Менонітське підприємництво та модернізація Півдня Російської імперії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

07.00.02 - всесвітня історія

Менонітське підприємництво та модернізація Півдня Російської імперії (1789-1917 рр.)

Венгер Наталія Вікторівна

Дніпропетровськ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Троян Сергій Станіславович, Рівненський інститут слов'янознавства Київський славістичний університет, завідувач кафедри міжнародних відносин і країнознавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Дятлов Володимир Олександрович, Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка, проректор з наукової роботи

доктор історичних наук, професор Кудряченко Андрій Іванович, Інститут європейських досліджень НАН України, директор

доктор історичних наук, професор Мордвінцев В'ячеслав Михайлович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, завідувач кафедри російської історії

Захист відбудеться « 27 » березня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара, 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац студентів, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розіслано « 28 » квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Російське підприємництво було комплексним феноменом з великою кількістю етнічних облич-рефлексій. Дисертаційна робота присвячена дослідженню менонітського підприємництва - явища, що сформувалося внаслідок соціально-економічного розвитку колоній, розташованих на Півдні Російської імперії. Менонітські конгрегації - прояв європейського протестантизму, чия теологічна і господарська еволюція відбувалась на теренах європейських та північноамериканських держав - більше ніж півтора століття були чинником історії Російської імперії, і в 1914 р. кількість менонітського населення імперії наблизилась до 104 000 чоловік. Формування підприємництва етноконфесійної групи було пов'язано з процесом колонізації Півдня Росії наприкінці XVIII - на початку XІX ст. Як свідчить аналіз відомостей, представлених у статистичних збірках другої половини XIX - початку ХХ ст., фабрична промисловість, що належала представникам цих конгрегацій, була одним з найактивніших чинників індустріалізації та модернізації на Півдні Росії. Незважаючи на те, що успіхи менонітського підприємництва було помічено як сучасниками, так і наступними поколіннями істориків, цей феномен донині не був предметом професійного дослідження.

Проблема, що вивчається у дисертаційній роботі, корелює з багатьма темами імперського та європейського дискурсів. Окрім комплексу глобальних проблем історії Росії (колонізація, модернізація, національна політика, формування громадянського суспільства, імперія та її окраїни, діалог культур і культурне домінування), ми знаходимо матеріал щодо вивчення долі конфесійно-фундаменталістських соціальних груп в умовах емансипації суспільств, їхню участь в процесах модернізації цивілізацій різних типів.

Історія менонітського підприємництва надає матеріал з проблем міжкультурної взаємодії та збереження етнічної та релігійної ідентичності в гетерогенному оточенні. На увагу заслуговує позитивний досвід ефективної взаємодії держави і конгрегацій, які у системі цих взаємин займали активну позицію, ініціюючи діалог з владою. Цей феномен є прикладом такого використання здібностей етнічної групи для прогресивного розвитку держави, який не виключає можливості збереження ментальних кордонів спільноти.

Оскільки менонітське підприємництво розвивалося послідовно в різних історичних умовах, а також було одночасно об'єктом національної та економічної політики держави, його історія має високі рефлекторні можливості щодо перелічених явищ, сприяє розумінню регіональних процесів, відбиває суперечливі прояви російської модернізації в її соціальних характеристиках.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до теми Центру українсько-німецьких наукових досліджень, що діє при кафедрі всесвітньої історії історичного факультету Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (номер держбюджетної теми 0109U000133). Внесок автора полягає у дослідженні проблем економічного розвитку окремих груп колоній у порівняльно-історичній перспективі.

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні явища менонітського підприємництва та визначенні його ролі в процесах соціально-економічного розвитку та модернізації Півдня Російської імперії.

Для досягнення мети необхідно вирішити комплекс завдань теоретичного, евристичного та реконструктивно-емпіричного характеру, а саме:

- сформувати репрезентативну джерельну базу;

- проаналізувати стан розробки проблеми в радянській, українській, пострадянській російській, а також західній історіографії;

- визначити окрему колонізаційну стратегію російського уряду щодо керування міграційним потоком, представленим менонітськими конгрегаціями, а також показати її комплексний характер;

- проаналізувати правові умови розвитку колоністського підприємництва з урахуванням зміни конкретних історичних періодів, адміністративного та інституціонального середовища: а) на етапі збереження колоністського статусу поселень (1762-1871); б) на різних етапах модернізації і національної політики Росії (1871-1914); в) під час обговорення та імплементації надзвичайного Ліквідаційного законодавства (1914-1917);

- виявити конфесійну, економічну та соціальну природу формування феномена менонітського підприємництва;

- простежити процес розвитку неаграрних видів діяльності та підприємництва етнічної групи в умовах «окремої економічної зони» 1789-1871 рр.; після її скасування в умовах капіталістичної індустріалізації, піднесень і криз російської економіки (1871-1914);

- визначити роль етнічного підприємництва в регіональному господарському розподілі праці;

- проаналізувати розвиток форм менонітського підприємництва періоду капіталістичної індустріалізації (процес накопичення капіталів, формування промислових династій, кланів, діяльність акціонерних товариств);

- визначити параметри взаємодії підприємців-менонітів із різними соціальними групами в середині конгрегації і за її межами, охарактеризувати благодійну діяльність та її мотиваційні механізми;

- дослідити структуру та особливості етосу менонітів-підприємців, їх участь у суспільних процесах;

- визначити особливості формування і розвитку підприємництва означеної етноконфесійної спільноти в містах.

Об'єктом дисертаційної роботи є соціально-економічні та суспільні процеси на Півдні Російської імперії в ХІХ - на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є менонітське підприємництво як один з чинників модернізації Півдня Російської імперії.

Методологія побудована на принципах історизму, об'єктивності, системності. Методологічні пояснювальні моделі: 1) концепт Дж. Армстронга про «призовну династію»; 2) теорія «етнічного підприємництва» Г. Олдріха та Р. Волдінгера щодо аналізу природи і механізмів підприємництва нетитульних етносів у гетерогенному оточенні; 3) концепція Ф. Броделя про «багатоступеневу» структуру історичної реальності. Референтні поля історичного аналізу: соціальна історія, нова економічна історія, мікроісторія. Конкретно-методологічний арсенал дослідження складається із загальнонаукових (аналітичного, системного, індуктивного, дедуктивного, структурного, функціонального, моделювання) та спеціально-історичних (джерелознавчих, дискрептивного, компаративного, проблемно-хронологічного, синхроністичного, дихотомічного, статистичного) методів. Необхідність роботи з іноетнічним матеріалом обумовили інтенсивне застосування імперативного методу.

Хронологічні рамки дисертаційної роботи визначаються періодом існування феномена, а саме: 1789-1917 рр. У 1789 р. - на початку ХІХ ст. було засновано анклави материнських колоній, де простежуються перші прояви складання підприємництва. Менонітське підприємництво сформувалося як зріле явище у першій половині ХІХ ст. і досягло свого найвищого розвитку на етапі капіталістичної індустріалізації. Завершальним моментом історії менонітського підприємництва слід вважати події 1917 р., що зупинили розвиток явища.

Географічні рамки дослідження охоплюють територію Півдня Російської імперії, а саме: історичної області Новоросії (Таврійська, Херсонська, Катеринославська губернії), Область Війська Донського, а також Північний Кавказ (Терська та Кубанська області). Заявлені межі дослідження обумовлені локалізацією анклавів поселень та територією впливу підприємництва етнічної групи на різних етапах його історії.

Новизна дослідження. Дисертаційне дослідження вперше в українській історіографії презентує явище менонітського етнічного підприємництва, доводить значущість феномена як фактора економічного розвитку і модернізаційних процесів на Півдні Російської імперії.

Доведено, що серед факторів переселення конгрегацій до Росії були не лише релігійні утиски, але й наміри отримати більш сприятливі економічні можливості, що відповідало комплексним завданням державної колонізації.

Підтримано та обґрунтовано теоретичне положення, що іноземних колоністів (включаючи менонітів) слід розглядати як окремий соціальний субстан Російської імперії.

Аргументовано, що громади колоністів, наділені правом самоврядування, були своєрідними замкненими мікрогромадянськими колективами, в межах яких стимулювалась особиста відповідальність і приватна ініціатива.

Виходячи з аналізу колонізаційного законодавства, простежено низку законів, прийнятих для підтримки підприємництва та активізації груп населення колоній, на базі яких формувалася страта суб'єктів підприємництва.

Для розуміння особливостей розвитку окремих етнічних груп (включаючи менонітську), аналізу економічної та культурної ситуації в умовах колонізації, було запропоновано модель «окремих економічних зон» (ОЕЗ) - певним чином побудованих соціально-економічно-територіальних структур.

Доведено, що ОЕЗ менонітських колоній забезпечувала сприятливі, майже надконкурентні умови розвитку менонітських колоній та соціальних практик, поширених на їх територіях, включаючи підприємництво.

Простежено ситуативні особливості виникнення менонітського підприємництва, які можуть розглядатись як патерн складання етнічного підприємництва в гетерогенному середовищі.

Доведено, що впродовж всього періоду, що досліджується, території колоній були найактивнішими підприємницькими зонами регіону.

Аргументовано, що адміністративна реформа 1871 р., скасовуючи колоністський статус, зберігала сприятливі умови розвитку підприємництва.

Визначено основні напрямки підприємницької діяльності представників етноконфесійної спільноти, виявлено частку менонітського виробництва в борошномельній та машинобудівній промисловостях Півдня.

Простежено процес географічної експансії менонітського підприємництва.

Виявлено складові і проаналізовано зміст підприємницького етосу як ментальної моделі, властивої для етнічного і конфесійного підприємництва в цілому.

Сформульовано поняття «образ етнічної групи» та простежено розвиток феномена на прикладі менонітської спільноти впродовж періоду, що досліджується.

Простежено негативні та позитивні обставини розвитку підприємництва в умовах Ліквідаційного законодавства, активність підприємницької еліти в умовах соціального конфлікту та сплеску націоналізму.

Складено максимально повний для сучасного стану вивчення проблеми перелік промислових підприємств, що знаходились у власності менонітів.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали та теоретичні висновки дисертації можуть бути використані для розробки нових концептів соціально-економічного розвитку Російської імперії, а також суміжних їм тем європейської історії: історії окремих етнічних потоків іноземної колонізації, причини схожості та особливостей їх розвитку; особливостей міжетнічного діалогу і акультурації; асинхронності процесів і локальних особливостей модернізації Російської імперії; регіональних особливостей розвитку підприємницької діяльності. Тема дозволяє проаналізувати типові особливості реакції замкнених протестантських груп на виклик модерного суспільства, проблеми зіткнення традиційності і модерності в цілому.

Результати дослідження можуть бути використані в роботах з історії індустріальної спадщини регіону. Оскільки чимала кількість підприємств, заснованих менонітами на території теперішніх Дніпропетровської, Запорізької, Мелітопольської, Херсонської (Україна), Ростовської (Росія) областей, продовжують свою діяльність, результати роботи можуть бути застосовані для зміни експозиції заводських музеїв, історія яких донині сфокусована на антагонізмі між промисловцями та робітниками.

Особистий внесок здобувача. Автором доведено, що підприємницька діяльність невеликої за чисельністю етнічної групи була важливим фактором економічного розвитку і модернізації регіону та імперії в цілому.

Апробація результатів. Основні положення і результати дисертації пройшли апробацію на наукових міжнародних конференціях України, Росії, Канади: 1) міжнародна конференція «Меноніти в Царській Росії та Радянському Союзі» (Запоріжжя, 1999); 2) міжнародна конференція «Німці Росії в контексті вітчизняної історії» (Москва, 1998); 3) міжнародна конференція «Меноніти і місто» (Вінніпег, Канада, 2001); 4) міжнародна конференція «Німці Росії: соціально-економічний та духовний розвиток: 1871-1941 рр.» (Москва, 2001); 5) регіональна конференція «Історія Дніпровського Надпоріжжя» (Дніпропетровськ, 2004); 6) V Всеукраїнський симпозіум з проблем аграрної історії (Черкаси, 2004); 7) міжнародна конференція «Німці Приазов'я та Причорномор'я» (Донецьк, 2005); 8) міжнародна конференція «Молочна 2004: Меноніти та їхні сусіди» (Запоріжжя, 2004); 9) міжнародна конференція «Індустріальна спадщина» (Саранськ, 2005); 10) міжнародна конференція «Місцеве самоврядування: історія і сучасність» (Херсон, 2005); 11) міжнародна конференція «Німці Сибіру» (Омськ, 2006); 12) міжнародна конференція «Німці України і Росії в конфліктах і компромісах» (Дніпропетровськ, 2007); 13) міжнародна конференція «Німці Росії: історичний досвід і сучасні проблеми самоорганізації» (Москва, 2007); 14) конференція «Етнічні німці Росії: історичний феномен народу» (Москва, 2008).

За результатами досліджень було прочитано лекції в університетах Фресно Пасифік (Каліфорнія, США), Бэзэл Коледж (Канзас, США); а також проведено лекцію у Менонітському історичному товаристві м. Вінніпег (Канада) (Mennonite Historical Society) (2007 р.). Результати дослідження обговорювались на засіданні кафедри всесвітньої історії ДНУ (від 17 грудня 2010 р. (протокол № 8)).

Публікації. Результати дисертації відображені у 24 публікаціях, зокрема двох монографіях, 22 статтях, надрукованих у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг - 66,75 друк. арк.

Структура дисертаційного дослідження підпорядкована меті та завданням роботи. Дослідження складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку використаних джерел і літератури (усього 1136 позицій), а також додатків (21) та двох карт-схем. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 611 сторінок. З них 400 сторінок основного тексту.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, повідомлено про зв'язок роботи з науковими темами; презентовано об'єкт і предмет, хронологічні рамки та територіальні межі; визначено мету, завдання, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення результатів; висвітлено особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію результатів дисертації, структуру роботи, перелічено публікації авторки у фахових виданнях.

У першому розділі - «Історіографічний аспект предмета дослідження. Джерельна база та методологічні засади» - здійснено аналіз традиції вивчення проблеми в українській та зарубіжній історіографії, презентовано джерельну базу та методологічні засади дисертаційної роботи.

У першому підрозділі «Ступінь розробки проблеми» аналізується історіографічна база дослідження. Запроваджений автором метод класифікації історіографії базується на кореляції принципів: авторського, хронологічного, тематичного, реляційного. Як універсальний алгоритм структури історіографії обрано чинник конфесійної приналежності дослідника, що дозволяє класифікувати комплекс історіографії як сукупність двох основних традицій досліджень: «менонітську історіографію» і «історіографію, зовнішню до менонітського соціуму». Оскільки зовнішня група не об'єднана політичними і світоглядними позиціями, вважаємо доцільним розподілити її на окремі історіографічні блоки.

Російська та західна дореволюційна історіографія (з 40-х рр. ХІХ ст.) та виникнення державно-прагматичного і науково-критичного напряму. Першість у дослідженні минулого менонітських конгрегацій в Росії належить публіцистам-державникам (О. Клаусу, А. Скальковському) та професійним дослідникам (А. Гакстгаузену, Д. Багалію), чиї завдання були пов'язані або з обов'язками адміністративного нагляду над колоніями, або з необхідністю проаналізувати наслідки іноземної колонізації в умовах підготовки реформ 1860-1870-х рр. В працях цих авторів результати розвитку колоній оцінювались позитивно. Етнічне підприємництво дослідники визначали як важливу для поселень та регіону соціальну практику. Будучи державно-прагматичним за походженням, цей напрямок історіографії заклав фундамент науково-критичної традиції дослідження проблем колонізації (Д. Багалій).

Державно-прагматичний напрям на етапі «війни памфлетів». Напередодні і після проведення реформ 1871-1874 рр., коли політика стосовно поселень зазнала змін, а також унаслідок проникнення у проблемне поле геополітичного компонента, склалися дві опозиційні точки зору щодо оцінки німецької колонізації. Представники критично налаштованої групи заперечували її позитивні результати, висували теорію «мирного завоювання» Росії німцями (А. Палтов (Веліцин), І. Гольштейн, Г. Євреїнов, С. Шелухін, І. Сергєєв). Прихильники апологетичної позиції (політики та дослідники Я. Штах, К. Ліндеман, П. Каменський, О. Греков, Г. Пісаревський, М. Заалов, О. І. Твалчрелідзе) підтримували настрої попереднього періоду. Попри відмінність позицій, споборники високо оцінювали досягнення колоній. Різниця полягала в прогнозуванні їх подальшого впливу на економіку держави.

Менонітська історіографія ХІХ ст. Перший досвід менонітської історіографії як культурної традиції самоідентифікації був пов'язаний з роботами лідерів колоній Д. Еппа та П. Фрізена. Ці праці, що пронизані ідеєю про спеціальну місію конгрегацій в імперії, пропонують перші концепції історії менонітів в Росії. Лобіюючи інтереси громад, Епп та Фрізен привертали увагу читачів до досягнень, що створювали позитивний образ колоній у суспільстві (включаючи підприємництво). Виконуючи проблемнобудуючу функцію, дослідження цього блоку історіографії відіграли важливу роль у розвитку традиції менонітської практики історіописання.

Радянська історіографія ХХ ст.: державно-прагматичний та науковий напрямки. В радянській історіографії менонітська історія вивчалася переважно в межах теми колонізації. Більшість публікацій 1930-х рр., що виходила з державно-прагматичних завдань, віддзеркалювала негативне ставлення до національної групи, яка відмовлялась сприймати більшовизм.

Ланкою між двома блоками проблематики (науково-критичного на дорадянському та радянському етапах) було дослідження М. К. Любавського, який зі всіх груп іноземних поселень вирізняв менонітську як найбільш успішну. У подальшому проблема історії менонітів привертала увагу вчених з області наукового атеїзму, історії, етнології. Найістотніші результати для осмислення теми було отримано в працях О. Дружиніної, Л. Малиновського та О. Іпатова. О. Дружиніна стверджувала, що «потреби колонізації штовхали уряд на створення на Півдні осередків буржуазного засобу виробництва», якими були колонії. Іпатов осмислив історію менонітства крізь призму теорії етноконфесійної спільноти. Малиновським проаналізовано регіональні особливості господарської еволюції колоній. Дотримуючись ідеологічних орієнтирів, вчені не розкрили всього потенціалу теми. Але в працях простежується інтерес до проблеми та спроба її вивчення у контексті історії імперії.

На межі 60-70-х рр. ХХ ст. підготовлено дослідження (О. Нестеренка, Л. Мельника, І. Гуржія, В. Голобуцького, П. Лященка), що простежували становлення капіталістичних відносин в Російській імперії. Хоча автори використовували етнічний матеріал (у тому числі факти щодо менонітського підприємництва), вони підпорядковували його «класовому» підходу.

Дослідження І. Маєвського та В. Дякіна вивчали проблеми становища німецької промисловості Росії у роки Першої світової війни. Хоча позиція авторів співпадала з настроями дорадянської націоналістичної історіографії, дослідження Дякіна було спробою вирішення проблем за допомогою нової інформаційної бази, яка з'явилась на хвилі «Хрущовської відлиги».

Західна історіографія ХХ ст. Західні автори (серед них А. Каппелер), які вивчали історію Російської держави як «імперії народів», оцінювали російських німців як одну з найвпливовіших етнічних груп, еліта якої визначала політичний та громадський клімат в регіонах їх проживання.

Дослідження К. Штумппа, Р. Бартлетта та Д. Брандеса висвітлювали окремі проблеми та етапи колонізації. Великий інтерес для реконструкції теми викликає складений Штумппом список емігрантів зі вказівкою на їх фахові характеристики. Р. Бартлетт запропонував один з перших полікультурних поглядів на державну програму, стверджував, що навіть на початковому етапі піклувальні органи мали стратегію управління колоністською промисловістю. Розділ монографії Брандеса присвячено висвітленню проблем промисловості поселень. Серед чинників економічного прогресу колоній автор визначає такі: пільги, приватне землеволодіння, персональну зацікавленість у результатах діяльності; можливість накопичувати капітал; конфесійну ментальність.

Менонітська традиційна історіографія. Історія менонітських колоній як значуща наукова проблема знайшла послідовне втілення у межах менонітської історіографії - досліджень, що склали уявлення, які стали для менонітських істориків і аматорів апріорною концепцією, якої необхідно було дотримуватись у подальшому. А. Ерт (1932) презентував аналіз найважливіших господарських практик колоністів. Д. Ремпель (1936), який запропонував концепцію «менонітської спільноти», високо оцінював роль підприємницької ініціативи в системі трансформації конгрегацій. В роботах вченого причини антинімецької компанії пояснюються бажанням влади зберегти соціальний мир і забезпечити селянство землею за рахунок німецького землеволодіння.

Найважливішу роль для складання цілісного наративу історії колоній зіграла робота по виданню Менонітської енциклопедії (І-IV тт.) (1913-1959, 1969-1973). Частина нарисів енциклопедії (статті К. Крана, П. Брауна, Т. Блока) віддзеркалювала проблеми підприємницької практики, які презентувались відповідно до традиційних уявлень.

Завдяки розвитку наукової гілки менонітської історіографії етнічна історія набувала цілісності, торкаючись раніше нетрадиційних для себе питань: проблем контактності менонітського соціуму (Л. Фрізен); впливу модернізації на збереження релігійної ідентичності (Д. Плетт), аналізу зв'язків між економічними чинниками та еміграцією (П. Кооп). Л. Фрізен презентував підприємців як найактивніших учасників зовнішніх контактів. Д. Плетт стверджував, що ціною економічної успішності менонітів стало руйнування цілісності деномінації. П. Кооп відмовився від редукції економічної складової, як одного з важливих мотиваційних поштовхів емігрантів.

Одночасно з розвитком наукового напряму в менонітській історіографії набула поширення практика історіописання аматорського характеру. Аматорські твори є не стільки фактом науки, скільки проявом конфесійної свідомості; доповненим елементами мемуаристики. Всі публікації істориків-аматорів містять розділи про розвиток промисловості.

Сучасна історіографія: інтенсивний тематичний і епістемологічний діалог. Об'єднання зусиль дослідників трьох історіографічних традицій (радянської, західної, менонітської) відбулося на початку 1990-х рр. за умов зміни ідейно-політичної ситуації в колишньому СРСР, коли архіви надали унікальні можливості дослідження дискусійних проблем, а вчені держав СНД отримали доступ до нових методологічних напрацювань Заходу. Це спонукало до концептуального переосмислення в пострадянській науці і надихнуло менонітську історіографію на верифікацію класичних концептів. Ця тенденція простежується в роботах Дж. Юррі, Х. Діка, Т. Мартина, Дж. Стейплза.

Вивчаючи трансформацію менонітських конгрегацій, Юррі акцентував увагу на ролі заможних страт суспільства. У висновках про економічний вплив менонітського господарства Юррі дотримувався концепції «вторинності».

Дослідження Х. Діка, Т. Мартіна, Дж. Стейплза, Д. Нойтатца були виконані із залученням нової джерельної бази. Концепція Діка ґрунтувалась на тезах: 1) опинившись в Росії, менонітський соціум вимушено відповідає на виклик суспільства, що знаходиться на модернізаційному порозі; 2) реакція на зміни була контроверсивною; 3) відкидає концепцію замкненості спільноти; 4) позбавляє свою теорію віктимності. Т. Мартін презентує менонітські громади як етнічну групу, що виконує в державі місію «призовної діаспори»; спростовує уявлення про спільноту як політично індиферентну групу. Аналізуючи різні етнічні групи регіону в першій половині ХІХ ст., Стейплз приділяє увагу досвіду менонітських конгрегацій, чий успіх є для історика головною інтригою. Д. Нойтатц, що вивчав розвиток німецького сільськогосподарського машинобудування, розробив власну періодизацію і представив кількісні характеристики феномена.

Визнання зміни парадигми власної історії також достатньо чітко простежується на прикладі змісту V тому Менонітської енциклопедії (1991 р.), перелік статей якої репрезентує широкий тематичний і географічний контекст: «Бізнес», «Власність», «Інвестиції», «Трудова етика». Менонітські історики звернулись до дослідження питань майнової нерівності, визнаючи, що у менонітів дійсно сформувалася оригінальна етика стосунків між різними за своїм становищем соціальними групами.

Увага до регіонального контексту простежується в дослідженнях О. Терещенка, О. Черненка та Н. Рейнхарда, Е.-М. Аух, В. Бабкової, С. Зейналоваї, Г. Малахової, Т. Плохотнюк, Т. Чернової, Є. Чеснок. У цих роботах доведено наявність менонітського і німецького колоністського підприємництва на Кавказі та Дону, вивчаються загальні проблеми колонізації Півдня, аналізуються складності процесу утворення німецьких колоній.

В українській історіографії завдання реактивації теми німецької колонізації виконали дослідження І. Кулініча та Н. Кривець. Позиція авторів співпадала з висновками дореволюційної апологетичної історіографії.

У межах української історіографії нині активно досліджуються проблеми колонізації та історії національних меншин. Реконструкцію історії окремих менонітських підприємств було здійснено пострадянськими істориками Д. Мєшковим, Е. Плесською-Зебольд, автором цього дослідження. Хоча більшість праць української історіографії не торкається безпосередньо проблеми дисертації, деякі з них було залучено до дослідження (статті О. Безносової, С. Бобильової, А. Бойко, Я. Бойко, О. Гедьо, А. Карагодіна, Ю. Лаптєва, О. Машкіна, Н. Юзбашевої).

Дослідниками України та Росії було виконано проекти, присвячені вивченню проблем розвитку підприємництва, що корелюють з предметом нашого дослідження. Визнаючи важливість результатів, зазначимо, що ці дослідження йшли шляхом узагальнень при відсутності базових напрацювань. Публікації О. Донік, Б. Кругляка, О. Кравчука, Т. Лазанської, В. Орлика, О. Пірога сфокусовані на вивченні підприємництва Півдня Російської імперії. Орієнтація на український етнічний компонент не дозволила розглянути феномен як сукупність окремих підприємницьких культур.

Слід також згадати фонову групу досліджень, важливу для виконання дисертаційної роботи (загальні роботи з історії німецького етносу, історії націоналізму). Суттєвими серед зазначеної групи є роботи А. Айсфельда, О. Айсфельд, А. Германа, Т. Ілларіонової, О. Міллера, Б. Миронова, С. Неліповича, І. Плєве, І. Соболєва, І. Черказ`янової, О. Шадта, Т. Шрадер.

У другому підрозділі першого розділу «Джерельна база дослідження» проаналізовано джерельне поле роботи, що складається з письмових (документальних (актові, діловодні, статистичні) та наративних (мемуарні, епістолярні, публіцистичні)), а також візуальних матеріалів. Автором було опрацьовано 70 фондів (більше 400 справ) з 12 архівів України, Росії, США і Канади В системі джерел виокремлено два комплекси: 1) матеріали, що були результатом адміністративної, господарської, інтелектуальної діяльності менонітів (джерела з середовища менонітського соціуму); 2) матеріали зовнішнього походження. В основу класифікації джерел покладено критерії походження, внутрішнього змісту та фондоутворення.

До першої групи джерел належать такі: 1) матеріали діяльності підприємств (статути, каталоги, господарська документація); 2) документи віросповідального характеру; 3) щоденники і спогади менонітів; 3) послужні списки підприємців; 4) візуальні матеріали (картографічні і фотоматеріали). Джерела зовнішнього походження презентовані: 1) матеріалами органів опіки (Міністерства внутрішніх справ, Міністерства державного майна, Піклувального комітету, Опікунських контор) (датовані до 1871 р.); 2) документами актового характеру (загальноросійське, колоністське законодавства); 3) діловодство окремих господарських структур, органів державного управління, які здійснювали моніторинг колоній після 1871 р.; 4) матеріали промислової статистики, періодичні видання; 5) військово-топографічні описи, записки мандрівників; 6) листування і спогади організаторів та діячів колонізації.

Матеріали піклувальних органів - найбільш інформативна складова окресленої вище структури. Умови виникнення підприємств та їх розвиток віддзеркалено у фондах РДІА (ф. 383, 398), ДАДО (ф. 134), ДАОО (ф. 6.). Тут збереглися матеріали діловодства усієї вертикалі піклувальних органів: 1) листування урядовців щодо політики держави стосовно іноземної колонізації; 2) розпорядження міністерств і контор; 3) звіти і рапорти доглядачів колоній, шульців окружних приказів; 4) статистичні зведення.

Матеріали про діяльність підприємств (описи, статути, каталоги, документація). Джерела про діяльність окремих менонітських підприємств (статистичні відомості, договори про оренду, перехід менонітів у купецьке звання та їх діяльність за межами колоній) були знайдені у фондах 6, 89 ДАОО, фондах 26, 27 ДААРК, а також у ф. 134 ДАДО.

Для вивчення фабричного етапу розвитку менонітської промисловості важливими є фонди окружних (Харківського і Київського) і губернських (Катеринославського і Таврійського) фабричних інспекторів (ф. 575, 2090 ЦДІАК; ф. 23 ДАДО, ф. 507 ДААРК), де містяться списки підприємств, відомості про їх технічні характеристики, зміну статусу та відомості про фінансову спроможність власників.

Епізодичні відомості про діяльність менонітських виробництв м. Катеринослав знайдено у ф. 11 і 23 ДАДО. Найбільш послідовне архівне віддзеркалення знайшла діяльність промислових підприємств м. Олександрівськ (фонди 6, 7, 21, 24, 30, 32, 46, 59, 65, 75, 158 ДАЗО). Тут містяться протоколи акціонерних товариств, відомості про участь у виставках, з'їздах представників промисловості. Активність менонітських акціонерних компаній віддзеркалена в матеріалах РДІА (ф. 20, 22, 23, 266), де зібрано статути найбільших підприємств, зведення про стан виробництва.

Певну інформацію стосовно діяльності відомих менонітських підприємств, громадської роботи їх власників містять матеріали діяльності з'їздів промисловців, земських органів та установ місцевого самоврядування.

Невелику групу джерел складають послужні списки менонітів-підприємців. До вивчення теми залучено «Формулярні списки» про службу І. Тіссена, І. Леппа та І. Езау ( ф. 11 ДАДО, ф. 6 ДАЗО, архів Центру менонітської спадщини (Канада)).

Актові документи: загальноросійське і колоністське законодавство. Для відбору законодавчих актів автором було опрацьовано три видання Повного зібрання законів Російської імперії, збірки узаконень (1914-1917), а також окремі видання, складені за проблемним і географічним принципами.

Діловодство господарських структур, органів державного управління, що здійснювали нагляд за станом колоній після адміністративної реформи 1871 р. Колонії були об'єктом моніторингу з боку Головного комітету з улаштування селянства (ф. 381 РДІА), Департаменту землеробства (ф. 398 РДІА), Департаменту духовних справ іноземних сповідань (ф. 821 РДІА), Управління у справах місцевого господарства МВС (ф. 1288 РДІА), Головного комітету з улаштування сільського стану (ф. 1181 РДІА), Управління у справах про військову повинність (ф. 1292 РДІА). Державну політику стосовно розробки антинімецького законодавства віддзеркалюють матеріали фондів 23 та 1483 РДІА. Проблема становища німецької промисловості за часів Першої світової війни досліджується на матеріалах військово-промислових комітетів (ф. 143 ЦДААРК, ф. 32 ДАЗО, ф. 715 ЦДІАК). На увагу заслуговують записки, проекти, містяться свідоцтва про загальне становище поселень, а також свідоцтва про вплив колоній на розвиток навколишніх територій.

Матеріали промислової і місцевої статистики, фабричні переписи, періодичні видання. Для виявлення кількісних показників діяльності виробництв було залучено матеріали фабрично-заводської статистики. Найбільш повними є регіональні збірки фабричної статистики Катеринославської і Херсонської губерній. Допоміжну роль виконують адрес-календарі губерній та Області Війська Донського. Певну роль у реконструкції переліку виробництв зіграли списки менонітських підприємств, які було знайдено у ф. 20, 821 РДІА та матеріалах «Лісових команд».

Щоденники і спогади менонітів (підприємців і інших членів конгрегацій). На найбільшу увагу для вивчення теми заслуговують тексти, автори яких були підприємцями, або представниками інших заможних страт суспільства. У дослідженні використано нотатки підприємців (Я. Нібура, Дж. Валля, П. Гезе, К. Дефера); щоденники, що походять з їх оточення (Сари Дефер - сестри промисловця, Катаріни Едігер - дружини бердянського підприємця); записи односельців (А. Діка, Я. Діка, Я.Д. Еппа, Д. Еппа, І. Дж. Еппа, І. І. Еппа). Для розуміння особливостей розвитку менонітського підприємництва у Кубанських та Терських колоніях важливими є спогади Г. Завадського, а також комплекс документів, надрукований П. Фрізеном. Для реконструкції історії бердянської громади було використано рукописи Л. Зудермана, колекції К. Янцена і Дж. Янцена з архіву коледжу Безел. Цінним джерелом пізнання проблеми виявились збірки спогадів з історії колоній Ігнатьєво, Візенфельд та Шардау.

Листування, мемуари і спогади організаторів та діячів колонізації. Найважливішу інформацію містять мемуари і джерела особистого листування діячів колонізації Е. Ришельє, С. Контеніуса, O. Фадєєва, наповнені коментарем подій, статистикою, позитивними настроями стосовно переселенців.

Матеріали віросповідального характеру представлені трактатами М. Симонса та К. Адлера і є важливими для з'ясування конфесійної природи менонітського підприємництва.

Картографічні джерела застосовуються з метою пошуку підприємств, які не могли бути виявлені за матеріалами архівів, але позначені на картах поселень, складених менонітськими дослідниками (атласи В. Шредера, Г. Хиберта, Г. Бергена). Для розуміння проблем трансформації менонітського світогляду в умовах модернізації використано фотодокументи - матеріали фотографа Г. Ремпеля - нащадка менонітської династії промисловців.

Військово-топографічні описи, записки мандрівників є важливим джерелом у вивченні теми. До дослідження залучено військово-статистичні описи губерній Новоросії, що містять відомості щодо становища менонітського господарства. Ці важливі матеріали доповнюються спостереженнями мандрівників Марнона, М. Калагеоргі, Є. Августиновича.

У третьому підрозділі першого розділу «Концептуальні засади та методи дослідження» презентовано теоретичні напрацювання історичної думки, важливі для розуміння проблеми, а також надано характеристики методологічного арсеналу дослідження.

Менонітська підприємницька практика розглядається як один з проявів феномену «етнічного підприємництва». Ця дефініція американських дослідників Х. Олдріха та Р. Волдінгера застосовується щодо явища концентрації окремих етнічних меншин у професіях і секторах економіки. Феномен етнічного підприємництва сформувався в Російській імперії за умов колонізації і компактного проживання окремих релігійних і етнічних груп.

У якості пояснювальної моделі стосунків у системі держава -конгрегації залучено теорію про «мобілізовану (призовну) діаспору» соціолога Дж. Армстронга. «Призовна діаспора» - етнічна група, яка, знаходячись на позиції національної меншини в поліетнічному суспільстві, користувалася привілеями. Особливість становища «діаспори» визначалася найважливішою функцією - призначенням групи, що обумовлювала правила спілкування «діаспори» з домінантною етнічною групою на різних етапах їх спільної історії.

Менонітська діаспора презентується як динамічна система, яка в процесі розвитку пройшла шлях від деномінації до етноконфесійної спільноти (ЕКС) (поняття С. Брука, М. Чебоксарова, Я. Чеснова). Для ЕКС характерним є відстоювання автономності та зберігання постійних компонентів «центральної зони» культури. Цим, зокрема, пояснюється слабкість русифікаторських прийомів щодо менонітів з боку держави.

Еволюційно розвиток ЕКС відбувався на тлі соціально-економічного розвитку регіону, російської модернізації і був частиною цих процесів. Для вирішення головної мети роботи важливо визначитись, як співвідноситься російська модернізація з окремими етапами розвитку менонітських колоній. Формування менонітського підприємництва відбувалося у специфічних умовах Новоросії - регіону, не обтяженого сталою традицією, в епоху «великих прожектів» Катерини ІІ, які були спрямовані на розрив Росії зі своєю традиційною ідентичністю, у модернізаційну перспективу. Вважаємо, що менонітський компонент колонізації мав свій «модернізаційний час». Вільне фермерство і право самоврядування, економічна успішність колоній з притаманними їм інститутами громадянства, особистими свободами дозволяють розмістити їх на осі координат ближче до модерного суспільства.

Здійснюючи пошук моделі, здатної відобразити умови виникнення етнічного підприємництва, автор звернувся до схем Ф. Броделя (моделі макро- і мікрозон), які дозволяють розглянути економічну ситуацію в регіоні і колоніях як багатоступінчасту комплексну модель. Колонізаційна стратегія уряду створювала об'єктивні умови для зонування, що забезпечило формування «окремої економічної зони» на території менонітських колоній.

Оскільки дослідження торкається проблем розвитку підприємницької діяльності в середовищі релігійно орієнтованої спільноти, важливо було звернутись до досліджень М. Вебера, який простежив зв'язок між протестантською реформацією та капіталістичним підприємництвом. Незважаючи на дискусійність теорії, ми поділяємо погляди дослідника щодо впливу концепції порятунку на динаміку економічних процесів. У протестантизмі професійна діяльність перетворилася на етичний обов`язок, стала своєрідною моделлю поведінки та поштовхом до активних дій.

Конкретно-методологічний арсенал нашого дослідження складається із загальнонаукових і спеціально-історичних методів. Загальнонаукові (аналітичний, синтетичний, системний, функціональний, моделювання) зберігали свою актуальність впродовж всього дослідження. Спеціальні історичні методи застосовувались відповідно до етапів роботи. На стадії евристики було залучено джерелознавчі методи: пошуку, відбору, атрибуції, класифікації та формування комплексів джерел, виявлення їх об'єктивної цінності. При виконанні завдань, пов'язаних з формуванням позитивістської основи дослідження, залучались конкретно-історичні методи - дискрептивний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, порівняльно-типологічний, аналогій, діахронний, ретроспективного аналізу, статистичний, емпатії.

Не виключаючи роботу із сфери емпірики, автор дисертаційної роботи визнає правомірність інтерпретації відповідно до засад соціальної історії, мікроісторії, нової економічної історії. Вважаємо, що соціально-історичний вимір не є антиподом традиційної соціально-політичної історії, а лише певним ракурсом єдиної дослідницької схеми, який, співпрацьовуючи з іншими методологічними ланками, дозволяє досягти головної мети. Мікроаналіз виконує функцію своєрідної тактики в загальній стратегічній системі дослідження. Застосування методу «густого опису» дозволило виявити значення фактору особистості; виокремити соціальні стратегії, до яких вдавалися дійові особи залежно від їх персональних та групових можливостей.

Враховуючи нові тенденції економічної історії, яка, відчуваючи на собі вплив антропології, сповідує зв'язок між типом господарювання та соціальними і духовними явищами, ми визнаємо, що кожний менталітет, який формує узагальнений національний (етнічний) тип людини, припускає існування певної культури господарства (виробництва, споживання, ставлення до власності).

Отже, комплексний аналіз інформаційної бази доводить, що нинішній стан історіографії проблеми не розкриває глибини теми і не виявляє причинно-наслідкових зв'язків між явищем і його впливом на процеси модернізації Півдня Росії або підлеглості ним. Виконання поставлених завдань вимагає виходу за межі конфесійного наративу, залучення комплексної джерельної бази, яка є, репрезентативною, достовірною, а також застосування новітньої методології.

У другому розділі «Соціально-економічні і правові умови розвитку менонітського підприємництва (1789-1871)» досліджуються об'єктивні обставини, які слугували передумовами формування менонітського підприємництва в Росії. У першому підрозділі «Менонітська колонізація в контексті програми освоєння територій Півдня імперії» визначаються соціально-економічні та господарські завдання колонізації, а також аналізується попередній господарський досвід менонітських громад у Європі. З'ясовано, що соціально-економічні і правові умови формування менонітського підприємництва були обумовлені як особливостями колонізації, так і загальними процесами розвитку Російської держави в цілому. Засади колонізаційної програми кінця ХVІІІ ст., заряджені потужною енергією імперського будівництва, незалежно від регіону її імплементації (Новоросії чи Кавказу), мали багато спільного. Імперативами, на яких формувалася програма заселення, були: 1) соціальна політика Катерини ІІ, спрямована у тому числі і на пошук нового людського ресурсу; 2) політика сприяння розвитку ремесла і підприємництва, націлена на відміну привілеїв крупних виробників і стимулювання формування нового покоління фабрикантів; 3) особисте розуміння Катериною ІІ перспектив розвитку держави, надії на проведення соціальних та політичних реформ. Ці фактори вплинули на характер колонізації у її латентному стані, відбилися на змісті конституційних (Маніфести 1862 р. та 1863 р.), адміністративних (проекти Г. А. Потьомкіна «Крим», «Грецький проект») документів та перших указів С. П. Потьомкіна (стосовно Передкавказзя), які презентували програму іноземного переселення. У цих документах колонізація презентувалась як комплексна програма, що передбачала заходи стосовно підприємницьких перспектив розвитку територій.

Меноніти як окремий колонізаційний потік відповідали завданням комплексної колонізації. Європейський господарський досвід менонітських конгрегацій в містах Голландії, Польщі, Пруссії забезпечив їх навичками не лише аграрної, але й підприємницької діяльності. На відміну від умов «обмеженої толерантності», в яких відбувався розвиток громад в державах Європи, підписання «Прохальних статей» (1787) дозволило якнайповніше забезпечити членів конгрегацій найважливішим комплексом прав і свобод. Самоврядування стало тим кодом громад, який у поєднанні з привілеями і приватною власністю відкривав найширші можливості перед невеликим соціумом.

У другому підрозділі другого розділу «Правові умови розвитку менонітського підприємництва» простежується процес складання колоністського законодавства. Доведено, що воно формувалось з метою моніторингу явищ, які супроводжували розвиток колоній. Аналіз законів, які в подальшому було зібрано у «Статут про колонії» (1832, 1857), дозволяє простежити традицію регулювання розвитку колоністського підприємництва. Логіка розвитку законодавства стосовно промисловості окреслює тенденцію від початкового ігнорування потенцій неаграрного напрямку господарювання (1789-1806) до поступового визнання в умовах обмеженої території (1806-1815). Політика підтримки й сприяння (1815-1846) призвела до необхідності надання повної територіальної і економічної свободи (з 1846). Знаковими етапами правової еволюції, у тому числі і підприємницької практики, були: 1) «Жалувана грамота» Павла I (1800); 2) нові правила щодо прийому та улаштування колоністів Олександра І (1804); 3) записка «Про правила на звільнення в інші звання» (1812); 4) дозвіл на діяльність за межами колоній (1846).

Наявність окремого законодавства («Жалуваної грамоти», «Статуту») та певного соціального завдання дозволяє розглядати іноземних колоністів як окрему субстанову групу Російської імперії. Особливість субстану полягала в його етнічній і конфесійній неоднорідності, що перешкоджало формуванню загальностанового менталітету, хоча елементи такого світогляду існували.

У третьому розділі «Виникнення і розвиток приватної підприємницької діяльності на території менонітських поселень Півдня Росії в умовах «окремої економічної зони» (1789-1871)» з'ясовуються економічні обставини формування етнічного підприємництва та простежується його розвиток в умовах збереження колоністського статусу.

У першому підрозділі третього розділу «Окрема економічна зона» менонітських колоній як комплекс умов для розвитку менонітського підприємництва» обставини розвитку підприємництва кваліфікуються як «окрема економічна зона» (ОЕЗ). ОЕЗ менонітських колоній була формою прискореного розвитку господарської системи територій менонітських колоній Півдня Росії, у межах якої було забезпечено сприятливі умови для економічної діяльності. Виникнення ОЕЗ було обумовлено: 1) слушними умовами переселення та адаптації, які забезпечили сприятливий адаптаційний режим на території колоній; пільги щодо кредитування та сплати боргів після закінчення пільгових років; 2) територіальною стабільністю та розселенням за принципом етнічної компактності (Хортицький, Молочанський, Бергтальський округи; разом 80 колоній); 3) адміністративною діяльністю органів піклування - Експедиції державного господарства іноземних поселенців та сільського домоводства при Правлячому Сенаті (1797), Департаменту державного господарства і публічних будівель (з 1811), Піклувального комітету об іноземних поселенцях Південного краю Росії з конторами у Катеринославі, Кишиневі та Одесі). Вони не лише діяли в межах напрацьованого законодавства, але й створювали його. В обставинах ОЕЗ конгрегації успішно пройшли адаптаційний період (завершено у 1815 р.) та досягли стабільного економічного становища, що створювало сприятливі умови виникнення підприємництва та його розвитку. Кінцевим рубежем існування ОЕЗ стало проведення реформи 1871 р., що скасувала привілеї.

У другому підрозділі третього розділу «Господарська адаптація і легалізація ремісничої діяльності на території поселень: виникнення підприємницької ініціативи (1789-1815)» докладно вивчається, як у ході господарської адаптації меноніти засвоювали надані їм привілеї, а також простежується, як після зміни колонізаційної політики відбувались процеси виникнення приватних підприємств. З'ясовано, що зміна вектору колонізаційної програми (1804) забезпечила формування соціальної бази для розвитку ремесла та підприємництва: складання страти потенційних споживачів та суб'єктів цієї сфери виробництва. Базою для розвитку підприємництва були виробництва, які спочатку знаходились у власності общини. Визнання і легалізація ремесла простежується в адміністративній практиці колоній з 1806-1807 рр. Хоча носії ремісничих спеціальностей, які раніше вимушено займались аграрною діяльністю, відновлювали свої навички, кількість «чистих» ремісників була невеликою. Влада забороняла заснування приватних підприємств за межами колоній. Разом з цим практика відходництва, що сприяла міжкультурному обміну, заохочувалась. Майже напередодні завершення адаптаційного періоду було ухвалено закон 1812 р. про можливість переходу іноземних колоністів до інших станів. Це нововведення відповідало як потребам колоній, так і російської економіки, яка опинилась в умовах континентальної блокади та війни.

У третьому підрозділі третього розділу «Розвиток менонітського підприємництва в 1815-1846 рр.» вивчається процес становлення підприємництва. Хронологічно він співпадає з кінцем пільгових років та початком сплати податків. Верхня межа пов'язана з прийняттям указу 1846 р., що скасовував територіальні обмеження розвитку підприємництва.

Серед чинників, які сприяли розвиткові менонітського підприємництва на етапі 1815-1846 рр., виокремлено: 1) загальну сприятливу господарську ситуацію на території поселень; можливість складання капіталів та їх інвестування; 2) систему спадкоємства, земельну і демографічну ситуацію в колоніях, що формували соціальну базу підприємництва; 3) процеси формування регіонального ринку; 4) чинник ментальної обумовленості підприємницької діяльності; 5) реформи І. Корніса як каталізатор економічних процесів на території колоній.

На динаміку процесів складання капіталів та капіталізації впливали пільгові умови та фінансові привілеї, можливість отримання спадку, капіталістичні методи господарювання, відсутність зовнішньої конкуренції щодо ремісничої діяльності. Обираючи критерій визначення присутності процесів накопичення, автор дотримується запропонованого Б. Мироновим показника наявності у поселенців сільськогосподарських знарядь та худоби. Їх кількість у менонітів перевищувала потреби родини (близько 40 голів худоби та більше 3-х одиниць техніки на господарство).