Василь Кучабський: від національної ідеї до державності

доктор історичних наук Шаповал Юрій Іванович, керівник центру історичної політології Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України;

доктор історичних наук, професор Сливка Юрій Юрійович, завідувач відділом новітньої історії Інституту українознавства ім.І.Крип'якевича НАН України.

Провідна установа Львівський державний університет імені Івана Франка, кафедра історії слов'янських країн.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06. - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, Київ, 1999.

Досліджено внесок В.Кучабського в розвиток української історіографії консервативної течії в суспільно-політичній думці України. Вперше в українській історіографії розкривається консервативно-політична концепція державотворення, аналізуються спадщина В.Кучабського з історії української державності 1917-1921 рр., українсько-польських та українсько-російських відносин; простежується складний і суперечливий процес формування консервативної ідеології в лоні національної демократії, яка в умовах незалежності пріоритетними визнає ідеї національної держави, приватної власності, національно-культурної ідентичності українського народу, прав людини.

Ключові слова: Історіографія, український консерватизм, історична наука, державність, національно-визвольні змагання, Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, ЗУНР, українсько-польські та українсько-російські взаємини, неоконсерватизм.

Гелей С.Д. Василий Кучабский: от национальной идеи к государственности. Украинская консервативная политическая мысль первой половины ХХ ст. и ее вклад в историческую науку. - Киев, 1998. - 532 стр.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.06. - Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. Институт украинской историографии и источниковедения им.М.С.Грушевского НАН Украины, Киев, 1999.

Исследовано вклад В.Кучабского в развитие украинской историографии консервативного течения в общественно-политической мысли Украины. Важное место в монографии отведено анализу консервативно-политической концепции создания государства в научном наследии В.Кучабского. Подчеркнуто, что научная концепция государства сформирована В.Кучабским под влиянием европейской элитарной школы В.Парето, Т.Моски, Р.Михельса, польской исторической школы и консервативной школы В.Липинского. Нацией ученый считал объединение граждан различных этнических групп в перделах единого государства, которое осознавало свое место в истории и стремилось достигнуть независимости. Историк придерживался геополитической концепции, согласно которой государство - неповторимый индивидуальный организм, который, формируется в определенных исторических условиях на определенной територии.

Отдельный раздел монографии посвящен анализу взглядов В.Кучабского на украинскую государственность 1917-1921 гг. Главной причиной поражения украинского осовободительного движения ученый считал доминирование в политической мысли Украины (особенно Надднепрянской) идеи украинской автономии в составе демократической России, а также идеи социалистической революции. Именно из-за такой позиции украинской народной интеллигенции, которая выполняла роль политического руководителя в Центральной Раде, не удалось организовать армию, государственный аппарат, осуществить социально-економические реформы, сконсолидировать различные слои народа вокруг национальной идеи. Исследовав взгляды историка на Центральную Раду, Гетьманат П.Скоропадского, Директорию, Западноукраинскую Народную Республику, автор подчеркивает, что украинская государственность не утвердилась ни в форме демократической республики, ни в форме диктатуры, ни в форме советской власти прежде всего потому, что не только отдельные исторические деятели, но и весь народ не был готов к самостоятельной государственной жизни.

На большом фактическом материале в книге показано, что рассматривая проблему украинско-польских отношений, В.Кучабский проявил исключительную эрудицию историка и широту политического мышления. Назвав политику национально-демократической партии Польши безперспективной из-за полного игнорирования законного права украинского народа иметь свое государство, историк также отбросил федералистическую концепцию Ю.Пилсудского, смысл которой сводился к разделу Украины и подчинения ее Польши.

В монографии аргументированно доказано, что В.Кучабский стал также первым глубоким и последовательным критиком большевистской идеологии. Самой большой опасностью для украинского национального возрождения ученый справедливо считал присоединение всей Украины к большевистской России, гениально предвидев, что та часть Украины, которая не будет находится в ее составе, сохранит национально-государственные импульсы, которые после распада большевизма распространятся на всю Украину.

Как следует из монографии, в период утверждения независимости Украины идеи неоконсерватизма возрождаются в сфере национальной демократии, которая приоритетными признает идеи национального государства, частной собственности, национально-культурной идентичности украинского народа, прав человека.

В работе подчеркнуто, что идеи В.Кучабского, крупного ученого-историка, философа, сторонника консервативного общественно-политического течения в украинской политологии не потеряли актуальности и в наше время активных поисков европеизации Украины.

Ключевые слова: Историография, украинский консерватизм, историческая наука, государственность, национально-освободительная борьба, Центральная Рада, Гетьманат, Директория, ЗУНР, украинско-польские и украинско-российские отношения, неоконсерватизм.

Geley S.D. Vasyl Kuchabsky: from national idea to the state system. Ukrainian conservative political thought of the first half of the XX century and its contribution into the historical science. - Lviv, 1998. - 532 p.

Thesis for gaining the scientific of the Doctor of Histories in speciality 07.00.06 - Historiography, Source Study and special historical disciplines. - The Institute of Ukrainian Archeography and Source Study named by M.S.Grushevsky NSA Ukraine, Kiev, 1999.

Kuchabsky's contribution into the development of the Ukrainian histography of conservative movement in social political thought of Ukraine is investigated. The conservative political concept of state forming is pointed out for the first time, his inheritance in the history of Ukrainian state system in 1917-1921 as well as Ukrainian-Polish and Ukrainian-Russian relations is analyzed, the complicated and contradicted process of conservative ideology formation in the heart of national democracy, which acknowledges the ideas of national power, privacy, national cultural identity of the Ukrainian people, human rights in the conditions of independence is investigated.

Key words: Historiography, Ukrainian conservatism, historical tradition, state system, national liberating movements, Central Council, Directory, WUNR, Ukrainian-Polish relations, neoconservatism.

1. Загальна характеристика роботи

Українська історична наука XIX-XX ст. розвивалася під впливом різних політичних і філософських течій, народно-демократичних, ліберальних, консервативних, націоналістичних та соціалістичних поглядів. У ній тісно перепліталися два основні напрями: народницький та державницький. Найближчою щодо державницького напряму була консервативна течія у суспільно-політичній думці України. Упродовж ХІХ ст. вона простежується спочатку як тенденція, пізніше, як течія, на початку ХХ ст. - як явище політичного руху, а в 20-30-х роках - як науково сформована концепція історії і практики українського державотворення, опрацьована відомими істориками В.Липинським, С.Томашівським, В.Кучабським. Консерватизму належить пріоритет у захисті державницьких позицій у роки визвольних змагань, вагомий внесок в інтелектуальну скарбницю української суспільно-політичної думки, в розвиток історичних знань, в підмурівок суверенної української держави.

Актуальність роботи. Аналіз внеску представників української консервативної політичної думки в розвиток історичної науки дає можливість не лише ознайомитись з їх оцінками політичних, соціально-економічних та культурно-духовних процесів, а й простежити основні етапи формування державницьких концепцій. У виборі теми дисертації важливу роль відіграло те, що основне завдання історіографії полягає у вивченні і правдивому висвітленні всіх аспектів, пов'язаних з національними традиціями української історичної думки, її видатних носіїв. Одним з представників новітньої політичної історії України був В.Кучабський, який належить до визначних громадсько-політичних діячів та істориків першої половини ХХ ст. Треба шкодувати, що його багатогранна діяльність як політика, військовика, публіциста та історика, а, найголовніше, його наукова спадщина не знайшли належного висвітлення. Дослідження теоретичної спадщини вченого сприятиме глибшому осмисленню нашої багатої і складної минувшини, розширенню горизонтів національної історичної свідомості, послужить імпульсом для піднесення вітчизняної історико-політологічної науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження є складовою частиною державних і міжвузівських наукових програм, пов'язаних з історією політичної думки в Україні. Вивчення цієї теми передбачено планами кафедри історії і політології Львівської комерційної академії, Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавтсва ім. М.С.Грушевського НАН України, відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, Інституту східноєвропейських досліджень НАН України.

Предметом дослідження є еволюція історичної думки в Україні від протоконсерватизму “Історії Русів”, творчості П.Куліша, галицького консерватизму другої половини ХІХ ст. до утвердження наукової концепції української політичної історії під впливом консерватизму В.Липинського, С.Томашівського, В.Кучабського.

Об'єктом дослідження є історичні та суспільно-політичні погляди В.Кучабського в контексті історико-політологічних концепцій інших теоретиків українського консерватизму, методи пізнання, застосовані ним для дослідження історії і практики української державності, його роль і місце в світовій історико-політологічній науці.

У вступі розкрито суть і стан наукової розробки проблеми, її значення, підстави і вихідні дані, обгрунтовано актуальність дослідження, його мету і завдання, наукове і практичне значення.

У першому розділі “Історіографія та джерела” розкрито стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу. Умовно її можна згрупувати в чотири підрозділи: документальні та літературні джерела, епістолярна спадщина діячів українського консервативного руху, матеріали періодичних видань, матеріали особового походження.

Важливим джерелом для дослідження проблеми стали мемуарні праці О.Назарука, В.Андрієвського, Д.Дорошенка, Є.Коновальця, С.Шухевича, М.Галагана, В.Петріва, М.Омеляновича-Павленка, Ю.Тютюнника, О.Лотоцького написані в 20-30-х роках Назарук О. Рік на Великій Україні. Конспект споминів з української революції. - Відень, 1920; Його ж . Спомини про те, які були перші кроки гетьманської ідеї у глибині народних мас після великої катастрофи нашої державности. // Зб. “За велич нації”. - Львів, 1938; Андрієвський В. З минулого. У 2-х т., 4-х ч. - Берлін, 1921-1923; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920). - Львів, 1923-1924. - Ч. 1-4. Його ж. Мої спомини про давнє минуле (1901-1914). - Львів, 1949; Коновалець Є. Причинки до історії української революції. - Прага, 1928; Шухевич С. Спомини з Українсько-галицької армії (1918-1920). - Львів, 1928-1929. - Т.І; Галаган М. З моїх споминів. У 4-х ч. - Львів, 1930; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917-1921). У 4-х ч. - Львів, 1927-1931; Омелянович-Павленко М. Зимовий похід (6.XII.1919 - 5.V.1920). - Каліш, 1934; Тютюнник Ю. Революційна стихія. - Львів, 1937; Лотоцький О. Спомини минулого. - Варшава, 1933. - Т.II.; спогади В.Мартинця, З.Книша, Б.Мартоса, М.Шаповала, А.Чернецького, М.Шкільняка, Є.Врецьони, І.Кедрина, І.Майстренка, М.Климишина, опубліковані за кордоном у повоєнний період Мартинець В. Українське підпілля - від УВО до ОУН: спогади й матеріали до передісторії та історії українського організованого націоналізму. - Вінніпег, 1949; Книш З. Дух, що тіло рве до бою… - Вінніпег, 1951; Мартос Б. Завоювання України большевиками // Український збірник. - Мюнхен, 1954. - Кн. I; Шаповал М. Гетьманщина і Директорія: спогади. - Нью-Йорк, 1958; Чернецький А. Спомини з мого життя. - Лондон, 1964; Шкільняк М. Україна в боротьбі за державність в 1917-1921 роках: спомини і роздуми. - Торонто, 1971; Врецьона Є. Мої зустрічі з Полковником // Євген Коновалець та його доба. - Мюнхен, 1974; Кедрин І. Життя - події - люди: спомини і коментарі. - Нью-Йорк, 1976; Майстренко І. Історія мого покоління: спогади учасника революційних подій в Україні. - Едмонтон, 1985; Климишин М. В поході до волі: спомини. - Детройт, 1987. - Т.I. , спогади М.Грушевського, П.Скоропадського, М.Гуцуляка, що з'явилися уже в наш час Грушевський М. Спомини. - Київ, 1989. - Ч.8. - С. 102-154; Ч.9. - С.108-149; Ч.10. - С. 122-158; Ч. 11. - С.113-155; Гуцуляк М. Перший листопад 1918 р. на західних землях України: зі спогадами і життєписами членів Комітету виконавців листопадового чину. - Київ, 1993; Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 - грудень 1918 (під ред. Я.Пеленського). - Київ; Філадельфія, 1995. .

Збірники документів, публікація яких активізувалася з середини 50-х років, стосувалися переважно однієї теми - встановлення радянської влади в Україні. Цей процес за допомогою тенденційно підібраних документів видавався як всенародна підтримка більшовицької політики в Україні, яка, мовляв, відповідала інтересам українського народу.

Наукову цінність мають документальні публікації, здійснені дослідниками з української діаспори, зокрема О.Доценком і Т.Гунчаком, замітки і матеріали, опубліковані П.Христюком, М.Лозинським Доценко О. Літопис української революції. Документи й матеріали. - Львів, 1923-1924. - Т.2. - Кн. 4-5; Українська революція. Документи. 1919-1921. (Упорядник Т. Гунчак). - Нью-Йорк, 1984; Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917-1920 рр. У 4-х ч. - Відень, 1921-1922; Лозинський М. Галичина 1918-1921 рр. Українська революція. Розвідки і матеріали. - Відень, 1922.. Збірники “Українська суспільно-політична думка в XX ст.” /Мюнхен, 1983. Т.1,2/, “Українські політичні партії кінця XIX - початку XX ст.” /Київ,1993/ вміщують документи, що відображають генезу, програми, організаційні засади, діяльність понад 30 українських політичних партій кінця XIX - початку XX ст., серед них також консервативного напряму.

Надзвичайно цінними є публікації архіву В.Липинського, що зберігається в Східно-європейському дослідному інституті В.Липинського у м.Філадельфії /США/. Це стосується зокрема 6 і 7 томів, в яких вміщені листи Д.Дорошенка і О.Назарука до В.Липинського (редактори І.Коровецький та І.Лисяк-Рудницький) Листи Дмитра Дорошенка до Вячеслава Липинського (Ред. І.Коровецький) // В'ячеслав Липинський: архів. - Філадельфія, 1973. - Т. 6; Листи Осипа Назарука до Вячеслава Липинського. (Ред. І.Лисяк-Рудницький) // В'ячеслав Липинський: архів. - Філадельфія, 1976. - Т.7. . Т.Осташко, Ю.Терещенко упорядкували і видали 88 неопублікованих досі листів В.Липинського до відомих українських діячів Р.Метика, І.Кревецького, Д.Дорошенка, О.Назарука і С.Шелухіна, а також у додатках три окремі листи до І.Франка, В.Старосольського і о.Т.Горникевича Вячеслав Липинський. З епістолярної спадщини. Листи до Д.Дорошенка І.Кревецького, Р.Метика, О.Назарука, С.Шелухіна. (Упорядники Т. Осташко, Ю.Терещенко). - Київ, 1996. . Велике значення має двотомний збірник документів і матеріалів “Українська Центральна Рада”, - він проливає світло на драматичну історію, що символізує суперечливий процес відновлення української державності на початку XX ст. Українська Центральна Рада: документи і матеріали: У 2-х т. (Упорядники В.Верстюк (керівник), О.Бойко, Ю.Гамрецький та ін.) - Київ, 1996-1997.

Центральне місце в джерельній базі займає творча спадщина В.Кучабського - це передусім наукові та публіцистичні праці, яких на сьогодні виявлено понад 150. Найгрунтовнішою з них є німецькомовна праця, видана в Берліні 1934 р. “Die Westukraine im Kampfe mit Polen und dem Bolschewismus in den Jahren 1918-1923”. Велике наукове та пізнавальне значення мають такі праці В.Кучабського: “Большевизм і сучасне завдання українського Заходу” /1925/, “Отверта відповідь польському консерватистові” /1933/, “Січові Стрільці. Воєнно-історичний нарис” /1937/. В журналі “Дзвони” вчений опублікував такі праці, як “Польська дипломатія і “Східно-галицьке” питання на Париській мировій конференції в 1919-му році”, “Українська дипломатія і держави Антанти в році 1919” /1931/, “Вага і завдання Західно-Української держави серед сил Східної Європи на переломі 1918-1919-ого року”, “Значіння ідей Вячеслава Липинського” /1932/.

Понад 90 наукових та науково-популярних статей В.Кучабського опубліковано в щотижневику “Мета”. Вони охоплюють широкий спектр історичних, політичних, соціально-економічних проблем Галичини, національно-визвольних змагань, українсько-польських та українсько-російських відносин. Використано праці В.Кучабського, опубліковані у періодичних виданнях: “Літопис політики, письменства і мистецтва”, “Політика”, “Записки Українського Наукового Товариства в Берліні”, “Збірник Хліборобської України”, “Літопис Червоної Калини”, “Календар Червоної Калини”, “Шляхи”, “Українське слово”, “Шлях нації”, “Діло” та ін.

Великий інтерес становлять рукописні матеріали В.Кучабського, які зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у Львові, листи, написані в Берліні у 1925-1935 рр. до І.Крип'якевича, С.Томашівського, В.Гнатюка, О.Назарука, що зберігаються в ЦДІА України у Львові, у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім.В.Стефаника НАН України та в особистому архіві Р.Крип'якевича у Львові. (Рукописні матеріали та епістолярна спадщина В.Кучабського вперше публікуються в додатках до цієї праці).

На жаль, не все з наукового доробку В.Кучабського вдалося розшукати. Адже й досі невідомо, де, коли і за яких обставин закінчив свої дні вчений, як невідомо, куди поділася значна частина його рукописів, власний архів, бібліотека. В листах до С.Томашівського від 4 листопада 1925 р. та до О.Назарука від 17 лютого 1928 р. йдеться про праці “Большевизм і Україна”(автор готувався видати цю працю англійською мовою), “Епохи української історії” і “Шляхи і цілі (Замітки про сучасне національно-політичне становище Українського заходу)”. В праці “Ukraine and the European Turmoil 1917-1919” (New York, 1973) знаходимо посилання на працю В.Кучабського “Die Westukraine im Krieg gegen Polen” /P.542,543/. Місце, рік та обсяг цього видання не вказуються. Натомість відомо, що праця “Die “Ostgalizishce” bw.die ukrainische Frage in der aubenpolitik Polens und der Entantemдchte im Jahre 1919. Inaugurationsdissertation” була опублікована невеликим тиражем в Берліні 1923 р. обсягом 173 сторінки. Однак українською мовою вона поки що не видана. Невідоме також місце знаходження оригіналу доповіді “Завдання української суспільності в поточному моменті”, виголошеної на Студентському з'їзді у Львові в липні 1921 р. Фрагменти цього важливого документа знаходимо в праці В.Мартинця “Українське підпілля. Від УВО до ОУН” (Вінніпег, 1949. - С. 37-40). У Східноєвропейському дослідному інституті В.Липинського /США/ зберігаються 20 неопублікованих листів В.Кучабського до В.Липинського. У ЦДІА України у Львові щойно знайдено два листи В.Кучабського, написані 29 червня 1934 р. в Берліні та 27 квітня 1935 р. в Кілі до А.Шептицького (Ф.358. - Оп.1 - Спр. 286. - Арк. 96-101). В другому листі вчений повідомляє главу Греко-католицької церкви про свої наміри приступити уже восени того ж року до написання фундаментальної праці “Історія України в світово-історичних зв'язках”. Не стали ще предметом дослідження численні статті, які вчений публікував у таких німецькомовних періодичних виданнях, як “Osteuropa”, “Der deutsche Gedanke”, “Volk und Reich”, “Die Hilfe”, “Zeitschrift fьr alteuropдische Geschichte” та ін.

Зрозуміло, що лише глибоке вивчення усієї творчої спадщини В.Кучабського, зокрема, неопублікованих і поки що не знайдених матеріалів, листів, що можуть зберігатися в архівах та бібліотеках Німеччини, Польщі, Росії, в приватних збірках, дасть змогу повною мірою оцінити цю визначну постать, її внесок у розвиток політичної історії України.

Активне дослідження української консервативної думки розпочалось у той час, коли вона набула системного розвитку, тобто з появою знаменитих “Листів до братів-хліборобів” та інших праць В.Липинського, утворення під його проводом політичної організації прибічників монархії - Українського союзу хліборобів-державників. Першість в інтерпретації творчої спадщини засновника і теоретика консервативної течії в українській політології В.Липинського належить В.Кучабському. Саме він назвав видатного мислителя “сіллю української землі”, бо в його творчості побачив відображення процесу виділення із загальної маси того елементу, який очищав душі від нечисті “гнилих” часів і кристалізував у них не лише релігійний, а й героїчний аристократичний етос Кучабський В. Значіння ідей Вячеслава Липинського // Дзвони. - Львів, 1932. - Ч. 6. - С. 403-419. . Учні та найближчі соратники В.Липинського - С.Шемет, М.Забаревський зазначали, що які б аспекти українського консерватизму розглядав учений, у його баченні вони набували філософсько-узагальненого звучання, вражали умінням правильно розставляти політичні акценти, залучати людей до історичного досвіду власного народу Шемет С. До історії Української демократично-хліборобської партії // Хліборобська Україна. - Відень, 1920.- Зб. 1; Забаревський В. Вячеслав Липинський і його думки про українську націю і державу. - Відень, 1925.. Український історик і політичний діяч С.Томашівський намагався переглянути традиційні підходи до української історії, розв'язання національного питання шляхом оприлюднення на сторінках редагованих ним часописів “Українське слово”, “Літопис політики, письменства і мистецтва”, “Політика”, “Нова зоря” та інших поглядів з позиції консервативної політичної думки, розглянув стратегію і тактику політичної боротьби. Основними причинами поразки визвольних змагань галицьких українців учений вважав переоцінку власних сил і можливостей Томашівський С. Чи є українська ідея? // Під колесами історії: нариси і статті. - Берлін, 1922; Його ж. Куліш і українська національна ідея. - Там же; Його ж. Про ідеї, героїв і політику. Відкритий лист до В.Липинського з додатками. - Львів, 1929; Його ж. Десять літ українського питання в Польщі: переклад стенограми відчиту улаженого “Інститутом дослідів національних справ” у Варшаві 12 IV 1929 р. - Львів, 1929 та ін. . Визначною постаттю в українському консервативному русі був О.Назарук. Незважаючи на те, що більшість його праць мають переважно публіцистичний характер, вони відіграли важливу роль у розвитку української консервативної політичної думки. Працю В.Липинського “Листи до братів-хліборобів” вчений назвав блискучою за ясність, сміливість та проникливість думок, знайшов в ній вперше сформульовану державницьку концепцію української історії. Проте, віддаючи данину ерудиції й талантові В.Липинського, О.Назарук вважав його вчення утопічним, що не має великих шансів на застосування в реальному житті Листи Осипа Назарука до В'ячеслава Липинського. // В'ячеслав Липинський: архів. - Т.2. - Філадельфія; Пенсільванія, 1976; Назарук О. Вячеслав Липинський. Відновитель державної ідеології України. - Чікаго, 1926; Його ж. “Єрема кай аноніма”. - Львів, 1938; Його ж. До історії революційного часу на Україні: українські політичні партії, їх союзи і теорії. - Вінніпег, 1924; Його ж. Галичина і Велика Україна. - Львів, 1936; Його ж. Націоналізм Донцова й інші мишугізми. - Львів, 1934; Його ж. Венеція. - Львів. 1934; Його ж. Ідеологічні основи Української католицької народної партії. - Львів,1931; Його ж. Програма винародовлення українців і білорусинів у Польщі. - Львів, 1937; Його ж. Вражіння з Волині. - Львів, 1938..

Значний науковий інтерес становлять історичні праці Д.Дорошенка, І.Мірчука, А.Монтрезора, О.Скорописа-Йолтуховського, М.Тимофіїва, С.Шемета, надруковані 1931 р. в Ужгороді у збірці статей “Липинський як ідеолог і політик” Дорошенко Д. Липинський як історик // Липинський як ідеолог і політик (Збірка статей). - Ужгород, 1931; Мірчук І. Месіанізм В.Липинського. - Там же; Монтрезор А. Вячеслав Липинський. - Там же; Скоропис-Йолтуховський О. Пам'яті В.Липинського. - Там же; Шемет С. Липинський при громадській роботі. - Там же;. За ними В.Липинський беззастережно визнавався визначним українським мислителем і громадсько-політичним діячем, основоположником консервативного напряму в українській політичній думці. Йому було присвячено два числа журналу “Дзвони”: одне - з приводу смерті (в червні 1931р.), а друге - з нагоди річниці смерті (в червні 1932 р.). В.Кучабський, В.Залозецький, М.Демкович-Добрянський гостро полемізуючи з такими часописами, як “Богословія”, “Студентський шлях”, “Вікна”, “Шлях виховання і навчання”, “Шлях нації” послідовно відстоювали політичні погляди В.Липинського. М.Козак, А.Андрієвський, Ф.Ушак, А.Струтинська, В.Заїкин зробили перші спроби узагальнити величезний теоретичний доробок В.Липинського після його смерті Козак М. З життя і діяльності Вячеслава Липинського // Дзвони. - 1932. - Ч. 1-2, Ч. 6; Андрієвський А. Право-політичний і філософський світогляд В.К.Липинського // Дзвони. - Львів, 1931. - Ч. 6; Ушак Ф. Погляди В.Липинського на релігію в державнім будівництві. - Там же; Струтинська А. Бібліографічний покажчик до писань В.Липинського. - Там же; Заїкин В. Вячеслав Липинський як історик. - Там же. . У статті “Вячеслав Липинський як історик” В.Заїкин зазначив, що світогляд В.Липинського не просто державницький, а християнсько-державницький і монархічно-класократичний. Саме етичного та класократичного елементів у новітній українській історії та політології, на думку вченого, не засвоїли навіть представники державницького напряму, за винятком молодого і талановитого вченого, ідейного послідовника В.Липинського - В.Кучабського та політичних публіцистів М.Кочубея і В.Залозецького Див.: Заїкин В. Там же. - С. 490. .

Окремі аспекти розвитку історії політичної думки консервативного напряму знаходимо в публікаціях І.Крип'якевича, І.Кревецького, С.Рудницького, А.Лівицького, В.Прокоповича, К.Чеховича, М.Демковича-Добрянського Крип'якевич І. Стефан Томашівський // ЗНТШ. - Львів, 1931. - Т. 151; Кревецький І. Королівство Галичина і Володимирія 1772-1918 // Стара Україна. - 1925. - Т. 1-2; Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України. - Львів, 1994; Лівицький А. Липинський - посмертний спогад // Тризуб. - Париж, 1931. - Ч. 25; Прокопович В. Пам'яті В.Липинського. - Там же; Чехович К. Липинський як історик // ЛНВ. - 1931. - Кн. Х.; Демкович-Добрянський М. Від Київської Руси до Вячеслава Липинського. Спроба оцінки державної ідеї Липинського // Дзвони. - Львів, 1936. - Ч. 6-7. . Правда, вони часто носять публіцистичний характер і не містять глибокого наукового аналізу. Глибше зрозуміти історичний світогляд ідеологів консерватизму, зокрема В.Кучабського, дають змогу рецензії, написані на його праці С.Томашівським, Т.Кострубою, М.Демковичем-Добрянським, Д.Маркіяновичем, П.Ісаївим та іншими вченими, які відзначали ерудицію автора, широкий політичний погляд на історичні події в країні, нові підходи до оцінки українських визвольних змагань, українсько-російських та українсько-польських стосунків¹¹⁶ Літописець [Томашівський С.]. Критика большевизму В.Кучабським // Політика. - Львів, 1925. - Ч.I; Коструба Т. Кучабський В. Україна і Польща // Хліборобський шлях. - Львів, 1933. - Ч. 15-16; Неполітик. Україна і Польща в історичній перспективі // Мета. - Львів, 1933. - Ч. II. - 12 березня; Демкович-Добрянський М. Україна і Польща // Дзвони. - Львів, 1933. - Ч.5; Його ж. З приводу деяких критик // Дзвони. - Львів, 1934. - Ч.5; Маркіянович Д.Василь Кучабський. Значіння ідей Вячеслава Липинського // Дзвони. - Львів, 1935. - Ч.10-С.505; Його ж. Листопадові помилки 1918 р. // Дзвони. - Львів, 1936. - Ч.11; Ісаїв П. Дуже цінна книжка // Дзвони. - Львів, 1934. - Ч.6/7. ⁶. У рецензії на працю В.Кучабського “Значіння ідей В'ячеслава Липинського”Д.Маркіянович звернув увагу на серйозне ставлення її автора до таких проблем, як героїчна людина і її суспільне значення, етос творчих одиниць, духовне лідерство та аристократизм духу. Саму ж працю рецензент назвав твором глибоко філософським чи радше історіософським, що ставив собі за мету збагнути суть тогочасної європейської духовності та її місце в історичному розвитку і на цьому тлі розкрити творчу спадщину В.Липинського для відродження героїчного й аристократичного духу в Україні.

Після Другої світової війни українські вчені-історики, політологи в діаспорі, критично оцінюючи здобутки традиційної історіографії, зуміли підняти українську історико-політологічну науку на світовий рівень, вписати її у загальноєвропейський контекст. До таких істориків та політологів насамперед можна віднести І.Лисяка-Рудницького. Найважливішими є його праці вміщені у збірнику “Між історією і політикою”¹¹⁷ Лисяк-Рудницький І. Між історією і політикою. - Мюнхен, 1973. ⁷ та у повнішому збірнику статей “Нариси з нової історії України”¹¹⁸ Лисяк-Рудницький І. Нариси з історії Нової України. - Львів, 1991.⁸, що видані посмертно Канадським інститутом українських студій (англійською мовою), а також видані Інститутом державного управління та місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України 1994 р. “Історичні есе” у двох томах¹¹⁹ Лисяк-Рудницький І. Роля України в новітній історії // Історичні есе. - У 2-х т. Київ, 1994. - Т.І. - С. 145-171; Його ж.Консерватизм. Там же. - Т.2. - С. 125-129; Його ж. Напрями української політичної думки. - Там же. - С.63-93. ⁹. І.Лисяк-Рудницький основну увагу зосередив на дослідженні феномена відродження і становлення української нації XIX-XX ст., простежив еволюцію української суспільно-політичної думки, розкриваючи державотворчі ідеї визначних культурних і політичних діячів - В.Липинського, С.Томашівського, В.Кучабського, О.Назарука²²⁰ Лисяк-Рудницький І. Українська революція з перспективи сорокаліття // Історичні есе. - Т.2. - С.36-51; Його ж. Назарук і Липинський: історія їхньої дружби та конфлікту // Вячеслав Липинський: архів. - Том. 7. Листи Осипа Назарука до В'ячеслава Липинського. - Філадельфія; Пенсельванія, 1976. - С.XV-XCVIII. ⁰ та ін. Учений констатував парадоксальний факт, що з чотирьох напрямів української політичної думки саме консерватизм, найслабше і найменше підтриманий у масах, зробив найбільший інтелектуальний внесок в нинішньому столітті. Найважливішим завданням майбутньої революції І.Лисяк-Рудницький вважав синтезування цих напрямів з метою перетворення української етнічномовної спільності на самосвідому політичну і культурну спільноту.

Важливі наукові узагальнення щодо розвитку історіографії української консервативної політичної думки та її впливу на історичну науку зробили Г.Грабович, Я.Пеленський, Л.Білас, Є.Пизюр, Т.Гунчак, В.Серчик, Б.Кравченко, І.Нагаєвський та ін.

На відміну від І.Лисяка-Рудницького, Г.Грабович не вважав фактор наявності або відсутності еліти - носія політичної свідомості і вищої культури - критерієм історичності чи неісторичності народу. Дати об'єктивну оцінку ступеня розвитку нації, користуючись тільки цим критерієм, на його думку, неможливо. Відмінності, що визначають основу диференціації нації охоплюють, як вважав учений, і такі проблеми, як соціальна і політична структура, історичний досвід, традиція, культура взагалі. Виходячи з цих міркувань, Г. Грабович заперечив погляд на українську націю як на народ “ хлопа і попа”, аргументовано доводячи, що вся українська еліта першої половини XIX ст.як на Сході, так і на Заході України була представлена вихідцями з вищих класів²²¹ Grabowicz G. “Non - Historical Nations and “Incomplete” Literatures // Harvard Ukrainian Studies, 1981 - Vol. V. - N3. - P.370. ¹ Я.Пеленський зауважив, що на відміну від представників народницької школи, які були переконані в тому, що відродження народу і визволення його з неволі можна досягнути шляхом підпорядкування йому інтересів інших суспільних груп, учені-державники вважали, що держава, особливо національна, відіграє творчу роль в організації та захисті інтересів суспільства²²² Пеленський Я. В'ячеслав Липинський // Збірник Української літературної газети 1956. - Мюнхен, 1957; Його ж. В'ячеслав Липинський // Зустрічі. - 1989. - Ч.2; Його ж. В'ячеслав Липинський - засновник державницької школи в українській історіографії // Український історичний журнал. - 1992. - Ч.2.; Його ж. Україна в польській опозиційній публіцистиці // Віднова. - 1984-1985. - Ч.4. - С. 8-12; Його ж. До проблеми українсько-російських відносин // Віднова. - 1984-1985. - Ч.2. - С.8-10.; Його ж. За вільну Україну // Віднова. - 1986. - Ч.5. - С.211-212.; Його ж. В'ячеслав Липинський і його “Україна на переломі”: передмова // Липинський В. Твори. Історична секція. Т.3. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті. - Філадельфія, 1991; ². Л.Білас, детально аналізуючи історичну працю В.Липинського “Україна на переломі”, вказує на наукову та політичну значимість розвінчування “Переяславської легенди”. Адже будучи зброєю Москви, ця легенда мала на меті допомогти прибрати Україну до московських рук²²³ Білас Л. Липинський і територіалізм (1908-1910) // Сучасність. - 1962. - Ч.2,3; Його ж. Краків, Женева і Філія “Кричевського” // Липинський В.Твори. - Філадельфія, 1980. - Т.2; Його ж. В'ячеслав Липинський як історик кризової доби // Липинський В. Україна на переломі. 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті. - Філадельфія, 1991. ³. Є.Пизюр проблему еволюції політичних поглядів В.Липинського поставив у залежність від нез'ясованої метаморфози переходу поляка В. Липинського в лоно українства. Він, як і Л. Білас, упевнений, що В.Липинський ніколи не був демократом у звичному розумінні цього слова, під демократією розумів ідеологію, яка повинна була служити людям²²⁴ Пизюр Є. Липинський і політична думка західного світу // Сучасність. - 1969. - Ч.9; Його ж. Viacheslav Lypyns'kyis Idea of Nation Building/ - Harvard Ukrainian Studies, 1985. - Vol. IX. ⁴. Р.Шпорлюк стверджує, що комунізм, заперечуючи доктрини інших політичних течій, у тому числі консервативної, сам перейняв деякі з національних принципів і став національним, власне націоналістичним. Він рекомендує сучасним політикам з метою успішного формування політичної нації створити образ “спільного” минулого, прийнятний для всіх частин нації²²⁵ Szporlyk R. Communism and Nationalism: Karl Marx versus Friedrich List - New York: Oxford Univ, 1988; Його ж. Українське національне відродження в контексті європейської історії кінця XVII - початку XIX століть // Наука і культура. - Київ, 1991. - Вип. 25. ⁵. Т.Гунчак у розширеному варіанті курсу лекцій, прочитаному восени 1991 р. для студентів кількох навчальних закладів м.Києва, висвітлює складний процес політичного розвитку української спільноти, який, на його думку, бере початок з паростків відроджуваної національної свідомості, що з'явилися наприкінці XIX ст.²²⁶ Гунчак Т. Українська політична думка 1920-х років: монархізм, націоналізм, націонал-комунізм // Літературна Україна. - 1991. 20 червня. Його ж. Україна. Перша половина XX століття. Нариси політичної історії. - Київ, 1993.⁶ Розмірковуючи над складними колізіями української політичної та громадської думки, В.Серчик зауважив, що на зламі XIX-XX ст.виникла потреба створити власну державу, оскільки лише вона давала шанс і гарантію реалізації прагнень що їх постійно висував національний рух. Своєю чергою прагнення державності спонукало до пошуку власних витоків у далекому минулому, до раціонального обгрунтування висунутих вимог української незалежності²²⁷ Серчик В. Дороги і бездоріжжя української політичної і громадської думки XX столітті // Сучасність. - 1993.- Ч.4.⁷. Б.Кравченко дослідив зростання української національної ідентичності у контексті соціально-економічної модернізації радянської України у 20-70-х р. Він показав, що слабкість українського, в тому числі консервативного руху на початку ХХ ст., була пов'язана з недопредставленістю українців у стратегічних секторах політичного, економічного й культурного життя України²²⁸ Krawchenko B. Changes in the National and Social Composition of the Communist Party of Ukraine from the Revolution to 1976 // Journal of Ukrainian Studies. - 1984. - Vol. - 9. № 1. - P.52-91; Його ж. Селянство і українська революція // Сучасність. - 1987. - Ч. 3. - С. 68-72. ⁸. Розвиток політичної історії в Україні, що охоплює часи Центральної Ради, Гетьманату і Директорії (1917-1921) грунтовно висвітлив І.Нагаєвський у праці “Історія української державності двадцятого століття”. На основі документів, свідчень сучасників, на тлі тогочасних подій в Європі він показав боротьбу за державність Ураїни в усій її складності й суперечливості, ознайомив з новою історичною концепцією й оцінками діяльності державних діячів і політичних партій того періоду²²⁹ Нагаєвський І. Історія української дерджавності двадцятого століття. - Київ, 1993.⁹.

Значний пласт наукових знань з історії української державності, в тому числі і консервативного напряму, містять дослідження М.Шлемкевича, В.Босого, І.Павелка, В.Іваниса, Д.Левчука, М.Базилевського, Є.Чикаленка, К.Костіва, Ю.Охримовича, В.Кедровського, П.Мірчука, В.Рудка, Д.Чижевського, Н.Полонської-Василенко, Л.Винара, О.Оглоблина та інших істориків української діаспори³³⁰ Шлемкевич М. Українська синтеза чи українська громадська війна. - Б.М., 1949; Босий В. В'ячеслав Липинський ідеолог української трудової монархії. - Торонто, 1951; Павелко І. Відродження Української держави. - Буенос-Айрес, 1951; Іванис В. Симон Петлюра - президент України. 1879-1926. - Торонто, 1952; Левчук Д. Гетьман Павло Скоропадський. - Канада, 1952; Базилевський М. Липинський та ідея соціальної стабілізації // Матеріали IV наук. Конф. НТШ. - Торонто, 1953; Чикаленко Є. Про так званих гетьманів // Вільна Україна. - 1963. - Ч.40; Костів К. Конституціні акти відновленої Української Держави 1917-1919 років і їхня політично-державна якість. - Торонто, 1964; Охримович Ю. Розвиток української національно-політичної думки. - Нью-Йорк, 1965; Передрук. вид. - Львів; Київ, 1992; Кедровський В. 1917 рік. - Вінніпег, 1967; Мірчук П. Українська державність. 1917-1920. - Філадельфія, 1967; Рудко В. Донцов і Липинський // Harvard Ukrainian Studies. 1985. - IX. - Ч. 3,4; Чижевський Д. В'ячеслав Липинський як філософ історії // Філософська і соціологічна думка. - 1991. - Ч.10; Полянська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. - Київ, 1993. - Т. 2; Винар Л. Українська Центральна Рада і відродження української державності: з нагоди 75-річчя. - Філадельфія; Київ: Вашингтон, 1993. Його ж. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації. Статті і матеріали. - Нью-Йорк; Київ; Торонто, 1994; Оглоблин О. Студії з історії України. Студії і джерельні матеріали. Ред. Л. Винар. - Нью-Йорк; Київ; Торонто, 1995. ⁰.