Білоруський воєнний колабораціонізм у період Другої світової війни (1941–1945)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

УДК 94:323.13 (= 161.3) (475) «1941/1945»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Білоруський воєнний колабораціонізм у період другої світової війни (1941 - 1945)

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор БУРАВЧЕНКОВ Анатолій Олександрович, Київський інститут туризму Федерації профспілок України, професор кафедри гуманітарних дисциплін;

доктор історичних наук, професор СОКОЛОВ В'ячеслав Миколайович, Одеський державний економічний університет, професор кафедри політології;

доктор історичних наук, професор ЯЧМЕНІХІН Костянтин Михайлович, Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, завідувач кафедри всесвітньої історії

Захист відбудеться «22» січня 2010 р. о 15⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий «21» грудня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

колабораціонізм війна білоруський бойовий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У радянській літературі, присвяченій Великій Вітчизняній війні, за Білорусією міцно закріпилася назва партизанська республіка. У цій назві відбилося все: і чудові умови для малої війни, і кількість партизанських загонів, і героїзм народних месників. Даючи Білорусії таку назву, історики і публіцисти як би мали на увазі, що все без винятку населення цієї республіки або було партизанами, або співчувало ім. Але, і це зараз вже не є секретом, були і ті, хто цілком щиро міг йти на співпрацю з ворогом в ім'я якихось своїх цілей.

У історичній літературі діяльність цих осіб визначається однозначно - колабораціонізм. Проте цю проблему не можна розглядати тільки з чисто академічної точки зору. Багато суспільно-політичних викликів сьогодення, на які змушено відповідати все пострадянське суспільство, йдуть своїм корінням саме в роки Другої світової війни і пов'язані саме з проблемою колабораціонізму. Більш того, ці виклики не просто пов'язані з нею, а є прямим наслідком тих неоднозначних і трагічних подій, коли більше мільйона радянських громадян різних національностей встали до лав німецької армії і билися проти своїх співвітчизників до найостанніших залпів війни.

Радянські історики трактували вибір колабораціоністів однозначно негативно. Така позиція не давала можливості навіть наблизитися до об'єктивного розуміння даної проблеми. Тим не менше, на те були свої причини. Як зараз відомо, більшість колабораціоністських проявів мали в своїй основі націоналізм і антикомунізм. І це інша сторона проблеми співпраці радянських громадян з воєнно-політичними структурами Третього рейху. Хтось робив це, виходячи з соціальних мотивів, а хтось - керуючись установками своєї ідеології.

Зараз важко сказати, що тоді було краще: замовчувати або всебічно обговорювати цю болючу тему. Фактом залишається тільки те, що в непростих соціально-політичних умовах, що склалися після розпаду СРСР, національна підоснова колабораціонізму виявилася повністю. Багато в чому це було пов'язано з національним відродженням в колишніх радянських республіках. Часто цей процес зводився до пересаджування на пострадянський грунт тих ідей, які ідеологічні попередники нинішнього покоління націоналістів виробили до Другої світової війни, а вже спробували реалізувати за сприяння нацистів. Так, наприклад, відбулося у всіх країнах Балтії. У Білорусії також намагалися зробити щось подібне, проте після приходу до влади президента О. Лукашенка це питання закрили.

У зв'язку з цим слід підкреслити, що всебічне вивчення питання білоруських колабораціоністських формувань, науковий, а не ідеологічний підхід до нього не є винятково білоруською проблемою. Загалом, це - частина проблеми воєнного колабораціонізму радянських громадян в роки Другої світової війни. І вона, разом зі своїми нюансами, має багато спільного з подібними явищами в інших радянських республіках і серед інших націй і народностей СРСР. Тому науково-практична і суспільно-політична актуальність даного дослідження не викликає сумнівів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження процесу створення і використання білоруських колабораціоністських формувань є передусім складовою частиною вивчення історії Другої світової і Великої Вітчизняної війн. Тому розгляд вибраної теми передбачений планами наукової роботи кафедри історії Росії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (№ Державної реєстрації 01984005312).

Метою даного дисертаційного дослідження є комплексне вивчення проблеми білоруських колабораціоністських формувань і у зв'язку з цим осмислення їх ролі в Другій світовій війні, не тільки з воєнної, але і з політичної точки зору.

Тому в дисертації були поставлені наступні дослідницькі завдання:

проаналізувати особливості воєнного колабораціонізму радянських громадян в роки Другої світової війни і виділити його характерні риси;

порівняти чисельність особового складу білоруських колабораціоністських формувань, як всередині цієї категорії, так і відносно чисельності особового складу іноземних добровольчих формувань і німецьких збройних сил;

визначити воєнно-політичні причини і умови, які сприяли створенню білоруських частин і з'єднань в системі колабораціоністських формувань;

розглянути міжнаціональні відносини на території Білорусії і їх вплив на проблему колабораціонізму;

з'ясувати роль білоруського національного руху в процесі створення і використання білоруських колабораціоністських формувань;

проаналізувати і порівняти особливості системи організації білоруських колабораціоністських формувань;

проаналізувати і порівняти особливості бойової і політичної підготовки білоруських колабораціоністських формувань;

проаналізувати і порівняти особливості системи бойового застосування білоруських колабораціоністських формувань і ті принципи, які були покладені в основу цієї системи.

Об'єктом даного дисертаційного дослідження є воєнний колабораціонізм і його використання в зовнішній, окупаційній і національній політиці нацистської Німеччини за період з 1941 по 1945 рр.

Предметом дослідження дисертації є діяльність білоруських колабораціоністських формувань, що розглядається в процесі їх організації, підготовки і бойового застосування з 1941 по 1945 рр.

Хронологічні рамки дослідження. Початковий рубіж хронологічних рамок - літо-осінь 1941 р. - пов'язаний із створенням перших формувань, укомплектованих білорусами, тобто розвідувально-диверсійних і поліцейських частин, і першим досвідом їх застосування. Кінцевий рубіж - травень 1945 р. - пов'язаний з капітуляцією Німеччини, її збройних сил і всіх колабораціоністських формувань, що перебували до цього моменту в їх складі.

Територіальні рамки даного дослідження охоплюють місця організації, підготовки і бойового застосування білоруських колабораціоністських формувань, серед яких, загалом, можна виділити наступні регіони: Білорусія, Західні райони Росії, Польща, Німеччина і Франція.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

· ця дисертаційна робота є першим в історіографії Другої світової війни комплексним дослідженням причин і умов виникнення, особливостей організації, підготовки і результатів застосування такої категорії колабораціоністських формувань німецьких силових структур, як білоруські частини і з'єднання;

· проаналізовані особливості воєнного колабораціонізму радянських громадян в роки Другої світової війни і виділені його характерні риси;

· показано місце, яке посідала Білорусія в геополітичних планах нацистського керівництва;

· розкриті взаємини білоруської еміграції з воєнно-політичними структурами Третього рейху в період між двома світовими війнами; показана її роль в східній політиці нацистів;

· проаналізований німецький окупаційний режим на території Білорусії і його вплив на процес залучення місцевого населення до воєнно-політичної співпраці;

· розглянута система місцевого самоврядування в різних регіонах Білорусії, розкриті особливості її структури і функціонування;

· простежені основні напрями політичній діяльності білоруських колабораціоністів; показані причини негативного ставлення до неї з боку німецького воєнно-політичного керівництва;

· вперше розглянуті стосунки між білоруськими колабораціоністськими організаціями і організаціями національних рухів інших народів, зокрема, з Власовським рухом;

· з'ясовані взаємини між білоруськими колабораціоністами і білоруським націоналістичним рухом Опору; показаний ступінь їх взаємного впливу;

· розглянуто місце національного чинника в суспільно-політичній ситуації в окупованій Білорусії; з'ясований його вплив на колабораціонізм місцевого населення;

· проаналізовані структура, функції і конкретна діяльність частин білоруської поліції і самооборони;

· проаналізовані структура, функції і конкретна діяльність Білоруської крайової оборони (БКА); розглянуті причини, по яких це формування не було розгорнене в повноцінні збройні сили;

· проаналізовані структура, функції і конкретна діяльність білоруських частин Вермахту і військ СС, зокрема, 30-ої гренадерської дивізії військ СС;

· розкритий зв'язок між діяльністю білоруських частин спеціального призначення у складі німецьких збройних сил і післявоєнним націоналістичним партизанським рухом в БРСР;

· проаналізовані структура, функції і конкретна діяльність Союзу білоруської молоді (СБМ); з'ясована роль цієї організації в проведенні окупаційної політики на території Білорусії і у військових зусиллях нацистської Німеччини;

· з'ясована чисельність особового складу білоруських колабораціоністських частин і з'єднань, як всередині цієї категорії, так і відносно чисельності особового складу колабораціоністських формувань в силових структурах Німеччини;

· крім того, автором вперше введено до наукового обігу низку раніше невідомих документів з архівів Білорусії, Німеччини, Польщі, Російської Федерації і України.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що введений в науковий обіг документальний матеріал, методологія вивчення проблеми, теоретичні висновки і узагальнення можуть бути використані при вирішенні наступних завдань: (а) подальше вивчення даної або суміжної проблематики, пов'язаної з проблемою воєнного колабораціонізму в період Другої світової війни; (б) написання наукових або науково-популярних робіт по історії Білорусії, Німеччини, Польщі, Росії і України періоду Другої світової війни; (в) викладання всесвітньої і вітчизняної історії, розробка спецкурсів по цих дисциплінах; (г) аналіз причин і наслідків сучасних міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, з метою пошуку шляхів їх розв'язання.

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконане повністю самостійно, а всі науково-теоретичні і практичні результати отримані дисертантом особисто. Переважна більшість публікацій, підготовлених автором по темі дослідження, виконані одноосібно. Тільки одну монографію було підготовлено за участю співавтора. Особистий внесок дисертанта в цій роботі складає 50%.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки, які містяться в дисертації, були викладені і обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях. Зокрема це: 7-а Міжнародна науково-практична конференція «Пілігрими Криму - Осінь'2002» (Сімферополь, 2002), Наукова конференція «Росіяни в історії Тавріди» (Сімферополь, 2003), 8-а Всеукраїнська науково-практична конференція «Українська періодика: історія і сучасність» (Львів, 2003), Міжнародний конгрес «Археологія і етнологія: крок молоді в XXI століття» (Донецьк, 2004), Міжнародний науковий симпозіум «Ялта 1945-2005: від біполярного світу до геополітики майбутнього» (Ялта, 2005), 1-а Всеукраїнська наукова конференція «Друга світова війна і доля народів України» (Київ, 2005), Міжнародна наукова конференція «Друга світова війна: український вимір» (Київ, 2005), Міжнародна наукова конференція «Мусульмани в сучасному українському суспільстві» (Київ, 2006), 2-а Всеукраїнська наукова конференція «Друга світова війна і доля народів України» (Київ, 2006), Філософсько-наукова конференція «Російський світ і слов'янство: мрії про єдність або реальність роз'єднання?» (Бахчисарай, 2007), 3-а Всеукраїнська наукова конференція «Друга світова війна і доля народів України» (Київ, 2008), Міжнародна конференція «Степан Бандера в українському національно-визвольному русі» (Івано-Франківськ, 2008) і Наукова конференція «Кримська регіональна спільнота: генезис, сучасний стан, перспективи» (Сімферополь, 2009).

Ціла низка положень і деякі частини дисертаційного дослідження були викладені автором на засіданнях кафедри історії Росії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, а також в ході симпозіумів, семінарів і колоквіумів, що мали місце у Фрайбурзському університеті (ФРН, листопад-грудень 2004 і жовтень-листопад 2007), Німецькому історичному інституті в Москві (Росія, березень-квітень 2007), амстердамському Інституті воєнної документації (Нідерланди, квітень 2008), секторі Східноєвропейської історії Амстердамського університету (Нідерланди, травень 2008), амстердамському Центрі з вивчення Голокосту і геноцидів (Нідерланди, квітень-червень 2008) і Німецькому історичному інституті в Варшаві (Польща, травень 2009).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації були опубліковані в шести монографіях на українській, російській і англійській мовах, і 35 статтях в фахових наукових журналах, збірках наукових робіт і матеріалах конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дослідження побудоване на основі проблемно-хронологічного принципу і складається із вступу, п'яти розділів, висновків (всього 351 стор.) і списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації складає 388 сторінок. Список використаних джерел і літератури включає 482 найменування опублікованих джерел, архівних матеріалів, загальної і спеціальної літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, сформульовані його мета і завдання, визначені хронологічні і територіальні рамки, охарактеризовані наукова новизна і практичне значення роботи, наведені відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - «Історіографія, джерельна база, методологія і методи дослідження» - проаналізований розвиток історіографії проблеми і її сучасний стан, охарактеризовані основні групи джерел, а також показана методологічна основа дисертації.

Проблема співпраці радянських громадян з німецькими воєнно-політичними органами належить до найбільш складних в історії Другої світової війни. Численні дискусії викликає все: від самого феномена колабораціонізму до термінології, якою користуються дослідники. Не є винятком і білоруські колабораціоністські формування, література про яких пропонує чотири основні погляди: радянський, пострадянський, східноєвропейський і західний.

Радянська історіографія була найбільш залежною від ідеологічних чинників, оскільки вже само згадування проблеми колабораціонізму ставила під сумнів постулат про морально-політичну єдність радянського народу в роки війни. У білоруській ситуації відхід від цього постулату міг привести до ревізії твердження про «БРСР - партизанську республіку». Тому в роботах радянських істориків, присвячених Другої світової війни, не знаходилося місця для таких явищ, як колабораціонізм або націоналістичний партизанський рух. Але і не говорити про ці явища взагалі також було не можливо. В результаті підхід до проблеми воєнного колабораціонізму здійснювався згідно марксистської теорії про класову боротьбу. Масштаби цього явища приховувалися, а його соціальна база зводилася до класово ворожих елементів - емігрантів, колишніх білогвардійців, куркулів і кримінальних злочинців. Був обмежений і сюжетний ряд, в межах якого радянські історики торкалися вказаної проблеми. Вона, зазвичай, виникала у зв'язку із німецькою окупаційною політикою, партизанською боротьбою в тилу ворога і діяльністю радянських органів держбезпеки. Точка зору радянської історіографії не мінялася упродовж всіх післявоєнних років. Проте не можна сказати, що змін не було взагалі. Змінювалися підходи до проблеми і її місце в подіях війни. У зв'язку з цим, можна виділити три основні періоди, в ході яких відбувалися такі зміни.

Роботи першого періоду - з 1945 по 1956 р. - носять в цілому історико-публіцистичний характер. Їх центральна тема - викриття німецько-фашистських загарбників і їх підсобників з числа представників місцевого населення. Методологічні принципи, вироблені авторами цих публікацій, лягли в основу всіх подальших радянських досліджень по даній проблематиці. По-перше, це підхід до колабораціонізму, як до проблеми кримінальної, а не суспільної. По-друге, навмисне об'єднання діяльності власне колабораціоністських частин і формувань, створених прихильниками некомуністичного руху Опору. Саме так написана двотомна робота наркома внутрішніх справ БРСР Л. Цанави, присвячена партизанській війні на території Білорусії. У другому томі цієї роботи описуються умови, в яких діяли радянські партизани і підпільники. Зокрема, тут йдеться і про тих, проти кого вони діяли: німці, польська Армія Крайова (АК) і білоруські колабораціоністи. Останнім присвячений окремий розділ - «Білоруські буржуазні націоналісти - злі вороги білоруського народу» Цанава Л.Ф. Всенародня партизанская война в Белоруссии против фашистских захватчиков: В 2 т. - Мн., 1951. - Т. 1-2..

Період з 1956 по 1985 р. пов'язаний з поглибленням вивчення історії Другої світової війни. З'являється значна кількість робіт, присвячених німецькому окупаційному режиму на радянській території і партизанському руху. Більшість з цих робіт були засновані на документальних джерелах, які в обмеженій кількості починають вводитися до наукового обігу. Радянська історіографія продовжує користуватися старою методологією. Інформація щодо колабораціоністських формувань є фрагментарною і безсистемною. Найбільш популярний сюжет - розкладання і вивід на радянську сторону частин зі східних добровольців. Проте дані про їх організацію і підготовку відсутні повністю, немає аналізу бойового застосування. Надто рідко вказується чисельність цих формувань. В даному випадку найбільш характерними є роботи М. Загорулька, І. Івлєва, І. Кравченка, О. Юденкова і деяких інших авторів, в яких йдеться про такі колабораціоністські формування, як Корпус білоруської самооборони (КБС), БКА і СБМ Загорулько М.М., Юденков А.Ф. Крах плана «Ольденбург»: (о срыве экономических планов фашистской Германии на временно оккупированной территории СССР). - М., 1980; Ивлев И.А., Юденков А.Ф. Оружием контрпропаганды. Советская пропаганда среди населения оккупированной территории СССР, 1941-1944 гг. - М., 1988; Кравченко И. Формы и методы политической работы Компартии Белоруссии в тылу немецко-фашистских захватчиков // Из истории борьбы белорусского народа за Советскую власть и победу социализма. - Мн., 1957. - С. 200-234; Немецко-фашистский оккупационный режим (1941-1944). - М., 1965..

Основною особливістю цього періоду є поява робіт з проблеми білоруського колабораціонізму, які вже можна назвати спеціальними дослідженнями. Йдеться про монографію В. Романовського «Співучасники в злочинах», що піднесла вивчення проблеми на якісно інший рівень. Як і роботи попередніх авторів, її основна мета - викриття білоруського націоналізму. Проте, монографію Романовського відрізняє системність викладу і використання неопублікованих архівних документів. Вперше вказаний зв'язок колабораціоністських формувань з колабораціоністськими організаціями - Білоруською народною самодопомогою (БНС), Білоруською радою довіри (БРД) і Білоруською центральною радою (БЦР) Раманоўскі В. Саўдзельнікі ў злачынствах. - Мн., 1964..

Підсумковою роботою цього періоду слід назвати тритомне дослідження «Всенародна боротьба в Білорусії проти німецько-фашистських загарбників в роки Великої Вітчизняної війни». Незважаючи на те, що матеріал книги «ідеологічно витриманий» і не виходить за рамки пануючих стереотипів, проблема білоруських формувань розглянута в ній по-новому. Вперше в радянській історіографії вони показані як частина системи німецького окупаційного режиму, що дає деяке уявлення про їх генезис, розвиток і роль в боротьбі з рухом Опору. При цьому центральна увага приділена сюжетам, пов'язаним з розкладанням цих формувань партизанами Аржаева Л.В., Доморад К.И., Игнатенко И.М. Всенародная борьба в Белоруссии против немецко-фашистских захватчиков в годы Великой Отечественной войны: В 3 т. - Мн., 1984. - Т. 1-3..

Перебудова і лібералізація суспільно-політичного життя дозволила зробити значний крок вперед у вивченні проблеми колабораціонізму. Починаючи з 1985 р., вже можна говорити про те, що цей феномен стає самостійним сюжетом в історіографії. Не можна не відзначити, що це відбувається під впливом зарубіжної (і, зокрема, емігрантської) історіографії, багато робіт якої сталі тепер доступними для радянських істориків. Ще одним серйозним поштовхом для такої переорієнтації стало те, що були відкриті раніше недоступні архівні матеріали. Все це призвело до суттєвих методологічних змін у вивченні проблеми колабораціонізму. Наприклад, воєнний колабораціонізм почали досліджувати, як в цілому, так і по його окремих аспектах. В результаті, до 1991 р. в радянській історіографії, поряд із офіційною, сформувалася нова позиція. Стосовно теми дисертаційного дослідження ці позиції були представлені, відповідно, Б. Мартиненком і О. Колесником Колесник А.Н. Грехопадение? Генерал Власов и его окружение. - Харьков, 1991; Мартыненко Б.А. Нацистские военные преступники в США и других странах НАТО. - К., 1988..

Напрями і тенденції, які лише намітилися в пізній радянській історіографії, отримали свій розвиток в роботах істориків країн СНД. Найбільший інтерес представляють роботи білоруських, російських і українських істориків.

Провідне становище посідає білоруська історична школа. Починаючи з 1991 р. її представники підготували значну кількість публікацій, пов'язаних з історією білоруських колабораціоністських формувань. При цьому чітко оформилися три напрями, в межах яких білоруські дослідники продовжують працювати. За способом постановки проблеми і підходами до її розв'язання їх можна умовно назвати прорадянським, ревізіоністським і нейтральним.

Перший напрям є пізньою радянською історіографією, що вийшла на якісно новий рівень. Історики цього напряму відрізняються від своїх попередників глибшим знанням предмету, різноманітністю сюжетів, використанням архівних матеріалів і робіт зарубіжних авторів. Проте загалом їх методологія залишилася незмінною і є такою ж, як і в попередній період. Всіх учасників колабораціоністських формувань вони вважають зрадниками. Яскравим прикладом і одночасно крайнім проявом такого роду історіографії є публіцистика О. Бадуліна. Не претендуючи на науковість в строгому сенсі цього слова, його праці тим не менше задають напрям професійним авторам Див., наприкл.: Бадулин А. Германские нацисты и белорусские фашисты создали СБМ, чтобы развратить молодежь // Советская Белоруссия. - 1995. - 6-10 июня; Бадулин А. Германские наци создали «Белорусскую краевую оборону» для уничтожения людей // Советская Белоруссия. - 1995. - 25 августа..

Вказана проблема розробляється такими дослідниками в рамках сюжетів, пов'язаних з німецьким окупаційним режимом, Голокостом, боротьбою партизан і підпільників, діяльністю органів радянської держбезпеки в період війни або після неї. Саме про це йдеться в роботах І. Валахановича, К. Доморада, Е. Іоффе, Н. Рибака, О. Соловйова і О. Стука Валаханович И.А. Антисоветское подполье на территории Беларуси в 1944-1951 гг. - Мн., 2002; Доморад К.И. Партийное подполье и партизанское движение в Минской области. 1941-1944. - Мн., 1992; Доморад К.И. Разведка и контрразведка в партизанском движении Белоруссии. 1941-1944. - Мн., 1995; Иоффе Э.Г. К вопросу о роли коллаборационистов в катастрофе на белорусской земле // Евреи Беларуси. История и культура. - Мн., 1998. - Вып. 3-4. - С. 164-178; Иоффе Є.Г. Абвер, полиция безопасности и СД, тайная полевая полиция, отдел «Иностранные армии - Восток» в западных областях СССР. 1939-1945 гг. - Мн., 2007; Рыбак Н.А. Беларускае антысавецкае падполле ў заходніх абласцях БССР у пасляваенныя гады // Заходні рэгіён Беларусі вочыма гісторыкаў і краязнаўцаў. - Гродна, 2006. - С. 131-135; Соловьев А.К. Еще раз о послевоенном бандитизме в Беларуси // Беларуская думка. - 1997. - №1. - С. 145-151; Стук А. Вильгельм Кубе - нацист высокой пробы в роли правителя Белоруссии // Беларуская думка. - 1996. - №5. - С. 150-175..

Найбільший інтерес з погляду даної проблематики представляє монографія О. Соловйова «Білоруська Центральна Рада: створення, діяльність, крах». Як вже ясно з назви, вона присвячена історії цієї організації, яка функціонувала на території Білорусії і Німеччини в 1944-1945 рр. Однією із сторін діяльності БЦР були спроби по створенню національних збройних сил. У монографії йдеться про першу з них - БКА і її недовгу історію. Структура, наведений фактичний матеріал і методологія дослідження вигідно відрізняють книгу Соловйова від робіт попередніх авторів. Проте книга написана з певних ідеологічних позицій, і це значно знижує її наукову цінність Соловьев А.К. Белорусская Центральная Рада: создание, деятельность, крах. - Мн., 1995..

Ревізіоністський напрям є віддзеркаленням попередньої точки зору. Відправним пунктом в дослідженнях його представників і їх головним методологічним посиланням є факт, що колабораціоністи - це герої і борці за свободу Білорусії. Цей напрям білоруської історичної школи перебуває під сильним впливом західної історіографії, особливо робіт, що вийшли з середовища білоруської діаспори. Саме звідти ними узяті практично всі формулювання і підходи до вивчення проблеми. А численні архівні документи покликані лише підтвердити заздалегідь відомі висновки. Проте тематика досліджуваних ними сюжетів набагато ширша, ніж у дослідників прорадянської орієнтації.

Серед представників цього напряму слід назвати, передусім, С. Йорша, якому належать численні публікації різного рівня наукової цінності. Центральною темою його досліджень є історія білоруського націоналістичного руху Опору. Проте внаслідок того, що він був найтіснішим чином пов'язаний з пронімецькими організаціями, автор не міг не торкнутися проблеми колабораціонізму. В його роботах дуже важко зрозуміти, де закінчується колабораціонізм, а починається Опір. Саме так підготовлена більшість його публікацій біографічного характеру, в яких йдеться про долі таких білоруських націоналістів, як М. Вітушка, І. Зибайло, К. Єзовітов та В. Радько. Всі вони, одночасно з підпільною боротьбою, посідали ті або інші посади в колабораціоністських формуваннях. Зокрема, у поліції, самообороні, БКА, батальйоні «Дальвіц» і 30-й гренадерській дивізії військ СС Ёрш С. Беларускi нацыянальны рэзыстанс у гады Другой сусьветнай вайны // Пагоня. - 1995. - №33, 34, 36, 37; Ёрш С. Забыты беларускі вайсковы дзеяч // Голас Камбатанта. - 2000. - №5. - Лістапад - сьнежань; Ёрш С. Рыгор Зыбайла не загiнуў у Францыi, а прайшоў савецкiя канцлягеры // Голас Камбатанта. - 2000. - №3. - Жнiвень; Ёрш С. Ўсевалад Родзька. Правадыр беларускіх нацыяналістаў. - Мн., 2001; Ёрш С. Пра лёс архіву генэрала Езавiтова // Беларус. - 2003. - №480. - Студзень; Ёрш С., Горбік С. Беларускі супраціў. - Львоў, 2006..

Історія створення і діяльності СБМ міститься в роботах Т. Кликовської, К. Романовича і О. Чигрина. Автори, поряд з суспільно-політичною характеристикою цієї організації, розкривають роль її членів у воєнних планах і практичній діяльності білоруських колабораціоністів. Одночасно в їх дослідженнях даний дуже докладний аналіз ступеня участі рядових членів СБМ в збройних силах нацистської Німеччини: ППО, різних допоміжних формуваннях і військах СС Клыковская Т. Обреченный эскадрон: в 1942 г. они мечтали создать национальные белорусские войска // Имя. - Мн., 1998. - №173. - 15 октября; Клыкоўская Ц. Саюз беларускай моладзi - вяртаньне з забыцьця. - Беласток, 2004; Рамановіч К. Што такое СБМ? // Пінскі веснік. - 1994. - 4 мая; Чыгрын С. Саюз беларускай моладзі // Ніва. - 1995. - №28. - 9 ліпеня..

Важливим внеском в розробку проблеми є публікація історика Ю. Грибовського, присвячена історії такого маловідомого білоруського формування, як 1-й штурмовий взвод, створений під егідою Абверу. Йому ж належить стаття, що розповідає про білорусько-польський конфлікт на території генерального округу «Білорусія». Крім аналізу національних відносин на цій території, в роботі показано ставлення польського населення до білоруських колабораціоністів. Приведений цікавий фактичний матеріал про їх діяльність, спрямовану на белорусифікацію адміністративного апарату і поліції Грыбоўскi Ю. Першы беларускi штурмовы зьвяз // Беларускi Рэзыстанс. - 2005. - №1. - С. 3-6; Грыбоўскi Ю. Польска-беларускi канфлiкт у Генеральнай акрузе «Беларусь» (1941-1944 гг.) // Biaіoruskie Zeszyty Historyczne. - 2006. - №25. - S. 116-167..

Про політичну активність білоруських колабораціоністів, спрямовану, зокрема, на створення власних збройних сил, йдеться в публікаціях історика О. Гордієнка Гардзіенка А. Беларуская народная самапомач: ад пачаткаў да рэарганізацыі // Спадчына. - 2002. - №1. - С. 36-65; Гардзіенка А. Вайсковец // Наша ніва. - 2000. - №15(172). - 10-16 красавіка; Гардзіенка А. Другі Ўсебеларускі кангрэс: пад нямецкім кантролем // Наша ніва. - 2000. - №26(183). - 26 чэрвеня - 4 ліпеня; Гардзіенка А. Бэрлін як асяродак беларускага жыцьця першай половы 40-х гг. XX ст. // Запісы БІНІМ. - 2003. - №26. - С. 89-92. .

Одному з авторів цього напряму - О. Гєлогаєву - належить спроба зробити узагальнювальну роботу по історії білоруського воєнного колабораціонізму. У 2002 р. він опублікував невелику брошуру під назвою «Білоруські національні військові формування в період Другої світової війни». Відзначаючи безперечні достоїнства цієї книги (методологія, маловідомі архівні дані), не можна сказати, що ця спроба була вдалою. Дослідник зробив акцент на ті білоруські частини, які були створені в період з 1941 по 1944 р., практично проігнорувавши завершальний період війни Гелагаеў А. Беларускiя нацыянальныя вайсковыя фармацыi ў часе Другое сусьветнае вайны. - Мн., 2002..

Слід відзначити, що представники перших двох напрямів білоруської історіографії перебувають під сильним впливом ідеологічних стереотипів. Історики третього, нейтрального, напряму прагнули підходити до проблеми з чисто наукових позицій, уникаючи давати ідеологічні оцінки.

Головним чином, цей напрям пов'язаний з ім'ям історика О. Литвина. У своїх публікаціях він одним з перших серед білоруських дослідників проаналізував цілу низку формувань - поліцію, самооборону, БКА, показавши їх зв'язок з політичною діяльністю білоруських націоналістів. Незважаючи на те, що він робив це на основі білоруських архівів і публікацій емігрантських авторів, його методологія, фактичний матеріал і висновки не застаріли і до сьогодення. Позитивним моментом робіт цього історика є те, що він розглядає білоруські формування не окремо, а у порівнянні з іншими колабораціоністськими частинами, що діяли на території цієї республіки (наприклад, українськими і козачим підрозділами). Всі вказані методологічні підходи автора знайшли своє віддзеркалення в монографії «Окупація Білорусії (1941-1944). Питання Опору і колабораціонізму», опублікованої в 2000 р. Литвин А.М. К вопросу о восточных воинских формированиях на Беларуси в годы Великой отчественной войны (1941-1944) // Старонкі ваеннай гісторыі. - 1992. - №1. - С. 163-173; Літвін А.М. Калабарацыя на Беларусі ў час Вялікай Айчыннай вайны // Усебеларуская канфэренцыя гісторыкаў. - Мн., 1993. - Ч. 1. - С. 195-197; Литвин А.М. Беларусская Краевая Оборона. К вопросу о создании белорусского национального войска в годы Второй мировой войны // Нёман. - 1994. - №4. - С. 170-191; Літвін А.М. Беларуская Самаахова: да пытання стварэння і дзейнасці // Старонкі ваеннай гісторыі. - 1998. - №2. - С. 39-72; Литвин А.М. Украинские полицейские батальоны на территории Беларуси (1941-1944 гг.) // Сторінки воєнної історії України. - 2001. - Вип. 5. - С. 136-143; Літвін А.М. Акупацыя Беларусі (1941-1944). Пытанні Супраціву і калаборацыі. - Мн., 2000.

Іншому авторові цього напряму - О. Ковалені - належить неідеологічний погляд на історію СБМ. Безперечною цінністю його робіт є те, що цей дослідник аналізує створення і діяльність цієї організації через призму німецької молодіжної політики взагалі і на території окупованої Білорусії зокрема Каваленя А.А. Прагерманскія саюзы моладзі на Беларусі. 1941 - 1944. Вытокі. Струтктура. Дзейнасць. - Мн., 1999; Каваленя А.А. Молодежная политика германских оккупационных властей // Беларусь в годы Великой Отечественной войны. - Мн., 2005. - С. 167-175..

З таких же позицій проблему воєнного колабораціонізму освітлюють О. Баранова, С. Жумарь, Д. Кривошей, І. Сервачинський, Є. Семашко і Р. Черноглазова Жумарь С.В. Оккупационная периодическая печать на территории Белоруссии в годы великой Отечественной войны. - Мн., 1996; Крывашэй Д. Польская супольнасць Беларусі пад час акупацыі // Беларусь у выпрабаваннях Вялікай Айчыннай вайны: масавыя забойствы нацыстаў. - Мн., 2005. - С. 139-148; Сервачынскі І.Ю. Калабарацыянізм на акупованай тэрыторыі Беларусі (1941-1944) // Весці Беларускага Дзяржаўнага педагагічнага універсітэта. - 1997. - №3. - Серыя 3. - С. 11-14; Сямашка Я. Армiя Краёва на Беларусi. - Мн., 1994; Чарнаглазава Р.А. Беларуская паліцыя // Беларусь у гады Другой сусветнай вайны: урокі гісторыі і сучаснасць. - Мн., 1995. - С. 73-75; Baranova O. Nationalism, anti-Bolshevism or the will to survive? Collaboration in Belarus under the Nazi occupation of 1941-1944 // European Review of History. - 2008. - April. - Vol. 15. - Issue 2. - P. 113-128..

Спочатку всі напрями білоруській історіографії розвивалися рівномірно, проте, після приходу до влади О. Лукашенка, явна перевага почала віддаватися історикам, що розглядають проблему колабораціонізму з радянських позицій. Тепер їх точка зору є офіційною. Нейтральна позиція вітається лише тоді, коли її автори виступають з критикою цього явища. Її представники фактично злилися з першим напрямом. Роботи істориків-ревізіоністів виходять або в самвидаві, або публікуються за межами Білорусії незначними тиражами.

Проблема білоруського воєнного колабораціонізму не є пріоритетною для російських дослідників. Як правило, вона розглядається в роботах загального характеру, присвячених східним формуванням. Прикладом такого підходу можуть бути монографії і публікації К. Александрова, С. Дроб'язка, Н. Кірсанова, О. Окорокова, К. Семьонова, М. Семіряги, Н. Уорвола, С. Чуєва та В. Шункова Александров К.М. Против Сталина. Власовцы и восточные добровольцы во Второй мировой войне. - СПб., 2003; Александров К.М. Армия генерал-лейтенанта А.А. Власова 1944-1945. - СПб., 2004; Дробязко С.И. Восточные добровольцы в вермахте, полиции и СС. - М., 2000; Дробязко С.И. Под знаменами врага. Антисоветские формирования в составе германских вооруженных сил 1941-1945. - М., 2005; Кирсанов Н.А., Дробязко С.И. Великая Отечественная война 1941-1945 гг.: национальные и добровольческие воинские формирования по разные стороны фронта // Отечественная история. - 2001. - №6. - С. 60-75; Окороков А.В. Антисоветские воинские формирования в годы Второй мировой войны. - М., 2000; Семенов К.К. Войска СС. - М., 2004; Семиряга М.И. Коллаборационизм. Природа, типология и проявления в годы второй мировой войны. - М., 2000; Уорвол Н. Войска СС. Кровавый след. - Ростов-на-Дону, 2000; Чуев С.Г. Спецслужбы Третьего рейха: В 2 кн. - СПб., 2003. - Кн. 1-2; Чуев С.Г. Проклятые солдаты. - М., 2004; Шунков В.Н. Солдаты разрушения. Организация, подготовка, вооружение, униформа ваффен СС. - М., 2001..

Історія створення і діяльності білоруських колабораціоністських формувань представляє певний інтерес і для українських істориків, якщо є точки зіткнення з українськими підрозділами німецьких збройних сил. Наприклад, таким спільним місцем є історія 30-ої гренадерської дивізії військ СС, особовий склад якої складався з білорусів, українців, росіян і поляків. Цій дивізії присвячені роботи І. Дерейка, А. Дуди, В. Старика і О. Русака. Незважаючи на те, що головна увага в цих публікаціях присвячена, все-таки, українському персоналу, низка приведених авторами фактів дозволяє уточнити і деякі моменти історії білоруських підрозділів дивізії Дерейко І.І. Від колаборації до резистансу: діяльність 115/62-го українського батальону шуцманшафту на теренах Білорусі і Франції у 1942-1944 рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2003. - №1. - С. 179-193; Дуда А., Старик В. Буковинський Курінь в боях за українську державність. 1918-1941-1944. - К.; Чернівці, 1995; Русак А.В. Союзники гитлеровской Германии в войне против СССР 1941-1945. - К., 1998..

Історіографія країн колишнього соціалістичного табору, загалом, повторює шлях радянської, а потім і пострадянської історичних шкіл. Проте в роботах її представників є низка особливостей, без яких вивчення проблеми колабораціонізму було б неповним. По-перше, історики зі Східної Європи, користувалися порівняно більшою свободою у відборі фактичного матеріалу. По-друге, обсяг інформації, що наводиться ними, був на ступінь вище, ніж у радянських колег. Тим не менше, до кінця 1980-х рр. їх дослідження були, скоріше, адаптацією західних джерел для вітчизняного читача. Таким підходом до проблеми білоруського колабораціонізму відрізняються оглядові роботи Н. Мюллера (НДР) і Ч. Мадайчика (Польща) Мюллер Н. Вермахт и оккупация (1941-1944). - М., 1974; Madajczyk Cz. Faszyzm i okupacje 1938-1945. Wykonywanie okupacji przez paсstwa Osi w Europe: U 2 t. - Poznaс, 1983-1984. - T. 1-2..

Розпад радянського блоку привів до певних змін в історичній науці країн Східної Європи. Також як і у випадку з пострадянською історіографією, вона розділилася на декілька напрямів. Прорадянський напрям зник, так і не оформившись, а ревізіоністський і нейтральний залишилися. В результаті провідна роль у вивченні проблеми білоруського колабораціонізму перейшла до польських істориків. Вона вивчається в межах тем, пов'язаних з польським рухом Опору на території Південної Литви і Західної Білорусії. Так, в дослідженнях, присвячених діяльності АК у цих регіонах, вони освітлюють такі питання: взаємини польського і білоруського населення, ставлення польських партизан до білоруських колабораціоністів, участь поляків в структурах німецького окупаційного режиму. Незважаючи на явну антикомуністичну спрямованість цих публікацій, переважна більшість польських істориків негативно ставиться до самого факту білоруського колабораціонізму. Прикладом такої точки зору можуть слугувати роботи З. Борадина, Т. Гаштольда, К. Краєвського, а також колективна праця польських і німецьких істориків під назвою «Польська Армія Крайова. Історія і міфи», опублікована в 2003 р. Boradyn Z. Armia Krajowa na Nowogrуdczyџnie i Wileсszczyџnie (1941-1945). - Warszawa, 1997; Ejusd. Niemen rzeka niezgody: polsko-sowiecka wojna partyzancka na Nowogrуdczyџnie 1943-1944. - Warszawa, 1999; Gasztold T. Nad Niemnem i Oszmiank№: z dziejуw Armii Krajowej na Nowogrуdczyџnie i Wileсszczyџnie. - Koszalin, 1991; Krajewski K. Na ziemi nowogrуdzkiej: “NУW” - Nowogrуdzki Okrкg Armii Krajowej. - Warszawa, 1997; Die polnische Heimatarmee: Geschichte und Mythos der Armija Krajowa seit dem Zweiten Weltkrieg. - Mьnchen, 2003.

Всі попередні польські дослідники розглядають проблему білоруського колабораціонізму в контексті історії свого руху Опору. Польський історик білоруського походження Ю. Туронек, навпаки, аналізує, передусім, політичний колабораціонізм, як центральну проблему періоду окупації Білорусії. Причинам виникнення останнього, взаєминам його представників з німцями, між собою, іншими колабораціоністськими організаціями і польським Опором присвячена більшість робіт цього автора Туронак Ю. Фабiян Акiнчыц - правадыр беларускiх нацыянал-сацыялiстаў // Беларускi Рэзыстанс. - 2003. - №10. - Сш. 1-2(18-19). - Сьнежань. - С. 145-161; Туронак Ю. Вацлаў Іваноўскі і адраджєннэ Беларусі. - Мн., 2006; Туронак Ю. Мадэрная гісторыя Беларусі. - Вільня, 2006; Turonek J. Kwestia bialoruska w polityce obozu londyсskiego (1941-1944) // Studia z dziejуw ZSRR i Europy Srodkowej. - Wrocіaw, 1983. - T. XIX. - S. 131-158; Turonek J. WeiЯruthenien: Zweifrontenkrieg der Ideologien // Anpassung - Kollaboration - Widerstand: kollektive Reaktionen auf die Okkupation. - Berin, 1996. - S. 191-198..

Туронек практично не розглядає воєнний колабораціонізм. Проте ряд його публікацій і монографій є важливим кроком для розуміння політичних причин і умов створення і діяльності білоруських формувань. Наприклад, таких, як самооборона, БКА, СБМ і допоміжні формування Вермахту і військ СС Туронак Ю. Падзея невыгадная для усіх // Запісы БІНІМ. - 2003. - №26. - С. 83-89; Туронак Ю. Саюз беларускай моладзi ў Нямеччыне // Беларускi Рэзыстанс. - 2004. - №11. - Сш. 1-2(20-21). - Сьнежань. - С. 198-218; Туронак Ю. Людзі СБМ. - Вільня, 2006; Turonek J. Geneza i dziaіalnoњж Biaіoruskej Centralnej Rady (grudzeс 1943 - czerwiec 1944) // Studia z dziejуw ZSRR i Europy Srodkowej. - Wrocіaw, 1985. - T. XXI. - S. 99-120..

Нарешті, етапною подією для розуміння процесів, які відбувалися на території Білорусії в період війни, слід визнати монографію Ю. Туронека «Білорусія під німецькою окупацією». У ній автор узагальнив всі свої попередні висновки і методологічні підходи. Центральною думкою цієї книги є твердження, що з 1941 по 1944 р. головним ворогом радянського руху Опору були не німецькі окупанти, а білоруські націоналісти. Вони змагалися в гострій ідеологічній і збройній боротьбі, тим самим поляризуючи білоруське суспільство. Однак, і автор постійно робить на цьому акцент, білоруський національний рух перебував під цілковитим контролем німців Turonek J. Bialoruњ pod okupacja niemiecka. - Warszawa, 1993..

Починаючи з кінця 1940-х рр., коли радянська влада ще прагнули приховати наявність величезної кількості «східних» добровольців, західноєвропейські і американські дослідники вже активно працювали над цією темою. На відміну від своїх радянських колег, західні історики мали можливість вільно користуватися архівними джерелами, спогадами колабораціоністів, розмовляти як з рядовими учасниками східних частин, так і лідерами національних рухів, які після закінчення війни опинилися в Західній Європі і Америці. Проте, незважаючи на такі сприятливі умови, і у західних істориків були свої труднощі, пов'язані, наприклад, з підбором неопублікованих джерел. Із зрозумілих причин їм був закритий доступ в радянські архіви. Ще однією перешкодою для об'єктивного вивчення теми була політична ангажованість багатьох авторів, залучених в ідеологічне протистояння «холодної війни».

У західній історіографії одним з перших цю тему підняв американський історик О. Даллін. У своїй фундаментальній монографії «Німецька влада в Росії 1941-1945» він найдокладнішим чином розглянув і проаналізував практично всі аспекти нацистської східної політики. Проблемі колабораціонізму радянських громадян в книзі Далліна присвячений спеціальний розділ - «Політична війна», - в якому він розглядає спроби деяких німецьких органів влади використовувати в своїх цілях антирадянські настрої на окупованих територіях. Слід зазначити, що Даллін, аналізуючи феномен співпраці радянських громадян з німецьким керівництвом, приділяє увагу тільки найбільш значущим його проявам. Це, на його думку, Власовський рух і національно-визвольні рухи українців, козаків і кавказьких народів. Білоруському колабораціонізму він приділяє значно менше уваги Dallin A. German Rule in Russia 1941-1945. - London, 1957..

Даллін є родоначальником цілого напряму в західній історіографії проблеми колабораціонізму. Торкаючись в тому або іншому ступені цієї проблеми, його представники ввели до наукового обігу цілу низку тез. Наприклад, найбільш популярними серед них є твердження про визвольний рух народів Росії і наявність серед колабораціоністів так званої третьої сили, що виступала як проти комуністів, так і проти нацистів. У 1950-1990-і рр. ці тези отримали свій розвиток в роботах таких американських і західноєвропейських авторів, як О. Бройтігам, М. Буддрус, А. Буллок, М. Геллер, О. Некріч, Д. Літтлджон, Т. Мюлліган, Х.-В. Нойлен, Д. Ріді, Д. Рейтлінджер, Ю. Торвальд і Р. Херцог. Аналізуючи різні сторони проблеми колабораціонізму, вони прийшли до висновку про значний воєнно-політичний потенціал цього явища. І лише безрозсудна політика Гітлера і горезвісна боротьба повноважень між структурами Третього рейху не дозволили його використовувати. До такого висновку приходять більшість з цих авторів, коли розглядають позицію окупантів щодо білоруського колабораціонізму. Це, а також слабкість і роз'єднаність білоруського національного руху, призвели, на їх погляд, до того, що при добрих стартових можливостях він був фактично виключений з боротьби за симпатії місцевого населення, залишивши його польським націоналістам і комуністам. Своєрідним підсумком такого підходу до проблеми можна назвати колективну монографію європейських і американських авторів «Окупація і колабораціонізм (1938-1944)», опубліковану в Берліні в 1994 р. Буллок А. Гитлер и Сталин: Жизнь и власть. Сравнительное жизнеописание: В 2 т. - Смоленск, 1998. - Т. 2; Геллер М.Я., Некрич А.М. История России 1917-1995: В 4 т. - М., 1996. - Т. 1; Buddrus M. Totale Erzehung fьr den totalen Krieg. Hitlerjugend und nationalsozialistische Jugendpolitik: In 2 bd. - Mьnchen, 2003. - Bd. 1-2; Brдutigam O. Ьberblick ьber die besetzen Ostgebiete wдhrend des 2. Weltkrieges. - Tьbingen, 1954; Herzog R. Besatzungsverwaltung in den besetzen Ostgebieten - Abteilung Jugend. - Tьbingen, 1960; Littlejohn D. The Patriotic traitors: The History of Collaboration in German Occupied Europe, 1940-1945. - New York, 1972; Mulligan T. The Politics of Illusion and Empire: German Occupation Policy in the Soviet Union, 1942-1943. - New York, 1988; Neulen H.-W. An Deutscher Seite: Internationale Freiwillige von Wehrmacht und Waffen-SS. - Mьnchen, 1985; Ready J.L. The Forgotten Axis: Germany's Partners and Foreign Volunteers in World War II. - Jefferson, NC, 1987; Reitlinger G. Ein Haus auf Sand gebaut: Hitlers Gewaltpolitik in Russland, 1941-1944. - Hamburg, 1962; Thorwald J. Wen sie verderben wollen. Bericht des grossen Verrats. - Stuttgart, 1952; Okkupation und Kollaboration (1938-1945): Beitrдge zu Konzepten und Praxis der Kollaboration in der deutschen Okkupationspolitik. - Berlin, 1994.

Монографії Далліна і його послідовників не були спеціальними дослідженнями білоруського колабораціонізму як такого. Проте їх методологія наклала значний відбиток на все подальші роботи з цієї проблеми, які почали з'являтися з 1990-х рр., і визначила основні їх напрями. Зазвичай, співпраця білоруського населення з німецьким керівництвом вивчається в межах наступних тим: німецький окупаційний режим, знищення мирного населення, антипартизанська війна і міжнаціональні стосунки.

Автори, що працюють над проблемою німецького окупаційного режиму, звертають передусім увагу на його силові структури і їх функції. Так, загальним питанням діяльності білоруської поліції, системі її організації, чисельності особового складу присвячені публікації американських істориків Р. Брейтмана, Ф. Мак Ліна і А. Муньоса, англійських Р. Ламсдена, Д. Стейнберга і Н. Томаса, німецьких Р. Міхаеліса і Х. Руса Рус Г. СД у Баранавічах (1941-1943) у кантэксце лакальнага акупацыйнага рэжыму // БГА. - 1998. - Т. 5. - Сш. 1(8). - Чэрвень. - С. 67-87; Breitman R. Himmler's Police Auxiliaries in the Occupied Soviet Territories // Simon Wiesenthal Center Annual. - Los Angeles, CA, 1990. - Vol. 7. - P. 23-39; Mac Lean F.L. The Cruel Hunters. SS Sonderkommando Dirlewanger. Hitler`s Most Notorious Anti-Partisan Unit. - Atglen, 1999; Munoz A.J. Hitler's Eastern Legions: In 2 vols. - New York, 1996-1997. - Vol. 1-2; Munoz A.J. Hitler`s Green Army: The German Order Police and their European Auxiliaries, 1939-1945: In 2 vols. - New York, 2006. - Vol. 1; Lumsden R. The Allgemeine SS. - London, 1994; Steinberg J. The Third Reich Reflected: German Civil Administration in the Occupied Soviet Union, 1941-1944 // The English Historical Review. - 1995. - June. - Vol. 110. - Issue 437. - P. 620-651; Thomas N. Partisan Warfare 1941-1945. - London, 1996; Michaelis R. Das SS-Sonderkommando Dirlewanger: Beispiel deutscher Besatzungspolitik in WeiЯruЯland. - Berlin, 1999. .