Економічний простір Донбасу у другій половині ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічний простір Донбасу у другій половині ХХ ст.

Економічний розвиток Донбасу по війні. Перемога в Другій світовій війні дісталася Радянському Союзу дорогою ціною. Особливо постраждала економіка України, по території якої фронт пересувався двічі -- спочатку із заходу на схід, а потім -- зі сходу на захід. На третій день після нападу гітлерівської Німеччини в Москві була створена Рада з евакуації. Керівництво евакуацією матеріальних цінностей з України очолила комісія на чолі з заступником голови Раднаркому УРСР Д. Жилою. Евакуаційні органи керувалися прийнятою 27 червня 1941 р. постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР “Про порядок вивозу та розміщення людських контингентів і цінного майна”. Всього з України було евакуйовано до 3,5 млн. осіб, у тому числі майже півмільйона -- з Донбасу Політична історія України XX століття. -- Т. 4. -- К., 2003. -- С. 143-144.. Все, що не можна було евакуювати, підлягало знищенню. Зокрема, при відступі були затоплені всі кам'яновугільні шахти і підірвані всі агрегати на металургійних заводах. Директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р. вимагала застосовувати тактику “випаленої землі”.

Окупанти спочатку робили спроби відновити діяльність деяких підприємств, у тому числі металургійних заводів Донбасу. Проте за весь період окупації їм вдалося одержати не більше мільйона тонн чавуну і сталі Коваль М.В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. -- К., 1995. -- С. 109.. Свої зусилля вони зосередили на вивезенні устаткування і робочої сили в Німеччину. Всього було вивезено з України 2 400 тис. осіб, зокрема зі Сталінської області -- 252 тис., з Воро- шиловградської -- 98 тис. Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій вітчизняній війнах (1939-- 1945 рр.). -- К., 1999. -- С. 183.

Просування фронту зі сходу на захід додало руйнувань тим підприємствам, які знову опинилися в зоні бойових дій. Проте в міру звільнення території України негайно починалися масштабні роботи по відновленню її економічного потенціалу. Відбудова господарства в 1943-1945 рр. розглядалася як завдання першорядного воєнного значення. Підприємства воєнно-промислового комплексу були розміщені на Сході СРСР, але вони відчували зростаючу напруженість у постачанні вугілля і сталі після втрати Донбасу. Тому уже в жовтні 1941 р. при загальносоюзному Наркоматі вугільної промисловості було створено Бюро генерального плану по відбудові Донбасу, якому доручалася розробка планів і технічних проектів відбудови донецьких шахт. Пізніше Наркомат чорної металургії СРСР та Інститут чорної металургії СРСР дістали від Державного комітету оборони завдання розробити головні напрямки відбудови цієї галузі. Йшлося про те, щоб для відбудовних робіт не втратити жодного дня після звільнення Донбасу Литвин В. Україна в Другій світовій війні (1939-1945). -- К., ВД “Лі-Терра”, 2004. -- С. 411..

План відбудови був визначений постановою Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 21 серпня 1943 р. “Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації”. Провідна теза цієї постанови полягала в тому, що повертати в Україну устаткування, яке було вивезене і вже змонтоване у східних регіонах СРСР -- недоцільно. Зруйновані підприємства треба було відроджувати за рахунок загальносоюзного бюджету і шефської допомоги заводів і фабрик східних регіонів. Шефські зв'язки визначалися цілком бюрократичним способом -- в загальносоюзних міністерствах, відповідальних за виробництво профільної продукції і відбудову зруйнованих підприємств. Але в газетах вони зображувалися як прагнення заводських колективів допомогти трудящим тих регіонів, які були окуповані ворогом. Пропаганда знаходила позитивний відгук серед працюючих на підприємствах-донорах і в підшефних колективах. Розрахунки міністерств нерідко корегувалися ініціативними пропозиціями профспілкових організацій.

В організації відбудовного процесу під час війни особлива увага надавалася залізничному транспорту. Після форсування Дніпра радянські війська почали звільняти від ворога Правобережну Україну.562

Армія потребувала безперебійного постачання зброєю, боєприпасами і всім необхідним, а тому треба було негайно налагодити надійне залізничне сполучення тилових регіонів з фронтом. Не меншим подвигом, ніж форсування Дніпра Червоною армією, стала відбудова мостів через Дніпро у Києві, Кременчуку і Дніпропетровську. Низьководний міст через Дніпро у Києві був збудований за два тижні, і перший поїзд зі Сходу прибув до української столиці 20 листопада 1943 р. Аз січня 1944 р. будівельники і залізничні війська почали споруджувати ударними темпами висоководні мости: у Кременчуку -- за 93 дні, у Дніпропетровську -- за 95 днів. Командуючий 1-м Українським фронтом М. Ватутін визнав, що “без швидкої відбудови зруйнованих відступаючим противником залізниць було б незрівнянно важче, а інколи просто неможливо розв'язати багато найважливіших завдань наступу” История Украинской ССР. -- Т. 8. -- К., 1984. -- С. 476..

Відбудовний процес вимагав передусім відновлення контингенту кваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників. Кількість робітників та службовців в Україні зменшилася з 6 202 тис. напередодні війни до 1 564 тис. на початку 1944 р. На Донбасі залишалося після вигнання окупантів не більше 10% довоєнної кількості робітників История рабочих Донбасса. -- Т. 2. -- К., 1981. -- С. 69..

Відновлення чисельності промислово-виробничого персоналу відбувалося за рахунок реевакуації робітників, залучення непрацюючого місцевого населення і організованого набору робочої сили з сільської місцевості. На відбудову житлового фонду в Донбасі спеціальною постановою ДКО у 1943 р. були асигновані великі суми. Мільйонні кредити через Цекомбанк були відпущені шахтарям і металургам на індивідуальне житлове будівництво. Половина цих позичок не підлягала поверненню і була списана за рахунок загальносоюзного бюджету. Інженерно-технічні працівники та службовці, які працювали на підприємствах чорної металургії, звільнялися від мобілізації.

На роботу поверталися кадрові працівники пенсійного віку. Майстер доменної печі Єнакіївського металургійного заводу Андрій Белашев повідомив своїх земляків, що в останні дні 1943 р. (лише через три місяці після вигнання з міста окупантів) стала до ладу його домна. У новорічному привітанні він сказав: “Я вже старий, сьомий десяток пішов. Але не можу сидіти вдома. Знаю: чим швидше запаляться наші доменні печі й піде чавун, тим швидше буде кінець проклятущій немчурі! І я працюю, скільки вистачає сил, радію, щодопомагаю країні і фронту. Моя праця і праця моїх друзів увінчалася успіхом. Нещодавно запалилася наша домна, пішов перший чавун. Ось він, довгоочікуваний! Ось воно, наше життя. Добре товариші! Радісно. З Новим роком, друзі! З новими перемогами на фронті і в тилу! .

Відділи кадрів відроджуваних підприємств Донбасу розшукували працівників, які працювали до війни і були гостро потрібні в ситуації, що склалася. Нерідко їх знаходили в діючій армії і демобілізували. Коли ті, хто добре влаштувався на оборонних підприємствах східних регіонів, не виявляли бажання повернутися, в дію вступав указ Верховної Ради СРСР про “дезертирів виробництва”. За липень-серпень 1944 р. органи прокуратури притягли до кримінальної відповідальності понад 30 тис. осіб. За переховування “дезертирів” підлягали карній відповідальності й керівники тих підприємств та організацій, де вони влаштовувалися працювати Социалистический Донбасс (Сталино). -- 1944. -- 1 января. Коваль М.В. Україна в Другій світовій війні і Великій вітчизняній війні (1939-- 1945 рр.). -- С. 299..

У 1943 р. робітничий клас Донбасу поповнили 84 тис. осіб, в 1944 р. -- 102 тис., в 1945 р. -- 191 тис. осіб. Всього в централізованому порядку в Україну було надіслано 615 тис. робітників та службовців Розвиток народного господарства Української РСР. 1917-1967. -- Т. 2. -- К., 1967. -- С. 128.. Наприкінці війни в Донбасі уже працювали 1,4 млн. осіб, у тому числі в кам'яновугільній промисловості -- 352,2 тис., в чорній металургії і у промисловості вогнетривів -- близько 100 тис., в коксохімії -- 48,5 тис., в машинобудуванні і металообробці -- 206,2 тис., у промисловому будівництві -- 432 тис., на електростанціях і підстанціях -- 9 тис. осіб История рабочих Донбасса. -- Т. 2. -- С. 69..

Донбас був звільнений від окупантів у вересні 1943 р. Всі донецькі шахти -- 324 основних, 31 шахта-новобудова, а всього 882 шахти були зруйновані і затоплені ще при відступі Червоної армії. Втрати вугільної промисловості в цінах 1943 р. становили 13 млрд. руб., а на її відбудову було витрачено понад 16 млрд. руб. Не дивно, що вуглевидобуток зростав стрімкими темпами. Долаючи труднощі (недохват робочої сили, електроенергії, механізмів тощо), гірники уже в 1943 р. щодоби добували 32 тис. тонн вугілля, у 1944 р. -- 60 тис., а наприкінці війни -- 115 тис. тонн. Всього до кінця війни Донбас видав на-гора близько 60 млн. тонн палива. За обсягом вуглевидобутку він став провідним басейном: його питома вага в загальносоюзному видобутку зросла з 4,8 % у 1943 р. до 26,7% в 1945 р. Там само. -- С. 66, 78.

“Азовсталь” і завод ім. Ілліча дісталися окупантам майже не- зруйнованими, і саме на цих двох маріупольських металургійних гігантах вони змогли налагодити виплавку чавуну і сталі. При відступі вони підірвали надпотужну доменну піч № 4 “Азовсталі”. Піч просіла на 3,5 метра, змістилася з осі набік і нахилилася на 20 градусів. Щоб розібрати напівзруйновану піч і побудувати нову, потрібні були роки. Проте заводські інженери О. Камінський і М. Корнєєв запропонували і реалізували сміливий проект: домна вагою 1360 тонн була піднята за допомогою гідравлічних домкратів, випрямлена і поставлена на фундамент. Це було здійснене уперше в практиці світового домнобудування Там само. -- С. 80..

До кінця війни в Сталінській (Донецькій) області було відбудовано і здано в постійну експлуатацію дев'ять доменних і 20 мартенівських печей, два бессемеровських конвентера, 15 прокатних станів і три трубопрокатних стани. Один за одним вступали до ладу коксохімічні заводи і заводи вогнетривів. Деякі металургійні підприємства перевищили довоєнний рівень виробництва. Відновлені підприємства дали в 1943-1945 рр. 1 250 тис. тонн чавуну,

1 200 тис. тонн сталі, 900 тис. тонн прокату, 57 тис. тонн труб,

2 800 тис. тонн коксу Там само. -- С. 81..

У відбудові донецької електроенергетики брали участь 120 великих підприємств з усіх регіонів СРСР. Найбільший вклад внесли працівники ленінградського заводу “Електросила”. За 1943-1945 рр. вони виготовили 15 турбогенераторів для електростанцій Донбасу. На генераторі електростанції Макіївського металургійного заводу була поставлена меморіальна табличка з таким текстом: “Трудящим Макіївки від робітників та інженерно-технічних працівників ленінградського заводу “Електросила”. Виготовлено під час блокади”. На турбогенераторі потужністю 5 тис. кВт, змонтованому на Сталінському металургійному заводі, теж була меморіальна дошка з написом: “Зроблений в Ленінграді в період блокади” Україна радянська. -- К., 1964. -- С. 11..

До кінця 1945 р. встановлена потужність турбогенераторів “Дон- басенерго” дійшла до 44% довоєнного рівня. До ладу діючих стали найбільші хімічні заводи -- “Донсода”, Горлівський і Лисичанський азотнотукові, Костянтинівський хімічний, слов'янський “Червонийхімік”, Рубіжанський хімкомбінат, Донецький азотний. Колектив Новокраматорського машинобудівного заводу виготовив 7 тис. тонн устаткування для шахт, доменних і мартенівських печей. Вороши- ловградський паровозобудівний завод відновив серійне виробництво паровозів История рабочих Донбасса. -- Т. 2. -- С. 79, 81..

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР ухвалила закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства країни на 1946-1950 рр. Було прийняте рішення іменувати народні комісаріати (наркомати) міністерствами. На підставі загальносоюзного плану і в його рамках Верховна Рада УРСР у серпні прийняла закон про республіканську п'ятирічку. Ставилося завдання за п'ять років відновити довоєнний рівень виробництва у промисловості. Виходячи з того, що багато було зроблено в 1943-1945 рр., це завдання здавалося реальним.

В ході Другої світової війни у провідних країнах світу почалася науково-технічна революція (НТР), яка знаменувала собою поступову трансформацію індустріального суспільства в постіндустрі- альне. Перші вагомі здобутки НТР проявилися у військовій сфері, зокрема, у створенні ядерної зброї та засобів її доставки на далекі відстані. Радянський уряд спрямував вагому частку наявних в країні ресурсів на створення ракетно-ядерної зброї, щоб не відставати від країн Заходу, з якими вже розгорталася “холодна війна”. Однак генеральна лінія розвитку економіки залишалася такою же, якою була у міжвоєнний період: форсоване нарощування виробничих потужностей у важкій індустрії. Виступаючи в лютому 1946 р. на передвиборчих зборах у Москві, Й. Сталін підкреслив необхідність досягти у перспективі трьох п'ятирічок високого рівня розвитку важкої індустрії і навіть назвав конкретні цифри видобутку палива і виплавки металу, які захищатимуть країну “від будь-яких випадковостей”.

Війна змінила географічну структуру галузей важкої промисловості. Грандіозна за масштабами евакуація виробничих потужностей у східні регіони країни призвела до істотного підвищення їх значення в загальносоюзній економіці. За роки війни обсяг промислової продукції Поволжя зріс у 3,4 рази, Уралу -- в 3,6 рази, Сибіру -- у 2,8 рази. Вартість основних фондів промисловості СРСР у першому повоєнному році дорівнювала довоєнній, тобто на Сході було введено в дію стільки же виробничих потужностей, скільки втрачено на Заході Конотопов М.В., Сметанин С.И. История экономики. -- М., 2000. -- С. 309..

Після звільнення окупованих територій в ході війни, що тривала, Держплан СРСР спрямовував істотну частку централізованих капіталовкладень на швидке відновлення зруйнованих потужностей (особливою увагою користувався Донбас). Однак після війни основна частина капіталовкладень почала використовуватися у східних районах, де були кращі умови для прискореного видобутку вугілля і виплавки металу.

Зміщення регіональних акцентів у використанні капіталовкладень вкрай несприятливо позначилося на технічному рівні індустрії західних регіонів, України в цілому і Донбасу зокрема. Це пояснювалося специфікою централізованої командної економіки.

Як в командній, так і в ринковій економіці у собівартості продукції присутні амортизаційні відрахування, призначені для відновлення виробничих потужностей в ході їх експлуатації. Половина відрахувань використовується для підтримання існуючих потужностей у працездатному стані (тобто на поточні і капітальні ремонти), а половина спрямовується у фонд реновації, з якого забезпечується виведення спрацьованих потужностей з експлуатації і придбання нової, більш досконалої техніки. У ринковій економіці власники засобів виробництва турбуються про належне використання фонду реновації, який забезпечує підвищення продуктивності праці і поліпшення якості продукції. В умовах комуносоціалізму, коли держава експропріює приватну власність у членів суспільства і користується нею під виглядом загальнонародної власності, створюваний під час виробничого процесу фонд реновації може використовуватися, а тому й використовується на зовсім інших підприємствах, у зовсім інших, більш перспективних, під кутом зору розпорядника коштів, галузях. У такому разі підприємства мають шанс технічно вдосконалюватися тільки за рахунок нового будівництва, тобто нарощування виробничих потужностей. Використовувані потужності підтримуються у працездатному стані поточними і капітальними ремонтами, тобто їх технічний рівень поліпшуватися нездатний. Орієнтація на постійне нарощування кількісних показників виробництва в умовах командної економіки різко обмежує здатність промисловості розвиватися за рахунок інтенсифікації виробництва, тобто підвищення продуктивності праці і продуктивності агрегатів, механізмів, машин. Натомість така стратегічна лінія призводить до гіпертрофованого використання у нарощуванні обсягів виробництва екстенсивних чинників -- залучення нової робочої сили, створення поряд з використовуваними нових виробничих потужностей.

Що відбувається, коли така стратегічна лінія накладається на зміну регіональних пропорцій у розподілі коштів державного бюджету, призначених для розвитку виробництва? Регіони, яким надається перевага, одержують не тільки кошти, які формуються у загальносоюзному національному доході, але й своєрідний бонус -- амортизаційні відрахування, призначені для заміни спрацьованих засобів виробництва, які створені в регіонах, що позбавлені уваги розпорядника коштів. Внаслідок цього виробнича база таких регіонів старіє з подвоєною силою. Ця закономірність істотно позначилася на долі Донбасу, хоча й не відразу.

У повоєнному десятиріччі Донбасу все-таки приділялася увага. Населення регіону зростало не тільки за рахунок природного приросту, а й внаслідок міграцій з інших регіонах країни (в тис. осіб) Саржан А.О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. Друга половина 40-х -- кінець 80-х рр. XX ст. -- Донецьк, 2004. -- С. 381-382.:

У 1945 р. населення Донбасу істотно скоротилося, але за четверту п'ятирічку (1946-1950 рр.) воно вийшло на довоєнні показники. В цілому за міжпереписний період 1939-1959 рр. загальна чисельність населення зросла в півтора рази при скороченні питомої ваги сільського населення з 26 до 17%.

Під час війни втрати серед чоловічого населення були набагато більшими, ніж серед жіночого. Це призвело до істотного погіршення складу населення за статтю. У 1939 р. питома вага жінок в населенні України дорівнювала 52,2%, а в 1959 р. -- 55,6%. Внаслідок того, що серед приїжджих на Донбасі істотно переважали чоловіки, питома вага жінок в регіоні не була надто великою -- 53,6% История рабочих Донбасса. -- Т. 2. -- С. 86-87..

У 1950 р. на промислових підприємствах обох областей Донбасу було зайнято 593,9 тис. осіб. Найбільша кількість промислово-виробничого потенціалу була зайнята на підприємствах трьох галузей (в тис. осіб) Там само. -- С. 87.:

- кам'яновугільна промисловість -- 296,2;

- чорна металургія -- 69,2;

- машинобудування і металообробка -- 93,6.

У наступні роки кількість працюючих у промисловості Донбасу зростала більш високими темпами, ніж в цілому по Україні. У 1958 р. загальна чисельність робітників, зайнятих у промисловості Сталінської і Ворошиловградської областей, збільшилася до 1 020 тис. осіб, в тому числі у вуглевидобутку -- до 508,9 тис., чорній металургії -- до 142,4 тис., машинобудуванні і металообробці -- до 165,2. У той же час у галузях легкої промисловості було зайнято тільки 23,9 тис. осіб, харчовій -- 38,2 тис. Там само. -- С. 87.

Найбільш важливу роль у поповнення робітничого класу Донбасу відігравав організований набір робочої сили, здійснюваний за принципами, встановленими постановою Ради міністрів СРСР від 21 травня 1947 р. За роки четвертої п'ятирічки на промислові об'єкти Сталінської області прибуло по оргнабору 246 тис. працівників Хорошайлов Н. Ф. Возрожденный Донбасс. -- Донецк, 1968. -- С. 89.. Однак методи примусового оргнабору колгоспників застосовувалися й до появи цієї урядової постанови. Наприклад, Сталінський облвиконком ухвалив у січні 1946 р. рішення відрядити з області на півроку 500 колгоспників на будівництво блюмінга Макіївського металургійного заводу, обґрунтовуючи це вольове рішення “необхідністю виробничого навчання колгоспників будівельним спеціальностям” Саржан А.О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. -- С. 212.. Такий оргнабір згубно відбивався на стані сільського господарства, але колгоспники, як правило, зовсім не пручалися. Не маючи паспортів, вони не могли поза рамками оргнабору влаштовуватися на роботу у промисловості. Працюючи в колгоспі, вони одержували лише пустопорожні трудодні, тоді як у місті на них чекала зарплата і можливість отримати хліб по картках.

У перші повоєнні роки істотну роль у поповненні робітничого класу відігравали демобілізовані військовослужбовці. Масова демобілізація з лав Радянської армії розгорнулася тільки з 1947 р. Загальна кількість демобілізованих, що потрапили на підприємства Донбасу, невідома. Мабуть, такий обрахунок й не провадився. Однак уривчасті дані показують, що це були досить істотні вливання. Зокрема, у першій половині 1947 р. у Свердловському районі Макіївки були працевлаштовані 2,4 тис. осіб, 75% з них стали працювати у промисловості .

Широко використовувалася примусова праця. Після закінчення війни, в другій половині 1945 р. на шахтах комбінату “Сталін- вугілля” працювало 30 тис. інтернованих німців, 3 тис. військовополонених История рабочих Донбасса. -- Т. 2. -- С. 88. Докладніше див.: Баглікова М.С. Німецькі військовополонені в Донбасі (1943-- 1954рр.): Дис. ... канд. іст. н. -- Донецьк, 2005. і понад 20 тис. “спецконтингенту” (радянські громадяни, які співпрацювали з окупантами, здебільшого поліцаї). Спеціальною постановою Ради міністрів СРСР трест “Азовстальбуд” дістав дозвіл у червні 1947 р. залучити до 7 тис. в'язнів для роботи на відбудові металургійного заводу. Тоді в тресті працювало понад 9 тис. робітників і службовців, але потреба в робочій силі відчувалася дуже гостро. У середині 1947 р. на відбудову “Азовсталі” було перебазовано у повному складі трест “Сталінградбуд” (1 500 працівників) Дерев 'янкін Т.І. Відбудова і розвиток заводу “Азовсталь” у четвертій п'ятирічці // Народне господарство Української РСР у післявоєнні роки. -- К., 1965. -- С. 119..

Люди, які поверталися на батьківщину з німецької неволі, нерідко примусово спрямовувалися фільтраційними комісіями на підприємства Донбасу, що відчували гостру потребу в робочій силі. До травня 1949 р. в Сталінську область прибуло 87,8 тис. репатріантів, з них 61,4 тис. були відправлені на відбудову шахт і металургійних заводів. Покинути місце роботи вони не мали права.

У поповненні лав робітничого класу важливу роль відігравав так званий громадський призов. Профспілкові і комсомольські організації регулярно зверталися до молоді із закликами взяти участь у відбудові і будівництві промислових об'єктів в різних регіонах країни. Зокрема, за період з жовтня 1947 р. по травень 1948 р. за путівками ЦК ЛКСМУ на шахти Донбасу прибули 12 тис. молоді. 14 червня 1957 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняла постанову “Про громадський призов молоді для роботи на найважливіших будовах, розташованих у східних і північних районах СРСР і в Донбасі”. Ця постанова була ухвалена услід за ініціативою ЦК ЛКСМУ, який розгорнув з 1955 р. велику організаційну роботу з мобілізації комсомольців і молоді на новобудови вугільної промисловості республіки. За 1955-1958 рр. на будівництво 37 “комсомольських” шахт з усіх областей України прибуло 113 тис. осіб²⁶.

До кінця 1950-х рр. вагому роль в робітничих колективах на підприємствах з важкими умовами праці відігравали жінки. За даними профспілкових обстежень, проведених у березні і квітні 1947 р., питома вага жінок у робітничому класі Донбасу становила 38,4%. Погалузева питома вага жіночої праці була такою (у відсотках): вугільна промисловість -- 35,1; чорна металургія -- 30; машинобудування -- 37,5; харчова промисловість -- 51,8; легка промисловість -- 69,5; будівництво -- 44,8²⁷.

Відсоток жінок, які працювали у вугільній промисловості, зменшувався надзвичайно повільно: до 30,7% в 1950 р. і 29,9% в 1957 р. Жінки працювали у великих кількостях навіть на підземних роботах. Це пояснювалося відсутністю інших підприємств в районі проживання, відсутністю потрібної кваліфікації для роботи поза промисловістю і не в останню чергу -- істотно більшим рівнем заробітної плати на підземних роботах. Становище почало змінюватися лише після прийняття Радою міністрів СРСР 13 липня 1957 р. спеціальної постанови про запровадження заходів щодо заміни жіночої праці на підземних роботах в гірничодобувній промисловості і на будівництві підземних споруд. Жінки були повністю звільнені від важкої фізичної праці на підземних роботах у вугільній і гірничодобувній промисловості лише до середини 60-х рр.²⁸

У повоєнний період віковий склад робітників провідних галузей промисловості Донбасу істотно змінювався (у відсотках)²⁹:

В перелічених галузях промисловості частка молоді істотно скоротилася. Переважна більшість юнаків та дівчат почали віддавати перевагу навчанню, а не роботі. У середині 50-х рр. можливості для одержання вищої, середньої і спеціальної професійної освіти істотно розширилися. З іншого боку, переважна більшість сімей здобула можливість дозволити дітям не працювати, щоб завершити навчання в загальноосвітній школі або здобути вищу освіту. Нарешті, мало значення й те, що держава брала на своє забезпечення юнаків та дівчат, які навчалися в системі трудових резервів.

На зменшення питомої ваги робітників старшого віку у вугільній промисловості вплинуло прийняття у 1956 р. закону про право на пенсію з 50-річного віку для шахтарів, зайнятих на підземних роботах. Для цієї категорії робітників були встановлені високі пенсії. Натомість здійснене тоді загальне поліпшення пенсійного забезпечення для всіх категорій працюючих (жінок -- з 55 років, чоловіків -- з 60 років) не позначилося на зайнятості робітників чорної металургії і машинобудування. Вони продовжували працювати, тому що мали високу професійну підготовку і великий виробничий досвід. Підприємства встановлювали для них найбільш сприятливі умови праці.

Розподіл робітників Донбасу за розглядуваними галузями промисловості змінювався таким чином (у відсотках) Там само. -- С. 92, 94.:

Ці дані засвідчують великі успіхи у формуванні постійних робітничих кадрів. Прошарок робітників з великим виробничим стажем за 10 років істотно зріс. Відповідно зменшилася частка робітників зі стажем до 3 років.

За Всесоюзним переписом населення 1959 р. у Ворошилов- градській області проживало 57,9% українців, 38,8% росіян і 3,3% --572 представників решти національностей. Відповідні відсотки по Сталінській області: 55,6; 37,6; 6,8. Це означає, що уявлення про Донбас як багатонаціональний край було досить відносним. В регіоні проживали в основному представники двох національностей -- українці і росіяни. За даними профспілкового перепису населення 1957 р. питома вага українців у кам'яновугільній промисловості дорівнювала 55,4%. Їхня частка в чорній металургії була не меншою 41,2%, а в машинобудуванні і металообробці дорівнювала 62,2% Там само. -- С. 94..

Увага центрального уряду до Донбасу зосереджувалася передусім на відбудові кам'яновугільної промисловості. Другий етап відбудови припав на четверту п'ятирічку. В “Законі про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 19461950 роки” підкреслювалося, що відродження вугільних шахт Донбасу має завершитися у 1949 р. Для цього передбачалося повністю відновити 182 основні шахти потужністю 67,7 млн. тонн вугілля, а також побудувати 60 нових шахт потужністю 14,1 млн. тонн. Довоєнний рівень видобутку палива мав бути досягнутий у 1949 р., а в завершальному році п'ятирічки шахтарі мусили вийти на рівень 86,1 млн. тонн, що складало 34,4% загальносоюзного видобутку Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. -- Т. 3. -- М., 1968. -- С. 253, 295.. Загальносоюзний видобуток планувалося збільшити у п'ятирічці на 51%, а в Україні -- в 2,8 рази.

Отже, Донбас все ще розглядався в центрі як головна паливно- енергетична база СРСР. Зосередження істотних матеріальних, кадрових і фінансових ресурсів в кам'яновугільній промисловості Донбасу дало свої результати, хоча завдання п'ятирічки були істотно підкориговані. 12 червня 1950 р. Рада міністрів СРСР прийняла постанову “Про підвищення продуктивності праці, поліпшення організації виробництва і зміцнення технічного керівництва на шахтах Донбасу”, в якій підкреслювалося, що продуктивність праці за чотири роки п'ятирічки підвищилася на 35%, але все ще залишалася нижчою, ніж довоєнна. Це було наслідком, як вказувалося у постанові, незадовільного використання нової техніки, що надходила на шахти в достатній кількості. Постанова рекомендувала перевести на роботу по графіку циклічності максимально можливу кількість лав.

Ініціатором роботи про графіку циклічності був начальник ділянки № 12 шахти № 5-6 ім. Г. Димитрова тресту “Червоноармійськ- вугілля” І. Бридько. Розпочавши з половини циклу на добу в 1946 р.,колектив ділянки у 1948 р. виконував уже 2,5 цикли, істотно перевищуючи техніко-економічні норми, встановлені Міністерством вугільної промисловості . Це дало можливість підвищити план вуглевидобутку з 75 до 280 тонн на добу. В другій половині 1950 р. на роботу по графіку циклічності в Донецькій області було переведено лав Один цикл на добу передбачав відвантаження вугілля з лави першою і другою змінами, тоді як третя зміна здійснювала ремонтно-підготовчі роботи. История рабочих Донбасса. -- Т. 2. -- С. 104, 108..

Твердження міністерських чиновників, які підготували згадану вище урядову постанову від 12 червня 1950 р. про цілком задовільні темпи оснащення шахт новою технікою було цілком справедливим. На шахти надходили створювані на машинобудівних заводах регіону високопродуктивні породонавантажувальні машини. Починаючи з 1946 р. в лавах застосовувалося більш надійне, ніж дерев'яне, металеве і залізобетонне кріплення. У 1948 р. парові підіймальні машини всюди були замінені на електричні. Тоді ж на шахти почали надходити комбайни “Дніпро”, які забезпечували механізацію виймання вугілля із забою. У 1950 р. чверть видобутку вугілля з пологих пластів здійснювалася комбайнами. Доставка вугілля була механізована на 100%, зарубка -- на 97%, відкатка -- на 95% Угольная промышленность СССР. Статистический справочник. 1940-1955 гг. -- М., 1957.. Підвищення рівня механізації істотно полегшило працю шахтарів і підвищило її продуктивність. Якщо на початку п'ятирічки в лаві довжиною 100 м працювало до 100 шахтарів, то в 1950 р. -- одна бригада з 10-12 робітників История рабочих Донбасса. -- Т. 2. -- С. 108..

Стимулюючи високі темпи відродження вугільної промисловості, центральний уряд турбувався про оснащення донецьких шахт новою технікою, про матеріальне і моральне стимулювання праці шахтарів. Під його постійним наглядом господарники і компартійні та профспілкові організації розгортали на шахтах виробниче змагання, яке сприяло обміну досвідом високопродуктивної праці між робітничими бригадами в кожній шахті і між колективами шахт. Президія Верховної Ради СРСР у вересні 1947 р. заснувала медаль “За відбудову вугільних шахт Донбасу”. Цією ж постановою було вирішено щорічно святкувати День шахтаря.

В радянській історіографії підкреслювалося, що у 1950 р. шахти Донбасу дали на 10% вугілля більше, ніж до війни Там же.. Не можна було574

твердити, що героїчний робітничий клас Донбасу не виконав завдань четвертої п'ятирічки. Проте статистичні збірники повідомляють, що в 1950 р. у Донбасі було видобуто тільки 76,4 млн. тонн вугілля, а довоєнний рівень видобутку виявився перевершеним лише у наступному році .

Продуктивність праці робітників з видобутку вугілля, вимірювана кількістю тонн в середньому на одного робітника щомісячно, змінювалася так :

Уповільнене зростання найбільш узагальнюючого економічного показника пояснювалося експлуатацією великої кількості дрібних підприємств, на яких переважала примітивна ручна праця. На невеликих шахтах, де добовий видобуток не перевищував 300 тонн, у 1950 р. видобували майже половину (42,6%) всього донецького вугілля (у 1940 р. -- 13,8%). Незважаючи на механізацію, ручна праця в галузі переважала. Неефективне використання наявної техніки пояснювалося низьким рівнем кваліфікації і виробничого досвіду робітників, адже серед них переважала сільська молодь Народное хозяйство Ворошиловградской области. Статистический сборник. -- Донецк, 1971. -- С. 30; Народное хозяйство Донецкой области. Статистический сборник. -- Донецк, 1966. -- С. 24. Саржан А.О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. -- С. 332. Саржан А. О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. -- С. 77..

Металургійна промисловість Донбасу з дореволюційних часів розвивалася в тісному комплексі з коксохімічною і хімічною галузями. Підприємства чорної металургії з повним виробничим циклом (чавун-сталь-прокат) частково були відновлені ще в ході війни, але основні відбудовні роботи почалися в четвертій п'ятирічці.

Законом “Про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 роки” у Донбасі і Придніпров'ї було передбачено ввести в експлуатацію 30 доменних печей загальною щорічною потужністю 9 млн. тонн чавуну, сталеплавильні агрегати потужністю 8,4 млн. тонн сталі і 58 прокатних станів, здатних виробляти 6,5 млн. тонн готового прокату Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. -- Т. 3. -- С. 294.. На відбудову українськоїметалургії спрямовувалася майже п'ята частина централізованих капіталовкладень, передбачених четвертою п'ятирічкою для України Історія народного господарства Української РСР. -- Т. 3, кн. 1. -- К., 1985. -- С. 206.. У 1946 р. було утворене Головне управління з будівництва підприємств чорної металургії Донбасу у складі п'яти будівельно- монтажних трестів: Азовстальбуд, Макбуд, Сталінметалургбуд, Во- рошиловськбуд та Єнакієвважбуд. Чисельність робітників у них на кінець п'ятирічки дійшла до 26 тис. Саржан А. О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. -- С. 95.

Організація відбудовних робіт спеціалізованими трестами виявилася ефективною. За роки четвертої п'ятирічки Азовстальбуд не тільки відбудував, але й істотно наростив виробничі потужності маріупольського гіганта. До кінця 1948 р. були введені в експлуатацію всі шість печей довоєнного мартенівського цеху. З пуском доменних печей № 2 і № 1 в 1949 р. була закінчена відбудова довоєнного доменного цеху. Одночасно на Азовсталі розгорнулося будівництво двох найбільших в Європі прокатних станів (блюмінга та рейкобалочного). Із введенням їх в дію у 1948 р. завод перетворився на підприємство із закінченим металургійним циклом. Якщо Азов- сталь мала в 1940 р. чотири доменних печі з об'ємом 4 600 куб. м, п'ять мартенівських печей з площею поду 300 кв. м, а прокатних станів зовсім не мав, то в 1950 р. працювало чотири доменні печі з об'ємом 5200 куб. м, вісім мартенівських печей і два прокатних стани. Довоєнний рівень по виплавці сталі завод перевищив у 1948 р., а по виплавці чавуну -- в 1949 р. Дерев 'янкін Т.І. Відбудова і розвиток заводу “Азовсталь” у четвертій п'ятирічці // Народне господарство Української РСР у післявоєнні роки. -- С. 121-122.

Загальні виробничі показники донецької металургії були такими (в тис. тонн) Саржан А.О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. -- С. 336.:

За винятком випалювання коксу донецька металургія перевищила за першу повоєнну п'ятирічку всі довоєнні показники ви-576

робництва продукції. Проте відбудовний процес орієнтувався майже винятково на збільшення кількісних показників виробництва. У відбудовних роботах використовувалися вцілілі фундаменти і будівельні конструкції, часто неякісні місцеві будівельні матеріали. З метою прискорення темпів відбудови будівельники старалися максимально зберегти ушкоджені конструкції. Такий підхід до відродження підприємств консервував застарілу техніку і технології, що впливало на майбутні перспективи розвитку металургії.

Планом четвертої п'ятирічки передбачалося збільшити потужності електростанцій України на 2 574 тис. кВт і довести виробництво електроенергії до 13,7 млрд. кВт-год., що на 15% перевищувало довоєнний рівень. На кінець п'ятирічки завершилася відбудова Зуївської, Північнодонецької, Курахівської і Штерівської теплових електростанцій. У 1949 р. почалося спорудження Миронін- ської ДРЕС. На всіх цих електростанціях встановлювалися більш потужні турбіни і котли, які працювали під підвищеним тиском пари (100 атмосфер) і температурою до 500 °С. Це дозволяло скоротити витрати палива на виробництво електроенергії Жимерин Д.Г. История электростанции СРСР. -- М., 1962. -- С. 113..

Основними споживачами електроенергії були промисловість і будівництво. У 1950 р. вони використали 71,4% спожитої електроенергії в економіці України Народне господарство Української РСР. Статистичний довідник. -- К., 1957. --

С. 41.. Сільські споживачі не були підключені до державної мережі електропостачання і використовували енергію з місцевих, технічно відсталих і невеликих електростанцій. У 1950 р. з 23 гідро- і теплоелектростанцій невеликого розміру, які знаходилися Сталінській області, працювало тільки 19. У багатьох колгоспах взагалі не було електрики.

Головне місце в хімічній промисловості Донбасу займали підприємства мінеральних добрив та іншої продукції органічної та неорганічної хімії. Першим, уже з квітня 1944 р. відновив випуск продукції Горлівський азотнотуковий завод (з 1975 р. -- ВО “Стирол”). Спеціальною постановою лютневого (1947 р.) пленуму ЦК ВКП(б) Раді міністрів СРСР доручалося вжити заходів до прискореного будівництва Лисичанського (з 1951 р. -- Північнодонецького, нині -- ВО “Азот”) хімкомбінату. З 1951 р. комбінат почав виробляти азотну кислоту і аміачну селітру. Спочатку для виготовлення добрив завозився аміак з інших підприємств, але в 1953 р. був спорудженийвласний завод синтетичного аміаку, який видобувався шляхом газифікації коксівного вугілля Егоров В.П. По пути технического прогресса // Химическая промышленность Украины (Киев). -- 1967. -- № 5. -- С. 11..

Костянтинівський хімічний комбінат, який спеціалізувався на випуску фосфатних добрив, був збудований фактично заново. Содове виробництво відновилося з 1944 р. на Лисичанському і Слов'янському содових комбінатах. У 1948 р. Старосодовий і Ново- содовий комбінати в Слов'янську були об'єднані в одне підприємство. У 1950 р. Донбас дав 344 тис. тонн соди Химическая промышленность Украины за 50 лет Советской власти. -- К., 1967. --

С. 5..

Виробництво синтетичних барвників до війни було зосереджене на Рубіжанському хімічному комбінаті (пізніше -- ВО “Фарбник”). У перші повоєнні роки тут освоїли випуск нових типів анілінових барвників. У 1950 р. комбінат дав 9,4 тис. тонн цієї дефіцитної продукції проти 7,9 тонн у 1940 р. Саржан А. О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. -- С. 342.

Машинобудівна промисловість розвивалася з урахуванням задоволення потреб вуглевидобутку і металургійної промисловості регіону, а також залізничного будівництва. До кінця 40-х рр. наявні виробничі потужності були в основному відновлені Історія народного господарства Української РСР. -- Т. 1. -- К., 1985. -- С. 212-. Одним з перших, ще 1946 р. став до ладу Ворошиловградський машинобудівний завод. В 1949 р. був цілком відбудований Ворошиловградський паровозобудівний завод. У наступному році став до ладу один з гігантів радянського машинобудування -- НКМЗ. В ході відбудови відбувалося освоєння нових типів машин.

На Горлівському машинобудівному заводі у 1947 р. були виготовлені перші зразки вугільного комбайну ГУК-1. Серійне виробництво нових комбайнів під назвою “Донбас” розпочалося з 1949 р. Завод спеціалізувався на виготовленні комбайнів, які дозволяли механізувати найбільш трудомісткий процес вуглевидобутку -- на- валовідбійні роботи. На основі комбайну “Донбас” завод разом з фахівцями інституту “Дондіпровуглемаш” створив спеціалізовані машини для розробки тонких і круто спадаючих пластів.

Новокраматорський машзавод у 1948 р. виготовив перший повоєнний радянський блюмінг для прокатки дефіцитних профілів сталі потужністю 1,5 млн. тонн прокату на рік. У 1950 р. ново- краматорці створили уперше в СРСР заготівельний стан для виробництва катаної трубної заготовки. Колектив заводу освоїв також виробництво потужних екскаваторів з ковшем місткістю в 3 кубометри. З 1949 р. конструктори заводу почали проектувати крокуючі екскаватори. Завод спеціалізувався на виготовленні унікальних виробів, переважно на замовлення конкретних підприємств Технический прогресс в машиностроении Украинской ССР. -- К., 1967. -- С. 182..

Ворошиловградський паровозобудівний завод до війни давав 40% загальносоюзного виробництва локомотивів. В процесі відбудови колектив заводу освоював виробництво нової техніки -- потужних вантажних паровозів, які мусили задовольнити попит транспортної мережі регіону.

Загальні результати відбудови і розвитку машинобудівних підприємств Донбасу в четвертій п'ятирічці виглядали таким чином Саржан А. О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. -- С. 347.:

Критерієм успішності роботи підприємств завжди були кількісні показники. Внаслідок цього якість машинобудівної продукції залишалася невисокою. Зокрема, оцінка металургійного устаткування в тоннах не стимулювала зниження матеріало- та енергоємності продукції. Усереднена вага металорізального верстата збільшилася з 1 920 кг. у 1940 р. до 2850 кг. в 1950 р. Резенфельд С.Я., Клименко К.И. История машиностроения СССР (с первой поло-вины XIX в. до наших дней). -- М., 1961. -- С. 402.

Здавалося б, саме в машинобудуванні питома вага ручної праці мусила бути найменшою. Але проблема механізації трудомістких процесів в галузі залишалася нерозв'язаною. Особливо великою частка ручної праці була на підприємствах з малосерійним і поштучним виробництвом. Питома вага ручної праці в загальній трудоємності локомотиву на Ворошиловградському паровозобудівному заводі дорівнювала 55% Саржан А. О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. -- С. 120..Умови для розвитку сільського господарства у четвертій п'ятирічці були вкрай несприятливими. Досить високі темпи відбудови промисловості досягалися за рахунок нещадної експлуатації колгоспного селянства. Капіталовкладення в сільське господарство виділялися в мінімальних розмірах, хоч його матеріально-технічна база сильно постраждала в роки війни. Сільське виробництво трималося в основному на ручній праці, незважаючи на дефіцит робочих рук. Після повернення людей з армії, німецької каторги і радянського тилу кількість працездатних у сільському господарстві зросла, але не досягла довоєнного рівня. У колгоспах працювали в основному жінки.

Україна займала перше місце на європейському континенті за територією, поступаючись лише двом євразійським державам -- Росії і Туреччині. Понад половина цієї території була розорана. З одного боку, країна могла дозволити собі це, бо мала сприятливі для сільського господарства умови. Українські чорноземи -- одні з найкращих ґрунтів на планеті. З другого боку, винятково висока розораність території свідчила про застосування екстенсивних методів господарювання.

У повоєнний період було поставлене завдання якомога швидше вийти на передвоєнний показник площі орних земель. В масштабах всієї України цього завдання вдалося досягнути: у 1950 р. площа орних земель склала 98% передвоєнної Розвиток народного господарства Української РСР. 1917-1967. -- Т. 2. -- К., 1967. -- С. 223.. На Донбасі ситуація не відрізнялася від загальноукраїнської (в тис. га) Розраховано за даними: Саржан А. О. Зміни в соціально-економічній сфері Дон-басу. -- С. 349-350.:

Щоб дати раду величезній масі орної землі, були створені державні машинно-тракторні станції. У відбудовному процесі на них зверталася першочергова увага. І все-таки по тракторах довоєнні показники на Донбасі не були досягнуті Там само. -- С. 360-361.:

За відсутності техніки в колгоспах використовувалися не тільки коні, але й корови. Значні площі оброблялися ручною працею, причому не тільки жінок у працездатному віці, але й підлітків і селян похилого віку. На дві останні категорії працівників припадало до п'ятої частини нарахованих трудоднів⁶⁰.

Трактори, комбайни, вантажні автомашини та інша потужна техніка зосереджувалися в МТС. Колгоспи користувалися нескладною і недорогою технікою -- кінними плугами, віялками, сіялками, сортувалками тощо. За даними дослідника сільського господарства Донбасу повоєнного періоду М. Макарова, основні сільськогосподарські роботи виконувалися засобами виробництва МТС на 90- 95%⁶¹. Працівників МТС мало цікавили виробничі успіхи колгоспів, і свою роботу вони виконували абияк. Зокрема, у багатьох господарствах Ворошиловградської області в 1949 р. зяблева оранка була проведена і невчасно, і неякісно, лише на глибину в 10-12 см⁶².

Як і в довоєнні роки, матеріальні і трудові ресурси села відволікалися у важку індустрію. Тому умови для відбудови і розвитку сільського господарства в другій половині 40-х і на початку 50-х рр. складалися вкрай несприятливо. Це показують дані про виробництво основних видів сільськогосподарської продукції (в тис. тонн)⁶³:

Незважаючи на певні подвижки (особливо по зерну -- у Ворошил овградській області, по соняшнику -- в Сталінській області), сільське господарство Донбасу навіть в 1951 р. в цілому не досягло довоєнних обсягів виробництва. У межах всієї України картина була такою же.

Основну частину виробленої в громадському господарстві продукції колгоспники віддавали державі. Після розрахунку з державою для розподілу на трудодні залишалося зовсім мало ресурсів. У 1949 р. в колгоспах Донбасу на трудодень видавали по 870 г. зерна і по 1 руб. 40 коп. Це -- середньозважені дані, у багатьох колгоспах оплата праці була зовсім мізерною. У Ворошил овградській області майже 40% колгоспів видали на трудодень менше півкілограма зерна, у 57% колгоспів грошові виплати складали менше одного рубля Там само. -- С. 155..

Колгоспи не мали грошей для розрахунку з колгоспниками, тому що практично здавали, а не продавали державі свою продукцію. Знамениті “ножиці цін” періоду непу в умовах колгоспного ладу стали для селян особливо дошкульними. Загальний рівень заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію не йшов у будь-яке порівняння з роздрібними цінами на промислову продукцію. Так само існувала величезна різниця між державними закупівельними і роздрібними цінами на ту саму сільськогосподарську продукцію. Заготівельні органи купували у колгоспів яловичину по 23 коп. за кілограм, щоб потім реалізувати її у роздрібній торгівлі по 1,5 рубля. Заготівельна ціна літра молока дорівнювала 2,8 коп., а роздрібна -- 22 коп. Панченко П.П., ШмарчукВ.А. Аграрна історія України. -- К., 2000. -- С. 232. Не задовольняючись закупками по знущально низьких цінах, держава обкладала колгоспі садиби грошовими і натуральними податками. Обкладалися навіть плодові дерева і ягідні кущі на присадибній ділянці. Колгоспники іноді вирубували їх, щоб зменшити податковий тягар.

Щоб налагодити постачання міського населення дефіцитною м'ясо-молочною продукцією, директивні органи ставили перед сіль-582

ським господарством вкрай напружені завдання. Лютневий (1947 р.) пленум ЦК КПРС вимагав відновити і до кінця 1948 р. перевершити довоєнний рівень поголів'я великої рогатої худоби, овець і кіз, а до кінця 1949 р. -- поголів'я свиней⁶⁶. Рада міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) затвердили у квітні 1949 р. трирічний план розвитку громадського колгоспного і радгоспного тваринництва на 1949-1951 рр., за яким передбачалося істотне зростання виробництва м'ясо-молочної продукції порівняно з довоєнним рівнем⁶⁷. Проте всі ці плани залишилися на папері, тому що не були забезпечені ні відповідними капіталовкладеннями, ні кормовою базою. Довоєнного рівня виробництва кормів до кінця четвертої п'ятирічки не було досягнуто: у 1950 р. валовий збір сіна в Україні дорівнював тільки 71,4% від збору 1940 р., силосних культур -- 88,6%, кормових коренеплодів і баштанних культур -- 52,8%. Водночас залишалася вкрай низькою продуктивність природних кормових угідь. У 1950 р. сіна з природних косовиць в республіці зібрали майже у два рази менше, ніж до війни . Не останню роль в провалі планів розвитку тваринництва відігравала цілковита незацікавленість колгоспного селянства в розвитку громадського господарства. Реальні результати у нарощуванні поголів'я худоби в областях Донбасу виглядали так (на початок року, в тис. голів)⁶⁹: