"Академічне повсякдення" викладачів та учнів православних колегіумів України XVIII століття

Деяких учителів звільняли з посад не тільки за тілесні покарання учнів, а й за їх приниження. І. Крамаренко згадував про учителя граматичного класу Переяславського колегіуму С. Андрущенка, який ображав тих, хто погано навчався латини, називаючи їх уїдливими словами: «Пень, колода, чурбан, чемодан». Інколи він звертався до них так: «Эх ты, грязный бурсачище! Тебе бы только копысткой мешать галушки в котле бурсацком»Крамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 97, 98.. Через скарги учнів наставника було звільнено. Привертає увагу скарга сеньйора Чернігівської бурси Федора Григоровича ректору колегіуму на учителя граматичного класу Козьму Осокова (12 червня 1798 р.), який називав його «дураком, ничего не смыслящим». Скаржник був обурений тим, що йому завдали таке «крайнее посрамление» у присутності учнівДАЧО. Ф. 682, оп. 1, спр. 1, арк. 256.. Прикметно, що подібні ситуації стосувалися учителів нижчих граматичних класів. Вочевидь осіб, які виявляли якості, несумісні з учительською посадою, керівництво звільняло, тому ми майже не зустрічаємо таких випадків у середніх та вищих класах. Водночас у спогадах колишніх учнів неодноразово згадувалися викладачі, які були нетерпимі до фізичних покарань. Так, у спогадах про вчителя (згодом ректора) Переяславського колегіуму Йосипа Козачківського зауважувалося, що він вкрай рідко застосовував різки, натомість намагався вплинути на учнів словом, повчаннями, дошукуючись контакту з нимиНБУВ ІР. Ф. І, спр. 47216 (2 зошит), арк. 4-5..

У колегіумах не були чітко прописані покарання за певні порушення. Скажімо, на «чорну роботу» було відправлено учня за втечу з колегіумуЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 1889.. Таке ж покарання призначив архієрей Сильвестр Лебединський студентові філософського класу Переяславського колегіуму, який прийшов просити вільного священицького місця «во французском жилете, а равно с таковою же палкою» (за це учню було наказано виконувати «чорну роботу» чотири дні)Цит. за: Сведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // ПЕВ. 1887. № 21. С. 775.. Відомі випадки, коли вихованців старших класів штрафували за певні вчинки. Таке покарання було передбачене інструкцією Сильвестра Лебединського (1801 р.), де говорилося, що недобросовісного учня учитель має «штрафовать, яко ленивца»Сведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // ПЕВ. 1888. № 2. С. 84.. Зі спогадів І. Крамаренка відомо про існування карцеру в Переяславському колегіумі, куди за тяжкі провини саджали на декілька діб на хліб та водуКрамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта. С. 98..

Покарання залежали і від соціального стану учня. У православних колегіумах рідко застосовували такий крайній захід, як відрахування, адже для дітей духовенства це означало переведення їх у податковий стан. Тому навіть коли переступи були серйозні, керівництво колегіумів намагалося не виключати юнаків. Наприклад, чотирьох учнів риторики Харківського колегіуму зупинили на міській заставі, коли вони намагалися пронести у місто чвертку горілки, за що їм загрожувало відрахування з колегіуму та позбавлення духовного звання. Однак єпископ Христофор Сулима заступився за них і випросив у губернатора помилування, пояснюючи вчинок студентів юним віком і необережністю, а не зіпсутістю чи схильністю до пияцтва. Викладачі теж характеризували їх позитивно. Тож учнів покарали різками й узяли від них письмове зобов'язанні, що подібного не повторитьсяЛащенков Н. Материалы к столетию Харьковской кафедры. Христофор -- первый епископ Слободско-Украинский и Харьковский // Харьковский сборник. 1893. Вып. 7. С. 167-168.. Втім, студента філософського класу Г. Моклаковського, сина священика, відрахували з колегіуму за постійні пропуски занять, хоча спроби вплинути на порушника тривали упродовж кількох місяцівДержархів Харківської обл. Ф. 40, оп. 5, спр. 321, арк. 1-19..

На синів поважних осіб, для яких навчання у колегіумах не було обов'язковим, наставники колегіумів намагалися впливати умовляннями. Прикладом може слугувати лист ректора Харківського колегіуму Йова Базилевича, написаний латиною, до учня Симеона Шабельського, представника відомої дворянської родини. У перших рядках ректор рекомендував учневі «благочестіе, страх Божій і прилежаніе к наукам». Далі Йов Базилевич закидав Симеону, що той постійно буває у товаристві недостойних людей, «призрев науки, к изученію которых сюда послан»Цит. за: Войтков А.Н. Иов Базилевич, епископ Переяславский, и участие его в церковно-политической жизни Польской Украйны (1771-1776) // Труды КДА. 1903. № 6. С. 324., а житло юнака стало місцем збору шахраїв та гультяїв. Ректор закликав його відмовитися від такого життя та нагадував: якщо учень не зміниться, він може бути «безславно удаленным и от студенческаго братства, и от моей науки»Там само.. Однак загальна тональність листа характеризується турботою та доброзичливістю, яку зафіксував і підпис: «от души тебе благожелающій».

З листами-напученнями до учнів зверталися і їх батьки. Дослідник історії Чернігівського колегіуму М. Благовіщенський навів такий лист, звернений до учня з класу риторики (1748 р.). У ньому батько писав, що знає про поведінку сина, який частіше відвідує шинки, ніж храм та школу, і закликав більше цінувати «добродетель и науку», а насамкінець лаконічно пообіцяв синові, що як тільки добереться до нього, буде йому непереливки: «Сорву тебе ухо»Благовещенский М. Извлечение из материалов по истории Черниговской семинарии // ЧЕИ. 1904. № 4. С. 149, 150.. Цікавий лист до сина міститься у записничку студента Харківського колегіуму Г. Булгакова. Батько писав, що мати посилає п'ять карбованців і якщо син застосує їх «в пользу, то это будет для меня приятно. Когда же издержишь понапрасно на пустяки, то будешь ты осел, а я твой верный отец»ЦНБ ХНУ ВР. Зібр. рукописів, спр. 117/с 136, арк. 387..

У православних колегіумах використовували досвід стимулювання учнів до навчання, вироблений в єзуїтських школах. Варіанти заохочення залежали від віку учнів. У молодших класах широко застосовували систему схвалень (Laudes), які підраховувалися і фіксувалися за кожним учнем. Від загальної кількості «схвалень» учитель відраховував бали за провини вихованця. Колишній студент Переяславського колегіуму І. Тимківський згадував, що взимку він заслужив 500 «схвалень», половину з яких «прогуляв» навесні, бо полюбляв грати у м'ячТимковский И.Ф. Мое определение в службу. С. 20.. Як нагороду за гарне навчання та поведінку можна розглядати й призначення учнів на посади інспекторів та сеньйорів. Інспекторами до дітей знатних і багатих осіб керівництво колегіумів призначало найбільш талановитих та успішних учнів[Вишневский Д. ] Случай из гувернерской жизни. С. 6.. Відзнакою також вважалося надання учневі можливості виступити на святкових подіях у колегіумі, на публічних іспитах тощо. За виступи учням заведено було дарувати книги. До відзнак можна віднести рекомендацію старанного та здібного учня на вигідне місце «кондицій». Кондиціями називали договір між студентом та певною родиною (родинами), який визначав умови та термін роботи студента як домашнього вчителя дітей. Кондиції були достатньо розповсюдженою практикою заробітку грошей для продовження навчання. Бідним учням також допомагало закріплення за ними священицького місця, з якого вони починали отримувати прибутки вже під час навчання. Найздібніших учнів посилали для продовження студій за кордон (документально підтверджено декілька таких випадків), до Києво-Могилянської академії чи університетів Російської імперії.

У Харківському колегіумі з липня 1813 р. застосовували також нагородження кращих учнів срібними медалями, що було унікальним для духовних академій та семінарій Російської імперіїДив. про це: Посохова Л.Ю. Харківський колегіум (XVIII -- перша половина ХІХст.). С. 112-114.. Це право для колегіуму виклопотав родич князів Голіциних, відомий меценат М. П. Румянцев. Вкрай цікаві символи, викарбувані на медалях. У центрі, поруч із маслиною, зображалася покровителька наук, мистецтв і ремесел Мінерва. Композицію доповнювали символи чотирьох видів мистецтв -- бюст, палітра, колона та ліраТам само.. На позір, така символіка була невластивою для духовного навчального закладу. Однак дослідження алегоричних зображень, поширених у православних колегіумах України XVIII ст., засвідчили їх еволюціонування від традиційної християнської символіки до ренесансно-барокової образності, зіпертої на античні зразки. Змішування обох систем творило особливу форму образно-аналогістичного пізнання світуДив. про це: Посохова Л.Ю. Сакральне і світське: алегоричні зображення та символи пізнання у православних колегіумах України (XVIII -- початок ХІХ ст.) // КА. 2010. Вип. 8. С. 111-121..

Культура дозвілля учнів та викладачів православних колегіумів вже ставала предметом спеціальної розвідкиПосохова Л.Ю. «Рекреація»: культура відпочинку учнів та викладачів православних колегіумів України XVIII ст. // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. !сторія. Харків, 2008. Вип. 40 (816).. Важливо відмітити, що, окрім традиційного для всіх прошарків населення відпочинку, який був пов'язаний із церковними святами, у православних колегіумах у XVIII ст. з'являються та закріплюються нові практики дозвілля. Через посередництво Києво-Могилянської академії православні колегіуми запозичили деякі форми дозвілля учнів, характерні для єзуїтських колегіумів. Перш за все вихованці згадували практику рекреацій, яка швидко поширилася й стала звичноюПосохова Л.Ю. Харківський колегіум (XVIII -- перша половина XIX ст.). С. 110; Левицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 436.. Прогулянки за місто викладачів та учнів колегіумів були дуже популярні. Найчастіше вони відбувалися у травні, тож за ними закріпилася назва «травневі рекреації». В одному з видань початку XIX ст. час влаштування травневої рекреації пояснюється тим, шо це був період «открытия благотворной весны»Майская рекреация. Xарьков, 1815. С. 1.. Рекреації провадилися за певним ритуалом. Студенти збиралися під вікнами келії ректора й співали прохання відпустити їх на рекреацію. Ректор звертався за порадою до префекта і вони разом приймали рішення про перерву у заняттях на один день (зазвичай такий відпочинок влаштовувався один-два рази на місяць). Після отримання дозволу студенти вітали викладачів та керівництво колегіуму співом написаних на їх честь кантів, дякуючи за згоду на прогулянку. Рекреації відбувалися в одних і тих же мальовничих місцях за містом, які обирали студенти та викладачі. На природі починалися веселощі, ігри та розваги учнів (серед ігор називаються кеглі, ігри з м'ячем тощо). Окрім рухливих ігор, учні розважалися грою на різних музичних інструментах, співали хоромЛевицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 436-437.. Викладачі теж відпочивали та розважалися. Серед спогадів випускників колегіумів є згадки про професора, який на відпочинку любив співати українську пісню «Ой у полі могила з вітром говорила», а також співав її у перекладі латиною, розважаючи слухачівТам же. С. 432.. Традиційно у рекреаціях брали участь і мешканці міста, нерідко високопосадовці. Урочиста хода студентів і професорів від будинку колегіуму, з центральної частини, через усе місто на рекреації ставала подією у місцевому культурному житті. У цій формі дозвілля поєднувалися елементи традиційної народної та європейської університетської культури. До речі, за спогадами, рекреації у Харківському університеті у 1820-ті рр. відбувалися з такими ж церемоніями і видами дозвілля, як і в колегіуміНичпаевский Л. Воспоминания о Харьковском университете, 1823-1829 годы // Харківський університет XIX -- початок ХХ ст. у спогадах його професорів та вихованців: у 2 т. -- Т. 1. Харків, 2008. С. 87..

«Рекреаційними годинами» називався і щоденний відпочинок учнів Києво-Могилянської академії та інших колегіумівЛинчевский М. Педагогия древних братских школ и преимущественно древней Киевской академии // Труды КДА. 1870. Т. 3. № 9. С. 576.. Збереглося декілька варіантів розкладу занять, наприклад, Харківського колегіуму з жовтня по квітень 1769 р.ЦДГАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 665, арк. 1-4; спр. 666, арк. 1-3.. Згідно з ним учні після вранішніх занять мали кількагодинну перерву, якої вистачало на обід, прогулянку чи інші варіанти відпочинку. Після цього заняття поновлювалися ще на кілька годин.

Спільні прогулянки студентів та професорів стали у XVIII ст. звичайним видом відпочинку. Відомо, що філософ Г. С. Сковорода, який викладав у Переяславському, а потім у Харківському колегіумах, здійснював такі невеличкі мандрівки зі своїми учнями. Деякі з них залишили спогади про прогулянки, під час яких вони милувалися краєвидами та обговорювали з учителем різні темиКовалинский М. Жизнь Григорія Сковороди // Сковорода Г. С. Повне зібрання творів: у 2 т. -- Т. 2. К., 1973. С. 57.. Відомо, що професори та студенти Гейдельберзького університету з XVIII ст. й до сьогодні прогулюються так званою «філософською стежкою», яка проходить мальовничими схилами над містом. Такі практики спілкування і виховання ставали частиною повсякденного життя професорів та учнів європейських освітніх центрів.

Чим ще розважалися під час рекреаційних годин учні колегіумів? Ймовірно, це були ігри (не обов'язково рухливі). Можливо, саме про таку гру йдеться у конспекті курсу філософії, який читав Сильвестр Новопольський у Чернігівському колегіумі (1749-1751 рр.). Після запису першої частини курсу (логіки) студент занотував умови гри, яку можна віднести до мнемонічних ігор (на розвиток рахунку, логіки, абстрактного мислення)ОР РГБ. Ф. 152, д. 131, л. 390 об.. Три «персони» грали 24 «бирками» і «трьома речами», причому серед можливих «речей» в описі згадуються «пиво, вино та мед».

У православних колегіумах з'явилися й деякі нові види інтелектуального відпочинку учнів. Білгородський єпископ Самуїл Миславський у 1770 р. в інструкції викладачам Харківського колегіуму, яку він відправив разом із підшивками газет, наказував, щоб викладачі ретельно та уважно читали учням газети у недільні, святкові та інші вільні від навчання дні та години. Якщо вихованці у газетах знаходили щось незрозуміле, вони за поясненнями мали звертатися до наставниківЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 249, арк. 1.. Читання газет стало звичайним заняттям учителів та учнів у вільний час; газети (наприклад, «СанктПетербургские ведомости») надходили до Харківського колегіуму достатньо регулярноТам само. Спр. 1832, 1833, 1834.. До речі, цей вид відпочинку не був характерним для духовних шкіл (семінарій) Російської імперії у XVIII ст., адже вони не отримували газет. Передплата коштувала дуже дорого, скажімо, у 1770 р. Академія наук виписувала тільки 12 газет, тож вони рідко зустрічалися у приватних зібраннях.

Збереглося обмаль джерел, які б відображали атмосферу спілкування учителів колегіумів між собою, їхнє спільне дозвілля. Яків Толмачов, викладач Харківського колегіуму, писав, що йому «приятно теперь вспоминать о тех дружеских беседах своих сослуживцев, которые своим чистосердечием, откровенностью и остроумием оживляли эти беседы»Толмачев Я. В. Автобиографическая записка. 75. С. 708.. Зі спогадів випливає, що викладачі зустрічалися часто, особливо на свята (іменини тощо), й до них іноді приєднувався єпископ Христофор Сулима. Під час дружніх зустрічей професорів іноді були присутні студенти. У спогадах учня Харківського колегіуму Федора Луб'яновського йшлося про те, що Григорій Сковорода раз чи двічі на рік приходив до Харкова, щоб «повидаться с другом своим», викладачем риторики Іваном Двигубським. Саме в гостях у Двигубського Луб'яновський зустрів Григорія СковородуЛубяновский Ф. П. Воспоминания. С. 107.. Залишилися спогади про те, якими веселими та дотепними були жарти Йосипа Козачківського у товаристві викладачів Переяславського колегіуму. Він любив розповідати курйозні анекдоти, причому нерідко їхній сенс полягав у кумедному «розшифруванні» та «тлумаченні» латинських висловлюваньНБУВ ІР. Ф. І, спр. 47216, арк. 9 зв. -10 зв.. Про нього також згадували, що він поблизу свого дому гостинно пригощав чаєм та закусками учнів та викладачів колегіуму після повернення їх з рекреаційних гулянь за містомКрамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 100..

«Утечі від науки». Такий сюжет часто постає на сторінках видань, присвячених історії колегіумів. Тож цей аспект життя потребує спеціального аналізу. У 1927 р. О. В. Водолажченко писала про втечу учня як «останній крок», як реакцію протесту на намагання єпархіальної влади силоміць забрати до школи, коли всі інші засоби уникнути навчання були випробуваніВодолажченко О. З історії Харківського колегіуму в ХУШ віці // Наукові записки науково-дослідної кафедри історії української культури. Харків, 1927. № 6. С. 108-110.. Такий погляд є вочевидь упередженим. Необхідно зазначити, що керівники колегіумів утікачами вважали учнів, які невчасно повернулися до навчального закладу з вакацій, свят, або ж надовго затрималися вдома «за хворобою». До категорії «утікачів» потрапляли виключно сини священнослужителів, які мали обов'язково навчатися у духовній школі. Діти представників світських станів залишали колегіуми за власним бажанням, це не розцінювалося як «утеча». Керівництво колегіумів складало «реєстри» утікачів-синів духовенстваЦДІАУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 538, 836; ф. 1973, оп. 1, спр. 2127; ф. 2007, оп. 1, спр. 555, 786., однак час постання їх припадає на серпень, тобто переддень і початок навчального року. Їх метою було дисциплінувати батьків учнівТам само. Ф. 1973, оп. 1, спр. 2097.. У середині XVIII ст. керівництво колегіумів зобов'язувало викладачів одразу після свят складати списки студентів із приміткою про відсутніх учнівТам само. Спр. 1825, арк. 4 зв.. Отже, певне число вихованців потрапляло до категорії «утікачів» на короткий час через спізнення на навчання і відсутність інформації про його причину. Типова ситуація виявилася на допиті «учня-утікача» з Харківського колегіуму Івана, сина священика Максима (квітень 1758 р.), який захворів і не приїхав до колегіуму після вакаційТам само. Спр. 1881, арк. 1.. В останній третині XVIII ст. свідоцтва про хвороби дітей надсилали до колегіумів напередодні навчального року, щоб їх не включили до списків «утікачів». Так, у серпні 1798 р. у свідоцтві, виданому Івану Мировицькому, протопоп Гаврило та священик Михайло засвідчували, що учень захворів на пропасницю і на видужання надії малоТам само. Спр. 2093, арк. 1..

В історії колегіумів траплялися випадки, коли учні тікали безпосередньо зі стін колегіуму. Матеріали справ містять нехитрі історії, де учні часто навіть не могли пояснити причини такого вчинку. З допиту учня Харківського колегіуму Трохима (12 березня 1750 р.) дізнаємося, що він у нічний час знаходився поза колегіумом, за що його висікли. Після цього учень утік до Софронієвої пустині, але ченці повернули його назадТам само. Спр. 1870, арк. 1.. У лютому 1750 р. наймит І. Тарасов за наказом свого господаря, попа Євстафія, спробував забрати додому з Харківського колегіуму під час навчання його сина Михайла. На допиті наймит розповів, що він викликав хлопця з колегіуму на вулицю, посадив на візок і повіз його додомуТам само. Спр. 1871, арк. 1-3.. Назустріч утікачам випадково трапився архимандрит, який упізнав школяра і затримав його. Достатньо типовими є свідчення Федора Александровського про те, як він свавільно втік додому, але батько піймав його і повернув до колегіумуТам само. Спр. 1878, арк. 3.. Духовні правління нерідко зобов'язували батьків самостійно розшукувати утікачів. Таке розпорядження надали священикові Воскресенської церкви містечка Андріївки Григорію, чий син утік з колегіуму у вересні 1759 р.Там само. Спр. 1885, арк. 1. Батько почав об'їздити села, у які міг податися хлопець, швидко знайшов його і повернув до колегіуму. При розгляді справ частіше за все свідчення надавали батьки, адже переважна більшість утікачів навчалася в нижчих граматичних класах, а їхній вік становив 10-14 років.

Причинами утеч учнів з колегіумів дослідники називали насамперед скрутне матеріальне становище та суворі умови життя у бурсі (більшість утікачів були бурсаками)Левицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 442; [Демидовский В.] Материалы, относящиеся к первым временам исторического существования Переяславско-Полтавской семинарии // ПЕВ. 1887. № 21. С. 782; ХитровМ. Наше белое духовенство в XVIII столетии и его представители // Странник. 1896. № 8. С. 520-521.. В. Демідовський серед причин назвав також дух козацької вольниці[Демидовский В. ] Материалы, относящиеся к первым временам исторического существования Переяславско-Полтавской семинарии // ПЕВ. 1888. № 14. С. 559-560.. Вочевидь, для значної частини учнів причинами втечі були сум за рідною домівкою, близькими та друзями.

Число утікачів коливалося упродовж років. Так, у 1750 р. до реєстру Харківського колегіуму потрапило 45 осіб (один із найчисельніших списків)ЦДІАУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 2099, арк. 1-2.. У 1765 р. керівництво цього колегіуму повідомляло, що з вакацій та свят не повернулося 10 учнівТам само. Спр. 654, арк. 3-5.. На цей час там навчалося понад 400 учнів з духовенства, отже, число втікачів було відносно невелике. Для порівняння зазначимо, що у середині століття з великоросійських семінарій тікало до половини учнівЭкземплярский И. Причины нерасположения нашего белого духовенства к школе и науке в продолжение XVIII ст. // Руководство для сельских пастырей. 1864. Т. 2. № 22. С. 186..

Засоби існування учнів У дослідженнях з історії колегіумів робилися спроби реконструювати раціон харчування бурсаків, визначити, наскільки забезпечувалися їхні щоденні потребиТравкіна О.І. Про склад учнів Чернігівського колегіуму. С. 36; Посохова Л.Ю. Харківський колегіум (ХУШ -- перша половина ХІХ ст.). С. 50-53.. Висновки зводяться до того, що утримання бурсаків було вкрай незадовільним, тож учні мали кожен день шукати шматок хліба. Історія всіх колегіумів доносить таке явище, як «епетенції» (від латинського «petere» -- просити), коли бурсаки ходили по домівках мешканців міст, виступали з «ораціями і декламаціями». Вони читали вірші та розігрували невеликі духовні інтермедії, вихваляючи чесноти хазяїна, вітаючи його зі святамиЛевицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 441-442.. О. Шафонський писав: «Если бы не было народного подаяния, то бы они с голода и холода помирать должны»Шафонский А.Ф. Черниговского наместничества топографическое описание. К., 1851. С. 283.. У спогадах чернігівського старожила натрапляємо на опис того, як бурсаки ходили попід вікнами городян, співали хором й просили «борщику». При цьому автор спогадів висловлював сумніви в тому, що саме голод примушував бурсаків просити милостинюЧернигов за 45 лет (Заметки старожила) // Черниговские губернские ведомости. 1851. №51. С. 5.. Дослідники ХІХ ст. відзначали, що поневіряння бурсаків вулицями міст у пошуках народного подаяння -- явище, характерне виключно для українських міст. Таких практик не фіксується у великоросійських містах, де існували семінаріїПокровский И. О способах содержания духовных училищ в России // Странник. 1860. Сент. С. 188.. Себто ходіння студентів вулицями у пошуках пожертв було не лише засобом їх виживання, але й сформувалося у певну традицію, корені якої можна віднайти в історії середньовічних європейських університетів. Учні колегіумів також охоче ставили «вертепні драми» та містеріїСірополко С. Історія освіти в Україні. К., 2001. С. 185., глядачами яких були пересічні мешканці міст. За ці вистави виконавців винагороджували зазвичай їжею. Студентам вищих класів господар міг налити чарку горілки. Адже, за колегіумською приказкою, пити риторам -- non licet (не можна), філософам -- licet (можна), богословам -- debet (потрібно)Левицкий П. Прошлое переяславского духовного училища. С. 441.. Винагороджували за виступи також грошима: Микола Ханенко 20 червня 1730 р. записав у своєму щоденнику, що дав чернігівським «студентам-інтермедіантам 1 рубль»Ханенко Н.Д. Дневник генерального хоружого Николая Ханенка. С. 7.. Популярності набули різноманітні «музичні поздоровлення», з якими учні колегіумів вчащали до домівок міщанМиклашевський Й. Музична і театральна культура Харкова кінця ХУШ -- першої половини ХІХ ст. К., 1967. С. 11.. У спогадах чернігівського старожила підкреслювалося, що виконання кантів бурсаками городяни завжди вітали щедрими подаяннямиЧернигов за 45 лет (Заметки старожила). С. 5.. Історики зазвичай підкреслювали важкі умови отримання освіти учнями колегіумів, необхідність просити милостиню, жебрати задля підтримки свого існування. Проте, як уже зазначалося, така практика заробляння грошей бідними студентами європейських міст була традиційноюСтруков Б.Г Имущественный и социальный статус немецкого студенчества в конце XIV -- первой половине XV вв. // Из истории университетов Европы XIIIXV веков: межвузовский сборник научн. трудов. Воронеж, 1984. С. 53.. З часом із цією звичкою бурсаків почали вести боротьбу місцеві архіпастирі. Наприклад, переяславський єпископ Йов Базилевич 25 квітня 1771 р. заборонив учням Переяславського колегіуму збирати пожертви, адже вважав, що для колегіуму це ганебно, а учні «лишаются учения производимого и должного в нем успеху, а притом и собственное свое теряют здравие, нередко же и разным опасным случаям себя подвергают»ЦДІАУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 855, арк. 1.. Хоча й інші єпископи намагалися покласти край «ходінням», випрошування подаяння учнями спостерігається упродовж усієї історії колегіумів; воно поступово зникає лише з початком ХІХ ст. У своїх спогадах колишні учні, оцінюючи своє перебування у бурсі як суворі часи, все ж зауважують багато приємних моментівТолмачев Я. В. Автобиографическая записка. С. 703..

Умови життя, раціон харчування «своєкоштних» студентів, на відміну від «казеннокоштних» (бурсаків), залежали від фінансових можливостей їхніх батьків. Діти із заможних родин проживали на квартирах разом із інспектором, менш заможні мешкали по декілька осіб (також з інспектором). У декого були навіть слуги. Так, у 1796 р. разом зі студентом Чернігівського колегіуму Олександром Матвієвичем у приватному помешканні проживав «учитель» (інспектор), старий слуга, слуга-хлопець, служниця-жінка (яка готувала їжу та прибирала)НБУВ ІР. Ф. І, спр. 64348-64350, арк. 1 зв.. Частину провізії для нього завезли одразу (борошно, крупи, сало, сир, сіль), а у подальшому привозили курей, гусей, качок, індиків, яйця тощоТам само. Арк. 2-2 зв.. Але таких учнів у колегіумах було небагато.

Так, у 1741/42 н. р. у Харківському колегіумі навчалося 210 осіб, а слуги були тільки в чотирьох (у синів ізюмського полкового судді Івана Лисаневича, ізюмського полкового обозного Андрія Двигубського, у небожа бєлгородського архієпископа Петра Роденкова)ІЛ ВР. Ф. 37, спр. 360, арк. 31..

«Своєкоштні» студенти з незаможних родин для поліпшення свого становища шукали заробітку. Вони переписували книги та рукописи для всіх охочих, перш за все для заможних учнів. Деякі наймалися «будильниками» для своїх товаришив, прибігали вранці, стукали у вікно і будилиКрамаренко И. Нечто из переяславского семинарского быта первой четверти текущего столетия. С. 93. (про свого «будильника» Харитона, розумного та старанного сина дячка, з теплом згадував І. ТимківськийТимковский И.Ф. Мое определение в службу. С. 21.).

Зовнішній вигляд учнів. У спогадах зазначалося, що деякі з учнів класів риторики, філософії, богослів'я носили довге волосся, інші підстригали його «в кружок», мали вусаДемидовский В. Кое-что из Переяславского семинарского быта последней четверти прошлого века. С. 431-432.. За спогадами, учні зазвичай одягалися в жупани, деякі віддавали перевагу довгим «кафтанам», які підперізували паском. Вирушаючи в дорогу, частіше за все одягали так звані «киреи» -- різновид «кафтана» зі стоячим коміромТам же. С. 432.. Прикметно, що батьків-священиків зобов'язували навчати синів носити певне вбрання, аби вони «не ходили босіи и в мужичьем платне»НБУВ ІР. Ф. 232, спр. 330, арк. 7, 8, 12.. Відомо, що на урочистості учні одягалися по-святковому, іноді -- в спеціальне вбрання. Так, на свято, яке відбувалося в Чернігові в 1781 р., за указом єпископа керівництво колегіуму мало потурбуватися, щоб учні були вбрані «в лучшее одеяние со всеми коллегиатскими знаками»ДАЧО. Ф. 679, оп. 1, спр. 1253, арк. 32.. Цікаві спогади залишив І. Тимківський про свято в Переяславі, під час якого студенти колегіуму, що супроводжували архієрея, були вбрані в «старинный ученый наряд, широкіе темносиніе либеріи, обшитые цветным снурком, с широкими разрезанными рукавами и пуговицами до низу», на голову одягали чорну чотирикутну шапкуТимковский И.Ф. Мое определение в службу. С. 19-20..

У гардеробі заможних учнів були речі європейського походження. Наприклад, серед переліку речей студента Чернігівського колегіуму Олександра Матвєєвича (1796 р.) фіксується фрак, сюртук, камзол, шуба, панчохи шовкові, сорочки тонкі з манжетами та сорочки німецькіНБУВ 1Р. Ф. I, спр. 64348-64350, арк. 1.. Стежили за модою не лише діти світських осіб. Як згадувалося, син священика, студент філософії Переяславського колегіуму Василь Батієвський (у 1800 р.), прибув до архієрея просити священицького місця, вбравшися у французьку жилетку та з французьким ціпкомСведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // ПЕВ. 1887. № 21. С. 775.. Обурення архієрея викликав не тільки одяг, а й брутальна поведінка студента, який під час літургії не знімав капелюха. Юнака відправили до колегіуму з доганою та письмово зобов'язали ходити лише у дозволеному вбранніТам же. С. 776.. Мабуть, цей випадок став поштовхом до розпорядження, яким від студентів вимагали, щоб вони «не выстригали на голове протупеев французских», а, готуючись до священства, зачісували волосся назадСведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // ПЕВ. 1887. № 24. С. 962..

Отже, певне розмаїття зовнішнього вигляду студентів засвідчує, що керівництво колегіуму не ставило своїм першочерговим завданням його уніфікувати, а стежило передовсім, щоб вихованці «пристойно» виглядали, особливо у святкові дні, прагнучи, щоб учні відрізнялися від селян. Наприкінці XVIII ст. помітні регламентації одягу та вигляду учнів колегіумів. Такі кроки мали на меті привести у відповідність зовнішність студентів з їхнім майбутнім призначенням.

«Робочий день» викладача. У науковій літературі неодноразово зазначалося, що викладацька посада у православних колегіумах, академіях та семінаріях у XVIII ст. потребувала від людини надзвичайних зусиль. Для з'ясування навантаження викладачів колегіумів необхідно встановити обов'язкові та додаткові види робіт. Викладачі православних колегіумів, на відміну від учителів більшості семінарій Російської імперії, мали значне число учнів у класах, яке коливалось від 30-40 до 100 осіб. За традиціями, які встановилися у Києво-Могилянській академії, а потім утвердилися у колегіумах, учитель відповідної школи (класу) викладав усі навчальні дисципліни класу. «Головні» предмети вивчалися кожного дня дві або чотири години. Окрім цього, викладач проводив практичні класні вправи декілька разів на тиждень (на цих заняттях аналізувалися переклади, твори, дисертації, проповіді тощо). Викладання «другорядних» предметів (якими певний час були історія, географія тощо) відбувалося 2-3 рази на тиждень (кожне заняття по дві години). Якщо підсумувати, викладач разом з учнями мав проводити в аудиторіях практично увесь день. Яків Толмачов писав, що, викладаючи у Харківському колегіумі піїтику, математику, грецьку, латинську та французьку мови, він мав 52 години навантаження щотижняТолмачев Я.В. Автобиографическая записка. С. 706.. Після великої кількості годин, проведених в аудиторії, учитель мав готуватися до уроків наступного дня. Не дивно, що професори нерідко читали свої курси за записками, зробленими їхніми попередниками, без додаткових змін.

Окрім проведення занять в аудиторіях колегіумів, наставники мали виконувати додаткові обов'язки, до яких, передусім, належало виголошення проповідей. Така практика утвердилася в середині XVIII ст., адже саме з цього часу в діловодних документах про службову кар'єру почали фіксувати читання кожним викладачем проповідейЦД1АУК. Ф. 1973, оп. 1, спр. 236, арк. 1., у наступні десятиліття ці відомості зазначалися регулярноОДД. СПБ., 1910. Т. 39 (1759 г.). -- Стб. 593; ЦД1АУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 1101, арк. 32.. З 1770-1780-х років у всіх колегіумах складали списки викладачів із зазначенням кількості виголошених проповідей, а також розклади проповідей (на рік чи півріччя), які мали виголосити професори та студенти колегіумів у недільні та святкові дніЦД1АУК. Ф. 990, оп. 1, спр. 1446; ф. 1973, оп. 1, спр. 2193.. До речі, викладачі семінарій Російської імперії у XVIII ст. не мали такого обов'язку. Проповідь на великоросійських просторах на початку XVIII ст. ще сприймалася як культурно чуже явище, яке привнесли українські вченіклірикиКагарлицкий Ю.В. Некоторые аспекты изучения истории культуры переходного типа: русская проповедь ХУШ века как источник // История и филология: проблемы научной и образовательной интеграции на рубеже тысячелетий: сб. статей. Петрозаводск, 2000. С. 212..

Викладачі колегіумів були кращими ораторами у місті, тож не дивно, що вони мали обов'язок виголошувати проповіді також і в кафедральних соборах. Деякі з них були надруковані (наприклад, проповідницькі слова ректора Харківського колегіуму Гедеона АнтонськогоГедеон (Антонский). Слово в день Сретения Владимирской иконы Богоматери. М., 1744; Гедеон (Антонский). Слово в неделю двадесять первую по Сошествии Св. Духа. М., 1742.; «Слова» викладача Харківського колегіуму Андрія Прокоповича, виголошені у Харківському Успенському соборі з 1787 р. до початку ХІХ ст.Прокопович А.С. Поучительные слова. [М], [1803].). Темами проповідей нерідко ставали роздуми про користь «наук», підкреслювалася необхідність їх вивчення (не тільки теологічних). Так, Іларіон Григорович, розмірковуючи над людськими чеснотами, до яких слід прагнути, наголошував, що «философии день и нощь поучатися нам есть»Иларион (Григорович). Слово в неделю шестую по Пасхе. М., 1742. Л. 6.. Думки про «науки» звучали у «словах» Кирила Флоринського (надруковані невдовзі після залишення ним посади викладача філософії Харківського колегіуму)Кирилл (Флоринский). Слово в высокоторжественный день рождения Елисаветы Первыя, императрицы всея России. СПб., [1741]. Л. 6.. У проповідях викладачі нерідко зверталися до студентів таким чином: «почтенные наук любители»Епифаний (Канивецкий). Слово на день иже во святых отцев нашего Иоанна Златоустого, об обязанностях наставника. СПб., 1807. С. 1..

Хоча навантаження викладачів колегіумів було чималим, деякі з них писали навчальні посібники, перекладали твори іноземних авторів, займалися видавничою діяльністю тощо. Так, у 1792 р. префект Чернігівського колегіуму Іоан Левицький уклав «Реєстр князям Чернігівським», в якому зібрав відомості про чернігівських князів та деяких інших осіб. Реєстр побачив світ як додаток до «Літопису Грабянки»Реестр князьям Черниговским // Летопись гадячского полковника Григория Грабянки. К., 1853. С. 329-334.. Викладач богослів'я Харківського колегіуму Андрій Прокопович був причетним до усіх відомих видань першої харківської друкарні (при приказі суспільної опіки). Серед них були й календарі, які Андрій Прокопович переклав з польської мови, деякі -- разом із студентами колегіумуМесяцеслов на лето господне 1797-е, которое есть простое, содержащее в себе 365 дней: пер. с польского... в Харьковском духовном училище. Харьков, 1797; Месяцеслов на лето господне 1799-е, которое есть простое, содержащее в себе 365 дней: пер. с польского в Харьковском духовном училище. Харьков, 1799.. Цікаво, що починаючи з 1806 р. у календарях, окрім основної частини, перекладеної з польської, з'явився «Короткий опис Слобідської України», який готував Андрій ПрокоповичХозяйственный способ узнавать погоды в 1806 году, с прибавлением краткого исторического известия о Слободско-Украинской губернии: пер. с польск. Харьков, 1806; Хозяйственный календарь на лето господне 1808-е: пер. с польск. Харьков, 1808; Хозяйственный календарь на лето господне 1809-е: пер. с польск. в Харьк. коллегиуме. Харьков, 1808..

Додаткова частина містила опис губернії, міста Харкова та Харківського колегіуму. Ці видання можна віднести до числа перших в Україні краєзнавчих праць, які писалися з метою ознайомлення широкого читача з особливостями та історією свого краю. На цьому тлі цілком закономірним було обрання А. Прокоповича почесним членом Товариства наук Харківського університету.

Бюджет викладача. Хоча у джерелах міститься чимало даних про платню викладачів колегіумів у XVIII ст., однак зазвичай вони уривчасті, не охоплюють усіх видів прибутків, не надаються для порівняння. У джерелах зазначалася, як правило, тільки грошова складова винагороди викладачів і не наводилися інші. Тож при дослідженні засобів утримання професорського складу у XVIII ст. потрібно враховувати традицію виплат та особливості їх фіксації, відповідно, завданням є встановлення основних різновидів джерел прибутків, визначення постійних та епізодичних їх складових.