Динаміка соціальної поведінки у радянському украінському суспільстві

Заступник завадміністративним відділом ЦК КП(б)У Голинний та інструктор адмінвідділу ЦК КП(б)У Кузьменко відмічали у звіті секретарю ЦК КП(б)У Мельникову, що незадовільна робота з вивчення справ і політичних якостей співробітників міліції, слабке налагодження політико-виховної роботи та відсутність належної кадрової роботи вплинули на значну зміну кадрів. Так, у 1951 р. в органи міліції було прийнято 10 157 осіб, а звільнено - 7 279. Міністерство держбезпеки УРСР було змушене вжити заходів з поповнення органів міліції кадрами керівного складу, в результаті чого на роботу в органи міліції було направлено 642 працівника органів МДБ. Також керівними кадрами було поповнено республіканське управління міліції, управління міліції Ізмаїльської, Станіславської, Сталінської областей і Львова. Крім того у відповідності з постановою ЦК КП(б)У від 14 грудня 1951 р. було направлено на керівну роботу в органи міліції 40 осіб з числа партійно- радянських працівників145.

Однак проблема добору кадрів і поведінки особового складу органів міліції залишалася актуальною й надалі. Для прикладу можна навести ситуацію, яка склалася у Вінницькій області, де рівень боротьби зі злочинністю на початку 1950-х рр. був одним з найнижчих у республіці, що не в останню чергу було спричинено «кадровим питанням».

2 липня 1952 р. начальник управління міліції УМДБ у Вінницькій області полковник Калесников надіслав заступнику адмінвідділом Голинному відповідь з питання аморальних проявів, які мали місце серед особового складу органів міліції Вінницької області. Зазначалося, що за штатом в області мало бути 1505 працівників міліції, однак на липень 1952 р. їх було 1 417 (у тому числі керівного складу - 115 осіб). З 1 січня 1951 р. до 1 липня 1952 р. серед особового складу органів міліції сталося 148 випадків аморальних проявів і порушень дисципліни (у 1951 р. було 94 випадки, у 1952 р. - 54). З них у 1951 р. було 12 випадків порушення законодавства, 41 - пияцтва, 15 - халатності. Порушення скоїли 53 особи комуністи, 18 - комсомольців, 23 - безпартійних, 52 особи належали до керівного складу органів міліції. З 54 випадків аморальних проявів за 1952 р. до керівного складу належало 35 осіб порушників. За вчинені правопорушення 16 осіб звільнили з органів міліції, 4 - понизили на посадах, 24 - арештували у дисциплінарному порядку, 5 - оголосили догани.

Указувалося, що за перше півріччя сталися дуже серйозні випадки порушення дисципліни та аморальних проявів. Головною причиною, яка призводила до цього, називався низький політичний і загальноосвітній рівень багатьох начальників органів міліції. З усіх 48 начальників райвідділів міліції лише 8 осіб мали середню освіту. Як зазначав Калесников, вони не брали участі у партійно-політичному житті колективів, тому не могли «правильно виховувати» та керувати особовим складом і бути прикладом у службовій діяльності, побуті та дисципліні. Ці начальники «бездушно і неуважно ставилися до потреб і запитів підлеглих». До числа таких начальників належали Потапов - Самгородокське районне відділення міліції (РВМ), Терешко - Плисківське РВМ, Мекушко - Ситківецьке РВМ, Костенюк - Шпиківське РВМ, Севостьянов - Погребищенське РВМ, Вознюк - Вінницьке РВМ та інші146.

Низький рівень розвитку, повна бездіяльність керівної ланки місцевих органів міліції призводили до розвалу агентурно-оперативної роботи і зводили нанівець роботу з налагодження громадського порядку, організацію боротьби з кримінально-злочинними елементами і розкрадачами державної й особистої власності. Такі начальники ставали на шлях «пиятик і розкладання»: Чечельницьке районне відділення міліції Ярошенко, Турбівське - Лещенко, Бершадське - Вихованець, Літинське Касьянов, Чернівецьке - Андріященко та інші. Деякі начальники міських райорганів МДБ не контролювали роботу органів міліції, у результаті чого у деяких з них процвітало пияцтво, бездіяльність, порушувалася дисципліна серед особового складу міліції і не велася боротьба із злочинцями. До таких райвідділів належали Хмельницьке - начальник Носенко, Вінницьке - Вокалюк, Шпиківське - Рог, Іллінецьке - Романов, Жмеринське - Александров.

Керівництво Управління міліції області не завжди своєчасно приймало рішення і застосовувало заходи щодо п'яниць і нероб, сподіваючись, що вони самі виправляться і будуть «чесно працювати». Звільнити з органів міліції цю категорію осіб було важко, оскільки відділ кадрів Управління міліції не мав належного резерву для їх заміни, що гальмувало дії з очищення органів міліції від п'яниць та інших «шкідливих людей» (Маликов - Хмельницький районний відділ міліції, Андріященко - Чернівецький, Вихованець - Бершадський, Потапов - Самгородокський). Окрім того працівники Особливої інспекції неглибоко, поверхово проводили розслідування справ, заведених на співробітників міліції, що у свою чергу не дозволяло до кінця вивчити причини аморальних проявів. Працівники політчастини погано знали дійсний стан справ у райвідділах. Не протидіяли аморальним проявам і партійні організації. У деяких з них не регулярно проводилися засідання бюро, рідко скликалися партзбори, до того ж на них майже не піднімалися питання дисципліни і службові питання, партійні доручення не виконувалися, або члени партії їх взагалі не мали .

Відповідно до довідки заступника начальника відділу кадрів МДБ УРСР підполковника Сінцова можна простежити динаміку кількості працівників, звільнених і виключених із списків особового складу органів МДБ УРСР з 1 січня 1949 р. до 1 березня 1952 р. Зокрема, у зв'язку з переходом на іншу роботу було звільнено всього 117 осіб (у 1949 р. - 22 особи, 1950 р. - 50, 1951 р. - 44, за два місяці 1952 р. - 1); як таких, що не впоралися з роботою, звільнили 637 осіб (у 1949 р. - 221 особу, 1950 р. - 207, 1951 р. - 169, за два місяці 1952 р. - 40 осіб); за матеріалами спеціальної перевірки звільнили 953 особи (у 1949 р. - 272 особи, 1950 р. - 403, 1951 р. - 253, за два місяці 1951 р. - 25); за морально-побутове розкладання - 216 осіб (у 1949 р. - 97 осіб, 1950 р. - 62, 1951 р. - 54, за два місяці 1952 р. - 3); за службові злочини - 444 особи (у 1949 р. - 86 осіб, 1950 р. - 160, 1951 р. - 171, за два місяці 1952 р. - 27); за кримінальні злочини - 282 особи (у 1949 р. - 47 осіб, 1950 р. - 79, 1951 р. - 126, за два місяці 1952 р. - 30). Всього за вказаний період було звільнено 5403 особи (у 1949 р. - 1442 особи, 1950 р. - 1853 р. - 1899, за два місяці 1952 р. - 209)148.

Згаданий вище Голинний, вже як завідувач адміністративного відділу ЦК КПУ, 27 березня 1953 р. доповідав секретарю ЦК КП УРСР Л.Мельникову про хід виконання постанови ЦК КПУ від 19 червня 1950 р. «Про роботу політвідділу Головного Управління міліції МДБ СРСР». Зазначалося, що коли у другому кварталі 1952 р. по лінії ВБРСВ («ОБХСС») було відкрито 6761 кримінальну справу і за ними було притягнуто до кримінальної відповідальності у республіці 8493 особи, то в третьому кварталі відкрито 9025 кримінальних справ, за якими було притягнуто 12064 особи, а у четвертому кварталі відкрито 7993 справи і притягнуто 10540 осіб. Розкриття кримінальних проявів у другому кварталі склало 77,4%, третьому - 81,3%, четвертому - 90,6%.

Була проведена значна робота зі звільнення з органів міліції осіб, які «морально розклалися» і «не викликали політичної довіри». Зокрема, за третій і четвертий квартали 1952 р. звільнили 4227 осіб, за той же час було направлено на службу в органи міліції 965 працівників органів МДБ і 75 осіб з числа партійно-радянських працівників.

Однак діяльність, що проводилася, на результати службово- оперативної роботи органів міліції відчутно не впливала, оскільки у третьому і четвертому кварталах кримінальна злочинність у республіці продовжувала зростати. Якщо у другому кварталі було зареєстровано 4432 кримінальних прояви, то у третьому їх стало 5060, а у четвертому - 5342. Відмічалося збільшення таких особливо небезпечних кримінальних злочинів, як розбої, зґвалтування, крадіжки державного і особистого майна громадян. Особливо погано боротьба із злочинністю велася у Вінницькій, Дніпропетровській, Кіровоградській, Сумській, Харківській і Чернігівській областях149.

Причиною серйозних недоліків в оперативно-службовій роботі органів міліції республіки був, як вважали Г олинний та інструктор адміністративного відділу ЦК КП(б)У Кузьменко, поганий підбір і виховання у радянському дусі кадрів оперативних працівників. Відділи кадрів республіканського та багатьох обласних управлінь міліції цією роботою не займалися, обмежуючись лише виконанням технічних функцій, а відділ кадрів МДБ УРСР належним чином не контролював їх роботу. Залишалася високою і неукомплектованість кадрами органів міліції, становлячи 2813 осіб, або 5,7% від штатного розпису.

Політчастини і партійні організації погано контролювали поведінку і спосіб повсякденного життя особового складу, тож у третьому і четвертому кварталах 1952 р. збільшилася кількість зафіксованих порушень дисципліни й аморальних проявів. Якщо у другому кварталі порушення дисципліни допустили 1499 працівників міліції, то у третьому - 1874 і у четвертому - 1774. Комуністи і комсомольці складали серед них 2281 особу. Не зменшувалися, а в окремих випадках збільшувалися прояви пияцтва, хабарництва, порушення законодавства і зловживання службовим становищем. 2218 порушень було здійснено офіцерським складом, або 60,8% від їх загальної кількості.

Не викорінювалися факти бюрократизму, тяганини і безвідповідального ставлення деяких працівників міліції до виконання їхніх службових обов'язків. Не припинялися серйозні недоліки у роботі з прийому відвідувачів і розгляду заяв та скарг громадян. Багато начальників обласних, міських і районних органів МДБ продовжували поверхово керувати роботою органів міліції і не вчиняли необхідних заходів щодо наведення необхідного порядку в системі правоохоронних органів150.

Такий стан речей призводив зрештою до серйозних зловживань навіть з боку високопоставлених співробітників міліції, зокрема, у столиці республіки. Так, 16 лютого 1953 р. секретар Київського обкому КПУ Г.Гришко доповідав адміністративному відділу ЦК КПУ щодо викриття нестач у великих розмірах і зловживань у роботі відділу боротьби з розкраданням державної власності Управління міліції Києва. Відмічалося, що у 1952 р. у місті були виявлені великі групові крадіжки, факти хабарництва, зловживання на обласній текстильній базі Головлегзбуту, в Управлінні місцевими торгами, Укркурортторзі та інших кооперативних організаціях. Деякі працівники організацій торгівельного збуту промислових підприємств Києва впродовж низки років займалися розкраданням державного і кооперативного майна, чим завдали величезних збитків державі. Це було наслідком не в останню чергу того, що Управління міліції Києва і особливо його відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності не розгорнули наполегливої оперативної роботи на великих базах гуртового збуту, які, як виявилося, були головними вогнищами розкрадання і організації спекулятивних операцій. Деякі керівні працівники міліції злочинно ставилися до виконання своїх службових обов'язків, не проявляли принциповості у своїй практичній роботі, не реагували на сигнали громадян щодо фактів розкрадання державної власності, приховували серйозні оперативні слідчі справи, неправильно інформували партійні органи, а в окремих випадках допускали прямий обман партійних і державних органів.

Про зловживання і хабарництво в Управлінні місцевих торгів відділ «ОБХСС» мав відомості ще у 1948 р. Про це надходили повідомлення громадян, анонімні листи та інші серйозні сигнали і в наступні роки. Однак керівництво Управління міліції і «ОБХСС» такі матеріали не узагальнювали, не аналізували, необхідних заходів з розкриття і припинення злочинної діяльності груп не вчиняли. У 1948-1949 рр. в «ОБХСС» неодноразово надходили відомості про те, що група працівників місцевих торгів Гінсбург, Брехман, Решетніков та інші, підтримані начальником Управління Чуєнком і його заступником Орлом, систематично займалися розкраданням. Офіційна перевірка, проведена працівниками «ОБХСС», цю інформацію підтвердила, але злочинці до відповідальності притягнуті не були, а в партійні та інші органи було надано неправдиву інформацію, що «факти у процесі розслідування не підтвердилися».

Працівники «ОБХСС» замість організації оперативної перевірки фактів злочинної діяльності направляли деякі листи громадян «для перевірки» самим злочинцям. Оперативна робота підмінялася заходами попереднього затримання, проведенням обшуків, бухгалтерських ревізій, що не давало необхідного ефекту. Робота з оперативним апаратом «ОБХСС» була занедбана, деякі його працівники безконтрольно витрачали кошти, які виділялися на оперативну роботу та допускали зловживання. Внаслідок цього переважна більшість слідчих справ виникала не за результатом оперативної роботи, а за офіційними матеріалами. Половина слідчих справ ініціювалася міськими відділами міліції і, головним чином, на окремих громадян, які вчинили незначні злочини151.

Колишній начальник Управління міліції Києва В.Комаров, який займав цю посаду з 1943 до 1952 рр., по-панському, зневажливо ставився до керівництва відділом «ОБХСС», не заглиблювався у роботу оперативного і допоміжного апарату відділу, не контролював хід оперативних розслідувань щодо осіб, які підривали економіку держави. Він не виконав прямої вказівки бувшого начальника Управління міліції МДБ М. Бондаренка від 20 лютого 1951 р. про форсування оперативного розслідування щодо групи злочинців, яка діяла у системі місцевих торгів і за наявності достатніх підстав не давав санкції на арешт її керівників.

Член КПРС М. Мацейко, який очолював «ОБХСС» з 1943 до жовтня 1951 рр. ігнорував багаточисленні матеріали, що надходили у відділ і сигналізували про зловживання, розкрадання у великих розмірах, хабарництво у кооперативних і торгівельних організаціях, обманював партійні і державні органи, неправдиво повідомляв, що відомості про злочини Чуєнка, Перса, Орла, Брехмана та інших, яких пізніше викрили, при розслідуванні не підтвердилися. У 1949 р. він ніби через відсутність будь-якої судової перспективи припинив викриття керівника групи, що діяла в Подільському райхарчторзі, - Рабіновича. 10 квітня 1950 р. він направив Чуєнку для перевірки анонімний лист, у якому йшлося про значні зловживання колишніх працівників Подільського райхарчторгу Нахшина, Квята та інших, щодо яких були відомості, що вони давали великі хабарі тому ж Чуєнку. Зловживаючи службовим становищем, Мацейко особисто допускав порушення правил торгівлі, незаконно брав на базі в магазині Головлегзбуту товари, користувався грішми, які були вилучені у заарештованих, допускав незаконне використання коштів, відведених на оперативні потреби.

Заступником начальника «ОБХСС» з 1943 до червня 1951 рр. працював П. Авраменко, який не лише не керував оперативним складом, який займався об'єктами, де тривалий час діяли групи розкрадачів, а й навіть за особисто прийнятими заявами не вчиняв конкретних заходів щодо викриття злочинців. Не дивлячись на те, що в «ОБХСС» було достатньо матеріалів стосовно злочинної діяльності Чуєнка, Орла та інших, Авраменко хибно повідомляв у міський комітет партії, що при перевірці факти зловживань цих осіб не підтвердилися.

Не приділяли належної уваги боротьбі із розкрадачами державної власності і спекулянтами К. Мазніченко, А. Лобаєв, Л. Миргородський та інші працівники Управління міліції і прокуратури Києва. Київський міськком партії та адмінвідділ обкому партії належним чином не цікавилися змістом роботи органів міліції і не здійснювали необхідного контролю. Лише після прямої вказівки ЦК КПУ органи Управління міліції МДБ в Київській області у 1952 р. реалізували матеріали стосовно великих розкрадань, які тривалий час лежали без розгляду, чим завдали першого відчутного удару групам розкрадачів державного майна. Бюро обкому КПУ вважало, що, незважаючи на деяке посилення роботи «ОБХСС», Управління міліції Києва повільно перебудовувало свою роботу і слабко вело боротьбу з розкрадачами державної власності. Бюро обкому КПУ постановило В. Комарову, члену партії з 1930 р., колишньому начальнику Управління міліції Києва, оголосити сувору догану; М. Мацейка, члена партії з 1940 р., колишнього начальника Управління міліції Києва, виключити з партії за зловживання службовим становищем, потурання розкрадачам державної власності та обман партії і державних органів152.

У грудні 1952 р. відбувся пленум ЦК КП(б)У, де піднімалося питання стосовно кадрів оперативних відділів органів міліції МВС УРСР. Керівництво Управління міліції МВС УРСР, виконуючи рішення пленуму щодо «зміцнення» кадрів відділів боротьби з розкраданням державної власності і спекуляцією, слідчих відділів Управління міліції УРСР і периферійних органів міліції за період з січня до травня 1953 р. здійснило низку практичних заходів. Усім обласним і міськуправлінням міліції були дані указівки про повне укомплектування штатів відділів «ОБХСС» і слідчих органів, а також заміну «неякісних» працівників.

Для надання допомоги у проведенні даної роботи у регіони було відряджено оперативний склад відділу кадрів Управління МВС УРСР у 14 управлінь міліції областей: Київської, Одеської, Чернігівської,

Миколаївської, Ізмаїльської, Вінницької, Дніпропетровської, Львівської і міських управлінь міст Львова й Одеси. За період з січня до червня 1953 р. в органах міліції республіки було укомплектовано по лінії «ОБХСС» і слідчих органів 168 посад і замінено 220 працівників, з них у відділах «ОБХСС» - 166 працівників, у слідчих відділах - 54. Всього на 1 червня 1953 р. у відділах «ОБХСС» за списком нараховувалося 2097 працівників, з яких неповну середню освіту мало 1413 осіб, середню - 375, вищу і незакінчену вищу - 31; за партійною приналежністю членів і кандидатів у члени ВКП(б) було 1635 осіб, комсомольців - 282, безпартійних - 180. У слідчих відділах за списком нараховувалося 1001 працівників, з яких членами і кандидатами у члени ВКП(б) були 743 особи, комсомольцями - 135, безпартійними - 123; з вищою освітою була 31 особа, незакінченою вищою - 16, середньою - 244, неповною середньою - 595, нижчою - 115 осіб153.

Начальник політвідділу Управління міліції МВС УРСР М. Скирда 23 листопада 1953 р. звернувся з листом до секретаря ЦК КПУ М. Підгорного з проханням скликання у грудні 1953 р. наради секретарів первинних партійних організацій областей і міських управлінь міліції у кількості 31 голови з порядком денним: «Про роботу партійних організацій Управлінь міліції з укріплення політико-морального стану і покращення службово-оперативної роботи особового складу».

Необхідність такої наради викликалася тим, що внаслідок проведеної політвідділом Управління міліції МДБ УРСР перевірки діяльності партійних організацій управлінь міліції Тернопільської, Ворошиловградської, Запорізької, Кам'янець-Подільської областей були виявлені серйозні недоліки у роботі цих парторганізацій щодо забезпечення службово-оперативної діяльності особового складу та виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 27 серпня 1953 р. «Про заходи щодо посилення боротьби з кримінальною злочинністю і порушенням громадського порядку». Було встановлено, що партійні організації рідко обговорювали питання службової роботи, слабко розумілися в роботі комуністів на керівних посадах, недостатньо впливали на підвищення відповідальності комуністів за доручені ділянки роботи. Тому відділ адміністративних і фінансових органів ЦК КПУ пропозицію М. Скирди розглянув та підтримав, і нарада була проведена154.

Таким чином для українського суспільства післявоєнного періоду була характерна значна кількість порушень законодавства. Велика їх кількість кваліфікувалась владою «соціально-небезпечними». Суттєво вплинув на криміногенну ситуацію в Україні голод 1946-1947 рр., через який особливо збільшилась кількість грабунків особистого майна громадян і запасів продовольства. Під час голоду кримінальні злочини такого характеру в країні становили переважну більшість. Йшли грабувати, часто із зброєю в руках, організовуючись у групи, громадяни всіх соціальних прошарків, як партійні, так і безпартійні, які до того не вчиняли навіть дрібних крадіжок. Щоб прохарчуватися, були змушені вдаватися до них як мешканці села, так і голодні жителі міст.

Досить серйозно у повоєнний час перед владою постала також проблема збереження державної власності. Розтрати, крадіжки та нестачі майна державних і громадських підприємств й організацій набули масового характеру і досягли величезних розмірів, що вкрай негативно відбивалося на фінансовому становищі підприємств, особливо у системі споживчої кооперації, де крадіжки і нестачі були ніби обов'язковим супутником господарської діяльності. Великі розтрати і крадіжки вчиняли переважно особи, які належали до керівного апарату відомств та підприємств і вступали між собою у зговір. Але, не дивлячись на значні розміри розтрат і крадіжок, часто траплялося, що органи слідства гальмували розслідування подібних злочинів і не намагалися повністю відшкодувати нанесені державі збитки.

Особливістю поведінки населення в умовах відновлення командно- адміністративної системи управління у країні була велика кількість фактів самовільного залишення роботи та прогулів. Відсоток громадян, які несли за це кримінальну відповідальність був досить значним у порівнянні із загальною кількістю засуджених у післявоєнні роки, до того ж, він невпинно зростав. Ще однією характерною ознакою повсякденного життя у післявоєнній період був такий соціально-негативний прояв поведінки населення як хуліганство.

Не належним чином була організована у республіці справа розшуку порушників правопорядку, в основному через відсутність оперативності розшуку та несвоєчасне реагування на злочинні прояви. Допускалася тяганина при наданні згоди на арешт комуністів, які вчиняли кримінальні злочини. Поряд із цим була поширеною практика безпідставного або недостатньо обґрунтованого притягування простих громадян прокурорсько-слідчими органами до кримінальної відповідальності. Число затриманих осіб набрало у республіці грандіозних розмірів. Лише судові органи припинили слідчі справи і виправдали у судовому порядку кілька сотень тисяч громадян, що становило майже третину від загальної кількості осіб, які були притягнуті до судової відповідальності.

Існувала й інша крайність, коли суди виносили неправильні виправдальні вироки. Часто органи суду формально застосовували до засуджених засоби покарання, які не відповідали вчиненому правопорушенню, а інколи взагалі безпідставно присуджували

громадянам суворі вироки. Багато громадян потерпало від свавілля та утисків посадових осіб, зокрема, у колгоспах, однак у багатьох випадках прокуратура на це своєчасно не реагувала або взагалі ігнорувала скарги громадян стосовно фактів перевищення влади і нерідко відмовлялась застосовувати карні дії щодо винних осіб.

Працівники органів прокуратури та суду погано здійснювали нагляд за роботою органів міліції, МВС УРСР і проявляли лібералізм щодо працівників міліції, які порушували закони. На роботу в органи суду і прокуратури зараховували осіб із судимістю, хабарників і раніше відрахованих з цих органів за компрометуючими матеріалами. Серед судово-прокурорських органів УРСР усе поширенішим ставало хабарництво, однак центральні органи цих відомств йому не надавали необхідної уваги, оскільки хабарництво не розглядалося ними як надзвичайно негативне явище.

Багато тисяч засуджених було звільнено після 27 березня 1953 р., коли вийшла постанова президії Верховної Ради СРСР про амністію. Окрім звільнених з місць позбавлення волі в Україні, у республіку прибувало багато амністованих з інших регіонів СРСР. Більшість з них осіла у областях, де у повоєнний період спостерігався високий рівень злочинності, тобто у Сталінській, Ворошиловградській, Харківській, Дніпропетровській, Київській, Запорізькій. Серед них було найбільше громадян, які відбували покарання за розкрадання державної власності, хуліганські прояви, крадіжки, спекуляцію, розбійні напади, зґвалтування. Постійне занепокоєння у влади викликало те, що не всі амністовані влаштовувалися на роботу, тобто не ставали на шлях «виправлення».

На заході республіки у післявоєнний період йшла боротьба радянської влади із рухом опору військ УПА. У ході знищення формувань повстанців місцеве населення зіштовхнулося із сваволею та беззаконням внутрішніх військ. Часто, прикриваючись боротьбою з «бандформуваннями», особовий склад МВС та МДБ УРСР принижував, грабував та убивав безвинних громадян. Влада певним чином боролася з такими проявами поведінки особового складу силових структур, але часто порушники залишалися безкарними, або несли за свої злочинні дії надто слабке покарання, що не відповідало особливій жорстокості здійснених правопорушень і не спонукало потенційних порушників закону відмовлятися від своїх протиправних дій. Утверджувало порушників у думці, що представники влади на місцях закриють очі на їхні злочинні дії, те, що терміни розгляду подібних справ були досить повільними.

Всього ж серед злочинних проявів у середовищі особового складу військ МВС і МДБ найбільше було крадіжок державного майна і особистої власності громадян, службових зловживань, самовільних відлучень, дезертирства, убивств і поранень, бандитизму, грабежів. Основними причинами такої ситуації у військах МВС і МДБ була відсутність належного військового порядку. Догани, які оголошувалися особовому складу, серйозно ним не сприймалися, була поширена практика попускання, а інколи й прямого заохочення до злочинних проявів з боку офіцерського складу і начальників гарнізонів.

Досить проблематичною у перші повоєнні роки була ситуація і у середовищі працівників органів міліції. Серед них спостерігалася велика кількість дисциплінарних та правопорушень. Найбільш поширеними злочинами були порушення законодавства, дезертирство, хабарництво, убивство. Серед дисциплінарних проступків найчастіше траплялися випадки пияцтва, зловживань службовим становищем, невиконань наказів, морально-побутового розкладання. Основна маса засуджених припадала на міліціонерів з досвідом служби у кілька років. Низька вимогливість керівного складу, відсутність контролю роботи і поведінки підлеглих, ліберальне ставлення деяких керівників облуправлінь МДБ до порушників службової дисципліни, незадовільна партійно-політична і виховна робота - такі фактори керівництво відомства вважало причиною великої кількості порушень серед особового складу органів МДБ і міліції УРСР.

Значна кількість порушень законодавства та дисципліни співробітниками органів міліції змушувала громадян хоч якось реагувати на подібні факти, що вилилося у тисячі скарг, заяв і сигналів. Головним чином населення висловлювало своє невдоволення неналежною поведінкою працівників міліції, зловживанням ними службовим становищем, грубим ставленням до скаржників, порушенням законодавства, їхніми зв'язками із злочинцями тощо. Перевірка скарг показувала, що окремі керівники органів міліції незадовільно контролювали роботу підлеглих, не аналізували негативні факти, а стосовно винних не застосовували суворі заходи покарання. Причиною недоліків в оперативно-службовій роботі органів міліції республіки вважався поганий підбір і виховання у радянському дусі кадрів оперативних працівників, крім того негативно впливав на роботу органів міліції високий рівень неукомплектованості їх кадрами. Однак часто до розгляду скарг і заяв на працівників міліції ставлення було формально-бюрократичним, у результаті чого багато заяв громадян залишалися без розгляду, заявників не повідомляли про прийняті заходи за їхніми скаргами тощо.

Політчастини і партійні організації недостатньо впливали на поведінку і спосіб повсякденного життя особового складу правоохоронних органів і на початку 1950-х рр., тож кількість порушень дисципліни й аморальних проявів продовжувала зростати. Не викорінювалися факти тяганини і безвідповідального ставлення працівників міліції до виконання їхніх службових обов'язків, не ліквідовувалися серйозні недоліки у роботі з прийому відвідувачів і розгляду заяв та скарг громадян, поверхово проходило керівництво роботою органів міліції і не наводився необхідний порядок у системі правоохоронних органів. Такий стан речей призводив зрештою до серйозних зловживань навіть з боку високопоставлених співробітників міліції, зокрема, у столиці республіки.

Размещено на Allbest.ru