Розвиток математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії (середина ХІХ - початок ХХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА

УДК 94(477.85+498.7)„185/200”:[37+51]

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Розвиток математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії (середина ХІХ - початок ХХІ ст.)

Спеціальність 09. 00. 12 - українознавство (історичні науки)

Житарюк Іван Васильович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі філософсько-психологічних проблем українознавства Національного науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Недюха Микола Петрович, Інститут законодавства Верховної Ради України, завідувач сектору методології.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, доцент Бевз Тетяна Анатоліївна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, головний науковий співробітник;

доктор історичних наук, доцент Зінченко Арсен Леонідович, Київський університет імені Бориса Грінченка, завідувач кафедри історії України і методики навчання;

доктор історичних наук, професор Коцур Анатолій Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри української історії та етнополітики.

Захист відбудеться ” 25 ” лютого 2010 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.126.01 Національного науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України за адресою: 01135, м. Київ, вул. Ісаакяна, 18.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національного науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України за адресою: 01135, м. Київ, вул. Ісаакяна, 18.

Автореферат розіслано ” 23 ” січня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ворончук І.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. На зламі ХХ - ХХІ століть людство намагається осмислити пройдений шлях, оцінити можливості сьогодення та зазирнути в майбутнє. У цьому процесі незворотності соціального поступу провідна роль належить науковцям, адже завдячуючи їхнім зусиллям, дослідницькому інструментарію розв'язуються не лише суто наукові, фундаментальні проблеми, а й визначаються орієнтири на далеку та близьку перспективу.

Сучасний етап розвитку освіти і науки в Україні, виходячи з євроінтеграційних прагнень, вимагає якісних змін у системі підготовки фахівців, зокрема з природничо-математичних дисциплін, перегляду цілей і завдань, змісту, форм і засобів навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів навчання. Реформування чинної системи національної математичної освіти зумовлює, передусім, необхідність з'ясування тенденцій процесу її змін.

Одним із джерел відродження, становлення національної системи освіти є звернення до історичного досвіду, усталених освітніх традицій, у тому числі і в царині математичної освіти, її змістовного наповнення відповідно до регіональних особливостей, типів закладів освіти, потреб соціального розвитку тощо. Зазначений підхід дозволяє вибудовувати національний освітній простір в єдності його змістовних, функціональних і часопросторових характеристик, єдності освітньо-наукової та педагогічної думки минулого, сучасного та майбутнього. В окресленому форматі вартими уваги науковців постають, зокрема, дослідження процесу становлення і розвитку математичної освіти і науки, національних наукових шкіл, започаткованих на Буковині та Північній Бесарабії.

Виходячи з сучасного стану українознавства як науки, особливої ваги набувають питання осмислення надбань попередніх поколінь, зокрема в частині утвердження і розвитку української системи освіти в полінаціональних регіонах, формування національної свідомості народу України, його різних етносів. У цьому контексті уявляється доцільним висвітлити процес формування й функціонування, розвитку математичної освіти і науки в системі національної освіти, її значущості для соціально-економічного розвитку Буковини та Північної Бесарабії.

На особливу увагу заслуговує й аналіз соціально-політичних процесів, що відбувалися на межі ХІХ - ХХ ст., - одному з найважливіших, переломних періодів у розвитку української системи освіти, її складової - математичної науки краю.

Додаткової актуальності дослідженню надає недостатнє висвітлення у вітчизняній історіографії освітньої діяльності у сфері математичного знання, з'ясування освітнього потенціалу останнього як ресурсу розвитку регіону, країни в цілому, консолідації етносів, які репрезентують край.

Звернення автора до проблем математичної освіти і науки досліджуваного періоду надає, з одного боку, можливість розкрити процес розвитку математичної освіти у фахово орієнтованих навчальних закладах краю, викласти системні вимоги щодо підготовки висококваліфікованих фахівців у галузі математики в контексті європейських вимог, встановити реальний стан щодо розвитку математичної освіти і науки, а з іншого, - відтворити цілісну об'єктивну картину освітнього процесу краю.

Отже, обрана для дослідження тема має наукове, міждисциплінарне, загальногуманітарне, культурно-освітнє та соціальне значення, сприяє адекватному з'ясуванню сутності тенденцій, подій, фактів, що мали місце у недалекій минувшині краю, виробленню стратегії розвитку математичної освіти і науки, що й обумовлює її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з тематикою науково-дослідних робіт відділу філософсько-психологічних проблем українознавства Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України. Дослідження виконувалось у межах двох тем: „Українознавство в системі освіти, науки, культури, державотворення” (державний реєстраційний номер 0104U003351) та „Український етнос в світовому часопросторі” (державний реєстраційний номер 0107U002234).

Мета і завдання дослідження полягають у системному висвітленні процесу та тенденцій становлення й розвитку математичної освіти і науки Буковини і Північної Бесарабії середини XІХ - початку XXI ст. в контексті освітньої урядової політики держав, у складі яких перебував край, з'ясуванні основних їхніх формовиявів у просторі національного буття.

Досягнення означеної мети зумовило постановку та розв'язання таких дослідницьких завдань:

- встановити стан розробки досліджуваної теми та визначити ступінь репрезентативності її джерельної бази;

- вивчити архівні матеріали та відтворити на їх основі узагальнену, цілісну картину становлення та розвитку української системи освіти і наукових шкіл Буковини та Північної Бесарабії, зокрема математичної; проаналізувати нормативні матеріали та навчальну літературу досліджуваного періоду через призму становлення та розвитку математичної освіти і науки;

- розкрити теоретико-методологічний потенціал, принципи і пріоритети розвитку математичної освіти і науки Буковини і Північної Бесарабії в українознавчому контексті, історичні та модерні їх модифікації, окреслити їх важливість у творенні різних форм соціальної інтеграції;

- обґрунтувати основні закономірності та етапи становлення національної математичної освіти і науки (на прикладі Буковини і Північної Бесарабії), особливості їх реформування; з'ясувати дидактичні засади формування та структурування змісту математичної освіти, простежити його (змісту) відображення в навчальних планах, програмах, підручниках і посібниках; охарактеризувати діяльність української інтелігенції в період поширення реформаційних ідей доби модерну та постмодерну;

- розкрити сутність та призначення математичної освіти і науки як складових соціального, науково-технічного та технологічного розвитку, їх значення для окремої особистості, регіону і країни в цілому та на цій підставі визначити самоорганізаційні засади подальшого розвитку української математичної освіти і науки краю;

- визначити тенденції та закономірності соціально-політичного, економічного й освітнього процесу становлення професійної математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії, місце і роль, функції державних органів, української спільноти, відомих особистостей у цьому процесі; проаналізувати основні напрямки, форми і методи соціально орієнтованої підготовки фахівців математичного профілю та розвитку математичних наукових досліджень;

- з'ясувати можливості використання історико-регіонального досвіду діяльності української інтелігенції краю щодо творення національного та загальноєвропейського науково-культурного й освітнього простору, формування полінаціональної математичної освіти і науки.

Об'єктом дослідження є математична освіта і наука Буковини та Північної Бесарабії середини ХІХ - початку ХХІ ст.

Предметом дослідження є особливості становлення і розвитку математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії в системі освітньої урядової політики держав, у складі яких перебував край упродовж середини ХІХ - початку ХХІ ст.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з середини XІX до початку XXI ст., що дозволило з'ясувати діалектику становлення, розвитку і взаємозв'язку математичної освіти і науки як соціокультурного явища в єдності з процесом соціальних змін Буковини і Північної Бесарабії. Нижня хронологічна межа обумовлена виокремленням Буковини в окремий округ Австрії та остаточним територіально-адміністративним поділом Буковини, а також пов'язується з реформами в системі освіти Австрії та царської Росії.

Верхню хронологічну планку даного дослідження ми визначаємо рубежем XX і XXI століть, коли питання реформування освітнього і наукового простору України постали як очевидні та невідворотні.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території Буковини та Північної Бесарабії, що належать тепер Чернівецькій області, яка була створена 7 серпня 1940 р. з північних частин Буковини і Бесарабії та частини Дорохойського повіту Старого королівства (Герцаївський район). Обрання зазначених територіальних меж зумовило можливість виявити і порівняти закономірності розвитку математичної освіти і науки та з'ясувати регіональні особливості її становлення.

Методи дослідження ґрунтуються на усталених теоретико-методологічних підходах і принципах, передусім єдності теорії і практики, логічного й історичного, загального, особливого й окремого, що дало можливість системно дослідити феномен математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії з урахуванням історико-культурного та українознавчого контексту їх функціонування, конкретизувати сутнісні характеристики у вимірах історичного простору і часу.

Інтегративна спрямованість дисертаційного дослідження обумовила використання історичного, культурно-антропологічного, міждисциплінарного, гуманістичного, системного та українознавчого підходів, а також теоретико-пізнавальних можливостей, пов'язаних з евристичним потенціалом філософської та історичної науки.

Теоретико-методологічні засади визначення шляхів, засобів, методів і технологій реформування вітчизняної освіти і науки, їх входження в європейський та світовий освітньо-науковий простори висвітлено у працях вітчизняних учених, зокрема В. Андрущенка, В. Беха, Л. Губерського, І. Зязюна, П. Кононенка, В. Кременя, М. Лукашевича, В. Майбороди, М. Михальченка, В. Огнев'юка, В. Рижко, М. Романенка, О. Сухомлинської та ін.

В процесі дослідження використано пізнавальні можливості методу історичної реконструкції соціальної реальності того часу, що уможливило відтворення загальної картини процесу формування системи освіти Буковини та Північної Бесарабії в українознавчому, історичному та філософсько-інтегративному вимірі.

Опора на теоретико-евристичний потенціал мультипарадигмального підходу в єдності його складових, а також принципи об'єктивності, системності, цілісності та фундаментальності дозволила з'ясувати особливості становлення математичної освіти і науки в сукупності фактів та джерел, їх логічній і хронологічній послідовності.

Використання зазначеної методології дозволило з'ясувати сутність системних та структурно-міждисциплінарних зв'язків, українознавчого виміру процесу становлення і розвитку математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії у їхньому взаємозв'язку з об'єктивно-історичними умовами, суб'єктивно-особистісними чинниками, процесом викладання математики у закладах освіти краю.

Положення, що наведені в монографічній і періодичній історичній, математичній, філософській та соціологічній літературі, результати досліджень українських і зарубіжних учених - істориків, математиків і філософів, матеріали науково-практичних конференцій, законодавчі і нормативні документи з питань освіти та науки державних органів України, інших держав, до складу яких входили Буковина та Північна Бесарабія, послугували підґрунтям обґрунтування концептуальних авторських положень, забезпечення вірогідності висновків і пропозицій.

Емпіричну основу дисертаційного дослідження складають архівні документи, дані, наведені в офіційних звітах Держкомстату України, Міністерства освіти і науки України, інформаційні, аналітичні матеріали та експертні оцінки науково-дослідних установ, інформаційних агентств тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному системному дослідженні феномену математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії як чинників розвитку української освіти середини XІX - початку XXI ст. за умов здійснення соціально-політичних реформ державами, до складу яких належав край. Математична освіта Буковини та Північної Бесарабії упродовж досліджуваного періоду складала основу загальноосвітнього розвитку особистості, тоді як математична наука поставала однією зі складових соціального та науково-технічного розвитку краю.

Зазначений висновок обґрунтовано, документально підтверджено й розвинуто низкою теоретичних положень, наукова новизна яких полягає в тому, що:

- вперше започатковано комплексне вивчення і узагальнення феномену становлення та розвитку математичної освіти і науки Буковини й Північної Бесарабії упродовж тривалого часового періоду (середина ХІХ - початок ХХІ ст.) на основі єдності історичного, теоретичного, поліпарадигмального та українознавчого підходів. На цій підставі розкрито сутність математичної освіти і науки та встановлено, що останні уособлюють собою значний потенціал впливу на розвиток галузей науки, освіти, техніки, виробництва, соціальний розвиток в цілому, сприяють розв'язанню суспільних завдань, пошуку шляхів інтеграції у європейський та світовий освітньо-науковий простір. Показано, що математика є однією з галузей науки, яка формує необхідний для розвитку особистості соціо-комунікативний простір, ідеали людського співжиття, порозуміння та соціальної солідарності;

- удосконалено підходи, що пов'язуються з обґрунтуванням теоретико-методологічних основ аналізу історичного процесу розвитку системи математичної освіти і науки в українознавчому вимірі в одному з регіонів України - Буковині та Північній Бесарабії, що дало можливість охарактеризувати діяльність української спільноти в розбудові національної системи освіти, формуванні української математичної школи та наукових регіональних центрів у період поширення реформаційних ідей доби модерну та постмодерну;

- запропоновано авторський підхід щодо періодизації становлення і розвитку математичної освіти і науки краю, що дозволило прослідкувати особливості розвитку математичної освіти і науки, дослідити їхній вплив на соціальні процеси, взаємовідносини між людьми, науково-технічний прогрес тощо. Виокремлено закономірні етапи процесу становлення та вдосконалення форм математичної освіти, що обумовлюються економічними, соціальними та культурними факторами, і на цій підставі визначено самоорганізаційні засади подальшого розвитку української математичної освіти та науки краю;

- обґрунтовано теоретико-концептуальні підходи становлення і розвитку математичної освіти і науки як галузі знання, їх місця та значущості в системі підготовки та перепідготовки фахівців-математиків, що сприяло вдосконаленню кількісних та якісних показників математичної освіти та формуванню наукових шкіл у краї досліджуваного періоду. Проаналізовано історичну спадкоємність, еволюцію професійних обов'язків, які у підсумку постали своєрідними кваліфікаційними характеристиками фахівців-математиків, викладено принципи системної професійної підготовки науково-педагогічних фахівців у сфері математики, формування українських математичних шкіл у краї. Встановлено, що діяльність української інтелігенції краю наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. була спрямована на поширення освіченості і знань, доведення рівня української освіти, зокрема математичної, до західноєвропейського та видання навчально-методичної літератури мовою корінних жителів;

- здійснено аналіз процесу становлення освіти і науки в його змістовому та функціональному вимірах, конкретизовано дидактичні засади формування та структурування змісту математичної освіти і науки в національному освітньо-науковому просторі України. З'ясовано, що упродовж кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. розвивались близькі до європейських організаційні форми життя (неформальні зібрання інтелігенції, освітні товариства тощо), а на межі ХХ-ХХІ ст. утверджувалися властиві європейському життю цінності - вільний розвиток особистості, свобода вибору наукових контактів, можливість реалізації людиною своїх здібностей тощо. При цьому організаційно-наукові і культурні форми європейського походження наповнювалися на українському ґрунті національним змістом, набували східнослов'янських форм вираження тощо;

- виокремлено й систематизовано в історичному та українознавчому контекстах передумови становлення і розвитку математичної освіти й науки як системи спеціалізованої практичної діяльності та освітнього комплексу. Розкрито зв'язок розвитку математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії з соціально-економічними потребами краю, становленням української системи освіти та показано значущість особистості й міжособистісного спілкування у становленні і розвитку математичної науки;

- обґрунтовано необхідність гуманітаризації та гуманізації освіти, в тому числі і математичної, зокрема на засадах етосу науки, що має визначати зміст освітнього менеджменту в демократичному суспільстві. Доведено, що рівень загальної математичної освіти середини ХІХ - середини ХХ ст. залежав від типу і форми власності навчального закладу, тоді як розвиток математичної науки - від рівня особистісних досягнень науковців Чернівецького університету, їхніх наукових контактів з відомими європейськими та світовими математичними школами;

- дістав подальшого розвитку поліпарадигмальний підхід щодо українознавчого аналізу історичного досвіду освітньої системи, наукового потенціалу Буковини та Північної Бесарабії попередніх століть, що сприятиме осмисленню тенденцій розвитку сучасного освітньо-наукового простору, формуванню стратегії його реформування.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Дисертаційна робота є монографічним дослідженням феномену математичної освіти і науки як одного із чинників соціального розвитку краю, її впливу на науково-технічний прогрес регіону. З огляду на європейські перспективи України особливої значущості набуває формування за участю української математичної освіти та науки спільного освітньо-наукового простору як інноваційного потенціалу розвитку краю, України в цілому.

Дослідження створює передумови для поглибленого, всебічного вивчення різних аспектів суспільного життя краю, України в цілому, розуміння його складності й неоднозначності в контексті процесів трансформації українського соціуму, розбудови національної системи освіти, розробки моделей реформування української математичної освіти і науки, модернізації навчальних планів, програм, підручників і посібників з математики, підготовки та підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів.

Отримані результати можуть слугувати конкретно-історичними та теоретико-методологічними підвалинами українознавчих досліджень, використовуватися в науково-дослідних програмах, спрямованих на розробку соціальних проектів щодо реформування і модернізації системи освіти. Матеріали та висновки дисертації можуть бути також використані представниками різних галузей знання - математиками, істориками, філософами, соціологами, педагогами, психологами при викладанні дисциплін „Історія математики”, „Соціологія”, „Соціологія освіти”, „Соціологія науки”, „Українознавство”, „Філософія освіти”, а також при підготовці спецкурсів математичного, філософського, соціологічного та історичного спрямування тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є цілісною, завершеною, самостійно виконаною науковою працею, де викладено авторське бачення низки теоретико-методологічних, історичних, методичних і практичних положень до розробки теоретичних, методичних і практичних положень, що стосуються сутності та історичних особливостей математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії в їх історичному форматі та українознавчому вимірі. Опубліковані наукові праці, висновки і пропозиції сформульовані автором особисто, відображають його внесок у досліджувану проблему, а в статтях - запропоновано системні підходи щодо змістового наповнення, організації освітньої діяльності процесу підготовки сучасного математика як науковця й освітянина.

Апробація результатів дисертації. Основні результати і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на наукових семінарах філії „Гуцульщина” та засіданнях відділу філософсько-психологічних проблем українознавства Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України, а також доповідалися на: Міжнародній науково-практичній конференції „Система неперервної освіти: здобутки, пошуки проблеми” (Чернівці, 1996), VІ Міжнародній конференції імені академіка М. Кравчука (Київ, 1997), Міжнародній науковій конференції „Сучасні проблеми математики” (Чернівці, 1998), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти” (Чернівці, 1999), V Міжнародному конгресі україністів (Чернівці, 2002), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень '2003” (Дніпропетровськ, 2003), Міжнародній науково-практичній конференції „Україна наукова '2003” (Дніпропетровськ, 2003), VІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта '2004” (Дніпропетровськ, 2004), Регіональній науково-методичній конференції „Формування стратегії конкурентоспроможності освіти в регіоні” (Дніпропетровськ, 2004), обласній науково-практичній конференції „Концептуальні засади розвитку шкільної математичної освіти” (Чернівці, 2004), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень '2004” (Дніпропетровськ, 2004), І Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу '2004” (Дніпропетровськ, 2004), ІV Міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень '2005” (Дніпропетровськ, 2005), Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції „Сучасний соціокультурний простір 2005” (Київ, 2005), Міжнародній науковій конференції імені академіка М. Кравчука (Київ, 2006, 2008) і знайшли відображення в наукових публікаціях автора.

Результати дисертаційного дослідження висвітлено в монографії (20,90 д.а.), 23 наукових статтях, видрукуваних у фахових виданнях, загальним обсягом 28,52 д.а., а також у 19 інших публікаціях загальним обсягом 63 д.а.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають 12 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 577 сторінок, у тому числі 8 сторінок таблиць (18 таблиць), 4 сторінки рисунків (8 рисунків), 97 сторінок додатків (23 додатки) та 94 сторінки списку використаних джерел, який налічує 990 найменувань.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв'язок з науковими програмами, планами, темами; визначено об'єкт і предмет, мету та основні задачі дослідження; охарактеризовано використані методи, наукову новизну та практичне значення роботи; подано відомості про апробацію результатів дослідження та публікації автора.

У розділі І „Історіографія, джерела та теоретико-методологічні основи дослідження” висвітлено стан наукової розробки досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії; зроблено огляд джерельної бази, що відображає основні вектори дослідження історії освіти і науки в краї, зокрема математичної; розглянуто теоретико-методологічні засади дослідження.

У першому підрозділі „Історіографія досліджуваної проблеми” охарактеризовано основну наукову літературу, де висвітлено освітні процеси Буковини та Північної Бесарабії зазначеного періоду. Математичний аспект історії освіти і науки в краї представлено порівняно незначною кількістю досліджень. Джерела щодо мови їх оригіналів можна умовно поділити на німецько-, румуно-, російсько- та україномовні.

До німецькомовних праць належать дослідження Г. Бідермана, Д. Веренка, Ф. Вікенгаузера, С. Грюнберга, Р. Кайндля, Л. Корчинського, Г. Лагнера, І. Ністора, Й. Полека, Ф. Фішера, Ф. Ціглауера та ін.; публікації вчителів, працівників органів управління освітою у краї, професорів навчальних закладів у періодичних виданнях Буковини та Відня, в яких проаналізовано особливості початкового етапу розвитку освіти Буковини, розкрито соціально-політичну ситуацію в краї і хронологію відкриття народних навчальних закладів, зокрема національних, та їх функціонування, розв'язання проблеми вчительських кадрів, забезпечення навчально-методичною літературою та обладнанням, наведено статистичні дані тощо. Основою для цих праць були документальні дані, власний досвід та спогади сучасників. Варто зазначити, що більшості авторів була притаманна ідеалізація часів перебування краю у складі Австрії, наприклад, вони вважали, що австрійці „принесли” на Буковину цивілізацію і культуру та створили добротну мережу навчальних закладів.

З середини ХХ ст. певну зацікавленість щодо дослідження історії освітніх процесів австрійської імперії проявили австрійські вчені H. Burger, H. Engelbrecgt, K. Frommelt, E. Prokopowitsch, E. Lechner, J. Scheipl, R. Turczynski, K. Vocelka, R. Wagner, які висвітлювали становлення і розвиток народної школи, реалізацію права на розвиток національної освіти, функціонування національних навчальних закладів та їх співвідношення, вплив громадських організацій на становлення національної освіти у ХІХ - на початку ХХ ст. в імперії та її регіонах тощо. У більшості праць основну увагу акцентовано на розвиток німецько- і румуномовного шкільництва Буковини.

До численних румуномовних праць належать дослідження румунських і молдавських науковців I. Agrigoroaiei, G. Andronie, L. Antonescu, A. Boldur, Єt. Ciobanu, Gh. Cojocaru, N. Dascгlu, N. Enciu, R. Grigorovici, М. Grigorovitв, У. Grecu, E. Iliuю, N. Iorga, A. Morariu, A. Moraru, M. Nicolescu, I. Nistor, D. Onciul, Е. Roman, I. Sbiera, S. Stoilow, R. Svetlicinвi, N. Tcaciucа-Albu, C. Ungureanu та ін., які, починаючи з початку ХХ ст., висвітлювали питання, щодо історії краю, освіти і науки Румунії, Буковини, Північної Бесарабії та в Чернівецькому університеті, зокрема, і математичної, а також наукових здобутків відомих румунських математиків, які свого часу працювали в останньому.

У російськомовних працях І.М. Богданова, Г.О. Булашова, Є.Ф. Грекулова, В.В. Григор'єва, М.І. Демкова, М.П. Драгоманова, Є.А. Звягинцева, С.І. Миропольского, М. Михайлова, С.М. Сольского, В.Я. Струминского, М.В. Чехова та ін. викладено погляди на освітні процеси в загальноросійському контексті щодо земських, міністерських та церковнопарафіяльних навчальних закладів, навчальних планів і програм, навчально-методичного забезпечення, підготовки вчителів та ін.

На сучасному етапі у російських та молдавських науковців виникла зацікавленість щодо освітніх процесів Російської імперії - В. Абрамов, Р. Крістіан, А. Морару, О. Осипов, О. Ососков, І. Сучков, Ш. Чобану та ін., які на основі архівних матеріалів та публікацій до 40-х років ХХ ст. по-новому висвітлюють питання, що за радянських часів були об'єктом політичних спекуляцій.

Перші україномовні дослідження з історії освіти Буковини загально-історичного та історико-педагогічного спрямування репрезентовано публікаціями авторів, які безпосередньо брали участь у розбудові й реформуванні системи освіти та науки в краї, і були опубліковані наприкінці ХІХ ст., де й відображено процеси становлення і реформування системи освіти, політичні настрої в краї, специфіку педагогічного процесу в закладах освіти, динаміку українізації в освіті тощо.

Освітні питання в краї у дорадянський період досліджували М. Гарас, В. Димир, Є. Дмитрів, C. Канюк, І. Карбулицький, М. Кордуба, М. Лозинський, К. Малицька, Г. Піддубний, О. Попович, В. Сімович, Смаль-Стоцький, Д. Стежару, О Терлецький, Ю. Тютюнник, Л. Ясінчук, та ін., якими й розкрито умови становлення українського шкільництва, тенденції розвитку освіти усіх рівнів, сутність реформ, проведених після 1918 р. румунською владою, проаналізовано зміст освіти у навчальних закладах, особливості соціального становища вчительства, наведено статистичну інформацію про початкову та середню освіти, висвітлено низку аспектів роботи педагогічних товариств тощо. Варто зазначити, що праці тих часів мали інформативний характер і використовували незначну джерельну базу.

У 40-80-ті рр. ХХ ст. у радянській історіографії теоретичні й конкретно-історичні аспекти освітніх проблем знайшли відображення у загальних працях з історії КПРС, СРСР і УРСР та законодавчих документах і перебували під ідейно-політичним контролем партійних органів. У них наведено інформативний матеріал щодо становлення й розвитку радянської системи освіти в краї, відбудови й розгалуження мережі шкіл, запровадження загальної обов'язкової початкової, семирічної та середньої освіти, підготовки і перепідготовки вчительських кадрів, проте за ним не можна простежити загальні тенденції розвитку освіти, мови, культури в регіоні.

Варто відзначити низку індивідуальних і колективних монографій, дисертацій та змістових публікацій у періодиці. Різні аспекти культурно-освітнього поступу тощо у західному регіоні як в історичному, так і в історико-педагогічному плані вивчали А.М. Глуговський, М.М. Грищенко, М.С. Гриценко, C.K. Гутянський, В.Г. Дикусаров, О.Я. Завадська, І.Я. Кошарний, Ю.О. Курносов, М.М. Моторнюк, К.Ф. Присяжнюк, О.М. Філіппов та інші. Їх праці витримано в дусі марксистсько-ленінської методології. Серед них, з огляду на хронологічні та географічні межі нашого дослідження, заслуговують на увагу окремі публікації А.М. Глуговського, C.K. Гутянського, В.Г. Дикусарова, І.Я. Кошарного та дисертації І.Я. Забокрицького, О.П. Ігнатенка, І.Я. Кошарного, М.М. Моторнюка, І.С. Павлюка, В.С. Ракова і С.Д. Сворака та ін. Зазначені автори досліджували проблеми розвитку освіти і культури в західних областях УРСР у 1939-1990 роках та ін., окремі з них не лише наводять кількісні показники розвитку системи освіти, її матеріально-технічного забезпечення, підготовки і перепідготовки вчительських кадрів, а й вдаються до з'ясування суто педагогічних процесів, аналізують навчальні програми та плани з певних предметів для окремих класів, аргументують доцільність їх частих змін та уточнень. Однак вийти за межі усталеного тоді погляду на важливість школи в суспільстві та вчителя у ній дослідники не змогли.

У роки комуністичної ідеології більшість інформації про розвиток української освіти, особливо її здобутки та діяльність відомих громадських і освітніх діячів Буковини та Північної Бесарабії, було заборонено, а доступ до неї - закрито. Незважаючи на цензуру з боку влади, в 50-80-ті роки XX ст. науковцями Чернівецького університету й іншими видано дослідження про історію розвитку і соціально-економічні проблеми краю, його революційний рух та класову боротьбу, освітні процеси тощо, де вперше введено в обіг нові матеріали та архівні джерела. Зокрема, в дисертаційних дослідженнях Д.М. Щербини, Р.П. Ростикуса з проблем історії освіти Буковини і західних областей України висвітлено окремі аспекти освіти і науки австрійського та румунського періодів, але детальніше описано особливості розвитку народної (Д.М. Щербина) та вищої (В.К. Боролюк, Р.П. Ростикус) освіти і науки за радянських часів.

Серед авторів, які репрезентують українську діаспору і вивчали питання освіти в західних областях України досліджуваного періоду або загалом по УРСР, варто відзначити С. Галамая, І. Коляску, Г. Костюка, Д. Лобая, Р. Смаль-Стоцького та науково-популярний збірник „Російщення України”. Досліджувані в названих працях проблеми історії освіти, культури і мови для обраного нами регіону та історичного періоду завжди були актуальними й такими є й тепер.

Значним досягненням українських авторів в еміграції стала колективна монографія за назвою „Буковина. Її минуле й сучасне”, видана у 1956 році Т. Бриндзаном, А. Жуковським, Д. Квітковським, у якій висвітлено історію, культуру, економіку краю й розвиток народної освіти упродовж XVII - початку XX ст. Крім того, А. Жуковський у „Історія Буковини” зібрав наукові факти, унікальні документи й узагальнив результати попередніх наукових історико-педагогічних досліджень. Окремим освітнім питанням Буковини й України присвячено певні розділи книг С. Сірополка та О. Субтельного.

Звичайно, сьогодні, коли дослідникам доступні архівні матеріали, оцінки й висновки окремих авторів української діаспори можуть видатися малозначущими, але їх інтерпретації, хоч і базувалися на обмеженому колі джерел, насамперед, архівних, все-таки були „новим словом” в історіографії досліджуваної проблеми.

Характерною ознакою досліджень наприкінці ХХ ст. є нові методологічні засади і широкий спектр джерельної бази. За роки незалежності було опубліковано низку праць, присвячених проблемам освіти у досліджуваному регіоні. Окремі аспекти досліджуваної проблеми в контексті суспільно-політичного життя західноукраїнського регіону висвітлено у працях П.В. Дутчак, Г.В. Касьянова, В.М. Кислого, І.Я. Любинця, О.С. Рубльова, С.Д. Сворака, Ю.А. Черченка, Ю.Г. Шаповала, Ю.І. Шаповала, В.І. Юрчука та ін.

Науковці Чернівецького університету Г.К. Бостан, В.М. Ботушанський, І.Г. Буркут, О.В. Добржанський, І.В. Зибачинський, Г.К. Кожолянко, Ю.І. Макар, О.М. Масан, Л.П. Михайлина, І.А. Піддубний, П.В. Рихло, Г.М. Скорейко, В.М. Холевчук та ін. в працях, окрім історії краю, стисло розглянули і його національно-культурний розвиток з наведенням окремої статистики щодо розвитку шкільної мережі та рівня освіченості населення тощо. Значний доробок щодо розвитку українського шкільництва в краї належить працям, дисертаційним і монографічним публікаціям Л.І. Кобилянської, І.Є. Курляк, О.І. Пенішкевич, І.М. Петрюк, Б.М. Ступарика та ін. Крім того, вказаними авторами розглянуто структуру та зміст освіти в класичних гімназіях Галичини, Буковини, Закарпаття та Волині, проаналізовано організаційну структуру та зміст освіти середніх класичних навчальних закладів, що діяли в Галичині та Буковині, порівнюючи зміст освітніх політик і систем у Росії та Австрії.

Л.І. Шологон уперше здійснено узагальнюючий аналіз педагогічних товариств Галичини і Буковини 80-х рр. ХІХ - початку ХХ ст. на базі сучасних теоретико-методологічних засад, висвітлено їх організаційну та просвітницько-виховну діяльність.

Дисертаційна робота С.Б. Лаби присвячена розвитку педагогічних періодичних видань Західної України другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. Проте, детально проаналізовано лише діяльність журналу „Наша школа”, який був спільним „органом” товариства імені Сковороди в м. Чернівці та „Учительської громади” у м. Львові. Інші педагогічні часописи Буковини розглянуто частково.

Праці В.К. Майбороди та П.П. Кононенка є цікавими і для нашого дослідження, оскільки в них з цілісної структури національної освіти виокремлено надзвичайно важливу її складову - проблему становлення і розвитку національної педагогічної освіти в Україні. З'ясуванню значущості України в світовому часопросторі, осмисленню історичних перспектив, своєрідності українського світу в цивілізаційних реаліях присвячено дослідження П. Кононенка, Т. Кононенка та ін.

Окремим питанням історії становлення та розвитку математичного факультету Чернівецького університету, його кафедр і науковцям присвячено праці Я.Й. Бігуна, С.Д. Івасишена, Р.Ф. Домбровського, В.В. Крехівського, В.П. Лавренчука, М.П. Ленюка, В.Т. Мартинюка, М.І. Матійчука, М.І. Нагнибіди, А.М. Садов'яка, А.Д. Семенюка, П.Ф. Яреми та ін. Загалом, проблема розвитку математичної освіти і науки Буковини і Північної Бесарабії зазначеного періоду не стала предметом спеціального вивчення в українській історіографії. У дослідженнях І. Відава, В.А. Добровольского, В.К. Маслюченка висвітлено науково-педагогічну діяльність відомих математиків Й.Племеля та Г.Гана.

Підсумовуючи, варто зазначити, що більшість із проаналізованих праць підготовлена істориками, педагогами-науковцями і відомими громадськими діячами буковинського краю, які опрацювали значний архівний матеріал чи проживали на вказаній території у відповідний час, та стосується певних сторін освітньої діяльності, кадрового і методичного забезпечення навчальних закладів краю тощо і слугують основою нашого дослідження. Наведена в публікаціях інформація висвітлює окремі періоди історії Буковини і Північної Бесарабії та унеможливлює простежити лише на їх основі ґенезу системи освіти, зокрема математичної освіти і науки, упродовж досліджуваного періоду. Поза увагою залишився і системний підхід щодо вивчення математичних дисциплін, їх співвідношення у різнопрофільних навчальних закладах, аналіз навчально-методичного забезпечення, розвиток математичної науки в краї тощо.

У другому підрозділі „Джерельна база дослідження” зроблено огляд архівних джерел, опублікованих документів і матеріалів.

Джерельну базу дослідження складають документи і матеріали архівних фондів, дані статистичних і періодичних видань та ін. Різноманітні за своїм походженням, інформативністю та характером історичні джерела, що становлять найбільший науковий інтерес для дисертаційного дослідження, перебувають у фондах Державного архіву Чернівецької області: „Буковинська окружна управа” (Ф. 1), „Виконавчий Комітет Буковинського сейму” (Ф. 2), „Буковинська крайова управа” (Ф. 3), „Хотинська повітова земська управа” (Ф. 42), „Хотинська приватна жіноча гімназія Катерини Петрівни Кодряну-Филипової” (Ф. 135), „Хотинське повітове училище” (Ф. 137), „Крайова шкільна рада Буковини в м. Чернівці” (Ф. 211), „Чотирнадцятий окружний шкільний інспекторат Буковини” (Ф. 213), „Чернівецький університет” (Ф. 216), „Інспектор народних училищ Хотинського повіту Бесарабської губернії” (Ф. 219), „Хотинська повітова училищна рада Бесарабської губернії” (Ф. 227), „І-а чоловіча гімназія м. Чернівці” (Ф. 228), „Приватний жіночий ліцей „Ciм'я Маpiї” в м. Чернівці” (Ф. 230), „Учительська семінарія в м. Чернівці” (Ф. 239), „Школа з підготовки вчителів (чоловіча), м. Чернівці” (Ф. 244), „Державний жіночий ліцей „Юлія Хашдеу” м. Хотин Хотинського повіту” (Ф. 276), „Школа з підготовки вчителів (жіноча) „Марія Войкіша”, м. Чернівці” (Ф. 277), „Канцелярія Чернівецького губернатора” (Ф. 283), „Хотинський повітовий відділ Кишинівської єпархіальної училищної ради Бесарабської губернії” (Ф. 375), „Екзаменаційна комісія для кандидатів на вакансії вчителів загальних народних та міщанських шкіл м. Чернівці” (Ф. 390), „Комісія з прийому екзаменів на право викладання в середніх школах м. Чернівці” (Ф. 759), „Сільськогосподарська чоловіча школа (зимове навчання) у комуні Клішківці Хотинського повіту” (Ф. 760), „Чоловічий ліцей „Мареле воєвод Міхай” м. Хотин” (Ф. 844), „Хотинський чоловічий комерційний ліцей, м. Хотин, Хотинського повіту” (Ф. 869), „Чоловіча реміснича школа у комуні Новоселиця Хотинського повіту” (Ф. 871), „Хотинська чоловіча педагогічна школа, м. Хотин” (Ф. 874), „Жіноча індустріальна гімназія, м. Хотин, Хотинського повіту” (Ф. 926), „Чоловічий комерційний ліцей, м. Новоселиця, Хотинського повіту” (Ф. 928), „Чоловіча індустріальна гімназія в м. Новоселиця Хотинського повіту” (Ф. 937), „Чоловіча індустріальна гімназія в м. Хотин Хотинського повіту” (Ф. 939), „Приватна дівоча учительська семінарія „Українська школа” в м. Чернівці” (Ф. 1006), „Чернівецький обласний виконавчий комітет, м. Чернівці” (Ф. Р-3), „Чернівецький державний університет, м. Чернівці” (Ф. Р-82), „Директорат освіти і віровизнань, м. Чернівці” (Ф. Р-497), „Відділ народної освіти виконавчого комітету Чернівецької обласної ради депутатів трудящих” (Ф. Р-763), „Чернівецький обком компартії України” (Ф. 1). Вони дозволили системно дослідити становлення і розвиток національної освіти у краї зазначеного періоду, зокрема математичної, встановити реальний стан математичної освіти і науки у навчальних закладах та забезпеченість останніх навчально-методичною літературою мовою корінних жителів краю.

Іншу велику групу джерел становлять друковані джерела. Значну частину їх складають статистичні довідники; закони, розпорядження і правові акти для системи освіти; Кишинівські Єпархіальні Відомості, щорічні звіти Хотинської земської управи, окремі брошури, присвячені формуванню шкільної мережі, опису становища освіти в Бесарабській губернії, звітам різних братств та благодійних товариств. Вищезгадані матеріали містять багато змістовної інформації про розвиток освіти Буковини і Північної Бесарабії, без якої досліджувати тему було б неможливо.

У процесі дисертаційного дослідження проаналізовано матеріали періодичних видань - газет „Радянська освіта”, „Львівська правда”, „Вільне життя”, „Прикарпатська правда”, „Комсомольський прапор”, „Буковина”, „Радянська Буковина”, „Молодий буковинець” та ін. і журналів „Визвольний шлях”, „Галичина”, „Генеза”, „Математика в школі”, „Радянська школа”, „Сучасність”, „Українознавство”, „Український історичний журнал”, „Український історик” та ін.

Окрему групу джерел склали мемуари сучасників, очевидців, учасників подій та громадських і політичних діячів: Т. Галіпа, І. Карбулицького, М. Кордуби, К. Малицької, О. Поповича, В. Сімовича, С. Смаль-Стоцького, Ю. Федьковича, Л. Ясінчука та ін. При цьому варто враховувати суб'єктивізм таких джерел.

Наявний джерельний матеріал дав можливість відтворити цілісну і неупереджену картину розвитку освіти та науки Буковини і Північної Бесарабії зазначеного періоду, зокрема математичної.

У третьому підрозділі „Теоретико-методологічні основи дослідження” здійснено аналіз мультипарадигмальних основ освітньо-наукового простору України, теоретико-методологічних проблем становлення і розвитку математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії в культурно-історичних, українознавчих та філософських аспектах.

Зазначено, що освіта і наука, як сфери людської діяльності, є складними ієрархічними системами, такими, що визначають напрями соціально-економічного розвитку країни. Зазначена обставина значною мірою пояснює науковий та суспільний інтерес до проблеми розвитку освітньо-наукової сфери. Вказаною проблематикою, як сферою наукових досліджень, плідно займалися В. Андрущенко, В. Ботушанський, В. Бевз, В. Бех, О. Добржанський, А. Зінченко, П. Кононенко, Т. Кононенко, М. Конох, К. Корсак, А. Коцур, В. Кремень, І. Курляк, М. Лукашевич, В. Майборода, Ю. Макар, М. Михальченко, М. Недюха, Д. Пенішкевич, І. Петрюк, М. Романенко, С. Сворак, О. Скідін, В. Скотний, Б. Ступарик, В. Холевчук, А. Ятченко та ін.

У працях указаних вчених висвітлено теоретико-методологічні засади дослідження освітньо-наукової сфери, українська освіта у світовому часопросторі, змістовні та функціональні характеристики освіти, шляхи її реформування, розвиток інноваційного мислення та впровадження нових інформаційних технологій, формування єдиного європейського та світового освітнього простору тощо.

Акцентовано увагу на тому, що, розпочинаючи з другої половини ХХ ст., в історії і методології освіти та науки набув поширення парадигмальний підхід (Г. Бергман, Т. Кун), для якого є характерним спосіб постановки наукових проблем та відповідей на них, аналіз емпіричних даних і досягнення результатів, значущих у пізнавальному плані. Виходячи з цього, освітню парадигму автор характеризує в контексті з'ясування особливостей теоретичних засад змісту діяльності освітніх закладів, їх цілей і завдань, форм, методів і засобів навчання, функцій, що покладаються на суб'єктів та об'єктів навчально-виховного процесу, а також особливості управління навчальними закладами.

Застосування мультипарадигмального підходу в контексті дослідження освітньо-наукового простору дало можливість з'ясувати особливості становлення математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії в контексті синтезу таких підходів: гуманістичного, що спрямований на створення комплексу базових умов, необхідних для повноцінного задоволення освітніх потреб, розвитку і навчання рідною мовою; історичного, що розглядає розвиток математичної освіти і науки в ґенезі, а минуле, теперішнє і майбутнє - у єдності; культурологічного, що досліджує процес формування особистісних якостей людини; міждисциплінарного, який дозволяє опертися на знання суміжних галузей науки - історії, етнології, педагогіки, психології, соціології, філософії тощо, ґрунтовно дослідити явище, що вивчається в контексті соціальних процесів; системного, що дало можливість розглядати об'єкт дослідження в єдності його змістовних, структурних та функціональних характеристик, системних зв'язків; українознавчого, що стосується системи цінностей та інтегративних знань про Україну, українство як етнокультурну, духовно-господарську, геополітичну цілісну реальність у часовопросторовій взаємозалежності полікультурного простору тощо.

У розділі ІІ „Особливості формування та розвитку математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії (середина ХIХ - 40-ві роки ХХ ст.)” проаналізовано передумови та досліджено модерний етап становлення і розвитку математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії наприкінці ХIХ - першої половини ХХ ст. в українознавчому вимірі й висвітлено вектори математичних наукових досліджень.

У підрозділі 2.1 „Передумови становлення математичної освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії” наведено інформацію з історії краю, статистичні дані про навчальні заклади, акцентовано увагу на формуванні неперервної системи освіти і науки Буковини та Північної Бесарабії, особливостях національного складу населення та його освіченості, а також проблемах формування національної освіти. Встановлено, що формування і розвиток освіти Буковини наприкінці ХVІІІ - початку ХІХ ст. були зумовлені низкою суспільно-політичних, економічних і освітньо-культурних передумов, основними з яких є: суспільно-політичні - приєднання Буковини до Австрії започаткувало налагодження економічних, політичних і культурних зв'язків з іншими країнами Європи; умови конституційної монархії забезпечували можливість національно-культурного розвитку всім національностям краю; усвідомлення корінними жителями краю національної самоідентичності призвело до появи національних навчальних закладів; економічні - розвиток капіталістичних відносин у краї сприяв зростанню потреб у кваліфікованих фахівцях, формуванню національної інтелігенції; освітньо-культурні - діяльність культурно-освітніх товариств Буковини та фінансова підтримка ними приватного сектору освіти; розвиток політичної та педагогічної періодики, видання підручників та художньої літератури для дітей і молоді; культурно-освітня діяльність відомих буковинських професорів О. Поповича, А. Пумнула, В. Симовича, С. Смаль-Стоцького, К. Тумліржа та ін.; високий рівень розвитку народної освіти як основи для діяльності інших навчальних закладів, зокрема вищих.

Зазначено, що низький рівень економічного розвитку краю та неусвідомлення корінними жителями важливості освіти призвели до онімечення Буковини та русифікації Північної Бесарабії упродовж ХІХ - початку ХХ ст. Крім того, значних утисків зазнало українське шкільництво з боку римо-католицької консисторії за часів приєднання краю до складу Галичини. На той час всі православні народні школи було реорганізовано в римо-католицькі та переведено на німецьку, румунську і польську мови навчання. Якщо в 1792 році в краї діяло 32 народні школи і планували відкрити ще 28, то в 1793 році їх стало лише 15. Проти такої полонізації й окатоличення шкіл виступили православна церква і населення краю, відкриваючи за власні кошти при церквах українські школи. Лише з наданням Буковині в 1849 р. адміністративної автономії і розвиток промисловості та налагодження зв'язків з іншими „коронними” землями монархії сприяли поліпшенню культурно-освітнього рівня в краї у 1864-1914 рр. Українці Північної Бесарабії не проявляли ініціативи щодо відкриття україномовних навчальних закладів, чого не можна сказати про єврейське населення краю і частково молдавське.

Аналіз специфіки культурно-історичного та освітніх процесів у краї наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. показав, що саме тоді було сформовано зразки європейського культурного буття та освіти й утверджувалися організаційні форми, в яких вони здійснювалися, а в центрі уваги освітнього процесу стали питання про урізноманітнення типів навчальних закладів та розбудови національної системи освіти, змісту і методів навчання з метою врахування інтересів і нахилів підростаючого покоління та реальних потреб суспільства, забезпечення наступності змісту й вимог між початковими, середніми та вищими навчальними закладами.

Досліджено, що за часів перебування краю у складі королівської Румунії було повністю знищено досягнуту за австрійських часів україномовну систему освіти. Якщо в 20-х роках ХХ ст. в краї було 219 україномовних навчальних закладів, то в 1927 р. - жодного. Загалом, система освіти була наближеною до європейської і дістала подальший розвиток як початкова і середня, так і вища освіти. При цьому збільшилася кількість корінних жителів (переважно румуни), які здобували вищу освіту. Зокрема, в 1938/1939 н. р. серед 2630 студентів румуни складали 83,4 %, євреї - 7,2 %, німці - 3,9 %, українці - 2,9 %, поляки - 1,7 % та інші національності - 2,6 %.