Князь у домовому інтер’єрі та служебному оточенні: резиденції й двір кн. Василя-Костянтина Острозького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Князь у домовому інтер'єрі та служебному оточенні: резиденції й двір кн. Василя-Костянтина Острозького

Сфера приватного життя, емоцій та почуттів, психологічних особливостей людини доби Василя-Костянтина Острозького залишається практично закритою для історика, що зумовлено, зокрема, специфікою оприявнення цих складних аспектів життєдіяльності особи у писемних джерелах. Зазвичай ідеться про значну долю гіпотетичності дослідницьких висновків, адже історик змушений пересуватися по слизькому ґрунті «психоаналітики», намагаючись за допомогою незначної кількості фраз, слів та жестів «виписати» картину внутрішнього світу свого героя. Здавалося б, тут можуть стати в нагоді численні напрацювання сучасної зарубіжної історіографії, яка активно досліджує проблему внутрішнього та зовнішнього прояву людського «его», емоційний світ осіб різного статусу та рангу в ХУІ-ХУІІ ст. Див., наприклад, новітні праці з історії емоцій: Rosenwein B. Worrying about Emotions in History // American Historical Review. 2002. Vol. 107.3. P. 821-845; Anger's Past. The Social Uses of an Emotion in the Middle Ages / Ed. by B. Rosenwein. Ithaca; London, 1998 та ін. Однак в основі переважної більшості цих робіт -- людина західного культурно-емоційного типу, досить відмінна від особи руського магната, починаючи від зовнішнього образу і завершуючи ментальною системою, релігійними поглядами, манерами поведінки, побутовими звичками, загалом іншим «кодом» особистості (тобто складними конфігураціями свідомісних, підсвідомих та публічних/ зовнішніх виявів). У нагоді можуть стати ґрунтовні праці польських істориків, однак і вони написані переважно на коронних матеріалах, а відтак -- відображають тип коронного шляхтича, котрий багато в чому відмінний від типу руського маната. Більше того, коронний шляхтич часто сприймав свого «руського» співвітчизника як «іншого», а інколи -- й «меншовартісного». Всі ці зауваги безпосередньо стосуються досліджень життя князя Василя-Костянтина Острозького, який практично не виїздив за межі своїх володінь (окрім сеймів та дуже важливих родинних справ; щоправда, під час своїх мандрів у чужому оточенні він міг дещо пристосовувати власні поведінкові моделі до інших стандартів), не навчався в університеті, не взорувався на «західний» варіант облаштування свого двору і т.д. Тобто, життєві настанови, вподобання та сам «психо-логічний тип» князя мав сталу «місцеву закваску», базовану на традиціях і культурно-релігійних особливостях «Русі». Певні впливи «іншої системи» привнесла в особисте життя князя його дружина Софія Тарновська, а також старший син Януш, який здійснював мандрівки до Західної Європи, побував при імператорському дворі, прийняв католицтво й цілком органічно вписався у коронні поведінкові зразки як краківський каштелян.

Нарешті, магнатський двір та оточення князя, яке формував він сам, мали зворотній вплив на Острозького, що потребує детальнішого дослідження .

У цій статті ми зосередимо свою увагу лише на проблемі оточення Василя-Костянтина -- географічного, речового та людського, тобто кількох площинах, в яких виявлявся внутрішній світ князя поза політикумом, де він був у прямому сенсі вдома. Всі інші прояви індивідуальності Острозького -- релігійні інтенції, стосунки в родині, навіть подвійність імені та його осмислення самим князем, а також інші прояви індивідуального в повсякденному житті залишимо поза межами даної розвідки Див. відповідні зразки: Mqczak A. Dwor w systemach wladzy i kultury europejskiej XVI-XVII wieku. Przegl^d najnowszych badan II Studia nad gospodark^, spoleczenstwem i rodzin^ w Europie poznofeudalnej. Lublin, 1987. S. 167-178; Ejusdem. Nierowna przyjazn. Uklady klientalne w perspektywie historycznej. Wroclaw, 2003; Patron i dwor. Magnateria Rzeczypospolitej w XVI-XVIII wieku. Warszawa, 2006; Steponavicienй D. Lietuvos valdovo dvaro prabanga XIII a. viduryje -- XVI a. pradzioje. Vilnius, 2007. P. 5-280 (багаторівневий опис віленського двору). Стосовно релігійності князя нами вже опублікована низка студій: Смерть кн. Ва- силя-Костянтина Острозького у фізичному та духовному вимірах II Проблемы славяноведения. Брянск, 2008. С. 36-52; Невидимий і видимий світ віри в житті кн. Василя- Костянтина Острозького II Проблемы славяноведения. Вып. 11. Брянск, 2009. С. 13-74; «Острозький Патріархат»: нездійснений церковно-політичний проект чи історіографічний фантом? II Україна крізь віки. Зб. наук. праць на пошану академіка НАН України, професора Валерія Смолія. К., 2010. С. 306-336..

Дім і резиденція в житті Василя-Костянтина Острозького: єдність чи дихотомія?

Для кн. Василя-Костянтина Острозького, як і для більшості людей різних часів і просторів, важливе значення мало оточення дитинства. Однак проблеми починаються вже з визначення місця і дати народження молодшого сина кн. Костянтина Івановича, великого гетьмана литовського. Довший час головним орієнтиром слугував надгробок князя, на якому повідомлялося: «Родися в граде своем Турове лета Божия нароженя 1527» Быков Н.П. Князья Острожские и Волынь. Пг., 1915. С. 39.. Однак пізніше з'ясувалося, що він не автентичний. Утім, цей же рік як рік народження князя згадується і в «Острозькому літописці», але місцем його народження називається Дубно: «Князю Костантину родися син Василий в Дубне» Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець. К., 1970. С. 126.. Леонід Соболєв твердить, що матеріали Литовської Метрики містять точну дату народження Василя Острозького -- 2 лютого 1526 р. Соболев Л.В. Князь К.-В. Острожский как лидер «русского народа» Речи Поспо- литой. / Автореф. дис... кандид. истор. наук. М., 2002. С. 11. Він спирається на засвідчення 15-ліття Василя його матір'ю, княгинею Олександрою зі Слуцьких, другою дружиною гетьмана, під час судового процесу 11 січня 1541 р., який вона провадила з Беатою Костелецькою, дружиною старшого сина Костянтина Івановича Іллі: «Пры том княгиня Костенътиновая [...] пред королем его милостью того доводила, иж петнадцат год сыну ее, князю Василью мает се выпол- нити о теперешним святе о Громницах, близ у пришлых» Литовская Метрика. 12-я книга судных дел. 1540-1543 гг. Вильнюс, 2007. № 60. С. 60. Відповідно до сучасного вшанування пам'яті нещодавно проголошеного святим кн. Василя-Костянтина Острозького варто використовувати григоріанський календар, тож день його народження мав бути після 15 лютого.. Громниця, язичницьке свято переходу від зими до весни, про яке згадувала княгиня, у православній традиції -- Стрітення Господнє. На той час воно свят- кувалося 2 лютого (за новим стилем 15 лютого). Народження саме на Стрітення -- доволі символічний, навіть містичний знак з огляду на особливе значення діянь Василя-Костянтина для Церкви. Це свято святку- валося більше тижня (в залежності від посту). Княгиня ж свідчила, що син народився «близ у пришлых», тобто за кілька днів по Стрітенню, після 2 лютого . Для сучасників князя точна дата народження дитини, вочевидь, не мала такого важливого значення, як нині. Тож вже 11 січня під час судового процесу Жигимонт І визнав, що Василь Острозький « зуполные лета вжо мает», і йому може бути виділена й передана половина батькових маєтків Литовская Метрика. 12-я книга судных дел. 1540-1543 гг. С. 60-61..

Вірогідним є народження князя в Дубно -- другій головній резиденції Острозького після Острога. Хоча надалі родина Костянтина Івановича мешкала в Турові, де великий гетьман провів свої останні дні. Тож друга резиденція князів Острозьких Дубно могла бути лише місцем народження, але не дитинства Василя.

Свідомі ж дитячі роки Василя промайнули в Турові, оскільки по смерті батька саме Турів, а не Дубно, був визначений головним маєтком Олександри зі Слуцьких Острозької, переданим їй як вінова частина.

Коли Олександра з сином Василем везли тіло великого гетьмана для поховання в Київ, Ілля (котрий також супроводжував труну з тілом батька) наслав на Турів своїх слуг, які пограбували замок і забрали всі маєткові документи, зокрема, й заповіт Костянтина Івановича («што кольве речи ее милости у свирних было заховано, и привильи ей при- слухаючии и тестамент»). Щоправда, нічого з Турова не було вивезено: Ілля наказав все опечатати, а турівського намісника княгині ув'язнити, поставивши замість нього свого урядника. 5 жовтня 1530 р. у цю справу мусив втрутитися король Жигимонт I, який наказав Іллі «отпечатати» арештовані речі й документи та в присутності королівського дворянина передати їх Олександрі Слуцькій, удові гетьмана Острозького Акты ЮЗР Т. 1. СПб., 1863. № 93. С. 78-79.. За королівським присудом маєтки Турів, Тарасів та Словенсько, записані великим гетьманом як віно своїй другій дружині, залишалися в її руках АгсЬшиш Lubartowicz6w-Sanguszk6w w Slawucie (далі -- А8. Т. III. № 416. 8. 385-387.. Пізніше повірений кн. Василя Острозького говоритиме в суді, що його пан з дитинства «немалую трудность и шкоду собе быть розумел» від старшого брата Іллі, який розпоряджався його батьківщиною Соболев Л. Борьба за наследство. С. 45, прим. 13.. Чотирирічний хлопчик міг бути свідком погрому в Турові, коли повернувся з матір'ю після похоронів батька з Києва. А відтак, «домова війна» прискорила дорослішання Василя. Уся система його виховання, вочевидь, як і для більшості шляхетської молоді, була спрямована на військову підготовку. Цьому сприяло і культивування образу батька як воїна-героя. Свою «науку» Василь отримав у Турові, який був містом його дитинства.

На жаль, нині немає жодної інформації про княжий двір у Турові за часів перебування там Василя-Костянтина Острозького: давнє місто досліджують лише археологи, чия увага зосереджена на давньоруському періоді Див.: Лысенко П.Ф. Древний Туров. Минск, 2004; Гаусман М. Исторический очерк местечка Турова, прежней столицы Туровского княжества. Минск, 1877.. Маємо лише фрагментарні матеріали про шарпанину з приводу турівських володінь. По смерті К.І. Острозького Турів хотів отримати єврей Песах Айзакович за суму боргу великого гетьмана, однак суд йому відмовив, позаяк місто було записане княгині у віно Грушевский А. С. Очерк истории Турово-Пинского княжества в составе ЛитовскоРусского государства Х^-ХУ! вв. К., 1902. С. 6; Бершадский С.А. Русско-еврейский архив. Документы и материалы для истории евреев в России. Т. 1. СПб., 1882. № 148. С. 186.. Олександра Слуцька-Острозька та старший син покійного гетьмана Ілля судилися з турово-пінськими владиками: вдова з Макарієм, а її пасинок -- з

Вассіаном (зазначимо, що обом єпископам протегувала королева Бона) Там же. С. 100-103, 108.. Каменем незгоди були церковні фундуші -- надання К.І. Острозького: княгиня відібрала владичні корчми, частину мита, навіть напрестольну Євангелію із записом надань чоловіка, а кн. Ілля заявляв свої права на «куничне» Грушевский А.С. Очерк истории Турово-Пинского княжества. С. 108. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. T. II. Warszawa, 1852. S. 651.. Варто також нагадати, що в 1535 р. Турів захопили мос- ковити (під командуванням воєводи Федора Телепньова-Оболенського) і спалили його . На цей момент княгиня Олександра Острозька з дітьми мала перебувати в іншому, більш захищеному місці.

Цікавий фрагмент з життя княгині Олександри і малого Василя в Турові пов'язаний із дзвоном, який у 1530 р. був замовлений за 200 золотих у Кракові Ерхарду Контріфусору княгинею Геленою (так могла бути названа Олександра) Острозькою Koiaczkowski J. Wiadomosci tycz^ce si§ przemyslu i sztuki w dawniej Polsce. Krakow, 1888. S. 396.. Якщо цей факт реальний, то дзвін замовлявся і встановлювався на соборну церкву княгинею вже по смерті чоловіка. Турівські дзвони не могли не відгукуватися емоційними сплесками в пам'яті Острозького щоразу, коли він приїздив у свою «дитячу» резиденцію.

Попри всі негаразди, що випали на долю Турова після смерті кн. Костянтина Івановича, він був містом дитячих років Василя-Костянтина, що мало б живити його теплі спогади упродовж усього життя. Невипадково Острозький так любив Турів і часто до нього повертався. У листах до Радзивілів пізнішої пори князь періодично зауважував, що їде відпочити чи полікуватися до Турова. Про жодне інше своє місто, й, зокрема, головні резиденції, Острозький не згадував так тепло і з такими емоціями. Вочевидь, саме там він почувався затишно. Можливо, саме Турів сформував нелюбов Острозького до великих прийомів, пишноти придворного життя та постійної «людської колотнечі», натомість заклав прагнення до розміреного спокійного життя й обмеженого лише найближчими слугами спілкування. Навряд чи може йтися про вікові особливості князя, адже згадки в листах про Турів нам відомі від 60-х рр. XVI ст., й вони «тягнуться» безперервною ниткою до останніх днів, тобто ледь не півстоліття. Можна висловити припущення, що в усій великій Острож- чині для Василя-Костянтина не було кращого місця за Турів Лысенко П.Ф. Древний Туров. Минск, 2004; Турау. Тураускае Евангелле. Мінск, 2004; Тураушчына: Мінулае, сучаснасць, будучыня. Вип. 1-4. Турау, Мінськ, 2000-2005.. Утім, довести це твердження важко.

Першою офіційною резиденцією князя після вступу його у свої спадкові права (з 40-х рр. XVI ст.) було Дубно. Близько 30 років князь «сидів на Дубні», де розбудував замок і княжі палати. Донині на брамі та у південному бастіоні Дубенського замку зберігся вимуруваний у цеглі герб княжого дому Острозьких. Щоправда, ці герби з'явилися з ініціативи Януша Острозького після успадкування ним батькових маєтків (про це свідчать абревіатури: ІОСК=Януш Острозький, каштелян краківський, IOKKWBPBKCS=Януш Острозький, каштелян краківський, волинський, білоцерківський, переяславський, богуславський, канівський, черкаський староста) Пожарський А. Герби на стінах лубенського замку // Магдебурзькому праву у місті Дубні -- 500 років. Дубно, 2007. С. 90-91.. Можна сказати, що в Дубні Василь-Костянтин провів левову частку свого часу (близько трьох десятиліть), дуже рідко виїжджаючи до Києва, Вільна чи Кракова, а також на військові виправи. Ітинерарій князя за ці роки виглядатиме досить одноманітно -- більшість документів були видані в Дубно.

Дубенський замок з часом став міцною фортецею, яка витримала не один штурм, але ніколи не була захоплена ворогом. Збережені донині дубенські бастіони є прикладом мурованих фортифікацій типу горнверка; вони були споруджені у точній відповідності з засадами нової італійської оборонної архітектури другої половини XVI ст. Внутрішній двір замку поступово набув ренесансного вигляду Фуголь І. Замок в м. Дубні Рівненської області // Вісник Інституту Укрзахідпроект- реставрація. Львів, 1995. № 3. С. 57-58; Глушок О.В. Еволюція фортифікації на Правобережжі під впливом змін у тактиці облоги (Х^Х^І ст.). К., 2009. С. 38-39.. При зведенні бастіонів у верхній частині мурування був викладений з окремих цеглин князівський герб Острозьких. На частині дубенських гармат, які, за описами, «у Дубні зроблені», також відлили герб Острозьких (зберігся фрагмент гармати з гербом). Окрім того, замок був оснащений польськими гарматами та двома фальконетами з князівськими гербами; всього дослідники нараховують понад 40 гармат різних калібрів, 96 шмигівниць, 74 гаківниці, 7 мортир, 4 губчастих рушниць Ричков П.А., Луц В.Д. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. К., 2002. С. 61-64, 138; Мальченко О. Орнаментована артилерія на Правобережній Україні (ХУ-Х^ІІ ст.). К., 2009. С. 113, 114, 202.. Серед іншого озброєння згадується і гармата майстра Симона Гавича, прикрашена різьбленим співочим дроздом з відкритим дзьобом, що сидить на гілці (датована 1541 р.).

Нині неочікувано гостро спалахнула дискусія щодо часу зведення головних укріплень замку. Традиційна версія про особливу роль Костянтина Івановича й самого Василя-Костянтина в його розбудові та укріпленні нібито знайшла документальне спростування. Зокрема, постання знаменитої Луцької брами, а відтак і самих головних укріплень замку, С. Юрченко датує 1623 роком на підставі угоди на будівництво та листування з цього приводу кн. Олександра Заславського як замовника з архітектором Якубом Медлені Юрченко С. Про час будівництва Луцької брами в Дубні // Магдебурзькому праву у місті Дубні -- 500 років. Дубно, 2007. С. 92-94. Прищепа Б.А., Ткач В.В., Чекурков В.С. Продовження досліджень середньовічного Дубна // Археологічні відкриття в Україні. 2005-2007. К., 2007. Вип. 9. С. 282-285.. Тож дослідник вимагає переглянути датування й Острозьких замкових укріплень, що видається явним непорозумінням. Адже в документі 1623 р. мова йде не про «браму» Дубен- ського замку, а про «башту» -- знамениту збережену донині прибудову масивного надбрамного корпусу, розташованого фактично за брамою, але поєднаного з нею. Тож про жодне сенсаційне передатування та пере- атрибуцію Луцької брами в Дубно, а тим більше острозьких укріплень, не може бути й мови. Ця єдина брама-в'їзд до замку існувала вже принаймні на час облоги Дубна в 1579 р., тобто була зведена якщо не за Костянтина Івановича, то напевно за Василя-Костянтина. Звісно, за князів Януша Острозького та Олександра Заславського її ремонтували і могли перебудовувати, значні роботи провадилися в 1785 р., однак основа, яка дозволяє уявити Дубенський замок на час перебування в ньому Василя- Костянтина, залишилася й до сьогодні . Рада Михайлова підкреслює, що Луцька брама в Дубно, як і аналогічна споруда в Острозі, були «тріумфальними ворітьми», «репрезентаційними брамами», що поєднувалися з оборонними спорудами, але при цьому мали важливе символічне навантаження, як і подібні споруди в Давньому Єгипті та античній Греції Михайлова Р. «Луцькі ворота» Дубна (і не тільки Дубна) // Історико-культурна спадщина Дубна: правові, історичні, мистецькі та музейні аспекти. Дубно, 2008. С. 136-- 140..

Втім, ми не маємо джерел, які могли б засвідчити емоційне ставлення кн. Костянтина до Дубна. Певним показником прив'язаності Острозького до нього може слугувати той факт, що навіть після отримання Острога він фактично залишив за Дубном статус однієї з двох маєстатичних резиденцій. Особливе ставлення до Дубна обумовлювалося і його святинями; традиційно князь перебував піст у місцевому монастирі Чесного Хреста. Дослідники, щоправда, не приховують свого здивування тим фактом, що в Дубенському замку немає замкової церкви Ричков П.А., Луц В.Д. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. С. 98.. Однак очевидно, що князь її не потребував, адже приходська церква не могла зрівнятися з монастирськими святинями, де постійно звучала молитва за Острозького й де він усамітнювався. Однак, існування дерев'яної каплиці в замку все ж не варто виключати. Невипадково саме в дубенських монастирях (напри- клад, Преображенському) були іменні дзвони: зберігся один із датою 1572 р. та написом на фризі «Пан Гневош Ворон(ович) з жоною своєю надал до храма Преображения в Дубнє»; є інформація, що тут був також дзвін, який подарував 1517 р. Костянтин Іванович Острозький .

Саме в Дубно Василь завів свій перший двір і створив своє «ближнє коло», представники якого потому перекочували з князем до Острога та до останніх днів життя були його слугами, клієнтами й «приятелями». Заставний документ Острозького на с. Івановичі Київського воєводства 1572 р. скріпили своїми підписами та печатками кілька волинських урядників -- Роман Гойський, Григорій Букоємський та Петро Хом'як- Смордовський Там само. С. 138-139. ЦДІАУК. Ф. 49, оп. 2, спр. 771, арк. 1-2.. Після перенесення резиденції в Острог, до Дубна, як вважають (однак це не підтверджено документально), перемістився старший син князя Януш. Проте власником Дубна все ж залишався Василь- Костянтин Костянтинович.

Цікавим видається факт, зафіксований у луцьких ґродських книгах під 20 липня 1599 р.: солеторгівець Михайло Педенкович скаржився, що через недбальство К. Острозького як власника міста обвалився дубен- ський міст, за право проїзду по якому Михайло вже заплатив ^ золотого та 500 топок солі. В річці затонув віз із 130 топками солі на суму 30 кіп лит. гр., а також покалічилися два воли ЦДІАУК. Ф. 25, оп. 1, спр. 55, арк. 604. Див.: Прищепа Б.А., Позіховський О.Л., Романчук О.М. Попередні підсумки археологічних досліджень слов'яно-руських об'єктів в Острозі в 2004 р. // Вісник Нетішин- ського краєзнавчого музею. Нетішин, 2003/2004. Вип. 2-3. С. 120-127 (були проведені розкопки на площі 300 кв. м. (15 х 20 м) на північ від костелу Діви Марії та на території середньовічного ринку); Позіховський О. Грошовий обіг на Волині в ХІУ-ХУІІ ст. (за матеріалами монетних скарбів у фондах Державного історико-культурного заповідника м. Острог Рівненської області) // Вісник Львівського університету. Історія. Вип. 39-40. Львів, 2005. С. 529-546; Прищепа Б.А., Позіховський О.Л., Романчук О.М., Чекурков В.С. Розкопки на території костелу Успіння Пресвятої Богородиці Діви Марії в м. Осторозі Рівненської обл. // Археологічні відкриття в Україні. 2003-2004. Запоріжжя, 2005. Вип. 7. С. 262-265; Прищепа Б.А., Позіховський О.Л., Чекурков В.С. Розкопки на території «Нового міста» в Острозі // Там само. 2004-2005. К., 2006. Вип. 8. С. 311-315; Войтюк Т.С. Монетні та змішані скарби періоду середньовіччя чи ХУ-ХУІІ ст. Південно-Східної Волині в колекціях Острозького державного історико-культурного заповідника // Краєзнавство. 2006. № 1-4. С. 164-169.. Недбальство Острозького до міського простору навколо своїх резиденцій-замків підкреслюватимуть й інші сучасники, що нині підтверджено археологічними знахідками . Подібні звинувачення все ж мали адресуватися міським урядникам князя та самоврядним органам міста, котрі й повинні були підтримувати відповідний стан мостів та укріплень.

Острог не був «рідним містом» Василя-Костянтина: до нього як власник Василь-Костянтин в'їхав 1574 р. До того він лише кілька разів відвідував Острог (у 1553 р. разом із кн. Дмитром Сангушком задля його одруження з Гальшкою, племінницею кн. Василя). Довга боротьба за маєтки дому Острозьких, зокрема фамільний замок, наклали свій відбиток на сприйняття головного родового центру як здобутої твердині, символу неперервної могутності Дому. Однак для князя це місто було чужим. І попри те, що в замковій церкві лежали представники його роду, попри первинне значення Острога в маєстатичності Дому, Василь-Костянтин, схоже, не почувався в ньому комфортно. Перебування князя в Острозі навіть після 1574 р. не набагато перевищувало дубенські відвідини.

Та все ж сприйняття кн. Василя його оточенням передусім як «князя на Острозі» змушувало його публічно маніфестувати значущість головного родового гнізда. Це виявилося, зокрема, в його намаганні розбудувати замок, місто, його інфраструктуру, перетворити Острог у «волинські Афіни», «волинську Кафу» та своєрідну «копію» осідку короля. Творення великого магнатського центру для офіційної та публічної діяльності справляло враження особливої опіки князя над своїм родовим гніздом. Харизма Дому Острозьких знову «засяяла» над Острогом, чого власне й добивався Василь-Костянтин усіма своїми заходами. Від 1574 р. вона не «подорожувала» разом з особою князя, але «стаціонарно витала» над головним/«іменним» містом Дому Див.: Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. T. V: Wojewodztwo Wolynskie. Wroclaw, 1994.. Не випадково саме з цього часу Острог позначається європейськими картографами на більшості тогочасних мап.

Острозький замок не був надто великим (0,7 га; 64 м х 105 м, довжина земляного валу і посталого на його основі кам'яного муру по периметру становить 250 кв. м, ширина валу -- 14-16 м). За часів Василя-Костянтина Острозького за межами замку надбудували Луцьку і Татарську вежі (самі вежі були зведені раніше, Василь-Костянтин лише їх надбудував), а в замку він змурував цілком нову вежу, котра й отримала назву «Нова». На 1603 р. фіксується також недобудована башта («без верху») та дерев'яна башта над мостом навпроти шпиталю. Припускають, що цими будівельними роботами займався відомий італійський архітектор Пьєтро Спе- рендіо Цікаву інформацію про нього зібрав В.С. Александрович: Александрович В.С. Мистецьке середовище Острога епохи Академії (1570-1630-і рр. // Острозька давнина. Дослідження і матеріали. Т. 1. Львів, 1995. С. 60-61; див. також: Логвин Г.Н. Замок в Острозі. К., 1959; Прищепа Б. Матеріали до реконструкції історичної топографії Острога доби Середньовіччя // Архітектурна спадщина Волині. Зб. наук. праць. Рівне, 2008. С. 23-28.. Княжою резиденцією була побудована ще в другій половині

XIV ст. «вежа мурована», котра з внутрішнього двору мала два, а назовні три яруси (Л. Рафальський зафіксував народні перекази про існування й четвертого ярусу³ ). Костянтин Іванович дещо перебудував вежу (склепіння, форми бійниць) та укріпив її зовні. Перебудови XVIII-XX ст. істотно змінили зовнішній вигляд «вежі мурованої» (особливо прорубані вікна замість бійниць та нові перекриття). Лише стіни «вежі» тепер нагадують про її первісне призначення -- укріпленої княжої резиденції. Ці стіни мають товщину 2-2,6 м, відповідно, вони могли витримати будь- який штурм та артилерійський обстріл, не кажучи про стінобитні знаряддя. У нижньому поверсі зберігалися найрізноманітніші запаси як щоденного вжитку, так і на випадок облоги. Прикметною деталлю є внутрішній колодязь, що зберігся й понині, він дуже глибокий і його основне призначення полягало у забезпеченні питною водою обложених ворогом оборонців. Головний вхід до вежі розміщувався у другому ярусі, тож дерев'яні сходи до нього можна було легко знищити, перетворивши «вежу» у цілком неприступну фортецю. Вважається, що в будівництві «вежі мурованої» сплелися місцеві традиційні (галицько-волинські) принципи будівництва та прийоми готики Рафальский Л. Путешествие по Острожскому уезду Волынской губернии в 186465 году. Почаев, 1872. С. 9. Детальніше див.: Годованюк О. Пам'ятки будівельної діяльності князів Острозьких в Острозі // Острозька давнина. Вип. 1. Львів, 1995. С. 40-58; Сендульский А., свящ. Город Острог // ВЕВ. 1882. № 1-2. С. 1-13; № 3. С. 39-57; № 4. С. 73-88; № 5. С. 107119. Описи Острожчини другої половини Х^ -- першої половини Х^І століття / Упор. В. Атаманенко. Київ, Острог, Нью Йорк, 2004. С. 88..

Ось як описується «вежа мурована» в акті поділу маєтків між Янушем та Олександром Острозькими 1603 р.: «В неи ест: издебка мурована, подле неи саля; с тои сале -- издебка склеписта; издебка на вежи, пред нею -- сюнка малая и саля на верху. И то все, што ест под тою вежою мурованою. До того ж склеп, который ест при тои вежи, в которым ест скарбница княжати его милости старого, и пивница мурована под тым склепом и мур увес, которыи от того склепу идет под башту новую и кухню деревеную. Студня мурованая, которая есть в дединцу» . А опис 1620 р. засвідчує, що палати мали 13 верхів, покритих ґонтом. Історики архітектури на цій підставі припускають, що вежа мала складну композицію у вигляді бань, шатрів, «а можливо й більш незвичних форм», а це передбачало багатство оформлення князівської резиденції Ричков П.А., Луц В.Д. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. С. 55.. З іншого боку, зазначається, що палати могли продовжуватися дерев'яними прибудовами, де князі мешкали в певні періоди року.

Головні князівські прийомні покої, а також сполучені з ними гостьові кімнати знаходилися на другому ярусі мурованого замку: тут проводилися учти, офіційні прийоми, свята. Столова кімната була чималою (п'ять вікон, високе склепіння) і вміщала три довгі дубові столи та лави, піч і велику шафу зі столовим сріблом. Поряд знаходилася спальня та канцелярія князя, які виглядали досить скромно. Опис 1620 р. фіксує не надто вишукану обстановку: важкі столи та лави, серед яких виділялося лише одне крісло з підлокітниками, обтягнуте чорним сап'яном. Ліжко князя також було дерев'яне, покрите шкірою ведмедя, і, схоже, прикрашене балдахіном (він згаданий в описі -- з червоного оксамиту з позументом) Я^еєНа єкагЬса кєіцгцї Оєй^єкісИ w БиЬпіе єрієапе w гоки 1616 // Sprawozdania Кошієіі ^ Badania Ищїогіі 8йикі w Роїєсе. Т. 6. 8. 213.. «Ліжко велике» кн. Януш по смерті батька перевіз із Острога до Дубна. Інтер'єр покоїв прикрашали: печі та каміни, обкладені зеленими кахлями місцевого і волоського виробництва (збереглися кілька зображень: лицар зі щитом із зображенням голови бика, «краб» з трьома головами, жінка Годованюк О.М. Острозькі кахлі // Народна творчість та етнографія. 1971. № 3.); венеціанське скло у вікнах (був запас і ґданського скла); образи в кутку та шабля під ними. Між іншого, в покоях були й «альтани» (туалет?), вивід з яких був зроблений з високоякісної міді («рура медяна для збігання води») Ковальський М.П. Етюди з історії Острога. Нариси. Острог, 1998. С. 15; Описи Острожчини другої половини XVI -- першої половини XVII століття. С. 295..

Дослідники вважають, що замкові майстри (ремісники) практично забезпечували побутові потреби князя і його двору, що й зумовлювало його якісне наповнення. З огляду на це, дивною видається відсутність обов' язкової на той час для княжої резиденції портретної галереї Дому Острозьких та споріднених Домів, замалим виглядає й число образів. Особливо незвичним цей факт постає в контексті інформації про малярський осередок в Острозі, що фіксується вже з середини 1570-х рр. На 1576 р. малярів було шестеро, стільки ж, як і у Львові, що перетворює княжий «град» у малярський центр Волині з таким же значенням, як Львів для Галичини Александрович В.С. Мистецьке середовище Острога епохи Академії (1570-1630-і рр.) // Острозька давнина. Дослідження і матеріали. Т. 1. Львів, 1995. С. 63.. Відомі такі малярі: у 1576 р. -- Богдан, Духнич, Лазко Гаврилович, Дашко, Харитон Описи Острожчини другої половини XVI -- першої половини XVII століття. С. 50.; в описі 1603 р. згадується Федір -- «слуга князя Острозького», а також маляр Ян; Петро фіксується в джерелах у 1610-1622 рр., можливо почав працювати раніше; Іван Ставрович згадується у 1603-1609 рр. Александрович В.С. Мистецьке середовище Острога епохи Академії (1570-1630-і рр.). С. 63; Описи Острожчини другої половини XVI -- першої половини XVII століття. С. 95.. На особливу увагу заслуговує Дашко, який жив у Острозі тривалий час (відомий з сер. 1570-х рр. до 1603 р.) на «престижній» вулиці -- Красна Гора. А Іван Ставрович виконував замовлення Олександра Загоровського та Анни Гойської, які навіть судилися за нього, що підкреслює професійний рівень майстра Можливо хтось із них є автором «княжих ікон» Святого Миколая (збереглася його фотографія 1919 р., зроблена В. А. Камінським (НБУВ ІР. Ф. 160, спр. 907) та Параскеви- П'ятниці (Волинська ікона: питання вивчення, дослідження та реставрації. Луцьк, 1996.

С. 30). Бондарчук Я. Формування колекції ікон Острозького історико-культурного заповідника // Волинська ікона: питання вивчення, дослідження та реставрації. Луцьк, 1996. С. 30-32; Її ж. Іконопис Острожчини ХУІ-ХУІІ ст. // Там само. Луцьк, 1997. С. 57-59; Її ж. Синтез засад середньовічної та ренесансної духовності в іконописі Острозького осередку другої половини XVI -- першої половини XVII ст. // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Вип. 5. Рівне, 2000. С. 109-121; Александрович В. Словник малярів Волині XVI-XVП ст. // Там само. Луцьк, 1998. С. 45-68; Його ж. Західноукраїнські малярі XVI ст.: шляхи розвитку професійного середовища. Львів, 2000. С. 181-184; Його ж. Мистецьке середовище Острога епохи Академії (1570-1630-і рр.) // Острозька давнина. Дослідження і матеріали. Т. 1. Львів, 1995. С. 59-73.. Гринь Іванович був широко обдарованим майстром: маляр, гравер по дереву та сталі, столяр, виготовляв шрифти для острозької друкарні (залишив Острог у 1582 р.) . Щоправда, князі Острозькі нерідко користалися послугами малярів з чужих володінь. Зокрема, в 1593 р. замойський маляр (імовірно, Криштоф Бистрицький) малював портрети Януша та Костянтина Острозьких. Пізніше Ян Красінський малював для Катерини з Острозьких Замойської портрети її діда Василя-Костянтина та дядька Костянтина Костянтиновича Острозьких Александрович В.С. Українське портретне малярство ХУ-ХУПІ ст. Наближення до історії // Український портрет ХУІ-ХУІІІ століть. Каталог-альбом. К., 2006. С. 54..

Як вказує В. Александрович (дослідник віднайшов досі невідомий опис Дубенського замку), портретна галерея Острозьких зберігалася в Дубенському замку, який віддавна був головним осідком князя й улюбленою його резиденцією. Туди Януш Острозький після смерті батька перевіз навіть острозькі гармати з його гербом, вилиті на замовлення старого князя у Львові та Ґданську, і трофейні (можливо ще часів Костянтина Івановича) гармати з московськими княжими гербами К^еєїга єкагЬса кБІцгцї Оєїі^зкісЬ w БиЬпіе єрієапе w гоки 1616 // Sprawozdania Кошк_р ^ Badania Икїогіі 87їикі w Роксе. Т. 6. 8. 217. Інформація про опис Дубенського замку надана нам В.С. Александровичем в усній формі (дослідник планує опублікувати опис), за це складаємо колезі велику подяку..

«Речове оточення» князя в Дубні та Острозі

Дім кожної людини завжди наповнений речами, котрі багато чого можуть оповісти про свого господаря. «Речовий світ» кн. Острозького, джерелом якого слугують інвентарі та описи замків, -- неабияка цінність для дослідника. В описі Дубенського замку 1615-1616 рр. детально перераховані речі, які були вивезені Янушем Острозьким з Острога по смерті батька. Ця обставина пояснює, чому на 1620 р. острозька княжа резиденція мала доволі скромний вигляд. Зокрема, у Дубні були срібні позолочені ліхтарі та лампи (а відтак, покої в Острозі освітлювалися вишуканими ліхтарями), підсвічники вказують на користування свічами, для підрізання яких були спеціальні маленькі ножиці. Реєстр засвідчує наявність численних наборів столового срібла: ножів, виделок, індивідуальних тарелей та великих мис і полумисків, позолочених ємностей для вина, кубків, чарок, розтруханів, сільничок зі спеціальним мистецьки оздобленим отвором для висипання, таць. Всі прибори були срібні, або посріблені й позолочені. Князі Острозькі, як і європейські можновладці, мали срібні покойові дзвоники, щоб викликати слуг, серветки, кришталеві та порцелянові кімнатні прикраси й посуд, срібний гранчастий та вишуканий турецький каламарі для чорнила, поліровані дзеркала в оправах і численні набори найрізноманітніших дорогих тканин, шовкових подушок, простирадл та іншої білизни.

У княжій скарбниці переважала цінна зброя та кінська збруя: шаблі (в описі спеціально виділена «шабля, оправлена золотом, небіжчика князя старого», ще одна шабля «оправлена золотом, саджена каменями, від князя його мосці Костянтина», а одна позолочена шабля була куплена аж за 6 тис. талярів(!), 46 прикрашених шабель для гайдуків княжого почту з Острога, а також строїв з дорогих тканин для них же понад 100), мечі У 1895 р. під час археологічних розкопок в Острозькому замку був віднайдений меч і 5 мідних монет, викуплений за 15 руб. меч був переданий до Київського музею -- Институт истории материальной культуры РАН (СПб.). Архив. Ф. 1, 1895 г., ед. 293, л. 243 об .-244., тесаки (зокрема «князя його мосці старого» у оксамитових піхвах), сагайдаки, луки, рушниці, півгаки, пістолети, рушниці (причому одна з них -- Альбрехта Ласького, а інша -- «з Острога від князя його мосці», прикрашена кісткою, і три рушниці в кривих ложах «князя старого»), мушкети, палаші, бердиші, панцирі, шишаки, порохівниці, трубки зі слонової кістки, хоругви, численні коштовно прикрашені сідла, стремена, остроги, наголовники для коней з коштовних прикрас, турецькі гаптовані рукавиці, посріблені труби з вишитими та мальованими прапорцями, бубни, підвісні дзвоники, невеликий посріблений столик, навіть складані драбинки й оздоблені замки тощо. Окремо фіксуються ознаки влади (як трофейні, так і дарунки чи спеціально виготовлені на замовлення): дорогоцінні булави, бунчуки, посріблені нагайки, срібно-позолочені пояси, палаш волоського господаря. Підкреслимо наявність значної кількості годинників, серед яких виділяється один великий у зеленій оправі із дзвониками. Згадується «машкара залізна», тобто залізна маска, скоріш за все -- рицарський обладунок. Зауважимо також існування загадкового фрагменту: «гроші погані і форми для лиття (биття) монет».

Для прикрас кімнат і одягу зберігали численні шкури вовків, лисиць, видри, борсука, ведмедя, а також вишуканих горностаїв, соболів, чорних лисів, навіть тигрові, леопардові та лев'ячі шкури; для прикрас стін -- роги оленів, лосів та ін. тварин, крила орлів, красиве пір'я екзотичних птахів. Реєстр містить інформацію про численні «образи», як сакральні, так і світські, зокрема сюжетні. Серед них виділяються «образи московські», тобто ікони візантійського письма, котрі напевно належали Костянтину Острозькому.

Реєстр закінчувався розділом про клейноди: дорогоцінні ланцюги, прикраси жіночі та чоловічі (начолок для голови з дорогоцінним камінням -- такий бачимо на портреті Софії Тарновської; персні з діамантами та рубінами, запони з діамантами, вістря для кіти з діамантами, рубінами і п'ятьма перами «уріанськими», намисто і діадеми, срібно-кришталевий ошийник для коня тощо). На жаль, цей опис клейнодів обривається на півслові, а серед речей, що напевно належали Костянтинові Острозькому, згадані лише його срібна печатка («небіжчика князя їх мосці старого») та «золота твар/обличчя» (ймовірно, відома «медаль» із зображенням Василя-Костянтина у профіль, виготовлена, судячи з напису, вже по його смерті на замовлення сина Януша в одному примірнику для нього особисто як пам'ять про батька) Regestra skarbca ksi^z^t Ostrogskich w Dubnie spisane w roku 1616 // Sprawozdania Komisji do Badania Historii Sztuki w Polsce. T. 6. S. 210-221.. Увесь наведений опис речей Дубенського замку, який частково фіксує вивезені з Острога речі, вказує, що оформлення княжої резиденції в Острозі за часів кн. Костянтина Острозького мало би бути не таким уже й скромним Див.: Letkiewicz E. Klejnoty renesansowe w Polsce. Zarys faktografii zabytkow zwi^znych z domami panujacymi w Polsce w latach 1505-1600 // Bizuteria w Polsce. Torun, 2001. S. 69-80..

Нарешті, кілька слів про залишені «матеріальні» сліди побуту Острозького, тобто про ті пам'ятки, які реально збереглися й до сьогодні. На замовлення князя в 1575 р. німецький майстер Лука Фріделянт з Ґданська виготовив два латунні (іноді пишуть бронзові чи мідні) підсвічники, що засвідчує напис: «Mith. Gottes. hilfe G. Os. Mish. Lucas Fridelant. Anno (варіант: v Danci) 1575». На підставках обох із них був зроблений відповідний напис: «Constantinus Constantino Dei gratia Dux Ostrogiae, pala- tinus kiowien(sis), marsalcus terre wolinien, capitaneus wolodimirien(sis) aecet». Ці підсвічники (168 х 136 см, 275 кг) були зроблені у формі світового дерева (починається із землі і завершується вогниками свічок); гілки- розгалуження (крона дерева) мали п'ять паростків для свічок; круглу підставку підтримували три леви. Дослідники вважають, що ці досить дорогі речі князь виготовив для двох своїх головних резиденцій -- Дубна та Острога, в замках яких вони й зберігалися Жолтовський П.М. Художнє життя на Україні в ХІУ-ХУІІІ ст. К., 1973. С. 122; Бондарчук Я.В. Синтезування середньовічних та ренесансних принципів художньої стилізації в декоративно-ужитковому мистецтві Острозького осередку другої половини ХУІ -- першої половини ХУІІ ст. // Українська культура. Вип. 7. Рівне, 2002. С. 48-49; Тези наукової конференції до 100-річчя Волинського єпархіального давньосховища. Житомир, 1993. С. 12.. Це замовлення, як видається, свідчило про княжий смак, обумовлений ренесансними мистецькими віяннями та перебуванням при королівському дворі. Дослідники вважають, що замовлені були не два, а більше підсвічників, оскільки точно такий знаходився перед великим вівтарем Успенського собору Печерського монастиря Ричков П.А., Луц В.Д. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. С. 140.. Підсвічник, що нині зберігається в Острозькому краєзнавчому музеї, був подарований Богоявленській церкві з Житомирського давньосховища архієпископом Антонієм (Храповицьким) у 1908 р. Опись имущества Острожской соборной Богоявленской церкви. 1891-1940-е гг. -- з приватної колекції О.Є. Шеремєтьєва. Бщатка 2. Яшйисйап 7ІоШка wroclawskiego w 2Ьіогасй С7аПогу8кісй w Krakowie // Яос7ПІкі Б7їикі біцєкіеф Т. 2. 1963. Б. 122-124. Ковальський М.П. Етюди з історії Острога. С. 15. Зламом ХУІ-ХУІІ ст. датується також пивний кухоль з мушлі та турбоплава (майстер Єжи Гоффман), який нині знаходиться в Музеї кн. Чорторийських у Кракові . Невідомо, чи Острозький замовляв ще щось із ужиткових речей за кордоном, оскільки описи його острозької резиденції зроблені вже після її занепаду і розтягання найцінніших предметів. А відтак, нині годі відтворити справжній вигляд княжих палат за життя Василя-Костянтина: описане вище «убозтво» є результатом спустошення княжого гнізда. Підсвічники також були винесені (точніше, вкрадені) слугами і збереглися цілком випадково (ймовірно, через свою масивність та вагу), а їх походження також вдалося встановити лише за написами. Невідомо, скільки ще речей Острозького перебуває по музеях неатрибутованими. Скажімо, у описі «вежі мурованої» 1542 р. згадуються лицарські обладунки, одяг, зброя, 21 книга (вочевидь, ішлося про замкові судові книги, а не особисту бібліотеку князя) і, ймовірно, тут же був і княжий архів .

Відомо також, що в мурованій вежі знаходилася й скарбниця: «склеп, который ест при той вежи, в котором есть скарбница княжати его милости старого» Там же. С. 118.. Сучасники оповідали легенди про підземелля Острозького замку, наповнені діжками із золотом та сріблом. Несподіваним доказом цих чуток став інвентар 1620 р., в якому зазначалося, що в підземеллі замку, в двох коморах за залізними дверима на гаках переховувався княжий скарб. Двері закривалися на замки, спеціальні ланцюги та закрутки зі скобелями. Підскарбій литовський Тризна повідомляв, що там знаходилися бочки із золотом та ламаним сріблом, скрині з монетами, коштовна зброя та обладунки, низана перлами упряж і сідла тощо KardaszewiczS. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga. Warszawa, 1913. S. 100, 108.

* Ймовірно, це й була та коштовна шабля, вартість якої вимірювалася в 6 тис. талярів. -- Тоїчкін Д. Козацька шабля XVII-XVIII ст.: історико-зброєзнавче дослідження. К., 2007. С. 170.. Можливо, саме там (якщо не в палатах) зберігалося й рухоме майно князя, описане після його смерті. На жаль, зберігся лише фрагмент цього опису. В ньому виділені срібні речі, серед яких з іменем «старого князя» зв'язана лише шабля в дорогоцінній оправі*, інша шабля з рубінами та смарагдами у срібних піхвах належала «небіжчику Михайлу Заслав- ському»; тут згадується також «позолочена булава царя турецького» та три срібні турецькі каламарі; опис іншого «склепу» починався якимись «клейнодами португальського короля» та великим ланцюгом П. Шидло- вецького (речі Шидловецького потрапили до Острозького, ймовірно, через Софію Тарновську; в 1570 р. князь продав «кам'яницю Шидло- вецьку» ЛНБ ВР. Ф. Радзимінські. 181/VI-4, ч. 3, арк. 247 (посилання на книги Коронної Метрики -- кн. 109, арк. 248).) Archiwum Panstwowe w Krakowie (Wawel). Archiwum Sanguszkow, rkps 68, k. 8-25.. А в описі рухомого майна Дубенського замку 1616 р., як уже зазначалося, перераховані цінні предмети «старого князя»: дорогоцінна зброя та кінська упряж, численні подарунки короля, кримського хана чи калги, волоського воєводи, відданих слуг князя, ікони в золотих та срібних окладах, прикрашених дорогоцінним камінням, книги (рукописні й друковані) в ошатних оправах, багаточисельні столові прибори позолочені, зі срібла з інкрустацією дорогоцінними каменями, срібна печатка київського воєводи тощо Regestra skarbca ksi^z^t Ostrogskich w Dubnie, spisane w roku 1616 // Sprawozdania Komisji do Badania Historii Sztuki w Polsce. T. 6. S. 208, 210-212; текст реєстру з незрозумілою метою (краще було б подати цілком сам документ) переказала Т. Дмит- ренко: Скарби Дубенського замку // Магдебурзькому праву у місті Дубні -- 500 років. Дубно, 2007. С. 79-84.. Втім, усі пізні описи замків та їх підземель здійснювалися після смерті К. Острозького; на той момент спадкоємці вже встигли порозбирати гроші та найцінніші речі, тож вони й не потрапили до списку.

Згідно з практикою короля і більшості магнатів Речі Посполитої, Костянтин Острозький возив із собою значну частину скарбу. Так, в одному з описів вказується, що в князівському обозі було: 3000 позолочених полумисків, кілька тузинів (дюжин) талярів із щирого золота або «позолочених», кілька тузинів срібних талярів, кілька тузинів срібних ложок, шість срібних великих мисок, велика срібна ванна з позолоченими обручами, незліченна кількість чарок та кубків тощо Lozinski W. Zycie polskie w dawnych wiekach. Krakow, 1974. S. 220, 244-245. ЛНБ ВР. Ф. 91 Радзимінські, спр. 181/VI-4, ч. 3, арк. 228, 229 зв. В.С. Александрович вказує на збережений мармуровий портал у стінах замку: Александрович В.С. Мистецьке середовище Острога епохи Академії (1570-1630-і рр.) // Острозька давнина. Дослідження і матеріали. Т. 1. Львів, 1995. С. 61..

Про розкіш князівського побуту свідчить лист Костянтина Острозького до Себастьяна Любомирського від 2 липня 1599 р. з проханням посприяти в набутті мармуру, який добувався в маєтках «пана і приятеля» у Спізькому старостві. Острозький сповіщав, що посилає свого муляра Миколая, знавця того, який саме мармур треба виламати та витесати і як його «водою доправити». Цей лист, збережений в оригіналі з підписом та печаткою князя, засвідчує, що він продовжував оздоблювати Острозький замок , однак невідомо, на що мав піти місцевий мармур . Завдяки описові 1603 р. можна назвати імена мулярів, котрі могли виконувати певні замкові роботи -- розбудовувати й прикрашати споруди: Павло, Петро, Ян (цей, імовірно, найбільш досвідчений і талановитий, адже мешкав на Ринковій площі, а два інші -- на околиці міста) Там само..