Менонітське підприємництво та модернізація Півдня Російської імперії

Формування соціальної групи, пов'язаної з неземлеробськими видами діяльності, була спричинена комбінацією декількох зустрічних процесів: поступовим обезземеленням членів конгрегацій (простежується з 1830-х рр.) в умовах збільшення населення і особливої системи спадкоємства (міноратом).

У генезисному вимірі менонітське підприємництво мало два можливі шляхи формування: 1) прямий (капітал (успадкований) > вкладення коштів); 2) непрямий (2) (відсутність землі > бідність > ремесло як вимушений шлях отримання доходу > напрацювання нових навичок у неаграрній діяльності > накопичення > підприємництво).

Доведено, що внаслідок успішного розвитку агросектора, на території менонітських колоній склались умови, що спричинили підприємницький сплеск, і у 1834 р. кількість ремісничих господарств досягла 47,8% (на території Молочанських), та 53% (у Хортицьких) поселеннях. Середній розмір прибутку ремісників складав близько 250 крб. 50% ремісників поєднували ремісництво з землеробством. Підприємства більшого виробничого масштабу були представлені цегловими, суконними, оцтовими, пивоварними заводами; фарбувальнями, винокурнями, борошномельними підприємствами ( всього 77 у Хортицьких (1837) та 164 у Молочанських колоніях (1842)).

З 1816 р. у селищах Гальбштадт, Пришиб, Хортиця було організовано регулярні ринки, що слугували не лише місцем збуту, але й рекламою для виробів менонітських ремісників. Поблизу Молочанських колоній діяв щотижневий ринок у с. Великий Токмак; у колоніях налічувалося 14 стаціонарних крамниць (1937). Відкриття порту Бердянськ активізувало міграцію населення, охопило регіон, на території якого розташовувалися менонітські поселення, безліччю торгових шляхів і господарських зв'язків. З 30-х рр. ХІХ ст. ремісники розпочали обслуговування розташованих в окрузі іноетнічних селищ.

У процесі виробничого спілкування менонітське підприємництво виконувало презентаційну функцію. Презентація - образ етнічної групи, що виникає в суспільстві внаслідок спілкування чи зовнішнього насадження з боку влади, або іншої впливової соціальної групи. Російські меноніти мали, як мінімум, дві версії «презентації-образу»: офіційного та безпосереднього. Засади першої моделі було закладено урядовцями С. Контеніусом, Е. Ришельє, О. Інзовим. Менонітське підприємництво також несло відповідальність за результати спілкування - складання «безпосереднього» іміджу конгрегацій, який на тому етапі мав переважно позитивний характер.

Однією з причин економічних успіхів конгрегацій менонітів як у Європі, так і в Росії була можливість зміни конгрегаційної етики відповідно до нових історичних потреб. Доведено, що у менонітському середовищі в певний момент з'являлись лідери, здатні «модернізувати» доктрину, складену Менно Симонсом, забезпечити формування господарської мотивації нового типу. На менталітет російських менонітів вплинув віттембергський пієтизм (Е. Вюста) та екуменізм. Соціум демонстрував високий рівень готовності сприйняття інноваційних елементів світогляду, що обумовило формування клімату емоційного сприяння щодо неаграрних видів діяльності. Успіхи підприємців оцінювались конгрегацією як внесок у виконання місії менонітських громад, що було запорукою збереження привілеїв.

Попри позитивну динаміку, розвиток спільноти не був позбавлений проблем. Прикладом намагань підприємців досягти соціального визнання були земельні та конфесійні конфлікти, один з яких спричинив появу общини Братських менонітів, міграцію на схід і формування анклаву Кубанських колоній (Вольдемфюрст, Олександрофельд (1864)) - одного з центрів розвитку менонітського підприємництва.

На вирішення соціальних завдань, пов'язаних з підприємництвом, була спрямована діяльність І. Корніса - голови «Товариства поліпшення сільського господарства, промисловості і торгівлі» (з 1836 р.). Ним було започатковано заходи, спрямовані на популяризацію ремісничо-підприємницької діяльності. Спонукальним мотивом діяльності лідера була його переконаність у важливості комплексної ринкової спрямованості розвитку поселень, значущості формування великих і малих підприємств, заснування окремого ремісничого поселення Ной-Гальбштадт, створення системи кредитування, розробки заходів соціальної підтримки і запровадження економіки, вільної від конфесійного контролю. Прогресивні заходи Корніса знаходили підтримку з боку влади.

У четвертому підрозділі третього розділу «Менонітське підприємництво в містах Південної Росії в дореформений період» йдеться про особливості формування підприємницьких конгрегацій у містах Катеринослав, Олександрівськ, Бердянськ, Орєхов та простежується їх початковий розвиток.

Аналіз господарської і підприємницької діяльності представників громад за межами колоній дозволяє визначити дві хвилі заселення міст менонітами: первинну, що співпадала із періодами програм колонізації, і вторинну. Первинна хвиля переселенців складалась з тих емігрантів, які обирали міста на етапі переселення і були націлені на підприємницьку діяльність. Міста володіли тим потенціалом, який надавав можливості реалізації підприємницьких спрямувань представників общин. На дореформеному етапі менонітів привертали міста невеликого масштабу. Формування катеринославської конгрегації простежується з 1805 р., олександрівської - 1809 р.; орєховської - 1827 р., мелітопольської та бердянської - з початку1840- х рр.

Хоча успіх підприємців залежав від навколишніх економічних умов, меноніти не були лише споживачами тих переваг, які надавали міста, але й впливали на процеси розвитку. Вже у першій половині ХІХ ст. визначилися риси нечисленного менонітського населення: заняття підприємництвом і напрямки спеціалізації. Підприємці не поривали з колоніями, залучаючи економічну зону поселень до більш широкого регіонального контексту. Підприємці першими пізнавали особливості світу за межами поселень. Здійснюючи апробацію досягнень сучасної цивілізації, вони виконували місію їх подальшої культурної трансляції всій спільноті.

У п'ятому підрозділі «Результати розвитку менонітського підприємництва в 1846-1871» підбиваються підсумки розвитку менонітського підприємництва на останньому етапі існування ОЕЗ.

Зміст цього періоду визначався такими процесами: 1) розширенням соціальної бази і господарської практики ремісничої діяльності, її розповсюдженням за межі поселень; 2) збільшенням кількості підприємств «домашньої промисловості», появою перших фабричних підприємств; 3) початком процесу формування перших підприємницьких династій. Поява цих характеристик завершила формування ОЕЗ в її замкненому варіанті, привела до достатнього освоєння внутрішнього економічного простору поселень, визначила подальші перспективи експансії менонітського підприємництва.

В останній дореформений період реміснича діяльність активно розвивалась. Вже на початку 40-х рр. кількість господарств, що мали пряме відношення до неаграрної діяльності на території Хортицьких колоній, нараховувала 48%, а у Молочанському менонітському окрузі - 25%. Середній прибуток майстрових збільшився до 261 крб. З 1840-х рр. влада приступила до вивчення досвіду успішних колоністських груп, що було пов'язано з реформами П. Кисельова. У 1857 р. була організована кампанія з популяризації та поширення навичок ремісників менонітських поселень.

Новою ознакою розвитку менонітського підприємництва цього періоду була поява фабричного виробництва. Аналіз характеристик менонітських підприємств дозволяє зарахувати їх до категорії «домашньої промисловості». У розділі здійснюється аналіз діяльність суконних (2-х фабрик, 12-ти майстерень), винокурних та пивоварних (8 заводів), цегляно-черепичних (30-ти цегляних та 16-ти черепичних), оцтових підприємств на території Хортицьких та Молочанських поселень. Від класичного варіанту «домашньої промисловості» менонітський відрізнявся більш високою технічною забезпеченістю. Підраховано, що на розвиток цих підприємств у 1850-х рр. менонітами було інвестовано 187 976 крб. Виробництва поступово набували регіонального значення.

Колонії були виразними центрами борошномельної промисловості і машинобудування. Перший млин було споруджено на Хортиці з 1793 р. Приватні підприємства з'явились після 1806 р. На території колоній діяли водяні, механічні (переважно тупчаки) та вітряні («сорочкові», баштові, «на стовбурі») млини. До 1836 р. на території Хортицьких колоній нараховувалось 45, а на Молочній - 44 підприємства. В економіці Хортицького анклаву чітко простежуються два періоди розвитку млинарства: 1816-1823, 1830-1841 рр. Етапи зростання цього напряму підприємництва на Молочній: 1816-1826, 1834-1836 рр. Ознакою борошномельного виробництва була його 100% прибутковість. У середині ХIХ ст. на території Таврійської губернії діяло 93 млини, у Хортицьких колоніях - 57 виробництв.

З 1841 р. сільськогосподарська техніка, яку використовували поселенці, вироблялась переважно місцевими майстрами. У 1848 р. і 1866 р. молочанські ремісники заробили відповідно 53 000 та 99 227 крб. Вже на дореформеному етапі ремісники проявили себе як винахідники та новатори. У 1854 р. 2 з 8-ми фабричних підприємств з виробництва сільськогосподарської техніки, що були розташовані на Півдні, належали менонітам.

Завершальним явищем формування ОЕЗ на території поселень була її внутрішня структуризація - виокремлення областей, які на побутовому рівні забезпечували злагоджене господарське життя і одночасно були територіями, де були представлені всі традиційні для менонітів напрями діяльності. Найбільша кількість комерційних підприємств Хортицької групи колоній розташовувалася у с. Хортиця (17), Айнлаге (18), Нойендорф (19). На території Хортицьких колоній виокремлюються чотири групи поселень (Хортиця - Розенталь; Нойендорф - Нойхорст - Нойенбург - Шонхорст; Айнлаге - Кронсвайде; Остервік - Кронсталь - Розенгардт - Бурвальде - Нижня Хортиця - Блюменгардт - Шонеберг). Подібними центрами на Молочній були Гальбштадт, Орлово - Тиге і Руднервайде. Циркум-зони були визначені, по-перше, виходячи з відстані окремих селищ від найбільшого центру; по-друге, з урахуванням системи цін, яка склалася на території поселень. Відстань між промисловим центром і «залежними» від нього селищами дозволяла протягом доби дістатися до центру і повернутися назад.

Ознакою цього етапу розвитку підприємництва етнічної групи був початок формування промислових династій - феномен, що простежується у тих напрямах діяльності, де необхідно було забезпечити спадкоємність керування великими підприємствами. Серед перших борошномельних династій, які простежуються вже у середині століття, слід згадати Тевсів, Нібурів і Тіссенів; у машинобудуванні - Леппів, Копів, Деферів.

Підраховано кількість менонітів, зайнятих підприємництвом. На Хортиці до неаграрної діяльності було залучено кожне 12-е господарство (загальний для губернії показник - 1 підприємець на 364 чол.), на Молочній - 1 підприємець на 10 осіб (при загальному показнику 1 на 422).

У цілому поява та успішний розвиток підприємницької діяльності етнічної групи, що вивчається, були обумовлені: 1) процесом економічного розвитку конгрегацій в умовах окремої економічної зони; 2) сприятливим вектором розвитку російського суспільства, розумінням необхідності реформування імперії (особливо з 40-х рр. ХІХ ст.); 3) відносною відсутністю економічної конкуренції на територіях, доступних для менонітських підприємців різного рівня; 4) етапністю розвитку поселень на рівні колонія - регіон, що дозволило спочатку реалізувати всі можливості «внутрішнього» (колоністського) ринку, і лише потім сягнути за його межі.

У четвертому розділі роботи «Менонітське підприємництво на Півдні Російської імперії в умовах капіталістичної індустріалізації і соціальних конфліктів (1871-1917)» вивчаються особливості розвитку менонітського підприємництва на етапі його найвищого піднесення, а також простежується зміна динаміки явища в умовах сплеску націоналізму Першої світової війни.

У першому підрозділі першого розділу «Конвергенція «окремої економічної зони» і нові правові і економічні умови розвитку менонітського етнічного підприємництва в 1871-1914 рр. Формування анклавів на Північному Кавказі» досліджуються нові правові та економічні умови становища підприємництва, охарактеризовано регіони впливу етнічного підприємництва.

Адміністративна реформа 1871 р. привела до певних об'єктивних наслідків щодо розвитку менонітського підприємництва: 1) скасувала умови ОЕЗ; 2) активізувала громадську активність та господарську діяльність конгрегацій; 3) законодавчо сприяла розвитку дрібних форм підприємництва в колишньому колоністському середовищі; 3) підпорядкувала окремі професійні групи конгрегацій різним розділам законодавства (щодо підприємництва: «Статуту про промисловість» і «Торгівельному статуту»); 4) обумовила формування «менонітської спільноти» (сукупності інститутів добродійності, контролю над системою освіти, фінансових установ), що склалась для забезпечення оптимального розвитку конгрегацій, де підприємці були найдієвішими суб'єктами. Закон 1874 р. «Про загальну військову повинність», активізуючи уявлення конгрегацій про «зовнішню небезпеку», не лише спричинив еміграцію, але й вплинув на характер самоідентифікації підприємців як у спільноті, так і за її межами. Втративши довіру до влади, промисловці зберігали тісні зв'язки з общиною - єдиним надійним притулком від можливих проявів націоналізму.

Аналіз реформ 1871-1874 рр. доводить, що держава як і раніше була зацікавлена у збереженні найкращих умов розвитку громад. Необмежені можливості розвитку підприємництва підтверджує збільшення географічної мобільності та поширення підприємницької ініціативи як у межах Новоросії («материнські» колонії, Борисово, Метрик, Ігнатьєво, Миколайпіль, Шляхтин - Баратов), так і на Дону (Міллерово) та Передкавказзі (Кубанські, Темпельгоф - Суворівка та Терські колонії). На територіях анклавів сформувалися зони економічного впливу з вражаючою кількістю менонітських підприємств: на теренах Хортицьких колоній - 131 виробництво, Молочанських - 292; Кубанських - 29, Заградівських - 63. Підприємницькі успіхи були наслідком і причиною загального зростання добробуту колоній. У 1909 рр. вартість власності представників громад у Російській імперії досягла 246 000 000 крб. У промисловість було залучено 27% менонітського населення.

Попри розвиток великого підприємництва у колоніях збереглося значення ремісницької практики. Вивчення ремесла крізь призму культурних і економічних традицій общин дозволяє виокремити чинники, що сприяли його подальшому розвитку: а) роль господарської традиції (меноніти завжди оцінювали ремесло як важливе додаткове джерело доходу); б) відновлення ремісничих навичок в економічно нестабільні періоди розвитку держави; в) можливість технічно удосконалюватись під впливом фабричного; г) ремесло заповнювало певні прогалини заводського виробництва (у майстернях виготовлялася та продукція, яка не була освоєна фабрикою).

У другій половині ХІХ ст. змінилася соціальна роль ремісництва. Якщо на ранньому етапі розвитку цей вид занять вів до подальшого розширення бізнесу, то в умовах конкуренції з боку фабрики реміснича діяльність найчастіше ставала необхідною, але тупіковою гілкою у розвитку підприємництва. За відомостями П. М. Фрізена, у 1908 р. у Хортицькій волості було розташовано 14 ремісничих майстерень загальною вартістю 26 800 крб. У кожне таке виробництво було інвестовано від 100 до 6 000 крб. На території Гальбштадтської волості діяло 38 підприємств, вартість яких досягала 21 700 крб. За неповними даними в ремісниче виробництво двох волостей було вкладено близько 48 500 крб.

У другому підрозділі четвертого розділу «Вплив менонітського підприємництва на процес становлення сільськогосподарського машинобудування в Росії» простежуються особливості розвитку одного з презентаційних напрямків підприємництва названої етнічної групи. Визначено етапи розвитку менонітських машинобудівних підприємств: 1) 1850-1885 рр. (формування менонітського фабричного машинобудування, перехід від майстерні до фабрики на Катеринославщині); 2) 1885-1900 рр. (поширення виробництва на Таврійську, Херсонську губернії, Дон і Кавказ; конкуренція з закордонними фірмами, досягнення найбільших виробничих показників, перша технічна модернізація); 3) 1900-1914 рр. (перехід на акціонування, перенесення дистриб'юторської мережі у Сибір, переоснащення).

У 1900 р. на території Катеринославського та Таврійського регіонів діяло 25 машинобудівних менонітських підприємств, які випускали 58% регіонального виробництва. У 1911 р. 36 з 172 підприємств Півдня належали менонітам. До цього часу показник частки продукції менонітського машинобудування зменшився до 17%, що відбивало загальні позитивні зміни розвитку регіону. Найвідомішими підприємствами Півдня були заводи династій Леппів - Вальманів, А. Копа, Франца і Шредера, Гільдебрандта та Прісса, Нойфельда, Ремпела, Янцена та Горохова, Гревзів, Дефера. Підприємці-машинобудівники складали еліту підприємницької страти, були постійними членами «Ради з'їзду російських фабрикантів і виробників землеробських машин». Об'єктивно динаміка зниження показника частки менонітської промисловості підтверджує той факт, що модернізаційні процеси на Півдні Російської імперії просувались досить динамічно, і «менонітський компонент», здійснивши певну пускову функцію, неминуче втрачав провідну роль у розвитку цього напрямку промисловості.

У третьому підрозділі четвертого розділу «Борошномельне виробництво на Півдні Російської імперії і менонітське підприємництво» аналізується участь етнічного підприємництва у розвитку переробної промисловості. З'ясовано, що територіальними осередками менонітської борошномельної промисловості були Катеринослав - Олександрівськ - Бахмут, Херсонський повіт, Гальбштадтська та Гнаденфельдська волості, центральний і південний Крим, Міллерово (Дон), Кубанські колонії. Загальний аналіз розвитку борошномельної промисловості другої половини ХIХ ст. на території менонітських поселень дозволяє виокремити етапи його становлення: 1) друга половина 50-х рр. - 70-і рр. XIX ст.; 2) активізація економічних процесів у поселеннях, пов'язана з турецькою кампанією 1877 р., спричинила явище борошномельної лихоманки; 3) промислова криза 1884-1886 рр. та пошуки нових перспектив; 4) стабілізація виробництва з 1902 р.

Підраховано, що частка менонітського борошномельного виробництва не перевищувала 30% регіональної. Вплив етнічного підприємництва полягав у його інноваційності. Меноніти одними з перших у регіоні запровадили паровий двигун, вальцьову систему, модель багатоповерхового млина. Без цих технічних нововведень розвиток переробної промисловості у необхідних для цього періоду темпах був би неможливим. У середині 80-х рр. ХIХ ст. меноніти-підприємці брали активну участь в організації Всеросійських з'їздів борошномелів, лобіюючи експортні перспективи російських виробників. Нібури, Тевси, Тіссени, Вільмси, Валль, Деки, Янцени, Дефер були найвідомішими династіями промисловців. Найпотужнішими акціонерними підприємствами було «Нібур і Ко» (11 млинів) та «Вільмс і Ко» (3 виробництва).

У четвертому підрозділі четвертого розділу «Менонітські підприємницькі династії на території міст» простежується розвиток міських менонітських підприємницьких конгрегацій в умовах пореформеної економіки.

Виникнення промислових династій у містах завершило формування системи соціальної ієрархії менонітського соціуму. Факт виходу етнічного підприємництва за межі колоній довів його конкурентоспроможність. Менонітські промисловці на території міст продовжували розвиток традиційних напрямів підприємництва. Найвідоміші борошномельні династії склалися у Катеринославі (Тевси, Тіссени, Фасти), Олександрівську (Нібури - Діки), Міллерові (Діки - Фрізени), Мелітополі (Классени - Нойфельди); машинобудівні - Олександрівську (Леппи - Вальмани, Копи, Гільдебрандти), Бердянську (Крігери, Янцени, Грєвзи), Міллерові (Мартенси - Дефер).

Менонітське підприємництво другої хвилі заселення міст досягло найбільших результатів у виробничій, громадській, адміністративній діяльності. Наприкінці 1890-х рр. менонітські підприємства Олександрівська виробляли: 100% суконного, 62% машинобудівного; 52% борошномельного; 100% маслоробного; 100% пивоварного виробництва міста. Продуктивність менонітських млинів Катеринослава складала 36% загальноміської. У 1911 р. менонітам-промисловцям Міллерово належало 11 з 49 підприємств. З німецьких млинів цього населеного пункту щорічно вивозилось по 2 млн. пуд. першокласного борошна. Міллерово також займало друге місце (після Ростова) з реалізації сільськогосподарських машин.

Менонітські конгрегації виробили різні моделі соціалізації і акультурації. Катеринославські підприємці «росли разом із містом». Олександрівські династії, що сформувались за межами міста, внесли до його економічного простору раніше складені капітали. Невелика община Мелітополя кооперувалася з іншими протестантськими групами задля зміцнення позицій. Якщо Олександрівська конгрегація, акумулюючи великі виробничі ресурси, була фінансовим центром менонітської спільноти, то Катеринославська - інтелектуальним центром колоній Півдня.

Важливим результатом соціалізації общин на території великих промислових центрів стало складання підприємницьких кланів. Найбільш потужні з них сформувались у Катеринославі, Олександрівську, Бердянську, Міллерові. Механізм створення клану простежується на прикладі олександрівської конгрегації. Центральну позицію в цьому соціальному кластері займали Нібури. У сім'ї Германа Нібура було 4 доньки, яких було одружено на представниках торговельно-промислових династій - Леппів, Вальманів, Копів. З іншого боку, донька А. Копа стала дружиною Я. Г. Нібура. Унаслідок цього капітали династій активно взаємодіяли, зберігаючи ресурси від розтікання. Клан знаходився на межі між конфесійним соціумом і російським суспільством. Його діяльність була спрямована на формування сприятливих умов розвитку спільноти, забезпечення стабільності функціонування підприємств.

У п'ятому підрозділі четвертого розділу «Особливості формування менонітського підприємницького етосу і трансформація менонітського соціуму» аналізуються особливості поведінкових характеристик менонітського підприємництва, їх способу життя та системи стосунків з конгрегаціями та за їх межами. Процес формування підприємницького етосу мав етапний характер і складався з трьох ступенів: 1) вплив елементів протестантської етики на етапі складання перших форм менонітського підприємництва; 2) переселення менонітів до міст; 3) формування великої фабричної промисловості.

Механізм виникнення підприємницького етосу визначив його структуру. Основними формуючими елементами етосу були: 1) елементи релігійної етики, що впливали на клановий характер підприємницької діяльності; 2) елементи етосу, що виникали у процесі пізнання світу за межами колоній, визнання культурних досягнень епохи. Це спричинило складання особистих зв'язків, що використовувалися як для лобіювання бізнесу, так і на користь конгрегацій; 3) якості, що мають об'єктивний надетнічний характер, виробляються у процесі заняття підприємництвом і забезпечують успіх бізнесу.

Прикладом прояву елементів релігійної етики і менонітського світогляду у підприємницькій практиці була благодійність. Діяльність, спрямована за межі конфесійного соціуму, розглядалась необхідною умовою комфортного співіснування із політично, етнічно і релігійно гетерогенним російським суспільством.

Культура корпоративності походила з конгрегаційних уявлень про общину рівних. Ідеальна громада повинна була складатися з людей, рівних за статусом та можливостями. Хоча реальність була іншою, меноніти ніколи не відмовлялись від принципу перерозподілу, який набув форм добродійності і здійснювався через інститути взаємопідтримки, піклування над сиротами та шкільною системою. Меноніти підтримували проекти стосовно покращення рівня життя, медичного обслуговування та освіти (спеціальної та жіночої). Забезпечуючи безпрецедентні умови реабілітації і розвитку для найменш захищених та інших соціальних груп соціуму, общини вводили нові стандарти життя, що свідчило про ступінь гуманності спільноти і, безумовно, фінансову спроможність окремих представників менонітського соціуму.

Залишаючись частиною конгрегацій, підприємці у приватному житті були незалежними особами. Їх залучали до роботи у професійних організаціях, місцевому самоврядуванні, було відмічено державними нагородами. Політичний вибір підприємців визначався очікуванням стабільності у державі. Вони підтримували менонітів-депутатів (підприємців) Г. Бергмана та П. Шредера у виборах до Державної думи.

Діючи методами цивілізованого підприємництва, промисловці визнавали значення ділової репутації, дотримання інтересів клієнта. Спілкування з суспільством за межами колоній змінювало світогляд підприємців, стимулювало процеси соціальної мобільності, «виманювало» менонітів у великий світ, примушуючи їх активно взаємодіяти з ним, але у той же час зберігало їх зв'язки з конгрегацією. Піддаючись процесам акультурацїі, підприємці впливали на світогляд всього соціуму, особливо на ті елементи ментальної структури, які несли відповідальність за адаптивну функцію спільноти.

У п'ятому підрозділі четвертого розділу «Менонітське підприємництво як об'єкт національної політики. Стан менонітської промисловості в умовах розробки та імплементації «Ліквідаційних законів» (1914-1917)» досліджується причина зміни курсу національної політики стосовно німецькомовного населення та вплив цього процесу на становище менонітського підприємництва.

Упродовж певного часу внутрішня політика російського уряду стосовно неросійськомовних народів мала толерантний характер. Перші зміни курсу стають помітними у 1830-х рр. і найчіткіше рефлексують у 1860-х рр. Нова політика передбачала заходи мовної уніфікації і адміністративної інтеграції національних околиць. Від менонітської спільноти влада очікувала лояльності.

Працюючи над змістом реформ 1871-1874 рр., влада спровокувала появу явища колоністофобії - форми нового негативного соціального іміджу менонітських громад. Його складовими були уявлення про менонітів як про групу, яка досягла процвітання лише завдяки привілеям, і продовжувала збагачуватись, накопичуючи власність і землі; яка вороже ставилась до російського населення, не вважала імперію за Батьківщину і у будь-який момент могла зрадити і перейти на бік ворога. Антиколоністська свідомість була сприятливим ґрунтом, на якому у зв'язку з внутрішньоекономічними обставинами і зовнішньополітичною ситуацією з'явилися паростки іншого комплексного явища російської дійсності - «німецького питання». Перетворення елементів «антиколоністської свідомості» у «німецьке питання» як стійкий елемент російських суспільно-політичних настроїв, було спричинено викликом пангерманізму та протистоянням між набираючим силу німецьким компонентом в аграрному секторі та промисловості, з одного боку, і інтересами російських поміщиків і підприємців - з іншого.

Колоністофобія, будучи певним тактичним кроком влади, набула суспільної самостійності. На стан періодичної активізації явища впливали особливості соціально-економічного та геополітичного становища імперії, ступінь прояву німецького питання. Найвищого піднесення колоністофобія набуває під впливом загального сплеску націоналізму за часів обговорення антинімецького («ліквідаційного») законодавства (1914-1917 рр.). Загальна особливість програми полягала у тому, що, формуючись як проект, спрямований проти громадян ворожих держав, він перетворився на внутрішню економічну війну проти німецькомовних груп імперії та колоністської промисловості. Практична реалізація законів в окремих регіонах мала свою специфіку і була пов'язана зі ступенем прояву «німецького питання». Перспективи збереження менонітського підприємництва у регіонах на етапі обговорення законодавства залежали від становища кожного підприємства, особистих якостей власника, здатності отримання військових замовлень і самоорганізації кланів. Останній чинник та можливість отримання замовлень від воєнних відомств були найнадійнішими засобами продовження діяльності підприємств.

Традиційна для менонітів тактика корпоративності, використання «людського чинника» у стосунках з політиками та чиновниками, «наступальна» позиція та правозахисна кампанія, розповсюдження брошур роз'яснювального та лобістського характеру, співробітництво з військово-промисловими комітетами дозволили менонітам не лише зберегти власність, але й створити сприятливі умови функціонування виробництв.

Ці заходи принесли позитивні результати навіть на Кавказі, де антинімецькі настрої переважали. Не без втрат, але менонітська промисловість в цілому пережила «ліквідаційний» період, зберегла технічну базу та традиції. Деякі з виробництв досягли найбільших показників своєї продуктивності, але то було останнє піднесення напередодні руйнування.

Висновки

Історіографічний аналіз, здійснений на початковому етапі дослідження, довів, що історія менонітського підприємництва - теми, раніше непоміченої вітчизняною історіографією, має великий потенціал щодо розуміння багатьох питань імперського та європейського дискурсів. Результати джерельної евристики підтвердили перспективність дослідження проблеми, можливість аргументованої інтерпретації явища як одного з інваріантів сформованої на російському ґрунті форми підприємницької традиції.

Формування менонітського підприємництва відбувалось в умовах комплексної за господарськими завданнями Південної колонізації другої половини XVIII - початку XIX ст. Соціальна мета колонізації, спрямована на пошук економічно активних соціальних груп, була рефлексією на реформи Катерини ІІ. В умовах Новоросії - регіону, генетично вільного від традицій кріпацтва, відбулось формування нового субстану колоністів, наділеного унікальним для непривілейованих станів комплексом прав і економічних можливостей.

Меноніти, як окремий колонізаційний потік, цілком відповідали завданням колонізації. Господарський досвід громад у Європі забезпечив їх навичками не лише аграрної, але й підприємницької діяльності. Причиною переселення конгрегацій було прагнення досягти стабільного економічного становища. Співпрацюючи з владою на етапі складання проекту переселення та Привілеїв, меноніти зуміли забезпечити конгрегації правами та свободами, що найповніше віддзеркалювало прогресивний за характером зміст Маніфестів.

У колоністському законодавстві простежується вектор заохочення щодо неаграрних видів діяльності. Головною тенденцією політики стосовно колоністського підприємництва було просування від соціально-економічної відокремленості до уніфікації правового статусу й господарської традиції.

Колоністське підприємництво формувалась як соціальна практика, що виконувала функцію розв'язання конфлікту між групами протиріч: високими темпами розвитку аграрного сектора і процесами формування капіталів (з одного боку) та браком земельних ресурсів в умовах позитивної динаміки демографічних процесів і мінорату (з іншого). Релігійна ідентичність та господарська традиція були важливим підґрунтям процесу складання феномена. менонітське підприємництво російська імперія

Стратегія колонізації російського уряду щодо менонітських конгрегацій спричинила утворення на території колоній «окремої економічної зони» (ОЕЗ) з притаманними їй характеристиками зональності, пільгових економічних та окремих адміністративно-правових умов. Аналіз становища явища в умовах ОЕЗ дозволяє визначити етапи його розвитку: 1) 1879-1815 рр. - початок формування соціальної бази підприємництва; 2) 1815-1846 рр. - розвиток в умовах законодавчо обмеженої території; 3) 1846-1871 рр. - піднесення в умовах найбільшого сприяння, визнання ролі господарської діяльності громад.

Беручи участь в економічних інтеракціях з навколишнім іноетнічним населенням, меноніти формували різні патерни взаємостосунків: протекційно-дидактичний, партнерський і конфліктний. Підприємництво як найактивніша група соціуму несла відповідальність за презентаційний образ конгрегацій.

Після скасування колоністського статусу (1871) етнічне підприємництво не втратило сприятливих умов розвитку. Проявом цього став процес формування регіонів економічної активності представників деномінації на теренах материнських колоній, міст, а також дочірніх поселень за межами Новоросії (Дон, Кавказ). За неповними відомостями у 1908 р. у власності менонітів налічувалося 576 підприємств вартістю 5 500 000 крб.

Поява менонітського підприємництва у містах була необхідним ступенем, подальшого розвитку явища. Основою успіху підприємницьких династій міст стали капітали, передові технології і менеджмент, сприятливі ринкові умови, вдало обраний напрям підприємницької діяльності, акціонування, а також клан як механізм взаємопідтримки, що знаходився на межі між конфесійним менонітським соціумом і російським суспільством.

Початкові обставини розвитку менонітського підприємництва, що ставили підприємців перед умовами власного замкненого «етнічного ринку», обумовили розвиток борошномельного виробництва і сільськогосподарського машинобудування. Частка менонітського мукомельного виробництва на Півдні Російської імперії досягла максимальних показників на території Таврійської та Катеринославської губерній (30% загального виробництва). Машинобудівні підприємства менонітів досягли свого максимального впливу у 1900 р. ( 58% в Катеринославській губернії). До 1911 р. цей показник знизився до 17%.

У міру фінансового зміцнення і соціальної інституалізації підприємництва відбувалось формування субкультури представників цієї групи. Велике менонітське підприємництво виявилося затисненим між трьома важливими для нього світами: конгрегацією з її релігійним консерватизмом, кланом і російським суспільством. Моральний дуалізм підприємців ставав все помітнішим. Соціальна мобільність промислового підприємництва мала відцентрову спрямованість, яка, проте, стримувалась зовнішніми чинниками.

Хоча в діях уряду послідовної дискримінації менонітського населення не простежується, етнічне підприємництво періодично ставало об'єктом цілеспрямованих гонінь з боку окремих груп російського націоналізму. В умовах імплементації «Ліквідаційного законодавства» (1914-1917) підприємці, усвідомлюючи обмеженість свого впливу на націоналістичний дискурс, намагались стримувати динаміку та конфесійне поле конфлікту, використовували тактику виробничої участі в постачанні армії. Координація дій кланів дозволила зберегти підприємства у власності менонітів.

Як явище, що належить до метанаративу імперської історії, менонітське підприємництво надає певний матеріал для розуміння особливостей російської модернізації. Усебічний аналіз історії менонітських колоній та їх господарської практики дозволяє оцінювати їх як своєрідне експериментальне поле модернізації. Демонструючи економічний успіх, поселення цієї етнічної групи створювали орієнтири можливого динамічного розвитку інших етнічних груп російського суспільства, формували дискусійний простір щодо глобальних проблем, пошуків шляхів активізації інших соціальних груп у модернізаційних процесах, створювали інноваційні прецеденти у сфері економіки та підприємництва, які надавали позитивного поштовху всьому регіону.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях автора

Монографії

1. Венгер Н. В. Меннонитское предпринимательство в условиях модернизации Юга России: между конгрегацией, кланом и российским обществом (1789-1920): моногр. / Н. В. Венгер. - Днепропетровск : Днепропетровский нац. ун-т, 2009. - 696 с. (49,5 друк. арк.).

2. Живи и помни… История меннонитских колоний Екатеринославщины: моногр. / [С. И. Бобылева, А. И. Безносов, О. В. Безносова, Н. В. Венгер, О. Н. Каковкина, В. К. Клец, И. В. Толстых, Т. Л. Петрова]; под. ред. С. И. Бобылевой. - Днепропетровск : Оксамит-текс, 2006. - 378 с. (внесок автора: 2,5 друк. арк. (с. 74-82, 92-100, 115 - 117, 147-151, 168-175, 186, 196-197, 242-244, 252, 261, 265, 274, 314-317)).

Статті у фахових виданнях

1. Венгер Н. В. Династия Леппов и их предприятие / Н. В. Венгер // Вопр. германской истории: cб. научн. тр. / ред. С. И. Бобилева. - Днепропетровск : РВВ ДГУ, 1998. - С. 53-63.

2. Венгер Н. В. Возникновение и развитие частнопредпринимательской деятельности на территории меннонитских колоний / Н. В. Венгер // Вопр. германской истории: cб. научн. тр. / ред. С. И. Бобилева. - Днепропетровск : РВВ ДНУ, 2002. - С. 30-51.

3. Венгер Н. В. Промышленные меннонитские династии г. Александровска / Н. В. Венгер // Вопр. германской истории: cб. научн. тр. / ред. С. И. Бобилева. - Днепропетровск : РВВ ДНУ, 2003. - С. 22-51.

4. Венгер Н. В. Менонітське підприємництво і розвиток машинобудування на Півдні України (30-ті рр. ХІХ ст.-1914 р.) / Н. В. Венгер // Етнічна історія народів Європи: зб. наук. ст. - Київ : УНІСЕРВ, 2004. - Вип. 16. - С. 29-37.

5. Венгер Н. В. Аграрна колонізація? До питання про формування «особливої» економічної зони на території сільськогосподарських менонітських колоній Півдня України (перша половина ХІХ ст.) / Н. В. Венгер // Український селянин: зб. наук. ст. - Черкаси : Черкаський національний університет, 2004. - Вип. 8. - С. 63-68.

6. Венгер Н. В. Становлення менонітського машинобудування на Півдні України (30-ті рр. ХІХ ст. - 1900 р.) / Н. В. Венгер // Вопр. германской истории: сб. научн. трудов / ред. С. И. Бобилева. - Днепропетровск : РВВ ДГУ, 2004. - С. 35-48.

7. Венгер Н. В. Менонітський компонент у Російській промисловості: регіон економічного впливу в Таврійській губернії (друга половина ХІХ-1914 р.) / Н. В. Венгер // Актуальні Проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: зб. наук. ст. - Рівно : Рівненський РДГУ, 2005. - С. 150-158.

8. Венгер Н. В. Меноніти-підприємці Катеринослава / Н. В. Венгер // Вісник Дніпропетровського університету: наук. журнал. Серія Історія та археологія / ред. кол. С. І. Світленко, О. Б. Шляхов. - Д., 2004. - Т. 12. - С. 47-54.

9. Венгер Н. В. Формування торговельно-промислової еліти на території аграрних менонітських колоній Півдня України (перша половина ХІХ століття)/ Н. В. Венгер // Український селянин: зб. наук. ст. - Черкаси : Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2005. - № 9. - С. 102-106.

10. Венгер Н. В. Правові умови розвитку менонітського підприємництва в Російській імперії (друга половина XVIII - перша половина XIX ст.) / Н. В. Венгер // Південний архів. Історичні науки: зб. наук. праць. - Херсон : Вид-во ХДУ, 2005. - С. 12-21.

11. Венгер Н. В. Етика підприємництва в релігійній доктрині, світоглядній системі цінностей і реальній практиці менонітів (XVI-XIX ст.) / Н. В. Венгер // Вісник Дніпропетровського університету: наук. журнал. Серія Історія та археологія / ред. кол. С. І. Світленко, О. Б. Шляхов. - Д., 2005. - Т. 13. - С. 88-98.

12. Венгер Н. В. Історія успіху: розвиток борошномельної промисловості Півдня Росії і менонітське підприємництво / Н. В. Венгер // Вопр. германской истории: cб. научн. тр. / отв. ред. С. И. Бобилева. - Д. : РВВ ДНУ, 2005. - С. 54-71.

13. Венгер Н.В. Іноземна колонізація південноукраїнських територій у стратегії російського уряду: економічні умови розвитку менонітського підприємництва (друга пол. XVIII - поч. XIX ст.) / Н. В. Венгер // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: зб. наук. ст. - Рівно : Рівненський РДГУ, 2006. - № 7. - С. 109-118.

14. Венгер Н. В. Підприємницький етос та менонітська громада в умовах російської модернізації другої половини XIX ст. / Н. В. Венгер // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: зб. наук. ст. - Рівно : Рівненський РДГУ, 2006. - № 8. - С. 127-134.

15. Венгер Н. В. Меннонитское предпринимательство в контексте социальной истории / Н. В. Венгер // Вопр. германской истории: сб. научн. тр. / отв. ред. С. И. Бобилева. - Д. : РВВ ДНУ, 2006. - С. 5-3.

16. Венгер Н. В. Йоганн Корніс та розвиток ремесла, підприємництва на території аграрних менонітських поселень Півдня Російської Імперії / Н. В. Венгер // Український селянин: зб. наук. ст. - Черкаси : Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2006. - № 10. - С. 100-104.

17. Венгер Н. В. Менонітське підприємництво та соціальні конфлікти в Росії в 1917-1920 рр. (на прикладі Південноросійських губерній) / Н. В. Венгер// Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Гнатюка. Серія Історія / ред. М. М. Алексієця. - Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка , 2006. - Вип. 2. - С. 151-161.

18. Венгер Н. В. Джерела з історії менонітського колоністського підприємства на території Заградівських колоній та методи історичної реконструкції проблеми / Н. В. Венгер // Південний архів. Історичні науки: зб. наук. пр. - Херсон : Видавництво ХДУ, 2006. - С. 26-33.

19. Венгер Н. В. Казус «ликвидационного законодательства»: факторы антиколонистской пропаганды и антиколонистского сознания в динамике межэтнических взаимоотношений поздней Российской империи (на примере истории меннонитского предпринимательства) / Н. В. Венгер // Вопр. германской истории: сб. научн. тр. / ред. С. И. Бобилева. - Д. : Пороги, 2007. - С. 110-127.

20. Венгер Н. В. Російська індустріалізація і особливості розвитку ремісничої діяльності на території менонітських поселень в умовах післяреформеного періоду (південноросійський регіон) // Вісник Дніпропетровського університету: науковий журнал. Серія історія та археологія / ред. кол. С. І. Світленко, О. Б. Шляхов, А. Г. Болєбрух. - Д., 2008. - Т. 16. - С. 129-141.

21. Венгер Н. В. Менонітське підприємництво в Міллерові (Область Війська Донського) (1903-1920) / Н. В. Венгер // Вопр. германской истории: сб. научн. тр. / отв. ред. С. И. Бобилева.- Д. : РІО ДНУ, 2009. - С. 45-55.

22. Венгер Н. В. Умови розвитку менонітського підприємництва на Кубані (друга половина ХІХ - ХХ ст.) // Борисфен: літературно-мистецький, публіцистичний та науково-популярний щомісячник. - Д., 2009. - № 8. - С. 20-24.

Публікації, що додатково висвітлюють зміст дисертації

1. Венгер Н. В. На переломе эпох: моногр. / Н. В. Венгер. - Москва : Готика, 1998. - 253 с.

2. Очерки истории немцев и менонитов юга Украины: моногр. / [С. И. Бобылева, Н. В. Бочарова, О. В. Кудинова, Н. В. Осташева (Венгер), Л. С. Тутик] ; ред. С. И. Бобилева. - Днепропетровск : Арт-Пресс, 1999. - 231 с.

3. Венгер Н. В. Основные этапы развития меннонитской промышленности юга Украины в 1860-1920 гг. / Н. В. Венгер // Немцы России в контексте отечественной истории. - Москва : Союз немецкой культуры, 1999. - С. 67-73.

4. Венгер Н. В. Формирование торгово-промышленной элиты на территории меннонитских колоний юга Украины (вторая половина XIX - 1917) / Н. Венгер // Немцы России: социально-экономическое и духовное развитие 1871-1941. - Москва : Союз немецкой культуры, 2001. - С. 157-173.

5. Венгер Н. В. «Лепп и Вальман» / Н. В. Венгер // Немцы Украины: материалы к энциклопедии. - Москва : IVDK, 2002. - С. 119-120.

6. Венгер Н. В. Промышленность и предпринимательство / Н. Венгер // Немцы Украины: материалы к энциклопедии. - Москва : IVDK, 2002. - С. 183-188.

7. Венгер Н. В. Ликвидационные законы / Н. Венгер // Немцы Украины: материалы к энциклопедии. - М. : IVDK, 2002. - С. 124-133.

8. Венгер Н. В. О международной научной конференции “Менониты и город” (Канада, Виннипег) / Н. Венгер // Die Russlanddeutschen: Wissenschaftliches Informations bulleten. - Москва : IVDK, 2001. - С. 32-34.

9. Венгер Н. В. Коп А. Я. / Н. Венгер // Немцы России: энциклопедия: в 3 т. - М. : Международный союз немецкой культуры, 2004. - Т. 2. - С. 185-186.

10. Венгер Н. В. Мукомольное производство / Н. Венгер // Немцы России: энциклопедия: в 3 т. - М. : ЭРН, 2004. - Т. 2. - С. 572 -575.

11. Венгер Н. Промышленность и предпринимательство / Н. Венгер // Немцы Украины: мматериалы к энциклопедии. - Москва : IVDK, 2002. - С. 183-188.

12. Венгер Н. Обзор источников в архивах Украины по проблемам предпринимательства / Н. Венгер // Die Russlanddeutschen: Wissenschaftliches Informations bulleten. - Москва, 2002. - № 1. - С. 23-25.

13. Венгер Н. Ликвидационные законы / Н. Венгер // Немцы Украины: материалы к энциклопедии. - М. : IVDK , 2002. - С. 124-133.

14. Венгер Н. О международной научной конференции “Менониты и город” (Канада, Виннипег) / Н. Венгер // Die Russlanddeutschen: Wissenschaftliches Informations bulleten. - М., 2001. - С. 32-34.

15. Венгер Н. В. Опыт самоорганизаций меннонитских колоний в России в XIX - начале XX в. / Н. Венгер // Немцы России: исторический опыт и проблемы самоорганизации. - М. : МСНК-ПРЕСС, 2008. - С. 76-82.

16. Venger N. V. Die Dynastie Lepp und ihr Unternehmen / N. Venger // Forschungen zur Geschichte und Culture der Ruslanddeutschen. - Gottingen, 1998. - № 8. - S. 25-35.

17. Venger N. V. The Mennonite Dynasties in Alexandrovsk / N. Ostasheva-Venger // Journal of Mennonite Studies. - Vol. 21. - 2003. - P. 89-111.

18. Venger N. V. The Mennonite component in Russian industry: The Molochna Basin as a Region of Economic influence, 1850-1914 / N. V. Venger // Molochna - 2004: Mennonites and their Neighbors (1804-2004). - P. 150-154.

19. Venger N. V. Book Review Essay: John Staples, Cross-Cultural Encounters on the Ukrainian Steppe / N. Venger // Preservings. - 2004. - № 24. - P. 136-137.

Анотація

Венгер Н. В. Менонітське підприємництво та модернізація Півдня Російської імперії (1789-1917). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Дніпропетровський національний університет. - Дніпропетровськ, 2010.

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні явища менонітського підприємництва як економічного і соціально організованого феномена, а також у визначенні його ролі в процесах соціально-економічного розвитку та модернізації Півдня Російської імперії (Новоросія, Область Війська Донського, Північний Кавказ) у період 1789-1917 рр.

Формування менонітської підприємницької традиції відбувалось в умовах комплексної за господарськими завданнями Південної колонізації. Досвід менонітських громад у Європі забезпечив їх навичками підприємницької діяльності. Менонітське колоністське підприємництво, що формувалось у Росії, виконувало найважливішу компенсаторну функцію у розв'язанні конфлікту між високими темпами розвитку аграрного сектора та браком земельних ресурсів колоній. Релігійна ідентичність та господарська традиція були важливим підґрунтям складання феномена.

Доведено, що впродовж 1789-1871 рр. підприємництво розвивалось в умовах окремої економічної зони, що забезпечила динаміку його формування та інтенсивного розвитку. Після скасування колоністського статусу (1871) спостерігається процес формування регіонів економічної активності на теренах материнських колоній, міст, а також дочірніх поселень Новоросії, Дону, Північного Кавказу. Найбільших успіхів меноніти досягли у борошномельній та машинобудівній промисловостях. Найзначніші підприємницькі клани сформувались в межах міських конгрегацій. У процесі зміцнення і соціальної інституалізації підприємництва відбувалось формування субкультури представників цієї страти. Велике менонітське підприємництво виявилося затисненим між трьома «світами»: конгрегацією з її релігійним консерватизмом, кланом і російським суспільством.

Етнічне підприємництво періодично ставало мішенню цілеспрямованих гонінь з боку окремих груп російського націоналізму. Підприємці, що несли відповідальність за загальний презентаційний образ етнічної групи, намагались протистояти націоналізму, стримуючи динаміку та конфесійне поле конфліктів.

У роботі складено максимально повний перелік промислових підприємств, що знаходились у власності менонітів.

Ключові слова: менонітство, етнічне підприємництво, колонізація, Південь Російської імперії, німецькомовне населення, модернізація, російський націоналізм, образ етнічної групи, протестантизм.

Аннотация

Венгер Н. В. Меннонитское предпринимательство и модернизация Юга Российской империи (1789-1917). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Днепропетровский национальный университет. - Днепропетровск, 2010.

Цель исследования состоит в комплексном изучении явления меннонитского предпринимательства как экономического и социально организованного феномена, а также в определении его роли в процессах социально-экономического развития и модернизации Юга Российской империи (Новороссия, Дон, Кавказ) в период 1789-1917 гг.

Формирование меннонитской предпринимательской традиции происходило в условиях комплексной колонизации Юга Российской империи. Опыт меннонитских общин в Европе обеспечил их навыками предпринимательской деятельности. Колонистское предпринимательство, сформировавшееся в России, выполняло важную компенсаторную функцию разрешения конфликта между высокими темпами развития аграрного сектора и недостатком земельных ресурсов колоний. Религиозная идентичность и хозяйственная традиция были важнейшей основой формирования феномена.

Доказано, что в течение 1789-1871 гг. предпринимательство развивалось в условиях отдельной экономической зоны, что обеспечило динамику его формирования и интенсивного развития. После отмены колонистского статуса (1871) наблюдается процесс формирования регионов экономической активности на территориях материнских колоний, городов, а также дочерних поселений Новороссии, Дона, Северного Кавказа. Наибольших успехов менониты достигли в перерабатывающей и машиностроительной промышленности. Самые влиятельные предпринимательские кланы сформировались в рамках городских конгрегаций. По мере укрепления и социальной институализации предпринимательства состоялось формирование субкультуры представителей данной страты. Крупное меннонитское предпринимательство оказалось зажатым между тремя «мирами»: конгрегацией с её религиозным консерватизмом, кланом и российским обществом.

Этническое предпринимательство периодически становилось мишенью целенаправленных преследований со стороны отдельных групп российского национализма. Предприниматели, которые несли ответственность за общий презентационный образ этнической группы, пытались противостоять национализму, сдерживая динамику и конфессиональное поле конфликтов.

В работе представлен наиболее полный перечень промышленных предприятий, которые находились в собственности меннонитов.

Ключевые слова: меннонитство, этническое предпринимательство, колонизация, Юг Российской империи, немецкоязычное население, модернизация, российский национализм, образ этнической группы, протестантизм.

Annotation

Venger N. V. The Mennonite entrepreneurship and modernization on the South of the Russian Empire (1789-1917). - Manuscript.