Становлення і розвиток соціокультурного інституту гостинності в українському туризмі: остання третина ХІХ ст. – 1990 р. (на матеріалі Миколаївської області)

У Висновках до розділу відзначено, що внаслідок тотального одержавлення закладів сфери гостинності, що сформувалися в дореволюційний період, та їх занепаду, відродження сфери гостинності Миколаївщини в міжвоєнні роки відбувається на принципово нових засадах: як мережі санаторно-курортних закладів. Цей процес відбувався паралельно із становленням організаційної системи управління українським туризмом, який з середини 30-х років перетворився на складову туризму радянського. Процес відновлення формування сфери гостинності Миколаївщини вдруге було перервано Великою Вітчизняною війною. Відродження її у повоєнні роки відбувається вже як мережа закладів, що забезпечує здійснення шкільного (учнівського) туризму: дитячої Миколаївської екскурсійно-туристської бази обласного відділу народної освіти і дитячі туристські табори в Миколаєві, Кореїзі і Парутино.

У розділі четвертому - „Виїзний (зарубіжний) туризм 50-х-80-х років як відображення культури гостинності радянського суспільства” - проаналізовано характер зарубіжного туризму Миколаївської області як складової українського туризму.

Підрозділ перший - „Зарубіжний туризм Миколаївської області в контексті українського туризму” - присвячено дослідженню загального і особливого в розвитку зарубіжного туризму. Зазначається, що у зв'язку з закритістю області, в'їзний (іноземний) туризм на Миколаївщині не здійснювався. Проте був доволі потужним туризм виїзний або зарубіжний.

Дисертант вважає, що формування зарубіжного туризму як потужної складової радянського туризму відбувалося в умовах так званої „хрущовської відлиги”. Його здійсненням у 50-і роки займалися дві організації: ВАО „Інтурист” і ВЦРПС, до яких, починаючи з другої половини 1958 року, доєдналося Бюро міжнародного молодіжного туризму „Супутник”. Проте лише після постанови ЦК ВЛКСМ від 6 грудня 1972 р. “Про перетворення республіканських, крайових, обласних відділень “Супутника” і створення Бюро міжнародного молодіжного туризму ЦК ЛКСМ союзних республік, крайкомів, обкомів, міськкомів комсомолу” було створено БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМ України. Щодо зарубіжного туризму в Миколаївській області, то оскільки відділення „Інтуристу” в області не було через її закритість, протягом 50-х років виїзний туризм здійснювався виключно обласною радою профспілок, до якої в 60-х рр. долучився обком комсомолу, а з початку 70-х рр. БММТ „Супутник” Миколаївського обкому ЛКСМУ.

Дисертант дійшов висновку, що на початку свого зародження виїзний (зарубіжний) туризм як в цілому в Україні, так і в Миколаївській області мав неоднозначний характер. З одного боку перед радянськими туристами були відкриті широкі можливості щодо номенклатури країн відвідування. Так серед країн, які могли відвідати українці 1958 року - Данія, Угорщина, Чехословаччина, НДР, Польща, Албанія, Бельгія, Італія, навіть США.

Водночас архівні документи виявляють постійну проблему - недокомплектація тургруп з України в цілому, і з Миколаївської області зокрема. Так, у „Звіті про міжнародні зв'язки профспілкових організацій Миколаївської області за 1958 рік” відзначалося, що річний план не було виконано, бо „група до Угорщини в кількості 15 чоловік не була укомплектована у зв'язку з відсутністю бажаючих” ДАМО.- Ф.р. 2812, оп.2,спр.363, арк.62.. Дисертант вважає, що це можна пояснити, з одного боку, низькою платоспроможністю радянських людей, хоча путівка, наприклад, до тієї ж Угорщини коштувала 536 руб. ДАМО.- Ф.р. 2812, оп.2,спр.363, арк.24. в цінах до реформи 1961 р., мінімальна зарплата і пенсія дорівнювали 300 руб. Іншою причиною, на думку дисертанта, був певний стереотип недовірливого сприйняття зарубіжних країн та іноземців внаслідок тривалого часу існування так званої „залізної завіси”. Подібний стан речей поступово змінюється, що позначається на зростанні кількості туристів, які виїздять за кордон вже протягом 70-х-80-х років. Проте у цей час починають діяти визначені квоти, які становили у першій половині 80-х років близько 1800 чол. для Миколаївської облради профспілок і близько 400 чол. для Миколаївського БММТ „Супутник”.

Незмінною ознакою зарубіжного туризму з самого початку було дотримання певних пропорцій при формуванні тургруп для поїздок за кордон. Так, серед туристів кількісно мали переважати робітники, передовики виробництва тощо. В подальшому, як свідчать архівні документи, ретельна увага зверталася не тільки на соціальну і партійну структуру груп, але й на їх професійну належність, стать і національність.

Мета другого підрозділу - „Ідеологічний характер зарубіжного (виїзного) туризму в Миколаївській області 70 - 80-х рр.” - було з'ясувати, як в організаційно-процесуальних процедурах туристської діяльності відбивалася ідеологія радянського суспільства.

Дисертант дійшов висновку, що до 1964 р. виїзний (зарубіжний) туризм як в цілому по Україні, так і в Миколаївській області мав доволі ліберальний характер (з організаційної точки зору). Починаючи з другої половини 60-х рр., стан речей кардинально змінюється. Так, обком комсомолу звітував: ”Комітети комсомолу рекомендують для поїздки за кордон кращих представників комсомольців та молоді: передовиків сільського господарства, промисловості, комсомольських активістів. У 70-х роках такий підхід не тільки зберігся, а навіть посилився. Ось як виглядала процедура відбору, згідно із „Звітом про роботу Миколаївської Облради профспілок з направлення радянських туристів за кордон у 1976 році” ДАМО.-ф.п.3,оп.26, спр.43, арк.10.: ”Матеріали на кожну тургрупу розглядаються... на президіях обкомів профспілок. З туристами, які виїздили за кордон, систематично проводилися інструктивні наради, індивідуальні бесіди. Інструктивні наради... проводять секретар облрадпрофу, інструктор обкому Компартії України” Там само, арк.11.. „На нараді туристам роз'яснюється політичне значення поїздки до зарубіжних країн, знайомлять їх з політичним і економічним станом країни. З 54 тургрупами керівниками виїжджали 20 партійних працівників, 14 профспілкових і 17 - радянських. Керівники груп обов'язково затверджуються на президії облрадпрофу. Після повернення групи з поїздки, кожен керівник звітує на президії” ДАМО. - ф.р.2812, оп.2, спр.2071, арк 23..

Звітна документація 1979 р. свідчить, що до цього процесу залучаються нові суб'єкти: „З групами туристів, що виїжджають за кордон, інструктаж проводять: голова (капкраїни), секретар облрадпрофу, працівник обкому КПУ і співробітник Комітету Держбезпеки (кап країни). ...Туристи, які були відсутні на інструктажі без поважних причин до поїздки не допускаються” Там само, арк.24.Ретельна увага зверталася і на підготовку керівників туристичних груп: щомісячно на президії облрадпрофу затверджувалися керівники тургруп і заслуховувалися їх звіти. У згаданому звіті зазначалося, що з 53 тургрупами, які виїздили за кордон 1979 р. виїздили партійних працівників - 21, профспілкових - 21, радянських -8, господарських працівників - 3.

Такий підхід до організації зарубіжного (виїзного) туризму зумовлювався його концепцією, значенням і роллю для Радянського Союзу, що, починаючи з другої половини 60-х років, розглядає зарубіжний туризм, насамперед, як канал пропаганди досягнень радянського народу. Це віддзеркалюють навіть відповідні назви розділів щорічних звітів. Так, у “Звіті” Миколаївського облрадпрофу розділ VІ за 1979 рік мав назву “Організація роботи з реклами та використання каналів радянського туризму у пропаганді досягнень радянського народу”. В розділі відмічалося, що “для ведення інформаційно-пропагандистської роботи в ході поїздок у складі груп підбирається актів, який при зустрічах із зарубіжною громадськістю надає допомогу керівникові групи, розповсюджує радянську пропагандистську літературу...” ДАМО. - ф.р.2812, оп.2, спр.2308, арк.12

Аналогічним було стратегічне бачення і процедура підготовки туристичних груп для виїзду за кордон і через БММТ „Супутник”. Досить повне уявлення щодо цього надає „Звіт про роботу БММТ „Супутник” Миколаївського обкому ЛКСМ України з організації туристських поїздок молоді області за кордон у 1982 р.” Там само.: „На основі рекомендацій БММТ "Супутник" ЦК ВЛКСМ складений перелік питань для співбесіди з кандидатами на поїздку, що використовуються при індивідуальних співбесідах. Двічі на рік проводиться семінар керівників туристичних груп і резерву до них. У роботі семінару взяли участь співробітники УВС і комітету Держбезпеки, секретар обласного комітету партії. На основі практики, яка склалася, насамперед до закордонних поїздок рекомендуються ті, хто має досвід політичної, пропагандистської і інтернаціональної роботи, добре розуміє інтернаціонально-пропагандістські завдання, що стоять перед ними у закордонній поїздці: комсомольські активісти, молоді депутати, делегати комсомольських з'їздів. Своїми прикладами з особистого життя... вони підвищували ефективність інформаційно-пропагандистської роботи за кордоном. ” ДАМО. -ф.р.2812, оп.2, спр.2071, арк.31..

На другу половину 80-х рр. політизація й ідеологізація зарубіжного туризму набула настільки гіпертрофованого характеру, що навіть сама звітна інформація отримала гриф „секретно” ДАМО -ф.р. 2812, оп.2, спр.2693, арк. 19-21..

Підрозділ третій - „Культура обслуговування в зарубіжному туризмі”- присвячено спробі виявити рівень і якість обслуговування туристів як приймаючою, так і радянською сторонами під час здійснення поїздки за кордон.

Розпочинаючи аналіз дисертант уточнює поняття „культура обслуговування” як характеристику якості надання туристам послуг під час подорожі, в готелях, в ресторанах, кафе, в закладах культури і відпочинку, розважальних установах. Так, звітуючи про туристичну поїздку до Туреччини, АРЕ, Греції в січні 1976 року, керівник групи туристів Миколаївської області скаржився на обслуговування в готелях Арабської республіки Єгипет: „Якщо обслуговування в готелях „Савой” (м.Луксор) і „Континенталь” (м.Каїр) було хорошим. ., то цього не можна сказати про обслуговування в готелях „Палас” (м.Мінія) і „Палестина” (м. Олександрія). В готелі „Палас” через відсутність чистої постільної білизни відпочинок туристів був затриманий на півтори години, більшість туристів групи була розміщена у... номерах без будь-яких зручностей. У готелі „Палестина” не від усіх номерів були видані ключі, в наслідок чого по кілька годин окремі туристи не могли ввійти до номера чи залишити його. Обслуговуючий персонал готелю допускав випадки крадіжки з валіз туристів у номерах.” ДАМО. -ф.р.2812, оп.2, спр.2074, арк.2. Стосовно екскурсійного обслуговування відзначалося: якщо гіди, які супроводжували групу по Афінах, Луксору, Каїру проводили екскурсії зі знанням справи, кваліфіковано, цікаво, ясно і конкретно відповідали на всі запитання туристів”, то „гіди Олександрії і Стамбула відрізнялися пихатістю. Без належної уваги ставилися до групи, неохоче відповідали на запитання, що стосувалися життя та побуту трудового народу їх країни” Там само,арк.3.

Зустрічалися зауваження і на адресу власної, радянської сторони, що торкалися переважно непродуманості організації поїздки. Так, у „Звіті Миколаївської обласної ради з туризму та екскурсій за 1977 р.” відзначалося: „Керівники туристських груп, що виїздили за маршрутами Одеса-Кишинів Чорноморські курорти Болгарії - Золоті піски, Сонячний берег... висловлювали незадоволення і обурення туристів 15-годинною поїздкою у спеку по даному маршруту в автобусах. Особливо важким ... є повернення туристів додому, коли автобус прибуває до Кишинева о 2 годині ночі і всі туристи до 6 ранку повинні чекати на залізничному вокзалі, не маючи можливості навіть на щось присісти. Посадка і поїздка в електропотягах Кишинев-Одеса і назад також викликають обурення туристів, адже електропотяги дуже переповнені і протягом 3,5 годин люди стоять з речами” ДАМО. -ф.р.2812, оп.2, спр.2071,арк.22..

Висловлені зауваження були не поодинокими. Аналогічна інформація міститься у Звіті про поїздку туристичної групи Миколаївської області до УНР-СФРЮ у 1978 р., що здійснювалася по лінії БММТ „Супутник” Миколаївського обкому ЛКСМУ. Звіт починається скаргою на незадовільну організацію поїздки і рекреаційно-розважальних послуг, адже з незручностями туристи зіткнулися ще на радянській території: у м. Львові, де туристи перебували з 14.40 до 23.40 ніякої програми передбачено не було, квитки від м. Львова до Чопа замовлені не були. Все це викликало певні труднощі у роботі з групою, а „квиткову проблему” вдалося вирішити лише в потягу, де туристам були надані плацкартні місця” ДАМО. -ф.п.3,оп.34,спр.42,арк.103.. Водночас група дає високу оцінку обслуговуванню, яке забезпечувалося радянською стороною.А от щодо самого туру, а значить і до його розробників, зауваження були знову, оскільки в запропонованому варіанті подорожі „туристи практично два дні поспіль по 10-12 годин перебували у автобусі” Там само, арк.105.. Наступного, 1979 року, на цей же недолік вказували знову, але вже по лінії туризму облрадпрофу, що дозволяє говорити про системний характер цих недоліків в організації зарубіжного туризму.

У Висновках до розділу дисертант наголошує на тому, що зарубіжний туризм на різних етапах його здійснення відображував еволюцію культури гостинності радянського суспільства, яка відбувалася у відповідності із зміною політичної і ідеологічної ситуації в країні.

У розділі п'ятому - „Інститут гостинності в контексті внутрішнього туризму Миколаївщини та його еволюція” - здійснено аналіз характеру коеволюційного розвитку гостинності і туризму.

Підрозділ перший - „Внутрішній туризм в Миколаївській області 60-х- 80-х років: його види, організаційні форми та вплив на розвиток туристської інфраструктури” - присвячено дослідженню розвитку внутрішнього туризму Миколаївщини як основної організаційної форми туризму, в контексті якої відбувався подальший розвиток соціокультурного інституту гостинності в Миколаївській області. Відповідальними за внутрішній туризм були обласні ради з туризму (з 1969 обласні ради з туризму та екскурсій) і БММТ „Супутник” обкомів ЛКСМУ.

Основними видами внутрішнього туризму є туризм організований і масовий самодіяльний. Організований туризм забезпечувався бюро подорожей та екскурсій і екскурсійними бюро. Головними ж осередками організаційної структури туризму самодіяльного стають клуби туристів і туристські гуртки, що створюються в школах, будинках піонерів, установах і на підприємствах, а також туристські секції. Інфраструктура самодіяльного туризму доповнювалася оздоровчими таборами, базами, туристськими (або туристсько-екскурсійними) станціями, а також пунктами прокату туристського спорядження. В середині 60-х років в області діяло 26 міських і районних клубів туристів при школах і будинках піонерів, 677 туристських секцій, з них 497 шкільних та при будинках піонерів, 35 оздоровчих таборів (з них 19 шкільних), 27 будинків рибалки і мисливця, 36 пунктів прокату туристського спорядження, у тому числі 10 шкільних ДАМО - ф.р.5550, оп.1, спр.31, арк.1..

30 травня 1969 року було прийнято спільну Постанову Центрального Комітету КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС „Про заходи з подальшого розвитку туризму та екскурсій в країні”, що відображала нові економічні й соціальні реалії: зокрема, перехід підприємств, установ і організацій на п'ятиденний робочий тиждень. Цей фактор був головним чинником принципових змін у сфері туризму і інституалізації гостинності в країні загалом і в Миколаївській області зокрема. Адже фактично вдвічі збільшувався вільний час працюючого населення, що зумовило зростання попиту на відпочинок і рекреацію, і відповідно попиту на послуги установ, здатних їх надати. Але потужності розважально-рекреаційної сфери СРСР виявилися не готовими до прийому і надання послуг трудящим масам у такому обсязі. Тому постанова спрямовувалася на суттєве прискорення розвитку не тільки туризму, а й сфери гостинності.

Того ж 1969 р. в області діяли 3 туристські клуби, 750 туристських секцій в колективах фізкультури, 42 пунктів прокату туристичного спорядження, 40 туристсько-оздоровчих таборів,20 будинків рибалки та мисливця 20 ДАМО . - ф.р.5550,оп.1, спр.86,арк.1.. 1972 року в області працювало вже понад 860 турсекцій ДАМО . - ф.р.5550,оп.1,спр.128, арк.14..

31 жовтня 1980 р. було прийнято нову спільну постанову ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС №983 „Про подальший розвиток і вдосконалення туристсько-екскурсійної справи в країні”. Бюро Миколаївського обкому КПУ, виконком обласної Ради народних депутатів і президія обласної ради профспілок конкретизували завдання цієї постанови для області своєю Постановою №44 від 23 січня 1981 року, в якій приписувалося:„Міськкомам, райкомам Компартії України, міськрайвиконкомам, обкомам профспілок, обкому ЛКСМ України, облплану, обласній раді з туризму та екскурсій; обласним управлінням культури і профтехосвіти, обласному відділу народної освіти за участю зацікавлених організацій і установ вжити заходи з подальшого розвитку туризму та екскурсій в області. Здійснити заходи щодо розширення мережі туристських клубів, секцій і гуртків, покращення їх роботи ” ДАМО. - ф.п.7,оп.80, спр.82, арк.3.. Крім цього, у п.5 постановлялося :„Миколаївському морському і річковому портам виділяти на умовах орендної і погодинної оплати необхідну кількість облаштованих теплоходів та інших плавзасобів для екскурсійного обслуговування трудящих. Забезпечити своєчасний ремонт причалів на острові„Березань”, у зоні відпочинку Коблево та Кінбурнзькій косі. Очаківському і Березанському райвиконкомам, миколаївському морському і річковому портам спільно з обласною радою з туризму та екскурсій вирішити питання про будівництво причалів у зонах відпочинку Очакова і Рибаковки” ДАМО. - ф.п.7,оп.80, спр.82, арк.4..

У січні 1983 р. до Миколаївського обкому партії надходять інформації від структур, що відповідають за здійснення внутрішнього туризму, в яких йдеться про виконання в цілому припису щодо розвитку туристської інфраструктури у визначених зонах відпочинку.

По лінії облоно також було докладено значних зусиль для розвитку масового самодіяльного туризму, проте серед специфічної категорії - школярів. Протягом 1981-1982 років в області діяв туристський табір „Компас”, а в усіх районах області були створені опорні школи з дитячого туризму і шкільного краєзнавства. У загальноосвітніх школах і позашкільних закладах діяли: туристські клуби - 1; туристські секції і гуртки - 449.

Підрозділ другий - „Туристсько-екскурсійна система Миколаївщини” - присвячено розкриттю ролі туристсько-екскурсійної системи в здійсненні туризму.

Туристсько-екскурсійна система профспілок включала: екскурсійні бюро, бюро подорожей (бюро подорожей та екскурсій), туристичні агенції тощо. Загальне керівництво ними здійснювали обласні (міські) ради з туризму та екскурсій, що підпорядковувалися Українській республіканській раді з туризму та екскурсій (УРРТЕ) а та, у свою чергу, Центральній Раді з туризму та екскурсій ВЦРПС (ЦРТЕ). Крім УРРТЕ внутрішнім туризмом займалося і Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” ЦК ЛКСМУ, що у 70- роках мало свої відділення в кожній області.

На початку 70-х років в Миколаївській області діяло два бюро: Миколаївське бюро подорожей та екскурсій і Очаківське екскурсійне бюро, що згодом змінило свій статус на бюро подорожей та екскурсій. 1973 року було утворено Первомайське екскурсійне бюро, і тільки 1981 року було відкрито Воскресенське (м. Воскресенськ) бюро подорожей та екскурсій, а у 1983 р. Новобузьке (м.Новий Буг).

Діяльність Миколаївського бюро подорожей та екскурсій була досить різноманітною: ним пропонувалися транспортні подорожі: автобусні і залізничні, річковий круїз „Миколаїв-Київ-Миколаїв” дизель - електроходом „Карл Маркс”, морський круїз теплоходом „Адмірал Нахімов”, авіа-маршрут „Миколаїв-Ленінград”, а також туристичні потяги ДАМО - ф.р.5550, оп.1, спр.128, арк.8. 1983 року, наприклад, з Миколаєва здійснювалося сім міжміських автобусних туристських маршрутів, з Первомайська - три, з Вознесенська - шість, з Очакова - чотири, з Нового Бугу - три ДАМО -ф.р.5550, оп.1,спр.296, арк..29, а кількість місцевих маршрутів становила більше шістидесяти десятків. Щодо кількості залізничних маршрутів, то 1984 року їх було 85. ДАМО - ф.р.5550, оп.1, спр.321,арк.20 Окремими напрямом туристсько-екскурсійної діяльності в області було обслуговування відпочиваючих в будинках відпочинку та оздоровчих закладах. Ця робота здійснювалася в тісному контакті з територіальною радою з управління курортами профспілок області. Так 1973 року серед відпочиваючих у таких закладах було залучено до екскурсій 56143 осіб ДАМО - ф.р.5550, оп.1, спр.139, арк.4. Всі бюро подорожей та екскурсій області приймали групи і надавали екскурсійне обслуговування під час шкільних канікул туристам-школярам.

Окремим напрямом роботи бюро було охоплення туризмом та екскурсіями жителів сільських районів Миколаївщини. Так, за осінньо-зимовий період 1981-1982 рр. Миколаївським бюро подорожей та екскурсій було обслуговано понад 15000 сільських мешканців.

1989 рік став переломним для туристсько-екскурсійної системи Миколаївщини: постановою колегії Центральної ради з туризму та екскурсій №6-10 від 11.04.1989 р. „Про створення Миколаївського обласного туристсько-екскурсійного виробничого об'єднання” обласну раду з туризму та екскурсій, якій підпорядковувались бюро подорожей та екскурсій області, було ліквідовано. Її правонаступником стало ТЕВО „Миколаївтурист” ДАМО - ф.р.5550,оп.1,спр.374, арк.2. Внаслідок цієї реорганізації Миколаївське бюро подорожей та екскурсій було приєднане до головного підприємства. До ТЕВО було приєднано і його філію у Вознесенську, на яку роком раніше було реорганізовано Вознесенське бюро подорожей та екскурсій.

У підрозділі третьому - „Сфера гостинності в Миколаївській області: послуги закладів розміщення і харчування туристів” - проаналізовані стан і розвиток мережі закладів тимчасового розміщення і харчування туристів.

Однією з основних послуг у сфері гостинності, що зазвичай надаються туристам і подорожуючим, є тимчасове розміщення і харчування, без чого не може обійтися жоден турист чи подорожуючий. Своєрідною „ахіллесовою п'ятою” внутрішнього туризму в Україні, в тому числі і у Миколаївській області, була нестача засобів тимчасового розміщення для туристів. Протягом досліджуваного періоду жодна структура в системі обласного туризму, не мала власної готельної бази, а до початку 70-х років - і турбаз. Вони змушені були розміщувати туристів, що приїздили до області, на орендованих площах. Так 1974 року туристсько-екскурсійними установами Миколаївської облради з туризму та екскурсій орендувалися: готелі „Україна”, „Миколаїв”, який ще тільки вводиться в експлуатацію (обидва в місті Миколаєві), і філія готелю „Первомайський” (м. Первомайськ), а також піонерський табір „Примор'я” (Миколаївським БПтаЕ), пансіонати „Кооператор” і „Портовик” (Очаківським бюро екскурсій), гуртожиток інтернату №3 (Миколаївське БПтаЕ), навіть теплохід „В.Чумак” (Миколаївське БПтаЕ) ДАМО - ф.р.5550, оп.1, спр.154, арк.25..

Харчування туристам та екскурсантам надавали в Очакові,в кафе-їдальні облради, у Миколаєві і Первомайську в орендованих готелях, пансіонатах, піонерському таборі, а також у закладах харчування, з якими було укладено договори. Туристів взимку 1975 року розміщували в готелях „Україна” та „Інгул”, а харчували в їдальнях Миколаєва - „Дружба” „Вареники” і „Дієтїдальня”. Отже, і розміщення, і харчування здійснювалися на орендованій базі.

1981 року постановою №44 Миколаївського обкому КПУ було прийнято рішення про будівництво протягом 1981-1985 років готелю „Турист” у місті Миколаєві на 406 місць, двох корпусів турбази „Южний Буг” на 200 місць, спального корпусу в м. Очакові на 204 місця і розширення турбази „Очаків” на 300 місць. Та оскільки проблема була невідкладною, постанова передбачала виділити місця для туроператорів області в гуртожитках навчальних закладів Миколаєва, їх перелік, кількість місць і термін, на який ці місця були повинні виділятися містилися у Додатку №2 до постанови ДАМО -ф.п.7, оп.80, спр.82, арк. 6-7..

Оскільки готель не було здано в експлуатацію у визначений термін, бюро Миколаївського обкому КПУ знов повертається до цієї проблеми на своєму засіданні від 17 вересня 1985 року. У п. I Протоколу №27 „Про заходи з розвитку туризму і вдосконаленню туристсько-екскурсійного обслуговування населення в Миколаївській області у 1985-1990 роках і на період до 2000 року” наголошувалося на необхідності забезпечити ввід готелю „Турист” на 406 місць в Миколаєві у 1988 році” ДАМО -ф.п.7, оп.80, спр.82, арк. 66-68.. Оскільки для здійснення цих планів потрібен був час, пропонувалося збільшити кількість місць для розміщення туристів на умовах оренди в установах і організаціях міста та області, а також орендувати будинки та квартири місцевих жителів для прийому туристів. При цьому кількість установ, в яких мали орендуватися місця, і сама кількість орендованих місць зростала порівняно з 1981 роком майже вдвічі. Що ж до готелю, то комісія прийняла його 28.12.1988 р., а введено в експлуатацію з 1989 р. ДАМО -ф.р.2812, оп.2, спр.1116, арк.31.Це був перший рік функціювання в Миколаєві і області першого готелю, призначеного саме для туристів. Майже відразу, у квітні того ж року, на його основі утворюється Туристсько-екскурсійне виробниче об'єднання „Миколаївтурист”.

У підрозділі четвертому - „Сфера гостинності в Миколаївській області: заклади відпочинку та рекреації”- з'ясовано характер розвитку цього сектора сфери гостинності, а також спроби залучити його до туристської справи.

Основними установами рекреації і відпочинку в Миколаївській області були бази і будинки відпочинку, спортивно-оздоровчі табори, пансіонати. Слід відзначити, що ряд закладів рекреації і відпочинку вже діяли і у 50-ті роки: будинки рибалки та мисливця, дитячі туристські табори. Згодом до них додалися водні станції підприємств і установ. Поштовхом до розвитку цих закладів стала постанова ВЦРПС 1965 р. про будівництво будинків відпочинку ДАМО - ф.п.7, оп.80, спр.82, арк.4. Розпочалося будівництво відомчих баз відпочинку і спортивно-оздоровчих таборів: 1969 року діяло вже 47 баз відпочинку підприємств і організацій Миколаївської області.

Крім баз відпочинку, що за своїм призначенням не орієнтовані на туризм, на території області формувалася мережа туристських баз, що надавали саме туристські послуги. Першою серед них стала турбаза обласної ради з туризму „Южний Буг”. Проте місць цієї турбази для розміщення туристів не вистачало, адже зростала популярність туризму в області. Тому для вирішення цієї проблеми залучали і площі закладів відпочинку та рекреації. Так, 1974 року до розміщення туристів, яких приймає область, на основі угоди про оренду з Очаківським бюро подорожей та екскурсій орендували в м.Очакові пансіонат „Кооператор” і пансіонат „Портовик”. Згідно з угодою, протягом сезону виділялося 62 місця в пансіонаті „Кооператор” і 70 місць в пансіонаті „Портовик”. Ці відомості є важливими, зважаючи на „зустрічний рух” туризму і санаторно-курортної справи області до створення єдиної системи закладів, що поєднували б функції тимчасового розміщення і рекреації. Все це свідчить про активізацію процесу інституалізації гостинності.

1979 року в області вже діяли чотири будинки відпочинку, п'ять пансіонатів, 105 баз відпочинку. Крім цього, на території області функціонують вже дві туристичні бази, підвідомчі обласній раді з туризму та екскурсій: "Южний Буг" і "Очаків".

Початок 80-х років для внутрішнього туризму і рекреації позначений подальшим зростанням темпів розвитку. Проте особливість полягала у тому, що матеріальна база суттєво відставала від зростання кількості радянських туристів, які подорожували маршрутами Радянського Союзу і відпочивали на радянських курортах та в зонах відпочинку. Новим поштовхом до розвитку цієї сфери і стає друга спільна постанова ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС №983 від 31 жовтня 1980 р. „Про подальший розвиток і вдосконалення туристсько-екскурсійної справи в країні”. Завдання постанови на рівні області були конкретизовані у постанові №44 бюро Миколаївського обкому Компартії України, виконкому обласної Ради народних депутатів і президії обласної ради профспілок від 23 січня 1981 року. Зокрема приписувалося: „Керівникам підприємств і організацій спільно з комітетами профспілок надавати місця на базах відпочинку для розміщення туристів і екскурсантів після закінчення літнього сезону”. Додаток №2 містив перелік підвідомчих баз відпочинку із зазначенням кількості місць, що мали виділятися. Планувалося залучити до туристської справи п'ять баз відпочинку місцевих підприємств, три - інших областей і пансіонати молдавського об'єднання „Коблеве”.

Проте, проблема з мережею закладів тимчасового розміщення туристів, у тому числі у закладах відпочинку та рекреації, залишається актуальною і на середину 80-х років. Тому місцева влада намагається вирішити її. Так, у протоколі №27 засідання бюро Миколаївського обкому КПУ від 17 вересня 1985 року п.I відзначалося: „Не виконуються завдання з виділення місць в... зонах відпочинку для розміщення туристів... ” ДАМО - ф.п.7, оп.80, спр.82, арк.2. У Додатку №3 до протоколу знов було визначено кількість місць, яка щорічно мали виділяти на базах відпочинку підприємств і організацій для туристів з 25 серпня по 25 вересня щороку. Перелік баз відпочинку, як і кількість місць, суттєво збільшився у порівнянні з 1981 роком.

Разом із тим вирішення питання інтеграції закладів відпочинку та рекреації до туристської сфери гостинності стало на порядку денному вже в наступний період - в роки становлення самостійності України, починаючи з 1991 року.

У підрозділі п'ятому - „Заклади культури Миколаївської області як складова сфери гостинності в контексті розвитку туризму” - розглянуто характер залучення закладів культури області до туристської сфери гостинності.

Дисертант відзначає, що заклади культури і культурно-масова робота є важливою складовою сфери гостинності. Залучення закладів культури до здійснення внутрішнього туризму сприяє її поступовому розширенню. Так, згідно із звітом БММТ „Супутник” Миколаївського обласного комітету ЛКСМ України за 1980 р. до туристських маршрутів по території області включено відвідання Музею військової слави ім. О.В.Суворова та музею П.Шмідта ДАМО - ф.п.3, оп.36, спр.35, арк.2. Наступного року туристам пропонували для відвідування музеї краєзнавчий, підпільно-партизанського, суднобудування і флоту. Згідно із „Звітом БММТ про прийом туристів школярів і учнів ПТУ в період зимових канікул 1982 р.” „значну увагу „було приділено організації вечірньої програми для туристів. Діти відвідали дискотеку „Ра”, що проводиться у Будинку культури залізничників, побували на виставі російського драматичного театру ім.Чкалова („Незвичний урок”) і українського театру музичної комедії („Довгожитель”) ДАМО - ф.п.3,оп.38, спр.47, арк.2 Програма перебування учнів-туристів в м. Миколаєві під час зимових канікул 1982-1983 навчального року вже включає відвідування шести музеїв, Миколаївського зоопарку, виставки науково-технічної творчості молоді, дитячого містечка „Казка”, дискотеки, українського театру музичної комедії, російського драматичного театру ім.Чкалова” Там само, арк.4-5

Це, на думку дисертанта, є свідченням розуміння структурами, що здійснювали туризм в області, закладів культури як таких, що здатні виступити потужною складовою туристської сфери гостинності.

У підрозділі шостому - „Культура обслуговування у внутрішньому туризму Миколаївської області”- виявлено рівень обслуговування туристів.

Зокрема визначено, що тривалий час культура обслуговування просто не відтворювалась у звітній документації. Проте час від часу відомості про її справжній стан проступають і в цифрах показників. Так, у „Додатку до звіту про теплохідні маршрути за навігацію 1974 року” на дизелі-електроході „Карл Маркс” відзначено, що протягом року помітно покращилося обслуговування туристів порівняно з попередніми. Водночас зазначалося, що дуже часто „автобуси для проведення екскурсій подавалися брудними (особливо в Запоріжжі, Черкасах, Києві). На більшості маршрутів екскурсоводи проводили екскурсії без мегафонів” ДАМО. - ф.р.5550, оп.1, спр.128, арк.24..

Щодо якості послуг з харчування, то у книзі скарг і пропозицій багато позитивних відгуків і вдячних записів туристів за добре харчування і високу культуру обслуговування в ресторані. Щодо комфорту і санітарного стану самого дизель-електроходу, то наводився такий туристів: „Чистота на судні підтримувалася настільки добре, що нагадувала нам кращі санаторії країни.” Там само, арк.25.

Значно більше нарікань на залізничні подорожі. Так, в документації 1983 р. облради з туризму та екскурсій відзначалося: „турпотяг „Миколаїв”, що формується Херсонським відділенням дороги, укомплектований вагонами 1958-1963 років випуску, що мають вкрай непривабливий вигляд і не відповідають санітарно-технічним вимогам. У вагонах багато щілин, розбите скло у вікнах, не відремонтовані радіотрансляційна та вентиляційна мережі, радіоточки і розетки. Протікають водогінні труби. Постільна білизна часом видається запрана, волога, порвана. На маршрутах допускаються зриви турпотягу з графіка, наслідком чого є скорочення тривалості стоянок у містах і екскурсійного часу. Для перевезення туристських груп, що подорожують у потягах за графіком, надаються місця, як правило, в останніх вагонах потягу, а в плацкартних вагонах - бокові місця. Групи розміщуються у двох і більше вагонах, що ускладнює роботу супроводжуючого. Дуже часто видаються подвійні місця. До Прибалтиці тургрупи направляються з пересадкою в м. Києві, у той час як через Миколаїв щоденно проходить прямий потяг і відділенню дороги виділяється два вагони” ДАМО. - ф.п.7, оп.80, спр.82, арк.80..

Викликає нарікання сервіс і на інших видах транспорту, що обслуговує туристів. Так зазначається, що Миколаївське обласне управління пасажирського автотранспорту „не задовольняє потреби бюро подорожей та екскурсій у виділенні м'яких автобусів на маршрути вихідного дня. Не виділяються автобуси на 3-4 години для окремих екскурсій для слухачів шкіл ком праці, слухачів системи політпросвіти, учнів і студентів. У той же час і виділені автобуси не завжди відповідають санітарно-технічним нормам і умовам обслуговування туристів і екскурсантів” ДАМО. - ф.п.7, оп.80, спр.82, арк.80..

Містяться і нарікання на адресу авіатранспорту: „Агенція „Аерофлоту” не повідомляє екскурсійні організації про зміни у розкладі руху літаків чи про відміну рейсів до міст країни по договірних групах. Не попереджає про тривалу затримку рейсів” ДАМО. - ф.п.7, оп.80, спр.82, арк.80..

Є претензії і сервісу на туристичних базах (їх у підпорядкуванні облради на цей момент дві: „Южний Буг” і „Очаків”): „На туристських базах ще недостатньо розвивається мережа додаткових послуг: немає приймальних пунктів майстерень з ремонту взуття і одягу, хімчистки” Там само, арк.76..

Облрада та її підвідомчі туристські організації намагалися усунути відмічені недоліки щодо якості обслуговування та видів послуг, що мали надаватися туристам та екскурсантам. Проте вона сама та її структури знаходилися в ненабагато кращих умовах.„Міський туристський клуб взагалі знаходиться у підвальному приміщенні, не пристосованому для щоденної роботи, а Миколаївського бюро подорожей та екскурсій - у приміщенні, що не відповідає елементарним санітарним нормам і умовам для прийому туристів і екскурсантів: немає води, відсутня каналізація, центральне опалення, методичний кабінет. Немає приміщень для прийому численних відвідувачів і для проведення обов'язкових інструктажів з прибулими і від'їжджаючими групами туристів та екскурсантів” ДАМО. - ф.п.7,оп.80, спр.82..

Дисертант відмічає, що низький рівень культури обслуговування внутрішніх туристів є наслідком того, що транспортні засоби, приміщення -підвідомчі іншим суб'єктам адміністративно-господарської діяльності, які були лише побіжно дотичними до забезпечення внутрішнього туризму в Миколаївській області.

У підрозділі сьомому - ”Інформаційно-пропагандистська роль туризму Миколаївщини як „дзеркало” культури гостинності радянського суспільства” - визначено особливості інформаційно-пропагандистської функції туризму.

Туризм в Радянському Союзі був насамперед чинником потужного ідеологічного впливу на громадян. Інформаційно-пропагандистська робота у сфері туризму контролювалася в обкомі комсомолу спеціальним відділом пропаганди і культурно-масової роботи, одним з напрямів діяльності якого було залучення людей, які побували у туристичних поїздках за кордоном до активної пропагандистської роботи з широкими масами населення.

До інформаційно-рекламної і пропагандистської роботи залучалися і обласні друковані засоби масової інформації. На сторінках газети „Ленінське плем'я” під рубриками „Навколо світу”, „Фундамент світогляду”, „Інтерклуб меридіан”, „Твій одноліток за кордоном” друкувалися матеріали про поїздки за кордон. В області було навіть створено спеціальну секцію журналістів, які писали на туристську тематику.

Інструктори облрадпрофу контролювали певні обкоми профспілок з питань іноземного туризму. Надавалася і методична допомога для здійснення профспілками зарубіжного туризму.

Значну роль відігравало і Бюро міжнародного молодіжного туризму обкому комсомолу. У звіті БММТ „Супутника” за 1982 р. про участь в соціалістичному змаганні були проставлені такі показники: інформаційно-пропагандистська і рекламна робота: кількість методичних розробок з питань молодіжного туризму, виданих БММТ -3; кількість рекламно-пропагандистських матеріалів (публікацій у пресі, виступи на радіо, телебаченні, листівки, буклети, тощо) - 19 виступів по телебаченню - 3.

Для ведення активної інформаційно-пропагандистської роботи при БММТ „Супутник” обкому ЛКСМ України діяла рада наукових консультантів. До її складу входили пропагандисти, позаштатні лектори обкому комсомолу, обласного товариства ”Знання”, співробітники молодіжної газети „Ленінське плем'я”, всього 11 осіб.

Проте робота, здійснювана цими структурами, викликала часом зауваження з боку партійних органів, що її контролювали. Так, комісія з виїздів за кордон при Миколаївському обкомі компартії України 1984 року констатувала: „Міськком партії, первинні партійні організації підприємств, колгоспів і радгоспів району незадовільно використовують радянських громадян, які побували в зарубіжних країнах, для проведення пропагандистської і контрпропагандистської роботи.”.

Таким чином, дисертант вважає, що туризм і в середині країни розглядався партійними органами як інформаційно-пропагандистький засіб, що накладало на нього чітко виражений ідеологічний характер. Подібна оцінка туризму відображувала особливості культури гостинності того часу як такої, що будувалася на стереотипах протиставлення соціалістичного світу зарубіжним країнам як носіям чужого образу життя і цінностей.

У Висновках до розділу відзначено, що внутрішній туризм виявився потужним фактором впливу на сферу гостинності області, сприяв її розширенню за рахунок залучення закладів відпочинку, рекреації і закладів культури.

ВИСНОВКИ

1.Аналіз історіографії з досліджуваної проблеми дозволяє стверджувати, що вивчення вітчизняною історичною наукою особливостей становлення і розвитку соціокультурного інституту гостинності в Україні тільки розпочинається. Почасти це можна пояснювати помітною невизначеністю самого поняття, адже актуалізація уваги до гостинності припадає лише на останні роки через масове поширення туризму як відносно нової (або принципово модифікованої) історичної практики, що в контексті дисертаційного дослідження розглядається як діяльність з надання послуг подорожуючим, себто тим, хто тимчасово залишив місце свого постійного проживання з будь-яких причин, за виключенням завойовницьких.

2.В дисертації під поняттям гостинності як соціокультурного інституту розуміється сукупність конституйованих установ та закладів, що здійснюють на професійній основі діяльність з надання послуг людям, які тимчасово залишили місце свого постійного проживання з будь яких причин, за виключенням завойовницьких, у поєднанні з нормами та санкціями, котрі визначають стандарти цієї діяльності, а також правилами поведінки, сформованими в процесі її здійснення, у відповідності з поширеними в суспільстві культурними цінностями. Виходячи з даного визначення дисертантом запропонована структура соціокультурного інституту гостинності: сфера гостинності (сукупність установ і закладів, що здійснюють діяльність з надання послуг гостинності); культура обслуговування в сфері гостинності (норми, правила та санкції щодо їх порушення, які регулюють діяльність в сфері гостинності, забезпечуючи визначений стандарт надання послуг і організаційно-управлінську дисципліну; впорядковують взаємовідносини з приводу надання-отримання послуг гостинності і визначають рольову поведінку); культура гостинності (характеристика конкретно-історичного стану гостинності в просторово-часовому вимірі з точки зору відбитку у ньому загальнокультурних цінностей).

Лише при цьому можна говорити про гостинність як соціокультурний інститут, або ієрархієзовану систему, що формується з матеріальних і нематеріальних складових, основними елементами яких є управлінські, організаційні структури, заклади, що забезпечують надання основних послуг з розміщення, харчування, відпочинку, рекреації; і лише у такому випадку її можна чітко визначити як публічну діяльність, на відміну від приватної („аматорської”), тобто неінституалізованої гостинності.

Сфера гостинності, або матеріальна база і організаційна структура як елементи соціокультурного інституту гостинності, характеризується особливостями формування в різних культурах. Це справедливо не тільки для України в цілому, проте і по відношенню до різних регіонів країни. Має свою специфіку і процес становлення та розвитку сфери гостинності на Миколаївщині.

3.Процес становлення сфери гостинності Миколаївщини розпочався після відкриття порту і міста 1862 року, що зумовило кількісне зростання мережі закладів тимчасового розміщення, (таких як постоялі двори і готелі) і підвищення якісного рівня послуг, які вони надавали. Так, на кінець дореволюційного періоду в м. Миколаєві нараховувалось більше двох десятків готелів. Крім цього, період з останньої третини ХІХ ст. до початку першої світової війни характеризується невпинним зростанням у Миколаєві кількості закладів, що надавали послуги харчування, їх диференціацією за ціновими категоріями, що дозволяло надавати відповідні послуги споживачам з різними рівнями статку і сприяло розвитку сфери гостинності міста.

4.Після першої світової війни і Жовтневої революції внаслідок тотальної націоналізації і одержавлення економіки ця сфера, як вона до цього склалася на Миколаївщині, занепадає. Тому формування сфери гостинності відбувається фактично заново і не з поновлення готельної мережі, а із створення й розвитку санаторно-курортних установ. Незважаючи на специфіку деяких з них (лікувальні установи), такі заклади як будинки відпочинку і пансіонати можна віднести до сфери гостинності, адже вони приймали приїжджих (гостей) на публічній основі, за певними соціально визначеними нормами і правилами, крім основних (лікувально-оздоровчих) надавали послуги з тимчасового розміщення, харчування, відпочинку, а часто й розваг. Першим будинком відпочинку став будинок у Миколаєві, другим -в Очакові.

Паралельно з цим відбувалося формування організаційної структури українського туризму, яка, на початок 30-х років, складалася з рай- і міськрад УКРТУРЕ, що підпорядковувалися Центральній раді у м.Харкові. Особливість складання цієї структури на Миколаївщині полягала в тому, що вона почала формуватися на периферії сучасної області (Ново-Бузька райрада УКРТУРЕ). В самому ж Миколаєві до 1935 р. туристська робота не здійснювалася, аж доки
28 квітня ц.р. не було утворене оргбюро, проте вже іншої організаційної туристської мережі - Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій, підпорядкованого Центральній Раді ТПТЕ в Москві.

5.Після Великої Вітчизняної війни до організаційної мережі туризму в Миколаївській області додаються нові структури, що виникли завдяки розвитку краєзнавства на території області: екскурсійно-туристська база обласного відділу народної освіти і табори юних туристів, що стали осередками шкільного туризму, а в подальшому - склали організаційну структуру самодіяльного туризму серед учнівської молоді. Так, 1947 року у Миколаєві відкрито екскурсійно-туристську станцію, що тільки протягом 1948-1949 н.р. допомогла організувати для учнів області поїздки до 18 міст Радянського Союзу. Були створені також літні дитячі табори в Миколаєві, Кореїзі, Парутино.

6.Протягом 50-х років ХХ ст. туризм в області розвивається як зарубіжний (виїзний) і внутрішній. У зв'язку із закритістю області в'їзний (іноземний) туризм не здійснювався. Розвиток туризму в СРСР у 50-ті роки відбувався в умовах так званої „хрущовської відлиги”, що визначило особливості зарубіжного туризму, який до другої половини 1958 року (заснування БММТ „Супутник”) в Україні здійснювали лише дві організації: ВАО „Інтурист” і ВЦРПС, а в Миколаївській області, внаслідок її статусу, тільки остання. Цей період у розвитку зарубіжного туризму як в цілому в СРСР, так і в Миколаївській області, характеризується певною амбівалентністю: по-перше, широкою географією країн, які могли відвідувати радянські туристи, по-друге, ліберальними умовами відбору та підготовки туристів до поїздки за кордон, але, по-третє, часто небажанням їхати в турпоїздки за кордон. Після ”хрущовської відлиги”, з початком реваншу командно-адміністративної системи 1964 року суттєво змінився характер виїзного туризму: посилилася його бюрократизація, були ліквідовані будь-які елементи лібералізму. Зарубіжний туризм набуває вираженої політизації, крайньої заідеологізованості. Це дає підстави вважати, що зарубіжний туризм відобразив трансформацію культури гостинності радянського суспільства: від настороженого ставлення до іноземного світу 50-х, сформованого умовами так званої залізної завіси, до поступової відкритості (перша половина 60-х) і до сприйняття західних країн через призму ідеології змагання (друга половина 60-х - 80-ті). гостинність миколаївщина дорадянський турист

7.Внутрішній туризм як історична практика, що кардинально вплинула на розвиток сфери гостинності Миколаївщини, набувала справжнього масового характеру з 60-х років, особливо після спільної Постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 30 травня 1969 року . Починаючи з цього періоду процес „зустрічного руху” різних елементів сфери гостинності в області прискорюється, адже швидке зростання туристських потоків до області вимагало розміщення туристів, їх харчування, забезпечення відпочинку і розваг.

Розвитку внутрішнього туризму сприяла діяльність бюро подорожей та екскурсій Миколаївщини: Миколаївського, Очаківського, Первомайського, Вознесенського, Новобузького. Бюро розробляли і впроваджували численні маршрути як за межі області, навіть республіки, так і місцеві, міські, заміські та маршрути вихідного дня, а також - за видами транспорту - автобусні, залізничні, річкові, морські, авіа та турпотяги; активно розвивався масовий самодіяльний туризм.

Разом з тим, збільшення туристських потоків виявило низький рівень культури обслуговування у туристській сфері гостинності Миколаївської області. Часто це не залежало від туристичних організацій, а зумовлювалося застарілим станом самої матеріальної бази туризму - транспортних засобів, засобів відпочинку і рекреації. Внаслідок слабкості власної бази, обласні структури, що здійснювали туристсько-екскурсійну діяльність, змушені були орендувати площі в гуртожитках навчальних закладів, на базах відпочинку, в пансіонатах, відомчих установах і готелях, що перебували в комунальній власності. Лише 1989 року починає приймати туристів перший туристичний готель. Проте на цей момент туризм в області знову зазнає кризи, внаслідок політичних і економічних змін останніх років існування України в складі Радянського Союзу.

8.Таким чином, результати дисертаційного дослідження дозволяють дисертанту запропонувати наступну періодизацію процесу становлення і розвитку соціокультурного інституту гостинності в контексті українського туризму на території Миколаївської області.

Перший, дореволюційний, - з 60-х років ХІХ ст. до 1917 р. (з моменту відкриття м.Миколаєва до Жовтневої революції) - характеризується формуванням мережі закладів тимчасового розміщення і закладів харчування, зростанням їх кількості і якості послуг, що ними надавалися.

Другий (1919 - перша половина 1941) - від встановлення радянської влади до початку Великої Вітчизняної війни. Цей період характеризується відродженням сфери гостинності на Миколаївщині, але вже на принципово нових засадах: як формування системи закладів відпочинку і рекреації, що відбувається паралельно з процесом становлення організаційної мережі українського туризму.

Третій (травень 1945 - травень 1969) період відродження сфери гостинності і туристської справи після закінчення Великої Вітчизняної війни і подальшого процесу інституалізації гостинності. В області розпочинається створенням у 1947 р. дитячої туристсько-екскурсійної бази обласного відділу народної освіти, яка фактично стає першою структурною одиницею організаційної системи такої складової внутрішнього туризму як учнівський і завершується прийняттям першої спільної постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС „Про заходи з подальшого розвитку туризму та еекскурсій в країні”, яка знаменує перехід до принципово нового етапу розвитку вітчизняного туризму і соціокультурного інституту гостинності.