Історія південних і західних слов’ян

33. Культура Чехії в другій половині 17-початку 20 ст

Словацькі землі XVII -- XVIII ст. перетворилися на арену нескінченних руйнівних війн. Габсбургам протистояли словацькі протестанти. Боротьба за лютеранське віросповідання справляла величезний вплив на розвиток культури в словацьких землях. В архітектурі панівним став монументальний стиль з притаманною йому розкішшю інтер'єра. Більша частина мистецьких робіт цього періоду -- це твори анонімних малярів, різьбярів по дереву та скульпторів. У портретному живописі, в оформленні вівтарів, у виробах майстрів-ювелірів та ін. відбувається синтез модерних художніх течій з місцевими традиціями. Нові імена з'являються серед літераторів, які писали як латиною, так і чеською мовою.

Значний внесок у розвиток чеської мови та літератури зробив Ф.Челаковський , який після став редактором чеськомовної газети "Празькі новини"; викладав чеську мову у Празькому та в інших університетах. У Чехії в першій половині XIX ст. динамічно розвивалася журналістська справа. Перша газета чеською мовою з'явилася в 1719 р. й виходила майже до кінця століття. її останній редактор -- В. Крамеріус -- заснував власну "Патріотичну газету Крамеріуса" . Дійовим засобом пробудження національної свідомості став театр. Першу чеську оперу "Проволочник" написав композитор Ф.Шкроуп , автор музики до чеського національного гімну.

Отже, розвиток чеської культури в першій половині XIX ст. ознаменувався відродженням чеської мови та літератури, успіхами національного театру й образотворчого мистецтва, появою наукових і літературних видань чеською мовою.

34. Словацьке національне Відродження кінця 18 ст. Л.Штур. Участь словаків у революції 1848-1849 рр

Однією з визначних подій словацького національного Відродження було заснування в 1844 р. словацького товариства «Татрин », яке очолював відомий поет, філософ, історик, лінгвіст Л. Штур . Він заснував першу словацьку політичну газету «Словацькі народні новини», яка почала видаватися з 1845 р. Л. Штур перетворив цю газету на інструмент пропаганди просвіти та розвитку національної свідомості словаків. За допомогою своїх однодумців він сформулював антифеодальну програму руху, що містила не тільки національні, а й соціально-економічні вимоги. Програма, з якою Л. Штур виступив на засіданні Державних зборів , містила вимоги запровадження у словацьких землях у початкових школах та вчительських семінаріях, а також у вищих закладах освіти Угорського королівства навчання словацькою мовою. У соціально-економічній сфері Л.Штур виступав за ліквідацію привілеїв шляхти й звільнення селян за викуп.Вся громадська наукова та просвітницька діяльність Л.Штура була пронизана єдиною метою -- розширення освіченості та культури словацького народу, запровадження розробленого ним варіанту словацької літературної мови.

Революційні події, що розпочалися в березні 1848 р. захоплено зустріли "штурівці" й інші представники національного руху. Найважливішими подіями періоду революції в словацьких землях стала розробка "штурівцями" національної програми "Вимоги словацького народу" . В петиції до австрійського імператора та уряду містилися такі вимоги: визнання самобутності й національних прав словацького народу; запровадження словацької мови в державних установах та системі освіти; створення Словацького сейму та скасування кріпацтва без поділу і повернення землі поміщикам; запровадження загального виборчого права; демократизація громадського та політичного життя.Революційний уряд Угорщини відхилив петицію зі словацькими вимогами, а на її авторів видав ордери на арешт. Л. Штур та інші діячі мусили залишити Словаччину й переїхати до Праги.

35. Політичне та соціально-економічне становище словацьких земель у складі Угорщини (60-ті роки 19-початку 20 ст.)

У 60-х роках 19 ст. політичне та соціально-економічне становище словаків у складі Угорщини було складним. У червні 1861 р. делегати Національних зборів затвердили програму, яка дістала назву "Меморандум словацького народу". В документі містилися вимоги визнати словаків як самобутню націю, а територію Словаччини -- як автономну адміністративну одиницю в складі Угорщини; запровадити словацьку мову в державних установах, у школах і в церкві тощо. Угорська влада документ відхилила й розпочала анти словацькі акції. Така політика вочевидь засвідчила, що в мадярській внутрішній політиці нічого не змінилося. Час показав, що пошук шляхів співпраці з угорцями заводив у глухий кут. Національні збори ухвалили рішення про заснування "Матиці Словацької", котра мала стати головним культурним центром словаків: опікуватися виданням книг, організацією культурного життя, підтримкою наукових досліджень та літературної творчості. У серпні 1863 р., у Великій Моравії було урочисто проголошено заснування "Матиці Словацької". Очолив "Матицю" католицький єпископ Ш. Мойдес . Створення Австро-Угорської імперії у 1867 році збільшило залежність словаків від Будапешта. Угорці, що надихнулися ідеєю об'єднання своєї частини імперії, з великим завзяттям проводили політику мадяризації. Були закриті «Матиця словацька» і словацькі вищі навчальні заклади, словацька мова була дозволена лише в початкових школах. Продовжувалася політична дискримінація словаків, словацькі депутати дуже рідко обиралися до парламенту Угорщини. Напередодні Першої світової війни словацькі патріоти тісно співпрацювали з іншими народами Австро-Угорської імперії; саме в цей час почала набувати чітких обрисів ідея створення чехословацької держави. У 1890-ті роки виникла концепція чехословакізму і словаки почали отримувати допомогу від чехів. У 1906 році виникла перша словацька партія - помірно-націоналістична Глінкова Словацька Народна Партія. Поява словацьких організацій посилило тиск з боку угорців і викликало спроби посиленою венгерізаціі словаків, які тривали аж до розпаду Австро-Угорщини в листопаді 1918 року.

36. Політичне та соціально-економічне становище болгарських земель в другій половині 17 ст

В кінці XIV століття Болгарія була завойована Османською імперією. Результатом півтисячолітнього турецького правління було повне розорення країни, знищення міст, зокрема, фортець, і зменшення населення. Болгарська церква втратила самостійність і була підпорядкована константинопольському патріарху. Земля формально належала султанові як представнику Аллаха на землі. Османи намагалися звернути все населення насильно в іслам. Всі християни платили більше податків, ніж мусульмани, не мали права на носіння зброї, і до них застосовувалися багато інших дискримінаційних заходів порівняно з мусульманами. Болгари чинили опір і піднімали численні повстання проти Османської імперії. Всі вони були придушені. В XVII столітті султанська влада, а разом з нею і встановлені османами інститути, в тому числі землеволодіння, почали слабшати, а в XVIII столітті увійшли в кризу. Це призвело до посилення місцевої влади, іноді встановлювали дуже жорсткі закони на належні їм землях. В кінці XVIII і на початку XIX століття Болгарія фактично впала в анархію. Цей період відомий в історії країни як курджалійство по бандам курджалі, які тероризували країну. Багато селян втекли з сільської місцевості в міста, деякі емігрували, в тому числі на південь Росії.

37. Відновлення болгарської національної держави, її політичний та соціально-економічний розвиток в другій половині 19-початку 20 століття

19 століття в історії болгарського народу було століттям пробудження його національної самосвідомості, століттям важкої й героїчної боротьби за ліквідацію багатовікового турецького ярма, за створення своєї незалежної держави. Цей період відомий у болгарській історії як час національного відродження, що завершився в 1878 р. звільненням Болгарії. У 19 столітті почався інтенсивний розвиток освіти й культури. Після Кримської війни Болгарія одержала церковну автономію, а національно-визвольний рух привело до відділення від Османської імперії й створенню незалежної Болгарської держави. В 1879 р. було утворено Болгарське князівство.У Тирново 22 лютого 1879 р. були скликані Установчі збори, що прийняли одну з найбільш передових конституцій того часу. 29 квітня 1879 р. збори обрали на болгарський трон принца Олександра Баттенберга. Спочатку він продовжував здійснювати консервативну політику й за підтримкою Росії призупинив дію конституції , але пізніше відновив конституційне правління й намагався протистояти впливу Росії.У 1885 р. Болгарія й Східна Румелія були об'єднані, а через два місяці Сербія оголосила війну Болгарії. Сербська армія зазнала поразки , а в 1886 р. при прямому втручанні Росії й Австро-Угорщині був укладений Бухарестський мирний договір. В 1908 р., після того як Австро-Угорщина захопила Боснію й Герцеговину, Болгарія проголосила повну незалежність від Туреччини. Правителем нової держави став болгарський князь Фердинанд I.У 1908 р. Болгарія стала незалежною державою.

38.Серби під владою османів та Габсбургів(друга половина 17-18 століття)

Наприкінці XVII-початку XVIII ст. зміцнюються зв'язки сербів з Росією. Росія спрямовує свої зусилля на залучення сербів до спільної боротьби проти султана. У 1711 р. до Чорногорії вирушили російські емісари з царськими грамотами, в яких містилися заклики до повстання проти османів .Протягом усього XVIII ст. серби та чорногорці неодноразово виступали зі зброєю в руках, підтримуючи воєнні операції російської і австрійської армій у їхній боротьбі проти Османської імперії.За Пожаревацькою мирною угодою, підписанням якої завершилася австрійсько-турецька війна 1716-1718 рр., під владу Австрії потрапили сербські землі. Однак надії християн на поліпшення умов життя не виправдалися, навпаки воно погіршилося. До соціально-економічного та національного гноблення додалися проблеми, викликані агресивною релігійною пропагандою, спрямованою на витіснення православ'я католицтвом . Кінець століття ознаменувався створенням у 1787 р. збройних загонів сербських добровольців - "фрайкорів" . Після підписання мирної угоди в 1791 р. була здобута початкова форма автономії в межах Белградського пашалика .Унаслідок започаткованих реформ становище сербів потроху поліпшується. Розмір харачу було зменшено, відроджувалися ремісництво й торгівля, значно зменшилася кількість розбійних нападів. Дехто з офіцерів фрайкору навіть отримав пенсії від австрійського уряду. Було дозволено також будівництво церков і запроваджено певні елементи місцевого самоврядування. Здавалося, що на сербські землі нарешті прийшли мир і злагода. Проте це тривало недовго.Готуючись до війни з Францією, Порта поквапилася помиритись із внутрішніми противниками й дозволила повернутися до Белграда яничарам і дахіям, які відразу розгорнули анти-сербський терор.

39. Перше та Друге сербське повстання. Політичний та соціально-економічний розвиток сербської держави в другій третині 19-початку 20 століття

Перше сербське повстання 1804-1813 - Національно-визвольне повстання сербського народу під керівництвом Георгія Петровича на прізвисько Карагеоргій проти османського панування. На боці повсталих сербів виступила Російська імперія. Франція, підтримувала Османську імперію і зайняла по відношенню до повстання ворожу позицію. Початковий успіх був на боці повсталих, і в Бухарестський мирний договір 1812 був включений пункт, що зобов'язує Туреччину надати Сербії внутрішнє самоврядування. Повстання мало важливе значення для становлення сербської державності, але в 1813 Османська імперія, скориставшись тим, що Росія була зайнята війною з Наполеоном, напала на Сербію і, розгромивши сербські війська, відновила владу султана. Повстання зазнало поразки. Головним його підсумком стало те, що вперше за кілька століть Османська імперія в міжнародному документі, яким є Бухарестський мирний договір 1812, визнала право сербів на автономію.

Друге сербське повстання - повстання сербського народу проти турецького гніту в 1815 - 1817 роках. Друге сербське повстання очолив Мілош Обренович. Повстання в подальшому сприяло створенню автономного Сербського князівства зі своїм парламентом, конституцією і правлячою династією .

Незважаючи на певні труднощі переговори завершилися успішно. Сербам дозволили самим збирати державний та інші податки; на рівні місцевої влади надавалися практично однакові права як представникам Стамбула - мусульманам, - так і сербським князям. Мілош Обренович призначався "верховним князем", його повноваження при цьому мало чим відрізнялися від повноважень турецького паші. Створювалася Народна Канцелярія як вищий орган сербського адміністративного та судового самоврядування.

У період правління Петра I в Сербії були проведені корінні перетворення політичної системи: відновлені демократичні свободи, розширені повноваження скупщини, яка стала вищим законодавчим органом країни і контролювала діяльність уряду. У результаті, на початку XX століття Сербія представляла собою парламентську монархію західного типу. Істотно прискорилося економічний розвиток, почали створюватися промислові підприємства, швидко росла транспортна мережа. Сербії вдалося знайти нові ринки збуту в Західній Європі .У результаті бурхливого розвитку економіки Сербія перетворилася на достатньо процвітаючу по балканських мірками країну, а період початку XX століття увійшов в сербську історію як «золоте століття» або «Періклова епоха».

40. Культура південних словян в Новий час

Багатовікове османське панування дуже негативно позначилося на стані національних культур південних слов'ян.

Турецькі завоювання супроводжувалися руйнуванням багатьох історичних пам'яток. Занепадали література, мистецтво, писемність південнослов'янських народів. За умов національного та релігійного гніту осередками болгарської культури стали монастирі. Тут зберігалися цінні предмети православного культу та православно-слов'янські бібліотеки. Багато книжок переписувалося, створювалися збірки православної літератури. Одним з найпопулярніших творів вважалося "Житіє Св. Миколая Софійського" . Його цінність полягала й у тому, що тут містилися важливі історичні відомості: про соціальну структуру болгарського суспільства, особливості судової системи, характер взаємин між завойовниками і підкореним населенням.

У перші століття турецького панування провідну роль у болгарській культурі відігравав народний фольклор. Героїчний епос, казки, гайдуцькі пісні сприяли збереженню історичної пам'яті, рідної мови, пробуджували патріотичний дух як серед болгар, так і серед інших південнослов'янських народів.

Загальний занепад культури південнослов'янських народів позначився й на архітектурі. Церковне будівництво, яке здійснювалося раніше з ініціативи царської влади, за часів османського панування майже зовсім припинилося. У цивільному будівництві поширюються елементи східної архітектури. Серед архітектурних стилів там переважало бароко.

41. Боснія та Герцоговина у складі Османської імперії (друга половина 17-70-ті роки 19 століття)

В 1463 році більша частина Боснії потрапила під турецьку владу, а в 1482 році і Герцеґовина підкорилися туркам. Так, об'єднані Боснія і Герцеговина, до 1718 року належали Османській імперії. В 1718, на два десятиліття, частина цих територій потрапила до Габсбургів, але потім знову була повернута до складу Османської імперії.

Під владою турків Боснія і Герцеґовина отримала особливий статус успадкованого дворянства, а її територія була розширена за рахунок Хорватії. У Боснії почалося масове звернення до ісламу , але деякі місцеві мешканці зважилися залишитися католиками.

В 1849 році стався заколот у зв'язку з введенням в 1839 році закону «про рівність всіх підданих султана Османської імперії перед законом» та скасуванням в Боснії в 1848 році обов'язкової феодальної праці. Його влаштували колишні великі землевласники, яким цей закон був не вигідний з-за того, що селяни тепер не зобов'язані були працювати на них безкоштовно. В 1851 році заколот був придушений.

В 1875 році спалахнуло нове повстання. Приводом до нього послужив неврожай, а причини були як економічними, так і політичними. Великі землевласники були незадоволені вкрай низькою рентою і, знову таки, законами 1839 і 1848 років, а люди бажали широкої автономії краю або об'єднання з Сербією або Хорватією. В 1878 році відбувся Берлінський конгрес, на якому було вирішено передати Боснію і Герцеговину під управління Австро-Угорщини.

42. Політичний та соціально-економічний розвиток Боснії та Герцеговини на прикінці 19-початку 20 стліття). Боснійська криза 1908 році

В 50--60-х роках 19 століття у Боснії і Герцеговині широко розгорнувся національно-визвольний рух. У 1875 році проти соціального і національного гніту місцевих феодалів і турецьких властей вибухнуло велике Герцеговинське повстання, підтримане Сербією і Чорногорією, внаслідок чого Туреччина опинилась в стані війни з Сербією і Чорногорією, а потім і з Росією . За рішенням Берлінського конгресу, Австро-Угорщина одержала право тимчасово окупувати Боснію і Герцеговину. Ця окупація затягнулась на 30 років і закінчилася анексією австро-угорськими імперіалістами (1908). Габсбурги здійснювали примусове онімечування слов'янських народів, насаджували католицтво. Народи Боснії і Герцеговини відстоювали свою незалежність. У 1918 Боснія і Герцеговина увійшли до складу новоствореного Королівства сербів, хорватів і словенців . Національні права народів Боснії і Герцеговини в югославській державі ігнорувались. В 1941 гітлерівські війська окупували Югославію. Народи Боснії і Герцеговини повстали і вели вперту боротьбу проти фашистських окупантів і маріонеткових режимів. Боснія і Герцеговина стали ареною масової партизанської боротьби. Народно-визвольна армія Югославії в 1945 визволила Боснію і Герцеговину.

43. Хорватські та словенські землі в Новий час

В XIX ст. хорвати були у стані територіальної та суспільно-політичної роз'єднаності. Рівень розвитку культури був відносно невисокий.Становище простого народу було дуже тяжким, рівень матеріального забезпечення низьким. Хорвати й словенці відчули на собі всю силу реакції, що запанувала в Австрії . Згідно з угодою 1868 р. хорватським землям надавалася обмежена автономія у складі Угорського королівства. У фінансовому, політичному й економічному відношенні Хорватія потрапляла в залежність від мадярів та цілковито підпорядковувалась Будапешту. У 1823 р. угорська влада запровадила обов'язкове вивчення мадярської мови в усіх закладах освіти. Знання угорської мови відкривало шлях до кар'єри. Це спричинило гостре невдоволення національно свідомої частини хорватської політичної еліти та основної маси населення. За таких умов у хорватів розгортається рух національного відродження, вершиною якого став "ілліризм ", активно поширювалась ідея загальнослов'янської та південнослов'янської єдності тощо. У тогочасній Хорватії все це нагадувало справжню революцію.

Відчувши небезпеку, правлячий режим взявся до утисків ілліризму й активістів руху. В 1843 р. заборонено використання терміна "ілліризм. Попри репресії, що їх чинили органи державної влади, ілліризм проіснував до революції 1848 р., яка принесла хорватам ліквідацію феодальних відносин і певну демократизацію суспільно-політичного життя.

44. Становлення македонського національно-визвольного руху(кінець 19-початку 20 століття)

В 1893 р. В Македонії була створена Внутрішня Македонська революційна організація. Незабаром вона дістала назву Таємної Македонсько-Одринської революційної організації (ТМОРО), а в 1905 р. була перейменована у Внутрішню Македонсько-Одринську революційну організацію (ВМОРО).Мережа ТМОРО незабаром охопила майже всю Македонію. Нові члени присягалися на Євангелії, прапорі та зброї.Особливе місце в діяльності ТМОРО належало четам - збройним формуванням, які відігравали провідну роль у підготовці до майбутньої збройної боротьби. У системі організації існували міліція, суд, школи тощо. Місцеві комітети прагнули розв'язувати й економічні, й культурно-освітні проблеми.Створення ТМОРО та ВМОК свідчило про поступ національно-визвольного руху слов'ян Македонії. Однак ці організації займали різні позиції щодо шляхів і засобів досягнення поставленої мети. Якщо перші були прихильниками революційних методів, то другі - легальних. Нерозв'язаним залишалося питання про створення єдиного центру. Тому між структурами ТМОРО та ВМОК періодично виникали непорозуміння, які іноді переростали в сутички.У Белграді, за підтримки сербських властей, у 1902 р. виникла Македонська організація, що так само, як і ВМОК, складалася з емігрантів.

Унаслідок таких дій на півночі Македонії зосереджувалися просербські чети, на півдні - прогрецькі загони, а в Болгарії для "революційної боротьби" готувалися проболгарські відділи ВМОК. Все це свідчило, що на початку XX ст. Болгарія, Греція та Сербія від культурно-освітньої політики перейшли в Македонії до військової діяльності.

45. Здобуття Черногорією державного суверенітету та її політичний та оціально-економічний розвиток на наприкінці 19-початку 20 соліття

Економічне становище князівства Черногорії наприкінці XIX ст. залишалося надзвичайно складним. Чорногорія була цілком сільськогосподарською, промислових підприємств не мала зовсім. Нестача робочих місць, крайня бідність штовхали чорногорців до масової еміграції. Головою виконавчої влади був князь Никола Петрович. У 1879 р. він ліквідував Народну скупщину, створив Державну раду, Раду міністрів та Великий суд. З 1903 р. князь Никола розпочав реорганізацію армії. У 1905 р. князь Никола «дарував» народу Чорногорії конституцію. Але основний закон так і залишився не забезпеченим відповідними гарантіями. Князь, як і раніше, забезпечував діяльність законодавчої та виконавчої влади. Проти князя Николи склалася опозиційна група молодих політичних діячів, яких об'єднувало прагнення обмежити владу правителя й надати парламенту право законодавчої ініціативи. У відповідь князь Никола розпустив скупщину та заборонив діяльність Народної партії. На ознаменування свого 50-річного правління князь Никола Петрович 1910 р. проголосив себе королем, а країну королівством.

Середина 50-х років XIX ст. стала важливим етапом модернізації державного ладу Чорногорії. Проголошення князівства , придушення племінного сепаратизму , удосконалення законодавства , військова реформа та інші заходи завершували тривалий період формування централізованої держави у Чорногорії. Перетворення Чорногорії на монархію ознаменувало собою перехід до нових форм антиосманської боротьби -- визвольних війн -- і створення зовнішньополітичної програми, спрямованої на дипломатичне визнання незалежності країни і розширення її території.

46. Південно-словянські народи в роки Першої світової війни

Розпочали Першу світову війну два ворогуючі військово-політичні блоки «Антанта» (Росія, Франція, Велика Британія) та «Троїстий союз» (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Формальним приводом для війни стало вбивство у Сараєво ерц-герцога Австро-Угорщини Франца-Фердинанда сербським студентом. Після пред'явлення ультиматуму 27.08.1914 року Австро-Угорщина оголосила війну Сербії.

Початок війни ознаменувався в Габсбурзькій монархії скасуванням майже всіх конституційних свобод, припиненням діяльності парламенту та муніципальних органів, запровадженням військово-польових судів. Правлячі кола Австро-Угорщини всіма засобами розпалювали міжнаціональну ворожнечу. Найбільших нападів зазнали серби, яких офіційна пропаганда проголосила «нацією вбивць». У Хорватії, Боснії й Герцеговині, в інших регіонах країни інспірувалися різноманітні антисербські акції. Всі сербські громадські товариства та об'єднання були заборонені, а їхнє майно конфісковано. Мобілізовані на військову службу представники південнослов'янських народів опинилися в атмосфері жорстокості та свавілля, створюваній австрійськими та угорськими офіцерами. Як правило, підрозділи, укомплектовані слов'янами, направлялися на найнебезпечніші ділянки фронту. Значний імпульс національно-визвольній боротьбі народів двоєдиної монархії дала лютнева революція в Росії. Повалення самодержавства та утворення Рад викликали хвилю мітингів, демонстрацій, зборів по всій Австро-Угорщині, в тому числі й у південнослов'янських областях монархії. На фронті відбувалися братання з російськими солдатами. Розпочався рух «Зеленого кадара». В ліси та гори Хорватії, Далмації, Боснії й Герцеговини масово втікали рекрути й дезертири. Значно активізувався робітничий рух.

47. Західно-словянські народи в роки Першої світової війни

Перша світова війна викликала в чеських землях і Словакії широкий антивоєнний рух і посилення боротьби проти прогнилого режиму імперії. Чехи, словаки, закарпатські українці, призвані до австрійської армії, не бажали помирати за імператора, переходили на бік супротивників Австро-Угорщини.Всередині країни посилився саботаж, почастішали страйки, зріс опір австрійським чиновникам. У перебігу війни серед чеської та словацької буржуазії сформувалося два крила. Одна її частина орієнтувалася на перемогу німецько-австрійського блоку. Інша частина, на чолі якої стояли Т. Масарік і Е. Бенеш, прагнучи суверенітету й незалежності, орієнтувалася на перемогу країн Антанти. Ці патріотичні сили й очолили національно-визвольний рух у Чехії та Словакії.

Війна завершилася восени 1918 року, коли Болгарія , Туреччина , Австро-Угорщина та Німеччина почерзі капітулювали і уклали перемир'я з країнами Антанти.

В 1919-1920 роках Паризькою мирною конференцією було укладано мирні угоди між країнами Антанти на переможеними державами Німеччиною , Австрією , Болгарією , Угорщиною та Туреччиною . Головним наслідком війни став перерозподіл територій між учасниками війни.

48. Утворення та політичний і соціально-економічний розвиток Чехословацької республіки в міжвоєнний період

Напередодні Першої світової війни чехи і словаки входили до складу Австро-Угорської імперії. Воєнні поразки монархії значно активізували зусилля чехів і словаків у боротьбі за незалежність. Для узгодження дій було створено два керівні центри: Національний чехословацький комітет у Празі та Чеський національний комітет у Парижі. Саме зусиллями паризького комітету, очолюваного Томашем Масариком, на території Росії з військовополонених чехів та словаків було сформовано легіон чисельністю близько 200 тис. солдатів та офіцерів. Цей військовий підрозділ мав увійти до складу військ держав Антанти. 28 вересня Національний комітет у Парижі проголосив себе тимчасовим урядом Чехо-Словаччини. Главою уряду було обрано Т. Масарика. Після офіційного визнання уряду державами Антанти 28 вересня 1918 р. Національний комітет проголосив Чехо-Словацьку республіку (ЧСР). 14 грудня Національні збори проголосили про скасування влади Габсбурґів. Невдовзі Т. Масарика було обрано Президентом ЧСР, а провідного діяча Національно-демократичної партії К. Крамаржа - главою уряду.

49.Зовнішня політика Чехословаччини між двома світовими війнами (1918-1939рр)

Восени 1918 р. у результаті поразки в Першій світовій війні та національно-визвольного руху слов'янських народів Австро-Угорська імперія розвалилася. У жовтні 1918 р. празький Національний комітет проголосив утворення незалежної Чехословацької держави. Першим президентом одноголосно було проголошено видного політичного діяча Томаша Масарика.

1920 р. тимчасові Національні збори затвердили Конституцію Чехословаччини, яка визначала республіканську форму правління. Територія країни проголошувалась єдиною і неподільною, а автономна Підкарпатська Русь -- її невід'ємною частиною.

Конституція проголошувала рівність усіх громадян незалежно від походження, мови, раси чи віросповідування, недоторканність особистості, житла, свободу друку, зборів.

Характерною рисою суспільного життя Чехословаччини в роки кризи стала подальша поляризація політичних сил. Комуністична партія Чехословаччини (КПЧ) за період 1929--1932 рр. збільшилася втричі. Широкого розмаху набув фашистський рух , виникла фашистська Судетсько-німецька партія . Посилилися сепаратистські тенденції, існувала загроза втрати цілісності республіки. У країні були прийняті закони, що забороняли діяльність КПЧ, фашистських організацій та радикально-національних.1934 р. між Чехословаччиною і СРСР були встановлені дипломатичні відносини, а 1935 р. Чехословаччина підписала договір про взаємодопомогу з СРСР.

Після приєднання Австрії до Німеччини гітлерівська Німеччина стала на шлях анексії Чехословаччини. У 1939 р. Словаччина була змушена погодитися на проголошення самостійної держави під егідою Німеччини.Чехословацький президент капітулював. Країна опинилася у стані глибокої політичної та морально-психологічної кризи. Чеські землі були окуповані і в березні 1939 р. включені до складу Німеччини.

50. Відновлення та розвиток Польської державності в 1918-1926рр

До Першої світової війни польські землі входили до складу Австро-Угорщини, Німеччини і Росії. Патріотичні сили Польщі боролися за самостійну незалежну державу. У результаті поразки Австро-Угорщини та Німеччини, падіння царського режиму в Росії в листопаді 1918 р. Польща була проголошена республікою. Президентом і головнокомандувачем польської армії став лідер Соціалістичної партії Юзеф Пілсудський.

Правлячі кола Польщі намагалися включити до складу держави литовські, білоруські й українські землі. У проголошенні Західно-Української Народної Республіки вони вбачали загрозу цілісності Польщі, тому буквально знищили її під час російсько-польської війни 1918--1919 рр. Російсько-польська війна закінчилася підписанням у 1921 р. мирного договору, за яким Західна Україна і Західна Білорусь залишалися за Польщею.

Після закінчення війни у Польщі було прийнято нову конституцію, що закріплювала законодавчу владу за сеймом і сенатом.Складне економічне, зростання чисельності безробітних призвело до страйкової і революційної боротьби.

Наступного року Польща поступово стала виходити з економічної кризи: було стабілізовано польську валюту, залучено іноземні інвестиції, прийнято жорсткі заходи для економії валюти. Західні інвестори вимагали від Польщі встановлення "сильної влади".

У травні 1926 р. у країні фактично відбувся державний переворот: Пілсудський взяв на себе командування збройними силами, встановив контроль над всією державною владою. У 1926--1928 та у 1930 рр. він був прем'єр-міністром Польщі.

51. Польща в період «санації» (1926-1939 рр.)

Вади парламентського ладу, відстала економічна структура,нерівномірність розвитку країни, економічна блокада з боку Німеччини та СРСР,криза в армії зрештою привели до перевороту 1926 р. і встановлення режиму “санації” (оздоровлення).12 травня 1926 р. військові сили під командуванням Пілсудського, почали наступ на Варшаву. У боях на вулицях міста війська уряду зазнали поразки. Переворот підтримувався населенням країни, що надіялося на покращання життя. Пілсудський користувався авторитетом національного героя, йому вдалося встановити свою владу, що збіглося з економічною стабілізацією у країні, це в сdою чергу дало можливість закріпитися новому режиму. Режим "санації" --базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не дозволяло опозиції організуватись. Влада відверто зневажала сенат і сейм, видаючи тимчасові успіхи в економіці за свої заслуги.

Щоб утриматися при владі, Пілсудський розпочав репресії проти своїх противників та обмежив права парламенту. У 1935 р. було прийнято нову конституцію, яка закріпила режим особистої влади.

52. Розвиток культури Польщі в 20 ст

Наприкінці XIX ст. і в перші десятиріччя X X ст. сталися зміни в орієнтаціях польської культури. Вони були пов' язані з науково-технічним прогресом, посиленням комунікацій, посиленням участі в суспільно-політичному житті незаможних верств. У науковій літературі цей період у розвитку культури отримав назву Молодої Польщі, або неоромантизму чи модерну. Культура і мистецтво стають площиною самовиразу особистості, ї ї індивідуального сприйняття і ставлення до оточення. Центр польського культурного життя перемістився до Кракова, де гуртувалася науково-мистецька інтелігенція з усіх дільниць, діяли численні наукові, громадські та культурно-мистецькі осередки. На формування суспільної думки великий вплив чинили діячі світу культури - публіцисти, літератори, вчені, митці. Під тиском господарських потреб на початку X X ст. відкривалися нові вищі навчальні заклади: було створено Рільничу академію, Ветеринарну академію, Торгову академію. У Варшаві було відкрито політехнічний інститут, згодом - Ветеринарний інститут, Академію сільського господарства і лісництва. На зламі X IX і X X ст. спостерігався спалах поетичної творчості.Тоді розпочали діяльність більшість відомих польських поетів XX ст. На літературну діяльність покоління Молодої Польщі великий вплив мав талановитий поет, письменник, драматург і маляр Станіслав Виспянський. Ідеї Молодої Польщі відбилися також на образотворчому мистецтві й а р хіте к тур і.

На початку 80-х років ХХ ст..у культурному житті поляків розпочалися зміни, спричинені проривом ідеологічної монополії правлячої комуністичної партії. В образотворчому мистецтві 70-80-х років відбулася зміна поколінь, прийшло чимало талановитої молоді, що розпочала мистецьку кар' єру. Ї ї взірцями були польський “ неоавангард” , а також західноєвропейські течії. Традиції польських колористів продовжував розвивати знаний майстер пензля Стефан Ґєровський. Під впливом С . Гєровського 1983 р. у Варшаві виникло об' єднання художників, твори яких відзначалися високою малярською культурою. У музичній творчості незмінним авторитетом, у тому числі за межами країни, користувалися композитори старшого покоління.

53. Утворення та політичний і соціально-економічний розвиток Королівства сербів, хорватів, словенців (Югославії) в 1918-1939 рр

Перша світова війна призвела до краху Австро-Угорщини й відіграла вирішальну роль в об'єднанні південних слов'ян у спільній державі. 1 грудня 1918 р. було підписано угоду між Державою словенців, хорватів і сербів про створення спільної держави -- Королівства сербів,хорватів і словенців. Нова держава була конституційною монархією на чолі з сербською королівською династією Карагеоргієвичей, і король мав право разом з парламентом на законодавчу владу. У листопаді 1920 р. в країні відбулися вибори до Установчих зборів, які прийняли конституцію, що дістала назву Відовданської. Королю конституція надавала великі права. Прийняттям Відовданської конституції завершилося формування Югославської держави. 6 січня 1929 р. в країні відбувся державний переворот. Скасувавши Відовданську конституцію й розпустивши Народну скупщину, король взяв усю повноту влади до своїх рук. Королівство сербів, хорватів і словенців було перейменоване на Королівство Югославія, що мало символізувати державну й національну єдність"трийменного народу". Встановлення "диктатури 6 січня", як називали переворот 1929 р. в Югославії, означало перехід від парламентської монархії до абсолютного диктаторського режиму, покликаного зміцнити панування сербської влади. Встановлення монархічної диктатури збігалося із світовою економічною кризою. За умов економічної кризи диктаторський режим змушений був удатися до політичних маневрів з метою поширити свою масову базу, надати подобу законності сваволі, що царювала в країні. З жовтня 1931 р. Король Олександр "дарував" народові конституцію. Нова конституція по суті нічого не змінювала в державному устрої. Вона лише закріплювала реакційні порядки в країні, трохи прикривши їх подобою парламентського правління. В травні 1934 р. обидві сторони підписали торговий договір. Однак король Олександр і більша частина правлячих кіл були схильні продовжувати традиційний профранцузький курс. Тоді гітлерівці організували в жовтні 1934 р. вбивство короля.

54. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії в 1918-1939 рр

Вступивши в жовтні 1915 р. у війну на боці австро-німецького блоку, Болгарія 1918 р. повністю вичерпала свої людські та економічні ресурси. В багатьох районах країни розпочався голод.В 1918р. активізувалися антивоєнний та демократичний рухи. У військах, що відступали, розпочалося стихійне повстання солдатів. Повстанське командування зажадало від уряду здати столицю без бою. Болгарія першою з країн Четвертного союзу вийшла з війни, а цар Фердинанд зрікся престолу на користь свого 24-річного сина,що був проголошений царем під ім'ям Борис III.

Після виборів до Народних зборів у 1919р. лідер БЗНС (Болгарський землеробський народний союз) Олександр Стамболійський сформував новий уряд разом з представниками Народної та Прогресивно-ліберальної партій. Навесні 1922 р. сформувалася "Народна змова" -- невелика організація, що поставили на меті повалення уряду БЗНС й встановлення авторитарного режиму.

Під час економічної кризи 1929--1932 рр. різко скоротилося виробництво, зростало безробіття , ціни на сільськогосподарську продукцію зменшилися, що спричинило масове розорення селян. Криза викликала соціальні заворушення і політичну нестабільність. 1934 р. офіцери і профашистські елементи здійснили державний переворот. У другій половині 1935 р. у Болгарії склалися умови для виходу з економічної кризи: держава контролювала залізницю, пошту, телеграф, вугільну промисловість, електростанції.

У зовнішній політиці Болгарія віддавала перевагу гітлерівській Німеччині. 1936 р. цар Борис здійснив поїздку до Берліна, де провів переговори з Гітлером. 1937 р. Болгарія уклала пакт "Про вічну дружбу" з Югославією.

Відразу після початку Другої світової війни, у вересні 1939 р., Болгарія офіційно проголосила про свій нейтралітет.

55. Південно-та західнослов'янські народи на передодні Другої світової війни

У другій половині 30-х років загострювалися міжнародні відносини та наростала загроза війни. У березні 1938 р. нацистська Німеччина захопила Австрію, а у березні 1939 р. - знищила Чехословаччину. Весною 1939 р. нацисти анулювали німецько-польський пакт про мирне вирішення спірних питань, почали готуватися до нападу на Польщу.

В умовах наростання агресивності нацистської Німеччини правлячі кола Англії та Франції з березня 1939 р. почали переговори з СРСР з метою укладення договору про взаємодопомогу, а в серпні у Москві провадилися переговори військової місії про військову конвенцію, спрямовану на стримування гітлерівської агресії. Але англо-франко-радянські переговори не дали позитивних наслідків.

23 серпня 1939 р. у Москві міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп і нарком закордонних справ СРСР Молотов, у присутності Сталіна, підписали Пакт про ненапад між Німеччиною і СРСР. Крім того, був підписаний секретний додатковий протокол, за яким розмежовувалися сфери інтересів обох держав у Східній Європі. Стосовно Польщі вказувалося, що межа сфер інтересів Німеччини і СРСР мала проходити приблизно по лінії рік Нарева, Вісли та Сяну. А 28 вересня 1939 р. між СРСР і Німеччиною був укладений договір про дружбу та кордон і новий секретний додатковий протокол, за яким Польща як держава зникала. Уклавши договір з СРСР, нацистська Німеччина дістала свободу дій у Європі.

56. Польські та Чеські землі в роки Другої світової війни: спільне та відмінне

Розгром гітлерівською Німеччиною польської армії у вересневих боях 1939 р. призвів до ліквідації Польщі як держави. Згідно з декретом А. Гітлера захоплені території було розчленовано на дві частини. Тут відразу розпочався терор проти польських громадян: позбавили власності й виселили з домівок, відправили до концтаборів і на примусові роботи . Така політика окупантів мала за мету не тільки не допустити виникнення руху Опору серед поляків, а й безборонно експлуатувати економіку й робочу силу аж до фізичного знищення останньої. Уся польська державна власність була конфіскована. На «приєднаних» землях поляки не мали права володіти нерухомістю.

15 березня 1939 р. в Берліні було оголошено про утворення на окупованій чеській території «протекторату Богемії і Моравії»..Окупаційна влада швидко здійснила переорієнтацію чеської промисловості на задоволення воєнних потреб Третього рейху та підпорядкувала собі всю чеську фінансову систему.У протектораті було скасовано рештки демократичних свобод і встановлено жорсткий окупаційний режим.Прагнення окупантів підпорядкувати Чехію потребам нацистської Німеччини відразу наштовхнулося на протидію з боку патріотично налаштованої молоді, інтелігенції, діячів культури. Вже влітку 1939 р. розпочався процес формування чеського руху Опору. Окупаційна влада наприкінці серпня 1939 р. в усіх великих містах здійснила ряд каральних акцій, у ході яких були проведені арешти активістів заборонених політичних партій та громадських організацій.

57. Словацька республіка в 1939-1945 рр та прчини її краху

На початку весни 1939 р. друга Чехословацька Республіка переживала гостру внутрішньополітичну кризу, під час якої відносини між Прагою та Братиславою погіршилися настільки, що керівництво ЧСР оголосило в Словаччині надзвичайний стан. Лідер СНП И. Тісо, який перебував з візитом у Німеччині на переговорах з А. Гітлером, був поставлений перед вибором: або окупація Словаччини угорськими військами, або створення самостійної держави. Й. Тісо обрав другий варіант. Згідно з конституцією 1939 р. країна дістала назву Словацька Республіка. словацький уряд очолив Й. Тісо.

Формально Словацька Республіка мала всі ознаки самостійної та суверенної держави. Cуверенітет останньої обмежувався лише у двох сферах: військовій та зовнішньополітичній. Саме в цьому словацький уряд повинен був узгоджувати власні дії із своїми німецькими патронами, які тримали в Словаччині свої військові підрозділи.

Участь Словаччини разом з гітлерівською Німеччиною в агресії проти Польщі викликала невдоволення в суспільстві. Основною опозиційною силою режиму була Комуністична партія (КПС). КПС стала закликати боротися за «самостійну державу» й «народний уряд» під гаслом «За радянську Словаччину!».Режим Й. Тісо з 1943 р. опинився у кризовому стані. У словацьких горах активно діяли партизанські загони.

У ході наступу Червоної армії в 1944 р. була звільнена спочатку північно-східна частина Словаччини , а потім Східна і велика частини Південної та Центральної Словаччини. Так, разом з поразкою нацистської Німеччини припинила своє існування й «Словацька держава».

58. Народи Югославії в роки Другої світової війни(1941-1945рр). Основні напрями руху Опору

Югославія на початку Другої світової війни проголосила нейтралітет. У цей період у країні прискорився розвиток галузей промисловості, пов'язаних з обороною,. Однак посилений вивіз госппродуктів до Німеччини призвів до зростання цін, та спекуляції. Проти національно-патріотичних сил розпочався терор, почали створюватися концтабори . 25 березня 1941 р. у Відні Югославія підписала протокол про приєднання до Троїстого союзу. Звістка про вступ країни до блоку фашистських держав викликала хвилю обурення, почалися демонстрації протесту. Спираючись на масове невдоволення, угрупу вання офіцерів у ніч на 27 березня 1941 р. вчинило державний переворот. Винних у приєднанні до Берлінського пакту усунули від влади. На трон зведений вісімнадцятирічний син короля Александра І під іменем Петра II. Дізнавшись про переворот у Белграді, А. Гітлер віддав командуванню німецької армії наказ підготувати й завдати удару по Югославії.

В Югославії почали діяти дві групи Опору - комуністичні партизанські загони і контрольовані королівським урядом загони четників. Восени 1942 р. представники антифашистських організацій та груп утворили єдиний Виконавчий комітет. Антифашистська боротьба югославського народу переросла в національну революцію. Народно-визвольна армія Югославії на чолі з Йосипом Броз Timo влітку 1944 р. налічувала 350 тис. бійців. Разом з радянськими військами вона взяла участь у визволенні Югославії.

59. Болгарія за часів Другої світової війни (1941-1945 рр).Начало формыКонец формы

Під час Другої світової війни Болгарія була союзницею Німеччини, яле у війні проти Радянського Союзу участі не брала. У боротьбі проти гітлеризму і монархо-фашистської диктатури сформувався союз антифашистських і патріотичних сил -- Вітчизняний фронт (ВФ). Провідні позиції у ВФ прагнула захопити компартія, яка спиралася на зростаючий партизанський рух. У вересня 1944 р. партизани розгорнули бойові дії, їхні загони рушили на столицю, було завдано удару по основних урядових установах у Софії. О 6-й годині ранку народ Болгарії почув по радіо звістку про те, що народне повстання перемогло і сформовано уряд Вітчизняного фронту на чолі з Кимоном Георгієвим. У новому уряді переважали комуністи. Перемозі народного повстання сприяв вступ на територію Болгарії Радянської армії 8 вересня 1944 р. Новий уряд спирався на присутність радянських військ у країні. Підписавши наприкінці жовтня 1944 р. перемир'я з країнами антигітлерівської коаліції, Болгарія вступила у війну проти Німеччини.

60. Спроби побудови соціалізму в Польщі в 1950-1970 рр. та їх наслідки

Контроль над Польщею Сталін вважав необхідною частиною післявоєнного устрою світу. Але саме вирішення цієї проблеми мало великі труднощі. Польська компартія була розпущена у 1939 р., а значна кількість польських комуністів репресовано. Поляки розглядали СРСР як учасника чергового «поділу Польщі». Антирадянські і антикомуністичні настрої домінували в польському населенні особливо вони утвердились після того, як СРСР не надав допомоги повсталій Варшаві . До того ж поляки залишались ревносними католиками. Усі ці фактори і гальмували процес встановлення комуністичного режиму. Поштовхом до приходу комуністів до влади стала заява державного секретаря США Джеймса Бірнса у вересні 1946 р., в якій він заявив, що питання про західні кордони Польщі залишається відкритим. У результаті вплив прозахідних сил у Польщі впав і комуністи зробили ривок до влади.В економіці стали впроваджуватися радянські методи управління, підвищення продуктивності праці, нова політика в селі передбачала проведення колективізації сільського господарства. У 1949 Польща приєдналася до Ради економічної взаємодопомоги, організованому Радянським Союзом. Нав'язана таким чином Польщі сталінську модель соціалізму (індустріалізація, кооперація, репресії), було з самого початку приречено на невдачу. Смерть Сталіна і критика його культу особи дала поштовх до масових виступів населення. У 1956 р. в Познані розпочались масові виступи проти сталінізму, які поширились на всю країну.

61. Агонія комуністичного режиму в Польщі в 80-роках 20 ст. Перемога «Солідарності» та демонтаж тоталітарної системи

У серпні 1980 р. в Польщі вибухнула економічна криза. А почалося все з рішення уряду ввести комерційні ціни на м'ясо, щоб у такий спосіб роздобути кошти для виплати боргів західним країнам. На антинародні дії уряду польське суспільство відповіло хвилею страйків. На бік народу стала католицька церква. 31 серпня 1980 p., уперше в післявоєнній історії Польщі, уряд удався до компромісу з опозицією, підписавши Гданські протоколи -- угоду між урядовою комісією і міжзаводськими страйковими комітетами. Уряд гарантував автоматичне підвищення зарплати відповідно до підвищення цін, обіцяв надавати повну й об'єктивну інформацію про соціально-економічне становище країни, ліквідувати всі привілеї для міліції, держбезпеки, партапарату та ін. Підписуючи цю угоду, уряд і партійна номенклатура розраховували, насамперед, виграти час і зманеврувати. Так, серпневий пленум ЦК ПОРП здійснив низку персональних перестановок на вищому рівні.Пленум проголосив курс на соціалістичне оновлення. Усупереч очікуванням, напруженість не спала. 17 вересня представники міжзаводських страйкових комітетів ухвалили рішення про створення незалежної самоврядної професійної спілки (НСПС) "Солідарність". Головою був обраний Л. Валенса. Ця профспілка по суті відразу стала потужним опозиційним громадсько-політичним рухом. Таким чином, події 1980 р. за своїми масштабами, розмахом та програмою "Солідарності" були, фактично, початком антитоталітарної демократичної революції, її першим етапом.

62. Політична та соціально-економічна трансформації польського суспільства в 90-х роках 20-початку 21 ст

Перемога "Солідарності" на виборах у червні 1989 р. спричинила суттєві зміни в політичному та економічному ладі країни. До кінця року була проведена реформа державного апарату, армії, судів, прокуратури, реформована діяльність служби держбезпеки. Запроваджено повне самоврядування на рівні міст та змін. 31 грудня 1989 р. була прийнята нова Конституція, яка відновила попередню назву держави -- Республіка Польща.Значно більше часу було потрібно на вирішення соціально-економічних проблем. Уряд Т. Мазовецького успадкував народне господарство у поганному стані :спад промислового виробництва супроводжувався інфляцією. Величезна зовнішня заборгованість, житлова криза, спад виробництва призвели до падіння рівня життя населення. Прагнучи максимально скоротити важкий для суспільства перехідний період, нове керівництво Польщі вдалося до "шокової терапії" -- швидких, радикальних методів оздоровлення економіки. З 1 січня 1990 p. було повністю скасовано контроль над цінами, заморожувалася заробітна плата, що спричинило різкий стрибок цін, скорочення споживання й падіння життєвого рівня населення. Проте вже через кілька тижнів після запровадження програми стабілізації інфляція почала спадати, злотий, перетворився на конвертовану валюту, а торговці й експортери почали переорієнтовуватись на ринки Західної Європи й далі за океан .

63. Побудова соціалізму в Чехословаччині. «Празька весна» 1968 року та її наслідки

Доступившись до влади в Чехословаччині, комуністи взялися до побудови комуністичного суспільства за радянським зразком. На ІХ з`їзді КПЧ(Комуністична Партія Чехії) у травні 1949 р. був розроблений перший п`ятирічний план і був взятий курс на побудову соціалізму. У побудові соціалізму в ЧСР були свої особливості. Чехословаччина була промислово розвинутою країною і не потребувала індустріалізації і тому основний акцент був зроблений на націоналізації і структурній зміні у промисловості . В іншому розвиток соціалізму йшов по тій же схемі, що і інших країнах: кооперація сільського господарства , масові репресії і показові судові процеси проти словацьких націоналістів і т.д. Перші виступи проти сталінської моделі соціалізму відбулись у 1953 р. але вони не набули великого розмаху.Тим часом економічне становище у країні погіршувалось. У 1963 р. відбувся навіть економічний спад. Хоча у той же час КПЧ проголосила курс на побудову комунізму.