Хорольський район Полтавщини у 1942 році (за щоденником Дмитра Захаровича Браженка)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94 (477)

ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН ПОЛТАВЩИНИ У 1942 Р. (ЗА ЩОДЕННИКОМ ДМИТРА ЗАХАРОВИЧА БРАЖЕНКА)

І. Еткіна



Дана публікація є продовженням оприлюднення щоденника Дмитра Браженка часів німецької окупації [4;5;6;7]. Хронологічні рамки даного уривка - 22 серпня 1942 р. - 29 грудня 1942 р. - обумовлені переїздом родини Браженків із Чернігівщини до Хорольського району Полтавської області та закінченням календарного року, який автор щоденника завжди намагався для себе осмислити.

Для науковців щоденник Дмитра Браженка дає унікальну можливість порівняти окупаційний режим на Чернігівщині, тобто у зоні військового управління та на Полтавщині, у Райхскомісаріаті «Україна», очима пересічного обивателя, який був достатньо спостережливим та педантичним у записах найдрібніших подій власного життя та оточуючої дійсності, а також емоційних оцінок тієї ситуації, що відчував сам та помічав за своїми односельцями. Не минуло і двох тижнів перебування на своїй малій батьківщині, як Дмитро Браженко робить чіткий висновок, що на Полтавщині набагато спокійніше, ніж на Чернігівщині [10 вересня 1942]. Кидається у вічі, що чи не кожна сторінка щоденника, що писався навесні-влітку 1942 р. була переповнена подіями, пов'язаними з партизанським рухом на Чернігівщині, відповідними репресіями з боку німців, постійною тривогою та жахом місцевого населення. З переїздом до Хорольського краю все це зникло: жодного слова про партизан, жодного розстрілу або серйозних репресій автор щоденника тут не помічав, зазначаючи, що і до щоденника нема чого записувати.

Однак очікуване полегшення не прийшло: економічна ситуація була значно гіршою, ніж на Чернігівщині. Зрозуміло, що для автора щоденників ідеалізація «краю галушників», де люди культурні, щедрі та швидкі на взаємодопомогу, розбилася об реалії воєнного часу, де кожний шукав власну стратегію виживання, і можливості для альтруїзму знаходили далеко не всі. Сімейна ситуація, де велика родина не в змозі була прийняти до материнської хати ще двох дорослих і двох дітей, примусила Браженка

© Еткіна Ірина Ігорівна - кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Центрально-Східної Європи Інституту історії, етнології та правознавства імені Олександра Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

погоджуватися на посаду завідуючого школою у сусідньому з Новоаврамівкою селі Вергуни Хорольського району. Поступово родина Браженків обживала нову квартиру при школі, холодну, сиру і мало пристосовану для проживання з малими дітьми. При повній відсутності господарства Браженки жили впроголодь.

Щоб хоч якось нагодувати свою родину, Дмитро Захарович постійно пересувався між необхідними установами та родичами у Хоролі, Ромодані, Новоаврамівці, Старій Аврамівці, х. Чеховому та Вергунах. Таким чином, він обізнаний з ситуацією чи не в усьому Хорольському районі. І ця ситуація була вкрай скрутною не лише для родини Браженків, що тільки-но переселилися, а практично для всього селянства. Якщо у Авдіївці, на Чернігівщині, громадське господарство ледь животіло, і селянство не поспішало виходити на заробітки трудоднів, то тут працювали навіть у неділю, тобто без вихідних. Робота зі збору врожаю і обмолоту починалася з самого ранку і тривала весь день. Дуня, дружина Браженка, також змушена була працювати таким чином у Новоаврамівці і постійно підганяла чоловіка переїжджати до Вергунів. За запізнення на роботу окупанти могли побити або оштрафувати на 500 рублів [27 вересня 1942]. З наукової літератури відомо, що подібні силові методи примусу селян широко використовувалися окупантами в Райскомісаріаті «Україна», де робочий день під час жнив становив по 16 - 18 годин і розпочинався у 5 - 6 годин ранку [9, с.492].

А ось у с. Вергуни колгосп (тобто громадське господарство) на середину 1942 р. вже розділили, але селяни не виказували великої радості з цього приводу і були «не протів щоб назад організуватися» [1 вересня 1942]. Тобто у даному селі перейшли вже до другого етапу «планомірного переходу від більшовицького колективного господарства до товариські зв'язаних або самостійних селянських господарств» за законом «Про новий аграрний лад» від 15 лютого 1942 р. Якщо на першому етапі відбувся перехід від колгоспів та радгоспів до громадських господарств (в реалії зміна назви, яка серед селян не прижилася), то другий етап передбачав створення хліборобських спілок. Натомість автором щоденника використовується назва «підсобне господарство» щодо с. Вергуни. Станом на 1 грудня 1942 р., у Райхскомісаріаті «Україна» лише 10,4% громадських господарств перетворилися на хліборобські спілки [9, с.483-485]. Безсумнівно, обіцянками запровадити приватну власність на землю окупаційна влада намагалася створити соціальну базу «нового ладу». Але, як видно з даного джерела, селяни були не в захваті від нововведень. Причин цього було кілька. Одна з основних - продовольча політика німців, що здійснювалася через розгалужений німецький апарат керівництва сільським господарством та український цивільний апарат земельних органів, і була запрограмована на досягнення економічного зиску та нещадну експлуатацію українського села [9, с.479; 3, с.341].

Дмитро Браженко помічає, що селянин украй незадоволений фіскальною політикою німців. Якщо на початку окупації з села забирали «лишки», то тепер перевели селянина на «пайок», що становив у середньому 10 кг борошна на дорослого члена родини (якщо працездатні виконали необхідну кількість трудоднів) та 6 кг - на дитину. Крім того, селянин був з усіх сторін обкладений податками: 600 л молока, сотні яєць, кілька раз на рік оподатковувався м'ясом, податок на ловлю риби, неможливість забою власної свині, якщо ще одну не віддав окупантам і т. д. [23 вересня 1942]. Установлено навіть податок на утримання собаки у 105 рублів. Надзвичайно тяжкий податковий тягар, нав'язаний українському селянину, відомий в сучасній науковій літературі. У Райхскомісаріаті «Україна» селяни сплачували понад 12 видів лише грошових податків на рік. При чому якоїсь єдиної системи в цьому питанні не було, адже окупаційна влада в кожному районі встановлювала податки на свій розсуд. А норми поставок м'яса були такі, що у кожного селянського двору забиралося практично все м'ясо та сало. Таким чином, контроль за сільськогосподарським виробництвом був тотальним, і українське село потрапило у повну залежність від окупаційної влади. Історики приходять до висновку: у прифронтових областях, де господарювала військова адміністрація, визиск був меншим, оскільки залежав від поточних потреб армії, тому щось залишалося й селянам [9, с. 496-498]. У ситуації, коли селянин виявився відчуженим від результатів своєї праці, обіцянки дати землю у приватну власність не справляли на нього жодного ефекту.

Крім фіскальної політики окупантів, природне прагнення українського селянина отримати землю у приватну власність гальмувалося відчуттям тимчасовості окупаційного режиму. Автор щоденників намагається передати це відчуття такими словами: «З ким не говориш, то не відчуваєш в нього палкого бажання щоб залишалося так як воно є, кожен сподівається що так не буде, що треба чогось особого ждати» [8 листопада 1942]. Причому це відчуття хиткості і тимчасовості ситуації було притаманне і старості с. Вергуни Павлу Семеновичу Глущенку, і самому Дмитру Браженку, який визнає своє розчарування. У даному уривку відчувається чітка самоцензура автора. Навіть паперу він боїться довірити думки, що і він, і інші селяни після страшних 30-х років готові були визнати і окупаційну владу, якби вона була хоч трохи людянішою, а тепер очікували «чогось особого», тобто повернення радянської влади. Тільки її повернення як очікували, так і боялися, бо не знали наскільки жорсткий режим буде встановлений нею.

На сторінках щоденника Дмитра Браженка знайшла відображення проблема грошової реформи, що впроваджувалася центральним емісійним банком України, що був створений окупаційною владою навесні 1942 р. у м. Ровно. З 1 червня 1942 р. цей банк розпочав випуск власних грошових купюр у карбованцях. Німці встановили співвідношення: 1 райхсмарка - 10 крб. На правому боці зовнішньої сторони банкноти було зображено: голови дитини (банкнота у 5 крб.), селянки (10 крб.), робітника (20 крб.), шахтаря (50 крб.), моряка (100 крб.) і хіміка (500 крб.) Українські карбованці приймалися для розрахункових операцій тільки на території Райхскомісаріату «Україна». Грошова реформа запроваджувалася і втілювалася таким чином, що практично дорівнювала конфіскації радянських грошей [1, с. 453-454]. Дмитро Захарович Бра- женко у с. Вергуни отримав завдання від старости збирати у селян радянські гроші і видавати їм карбованці. Але, як видно з джерела, селяни швидко зрозуміли, що їх укотре ошукують, і не поспішали міняти старі гроші: частково через невигідний курс, частково очікуючи зміну режиму.

Однією з найважливіших тем для автора щоденників залишалася освіта в українському селі, оскільки це було, без перебільшення, його покликання і його шматок хліба (під час окупації в буквальному сенсі слова у вигляді пайку з борошна та картоплі у розрахунку 300 г на кожного члена родини).

Вергунівська початкова 4-річна школа відкрилася, як і належить, 1 вересня. І відразу завідуючий зіткнувся з тією ж проблемою, що і в Авдіївці на Чернігівщині: населення не хоче відправляти дітей до школи. Причини ті самі: крайня бідність, зайнятість молодших школярів на роботах, у т. ч. пастушестві. Всі теоретичні викладки Дмитра Браженка про необхідність хоча б семирічного навчання та важливість науки для подальшої долі дітей розбивалися об небажання батьків водити дітей до школи у смутні часи.

Автор щоденників порівнює становище школи на Чернігівщині й Полтавщині. Виявляється, в Авдіївці він не цінував те, що було: влада виділила значні кошти (9 тис. руб.) на ремонт школи, велося окреме викладання німецької мови, завідуючий школою тільки викладав предмети, але не був класним керівником. У Вергунах усе було по-іншому, і без державної підтримки завідуючі шкіл були повністю залежні від старости села та місцевого господарства. Крім того, з'ясувавши ситуацію в навколишніх селах і районах, Браженко зрозумів, що єдиної шкільної програми і настанов щодо роботи шкіл у німців немає [14 вересня 1942]. А вже 23 вересня заняття припинилися без роз'яснення причин. Учителі залишилися без роботи, а Браженко на ставці у 150 руб., чого вистачало лише на півлітра олії за ринковими цінами. Тим часом окупаційна влада продовжувала вилучати зі школи книжки і навіть глобуси з метою їхньої перевірки і цензури. Таким чином, щоденник Дмитра Браженка підтверджує висновок істориків про те, що у військовій зоні проводилася ліберальніша освітня політика, ніж на території Райхскомісаріату. Це пояснювалося тим, що чимало військових поділяли думку А. Розенберга про необхідність гнучкішої окупаційної політики в Україні [2, с.146].

На сторінках щоденника знайшла продовження тема примусового вивезення сільського населення на роботи до Німеччини, оскільки Дмитро Браженко був уповноважений агітувати за добровільний виїзд селянства. З записів цілком зрозуміло, що Д. Браженко застав на Полтавщині далеко не першу хвилю вивезення. До свого обов'язку ставився як до вимушеної роботи і виконував формально, оскільки розумів, що листи з Німеччини про важкі роботи і погане ставлення німців та розповіді тих, хто через хворобу повернувся додому, мають на селянство більший вплив, ніж його агітація [9 листопада 1942]. Як і на Чернігівщині, вивезення на роботи було примусовим. В записах наступних днів автор неохоче, буквально одним рядком пише про свою вимушену агітацію, оскільки бачить сльози і співчуває односельцям, а можливо тут знову ж таки присутній момент свідомої чи підсвідомої самоцензури.

Щоденник Д. З. Браженка окреслює також проблему культурного життя селянства під час окупації. За чотири місяці автору щоденників удалося переглянути дві вистави у сільських будинках Новоаврамівки та Вергунів, поставлені місцевими драмгуртками. Хоч виступи подекуди виглядали слабенькими, все ж це була розвага для того часу, коли навіть патефони у населення були вилучені. Але подією півріччя, безперечно, було проведення свята врожаю. Готувалися до нього чи не весь листопад, але німці хвилювалися, щоб ця подія не співпала із жовтневими радянськими святами і їх не нагадувала. Впродовж усього листопада окупанти закривали очі на те, що селяни тягнуть з полів буряки для самогоноваріння, і селянство практично в кожному дворі завзято зайнялося цим промислом. І саме свято, що відбулося 28 - 30 листопада у с. Новоаврамівка, і постійне пияцтво селян напередодні і після нього Браженко пояснює прагненням забути горе, а не радістю. Український селянин сидів на просяному хлібі, не мав права зарізати свою свиню, бракувало закуски навіть під час свята, а в думках маячило можливе наближення фронту і ставлення радянської влади до тих, хто залишився під владою німців і на них працював. Свято врожаю відбувалося в багатьох українських селях, про що відомо із джерел особового походження, нерідко його влаштовували на честь розділу общинного господарства та наділення селянства землею. Німці пишно обставляли такі заходи, починаючи з виступів представника окупаційної влади, потім подяки з боку місцевих керівників і обов'язкового святкового обіду [8, с.161]. Можливо, подібний початок події мав місце і в Новоаврамівці, але святкування було розділене на окремі гуртки, і автор щоденника потрапив до хати, де збиралася молодь, тому урочистих моментів він не застав.

Даний уривок дає можливість для історика не лише отримати матеріал про соціально-економічне становище, рівень культури та освіти в українському селі під час окупації, а й простежити обрану стратегію виживання для конкретного обивателя та його родини. Закинутий у чуже село майже без засобів існування, він будує свої відносини з місцевим керівництвом села, керівництвом районних установ у Хоролі, односельцями, родичами, спрямовані на те, щоб вижити. Подекуди вдається до крадіжок картоплі та буряків, подекуди до невеликої брехні задля отримання пайків у обох селах, подекуди до умовлянь старост села та підсобного господарства швидше відремонтувати квартиру. Йому приходиться просити допомоги у родичів, гнати горілку як діючу валюту, агітувати до роботи у Німеччині, хоч це викликає особисту відразу, читати окупаційну газету між рядків, щоб передбачити, як діяти далі, і т. д. Саме такий неповторний індивідуальний досвід дає можливість науковцям реконструювати повсякденне життя населення у критичні моменти історії, показати його у всій складності без спрощених схем та навішування ярликів «колаборантів» та «окупаційних пособників».

1. Вєтров І. Фінансово-економічна політика окупаційної влади в Україні // Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI століття. Історичні нариси / Ред. кол.: В.А. Смолій (голова колегії), Г.В. Боряк, Ю.А. Левенець, В.М. Литвин, О.Є. Лисенко (відп. ред.), О.С. Онищенко, О.П. Реєнт, П.Т. Тронько. НАН України. Інститут історії України. - К.: НВП «Видавництво «Наукова думка, НАН України», 2011. - Кн. 1. - С. 446 - 474.

2. Голиш І., Голиш Л. Трагедія знівеченого дитинства // Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI століття. Історичні нариси / Ред. кол.: В.А. Смолій (голова колегії), Г.В. Боряк, Ю.А. Левенець, В.М. Литвин, О.Є. Лисенко (відп. ред.), О.С. Онищенко, О.П. Реєнт, П.Т Тронько; - К.: НВП «Видавництво «Наукова думка, НАН України», 2011. - Кн. 2. - С.127 - 174.

3. Гончаренко О., Лисенко О, Першина Т Система управління окупованими територіями України // Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI століття. Історичні нариси / Ред. кол.: В.А. Смолій (голова колегії), Г.В. Боряк, Ю.А. Левенець, В.М. Литвин, О.Є. Лисенко (відп. ред.), О.С. Онищенко, О.П. Реєнт, П.Т. Тронько. НАН України. Інститут історії України. - К.: НВП «Видавництво «Наукова думка, НАН України», 2011. - Кн. 1. - С. 319 - 367.

4. Еткіна І. Понорницький край Чернігівщини на початку німецької окупації (за щоденником Дмитра Захаровича Браженка) // Сіверянський літопис. - 2013. - №2. С.71-89.

5. Еткіна І. Понорницький край Чернігівщини наприкінці 1941 р. (за щоденником Дмитра Захаровича Браженка) // Сіверянський літопис. - 2014. - №1 -3. - С.90-119.

6. Еткіна І. Понорницький край Чернігівщини у 1942 р. (за щоденником Дмитра Захаровича Браженка) // Сіверянський літопис. - 2014. - №5. - С.158-216.

7. Еткіна І. Чернігівщина напередодні німецької окупації очима сільського вчителя (Дмитра Захаровича Браженка) // Сіверянський літопис. - 2012. - №3-4. - С.44-60.

8. Нагайко Т Життя селян на окупованій території України в роки Другої світової війни (на матеріалах центральних областей) // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / Відп. редактор В. А. Смолій. НАН України. Ін-т історії України. - Вип. 11. - К., 2008. - С. 148 - 165.

9. Перехрест О. Сільське господарство України в період нацистської окупації // Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI століття. Історичні нариси / Ред. кол.: В.А. Смолій (голова колегії), Г.В. Боряк, Ю.А. Левенець, В.М. Литвин, О.Є. Лисенко (відп. ред.), О.С. Онищенко, О.П. Реєнт, П.Т. Тронько. НАН України. Інститут історії України. - К.: НВП «Видавництво «Наукова думка, НАН України», 2011. - Кн. 1. С. 475-511.

Щоденник Д. З. Браженка

22го СЕРПНЯ

Ще не зійшло сонце, як ми вже були на ногах і рушили в далеку дорогу. Починаючи з самого Коропа в очі кидається така картина: по шляху, та й на полі бачиш одні лише ребра з автомашин, танки підбиті, пушки та інше негодне воєнне спорядження, що їх колись мали червоні і покидали під час бою минулого року. Найбільше ці страхітливі сліди війни можна бачити в с. Макіївка правильна назва - с. Матіївка (сьогодні Бахмацького району). під Батурином, де лежать боком чи стоять підбиті танки й десятками ребрами лежать автомашини. В цьому ж селі в час бою багато згоріло хат. З Макіївки через луг будують великий міст. Не приходилося і бачити такого моста. Більше кілометра буде довжиною. На ночівлі залишилися за Батурином в 9 км в с. Метченки правильна назва - с. Митченки (сьогодні Бахмацького району)..

Дорогою прийшлося зробити лишніх 5 км. В'їхали в х. Пуста Гребля, а там карантін на коней. Прийшлося трохи вертатися і брати вліво через с. Утюшу правильна назва - с. Атюша (сьогодні Коропського району..

23го СЕРПНЯ

Ще не повидніло як поїхали з Метченків. Була сьогодні неділя. Ми з собою веземо з пуд муки. Я б'ю ціль, щоб обміняти її в Бахмачі на сіль. Недоїзжаючи до переїзду, поснідавши я й рушив веломашиною вправо за 8 км в Бахмач на базар.

Прибуваю туди. Але мука вже не грає такої ролі, як тиждень тому назад. Так і не вдалося проміняти колиб ще не спішив. На все ціни високі. Здебільшого все йде на товарообмін, та того чого багато продають за гроші. Так за літру молока просять 20

крб., за десяток яєць 70 крб. Порошок красільний - 15 крб. і т.д. Стакан солі 40 крб.

Не радує мене і людей що оселюють села по шляху нашого слідування, це відсутність дощу. Все горить. Картопля плоха, особливо це замітно за Бахмачем і до самого Красного Колядина в якому ми зупинялися ночувати. Озимина абож була не доброякісно посіяна або вимерзла і вродила плохо. На сотих хто посіяв зернові, відбирали й здавалось в заготовку.

Що як таке й на Полтавщині? Скрутно мені прийдеться. Чуть не весь день перемінно везу то Валю, то Ніну.

24 СЕРПНЯ

Ще не посвітало як вибула підвода з Красного Колядина. Правда я ще веломашиною було задержався. Дньом встановлюється сильна жара. Сонце невимовно пече. Огородина відчуває велику потребу в вологості. Люди з страхом дивляться на цю природну стихію.

Їдучи на Полтавщину наочно бачиш як змінюється побут, звичаї і образ життя, їх заняття. Так ще з Рождественного появилися тини, що зв'язано з відсутністю лісу. Кидається в очі розведення населенням гусей від Макіївки і аж до Волошівки правильна назва - с. Волошнівка (сьогодні Роменського району Сумської області). Махорку садять починаючи приблизно з Тиниці і до Лохвиці. Ще в Батурині і вози здебільшого пароконні. Особливо з Талалаєвки появляється характерний обичай полтавця. Тут уже хатки біленькі з глини з вишневим садочком навколо й квітами.

За сьогоднішній день нічого особливого в дорозі не трапилось. Мучить тільки ця дорога, особливо дітей, та ще в таку жару. Мене весь день тривожило душу відношення до мого прибуття додому. Адже там без нас сімейка 8 душ, та нас 4! Коли б ще хоч урожай добрий.

Сьогодні в Талалаєвці читав газету. Війна набирає все більших розмірів. Німці наступають на Кавказ, а в районі Ржева ведуть тяжкі оборонні бої. У Франції була спроба висадити десант англійців, американців, канадців і військ Де-Голя мається на увазі Шарль де Голль, що очолював у Лондоні рух «Вільна Франція», але розбитий.

Ночувати зупинилися в бригаді с. Волошівка.

25 СЕРПНЯ

Сьогодні після сходу сонця прибули в Полтавську область. Ступень за ступенем ідеш вперед. Незамітно на перший погляд, але на п'ятий день подорожі відчуваєш, що способи обробітку землі змінилися. Відчуваєш що як дише край «галушників» полтавським повітрям.

Переїхали сьогодні Лохвицю. Місто незначне. Вечером приїхали в Сенчу і рішили їхати до с. Часниківки, де живе сім'я мого підводчика. Приїхали туди годин у десять, де й залишилися ночувати.

26 СЕРПНЯ

Договорив підводчика щоб він довіз нас до Ромодану, а там 25 км додому. Ранком написав йому доручення одержати 0,05 га мого огороду за його труди в доставці. Годин у 8 і вирушили в Ромодан. Годин у 3 були там. Велосипедим було їх випередив і ліг відпочити, і заснув. Чуть не під самим Ромоданом наздогнав підводу, проливаючи пота. Покричала тоді на мене Дуня.

Прибули в Ромодан годин у 3. Доки влаштувалися з «квартирою», дякувати старостам села, що влаштували вони мою сім'ю у кінному сараї без дверей. Хуже за свиней вважають людей. Я суперечив цьому. Але вперлись як осли, другого місця говорять нема, а поселять на ночівлю до дядьків, кажуть не гігієнично. А це гігієнично, якщо в сараї повно кізяків, та й солома не міняється на якій ночують приїзжі.

Перед вечером виїхав веломашиною на Ново-Аврамівку. По дорозі в Новачисі прийшлося ремонтувати велосипеда. Прибув додому, коли вже смеркало. Вхожу в хату і здороваюсь. Мені на привітання відповідають. Питаю чи пізнали мене. Ялисавета каже що ні, а мати теж бачу, що по голосу не пізнає. Потім згодом коли я почав говорити мене пізнала. Ну як і треба було ожидати стара мати почала плакати з радості і з жалю, що ще двох синів немає.

27го СЕРПНЯ

Рано Петро взяв парицю коней і ми поїхали в Ромодан по сім'ю. Розраховували в обід повернутися. Та прийшлося прибути лише вечером, коли добре смеркло, причиною чого було те що великий круг ми зробили кілометрів на 10 в одну сторону. Прямий шлях через Стару Аврамівку, та там мосту немає і ми об'їзжали через Бутівці паромом через р. Хорол.

Неважно живуть і дома. Як прийдеться мені жити, сам не знаю. Жодного хунта картоплі, ні одного грама жирів. Тут спробуй довести ладу. А тут ще й з роботою не знаєш як бути, чи знайду, може в колгосп прийдеться ходити.

28 СЕРПНЯ

І так сімейка чуть що не в того нашого Омелька - 12 душ, тільки дрібних дітей - 5, наче в яслях. Сьогодні їздив в х. Чехів на храм до дядьків. Давно їх не бачив. Одного 12 років не бачив і хотілося побачити.

Недовольні були сім'ї і самі дядьки попом, який правил до 4 годин дня і погулять ніколи було. А тих дядьків там 5, всіх і не прийшлося обійти, був лише в двох. Туди їхав веломашиною, а назад одна камера розклеїлась на стику і клею не було, прийшлося вести її додому в руках, а Валю нести перемінно. Погуляли не плохо. Сьогодні збирались було хмарки думали, що дощ піде, але не пішов. Кажуть більше місяця як немає дощу.

29 СЕРПНЯ

Ще учора ходив у сільуправу, щоб стати на учот, однак мене направили в Хорол, і от сьогодні я веломашиною і поїхав, одночасово з наміром влаштуватися на роботу. Щоб стати на учот, вірній на приписку прийшлося бути і в земуправі, звідки дали бумажку в гром. г-во, що я туди направляюсь на роботу, потім в поліції, а потім в Райуправу. Дозвіл на приписку дали. В Райосвіті мені сказали, щоб прийшов удруге, можливо, що влаштують на роботу. Між іншим бачив того хорольця, що приїзжав з карним загоном в Авдієвку, казав що можна і в їх знайти роботу. Зарегістрірував веломашину 50 крб. заплативши. За заяву, що подав у Райосвіту заплатив 5 крб.

30 СЕРПНЯ

Неділя. Хто зробив собі вихідний день. Та робота в громадському господарстві не припинялася. Весь день сидів дома, приходили сусіди, розважались, що грали патефоном.

Ніяк настрою не відновлю. Дуня теж не в настрої. Та й є чому бути такому пригніченому. Бачиш що є й недовольні нами, а далі це, відверто можна буде бачити, бо поки-що ми як гості. Вечером нас позвали до дядька Опанаса на поминки мого діда. 12 років пройшло як він помер. Цей дядько староста релігійної общини. Цілу службу відправив з попом і півчею в хаті. Закуски були добрі, хоч випивки і не було.

31го СЕРПНЯ

Останній день серпня. Завтра початок навчання. Сьогодні знову їздив в Хорол в Райосвіту. Вірніше ходив, а не їздив. Тільки доїхав до М. Попівки, як лопнула камера і покришка. Прийшлося залишати велосипеда за 4 км в Малій Попівці і йти пішком туди й назад. В Райосвіті мені запропоновано стати завідуючим школи в Вергунах. Не хотілося б у те село, та прийдеться іти робити. Мені було предложено, щоб я сьогодні і вирушив в Вергуни, та я рішив ще порадитися дома.

Сьогодні нарешті після довгої засушливої погоди пішов грозовий дощ.

ВЕРЕСЕНЬ

1й ВЕРЕСНЯ

Сьогодні в школах України голосно задзвонив дзвоник. Діти гучно прибігли до школи, щоб знову розпочати навчання. Один одному вони розповідають про пригоди що їм трапились протягом літніх канікул.

Та цього запалу дитячого немає в дітей Вергунів. Я сьогодні з'явився до вергу- нівської початкової школи, щоб приступити до виконання своїх обов'язків. Дітей в школу з'явилося мало. В беседах з дітьми видно, що частина учнів і не збираються ходити до школи. Вони ходять на роботу, чи пасуть скот.

Що з себе являють Вергуни? Історії його не знаю, а тому й не буду про це писати. Село як і всі села району, але з чудовою двохповерховою школою. Однак в їй заніматися не збираємося. Учнів тепер 107. 2й і 3й класи об'єднуємо. Потрібно всього три учителі. Приміщень хватає в інших будинках, більш придатних для початкової школи, хоч правда повністю не готових до навчання. Я взявся вести 4й клас, а то б прийшлося вести 2 і 3й класи разом. Школи ще не приймав, думаю завтра, бо ще немає великої охоти тут працювати, хоч уже сьогодні і почав заніматися.

Кілька слів відступив знову про Вергуни. Колгосп тут уже розділений, але кажуть, що селяни не протів щоб назад організуватися. Село розміщене в ярах і з економіки не зовсім погане. Учителі розповідають, що селяни не погані, але нічого в них не купиш, наче б то неприємно з учителів просити високу ціну, а по приниженій ціні також не хватає в них сміливості продати.

Ходив сьогодні в Вергуни пішком, бо ранком була грязюка (ноччу ішов дощ). Дньом дув холодний північний вітер.

2т_ВЕРЕСНЯ

День був сьогодні погожий, хоч і вітряний. В Вергуни їздив велосипедом. Привикаю до дороги і не так воно вже й далеко. Всього кілометрів вісім буде і то полем їхати лише три кілометри. Сьогодні побував у великій школі. Чудова школа. Все майно майже збереглося. Фізичний, хімічний і природничий кабінети на місці. З оборудування і наочності школа майже готова до навчання.

В Новій-Аврамівці за готівку сьогодні одержав 20 кг. житнього борошна, 6 кг. пшеничного, 2 кг. пшона і 0,5 кг. олії, як допомогу приїзжим.

3го ВЕРЕСНЯ

Починаю привикати до Вергунів. Сьогодні там було задержався до вечора. Упорядковував шкільні справи. Побував в підсобному господарстві, це так тут називають колгосп колишній, там подав я заяву, щоб мені продали продуктів для харчування. Але старости не бачив і не знаю чим мені допоможуть. Вечером приїхав веломашиною додому.

Дуня мене все підганяє, щоб скоріше ремонтували квартиру. А там треба переробити піч і грубу. Не так воно і страшно, як не найдуть спеціаліста. Буду підганяти.

4го ВЕРЕСНЯ

Сьогодні після заняття час посвятив відвідуванню батьків, тих учнів, що не ходять у школу. Не ожидав я що тут в районі, що був одним з передових в розвитку культури і науки та просвіти, буде такий тепер погляд на учобу. В 4му класі числиться по списку 37 учнів. Явилось лише 12 учнів. 25 учнів в школу ще не являлись. Частину з них сьогодні я відвідав. Приходиться констатувати той факт, що учобу міняють на паштусештво. Більшість пасе худобу, чи гусей. Правда є й такі, що заявляють у школу ходить не будуть через те що немає в що удітися. Безумовно є й такі. Але тепер, коли тепло і це не є поважною причиною. З історії відомо, що голі й босі тяглись до науки і ніякі насмішки й глузування їм не перешкоджали в цьому. Тепер не приходиться думати, що наука буде в такому стані як вона була в царські часи, коли для того часу потрібні було неуки, що легко піддавалися уярмлінню. Тепер час не той, тепер потрібні високоосвічені люди, знаючі техніку, а знати техніку аж ніяк неможливо без освіти, щонайменше семирічної. Це тільки в воєнний період приходиться миритися з чотирирічним навчанням, а в дальнійшому для кожного буде обов'язкове семирічне навчання.

В учорашньому номері районної газети було вміщено статтю про конференцію в Ровно в церковних справах. Там ясно визначено місце церкви. Видно з статті, що церква відокремлена від держави, бо утримання її і штату тільки за рахунок віруючих. Ніяких податків церква на населення не має права накладати, а також і володіти землями. Закон божий в школі не викладається, для викладання його є церква. На Україні існує дві церкви: Автокефальна православна українська і автономне під зверхництвом Москви. Як видно між собою вони ведуть боротьбу. В дальнійшому, якщо це буде продовжуватись, то влада втрутиться. Через пресу заборонено вести дискусію між обома церквами.

5го ВЕРЕСНЯ

Думав бути сьогодні в Хоролі, та так і не прийшлося. Думав прямо з Вергунів і поїхати. Але цей намір не вдався. Виписав в колгоспі меду, олії і муки. Потім одержав і рішив завезти вперед додому, а потім у Хорол. Дома роздумався і не поїхав. Переніс поїздку на понеділок.

Кілька слів про 4й клас. Видно, що клас в минулому році був недисциплінований, бо є замашка не витримувать 45 хвилин. Гірше всього справа обстоїть з поведінкою поза школою. Щоб не допустити до крищущих порушень, сьогодні присік двох учнів, що непристойно себе поводили поза школою і на переривах.

6го ВЕРЕСНЯ

Неділя. Сьогодні по случаю вихідного пішов побачити ту частину села, де колись я учився. Тепер вона має значно кращий вигляд. Школа акуратна, має охайний вигляд. Шкільний двір огорожений і обсажений декоративними деревами - акаціями. Щось заворушилось зворушливе в глибині душі, побачивши школу в якій почав свою учобу, де одержав першу грамоту. Від школи пройшов селом на Царин, а звідти вже додому. Та тільки тепер все кажеться маленьким і близьким проти того, що казалось в перші роки мого навчання. Безумовно, що тоді пройти було кілометр, що тепер десять.

Погода стоїть тепла, соняшна.

7 ВЕРЕСНЯ

Після закінчення уроків, прямо з Вергунів поїхав у Хорол. Добре було їхати до Хорола велосипедом. Прямо з уклона. В Хоролі віддав копії своїх документів в відділ культури, вияснив ряд питань з шкільного життя. Незадоволений я одним положенням - це зарплата учителям. Всі одержують по 300 крб. незалежно від стажу і освіти. Чи то він закінчив 10 кл. і працює перший рік, чи то працює 30 років і має вищу освіту - все рівно. В дальнійшому такі люди можуть відходити від школи на інші роботи. Було запропоновано, щоб я прийняв центральну школу в Вергунах.

8 ВЕРЕСНЯ

Не рухається аж ніяк справа зприводу ремонту квартири в Вергунах. Виявляється болтливість старости села і повороткість в роботі. Одно що рідко його можна бачити в сільуправі, а друге те, що багато обіцяє, а мало що робить. Обіцяв давно приступити ставити печі в квартирі, а ось пройшло тиждень, ані жодного чоловіка не бачу. Сьогодні його обминув і пішов саме поговорити про це з старостою гром. г-ва. Побіцяв, якщо є цегла завтра приступлять до роботи.

З району в сільуправи розіслано директиви в тому щоб притягались до відповідальності батьки, шо не посилають своїх дітей до школи. Ще в суботу подано список таких в сільуправу, але староста їх не визиває, ссилаючись на робочий час. Смішно на цю заяву! Щож закривати школу і ждати доки закінчаться роботи?

На вечер приїхав в Нову. Кілька слів про свою домівку. Погано жити в великій сім'ї, при дрібних дітях, та ще в недостатках, при різних характерах людей. Мало коли почуєш добре тихе слово, завжди перестрілка в словах. Дуня все наполягає, щоб переходити в Вергуни. Але це скоро очевідно протягнеться з місяць. Дома добре, що хоч сливи є. Цей рік добре вродили сливи, то хоч сливи витягують. За мої роки відсутності їх чимало й наросло, а того ще й обміняно сотих садиби з сливами сусіда Івана Хомича.

Днями, можливо й завтра треба ожидати дощу. Ноччу блискало десь на горизонті.

9 ВЕРЕСНЯ

Нарешті тільки сьогодні почали возити цеглу для печі в моїй квартирі і домовились копати погріб. В школі навчання продовжується без нічого істотного. Подав списки в сільуправу для притягнення тих батьків, що не посилають своїх дітей в школу.

Погода холодна. Вітер північний. Хмарно. Ожидав сьогодні-завтра дощу та обернення вітра потіряло в цьому надію.

10 ВЕРЕСНЯ

День пройшов без нічого важного. Ось кілька днів хоч не пиши щоденника, бо немає чого писати. Куди тут спокійніше Чернігівщини. Тут хіба тільки в газетці нового й дізнаєшся. А в газетці надруковано факт нальотів авіації СРСР на Варшаву,

Данціг і Кенігсберг. Кілька днів тому зайнято Новоросійськ. На всіх фронтах видно німці не наступають.

11“ВЕРЕСНЯ

Ніяк не почнуть робити печі в моїй квартирі в Вергунах. Сьогодні вже про це говорив з старостою села (може в двадцяте), сказав що в понеділок почнуть. Та хоч би скоріше.

12 ВЕРЕСНЯ

Погода ось уже скільки стоїть соняшня. Вітер північний. Ноччу уже відчувається холод. Читав сьогодні районну газету «За краще життя». Номер вийшов збільшений, посвячений річниці визволення (13 вересня німці увійшли в Хорол). Найбільше мене цікавило зведення. Однак нічого важливого там немає. Наступ німців як видно припинився.. На передній ділянці фронту ідуть для німців оборонні бої. Становище німців не блискуче. Циркулірують слухи, що червоні забрали Вороніж.

№ ВЕРЕСНЯ

Неділя. Посвятив цей вихідний день ремонту велосипеда. Ще учора почав це з педалі. Сьогодні з 6 год. ранку проморочився біля нього до 2х год. дня. Розібрав увесь, змазав. Як той велосипед став. З обіду до нас на своїй колясці прибув Микола Москаленко. Між іншим не глупий парень. Його висловлення розсудливі. В шахматній грі більше мене б'є. Та обіжений він судьбою: не має ніг, а на спині горб. Однак хоч він і каліка, та користується серед населення повагою. Ніколи не застанеш його на самоті, завжди біля нього друзья, чи селяни, які прийшли, щоб чим допомогти, особливо після того як його спіткало горе: померла його мати (в перших числах серпня). Тільки уявити скільки було пережито ним. Крім матері в нього більше нікого не було з рідних, хто б доглядав в нього. Було в нього два брати. Один з них був а армії, де засудили його за розстрату до розстрілу та потім замінили ув'язненням на 10 років, другий був у Полтаві в будинку умалишонних. Він був помішаний з самого малку. Говорити треба, що сім'я Москаленкових була нещаслива. До самого вечора грали патефоном. Вечером гуляв у нього.

Всю ніч летіли літаки. Звечора з сходу на захід, а з половини ночі назад. По звуку судили що то радянські. Перший, що пролітав кинув ракету. Потім на заході були вспишки, мабуть бомбили, а незабаром один полетів назад (розгрузивши мабуть домой). В сторону Лубень чуть було два зриви.

14 ВЕРЕСНЯ

Кілька слів з приводу шкіл. Немає нічого твердого в організації шкіл. Пригадую, що на Чернігівщині порядок організації шкіл зовсім інший. Там для німецької мови спеціальні викладавці були, що тільки й викладали німецьку мову. Німецька мова викладалася з другого класу. Зав. школою класу не вів. А ось тут зовсім інше. Німецької мови не викладається в жодному класі. Зав. школою веде клас.

Характерно те, що навіть в зарплаті різниця, так тут одержують ставку всі рівну учитель 300 крб. і зав. школою 400 крб. незалежно від освіти і стажу. Якщо бюджети шкіл на Чернігівщині були значними, хоч би і в Авдієвській школі 9000 крб. лише на ремонт було відпущено, то тут цього немає і ремонт іде силами гр-го г-ва або за гужтруд. Це приводить до того, що завшколою мусить стоптати пороги сільстарос- тату чи колгоспу, щоб зробити щонебуть. Там де староста недооцінюють школи, то зовсім важко працювати.

В інших районах розповідають в школах зовсім інший порядок. Так в Миргородському районі розпочали навчання і лише кілька днів позанімалися, а потім закрили. В Лубенському районі думають розпочинати 1го листопаду. Там є історія, рукодєліє. Велику увагу приділяється фізкультурі. Як видно імперський комісар ще не дав твердої установки в питанні шкіл.

15 ВЕРЕСНЯ

Кожного здивувало те, що побачив ранком. В цьому році в природі щось коїться надзвичайне. Сю ніч ударив мороз і добрячий. Вода замерзла в посудах надворі. Багато цей мороз наробив злого. Вимерзли мабуть огірки, помідори, кавуни та інша городина. А тут я ще не заготовив на зиму собі огірків і помідорів.

Сьогодні за 13/IX читав газету району за «Краще життя» але нічого там особливого потішного немає. Ідуть грандіозні бої. Газета веде велику пропаганду за неменичу перемогу німецької зброї.

Та літаки що позавчора летіли вечером були видно таки радянські, бо видно виконавши своє завдання з другої половини ночі летіли назад.

16 ВЕРЕСНЯ

Кожен вставав з тривогою: ану чи немає морозу, бо учорашній багато наробив шкоди. Багато померзло помідорів, огірків, кавунів. Нащастя сьогодні морозу не було. Було хмарно. Збиралося на дощ, але так і не було з обіду знову стала година.

17 ВЕРЕСНЯ

Учорашнім числов районна газета вийшла на чотирьох сторінках під назвою «Хорольські вісті». В газеті повідомляється що тепер Хорол - область, що об'єднує такі райони: Хорольський, Семенівський, Оболонський, і Покрово-Багачанський. На чолі області області стоїть гебітскомісар. В газеті було звернення до українців шефа району, щоб здавали теплий одяг за що будуть преміюватися горілкою і махоркою.

18 ВЕРЕСНЯ

Учора залишився було переночувати в Вергунах, щоб розв'язати ряд питань з приводу школи, а найбільше за ремонт квартири, бо ремонт іде наче мокре горить. Приміром учора ніщо не робилося.

Ночував у учителя Бибика. Живе не погано. Чи й жив коли я так. Їдучи додому мій велосипед обламався. Лопнула камера й покришка.

19 ВЕРЕСНЯ

В Вергуни ходив пішки. Після закінчення заняття пішли з одним учителем збирати огірки в колгоспі, бо не діждеся щоб їх купити, кожен хоче назбирати собі. Завтра думаю доставити діжку для засолки.

20 ВЕРЕСНЯ

Увесь день обходив і так і не знайшов клею, щоб заклеїти камеру. А на завтра треба б було, щоб велосипед був справний, думаю поїхати на храм в Демену-Балку правильна назва - с. Демина Балка (сьогодні Хорольського району Полтавської області). до дядька Кіндрата, не так на храм як хотів їх побачити, бо не бачився більше 15 років. 21го ВЕРЕСНЯ

І сьогодні ранком не знайшов клею. Прийшлося на Вергуни іти пішком. Вірніше я не ішов, а їхав, та тільки моя роль була за упряжного. Учора у Старій було договорився, щоб одвезли діжечку мій хрещений в Вергуни. Та слова вони не дотрималися і прийшлося везти цю діжку тачкою. Правда не важка, але зате доїхав швидко. Тачку пхаєш, вона скоріше котиться і сам тоді за неї поспішаєш. Зробив два уроки, на третій дав самостійну і потім знову за тачку і додому. Коли куди поспішаєш, то наче що підганяє. Доїхав дуже скоро. Дома наскоро помився і перехопивши трохи в шлунок пішов на храм.

Ось в дорозі зустрічають мене німці. Зупиняють підводу. Питають хто я, що я куди і звідки йдуть. Після моєї відповіді ще впевнились в правдивості її в свого кучера. Потім сказали мені що іди, та тільки не заходь в Вербин гуляти.

Ось нарешті і дядку. Ну тут зустріч як відомо яка після довгорічного непобачення. Тут і дядько Павло. Всі вони наче не змінилися, наче я їх лише учора бачив. Правда тітка постаріли, а діти поросли і вже цілком самостійні. Вони ж мене не пізнають і говорять коли б зустріли в дорозі де, то зовсім не звернули уваги що це я. Погуляли не плохо.

Погода сьогодні увесь день хмарна і холодна. Додому вийшли коли вже смеркало.

22 ВЕРЕСНЯ

І сьогодні ходив у Вергуни пішки. Велосипед сьогодні повинен бути вже готовий. Віддав на ремонт. День після учорашнього сьогодні теплий. В небі вже збираються журавлині стаї і кружляючи збираються для вильоту на південь.

23го ВЕРЕСНЯ

Після навчання в школі, після третього урока поїхав у Хорол за заробітною платею. Як мене так і всіх хто працює на педроботі вразила новина. В Хоролі в відділі культури повідомлено, що зайняття по школах припиняється на невизначений термін. Всі учителі розпускаються, зарплати не одержують, а пайок обіцяють видати ще на один місяць.

Яка причина, що послужила розпускові шкіл - невідома точно. Говорять що ніби через відсутність програм і підручників. Але всправжній корень зла мені кажеться, що не в цьому. Чи не зв'язане це воєнним положенням країни! А слухи ходять тривожні. Говорять що червоні роблять відчайдушні спроби прорватись на захід, газети багато говорять про другий фронт на заході. З газети видно що такий ще не існує, та тільки чому ж мови про його так багато?

В глибах населення все більше і більше випливає на поверхню невдоволення війною і політикою німецького уряду зв'язаною з нею. Приміром гнітюче враження на населення має встановлений пайок. Коли раніше в селян було забрано лишки, то тепер їм встановлено пайок. Пайок цей видається так. В середньому на трудоспособну душу виділяється 10 кг., а на непрацездатного 6 кг. Всі ці кілограми складаються і діляться на кількість трудоднів у серпні. Хто більше робив то той одержить більше 10 кг. а інший може лише 5 кг. на місяць. Правда в Н.Оврамівці діти одержали по 6 кг. а домохазяйки і старики по 10 кг. В тому місяці говорять що буде іначе.

Дядько що вік свій не сидів на пайку безумовно буде недовольний цим. Строго зараз і в питанні різки свиней. Ніхто не має права різати свиней. Тільки тоді заріжеш, якщо є двоє і одно вперед здаси державі. Налоги також не малі - молока 600 літрів. За собаку заплати 105 крб. Кілька разів платили вже за м'ясо, сотні яєць на г-во та інше. Все це не сприятливо відкладується в глибині селянина.

24 ВЕРЕСНЯ

Сьогодні розпустили учнів до так сказать особого роспорядження. Учителі здивовані, таким роспорядженням гебітскомісара і занепокоєні своїм становищем. Аджеж вони позбуваються заробітної плати і пайка, а більше всього пайка.

В «Хорольських вістях» в цілком ясній формі вміщена стаття рахсміністра Розенберга про долю європейських народів, де сказано, що вимагать мають право німці, бо вони тепер поставлені на карту існування, що сотні тисяч німецьких синів полягло на полях битви. Інші народи мусять співпрацювати з німцями для скорішого закінчення війни. Зараз ідуть грандіозні, ще небувалі в історії бої за Сталінград.

25 ВЕРЕСНЯ

Учора грошей не одержав, пообіцяли на сьогодні. Перш за все чим їхати в Хорол рішив заїхати в Вергуни побачити що там робиться. Погреба так і сьогодні не вийшли копати. Для шпаровки печі і груби вийшли, але ожидай від них роботи коли ніщо їм не платиться за гужтруд. Пола робити втрьох (жінки) лише с 11 годин дня, і за день мало що зробили.

З Вергунів їздив у Хорол. Однак грошей не одержав. Запізнився. Касир видав усі гроші. Пообіцяв видати завтра. В відділі культури мені стало відомо, що завідуючи залишаються на місцях одержують 200 крб у місяць і пайок.

26 ВЕРЕСНЯ

Сьогодні вдалося одержати грошей (зарплату за вересень). Моя ставка 400 крб. Одержав 360 крб. 10 % подоходного вивернено. Спеціально ходив в земвідділ, носив заяву, щоб мені продали картоплі з Ново-Аврамівського громадського господарства. Дозволено продати з розрахунку по 500 грам на день, на мою сім'ю 2 кг. на день, 60 у місяць. Сьогодні ранком виписав 30 кг. картоплі, 5 кг. проса і 40 кг. кавунів.

З Хоролу їздив у Вергуни. Возив гроші своїм працівникам і хотів побачити, що робиться з ремонтом квартири. Нічого не робиться. Стає обідно на старосту села. Погода учора, а тим більше сьогодні жарка.

27 ВЕРЕСНЯ

Неділя. Вихідний день. Це тільки для установ. В громадських господарствах вихідного немає. З самого раннього і до пізнього ідуть на роботи. Біда тому хто запізниться на роботу. Німці вимагають рано виходити на роботу. Тому, хто запізнюється може попасти палки, або штрафу. Так одного оштрафовано в 500 крб.

Сьогодні я їздив у Чехів до дядька Степана з приводу покупки поросяти. Думаю обзавестись свиньми. Чи удасться заколоти то справа будучого. До 1943 року багато води стече. Тепер то дають різати лише тим, хто вперед здасть свиню державі. Якщо є одно, то тоді три господарі об'єднуються, двоє свиней повинні здати, а одного заколоти і розділити натроє. Це так наче буде, а насправді як буде невідомо. До чого гостинний і щедрий дядько Степан. Що в його є поділиться. Входить в положення другого. Мало таких людей є.

Додому виїхав пізно. Побував ще в двох дядьків. Погода тепла, сонячна. Давно б треба дощу. Сіють у суху землю.

28го ВЕРЕСНЯ

Сьогоднішній день пройшов в розпачі. Перш за все в цьому винувата Дуня. Обвинувачує мене, що я винуватий, що її бригадир визначив до молотарки, куди вона не хоче, бо туди треба іти занадто рано і пізно повертаються. Для неї це не зовсім можливо. Учора хотів бачити бригадира, щоб не визначав її, але його не бачив, а після обіду їздив у Чехів. І от винуватий, що не договорився. Вечером також надута ходила.

Майже увесь день був у Вергунах. Ніяк не підгоню тамошню владу, щоб скоріше кінчали квартиру. Ось сьогодні виділили жінок, але доки зібралися та доки підготовились, то й обід прийшов і мало що зробили. Погреба зовсім не копають.

Учора з села мобілізовано невідому куди кілька чоловіка. Їм предложено щоб взяли з собою на три дні харчів і те в чім стоять. Куди саме візьмуть - не сказано. Тільки в армію. Ця ж мобілізація молодняка проведена і в других селах. Брали молодих хлопців.

29г^ ВЕРЕСНЯ

Сьогодні ходили в Вергуни з Дунею. Ознайомилась з квартирою. Говорить що сподобалась. Я думав, що хтось щось буде робити, аж воно нікого немає.

Дивує мене братова поведінка. Чужий каліка рідніше рідної матері! Нігде ні слова не промовивши, нікому, іде жити до Колі Москаленка. Тобто різниться. Цей Коля одинокий, судьбою позбавлений він ніг. Недавно матір похоронив, доглядати йому немає кому, то от Петро покидає свою рідну матір, ділиться і йде його доглядати.

Не вірний його вчинок. За чим погоня? Може думають Галіну грядку ділити, так цього не вдасться, бо ця грядка не підлягає до дільожки. Я вважаю що він не виграє відходов, та ще в такий тяжкий період. Ось можуть тебе завтра взяти в армію, а ти Ялисовето залишайся з дітьми і калікою. Розраховуєш Петре, що Колі хату збудують. Тепер трудно розраховувати та ще й рискувати на майбутнє. Тепер тільки й живеш сьогоднішнім дньом.

Чи прогадають Мама з Галею і Антоном, пустивши Петра з хати. Ні. За ними залишиться усадьба з садом. Свиней я б не рекомендував ділити, бо ніхто не попробує й капелини з них. Коли-б двоє числилося на одному номері, то тоді може одно закололи б. Корову краще не ділити а користуватися нею спільно.

30 ВЕРЕСНЯ

Сьогоднішній номер «Хорольських вістей» повідомляє, що ідуть запеклі бої на вулицях Сталінграда. Уже ось більше місяця ідуть сильні бої за це місто. На інших ділянках фронту також ідуть сильні бої. Война в сильному розгарі. На середній і північній ділянках фронту більшовики ведуть наступ, який об німецькі позиції розбивається.

В селах іде мобілізація молодняка. Хоч і говорять, що в поліцію, але це тільки говорять. Справдіж це тільки мабуть початок мобілізації. Невже їх пошлют на Східний фронт. І пошлють. Кинуть в звод кілька чоловіка та й пошлють з німцями.

Погода стоїть ось скільки все соняшна.

ЖОВТЕНЬ

1го ЖОВТНЯ

Щоденно їзжу в Вергуни наче на прийом до лікаря. Знову в школі нічого не робиться. Ні копачів погреба, ні мазальниць немає. Це тільки нервничить мене.

Хотів було виписати картоплі, а мені підносять 16 кг. на десять днів, а за минулий місяць мабуть думають, що пройшов, то мов прожив, то не їж. 300 грам картоплі на день! Це норма хіба тільки щоб живим бути. До всього цього ще й відсутність в мене огородини хочби якої б то не було просто створює в мене і дружини розпач, а це іноді приводить до сварки.

2й ЖОВТНЯ

Азарт тепер мене взяв до шахматної гри. Кожен хожу до Москаленка Миколи і граю. Так сьогодні, їхавши в Вергуни заїхав і зігра чотири партії. Також грав і вечером до 12 год. Результати ігри ті що тепер виграємо порівну. З перших днів мого приїзду більше я програвав і мало вигравав.

Розповів він мені сьогодні, що думав отравиться, так надокучило йому мучиться. Говорить, що прийняв морфій, але.. але каже що оказалось, що то не морфій. Тод його друг, що дав оказалось його обманув. Дав він ніби йому ще того року для всякого случаю, так ніби для цієї мети. Не думаю щоб друг то зробив такий вчинок.

Нарешті квартира в Вергунах в основному готова.

4 ЖОВТНЯ

Неділя. Казалось би вихідний день. Але всі вихідні дні скасовані. Всі повинні бути на роботі. Хто не виходить на роботу без поважних причин, того штрафують.

Сьогодні їздив у Чехів до дядька Степана. Возив платки за порося (2 мт. матерії). Почтували мене там не плохо. Обід приготовили, видно ожидаючи. Обійшлося й не без півлітри самогонки. Гірше всього обстоїть справа з доставкою поросяти додому. Нести погано, а підвода не угадаєш коли буде іти. Погода стоїть увесь час соняшна й тепла. Тільки в останні три ночі був невеликий мороз.

5 ЖОВТНЯ

Ще в суботу староста Вергунів обіцяв, що сьогодні вже буде копатися погреб. Однак справа не рухається. І сьогодні погреб не копається. В суботу в Вергунах були ми з Дунею. Назбирали помідорів 6 відер. Частину з'їли свіжими, а частина прийдеться заготовити на томат.

Сьогодні вдалося виписати картоплі з громадського господарства 240 кг. з розрахунку по 2 кг. на день на 4 душі аж до 1го січня. Прийшлося поспішити з випискою, бо переїду в Вергуни тоді не випишуть. Заплатив 72 крб, тобто по 30 коп. за кілограм. Одержувати буду з поля. Це краще.

...