"Академічне повсякдення" викладачів та учнів православних колегіумів України XVIII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Академічне повсякдення» викладачів та учнів православних колегіумів України XVIII століття

Людмила Посохова

Поняття «академічне повсякдення» вітчизняні історики почали використовувати не так давно. На думку багатьох дослідників, світ повсякденності об'єднує тих, хто навчає, та тих, хто навчається, а поняття «академічне повсякдення» позначає конкретний спосіб існування викладачів та студентів, а також сукупність ритуалів, комунікативних та повсякденних практик, сформованих співтовариством навчального закладу, які використовувалися у сфері «академічного життя». Уважаємо, що до «академічного повсякдення» викладачів та студентів православних колегіумів можна віднести такі явища: повсякденний побут, святкову культуру, ритуали, церемонії та символи, традиційні форми спілкування та міжособистісні стосунки, творені згідно з певними правилами тощо.

Наприкінці XVII -- у першій половині XVIII ст. на українських землях, які входили до складу Російської імперії, за зразком Києво-Могилянського колегіуму були засновані ще три аналогічні заклади -- Чернігівський, Харківський та Переяславський (відповідно у 1700, 1726, 1738 рр.). Ці інституції зберігали своєрідність освітньої моделі від початку свого постання до реформи духовних навчальних закладів 1808 р., яка була спрямована на подальшу професіоналізацію духовної освіти та її уніфікацію. Православні колегіуми мали генетичний зв'язок із єзуїтськими колегіумами, який виявлявся у схожості організаційної структури, наборі таких же «класів» та послідовності їх проходження учнями. Навчання передбачало поетапне засвоєння матеріалу граматичних класів, класів поезії, риторики, філософії та теології. Змістове наповнення курсів, особливо у першій половині XVIII ст., фактично орієнтувалося на єзуїтську програму «Ratio Studiorum». Час виникнення та існування православних колегіумів дослідники визначають як важливий етап «зустрічі» та взаємодії традицій Заходу та Сходу у всіх сферах культури та на різних її рівнях. У ході такої взаємодії й була вироблена культурно-освітня форма православного колегіуму, який, базуючись на «латинській ученості», став сплавом західноєвропейської та східнослов'янської культурних традиціїДив. про православні колегіуми: Посохова Л.Ю. На перехресті культур, традицій, епох: православні колегіуми України наприкінці XVII на початку ХІХ ст. Харків, 2011..

Метою цієї розвідки є виявлення прихованих сенсів «академічного повсякдення», особливостей протікання процесів культурної дифузії на рівні щоденного життя учнів та викладачів православних колегіумів. Дослідник «академічного повсякдення» може рухатися різними шляхами, зокрема, через виявлення «внутрішніх» та «зовнішніх» структур щоденного життя у класній кімнаті, до якої увійшов викладач, а також того світу, який охоплював учнів та учителів після занять.

Початкові зауваги до розуміння спільноти колегіуму. Вихованці окремих колегіумів писали у спогадах, що «студентами» називали лише тих, хто навчався у філософському та богословському класах, всі інші були «учнями». Однак зі спогадів деяких вихованців Переяславського колегіуму кінця XVIII ст. довідуємося, що там усіх називали студентамиТимковский И.Ф. Мое определение в службу // Москвитянин. 1852. № 17. С. 21-22; Демидовский В. Кое-что из Переяславского семинарского быта последней четверти прошлого века// ПЕВ. 1876. № 11. С. 431.. Але в офіційній документації колегіумів послідовного розрізнення понять «учень» і «студент» не спостерігається: так, учнів філософського та богословського класів зазвичай називали «студентами»ЦД1АУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 1395, арк. 19; спр. 1446, арк. 2; спр. 1730, арк. 1-3,18; ф. 1973, оп. 1, спр. 1949, арк. 1, 2; спр. 1971, арк. 1., іноді акцентували на такій назві (1774 р.)Див.: Лебедев А.С. Харьковский коллегиум как просветительский центр Слободской Украины до учреждения в Харькове университета. М., 1886. С. 94., але могли уживати щодо них і слово «ученики» (1793 р.)ЦД1АУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 366, арк. 1; спр. 368, арк. 29, 37.. Очевидно, що поділ «учні -- студенти» був досить умовний.

Віковий діапазон учнів досить строкатий. У граматичних класах Харківського колегіуму навчалися хлопці віком від 10 до 20 років, у класах поетики та риторики їх вік коливався від 12 до 23 років, у вищих класах -- від 18 до 28 роківГосударственный архив Белгородской области Российской Федерации. Ф. 127, оп. 1, д. 2, л. 7-21.. У граматичних класах Чернігівського колегіуму наприкінці XVIII ст. вік учнів коливався від 7 до 22 років, у класах піїтики та риторики -- від 14 до 24 роківДАЧО. Ф. 682, оп. 1, спр. 1, арк. 21, 27, 40.. Не дивно, що молодші учні, згадуючи про старших, передовсім зауважували, що «паны эти были усатые»Демидовский В. Кое-что из Переяславского семинарского быта последней четверти прошлого века. С. 432..

Як відомо, в єзуїтських колегіумах Речі Посполитої, зокрема, й у тих, які існували на українських землях, здобували освіту представники усіх станів. Аналогічна ситуація склалася і в православних колегіумахДив. докладно про учнів православних колегіумів: Посохова Л.Ю. На перехресті культур, традицій, епох... С. 197-233.. Для жодної категорії населення навчання не було передбачене як обов'язкове. Найбільший відсоток світських учнів спостерігаємо в Чернігівському колегіумі у 1730-1740-ті рр. (67-69%), менша кількість їх була у Харківському колегіумі. Зменшення відсотка світських учнів перебуває у прямій залежності від збільшення загальної кількості учнів у колегіумі (яке зростало передовсім за рахунок синів духовенства). У Харківському колегіумі з перших десятиліть його існування загальна чисельність студентів була майже вдвічі більша, ніж у інших колегіумах (середня коливалася в межах 400 осіб). Слід наголосити: кількість (та не відсоток) світських учнів кожного колегіуму до кінця XVIII ст. практично не мінялася. Про те, що світські родини наприкінці XVIII -- на початку ХІХ ст. свідомо обирали колегіуми для навчання дітей, свідчать не тільки цифри, але й спогади. Скажімо, Є. Тимківський писав, що він «вместе с другими дворянскими детьми» пішов до Переяславського колегіумуТимковский Е.Ф. Воспоминания о моей жизни // КС. 1894. № 3. С. 377.. Деякі дослідники початку ХХ ст. підкреслювали, що, на відміну від Києво-Могилянської академії, яка приваблювала дітей вельможних осіб, до колегіумів ішли сини менш заможних та знатних козаківМаксимович Г.А. Деятельность Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией. Т. 1. Нежин, 1913. С. 123-124.. До речі, в духовних семінаріях Російської імперії у XVIII ст. майже всі учні походили з духовенстваЗнаменский П. Приходское духовенство в России со времени реформы Петра. Казань, 1873. С. 90; Малицкий Н.В. История Суздальской духовной семинарии (17231788). Владимир, 1905. С. 92.. Число учнів православних колегіумів на тлі загальних показників учнівства духовних шкіл Російської імперії (академій та семінарій) було досить значним, хоча й поступово зменшувалося. Так, загальне число учнів Російської імперії у 1738 р. становило 2589 осіб, у 1764 р. -- 6 тисяч, у 1783 р. -- 11 329, у 1807 р. -- 24 167Знаменский П. Духовные школы в России до реформы 1808 года. Казань, 1881. С. 185, 578., відповідно, число учнів колегіумів по відношенню до загальної кількості учнів у 1730-ті рр. складало 29%, у 1760-ті -- 13%, на початку 1780-х років -- 10%, на початку ХІХ ст. -- 6% . Відсоток учнів колегіумів зменшувався через зростання загального числа духовних шкіл та їх учнів у Російській імперії. Хоч завдання створення мережі таких освітніх установ зіткнулося з низкою труднощів. Багато шкіл, які формально відкрилися у 1720-30-і рр., після надісланого до Синоду звіту про їх функціонування були закриті. Відновилася діяльність духовних шкіл лише у другій половині XVIII ст. Утім, в окремі роки набір учнів до духовних семінарій значно зменшувався (наприклад, у 1766 р. усіх учнів було 4 673), стабілізувалася ситуація лише після 1780-х роківFreeze G. L. The Russian Levites. Parish Clergy in the Eighteenth Century. Cambridge London, 1977. Р. 87-88..

За кількістю вихованців найбільшим закладом у Гетьманщині та Російській імперії, а також одним із найбільших у Речі Посполитій та загалом у Європі, була Києво-Могилянська академіяЯременко М. Києво-Могилянська академія за гетьманування Івана Мазепи: pro et contra двотисячного контингенту вихованців // Іван Мазепа та його доба: матеріали міжнародної наукової конференції. К., 2008. С. 193-195.. У 1727 р. у ній навчалося 654 студентіПекарский П. Наука и литература в России при Петре Великом: В 2 т. СПб., 1862. Т. 1. С. 109., у 1730-ті рр. -- до 500, у середині 1740-х-- 1100 осібВишневский Д. Киевская академия в первой половине ХVІІІ ст. // Труды КДА. 1903. №8. С. 614-615.. Найчисельніші єзуїтські колегіуми Речі Посполитої на початку XVIII ст. мали 200-800 учнів, упродовж століття у львівських «школах» навчалося від 550 до 700 студентів, у Віленській академії -- у середньому 800Яременко М. Києво-Могилянська академія за гетьманування Івана Мазепи... С. 194.. Як відомо, в перших університетах Російської імперії тривалий час навчалося лише по кілька десятків студентів.

Склад викладачів православних колегіумів був доволі строкатим. Аналіз наявної бази даних дозволяє зафіксувати основні їх «типи», а також певні зміни у їх кількісному складі, які відбувалися з плином часуАналіз бази даних «Викладачі православних колегіумів», до якої внесено інформацію про 255 осіб, див.: Посохова Л. Ю. На перехресті культур, традицій, епох... С. 236-252.. Більшість викладачів походила з родин духовенства. Вихідці зі шляхетських (дворянських), міщанських та козацьких родин становили невеликий відсоток наставників протягом усієї історії колегіумів. Число учителів-ченців, яке на початку заснування колегіумів дорівнювало 100%, поступово зменшувалося вже у наступні десятиліття. У середині століття цей показник складав 41,3%, а наприкінці століття він дорівнював 21,4 % (до загального числа викладачів). Число білого духовенства зросло з середини до кінця століття, відповідно, з 22,2% до 25,2%. Число світських осіб (тих, які не мали священицького чи чернечого чину), зросло за цей же проміжок часу з 36,5% до 53,4%. На початку ХІХ ст. ченці становили 18%, біле духовенство 20,5% і світські викладачі -- 61,5% від загальної чисельності наставників колегіумів. Хронологічно першим сформувався тип викладача-ченця. Більшість із них на момент призначення на викладацьку посаду певний час перебували в монастирях українських єпархій. У колегіумах вони працювали зазвичай тривалий час. Серед учителів-ченців православних колегіумів бачимо відомих у подальшому діячів церкви (Фадей Кокуйлович, Іраклій Комаровський, Тимофій Максимович, Антоній Стаховський, Йов Базилевич, Платон Малиновський, Варлаам Тещинський, Варлаам Шишацький). Другий тип викладача -- молодий учитель, який почав викладати одразу після завершення свого навчання. З третьої чверті XVIII ст. число їх значно зросло (у понад два рази). Ці молоді вчителі починали роботу в нижчих класах, а за рік-два залишали колегіум. Третій тип викладача можна умовно назвати «професійний викладач», який з'являється у другій чверті XVIII ст. Такі викладачі працювали у колегіумах тривалий час, а згодом учителювали в інших навчальних закладах.

Наставників, які викладали у старших класах, у справочинній документації іменували не інакше як «професорами» (так називали, наприклад, викладача Чернігівського колегіуму Тимофія Максимовича (1724-1727 рр.)ОДД. Пг., 1915. Т. 18 (1738 г.). Стб. 952.та викладача Харківського колегіуму Стефана Вітинського (1743 р.)РГИА. Ф. 796, оп. 23, д. 905, л. 1.). Викладачі саме так підписували документи («богословія профессор іеромонах Епифаній»ЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 1488, арк. 1.). Інколи професорами іменували й викладачів риторики («звания профессорского учитель риторики» Чернігівського колегіуму Гавріїл ОгінськийНБУВ ІР. Ф. 301, спр. 655 л, арк. 83., «риторики профессор» Харківського колегіумуЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 1488, арк. 1.). Прикметно, що викладача Харківського колегіуму Амвросія Поппеля, який був у минулому ксьондзом, навчався в європейських навчальних закладах, у документах називали «доктор філософії»РГИА. Ф. 796, оп. 28, д. 111, л. 1-2.. Іменування «професор», що фіксується уже на початку існування колегіумів, закріпилося у подальші роки. За середньовічними університетськими традиціями викладачів молодших класів називали «магістрами». Викладання у колегіумі було їх першим місцем роботи (магістри Харківського колегіуму Григорій АнтонськийРГИА. Ф. 796, оп. 18, д. 32, т. 1, л. 241., Андрій ГаванськийТам же., магістри Переяславського колегіуму Петро Барлуй, Йосип Каменський, Лука РомановськийЦДІАУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 641; спр. 754, арк. 1.). Все це свідчить про прагнення прилучитися до загальноєвропейської ієрархії вчених ступенів та звань. Хоча у справочинній документації термін «учитель» використовувався досить широко, позначаючи увесь загал наставників колегіуму, «учителями» нерідко називали саме викладачів нижчих класів.

Викладачі послідовно переходили від викладання в одному класі до наступного. Чимало наставників «пройшли» всі щаблі, від граматичного й до вищих класів філософії та богословія (звісно, за умови старанного виконання обов'язків). Середня тривалість перебування на посаді учителя коливалася від 4 до 7 років. Але викладачі-ченці працювали в колегіумах у середньому 9 років, а деякі -- і значно довше, 11-17 років (Авксентій Кивачицький, Йосип Занкевич, Іоан Дубинський, Фадей Кокуйлович, Феофан Федоровський, Йоакинф Карпинський, Варлаам Шишацький, Варлаам Тещинський, Рафіїл Мокренський, Йов Базилевич). Показник середньої тривалості викладання знижений через короткий термін викладацької роботи значної кількості молодих викладачів граматичних класів -- лише рік-два. «Професійні» ж викладачі присвятили тривалий час свого життя викладанню. Наприклад, Симеон Борецький працював у Чернігівському, Харківському колегіумах, згодом у Московській академії. Митрофан Слотвинський після 10 років викладання у Харківському колегіумі був запрошений до Московської академії, Гедеон Антонський після 16 років перейшов до тієї ж академії, Анастасій Савинський після 12 років у Переяславському колегіумі став професором Олександро-Невської семінарії у Петербурзі.

Дані джерел показують, що у Чернігівському, Харківському та Переяславському колегіумах число наставників зазвичай дорівнювало числу класів. У першій половині століття більше вчителів було у Харківському колегіумі, менше -- в інших (у яких пізніше було відкрито вищі класи). Так, у Харківському колегіумі вже у 1727/28 н. р. нараховується семеро викладачівРГИА. Ф. 796, оп. 8, д. 223, л. 71-72.; після появи богословського класу там фіксується вже вісім учителів (наприклад, у 1738 р. та пізніше)РГИА. Ф. 796, оп. 19, д. 378, л. 147; оп. 18, д. 32, т. 1, л. 242-263.. Утім, в окремі роки їх було менше (у 1741/42 та 1773/74 н. р. сім осібІЛ ВР. Ф. 37, спр. 360, арк. 26; ЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 2161.). Довгий час у Чернігівському колегіумі було п'ятеро викладачів (зокрема, у 1767/68 н. р.Травкіна О.І. Про склад учнів Чернігівського колегіуму // Сіверянський літопис. 1997. №3. С. 35.). У 1770-1780-ті рр. у колегіумах працювало не менше восьми викладачів. Причому у Харківському колегіумі у квітні 1785 р. був окремий учитель історії та географії, а також грецької мовиРГИА. Ф. 796, оп. 66, д. 154, л. 47.. У Переяславському колегіумі на межі XVШ-ХІХ ст. фіксується дев'ять викладачівСведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // ПЕВ. 1887. № 20. С. 730-734; № 24. С. 963.. Найбільше число наставників нараховується у 1793 р. у Харківському колегіумі, де, окрім ректора, викладало 13 осібРГИА. Ф. 796, оп. 74, д. 97, л. 172-182..

«Латинська ученість» у повсякденному житті учнів. Добре відомо, що метою навчання в європейській гуманістичній школі було формування благочестя, а теоретичним підґрунтям виступав принцип pietas litterata (освіченого благочестя). Виховним ідеалом pietas litterata було «знання латини, [...] діяльна побожність і вміння скрізь поводити себе належно»Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверті XVI -- середини XVII ст. Львів, 2005. С. 44.. Дидактичні і педагогічні прийоми, застосовувані у колегіумах, переймалися з досвіду Києво-Могилянській академії, яка, своєю чергою, чимало запозичила з єзуїтської педагогіки. Стрижнем навчального процесу в граматичних класах православних колегіумів було опанування молодшими школярами латини. Природно, що для її навчання використовували посібники, які набули популярності в єзуїтських закладах всієї Європи, а також відповідні прийоми навчання. Наприклад, задля того, щоб привчати учнів колегіумів до латини, їх зобов'язували спілкуватися нею у школі і вдома. Для цього використовували такий засіб, як «calculus», відомий із досвіду всіх православних колегіумів. Ішлося про паперовий сувій («калькулюс»), в якому записували ім'я учня, що порушив правило говорити лише латиною або припускався помилокТам само. С. 430-431.. «Калькулюс» перебував у нього до тих пір, поки не зауважували іншого порушника, до якого він і переходив. Той, у кого «калькулюс» затримався на ніч, карався учителем. Тож кожен учень, отримавши до рук ганебний знак, намагався якомога швидше його позбутися.

Організація шкільних вправ у православних колегіумах також свідчить про запозичення форм та видів навчальних практик єзуїтських шкіл (перш за все вправ, які виконувалися у класі (єхєгсШлє), та домашньої роботи (occupations). У спогадах вихованців православних колегіумів з усіма подробицями описані «екзерциції» і «окупації». Ці перекази про минуле рясніють латинськими виразами, які демонструють навчальне повсякдення учнів. Особливо часто колишні учні згадували, як їх роботу оцінювали вчителі колегіумів. У спогадах зустрічаються приклади, які демонструють широкий діапазон вчительських оцінок -- від схвалення (laudatissime) до засудження (pessimе), сформульованих у декількох словах або у розлогих характеристикахКулжинский И.Г. Воспоминания старинного Черниговского семинариста // ЧЕИ. 1877. № 7. С. 190-193; Демидовский В. Кое-что из Переяславского семинарского быта последней четверти прошлого века. С. 432; Крамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия // ПЕВ. 1877. № 3. С. 91-92; Крамаренко И. Из воспоминаний об учителях, бывших в полтавско-переяславской семинарии в первой четверти текущего столетия // ПЕВ. 1880. № 9. С. 403.. Прикметний діалог викладача Переяславського колегіуму Йосипа

Козачківського зі своїм учнем, чию вправу учитель оцінив на такий спосіб: «Taliter, qualiter -- nihil fundamentaliter» (так-сяк, нічого фундаментального). Коли учитель запропонував учневі перекласти оцінку, той відповів, що на його думку, це означає «не терши, не м'явши -- не буде калачаЛевицкий П. Прошлое переяславского духовного училища // КС. 1889. № 2. С. 431.. Вчитель, подумавши кілька секунд, погодився з перекладом. У іншому спогаді зустрічаємо переказ-жарт переяславських школярів про те, як учень-початківець скаржився префекту на свого товариша: «Domine Praefecte! Ego йшов, ille -- пхнув, ego покотився, nasus розбився, а sanguis -- дзюр-дзюр!»Там же. С. 431.. Тож, як бачимо, реальні труднощі вивчення латини були складовою повсякденного життя школярів.

У всіх православних колегіумах широко застосовувався ще один відомий прийомом єзуїтської педагогіки -- змагання учнів. Викладач оприлюднював «рейтинг» успішності вихованців, кожен з яких міг виконати вправу, підписати її «de loco» й вказати прізвище особи, на місце якої претендував. Якщо амбіції мали під собою підстави й учень виконував завдання краще від свого суперника, він займав його місце. Ця практика організації змагань учнів докладно описана у спогадах вихованців колегіумівКулжинский И .Г. Воспоминания старинного Черниговского семинариста. С. 192; Левицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 431.. У цих же джерелах натрапляємо й на інформацію про існування «аудиторів», кращих учнів, яких обирав учитель для перевірки завдань інших школярівКулжинский И.Г. Воспоминания старинного Черниговского семинариста. С. 190191; Крамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 91-92..

У граматичних класах викладання поступово переходило на латину, тож від її засвоєння залежало подальше навчання. Саме тому вихованець Харківського колегіуму Є. Топчієв писав, що у перших трьох класах латина панувала над іншими дисциплінами, тож від класу до класу переводили виключно за успіхи в її засвоєнніТопчиев Е. Воспоминания // Южный край. 1883. № 881.. Колишні учні згадували, що вчителі вимагали від вихованців думати латиноюКрамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 91-97.. Отриманих знань вистачало для того, щоб вести нею буденні розмовиКрамаренко И. Из воспоминаний об учителях, бывших в полтавско-переяславской семинарии в первой четверти текущего столетия. С. 404.. Так, колишній учень Харківського колегіуму Я. Толмачов писав, що на третій рік навчання він міг добре розуміти латинських класиків і прочитав «Розмови» Еразма Роттердамського та історію СаллюстіяТолмачев Я.В. Автобиографическая записка//Русская старина. 1892. Т. 75. С. 702.. Учень того ж колегіуму Ф. Луб'яновський згадував, що в граматичному класі «с учителями и товарищами болтал по-латыни, сочинял хріи и речи»⁴⁶ Лубяновский Ф.П. Воспоминания // РА. 1872. Вып. 1. С. 100.. Спогади демонструють, як латина, а разом із нею антична та середньовічна європейська культури, ставали частиною навчального повсякдення учнів від молодших класів колегіумів.

Спогади учнів засвідчують існування спільних рис навчального повсякдення православних і єзуїтських колегіумів, які зберігалися аж до початку ХІХ ст. Як тільки учень переступав поріг класу, його вітали гучним: <^а1иtamus! Salutamus»!Кулжинский И.Г. Воспоминания старинного Черниговского семинариста. С. 188. Спогади І. Крамаренка, В. Демідовського, І. Кулжинського в окремих місцях настільки подібні, що складається враження про їх навчання в одному колегіумі.

У класах поетики та риторики учні продовжували опановувати латину. На цьому етапі вони мали вільно нею володіти і писати твори на різні теми, передовсім наслідуючи зразки. Дослідники відзначають, що популярність класу поетики у колегіумах зумовлювалася тим, що знання та навички, які там отримували, мали певну суспільну вагу. Юні поети могли, як це було заведено у тогочасному суспільстві, складати вірші на пошану поважних персон та вітати ними під час урочистостей, отримуючи за це винагороду.

Античний спадок та повсякденне життя. Твори учнів колегіумів об'єднує домінування античної тематики, насиченість образами античної міфології. Студенти перебували у полоні античного світу, його літератури та героїв. У повісті «Панна сотниковна» Григорій Квітка-Основ'яненко описав характерний епізод виступу учня класу поетики Харківського колегіуму із привітанням сотнику (вірш написав учитель колегіуму)Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Панна сотниковна // Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібрання творів: у 7 т. Т. 4. Прозові твори. К., 1979. С. 304.. «Гори Парнаські», вище яких злітав юнак, «дух мистецтва», Геркулес, Марс, Сатурн -- про все це йдеться у вітальному вірші, який був досить типовий. У збірці віршованих привітань студентів префекту Переяславського колегіуму Федору Домонтовичу «соборы муз» на Парнасі, Кронос, Феб, Орфей, інші подібні персонажі складали її питому частинуЛевицкий П. Образцы старо-семинарской поэзии // КС. 1889. № 11. С. 450-454.. Учні Харківського колегіуму у своїх віршах називали себе «питомцами Харьковской Минервы» (1804 Р.)Цит. за: Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905): в 2 т. -- Т. 2. Харьков, 1993. С. 792. У привітаннях харківському єпископу Христофору Сулимі (від студентів різних років) Харківський колегіум іменується «Парнасом», «Харьковским Парнасом», «собором Парнаских муз», «храмом Паллады», себе ж студенти називали «чадами Паллады», які перебували «среди муз на Геликоне»ЦНБ ХНУ ВР. Зібр. рукописів, спр. 682-р 1336/с, арк. 1, 30 зв., 57.. Захоплення античністю, яке виразно демонстрували учні православних колегіумів у своїх віршах, поєднувалося із християнськими основами їхього світогляду. Християнська символіка й тематика не конфліктували, а органічно поєднувалися з античною, творили культурний симбіоз. Водночас фіксуються випадки використання античних символів для окреслення української ідентичності. Так, разом із «Зефірами» та «Ефірами» у віршах натрапляємо на визначення учнів самих себе як «наук Украинских птенцов»Излияние благодарных чувств Его Сиятельству кн. А. М. Голицыну от питомцев Харьковского коллегиума по случаю полученных новых милостей. Харьков, 1806. С. 5.. У віршованому похвальному слові на честь засновника Харківського колегіуму єпископа Єпифанія Тихорського від учня І. Філіповича у 1727 р. звучали слова про радість «Украйны» з приводу організації колегіумуДив.: БагалейД. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905): в 2 т. -- Т. 1. С. 460-461.. У віршованих партіях харківському єпископу Христофору Сулимі теж натрапляємо на побажання, щоб у колегіумах (на «Олімпі» та «Парнасі», як вони названі) «Украина процветала», була «Украина благословенна» й розквітав «сад украинских наук»ЦНБ ХНУ ВР. Зібр. рукописів, спр. 682-р 1336/с, арк. 2, 9.. «Перенесення Олімпу» на український ґрунт відбилося також в оформленні конспектів курсів, у малюнках, які робили учні. В одному з конспектів піїтики та риторики, записаному студентом Чернігівського колегіуму у 1730 р., титульний аркуш оздоблений композицією, насиченою античними мотивами: над назвою курсу зображено гору Олімп, на якій сидить наставник із розкритою книгою, оточений спудеями, поруч з Олімпом зображено музу з бандурою та ПегасаНБУВ ІР. Ф. 305, спр. 259, арк. 1.. Подібне зображення Олімпу з Аполлоном і дев'ятьма музами знаходимо також у курсі риторики, прочитаному в Харківському колегіумі в 1737 роціТам само. Ф. 306, спр. 323 п 100, арк. 1 зв.. Античній символіці нерідко надавали національного колориту. За особливо яскравий приклад тут можуть служити зображення грецьких муз на Олімпі у панеґірику на честь архімандрита Тимофія Максимовича, складеному студентами Чернігівського колегіуму 1730 р.Греческие музы в малорусском изображении // КС. 1884. № 4. С. 714., у конспекті піїтики та риторики цього ж колегіуму 1730 р.НБУВ ІР. Ф. 305, спр. 259, арк. 1., конспекті риторики Харківського колегіуму 1737 рокуТам само. Ф. 306, спр. 323 п 100, арк. 1 зв.. У цих прикладах зауважуємо українські елементи вбрання та головних уборів і специфічні музичні інструменти: Аполлон та деякі музи грають на бандурах, а решта муз -- на військових козацьких трубах.

Поліфонія мов. Окрім латини, у колегіумах вивчали ще декілька мов. Церковнослов'янську мову вчили у граматичних класах із допомогою читання текстів, які використовували під час богослужіння. Хоча окреме викладання російської мови у колегіумах розпочалося у 60-х роках XVIII ст., та латина ще довгий час зберігала провідне місце у навчальній практиці всіх класівДив. про викладання мов у колегіумах: Посохова Л.Ю. На перехресті культур, традицій, епох... С. 55-68, 73-80, 115-119.. Відомо, що у Чернігівському колегіумі від самого початку викладання провадилося також польською мовоюПархоменко В. К истории образования на Украине // КС. 1905. № 9. С. 244.. У «Зерцалі от Писанія Божественного» (Чернігів, 1705), добре знаному виданні, пов'язаному із Чернігівським колегіумом, розміщено звернення до гетьмана Івана Мазепи учнів граматичних класів, у якому вони демонстрували володіння тонкощами польської мовиМаслов С.І. Етюди з історії стародруків. К., 1925. С. 53-54.. Про вивчення польської мови у Чернігівському та Переяславському колегіумах свідчать копії атестатів та інші справочинні джерелаДАЧО. Ф. 679, оп. 1, спр. 1065, арк. 1.. В історіографії переважала думка, що у Харківському колегіумі польської мови не вчили, хоча збереглися переклади з неї, які регулярно робили учні під орудою Андрія Прокоповича (викладача, потім ректора колегіуму) наприкінці XVIII -- на початку ХІХ ст. з метою популяризації наукових знань (насамперед сільськогосподарських)Месяцеслов на лето господне 1797-е, которое есть простое, содержащее в себе 365 дней: пер. с польского в Харьковском духовном училище. Харьков, 1799; Месяцеслов на лето господне 1799-е, которое есть простое, содержащее в себе 365 дней: пер. с польского в Харьковском духовном училище. Харьков, 1799; Хозяйственный способ узнавать погоды в 1806 году, с прибавлением краткого исторического известия о Слободско-Украинской губернии: пер. с польск. Харьков, 1806; Хозяйственный календарь на лето господне 1808-е: пер. с польск. Харьков, 1808; Хозяйственный календарь на лето господне 1809-е: пер. с польск. в Харьк. коллегиуме. Харьков, 1808.. Серед віднайдених нами шкільних вправ учнів Харківського колегіуму (1750-1753 рр.) зустрічаються латино-польсько-російські переклади та переклади з польської й на польськуОПИ ГИМ. Ф. 310, д. 72, л. 17.. Отже, польська мова звучала в усіх колегіумах. Окрім названих мов, певне число учнів вивчало німецьку, французьку, грецьку та давньоєврейську мови.

Жива народна мова гармонійно впліталася в букет інших мов. У науковій літературіПетров Н. И. Очерки из истории украинской литературы XVIII века. Киевская искусственная литература XVIII века, преимущественно драматическая. К., 1880. С. 2-5. згадувалася цікава рукописна збірка вправ учня Харківського колегіуму Івана Ушивського (1738-1743 рр.)НБУВ ГР. Ф. 301, спр. 661 п.. Окрім уривків із духовних книг, творів античних авторів, світських повістей, його учитель пропонував для перекладу чимало прислів'їв народного походження (деякі були видозмінені), причому в збірнику бачимо російські, польські й українські прислів'я («Баба з воза, колесам легше», «Осмак копи стереже», «Який пан, такий його крам» тощо).

Ритм життя учнів та викладачів православних колегіумів задавався усталеною православною церковною традицією, перш за все системою свят. Православний календар та церковні канони суттєво впливали на розпорядок дня, час іспитів та вакацій, форми діяльності до і після навчання. Ілля Тимківський, згадуючи своє навчання у Переяславському колегіумі, писав, що учні зобов'язані були відвідувати церковну службу в недільні та святкові дні, кожен клас мав визначене місце у храмі, викладачі фіксували присутність вихованців та їхню поведінкуТимковский И.Ф. Мое определение в службу. С. 21.. Подібна практика існувала і в інших колегіумах. Також учні обов'язково співали в колегіумному хорі, який брав участь у службах у храмах колегіумів, а також у святкуваннях визначних подій як в межах своїх навчальних закладів, так і в містіКрамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 98, 100; Буткевич Т.И. Историко-статистическое описание Харьковского кафедрального Успенского собора. Харьков, 1894. С. 54.. Типовими виглядають спогади Ф. Луб'яновського, який писав, що вийшов із Харківського колегіуму «с благогоговеніем к Евангелію и ученію церкви, с покорностію начальству и не от страха, а по чувству необходимости в руководстве» (він підкреслив, що його не готували до духовного звання)Лубяновский Ф.П. Воспоминания. С. 113-114.. У недільні та святкові дні студенти богословського класу та викладачі виголошували проповіді не тільки в класі, а й у церкві колегіумуЛитинский В. Картинки из прошлого Черниговской духовной семинарии // ЧЕИ. 1898. № 17. С. 665.. Студенти

Переяславського колегіуму проповідували у неділю та свята в храмах міста та в домовій архієрейській церквіСведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // ПЕВ. 1887. № 24. С. 965.. У колегіумах укладався розклад проповідей викладачів та студентів на недільні і святкові дніЦДІАУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 1446..

Під час великих свят (Великдень, Різдво) колегіуми відвідували архієреї, інші знатні особи, на честь гостей учні різних класів писали вірші та промови. Існує чимало джерел, які розповідають про приготування учнів усіх класів до релігійних свят (зокрема, у Харківському колегіуму до Великодня у 1792 р.)Там само. Ф. 1973, оп. 1, спр. 1256, арк. 1-1зв..

Розподіл часу учнів колегіумів протягом доби та навчального тижня був досить чітко регламентований. Основою був розклад занять, у якому фіксувалися години шкільних занять з усіх дисциплін та години відпочинку.

Форми організації учнів. Задля підтримки дисципліни та порядку у колегіумах існувала певна система нагляду, в рамках якої виробилося коло обов'язків наставників та учнів. Така система мала чимало спільного із традиціями єзуїтських колегіумів та Києво-Могилянської академії. За учнями мали наглядати всі викладачі, про що їм постійно нагадувало керівництво. Так, префект Харківського колегіуму Ієракс 22 січня 1793 р. закликав наставників з'являтися у класи до початку занять і наглядати за учнями, які «производят шалости»Там само. Спр. 1825, арк. 1-1зв.. Посада префекта передбачала здійснення загального нагляду, зокрема й за викладачами. Відомо також про існування у колегіумах посади суперінтенданта (який обирався з викладачів молодших класів), до обов'язків якого входив нагляд за учнями (серед іншого відвідування кімнат учнів, які проживали як у бурсі, так і у приватних помешканнях).

У всіх колегіумах також існувала система взаємного нагляду учнів. Для цього на кращих з них покладалися обов'язки «сеньйорів», «інспекторів», «візитаторів», «директорів», «цензорів», які допомагали суперінтендантовіЛевицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 434; Травкіна О.І. Чернігівський колегіум (1700-1786). Чернігів, 2000. С. 60-63.. «Учреждение о содержании бурсы» Чернігівського колегіуму (1792 р.)Благовещенский М. Извлечение из материалов по истории Черниговской семинарии // ЧЕИ. 1904. № 4. С. 152. дозволяє зауважити тотожність обов'язків суперінтенданта, сеньйора, директора та інспекторів із відповідними посадами в єзуїтських колегіумах. Скажімо, сеньйори відвідували приватні помешкання учнів, а сеньйори бурси -- наглядали за кімнатами. Такий порядок зберігся до початку ХІХ ст.ДАХО. Ф. 40, оп. 2, спр. 571, арк. 2.. Найбільше відомостей маємо про посаду інспектора. Ними були учні старших класів (зазвичай філософії та богослів'я, іноді риторичного класу), які мали допомагати навчатися учням молодших класів та наглядати за ними. У кожну кімнату бурси призначався свій інспектор. На приватних квартирах, де мешкало традиційно по кілька учнів, разом із ними жив і інспектор, який стежив за навчанням та поведінкою своїх підопічних, а також за веденням ними господарства. За це він отримував від батьків учнів грошову винагороду (5-8 рублів за кожного учня на рік). Інспектори мали регулярно повідомляти суперінтендантові про поведінку учнів. У інструкції для інспекторів Харківського колегіуму (за списком 1796 р.) містяться поради, що окреслюють нагляд як засіб запобігання можливим неприємним ситуаціям. Укладачі правил радили інспекторам усіляко сприяти тому, аби вільний час їх підопічні використовували для читання книг. Тож їм рекомендували без особливої потреби не відпускати учнів з помешкань та пильнувати, щоб ті «не ходили по базару без нужды». Самим інспекторам теж радили читати книжки, не тинятися вулицями і «не шататься по чужим квартирам»Цит. за: Лебедев А. С. Харьковский коллегиум как просветительский центр Слободской Украины до учреждения в Харькове университета. С. 81.. Інспекторів застерігали, щоб ті в нічний час не виходили з дому, не посилали з дорученнями учнів, не залишали на ніч сторонніх та не запрошували до себе гостей.

Велике значення у житті студентів єзуїтських шкіл та їх релігійному вихованні відігравали студентські конгрегаціїШевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях... С. 81.. Добре відомо про існування студентських братств (конгрегацій) у Києво-Могилянській академіїПетров Н.И. Киевская академия во второй половине XVII века. К., 1895. С. 103.. У Чернігівському колегіумі теж функціонувала конгрегації в ім'я Богородиці Непорочного ЗачаттяТравкіна О.І. Чернігівський колегіум (1700-1786). С. 65-66.; відомо, що існував певний обряд прийняття бурсаків у її члениНБУВ П». Ф. 127, спр. 151, арк. 1, 3., однак докладних відомостей про нього знайти не вдалося. М. Лілеєв уважав, що посвята в братчики відбувалася у конгрегаційній церкві Усіх СвятихТам само. Арк. 3., як і у Києво-Могилянській академії.

Залишилися згадки про те, що в колегіумах велася книга «Album», яку дослідники Києво-Могилянської академії розглядають як один із різновидів фіксації збору пожертв на потреби «академіків»Яременко М. Ціна «міщанської любові» або скільки коштувала прихильність обивателів Києво-Подолу до могилянських студентів // Соціум. Вип. 5. К., 2005. С. 96.. Микола Ханенко, перебуваючи у Чернігові в жовтні 1730 р., записав у щоденнику: «студентам приходившим кумалбо дан червоный»Ханенко Н.Д. Дневник генерального хоружого Николая Ханенка. К., 1884. С. 16. Про існування конгрегаційного збору згадували історики Чернігівського колегіуму. Збір коштів і, відповідно, записи в книгу розпочинали у день Св. Анни після богослужіння; студент, «екклесіарх» конгрегаційного збору, обходив у церкві жертводавців, подання яких йшли виключно на бідних студентів бурсиЛитинский В. Картинки из прошлого Черниговской духовной семинарии // ЧЕИ. 1896. №13. С. 420-421..

Організація самої бурси, самоорганізація учнів, їх почесні титули, взаємоконтроль, який був традиційно притаманний бурсам колегіумів, добре описані В. Наріжним у повісті «Бурсак». Один із героїв захоплено й піднесено пояснював новачку Неону добре продуману і дієву організацію життя: «Почетное сословие бурсаков образует в малом виде великолепный Рим, и консул управляет оным вместе с сенатом. В консулы избирается старший из богословов, а прочие богословы и философы образуют сенаторов; риторы составляют ликторов, или исполнителей приговоров сенатских; поэты называются целерами, или бегунами, которые употребляются на рассылки; прочие составляют плебеян, или чернь -- простой народ. Видишь, как все это прекрасно устроено!»Нарежный В.Т. Бурсак, малороссийская повесть // Нарежный В.Т. Сочинения: в 2 т. -- Т. 2: Романы и повести. М., 1983. С. 14.. З розповідей героїв повісті Наріжного постає картина життя у бурсі з її ефективною системою нагляду та підтримання порядку. Зауважимо, що у бурсі існували свої традиції покарання порушників правил: окремі переступи учнів розглядалися керівництвом колегіуму, інші -- «сенаторами» (до речі, найбільшим злочином бурсаки вважали крадіжку).

Відомо декілька інструкцій кінця XVIII ст. щодо організації нагляду за вихованцями бурс, які за змістом та духом дуже близькі між собою. Як наголошувалося в листі білгородського єпископа Феоктиста Мочульського керівництву Харківського колегіуму від 28 вересня 1793 р., нагляд за вихованцями мав відбуватися з метою «отвращения безчиния и неблагопристойности»ЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 368, арк. 45.. Так, в «Учреждении о содержании бурсы» Чернігівського колегіумуБлаговещенский М. Извлечение из материалов по истории Черниговской семинарии // ЧЕИ. 1904. № 4. С. 152. зауважувалися неприпустимі для учнів форми дозвілля. Їм, скажімо, заборонялося ходити містом, особливо «по шинкам, трактирам, свадьбам и другим зазорным местам», тож наставники мали «бродящих удерживать и совсем бродяжничество запрещать и искоренять». Щодо студентів старших класів зазначалося: «... чтобы никто трубки не курил, в карты не играл и чтоб не было никакого шуму»Цит. за: Благовещенский М. Извлечение из материалов по истории Черниговской семинарии // ЧЕИ. 1904. № 4. С. 154..

Покарання та заохочення до навчання виступають важливими складовими характеристики «академічного повсякдення», адже для учнів і викладачів колегіуму вони були щоденними практиками. Як уже зазначалося, при організації православних колегіумів чимало було запозичено з єзуїтської педагогіки. Тілесні покарання, які застосовувалися в Києво-Могилянській академії та православних колегіумах, практикувалися передовсім у тогочасних єзуїтських колегіумах та інших гуманістичних школах, не кажучи вже про домашнє виховання. Шмагання різками було звичним, часто вживаним покараннямДемидовский В. Краткий исторический очерк состояния Переяславско-Полтавской семинарии со времени основания ее (1738 г.) до преобразования в 1817 г. // ПЕВ. 1888. № 20. С. 750; Левицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 433.. Навіть призначені до учнів інспектори нерідко застосовували різки до своїх підопічних. Резонансний випадок стався у Переяславському колегіумі у 1746 р. Інспектор Полонський побив «свого» учня Савонова, керуючись популярним висловом із латино-польських абеток:

«Розга, духъ свєнтьій, косці не пшеломіе,

А розумъ барзо въ глову выготе»[Вишневский Д. ] Случай из гувернерской жизни // КС. 1895. № 1. С. 7..

За згадками колишніх вихованців Чернігівського колегіуму, у класі інфими у кутку біля груби стояли березові різки й сидів учень, який пускав їх у хід за наказом учителяКулжинский И.Г. Воспоминания старинного Черниговского семинариста. С. 189.. Зі спогадів відомо, що різки застосовували за певним порядком, залежно від оцінок, які учні отримували від аудиторів за виконані завдання. У випадку постійного отримання учнем поганих оцінок учитель, перш ніж перейти до покарання, декілька разів висловлював йому догану. І лише коли школяр не виправлявся, звучало «АесШ» -- учень мав стати навколішки на порозі класу. Сигналом до шмагання різками було «пеscit»; за згадками учнів, число ударів учитель призначав відповідно до того, наскільки часто школяр отримував незадовільну оцінкуТам же. С. 191.. Екзекуторами виступали найгірші за успішністю учні, яких називали «сікарями» або «саlefactor'ами» («зігріваючими»); за тяжкі провини вихованця наказували одразу двоє «сікарів» під дзвін колегіумського дзвону, звуки якого розносилися містомЛевицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 433.. Сікли нерідко до крові, що мало загальновідому тоді назву «березова каша». За спогадами колишніх учнів колегіумів, у дві різки під дзвін сікли лише за надзвичайні вчинки (крадіжку, пияцтво, безчинство)Крамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 98.. Серед покарань, які застосовували у колегіумах, згадуються «палі» (удари лінійкою по руках), поклони, стояння на колінах (іноді на гречці). При цьому необхідно зауважити, що удари «палями» та деякі інші покарання застосовувалися як певний ритуал, укорінений у колегіумах (особливо для тих, хто щойно вступив до закладу). В автобіографічній повісті «Бурсак» Василь Наріжний показав це на прикладі головного героя Неона, якого покарали ударами «палі» в перший же день навчання у Переяславському колегіумі. Досвідчений учень пояснив новачкові, що таким чином привчають до покірності та терпіння, і порадив трошки потерпіти, запевнивши, що коли той буде добре вчитися, кривди скоро закінчатьсяНарежный В.Т Бурсак, малороссийская повесть. С. 12.. Переживання літературного героя перегукуються зі спогадами М. Т. Каченовського, видатного історика, який закінчив Харківський колегіум. Він згадав відому з історії колегіумів традицію сікти всіх без винятку вихованців кожної суботи й підкреслив, що це було більше ритуалом, аніж безглуздою розправою: для учнів, «особенно выдающихся прилежанием и благонравием, обращался в одну лишь формальность поднимания и опускання розги»Каченовский В.М. Михаил Трофимович Каченовский // Библиографические записки. 1892. № 4. С. 260.. Загальноприйнятою у всіх колегіумах була практика покарання різками учнів-утікачів, зазвичай молодшого віку, адже втеча вважалася серйозним переступом. Резолюції про те, щоб утікача повернули до колегіуму та висікли, фіксуються протягом XVIII ст.ЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 1295, арк. 1.. Так, в указі переяславського єпископа Йова Базилевича наголошувалося, що за першу втечу учня мають карати різками, якщо це трапиться вдруге -- карати у шкільних сінях, за третю спробу -- сікти «при собрании всех учеников публично перед школами»Там само. Ф. 990, оп. 1, спр. 837, арк. 27..

Колишні учні у спогадах неодноразово підкреслювали, що покарання різками застосовували лише до класу поетики. Викладачі колегіумів розуміли, що це покарання завдає й морального приниження. Свідчення цьому знаходимо у листуванні між префектом Чернігівського колегіуму Сильвестром Новопольським та префектом Києво-Могилянської академії Георгієм Кониським з приводу учня колегіуму Петра Мінца (1749 р.), який увів в оману керівництво академії: не пройшовши навчання у класах поетики й риторики колегіуму, він записався до класу філософії в академії. Виявивши неправду, Георгій Кониський покарав учня, але, як він писав у листі, «я по увещании наказал его довольно розгами приватно, а не публично, [...] чтобы публичная конфузия не могла быть ему препятствием к науке, ежели схочет наперед где обучатись»Страдомский А. Переписка префектов Черниговского коллегиума иеромонаха Сильвестра Новопольского и Киевской Академии иеромонаха Георгия Конисского // ЧЕИ. 1866. № 22. С. 712. Пізніше справу опублікував М. Петров (Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. Отд. ІІ (1721-1795). Т. І (1721-1750 гг.). Ч. 1. К., 1904. С. 400-407).. Однак після цього Георгію Кониському довелося виправдовуватися перед київським митрополитом, бо учитель Чернігівського колегіуму Г. Іскра звинуватив його у жорстокості, назвавши «тираном и мучителем». спільнота колегіум учень православний

В інструкції інспекторам Харківського колегіуму (1796 р.) зазначалося, що необхідно прагнути виправляти учнів не стільки покаранням, скільки напучуванням, і карати за переступи вельми помірковано («не от гнева, не от злобы»): наказувалося «учеников никогда не бить по щекам, за волосы не рвать, не бить по спине, не штрикать ничем в глаза, в зубы и в груди, также по рукам палкою или толстою палею так, чтобы паля от удара разбилась, как то делают запальчивые»Цит. за: Лебедев А. С. Харьковский коллегиум как просветительский центр Слободской Украины. С. 82.. Текст інструкції (1796 р.) дає можливість стверджувати, що інспекторів намагалися утримати не тільки від тілесних покарань, але й від моральних принижень учнів. Правила забороняли примушувати школярів знімати з інспекторів чоботи та чистити їх (тобто використовувати вихованців як слуг), давати прізвиська, обзивати («не называть каналіями, бестіями, сукиными сынами и другими язвительными словами»)Там само. С. 83..

Випадки побиття інспекторами своїх підопічних не залишалися поза увагою. Так, у листопаді 1793 р. члени правління Харківського колегіуму розглядали справу інспектора Микити Максимовича, який побив учня Павла Волошинова через, як він пояснив, запальність свого характеру. Було вирішено, зважаючи на недосвідченість інспектора, залишити його при учнях, однак з умовою -- у разі повторного застосування фізичної сили Максимович мусив платити штраф. Як покарання за порушення інструкції було призначено 50 поклонів перед іконою Богоматері в монастирській церкві, а також наказано переписати правила на своєму папері для всіх інших інспекторівЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 1925, арк. 1 зв.. Школярам рекомендувалося не нагадувати Микиті Максимовичу про подію, ставитися до інспектора доброзичливо, щоб надалі не множити ворожнечіТам само. Арк. 2..

Відомо, що студентів філософського та богословського класів колегіумів різками взагалі не карали. Хоча чернігівський єпископ Віктор Садковський тільки в 1803 р. заборонив тілесні покарання для учнів старших класівСтрадомский А. Переписка префектов Черниговского коллегиума... С. 713., однак таких поглядів дотримувалися й раніше. Джерела показують, що наприкінці XVIII ст. у Переяславському колегіумі за ректора Йосипа Козачківського, затятого противника тілесних покарань, різки застосовували лише у крайніх випадках, не більше ніж 5-10 ударівНБУВ ІР. Ф. І, спр. 47216 (2 зошит), арк. 4.. Наприкінці XVIII ст. й у Харківському колегіумі різки застосовували тільки у надзвичайних ситуаціяхСтеллецкий Н. Харьковский коллегиум до преобразования его в 1817 году // Вера и Разум. 1895. Т. 1. Ч. 2. С. 655.. Колишні вихованці навіть критикували таку поблажливість. Є. Тимківський писав, що у Переяславському колегіумі недостатньо суворе ставлення до вихованців призводило до того, що у деяких учнів виявлялася «излишняя преданность Бахусу»Тимковский Е.Ф. Воспоминания о моей жизни. С. 77..