Студентство міста Львова в українському національному русі (1944–1953)

У досліджуваний період індивідуальну участь українських студентів Львова в національному русі умовно можна розділити на етапи. Перший (1944-1945 рр.) характеризувався українсько-польським протистоянням. Участь студентів-українців у русі опору радянському режиму була незначною, позаяк більшість студентів у Львові становили тоді поляки. Арешти українських студентів проводилися переважно за звинуваченнями в колабораціонізмі з нацистами й перебуванні на окупованій території. На другому етапі (1946-1947 рр.) активність налаштованих проти радянської влади студентів була найбільшою. Основною причиною активізації антирадянських виступів стали неефективна господарська політика комуністичного режиму, що привела до голоду 1946-1947 рр., і ліквідація Греко-Католицької Церкви. Значну роль відіграло теж зростання в цей період у навчальних закладах міста кількості вихідців з Галичини. Гостроти ситуації додали вибори 1946 року до Верховної Ради СРСР, які населення західних областей бойкотувало. Третій етап (1948-1950 рр.) відзначився поступовим спадом індивідуальної антирадянської діяльності, що було пов'язане з усвідомленням більшістю підпільників марності сподівань на початок нової світової війни й зміну ситуації в Україні. Зневірившись у доцільності подальшої боротьби та піддавшись радянській пропаганді, багато колишніх підпільників пробували пристосуватися до нових умов мирного життя. Розвиток політичних подій у світі давав підстави робити висновок про зростання популярності комуністичної ідеології. З іншого боку, після голоду 1946-1947 рр., коли дещо покращився рівень життя значної частини населення й було відмінено карткову систему, виникла ілюзія початку лібералізації комуністичного режиму. Четвертий етап (1951-1953 рр.) позначився значним посиленням з боку радянської влади ідеологічного тиску на всі прояви національного життя. Ті осередки опору, які спорадично продовжували виникати в навчальних закладах Львова, діяли розрізнено й мали аматорський характер.

У п'ятому розділі “Організовані форми руху опору” висвітлено діяльність конспіративних - як незалежних від ОУН, так і оунівських - студентських організацій, що діяли у Львові. Найбільш дійовим і структурованим об'єднанням серед студентів повоєнного Львова була “Організація боротьби за волю України” (ОБЗВУ). Вона діяла в 1946-1947 рр., максимально налічувала 26 осіб. Членами ОБЗВУ могли бути представники різних національностей - як легалізовані члени ОУН-УПА, так і комсомольці, члени профспілок. Організація була задумана на принципі повної легалізації її учасників та відмови від терористичних і збройних методів боротьби. ОБЗВУ широко використовувала анонімні листи антирадянського спрямування, що їх надсилала в урядові установи.

У Львові діяли також підпільні організації українських студентів “Промінь” (1951), “Пробоєм” (1947-1952), “Загін юних повстанців” (1950-1952), “Сонце” (1950), “Молодіжний веселий гурток” (1949-1953), “Кров України” (1949-1951). Учасниками цих організацій в основному були студенти львівських вищих навчальних закладів, хоча траплялися також львівські школярі. Кількість учасників підпільних груп коливалася від п'яти до тридцяти осіб. Найактивнішими в організаційному відношенні були студенти Університету, Політехнічного, Торгово-економічного та Сільськогосподарського інститутів. Керівництво названими організаціями здійснювали харизматичні студентські лідери, відмінники навчання. Однак бували й винятки - університетська організація “Пробоєм” не мала чітко вираженого лідера. Її роботу спрямовувало так зване “керівне ядро”, до складу якого входили практично всі учасники.

Студентські організації діяли на конспіративних засадах, тому учасниками цих угруповань могли бути тільки перевірені студенти-патріоти. Умови вступу і структура організацій у великій мірі залежала від широти мислення їхніх лідерів і членів. У більшості випадків кожен бажаючий вступити до організації проходив випробувальний термін і після відповідної рекомендації двох дійсних членів складав присягу. Деякі з учасників підпільного об'єднання мали членські квитки, у листуванні користувалися шифрами і псевдонімами. Виняток складали організації оунівського спрямування, які у своїй побудові та роботі орієнтувалися на ОУН. Вони мали чітко розмежовані й законспіровані функціональні ланки. Типовим зразком такої організації було студентське формування “Кров України”. Воно будувалося за трійковою системою і було складовою частиною ОУН.

Програмні засади студентського підпілля майже не різнилися. Учасники “Пробоєм”, “Молвесгурт” (“Молодіжний веселий гурток”), наприклад, декларували боротьбу за українську самостійну соборну державу і встановлення народно-демократичного ладу без класової експлуатації. Визнання права інших народів і національних меншин на політичну самостійність ставилося в залежність від готовності цих народів визнати таке ж право для українців. “Загін юних повстанців” не мав чітко окресленої далекосяжної мети. Головним завданням члени групи вважали розповсюдження антирадянської літератури й листівок у Львові. Подібні завдання ставили перед собою учасники організації “Сонце”. Організація “Кров України” повністю дотримувалася програмних засад ОУН.

Основним засобом протидії радянському режиму студентські організації вважали розповсюдження листівок (переважно рукописних), підпільної літератури та антирадянську агітацію. В антирадянській агітації студентські організації досягли значних успіхів. Вони самостійно створювали навіть нелегальні типографії. В цьому плані вирізняється діяльність підпільної студентської групи “Промінь”. Лідер цієї групи В. Бучковський виготовив із провізоричних замінників шрифти і друкарську фарбу. Йому вдалося добитися настільки високоякісного друку листівок, що після арешту членів групи підозрювали в закордонних зв'язках, адже в Радянському Союзі шрифтів із пластмаси не виготовляли. Загалом по Львову студентськими підпільними організаціями було виготовлено та написано від руки десятки тисяч листівок. Найчастіше листівки з'являлися на вулицях Городецькій (нині вул. Городоцька), Інститутській (нині вул. І. Свєнціцького), Пушкіна (нині вул. генерала Чупринки) й Привокзальній площі, а також в Університеті, Політехнічному, Медичному інститутах. Загалом розповсюджувачі листівок з числа студентів відзначалися рішучістю і винахідливістю. Вони залишили листівки навіть у приймальні ректора Університету. Діяльність студентського підпілля зосереджувалася головно у Львові, за місцем навчання більшості членів організацій.

Пік активності підпільних студентських організацій припав на 1948-1953 роки. На початку 1950-х років відбувалася трансформація оунівських студентських організацій у Львові в локальні самостійні угруповання з обмеженою перспективою. Але і в такому вигляді вони впливали на суспільно-політичну атмосферу в місті. Друкуючи й поширюючи листівки, націоналістичну літературу у Львові, Дрогобичі й навколишніх селах, члени студентських організацій тримали в постійній напрузі органи влади, привертали увагу громадськості до проблем національно-культурного розвитку українців в умовах комуністичного режиму.

У висновках узагальнено результати дослідження:

1. Студентська молодь була дійовою силою українського національно-визвольного руху середини XX ст. Зважаючи на те, що на заході України найбільше вищих навчальних закладів було зосереджено у Львові, це місто стало головним центром студентського руху опору в другій половині 40-х - на початку 50-х років. Найважливішим чинником, який зумовлював виникнення у повоєнному Львові супротиву радянській владі, були масові репресії і депортації місцевого населення, мовно-національні й релігійні обмеження, заходи щодо нав'язування місцевому населенню неприйнятних сильно заідеологізованих норм моралі й поведінки.

2. У відповідь на масові репресії, ідеологічний тиск і переслідування, соціальну невлаштованість серед студентів Львова у 40-50-ті роки сформувалося активне середовище української національно свідомої молоді. Яскравим свідченням поширення національно-патріотичних настроїв серед українських студентів Львова є те, що протягом 1945/1946 навч. року за антиурядову діяльність було заарештовано 4,5 % львівських студентів. Кількість активних учасників українського націоналістичного руху серед студентів на початку 1950-х років можна визначити приблизно в 1 тисячу осіб. Головними формами участі студентів в українському національному русі опору комуністичному режиму були індивідуальна й групова діяльність. Частина національно активних студентів діяли у складі підпільних організацій, що їх контролювала ОУН. Інші вибирали самостійний шлях протидії радянському режиму, з власної ініціативи виготовляли та поширювали листівки, проводили агітацію, саботували офіційні заходи влади.

3. Діючи індивідуально, або ж організовуючись у підпільні групи, студенти ставили завдання боротися з радянською владою за створення незалежної української держави. У перші роки після встановлення у місті радянського режиму набув поширення індивідуальний студентський опозиційний рух. Але цей рух розвивався нерівномірно. Якщо в 1944-1945 рр., зважаючи на великий відсоток у студентському середовищі Львова поляків, кількість українських студентів-підпільників була незначною, то в 1946-1947 рр. масштаби руху опору серед українських студентів міста виразно зросли. Це стало реакцією молоді на форсовані темпи радянізації західноукраїнських земель та неефективну господарську політику комуністичного режиму.

4. Пік активності підпільних студентських груп припав на 1948-1953 рр. На початку 1950-х років відбувалася трансформація підпільних організацій, учасниками яких були студенти, у локальні самостійні студентські угруповання, які усвідомлювали безперспективність прямого протистояння з комуністичним режимом, але продовжували підпільну діяльність. Не ставлячи за мету повалення політичного ладу, члени цих організацій намагалися пропагувати національно-патріотичні ідеї та зберігати тяглість традицій українського національно-визвольного руху. Попри зменшення чисельності членів цих організацій, вони надалі впливали на суспільно-політичну атмосферу в місті, привертали увагу громадськості до проблем національно-культурного розвитку українців в умовах комуністичного режиму.

5. Основним методом підпільної діяльності студентів були друкування і поширення листівок, а також антирадянської літератури. Підпільні видання студенти розповсюджували у Львові, Дрогобичі, приміських селах. Поширеним методом боротьби була антирадянська агітація. Тим самим студентські підпільні організації тримали в постійній напрузі органи радянської держбезпеки. Хоча окремі підпільні студентські угруповання мали зброю, усе ж вони не практикували збройних, терористичних методів боротьби. Відомо тільки три випадки застосування львівськими студентами зброї під час нападів на радянських урядовців у 1944-1953 рр.

6. Певний дисонанс у діяльність студентського підпілля вносили тертя та непорозуміння, що виникали між деякими студентськими організаціями та оунівським підпіллям. Причиною цього найчастіше були підозри з боку ОУН в агентурній співпраці студентів-підпільників із радянськими органами безпеки. У свою чергу, частина студентів не повністю сприймала офіційну ідеологію ОУН та намагалася пристосувати її до нових політичних умов. Вихід з-під оунівського впливу зумовив зменшення уваги студентських груп до конспіративних засад, що приводило до швидких провалів і арештів.

7. За національною приналежністю студенти, які брали активну участь в українському антирадянському русі опору, були переважно українцями, хоча серед них траплялися поодинокі етнічні росіяни. Радше винятком була участь у студентському русі поляків. Дотепер вдалося виявити відомості лише про одного учасника українського студентського руху - поляка за походженням. За соціальним походженням вони представляли всі соціальні верстви. Студентський рух опору став важливою складовою загальнонаціональної визвольної боротьби, яка розгорнулася в західних областях України в другій половині 40-х - на початку 50-х років. Водночас цей рух сприяв формуванню підвалин для майбутнього дисидентського руху.

Основні публікації

1. Генега Р. Антирадянське підпілля на Львівщині: організація “Молвестгурт” (1951-1953) // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. - Львів, 2000. - Вип. 3. - С. 180-182.

2. Генега Р. Підпільний студентський рух у Львові в другій половині 40-х - на початку 50-х років ХХ ст. (На матеріалах Архіву Управління Служби Безпеки України у Львівській області та Державного Архіву Львівської області) // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 2000. - Вип. 35-36. - С. 614-624.

3. Генега Р. Львівські студентські організації початку 50-х років ХХ ст. у національно-визвольному русі // 1939 рік в історичній долі України і українців. Матеріали Міжнародної наукової конференції 23-24 вересня 1999 р. - Львів, 2001. - С. 200-204.

4. Генега Р. Студентський рух опору у Львові (1944-1953) // Вісник Львівського національного університету. Серія історична. - Львів, 2002. - Вип. 37. - Част. 2. - С. 205-223.

5. Генега Р. Студентство міста Львова в українському національному русі 1944-1953 років: історіографія проблеми // Український історичний збірник. - Київ, 2006. - Вип. 9. - С. 421-436.

Размещено на Allbest.ru