Російсько-турецька війна 1877-1878 років

За умовами Адріанопольського перемир'я, турки зобов'язувалися очистити свої дунайські фортеці - Сілістрію, Рушук, Віддіна і чаталджінску позицію перед Константинополем. На Кавказькому фронті російські війська займали Ерзерум. Встановлювалася, демаркаційна лінія; росіяни отримали можливість користуватися портами Варни і Бургаса. На погляд росіян, слід було вимагати видалення турецького флоту з Чорного моря в Середземне або навіть його роззброєння; дійсно, тил російської армії, при пануванні турків на Чорному морі (ескадри у Варні та Батумі), висів на ниточці.

Звістка про прийняття Османською імперією російських попередніх домовленостей миру була зустрінута в Англії та Австро-Угорщині різко негативно. Біконсфільд, який мріяв про захоплення проток і Константинополя Англією, побоювався, як би росіяни не випередили його в цьому. Особливо турбувала його стаття попередніх домовленостей миру, що стосувалася проток.

Англійська блеф - поява невеликої ескадри в Мармуровому морі, розмови про англійську десанті війська, максимум 8 тис. осіб - змусило російського головнокомандувача утриматися від заняття Константинополя і Босфору. Російська армія, охоплена епідемією тифу, швидко слабшала; турки ж потроху оправлялись, посилювали свої позиції біля столиці. У Константинополі навчалися 18 тис. знову покликаних рекрутів.

Відсутність в руках Росії виходу в Чорне море - Босфору, панування турків на Чорному морі, наявність в тилу зайнятих турками Шумли і Варни, ворожа позиція Румунії - всі ці невигоди створилося з умов перемир'я стратегічного положення призвели до того, що Сан-Стефанський мирний договір залишився клаптиком паперу, і росіяни погодилися на берлінському конгресі відмовитися від нього. З цих обставин Фош, судячи з взятої ним лінії в переговорах з Німеччиною в кінці світової війни, зумів зробити належні висновки.

Берлінський міжнародний конгрес був скликаний для перегляду умов Сан-Стефанського миру, завершив війну 1877-78. У роботі конгресу взяли участь представники Росії, Англії, Австро-Угорщини, Німеччини. Були присутні також делегації Франції, Італії та Османської імперії. На конгрес були запрошені представники Греції, Ірану, Румунії, Чорногорії, Сербії. Ініціаторами конгресу є Австро-Угорщина і Англія, що виступили проти посилення позицій Росії на Балканах, проти національного визволення слов'янських народів Балканського півострова, особливо проти утворення, там великої слов'янської держави - Болгарії. Росія під загрозою війни з Англією і Австро-Угорщиною, ослаблена щойно завершеною війною з Османською імперією і не підтримана Німеччиною, була змушена погодитися на скликання конгресу. Берлінському конгресу передував ряд угод. 18 травня 1878 відбулася секретна англо-російську угоду, яка визначила в загальних рисах умови перегляду Сан-Стефанського договору. 23 травня Англія підписала секретну конвенцію з Османською імперією, за якою Османська імперія передавала їй важливий стратегічний пункт - острів Кіпр, Англія ж зобов'язалася захищати турецькі володіння в Азії. Англо-австрійська угода 25 травня визначила загальну лінію поведінки обох держав на конгресі.

Берлінський трактат зберігав силу до Балканських воєн 1912-13, але частина його постанов залишилася невиконаною або була пізніше змінена.

Так, не було проведено в життя обіцяні Османською імперією реформи місцевого самоврядування в областях, населених християнами. Болгарія і Східна Румелія в 1885 році злилися в єдине князівство. У 1908 Болгарія оголосила себе незалежним від Османської імперії царством, а Австро-Угорщина перетворила окупацію Боснії та Герцеговини в анексію.

Разом з тим підсумок у тому, що рішення Берлінського конгресу було поразкою російської дипломатії.

Таким чином, результати війни зіграли найважливішу роль в національному визволенні слов'янських держав на Балканах, розвитку там капіталістичних відносин, консолідації національних сил. Разом з тим підсумки конгресу привели до помітного охолодження російсько-австрійських і російсько-німецьких відносин, що згодом призвело до зміни розстановки сил на європейській арені. Війна стала для Османської імперії також як і для Росії однією з причин загострення внутрішньополітичної кризи.

Висновки

Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. завжди була об'єктом найпильнішої уваги військово-історичної науки. По-перше, тому що це була перша війна, яку вела Росія в пореформений період, в умовах «перетворення феодальної монархії в буржуазну монархію». Військова реформа 1874, як складова частина буржуазних реформ, створила в країні військову систему, яка своє перше випробування пройшла саме у подіях 1877-1878 рр. По-друге, досягнення науки і техніки стали чинити все більший вплив на військову справу. Залізниці, телеграф, швидкострільна зброя - все це певним чином видозмінювало стратегічні і тактичні установки діючих армій. По-третє, війна вимагала від Росії величезних зусиль. Перемога далася їй нелегко і прийшла не відразу. Дії значних збройних сил на складних театрах війни протягом багатьох місяців не могли не привернути уваги військової науки, яка прагнула зіставити весь хід війни та її підсумки з тактичними і стратегічними положеннями. Всі названі вище обставини кореняться в особливостях війни. Справжнє узагальнення підсумків війни передбачало відповідне розуміння цих обставин.

Бажання правлячих кіл «увічнити» російсько-турецьку війну пояснюється ще й політичними причинами, що випливають з прагнення представити її як народну, безкорисливу. Метою ж такої інтерпретації було зміцнення ідеологічних і політичних позицій самодержавства.

Війна закрила всі недоліки існуючого ладу. Хоча військові реформи 1874 і підняли боєздатність армії, однак переозброєння йшло повільно і відставало від західноєвропейської техніки, рівень оперативно-тактичної підготовки військ був слабким. На тлі масового героїзму солдатів і офіцерів особливо яскраво проявилася нездатність керівництва використовувати величезні ресурси живої сили, правильно управляти ними. Добре навченого керівного складу явно не вистачало.

Війна була несправедливою по цілях, які ставилися перед нею урядом турецького султана, який прагнув до збереження свого ярма над слов'янськими народами Балканського півострова. Берлінський конгрес і вироблений на ньому договір дещо пом'якшив умови договору Сан-Стефано, врахувавши інтереси різних держав, і запобіг перетворення питання про османські втрати в результаті поразки від Росії, в причину для виникнення загальноєвропейської війни, як це трапилося в Кримську війну. Тим не менше, і він означав для Османської імперії втрату величезних територій, колись нею завойованих і впродовж століть входивших до складу імперії. Договором була передбачена виплата великої військової контрибуції, в результаті чого політична залежність Османської імперії від Росії посилилася. Але найголовнішим було те, що мусульманське населення тих земель, які колись першими були завойовані османцями, стало піддаватися жорстокому винищенню новими завойовниками. У смертельному страху, залишивши землі та нерухомість, воно почало масове переселення, кинувшись у безпечні райони, що залишалися в руках Османської імперії. У зв'язку з цим виникло безліч проблем з розміщення сотень тисяч людей, що заполонили великі міста, насамперед Стамбул, забезпеченню їх харчуванням, житлом і медичною допомогою. Вирішення цих проблем зайняло довгі роки, і це стало найважливішою національною подією XIX ст.

Для султанської Туреччини результати війни в основному звелися до того, що вона остаточно стала на шлях перетворення в напівколонію іноземних держав.

Війна, незважаючи на дипломатичну поразку Росії, стала вирішальним етапом у вирішенні Східного питання, у процесі звільнення південнослов'янських народів і створення ними національних держав; турецькому пануванню на Балканах було завдано смертельного удару.

Відносини Росії з Османською імперією з самого початку двосторонніх контактів стали напруженими. Османська імперія неодноразово підтримувала кримських татар в походах проти Росії. У 1676 почалася перша в серії з 10 російсько-турецьких воєн. 7 з них були в цілому успішні для Росії. Практично в кожній з воєн Османську імперію підтримували європейські держави: у першу чергу Британія і Австрія. Остання війна 1877-1878 рр. стала найгучнішою перемогою Росії у протистоянні з Османською імперією. Вона обгрунтовувалася не тільки необхідністю і неминучістю зіткнень в геополітичних умовах, коли Росія прагнула стати європейською державою з виходом на основні європейські магістралі. Це протистояння пояснювалося також іншими факторами. Важливим фактором був релігійний, коли Росія виступала захисницею православного і всього християнського світу від ісламу.

Незважаючи на те, що Росія змогла відторгнути багато стратегічних земель Османської імперії та її сателітів, зокрема Крим, повністю досягти мети воєн для Росії так і не вдалося. Так, протоки залишилися за Османською імперією, балканські народи, незважаючи на те, що отримували свою незалежність або автономію на вимогу Росії, надалі, часто були непослідовні у відносинах з Росією.

Обопільні війни і постійна конфронтація призвели не тільки до занепаду Османської імперії, а й дали можливість впливати в регіоні іншим країнам - Франції та Англії, які вторгалися у справи держав.

Размещено на Allbest.ru