Житло, двір, садиба (за матеріалами давньоруської лексики)

Інші споруди, які відомі за етнографічними матеріалами: навіси на 4-х стовпах для складування сіна, соломи, снопів (обороги); для зберігання сіна, соломи (сінники); для зберігання возів, саней (возовні, колешні); для складування дров (дровотні); багатофункціонального призначення (повіті) -- з'явилися, як окремі об'єкти двору, ймовірно, у більш пізній час, а їхню роль виконували кліті, хліви, стаї, обори, гумна, які у більшості випадків були поліфункціональними.

5. ОГОРОЖА, ВОРОТА, КОЛОДЯЗЬ

Огорожа є неодмінним атрибутом двору в повному розумінні цього слова. Оскільки поява лексеми двор відноситься, як вже було показано вище, до старослов'янських часів, то й існування загальнослов'янських назв головних типів огорож видається цілком зрозумілим. Серед останніх виділяється термін огород (огорожа -- укр., ограда -- рос., болг., серб., ograda -- хорв., ohrada -- слвц., ohrada, ohrad -- чеш., wohroda -- в.-луж., ogrodza -- пол.) [Будилович, 1882, с. 122; Миклошич 1885, с. 854], який є родовим, загальним для усіх типів огорож. Саме у такому значенні він вживався у давньоруський і більш пізній час: «Привяжи конь возле огорода да тать к столбу» (Т. Фене, Псковські прислів'я та приказки 1607 р.) [Мудрое..., 1989, с. 347; Словарь., VI, с. 78, 79].

Побутування у різних слов'янських мовах споріднених назв окремих типів огорож засвідчує, що ще в часи праслов'янської єдності вже існувала мовна диференціація цих назв, яка віддзеркалювала певні реалії матеріальної (будівельної) культури. Однією з цих назв є лексема 1упъ (тынъ), яка широко представлена у слов'янській лексиці: тин -- укр., серб., тын -- рос., отынъ, тынъ -- полаб., tin -- слвц., tyn -- чеш., tin -- хорв., tinj -- хорут. Традиційно її пов'язують з д.-в.-нім. tun [Будилович, 1882, с. 123], але припущення цього запозичення не більш обґрунтоване, ніж думка про спільне походження цього слова із загального індоєвропейського мовного фонду. Лексема тынъ активно використовувалася у давньоруській мові: «Аже... дворную тыномь перегородить (у пізніших списках -- перетынит) межю» (ст. 65 Тр. сп. РП); монголо-татари оточили Володимир «силою, и отыниша град тыномь всь» [НПЛ, 6746 (1238), ствп. 75, 287]; «Оттолі же придоша беззаконьнии, и оступиша Торжекъ на сборъ чистои неділи, и отыниша тыномь всь около, якоже инши гради имаху» [НПЛ, 6746 (1238), ствп. 76, 288]. Після монголо-та- тарської навали цей термін продовжує широко вживатися на колишніх землях як Південно- Західної, так і Північно-Західної та Північно- Східної Русі: «чрес тын пьють, а нас не зовуть» (1374); «Того же лета повеле посадник Федос и весь Псков намостити буевище и около церкви святая Троица и тыном отыниша около церкви» (1428) [Poppe, 1962, с. 80]; «Тако и пианый человек, аще в кый двор не пустят -- тына стоить, послушивая: «пиют ли во дворе семь, братие?» -- спрашивает у кое- гождо человека» (Слово про хміль, до середини XV ст.) [Мудрое., 1989, с. 95]. Саме слово тынъ було використане автором русько-грецького словника для позначення терміна огорожа (Річь тонкословия греческаго, середина XV ст.) [Ковтун, 1963, с. 340]. Як видно з наведених прикладів, з часом конкретне семантичне значення слова тынъ як особливого виду огорожі почало розмиватися, наближаючись за значенням до родового поняття огородъ. На це вказує і вживання дієслова тынити у значенні городити, огороджувати. І. І. Лучиць-Федорець вважає, що первинна семантика терміна tyn/b -- 'жива огорожа' [Лучиц-Федорец, 1973, с. 11]. Дійсно, якщо розглядати розвиток огорожі як культурного явища, то її першопочатки можна вбачати у використанні людиною природних меж та перешкод, у тому числі й зелених огорож, на що звернув увагу свого часу й Л. Нідерле [Нидерле, 1956, с. 260]. Але назва подібної примітивної огорожі могла мати лише загальний, родовий характер. Більш дрібна номінація огорож з'явилася лише з розвитком її окремих типів. Тому вбачати в лексемі тынъ природну огорожу немає жодних ані історичних, ані лексикографічних підстав.

Іншим загальнослов'янським спеціальним терміном огорожі є слово ріоїь плот -- укр., серб., плет -- болг., plot -- хорв., хорут., слвц., чеш., н.-луж., plot -- пол. [Будилович, 1882, с. 122]. Воно зустрічається в оригінальному давньоруському творі -- «Моління» Даниїла Заточника: «Тако и аз всем во обиде есмъ, зане не оградим есть страхом грозы твоея, аки плотом твердымъ» [Лексика., 1981, с. 131]. Цікавою в цьому випадку є заміна лексеми плотъ (оплотъ) І (найдавнішої, XII--XIII ст.) редакції цього твору на знайому нам лексему оградъ у ІІ редакції. Про поступове припинення використання цього слова у Північній та Північно-Східній Русі свідчить його занесення до російських азбуковників другої половини XVI -- початку XVII ст., де це слово тлумачиться як ограда. Звернемо увагу на семантичну близькість, але не тотожність, як вважають деякі дослідники [Будилович, 1882, с. 122], лексем плотъ і плетень. Остання відома у деяких слов'янських мовах (пліт -- укр., pleten -- в.-луж.) і вживалася у давньоруській: «надіяше бо ся на твердь, бяше бо плетенемь оплетено то місто и насовано колья» [ЛЛ, 6724 (1216), ствп. 496].

Вивчення етнографічних реалій на території східних слов'ян, що зберігають наведені вище назви окремих типів огорож, дозволяє в цілому реконструювати типи садибних (дворових) огорож давньоруського часу. Xоча, власне, сучасних назв нараховується близько двох сотень (наприклад, лише на території Росії, що охоплює терени колишнього Володимиро-Суздальського князівства, їх зафіксовано 134, не враховуючи фонетично-морфологічних варіантів) [Мельниченко, 1974, с. 109], усю їхню різноманітність можна звести до кількох десятків коренів. Якщо ж відкинути ті з них, що мають пізнє походження (зокрема частокіл, палісад чи штакетник), лексичні форми, що залишились, матимуть у своїй основі терміни, що побутували чи утворились у давньоруський час. Г. Г. Мельниченко, порівнявши лексеми тематичної групи «огорожі», що належать до різних хронологічних груп, дійшов висновку, що до найдавнішої лексичної верстви (за матеріалами словників I. I. Срезнєвського і Г. Е. Ко- чина) належать слова забор, изгорода, огород, осек, плетень, прясло та тын [Мельниченко, 1974, с. 127]. За його даними, лексема огород та похідні від неї (изгород, за(из)города, заизгородка, городьба, горожа та ін.) фіксують 4 види огорожі:

1) з жердок та кілків (типу частоколу);

2) з дощок, поставлених вертикально і щільно;

3) з горизонтальних жердок, що прикріплені до стовпів, і переплетених між цими жердками прутів;

4) з горизонтальних жердок, що прикріплені до кілків або стовпів [Мельниченко, 1974, с. 109--116].

Серед українських говорів найбільш популярним є слово плот, яке має кілька значень:

1) огорожа з горизонтально прикріплених до стовпів жердин;

2) огорожа, плетена з хмизу [Євтушок, 1993, с. 104--105];

3) огорожа з колод;

4) огорожа взагалі [Корень, 1968, с. 147].

Крім цього, вживаються терміни плетень (огорожа з лози) і тин (огорожа з нетовстих жердок, іноді переплетених прутами або огорожа з розколотих нетовстих колод, що забиваються в землю, а поверху збиваються планками) [Корень, 1968, с. 147, 155]. Серед назв -- позначень плоту (плетня) вживаються також (подано по мірі зменшення частоти вжитку): плетіння, плетінь, плетяник, плетюга, за- пліт, тин; для позначення плоту із стовпів з горизонтальними жердинами: тин, жердє, жерди, огорожа, городьба, забор [Євтушок 1993, с. 104--105].

Ще однією назвою огорожі давньоруського часу є слово воръ. Воно згадане при описі подій, пов'язаних із перенесенням мощей Бориса і Гліба до нової церкви у Вишгороді: «и взяша раку Борисову, и въставиша и на возила, и по- волокоша оужи князи и бояре, черньцемъ оупрідь идущимъ съ свіщами, попомъ по нимъ идущимъ, та же игумени, та же епис(коп)и предъ ракою, а кн(я)земъ с ракою, идущимъ межи во- ромъ, и не бі льзі вести от множества народа, поламляху ворс» [ІЛ, 6623 (1115), ствп. 280-281]; «Бяше же устроен въръмь по обема сторонам» («Сказання про Бориса і Гліба», ХІІ--ХІІІ ст.) [Poppe, 1962, с. 5]. З контексту цих повідомлень видно, що ця огорожа була легкого типу, тобто, вона швидко споруджувалася та розбиралася. Лексема з таким самим коренем зустрічається і в перекладеній літературі: «Доиде места, иде же превори чьрни стояху» (Житіє св. Нифонта, 1219); «яко же смърд и нищ человек и странен пришед издалеча к преворам княжа двора и видев я, дивится, и приступив к вратам чюдится, вьпрашая, и внутрь въшед, видить на обе стране храмы стоящаа украшены камением и древом, испьсаны» (Шестоднев Іоанна, екзарха Болгарського, 1263) [Poppe, 1962, с. 60]. Використана лексема превора дуже близька до пол. przewora -- перегородка в хліву та zаwora -- запір, засув [Фасмер, ІІІ, с. 105--106]; деякі дослідники (В. И. Горобець та ін.) вбачають етимологічну спорідненість давньоруського воръ, вора -- 'огорожа' та терміна праслов'янського походження *обога -- укр. обора 'огороджена частина двору' [Історія..., 1983, с. 411]. Лексема воръ збереглася у зміненому вигляді (ворина, во- риння) в українських діалектах у значенні загорожа з жердин [Історія., 1983, с. 134; Присяж- нюк, 1981, с. 10].

Підсумовуючи наведені матеріали, звернемо увагу на те, що усі назви типів огорож, відомі за давньоруськими оригінальними та перекладними писемними пам'ятками -- огородъ, тынъ, плотъ, плетень, воръ -- збереглися у тій чи іншій формі в українській мові та її діалектах і до сьогодні залишаються в активному користуванні.

Неодмінним атрибутом усякого двору є ворота. Праслов'янське *vorta > ворота збереглося майже в усіх слов'янських мовах: ворота -- укр., рос., врата -- болг., серб., vrata -- хорв., хорут., чеш., wrata -- слвц., wrota -- пол., в.-луж. [Будилович, 1882, с. 123]. Пізніше, під західноєвропейським впливом, для позначення фортифікаційних воріт (башти з воротами) почав використовуватися термін brama (пол., чеш.), brana (чеш., слвц.), який перейшов і в українську мову, частково витіснивши лексему ворота. Поширення терміна ворота вказує на існування реалії -- в'їзду на огороджену ділянку -- в часи загальнослов'янської єдності. Про це свідчить існування у більшості слов'янських мов загального терміна для позначення воротних стовпів з крюками та петлями для закріплення полотна самих воріт -- верія: верея -- рос., verrej -- хорв., verija -- хорут., vereje -- чеш., wierzeja -- пол. [Будилович, 1882, с. 104].

Постійним супутником людських осель завжди були джерела питної води. Спочатку використовувалася вода з природних об'єктів -- річок, струмків, джерел; потім людина почала спеціально оформлювати природні джерела або викопувати штучні -- колодязі. Деякі дослідники походження слов'янського колодязь-кладязь виводять від гот. kaldinga [Нидерле, 1956, с. 261]. Використання цього терміна у давньоруських оригінальних пам'ятках (літописи, «Похвала Борису і Глібу» та ін.) у повноголосній та неповноголосній формах, із значним переважанням останньої [Львов, 1975, с. 131--132], вказує на переважно книжкове використання слова кладязь.

Дуже відомою є літописна легенда про білгородський кисіль, коли під час облоги Білгорода печенігами його мешканці обдурили кочовиків за допомогою двох виритих колодязів [ІЛ, 6505 (997), ствп. 113]. Колодязі давньоруського часу археологічно вивчені у кількох містах (Київ, Чернігів), у тому числі і в згаданому Білгороді біля Києва, де під час розкопок В. В. Хвойки 1910 р. було знайдено залишки двох розташованих поруч колодязів [Хвойка, 2008, с. 108-- 109, 146, 148], а також на сільських поселеннях Чернігівщини -- в Автуничах та Шумлаї [Веремейчик, 1995, с. 84--91]. Хоча не можна заперечувати існування окремих колодязів у князівських, боярських чи монастирських дворах, все ж більша їхня частина у містах, а також, мабуть, усі на сільських поселеннях і на городищах були у загальному користуванні і розташовувались поза садибами. Про це свідчать як археологічні матеріали цього часу (дерев'яні водогони у Новгороді та містах Білорусі) [Воронин, 1948, с. 196], так і історичні свідчення. Зокрема на плані Києва полковника Ушакова 1695 р. зображено кілька колодязів на території Верхнього міста та Подолу, які, судячи з місця їхнього розташування, були у загальному користуванні.

У Галицько-Волинському літопису згадується «стюденіць рекомыи кладязь» [ІЛ, 6767 (1259), ствп. 844]. Відомий цей термін й у перекладах: «Василий рече: сыне, пий воду от своих студенец и источник» (Бесіда трьох святителів) [Мудрое..., 1989, с. 65]. Обидві назви (колодязь, студенец) дуже поширені у слов'янському світі: кладец -- болг., кладеньць -- ст.-серб., кладенац -- н.-серб., kladenac -- хорв., kladez, kladenec -- хорут., студенац -- серб., studenac -- хорв., studenec, studenc -- хорут., studen, studna -- слвц., studna, studne -- чеш., studnja -- в.-луж., studna -- н.-луж., studnia -- пол. [Будилович, 1882, с. 117]. В українській мові використовують 3 лексеми на позначення штучно оформленого джерела питної води -- колодязь, криниця, студня [Присяжнюк, 1981, с. 10; Євтушок, 1993, с. 97].

Як видно з наведених матеріалів, двори (садиби) пересічних мешканців сільських поселень і міст давньоруського часу мали певну, іноді досить складну і розвинену, структуру, до якої входили житлові і господарські об'єкти, пов'язані як із зберіганням майна, так і сільськогосподарським (землеробство, тваринництво), у тому числі і присадибним, виробництвом, а також ремеслом. Номенклатура історичних лексем Х--ХІІІ ст., пов'язаних із двором, засвідчує багатство форм і вказує на різноманіття садибних споруд, їхню функціональну строкатість. Ця обставина спонукає до подальшого пошуку і визначення критеріїв виділення окремих археологічних об'єктів, які можуть бути співставлені з аналогічними, відомими за даними етнографії і лексикології.

ЛІТЕРАТУРА

Алеппский П. Путешествие антиохийского патриарха Макария в Москву в середине XVII в. -- М., 1898. -- Кн. X.

Арциховский А. В., Янин В. Л. Новгородские грамоты на бересте (из раскопок 1962--1976 гг.) -- М., 1978. -- Т. VII. -- 192 с.

Безусько Л. Г., Томашевський А. П., Івакін Г. Ю. Попередні результати палінологічних досліджень 1998 р. у Києві // Археологічні відкриття в Україні 1998--1999. -- К., 1999. -- С. 59--60.

Борисевич Г. В. Хоромное зодчество Новгорода // Новгородский сборник. -- М., 1982. -- С. 269--294. Бломквист Е. Э. Крестьянские постройки русских, украинцев и белоруссов (поселения, жилища и хозяйственные строения) // Восточнославянский этнографический сборник : Очерки народной материальной культуры русских, украинцев и белоруссов в XIX -- начале XX в. -- М., 1956. -- С. 5--458. -- (Труды Института этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая. Новая серия, т. 31).

Будилович А. Первобытные славяне в их языке, быте и понятиям по данным лексикальным. Исследования в области лингвистической палеонтологии славян. -- К., 1882. -- Ч. 2. -- Вып. 1. -- 153 с.

Буслаев Ф. Историческая хрестоматия церковно-славянского и древнерусского языков. -- М., 1861. -- 6+II+1632 стб.+VIII с.

Веремейчик О. М., Готун І. А. Колодязі на давньоруських сільських поселеннях // Археологія. -- К., 1995. -- № 4. -- С. 82--94.

Воронин Н. Н. Жилище // История культуры древней Руси. -- М. ; Л., 1948. -- Т. 1. -- С. 204--233. Воронин Н. Н. Поселение // История культуры древней Руси. -- М. ; Л., 1948. -- Т. 1. -- С. 182--203. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов / За ред. О. С. Мельничука. -- К., 1966. -- 586 с.

Высоцкий С. А. Древнерусские надписи Софии Киевской. -- К., 1966. -- 238 с.

Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). -- К., 1961. -- 284 с.

Горецький П. И. !сторія української лексикографії. -- К., 1963. -- 243 с.

Гребінь П. М., Коваленко В. П. Дослідження Верхнього Замку в Чернігові в 1989 р. // Старожитності Південної Русі. -- Чернігів, 1993. -- С. 13--24.

Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. Второе издание, исправленное и значительно умноженное по рукописи автора.-- СПб. ; М., 1881. -- Т. II. -- 807 с.

Данилюк А. Г. Наша хата: Етнографічний нарис про традиційне поліське житло. -- Луцьк, 1993. -- 63 с. Евтушок А. М. Лексика сельского строительства в украинских западнополесских говорах : Автореф. дис... канд. филол. наук. -- К., 1989. -- 19 с. Євтушок О. М. Атлас будівельної лексики Західного Полісся. -- Рівне, 1993. -- 134 с.

Иллюстров И. И. Жизнь русского народа в его пословицах и поговорках : Сборник русских пословиц и поговорок. Изд. 3-е, испр. и доп. -- М., 1915. -- 480 с. Ипатьевская летопись // ПСРЛ. -- М., 2001. -- Т. II. -- 648 с.

Івакін Г., Козюба В. кторична топографія Михайлівської гори у Києві в XI--XIII ст. // А сє єго срєбро. -- К., 2002. -- С. 71--88.

Історія української мови: Лексика і фразеологія / Відп. ред. В. Русанівський. -- К., 1983. -- 744 с. Києво-Печерский патерик / Підгот. тексту, передм. та прим. Д. Абрамовича -- К., 1931. Репринтне видання -- К., 1991. -- 280 с.

Ковтун Л. С. Русская лексикография эпохи средневековья. -- М. ; Л., 1963. -- 445 с.

Козюба В. К. «Двір» в історико-юридичних пам'ятках давньої Русі // Уш. -- 2003. -- №1. -- С. 36--53. Козюба В. К. Південноруське сільське житло (матеріали до реконструкції заглибленого житла XI-- XIII ст.) // Археологія. -- К., 1998. -- № 1. -- С. 28--45. Корень Н. Д., Шушкевич М. С. Полесская строительная терминология (хата и хозяйственные постройки) // Лексика Полесья. Материалы для полесского диалектного словаря. -- М., 1968. -- С. 131--160.

Корчиц М. А. Строительная лексика в языке старобелорусской письменности 15--17 столетий : Авто- реф. дис. канд. филол. наук. -- Мн., 1970. -- 19 с. Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. -- М., 2001. -- Т. I. -- 496 с.

Лексика и фразеология «Моления» Даниила Заточника / Ред. Е. М. Иссерлин. -- Л., 1981. -- 232 с. Літопис Руський / Переклад Л. Махновця. -- К., 1989. -- 592 с.

Львов А. С. Лексика «Повести временных лет». -- М., 1975. -- 368 с.

Львов А. С. Очерки по лексике памятников старославянской письменности. -- М., 1966. -- 321 с. Лучиц-Федорец И. И. Лингвогеографическая характеристика и реконстркуция одной группы лексики Полесья (жилище и хозяйственные постройки) : Авто- реф. дис... канд. филол. наук. -- Мн., 1973. -- 19 с. Лущай Ю. В. Давньоруська істьба за відомостями історичних джерел Х--XIV століття // Актуальні проблеми вітчізняної та всесвітньої історії.-- Харків, 2014. -- Вип. 17. -- С. 23--30.

Мейе А. Общеславянский язык / Пер. и прим. проф. П. С. Кузнецова; под ред. проф. С. Б. Бернштейна; предисл. проф. Р. И. Аванесова и проф. П. С. Кузнецова. -- М., 1951. -- 492 с.

Мельниченко ЛЛНекоторые лексические группы в современных говорах на территории Владимиро-Суздальского княжества XII -- начала XIII в.: Территориальное распространение, семантика и словообразование. -- Ярославль, 1974. -- 270 с.

Миклошич Ф. Краткий словарь шести славянских языков (русского с церковнославянским, болгарского, сербского, чешского и польского), а также французский и немецкий / Сост.: Ф. Миклошич, В. Никольский, Ст. Новакович, А. Маценауер, А. Брюкнер. -- СПб. ; М. ; Вена, 1885. -- 962 с.

Мудрое слово Древней Руси (XI--XVII вв.) / Сост., вступ. статья, подг. древнерусских текстов, перевод и комментарий В. В. Колесова. -- М., 1989. -- 464 с. -- (Сокровища древнерусской литературы).

Нидерле Л. Славянские древности. -- М., 1956. -- 453 с.

Новгородская первая летопись // ПСРЛ. -- Т. III. -- М., 2000. -- XII, 720 с.

Новосельцев А. П. Термин «вежа» в древнерусских источниках // Древнейшие государства Восточной Европы. 1998. -- М., 2000. -- С. 428--433.

Павлов А. «Книги Законные», содержащие в себе в древнерусском переводе византийские законы земледельческие, уголовные, брачные и судебные // СОРЯС. -- СПб., 1885. -- Т. 38. -- № 1--8. -- 92 с. Петрашенко В. О. Давньоруське село за матеріалами поселення в Канівському Подніпров'ї // Археологія. -- К., 1999. -- № 2. -- С. 60--77.

Петрашенко В. О., Козюба В. К. Давньоруські поселення поблизу с. Бучак // Археологія. -- К., 2005. -- № 2. -- С. 55--69.

Питання історії української мови / Відп. ред. Л. Л. Гумецька. -- К., 1970. -- 196 с.

Присяжнюк В. З. Лексика сельского строительства в украинском языке : Автореф. дис. канд. филол. наук -- К., 1981. -- 17 с.

Приходько Н. П. Некоторые вопросы истории жилища на Украине // Древнее жилище народов Восточной Европы. -- М., 1975. -- С. 245--275.

Сабурова Л. М. Сельскохозяйственные орудия и постройки // Этнография восточных славян. Очерки традиционной культуры. -- М., 1987. -- С. 187--203. Самойлович В. П. Народна творчість в архітектурі сільського житла. -- К., 1961. -- 342 с.

Словарь древнерусского языка XI--XIV вв. -- М., 1988. -- Т. I; 1989 -- Т. II; 1990 -- Т. III; 1991 -- Т. IV; 2000 -- Т. V; 2000 -- Т. VI.

Соболевський А. Смоленско-полоцкий говор XIII-- вв. -- Варшава, 1886. -- 27 с.

Сорока В. А. Предметно-бытовая лексика белорусских народных сказок (Названия жилых и хозяйственных построек) : Автореф. дис. канд. филол. наук -- Мн., 1977. -- 22 с.

Спегальский Ю. П. Жилище Северо-Западной Руси IX--XIII вв. -- Л., 1972. -- 276 с.

Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка. -- СПб., 1893. -- Т. I; 1902 -- Т. II; 1912 -- Т. III.

Стецюк В. Дослідження передісторичних етногене- тичних процесів у Східній Европі. -- Львів ; К., 2000. -- Кн. 2. -- 96 с.

Творогов О. В. Лексический состав «Повести временных лет» (Словоуказатели и частотный словник). -- К., 1984. -- 218 с.

Трубачев О. Н. Этногенез и культура древнейших славян. Лингвистические исследования. -- М., 1991. --272 с.

Українська історична та діалектна лексика / Відп. ред. Л. М. Полюга. -- К., 1985. -- 163 с.

Фасмер Макс. Этимологический словарь русского языка. -- М., 1986. -- Т. I--IV.

Филин Ф. П. Лексика русского литературного языка древнекиевской эпохи (по материалам летописей). -- Л., 1949. -- 288 с. -- (Ученые записки Ленингр. гос. ин-та им. А. И. Герцена, т. 80).

Харузин А. Славянское жилище в Северо-Западном крае. -- Вильна, 1907. -- 458 с.

Хвойка В. В. Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура в доисторическое время (по раскопкам). -- К., 2008. -- 160 с.

Шенников А. А. О русских крестьянских усадьбах века // Географическое общество СССР. Доклады Отделения этнографии. -- Л., 1966. -- Вып. 2. -- С. 4--25.

Янин В. Л., Зализняк А. А. Новгородские грамоты на бересте (из раскопок 1977--1983 гг.). Комментарии и словоуказатель к берестяным грамотам (из раскопок 1951--1983 гг.). -- М., 1986. -- 312 с. -- (Новгородские грамоты на бересте, т. VIII).

Янин В. Л., Зализняк А. А. Новгородские грамоты на бересте (из раскопок 1990--1996 гг.). Палеография берестяных грамот и их внестратиграфическое датирование. -- М., 2000. -- 432 с. -- (Новгородские грамоты на бересте, т. X).

Размещено на Allbest.ru