали. Відбір матеріалів, які публікувалися в радянський період, здійснювався згідно з ідеологічними установками. Ці видання були покликані не стільки науково відобразити історичні явища й процеси, скільки обґрунтувати керівну роль Комуністичної партії чи “торжество історичної справедливості”, під яким розумілось як возз'єднання українських земель, так і встановлення на всій території України радянської влади Радянський Львів 1939-1955: Документи й матеріали / Під ред. М.К. Івасюти, В.Я. Пащенка, Г.С. Сизоненка. - Львів, 1956; Діяння собору греко-католицької церкви у Львові 8-10 березня 1946 р. - Львів, 1946;. У 1990-х роках в Україні почали з'являтися збірники документів, що розкривають суперечності радянського культурного будівництва та процесу інтегрування Західної України до радянсько-соціалістичного простору Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади / Під ред. Я. Ляльки, Ю. Сливки та ін. - Львів, 1993. - Кн. 1; Культурне життя в Україні. Західні землі: Документи і матеріали / Упорядн. Т. Галайчак, О. Луцький та ін.; відп. ред. Ю. Сливка. - Київ, 1995. - Т. 1: 1939-1953; Літопис Української Повстанської Армії. Ідея і чин: Орган Проводу ОУН, 1942-1946 / Під ред. Ю. Маївського, Є. Штендери. - Торонто; Львів, 1995. - Т. 24; Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944-1953 рр.: Нові документи і матеріали. - Київ, 1998.. Джерельну основу збірок склали матеріали й документи київських, львівських і московських архівів, відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, спогади безпосередніх учасників подій. Основним методом верифікації джерельного матеріалу при написанні дисертації стало співставлення різних джерел інформації, що в багатьох випадках дало можливість уточнити чи перевірити фактографічний матеріал, виробити найбільш збалансовані інтерпретації.

У другому розділі “Суспільний контекст національного руху” проаналізовано зміни, що відбувалися в перші повоєнні роки в національному складі населення Львова, та процес радянізації суспільного життя. У результаті війни з міста майже зникла єврейська громада. На час повернення в 1944 р. до Львова радянської влади в місті залишилися фактично тільки дві національні групи - поляки (2/3 населення) й українці. Радянська влада всіляко заохочувала виїзд поляків до Польщі, неохочі до виїзду були змушені покидати Львів під тиском репресій. Згідно з планами радянського керівництва, зі Львова мали бути виселені 24 180 польських родин, які налічували 85 тис. осіб, що становило приблизно 55 % від загального числа тогочасних мешканців міста. Виселення поляків відбувалося на тлі збільшення кількості росіян та російськомовних мешканців інших республік СРСР. У 1944-1945 рр. щомісяця населення Львова зростало за рахунок приїжджих із Сходу в середньому на 7 374 осіб. Напругу посилювала нестабільна економічна й політична ситуація. Водночас населення Львова швидко зростало за рахунок українського населення, яке опановувало робітничі спеціальності або ж займало нижчі управлінські ланки. Загальна кількість жителів міста у 1944-1953 рр. збільшилася з 319 до 378 тис. осіб. Значно зросла частка українців у загальній етнічній структурі міського населення: з 83 тис. у 1944 р. до 145 тис. у 1950-х роках. Але у співвідношенні з іншими етнічними групами українці у Львові все ще не становили переважаючої більшості населення. Завдяки індустріалізації радянська влада намагалася втримати баланс між зростаючим українським населенням і російськомовними прибульцями.

Індустріалізація спричинила збільшення у Львові кількості студентів, особливо на технічних спеціальностях. Якщо в першому семестрі 1944/1945 навч. року у Львові числилося 2 141 студентів, то наприкінці навчального року - 3 277, а в 1946/1947 навч. році у вищих навчальних закладах Львова вчилося 10 953 студентів. Значний відсоток серед студентів технічних спеціальностей становили вихідці із Західної України. Важливим було те, що місцеві студенти утримували контакти зі своїми родинами за межами Львова, володіли реальною інформацією про стан справ у галицькому селі, а зважаючи на традиційне релігійне виховання, відзначалися більшим імунітетом до радянської ідеологічної експансії. Адміністративний тиск породжував протидію новій радянській системі, в якій львівські студенти займали чільне місце.

Політика радянізації в перші повоєнні роки охопила у Львові найвразливішу до неї освітню та релігійну сфери міського життя. Дуже швидко вона привела до ліквідації Греко-Католицької Церкви та запровадження російської мови у вищих навчальних закладах. Релігійні й мовні заборони утворили в галицькому суспільстві своєрідний духовний вакуум, що швидко був заповнений радянськими ідеологічними міфами. Їх пропагували література, мистецтво, кіно. З часом кіно вийшло на провідне місце в політиці радянізації. Найбільше ідеологічне навантаження в плані практичного контролю за настроями населення мали комсомольські та партійні первинні організації. Саме на них було покладене завдання нагляду за інакомислячими викладачами і студентами.

У третьому розділі “Вищі навчальні заклади Львова” висвітлено організацію вищої освіти у місті та перетворення Львова у потужний освітньо-науковий центр. У місті відновили роботу 7 вищих навчальних закладів, які діяли до війни: Університет, Політехнічний, Медичний, Ветеринарний, Педагогічний, Учительський інститути й Інститут радянської торгівлі. Станом на 1952/1953 навч. рік кількість вищих навчальних закладів Львова зросла до дванадцяти і усталилась. Найпопулярнішими навчальними закладами серед абітурієнтів були Університет і Політехнічний інститут. Університет перебував під особливим контролем партійних органів, зазнаючи посиленого ідеологічного тиску. Як наслідок студенти Університету зайняли одне з чільних місць серед учасників антирадянських виступів у місті. Для повоєнного Львова було характерне дублювання функцій деяких інститутів. Наприклад, одночасно діяли в місті як окремі вищі навчальні заклади Педагогічний і Учительський інститути. Вони розташовувалися навіть в одному приміщенні на вул. Дверницького, 15 (нині вулиця І. Свєнціцького). Обидва інститути мали мовно-літературний, фізико-математичний, історичний факультети. У Педагогічному інституті діяв ще природничий факультет. Навчання в Педагогічному інституті тривало чотири роки, в Учительському - два.

У місті відродилось академічне життя. У 1944-1945 рр. в Західну Україну було направлено 938 осіб професорсько-викладацького складу. Серед них найбільше було науковців і викладачів з Києва і Харкова. Частка викладачів місцевого походження у вищих навчальних закладах Західної України була незначна. Вона складала: у 1947 р. - 17,1 %, 1950 р. - 15,5 %, 1953 р. - 18,7 %. У першому семестрі 1944/1945 навч. року у Львові числилося від 2 141 до 3 277 студентів (для порівняння: у 1941 р. - 7 178 осіб). Кількість студентів постійно змінювалася. Довоєнних студентів з'явилося на навчання небагато, тому на деяких факультетах на старших курсах налічувалося по 5-7 студентів. Перші курси були укомплектовані переважно студентами зі східних областей України. Демобілізовані червоноармійці зараховувалися на навчання протягом усього навчального року.

Надзвичайно строкатим був віковий, соціальний і національний склад повоєнного студентства. Понад 42 % вступників мали значну перерву в навчанні. З 1 754 студентів Політехніки в 1946/1947 навч. році 956 осіб були вихідцями з міст, 798 - із сіл. Переважали чоловіки: їх було 1 107, тоді як жінок - 647. У графі “соціальне походження” вихідцями з родин службовців назвали себе аж 1 024 студентів. До 1946 р. у Політехнічному, Медичному, Ветеринарному та Інституті радянської торгівлі більшість студентів становили поляки. З 2 423 студентів, які навчалися в 1947/1948 навч. році в Політехнічному інституті, було 1 344 українців (з них місцевих тільки 615), 700 росіян, 204 євреїв, 185 представників інших національностей. Серед 1 832 студентів Торгово-економічного інституту числилося 1 020 українців (з них місцевих 162), 738 росіян і 74 особи інших національностей. В Університеті та інститутах співвідношення україномовних і російськомовних студентів було приблизно однаковим. Найпопулярнішими навчальними закладами серед абітурієнтів були Університет і Політехнічний інститут.

Діяльність вищих навчальних закладів у досліджуваний період була спрямована не тільки на розвиток освіти й науки в регіоні, але також на здійснення радянізаційних заходів. Ідеологічний тиск на студентів і викладачів, русифікація вищої школи викликали в української наукової громадськості і серед студентів опір. Прибулі зі східних областей України до Львова викладачі й студенти переважно не володіли українською мовою і були важливим чинником русифікації. В галузі освіти влада зосереджувала головну увагу на ідеології, нехтувала побутовими умовами навчання і проживання студентів. У навчальних закладах міста відчувався дефіцит меблів, книг, було відсутнє опалення. Нерідко русифікація та радянізація вищих навчальних закладів, що розгорталися, ставала додатковим поштовхом до участі студентства в національно-визвольному русі. Але з часом широкі можливості для здобуття вищої освіти, перспектива досягнення стабільного соціального статусу та відносної фінансової незалежності стали привабливими для галицької молоді, штовхаючи їх на компроміс з владою.

У четвертому розділі “Індивідуальні прояви руху опору” йдеться про прояви національної ідеї в студентському середовищі та неорганізовані акції протидії українських студентів Львова радянській владі. Індивідуально воліли діяти студенти, котрі в минулому мали зв'язок з оунівським підпіллям. Навіть навчаючись у одному інституті вони не об'єднувалися, а займались антирадянською діяльністю самостійно. Студенти, котрі мали досвід підпільної діяльності на рідних теренах, за аналогією намагалися діяти у Львові. Частіше це була спонтанна діяльність. Найпоширенішими формами індивідуального студентського опору були виготовлення підручними засобами і розповсюдження листівок, антирадянська агітація, відмова вступати до комсомолу, критика заідеологізованих лекційних курсів.

Особливої гостроти ситуація набула в період виборів до Верховної Ради СРСР 1946 року. У місті з'явилися студентські листівки з вимогою бойкотувати вибори. Більше 20 листівок було розповсюджено невеликою групою молоді в районі Левандівки. Очолював групу студент Медичного інституту О. Пришляк. Студент Інституту радянської торгівлі В. Панасюк розповсюдив 29 січня 1946 р. по вул. Сонячній (нині вул. К. Стеценка) у Львові кілька виготовлених власноручно листівок. Студентка Медичного інституту Л. Гусак була притягнена до відповідальності за поширення серед студентів листівок з віршами антирадянського змісту. Розповсюджували листівки по Львову й студенти-медики М. Гарапа, М. Пасічник, В. Левицький, Є. Лотоцький. 6 лютого 1946 р. було затримано студента Львівського університету І. Довбуша - керівника студентської боївки, що діяла в місті за зразком оунівської. Під час арешту в нього було вилучено антирадянські лозунги із закликами бойкотувати вибори, а також печатки й штампи з національною символікою. Студенти робили навіть спроби захоплювати зброю.