Князь у домовому інтер’єрі та служебному оточенні: резиденції й двір кн. Василя-Костянтина Острозького

Отже, як бачимо, «речовий світ» Острозького відповідав його маєстату, особливо численні коштовні речі, які маркували всі головні сфери життя магната. Першорядне місце серед них належало військовій справі, відповідно, левову частку князівських скарбів займали військові обла- дунки. Значну частину речей займали столові прибори для учт. Третє місце, кількісно й за своєю вартістю, посідають прикраси княжих кімнат та одяг -- зовнішні прояви могутності, значущості та достатку дому Острозьких. Лише «цікавинки» з особистих речей вказують на певні інтереси, потреби та смаки Василя-Костянтина.

«Волинські Афіни»: в пошуках «уявного прототипу» Острога

Лексема «Волинські Афіни» -- витвір острозьких панегіристів. Сучасні дослідження міст середньовіччя і нової доби нерідко вказують на певне свідоме «копіювання» символів славетних історичних міст під час розбудови міст-резиденцій. Тож питання, чи був у кн. Острозького якийсь взірець -- «історичне місто» чи резиденція -- при розбудові його центральної «столиці»? Відповісти на нього доволі складно, тож у цій статті йтиметься переважно про формулювання проблеми.

Костянтин Іванович повністю перебудував укріплення замку: звів кам'яний мур та дві оборонні башти за ренесансними зразками. Збережена Кругла, або Нова башта з цегляним аттиком-короною із зубцями, фронтонами та стовпчиками постала вже за Василя-Костянтина; її іноді порівнюють із «гігантською князівською короною, яка прикрашає фантастичну голову кам'яного велетня, що грізно дивиться очима-стріль- ницями в невідому далечінь». Нова башта стане своєрідною «візитівкою» архітектурних споруд, зведених Острозькими Ричков П.А., Луц В.Д. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. С. 57.. Нагадаємо, що в геральдичній схемі княжих родів справді використовували символічне зображення «княжої корони» з зубцями. Тож ця «прикраса» могла символічно маркувати саме ідею княжої влади Божою милістю, а не королівським наданням.

На надбрамній вежі знаходився малий годинник («зегар»), який відбивав години та програвав певну мелодію. Тож символічно князь «володів часом», власним та своїх підданих. А на кінець життя Василя- Костянтина острозький замок мав п' ять ярусів зі шпилем та великий годинник із боєм над в'їзною брамою (дзиґар залізний з цимбалом згаданий і в описі 1620 р.) Перлштейн А. Описание города Острога. М., 1847. С. 3; Описи Острожчини другої половини ХУІ -- першої половини ХУІІ століття. С. 185.. Замок оточував рів із водою, через який можна було перебратися перекидним на ланцюгах мостом. Замок-фортеця для книжників та богословів міг асоціюватися з образом «непоборимого» та «богохранимого граду», що утверджував могутність Дому Острозьких, їх князівського маєстату.

Інакше виглядає родовий замок Острозьких в описах 1620 р., 1621 р. та 1654 р.: залишений нащадками, він поступово руйнується, покрівля обвалюється майже на всіх будовах, шибки у вікнах вибиті, речі лише громіздкі й малоцінні. Все нагадує руїну колись могутнього родового гнізда Описи Острожчини другої половини ХУІ -- першої половини ХУІІ століття. С. 185-186, 292-296, 363-364.. Тож матеріали цих описів не надаються для відтворення княжої резиденції за життя Василя-Костянтина.

Сакральним центром замкового простору був, звісно, храм. Замкову Богоявленську церкву перебудували близько 1521 р., надавши їй оборонних функцій: північна стіна стала частиною оборонного замкового муру завдяки масивній прикладці до 2,8 м, що збільшило товщину стіни майже вдвічі; в ній влаштували бійниці (два яруси стрільниць), добудували також верхній прохід для воїнів із зубцями-мерлонами на уступі Ричков П.А., Луц В.Д. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. С. 58; Годованюк О.М. Монастирі та храми Волинського краю. К., 2004. С. 78-79. У зв'язку з повною перебудовою храму в останній чверті ХІХ ст. особливе значення мають спостереження, здійснені до перебудов архітекторами В. Дейнекою (1875-1876) та І.В. Штромом (1864): РГИА (СПб.). Ф. 1284, оп. 225, спр. 123, арк. 99-104, 300-307.. Церква набула вигляду великого шестистовпного, триабсидного храму з п'ятьма банями. Вона не мала нартексу; досередини потрапляли через західні та південні двері. Підлога церкви була викладена керамічними плитами, які прикрашали храм також зовні. У будівництві церкви використали елементи готичного стилю (стрільчасті арки в інтер'єрі, кам'яні різьблені портали та обрамлення вікон) Див.: Luszczkiewicz W. Ruina Bogojawlenskiej cerkwi w zamku Ostrogskim na Wolyniu // Sprawozdania komisyi do badania historyi sztuki w Polsce. Krakow, 1886. T. III. Zesz. III. S. 67-92; Городецкий М. Древний Богоявленский храм в Остроге // Исторический вестник. 1892. Кн. 1. С. 224-230; Иодковский И.И. Церкви, приспособленные к обороне в Литве и Литовской Руси // Древности. Труды комиссии по сохранению древних памятников, состоящей при имп. Археологическом обществе. М., 1915. Т. 6. С. 260-261; Маслов Л. Богоявленський собор в Острозі // Волинь. 1942, 22 лютого (Рівне).. На жаль, сучасний вигляд храму невідповідний до того, який існував за часів Василя-Костянтина; від старої будови залишилася лише північна стіна (перебудову здійснювали на базі руїн церкви у 1883-1891 рр.). На сьогодні зберігся напрестольний хрест з Богоявленського храму початку XVII ст. Бендюк М. Сакральний хрест: історія, типологія, криптографія і символіка // Історія музейництва, пам'яткоохоронної справи, краєзнавства і туризму в м. Острозі і на Волині. Вип. 1. Острог, 2006. С. 254-257.

Зупинімося на посвяті замкового княжого храму Богоявленню, яка мала глибокий сенс. У давньохристиянському та ранньому східному варіанті (нині його дотримується Вірменська Апостольська Церква) Богояв- лення поєднувало Різдво, Поклоніння волхвів та Хрещення Господнє. Пізніше у Православ'ї його ототожнили лише з Хрещенням в Йордані, коли відбулося явлення Бога в повноті Троїці (Бог-Син хрестився, Бог- Отець промовляв з небес, Дух Святий сходив у вигляді голуба). Саме цей сенс Теофанії/Богоявлення за часів будівничих замкового собору та ініціаторів його перебудов, власне Костянтина Івановича і його сина Василя, вкладався у таку посвяту. Тож через посвяту храму Острозькі зробили сакральним символом своєї домової резиденції Явлення Господа серед людей. Не можна не побачити в цьому глибокого символізму дії й позначення вічного Господнього Явлення в осерді «богохранимого граду» «Божою милістю» роду князів Острозьких.

Богоявленський собор мав для князів Острозьких «тривимірне» значення: сакральний центр і усипальниця роду, укріплення та місце зберігання задокументованої родової пам'яті. Сакрум храму проартикульо- ваний у заповіті Іллі Острозького 1539 р., де наголошується на перебуванні в соборі двох шанованих родових образів -- намісного Святого Богоявлення (на Йордані) та Богородиці. Що ж до поховань предків, то для Василя-Костянтина більше значення мав Успенський собор Києво- Печерської Лаври, де лежали його батько, дядько (Михайлов), можливо, прадід (Василь Красний) та один із старших (другий у родовому списку) князів Острозьких -- схимник Федір/Феодосій у ближніх печерах. Вважається, що в Богоявленському храмі зберігалися всі найважливіші документи князів Острозьких («права і привілеї княжат Острозьких»). Вони були складені в скрині і переховувалися у склепах чи на хорах церкви. Архівом у 1603 р. опікувався Ольбрахт Заблоцький, який розбирав документи і переписував їх у процесі поділу маєтків між Олександром та Янушем у 1603-1604 рр. Kardaszewicz 8. Б7іе)е dawniejsze ш^їа ОєП^а. 8. 59, 149. Петро Кулаковський опублікував цікавий документ про самовільний перегляд у 1619 р. служебниками покійного Януша-Павла Олександровича, онука кн. Василя-Костянтина, старого архіву княжого Дому. Почувши про смерть патрона в Любліні, вони увірвалися до Богоявленської церкви і наказали попу Івану відімкнути приміщення зі скринями на другому поверсі, де зберігався архів. Метою служебників були привілеї на свої маєтки. Отже, «на горе (тобто, на хорах -- В. У.) в замкненю библиотека, обряды и спряты церковные (тобто, ризниця -- В. У.), также скрыни з розными привилеями, листами граничными и иншыми справами поважными, князътву и ключу Остроз- скому и иншым маетностям до справ належачыми, есче по смерти того ж княжати его милости пана воеводы киевского там зложоных и до делу княжати его милости пану краковскому належачых нерозобраных мел» Кулаковський П.М. Епізод з історії клієнтури князів Острозьких // Вісник Нетішин- ського краєзнавчого музею. Нетішин, 2003/2004. Вип. 2-3. С. 59; Вихованець Т. Острозькі храми ХУІ -- середини ХУІІ ст. // Наукові записки Національного університету «Острозька Академія». Історичні науки. Вип. 13. Острог, 2008. С. 167. У 1596-1603 рр. богоявленським протопопом був Ігнат Наливайко (ймовірно, родич Даміана/Дем'яна та Семерія/Северина) (НБУВ ІР. Ф. УПІ, спр. 230, арк. 19, 42.).. Тож частина архіву, що стосувалася частки кн. Януша, і книги були перенесені в Богоявленський храм вже по смерті В.К. Острозького. Відповідно, за життя Василя-Костянтина вони зберігалися в іншому місці -- в княжих палатах та підвальній скарбниці Острозького.

У Богоявленській церкві співав досить великий хор, котрий, імовірно складався з учнів та наставників Острозької школи . Цей хор мав двох басистів, 6-8 тенорів, двох альтистів та дискантів, загалом близько 15 осіб (краківська королівська капела на Вавельському замку складаласяз 15-20 хористів) Цалай-Якименко О., Ясиновський Ю. Музичне мистецтво давнього Острога // Острозька давнина. Т. 1. Львів, 1995. С. 75.. З хором пов'язане виникнення й популяризація знаменитого «острозького наспіву» (його появу музикознавці відносять до останньої чверті XVI ст.) Там само. С. 77., три твори якого були загальнознані: «Блажен муж» (псалом із Всенощного бдіння), кондак Богородиці «Возбранной воєводі» та задостойник «О тебі радується» з Літургії Василія Великого. Особливою художньою вартістю вирізнявся наспів візантійсько-болгарського походження, який традиційно іменується «острозьким» -- «Достойно єсть» Там само. С. 77-88. Кібіта Н. Острозький наспів у церковно-музичній культурі України // Осягнення історії: Зб. наук. праць на пошану проф. М.П. Ковальського. Острог, Нью-Йорк, 1999. С. 293-300.. Саме цей твір демонструє симбіоз місцевої традиції, візантійського канону та «латинських» впливів світської професійної інструментальної музики.

Зупинимося й на інших острозьких церквах, адже про сакрум міста промовляє увесь «набір» їх посвят. У нижньому замку здавна стояла ктиторська Успенська чи Пречистенська церква з розташованим поруч єпископським двором. Її прихожанами були слуги князя, деякі з них заповідали й поховати себе в цьому храмі (так вчинила Марія Томилівна Боровицька своїм заповітом 6 серпня 1591 р. Вихованець Т. Острозькі храми -- середини Х^І ст. С. 172.) Вихованець Т. Пречистенська церква в Острозі: храм-загадка? // Острозький краєзнавчий збірник. Острог, 2008. Вип. 3.. Навпроти Пречистен- ської стояла Микільська церква, чи не найстаріша в місті, яка, вважається, була заснована ще в Х^ ст. за Данила Острозького (хоча збережений текст його фундаційної грамоти вважається підробкою) У ХІХ ст. поміщики Сосновські з Новомалина передали до Миколаївської церкви унікальну реліквію -- чашу, з якої нібито причащався сам Володимир Святий -- срібну з 14 рядами гранатів від низу і до самого ободка. Цю реліквію нібито передали затим у Церковно-археологічний музей при КДА. Втім, дослідники висловлюють зрозумілий скепсис щодо автентичності цієї реліквії. -- Див.: Юрьев П. Острожская старина. Ч. 1. КП. 15905/^ К1740; Вихованець Т. Миколаївська церква в Острозі: аспекти історії // Острозький краєзнавчий збірник. Острог, 2007. Вип. 2. С. 26-34. Василь-Кос- тянтин Острозький 17 квітня 1592 р. підтвердив привілей микільських підданих не платити податок на князя Вихованець Т. Острозькі храми Х^ -- середини Х^І ст. С. 169. Бендюк М. Сакральний хрест: історія, типологія, криптографія і символіка. С. 252-. Нині від цього храму зберігся напрестольний хрест ХУ1 ст. Вважається також, що саме тут знаходивсяобраз преп. Федора/Феодосія Острозького в монашому облаченні (ця ікона вже в ХІХ ст. була передана до церкви Параскеви-П'ятниці) Вихованець Т. Острозькі храми ХУІ -- середини ХУІІ ст. С. 170. Пречистенським священиком наприкінці ХУІ -- на початку ХУІІ ст. був Андрій Мелешко, котрий поставив свій підпис під постановами православного Собору у Бересті 1596 р., а затим його зять Стефан Герасимович Смотрицький (у 1607 р. він переписав для цієї церкви тексти Бесід Іоанна Златоуста на послання апостола Павла). Микільськими настоятелями за часів К. Острозького були священики Григорій (| 1574 р.), Максим (1575), Сава (1592), Данило (1597) і Дем'ян Наливайко. Див.: Мицько І.З. Матеріали до історії Острозької Академії (1576-1636). Біобібліографічний довідник. К., 1990. С. 22, 59, 72; Тесленко І.А. Острозька волость у 1565-1608 роках: формування території, структура землеволодінь та механізм управління. / Дис. ... канд. іст. наук. К., 2006. С. 175..

Церква Св. Трійці, ймовірно була заснована самим Василем-Костян- тином у 70-80-х рр. ХУІ ст. При ній був відкритий шпиталь для православних підданих князя у кількості 30 осіб. У віданні дозорці шпиталю спочатку знаходилася і школа (з 1591 р. й надалі в документах згадується троїцький священик Никандро) Рафальский Л. Свято-Троицкий храм, бывший в г. Остроге на Волыни // ВЕВ. 1883. № 23. С. 669-681. № 24. С. 696-707; Вихованець Т. Острозькі храми ХУІ -- середини ХУІІ ст. С. 174-175.. Крім того, в місті була церква Параскеви-П'ятниці (про неї йдеться в документі 1542 р., де назване й ім'я священика -- Гриня П'ятницького) Вихованець Т. Параскево-П'ятницька церква в Острозі // Кобудь. Костянтинів. Старокостянтинів. Історія, археологія, культура, архітектура. Старокостянтинів, 2006. С. 333; Його ж. Острозькі храми ХУІ -- середини ХУІІ ст. С. 171. та ще не менше п'яти-шести храмів: Іоанна (Богослова?), Бориса і Гліба (згадується в джерелах з першої половини ХУІ ст., на 1603 р. її священиком був Сава), Михаїла, Онуфрія (згадується з другої половини ХУІ ст. у Новому місті), Воскресенська (відома з другої половини ХУІ ст., в 1591 р. її священиком був Григорій), можливо, Василія Великого та Преображенська, а також монастир Чесного Хреста (згадується з першої половини ХУІ ст., ймовірно, знаходився у місцині Монастирок між Острогом та Розважем, на початку ХУІІ ст. й до 1605 р. його ігуменом був Василь Красовський Масло Чорнобривець, майбутній настоятель київського Кирилівського монастиря).

Як бачимо, посвяти острозьких храмів відбивали як головні культи (Успіння, Трійці, Воскресіння, Преображення), так і особливо шановані (Св. Миколая, Архангела Михаїла, Св. Василія, Св. Іоанна Богослова), а також спеціальні (Св. Онуфрія, Св. Параскеви, Свв. Бориса і Гліба). З усіх храмів лише Василіївський та Іоаннівський могли бути тезоіменитими князям острозьким, інші ж відбивали систему поширених в Україні, й зокрема на Волині найпопулярніших культів. Інтерпретація цієї «системи» можлива лише за умови контекстного порівняння з іншими резиденціями та загальною картиною поширення культів святих і двуна- десятих свят у цю добу, що потребує спеціального дослідження. Втім, зазначимо, що острозький «набір» посвят прямо не взорувався ні на Афон, ні на Святу Землю чи інші сакральні центри Християнського Сходу (з огляду на усталене спілкування та зв'язки Острозького з цими центрами та їх чільними діячами), а був закоріненіший у руську і, конкретніше, волинську традицію. Усі острозькі храми завдяки їх доброму майновому забезпеченню Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Почаев, 1890. Т. 2. С. 642-644, 661-669; Вихованець Т. Острозькі храми ХУІ -- середини ХУІІ ст. С. 167-175; Тесленко І. Парафіяльний поділ та церковне землеволодіння в Острозькій волості за часів Василя-Костянтина Острозького (15741608) // Наукові записки Національного університету «Острозька Академія». Історичні науки. Вип. 13. Острог, 2008. С. 207; Атаманенко В.Б. Джерела вивчення фундаційної діяльності князів Острозьких // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. Вип. 2-3. Нетішин, 2003/2004. С. 7-8; Його ж. Волинські маєтності Острозьких: склад та структура // Наукові записки Національного університету «Острозька Академія». Історичні науки. Вип. 13. Острог, 2008. С. 273. Описи Острожчини другої половини ХУІ -- першої половини ХУІІ століття. С. 95. створювали картину «золотоглавого» Острога, що підкреслювало «боголюбіє» князів Острозьких та їх традиційну фундаторську функцію.

Проте, окрім сакруму, котрий вказував на перебування Господньої благодаті над Острогом, місто було населене людьми, котрі потребували «земної» інфраструктури.

Княжий і міщанський Острог: штрихи до соціотопографії

Замок становив презентаційну частину всього Острога, та поза замком існував свій соціопростір, котрий слугував топографічним, архітектурним і соціальним «оточенням» князя-власника та його осідку. Замок з містом поєднував «пригородок», з якого до замку можна було потрапити лише по підвісному мосту, а з містом він сполучався трьома брамами. За описом 1603 р. тут розміщувалися княжі «склепи» (4 земляні) з муром згори, будинок кухмістра, кузня, спіжарня та лазня «в тиле дому великого». Тут же в пригородку були «пляци» та двори земян і шляхти (всього фіксується 27), серед яких виділявся двір доктора Краківського університету Яна Лятоса. Укладачі опису 1603 р. кілька разів згадують про друкарню і школу (в описі володінь та майна середнього сина Острозького -- Олександра, а затим і в описі володінь старшого сина Януша), які розташовувалися після двору Лятоса. Друкарня і школа мали залишитися у спільному володінні, подаванні та послушенстві обох синів кн. Костянтина, Януша і Олександра . Про шпиталь і папірню говорилося: «На Болоню гребля ку Заставлю, домы на неи вси, ку Новому месту идучи, почавши од шпиталя, который ест при мосте, аж до папирни». Тут же біля греблі мешкав і папірник Войцех (Орест Мацюк встановив 17 типів і різновидів паперу, що виготовлявся в Острозі упродовж 1596-1647 рр.), а також розташовувалися порохівня і млини під Новим містом. Трохи нижче в описі знову згадувалося, що «манастир албо шпитал» розміщені над річкою Вілією Там само. С. 98. Вихованець Т. Острозький ринок ХУ-ХУЗІ ст.: топографія та соціальна структура // Наукові записки Національного університету «Острозька Академія». Історичні науки. Вип. 7. Острог, 2006. С. 518-527. Детальніше див.: Атаманенко В. Розвиток просторової організації Острога в останній чверті XVI -- першій чверті XVII ст. (за свідченнями описів міста) // Наукові записи Національного університету «Острозька Академія». Серія Історичні науки. Острог, 2010. Вип. 14. С. 32-46..

Місто також розбудовувалося і набувало ошатних форм. Міські вулиці (близько 14) були орієнтовані на чотири основні дороги, що вели до Рівного, Звягеля, Дубна, і Заслава. Центральна Ринкова площа мала форму трапеції (сторони становили близько 80-90 метрів). Кількість будинків на ній змінювалася: у 1576-1577 рр. фіксувалося 43 будівлі, в 1583 р. -- 16, а в 1603 р. -- 22 (зокрема, 2 кам'яниці при основній дерев'яній забудові). Важко пояснити зменшення будівель на Ринковій площі. Дослідники припускають, що В.-К. Острозький, заволодівши всією отчиною, після 70-х рр. розпочав «реорганізацію просторового вирішення міста, що виявилося також у зовнішньому вигляді ринкової площі» . Втім, на стан міста з переважно дерев' яною забудовою, скоріш за все, впливали пожежі, татарські напади, зокрема 1579 р., та ін. лиха. Навіть ратуша в Острозі, що постала після отримання містом магдебургського права, була, вочевидь, дерев'яна (в описі 1603 р. вона не згадується). Кам'яну ратушу, яка фіксується в інвентарі 1620 р., збудували за ініціативи Януша Острозького, про що свідчила пам'ятна мармурова таблиця з вказівкою імені фундатора Вихованець Т. Острозький ринок ХУ-ХУ ІІ ст.: топографія та соціальна структура. С. 523.. Вважається, що на центральній Ринковій площі проживала міська верхівка (члени міського уряду, купці, заможні ремісники), проте поступово ринкові будівлі в Острозі були викуплені євреями. Тож опис 1603 р. вказує, що переважна більшість шляхетських та земянських будинків знаходилася не на Ринку, а в пригородку під замком, на Загродді, натомість ремісники мешкали переважно на Зарван- ській вулиці Там само. С. 530-532.. За реєстром 1577 р., на Ринку було 43 будинки, вуличних -- 79, «зарічкових» -- 46, не рахуючи будинків на Бельмажі (11), а також 101 будинок убогих ремісників та 47 -- інших категорій міщан; на 1583 та 1589 рр. вуличних будинків було вже 220. В. Атаманенко стверджує, що на підставі поборових реєстрів можна зробити хибний висновок, ніби після остаточного переходу Острога до рук Василя-Костянтина населення міста зросло більше ніж у півтора рази, однак могло йтися лише про зміну фіксації поборових реєстрів: кількість будинків на Ринковій площі зменшилася, позаяк із них платився державний податок, натомість розросталися вулиці Атаманенко В. Розвиток просторової організації Острога в останній чверті XVI -- першій чверті XVII ст. (за свідченнями описів міста) // Наукові записи Національного університету «Острозька Академія». Серія Історичні науки. Острог, 2010. Вип. 14. С. 3537.. Певним доказом цьому можуть слугувати новітні археологічні розкопки, які дослідили ділянку в 1,1 га між колишньою Ринковою площею та Луцькою брамою, виявивши Луцьку вулицю з кам'яними будівлями на потужних фундаментах. Внутрішній декор помешкань складався з місцевих полив'яних орнаментальних кахлів трьох видів. У підвалі одного з будинків, що належав, схоже, заможному господареві, знайшли фаянсовий імпортний кухоль з клеймами на днищі, бронзовий годинник, книжні защіпки, металеві побутові вироби, упряж, монети-денарії, свинцевий медальйон з архангелом Гавриїлом. Був виявлений також фундамент арки-брами, яка відкривала вхід з Луцької вулиці на Ринок Прищепа Б., Бондарчук О. Археологічні дослідження міської забудови доби князів Острозьких на проспекті Незалежності № 3 в Острозі // Історія музейництва, пам'ятко- охоронної справи, краєзнавства і туризму в Острозі та на Волині. Вип. 3. Острог, 2011. С. 104-108, ілюстрації -- с. 109-113..

Згідно з описом 1603 р., на відгалуженні від Ринкової площі мешкав війт; тут розташовувалася кам'яниця аптекаря Мартина та інших міських багатіїв Описи Острожчини другої половини ХУІ -- першої половини ХУІІ століття. С. 95.. Ця частина міської забудови була захищена кам'яним оборонним муром (вважається, що його спорудив ще Костянтин Іванович, завдяки чому захищена територія міста зросла майже втричі⁹⁹ Ричков П.А., Луц В.Д. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. С. 34.) та над- брамними вежами за типом барбакану (з них збереглися Луцька і Татарська або Звягельська), над якими вже за часів Василя-Костянтина були надбудовані треті яруси бійниць і ренесансні аттики з цегли Брайцар-Артеменко О., Присяжний К. Луцька брама в Острозі. Дослідження та спроба реконструкції // Фортеця. Збірник заповідника «Тустань» на пошану Михайла Рожка. Львів, 2009. С. 490-497.. В межах Старого міста, як про це свідчить опис 1603 р., знаходилася «стаиня на пригородку с подварем, при неи друкарня и школа» Описи Острожчини другої половини ХУІ -- першої половини ХУІІ століття. С. 89.. Опис 1620 р. фіксує «академію школу», шпиталь та друкарню. Друкарів було три, судячи з опису їх будинків: «Іван Друкар» мешкав на Зарванській вулиці, «Тишко Друкар» -- на Заваллі, «Федір Друкар» -- на Заріччі Ковальський М.П. Етюди з історії Острога. С. 126; Описи Острожчини другої половини ХУІ -- першої половини ХУІІ століття. С. 92, 98.. В місті була також порохівниця, лазня для міщан та млин з 11 колами Див.: Ковальский Н.П. Острог как политико-адиминистративный, экономический и культурный центр XVI в. // Федоровские чтения. 1981. М., 1985. С. 49-56. Сергійчук Г. Найдавніші міські печатки Острога. С. 107..

Міське самоврядування, надане міській громаді Острога королівським привілеєм від 7 червня 1585 р., мало сприяти його розбудові та збагаченню. Збереглися три міські печатки (загальномагістратська, війтівська та радецька). В їх основі -- герб Острога -- Богоявленський собор. На магістратській печатці зображена ціла «панорама»: міський кам'яний мур, в центрі якого стилізована брама, оббита металевими смугами; за муром -- верхи міської та ратушної веж (ця вежа має галерею з флюгером чи прапорцем на шпилі), а також п'ятибанна церква з трьома банями на першому плані, які мають видовжені вікна . На жаль, острозькі міські актові книги доби Василя-Костянтина та його дітей не збереглися, хоча вони згадуються у виписах.

Дослідники вважають, що самоврядування в Острозі існувало фактично й до королівського привілею, зокрема перший острозький війт документально фіксується у 1569 р. (тоді місто належало Ольбрахту Лаському). Ігор Тесленко стверджує, що самоврядування в Острозі започаткувала Беата Костелецька. З часів Костянтина Острозького першим (у 1575 р.) згадується острозький війт Павло Малишевич-Новоселицький, який залишався на цьому уряді до 1593 р. Він був досить заможною людиною, позичав гроші кн. Якиму-Богушу Корецькому (1000 кіп лит. гр.) під заставу його маєтків Богдановщини і Брикова в Луцькому повіті (щоправда, через місяць війт перезаставив їх Федору Бильчинському ЦДІАУК. Ф. 25, спр. 24, арк. 24-24 зв., 212 зв.-213 зв.) та кременецькому войському Федору Сенюті Заяць А. Економічний розвиток Острога в XVI -- першій половині XVII ст. // Острозька давнина. Кн. 1. С. 32; Його ж. Війтівська влада у приватних містах Волині ХУІ -- першої половини ХУІІ си. // Соціум. Альманах соціальної історії. К., 2008. Вип. 8. С. 57-58.. А з 1594 р. острозьким війтом вже був Яцько Павлович.

Основну частину міського населення складали ремісники. На 1576 р. вони репрезентували 24 спеціальності. Найбільше було: шевців (21, з них 6 підмайстри), слюсарів (15, з них 4 підмайстри), кравців (12), римарів (9, з них 4 підмайстри), столярів (6, з них 3 підмайстри) і т.д. Існували навіть власні цехи музикантів (у 1636 р. до нього входило 22 члени), скрипалів та іконописців. Усього, як показує поборовий реєстр 1577 р., в Острозі було 129 ремісників (з них 28 -- підмайстри). Утім, усі ці цифри досить відносні, адже реєстри були неповними Заяць А. Економічний розвиток Острога. С. 34.. Дільчий акт 1603 р. містить інформацію вже про 190 ремісників із 50 спеціальностей, зокрема, шевців було 25, кравців -- 21, римарів -- 14, гарбарів -- 11, ковалів та дуботовків -- по 7, різників, котлярів, кушнірів, столярів -- по 6, сідлярів, малярів, слюсарів -- по 5 г-р

Там само.. Ці цифри засвідчують розвиток ринку, зростання внутрішніх потреб міста і замку, а також княжого двору і самого Костянтина Острозького. Щоправда, за кількістю тих чи тих ремісників тяжко встановити структуру споживання. Так, дуже мало фіксується ремісників, які займалися роботами по металу, зброярством та продукуванням військового спорядження (згадувалися лише сідлярі та сагайдачники) Нові археологічні розкопки дозволили виявити кузню (залишки горна, багато залізних шлаків) й садибу коваля, втім в правому березі Вілії, на мисі-виступі, див.: Чекурков В. Садиба коваля доби князів Острозьких на Новому місті в Острозі за результатами досліджень 2005 р. // Історія музейництва, пам'яткоохоронної справи, краєзнавства і туризму в Острозі та на Волині. Вип. 3. Острог, 2011. С. 114-121.. Натомість у поемі Шимона Пекаліда знаходимо згадки про виробництво кольчуг, стріл, панцирів, списів, шоломів, щитів, луків, сагайдаків:

Ремісників у цім місті багато

Різних: сюди їх покликали ниви врожайні і війни.

Тут виробляють всю зброю: кольчуги, і стріли, і мідні Панцирі, списи, шоломи з султаном, щити різнорідні,

Луки криві і роги, розмаїті прикраси з металу.

В кожній господі у місті сагайдака знайти можна.

Де тільки глянеш, то скрізь на ковадлі у русів з заліза Зброю кують смертоносну, усюди палає Мульцібер.

Правом литовським живе височенна острозька фортеця... Українські гуманісти епохи Відродження. Ч. 2. К., 1995. С. 44..

Чи йшлося при цьому лише про риторику? Андрій Заяць доводить, що продукція острозьких зброярів була досить популярна, її навіть вивозили до Любліна: в 1565 р. острозький купець Іван Плескач возив туди сагайдаки, коштовні сідла, шаблі та «ряди острозское роботи» Заяць А. Економічний розвиток Острога. С. 34, 35.. Однак предмети розкоші та прикраси, схоже, закуповували переважно на зовнішньому ринку (щоправда, у 1576 р. фіксуються острозькі золотарі Степан та Яцько Описи Острожчини другої половини ХУІ -- першої половини ХУІІ століття. С. 50-51., хоч острозький цех золотарів зафіксований лише у 1624 р.).

Так, луцький купець Дахно Горайнович привозив до Острога дорогі сукна (чорний та кольоровий шовк, мухояр, багазію, бархат, тонке полотно), позолочені та оксамитові пояси, шапки, жовтий сап'ян, фарби, ладан, прянощі (лавровий лист, імбир, шафран, перець, тмин), інкрустовані ножі, дорогу кінську збрую, а окрім того -- цвяхи, голки, шпильки, струни, дзвінки, олово, цинк, навіть шнурки .

Згідно з присягою острозького бурмистра Ониска Романовича 1635 р., у магдебурзькій частині Острога було вже 551 ремісник 36 спеціальностей. Цей документ засвідчує, що ремісники та їхні сім'ї складали 1/3 міського населення (за подимним реєстром 1629 р. нараховується 1655 будинків Заяць А. Економічний розвиток Острога. С. 35. Там само. С. 34.). На 1624 р. в Острозі зафіксовано 16 цехів, зокрема, пекарів, шаповалів, скрипкарів (тобто, всіх майстрів музичних інструментів), гончарів, оліярів, малярів та золотарів. Очевидно, що переважала кількість позацехових ремісників, особливо з тих спеціальностей, з яких в Острозі не існувало окремих цехів. Острозькі міщани звільнялися від сплати мита на всій території держави, що теж сприяло припливу ремісників, хоч цей привілей і не завжди діяв.

Особливу активність у торгівлі та митній справі виявляли острозькі євреї, які орендували також млини, корчми, шинки. Перші відомості про них фіксуються у Вітовтовому привілеї 1388 р., який був завірений кн. Федором Даниловичем Острозьким. У 1566 р. міська єврейська громада мала сплачувати 500 кіп лит. гр. королівських зборів, таку ж суму до скарбниці вносила і громада Луцька (найбільша кількість євреїв на території ВКЛ мешкала на той час у Бересті, на яких припадало 1300 кіп податків) Бершадский С.А. Русско-еврейский архив. Документы и материалы для истории евреев в России. Т. 2. СПб., 1882. № 249. С. 184-185.. У 80--90-і рр. XVI ст. в Острозі нараховувалося близько 150 єврейських сімей.

Євреї займалися переважно лихварством, мали серед своїх клієнтів таких відомих осіб, як маршалок двору Костянтина Острозького Гаврило Гойський (Яцко Давидович та Фраїм Докторович позичили йому у 1593 р. 6000 золотих) Заяць А. Економічний розвиток Острога. С. 35.. Євреї тримали також оренду мита. Цікаво, що 20 серпня 1569 р. король Жигимонт ІІ Август на прохання О. Ласького звільнив острозьких міщан від торгового мита, однак поборці, євреї Мандель і Давид, відмовилися підкорятися цьому привілею, заявивши, що вони за право його збору «его королевской милости добре заплатили» ЦДІАУК. Ф. 25, спр. 11, арк. 446 зв.. Суперечки щодо мита інколи закінчувалися бійками. Так, у вересні 1577 р. острозький міщанин Сергій Скрага не допустив збору мита на ярмарку в Острозі і ув'язнив митного писаря Зраеля, на що скаржився митний справця Юзеф Красний Там само. Спр. 17, арк. 656. Інколи виникали і зворотні суперечки -- з приводу сплати євреями мита (Там само. Спр. 13, арк. 276)..

Самі власники Острога А. Ласький і В.-К.К. Острозький віддавали в оренду євреям свої промисли, зокрема, вироблення поташу й вирубку лісу. В 1569 р. Єсько та Рубіновичі мали виробити у Звягельському маєтку князя поташу на 300 червоних золотих. Це був відробіток за борг Острозького (280 черлених золотих), причому князь мав «спустити» євреям ще 200 золотих, бо дорого з них взяв «на превщизну» Бершадский С.А. Русско-еврейский архив. Т. 2. № 297. С. 233-237..

Євреї переважно були й острозькими купцями (реєстри 1576-1583 рр. фіксують 19-32 торгівців) Заяць А. Економічний розвиток Острога. С. 35.. Авраам Фіркович ще в 1853 р. віднайшов на єврейському кладовищі Острога 18 старовинних написів з початку XVII ст., які засвідчували поважний економічний статус похованих осіб Донесення А. Фірковича (члена Російського Географічного товариства) в Київську комісію для розбору давніх актів // НБУВ ІР. Ф. Х, спр. 7739, арк. 1-2.. Загалом, у володіннях князя проживало близько 4000 євреїв. У самому Острозі існувала Жидівська вулиця (згодом виникло дві вулиці -- Стара та Нова Жидівська), а вже за часів Анни-Алоїзи з Острозьких Ходкевичевої (онуки Василя-Костянтина, доньки його молодшого сина Олександра) через 30 років сучасники писали, що «жиди тут новий Єрусалим заклали» Kardaszewicz 8. Б7Іе)е dawniejsze шіаєіа Оєіі^а. 8. 118.. Цей топос «нового Єрусалиму» у ветхозавітному значенні цікавий з огляду на його існування у православній традиції -- як новозавітної сакралізації визначних центрів.

На Новожидівській вулиці були побудовані й діяли «жидівська школа», синагога та «шпитал жидовский» (згаданий в 1603 р.). Ще одна школа й синагога діяли на Старожидівській вулиці (про це згадано в акті поділу маєтків між Янушем та Олександром Острозькими 1603 р.) Описи Острожчини другої половини Х'УГ -- першої половини Х'УГІ століття. С. 96; Котляр Є. Синагоги України другої половини Х*УТ -- початку ХХ століть як історико-культурний феномен. / АД канд. мистецтв. Харків, 2001.. У часи Василя-Костянтина Острозького школа Талмуду (єшибот), що існувала при Великій синагозі, користувалася великою пошаною; її очолювали відомі рабини-талмудисти Калман/Калоніус Габеркастен (поч. ХУІ ст.), Шломо бен Йегіель Луріа Магаршал (рабин у 1550-1568 рр., автор коментаря до Талмуду), Ісаія Торович, Йішаййаху га-Леві Горовітц (рабин у 1602-1604 рр.), Еліезер бен Сімха Коген з Тульчина та Самуїл Еліезер бен Єгуда Едельс Магаршо (автор коментарів до Талмуду) Дубнов С. Еврейская старина в Остроге (1532-1722) // Восход. Журнал ученолитературный и политический. СПб., 1894. Октябрь; Вихованець Т. Острозькі храми XVI -- середини XVII ст. С. 193-195..

На противагу євреям Острога, татари, які також мали свою вулицю на Зарванському чи Татарському передмісті й мечеть Про неї згадує в своєму донесенні нунцій Фульвіо Руджієрі 1565 р. Див.: Якубович М. Из истории ислама в Украине: Острог // Калыма. 2007. № 2., несли виключно військову службу в княжій корогві Описи Острожчини другої половини XVI -- першої половини XVII століття. С. 91.. На початку XVII ст. (тобто, в останні роки життя К.К. Острозького) в Острозі проживало близько 50 родин татар (150 вояків), а в Полонному -- 31 Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga. S. 120; Kryczynski S. Tatary litewscy // Rocznik tatarski. Warszawa, 1938. T. III. S. 185; Borawski P. Tatarzy-kozacy w Wielkim Ksi^stwie Litewskim // Rocznik Muzulmanski. 1992. R. 1. S. 44-68.. Вважається, що першим осадив татар у своїх володіннях ще Данило Острозький у 1340-х рр., хоча це малоймовірно. А от за часів Костянтина Івановича татари вже справді складали окремий загін у його особистому війську (дослідники вказують, ніби це були полонені, захоплені після битви під Вишневцем, осаджені гетьманом в Острозі). Відомий запродажний акт від 4 січня 1521 р. цілої групи татар на чолі з «хорунжим татарським» Івашком Каджелевичем кн. К.І. Острозькому на «свое имение отчизное» в сумі 150 кіп гр. лит., а також лист самого К.І. Острозького від 22 квітня 1497 р. про передачу татаринові Сашку Ялжеєвичу землі його покійного брата під обов'язком військової служби на князя Юрьев П. Острожская старина. Ч. 1 (посилання на ЛМ, кн. 8, арк. 207) // ОДЖЗ. Фонди. КП.15905/ VI К1740.

* Дякуємо колезі за це усне повідомлення.. Василь-Костянтин підтримував батькову лінію щодо татар. Татарський загін у його війську довгий час очолював Афіш (за даними І. Тесленка, це прізвисько Матвія Ярмолинського*), тож татари традиційно несли виключно військову службу. Вони були цілком осілими й брали активну участь у з'ясуванні шляхетських стосунків Волині Старченко Н. Судова риторика як вияв цінностей волинської шляхти кінця XVI ст. (на прикладі справи про вбивство Балтазара Гнівоша з Олексова) // Соціум: Альманах соціальної історії. 2010. Вип. 9. С. 318-348 (336, прим. 66)..

У цілому населення міста становило близько 3216 чоловіків, а разом із сім' ями -- близько 4824 осіб, що репрезентували ледь не всі європейські народи. За описами відомо близько 804 імен та прізвиськ острозьких міщан (143 прізвиськ -- професійного походження), На кінець XVI ст. в Острозі проживало близько 7000 чоловік. Місто належало до десятка найбільших в Україні (Львів -- 18 тис., Київ -- 15 тис., Кам'янець -- 10 тис.). В етнічному вимірі населення складалося з русинів/українців, поляків (28%), євреїв (17%), татар (бл. 5%), а також росіян, греків, вірмен, сербів, турків, циган Ковальський М.П. Етюди з історії Острога. С. 125; Головко О. Населення міста Острога в другій половині XVI -- першій половині XVII ст. // Острозький краєзнавчий збірник. Вип. 4. Острог, 2010. С. 61-67.. Частина міського населення проживала на так званому Загродді. Тут мешкали також деякі слуги К. Острозького (за описом 1603 р.): замковий коваль Кулкис, замковий воротний Ян (Яцко), садівник Каспер, особистий візник князя Миско, княжий кухар Костух та кілька священиків (п'ятницький Павел, глибоцький Сава) Описи Острожчини другої половини ХУІ -- першої половини ХУІІ століття. С. 91.. На Заваллі мешкали друкар Тишко, княжий рибалка Кузьма, а також «хлопи» (піддані) отця Наливайка, доктора Яна Лятоса. На Заріччі і Залужжі проживав інший друкар Федір. На Бельмажу -- піддані «архиепископа», тут же знаходився «дворец архиепископа» Там само. С. 92, 97..

Шимон Пекалід у знаменитій поемі про Острозьких образно писав про органічне поєднання етносів у Острозі:

Скіфи є в місті; вони божество Магомета шанують,

П'ють молоко, яке змішують з кінською свіжою кров'ю.

Кімври шотландці сюди й кіммерійці відважні не раз заїжджають, Греки живуть і євреї, германці і даки в цім місті,

Є теж паннонці, литовці, зустрінеш у ньому і прусів,

Більше в краю цім, однак, проживає арктойського люду.

Тут признають усіх ...

Правом литовським живе височенна фортеця,

Давні ж права зберігає та шляхта, що тут на острозьких Землях осіла ...

Жодних податків не платять, адже ж вони люблять свободу Українські гуманісти епохи Відродження. Ч. 2. К., 1995. С. 44-45. Ковальський М.П. Етюди з історії Острога. С. 124..

Від княжих податків були звільнені замкові слуги та священство, які проживали на передмісті у так званому Загродді: пекар, садівник, пушкар, кухар, два «воротні замкові», князівський візник, священики Богоявлен- ської, Онуфріївської, Борисоглібської, П'ятницької, Іоаннівської та Миколаївської церков .

Інші жителі Острога (які не несли військової служби, тобто переважно ремісники), мусили сплачувати на князя чинш. Розміри чиншу фіксує інвентар 1621 р.: ті, що мешкали в оточеній мурами території, мали платити по 2 золотих від плацу (садиби), 2 золотих на оборону міста, по 2 гр. лит. порохового і сторожового, утримувати п'ять гайдуків, ремонтувати укріплення та греблю; ті, що мешкали за мурами сплачували по 2 золотих від плацу, по 2 гроші порохового і сторожового, утримували одного гайдука, ремонтували греблю, орендну плату за ситіння меду, пива та горілки вони платили орендарям-євреям . Отже, Острозький мав достатньо коштів, котрі збиралися з острожан, щоб утримувати в порядку замок і місто, зокрема його оборонну спроможність*. Утім, у Острозького та його підданих постійно виникали проблеми зі сплатою подимного до державної скарбниці. Так, у 1581 р. поборця Михайло Богданович не приймав грошей, які не були сплачені до закінчення призначеного терміну, бо «побор» зростав за рахунок штрафних санкцій Kardaszewicz 8. Б7іе]е dawniejsze щ^їа О8їго§а. 8. 114.

* Зазначимо, що до отримання Острогом магдебурзького права, види поборів з міщан були дуже різноманітні (за описом 1542 р.): подимне, коморне, пороховщизна, куничне, торгове, лопаткове, плечкове, «лой» від різників, сіль з возів, з випічки хліба, орендне і т.п. (Ковальський М.П. Етюди з історії Острога. С. 20). ЦДІАУК. Ф. 25, оп. 1, спр. 23, арк. 259. Там само. Спр. 50, арк. 374-374 зв.. А за несплату подимного в 90-х кн. Острозький мав стати на королівський суд 30 травня 1597 р. У лютому 1599 р. Микола Чарнецький знову скаржився до трибунальського суду на несплату К. Острозьким подимного з Острога, Дубна, Дорогобужа, Степані, Звягеля, Рівного, Сатиєва та ін. маєтків Там само. Спр. 57, арк. 296-299.. У квітні того ж року до Трибуналу звертався вже королівський інстигатор Ян Триленський про невиплату подимного Острозьким з тих самих маєтків Там само. Спр. 57, арк. 462-464; спр. 55, арк. 350 зв. Кулиш П.А. История воссоединения Руси. СПб., 1874. Т. 2. С. 442-443.. Король Жигимонт ІІІ скористався «проблемами» князя з виплатою подимного й переклав на нього як волинського маршалка відповідальність за всю волинську шляхту. 27 березня 1597 р. король зажадав приїзду київського воєводи до Варшави для з'ясування питання про сплату ним подимного, починаючи з 1569 р., на суму 4000 кіп лит. гр.Подимне вимагалося з усієї Волинської землі за 28 років і сума в 4000 накладалася лише на володіння Острозького. Звісно, князь нічого не сплатив, конфлікт роздмухувався, як він сам уважав, через його непоступливість щодо Берестейської унії та визнання унійної Церкви. У підсумку добробут Острога не постраждав, як і скарбниця князя.

Все ж варто зауважити, що за життя Василя-Костянтина Острог страждав від двох бід -- татарських набігів та пожеж. Про татарську облогу Острога в 70-і рр. XVI ст. писали достатньо багато. Зі скарги

Януша Заславського 1585 р. випливає, що у 70-і роки замок не раз відбудовували після татарських нападів: у 1577 р. князь замок «знову будував», а в 1578 р. він «место Острозское по спаленю татарском фун- довал» і з цією метою у заславських лісах вирубали 200 тис. сосен та дубівЛНБ ВР. Ф. Радзимінські. 181/УІ-4, ч. 4, арк. 34-34 зв. Бевзо О.А. Львівський латопис і острозький літописець. С. 130. Там само.. Татари майже щороку нападали на Волинь і «доскакували» Острога. За свідченням місцевого літописця, у 1605 р. це трапилося аж п'ять разів . Що ж до пожеж, то процитуємо літописну згадку 1604 р.: «У Острозі пожога великая була, всі міста разом горіли, неможная речей рятовати, аж сами мусили з міста убо утікати, а скрині і іноє метали з міста у воду, бо по землі горіли тріски, мости аж до самої води, і млини».

Придворне життя та його принади. Двір князя

«Придворне життя» в «столицях» Острозького мало свої особливості. Проте традиційним скрізь, і, ймовірно, найбільше в Турові, було полювання. Традиційні розваги «можних», які мали ледь не церемоніальний характер, облаштовувала велика свита. З полюванням пов'язані також часті публічні учти, котрі символічно зміцнювати «єдність» патрона зі своїми підлеглими, слугами та клієнтами. Томаш Кемпа вважає, що Костянтин Острозький любив «бесіди при столі», а також добре попоїсти Кетра Т. Кошїапїу Wasyl ОєЦ^єкі. Б. 90. ЦДІАУЛ. Ф. 52, оп. 2, спр. 23, арк. 164-165, 158; Ясиновський Ю. З історії музики західноукраїнських земель ХУІ-ХУІІ ст. // Українське музикознавство. 1986. Вип. 21. С. 114. Цалай-Якименко О., Ясиновський Ю. Музичне мистецтво давнього Острога. С. 76.. Безпосереднім доказом масштабних застіль є наведений вище перелік посуду, який князь возив за собою. В учтах, прийняттях та публічних застіллях, брали участь княжі музики та вокалісти. Відоме ім'я одного з придворних музик -- Лаврентія (він служив у князя принаймні з 1583 р.), а також німецького скрипаля Гессперса. Роботу професійних музик, вочевидь, добре оплачували: Лаврентій 1583 р. позичив львів' янам Лаврентію Залєському та його дружині досить значну суму в 60 польських флоринів Щоправда, подібна інформація не може напевно засвідчувати рівень утримання музик князем, адже у той же час фіксується факт позички князівськими співаками грошей у євреїв (Шаї Абрамовича та Мошки Кзаковича): ЦДІАУК. Ф. 25, оп. 1, спр. 541, арк. 85, № 473.. Музикознавці вважають, що при дворі Острозького звучала церемоніальна музика, популярні пісні та танці, відомі за збірником першої половини XVII ст. (зафіксовано близько 200 творів у інструментальному викладі). Єзуїтський автор першої третини ХVП ст. Рафаїл Янчинський вказував, що Василь-Костянтин особливо любив церковні гімни та псалми Ossolineum (Wroclaw). Rkp. 11/627. S. 242. Висловлювалася думка, що Костянтин Острозький і сам «мав добрий голос і добре знався на церковному співі» (Цалай- Якименко О., Ясиновський Ю. Музичне мистецтво давнього Острога. С. 76). Однак як доказ наводилися слова Рафаїла Янчинського про те, що князь «умів цитувати псалми та гімни (церковні»..

З кого ж складався власне «двір» князя, хто були ті люди, які постійно оточували Костянтина Острозького й виконували його численні доручення Детально про представників «двору» В.-К.К. Острозького пише Ігор Тесленко: Тесленко І. Клієнтела князя Василя-Костянтина Острозького // Острозька академія XVI- XVII ст. Енциклопедія. Острог, 2010. С. 44-152. З огляду на це, наводимо лише основні дані задля створення загальної картини княжого двору.? Насамперед, це служебники князя, серед яких були навіть представники давніх князівських родів, які зберегли князівський титул, але зубожіли й мусили прийняти протекцію магната та служити в його почті : Булиги, Жижемські, Пузини, окремі представники роду Ружинських. На чолі князівського двору, який дублював королівський, стояв маршалок. Ним був спочатку Василь Рай (згадується в серед. 70-х рр. Х"УІ ст., у 1572 р. князь довірив йому функції намісника київського воєводи Litwin H. Rowni do rownych: Kijowska reprezentacja sejmowa 1569-1648. Warszawa, 2009.), а затим (ймовірно, з 80-х рр.) -- Гаврило Гойський, власник Гощі, аріанин, засновник аріанської школи у своєму маєтку. Острозький усіляко винагороджував Гойського за службу, зокрема, наданням йому земель Biblioteka PAN w Korniku. № 1887; ЛНБ ВР. Ф. 91 Радзимінських, спр. 181/VI-4, ч. 3, арк. 97 зв.. Наприклад, 29 грудня 1592 р. князь записав Гаврилові маєтки Жаврів і Глубочек в Луцькому повіті за його «статечні і добрі послуги» з молодих років, коли він, «не шкодуючи не лише праці і маєтностей, але також крові і здоров'я свого» у битвах «проти неприятеля Христа святого», виявляв вірність своєму пану, а також задля стимулювання його до подальшої служби собі й потомству. Князь забороняв вступатися в ці володіння будь-кому, включно зі своїми спадкоємцями, під зарукою в 1000 кіп ЛНБ ВР. Ф. Радзимінські. 181/VI-4, ч. 4, арк. 35-35 зв.. Листом від 17 липня 1600 р. князь наказував острозьким міщанам та іншим підданим не вступатися у володіння Гойського та ніякої шкоди йому, його маєткам і підданим не чинити ЛНБ ВР. Люба-Радзиміньські, № 181, сигн. VI.4, ч. 1, арк. 99.. У 1605 р. за протекцією патрона Гаврило Гойський отримав уряд київського хорунжого. С. Кардашевич (услід за К. Несецьким) передає легендарну інформацію, що маршалком Острозького був жорнівський каштелян Стадниць- кий, який всього кілька разів на рік служив «при столі» князя й отримував за це 72 тис. золотих.