Відбудовний та виробничий процеси у сільськогосподарській галузі в 1943-1945 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відбудовний та виробничий процеси у сільськогосподарській галузі в 1943-1945 рр.

У ході зимової наступальної кампанії 1942-1943 рр. радянські війська звільнили від окупантів частину Східної України, а до кінця вересня 1943 р. майже все Лівобережжя та Донбас. У результаті успішного форсування Дніпра від вересня до кінця 1943 р. на Правобережжі було створено величезний плацдарм протяжністю близько 400 км по фронту й до 100 км -- у глибину. У визволених районах відразу ж приступали до відбудови зруйнованого під час війни господарства.

Відновлення аграрного потенціалу українського села мало величезне господарське та військове значення. Від цього значною мірою залежали темпи відродження промисловості та налагодження життя населення в містах України, забезпечення продовольством промислових центрів СРСР, а головне -- хліб та інше продовольство потрібні були діючій армії. Із переміщенням лінії фронту на захід республіка ставала найближчим тиловим районом, що міг оперативно задовольняти потреби фронту у продуктах харчування.

На селі, як і в місті, відбудовний процес мав два аспекти -- політичний та економічний. Ліквідація політичних наслідків нацистської окупації відбувалася порівняно швидко. На визволеній території відновлювалася радянська влада, формувалися партійно-радянський та господарський апарати, головним чином із кадрів, які брали участь у радянському підпільному та партизанському русі, направлених з армії в порядку демобілізації, а також реевакуйованих із тилових районів. Із часом зміцнілі партійний і радянський апарати все більше відновлювали свої позиції.

У звільнених регіонах України переважна більшість селян радісно зустріла Червону армію як рятівницю від нацистської тиранії. Однак мали місце й інші факти. Частина сільського населення окремих східних районів, яке під час окупації проживало у зоні військової адміністрації й через менший податковий та заготівельний визиск та дещо більшу оплату праці почувалося краще, ніж за радянської влади, не дуже-то й вітала її повернення. У спецповідомленні на ім'я М. Хрущова заступник наркома внутрішніх справ УРСР С. Савченко 20 січня 1943 р. (відразу після повернення радянських військ в Україну) повідомляв, що «через таку політику окупантів частина сільського населення лояльно ставилася до них і в окремих випадках недоброзичливо зустріла прихід Червоної армії»²⁰⁷. Відверто неприязно, а подекуди й вороже сприйняла повернення радянської влади значна частина західноукраїнських селян, зокрема тих, які постраждали від насильницької радянізації в передвоєнні роки. На всій території України неприхильно зустріла прихід Червоної армії й та частина сільського соціуму, яка під час окупації повернула у свою власність втрачене в період колективізації майно або набула його, свідомо співпрацюючи з ворогом. До антирадянськи налаштованих селян у визволених районах влада застосовувала методи виховного, упереджувального та примусового характеру. У багатьох випадках такі аграрії ставали об'єктом уваги правоохоронних та каральних органів.

На тривалий термін розтягнулася найважливіша складова частина процесу післяокупаційного відродження села -- відбудова його господарства. Вона була пов'язана з надзвичайними труднощами, зумовленими, перш за все, великими масштабами руйнувань, матеріальними та людськими втратами. Господарство колгоспів, радгоспів і МТС було вщент зруйноване й пограбоване. У переважній більшості сільських населених пунктів у результаті грабіжницької аграрної політики окупантів було спустошено особисті господарства селян. Ситуація ускладнювалась тим, що у селах нараховувалося менше половини довоєнного працездатного населення.

Базовим у відбудові села став сталінський варіант системи колективного господарювання. Тож зусилля партійно-радянського керівництва центральних, республіканських та місцевих органів влади у відбудовному процесі на селі в першу чергу зосереджувалися на відновленні колгоспів, радгоспів і МТС та організації їх господарської діяльності. Повсюди воно розпочиналося відразу ж після зайняття Червоною армією населеного пункту, а у значній частині районів здійснювалося фактично у прифронтових умовах. Практично заново доводилося створювати матеріальну базу, налагоджувати організацію виробництва, відроджувати цілі галузі, запроваджувати нормування та облік.

Упродовж 1943-1945 рр. ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР, ЦК КП(б)У і Раднарком УРСР ухвалили десятки обов'язкових для виконання всіма владними та господарськими органами в республіці постанов і розпоряджень, котрі стосувалися різних напрямів відбудовного й виробничого процесів на селі. Зазначені питання були предметом розгляду на засіданнях політбюро та секретаріату ЦК КП(б)У, Раднаркому УРСР, сесіях Верховної Ради УРСР та місцевих рад, засіданнях обласних і районних комітетів партії та обласних і районних виконавчих комітетів рад, обговорювалися на республіканських, обласних та районних нарадах з працівниками сільського господарства. Безперервно здійснювався жорсткий контроль партійно-державних органів за виконанням директивних розпоряджень і вказівок центру.

В умовах війни, що поглинала переважну частину бюджету, держава не могла відразу асигнувати на відбудову сільського господарства необхідні кошти. У 1943 р. на відновлення виробничих об'єктів, придбання господарського реманенту та інші потреби колгоспів уряд СРСР виділив лише 15 млн крб, на відбудову МТС, МТМ і ремонтних заводів -- 34 млн крб²⁰⁸, радгоспів -- 12,73 млн крб²⁰⁹. У наступні роки бюджетні кошти на проведення відбудовних робіт на селі збільшувалися. У 1944 р. постановою сесії Верховної Ради УРСР на розвиток аграрного сектора республіки було витрачено 314 млн крб²¹⁰. Із них 26,65 млн крб становили капітальні вкладення в МТС, у тому числі понад 10,5 млн крб -- на ремонт та будівництво виробничих будівель і споруд й понад 16,14 млн крб -- на придбання техніки, устаткування та інвентарю²¹¹. У бюджеті УРСР на 1945 р. видатки на сільське господарство збільшилися на 429 млн крб А всього з республіканського бюджету на відбудову галузі було витрачено понад 1 млрд крб. Крім того, для МТС, МТМ і ремзаводів України виділялися великі суми з союзного бюджету. На виконання першочергових робіт із відбудови МТС республіки і на відновлення їх діяльності в 1943-1945 рр. було витрачено 1586 млн крб²¹².

Для відбудови і будівництва приміщень, придбання худоби й інших потреб держава надавала колгоспам і колгоспникам кредити. Так, у 1944 р. загальна сума відпущеного кредиту становила 388,9 млн крб²¹³, що дозволило, у поєднанні з коштами, виділеними державою, здійснити капітальні вкладення в колгоспах республіки на загальну суму 558,17 млн крб, у тому числі на придбання машин та обладнання -- 40,924 млн крб і на закупівлю худоби -- 386,11 млн крб Порівняно з 1940 р. загальна сума капіталовкладень у колгоспах була меншою на 49,7%²¹⁴. Того ж року для потреб колгоспного й індивідуального будівництва на селі було виділено 2700,0 тис. м³ лісосічного фонду, у тому числі 2350,0 тис. м³ безкоштовно. Для колгоспів, що найбільш постраждали від нацистської окупації, відпущено понад 2 млн пудів насіннєвої й фуражної позики²¹⁵ та надано значні пільги стосовно оподаткування і поставок сільськогосподарської продукції, котрі поширювалися й на широкі верстви сільського населення.

Однак державних коштів та матеріальних ресурсів усе одно не вистачало. Виділені в 1943-1945 рр. державою кошти на відбудову сільського господарства республіки становили незначну частку від загальних потреб. Тому основним джерелом відродження колгоспів, радгоспів та МТС було трудове подвижництво самих селян. Великого поширення набула безкоштовна, по суті ненормована, праця на полях і фермах, на відбудові та спорудженні господарських приміщень, ремонті техніки, інвентарю та ін. Упродовж 1944-1945 рр. методом народної будови було відремонтовано й заново споруджено близько 45% усіх виробничих приміщень колгоспів, радгоспів і МТС²¹⁶.

Абсолютна більшість селян визволених областей політику держави, спрямовану на відновлення колгоспно-радянської системи, сприйняла покірно. Причинами цього були, перш за все, гіркий досвід взаємовідносин сталінського режиму з ними у довоєнний період та фактично їх безправне становище у суспільстві, яке ще більше погіршилося в умовах війни. Далеко не останню роль відігравало й те, що селяни перебували у стані тривожного очікування (і небезпідставно) оцінки факту проживання та вимушеної «співпраці» із загарбниками з боку відновленої радянської влади та її каральних органів. Ще однією важливою причиною позитивного сприйняття селянами заходів із відродження колгоспно-радгоспної системи господарювання було те, що саме з цим вони пов'язували надії на подолання жахливих наслідків окупації та відбудову села.

Під час проведення організованих органами влади, а нерідко скликаних і за власною ініціативою загальних зборів селяни ухвалювали рішення про відновлення чи створення сільгоспартілей, обирали правління, голів колгоспів, затверджували бригади й бригадирів. До новоутворених господарств вони звозили прихований від окупантів реманент, приводили коней та іншу худобу, здавали посівний матеріал. У багатьох випадках ці заходи проводилися в обстановці емоційного та патріотичного піднесення населення, викликаного звільненням того чи іншого сільського населеного пункту, переважно на добровільній основі. Але непоодинокими були випадки, коли колгоспне майно поверталося примусово, навіть за допомогою правоохоронних органів.

Процес відновлення колгоспів у всіх визволених областях, окрім західних, здійснювався швидкими темпами. До кінця 1943 р. у лівобережних областях УРСР налічувалося 10 145 колгоспів²¹⁷, а на 1 лютого 1944 р. їх кількість становила вже 15 945²¹⁸. Аналогічна картина мала місце й в областях, звільнених у 1944 р. На початок 1945 р. на території України діяло 26 487 колгоспів, а також 705 радгоспів²¹⁹. Багато з них спочатку були надзвичайно слабкими в організаційному та господарському плані, не мали належної матеріальної бази, насіннєвого фонду, тяглової сили, підготовлених кадрів, достатньої кількості робочих рук.

Щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів важливими були заходи, пов'язані з відновленням бригадно- ланкової структури (до війни в колгоспах УРСР, за винятком західних областей, було 69 828 рослинницьких, 21 374 городніх, садово-городніх і виноградарських та 39 225 тваринницьких бригад)²²⁰, повернення бригадам ролі повноцінної виробничо-господарської одиниці сільськогосподарської артілі та підвищення ролі бригадира як відповідальної особи за виробничу діяльність свого підрозділу. Однак у багатьох випадках відновлення бригад у післяокупаційний період було формальним. Не повсюди за ними закріплювалося тягло, сільськогосподарські машини й транспортні засоби. Так, розподіл і закріплення за бригадами засобів виробництва у колгоспах областей, визволених у 1943 р., здійснювалися лише навесні 1944 р., у період підготовки до сівби. Суттєвим прорахунком у роботі бригад була відсутність попереднього планування. У більшості колгоспів голови давали наряди бригадирам щоденно звечора на наступний день. У багатьох випадках бригадирами призначалися нездатні до виконання функціональних обов'язків особи²²¹.

Серйозні проблеми мали місце й в організації роботи колгоспних ланок (на початку 1941 р. у польових бригадах колгоспів 15 східних областей функціонувало 324 198 ланок, що спеціалізувалися на вирощуванні певних культур). У визволених у першій половині 1943 р. районах майже всі ланки було відновлено, за ними закріплювалися посіви цукрового буряка, кукурудзи, соняшника, проса, картоплі та інших культур. Однак у подальшому ланки в більшості колгоспів розпалися й обробіток просапних і технічних культур здійснювався побригадно.

У колгоспах переважно не нормувалися обсяги роботи, були відсутні розцінки за її виконання, а в деяких районах використовували довоєнні норми, що в тодішніх умовах були завищеними. Через відсутність необхідних документів облік виконаних робіт не здійснювався. Усе це призводило до неправильного нарахування трудоднів. Поширеним було начислення трудоднів не за виконання норм виробітку, а за вихід на роботу.

У колгоспах належним чином не застосовувалася додаткова оплата праці. Наприклад, у більшості звільнених районів Харківської й Ворошиловградської областей планові завдання з урожайності культур доводилися бригадам і ланкам уже після проведення посівної. Часто додаткова оплата праці колгоспників не проводилася лише через незадовільно здійснюваний облік -- не враховувалися трудодні, вироблені на закріплених культурах, та одержана продукція з закріплених ділянок²²².

Основний тягар у справі налагодження та забезпечення виробничого процесу сільськогосподарського виробництва лягав на плечі жінок-колгоспниць і працівниць радгоспу. У 1943-1944 рр. вони становили 80% загальної кількості кол госпників²²³. Питома вага трудоднів, вироблених колгоспницями, у загальній кількості трудоднів, вироблених усіма працездатними колгоспниками, сягала в 1944 р. 77,2%, в 1945 р. -- 72,2% проти 39,2% у 1939 р.²²⁴. Великою була питома вага на сільськогосподарських роботах у колгоспах і радгоспах людей похилого віку та підлітків. Середній виробіток на одного колгоспника цієї категорії становив 103 дні на рік²²⁵.

Успішне відродження всіх галузей сільського господарства залежало насамперед від його технічної бази. У зв'язку з цим першорядного значення набували відбудова МТС, моторемонт- них заводів та відновлення технічного парку радгоспів. На кінець 1943 р. -- початок 1944 р. було відбудовано й відновлено діяльність усіх 496 МТС, що працювали у визволених районах Лівобережної України до війни. Вони мали 13 694 трактори, що становило близько 40% тракторного парку 1941 р. У господарствах Наркомрадгоспів УРСР станом на 1 лютого 1944 р. було 1180 тракторів, 2254 тракторні плуги, 774 комбайни, 1514 тракторних культиваторів, 1501 сівалка та інший сільськогосподарський реманент²²⁶. До весни 1944 р. МТС України одержали від союзних республік близько 7 тис.

тракторів, 1550 тракторних плугів, 525 металорізальних верстатів, комбайнів та автомобілів²²⁷. А всього за роки війни трудівники села УРСР одержали з інших республік СРСР 11 тис. тракторів, 7 тис. вантажних автомашин і 1 тис. комбайнів²²⁸.

Однак техніка, що підлягала реевакуації, надходила у звільнені райони України не в повному обсязі та несвоєчасно. Так, до 5 лютого 1944 р. зі східних районів СРСР повернулося всього 2634 трактори з 4366, які мали бути поставлені згідно з рішеннями Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 21 серпня та 7 листопада 1943 р. При цьому 845 тракторів навіть не відвантажили²²⁹. Бували випадки, коли техніку просто не хотіли повертати колишнім власникам, або вона надходила розкомплектованою, максимально спрацьованою, відтак без капітального ремонту працювати не могла. Та попри всі труднощі поставки реевакуйованої техніки щомісяця збільшувалися, і це мало важливе значення для відродження технічної бази сільського господарства.

Разом із технікою, що поверталася в МТС і радгоспи у ході реевакуації та у формі допомоги, основою для відродження матеріально-технічної бази сільського господарства були й технічні засоби, передані військовими частинами. Так, у січні 1944 р. МТС, радгоспи та інші господарства республіки одержали від Українських фронтів близько 5 тис. вантажних автомобілів. 3-й Український фронт передав МТС Миколаївської області 301 трактор, 150 молотарок, відбитих у загарбників, які намагалися їх вивезти. На початку 1944 р. МТС Дніпропетровської області одержали 560 вантажних автомашин від частин 3-го та 4-го Українських фронтів, а МТС Херсонської області -- 151 автомобіль від підрозділів 4-го Українського фронту²³⁰. За рішенням командування, військові частини 4-го Українського фронту до 20 березня 1944 р. передали МТС і радгоспам звільнених районів усі колісні трактори та запасні частини до них²³¹.

Однак основним джерелом для масового комплектування машинно-тракторного парку на визволеній території були виведені з ладу (повністю або частково) й залишені загарбниками під час відступу трактори, комбайни, автомашини. У порівняно стислі терміни сільські механізатори за допомогою бригад робітників промислових підприємств відремонтували і зібрали з розрізнених деталей близько 30 тис. тракторів, 10,5 тис. комбайнів, 2248 автомобілів²³².

У результаті проведеної роботи на початок 1945 р. на території УРСР було відновлено 1223 МТС. У сільському господарстві республіки станом на 1 січня 1945 р. нараховувалося близько 48 тис. тракторів, що порівняно з відповідним періодом 1941 р. становило 50,7%, комбайнів -- 14 932 (48%), вантажних автомобілів -- 3575 (7%), тракторних плугів -- 39 494 (50%), тракторних культиваторів -- 27 825 (43%), тракторних сівалок (зернові) -- 20 999 (55%), складних молотарок -- 13 912 (58%), кінних плугів -- 469 542 (66%), кінних культиваторів -- 140 644 (54%), кінних сівалок 85 726 (52%), лобогрійок -- 63 263 (55%), самоскидів -- 22 389 (38%), сінокосарок -- 11 680 (47%). До 1 липня 1945 р. кількість тракторів зросла до 51 200, що становило 57% від їх кількості на 1 січня 1945 р.²³³

Як видно з наведених показників, село на кожному етапі відбудови в умовах війни вже мало певну матеріально-технічну базу, у відповідності з якою досягався той чи інший рівень механізації сільськогосподарських робіт. У міру наближення війни до завершення і з розширенням можливостей держави більше виділяти коштів та збільшувати виробництво сільськогосподарської техніки й запасних частин до неї рівень механізації сільського господарства зростав. Хоча в 1945 р. він залишався далеким від рівня 1940 р., але набагато переви - щував показники 1944 р. Про ступінь механізації основних видів польових робіт у колгоспах УРСР у процентах до загального обсягу робіт свідчить таблиця²³⁴:

Отже, МТС виконували, перш за все, найбільш трудомісткі польові роботи -- веснооранку, підняття парів, оранку на зяб. У 1944 р. МТС УРСР виконали тракторних робіт, включаючи молотьбу, на 14 250 тис. га в переводі на м'яку оранку. Загальне здійснення ними у складних умовах воєнного часу річного плану сільськогосподарських робіт становило 102%. У 1945 р., незважаючи на збільшення кількості тракторного парку тільки на 16%, обсяг тракторних робіт збільшився на 52%, досягнувши 21 632 тис. га, що становило 45,7% довоєнного рівня. При цьому у загальному обсязі виконаних тракторних робіт понад 11 400 тис. га (57%) припадало на найважчі види оранки (до війни питома вага всіх видів оранки у тракторних роботах становила 38%)²³⁵. Такого великого приросту тракторних робіт у 1945 р. МТС домоглися за рахунок збільшення річного виробітку на 15-сильний трактор по 1040 га умовної оранки, що становило 88,5% довоєнного рівня²³⁶.

Ефективність роботи сільськогосподарської галузі значною мірою залежала від наявності в колгоспах, радгоспах і МТС профільних спеціалістів (агрономів, зоотехніків, ветлікарів, інженерів, механіків), кваліфікації та компетентності керівників господарств і МТС, організаторів роботи в їх господарських та економічних підрозділах, механізаторів та масових сільськогосподарських професій, дефіцит яких був особливо відчутним на початку відбудови. Це спонукало союзні та республіканські органи влади в березні 1943 р. терміново направити з тилових регіонів СРСР у визволені райони Ворошиловградської, Сталінської, Харківської та Сумської областей 118 директорів МТС, 50 завідувачів райземвідділів, 200 агрономів, 85 бухгалтерів, 187 механіків, 665 бригадирів тракторних бригад, 5000 трактористів і 375 комбайнерів²³⁷.

До 1 лютого 1944 р. з евакуації в Україну повернулися й приступили до роботи 2266 спеціалістів сільського господарства. Загалом на цей час у звільнених районах 9 лівобережних областей у системі Наркомзему УРСР працювало 6937 фахівців, у т.ч. 5569 спеціалістів сільського господарства (керівних працівників облземвідділів -- 163, спеціалістів облземвідділів -- 204, завідувачів райземвідділами -- 269, директорів МТС -- 473, агрономів -- 2256, механіків -- 1436, зоотехніків -- 822, ветлікарів -- 315, ветфельдшерів -- 740, землевпорядників -- 219)²³⁸. Наявних спеціалістів не вистачало навіть для вже відновлених 15 945 колгоспів. Станом на 1 лютого 1944 р. частка агрономів становила 34,4%, зоотехніків -- 13,4%, механіків -- 43,8%, ветлікарів -- 32,9%, ветфельдшерів -- 8,5% від їх кількості на початок 1941 р. Загальна ж кількість спеціалістів сільського господарства на цей же час порівняно з початком 1941 р. становила лише 21,7%²³⁹. До того ж, частина з них працювала на керівних посадах в обласних і районних земельних відділах та інших структурах Наркомзему й Наркомрадгоспів УРСР. А якщо врахувати перспективу близького визволення решти окупованих нацистами регіонів України, то ситуація із забезпеченням сільського господарства спеціалістами з фаховою освітою була критичною.

Невипадково у звільнених областях УРСР вживалися заходи до відновлення навчального процесу у сільськогосподарських вузах і технікумах. Наприкінці 1943 р. -- у першому кварталі 1944 р. розпочали роботу Ворошиловградський і Житомирський сільськогосподарські та Київський гідромеліоративний інститути, у другому кварталі 1944 р. -- ветеринарний та сільськогосподарський інститути в Києві. Вдалося відновити навчальний процес у 33 сільськогосподарських технікумах. Згідно з планом, упродовж 2-3 років у сільськогосподарських навчальних закладах передбачалося підготувати 2400 агрономів, 3100 зоотехніків, 1200 ветлікарів, 225 землевпорядників. У зв'язку з великою потребою в кадрах за профілями зоотехнії, землевпорядкування, лісівництва та меліорації при Житомирському сільгоспінституті було створено зоотехнічний, при Київському гідромеліоративному -- землевпорядкувальний, при Харківському сільськогосподарському -- лісовий та меліоративний факультети²⁴⁰.

У зимові періоди 1943-1944 рр. (на Лівобережжі) і 19441945 рр. (по всій території України) на спеціальних курсах було підготовлено понад чверть мільйона спеціалістів для колгоспів і МТС, у тому числі 19 448 голів колгоспів, 2229 рільників та овочівників, 1047 садівників і виноградарів, 3357 бригадирів рільничих бригад, 137006 ланкових, 3357 бригадирів тракторних бригад, 84 447 трактористів, 6670 комбайнерів²⁴¹. Водночас уживалися адміністративні заходи щодо направлення в колгоспне і радгоспне виробництво спеціалістів сільського господарства, котрі працювали не за фахом.

Серйозною проблемою у справі забезпеченості аграрного сектора керівними кадрами була їх велика плинність. Так, у 1945 р. серед 26 364 голів колгоспів працювали на посаді в даному колгоспі терміном до року 13 851 чол., від року до трьох -- 8848 і понад три роки -- 3665. Серед 85 143 брига- дирів-рільників ці ж показники, відповідно, були такими: 42 284, 30 607 і 12 252; серед 28 359 завідувачів тваринницькими фермами -- 15 554, 9315 і 3490; серед 36 264 бухгалтерів і рахівників -- 13 370, 15 102 і 7992²⁴².

Негативні наслідки мало й те, що копітку роботу з керівними господарськими і радянськими кадрами на селі заміняв командний, беззастережно-директивний стиль управління. Накази, погрози відправити на фронт, віддати під суд, постійні «прочухани», брутальність -- такими загалом були методи роботи районного, а нерідко й обласного партійного та радянського керівництва з головами колгоспів та сільських рад. Нерідко голови колгоспів та директори радгоспів мали одночасно по кілька доган: одну знімали, другу виносили -- і так без кінця. За свідченням голів колгоспів та сільрад, коли вони приїжджали в район на збори або нараду, то мали з собою сухарі і білизну, адже не були впевнені, що повернуться додому²⁴³.

Поширеною була практика, коли замість надання кваліфікованої допомоги малодосвідчених керівників господарств та голів сільських рад за прорахунки в роботі відразу звільняли з посад. Типовим прикладом такого «стилю роботи» був Оратівський район Вінницької області, де за 1944 р. змінилося 57 голів колгоспів і 56 голів сільрад, а в окремих колгоспах змінилося по 3-4 голови²⁴⁴.

Мали місце випадки, коли керівників господарств, незважаючи на їх ділові риси та професійну придатність, методично цькували й усували з посад через те, що були не до вподоби районним або обласним партійним керівникам. Своєю чергою, подібне часто вчиняли щодо профільних спеціалістів сільського господарства голови колгоспів і директори радгоспів, серед яких було чимало таких, котрі призначалися на ці посади «згори». Водночас голови колгоспів і директори радгоспів здебільшого були слухняними і послідовними провідниками волі керівництва країни. Лише деякі з них намагалися ініціювати нові форми господарювання, розкрити приховані резерви.

Успішне проведення відбудовних та господарських робіт у сільській місцевості певною мірою було пов'язане з вирішенням такого важливого завдання, як розмінування та очищення від вибухонебезпечних речовин і предметів населених пунктів, шляхів, полів у місцях колишніх боїв. Насамперед цю роботу виконували спеціальні військові підрозділи, але до неї долучалися й органи цивільної влади на місцях. Із числа партійно- комсомольського активу були підібрані й спеціально підготовлені особи, на яких після підготовки на спеціальних курсах покладався обов'язок виявлення та знешкодження вибухових речовин²⁴⁵. Великий обсяг відповідних робіт проводили також організації Тсоавіахіму УРСР. Поряд із цим серед населення велася роз'яснювальна робота (шляхом бесід, лекцій, поширення листівок, плакатів), метою якої було запобігання втрат серед сільського населення від вибухонебезпечних предметів і створення умов для виконання відбудовних та виробничих завдань. Наслідки проведеної роботи вражаючі -- упродовж 1943-1945 рр. тільки саперні частини Червоної армії на території республіки перевірили й розмінували 14 тис. населених пунктів, виявили й знешкодили 15 млн мін, снарядів і бомб²⁴⁶.

Важливою складовою відбудовного процесу у сільському господарстві було проведення землеоблаштувальних робіт, зокрема інвентаризація земельної документації, її відновлення та передача землекористувачам, приведення до встановлених державою норм розмірів землекористування колгоспів і колгоспників, а також робітників і службовців, які мешкали у сільській місцевості, відновлення і впровадження правильних сівозмін у колгоспах та радгоспах. Унаслідок проведеної на кінець 1944 р. інвентаризації земельних документів у колгоспах, районних та обласних земельних відділах встановлено, що у відновлених на цей час 26 403 колгоспах державні акти на землекористування в період окупації були знищені у 25 654 господарствах, що становило 97,2%. До кінця 1945 р. державні акти на право володіння землею було виготовлено й вручено 11 105 колгоспам. Шнурові книги поновлено в 8148 колективних господарствах²⁴⁷.

До війни всі колгоспи УРСР мали сівозміни, при цьому в 7336 колгоспах вони були правильні. У період окупації сівозміни в колгоспах порушилися, а межі полів було розорано. Упродовж 1943-1944 рр. межі полів сівозмін відновили в 2540 колгоспах, а до кінця 1945 р. -- у 14 307 господарствах. Більш успішно цю роботу проводили в Київській, Кам'янець- Подільській, Кіровоградській, Херсонській, незадовільно -- у Запорізькій, Харківській, Сумській областях, де на той час відсоток відновлення становив, відповідно, лише 35,1%, 35,8% і 26,2%. У 716 колгоспах межі полів сівозмін узагалі не могли бути відновлені без проведення землевпорядкувальних робіт²⁴⁸.

У першу чергу роботи з відновлення сівозмін здійснювалися в тих колгоспах, котрі були визначені районними насіннєвими господарствами. Їх кількість до кінця 1945 р., відповідно до рішення союзного уряду, на території республіки була збільшена до 368 проти 153 у 1940 р. У 1944 р. межі полів сівозмін були відновлені в 108 районних насіннєвих господарствах. У 1945 р. кількість районних господарств, в яких було проведено роботу з відновлення наявних у минулому або введення нових сівозмін, збільшилася до 170, що становило 46,2% від їх загальної кількості. Незадовільно здійснювалася ця робота в Миколаївській, Ворошиловградській, Житомирській та Чернігівській областях. Повністю завершити відновлення та введення нових сівозмін у районних насіннєвих господарствах Наркомзем УРСР планував у 1946 р.²⁴⁹

Серед завдань, що вирішувалися в рамках кампанії з упорядкування землекористування на визволених територіях, було повернення колгоспам громадських земель, що в період війни опинилися в користуванні військового відомства та державних установ, мешканців сільських, а часом і міських населених пунктів. Особливо турбувало державу, що кваліфікувала це явище як «розбазарювання колгоспної землі», збільшення розмірів присадибних ділянок понад дозволені нею норми у значної кількості селян. Проведені в 1943-1944 рр. органами Наркомзему СРСР та Держконтролю спеціальні ревізії в колгоспах виявили масові порушення в землекористуванні по всій країні, у тому числі й в УРСР. За даними облземвідділів, лише в 12 областях республіки до селянських садиб було прирізано за дозволом, а то й без нього, 797,3 тис. га колгоспної землі²⁵⁰. Численними були випадки, коли селяни розширювали свої городи до гектара, а інколи й більше.

Вилучення земельних «надлишків» і приведення селянського землекористування до дозволених розмірів на завершальному етапі війни та в перші повоєнні місяці стало предметом особливої уваги державних і партійних органів. На засіданнях владних структур різного рівня лунала гостра критика на адресу тих керівників, котрі допускали розширення особистих посівів колгоспників за рахунок громадських земель. Газети мобілізовували громадську думку й вимагали впорядкування особистого землекористування селян. За виявлені порушення у землекористуванні керівники колгоспів і земельних органів, котрі їх допустили, притягувалися до судової відповідальності згідно з постановою РНК СРСР і ЦК ВКП (б) про охорону колгоспних земель²⁵¹.

Водночас реальністю було те, що держава, здійснюючи заходи з упорядкування землекористування селянських дворів, мала за мету не тільки й не скільки забезпечити збереженість громадських земель колгоспів. Адже в багатьох випадках колгоспам поверталися всього декілька гектарів землі, тоді, як володіли вони сотнями гектарів, до того ж не скрізь колгоспна земля використовувалася повністю. Перевищення розмірів присадибних ділянок заборонялося насамперед тому, що це могло порушити співвідношення між громадським та особистим землеробством і пробудити приватновласницькі настрої, а в періоди сільськогосподарських робіт відволікало робочу силу з колгоспного виробництва²⁵².

Через відсутність урядового рішення з даного питання й запізнілу появу наказу Наркомзему УРСР від 10 жовтня 1944 р., яким райземвідділам було запропоновано відновити присадибне користування землею колгоспників, робітників і службовців у довоєнних розмірах, зазначений захід не було здійснено у 1944 р. Станом на 1 січня 1945 р. обмірювання присадибних ділянок було проведене лише в 6898 колгоспах (26,1% від кількості колгоспів на цей час). Тільки в Полтавській області відновлення присадибного землекористування в р. проводилося в усіх колгоспах й обмірювання ділянок було завершене до кінця року в 2059 колгоспах (83,7%). У решті областей у 1944 р. ці роботи були проведені в незначній кількості колгоспів або навіть не розпочалися (Житомирська, Ворошиловградська, Одеська).

Лише після ухвалення 8 квітня 1945 р. спеціальної постанови РНК СРСР роботи з приведення до норми розмірів присадибного користування колгоспників, робітників і службовців розгорнулися у значному обсязі. Обмірювання присадибних ділянок відбувалося в усіх колгоспах й до кінця р. завершилося в більшості областей, за винятком Чернігівської (92,9%), Житомирської (91,1%), Вінницької (96,4%), Сумської (96,3%) та Одеської. Вилучення виявлених надлишків і приєднання їх до громадських земель колгоспів було проведене в 23 714 колективних господарствах, що становило 89,9% від їх загальної кількості. У Київській, Кам'я- нець-Подільській, Полтавській, Харківській, Сталінській, Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Херсонській областях вилучення надлишків було повністю завершене. Відставали Вінницька (61,2%), Житомирська (62,2%) та Одеська області²⁵³.

Посівна кампанія весною 1943 р. у визволених від окупантів районах відбувалася в надзвичайно складних умовах. У переважній більшості сіл не було майже ніяких технічних засобів, не вистачало тягла, робочих рук, посівного матеріалу. Незважаючи на проведені заходи зі збирання насіння серед населення та закінчення молотьби врожаю 1942 р., насінням ярових культур відновлені колгоспи повністю забезпечено не було. Дефіцит насіння у звільнених районах становив 40-50% потреби до плану посіву 1941 р., при цьому насіння бобових і трав у колгоспах майже зовсім не було²⁵⁴. Часом навіть і та невелика кількість відремонтованої техніки через відсутність пального та мастил простоювала. Так, масові посівні роботи у радгоспах визволених районів УРСР розпочалися 11-12 квітня. А перші 28 т керосину вони одержали лише 22 квітня, перші 3 т автолу -- 29 квітня. Таким чином, тракторний парк радгоспів у кількості 306 відремонтованих тракторів (з наявних 428) розпочав роботу лише 30 квітня, тобто тоді, коли час сівби ранніх зернових культур наблизився до завершення²⁵⁵. Загалом весною 1943 р. сівба ранніх колосових культур, розрахована в основному на виконання тракторами, була проведена головним чином на живому тяглі -- коровах селян, колгоспів та радгоспів²⁵⁶. Так, під час весняних польових робіт у колгоспах Ворошиловградської області щодня у середньому працювало близько 40 тис. корів²⁵⁷. У цілому у ході весняної посівної кампанії 1943 р. у визволених районах УРСР було освоєно лише близько 60% орної землі порівняно з довоєнним рівнем²⁵⁸.

У третій декаді липня 1943 р. колгоспи і радгоспи при - ступили до збирання врожаю зернових. У зв'язку з відсутністю потрібної кількості техніки воно проходило з великими труднощами. Із 807 наявних комбайнів удалося відремонтувати лише 453, решту через відсутність двигунів та інших вузлів не змогли підготувати до збирання. Але з відремонтованих комбайнів працювали 230, решта не використовувалася через відсутність шківів, корінних та арматурних пасів. Відтак значну частину зернових довелося збирати простими механізмами та вручну. Так, до 10 серпня 1943 р. у колгоспах Ворошиловградської області було зібрано зернові на 90,2% площ, із них комбайнами -- тільки на 11,4%, а в колгоспах Харківської області ці показники становили, відповідно, 88,7% і 2,2%²⁵⁹. Унаслідок нестачі техніки та робочих рук затримувалася молотьба і скиртування соломи. На вказану дату у колгоспах Ворошиловградської області було обмолочено молотарками і котками всього 17,7% зернових, Харківської області -- 5,4%. Дещо кращим був стан із використанням комбайнів у господарствах системи Наркомземрадгоспів УРСР, в яких комбайнами зібрали зернові на 43,0% площ²⁶⁰.

На темпи та якість сільськогосподарських робіт улітку 1943 р. негативно вплинула і слабкість тракторного парку. Станом на 15 серпня 1943 р. у звільнених районах УРСР уже відновило роботу 72 МТС, в яких нараховувалося 3516 тракторів. Та значна частина й цього недостатнього тракторного парку не використовувалася з причин несправності, відсутності запасних частин та паливно-мастильних матеріалів. Тракторним парком МТС у Ворошиловградській області було виконано робіт усього на 39,1% від встановленого плану, Харківській області -- на 39%. Виробіток на один умовний 15-сильний трактор у МТС Вороши- ловградської області становив лише 175,5 га, Харківської -- 181,5 га²⁶¹ при річному плановому навантаженні 500 га²⁶².

Значний дефіцит робочої сили у сільськогосподарській галузі змушував центральні, республіканські та місцеві органи влади в період проведення польових робіт удаватися до масштабних залучень додаткових контингентів працівників. За дозволом ДКО та вищих органів влади СРСР, згідно з постановами військових рад фронтів, до виконання сільськогосподарських робіт залучалися солдати й офіцери тилових, а коли були належні умови -- і фронтових частин, дислокованих на території республіки. Так, у 1943 р. червоноармійцями було виконано великий обсяг робіт під час весняної посівної, а влітку та восени -- збиральної кампаній насамперед у тих районах, де складалося критичне становище. Тільки солдати 2-го Українського фронту виорали та засіяли близько 4000 га, заборонували та прокультивували 4320 га й обмолотили врожай з 20 тис. га²⁶³.

Часом воїнам доводилося працювати в надзвичайно складних умовах. Наприклад, на території Сумської і Чернігівської областей, де через бойові дії влітку й восени 1943 р. ані окупантам, ані місцевим селянам не вдалося своєчасно повністю зібрати зернові, за рішенням ДКО хліб, що опинився під снігом, рятували солдати 1-го Білоруського фронту, які спочатку граблями розгрібали сніговий покрив, а потім серпами жали полеглі зернові культури. До весни 1944 р. вони заготовили 13 607 тис. пудів хліба, забезпечивши потреби фронту на 8 місяців. Значну кількість зібраного таким чином зерна було відправлено військам інших фронтів та мешканцям Ленінграда²⁶⁴.

У таких важких умовах у 1943 р. сільські трудівники десяти звільнених лівобережних областей України заготовили для Червоної армії та держави 91 млн пудів хліба та інших сільськогосподарських продуктів. Про трудовий доробок селянства свідчить той факт, що всі Українські й Білоруські фронти повністю і безперебійно постачалися хлібом та іншими продуктами за рахунок заготівель і закупівель, здійснених у цих областях. Крім того, тут було створено необхідні продовольчі запаси, з яких у 1943 р. майже 100 тис. т відвантажили Ленінградському фронту та місту Ленінграду²⁶⁵.

Заготівлі і закупівлі хліба врожаю 1943 р. продовжувалися взимку -- весною 1944 р., поширившись і на визволені у цей час правобережні райони республіки. Загалом станом на 1 липня 1944 р. в областях України було заготовлено й закуплено 105,2 млн пудів (або 6577 тис. т) хліба врожаю 1943 р., абсолютну більшість якого виробили українські селяни в після- окупаційний період²⁶⁶.

Водночас необхідно відзначити, що в районах, які опинилися в 1943 р. у зоні бойових дій, значна частина врожаю загинула або на полях, або вже зібраною. Втрати були пов'язані й з об'єктивними причинами, які зумовлювалися тогочасною реальністю й слабкістю матеріально-технічної бази сільського господарства. Так, із вирощеного в 1943 р. врожаю цукрового буряка працюючі в Україні 23 цукрові заводи у сезоні 1943-1944 рр. переробили 2181,4 тис. ц буряка й виробили 179 тис. ц цукру. Однак 1591 тис. ц цукрового буряка залишилося на полях через недостатню кількість транспорту, необхідного для його вивезення на цукрові заводи²⁶⁷. Частину невивезених коренеплодів можна було б урятувати, пустивши його на корм худобі у громадському тваринництві та селянських господарствах, однак через регламентуючі та заборонні приписи цього не зробили.

У не менш складних умовах здійснювалися відбудовні та господарські роботи в аграрному секторі й у 1944 р. Державна допомога селу цього року збільшилася, однак її обсяги були недостатніми для вирішення наявних проблем. Ситуація ускладнювалася надзвичайно високими державними завданнями. Так, передбачений держпланом обсяг весняно-польових робіт становив майже 94% плану 1941 р., наявного ж механічного і живого тягла було втричі, а працездатного населення -- удвічі менше, ніж до війни. Основною робочою силою залишалися жінки, люди похилого віку й підлітки, а тягловою силою -- корови колгоспів і колгоспників. Виробничі ланки комплектувалися з таким розрахунком, щоб у них була однакова кількість колгоспників із коровами, тобто щоби тягло по ланках розподілялося рівномірно. Колгоспники на своїх коровах готувалися до весняних робіт -- здійснювали снігозатримання, заготовляли добрива. У 1944 р. у Полтавській області на польових роботах під час весняної сівби працювало 90 тис. корів колгоспів і колгоспників²⁶⁸, у Київський області -- понад 36 тис., якими було виорано 71 тис. і забороновано 148 тис. га посівних площ²⁶⁹. У Запорізькій області на коровах у 1944 р. було виконано до 40% усіх польових робіт, у Сумській -- виорано 17% посівної площі²⁷⁰. Масово застосовувалося ручне перекопування, а нерідко селяни й самі впрягалися у плуги та борони. У багатьох селах колгоспникам доводилося переносити посівне зерно на плечах до місця посіву на далекі відстані й висівати його переважно вручну.

У значної частин господарств визволених восени 1943 р. -- узимку та навесні 1944 р. районів не було посівного матеріалу. Восени 1943 р. для посіву озимих під урожай 1944 р. у Ворошиловградську й Харківську області станом на 9 жовтня р. надійшло 9871 т насіннєвого зерна з областей РРФСР²⁷¹. Весною 1944 р. у цих же областях самостійно не могли забезпечити себе насінням для ярового посіву колгоспи найбільш постраждалих від окупації районів, а також господарства з низьким урожаєм зернових культур у 1943 р.²⁷²Із метою надання таким районам і колгоспам допомоги насінням для весняного посіву, згідно з постановою Раднаркому УРСР від 12 лютого р., у Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській, Сумській і Чернігівській областях у колгоспів, колгоспників та одноосібних господарств, які виконали свої зобов'язання щодо здачі хліба у фонд Червоної армії та за державними хлібозаготівлями, було організовано закупівлю 25 тис. т зерна (у Дніпропетровській, Запорізькій і Полтавській -- по 6000 т, у Сумській -- 4000 т, Чернігівській -- 3000 т). За рахунок закупленого збіжжя надавалася насіннєва взаємодопомога колгоспам у порядку відпуску в позичку на умовах повернення з урожаю 1944 р. з нарахуванням 10 ц за кожні 100 ц відпущеного насіння. У такий спосіб колгоспи Ворошиловградської області одержали насіннєву позичку в розмірі 17 000 т, Сталінської -- 3000 т, а райони інших областей -- 5000 т²⁷³. Весною 1944 р. Наркомзем СРСР виділив для УРСР 5137,4 ц насіння овочевих культур, у тому числі імпортного -- 2550,9 ц²⁷⁴.

Значна частина посівів здійснювалася несортовим насінням. Так, сортові посіви зернових у колгоспах і радгоспах УРСР під урожай 1944 р. становили: пшениці озимої -- 65,0%, жита -- 56,3%, ячменю -- 54,7%, вівса -- 59,2% до загальної площі посіву²⁷⁵ .

Однак незважаючи на величезні труднощі селяни справлялися з поставленими завданнями. За відчутної нестачі техніки та живої тяглової сили весняну сівбу в 1944 р. у цілому було проведено організовано. Уже на 20 травня колгоспи виконали план сівби ранніх колосових культур на 117,1%, цукрового буряка -- на 106,2%; радгоспи план сівби всіх ярових культур виконали на 101,4%. Загалом план весняних польових робіт було перевиконано²⁷⁶. Колгоспи УРСР весною 1944 р. посіяли понад 8 млн га ярових культур²⁷⁷.

Одним із найважливіших завдань у процесі відбудови сільського господарства республіки було відновлення довоєнних посівних площ, коли в господарствах усіх категорій землекористувачів і, насамперед, у колгоспах орнопридатні землі використовувалися для посівів майже повністю. Однак за роки війни розміри посівної площі значно скоротилися. Незважаючи на здійснення в післяокупаційний період широкомасштабних заходів, спрямованих на відновлення посівної площі, її загальні розміри в 1944 р. за всіма категоріями господарств Української РСР досягли лише 20 932 тис. га, або 69,2% довоєнної площі, у тому числі під зерновими і бобовими культурами -- 15 775 тис. га (або 61,1%), соняшником -- 852 тис. га (120%), картоплею -- 1738 тис. га (85,9%), овочами -- 417 тис. га (87,4%), цукровим буряком -- 287 тис. га (31,6%) довоєнної площі²⁷⁸. Установлений на 1944 р. план освоєння орної землі колгоспи республіки виконали на 103,9%. Радгоспи освоїли 711 тис. га, або 71% своїх довоєнних посівних площ. Насамперед відновлювалися довоєнні посівні площі зернових, овочів, картоплі, соняшника, тобто тих культур, вирощування яких сприяло розв'язанню продовольчого питання. Водночас у 1944 р. посівна площа в УРСР ще була меншою від довоєнної на 9,3 млн га.

Велику допомогу сільським трудівникам під час проведення весняних польових робіт у 1944 р. знову надали військові частини Червоної армії. За розпорядженням командування Українських фронтів господарствам визволених районів навесні 1944 р. було передано значну кількість насіння зернових і овочевих культур. Так, із фондів 4-го Українського фронту було виділено майже 4 тис. т посівного зерна для Ворошиловградської та Запорізької областей. 38-а армія 1-го Українського фронту передала колгоспам Вінницької області 1503 т посівного зерна, а 1-а гвардійська та 2-а повітряна армії цього ж фронту колгоспам Кам'янець-Подільської області -- 2743 т. Військові частини Українських фронтів надавали також допомогу з посівним матеріалом і селянам, насамперед родинам червоноармійців та вдовам. Так, лише підрозділи 1-го Українського фронту навесні 1944 р. передали родинам червоноармійців для посівних цілей 4840 т зернових, близько 5000 т картоплі, 2420 т зерна обміняли на сортове насіння²⁷⁹.

Солдати брали активну участь у виконанні польових робіт. Лише військовослужбовці тилових і фронтових частин 1-го Українського фронту відпрацювали під час посівної 281 500 людино-днів, виоравши та засіявши 55 378 га, надавши допомогу в обробітку понад 8 тис. ділянок індивідуальних господарств. Воїни 3-го Українського фронту, відпрацювавши на весняно-польових роботах 25 316 робочих днів, виорали та засіяли 4306 га. Солдати й офіцери 4-го Українського фронту виорали й засіяли 2550 га, а 1-го Білоруського -- 5500 га²⁸⁰.

Обробіток землі здійснювався в основному плугами на живому тяглі, а висівання зерна -- вручну. Переважна більшість червоноармійців, зокрема колишніх селян, радо працювали на землі, пригадуючи свої хліборобські навички.

Ставленням до роботи, дисциплінованістю, організованістю, безкорисливістю й працьовитістю фронтовики позитивно впливали на сільський соціум. У багатьох західноукраїнських селян така робота червоноармійців позитивно впливала на їх ставлення до Червоної армії.

Із метою забезпечення політичного впливу і кращої організації виробничого процесу на селі за вказівками з центру військові ради та політвідділи армій відрядили у визволені взимку -- навесні 1944 р. райони 220 офіцерів і політпра - цівників, знайомих із сільськогосподарським виробництвом. Військрада 1-го Українського фронту у смузі дій фронту контролювала через своїх уповноважених кожен район і кожне село. Аналогічна робота проводилася на Півдні України 4-м Українським фронтом.

Спільною працею сільських трудівників і воїнів армії під час посівної кампанії було закладено добру основу врожаю 1944 р. Сподівання на хороший результат того року підкріплювалися й тим, що завдяки сприятливим метеорологічним умовам осені й зими 1943-1944 рр. озимі після зимування вийшли здебільшого в доброму стані²⁸².

Після завершення посівної кампанії перед селянами постало нове відповідальне завдання -- доглянути посіви, своєчасно і без втрат зібрати врожай. Проте відповідні агротехнічні заходи, за висновками Наркомату землеробства УРСР, було здійснено неповністю.

Збиральна кампанія 1944 р. проходила в умовах недостатньої кількості комбайнів та інших машин, молотарок, двигунів, пального, транспортних засобів, тягла, реманенту і робочих рук. Щоб не допустити затримки збирання врожаю зернових культур, а, отже, і великих втрат, колгоспи значну їх частину, яка нерідко сягала 39-50%, а в окремих регіонах -- більше половини, збирали вручну. Так, в Одеській області із зібраного урожаю на 555,7 тис. га комбайни працювали тільки на 27,1 тис. га (4,9%), зібрано простими машинами на тракторній і живій тязі -- 325,7 га (58,6%), косами та серпами -- 202,9 тис. га (36,5%). В області склалася критична ситуація із забезпеченням жнив транспортними засобами -- із необхідних 39,5 тис. возів у наявності було лише 8 тис.²⁸⁴ У Вінницькій області станом на 5 жовтня комбайнами зібрали врожай лише на 11,3 тис. га (1,3%), простими машинами -- на 250 тис. га, а вручну -- на 590,7 тис. га²⁸⁵. Оскільки наявними комбайнами і молотарками колгоспи та МТС у 1944 р. (як, до речі, і в 1945 р.) могли обмолотити хліб лише за 2-3 місяці (а в ряді районів -- і за довший період) зусилля зосереджувалися на прискореному косінні зернових, зв'язуванні їх у снопи, просушуванні в копах та масовому й швидкому скиртуванні. сільськогосподарський податок посівний колгосп

Під час збирання врожаю 1944 р. селу знову необхідна була допомога армії. Оскільки передові частини Українських фронтів у цей час уже вели бої за межами СРСР, то на більшій території республіки до збирання врожаю залучалися воїни тилових частин і підрозділів, дислокованих у визволених районах. За погодженням із місцевими органами влади військовослужбовці, армійські техніка та коні направлялися для косіння, скиртування й обмолоту зерна в колгоспи й радгоспи, що найбільше потребували допомоги. Так, тиловим частинам 3-го Українського фронту, розташованим в Одеській області, належало зібрати врожай на 28 тис. га, а фактично вже до серпня 1944 р. ними було зібрано зернові з майже 36 тис. га. Солдати та офіцери тилових частин 2-го Українського фронту допомогли зібрати врожай зернових з 34 тис. га. Великий обсяг означених робіт виконали частини Київського, Харківського та Одеського військових округів²⁸⁶.

У роки війни певна доля врожаю збиралася підрозділами Червоної армії в рамках самозаготівель для власних потреб. Самозаготівлі проводилися на полях тих колгоспів і радгоспів, які через відсутність робочих рук і матеріальних засобів не могли впоратися з обсягами збиральних робіт. Нерідко, виконавши завдання щодо формування власних продовольчих ресурсів, військові частини продовжували збиральні роботи й заготовлене продовольство направляли на державні заготівельні пункти та постачали населенню міст. У 1943 р. військовими тиловими частинами на території СРСР у рамках такої кампанії було зібрано лише зерна 2 414 200 т. Майже половину його заготовили війська Українських фронтів, зокрема частини 2-го Українського фронту -- 255 тис. т, 3-го -- 200 тис. т, 4-го -- 342 тис. т²⁸⁷.