Історія південних і західних слов’ян

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Основні джерела та література по історії південних і західних слов'ян. Історична славістика в Україні

Джерела про древніх слов'ян діляться на три категорії: письмові, археологічні та лінгвістичні.

Писемні джерела про стародавніх слов'ян виникли у сусідніх народів. Це - твори візантійців, авторів Заходу і письменників Сходу, самі ж слов'яни у цей час своєї писемності ще не мали. Перші відомості про слов'ян повідомили автори перших століть нової ери: Гай Пліній Старший,. Публій Корнелій Тацит , астроном і географ Клавдій Птолемей. Ці автори наводять дані про географію розселення слов'ян. Найбільш грунтовно описували слов'ян візантійські автори. Найбільш раннім з них є Пріск , який склав "Історію", від якої до нас дійшли тільки фрагменти, які засвідчили факт проникнення слов'ян на Балкани.

Писемні джерела про слов'ян оповідають головним чином про зовнішні події слов'янської історії - про хід їх воєн, тактиці їх ведення, про військовий устрій, про відносини слов'ян з іншими народами.

На підставі археологічних даних можна судити про внутрішнє життя словян - господарство, побут, культуру. Слов'яни з'явилися в Європі в результаті тривалого процесу спілкування їх між собою і з іншими народами. До початку епохи середньовіччя склалося близько десятка їхніх культурних утворень. Вивчення цих культур, а також лінгвістичні дані показують, що в останні століття першого тисячоліття створюється кілька слов'янських етнічних груп, а єдиний праслов'янська мова поділяється на окремі слов'янські.

2. Витоки і походження давніх слов'ян: наукові гіпотези та концепції їх прабатьківщини

Питання про походження слов'ян вважається одним з основних питань в історії Східної і Південно-Східної Європи. Проблему становить не тільки визначити прабатьківщину слов'ян, але навіть і відповісти на питання про їх походження. З цієї проблеми існує безліч версій, однак, ні одну з них не можна визнати повністю достовірної. На її рішення спрямовані зусилля різних фахівців-істориків, археологів, лінгвістів, антропологів, етнографів. Найбільші суперечки виникають при визначенні території формування слов'ян, хронологічних рамок складання слов'янської спільності. Парадоксально, що у цього багатомільйонного народу не можуть визначити місце, звідки він вийшов. Одна з причин цього - відсутність скільки-небудь повноцінних письмових джерел про слов'ян до середини 6 століття н.е.

Деякі дослідники вважають, що слов'яни з самого початку були аж ніяк неоднорідні, з глибокої давнини йшли мало не різними шляхами. Дійсно в VI-VII ст. у слов'ян було кілька великих угруповань і безліч малих племен, але головне, що у них було єдина самосвідомість. До того ж у цей час йшло активне переміщення слов'ян по великій території. З одного боку - це вело до змішування слов'ян різних регіонів і посилення свідомості єдності у всьому слов'янському світі. Але з іншого, саме в цей час слов'яни починають просуватися на нові території і змішуватися з різними іншомовними групами. Це призвело до подальшого (VIII-IX ст.) поділу слов'янської спільності на три гілки: західну, східну і південну.

Але, незважаючи на суперечливість викладених точок зору майже всі дослідники одностайно сходяться в тому, що в першій половині I тис. н.е. територія між середнім Дніпром і Бугом були зайняті слов'янськими племенами.

3. Суспільно-політичний устрій давніх слов'ян(6-7 ст). Військова демократія

Схему розвитку суспільного ладу давніх слов'ян можна викласти так:

· рід, як союз сімей, що господарювали на певних теренах, ґрунтувався на кровній спорідненості. Він охоплював кілька поселень, які разом утворювали його родову територію - жупу; союз очолював вождь-старійшина, наділений військовими, адміністративними та судочинними функціями;

· родоплемінний союз, розташований на певній території, утворював жупу, очолювану жупаном; союз мав свій центр - військове укріплення або місто, де проходили віча, здійснювалося судочинство й містилися культові споруди;

· племінне об'єднання або племінна держава, яка складалася з кількох союзно-родових жуп, що становили князівство; племінною державою керував князь разом із радою власників-аристократів;

· багатоплемінна держава, очолювана великим жупаном або великим князем.

Давньослов'янські племінні союзи мали "мирний" ("оборонний") характер. Особливістю такого об'єднання, як суспільно-політичної організації, побудованої на кревній спорідненості, була наявність притаманних даному суспільному ладу певних правових ознак: кровної помсти, кругової поруки, колективної опіки, майнової спільності, своєрідного спадкового права тощо. Вищим органом влади давньослов'янського родоплемінного союзу виступали загальні збори, які розв'язували всі нагальні проблеми господарського й політичного життя, питання війни та миру.

4. Соціально-економічний та культурний розвиток давніх слов'ян у 6-7 ст

Слов'янські племена здебільшого розселялися в лісовій зоні, їхні поселення переважно розташовувалися поблизу річок, озер, боліт і в інших важкодоступних місцях.Слов'яни споруджували будинки з дерева або інших матеріалів. У них, як правило, мешкала велика родина, що складалася з представників трьох-чотирьох поколінь. По суті це була справжня родова община, членів якої об'єднувала спільність майна, господарства та праці. Декілька родин, що займали певну територію, складали общину, кілька таких общин утворювали плем'я. Про розвиненість землеробства у слов'янських племен свідчить широкий асортимент культурних рослин, які вони вирощували, зокрема пшениця, жито, ячмінь і просо. Другою за значенням галуззю господарства у слов'ян було скотарство, що розвивалося на базі землеробства, яке постачало корми для худоби. Розводили переважно велику рогату худобу, яка служила не тільки як джерело для м'ясної і молочної їжі, а й як тяглова сила, а також кіз, овець, свиней, коней.Промисли -- мисливство, рибальство, бортництво -- відігравали в господарському житті слов'ян підсобну роль. Полювали на лосів, оленів, диких кабанів, козуль, ведмедів, зайців, білок, птахів. За допомогою рибальських гачків та неводів ловили рибу -- сомів, судаків, щук, лящів, в'язів, пліток.Значного розвитку набули ремесла. Відомі велика кількість знарядь праці, ремісничої продукції, майстерні ремісників та поселення, жителі яких спеціалізувалися на певному виді ремесла. Найбільшого розвитку досягли металургія, ковальська та ювелірна справа, а також обробка каменю.

5. Великоморавська держава: утворення,соціально-політичний устрій та роль в історії слов'янських народів

Велика моравська держава ранньофеодальна держава західних слов'ян в ІХ -- поч. Х ст. Передумовами виникнення Великоморавської держави виявивився процес феодалізації й необхідність оборони від франкської експансії.

У період свого розквіту Велика моравська держава охоплювала території Моравії, Словаччині, Чехії, Малої Польщі й частину словенських земель. Столицею було м. Велеград. Багаточисельні розкопки на територїї Моравії свідчать про високу культуру землеробства у Великій моравській державі, розвиток ремесел -- гончарного, залізоробного, скляного, ювелірного й ін., про розквіт торгівлі. Судячи з археологічних знахідок, існували тісні торговельні зв'язки Великоморавської держави з Візантією, Київською Руссю й Чорноморськими містами.

Економічне і політичне життя Великоморавської держави зосереджувалося в градах -- укріплених фортецях і резиденціях знаті, які були центрами ремесла й торгівлі. Першим історично відомим князем був Моймир І, який приєднав до Великоморавської держави Нітранське князівство , при ньому почалося поширення християнства. Правління спадкоємця Моймира Ростислава (846-870 рр.) було часом посилення Великоморавської держави. Ростислав вів активну боротьбу проти франкської агресії, уклав союз із Візантією (862 р.). В 863 на прохання Ростислава у Великоморавську державу прибули з Візантії славетні просвітителі Кирило й Мефодій. Вони створили незалежну від франкського єпископата церкву (869 або 870 рр.), яка сприяла зміцненню політичної самостійності Великоморавської держави. Творці слов'янської писемності Кирило й Мефодій сприяли тому, що надалі Велика Моравія перетворилася в те вогнище, звідки слов'янська писемність поширилося в інші слов'янські країни.

6. Утворення та розвиток чеської держави в 10-13 ст. «Золота доба» чеської держави за правління Карла 4 (1346-1378рр)

Чеське князівство утворилось на рубежі ХІІ - ХІІІ ст.. В ІХ ст.. воно входило у склад Великої Моравії, об'єднувала не одне тільки плем'я чехів, а майже всіх слов'ян. Величезний вплив на історичний поступ Чехії здійснив чеський король Карл. Період його правління ввійшов у історію під назвою «золота доба». На відміну від свого батька, схильного до авантюризму, Карл з самого початку зарекомендував себе прагматичним і ощадливим державцем.

Перебуваючи на троні (1346 - 1378 рр.), Карл основну увагу приділяв вирішенню внутрішньополітичних питань як у самій Чехії, так і всій імперії. Незважаючи на участь у численних сутичках і конфліктах він ніколи не вів справжніх війн, намагаючись розв'язувати проблеми дипломатичними засобами.

Ставши чеським королем Карл запровадив цілу низьку правових актів, спрямованих на зміцнення своєї влади, повернув короні відторгнуті землі. У своїй діяльності Карл спирався на потужну підтримку свого духівника та вихователя, обраного в 1342 році папою римським Клімента VІ. Папа Клімент VІ сприяв обранню чеського короля імператором Священної Римської імперії під ім'ям Карла ІV, коронований у 1355 році.

Особлива увага до Чехії як політичного центру імперії виявилася в намаганні Карла ІV підвищити статус Праги. За його правління це місто вважалося не тільки столицею земель Чеської корони, а й центром архієпископства і резиденцією імператора.

В чотирнадцяти спеціальних грамотах (1348) Карл визначав місце Чехії в імперії і підтверджував права, свободи та привілеї чеських королів. У документах визначалися території, що належали до «земель Чеської корони»: Чехія, Моравія, сілезькі князівства, Верхня і Нижня Лужиця. До складу своєї держави Карл включив також Люксембург та маркграфство Бранденбург.

7. Політичні, економічні та ідеологічні передумови гуситського руху 15 ст. Діяльність Я.Гуса

Гуситський рух у Чехії (1419-1485 рр..) являє собою одну з найбільш значних подій в історії Європи XV століття. Гусизм з'явився породженням кризової епохи соціальних, станових, політичних та конфесійних конфліктів у Європі. До цього додалися ситуація в самій Чехії: погіршення міжнародного становища (Чехія втратила положення центру імперії), ослаблення в державі центральної влади.Водночас у чеському суспільстві зростало невдоволення політикою Римської курії і діяльністю католицького кліра. Представники різних станів прагнули не лише звільнитися від надмірних церковних поборів, а й при нагоді поділити церковне майно. Отже, на зламі XIV-XV ст. стали проявлятися й загострюватися кризові явища в економічній, політичній та церковній сферах життя чеського суспільства, всі прошарки та класи якого прагнули змінити суспільно-політичний лад, реформувати церкву, а також відстояти національну гідність, звільнивши країну від засилля німців.

З критикою політики католицької церкви виступав магістр Празького університету Ян Гус. Незважаючи на своє селянське походження, він успішно закінчив університет у Празі й був посвячений у сан священика й призначений проповідником Віфлеємської каплиці. Так Ян Гус дістав можливість впливати не лише на студентів університету, а й на інші верстви населення Праги, внаслідок чого його діяльність набула для Чехії дійсно національного значення. А оскільки Я. Гус своїм бездоганно праведним життям, глибоким релігійним натхненням і прагненням повернути церкві її первозданну чистоту вирізнявся серед інших священнослужителів, його вплив на маси постійно зростав.Вчення Яна Гуса полягало в тому, що наявний порядок у церкві необхідно змінити, а люди мають повернутися до того життя, яке заповідав Христос, у суспільстві не повинно бути несправедливості, експлуатації та безморальності. Засоби досягнення накресленої мети, на думку Я. Гуса, мають бути мирними, але можливе й застосування сили. Невдовзі архієпископ Празький заявив, що висловлювання реформатора підбурюють до несправедливих дій, а тому підпадають під суд інквізиції. Папа Римський видав буллу на його прокляття.

8. Гуситська революція 1419-1471 рр. Та її головні етапи

Звістка про мученицьку смерть Я. Гуса викликала в Чехії хвилю обурення .В країні розпочалася справжня революція: люди захоплювали церковні землі, виганяли з храмів католицьких священиків і замінювали їх на прихильників гусизму, які стали здійснювати відправи по-новому: причащаючи всіх обома видами (вином і хлібом). Раніше так причащалося тільки католицьке духовенство, що вважалося ознакою його привілейованого становища. На захист Я. Гуса виступили викладачі та студенти Празького університету, а від імені різних верств населення була складена "Демократична петиція" (вересень 1415 р.).Налякані масштабом народного руху чеські католицькі магнати, міський патриціат, римо-католицький клір та імператор Сигізмунд об'єднали свої зусилля для наступу проти гуситів, стали піддавати гонінням гуситських священиків, призначати на державні посади лише противників реформ. У відповідь процесія радикально налаштованих гуситів, очолювана священиком Я. Желівським, рушила до Новомєстської ратуші, вимагаючи звільнення ув'язнених однодумців. А коли власті відмовилися виконати цю вимогу, натовп захопив будинок ратуші й розправився з представниками влади. Невдовзі повсталі пражани обрали нову міську раду.Ці події започаткували, гуситську революцію (1419-1471), в якій необхідно виділити основні етапи: 1419-1437 рр. - Гуситські війни; 1437-1471 рр. - період розвитку трансформованого чеського суспільства й прагнення до компромісу з навколишнім світом.

Король Вацлав IV змушений був визнати зміну влади. Прага перетворилася на революційний центр країни. Після раптової смерті Вацлава IV на чеський трон став претендувати Сигізмунд (Жигмонд) Люксембург.

За цих умов табір гуситів наприкінці серпня підготував вимоги до Сигізмунда, після виконання яких помірковані гусити погоджувалися визнати його чеським монархом:

· гарантія причастя мирян обома видами;

· свобода "закону Божого" або богослужіння;

· секуляризація церковного майна;

· визнання нової влади в Празі.

Ці вимоги стали відомі як програма "Празьких артикулів".

9. Становище чеських земель у складі Габсбурзької монархії. Станове повстання 1618-1620 рр. Та його наслідки

У 1526р. чеська знать погодилася передати чеську корону австрійському королю Фердінанду Габсбургу . Своєю чергою, новий монарх зобов'язався дотримувати усі права чеського сейму.

З моменту включення чеських земель до Австрії розпочався процес поступового обмеження законодавчих прав і різних привілеїв, які належали чеському сейму. Погіршення політичного й економічного становища чеських земель спонукало "Чеських братів" до активізації діяльності на захист національних інтересів.

Повстання розпочалося в Празі у травні 1618 р. й охопило Чехію і Моравію. Повстанці створили тимчасовий уряд з 30 директорів, який позбавив Габсбургів влади над Чехією, вигнав з країни єзуїтів та ієрархів католицького духовенства, маєтки яких підлягали конфіскації.

У повстанні брали участь великі феодали й бюргерство королівських міст. Однак серед чеських станів не було єдності.

У березні 1619 р. помер імператор Маттіас. Престол мав посісти Фердінанд Штірійський, що багатьох не влаштовувало. Це сприяло приєднанню до повстання Моравії. Таким чином, усі землі Чеської корони об'єдналися проти Габсбургів.

31 липня 1619 р. Генеральний сейм земель Чеської корони ухвалив нову конституцію. Проте вже 27 серпня імператором Німеччини обрано Фердінанда Штірійського , що різко погіршило міжнародне становище повстанців. Чеські стани з часом потрапили майже в повну ізоляцію.

На початку листопада 1620 р. війська імператора підійшли до Праги. Невдача виступу 1618--1620 рр. призвела до втрати Чехією політичної незалежності. Габсбурги встановили порядки, які негативно позначилися на економічному, політичному, культурному й релігійному розвитку чехів.

10. Соціально-економічий розвиток Чехії в 10-15 ст

У XV ст. Угорська держава(входила Чехія) формується як станово-представницька монархія. Вищим представницьким органом у королівстві були Державні збори. Державні збори мали законодавчі функції, встановлювали податки й обирали королів. Однією з найважливіших ознак правового статусу залишалася військова служба, від якої можна було в разі необхідності відкупитися.Привілейований прошарок суспільства становили військові. Служити у війську могли як вільні мадяри, так і представники словацької, хорватської та іншої знаті. В XIII ст. виникли замість королівських дворянські комітати. Шляхті надавалося право в межах комітатів мати власний суд, адміністрацію, фінанси, збройні формування. Вищим органом комітату були збори. Очолював комітат призначений королем ішпан.Важливою галуззю економіки в словацьких землях було ремісництво. Вдосконалювалася цехова організація, збільшилась кількість ремесел. Словацька земля славилася виробами зі скла, кришталю, золота, срібла, заліза й дерева. У сільськогосподарському виробництві важливе місце відводилося скотарству, яке інтенсивно розвивалося в словацьких землях уже в XV ст.

11. Чеська середньовічна культура 10-16 ст

В багатовіковій боротьбі чеського народу за самостійний розвиток розвивалась та зростала його культура. В період правління Карла ІV в Чехії інтенсивно розвивались латинська і чеська літератури. Особливу увагу Карл ІV приділяв розвиткові освіти, науки та культури, У 1348 році в Празі був заснований університет - перший у Священній Рімський імперії. За правління Карла ІV у Празі було побудовано нові собори, палаци та мости . В чеських землях розвивалися музика й театр. Значні здобутки були у книговидавничий справі та інших сферах культурної діяльності.

У ХІV ст.. виникла чеська драма. Розвивалася музична творчість. У цей період бурхливо розвиваються архітектура, скульптура, будівництво. В 1344 р. розпочалося спорудження кафедрального собору Св. Віта в класично-готичному стилі.

По всій Чехії відкривалися школи, викладання в яких провадилося рідною мовою.

Релігійні та світські літературні твори перекладалися чеською мовою. Ян Гус удосконалив її орфографію і граматику.

12.Утворення та розвиток польської держави в 10-11 ст. Болеслав І Хоробрий

Творцем польської держави був Мєшко І, князь із династії П'ястів. Він об'єднав польські землі в державне утворення. Син Мєшка - Болеслав Хоробрий став першим польським королем, коронованим у 1025 р. Внутрішнє і зовнішнє становище Польського князівства зміцніло за Болеслава І Хороброго. У 999 р. Болеслав приєднав до своїх володінь Краківську землю з Краковом. Цим фактично завершився процес об'єднання польських територій у складі єдиної держави.Запровадження християнства сприяло зміцненню Польського князівства. Важливе значення мало встановлення культурних і політичних зв'язків з Візантією і Римом, з країнами Західної Європи. Оскільки християнство поляки прийняли у формі католицизму, на території майбутньої Польщі поширювалася латинська писемність, а папство справляло великий політичний вплив.Після укладення миру з імперією Болеслав І звернув погляди на схід. У 1018 р. він здійснив похід на Київську Русь з метою підтримати свого зятя Святополка в боротьбі за київський престол. З участю печенігів, угорців і німецьких рицарів він розгромив на річці Буг військо київського князя Ярослава Мудрого й захопив Київ. Проте Святополк недовго втішався з перемоги. Незабаром Ярослав повернув собі владу, й Болеславові довелося відступити. На зворотному шляху він захопив Червенські міста й знову приєднав їх до своєї держави.

13. Польща в період феодальної роздробленості: політичний та економічний аспект проблеми (12-13 ст.)

Наприкінці X - на початку XI ст. в Польщі завершився процес формування державного апарату. Всі землі вважалися власністю правлячої династії. Владу в них цілком зосередив у своїх руках князь. Йому допомагали радники, яких обирали з-поміж князівських дружинників. Пізніше з них склалася окрема група знаті, її представники обіймали найвищі посади в Польській державі і при дворі - воєвод, канцлера та ін. Згодом за служіння вони стали отримувати від князя в тимчасове користування або навіть у спадщину окремі земельні володіння, перетворюючись на феодалів. Місцева знать поступово втрачала заінтересованість у підтримці державної єдності. З'явились перші ознаки феодальної роздробленості Польщі. У другій половині XIII в. політична роздробленість досягла свого апогею, бо кожна з польських історичних земель опинилася в свою чергу поділена на окремі князівства.Уже в останні роки правління Болеслава І його боротьба з великими феодалами й вищим духовенством дуже ослабила країну. З цього негайно скористалися сусіди. За часів сина Болеслава - Мешка II - Священна Римська імперія захопила Лужицю й Мільско, Київська Русь - Червенські міста, Чехія - Сілезію, відокремилися князі Помор'я і Мазовії. Центральна влада настільки занепала, що Мешко II втратив королівський титул.

14. Боротьба за відновлення єдиної польської джержави наприкінці 13-14 ст. Казимир ІІІ Великий

В кін. 13 - 14 ст. польські правителі Пшемисл ІІ, Владислав І Локетек та Казимир ІІІ Великий вели боротьбу за відновлення верховної королівської влади та централізацію й територіальне об'єднання польських земель, розділених на масу дрібних феодальних уділів. Казимиру ІІІ у другій пол. 14 ст. вдалося розширити територію Польської Корони не тільки на велику частину польських земель, але й на Галицьку Русь, скориставшись династичною кризою в ній. Власне тому поляки й іменуюсь цього володаря «Великим».

На відміну від батька Локетка Казимир ІІІ Великий у зовнішній політиці віддавав перевагу дипломатичним методам. У 1343 р. Польща уклала мирну угоду з Тевтонським орденом у Каліші. У 1348 р. Казимир III відмовився від прав на Сілезію, завдяки чому Польща здобула мир з Чехією. Забезпечивши спокій на кордонах, Казимир ПІ розпочав реформи, спрямовані на посилення королівської влади й створення централізованої держави. Водночас він створив королівську раду, королівську канцелярію, очолювану канцлером, центральну скарбницю, очолювану підскарбієм, та інші загальнодержавні органи влади й управління. Казимир III створив міцну систему оборони країни. Запроваджувалася також система єдиного мита. Внаслідок, усіх цих заходів Казимир III об'єднав більшість польських земель у складі централізованої держави, що, своєю чергою, сприяло посиленню ролі королівської влади. Хоча на Казимирі ІІІ Великому династія Пястів і припинилась, але процес феодальної роздробленості на кін. 14 ст. було вже загалом подолано і польська державність відродилась.

15.Формування станово-представницької монархії в Польщі в 14-15 ст

Протягом ХІV-ХV ст. у Польщі тривав процес становлення станово-представницької монархії, який супроводжувався зміцненням політичних позицій основної маси польських феодалів -- шляхти.

Оформлення польської шляхти як стану завершив Кошицький привілей Людовіка Угорського. Ліквідувавши різницю між умовними земельними маєтками колишнього рицарства й спадковими (вотчинними) землями феодальної аристократії, Кошицький привілей перетворив шляхту і магнатів (панів) на один панівний, привілейований стан - дворянство. Звільнення дворянства від усіх державних податків призвело згодом, по-перше, до того, що в разі необхідності зібрати додаткові кошти на державні потреби королівська адміністрація і уряд мусили звертатися до феодалів, а отже, державна скарбниця потрапляла під їхній безпосередній контроль, по-друге, беручи участь у вирішенні податкових і фінансових питань, шляхта дістала можливість впливати на державні справи. Саме за Людовіка Угорського було зроблено перший крок у напрямі обмеження в країні привілейованого становища можновладців.

16. Політичне та соціально-економічне становище словацьких земель у Середні віки

У XV ст. Угорська держава формується як станово-представницька монархія. Вищим представницьким органом у королівстві були Державні збори, Державні збори мали законодавчі функції, встановлювали податки й обирали королів. Більшість населення країни становило бідне селянство. Однією з найважливіших ознак правового статусу залишалася військова служба, від якої можна було в разі необхідності відкупитися. Привілейований прошарок суспільства становили військові. Служити у війську могли як вільні мадяри, так і представники словацької, хорватської та іншої знаті. Через певний час військові переходили до феодального стану. Селяни на землях феодалів відпрацьовували повинності й сплачували натуральний оброк.У сільськогосподарському виробництві важливе місце відводилося скотарству, яке інтенсивно розвивалося в словацьких землях уже в XV ст. Угорські королі в XIV--XV ст. послідовно проводили політику, спрямовану на підтримку дворянства, розраховуючи на нього в боротьбі з магнатами. Декрет від 1351 р. закріпляв права та привілеї дворянства й фактично підводив риску під його оформленням в єдиний стан. Відтоді шляхта за підтримки короля могла ефективніше захищати свої інтереси. В XIII ст. виникли дворянські комітати замість королівських. Шляхті надавалося право в межах комітатів мати власний суд, адміністрацію, фінанси, збройні формування. Вищим органом комітату були збори. Очолював комітат призначений королем ішпан.Важливою галуззю економіки в словацьких землях було ремісництво. Вдосконалювалася цехова організація, збільшилась кількість ремесел. Словацька земля славилася виробами зі скла, кришталю, золота, срібла, заліза й дерева.Уже в XIV ст. словацькі землі стають одним із центрів гірничої справи в Європі, Тут постійно зростав видобуток залізної руди, міді, цинку, срібла й золота. Уже в другій половині XV ст. завдяки пожвавленню господарської діяльності в містах зростала питома вага словацького населення, з якого формувалися основні прошарки робітничого люду. Існування привілеїв для німців та нерівність словацького населення викликали невдоволення, що призводило до зростання соціальної напруженості в містах.

17. Польська средньовічна культура 10-16 ст

У другій половині X ст. в польських землях виникли перші кафедральні й монастирські школи, призначені для підготовки духовенства. Саме при кафедральних соборах з'явились перші хроніки та календарі латинською мовою. Видатним представником польської літописної творчості був Галл Анонім . Його літопис переповідав найзнаменніші події з історії династії Пястів і Польської держави тих часів. До XIII ст. належать перші літературні твори польською мовою, які заклали основу для подальшого розвитку національної писемності.Важливою подією доби існування об'єднаного королівства Пястів було створення у 1364р. Краківського університету, першого в Польщі й другого в Центральній Європі. Інтересам соціальної верхівки служило й мистецтво, передусім церковне: архітектура, скульптура, живопис. Величні храми мали допомагати зростанню авторитету католицької церкви, освячувати панівний лад. У перші століття після запровадження християнства в Польщі будували здебільшого круглі, у візантійському стилі, увінчані банями, спочатку дерев'яні, а згодом -- кам'яні храми. На початку XIII ст. в Польщі поширюється готичний стиль, який поступово приходить на зміну романському. В XIV ст. інтенсивно розбудовуються міста. В їхньому центрі замість дерев'яних споруджувалися кам'яні крамниці й спеціальні торговельні суконні ряди -- сукенниці. У X--XIV ст. польська культура інтенсивно розвивалася, вирізнялася багатством і різноманітністю, вона все більше наближалася до європейської цивілізації, але разом з тим їй значною мірою вдалося зберегти власне обличчя.

18.Утворення та політичний розвиток Першого Болгарського царства (681-1081рр) Богомильський рух

Новоутворену слов'янсько-болгарську державу в історичній літературі називають Першим Болгарським царством. Воно проіснувало з 681 по 1018рр. Столицею держави стало місто Пліска. Слов'янські племена, що проживали в новій державі, перебували на вищому рівні соціально-економічного розвитку, аніж протоболгари.За етнічною належністю перших ханів країна дістала найменування Болгарія. Дуже часто доводилося відстоювати її незалежність у частих війнах з Візантією. Завдяки успішним війнам значно розширилися кордони Болгарії, посилився її вплив у міжнародних справах. Крім того, війни збагатили болгарську аристократію й сприяли зміцненню влади ханів.Соціальна структура ранньофеодальної Болгарії складалася з двох основних класів -- аристократії та вільного селянства. З поширенням великого землеволодіння в VІІ-ІХ ст. зростає економічний та політичний вплив аристократії.

Утвердження в Болгарії феодальних відносин вело до масового закабалення сільської людності. Податкове гноблення особливо посилилося в Х ст., коли часті війни вимагали дедалі більших коштів. Народне обурення вилилося в антифеодальний рух, що виник у Болгарії в першій половині Х ст. На честь першого проповідника нового вчення - священника Богомила - він дістав назву богомильства. Основою ідеології богомилів був дуалізм: увесь світ є боротьбою двох начал - Бога, що уособлює сили добра, та його сина Сатиниїла (Сатани), що уособлює сили зла. Людина, стверджували богомили, духовно належить Богові, а тілом - Сатані. Вони рішуче виступали проти офіційної церкви, яку вони також вважали творінням Сатани, а відтак заперчували всі її таїнства та обряди, шанування ікон, молей і хреста. Відвідування храмів теж важалося необов'язковим, адже Богові, за їхніми уявленнями, можна молитися всюди. Богомильський рух набув великого розмаху. Він охопив здебільшого селян, але чимало прихильників знайшов і серед городян. Прихильники богомолів удавалися навіть до збройних форм боротьби. Така їхня діяльність підривала могутність феодалів, церкви й царської влади.

19. Друге Болгарське царство (1187-1396):політичний та соціально-економічний лад

Період в історії Болгарії від здобуття незалежності до завоювання її османами дістав назву Другого Болгарського царство (1187-1396 pp.). В історії цього царства вирізняють два етапи;

1) піднесення Болгарії, в результаті якого вона перетворилася на гегемона Балкан (1187-1241);

2) поступовий занепад, коли ослаблення центральної влади й феодальна роздробленість призвели до виникнення на її території кількох незалежних держав (1241-1396).

На початку XIII в. Болгарське царство досягло свого розквіту: держава простягалася майже на всі Балкани, почалося карбування своєї монети, відновилася болгарська патріархія, склалося правильне управління провінціями царства.

За візантійським зразком, правитель (раніше - хан або князь) Болгарії звався царем. Влада його була спадковою. Царя належало право на вищий суд, військова влада, керівництво адміністрацією. Найважливіше місце займав канцлер і керівник дипломатії.

У XIII - початку XIV ст. у Болгарському царстві почалася внутрішня криза, загострилися феодальні чвари. Серйозний удар завдало монголо-татарське вторгнення в Європу в середині XIII в.: Болгарія стала розпадатися на окремі князівства, а потім і царства. Єдина царська влада ослабла. Окраїнні області підпали під вплив інших сусідніх держав. У 1393 - 1396 рр.. залишок Болгарії - Тирновське царство було поневолене Османською імперією.

20. Утворення держави Неманичів, її політичний та соціально-економічний устрій

Неманичі -- династія володарів Сербії у 1170--1371 роках, які носили титули жупанів, великих жупанів, королів. Засновником династії став великий жупан Стефан Неманя у 1165 р. Створена ним держава успішно протистояла Візантії та відбила спроби втручання у свої внутрішні справи королів Угорщини. Завдяки успішній діяльності Стефана Немані Сербія наприкінці XII ст. перетворилася на важливий чинник політичного життя на Балканському півострові. За часів Неманичів Сербія з племеної держави перетворилася на феодальну. У цей період Сербія являла собою феодальну монархію вся влада належала царю. Монарх був головнокомандуючим військами, главою цивільної адміністрації, верховним суддею. Рішення важливих питань обговорювалося на Сабор, на які з'їжджалися властелі. У Сербії існувало феодальне ополчення і наймане військо, в якому служили іноземці. Основною галуззю виробництва в Сербії ХII-ХIV ст. було сільське господарство. У ремісничому виробництві першорядну роль відігравало гірнича справа. Почалося карбування своєї монетт.

21.Сербія за правління Стефана Душана (1331-1355). Сербська деспотовина 15 ст

При Стефані Душані (1331-1355) (за легендою він нібито власними руками задушив батька і за це йому дали зловісне імя Душан)середньовічна Сербія досягла найвищої могутності і стала найбільшої державою Південно-Східної Європи, хоча й ненадовго.

У результаті ряду успішних воєн до складу Сербської держави були включені майже всі візантійські володіння в південно-західній частині Балканського півострова. Внутрішня політика Стефана Душана також була спрямована на зміцнення центральної влади в державі.. У 1349 р. був прийнятий звід законів - Законник Стефана Душана. Це був найважливіший документ, відображав всі сторони соціально-економічного ладу Сербії в період найбільшого розквіту феодальних відносин. У статтях законника яскраво простежувалося прагнення Душана посилити власну владу .

Стефан став повноправним державцем Сербії з титулом деспота. У 1414 р. султан Магомет І надав йому титул "самодержця сербів ". Стефан не раз мав нагоду виправити ситуацію, що склалася внаслідок поразки на Косовому полі, але не скористався жодним із шансів: об'єктивний хід подій складався не на користь сербів, до того ж постійно заважали внутрішні чвари (Стефана з молодшим братом Буком, їх обох -- з небожами Бранковичами та ін.).

Протягом 12 років, поки тривала міжусобна боротьба синів султана Баязида за батьківський престол, Стефан щоразу опинявся на боці переможця, але так і не спромігся відновити власну державу. Як справжній вірнопідданий Стефан допомагав зійти на престол одному султанові за іншим, визнаючи зверхність кожного з них. При цьому він навіть не намагався визволитись від османської залежності. В 1459, вже після кончини деспота, турки заволоділи його колишньою резиденцією . Цим фактично було покладено край існуванню деспотовіни.

22. Черногорія в 10-15 ст

У період римської імперії територія нинішньої Чорногорії перебувала у складі иллирийскої провінції Диоклея. У VII ст. область була заселена дуклянами .У ІХ ст. вони заснували князівство Дукля, що наприкінці того самого століття було завойоване Візантією. Наприкінці XII ст. Чорногорія увійшла до складу Сербського королівства Неманичів . Проте після битви на Косовому полі 1389 р. Зетская жупа знову стала самостійною. Зета являла собою типову феодальну державу, де дуже істотну роль грала місцева Православна Церква. Зовнішня політика Зети полягала в боротьби з турками і венеціанцями, чиє взаємне суперництво сприяло збереженню Зетою самостійності протягом усього 15 століття. В 1484 р. турки змусили Черновичів піти в неприступні гірські області країни й захопити родючі рівнини Зети, включивши їх до складу Османської імперії. З того часу назва «Чорногорія» витісняє термін «Зета».

Попри офіційне включення Чорногорії у складі Османської імперії в 1499 р., населення районів зберегло фактичну незалежність і створило своєрідну республіку на чолі якої стояв владика, митрополит Чорногорії.

23. Боснійська держава за правління Стефана Твртко (1353-1391)

Самостійна Боснійська держава, яка утворилась на початку XII століття поступово відроджувала свою державність. Однак темпи розвитку країни були досить повільними, тому що їй доводилось вести постійні війни з угорськими і сербськими королями . Свого апогею розвитку Боснія досягнула за правління Стефана Твртко (1353-1391). Протягом 1377-1390 рр. король Твртко зміцнював як державну, так і власну владу. В 1388 році Боснія захопила Хорватію, а в 1390 році - Далмацію. Завдяки цим здобуткам Твртко коронувався, як „король Сербії, Хорватії, Примор'я та Західних країн” . Протягом 1377-1390 рр. король Твртко зміцнював як власну державу, так і особисту владу. Боснія стала наймогутнішою серед усіх балканських країн. Цьому сприяли зовнішні обставини, але не меншою мірою й такий суб'єктивний чинник, як неординарні особисті якості Твртко. У цей час держава Твртко переживала добу найвищого піднесення. Боснія стала найбільшою за територією ватіканською країною. Вона являла собою політичну, економічну та військову силу.

24. Утворення ранньофеодальної держави у Хорватії,її політичний та соціально-економічний устрій (8-11 ст)

У 6-7 ст. хорватські племена прибули зі східних Карпат до теперішньої Хорватії, яка у той час була частиною Римської імперії. Хорвати прийняли християнство і римський алфавіт у період з VII по ІХ століття. У 925 році хорвати перемогли візантійських та франкських завойовників і заснували власне незалежне королівство.На протязі VII - VIII століть хорватські князівства в Далмації визнавали владу Візантії, а в континентальній Хорватії - влада франків. На початку IX століття серія воєн між франками і Візантією спустошила Далмацію, ще більших збитків приморські землі понесли в ході арабського нашестя 841 - 842 рр.Об'єднання хорватських земель в єдину державу почалося при князі Трпіміре I , засновника династії Трпіміровічей, який вважається першим правителем незалежної Хорватії. Трпіміром I було засновано перше хорватське єпископство .

Томіслав I став першим хорватським королем. Томіслав створив потужну державу, територія якої включала в себе більшу частину території сучасної Хорватії і Боснії і Герцеговини. Піка могутності середньовічна Хорватія досягла при королі Петаре Крешимир IV . При наступних правліннях Звонимира і Степана II міць хорватської держави потроху почала слабшати. На Степані II перервалася династія Трпіміровічей. Королівство Хорватія було незалежною державою з 925 до 1102 року.

25.Становище Хорватії у складі Угорського королівства 12-15 ст

В 9 столітті в Хорватії склалася держава, з 925 року королівство. В 1089 році почалася громадянська війна , внаслідок якої країна ослабла і у 1091 році перемогу над нею здобула Угорщина. Підписання Конвенційного пакту( Pacta Conventa), між хорватськими племінними керівниками та угорським королем у 1102 об'єднало ці дві нації під політичною владою угорського монарха, проте Хорватія зберегла свою автономію. Договір мав на увазі, що Хорватія і Угорщина управляються одним правителем, як два роздільних королівства. Король зобов'язався не заселяти хорватські землі угорцями, гарантувати самоврядування під початком призначеного королем бана (правителя) і поважати привілеї хорватської знаті. Кальман Книжник в тому ж 1102 коронувався в Біограде, який був на той час хорватської столицею, як король Угорщини та Хорватії. Таким чином у 1102 році Хорватія увійшла до складу Угорського королівства . Хорватія зберігала свою автономію, перебуваючи в союзі з Угорщиною аж до розпаду Австро-Угорщини в 1918 році. .

26. Політичний та соціально-економічний розвиток Словенії в 13-15 ст

У 13 ст. словенські землі входили у володіння чеського короля Пшемисла II, а потім потрапили під владу Габсбургів аж до 1918 року. У ХІІ-ХV ст. в словенських землях відбувався подальший ріст ізміцнення феодальної власності. Світські феодали в основном були німецькі герцоги,маркграфи, графи. В середині XIV ст. в словенських землях утвердився лад станової монархії, який в основному і завершив процес феодалізації. Велику роль життя словенських селян грали сільські громади, мали у своїй користуванні пасовища, луки, лісу й до очолювані жупанами. У цей період сформувалися основні форми землеволодіння, визначилися категорії залежних селян і їх повинності на користь світських і духовних феодалів. Селяни, зазвичай, володіли землею довічно. Швидке зростання словенських міст належить до ХII-ХV ст., коли починається масове виникнення словенських ремесленно-торгових центрів Розвивалися найрізноманітніші ремесла:портняжное, шкіряну, столярне, ковальське та інші вироби, хто був розраховані на внутрішній ринок. Важливе значення у розвиток ремесла і торгівлі мало гірнича справа. Словенські землі були багаті покладами свинцю, ртуті, заліза та інші на корисні копалини. На базі гірництва виникали і розвивалися словенські міста . Більшість словенських міст у ХIV-ХV ст. мали самоврядування.

27. Причини політичного та економічного занепаду Польщі в другій половингі 17-18 ст

Три територіальні поділи країни.Друга половина XVII і перша половина XVIII ст. були періодом тривалого економічного занепаду та політичної кризи феодально-кріпосницької Речі Посполитої. Багаторічні важкі війни посилювали і поглиблювали економічний і політичний занепад країни, обумовлений фільварково-панщинною системою. Війни несли величезні лиха, а місцями повне розорення селянам, важко відбивалися на поміщицькому господарстві, зменшували кількість населення, сприяли занепаду міст. У 18 ст. закінчується „золотий вік” Польщі (Речі Посполитої), вона стає дедалі слабкішою доки на прикінці 18 століття, зовсім не зникає з політичної карти Європи в результаті трьох політичних поділів між Росією, Пруссією та Австрією.

Основні причини занепаду Польщі:

- падіння Польщі повязують головним чином з глибокою та тривалою кризою, внутрішнім розкладом польського державного ладу, всевладністю та корисливістю шляхти, використаннями сусідами Речі Посполитої Пруссією, Австрією, а також Росією, для територіальних здобутків за її рахунок.

? Після першого розподілу Польщі (1772 р.) до складу Австрійській імперії були включені Галичина, частина Волині і Поділля.

? Після другого поділу Польщі (1793 р.) до Російської імперії перейшла Правобережна Україна (Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина).

? Після третього поділу (1795 р.) - під владу Росії відійшла Західна Волинь. Польська держава перестала існувати.

28. Політичне та соціально-економічне становище польських земель в 19-початку 21 ст

До 70-х років XIX ст. Польща була аграрна країна зі слабкою промисловістю. У кожній із трьох її частин перемога капіталістичних відносин спричиняла за собою формування товарного ринку робочої сили, прискорювала оборот товарів і грошей, втягувала в товарно-грошові відносини широкі верстви населення. У ряді областей розвиток промисловості та сільського господарства вело до посилення іноземного, перш всього німецького капіталу.

Перемога "Солідарності" на виборах у червні 1989 р. спричинила суттєві зміни в політичному та економічному ладі країни. До кінця року була проведена "департизація" державного апарату, армії, судів, прокуратури, реформована діяльність служби держбезпеки. 31 грудня 1989 р. була прийнята нова Конституція, яка відновила попередню назву держави -- Республіка Польща.

Значно більше часу було потрібно на вирішення соціально-економічних проблем. Уряд Т. Мазовецького успадкував народне господарство у важкому стані .Спад промислового виробництва супроводжувався інфляцією, величезна зовнішня заборгованість, незбалансований внутрішній ринок, житлова криза, спад виробництва призвели до цілковитої дезорганізації економіки, падіння рівня життя населення.Нове керівництво Польщі вдалося до "шокової терапії" -- швидких, радикальних методів оздоровлення економіки.

На сьогоднішній день Польща одна з найбільш динамічно розвиваючихся країн..

По випуску багатьох промислових товарів Польща зараховується до провідним світовим виробникам. Цьому сприяють політична та економічна стабільність, системні економічні перетворення, ємний внутрішній ринок, сприятливий інвестиційний клімат.

Польща може служити прикладом для наслідування на шляху до сучасної ринкової економіки і демократичної держави.

29. Польська культура другої половини 17-початку 20 ст

Польська культура почала формуватися в XVI столітті за Сигізмунда I. Саме під час його правління латинь поступилася місцем польській мові, з'явилася національна література, почали споруджуватися унікальні архітектурні пам'ятники, настало століття наукових відкриттів. Трактат Миколи Коперника «Про обертання небесних сфер», що з'явився в 1543 році, потряс всю Європу. У ньому стверджувалося, що Земля обертається навколо Сонця. Це не могло не викликати гордість поляків за свого вченого. Мистецтво та культура продовжували розвиватися та примножуватися і в період правління наступного короля, Сигізмунда II Августа. Період правління двох цих королів став справжнім «Золотим століттям» в історії Польщі.

На культуру та живопис величезний відбиток відклала релігійність країни. У творах поєднуються готичні та ренесансні мотиви. На всю Європу славились польські камнетеси, що вміли виготовляти витончені барельєфи на фасадах будинків та прикрашати склепи. Мистецтво поза церквою практично не існувало до кінця минулого століття. Винятком став лише великий польський художник Здіслав Бексініскі, який народився в 1929 році та створив чарівні картини. У сучасній Польщі творчість носить відбиток пережитків комунізму, проте молоді таланти радують країну своєю творчістю.Польща стала батьківщиною безлічі письменників. Багатьом з них, доводилося, емігрувати.У сучасній Польщі видатним письменником є ??Ришард Капущинський, талановитий композитор - Хенрік Гурецькі, кілька років тому отримав світове визнання завдяки своїй третій симфонії.Безперечно, Польща зробила величезний внесок в розвиток світового мистецтва. В Європі існує поняття «польська школа»: кінематографії, поезії, плакати.

30.Політика «освіченого абсолютизму» в Чехії та Словакії

Освічений абсолютизм -- назва політики абсолютизму в ряді європейських країн у другій половині XVIII ст., яка виражалася в скасуванні деяких станових привілеїв, підпорядкування церкви державі, проведення реформ -- селянської, судової, шкільного навчання. Представники освіченого абсолютизму використовували ідеї французького Просвітництва. Освічений абсолютизм був направлений головним чином на зміцнення дворянства. слов'янин гуситська революція чорногорія

Період правління Марії Терези та Йосифа II увійшов у історію Австрійської імперії як доба "освіченого абсолютизму". Саме тоді відбулися найрадикальніші перетворення в суспільному житті Чехії та Словакії. Перебудовується військове управління та засновується Загальна комерційна колегія з метою централізації управління економічною політикою країни. Австрійський та Чеський сейми передали центральному урядові право збирання податку на десять років уперед. Відтепер влада дістала можливість без жодного втручання сеймів збирати й розпоряджатися коштами для утримання постійного війська. У Відні було об'єднано чеську й австрійську придворні канцелярії, створено Директоріум для внутрішніх справ та Верховну судову палату.Таким чином з Праги усувалися органи центрального управління Чехією. Великий вплив на подальший розвиток економіки країни справили зміни у фінансовій та митній галузях. З 1750 р. запроваджувалася єдина грошова

одиниця.З'явилася низка указів. Одним з найважливіших із них були Панщинні

патенти для Чехії та Моравії. Згідно з іншим указом панська земля розподілялася між селянами.У завершальний період правління Марії Терези важливі зміни започатковано в системі освіти. З 1774 р. Австрійська імперія, однією з перших на

континенті, створює мережу шкіл за рахунок державних коштів. У1775 р. було прийнято Шкільний статут, яким запроваджувалося обов'язкове навчання всіх дітей від 6 до 12 років. У Чехії швидко зросла кількість шкіл.

31.Чеське національне Відродження (остання третина 18-60-тьі роки 19 ст.) Революція 1848-1849 рр. в Чехії

Період кінця XVIII -- першої половини ХІХ ст. одержав у Чехії назву "Національного відродження", а представники чеської інтелігенції, що зіграли вирішальну роль у становленні національної самосвідомості й створенні національної культури, -- "будителів". Національне пробудження чеського народу почалося як рух невеликих, переважно дворянських груп населення, викликаний бажанням захистити історичні права чехів від Габсбургів. У Празі були засновані «чеська експедиція», поширювала книги та періодичні видання рідною мовою, кафедра чеської мови в Празькому університеті, аматорський театр, який ставив спектаклі чеською мовою. Використовуючи науку, літературу, театр, «будителі» прагнули відродити національну самосвідомість, відстояти культурну самобутність чехів, але їхня основна мета полягала в створенні чеської літературної мови .

Історію чеського відродження ділять на три періоди:

- I період -- останні десятиліття XVIII сторіччя до 1820-х рр. XIX сторіччя;

- II період -- з 1820 р. по 1848 р.;

- III період -- з 1848 р. до останнього часу. .

У Чехії положення в 30-х і особливо в 40-х роках було напруженим. Селянство, тобто основна маса населення Чехії, стогнало під тягарем поміщицької експлуатації й неодноразово піднімалося на боротьбу. У 1848 сталося народне повстання в Відні, яке поклало початок революції в Австрійській імперії. Був утворений уряд з представників дворянства і ліберальної буржуазії, відкрився однопалатний виборний рейхстаг, видано закон про скасування особистої залежності селян без викупу . Кульмінаційним пунктом революції було повстання у1848 у Відні; на бік повсталих перейшла частина віденського гарнізону. Після наполегливих боїв імператорські війська вступили у Відень і учинили розправу над повсталими. Був створений новий уряд з представників феодально-монархічних кіл і великої буржуазії, у березні 1849 р. розігнаний виборний рейхстаг.

32. Суспільно-політичне становище чеських земель у складі дуалістичної Австро-Угорської монархії. Старочехи і младочехи

Після поразки революції 1848-1849 рр. на чеських землях запанувала Політична реакція. В Австрійській імперії був встановлений режим неоабсолютизму, який намагався за будь-яку ціну централізувати державну владу. У 1867 р. було підписано дуалістичну угоду, яка перетворювала Габсбурзьку монархію на дуалістичну Австро-Угорську державу. На рубежі 60-х років активізувалася боротьба чехів проти австрійського гніта. Чехи були незадоволені "дипломом" 1860 р., що не надавав чеському сейму законодавчої ініціативи і зберігав німецьку мову як державну мову Чехії. Керівну роль у чеському національному русі грала буржуазна Національна партія "старочехів", що виникла на початку 1860-х років. Її очолювали Ф. Палацький і Ф. Л. Рігер. Старочехи не вимагали незалежності Чехії і ліквідації монархії. Вони домагалися лише перетворення Австрійської імперії у федерацію німецько-австрійських, слов'янських, угорських і румунських земель і вважали, що загальні справи федеративної Австрійської імперії необхідно передати рейхсрату, землями ж повинні відати двопалатні сейми, наділені законодавчою владою в місцевих справах. Головним завданням чеського народу консерватори вважали боротьбу за підняття його культурного рівня. Вони вимагали також рівноправності чеської і німецької мов. У рядах Національної партії було відсутнє ідейне єдинство: у цій партії, крім „старочехів” діяла група буржуазних лібералів "младочехів", очолюваних Карелом Сладковським і Едуардом Грегором. У 1874 р. младочехи заснували Національну партію вільнодумців, головною метою якої було визнання самостійності чеських земель на основі "чеського державного історичного права", національної рівності та запровадження загального виборчого права.