Відбудовний та виробничий процеси у сільськогосподарській галузі в 1943-1945 рр.

Водночас не в усіх колгоспах і радгоспах відновленню садівництва приділялась належна увага. У багатьох з них до відновлюваних і ремонтних робіт у садах навіть не приступили або проводили їх у незначних розмірах. Понад 10 тис. (або 38%) колгоспів зовсім не мали садів та ягідників, а 40% колгоспів мали їх менше 10 га. Майже у 40% садиб колгоспників не було плодових дерев і ягідників³⁸¹. Незначна кількість плодових дерев на селянських садибах селян зумовлювалася головним чином тим, що через поганий сортовий склад насаджень, періодичне плодоношення яблунь і груш та їх низьку врожайність селянам невигідно було відводити землю для присадибного садівництва. На селянських садибах переважали вишні та сливи.

Великий обсяг робіт належало виконати й з відновлення та розвитку в республіці виноградарства, яке під час війни зазнало значних втрат -- на великих площах виноградники загинули, а ті, що залишилися, були дуже зрідженими, зникли цінні виноградні розсадники. Уже впродовж 1944 р. вдалося виконати великі за обсягами роботи з відродження виноградарської галузі, організації державних і колгоспних виноградарських господарств і розсадників та відновлення насаджень. До листопада було відновлено діяльність 5 виноградарських радгоспів в Ізмаїльській області, підібрано господарства для організації виноградарських радгоспів у Сталінській, Ворошиловградській і Чернівецькій областях. Приступили до організації 11 радгоспів в Одеській й 10 радгоспів в Ізмаїльській областях.

На забезпечення виконання планів ремонту існуючих виноградників і закладання нових у 1944 р. радгоспами було вирощено 640 тис. шт. кореневовласних європейських і 515 тис. шт. прищеплених саджанців, що дозволило забезпечити потреби в ремонті виноградників радгоспів на площі 800 га і посадку 25 га нових виноградників. Велику кількість посадкового матеріалу надала для радгоспів і колгоспів України Грузинська РСР, а саме прищеплених саджанців -- 500 тис. шт., чубуків прищеплених сортів -- 6 млн шт., чубуків європейських сортів -- 600 тис. шт. Крім того, УРСР одержала 11 млн 600 тис. шт. чубуків європейських стандартних сортів винограду з інших республік та областей СРСР. Однак для виконання планових завдань із закладання нових виноградників у радгоспах не вистачало прищеплених саджанців -- 600 тис. шт., американських прищеп -- 10 млн шт.

До Грузії й Криму було відряджено 15 агрономів, 50 робітників радгоспів і 175 колгоспників; здійснено підготовку ґрунту (плантаж) під закладання шкілок навесні 1945 р. у радгоспах на площі 149 га і в колгоспах на площі 230 га³⁸².

Розпочата у 1944 р. робота з організації державних і колгоспних виноградних розсадників та відновлення виноградних насаджень була продовжена в 1945 р. Однак через відсутність необхідної кількості коштів, спеціальної техніки, тягла, посадкового матеріалу, спеціалістів і робочої сили в повному обсязі поставлені завдання у справі відродження галузі виконати не вдалося.

Із початком відбудовного процесу держава здійснювала заходи з відновлення в аграрній сфері вигідних для неї систем оподаткування та заготівель сільськогосподарської продукції³⁸³. Вони базувалися на ухвалених у передвоєнні роки та дооку- паційний період війни, і чинних на той час у СРСР, законах із цих питань та директивних документах, які регламентували порядок оподаткування і заготівель на визволеній від загарбників території України.

У міру відновлення та налагодження господарської діяльності колгоспів на них поширювалася та система прибуткового оподаткування, котра застосовувалася в передвоєнний період. Водночас державні органи, списавши з усіх колгоспів попередню заборгованість за податковими зобов'язаннями, надавали найбільш економічно слабким із них пільги щодо обсягів і термінів сплати податків.

Одним з основних податків, який платили селяни у відбудовний період, був сільськогосподарський, система якого базувалася на тих же засадах, що й у доокупаційний період війни. У чинний закон про сільськогосподарський податок указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1943 р. було внесено зміни, якими держава намагалася впорядкувати оподаткування колгоспників та одноосібників шляхом ліквідації невідповідності, що існувала на цей час, між прибутками від продажу продуктів на базарі (у зв'язку зі зростанням цін), що збільшувалися, і податковим обкладанням. На початок 1943 р. у середньому по СРСР фактичний прибуток селянського господарства перевищував діючі норми прибутковості в 7-10 разів, а в деяких регіонах він був значно більшим³⁸⁴. Водночас ставки оподаткування залишалися на рівні 1939 р. Оподатковуваний прибуток до фактичного прибутку становив по зернових культурах -- 14,8%, по картоплі -- 16,1%, овочах -- 12,1%, корові -- 17,8%, вівці та козі -- 10,6%, свині -- 7,3%. У цій ситуації держава пішла на збільшення норм прибутковості селянських господарств у середньому по СРСР приблизно в 3-4 рази та продовжила шкалу обкладання з 4 тис. крб до 10 тис. крб річного прибутку, унаслідок чого відповідно збільшилися ставки податку³⁸⁵.

Водночас зміни до закону передбачали глибшу диференціацію норм прибутковості селянських господарств для обкладання їх податком залежно від економічних особливостей областей, районів та населених пунктів. Із цією метою РНК республік та облвиконкоми одержали право змінювати середні норми: республіканські -- для окремих областей, а обласні -- для окремих районів та населених пунктів на 30% у бік зменшення або збільшення. Цим правом користувалися, зокрема, Раднарком УРСР та облвиконкоми, установлюючи зменшені норми оподаткування для областей, районів та населених пунктів, що особливо постраждали внаслідок війни та окупації. У результаті цього в післяокупаційний період у республіці значно зросла кількість господарств, які користувалися пільгами по сільськогосподарському податку. Основні преференції надавалися сім'ям військовослужбовців та інвалідам війни, громадянам похилого віку, у господарствах яких не було працездатних членів сім'ї.

Ще одним головним податком означеного періоду був воєнний. У 1943 р. його сплачували колгоспники та одноосібники Ворошиловградської й Харківської областей за середньооблас- ними ставками, відповідно, 350 і 300 крб На 1944 р. середньо- обласні ставки було встановлено в таких розмірах: Ворошиловградська область -- 320 крб, Харківська -- 300 крб, Чернігівська, Сумська, Полтавська, Вінницька, Кам'янець- Подільська, Кіровоградська -- 260 крб, Запорізька, Сталінська, Дніпропетровська, Київська, Житомирська, Миколаївська -- 240 крб, Волинська і Ровенська -- 220 крб Виходячи з середньообласних ставок, облвиконкоми встановлювали більші або менші ставки податку для окремих районів та населених пунктів, залежно від їх економічного стану, відстані від ринків збуту й розміру ринкових прибутків від продажу сільгосп - продуктів, та зовсім звільняли від його сплати мешканців найбільш постраждалих від окупації населених пунктів³⁸⁶.

Слід зауважити, що платниками воєнного податку в 1944 р. були визначені сільські мешканці не лише визволених до 1 січня 1944 р. територій (для них кінцевим терміном сплати податку встановлювалося 15 травня), а й тих, які передбачалося звільнити в 1944 р. (кінцевий термін сплати -- 15 жовтня)³⁸⁷.

Ще одним податком, який у післяокупаційний період війни сплачувала значна частина селян, обкладалися неодружені, одинокі та малосімейні громадяни (вперше його запровадили у 1941 р. для неодружених, одиноких та бездітних чоловіків у віці від 20 до 50 років і жінок у віці 20-45 років). У 1944 р. контингент платників цього податку розширився за рахунок малосімейних громадян, котрі мали одну й дві дитини³⁸⁸. Колгоспники та інші громадяни, які були платниками сільськогосподарського податку, незалежно від розміру прибутку сплачували його за наступними ставками: бездітні -- 150 крб, ті, хто мав одну дитину -- 50 крб, хто мав двох дітей -- 25 крб Бездітні робітники та службовці, які працювали і проживали у сільській місцевості, сплачували цей податок у розмірі 6% від заробітку, за наявності однієї дитини -- 1% від заробітку, двох дітей -- 0,5% від заробітку³⁸⁹. До речі, для багатьох молодих сімей в українських селах таке нововведення було незрозумілим, адже до зазначеного віку вони не могли мати трьох і більше дітей, про що з обуренням заявляли представникам влади³⁹⁰. Від цього податку повністю звільнялися наступні категорії сільських жителів: жінки, які одержували допомогу від держави на утримання дітей незалежно від їх кількості, громадяни, в яких діти загинули на фронтах війни, дружини солдатів та молодшого командного складу Червоної армії³⁹¹.

У зв'язку із запровадженням воєнного податку та пере - глядом норм прибутковості по сільськогосподарському податку відпала необхідність у культжитлозборі як самостійному податковому платежі, і з другої половини 1943 р. його для сільського населення було скасовано.

З інших державних податків мешканці українського села сплачували тільки податок на коней в одноосібних господарствах, причому на західні області УРСР він не поширювався. А з комплексу місцевих податків селяни сплачували разовий збір на базарах при продажу продуктів свого підсобного господарства, речей власного виробництва та особистих речей, ставки якого за роки війни значно підвищилися у зв'язку з різким зростанням цін на сільськогосподарську продукцію. З одержаних від разового збору сум 90% надходило у відповідні місцеві бюджети³⁹².

Як одну з форм оподаткування селянства було відновлено самооподаткування. Розміри ставок зберігалися на рівні доокупаційного періоду. А нововведенням було те, що рішенням уряду в роки війни 75% коштів самообкладання направлялося на покриття навчальних та господарських витрат шкіл, що перебували на сільському бюджеті³⁹³.

На визволеній від нацистських окупантів території України, згідно з рішеннями союзних та республіканських органів влади, було скасовано недоїмки з сільського населення за попередні роки по всіх державних і місцевих податках, а сотням тисяч селян надано податкові пільги. Так, уже в 1943 р. від сплати всіх державних і місцевих податків та зборів звільнялися члени сімей (господарства) військовослужбовців, партизан, громадян, які загинули або пропали безвісти під час окупації, якщо у сім'ї (господарстві) не залишилося працездатних, а також громадяни, в яких під час окупації було повністю знищене господарство. На додаток до пільг, передбачених чинним законодавством, облвиконкоми знижували державні й місцеві податки та збори в межах до 50% громадянам, що зазнали збитків під час окупації, залежно від їх розміру. Оподаткування тих категорій населення, які повинні були сплачувати податки повністю або на пільгових умовах, здійснювалося лише через місяць після вигнання загарбників³⁹⁴. У подальшому зазначені пільги поширювалися на сільське населення визволених регіонів України. Так, лише по сільськогосподарському податку сім'ям військовослужбовців упродовж січня -- вересня 1944 р. було надано пільг на суму 158 млн крб³⁹⁵.

Сумарне податкове навантаження було різним як для окремих категорій сільських мешканців, так і для селянських господарств у межах кожної категорії. Чи було воно посильним для знедоленого селянства в умовах воєнного лихоліття й, особливо, після руйнівного окупаційного періоду? Якщо виходити з базарних цін на сільгосппродукцію у великих містах, то, на перший погляд, фіскальна політика видається обґрунтованою. Розглянемо, наприклад, базарні ціни (у карбованцях) на окремі види сільськогосподарських продуктів в обласних містах Центральної України (див. табл.)³⁹⁶:

Для того, щоби розрахуватися з усіма податковими платежами, наприклад, сім'я колгоспника, що не мала жодних пільг, у складі чоловіка, дружини й двох неповнолітніх дітей у 1943 р. повинна була заплатити (за підрахунками автора) 1164 крб, а у 1944 р. -- 1214 крб (700 крб на двох дорослих, воєнний податок та 50 крб податок із малосімейних, 40 крб на господарські та культурно-побутові потреби села (т. зв. самообкладання), 424 крб сільськогосподарський податок по максимальній загальносоюзній ставці). Для порівняння зазначимо, що у 1940 р. загальна сума податків із такої ж сім'ї становила б 141 крб (81 крб сільськогосподарський податок, 40 крб по максимальній ставці податок на потреби житлового та культурно-побутового будівництва, 20 крб самообкладання). Для того, щоби розрахуватися по податках на вказану суму, колгоспнику необхідно було продати на базарах названих вище обласних центрів таку кількість продуктів (див. табл.):

Як видно з наведених даних, можливість одержання в такий спосіб необхідних господарству колгоспника грошей навіть на базарах зазначених міст була неоднаковою, та й скористатися нею могла обмежена частина колгоспників, переважно з приміських сіл. Подібна ситуація щодо використання селянами можливостей базарів великих міст і промислових центрів склалась і в інших регіонах України. У невеликих містах (а надто на базарах у сільській місцевості) ціни на ринках були набагато нижчими. Переважна більшість селян, особливо з віддалених сіл, доставити на базар сільгосппродукцію в умовах відсутності транспортних засобів, весняного та осінньо- зимового бездоріжжя не мала можливості.

До того ж, держава всіляко обмежувала вільний продаж окремих видів сільгосппродукції. Відбувалося це, як правило, через залучення селян до численних всесоюзних, республіканських і регіональних кампаній у відповідності з поширеним гаслом «Усе для фронту, усе для перемоги над ворогом!». Більшість таких кампаній подавалися як патріотичні рухи мас, але насправді організовувалися партійними та радянськими органами влади. Так, у другій половині 1943 р. у визволених регіонах України колгоспників масово залучили до продажу державі для забезпечення потреб фронту т. зв. «лишків» хліба, насіння олійних культур, овочів за твердими, а, отже, низькими заготівельними цінами. Такі кампанії проводилися й у 1944 р.

Поряд із цим уживалися й прямі заборонні заходи. Так, 22 листопада 1943 р. уряд УРСР у відповідності з вимогами постанови РНК СРСР «Про заборону торгівлі хлібом до виконання плану хлібозаготівель» (вересень 1943 р.) заборонив не лише колгоспам, а й колгоспникам та одноосібним господарствам (крім прифронтових районів) продаж та обмін зерна, борошна й печеного хліба до виконання ними планів здачі зерна за обов'язковими поставками у фонд Червоної армії, натуроплати за роботи МТС, а також засипки колгоспами насіннєвих та мінімальних фуражних фондів. За порушення цієї постанови голів колгоспів та інших посадових осіб притягали до судової відповідальності, а колгоспники та одноосібники, затримані при незаконній торгівлі хлібом, перший раз підлягали штрафу (300 крб), а у повторному випадку -- притягувалися до судової відповідальності з конфіскацією продуктів³⁹⁷.

Отже, у післяокупаційний період проблема накопичення грошей для сплати податків, а на додаток до цього й оплати страхових внесків, була найболючішою для переважної більшості українських селян. Розраховувати на грошову частку від заробленого на трудодні в колгоспах вони не могли, адже колгосп забезпечував грошовий прибуток колгоспних дворів у кращому випадку на рівні менше 10%. Поряд із податками грошима колгоспи й селяни виконували зобов'язання по поставках сільськогосподарської продукції. Продукція здавалася не безкоштовно, а за певну винагороду -- за твердими державними цінами (у декілька, а то й десятки разів нижчими від базарних).

Скрутне становище, в якому перебували колгоспи та сільське населення визволених у 1943 р. регіонів України, змусило вищі державні органи внести корективи у заготівельну політику. Було списано недоїмки минулих років за поставками зернових та олійних культур, тваринницької продукції, натуроплатою МТС і позиками. Усі колгоспи звільнялися від обов'язкових поставок зерна, насіння, олійних культур, картоплі, овочів, шкірсировини, сиру-бринзи, яєць, льону та конопель, а колгоспи районів, визволених після 1 липня 1943 р., звільнялися від здачі м'яса, молока та вовни. Проте вони зобов'язувалися здавати зерно, олійні культури та м'ясо до хлібного і м'ясного фондів Червоної армії у визначених (залежно від кількості посіяних гектарів та наявних голів худоби) обсягах.

Господарства колгоспників та інших категорій сільських мешканців у районах, звідки окупантів було вигнано після 1 липня 1943 р., звільнялися в поточному році від обов'язкових поставок шкірсировини, вовни, яєць, сиру-бринзи, насіння олійних культур, льону та конопель. Водночас господарства, котрі мали в особистому користуванні худобу, у другій половині 1943 р. здавали м'ясо і молоко у фонд Червоної армії за нормами: господарства колгоспників -- 15 кг м'яса (у живій вазі) з господарства й 50 л молока від корови, а господарства одноосібників та некооперованих кустарів за нормами, більшими на 30%. Усі селянські господарства у цих же районах здавали у фонд Червоної армії зерно та картоплю.

Багатьом колгоспам, колгоспникам, працівникам радгоспів та іншим категоріям сільського населення було надано значні пільги щодо здачі державі сільськогосподарських продуктів. У 1943 р. повністю або частково звільнено від поставок зерна 19,9%, картоплі -- 26,6%, м'яса -- 24,1% колгоспів, котрі особливо сильно постраждали від окупантів³⁹⁸. Серед селянських господарств від поставок звільнялися насамперед сім'ї загиблих на фронті, червоноармійців, інвалідів, непрацездатних тощо. Серед 412 350 селянських господарств, повністю звільнених у 1943 р. в Україні від усіх видів поставок сільськогосподарських продуктів державі, було 287 124 господарств воїнів Червоної армії та партизанів, 93 817 господарств непрацездатних, 11 312 господарств пенсіонерів та інвалідів війни й праці³⁹⁹. На таких же засадах здійснювалася державна заготівельна політика й у наступному році, а кількість колгоспів та селянських господарств, яким було надано пільги, збільшилася після визволення Правобережжя та західних областей.

Починаючи з 1945 р. було поновлено довоєнну практику вирахування обов'язкових поставок державі колгоспами УРСР м'яса, молока, вовни, шкірсировини земельною площею (рілля, у тому числі сади і городи; луки і пасовища) і поставок яєць за площею ріллі, закріпленою за колгоспами. Середньо- республіканські норми поставок цих продуктів на 1945 р. було затверджено в таких розмірах: м'ясо (у живій вазі) -- 1,5 кг, молоко -- 3,0 л, вовна -- 25,0 г з 1 га земельної площі, велика шкірсировина -- 0,8 шт., овечі й козячі шкури -- 0,3 шт. зі 100 га земельної площі, яйця -- 4,0 шт. з 1 га ріллі. Але для кожної області (крім західних) ці норми були різними, переважно більшими або меншими за середньореспубліканські.

На підставі затверджених Раднаркомом УРСР для областей розрахункових норм обов'язкових поставок виконкоми обласних рад установили на 1945 р. порайонні річні норми поставок колгоспами. Виконкомам районних рад дозволялося допускати для окремих колгоспів, із санкції уповноваженого Наркомату заготівель по області відхилення в бік збільшення або зменшення порайонних норм поставок у межах до 50% при обов'язковому дотриманні середньорічних норм поставок, затверджених для районів.

Як і в попередні роки, діяла система пільг. Виконкомам обласних рад в 1945 р. дозволялося повністю або частково звільняти від здачі державі продуктів тваринництва окремі колгоспи, що особливо постраждали від німецької окупації. Водночас розмір надаваних у зв'язку з цим пільг, згідно з рішенням уряду, не повинен був перевищувати встановлених обсягів як загалом по республіці, так і по окремих областях. По республіці загальний обсяг пільг колгоспам становив: по м'ясу у живій вазі -- 4400 т, молоку -- 10 млн л, яйцям -- 9 млн шт., вовні -- 730 ц, шкірсировині -- 14 700 шт. Не залучалися в 1945 р. до обов'язкових поставок продуктів тваринництва державі колгоспи західних областей республіки, а колгоспи решти областей -- до поставок сиру-бринзи.

Колгоспні двори, одноосібні господарства і господарства інших сільських громадян республіки в 1945 р. залучалися до обов'язкових поставок м'яса, молока, яєць, вовни і сиру-бринзи за нормами, що існували в 1941-1942 рр. Як і в попередні роки, від обов'язкових поставок м'яса, молока, яєць, сиру-бринзи і вовни звільнялися господарства спеціалістів аграрного сектора та соціальної сфери села; непрацездатних через похилий вік (чоловіків, що досягли 60-річного віку, і жінок -- 55-річного віку), за відсутності інших працездатних членів сім'ї, зайнятих у господарстві; пенсіонерів, які одержували пенсію від державних органів; інвалідів війни і праці 1-ї та 2-ї груп; калік, які не могли брати участь у польових та інших роботах, якщо їхні господарства не мали польових ділянок землі, не обкладалися сільськогосподарським податком і якщо у складі їхніх сімей не було працездатних членів, які працювали у господарстві. Щодо господарств воїнів Червоної армії і партизанів, то порівняно з попередніми роками кількість пільговиків скоротилася: у 1945 р. від обов'язкових поставок тваринницьких продуктів звільнялися лише господарства тих військовослужбовців і партизанів, які загинули в боротьбі із загарбниками, якщо в їхніх сім'ях залишилися діти до 7-річного віку при одному працездатному членові сім'ї, зайнятому в господарстві, а тим господарствам загиблих воїнів і партизанів, в яких при одному працездатному, зайнятому в господарстві, було двоє і більше непрацездатних членів сім'ї, надавалися пільги по поставках у розмірі 50%. В окремих випадках виконкоми районних рад звільняли, із дозволу уповноважених Наркомату заготівель по областях, від обов'язкових поставок державі м'яса та яєць господарства колгоспників, одноосібників, робітників і службовців, які особливо потерпіли від окупації й не мали в особистому користуванні худоби.

Колгоспам та селянським господарствам в окремих випадках дозволялося виконувати свої зобов'язання за поставками продуктів тваринництва іншими сільськогосподарськими продуктами за встановленими еквівалентами⁴⁰⁰.

Виконання обов'язкових поставок більшістю селянських сімей унаслідок їх тяжкого матеріального становища відбувалося з великими труднощами. Постановою РНК СРСР від 24 листопада 1942 р. «Про відповідальність за невиконання обов'язкових поставок сільськогосподарських продуктів державі колгоспними дворами й одноосібними господарствами» передбачалося накладання на боржників штрафів і притягнення злісних порушників до кримінальної відповідальності. У випадку своєчасного невиконання визначених поставок народний суд за висновком районного вповноваженого Наркомату заготівель накладав на боржників штраф у розмірі дворазової вартості незданих продуктів, вирахуваної за ринковою ціною. Винні в неодноразовому невиконанні обов'язкових поставок, окрім штрафу, притягалися до кримінальної відповідальності. Згідно з затвердженою РНК СРСР інструкцією про порядок застосування постанови уряду від 24 листопада 1942 р., районний уповноважений Наркомзагу або, за його дорученням, агент із державних поставок вручав боржникові письмове попередження, в якому зазначалося, що у випадку невиконання зобов'язань у десятиденний термін справа про стягнення заборгованості мала бути передана до суду. При цьому для забезпечення стягнення заборгованості здійснювався опис майна боржника. Після рішення суду про стягнення заборгованості народний суддя видавав районному вповноваженому Наркомзагу виконавчий лист для примусового виконання судового рішення⁴⁰¹. Але на практиці судові санкції застосовувалися не до всіх боржників, інакше необхідно було б засуджувати все село.

В умовах непередбачуваності та, як правило, малих розмірів грошових і натуральних виплат від колгоспів одним з основних джерел засобів існування для селян, як і в довоєнний період, була присадибна ділянка. Як і раніше, майже всі м'ясні та молочні продукти, яйця, овочі, дві третини картоплі, які споживалися селянами, забезпечували їм саме присадибні ділянки. Водночас вони були для селян не лише джерелом продуктів харчування, а й товарної продукції. Продаючи надлишки (й не лише надлишки) продукції з присадибної ділянки на базарі, селяни, разом із продажем тих же продуктів державі за контрактом, одержували понад половину грошей, необхідних їм для сплати податків та страхових внесків, придбання промислових, окремих продовольчих товарів, реманенту та ін. Однак через невеликі розміри присадибної ділянки вирішити нагальні проблеми життєзабезпечення селянського двору та здійснити платежі й поставки державі було неможливо.

Таким чином, податкова політика радянської держави післяокупаційного періоду була важким тягарем для переважної більшості українських селян і негативно позначалася на їх повсякденному житті, ускладнюючи процес мінімізації руйнівних наслідків війни та окупації.

Відбудова у ході війни сільського господарства, що здійснювалася за умов величезних втрат і руйнувань, відсутності належного державного фінансування, матеріальних та трудових ресурсів мала велике значення для збільшення продовольчих і сировинних ресурсів республіки, що дедалі зміцнювало економіку країни і наближало перемогу над ворогом. Активна участь селянства у відродженні сільського господарства забезпечила прискорення темпів ліквідації наслідків нацистської окупації та війни, створила необхідні передумови для відбудови всього економічного комплексу в післявоєнні роки.

Размещено на Allbest.ru