Огляд воєнних дій у Великій Вітчизняній війні

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Воєнне мистецтво в російсько-японській (1904-1905рр.) та Першій світовій (1914-1918рр.) війнах

Російсько-японська війна (1904-1905рр.) виникла в результаті зіткнення інтересів Росії та Японії в Північно-Східному Китаї і Кореї.

Росія недооцінила сили противника і погано підготувалась до війни. Єдина залізнична дорога, яка зв'язувала центр країни з театром воєнних дій, а також укріплення основної бази російського флоту - фортеці Порт-Артур були недобудовані.

У 1904р. чисельність російської армії досягала 1млн 135 тис чол., з яких на Далекому Сході було лише близько98 тис чол.. Угруповання російських військ тут мало всього 148 гармат і 8 кулеметів.

Російська піхота була озброєна новою магазинною гвинтівкою С.І.Мосіна з дальністю стрільби до 2000м. На озброєнні польової артилерії була 76 мм гармата зразка 1902р. з дальністю стрільби до 6,5 км.

До початку війни в складі російського флоту нараховувалось 231 бойовий кораблі. Більша частина з них зосереджувалась на Чорному і Балтійському морях. Тихоокеанський флот Росії мав 63 кораблі. Головні сили флоту базувались в Порт-Артурі, який займав вигідне стратегічне положення. Другий загін російських кораблів базувався у Владивостоку. Відстань між портами 1800км.

Щоб перейти з одного порту в інший, потрібно було пройти Цусимський пролив, де зосереджувались основні сили японського флоту.

Чисельність японської армії досягала 375 тис чоловік, на її озброєнні було 1140 гармат і 147 кулеметів. До початку війни японський флот нараховував 92 бойових кораблів.

Співвідношення сил і засобів було на користь японської армії. По особовому складу більш ніж в 3 рази, по артилерії в 8 разів, кулеметах в 18 разів, кораблях в 1,2 рази.

Якщо озброєння сухопутних військ російської армії мало приблизно такі ж самі тактико-технічні характеристики, як і японське озброєння, але цього не можна сказати про флот. Багато японських великих кораблів мали краще бронювання і озброєння, а також більшою була швидкість ніж у російських.

Через те, що Росія не була підготовлена до війни, розроблений російським генеральним штабом стратегічний план носив пасивно-оборонний характер. Він передбачав у разі раптового нападу Японії вести стримуючи оборонні дії протягом 6 місяців для виграшу часу в зосередженні і розгортанні головних сил. Далі планувався перехід в наступ з метою витіснення противника з Маньчжурії. З метою остаточного ураження японської армії намічалося висадити десант на японські острови.

Японське ж командування розробило активний план дій. Він передбачав раптовим ударом знищити російський Тихоокеанський флот, завоювати панування на морі і захопити плацдарми в Кореї і на Ляодунському півострові. Після цього намічалося висадити на захоплені плацдарми головні сили сухопутних військ і наступом на Мукден знищити російські війська в Маньчжурії до підходу к ним резервів із Росії.

Виконання цього плану покладалося на флот і чотири сухопутні армії під загальним командуванням маршала Ой яма.

Війна між Росією і Японією розпочалась в ніч на 27 січня (9 лютого) 1904 року нападом японського флоту на російську ескадру в Порт-Артурі і на російські кораблі, які стояли в корейському порту Чемульпо. У результаті в Порт-Артурі було підірвано три кораблі, а також російська ескадра втратила крейсер “Варяг” і канонерський човен “Кореєць”, що стояли в порту Чемульпо.

Сухопутні битви почались пізніше. У середині квітня 1-а японська армія, яка була висаджена в Кореї, розпочала наступ у напрямку Ляояня, де зосереджувались головні сили російських військ. Японське командування планувало діями 1-й армії скувати російські війська в районі Ляояня, а силами 2-й армії, яка 22 квітня почала висадку на Ляодунському півострові з метою наступати на Порт-Артур та з ходу оволодіти російською військово-морською базою.

Однак, здійснити задумане японцям не вдалося, вони не змогли з ходу оволодіти містом і приступили до облоги Порт-Артура, яка тривала протягом майже 9 місяців. Ними розпочиналось декілька штурмів фортеці, але тільки 20.12.1904 р.(2.01.1905 р.) гарнізон Порт-Артура капітулював. Падіння Порт-Артура багато в чому зумовило результат всієї війни.

Найбільші битви Сухопутних військ.

11-21.08.1904 р.(24.08-3.09.1904 р.) відбулася битва під Ляояном головних сил японської і російської армії їй. Вона розгорнулась на фронті шириною 75 км і тривала 11 діб.

Це було перше зіткнення головних сил сторін в ході російсько-японської війни, і перша битва, в якій зустрілися масові армії, оснащені скорострільною артилерією, магазинними гвинтівками і кулеметами.

Використання нової зброї підвищувало бойові можливості військ та обумовлювало застосування нових способів їх дій. Збільшення потужності і дальності вогневого впливу тих, хто оборонявся змушував тих, хто наступав розгортати війська в бойові порядки на значно більшому віддалені, ніж це було раніше. Під час наступу війська переходили до перебіжок, самоокапування.

У свою чергу зростання вогневих можливостей вимагало збільшення глибини оборони, створення системи суцільних траншей і штучних загороджень перед оборонними позиціями.

Російська армія, яка мала перевагу в силах і засобах (152 тис чол., 606 гармат проти 130 тис чол. і 508 гармат) залишила Ляоянські позиції, не зазнавши поразки в результаті неправильної оцінки обстановки командувачем російською армією генералом Куропаткіним.

Ще одна велика сухопутна битва в цієї війні відбулася під Мукденом 6-25.02.1905 р.(23.02-9.03.1905 р.). Японці під Мукденом на фронті 150 км зосередили всі свої 5 армій, які мали 270 тис чол., 1062 гармат, 200 кулеметів. Загальна чисельність російських військ в цьому районі досягала 293 тис чол., 1494 гармати, 56 кулеметів.

Першими перейшли в наступ японські війська. Як і в битві під Ляояном, японське командування хибним маневром змусило російське командування перегрупувати свої резерви з правого на лівий фланг. Після цього японці нанесли головний удар в обхід послабленого правого флангу російських військ. Зав'язались напружені бої, які тривали до 25.02., коли російські війська під загрозою оточення отримали наказ на відхід.

Хоча російська армія, втративши 89 тис чол., була вимушена відійти, вона не була розгромлена і не капітулювала, на що розраховувало японське командування.

У Мукденській битві японці втратили 71 тис чол. Поразка російської армії під Мукденом була результатом пасивно-оборонної стратегії російського військового командування та прорахунків у керівництві..

23 серпня (5 вересня) 1905р. в США Росія і Японія підписали Портсмутський мирний договір, за яким Японії віддавались орендні права на Порт-Артур і Дальній, а також на південну частину КВЖД. Крім того японці захопили південну частину Сахаліну. Російсько-японська війна завершилась поразкою Росії.

Таким чином, бойові дії в ході російсько-японської війни велися на новій матеріально-технічній базі. Саме в цієї війні були вперше в широкому масштабі застосовані магазинні гвинтівки, кулемети, скорострільні артилерійські гармати, а також ручні гранати, використовувались радіо, аеростати спостереження, прожектори, дротові загородження, нові кораблі.

Російсько-японська війна дала поштовх у зародженні та розвитку оперативного мистецтва. Цьому сприяли розвиток залізничного транспорту, телеграфу, телефону, що збільшувало можливості сторін по швидкому зосередженню і розгортанню великих угруповань військ на театрі воєнних дій та полегшувало управління ними.

Все це зумовило зміни способів ведення збройної боротьби, розширився фронт бойових дій. Битви розгортались на великому просторі і тривали протягом багатьох днів. Так, битва під Мукденом відбувалася на фронті 150 км і тривала 20 днів ( тоді, як більшість битв у ХVІІІ-ХІХ століттях розгортались на фронті 3-15 км і тривали не більше 7 днів). По суті Мукденське бойовище представляло собою вже операцію. Воно було сукупністю боїв, маневрів з'єднань і об'єднань, пов'язаних єдиним задумом і спрямованих на досягнення загальної мети.

Кулемети і міцні фортифікаційні споруди значно підвищили стійкість оборони та змусили тих, хто наступає поєднувати вогонь і рух, ретельніше використовувати місцевість, застосовувати самоокапування, вести розвідку, проводити вогневу підготовку атаки, широко застосовувати обходи і охоплення, використовувати для бою ніч. Артилерія почала практикувати ведення вогню з закритих позицій.

Бойові дії на морі показали необхідність збільшення дальності і скорострільності корабельної артилерії, збільшення швидкості ходу і бронювання суден, створення кораблів спеціального призначення. Великого значення набула організація взаємодії флоту і сухопутної армії.

Основні тенденції в розвитку способів ведення збройної боротьби, що проявилися в ході російсько-японської війни, одержали підтвердження в наступних війнах.

Перша світова війна почалась в серпні 1914 р. і тривала більше 4-х років (1568 днів) до листопада 1918 р. У війні взяли участь 38 держав, населення яких з колоніями складало 70 відсотків усього населення землі. У збройні сили за роки війни було мобілізовано понад 70 млн. чоловік.

Війна була коаліційною. Ще задовго до її початку у світі склалися дві військові коаліції. Німеччина, Австро-Угорщина і Італія у 1882 році створили Троїстий союз, пізніше до нього приєднались Болгарія і Турція. На противагу йому Франція, Росія і Англія створили у 1907 р. воєнний блок “Антанта” до якого напередодні і в ході війни приєдналися багато держав світу.

Воєнні дії розгорнулись в Європі, на Далекому Сході, в Африці. В Європі було два основних театри воєнних дій: Західноєвропейський і Східноєвропейський, а також Італійський, Балканський, Азіатсько-Турецький.

Збройні сили всіх країн складалися із сухопутних військ і військово-морських флотів. Сухопутні війська включали три роди військ: піхоту, кавалерію і артилерію, а також спеціальні війська (інженерні, зв'язку) і службу тилу. Головним родом військ була піхота. Питома вага піхоти в Сухопутних військах складала в середньому 70%, артилерії - 15%, кавалерії - 8%, спеціальних і допоміжних військ - 7%.

У піхоті основним засобом боротьби була магазинна гвинтівка з багнетом із прицільною дальністю стрільби до 2000м і скорострільністю 10-12 пострілів за хвилину. У піхотному полку було 6-8 станкових кулеметів. Штатної артилерії полк не мав. Артилерія знаходилась в розпорядженні командира дивізії. Основним зразком дивізійної артилерії були гармати калібру 75-76 мм із дальністю стрільби 7-8 км.

У всіх арміях в незначній кількості були бронеавтомобілі, бронепоїзди і літаки. На початок війни жодна із сторін не мала загальної переваги в силах і засобах.

Плани воєнних дій основних учасників війни недостатньо враховували зростаючу роль економічного фактору і були розраховані на ведення швидкоплинної і короткочасної війни за рахунок мобілізаційних запасів, накопичених у мирний час.

За характером бойових дій, вирішуємих задачах і досягнутих військово-політичних результатах Першу світову війну прийнято поділяти на пять кампаній - 1914, 1915, 1916, 1917, 1918 років, кожна з яких включає в себе декілька операцій.

У першій кампанії 1914 р. провалилися плани воюючих сторін на ведення швидкоплинної війни. До кінця року війська перейшли від маневрених до позиційних форм боротьби на Західно-Європейському ТВД і створенню суцільного фронту. На сході наприкінці 1914 р. воєнні дії були тимчасово припинені через великі втрати, які досягли 75% та вичерпання мобілізаційних запасів.

У кампанії 1915 р. Німеччина не реалізувала свій стратегічний план виведення Росії з війни, хоча російська армія вимушена була залишити Польщу, Галіцію та Литву. Бойові дії на Східноєвропейському ТВД також перейшли до позиційних форм боротьби.

На Західному фронті лише восени 1915 р. союзники провели дві наступальні операції - в Шампані і Артуа, однак успіху вони не принесли.

Найважливішим підсумком кампанії 1915 р. було те, що наприкінці її воєнні дії остаточно зайшли в позиційний глухий кут. Почались наполегливі пошуки способів прориву позиційної оборони - вирішення нової проблеми, яка постала перед воєнним мистецтвом.

Кампанія 1916 р. в оперативно-тактичному відношенні характерна постійними спробами воюючих сторін вийти з позиційного кута. З цією метою в операціях 1916 р. були застосовані різноманітні нові способи і засоби прориву підготовленої оборони. Однак, прорив оборонних позицій вдалося здійснити військам Південно-Західного фронту російської армії (загальний фронт прориву - 550 км, глибина - 60-150 км), але це не призвело до вирішальних стратегічних результатів. В цілому проблема прориву не була вирішена і в кампанії 1916 р.

У цієї кампанії була проведена Верденська операція; важливішою подією кампанії став наступ Південно-Західного фронту Росії, який війшов у воєнну історію під назвою - Брусиловський прорив. Примітна операція англо-французських військ на р. Сомма, в ході якої англійці вперше застосували танки.

В цілому підсумки кампанії 1916 р. були більш сприятливими для Антанти. Німеччина втратила стратегічну ініціативу і перейшла до оборони.

Кампанія 1917 р. характерна переходом стратегічної ініціативи до Антанти, яка здійснила декілька наступальних операцій. Серед них найбільший інтерес викликає операція у м. Камбре, де проривалася оборона на вузькій ділянці 12 км. Однак операція завершилась невдало. Разом з тим вона наочно показала силу і значення масованого удару танків, роль взаємодії всіх родів військ, надала цінного досвіду оперативного маскування і досягнення раптовості. У шикуванні армії зявився другий ешелон, який призначався для розвитку тактичного успіху в оперативний. У Камбре найбільш яскраво виявилися основні риси тактики загальновійськового бою. Там же зароджується протитанкова оборона.

Кампанія 1918 р. Стратегічною ініціативою у першій половині року тимчасово оволоділа Німеччина. Однак, проведені у березні-липні 1918 р. чотири великі наступальні операції на Заході привели лише до створення декількох виступів і розтягування лінії фронту. Відбивши німецькі удари і використовуючи свою велику перевагу в силах і засобах, Антанта 26 вересня 1918 р. перейшла в загальний наступ на Західному фронті при підтримці 1,5 тис танків та 5 тис літаків. Під ударами союзних армій німецька коаліція почала розпадатися. 29 вересня капітулювала Болгарія, 30 жовтня - Турція, 3 листопада - Австро-Угорщина, 11 листопада - Німеччина.

Головним воєнним підсумком Першої світової війни була поразка Німеччини та її союзників. По Версальському мирному договору Німеччина була позбавлена всіх колоній, а також відібрані Ельзас, Лотарінгія, Саар та інші території. Їй зоборонялося мати армію більше 100 тис чол,, бойову авіацію, танки, підводні човни. .Загальні втрати під час війни склали близько 9,5 млн.чол. вбитими і померлими від ран, 20 млн було поранено.

Під час війни відбулися глибокі зміни в структурі збройних сил, співвідношенні і ролі родів військ. Основним родом військ протягом всієї війни залишалась піхота, але її питома вага з 70% до кінця війни зменшилася до 50% загальної чисельності Сухопутних військ.

Разом з тим вогнева сила піхоти зросла в 2-3 рази за рахунок збільшення кількості станкових кулеметів, а також появою на її озброєнні нових вогневих засобів (ручні кулемети, легкі артилерійські гармати, протитанкові рушниці, гранатомети, ручні гранати).

Кавалерія в умовах позиційної війни втратила роль одного з основних родів військ. Її чисельність скоротилась в 2-3 рази.

Питома вага артилерії, як основного засобу вогневого ураження противника до кінця війни зросла більш ніж в 1,5 рази. З'явилися нові види артилерії (зенітна і протитанкова). Далекобійність основних артилерійських систем зросла до кінця війни до 11-13 км. У війні почали широко застосовуватись нові види артилерійських боєприпасів - хімічні, димові, бронебійні, запалювальні.

У роки Першої світової війни виникли і набули швидкого розвитку нові роди військ, насамперед бронетанкові війська. Якщо на початок війни жодна з армій не мала танків, то до кінця її на озброєнні лише англійської і французької армій нараховувалось близько 7 тис танків.

Перша світова війна значно прискорила подальший розвиток авіації, як в кількісному, так і в якісному відношенні.

Широке застосування бойових отруйних речовин і необхідність організації протихімічного захисту військ обумовили зародження (1915 р.) і швидкий розвиток хімічних військ.

Вперше отруйні речовини були застосовані німецькою армією 22 квітня 1915 р. у районі міста Іпр (Бельгія). Це була газобалонна атака із використанням хлору. У результаті було отруєно до 15 тис чол., з яких 5 тис чол. загинули. Далі стали застосовувати більш сильні отруйні речовини (фосген, іприт та ін).

Розглянемо деякі проблеми оперативного мистецтва і тактики у Першій світовій війні.

Основною проблемою воєнного мистецтва був прорив позиційного фронту. Він здійснювався: на однієї вузькій ділянці (12-15 км) - битва під Верденом у 1916 р. і у м. Камбре в 1917 р.; на відносно широкій ділянці (40-80 км) - битва на р. Сомма у 1916 р.; прорив на широкому фронті із нанесенням декількох одночасних або послідовних ударів на ряді ділянок. ( російський Південно-Західний фронт у 1916 р., загальний наступ союзників восени 1918р.).

Використовувались масовані удари піхоти, танків, артилерії і авіації на ділянці прориву, застосовувались хімічні отруйні речовини. Однак, наступ військ при прориві оборони проходив шляхом методичного пробивання, що, як правило, не приводило до успіху.

Внаслідок повільного темпу просування військ противник встигав підводити резерви і нарощувати оборону швидше ніж розвивався прорив.

Досвід показав, що позиційна оборона може бути прорвана лише за умови створення значної переваги над противником на напрямку головного удару, надійного її вогневого придушення, досягнення оперативної раптовості, нанесення потужного початкового удару, безперервного нарощування зусиль із глибини, організації тісної взаємодії всіх родів військ і спеціальних військ.

До кінця війни задача прориву тактичної оборони була в основному вирішена. Однак, вирішити проблему розвитку тактичного прориву в оперативний в роки Першої світової війни, як правило, не вдавалося.

Значного розвитку у Першу світову війну набули способи підготовки і ведення оборонних операцій. Вже кампанія 1914 р. показала, що оборона, яка базувалась лише на утриманні фортець, не може досягти поставлених перед нею цілей. Тому все ширше почала застосовуватись польова оборона, основу якої складала система траншей і позицій. Оборона, що поєднувала довгочасні і польові укріплення, виявилась більш стійкою.

Наприкінці 1914 р. на Заході і наприкінці 1915 р. на Сході воюючі сторони повсюди перейшли до позиційної оборони, основною метою якої було тривале утримання рубежів (районів), що займали війська. Вона характеризувалась наявністю суцільних фронтів, розвинутою на велику глибину і обладнану в інженерному відношенні системою смуг (позицій), зосередженням більшої частини сил і засобів у першому ешелоні, слабкою активністю військ.

Її розвиток в роки війни йшов по напрямках: ешелонування сил і засобів в глибину; удосконалення інженерного обладнання місцевості і системи вогню, зростанням ролі маневру. Все це сприяло підвищенню стійкості і активності оборони.

У роки війни подальшого розвитку набула тактика.

Важливим моментом у тактиці наступального бою було удосконалення бойових порядків. Якщо на початку війни наступ вівся густими стрілецькими ланцюгами, то в 1916-1917 рр. відбувся перехід до хвиль ланцюгів і груповому бойовому порядку. Сутність останнього полягала в тому, що підрозділи піхоти (відділення, взвод), не розсипалися в ланцюг, а групувалися за танками, гарматами, кулеметами і , пристосовуючись до місцевості, ведучи вогонь на ходу, атакували противника. Такий бойовий порядок, що зародився у боях під Верденом, одержав назву групового. Він дозволяв здійснювати маневр на полі бою, краще взаємодіяти із засобами підтримки, вести наступ у більш високих темпах та успішно вирішувати задачі по прориву позиційної оборони. В наступальному бою постійно збільшувалося значення артилерійського вогню.

Застосування в бою поряд з піхотою артилерії, танків, авіації, інженерних підрозділів зробило бій загальновійськовим (битва у Камбре). Танки використовувались в бою для безпосередньої підтримки піхоти. Артилерійська підготовка з великою щільністю дозволяла придушити оборону противника на першій позиції, однак, в глибині оборона залишалась недосяжною, що було причиною уповільнення темпів прориву оборони.

Розглядаючи зміни у тактиці оборонного бою, потрібно також зазначити, що він став загальновійськовим. Тактична оборона із вогнищевої, неглибокої була розвинута в суцільну, позиційну і глибоку.

За основу інженерного обладнання позицій була остаточно прийнята суцільна траншея.

Від рівномірного розташування сил в тактичній зоні на початку війни поступово здійснювали перехід до зосередження основних сил на найбільш загрозливих напрямках.

Поступово зростала активність тактичної оброни.

Основу системи вогню став складати к 1916 р. артилерійський вогонь.

Удосконалювались способи бойового застосування родів військ. Значного розвитку набула реалізація принципу масування артилерії в цілях створення високих щільностей на ділянках прориву (у 1918 р. - 65-100 гармат і більше на 1 км фронту). Наприкінці війни позначився перехід від багатоденної артилерійської підготовки до коротких, але потужних вогневих ударів. Такий спосіб бойового застосування артилерії дозволяв добиватися раптовості при переході в наступ.

Були розроблені методи артилерійської підтримки атаки піхоти: послідовне зосередження вогню, вогневий вал ( з 1916 р.), подвійний вогневий вал (з 1918 р.). Для відбиття атак противника в обороні артилерія стала широко застосовувати нерухомий загороджувальний вогонь.

Були розроблені основи бойового застосування танків. Як правило, вони застосовувались масоване, на головному напрямку. Задача їх в наступі полягала в підтримці піхоти при прориві оборони противника, а в обороні - в проведенні у взаємодії з піхотою контратак.

На полях битв Першої світової війни були підтверджені широкі можливості бойового застосування авіації. На початку війни літаки використовувались тільки для повітряної розвідки, корегування артилерійського вогню і підтримання зв'язку. Із виділенням і оформленням родів авіації коло її задач значно розширилося. Важливішими з них стали: нанесення бомбово-штурмових ударів по противнику, ведення боротьби з його авіацією, прикриття своїх військ і різних наземних об'єктів.

Таким чином, Перша світова війна була важливішим етапом в розвитку воєнного мистецтва, глибоко вплинула на всі її складові частини.

2. Розвиток воєнного мистецтва між Першою і Другою світовими війнами (1918-1939 рр.)

Отже, у результаті Першої світової війни більше всіх постраждала Німеччина, якій як було вже зазначено, не дозволялося мати збройні сили чисельністю більше 100 тис чол., бойову авіацію, танки, підводні човни, важку артилерію. Але після приходу до влади в Німеччині у 1933 році Гітлера почалась підготовка до нової війни. Він не зважаючи на міжнародні угоди, почав збільшувати і укріпляти збройні сили. До початку Другої світової війни збройні сили Німеччини нараховували 4,6 млн. чол..

В основу державної воєнної доктрини Німеччини були покладені теорії “тотальної” і “блискавичної” війни, авторами яких були німецькі воєнні теоретики Е. Людендорф і А. Шлифен.

Головною сутністю майбутньої війни оголошувався її винищувальний, безпощадний характер по відношенню не тільки до армії противника, але й до його мирного населення із застосуванням усіх засобів і методів для знищення противника. У книзі “Тотальна війна”, яка була надрукована в 1935 р., Людендорф писав: “Тотальна перемога означає повне знищення переможеного народу”. Німецькі воєнні теоретики і керівники розуміли, що затяжна, тривала війна може привести Німеччину до краху, тому вони проповідували “блискавичну війну”.

Значний вплив на будівництво німецьких збройних сил і розвиток воєнного мистецтва справили погляди австрійського генерала Л.Еймансбергера, які були викладені у книзі “Танкова війна”, що вийшла у 1934 р. і генерала Г.Гудеріана “Увага - танки!”, яка була видана у 1937 р. У цих працях обґрунтовувалась теорія танкової війни, наголошувалось, що танкові війська є головною ударною силою сухопутних військ і ним належатиме вирішальна роль у майбутній війні.

Разом з теорією танкової війни у Німеччині розроблялась теорія повітряної війни, в якій підкреслювалась провідна роль авіації, що ударами по державних та економічних центрах, тилах противника здатна вирішити долю війни. Автором її був італійський генерал Д Дує.

Як теорія танкової, так і теорія повітряної війни доповнювали теорії про ведення тотальної і блискавичної війни.

Виходячи з проголошеної концепції “блискавичної” війни, основними принципами підготовки і проведення операцій і кампаній були: масування сухопутних сил, і насамперед танкових і механізованих військ, а також авіації на напрямках головних ударів; швидкий прорив оборони противника і стрімке просування в його глибину, порушення зв'язку, управління і взаємодії; захоплення комунікацій, важливих вузлів і пунктів; розсічення, оточення і знищення противника.

У розвитку збройних сил Великобританії головна увага приділялась військово-морському флоту і військово-повітряним силам. Воєнною доктриною Великобританії передбачалась насамперед підготовка до війни на морі. Основними способами досягнення перемоги у війні вважали завоювання панівного становища на морі, морську блокаду противників і захист своїх комунікацій. Важливіші задачі покладались на авіацію, яка розглядалась як стратегічний засіб ведення війни.

Роль сухопутних військ до 1939 р. в англійській воєнній доктрині практично не визначалась. Їх участь у війні в Європі планувалась незначними силами. Головною їх задачею вважались забезпечення і захист баз для дій військово-морського флоту. Розроблялась і відпрацьовувалась на практиці тактика механізованих військ. Значний внесок у розвиток цієї галузі воєнного мистецтва зробили англійські військові теоретики Фуллер, Линдсей , Броад Пайл, Хобарт, Мартель. В Єгипті був організований філіал випробувального центру механізованих військ, де в умовах пустелі проходили випробування бронетанкової техніки. Перед Другою світовою війною збройні сили Великобританії нараховували 1 млн 662 тис чол..

Воєнна доктрина США витікала з того, що їм не загрожує вторгнення противника, а розвинута економіка дозволить втручатися у справи інших держав. Тому планувалось, що американські збройні сили візьмуть участь у війні тільки на завершальному етапі, що дозволить США диктувати умови миру як противникам, так і виснаженим війною союзникам. Основне завдання полягало у завоюванні панівного становища на морі. Потужний надводний флот вважався важливою умовою можливості перевезення американських військ на інші континенти. У зв'язку з цим основна увага зверталась на будівництво військово-морських сил, головним чином на лінійні сили та авіаносці. Сухопутні війська передбачалося використовувати на початку війни як експедиційні сили за океаном для захоплення та утримання пунктів базування американських ВМС і ВПС. Великі сили армії планувалося використовувати на заключному етапі війни.

У Радянському Союзі Червона Армія після закінчення громадянської війни упродовж тривалого періоду не вела бойових дій великого масштабу. Численні прикордонні конфлікти та інциденти за своїм характером дій і обмеженим масштабом не могли послужити основою для широких висновків і узагальнень в галузі воєнного мистецтва.

Вирішальний вплив на розвиток теорії радянського воєнного мистецтва мали технічне переозброєння Червоної Армії, вивчення світового досвіду бойових дій із застосуванням нової бойової техніки, а також власний досвід бойових дій біля озера Хасан (29.07-11.08.1938р.), на р. Халхін-Гол (травень-вересень 1939 р.), радянсько-фінської війни (1939-1940рр.)

Особливого значення у воєнній теорії надавалося такому виду бойових дій, як наступ. У працях М.Н Тухачевського, В.К. Тріандафілова, Н.Е. Варфоломєєва та ін. була розроблена теорія глибокої наступальної операції.

За досвідом бойових дій Червоної Армії в районі р.Халхін-Гол і радянсько-фінській війні був зроблений висновок про те, що високі темпи і безперервність наступу є вирішальними чинниками, які визначають успіх у сучасних операціях. Досягнення високих темпів наступу забезпечується масованим застосуванням танків і авіації у взаємодії з повітряними десантами.

Бойовий досвід показав, що збройні сили повинні готуватися як до маневрових дій, так і до прориву заздалегідь підготовлених оборонних смуг, для чого необхідні: чітке управління бойовими діями, масоване використання артилерії, танків і авіації, чітка їх взаємодія на полі бою.

Щодо оборони було визначено, що вона повинна бути глибокою, багатосмуговою і мати протитанковий і протилітаковий характер.

Великим недоліком у розвитку воєнної теорії було слабке опрацювання питань підготовки і ведення операцій в умовах початкового періоду війни. При цьому помилково вважалося, що після оголошення війни активним бойовим діям головних сил Червоної Армії будуть передувати мобілізація і стратегічне розгортання військ. Не враховувався досвід воєнних дій 1939-1941 рр., коли напад агресорів розпочався раптово, після прихованого і завчасного розгортання збройних сил. Не були достатньо розроблені питання ведення стратегічної оборони в умовах раптового нападу агресора, а також питання управління військами, організації взаємодії видів збройних сил і родів військ, особливо в складних умовах обстановки; не приділялася належна увага необхідності безупинної підтримки піхоти і танків масованим артилерійським вогнем на всю глибину бою.

Незважаючи на ряд недоліків у теоретичній розробці деяких питань воєнного мистецтва, Червона Армія мала в цілому сучасну для того часу теорію організації і ведення збройної боротьби.

Таим чином розглядаючи процес розвитку воєнного мистецтва до ХХ столяття ми можемо відмітити те, що в епоху рабовласницького суспільства воєнне мистецтво зробило свій перший крок у розвитку.

Після тривалого процесу удосконалення зброї, особливо з появою вогнепальної зброї розпочався більш активний і швидкий розвиток воєнного мистецтва.

На початку ХVІІ ст. з'являється лінійний бойовий порядок, лінійна тактика і вогневий бій. Це явище у воєнному мистецтві було прогресивним до кінця ХVІІІ ст. На початку ХІХ ст. затвердилась нова тактика - тактика колон і розсипного строю.

Поява нарізної зброї у другій зброї у другій половині ХІХ ст. з більшою дальністю, кращою точністю стрільби і високою скорострільністю зумовила становлення і розвиток тактики стрілецького ланцюга, виникнення нової форми боротьби - позиційної, появою елементів польової оборони.

Значною розвитку воєнне мистецтво набуло в російсько-японській війні (1904-1905 рр.) війні і Першій світовій війні (1914-1918 рр.), в яких вперше застосовувалось багато нових зразків озброєння і бойової техніки.

Період між Першою Другою світовими війнами в багатьох розвинутих країнах характеризувався активними творчими пошуками воєнно-теоретичної думки на характер збройної боротьби в умовах масового впровадження у війська нової техніки.

3. Загальний огляд воєнних дій у Великій Вітчизняній війні

Велика Вітчизняна війна почалася нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. Разом із Німеччиною проти СРСР виступили Угорщина, Румунія, Фінляндія, Італія.

Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу проти фашистської Німеччини стала головною складовою частиною Другої світової війни і поділяється на чотири періоди:

І період (22 червня 1941 р. - 18 листопада 1942 р.) - напад Німеччини на СРСР, розширення масштабів війни.

ІІ період (19 листопада 1942 р. - кінець грудня 1943 р.) - докорінний перелом у ході війни, крах наступальної стратегії фашистського блоку.

ІІІ період (початок січня 1944 р. - 9 травня 1945 р.) - вигнання ворожих військ за межі СРСР, звільнення від окупації країн Європи, повний розгром фашистської Німеччини і її беззастережна капітуляція.

IV (особливий) період (травень 1945 р. - 2 вересня 1945 р.) - розгром Японії, визволення країн Азії від японської окупації, закінчення Другої світової війни.

Перший період війни включає три кампанії.

Літньо-осінню оборонну кампанію 1941 р. (червень-листопад 1941р.).

Зимову наступальну кампанію 1941-1942 рр. (грудень 1941 р. - квітень 1942 р.).

Літньо-осінню оборонну кампанію 1942 р. (квітень 1942 р. - листопад 1942 р.).

У першу кампанію Червона Армія відступила в глибину території країни до 800-900 км, втратила значну частину зброї та бойової техніки і декілька сотень тисяч солдат і офіцерів вбитими і потрапившими у полон.

Особливо невдалим для Радянського Союзу та його збройних сил був початковий період війни. Приблизно за три тижні війни противник захопив Латвію, Литву, Білорусь, значну частину України, Молдавію. На північно-західному та південно-західному напрямках противник вторгся на глибину до 500 км, на західному напрямку - до 600 км. Середній темп наступу противника складав від 15 до 30 км за добу.

Найбільш визначними подіями цієї кампанії були: Смоленська битва, що почалась 10 липня і тривала майже два місяці; оборона Києва (71 день), оборона Одеси (73 дня). 5 листопада почалась оборона Севастополя, яка тривала до 3 липня 1942 р. Радянські війська у цей період часто потрапляли в оточення. Найбільші втрати були під Мінськом, Вязьмою та південно-східніше Києва.

Наприкінці вересня операцією “Тайфун”, що передбачала розгром радянських військ на західному напрямку, почалась битва під Москвою. У другій половині жовтня 1941 р. противник був змушений перейти до оборони. Другий наступ на Москву він почав 15 листопада, але й цей наступ німецьких армій було зупинено на початку грудня.

У другу кампанію цього періоду була проведена перша у Великій Вітчизняній війні стратегічна наступальна операція радянських військ під Москвою. 5-6 грудня 1941 р. війська Калінінського, Західного і правого крила Південно-Західного фронту перейшли в контрнаступ під Москвою на фронті шириною близько 1 тис. км. Наступ Радянської Армії завершився в квітні 1942 р. За чотири місяці ворога було відкинуто на захід на 100-350 км.

Війська Південного фронту звільнили Ростов, зірвали плани прориву на Кавказ. У Криму було проведено найбільшу за роки війн Керченсько-Феодосійську десантну операцію. 26 грудня 1941 р. кораблі Чорноморського флоту і Азовської воєнної флотилії висадили на Керченський півострів близько 42 тис. чоловік з озброєнням і бойовою технікою. До кінця дня 2 січня 1942 р. радянські війська просунулись на 100-110 км. Вони звільнили Керченський півострів і Феодосію.

У третій (літньо-осінній) кампанії 1942 р. у результаті невдало проведених операцій, особливо поразки військ Кримського фронту на Керченському півострові (8 травня - 4 липня) і військ Південно-Західного і Південного фронтів під Харковом (12-28 травня) німецьке командування захопило стратегічну ініціативу. Наступ противника почався 28 червня 1942 р. на південно-західному напрямку. Німецькі війська захопили Воронеж, Донбас, прорвалися до верхньої течії Дону, Кавказу.

17 липня 1942 р. розгорнулась велика битва на Волзі під Сталінградом, де оборонні дії тривали до листопада 1942 р.

Цей період був найважчим для СРСР та його Збройних сил. Було втрачено значну територію з важливішими економічними районами і більшу частину Червоної Армії передвоєнного складу.

Другий період війни включає дві наступальні кампанії - зимову 1942-1943 рр. (19 листопада 1942 р. - травень 1943 р.) і літньо-осінню 1943 р. (травень-грудень 1943 р.).

Другий період війни характеризувався зростанням розмаху й напруженості воєнних дій.

До листопада 1942 р. із 258 дивізій і 16 бригад, що були у Німеччині, 192 дивізії і три бригади (71 %) діяли на радянсько-німецькому фронті. Крім того, тут знаходилося 66 дивізій і 13 бригад союзників Німеччини.

Зимова кампанія розпочалась 19 листопада 1942 р. контрнаступом радянським військ під Сталінградом, що завершився розгромом 330-тисячного угруповання противника. Перемога під Сталінградом мала велике військово-політичне значення. Вона поклала початок докорінного перелому у Великій Вітчизняній війні і визначальним чином вплинула на подальший хід усієї Другої світової війни.

Захопивши стратегічну ініціативу, Радянська Армія завдала взимку і навесні 1943 р. нищівних ударів по противнику на Північному Кавказі, у Донбасі, під Ленінградом та інших ділянках фронту. З точки зору воєнного мистецтва особливий інтерес має те, що всі операції були тісно пов'язані за ціллю, місцем і часом. Був набутий перший досвід проведення без жодних пауз на одному напрямку декількох фронтових операцій (Острогошсько-Росошанська, Воронезько-Касторненська, Харківська). Вперше успішно була вирішена задача оточення і знищення ряду великих угруповань противника.

Влітку 1943 р. військово-політичне керівництво Німеччини здійснило спробу повернути стратегічну ініціативу і завдати радянським військам поразки в районі Курського виступу. Операція “Цитадель”, на яку покладалися великі надії, завершилась розгромом німецьких військ, що остаточно поховало наступальну стратегію противника. Німеччина була змушена перейти до стратегічної оборони. Радянська Армія, повністю захопивши стратегічну ініціативу, розгорнула загальний наступ на всьому радянсько-німецькому фронті.

У серпні 1943 р. почалась битва за Дніпро. Вона завершилась у грудні 1943 р.

Упродовж другого періоду війни радянські війська провели 14 стратегічних операцій, з них 11 - наступальних. 7 стратегічних операцій: Воронезько-Харківська і Харківська оборонні операції, Бєлгородсько-Харківська, Донбаська, Чернігівсько-Полтавська, Нижньо-Дніпровська і Київська наступальні операції - були проведені на території України. Радянські війська відкинули противника на 500-1300 км і звільнили величезну територію СРСР.

Незважаючи на відсутність у Західній Європі другого фронту, радянські збройні сили завершили докорінний перелом у війні. Він почався успішним контрнаступом радянським військ під Сталінградом і завершився перемогами під Курськом і на Дніпрі. Перемоги свідчили про подальший розвиток радянського воєнного мистецтва.

28 листопада - 1 грудня 1943 р. у Тегерані була проведена конференція глав трьох держав-союзників (СРСР, США, Великобританії), де були розглянуті найважливіші проблеми коаліційної політики і стратегії. На конференції було прийнято рішення про відкриття другого фронту в Європі у травні 1944 р.

Третій період Великої Вітчизняної війни ввійшов в історію як період вирішальних перемог Радянських Збройних Сил. Він тривав з січня 1944 р. до 9 травня 1945 р. і включав три наступальні кампанії: зимово-весінню 1944 р. (січень-травень), літньо-осінню (червень-грудень) і кампанію 1945 р. в Європі (січень - перша половина травня).

Головною подією першої кампанії 1944 р. був наступ Радянської Армії на Правобережній Україні. Він здійснювався силами 4-х Українських фронтів з 24 грудня 1943 р. до 17 квітня 1944 р. у ході його радянські війська завдали поразки групі армій “Південь” і основним силам групи армій “А”. Просунувшись на захід від Дніпра на 250-450 км, вони звільнили Правобережну Україну і частину Молдавії, вийшли на підступи до Польщі і в передгір'я Карпат, на державний кордон з Румунією.

У період з 8 квітня до 12 травня війська 4-го Українського фронту, Окремої Приморської армії у взаємодії з Чорноморським флотом і Азовською воєнною флотилією провели Кримську наступальну операцію, в ході якої було розгромлено 17-у армію противника і звільнено Крим.

Великих успіхів було досягнуто і на північно-західному напрямку. У період з 14 січня до 29 лютого війська Ленінградського, Волховського і 2-го Прибалтійського фронтів завдали поразки групі армій “Північ” і просунулись на глибину 180-280 км, звільнили майже всю Ленінградську область і частину Калінінської області, вступили в Естонію. Було знято блокаду Ленінграда.

Великі наступальні операції були проведені Червоною Армією в літньо-осінній кампанії 1944 р. Наступ радянських військ на Карельському перешийку та у Південній Карелії змусив уряд Фінляндії 19 вересня 1944 р. підписати перемир'я з Радянським Союзом і вийти з фашистського блоку.

У результаті Білоруської операції (23 червня - 29 серпня) була розгромлена група армій “Центр”, звільнена вся територія Білорусі, велика частина Литви, Латвії, а також Польщі.

У ході Яссько-Кишинівської операції 1944 р. була розгромлена німецька група армій “Південна Україна”, звільнена територія Молдови і частина Румунії. 23 серпня 1944 р. була скинута фашистська диктатура Й.Антонеску, а новий уряд Румунії оголосив війну Німеччині.

В цілому, в кампаніях 1944 р. Червона Армія здійснила 10 послідовних стратегічних наступальних операцій у результаті яких були розгромлені значні угруповання противника під Ленінградом і Новгородом, на Правобережній Україні й у Криму, в Карелії, Білорусі, Молдові, Румунії, Болгарії, Прибалтиці, на території Угорщини та Югославії. Була цілком звільнена територія СРСР, фашистський блок розпався. Були звільнені Румунія і Болгарія, значна частина Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Югославії і Норвегії.

6 червня 1944 р. був відкритий другий фронт в Європі висадкою військ союзників у Нормандії (Північна Франція).

У кампанії 1945 р. в Європі Червона Армія одночасно перейшла в наступ на фронті 1200 км, успішно провела 6 стратегічних наступальних операцій (Вісло-Одерську, Східно-Пруську, Східно-Поміранську, Віденську, Берлінську і Празьку) і повністю розгромила німецькі війська.

В операціях 1944-1945 рр. разом з Червоною Армією вели бойові дії війська Югославії, Польщі, Чехословаччини, армії Румунії, Болгарії, Угорщини.

Червона Армія повністю або частково звільнила територію 11 країн.

Цей період завершився капітуляцією Німеччини.

Четвертий період війни (травень 1945 р. - 2 вересня 1945 р.).

Бойові дії радянських військ на Далекому Сході включають Маньчжурську, Південно-Сахалінську наступальні і Курильську десантну операції.

У результаті наступу радянських військ, що почався 9 серпня 1945 р. Квантунську армію в короткий термін було розгромлено, території Північно-Східного Китаю, Північної Кореї, Південного Сахаліну і Курильські острови були звільнені.

2 вересня 1945 р. японський уряд підписав акт про беззастережну капітуляцію. Друга світова війна завершилась.

Отже, Велика Вітчизняна війна була головною складовою Другої світової війни. Радянсько-німецький фронт був основним фронтом Другої світової війни, саме на ньому була розбита воєнна міць фашистського блоку, що призвело до краху всієї політичної і воєнної машини Німеччини та її союзників.

Велика Вітчизняна війна була найруйнівнішою з усіх, знаних історією. Радянський Союз втратив понад 29 млн. чоловік. Україна у війні втратила 8 млн. громадян (2,5 млн. військових та 5,5 млн. цивільних осіб).

Велика Вітчизняна війна всебічно вплинула на подальший розвиток воєнного мистецтва, на усі галузі будівництва збройних сил. Вона характеризувалася масовим застосуванням авіації, танків, високим ступенем моторизації піхоти, широким впровадженням нових бойових і технічних засобів.

Тепер розглянемо воєнне мистецтво Червоної Армії в оборонних і наступальних операціях у Великій Вітчизняній війні.

4. Воєнне мистецтво Червоної армії в оборонних операціях

У кожному з періодів Великої Вітчизняної війни організація і ведення оборонних операцій мали свої особливості.

У першому періоді фронтові і армійські оборонні операції велися в умовах вимушеної стратегічної оборони Червоної армії.

Фронтові оборонні операції у першому періоді війни велися переважно в рамках стратегічної оборонної операції групи фронтів, армійські - в рамках фронтової операції.

У цьому періоді Великої Вітчизняної війни розвиток мистецтва організації і ведення фронтових операцій умовно можна поділити на три етапи:

оборона у початковому періоді;

оборона восени 1941 р., коли головною подією були оборонні операції під Москвою;

оборона влітку і восени 1942 р. на південному крилі радянсько-німецького фронту, захист Сталінграду.

Особливо складними були умови для організації оборони у початковому періоді. Об'єктивно у цей період оборона набула форми маневреної оборони, що велася дуже часто на непідготовлених в інженерному відношенні оборонних рубежах.

Цілями оборонних операцій початкового періоду були:

зрив спроб німецького командування розгромити основні сили прикордонних округів;

послаблення ударних угруповань німецьких військ;

виграш часу, що необхідний для зосередження і розгортання резервів;

створення стійкого стратегічного фронту оборони.

До початку оборонного періоду битви під Москвою стратегічний фронт стабілізувався на всіх стратегічних напрямках. Оборона прийняла позиційні форми, але ще не у всіх питаннях відповідала вимогам війни.

Лінійне і неглибоке розташування військ при нестачі сил і засобів, а звідси низькі оперативні щільності на напрямках головних ударів противника, наявність розривів і відкритих флангів в оперативній побудові, слабка протитанкова і протиповітряна оборона заважали створенню стійкої оборони в оперативному масштабі.

Неглибоке оперативна побудова фронтів і армій в оборонних операціях на дальніх підходах до Москви приводила до прориву оборони противником, що змушувало радянські війська відходити на проміжні рубежі, використовуючи маневрені форми оборони. Так, у період з 2 жовтня до 7 листопада 1941 р. війська Західного фронту відійшли на глибину 230-250 км.

Влітку і восени 1941 р. радянським військам приходилось вести бойові дії в оточенні. На даному етапі розвитку оборони основні цілі оборонних операцій полягали в тому, щоб не допустити прориву противника до великих промислових і адміністративно-політичних центрів, об'єктів і рубежів стратегічного значення, виграти час, необхідний для зосередження і розгортання резервів, що призначались для нанесення контрударів і переходу в наступ.

Восени 1941 р. ці цілі були досягнуті в районі Ленінграду, Тихвіна, під Москвою і в районі Ростова.

Влітку і восени 1942 р. умови для організації оборони залишалися складними. Однак, у цей час почали створюватися танкові і механізовані корпуси, танкові армії змішаного складу і повітряні армії, включення яких в склад фронтів дозволило створювати більш глибоку оперативну побудову військ і наносити по противнику, що вклинився більш потужні контрудари.

Влітку 1942 р. противнику ще вдавалося проривати оборону радянських військ, але темпи і глибина його просування значно знизилися.

Цілі оборонних операцій - не допустити захоплення Сталінграду і важливого стратегічного рубежу по р. Волга, виграти час для зосередження і розгортання великих ударних угруповань, щоб далі розпочати контрнаступ, - були досягнуті.

У другому і третьому періодах Великої Вітчизняної війни відбулися значні зміни умов підготовки і ведення оборонних операцій.

Характерною рисою операцій 1943-1945 рр. стає їх навмисний завчасний характер. Це стало можливим завдяки загальній перевазі у силах і засобах над противником. Стратегічною ініціативою володіло радянське командування. Був накопичений багатий досвід організації оборони в будь-яких умовах обстановки. Від лінійної, неглибокої побудови оборони радянські війська перейшли до глибокого ешелонування і масування сил і засобів на імовірних напрямках головних ударів противника.

Найбільшими оборонними операціями другого періоду війни були операції Центрального і Воронізького фронтів на Курській дузі. Цілі цих операцій полягали в тому, щоб навмисною, завчасною обороною виснажити ударні угруповання противника і далі рішучим контрнаступом завершити їх повний розгром.

У третьому періоді війни найбільшою оборонною операцією була Балатонська операція 3-го Українського фронту (березень 1945 р.). Ціллю цієї операції було відбиття контрнаступу противника в районі озера Балатон і створення сприятливих умов для подальшого наступу Червоної армії.

Таким чином, протягом всієї війни тривав процес змін умов підготовки і ведення оборонних операцій.

У ході війни йшов процес розвитку оперативної побудови фронтів. У 1941-1942 рр. оперативна побудова фронтів була одноешелонною із виділенням незначних резервів.

Починаючи з другого періоду війни оперативна побудова фронтів стає в основному двохешелонною. У ряді випадків в склад другого ешелону виділялися не тільки загальновійськові, але й танкові армії (Центральний і Воронезький фронти в битві під Курськом). Крім других ешелонів у другому і третьому періодах війни командувачі фронтами створювали сильні фронтові резерви - артилерійсько-протитанкові, танкові та ін.

...