Житло, двір, садиба (за матеріалами давньоруської лексики)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: [904.3:81'373(091)](476/477)«653»

Житло, двір, садиба (за матеріалами давньоруської лексики)

В.К. Козюба

Анотація

Статтю присвячено одному з аспектів вивчення такого культурного явища давньоруського часу як двір-садиба. За матеріалами історичної лексики з використанням писемних пам'яток ХІ--XIV ст. простежуються різні назви двору та його складових -- житла, господарських об'єктів, огорож тощо. Для більш глибокого розуміння історичних реалій, які є предметом розгляду, залучаються етнографічні матеріали Українсько-Білоруського Полісся, а також археологічні паралелі до складових заявленої теми. На основі зіставлення запропонованих джерел автором здійснюється спроба поєднання даних лексики, етнографії та археології в атрибуції окремих частин двору як поширеної реалії середньовіччя.

Ключові слова: житло, садиба, історична лексика, археологія, Полісся, Південна Русь.

Статья посвящена изучению двора-усадьбы как части материальной культуры Древней Руси Х--ХІІІ вв., на основе различных данных -- исторической лексики, этнографического и археологического материалов.

Она состоит из нескольких блоков. В первой части («Жилище, его составляющие части», «Планировочные и конструктивные части жилища») анализируется жилище как главный элемент двора. Приводятся номинации дома и его составляющих, встречающиеся в древнерусских письменных источниках -- летописях, отечественной и переводной религиозной литературе. Разнообразие терминов свидетельствует о существовании различных типов жилища и его эволюции от простых форм к сложным (многокамерные, многоярусные).

В следующей части («Двор и его составляющие части», «Сооружения в усадьбах») анализируется организация пространства вокруг домов и функциональное назначение различных дворовых построек. В последней части («Ограда, ворота, колодец») подается анализ типов ограждений средневекового времени, которые известны по письменным источникам и этнографическим данным.

Ключевые слова: жилище, усадьба, историческая лексика, археология, Полесье, Южная Русь.

The paper includes study of the yard-estate being a part of the Old Rus material culture of the 10^th--13^th centuries based on various data: historical lexics and ethnographic and archaeological materials.

It consists of several blocks. The first one («Dwelling and its components» and «Planning and constructive components of dwelling») analyses house as the main yard component. House nominations and its components with terms from Old Rus written sources -- chronicles, local and translated religious literature are available. The diversity of terms means presence of different dwelling types and their evolution from simple to complex (multichamber, multistorey) forms.

Next part of the research («Yard and its components», «Buildings in homesteads») analyses landscaping around dwelling and functioning of farm buildings. The final chapter («Fence, gate and well») contains analysis of medieval fence types known from written sources and ethnographic data.

Keywords: dwelling, homestead, historic vocabulary, archaeology, Polissya, Southern Rus

Вступ

Українсько-Білоруське Полісся є визнаною скарбницею вивчення слов'янської матеріальної і духовної культури. Завдяки сталості місцевого населення і його комунікаційній відірваності від мегаполісів культура і побут поліського регіону зберегли, здебільшого у трансформованому вигляді, риси попередніх епох. Тому місцевий етнографічний, фольклорний, лексичний матеріал потребує подальшого дослідження і узагальнення.

Останнім часом стали популярними дослідження, в яких використано здобутки кількох наукових сфер. Результати археологічних пошуків доповнюються етнографічними матеріалами, зокрема в царині домобудівництва, ремесла, сільського господарства, поховального обряду тощо, що у свою чергу, дозволяє робити обґрунтовані наукові реконструкції і моделі, повніше відтворювати минулу дійсність. Ще однією сферою, досі майже невикористаною археологами, є мовознавство, особливо його складова -- історична лексикологія. Залучення різноманіття назв окремих предметів і явищ доби середньовіччя надає додатковий, досить потужний, ресурс для вивчення матеріальної культури давньоруської доби.

Різнопланове вивчення двору (садиби) як культурного явища цього періоду дає змогу окреслити кілька напрямів його дослідження. Серед них: реконструкція структури двору та його складових -- житла, господарчих будівель і огорожі -- за археологічними матеріалами; дослідження двору як об'єкта правових відносин (спадок, місце злочину тощо) -- за юридичними пам'ятками давньоруського часу; двір і мала сім'я як складові палеодемографічних досліджень. До цього переліку входять і матеріали історичної лексикології, які органічно доповнюють археологічні і етнографічні джерела.

двір садиба археологія середньовіччя

1. ЖИТЛО, ЙОГО СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ

Найголовнішою частиною кожної садиби є житло. В писемних пам'ятках давньоруського часу використовується багато термінів, пов'язаних із цією номінацією. Ця термінологічна строкатість була обумовлена різноманітністю типів житлових будівель. Розглянемо ці назви.

До першої групи можна віднести назви, які мають тільки загальне, абстрактне значення -- 'дім', 'житлова споруда'. Найбільш поширеним серед них був термін домъ. Він походить ще з індо-європейської мови, порівняйте: прасл. домъ, д.-інд. dama, санскр. damah, авест. dam-, гр. Do^g, лат. domus [Вступ..., 1966, с. 514; Мейе, 1951, с. 19; Історія., 1983, с. 22]. Цікаво, що ця лексема відсутня в сусідніх щодо слов'янської германській та балтійській мовах [Вступ..., 1966, с. 514]. У слов'янських мовах (усіх трьох груп -- західної, східної і південної) вона представлена дуже широко: дім -- укр., дом -- рос., біл., болг., серб., макед., dom -- хорв., хорут., пол., слвц., н.-луж., dum -- чеш., domoj, do mow -- в.-луж., dum -- полаб. [Будилович, 1882, с. 100; Вступ., 1966, с. 550--551].

Цей термін часто згадується в писемних джерелах -- зокрема, в ПМЛ його використано 23 рази [Творогов, 1984, с. 52]. У значенні 'житлова споруда' лексема домъ зустрічається як в оригінальних пам'ятках, так і в перекладених: «Да- нилоу же королеви ставшоу в домоу Стікинтові» [ІЛ, 6763 (1255), ствп. 828; Генсьорський, 1961, с. 68]; «И не всякого чловека въведи в дом свой: блюдися зълодея, зло бо съдевает» (Премудрість Ісусова, сина Сірахова) [Мудрое., 1989, с. 41]; «Лутче бы коему человіку изволи дом погрести, нежели злу жену в дом привести» («Моління» Даниїла Заточника, ХІІ-- ХІІІ ст.) [Лексика., 1981, с. 80]. Останній з наведених прикладів цікавий тим, що в ньому згадується заглиблене житло.

Оскільки дім складав головну частину двору, в джерелах трапляються збіжності значень дворъ і домъ, але вони досить рідкісні і фігурують переважно в більш пізніх літописних записах, пор.: «сьгоріша... много домовъ добрих» (Синод., Коміс. сп.), дворовъ (Акад., Толст. сп.) [НПЛ, 6702 (1194), ствп. 41, 233], дворовъ, рекше домовъ [Филин, 1949, с. 157, 158]. Полі- семантизація лексеми домъ простежується і на інших прикладах, де це слово виступає з переносними значеннями 'рід', 'сім'я', 'господарство', 'майно', 'храм' [Poppe, 1962, с. 16; Львов, 1975, с. 107--108; Лучиц-Федорец, 1973, с. 7; Історія., 1983, с. 129; Буслаев, 1861, стлб. 391, 480; Мудрое., 1989, с. 187--188; Срезневский, І, стб. 699--702; Львов, 1966, с. 257--258]. Ці самі значення, навіть трохи розширені, зустрічаються і в староукраїнській мові [Українська., 1985, с. 14].

Серед інших відомих загальних назв жител -- жилище, стан, господа і обитель. Лексема жилище використовувалась не дуже часто -- в ПМЛ вона зустрічається 4 рази, в КПП -- 2 рази [Львов, 1975, с. 104--105; Творогов, 1984, с. 57], причому виключно в церковно-книжкових зворотах у значенні -- 'житло диявола', 'небесне житло', «беси жилище имяхуть» та ін. [Филин, 1949, с. 160; Poppe, 1962, с. 20]. Крім книжної, це слово мало й розмовну, але не дуже поширену, форму -- жило: «пожегше вся жилы градныя» [Історія., 1983, с. 129]. Слово stanb із значенням 'житло взагалі' 1.1. Лучиць- Федорець відносив до праслов'янських архаїзмів [Лучиц-Федорец, 1973, с. 7]. Воно було у вжитку і в давньоруський час: «бяхоуть же станове в городі (Судомирі -- В. К.) соломою чинені и загорішася самі от огневь» [ІЛ, 6769 (1261), ствп. 853]. На Поліссі ця лексема збереглася до нашого часу [Лучиц-Федорец 1973, с. 6]. Термін господа, притаманний кільком слов'янським мовам [Фасмер, І, с. 445], на думку Л. Ні- дерле, хоч і присутній у пам'ятках ІХ--Х ст., є лише слов'янським відповідником грецького терміна [Нидерле, 1956, с. 257]. У значенні 'житло' він відомий в давньоруських пам'ятках [Срезневский, І, стлб. 562--563]. Остання з перелічених загальних назв жител -- обитель -- здається, є суто книжковою, оскільки присутня в Кормчій в одному з церковних правил [Буслаев, 1861, стлб. 378; Словарь., V, с. 483].

Дуже поширеним у давньоруській лексиці був термін хоромъ (храмъ). За своїм значенням він займає проміжне місце між описаною вище групою лексем із загальним змістом 'житло' та іншою групою, до якої належать назви різних, конкретних типів житлових споруд. Це слово утворилося від праслов'янської форми хоrmъ [Фасмер, LV, с. 265--266; Історія., 1983, с. 129] і є загальнослов'янським: храмъ -- болг., храмь -- ст.-серб., храм, храмина -- н.-серб., hram -- хорв., хорут., словен., chram -- слвц., чеш., н.-луж., hromina -- пол. [Будилович, 1882, с. 118; Филин, 1949, с. 103]. У цих мовах воно виступає у значенні 'церква' (рос., болг., ст.-серб., слвц.), 'дім', 'будівля', іноді 'двір' (н.-серб.). В українських говорах Полісся це слово має кілька значень (наведені за ступенем поширеності від найбільшого): 'велике приміщення', 'господарські будівлі', 'загальна назва для сукупності житлових і господарських будівель', 'хата' [Євтушок, 1993, с. 18, 64; Корень, 1968, с. 157]. На території Білоруського Полісся виділяються 3 головні компоненти семантичної структури лексеми хороми: 'великий, красивий дім' (крайній захід Полісся), 'усі дворові будівлі' (західнополіський говір), 'холодні будівлі' (центрально- та східнополіські говори) [Лучиц-Федорец, 1973, с. 6], серед яких другий має найбільш загальний характер [Сорока, 1977, с. 6].

Розглядувана лексема у слов'янських писемних пам'ятках відома з кінця ІХ ст. [Нидерле, 1956, с. 260]. Оскільки етимологія цього слова досі нез'ясована, дослідники відзначають кілька його значень. За І. І. Срєзнєвським, це 'дім', 'будівля', 'кімната', 'горниця' [Срезневский, ІІІ, стлб. 1396--1399]; за І. М. Керницьким -- 'великий розкішний житловий будинок' [Питання., 1970, с. 7]; за В. В. Німчуком -- 'загальна назва світської дерев'яної споруди' [Історія., 1983, с. 129]; за І. І. Лучиць-Федорцем -- 'красивий дім' [Лучиц-Федорец, 1973, с. 7]; за А. Поппе -- 'щільний комплекс житлових і господарських будівель' [Poppe. 1962, с. 82]. Для з'ясування значення слова хоромъ звернемося до прикладів його використання у давньоруських джерелах.

У ПМЛ літописець використав 4 форми цього слова: хоромъ (2 рази), храмъ (3), храмина (4) і хоромина (1) [Творогов, 1984, с. 155--156]. Цікаву інформацію дають випадки, коли у паралельних джерелах (різні переклади, літописні зводи) разом із лексемою хоромъ використовувалися інші, семантично близькі до неї (на думку авторів текстів, перекладачів або переписувачів), терміни. Зокрема у списках Біблії грецьке слово 8«ра у більшості випадків перекладалося як храмъ, але іноді використовувалися й такі лексеми, як кліть і горьница [Львов, 1966, с. 255--257]. У літописах при опису подій 1092 та 1095 рр. синонімом до слова хоромъ у різних його формах виступає термін изба (ыстьба, ызба, стъба) [Филин, 1949, с. 245].

У літописах та інших пам'ятках хоромъ виступає як 'житло взагалі' чи, можливо, 'наземні (високі) будівлі': «что приидосте... а вы плот- ници суще, а приставимъ вы хоромъ рубить наших» [ІЛ, 6524 (1016), ствп. 129]; «аще кто вьілізяше ис хоромины» [ЛЛ, 6600 (1092), ствп. 214]; «боуря велика... розноси хоромы, и товар, и кліти»» [ІЛ, 6651 (1143), ствп. 314]; «быс вода велика, потопи люди, жита, и хоромы оунесе” [ЛЛ, 6636 (1128), ствп. 299]; «и пожгоуть вся внішняя храмы и ограды и гумна»» [ІЛ, 6762 (1254), ствп. 823]; «Аже холопъ оуда- рить... а оубіжить въ хоромъ» (РП, ХІІ-- ХІІІ ст.). Саме у загальному значенні 'житлова будівля' слід розуміти використання терміна хоромы при описі спалення міста у «Повісті про взяття хрестоносцями Царгорода» [НПЛ, 6712 (1204), ствп. 48], адже в даному контексті неможливо вбачати у ньому дерев'яні рублені, складені з колод, великі житлові будівлі. Одне з джерел давньоруського часу («Слово святого отця Василія про піст повчення») навіть згадує язичницького божка, що жив у домах: «...сблюдающи насъ от всякоя козни сотонины, и от пакостныя качици и от проклятыя біса хороможителя»» [Буслаев, 1861, стлб. 499]. У русько-візантійському словнику середини XV ст. («Рі чь тонкословия греческаго») слово хоромы використано для перекладу гр. терміна із значенням 'дім' [Ковтун, 1963, с. 340]. Нарешті, у цьому загальному значенні хороми виступають у народному фольклорі, зокрема у прислів'ях XVK ст.: «двор добро с ушами, а храмина с очами»»; «не добро дом без ушей, а храм без очей»» [Мудрое..., 1989, с. 365, 383]. В останньому прикладі цікаве протиставлення дом -- храм, в якому дім виступає у значенні сімейне господарство.

Відоме використання номінації хоромъ і в більш вузькому значенні -- 'добротна, простора, зручна для проживання наземна будівля'. В одному із списків «Пчели» (X!V ст.) Сократові приписується вислів: «Достойно основанью хра- минному... тверду быти, такоже и починку делом истинну и праву быти»» [Мудрое., 1989, с. 207], у якому, на нашу думку, давньоруський перекладач мав на увазі міцну основу наземної споруди. У «Слове некоего отця к сыну своему, словеса душеполізьная», що увійшло до складу Ізборника 1076 р., є наставлення: «14. Вьсяко можеши, аште хочеши, несть бо тяжько: ...в храме ли красьне и высоце възлежиши -- въ- веди скытаюштаагося по улицам в дом свои»» [Мудрое., 1989, с. 27]. Інші особливості хорома названі у наставленнях, що у складі підбірки «Еже оубо иміти правовірную віру, основа добры допъ есть...» входили до збірки «Златая цеп» і пізніше були частково використані Даниїлом Заточником у своєму «Слові»: «Лежащю ти въ твердо покровніи храмині, то слышащю же оушима своима дождевное множь- ство, помысли о убогыхъ, како лежать ньіні дождевными каплями яко стрілами пронажаеми, а другыя от неоусновения сідяща водою пояты»; «Сідящю ти зимі въ теплі храмині без боязни изноживъшюся, въздохни и помысли о нищих, како клячать надъ малымь огнемь скорчившеся, болшюю же біду очима имуще от дыма, руці токмо съгрьвающе, плещи же и все тіло мразомь измерзъше»» [Буслаев, 1861, стлб. 492--493].

Як видно з наведених прикладів, хоромъ бачився сучасникам як тепла, комфортна, красива, висока наземна споруда, що має надійний, міцний дах. Якщо порівняти це з археологічними матеріалами, то в хоромі можна вбачати наземні зрубні, досить великі за площею, іноді двоярусні, житлові будівлі.

Дуже цікавою є поширена у давньоруський час назва житла -- истъба. Вона відноситься до праслов'янських часів и і присутня майже в усіх слов'янських мовах: изба -- рос., болг., серб., ізба -- біл., izba -- пол., хорв., слвц., izba, jispa -- хорут., jizdba, jizba -- чеш., jstwa, stwa, spa -- в.-луж., schjpa -- н.-луж., ja'za°ba -- полаб., jistibka -- кашуб. [Будило- вич, 1882, с. 110]. Більшість дослідників (М. Фасмер, О. Брюкнер, О. Преображенський, Ф. Славський) вважають, що слов'янське ІьвіьЬа походить від др. в.-нім stube 'тепле приміщення', 'баня', хоча воно відоме й іншим європейським мовам: stofa -- сканд., stufa -- італ., etuve -- фр., extufa -- лат. [Нидерле, 1956, с. 254]. Така «популярність» цього слова на європейському континенті наводить на думку, що це слово потрапило до континентальних мов з індоєвропейського лексикону.

Вражає надзвичайне багатство застосування різних форм цього слова в писемних пам'ятках. В ПМЛ, де це слово використане 9 разів, та в інших літописних джерелах зустрічаються такі форми, як ыстьба, истьба, стъба, изба, ізьба, изьдба, ызба, щтобъка, ыстобъка, ыстобка, истобка, истопка [Словарь., LV, с. 177; Филин, 1949, с. 245]. Як видно, слово було дуже поширеним і активно застосовувалося в живій, розмовній мові.

Майже усі дослідники наводили два значення лексеми истъба -- лазня ('баня') та 'тепле приміщення' ('приміщення з піччю', 'приміщення, що опалюється') [Лущай, 2014]. Розглянемо детальніше літописні свідчення, на яких нібито ґрунтуються ці твердження. Використання істобки як лазні ми бачимо в епізоді з помстою княгині Ольги древлянським послам: «...они же пережьгоша истопку и влізоша Деревляне начаша ся мыти и запроша о нихъ истобъку и повелі зажечи я от дверии ту изгоріша вси» [ЛЛ, 6453 (945), ствп. 57]. Цікаво порівняти, як цей термін було подано в інших літописах. Тут ми зустрічаємо різні модифікації истобъки -- истьбу (Радз., Акад., Новг. 4, 5, Львівськ., літ. Авр.), избу (НПЛ, ЛПС), а також зовсім інший термін -- мовницю (ІЛ) та її коротшу форму -- мовь (Соф. 1, Типогр., Воскрес.; у Тверськ. додано -- сирічь баню) [Филин, 1949, с. 244--245]. У зв'язку з цими літописними повідомленнями виникає одразу два питання -- яка назва лазні фігурувала в епічному переказі про помсти Ольги за смерть Ігоря (який пізніше потрапив на сторінки літопису) і як трапилося, що в давньоруській мові одночасно використовувалися 3 (sic!) назви (истобъка, мовница, баня) спеціальної споруди для миття?

Почнемо з другого. Термін баня був запозичений слов'янами з вульгар. лат. *banja [Мейе, 1951, с. 130] і був суто книжковим. У джерелах також зустрічаються іменник баньникъ та дієслово банитися -- митися в бані, але з дуже вузькою сферою їхнього застосування [Словарь..., І, с. 104]. До того ж цікавий факт використання лексеми баня у переказі ап. Андрія про землю словен, наведений у вступній частині літопису [ІЛ, ствп. 7]. Немає нічого дивного, що в цій легенді, яка походить із церковних кіл, було використано саме книжкову назву лазні.

Щодо використання лексем истобъка та мовниця, то друга з них своєю семантикою одразу вказує на функціональність споруди, що мала цю назву. Звернемо увагу на те, що ця назва виключає інше призначення споруди, тобто, що мовниця -- монофункціональна споруда. Истобъка у значенні лазня використана лише один раз, про що йшлося вище, хоча в літопису двічі згадуються бані і ще один раз -- строенье баньное. А. С. Львов коливався між лазнею та жилою кімнатою в розумінні значення истобки в повідомленні про вбивство Ітларя [ЛЛ, 6603 (1095), ствп. 228], хоча бачити в цій споруді (яка тут же у тексті названа теплою ізбою і яка мала солом'яний дах) лазню, на нашу думку, жодних підстав немає [Козюба, 1998, с. 40].

Якщо подивитися, які синонімічні ряди подають різні списки літописів щодо істобки, то вимальовується загальне значення цієї лексеми. Крім вже згаданого епізоду спалення у Києві древлянських послів є, принаймні, ще 4 інших. Під час загадкових подій у Полоцьку в 1092 р. люди «вьілізяше» из: ыстьбы (НПЛ, Синод.), ызбы (Акад., Толст. сп.), избі (Коміс.), хоромины (ЛЛ, Радз., Акад., літ. Авр.), храмины (Новг. 4, 5, Соф.1, Воскрес., Никон.), храма (ЛПС, Тверськ.). У 1093 р. київський князь Святополк засадив половецьких послів в ыстобъку (ЛЛ), в ызбу (Радз., Акад.), в ыстебку (Хлєбн. сп. ІЛ), в погреб (ІЛ), въ порубъ (Воскрес., Єрмол.), въ темницу (Никон. літ.). В епізоді про вбивство Ітларя отроки Ратибора отримали наказ: истобку... истопити (ЛЛ), избу (Никон., Радз., Акад.), стъбу (ІЛ), храмину (Воскрес.). Під 1097 р., при опису подій про осліплення кн. Василька Ростиславича Те- ребовльського, повідомляється, що цей князь разом із Святополком зайшов (на княжому дворі в Києві): в ыстобку (ЛЛ), въ гридьницю (ІЛ), въ горницю (Воскрес.), въ комору (Радз., Акад.) [Филин, 1949, с. 245]. Як видно з наведених прикладів, істобка найчастіше сприймалася як ізба, хоромина, хоча в пізніших списках зустрічаються й інші заміни цього слова. Таким чином, у давньоруському слові истъба є підстави вбачати не стільки звужене значення 'тепле приміщення', скільки більш широке за змістом 'житло', яке завжди мало опалювальний пристрій.

Повертаючись до питання про використання істьби як лазні, звернемо увагу на таке спостереження. Ще у Х--ХІ ст. арабські вчені Ібн- Русте, ал-Масуді та ал-Бакрі розповіли про звичай слов'ян митися в лазнях, які вони називали al-atbba або al-itbba, тобто истъба [Ни- дерле, 1956, с. 193--194]. Найцікавіше в цих звістках те, що опис цієї лазні повністю нагадує слов'янське заглиблене житло. Можна при - пустити, що на більш ранньому етапі лазень, як окремих спеціалізованих споруд (мовниць), взагалі не існувало, а для цієї мети використовувалося звичайне житло. Це припущення яскраво ілюструється етнографічними матеріалами. Північноруська баня містить архаїчні елементи (конструкція, складові частини плану), до того ж надзвичайно сталі хронологічно та територіально. Якщо порівняти типовий план бані [Нидерле, 1956, с. 193; Бломквист, 1956, с. 236, 341--342] та південноруського заглибленого чи наземного житла Х--ХІІІ ст., то можна відмітити практично однаковий підхід у вирішенні організації внутрішнього простору цих споруд: вхід до сіней, що не співпадає з подовженою віссю споруди (явище, добре вивчене у пам'ятках домобудівництва Київського Подолу); розташування опалювального пристрою ліворуч або (переважно) праворуч від входу до камери (характерна риса для жител Південної Русі) [Козюба, 1998, с. 41]; розміщення місця для спання -- полу (в житлах) та місця для лежання -- полоку (в банях) між опалювальним пристроєм та причілковою стіною; розташування лав вздовж протилежних від опалювального пристрою стін споруд. Як видно, майже буквальна збіжність розташування головних елементів інтер'єрів давньоруського житла та північноруської бані підтверджує еволюцію розвитку останньої від архаїчного слов'янського житла [Бломквист, 1956, с. 346]. Тому немає нічого дивного в тому, що на ранніх етапах слов'янської історії бані як спеціалізованої окремої споруди взагалі не існувало, а для миття використовувалося звичайне житло [Воронин, 1948, с. 228]. Цей факт і призвів до плутанини у свідченні Ібн-Русте та ін. Виходячи з цього, у літописному повідомленні про спалення древлянських послів можна вбачати як истобку -- житло, що епізодично використовується як баня, так і мовницю -- спеціалізовану споруду для миття.

Якщо лексема истъба широко побутувала вже у праслов'янський час, як було показано вище, то й об'єкт матеріальної культури, що мав цю назву, повинен мати давнє походження. На цю роль, на наше переконання, найкраще підходить архаїчне слов'янське заглиблене житло. Оскільки більшість заглиблених жител як в давньослов'янський, так і в давньоруський часи була стовпової, а не зрубної, конструкції, то і первинним значенням лексеми jbstbba треба вважати 'заглиблене житло стовпової конструкції'. Саме тому ми не погоджуємося з припущенням І. І. Лучиць-Федорця, за яким значенням цього слова є 'дім, стіни якого виконані в техніці зрубу' [Лучиц-Федорец, 1973, с. 8].

Свого часу Ф. П. Філін висунув тезу, за якою слово истъба в давньоруський час мало діалектний характер і було притаманне лише для кривичів, сіверян, в'ятичів і, можливо, радимичів і від них потрапило до Києва, звідки вже поширилося на південну та західну частини держави [Филин, 1949, с. 246--247]. Як аргументи, дослідник навів спостереження, за якими ця лексема зовсім не зустрічається в Галицько-Волинському літопису, мало зустрічається в літописах Новгорода і досить частотна -- в літописних пам'ятках Північно-Східної Русі, а також, що вона нехарактерна для української мови [Филин, 1949, с. 245]. З цими висновками не можна погодитися. По-перше, термін истъба у різних варіантах був дуже поширений у слов'янському світі, причому в усіх його гілках -- західній, східній та південній. По-друге, ця лексема якщо і поступається кількістю згадок у літописних джерелах новгородського походження перед літописами Північно-Східної Русі, то тільки за рахунок більшої кількості скомпільованих варіантів літописів останнього з названих регіону. По-третє, відсутність цього терміна в сучасній літературній українській мові зовсім не доводить його невживання на території Південної Русі. В українських говорах Полісся відомі лексеми (вистопка, застебник, стебка, пристебник), що зберегли давньоруський корінь слова истобъка [Євтушок, 1993, с. 66, 79; Корень, 1968, с. 153; Присяжнюк, 1981, с. 9].

За історичними джерелами, в Україні у XVI--XVIII ст. найбільш поширеними були два терміна для означення житла -- хата і изба, але другий поступово був витіснений першим [Приходько, 1978, с. 274]. До терміна хата ми повернемося згодом, а зараз зупинимося на розгляді слова призьба. У давньоруських пам'ятках лексема приспа вживалася із значенням насип, вал [Poppe, 1962, с. 62]. Зважаючи на фонетичну близькість слів приспа і призьба (пристьба -- у Курській обл. Росії) -- рос. завалинка, дослідники появу самого терміна виводили від давньоруської приспа [Львов, 1975, с. 135; Історія..., 1983, с. 134]. На наш погляд, таке пояснення стикається з певними семантичними труднощами. Оскільки кільцеві насипи навколо стін заглиблених жител через свою важливу функцію -- вологоізоляцію, завжди супроводжували названі споруди, ще невідомо, яке з цих явищ -- присипка біля стін жител чи валоподібні насипи укріплень -- з'явилося раніше і, відповідно, яке з них дало назву іншому. Ніхто також не дав відповіді на питання, чому в Україні, Білорусі та Польщі цей термін зберіг свій давньо- слов'янський корінь, а в Росії використовується інший -- завалинка? В одній з праць ми порушили це питання, пов'язавши цю термінологічну різницю із заглибленими і наземними типами жител. За нашим припущенням, у слові призьба збереглася лексема ізьба, а саме воно мало значення 'присипка при ізьбі', тобто, біля заглибленого житла [Козюба, 1998, с. 43-- 44]. Пізніше, з еволюцією заглибленого житла в наземне, цей термін став частиною останнього. Підтвердженням саме такої семантики лексеми призьба є використання цього терміна для назви додаткової солом'яної стінки, якою утеплювалися житла на зиму [Євтушок, 1993, с. 78]. У цьому прикладі принциповим, найважливішим є те, що семантика слова призьба пов'язується не з дією сипати, насипати, а з позначенням місця розташування явища -- носія назви «при избе» -- біля хати.

У давньоруській мові відома й така назва житла як хыжа (хыжица), хыза, хызина, що походить від праслов'янської xyzb, xyzja. Ця назва зустрічається у більшості слов'янських мов: хижа -- укр., болг., хіжа -- біл., хижина -- рос., н.-серб., хыза -- ст.-серб., hisa, higja -- хорв., hisa, ohizje -- хорут., chiza -- слвц., chy- se -- чеш., kheza -- в.-луж., checza -- кашуб., chyza -- пол. [Будилович, 1882, с. 100; Хару- зин, 1907, с. 67]. Слідом за М. Фасмером більшість дослідників, у т.ч. й українських, це слово виводять з д.-герм. *hus дім [Фасмер, IV, с. 235; Українська., 1985, с. 21; !сторія..., 1983, с. 27, 129]. Здається, цей словоутворювальний корінь відомий не тільки слов'янським та германським (hus -- гот., Haus -- нім., house -- анг.), але й іншим (haz -- угор., g®s -- осет., hoz -- курд.) мовам [Стецюк, 2000, с. 72, 81].

Значення цього слова -- 'хатинка', 'дім', 'келія'. Воно зустрічається тільки у перекладених пам'ятках: «от него же и в неую хызину низъку и тьмьну затворен быв пребываше, к единому вся видящему възирая владьце» (Житіє Феодора Студита); «отъ въходящих въ хыжю его» [Срезневский, ІІІ, стлб. 1426-- 1427]; «вълазити въ... оубогыя хызины» (Ізбор- нік 1076 р.). Епітети, що супроводжують цю назву -- убога, низька, темна -- вказують на особливість самої споруди. Ймовірно, це мале за розмірами, однокамерне, заглиблене або наземне (але приземисте) житло стовпової конструкції, яке добре відоме за археологічними матеріалами. Відсутність цієї лексеми в оригінальних пам'ятках зовсім не свідчить про її книжковий характер, адже дуже важко знайти привід для використання цього слова у названих джерелах. Наявність його континуантів у сучасних східнослов'янських мовах вказує на те, що це слово функціонувало й у розмовній давньоруській [Історія..., 1983, с. 129].

Ще одним загальнослов'янським позначенням житла є слово куча (куща): куча -- укр., куща -- рос., кяща, къшт, къща -- болг., коуНа, куНа, куНица -- ст.-серб., коса, киса -- хорут., kucza -- пол., kut' -- чеш. [Будилович, 1882, с. 99; Миклошич, 1885, с. 186, 258, 900]. І хоча тепер не в усіх перерахованих мовах ця лексема означає саме 'житло' (в укр. -- приміщення для птахів і тварин, у рос. -- навіс), її давнє значення помешкання не викликає сумніву. У давньоруській мові це слово у формі коуча, коуща зустрічається у перекладених пам'ятках: «Видиши нага соуща и боса, да ни коуча иміющоу, где главы подклонити” [Срезневский, І, стлб. 1383--1385]; «Волкъ, видЪвъ пастоуха, доуща чюжи овци отаи въ коуч!» (Мудрість Менандра, сп. кінець X!V ст.). У наведених прикладах це слово має значення 'шалаш', 'хижа' [Словарь..., !V, с. 341]. Можливо, первинним значенням лексеми куча було 'легке, тимчасове житло'.

Існує ще одна праслов'янська назва заглибленого житла -- *kotja 'прямокутне приміщення з піччю в кутку', яку О. М. Трубачов пов'язує з болг. къща та сербохорв. куНа [Трубачев, 1991, с. 119], а Л. Нідерле з давньоболг. кошта і поморським continae [Нидерле, 1956, с. 260]. Чи пов'язане воно з щойно згаданою лексемою куча, чи з досить поширеним хаta -- досі нез'ясовано.

У слов'янських мовах є цікава пара назв жител -- колиба/халупа, що походить з одного джерела -- гр. і позначає невеликі житла легкої конструкції [Нидерле, 1956, с. 259]. Форма колиба відома в: колиба -- болг., серб., koliba -- хорут., хорв., слвц., koleba -- пол.; форма халупа зустрічається в: chalupa -- слвц., чеш., н.-луж., khalupa -- в.- луж., chalupa -- пол. [Будилович, 1882, с. 100; Миклошич, 1885, с. 258, 900; Українська., 1985, с. 24; Харузин, 1907, с. 67, 73]. Безпосередньо з грецької мови або з оточуючих слов'янських мов це слово перейшло до румунської (coliba) мови [Українська., 1985, с. 24]. Р. О. Гринько вважає, що до карпатських говорів слово колиба у значенні 'хатина', 'курінь' потрапило з румунської мови ще в давньоруський час [Українська., 1985, с. 23-- 24]. Слово халупа в українську та інші східнослов'янські мови ввійшло, скоріш за все, з польської. Семантична спорідненість лексем куча і колиба/халупа вказує на можливість того, що перший, праслов'янський, термін поступово витіснявся другим. Звернемо увагу, що у змальованій дослідниками схемі поширення описаних лексем -- південнослов'янське--карпатське (coliba) / північнослов'янське (chalupa) -- не все так однозначно. Якщо обидва слова походять з півдня, то чому в деяких мовах (слвц., пол.) існують обидва варіанти і чому лінгвістами не зафіксовані перехідні форми трансформації південного варіанта в північний? Пояснення цьому може бути тільки одне -- дві форми гр. свідчать про дві, досить розведені в часі, хвилі поширення цього слова, причому форма chalupa більш давня.

Без перебільшення, найзагадковішою лексемою, пов'язаною з назвою житла, є слово хаta. Його мовне походження, етимологія, семантика, ступінь поширення та хронологія побутування у слов'янському світі викликали палкі дискусії серед мовознавців. Зокрема одні дослідники (І. І. Лучиць-Федорець) вказують на компактний центрально-слов'янський (?!) ареал цього слова, який нібито свідчить про інноваційність лексеми [Лучиц-Федорец, 1973, с. 7]. Інші (Л. Нідерле, О. Трубачов, Р. Гринько) вважають його загальнослов'янським (крім східнослов'янських мов, відоме в пол., чеш., слвц. та в.-луж. мовах) [Нидерле, 1956, с. 249; Трубачев, 1991, с. 194; Українська., 1985, с. 17, Харузин, 1907, с. 64--65]. Походження цього слова також до кінця нез'ясоване. Більшість вчених пов'язує слов'янське *хаta з іран. ta 'викопане (в землі) житло' [Нидерле, 1956, с. 249; Трубачев, 1991, с. 194--195; Харузин, 1907, с. 64] або з праслов'янським kotb>kotja, що походить з індоєвропейського kot, порівняйте: kode -- іран., kat -- ягн., kod'i -- вепс., кудо -- морд., мар., koda -- ест., koti -- фін., wnkwt -- осет., ka -- тал., kade -- перс., kodaxa -- афг. [Нидерле, 1956, с. 259; Трубачев, 1991, с. 119, 194; Стецюк, 2000, с. 72, 81; Харузин, 1907, с. 303]. За матеріалами О. Харузіна, це слово відоме в нім. (kathe, rnthe, rnte -- дім се- лянина-одинака), сканд. (Норвегія, Швеція, Данія) і гол. мовах. Сам дослідник вважає, що слово хата прийшло до Європи не зі Сходу, а з Заходу, від германців [Харузин, 1907, с. 304]. Є й інша версія, за якою *xata походить від гот. hedjo 'кімната' [Лучиц-Федорец 1973, с. 7].

Нарешті, існує й інше слов'янське слово *jata 'хижка', 'шалаш', 'сарай' [Трубачев, 1991, с. 194], яке близьке за формою до *xata.

Найбільшого поширення ця лексема набула в Україні, Білорусі та Польщі, тобто, в тих землях, що протягом XIV--XVIII ст. входили до складу Польсько-Литовського державного об'єднання. Саме в цей час джерела фіксують появу лексеми xata в активному користуванні [Українська..., 1985, с. 17]. Але питання полягає не в тому, з якого часу ця лексема набула широкого розповсюдження (на неповноту відображення у пам'ятках XIV--XV ст. лексики тогочасної української мови, зумовленої жанровою і стильовою обмеженістю ділових документів, що лягли в основу словника староукраїнської мови, вже зверталася увага в літературі [історія..., 1983, с. 12]), а чи була вона відома, скажімо, в давньоруський час і яку реалію називала. Оскільки у пізньосередньовічний час лексема хата відносилась до великих наземних жител, в яких використовувалося досить багато глини (глиняна платформа, що слугувала долівкою та призьбою для стовпових і зрубних жител, глиняна обмазка стін, у т.ч. й зрубних), можна припустити, що ця назва стосувалася саме таких жител. Між загальною і повною зміною наймасовішого -- заглибленого -- житла Південної Русі X--XIII ст. на наземне протягом XIV--XVI ст. та появою і завоюванням першості серед номінацій житла лексеми хата у цей же час простежується, на нашу думку, певний зв'язок.

Ще одна слов'янська лексема buda (буда -- укр., біл., рос., серб., buda -- слвц., в.-луж., budka -- хорв., чеш.) пов'язується з нім. Bude (boothe -- анг., butas -- балт.) і, ймовірно, потрапила на східнослов'янські землі через пол. мову і німецьких колоністів.

Іноді у значенні житла давньослов'янські книжники вживали лексему хлевина: «Вълези в хлевину свою и затвори двьри своя и помолися отьцю твоему» ізборник Святослава 1073 р.) [Poppe, 1962, с. 82]; «и якоже капляе изгонять ч(е)л(о)в(е)ка въ дьнь слотьнъ отъ хлівиньї своея, такоже же и жена язычьна отъ хлівиньї его» [Буслаев, 1861, стлб. 275; Poppe, 1962, с. 82]. Звернемо увагу, що ця лексема була використана болгарським перекладачем грецького тексту. Це перенесення номінації житло на господарську будівлю могло трапитись тому, що іноді житлова і господарська функції будівель співпадали. Маються на увазі добре відомі за пізніми джерелами та етнографічними матеріалами явища утримування в хаті молодняку худоби та птиці під час лютих зим та використання нежитлових споруд на подвір'ї для спання у теплу пору року (див. одрина далі). Схоже, що подібне використання слова хлевина було книжковим, не нормативним для давньоруської розмовної мови.

Також у значенні 'житло', 'кімната' іноді використовувалося слово кліть: «хотяше пребысти в келияхрекъше в клетьх» (Синайський Патерик, XI ст.) [Poppe, 1962, с. 28]; «ч(е)л(о)- в(е)ци в своеи кліти, Б(ог)а моляще, кланяються) за кр(е)стьяны и за княз(я)» (Пооучене правыя вірьі дшеполезно, XIII--XIV ст.) [Буслаев, 1861, стлб. 485]. Кліть як одне з приміщень (кімнат) хоромів, згадується у Житії Феодосія: батько Варлаама «отпусти его въ своя храмы» і той «въшед въ едину кліть, и сіде въ углі единімь». Як виходить з продовження цієї розповіді «О крепости блаженаго Варлаама», це приміщення не опалювалося, оскільки «отець его съжалиси зіло его ради, блюдый, да не гладом и зимою умреть». У тексті підкреслюється, що Варлаам не схотів «ни въ одежю облечеся, но въ единой свитьці пребываше» [Абрамович, 1991, с. 35], тобто, що він свідомо пішов на фізичні (холод і голод) страждання. Батько не міг звільнити сина від цих випробувань, адже для цього потрібно було б нагодувати свого сина силою та протопити кліть. Якби останнє було можливо, Варлаам не мерз би в кліті.

Окремо звернемо увагу на вживання цього слова в Сборнику Святослава 1073 р. У передмові, написаній болгарином, той хвалить свого князя Симеона, який зібрав багато божествених книжок «вьсіхь, имиже и своя кліти испълнь». У післямові, написаній давньоруським переписувачем Мборника, використано той самий текст похвали, але її адресатом вже виступає князь Мяслав Ярославич, а слово кліть замінено на полаты [Буслаев, 1861, стб. 261, 276]. Наведені ці та інші приклади показують, що лексема кліть у значенні житло використовувалася лише в книжковій мові, в основному в перекладеній літературі. !снує думка, за якою в літописному повідомленні про пожежу в скоростені 946 р. кліть виступає як житлова споруда [Львов, 1975, с. 114; Літопис., 1989, с. 35], але контекст повідомлення скоріш вказує на її господарський характер.

З розвитком давньоруського домобудівництва почали з'являтися трьохкамерні житла хата+сіни+кліть, у яких останнє приміщення могло використовуватися і як холодна кімната (світлиця, одрина), і як комора, і як господарське приміщення. Саме таке житло згадується у новгородській берестяній грамоті № 134 (XIV ст.): «приказо... наряжят(и) истебку и клете» [Словарь., IV, с. 222--223]. У пізніх списках літописів з'являється термін подклетъ -- «емше Игоря... и всадиша его в подклет камен» (Никон. літ., 6654 (1146)) -- у значенні поруб [Poppe, 1962, с. 54--55], який контраверсує із словом подизбица.

Підсумовуючи ці матеріали, можна визнати, що лексема кліть у давньоруський час мала як загальне значення 'прямокутна (квадратна) холодна господарська споруда' (про що далі), так і більш вузьке -- 'житло', 'келія', 'холодна кімната'. Перше з цих значень утворилося ще у праслов'янські часи, друге має книжковий характер. Не можна погодитися з думкою І. І. Лучиць-Федорця, за якою праслов'янське kletb мало значення 'дім з вертикальних тонких колод, переплетених лозою, гілками й обмазаних глиною' [Лучиц-Федорец, 1973, с. 8], адже використання цієї лексеми проходило у напрямі перенесення назви з господарської будівлі (через її невеликий розмір і переважно квадратну форму) на подібну за конструкцією житлову.

2. ПЛАНУВАЛЬНІ ТА КОНСТРУКТИВНІ ЧАСТИНИ ЖИТЛА

Лінгвістичні матеріали дозволяють з'ясувати головні елементи середньовічного житла, простежити їхню сталість і традиційність, що дозволяє робити реалістичні реконструкції житла і організованого навколо нього простору -- садиби.

Неодмінною частиною житла будь-якого типу є двері. Праслов'янське йньть, dvbri має індоєвропейські корені: лит. dUrys, гр. 0ира, д.-інд. dvaras, латиськ. dUrvis, гот. daur, д.-в.-нім. turi, нім. tur, д.-ісл. dyrr, кімр. dor, алб. dere, вірм. durkh [Вступ..., 1966, с. 514; Історія..., 1983, с. 22]. Ця лексема присутня в усіх слов'янських мовах: дзверы -- біл., двери -- болг., серб., двер -- макед., dvor -- хорв., duri, dveri -- хорут., dvere -- чеш., dvere -- слвц., durje -- в.-луж., dvar -- полаб., drwi -- н.-луж., drzwi -- пол. [Будило- вич, 1882, с. 104; Вступ., 1966, с. 550--551]. А. Мейе звернув увагу на те, що поруч із формою однини двьрь у слов'ян застосовувалась і форма множини -- двьри, яка, на його думку, була первинною. Множина форми лексеми свідчить, що предмет з цією назвою складався з кількох частин [Мейе, 1951, с. 369]. Найважливішим для нашого дослідження є спостереження, що слово дворъ тематично походить від двьрь [Мейе, 1951, с. 397; Вступ., 1966, с. 514]. Іншими словами, у своєму первинному значенні словом дворъ називалася 'територія, що прилягала до входу у житло', або ще ширше -- 'простір поза житлом'. Цей загальний зміст зберігся і в українській мові в деяких виразах, наприклад: вийти на двір, на дворі весна та ін.

Вхід до житла завжди супроводжувався порогом. Це слово загальнослов'янське: праг -- болг., серб., прага -- чорног., prag -- хорв., хорут., prah -- чеш., слвц., proh -- в.-луж., prog -- пол. [Будилович, 1882, с. 104; Харузин, 1907, с. 59]. Поріг як елемент конструкції входу особливо був важливий для заглибленого житла, як перешкода для проникнення вологи до його котловану. Згадується цей термін і в літопису [Poppe, 1962, с. 58].

У заглиблених житлах, виявлених на території Південної Русі, в більшості випадків піч розташовувалася прямо біля входу до житла, челюстями до нього. Цей обов'язковий елемент житла походить з праслов'янських часів: пещь -- болг., пеН -- серб., pech -- хорв., pec -- хорут., pec -- чеш., pёc, pjecaK -- в.-луж., pieci -- пол. [Будилович, 1882, с. 107]. У давньоруських пам'ятках слово зустрічається в основному в книжковій формі: «Вьжегъ пещь въ истобці оу пещері, и яко разгоріся пещь, бі бо оутла, и нача пылати пламень оутлинами, оному же ничим заложити» [ІЛ, Хлєбн.; Пог., 6582 (1074), ствп. 187]. Наведений приклад показує, наскільки не відремонтована й залишена без нагляду працююча піч була потенційним джерелом пожежі.

Як встановлено за археологічними матеріалами, підлога в давньоруських житлах була або дерев'яною, або земляною (глиняною). Дерев'яна підлога була характерна не лише для найбільш багатих, а й для всіх інших наземних жител, розташованих в умовах підвищеної вологості (Києвоподіл, Звенигород, Белз; міста Білорусі та Північної Русі). Для заглиблених жител більш характерна земляна (глиняна) долівка, яка більш практична для географічних умов Південної Русі. За нашими підрахунками, близько 10--15% усіх заглиблених жител Середнього Подніпров'я мали дерев'яну підлогу [Козюба, 1998, с. 35]. Назва підлога -- 'дерев'яний піл' -- відома й іншим слов'янським мовам: подлога -- серб., podlaha -- чеш., слвц., podloha -- в.-луж., podloga, podlog -- хорут., podloga -- пол. [Будилович, 1882, с. 105]. Назва долівка, від давньорус. долъ 'низ', не була такою ж поширеною, оскільки у праслов'янський і більш пізній час земляний пол (іноді для практичності підмазаний глиною) заглиблених жител не був об'єктом окремих, великих зусиль при будівництві та експлуатації цих жител.

У давньоруський час не існувало значення лексеми пол 'підлога', оскільки тоді, ймовірно, цим словом називалась конструкція з дерев'яних дощок для спання, розташована між піччю та причілковою стіною житла (порівн. укр. піл), яка добре відома за археологічними матеріалами [Козюба, 1998, с. 40]. Ми звертаємо на це особливу увагу, тому що в дослідженні А. Поппе є певне непорозуміння у цьому питанні. Авторитетний дослідник, спираючись на Сильвестрівський список XW ст. «Сказання про Бориса і Гліба», у своїй ґрунтовній праці виділив пол як конструктивну складову частину давньоруського житла [Poppe, 1962, с. 56]. Насправді, в уривку: «Некая жена, прибы- ваше в храме своемь делающи. И се внезапну възъехаша трие мужи на двор ея... разметаста храм до полу. Суседе же несоша ю в храмину ину, та бо бе разметана от святых» -- потрібно, на нашу думку, вбачати в слові «пол» іменник половина, тобто, що мова в ньому йде про зруйнування житла не до підлоги, а наполовину його висоти. Дерев'яний настил у давньоруській мові мав назву помостъ.

Праслов'янське *окъпо присутнє в усіх слов'янських мовах: вікно -- укр., окно -- рос., серб., okno -- хорут., чеш., пол., wokno -- в.-луж. [Будилович, 1882, с. 105]. Цікаво, що ця лексема не має своєї індоєвропейської попередниці, що свідчить про відсутність у той час і самої реалії [Трубачев, 1991, с. 195]. Вікна в житлі виконували кілька важливих функцій -- як засіб освітлення, виведення диму з курної хати та здійснення нагляду за майном на подвір'ї чи присадибній ділянці. Остання з них -- чи не найголовніша. Аналіз етнографічних матеріалів з планування та організації внутрішнього простору житлових будівель та співставлення його з результатами археологічних досліджень давньоруських жител привели нас до висновку про традиційність цього планування в українсько-білоруських хатах. Розміщення печі ліворуч або праворуч від входу, з повернутими до нього челюстями, розташування полу -- дерев'яного настилу для спання -- між піччю та причілковою стіною житла, господарське призначення передпічного кута, існування лав вздовж причілкової та передпічної стін -- усі ці елементи, добре відомі за археологічними та етнографічними матеріалами, дозволяють робити реконструкції елементів давніх об'єктів, не простежених археологічно, на основі етнографічних матеріалів.

Після археологічних досліджень другої половини ХХ ст. найбільших міст Давньої Русі -- Києва та Новгорода, вже остаточно підтверджена багатоярусність забудови Х--ХІІІ ст. Відомі приклади існування двохярусних жител і на давньоруських сільських поселеннях [Петрашенко, 2005, с. 58, 67]. Лексема, що називає перекриття між поверхами або між житловим приміщенням та горищем, відома у давньоруський час -- стеля [Срезневский, ІІІ, стлб. 510; Історія..., 1983, с. 133].

Важливу інформацію для реконструкції загального вигляду та конструктивних особливостей дахів давньоруських жител надають мовознавчі матеріали. І хоча деякі деталі дахів (самці фронтонів, куриці для підтримування закрилин і водостічних жолобів) відомі серед археологічних знахідок, тільки дані історичної лексикології та етнографії дозволяють зробити науково обґрунтовані реконструкції завершень жител. Дослідники вже давно відзначили, що деталі конструкції даху мають давню загальнослов'янську номенклатуру [Ни- дерле, 1956, с. 263]. Найпоширенішою серед них є лексема кроква, крокви: krokwa, krokiew -- пол., krokwa -- чеш., krokew -- слвц., kroklja -- хорут. [Будилович, 1882, с. 106]. Зустрічається цей термін і в лит. мові (krekva), куди, можливо, потрапив саме з праслов'янської *kro - къуе. Ця лексема, утворена від іншого іменника -- *кгокъ, свідчить про двосхилу форму даху слов'янських жител [Трубачев, 1991, с. 195, 222]. Також загальнослов'янськими є такі назви деталей конструкції даху, як слімя і стропъ: шелом -- рос., шлеме -- серб., sljeme -- хорв., sleme -- хорут., sl'emene -- слвц., sleme -- чеш., szlemiq -- пол., стропило -- рос., strop -- хорв., хорут., чеш., пол. [Будилович, 1882, с. 106, 107].

Загальною, родовою назвою даху в слов'янських мовах виступає номінація кровъ: покрівля -- укр., кровля -- рос., кров -- н.-серб., кровь -- ст.-серб., krov, kravje -- хорв., krov -- хорут., чеш., krow -- слвц. [Будилович, 1882, с. 106, 107]. У формах кровъ і кровля вона відома в писемних пам'ятках [Словарь., IV, с. 299]. Про загальний характер цього терміна свідчить і велика кількість його переносних значень, що вживалися у давньоруській літературі: 'укриття', 'приміщення, житло', 'захист' [Словарь., IV, с. 299].

Іншою поширеною у слов'янському світі назвою даху є лексема strecha: стріха -- укр., стреха -- болг., серб., streha -- хорв., stre°ha -- хорут., strecha -- слвц., strecha -- чеш., tschecha, sez'(cha -- н.-луж., strzecha -- пол. (Будилович, 1882, с. 106). Це слово було добре відоме у давньоруській мові: «воробьеве поле- тіша въ гнізда своя... под остріхьі.» [ІЛ, 6454 (946), ствп. 48]; «въшедше бес в хижу его...[Ни- кола] изиди из клети скоро... и отвещав бес глаголя ему: «что ти творю?». «Остави мя мало под острехою твоею» (Житіє Миколи Мирлікійського, сп. XV ст.) [Poppe, 1962, с. 75]. Його значення дослідники розуміли по-різному -- і як 'дах взагалі' [Срезневский, ІІІ, стлб. 571--572; ІІ, стлб. 747], і як 'карниз даху' [Филин, 1949, с. 160], і як 'низ солом'яного даху' [Присяжнюк, 1981, с. 13]. М. А. Корчиц взагалі перерахував усі варіанти, припустивши, що в середньовіччі спостерігалося перенесення найменування цілого предмета на його частину; зокрема значення лексеми стріха змінювалося від 'дах' до 'карниз даху' і від 'дах, незалежно від будівельного матеріалу' до 'солом'яний дах' [Корчиц, 1970, с. 14]. За етнографічними матеріалами Українського Полісся, словом з коренем стріха називається нижній край солом'яної покрівлі (за поширеністю -- перші 7 номінацій із зафіксованих 12-ти!): стреха, стришелник, застрішок, острішок, подстрішок, стришка, стрихач [Єв- тушок, 1993, с. 36]. Про солом'яні дахи жител у містах згадує й літопис: «бяхоуть же станове в городі соломою чинені и загорішася самі от огневь, и потом же и городъ поча горіти» [ІЛ, 6769 (1261), ствп. 853]. На нашу думку, давньоруський термін стріха позначав не просто дах, а саме солом'яний дах, який був найбільш поширеним як в містах, так і в селах, принаймні, Південної Русі. На це вказує паралельне вживання обох лексем (кров, стреха) у більшості слов'янських мов, що може свідчити лише про їхнє різне семантичне навантаження. Про переваги солом'яного даху перед іншими видами покрівель вже згадувалося в літературі [Самойлович, 1961, с. 81, 84]. Схоже, саме солом'яний дах мала істобка, в якій було вбито половецького хана Ітларя на дворі Ратибора у Переяславлі 1095 р. [Хару- зин, 1907, с. 127; Козюба, 1998, с. 40].

Крім солом'яної, у Давній Русі існували й інші типи покрівель, зроблені з дерева чи очерету. За етнографічними матеріалами відомі такі типи дерев'яного покриття дахів, як: тес (за В. Далем, пиляні дошки товщиною менше вершка) -- чеш. tes, пол. cios; дрань (за В. Далем, колоті соснові дощечки) -- чеш. dran, пол. dran, dranica; гонт (коротка драниця) -- чеш. hont, hontina, пол. gont [Будилович, 1882, с. 102--103]. Вважається, що лексема dbranica є праслов'янською [Історія..., 1983, с. 127]. Деякі дослідники на підтвердження використання цього слова у давньоруській мові наводять приклад графіті з київського Софійського собору, в якому згадується лексема драниць [Присяжнюк, 1981, с. 13; Історія., 1983, с. 128]. Насправді ж, як видно із змісту цього графіті («передъ тими послухы купи землю княгыни бояню вьсю а въдала на неи семьдесятъ гривънъ соболии а въ томь драниць семьсътъ ту гривьнъ») [Высоцкий, 1966, табл. 38], хоча це слово автори «Словаря древнерусского языка ХІ--XIV вв.» (М., 1990) й не змогли ідентифікувати [Словарь, III, с. 77], мова в ньому не йде про якийсь різновид покрівлі. Подібна покрівля в українських поліських говорах має кілька назв (подаються за ступенем розповсюдження від більшого): дранка, драница, гонта, гонт, дошчатка, отьос, тріска [Євтушок, 1993, с. 34].