Середньовічні цивілізації Західної, Центральної та Південно-Східної Європи: досвід досліджень в українських землях Російської імперії (1804 – перша половина 1880-х рр.)

Складною ситуація з кадрами медієвістів була в Університеті Св. Володимира (1834). З 1864 по 1875 університет залишили за власним бажанням чи були звільнені: В. Я. Шульгін (1864), М. Д. Іванишев (1865), О. І. Ставровський (1866), В. Г. Авсеєнко (1866), В. О. Більбасов (1871), М. П. Драгоманов (1875). Є всі підстави говорити про локальніші, ніж у Харківському університеті, успіхи київських медієвістів (В. А. Більбасов, М. Ф. Владимирський-Буданов, В. С. Іконніков тощо) до 1870-х рр. Проте поява в 1870 - на початку 1880-х рр.. на кафедрі загальної історії Ф. Я. Фортинського й І. В. Лучицького, на кафедрі слов'янської філології О. О. Котляревського й Т. Д. Флоринського, на кафедрі церковної історії П. О. Терновського забезпечила незворотність поступального розвитку медієвістики.

Дуже болісно кадрові проблеми виявлялися в Новоросійському університеті (1865). Особливо невдалим для одеської медієвістики став 1876/1877 навч. р., коли подали у відставку В. І. Григорович і Р. В. Орбинський, помер М. П. Смирнов, був забалотований і виведений за штат В. Н. Юргевич. Тривалий час залишалися вакантними кафедри загальної історії, церковної історії, історії слов'янських законодавств, міжнародного права. Очоливши в 1874 р. кафедру загальної історії Ф. І. Успенський поставив візантиністику на небувалу в Україні висоту, проте в тіні її залишилося вивчення західноєвропейського середньовіччя. Але найбільшу активність виявили одеські фахівці в галузі слов'янського середньовіччя (Ф. І. Леонтович, В. І. Григорович, після його смерті - О. О. Кочубинський).

У зв'язку з тим, що Ніжинський історико-філологічний інститут був відкритий тільки в 1875 р., у перше десятиліття його існування вакансії на кафедрах загальної історії і слов'яно-російської філології заповнювали через запрошення фахівців з інших вузів. Переважно слов'янське середньовіччя склало актив медієвістики Ніжинського історико-філологічного інституту в короткий період після його відкриття. Це було пов'язано, насамперед, з діяльністю А. С. Будиловича.

Специфічна спрямованість Київської духовної академії (КДА) (1819) визначила розвиток медієвістики церковно-історичного напряму. Ці дослідження базувалися на візантійському (П. О. Терновський) і слов'янському (О. Д. Воронов, І. І. Малишевський), меншою мірою - на західноєвропейському матеріалі (В. Ф. Певницький). Серед підготовлених у КДА вчених, що зверталися у своїй творчості до окремих аспектів середньовіччя - О. М. Новицький, В. Ф. Певницький, І. І. Малишевський, М. І. Петров та ін. Проте найвідоміші медієвісти КДА - О. Д. Воронов і П. О. Терновський - не були її випускниками. Незважаючи на більший, ніж у світських вузах, консерватизм і очевидну антизахідну спрямованість вивчень, КДА органічно вписувалася в медієвістику України і взагалі Російської імперії.

Серед трьох науково-історичних товариств найбільший внесок у вивчення середньовіччя зробило Одеське товариство історії і стародавностей (ОТІС) (1839). Його значення полягає в накопиченні й осмисленні відомостей про італійські й візантійські володіння в Криму, організації охоронних заходів і розкопок, публікації окремих артефактів, переважно в галузі нумізматики та сфрагістики, а також перекладах деяких генуезьких і візантійських джерел щодо Північного Причорномор'я. ОТІС опублікувало на сторінках своїх «Записок» більше 30 праць з історії середніх віків. В Історичному товаристві Нестора-літописця в Києві (ІТНЛ) (1873) вивчали переважно вітчизняну історію, проте, в 25 доповідях медієвістів розглядалися окремі середньовічні джерела, новітні досягнення зарубіжної медієвістики, деякі аспекти польсько-російських і польсько-українських відносин. На відміну від ОТІС та ІТНЛ, Харківське історико-філологічне товариство (1877) до середини 1890-х рр. реального внеску у вивчення зарубіжного середньовіччя не зробило (лише 5 доповідей). Усі три товариства очолювали вчені, що залишили помітний слід у медієвістиці (М. Н. Мурзакевич, В. Н. Юргевич, О. О. Котляревський, В. С. Іконніков, В. К. Надлер).

У третьому розділі - «Середньовіччя та його цивілізації: теоретичні аспекти проблеми» - зазначається, що дослідження медієвістів України проводилися з урахуванням досягнень цивіліографії і при цьому істотно впливали на неї. З огляду на це в розділі послідовно розглянуті: 1) трактування медієвістами сутності середньовіччя та його ролі у всесвітньо-історичному процесі; 2) запропоновані на основі цих трактувань цивілізаційні моделі.

Трактування медієвістами України сутності історії середніх віків, характеристика головних елементів цієї епохи, з'ясування ролі і місця середньовіччя у всесвітньо-історичному процесі були апріорно як загальними, так і різними. Хоча деякі вчені, наприклад, В. Ф. Цих і І. І. Срезневський, вважали поділ загальної історії на стародавню, середню і нову неприпустимим, подібні експерименти пропонувалися лише в 1830-і рр. Медієвісти України відповідно до західноєвропейської традиції звичайно обмежували хронологічні рамки середньовіччя V-XV ст. з деякими спробами розширеного відступу не тільки від нижньої, але і від верхньої їхньої грані.

Періодизаційні побудови середньовіччя в працях медієвістів відрізнялися набагато більшим плюралізмом думок, проте в основі періодизацій звичайно були глобальні політичні події. Незважаючи на традиційну для праць першої половини XIX ст. репутацію середньовіччя як епохи варварства і неуцтва, спостерігається поступовий відхід від подібних дискримінаційних трактувань. У другий і особливо третій періоди медієвістики середні віки все частіше зображуються як перша, початкова стадія історії нового світу, пролог сучасного європеїзму. Головними домінантами середньовічної епохи найчастіше позначали феодалізм, Церкву, що відіграла важливу роль у згуртуванні Європи і гуманізації суспільства, а також рицарство як соціокультурний феномен. Відзначимо порівняно раннє позначення медієвістами України не тільки політико-правових, але й соціально-економічних ознак феодальної системи, їх звертання до окремих аспектів торгово-промислового розвитку міст і поземельних відносин (І. Ф. Тимковський, І. О. Сливицький, Ф. Я. Фортинський). Проте серед складових цієї системи в цілому домінували політична роздробленість і боротьба проти центральної влади. Розробка поняття феодалізм велася, насамперед, на західноєвропейському матеріалі, оскільки медієвісти України вважали, що в слов'янські землі він був привнесений іззовні.

Цивілізаційні моделі, запропоновані медієвістами України, стали природним відображенням дискусій сучасників про місце Російської імперії і її народів у Європі та світі. В питанні про сутність цивілізації медієвісти надавали величезного значення релігійно-національному фактору. Ця абсолютизація багато в чому пояснювала визнання ними відсутності в середні віки єдиної світової та європейської цивілізації. Незважаючи на значні теоретичні запозичення в західноєвропейських авторів, насамперед, у Ф. Гізо, О. Конта, Г. Т. Бокля та ін., у цілому цивілізаційні підходи медієвістів України були витримані в антизахідному дусі. Найчастіше це було гіпертрофованою відповіддю на ігнорування західною наукою факту значного впливу слов'янства на історію середньовічної Європи. Західній цивілізації медієвісти України звичайно приписували споконвічну агресивність, недостатньо щиру релігійність, прагнення насильно підкорити собі слов'янський світ і Візантію. У деяких працях набула поширення теза про те, що навіть турецьке панування - менше зло для греків і слов'ян, ніж влада латинського Заходу. При цьому вплив Візантії, слов'янства, частково, мусульманського Сходу на культуру, науку, освіту, юстицію Західної Європи, як правило, визнавали позитивним. Багатьом медієвістам України була властива концептуальна ідеалізація згуртованості греко-православно-слов'янського світу, незважаючи на протиріччя ідеї горезвісної слов'янської єдності, що руйнується не тільки ззовні - Заходом, але і зсередини - «Іудою слов'янства» - Польщею. Важливе значення в тональності цивілізаційних оцінок мала прихильність медієвістів України до тіого чи іншого боку загальноросійського ідейного протистояння між слов'янофілами і західниками. Проте більша затребуваність антизахідницьких ідей визначила і численність їх носіїв. Цей розподіл уносив важливі корективи в побудову ними моделей міжцивілізаційного співіснування, апріорно відкидаючи цивілізаційний універсалізм.

Як завдяки західній науці, так і всупереч їй медієвісти України поділяли деякі спірні і відверто помилкові концепції. Серед них - європоцентризм і поділ народів на «історичні» та «неісторичні».

У четвертому розділі - «Вивчення середньовічної історії країн Західної Європи» - з'ясовано, що зростанню інтересу до Заходу сприяли ідейні суперечки, активне залучення до викладання іноземних професорів, суспільно-політична дійсність, основним змістом якої став перехід від феодального до буржуазного суспільства.

Найуспішнішим слід вважати досвід вивчення медієвістами України проблем середньовічної історії Німеччини. Частково цієї теми торкалися вже вчені першої третини XIX ст. (А. А. Дегуров, В. Ф. Цих), але головні результати історичної германістики стали основою п'яти докторських дисертацій - О. І. Палюмбецького (особливості системи судових доказів у германському праві), В. К. Надлера (державна діяльність Адальберта Бременського), В. О. Більбасова (боротьба прихильників імператора Фрідріха II зі ставлеником папського Рима Генріхом IV Распе), Ф. Я. Фортинського (історія вендських міст Ганзи до 1370 р.). М. Н. Петров, поряд з відомим нарисом з історії Великої селянської війни в Німеччині, підготував першу в Росії докторську дисертацію з історіографіі Німеччини, Франції, Англії, частина якої присвячена стану сучасної йому німецької медієвістики.

Дослідженням з історії середньовічної Франції властиві більш виражені етатистські доктрини. В них частіше зверталися до аналізу різноманітних аспектів діяльності держави, її політичних, правових, фіскальних структур (А. М. Стоянов), зовнішньої політики (В. Г. Авсєєнко), видатних особистостей і боротьби з феодальним сепаратизмом (М. Н. Петров). Навіть у працях з історії французької Реформації і громадянських воєн - основного активу серед досліджень з історії Франції - тема боротьби централізованої держави, як одного з учасників конфлікту, із сепаратистськи налаштованими відцентровими («реакційними») силами суспільства була, по суті, ключовою (І. В. Лучицький). Інший важливий напрям досліджень - аналіз стану французької медієвістики, як у цілому (М. Н. Петров), так і окремих видатних її представників - Ж. Мишлє (В. Г. Авсєєнко) і Н. Д. Фюстеля де Куланжа (Ф. Я. Фортинський).

Проблеми середньовічної Англії найчастіше спричиняли пошук історичних аналогій: історія адвокатури (А. М. Стоянов), історія англосаксонської громади (І. П. Сокальський, Ф. І. Успенський). Важливим є й джерелознавчий аспект досліджень з історії Англії навіть у біографічних нарисах: діяльність Альфреда Великого (О. П. Рославський-Петровський), Томаса Мора (В. Г. Авсєєнко), Матфея Паризького (В. О. Більбасов). Підкреслювався зв'язок англійської науки, суспільної думки і Реформації з революцією XVII ст. (О. Р. Орбінський). Рідше вивчалися досягнення сучасної англійської історіографії, незважаючи на досить ранні і дуже успішні звертання до цієї теми (М. М. Лунін, М. Н. Петров).

Історія середньовічної Італії вивчалася у двох великих тематичних напрямах: роботи з історії зовнішньої і колоніальної політики італійських морських республік; роботи з внутрішньополітичної, соціальної, церковної, культурної історії держав Апеннінського півострова. Саме в працях з італійської тематики вперше почали використовувати не тільки письмові, але й епіграфічні, археологічні, нумізматичні джерела. Найпомітніших результатів у вивченні історії Італії досягли М. Н. Мурзакевич (історія генуезьких поселень у Криму), В. Н. Юргевич (генуезька епіграфіка і нумізматика, публікація генуезьких джерел), М. Н. Петров (реформаторська діяльність Савонароли), В. П. Бузескул (антипапський виступ Арнольда Брешианського), В. Ф. Певницький (гомілетика папи Григорія I Двоєслова).

Окремі звертання до історії середньовічної Іспанії здійснювалися в Україні ще до публікації монографій першого медієвіста-іспаніста Російської імперії В. К. Піскорського. Причини занепаду абсолютистської Іспанії як гегемона Європи стали питанням, що викликало стійкий інтерес учених. Іншою тенденцією стала критика медієвістами зовнішньополітичних і колоніальних акцій Іспанії, обмеження нею волі власних підданих. Найбільший внесок в історичну іспаністику зробили М. Н. Петров (правління Філіппа II і ліквідація ним вольностей Арагона), І. В. Лучицький (наукове обґрунтування поширення громади в іспанському селі), М. М. Любович (іспано-нідерландські відносини другої половини XVI ст. і роль Марнікса Сент-Альдегонда в боротьбі проти панування Іспанії). Деякі аспекти іспанської історії розглядалися в дисертаціях з історії міжнародних відносин і права (І. О. Сливицький, Д. І. Каченовський).

Головна прогресивна тенденція у творчості дослідників західноєвропейського середньовіччя - стійкий інтерес до проблем внутрішньої історії. Постійно розширювалася джерельна база досліджень. Проблемно-країнознавчою традицією стало звертання до історії Італії й Іспанії, головним чином, у контексті зовнішньої і колоніальної політики, до історії Німеччини, Франції, Англії - у вивченні перш за все внутрішньополітичної і соціально-економічної тематики. На тлі загальноросійської медієвістики вчені України поступалися за якістю і кількістю досліджень з внутрішньої історії Італії, частково Англії, перевершували своїх колег в інтенсивності вивчення колоніальної політики держав Апеннінського півострова і соціально-економічних проблем Німеччини, і перебували з ними на однаковому рівні у вивченні історії Франції й Іспанії.

У п'ятому розділі - «Дослідження з історії слов'янського середньовіччя» - зазначено, що затвердження за університетським статутом 1835 р. кафедр слов'янської філології, культурно-національне Відродження і політичні події (польські повстання 1830-1831 і 1863 рр., європейські революції 1848-1849 рр., Східна криза, особливо російсько-турецька війна 1877-1878 рр.) зумовили зростання інтересу до історії слов'ян.

Дослідження вчених України з історії давніх, поморських і полабських слов'ян яскраво відбивали ідеї слов'янської взаємності, протилежності історичних доль слов'янського і німецького світу. Поступово виявилася тенденція до відмови від ідеалізації суспільно-політичного ладу полабських і поморських слов'ян. Для розуміння минулого полабських і поморських слов'ян ключову цінність являють роботи Ф. Я. Фортинського й О. Д. Воронова. Основні досягнення в розробці проблем історії давніх слов'ян пов'язані з діяльністю І. І. Срезневського (особливості слов'янського язичеського богослужіння).

Вивчення історії середньовічної Польщі зазнало найбільшого впливу політичної кон'юнктури. Прояви інтересу до польського минулого в більшості випадків були пов'язані зі звертаннями до вітчизняної тематики. Головна тенденція полоністики в Україні - пошук доказів нежиттєздатності середньовічної Польської держави, виправдання втрати нею незалежності. Поряд з окремими звертаннями до середньовічної історії Польщі П. П. Гулака-Артемовського, М. О. Максимовича, М. Д. Іванишева, О. П. Зерніна, М. Д. Дашкевича, були написані фундаментальні монографічні дослідження: М. П. Смирнова (причини, процес і наслідки створення міждержавної Кревської унії), М. Ф. Владимирського-Буданова (поширення в Польщі німецького права та його вплив на ослаблення королівської влади і фінансової системи країни), М. М. Любовича (економічні і соціально-політичні причини Реформації в Польщі, як результат боротьби шляхти з духівництвом), І. О. Лінниченка (польсько-руські зв'язки в IX-XII ст. у сфері зовнішньої політики, економіки, культури).

Учені України першими в Російській імперії написали праці з середньовічної історії й історіографії Чехії. Головними проблемами, що викликали їхній стійкий інтерес, були: стан чеської медієвістики (І. І. Срезневський, М. П. Задерацький), особливості чеського права (М. Д. Іванишев), критика життя і діяльності канонізованих ієрархів чеської католицької Церкви (А. С. Будилович), гуситський рух (В. К. Надлер, О. Ф. Вертеловський, В. О. Більбасов), боротьба чехів за релігійну, національну і політичну волю в XV - початку XVII ст. (П. О. Лавровський, О. О. Кочубинський). Некритичне ставлення до творчості чеських істориків поступово змінюється першими спробами критики сфальсифікованих Краледворського і Зеленогорського рукописів. У працях з історії гусизму підкреслювалася закономірність виступів проти зловживань католицької Церкви, але панувала слов'янофільська точка зору про те, що гуситський рух був споконвічним прагненням чехів повернутися в лоно православ'я.

Пік досліджень з історії південних слов'ян у зв'язку зі Східною кризою припав на другу половину 70 - першу половину 80-х рр. Основна увага авторів зосереджувалася на зовнішньополітичних аспектах, переважно на зіткненнях південних слов'ян, насамперед болгар, з Візантією в Х-XIII ст. Успіхи цих вивчень М. С. Дринова і Ф. І. Успенського особливо помітні на тлі ранніх, епізодичних звертань до середньовічної болгарської тематики М. Н. Мурзакевича, І. І. Срезневського і більш пізніх публікацій єпископа Порфирія, Т. Д. Флоринського, П. К. Бруна. Дослідження сербського середньовіччя зводилися, в основному, до джерелознавчих і науково-популярних публікацій М. Н. Мурзакевича, П. О. Лавровського, А. С. Будиловича. Вивчення хорватського середньовіччя не залежало від політичної кон'юнктури і здійснювалося переважно істориками права: Ф. І. Леонтовичем (державний устрій Дубровника і хорвато-далматинське законодавство X-XIII ст.), М. Ф. Владимирським-Будановим (аналіз текстів законника Кастви і Вепринського закону) та ін.

Вивчення кирило-мефодіївської проблеми було зумовлено перш за все тисячолітніми ювілеями слов'янських першовчителів. Інша особливість - зображення проповідницької і культурно-освітньої діяльності Кирила і Мефодія в контексті цивілізаційного протистояння східно-православно-слов'янського і західно-католицького світу, гостра полемічна спрямованість праць. Першими історико-філологічну розробку Кирило-Мефодіани в Україні розпочали О. М. Новицький і К. П. Зеленецький. Основний внесок у вивчення кирило-мефодієвської проблеми зробили І. В. Платонов, П. О. Лавровський, І. І. Малишевський. Окрему групу праць складали капітальні джерелознавчі дослідження (В. О. Більбасов, О. Д. Воронов). Ці публікації мають комплексний інтерес для слов'янознавства, візантиністики, церковної історії, історії культури.

Головними напрямами досліджень з історії слов'янського середньовіччя стало вивчення політичної, переважно зовнішньополітичної, правової і церковної історії зарубіжних слов'янських країн. Проте полоністи, богемісти, фахівці південнослов'янських вивчень були не тільки істориками, але й філологами. Це обмежувало їх звертання до історичної тематики. На тлі загальноросійської медієвістики славісти України випереджали своїх колег у дослідженні історії давньослов'янської релігії, а також історії Польщі, знаходилися на одному рівні з ними у вивченні середньовічного минулого Чехії, Болгарії, Хорватії, але поступалися у звертаннях до історії інших зарубіжних слов'янських народів.

У шостому розділі - «Візантинознавчі дослідження» - йдеться про те, що візантиністика в Україні в 1804 - першій половині 1860-х рр. мала істотні відмінності від наступного періоду. Ранні роботи, у яких автори частково торкалися проблеми візантійської історії, були створені уже в перші роки існування Харківського університету (І. Ф. Тимковський, І. М. Ланг, Х. В. Роммель, А. А. Дегуров). Порушена в них тема впливу римсько-візантійського права і культури на країни та народи Європи стане однією з провідних. Перше монографічне дослідження, в якому ця тема знайшла досить повне відображення - магістерська дисертація П. О. Лавровського. У ній переконливо доведено вплив візантійських оригіналів на форму і структуру русько-візантійських договорів Х ст. Інша група досліджень - краєзнавчі праці з історії тих територій України, що свого часу перебували у складі Візантії. У зазначених працях домінував аналіз речових пам'яток. Ці дослідження започаткувала творчість П. І. Кеппена, який навів топографічні й археологічні відомості про південний Крим, а також З. А. Аркаса й М. Н. Мурзакевича. Важливе значення мали розпочаті в 1827 р. археологічні розкопки візантійських шарів Херсонеса. Третя група досліджень присвячена внутрішньополітичній і церковній історії Візантії. Праці з цієї тематики особливо численні і різноманітні - від вивчення діяльності візантійських правителів Юстиніана і Феодори (Р. В. Орбинський), Василя I, Костянтина VII Багрянородного і патріарха Фотія (О. П. Зернін) до з'ясування догматичних особливостей греко-православної Церкви й особливостей її боротьби з єресями (В. Ф. Певницький, В. І. Добротворський).

У 1865-1885 рр. розвиток візантиністики в Україні виходить на якісно новий рівень. Методологічною основою багатьох досліджень стає позитивізм, який істотно посилив інтерес учених до проблем внутрішньої, насамперед соціально-економічної історії Ромейської імперії. Ця еволюція проблематики досліджень супроводжувалася значним скороченням кількості праць з історії Візантійської церкви. Більш пильна увага вчених приділялася стану різних соціальних груп навіть у працях із зовнішньополітичної історії Візантії. У роботах як із внутрішньої, так і з зовнішньополітичної історії Візантії підкреслювалося величезне значення слов'янського фактора. Ще однією тенденцією візантиністики цього періоду є спроба розглядати синхронність історичних процесів на Балканах і в Західній Європі. Спостерігається відмова істориків від концепції Е. Гіббона про занепадницьку сутність тисячолітнього розвитку Візантії. Найбільший внесок у дослідження різних проблем Візантії зробили В. І. Григорович (спроби показати місії візантійської церкви на окраїнах імперії та її взаємини із сусідами), Ф. І. Успенський (творча спадщина Нікіти й Михайла Хоніатів, поземельні відносини і сутність пронії, візантійсько-болгарські відносини в XII-XIII ст.), Н. П. Кондаков (візантійське мистецтво й іконографія), П. О. Терновський (проблеми візантійського впливу на Русь у науковій сфері, греко-східна Церква в епоху вселенських соборів), В. С. Іконніков (форми й етапи культурно-конфесіонального і політичного впливу Візантії на Русь), В. К. Надлер (значення партій цирку в правління Юстиніана I). Інтенсивнішими стають і розкопки візантійських шарів Херсонеса, які в 1876-1884 рр. здійснюються під «наглядом» ОТІС.

Незважаючи на те, що візантинознавча спеціалізація остаточно склалася лише в 1870-х рр., а очевидні успіхи у вивченні історії Візантії не привели до створення в університетах Харкова і Києва власних шкіл візантиністики, самі ці успіхи, а також наявність таких шкіл у Новоросійському університеті і Київській духовній академії створили сприятливі умови для подальших візантинознавчих досліджень в Україні.

Головні результати дисертаційного дослідження викладені у висновках:

Перший (ранній) етап медієвістики в Україні (1804 - перша половина 1880-х рр.) складається з трьох періодів її розвитку: 1) трансверсивний (транзитивний) (1804 - середина 1830-х рр.); 2) аверсивний (середина 1830 - середина 1860-х рр.); 3) конверсивний (середина 1860 - середина 1880-х рр.).

Центрами медієвістики в Україні стали три університети - Харківський (1804), Св. Володимира в Києві (1834), Новоросійський в Одесі (1865), а також Історико-філологічний інститут князя Безбородька в Ніжині (1875), Київська духовна академія (1819) і три науково-історичні товариства - Одеське товариство історії і стародавностей (1839), Історичне товариство Нестора-літописця в Києві (1873), Харківське історико-філологічне товариство (1877). Найбільша наукова продуктивність властива університетам Харкова та Києва, у кожному з яких було видано більше 130 праць з історії зарубіжного середньовіччя.

На характер, напрями і специфіку робіт істотно впливла суспільно-політична ситуація в країні й за рубежем, а історіософські системи медієвістів України найбільшою мірою зазнали впливу західних концепцій. У своїх періодизаційних побудовах учені України рідко і незначно виходили за хронологічні межі історії середніх віків, визначені західною і загальноросійською медієвістикою (V-XV ст.). Більший плюралізм думок виявився при зображенні ними характерних ознак середньовіччя. Найчастіше «основами середньої історії» медієвісти України, у контексті європейської науки, вважали феодалізм, католицьку Церкву, а також рицарство як соціокультурний епохальний феномен. У питанні про генезис феодалізму переважали германістична теорія і теорія синтезу.

Найважливіша особливість медієвістики України - наполегливий пошук, по суті, усіма її вченими доказів цивілізаційних розбіжностей Заходу й інших регіонів світу. Факт існування єдиної європейської та світової цивілізації заперечувався. Незважаючи на властивий більшості вчених європоцентризм і деяке поширення антинаукової теорії про «історичні» й «неісторичні» народи, Західний світ звичайно протиставлявся як Слов'янському світу, так і Візантії.

Ключові висновки медієвістів України в цілому відповідали змісту проаналізованих у дисертації середньовічних наративних джерел. Це свідчило про об'єктивність і науковість їхніх підходів до джерельного матеріалу. Серед розбіжностей відзначимо такі аспекти: середньовічні автори в основному не приділяли належної уваги подіям 476 р., що трактувалися медієвістами як початок середньовіччя; середньовічні автори демонстрували, зазвичай, не властивий медієвістам України зневажливий, класовий підхід до народу, який часто іменували «набродом» і «черню»; середньовічні автори, на відміну від медієвістів, значно більшою мірою звеличували заслуги державних діячів; візантійські хроністи критичніше оцінювали діяльність своїх правителів, ніж західноєвропейські і слов'янські, в той час як медієвісти України частіше критикували західних державних діячів; на відміну від медієвістів, середньовічні автори, по суті, до самого падіння Константинополя в 1204 р. не надавали особливого значення цивілізаційним розбіжностям Заходу і Візантії, а кращі візантійські хроністи - сучасники схизми - не вважали за необхідне писати про неї.

Цивілізаційні моделі багато в чому впливали на формування країнознавчих інтересів медієвістів. Водночас сама країнознавча спеціалізація не стала поширеним явищем навіть у третій період розвитку медієвістики. Найбільше досліджені країни у творчості медієвістів України - Німеччина, Франція, Візантія, Польща, Чехія, Болгарія, італійські колонії. Менш масштабних успіхів учені досягли, звертаючись до історії Англії, Іспанії, Хорватії, Сербії.

Одна з ключових ознак медієвістики України - формування окремих напрямів досліджень. Ці напрями відрізнялися один від одного не в географічному, а в проблемно-тематичному аспекті, у виборі наукового інструментарію, підходах до пріоритетного значення певної групи джерел. Зазначеними напрямами в Україні, як і в європейській медієвістиці, були політичний, церковно-історичний, соціально-економічний, правовий, культурологічний.

У межах політичного напряму, як традиційного напряму європейських досліджень, розроблялося пріоритетне коло питань, пов'язаних переважно з історією міжнародних зіткнень, формуванням і розвитком окремих країн, державною діяльністю їх найвидатніших представників. Особливо популярним у працях представників політичного напряму був зовнішній вектор розвитку описуваних ними держав. Це однаковою мірою властиво й славістам, й візантиністам, й дослідникам минулого західноєвропейських країн. Частина таких праць присвячена історії польсько-руських і польсько-українських зв'язків. Особливу групу досліджень представників політичного напряму складають праці з історії колоніалізму, зокрема з історії італійських колоній у Криму.

Другий напрям досліджень з історії середніх віків - правовий напрям. Його представникам в Україні було властиво: широке застосування порівняльного методу у вивченні правових інститутів у різних народів, «історизм» більшості вчених-юристів, значна масштабність охоплених ними проблем. Дослідження вчених правового напряму проводилися здебільшого на слов'янському і західноєвропейському матеріалі. Звертання до візантійського права були менш масштабнішими.

Принципово новим напрямом вітчизняної і європейської медієвістики XIX ст. став соціально-економічний напрям. Існуюча в науці теза про відносно пізнє його виникнення в Російській імперії уявляється вразливою у зв'язку з тим, що вже з 1810 по 1841 р. в Україні тричі публікували праці, автори яких зверталися до аналізу поземельних відносин, історії європейської торгівлі, системи протекціонізму. Окрему групу праць представників соціально-економічного напряму складали дослідження з історії Реформації. Авторам цих праць властивий принципово новий погляд на Реформацію, як на широкий суспільний рух, який хоча і розгортається під релігійними прапорами, є результатом економічних і соціально-політичних протиріч.

Не був єдиним і церковно-історичний напрям. Зазначена дефініція відбиває не стільки зміст, скільки предмет досліджень, до якого вчені зверталися з апріорно різних позицій. Поряд з гуситологами з їх переважно слов'янофільською тезою про споконвічну боротьбу слов'янського і германсько-католицького начал до цього напряму належать автори історико-богословських праць з гомілетики, патристики, історії церкви. Проміжне положення між церковно-історичним і культурологічним напрямами займають численні дослідження з кирило-мефодіївської проблеми. Традиційно проповідницька і культосвітня діяльність Кирила і Мефодія зображувалася в контексті цивілізаційного протистояння православно-слов'янського і західно-католицького світу.

Дослідження, присвячені культурі, науці, освіті поза кирило-мефодіївською проблематикою, були в цілому нечисленними. Як правило, вони присвячені аналізу культурно-конфесійного впливу Візантії на Русь, візантійському мистецтву, історії математики, історії філософії. Висока культурна місія Візантії, що благотворно впливала на сусідні слов'янські народи та на країни Західної Європи, - основна концептуальна лінія цих праць.

Особливо успішними були джерелознавчі досягнення медієвістів України. Поряд з письмовими джерелами, як основними, використовувалися, хоча й обмежено, археологічні, лінгвістичні, нумізматичні, епіграфічні. Постійне розширення джерельної бази доповнювалося виданням текстів, насамперед слов'янських і візантійських, і капітальними джерелознавчими працями, зокрема докторськими дисертаціями.

В окремий напрям досліджень оформляється історія історичної науки. Саме в Україні була опублікована перша в Російській імперії узагальнююча праця М. Н. Петрова з історіографії Німеччини, Франції, Англії. Значну частину історіографічних досягнень медієвістів України складають публікації рецензій, у яких критично відображена історія французької, німецької і зарубіжної слов'янської медієвістики. Важливе значення мали і перші вітчизняні бібліографічні збірники зі слов'янського права Ф. І. Леонтовича і візантійської церкви IV-IX ст. П. О. Терновського.

На ранньому етапі розвитку медієвістики в Україні був закладений міцний фундамент подальших досліджень. До середини 1880-х рр. вчені Україні захистили 20 докторських та 15 магістерських дисертацій з історії західноєвропейського, слов'янського і візантійського середньовіччя. Водночас медієвістика жодною мірою не була «чистою наукою». Історичні ідеї медієвістів часто наділялися в лати не тільки для наукової, але і для суспільно-політичної боротьби. Вони містили ключову посилку про закономірне протистояння один одному не тільки окремих станів чи особистостей, але й народів, країн, конфесій, і як результат - цивілізацій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Індивідуальна монографія:

1. Лиман С. И. Идеи в латах: Запад или Восток? Средневековье в оценках медиевистов Украины (1804 - первая половина 1880-х гг.) / С. И. Лиман. - Х. : ХГАК, 2009. - 688 с.

Рецензії:

Войтович Л. В. [Рец.] / Л. В. Войтович // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2009. - Вип. 25. - С. 178-183; Чувпило А. А. Трещина на компасе истории : шрам средневековья или позднейший бутафорский декор? [Рец.] / А. А. Чувпило // Східний світ. - 2009. - №3. - С. 208-211.

Навчальні посібники:

2. Історія західних та південних слов'ян (з давніх часів до ХХ ст.) : курс лекцій ; [за ред. В. І. Ярового]. - К.: Либідь, 2001. - 632 с. (У співавторстві з В. І. Яровим, І. І. Ілюшиним, П. М. Рудяковим, В. П. Шумило, авторський обсяг 4,3 д.а).

3. Історія зарубіжних слов'ян : програма та навч.-метод. матеріали. - Х. : ХДАК, 2004. - 45 с.

4. Історія середніх віків : програма та навч.-метод. матеріали. - Х.: ХДАК, 2004. - 50 с. (У співавторстві з С. Б. Сорочаном, авторський обсяг 1,5 д.а).

5. Історія середніх віків : навч.-метод. посіб. - Х. : ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006. - 128 с. (У співавторстві з С. В. Д'ячковим, С. Б. Сорочаном, авторський обсяг 1,5 д.а).

Статті:

6. Лиман С. І. З історії німецької діаспори в Харкові у XIX ст.: проф. В. К.Надлер / С. І. Лиман // Схід-Захід. - Х., 1999. - Вип. 2. - С. 131-146.

7. Лиман С. І. Проблеми німецької історії та історіографії в працях харківських медієвістів у 1805-1885 рр. / С. І. Лиман // Вісник Чернігівськ. держ. педагогіч. ун-ту. - 2002. - Вип.15. - С. 40-43.

8. Лиман С. І. Історія католицької церкви та папства у працях православних медієвістів України в 60-90-х рр. XIX ст. / С. І. Лиман // Науковий вісник Ужгородськ. нац. ун-ту. - 2002. - Вип. 7. - С. 156-161.

9. Лиман С. І. Наукові та громадські зв'язки медієвістів України та зарубіжних слов'янських земель у 30-80-ті рр. XIX ст. / С. І. Лиман // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2003. - Вип. 11. - С. 34-42.

10. Лиман С. І. Історія середньовічного міста в працях медієвістів України в 1805 - 1880-х рр. / С. І. Лиман // Науковий вісник Ужгородськ. нац. ун-ту. - 2003. - Вип. 9. - С. 201-209.

11. Лиман С. И. Византия в трудах историков украинских земель Российской империи в 1804-1874 гг. / С. И. Лиман, С. Б. Сорочан // Stratum-plus. - СПб., Кишенёв; Бухарест; Одесса, 2003-2004. - Вып. 5.: Мастера средневековья. - С. 485-508.

12. Лиман С. І. Англійська середньовічна історія та історіографія в працях медієвістів України XIX ст. / С. І. Лиман // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2004. - Вип. 12-13. - С. 43-53.

13. Лиман С. І. Проблеми німецької історії й історіографії в працях медієвістів українських земель Російської імперії в 1805-1880-ті рр. / С. І. Лиман // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2004. - Вип. 14. - С. 59-72.

14. Лиман С. І. Французька середньовічна історія та історіографія в працях медієвістів України в 1805 - 60-ті рр. XIX ст. / С. І. Лиман // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2004. - Вип. 15. - С. 49-60.

15. Лиман С. І. Історія середньовічної Франції в працях медієвістів українських земель Російської імперії в 70-80-ті рр. XIX ст. / С. І. Лиман // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2005. - Вип. 16. - С. 16-29.

16. Лиман С. И. Изучение истории Реформации и религиозных войн в трудах медиевистов Украины (1805 - первая половина 80-х гг. XIX в.) / С. И. Лиман // Древности. - Х., 2005. - С. 235-244.

17. Лиман С. И. Средневековая Флоренция в трудах историков украинских земель Российской империи (1804-1885 гг.) / С. И. Лиман // Вісник Чернігівськ. держ. педагогіч. ун-ту. - Чернігів, 2006. - Вип. 34. - С. 78-83.

18. Лиман С. І. Історія середньовічної Іспанії в працях медієвістів українських земель Російської імперії в 1805-1880-ті рр. / С. І. Лиман // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2006. - Вип. 17. - С. 62-71.

19. Лиман С. І. Середньовічна Венеція у творчості істориків України (1804-1885 рр.) / С. І. Лиман // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2006. - Вип. 18. - С. 18-27.

20. Лиман С. И. История средневекового крестьянства и аграрных отношений в трудах медиевистов украинских земель Российской империи в 1805-1880-х гг. / С. И. Лиман // Россия и Украина: вместе или врозь? : сб. науч. тр. - М., 2006. - С. 3-13.

21. Лиман С. И. Средневековые генуэзские поселения в Крыму в творчестве В. Н. Юргевича (1819-1898) / С. И. Лиман // Древнее Причерноморье : сб. статей, посвящённый 85-летию со дня рождения проф. П. О. Карышковского. - Одесса, 2006. - С. 124-129.

22. Лиман С. И. История Православной Церкви Византии в трудах учёных Киевской Духовной Академии в 60 - первой половине 70-х гг. XIX в. / С. И. Лиман // Иоасафовские чтения : материалы III междунар. научно-практической конф., 22-23 дек. 2005 г. - Белгород, 2006. - С. 212-220.

23. Лиман С.І . З історії харківської медієвістики в 60-х - першій половині 80-х рр. XIX ст.: професор А. М. Стоянов / С. І. Лиман // Науковий вісник Харк. держ. педагогіч. ун-ту. - Сер.: Історія та географія. - Х., 2006. - Вип. 21-22. - С. 39-43.

24. Лиман С. І. Реформатори католицької церкви XII-XV ст. в працях медієвістів України (1835-1885 рр.) / С. І. Лиман // Науковий вісник Ужгородськ. нац. ун-ту. - Сер.: Історія. - 2006. - Вип. 17. - С. 145-153.

25. Лиман С. И. Средневековая Италия в трудах медиевистов украинских земель Российской империи (1804-1885 гг.) / С. И. Лиман // Проблемы истории, филологии, культуры. - М. : Магнитогорск, 2006. - Вып. 16/1. - С. 338-358.

26. Лиман С. І. Середньовічна історія Хорватії в працях учених українських земель Російської імперії (1804 - перша половина 1880-х рр.) / С. І. Лиман // Науковий вісник Харк. держ. педагогіч. ун-ту. - Сер.: Історія та географія. - Х., 2006. - Вип. 24. - С. 45-54.

27. Лиман С. И. Византийская империя в трудах историков Харьковского университета (1804-1885 гг.) / С. И. Лиман, С. Б. Сорочан // Східний світ. - К., 2006. - №1. - С. 71-86.

28. Лиман С. І. Державна діяльність Людовика ХІ в працях медієвістів українських земель Російської імперії (1835-1885 рр.) / С. І. Лиман // Північне Причорномор'я і Крим у добу середньовіччя (ХIV-XVI ст.): Матеріали міжнар. наук. конф., 20-22 квітня 2006 р./ Кіровоградський держ. пед. ун-т. - Кіровоград, 2006. - С. 8-17.

29. Лиман С. І. Візантія і Русь у працях істориків українських земель Російської імперії в 1804-1874 гг. / С. І. Лиман, С. Б. Сорочан // Слов'янські обрії. - Вип. 1. - К., 2006. - С. 471-478.

30. Лиман С. И. [Рец.] / С. И. Лиман // Вісник Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. - Х., 2006. - №728. - С. 332-337 (Сорочан С. Б. Византийский Херсон (вторая половина VI - первая половина Х вв.). Очерки истории и культуры. - Ч. 1-2. - Х.: Майдан, 2005. - 1645 с).

31. Лиман С. И. История Второго Болгарского царства в трудах исследователей Украины (1835-1885) / С. И. Лиман // Дриновський збірник. - Х. : Софія, 2007. - Т. 1. - С. 96-103.

32. Лиман С. И. Харьковская юридическая школа медиевистики 1870-х гг. и Иван Петрович Сокальский (1829-1896) / С. И. Лиман // Культурна спадщина Слобожанщини. - Х., 2007. - Вип. 6. - С. 31-42.

33. Лиман С. И. Арабское средневековье: история и культура (опыт исследования в украинских землях Российской империи в 1804 - первой половине 1880-х гг.) / С. И. Лиман // Хазарский альманах. - К.; Х., 2007. - Т. 6. - С. 140-158.

34. Лиман С. И. Деятельность императора Юстиниана I в оценках исследователей украинских земель Российской империи (1804-1885) / С. И. Лиман, С. Б. Сорочан // Власть, общество и церковь в Византии : сб. науч. статей. - Армавир, 2007. - С. 239-257.

35. Лиман С. И. История Византии в творчестве киевского профессора Ф. А. Терновского (1838-1884) / С. И. Лиман, С. Б. Сорочан // Мир Византии : материалы междунар. науч. семинара. - Белгород: Изд-во БелГУ, 2007. - С. 182-193.

36. Лиман С. И. История изучения Византии в южных губерниях Российской империи (1804-1874 гг.) / С. И. Лиман, С. Б. Сорочан // Вестник Православного Свято-Тихоновского Гуманитарного Университета. - М., 2007. - Серия II: История. История Русской Православной Церкви. - Вып. 4 (21). - С. 7-52.

37. Лиман С. І. Середньовічна історія Чехії в працях учених українських земель Російської імперії (1804 - перша половина 1880-х рр.) / С. І. Лиман // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2007. - Вип. 19. - С. 21-32.

38. Лиман С. І. Історія середніх віків у творчості Д.І. Каченовського (1827-1872) / С. І. Лиман // Науковий вісник Харк. держ. педагогіч. ун-ту. - Сер.: Історія та географія. - Х., 2007. - Вип. 25-26. - С. 159-163.

39. Лиман С. І. Історія середньовічної Польщі в дослідженнях учених українських земель Російської імперії в 50-60-х рр. XIX ст. / С. І. Лиман // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2007. - Вип. 20. - С. 40-49.

40. Лиман С. І. Історія середньовічної Сербії в дослідженнях учених українських земель Російської імперії в 1804 - першій половині 1880-х рр. / С. І. Лиман // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2007. - Вип. 21. - С. 34-43.

41. Лиман С. И. Харьковский период научно-педагогической деятельности Александра Петровича Зернина (1821-1866) / С. И. Лиман, С. Б. Сорочан // Вісник Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. - Х., 2007. - №762. - С. 239-251.

42. Сорочан С. Б. Ф. А. Терновский (1838-1884) - исследователь истории Византии / С. Б. Сорочан, С. И. Лиман // Научные ведомости Белгородск. гос. ун-та. - Сер.: История, политология, экономика. - Белгород, 2007. - №1 (32). - С. 11-19.

43. Лиман С. И. Византийская империя в трудах историков Харьковского университета (1804-1917) / С. И. Лиман, С. Б. Сорочан // Дриновський збірник. -Х. : Софія, 2008. - С. 51-68.

44. Лиман С. І. Матеріали Відділу рукописів ЦНБ ХНУ як джерело для вивчення харківської медієвістики (1804 - перша половина 1840-х рр.) / С. І. Лиман // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2008. - Вип. 23. - С. 29-37.

45. Лиман С. И. История средних веков в трудах харьковских исследователей (1804-1835 гг.) / С. И. Лиман // Древности: Историко-археологический сборник. - 2006-2008. - Х., 2008. - С. 170-182.

46. Лиман С. И. Кирилло-мефодиевская проблема в научном наследии И. В. Платонова (1803-1890) / С. И. Лиман // Харківський історіографічний збірник. - 2008. - Вип. 9. - С. 154-163.

47. Лиман С. І. Долучення матеріалів Відділу рукописів ЦНБ ХНУ як джерела для вивчення харківської медієвістики (середина 1840-х - перша половина 1880-х рр.) / С. І. Лиман // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2008. - Вип. 24. - С. 27-35.

48. Лиман С. І. Василь Олексійович Більбасов як історик-медієвіст: киівський період його науково-педагогічної діяльності (1867-1871 рр.) / С. І. Лиман // Вісник Харк. держ. акад. культури. - Х., 2009. - Вип. 25. - С. 49-58.

49. Лиман С. И. Виктор Иванович Григорович как византинист: херсонско-одесский период его научно-педагогической деятельности (1864-1876) / С. И. Лиман, С. Б. Сорочан // Вісник Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. - Х., 2009. - № 852. - С. 293-303.

50. Лиман С. И. Харьковский период научно-педагогической и общественной деятельности Марина Дринова. Критическое прочтение источников / С. И. Лиман, С. Ю. Страшнюк // Сборник по случай 170-годишнината от рождението на проф. Марин Дринов / Българска Академия на науките; Институт по история. - София, 2009. - С. 52-71.

51. Лиман С. И. Влияние Восточного кризиса 1875-1878 гг. на тематику исследований по южнославянскому средневековью (На материалах украинских земель Российской империи) / С. И. Лиман // Дриновський збірник. - Х. : Софія, 2009. - Т. 3. - С. 142-154.

52. Лиман С. И. Византия в трудах историков Новороссийского (Одесского) университета (середина 60-х - первая половина 80-х гг. XIX в.) / С. И. Лиман, С. Б. Сорочан // Дриновський збірник. - Х.; Софія, 2009. - Т. 3. - С. 308-326.

53. Лиман С. И. История генуэзских владений в Крыму в трудах медиевистов Украины (30 - первая половина 80-х гг. XIX в. / С. И. Лиман // Древности. - 2008-2009. - Х., 2009. - С. 194-206.

54. Лиман С. И. Византия в трудах историков украинских земель Российской империи в 1874-1885 гг. / С. И. Лиман, С. Б. Сорочан // Stratum plus. - СПб.; Кишенёв; Одесса; Бухарест, 2005-2009. - Вып. 5. - С. 500-523.

Тези:

55. Лиман С. І. Британський музей і розвиток медієвістики в Україні в період, що передував XII Археологічному з'їзду у 1805-1902 рр. / С. І. Лиман // Восьмі Сумцовські читання : матеріали наук. конф., присвяченої 100-річчю XII Археологічного з'їзду. - Х., 2003. - С. 95-96.

56. Лиман С.И. Из истории зарождения отечественной медиевистики: проф. Харьковского университета А. П. Рославский-Петровский (1816-1872) / С. И. Лиман // Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи : матеріали міжнар. наук. конф. ХДАК, 12-13 жовтня 2004 р. - Х., 2004. - С. 165-167.

57. Лиман С. И. История средневековой Италии в творчестве М. Н. Петрова (1826-1887) / С. И. Лиман // Людина, культура, техніка : матеріали VI міжнар. наук.-практич. конф., присвяченої 75-річчю Харк. нац. аерокосмічного ун-ту «ХАІ». - Х., 2005. - С. 92-93.

58. Лиман С. И. Преподование и изучение истории средних веков в работе Д. И. Багалея «Опыт истории Харьковского университета (По неизданным материалам)» / С. И. Лиман // Багаліївські читання в НУА. Д. І. Багалій про стан та шляхи розвитку української культури : програма і матеріали VII Багаліївських читань. - Х., 2006. - С. 56-58.

59. Лиман С. И. Византийское государство и императрица Феодора в оценках историков 50-70-х гг. XIX в. (Р. В. Орбинский и В. К. Надлер) / С. И. Лиман // Людина, культура, техніка в новому тисячолітті : матеріали VIII міжнар. наук.-практ. конф. НАУ «ХАI» 24-25 квітня 2007 р. - Х., 2007. - С. 53-54.

60. Лиман С. И. Д. И. Багалей и медиевистика в Украине в 1804 - первой половине 1880-х гг. / С. И. Лиман // Культура та інформаційне суспільство XXI ст. : матеріали наук. конф. молодих учених ХДАК, 24-25 квітня 2007 р. - Х., 2007. - С. 66-67.

61. Лиман С. І. Музейна діяльність Причорноморського регіону у 1850-ті - першій половині 1880-х рр. у контексті розвитку медієвістики (за матеріалами Державного архіву міста Севастополя) / С. І. Лиман // Чотирнадцяті Сумцовські читання : матеріали конф. «Музей і сучасність: актуальні проблеми музейної діяльності» 18 квітня 2008 р. - Х., 2008. - С. 16-17.

62. Лиман С. І. З історії харківської медієвістики 1830-1840-х рр.: Іван Олександрович Сливицький (1808-1874 (?)) / С. І. Лиман // П'ятнадцяті Сумцовські читання : зб. матеріалів конф., присвяченої 155-й річниці з дня народження видатного українського вченого, академіка АН України М. Ф. Сумцова, 17 квітня 2009 р. / Харківськ. Історичний музей. - Х., 2009. - С. 21-23.

АНОТАЦІЯ

Лиман С. І. Середньовічні цивілізації Західної, Центральної та Південно-Східної Європи: досвід досліджень в українських землях Російської імперії (1804 - перша половина 1880-х рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07. 00. 02 - всесвітня історія. - Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна. - Харків, 2009.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню раннього етапу розвитку медієвістики в Україні. В ній викладена авторська концепція зародження і становлення медієвістики, проблеми якої досліджувалися в епоху розквіту історичної думки з урахуванням актуальності цивілізаційних проблем. На основі вивчення широкого комплексу середньовічних джерел, джерел з історії медієвістики, наукової літератури в дисертації розглядаються періодизація, центри медієвістики в Україні, процес підготовки кадрів, теоретичні й конкретно-історичні підходи вчених до ключових питань історії західноєвропейського, слов'янського, візантійського середньовіччя, що потребує їхнього спеціального історичного осмислення. Виявлено високий ступінь відповідності висновків медієвістів України змісту середньовічного наративу, переважно антизахідний характер їхніх цивілізаційних моделей. Спростовується існуюче уявлення про медієвістику, як про «чисту» науку, встановлено значний вплив на неї суспільно-політичних та ідеологічних факторів. Дисертація створена на історико-порівняльному аналізові, в якому дореволюційна медієвістика України розглядається як складова і дуже важлива частина загальноросійської й європейської історичної думки. Головний дослідницький актив медієвістики України на ранньому етапі її розвитку - 35 магістерських і докторських дисертацій, цілком чи частково присвячені історії середніх віків.

Ключові слова: середні віки, цивілізації, історія, медієвістика, медієвіст, феодалізм, хроніки, вищі навчальні заклади, Західна Європа, Візантія, зарубіжний Слов'янський світ, Україна.

АННОТАЦИЯ

Лиман С. И. Средневековые цивилизации Западной, Центральной и Юго-Восточной Европы: опыт исследований в украинских землях Российской империи (1804 - первая половина 1880-х гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора исторических наук по специальности 07. 00. 02 - всемирная история. - Харьковский национальный университет им. В. Н. Каразина. - Харьков, 2009.

Диссертация посвящена комплексному исследованию раннего этапа развития медиевистики в Украине. В ней изложена авторская концепция зарождения и становления медиевистики, проблемы которой исследовались в эпоху расцвета исторической мысли с учётом актуальности цивилизационных проблем. На основе изучения широкого комплекса средневековых источников, источников по истории медиевистики, научной литературы в диссертации рассматриваются периодизация, центры медиевистики в Украине, процесс подготовки кадров, теоретические и конкретно-исторические подходы учёных к ключевым вопросам истории западноевропейского, славянского, византийского средневековья, что требует их специального исторического осмысления. Выявлены высокая степень соответствия выводов медиевистов Украины содержанию средневекового нарратива, преимущественно антизападный характер их цивилизационных моделей. Опровергается бытующее представление о медиевистике, как о «чистой» науке, установлено значительное влияние на неё общественно-политических и идеологических факторов. Диссертация построена на историко-сравнительном анализе, при котором дореволюционная медиевистика Украины рассматривается как составная и весьма важная часть общероссийской и европейской исторической мысли. Главный исследовательский актив медиевистики Украины на раннем этапе её развития - 35 магистерских и докторских диссертаций, целиком или частично посвящённых истории средних веков.

...