Добрянський монастир Вознесення Господнього (XVII - початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Добрянський монастир Вознесення Господнього (XVII - початок ХХ ст.)

Василь Слободян

На підставі віднайдених нових архівних матеріалів досліджується інституційний розвиток Добрянського монастиря Вознесення Господнього впродовж XVII - початку XX ст. Одночасно розглядаються питання його внутрішньої організації, культурно- просвітницької діяльності, а також особливості архітектурних конструкцій святині.

Vasyl Slobodyan.

Based on the discovered new archival materials the institutional development of the Ascension Monastery of the Lord in Dobryany during the XVII - beginning of XX-th c. is investigated. At the same time it deals with the questions of the internal organization, cultural and educational activities, and the features of the architectural constructions of the shrine.

Понад двісті років в селі Добряни існував осередок духовного життя - Добрянський монастир (інша назва - Деревацький). Про час його постання не збереглося джерельних відомостей. Історик о. Михайло Ваврик подає дату постання обителі - 1582 р.^{* 1} Однак джерельного підтвердження вона не має.

Цікавим є переказ про заснування монастиря, який наводить укладач “Шематизму провінції св. Спасителя ЧСВВ” о. Михайло Коссак: “Монастир заснований єромонахом Григорієм Панашовськимродом з Добрян, десь в другому десятку XVII ст., за старости генерального львівського Станіслава Боніфатія з Великих Кунчиць Мнішка. Староста той, як свідчить фундаційна грамота, “бачачи Григорія з Добрян званого Панашовським, що з Київа в чернечому габіті повернувся, дозволив йому на його власному ґрунті чверті поля при пасіці збудувати церкву, придав окремо колоду поля від Щирця і лісок окопаний для опалення з хащами від поля хороснянського”2.

Більш повна легенда міститься в анонімному творі про Добрянський монастир, укладеному 1906 р.: “Монастир сей заложив Григорій Панашовський. Він був родом з Добрян, сином першого солтиса добрянського, був одинаком. Чув від давнього часу охоту присвячення ся Пану Богу. Удався проте далеко, аж до Київа. Ту вступив в чернці, відбув ту пробу новицьку, прийняв опісля чин священичий. А опісля знаючи кілько би молодців в єго рідних сторонах родинних посвятило ся Богу на службу, вернувся в Добряни до свого вітця, котрий в місци теперішнього монастиря мав свою хатину з пасікою і гайком, крім свого дому і маєтку в Добрянах, та й випросив він у вітця, що б саме ту хатинку з гайком і пасікою відступив єму на вибудування монастирку. Батько радо згодився на се пред- ложення свого сина, за котрим безперечно сумував і тужив. Відступив проте все майно в користь маючого побудуватися монастиря. Скоро найшли людей до роботи. Зрубано матеріял будівельний, висушено, а опісля взято ся до роботи около нового монастиря. Син мешкав тим часом в домі батьківському в одній кімнатці, котру відпустив йому батько в Добрянах. При будуванні монастиря сам отець ложив і платив всі кошти. Коли вже скінчено монастирок син розпрощався з батьком і перенісся на стале мешкання до монастирку. Скоро рознеслася вість по цілій околиці про новий монастир. То ж одні спішили щоб оглянути монахів, другі щоб там разом з ними Богу служити. В коротці заповнив ся монастир молодцями. Добряни, були то добра королівські, мешкали там урядники королівські. Они добрами тими в імени короля польського завідували. Донесли про те все, що тим часом сталося в єго добрах добрянських. Донесли також о замірі чернця Гриня Панашовського. Король дуже зрадів, що люди його подобріють, умораль- няться. Велів своєму урядови в Добрянах вспомагати добрі заміри чернця і привілей йому дати. Суть ще нині основи з того монастиря - при оранню в році [?] виорано фундамент. Перший монастир і церков були в долині і обкопані ровом. Але в часі нападу татар в [1612]році спалили єї. Всьо спопеліло, знаки і сліди лишилися тільки з первісної церковці і монастиря. Суть то окопи і груза”3.

Церкву монахи звєли на новому місці з каменю. Як подає історик Антон Петрушевич: “Первісна4 церква з каменю стояла До 1720 року, коли була розібрана. Вона була зведена 1630 року, про що здається свідчить облята “certarum literarum supra fundum certum in Dobrzany religioso Dombrowskipro edificatione templi ritusgraeci concessarum” (Привілей наданий релігійним Домбровським на нерухомість в Добрянах для будівництва фун- дованого храму обряду грецького). Ця записка є в Актах коронної метрики у Варшаві, fol. 541.”5.

Мурована церква Вознесення Господнього стала основним храмом монастиря. На жаль, нічого невідомо про його ігуменів в XVII ст. 27 червня 1667 року надання ґрунтів монастиреві зробив дідич Добрян і щирецький, сяноцький дембовицький староста Юрій Вандалін Мнішек привілеєм, виданим в замку Ляшок Мурованих, яким підтвердив і розширив надання стрия свого Станіслава Мнішка Григорієві Панашовському, ченцеві з Київа, на будову монастиря в Добрянах6. Сам його привілей не зберігся, але основний зміст збережений в привілеї короля Яна III Собєського 1680 року, виданому на прохання київського митрополита і львівського єпископа Йосифа Шумлянського: “Ян III з Божої ласки король Польщі, великий князь Литовський, Руський, Пруський, Мазовецький, Жмудський, Київський, Волинський, Підляський, Подільський, Інфлянтський, Смоленський, Сіверський і Чернигівський. Повідомляємо нинішнім листом нашим, кому про це знати потрібно, хотячи за панування нашого найпершим старанням хвалу Божу якнайповнішу в святостях Господніх мати і знати, всі Християнські просьби спрямовуючі до того наш розум, по-батьківськи приймаємо не тільки зберігаючи інтенції набожних людей, але й через особливе наше примноження. Отже, вніс до нас просьбу велебний в Бозі отець Йосиф Шумлянський, митрополит київський, єпископ львівський, щоби ми покладений перед нами маючи лист шляхетно уродженого Юрія Вандаліна Мнішка, старости нашого сяноцького, щирецького, дембовіцького, цілий в доброму стані і неушкоджений, з його підписом і печаткою, побожному Григорієві з Добрян Панашовському служачий, затвердити і зміцнити рачили, якого суть від слова до слова є такий: Юрій Вандалін з Великих Кончиць Мнішек, сяноцький, щирецький, дембовіцький староста, згідно зі святобливих предків своїх інтенцією, а зокрема стрия мого побожного життя його милости пана Станислава Боніфатія з Великих Кончиць Мнішка, старости генерального львівського, який бачачи Григорія з Добрян, названого Панашовським, з Київа в габіті чернечому прибулого, дозволив йому на його власному Грунті, чверті поля при пасіці, збудувати церкву. До цього поля придав святої пам'яті мій стрий окремо поля на одну колоду від Щирця і лісок окопаний на опалення з хащами від поля хороснянського. Що і я, наслідуючи зберігаю ціло отцям згаданого монастиря і додаю їм з моєї доброчинності поля на колод 4 від гостинця Стрийського від Красова хочачи аби жодної перешкоди не мали. На що для кращої віри підписуюся власною рукою і печатку притиснути наказав. В замку ляшківськім (в Ляшках Мурованих) дня 27 червня року 1667. Юрій Вандалін Мнішек. Тоді ми, король, до згаданої просьби велебного в Бозі митрополити київського, єпископа львівського ласкаво прихилившись, вище виписаний лист у всіх згаданих описаних пунктах, зауваженнях і обов'язках ствердити замислили і затверджуємо цим листом нашим. Хотячи ж з милостивої ласки нашої, щоби монастирок Добрянський Вознесення Господнього в старостві Щирецькому розташований до своєї вернувся досконалости, тому що на одну особу на цей час дуже щуплий Грунт є призначений, даємо силою і владою нашою і дозволяємо монастиреві Добрянському вільний вируб в лісі Деревачі на опал і будинки і направу монастирка, при якому під час празників чи відпустів щоби ніхто до торгового не цікавився, як то теперішній орендар щирецький шляхетно уроджений Балковський з війтівства Добрянського неслушно цікавиться, а більше до данин десятин бджільних і інших загалом податків, жоден не пожадав. Вільне до того будуть мати варення пива і палення горілки для себе. Також для худоби пасовиська в Дібровах. Декларую, що ми і найясніші наступники наші при тих їх вільностях збережуть. А шляхетні теперішні і пізніше будучі державці інакше не вчинять через нашу ласку. Який тепер привілей, щоби свою силу, вагу і віру згідно з правом мав рукою нашою підписавши печатку коронну відбити наказали. Дано у Варшаві дня 9 місяця квітня року Божого 1680, панування нашого сьомого року. Ян король”1. Цим привілеєм король Ян III надав монастиреві додатково право вільний вируб дерева в лісі Деревачі на опал і направу будинків монастирка, звільнення від оподаткування торгового під час празників і відпустів, данин десятин бджільних і інших загалом податків, надав вільне варення пива і палення горілки для себе, а також для худоби пасовиська в Дібровах. Облята цього привілею була внесена в львівські ґродські книги 1693 року. А 1100 року польський король Авґуст II Веттін Сильний знову підтвердив привілей монастиреві короля Яна III Собєського: “Август II з Божої ласки король Польщі, великий князь Литовський, Руський, Пруський, Мазовецький, Жмудський, Інфлянтський, Київський, Волинський, Подільський, Підляський, Смоленський, Сіверський і Чернигівський дідичний князь саський і електор. Повідомляємо нинішнім листом нашим, всім взагалі і кожному зокрема, кому про це знати потрібно. Що покладений перед нами лист найяснішого Яна III попередника нашого рукою підписаний і печаткою коронною затверджений, який містить в собі підтвердження прав монастиркові Добрянському Вознесення Господнього в старостві щирецькому розташованому, і запропоновано нам, щоби той лист повагою нашою королівською підтвердити. Який то лист, слово в слово є наступний: [повторення дослівно попереднього документу]. Тоді ми, Август II король, ласкаво прихилившись до внесеної просьби, покладений лист вище описаний найяснішого попередника нашого з підписом його власної руки і печаткою цілий, автентичний, який жодній не піддається підозрі, в усіх пунктах, зауваженнях, параграфах і станах апробувати і підписати задумали. Тому то нинішнім листом нашим апробуємо і затверджуємо. Хотячи мати, щоби згаданий монастирок Добрянський при тих же правах і вільностях непорушно вічними часами перебував на що для кращої віри рукою нашою підписавши печатку коронну притиснути приказали. Дано у Варшаві дня 9 місяця червня року Божого 1700 панування нашого 3року. Август король”8.

Про найдавнішого відомого з імени ігумена монастиря свідчив вкладний напис на перших сторінках “Тріоді Пісної” львівського друку Михайла Сльозки 1664 року, який повідомляв, що вона куплена ієромонахом ігуменом Йоаникієм для “обители мoнастирYДобшскаго” за 20 золотих⁹. Цей ігумен згаданий, ймовірно, в “Пом'янику” монастиря як Йоаникій Фороснянський, про що мова йтиме далі.

Про ченців Добрянського монастиря XVII ст. не збереглося жодних відомостей. Лише з кінця цього століття походять перші згадки про них, зокрема з “Метрики новопосвячених священиків” єпископа Йосифа Шумлянського, яку він завів 1668 року. В ній згадані о. Вісаріон, висвячений в катедрі львівській на єромонаха Добрянського монастиря 8 лютого 1694 року¹⁰, о. Самоїл, висвячений там само на єромонаха Добрянського монастиря 15 серпня 1695 року¹¹ та о. Гедеон, висвячений в катедрі львівській на єромонаха Добрянського монастиря 3 квітня 1105 року¹².

Власне останній о. Гедеон Тимошевич, ставши ігуменом 1106 року, провів велику розбудову монастиря. Всі видатки на будівництво церкви і монастиря ігумен Гедеон записував у “Книгу прибутків і видатків Добрянського монастиря”, яку вів з 1106 року до своєї смерти виключно українською мовою. Всі ігумени, його наступники, вели цю книгу вже виключно польською мовою. Варто відзначити, що цю книгу ігумен вів дуже скрупульозно, записуючи всі прибутки і всі видатки монастирські, завдяки чому ми можемо тепер знати, як монахи харчувалися, в що вбиралися, яким господарством і роботами займалися. З книги прибутків дізнаємося, що відпусти в монастирі у 1706 році були на свята Вознесення Господнє і Усічення голови св. Івана Хрестителя, від 1710 року додався відпуст на свято Благовіщення Пр. Богородиці, а з 1719 - і на св. Онуфрія. В Гуменецькому скитику з 1711 року відпусти були на св. Олексія, а з 1719 року - на Різдво св. Івана Хрестителя. В ці відпустові дні на монастирській території відбувалися ярмарки - базари, на які приїздили купці зі Львова, Щирця і інших міст.

Перш за все ігумен о. Гедеон взявся за оновлення вистрою мурованої церкви Вознесення Господнього. У вересні 1707 року вже були готові нові намісні ікони, рами до них та ікона Усічення голови св. Івана Хрестителя, які, ймовірно намалював о. Теодосій Січинський, ігумен монастиря Виспянського¹³. А в наступному 1708 році о. Січинський розмалював царські двері¹⁴. 1711 року в серпні місяці впродовж 20 днів три теслі побили церкву новими ґонтами, отримавши за це 68 золотих¹⁵.

Одночасно провели відновлення монастирської каплиці Св. Онуфрія, очевидно, при трапезній. В квітні 1710 року о. Теодосій Січинський закінчив малювати три образи до каплиці та престольний хрест¹⁶. А в серпня-вересні того ж року закупили 16 дощок на повалу до келій при трапезній, та на двері до льоху, а також закупили півтреті коп (2,5 копи) кахлів на п'єц до келій та три віконниці до вікон трапезної виготовили¹⁷. Ремонт трапезної і келій здійснили 1711 року “Wm поправи даху теслю на трапезкной и целій, лави робили и пулку - 4 золотих”¹⁸. У грудні 1717 року справили до каплиці нову ікону св. Онуфрія, яку теж, ймовірно, намалював о. Теодосій Січинський¹⁹.

У 1712 - 1713 роках ігумен о. Гедеон дав інтролігаторові оправити літургійні книг - новий великий “Служебник”, “Тріодь Пісну” і “Тріодь Цвітну”, “Октоїх”, “Часослов”, старий “Служебник”, “Псалтир” та саф'яном “Євангелію”²⁰. В списку книг монастирської бібліотеки, укладеному о. Гедеоном 1720 року перерахована 31 літургійна рукописна і друкована книга, а 1721 року дописані ще 28 новопридбаних, зокрема 15 польською мовою²¹. З цієї великої бібліотеки в фонді Василиянські монастирі відділу рукописів Львівської Національної Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника збереглися дві рукописні книги. Перша з них - “Требник чернечий”, написаний 1710 року за ігумена о. Гедеона Тимошевича з вкладним написом: “Cm книга монастира Добрганского споргаженнага Рок Бжїга АФЇ”²². Цю книгу переписувач проілюстровав друкованими гравюрами Никодима Зу- брицького “Розп'яття” 1699 року та Діонізія Сінкевича “Воскресіння Лазаря” 1702 року. Інша збережена книга - “Служебник”, теж з початку XVIII ст. з вкладним написом: “Сей ^yme6hk манастирга Добрганского” цікавий тим, що на початку його вклеєний титул “По- м'яника” Добрянського монастиря, написаний 3 вересня 1710 року²³.

1714 року ігумен задумав будівництво нового головного храму монастиря. Кошти на будівництво церкви збирали з різних джерел: “1714 січень. Від його милості пана Жураковського золотих 16, від Яцентої дячихи нагірної щирецької 8. Березень. Прихід монастиря Гуменецького. Травень. Від його милості пана Петра Жураковського золотих 200, від ясновельможної пані Павлової Мокрій міщанки щирецької золотих 100. 1715 травень. Від його милості пана Жураковського червоних золотих на трачів 18. Від велебного отця Теофіля при церкві міській львівській зостаючого золотих 10”^2і.

Фактично, одним з головних ктиторів храму став Петро Жураковський, тодішній “властитель дібр, русин”25. Пізніше в новій церкві був його портрет та портрет його сина Єроніма (f 175026), який 1729 року поступив в монастир Добрянський як брат, а 1731 висвятився в монахи у цьому монастирі27. Про ці портрети, які зберігалися в по монастирській церкві ще у XIX ст., написав о. Михайло Ваврик: “Тодішній ігумен о. Гедеон Тимошевич розпочав 1714 року будову нової церкви, яку з гойною допомогою Петра Жураковського завершив 1718. Портрети Петра Жураковського і його сина, а також Яна Потоцького, щирецького старости, зберігаються ще в тутешній церкві добре утримані. Про ці портрети читаємо в монастирському щоденнику, який зберігається в бібліотеці Онуфріївського монастиря: “Сьогодні, 5 січня старого стилю 1774 року несподівано приїхав тут до монастиря ясновельможний Потоцький, староста канівський. Хотів візитувати каплицю Св. Онуфрія, в якій ясновельможна воєводина смоленська Тереса з Щекарович Потоцька, його бабка, померла на службі Божій. А через те, що ця каплиця запустіла, був лише в церкві, пізнав портрет батька свого і хвалив, що добре збережений. Також, задивившись на портрети панів Жураковських питався, чиї вони, а довідавшись, сказав, що знав їх”28.

На будівництво церкви 1714 року закупили 161 штуку дерева смерекового по 12 ліктів²⁹. Це дерево, зрубане в горах і сплавлене по Стрию, з води на берег виволікали у Волсневі (Волцневі, Заріччі), а далі підводами, найнятими у Верині, Пісках, Хорос- ному, Добрянах і Роздолі, везли з Волцнева до Крупська, переправляли через Дністер і везли далі до монастиря. Дуби і сосни рубали в околиці. Вся заготована на будівництво деревина коштувала 179 золотих, 16 грошів. Трачі в червні 1716 року порізали заготоване дерево - соснове (678 ліктів), ялицеве (1607 ліктів) та дуб (405 ліктів) і грубого дуба (48 ліктів)³⁰. На покриття ґонтами будівлі закупили 249,5 копи ґонтів, та 109 кіп ґонталів (цвяхів до прибивання ґонтів). 15 березня 1717 майстри приступили до будівництва. Касир монастирський записав у “Книзі видатків і прибутків Добрянського монастиря): “Теслюм найперше далем на роботу той же церкве майструм Тиндикови и Ієвичкови 100 золотих”³¹. Отже майстри Павло Тиндик³² і Євичків разом з челяддю розпочали будівництво церкви у березні 1717, а завершили восени 1718 року. Невідомо, звідки походили майстри - зі Щирця, Львова чи з якогось іншого міста. Під час будівництва вони замешкували в монастирі разом зі своїми родинами, про що свідчать виплати грошей монастирем їх жінками на проживання і вікт³³.

Окрім майстрів працювали на будівництві теслі Іван, Валько, Іван, Іван Тельниковий, тесля Карпінський, якого винаймали в жида хороснянського для виготовлення столиків до осадження хрестів. Роботи при вікнах і дверях робив тесля Атанасій. Всі теслярські роботи коштували 1619 золотих і 10 грошів. На церковні бані закупили аркуші білої і чорної бляхи, на хрести - штаби заліза в Якова Деменського, з якого викував хрести і помалював їх Іван Шанковський. Скляр засклив 238 кватирок, оправивши їх в олово. На склепіння бань купували дерево у Львові, а на підлогу - тертиці куликівські. У 1718 році царські двері вирізьбив о. Тарасій. В тому ж році малярські роботи розпочав Павло малярик³⁴. У лютому 1719 року “сторговалось Игнатиь сницира жолковского на всю роботу до церкве новой кром'ъ врат царскїх за золотих 700”.³⁵ Цей сницар Ігнатій

Сто6єнський (f1742) один з кращих жовківських сницарів початку XVIII ст. Окрім іконостасу для Добрянського монастиря різьбив разом з іншими іконостас церкви Св. Трійці в Жовкві, для церкви Преображення Господнього Крехівського монастиря та Св. Івана Хрестителя Краснопущанського монастиря.

Нову церкву посвятили Благовіщенню Пр. Богородиці. Вже у лютому 1718 року до нової церкви замовили образ Благовіщення Пр. Богородиці і рами до нього³⁶, а в листопаді 1719 року Павло малярик намалював цей образ³⁷. В квітні 1720 року повністю розрахувалися з жовківський різьбарем Ігнатієм Стобенським, який вирізьбив весь іконостас, та з його помічником Ланруком: “Сницарові далем решту 20 зол. до робити церковної і юж ту ся невинно нічого. Сницарчукові Ланруку далем 4 зол.”³⁸. В травні 1720 “Сторговалем Павла маьрчика на малїованіе цемборій за зол. 80”, а в липні: “Казімірови Міколаевскому, золотникови и цехмістрови на тен час Лвовскому wd роблена шати срїбрной на \мбразь Пр[е]с[вя]той Б[огороди]ци на престол в штари новом в церкві новой, в которой то таті грївен пулдесьта проби 11 wd грївни золотникови по зол. 10”³⁹. В листопаді того ж року заплатили “за пару образів болесніх на престіл, за образ великий Христа з хрестом”⁴⁰.

В лютому 1721 року о. Атанасій, їдучи з підводами до Жовкви по роботу церковну до сницаря, заплатив йому ще 150 зол. Решту роботи з Жовкви забрав о. Йоаникій в березні, заплативши сницареві Гнатові 130 зол⁴¹. В тому ж році закупили бритналі і цівки до прибивання роботи сницарської в новій церкві. За 5 шин заліза на гаки і інші речі до прибивання роботи сницарської заплатили 6 зол. та ковалеви, що робив різні дріб'язки до ставлення роботи сницарської 5 зол. 10 ґр. В квітні остаточно розрахувалися з сницарем Гнатом Стобенським, давши 20 зол. Та ще в травні він зробив ківорій (цимборію) на престіл до нової церкви. По ківорій до Жовкви їздив о. Атанасій⁴².

Для завершення будівництва церкви необхідно було виконати всі роботи з внутрішнього її вистрою. Кошти на малярські роботи знову виділив Петро Жураковський. Ось що записав ігумен Гедеон в “Книзі видатків і прибутків Добрянського монастиря” під 1723 роком: “Взяли від його милості пана Петра Жураковського на початок роботи малярської за асигнацією його з рук вельможного пана через о. Атанасія золотих 200”⁴³. Зі згаданих у цій книзі малярів, відомі під 1726 роком імена малярчика Андрія⁴⁴ та маляра Теодора, якому за малювання церкви заплатили 1728 року, при завершенні всіх робіт, 774 золоті⁴⁵. Ще 1724 року під хрестові яблука на банях церкви вкрили бляхою, на що закупили “6 аркушів бляхи до хрестів на пуклі”⁴⁶.

Після завершення будівництва нової церкви, стара мурована продовжувала ще діяти деякий час. Принаймні у 1723 році в ній ще збирали в скарбничку при читанні Євангелії, що відзначено в “Книзі прибутків і видатків”⁴⁷.

Паралельно з новою церквою ігумен Гедеон розбудовував і монастирські споруди. Розпочав з господарських будівель - стайні і стодоли. 10 квітня 1719 року відзначив в “Книзі прибутків і видатків”: “Сторговалось теслю Андріь на будованк стодоли и стайні за золотих 80. На тую роботу далем му 10 золотих”⁴⁸. Зведення цих будівель завершили в тому ж році, а в наступному заплатили “Теслям двом за 2 дні - двері до стодоли робили''⁴⁰. У 1719 році звів теж пасіку “Теслям трьом за три дні печерку споряджали і одвір'я до пасіки робили”⁵⁰.

В тому ж 1720 році звели алькири (келії) та реконструювали склеп (льох). Всі видатки ігумен вніс до згаданої книги: “1720року серпень. Іванови Мельниковому за 13 днів з теслями коло алькирів і склепу робили на страві монастирській. Двом теслям за 4 дні повалу в алькирах клали. Скляреві за вікна до тих же алькирів. Теслям двом за 5 днів що двері вирізали і сходи До склепу робили. Теслям двом за 43 Дні коло алькирів і склепу робили”51, “1720 листопад. Ковалям за завіси, гаки, ретязі, скоблі до алькирів і проходні до вікон з нашого заліза робили”52, “1721 ківтень. В склепі давні двері замурували, а інші двері вибивали і шию в тому склепі мурував і вікно, і його піною довкола обтинькував”53.

Одночасно у 1720 році відновили пекарню⁵⁴, 1722 року звели бровар: “Зоставилем о. Йоаникію на будування бровару на теслі ЗО зол.”⁵⁵, звели нову муровану каплицю св. Онуфрія у 1723 - 1726 роках: “Мулярові Йосифові за склеп і каплицю, Ігореві ковалю”⁵⁶.

У 1721 році була збудована дзвіничка і брамка коло неї⁵⁷. Тоді ж закупив дзвін у пана Яна Комаренського, в якому повинно було бути “3 камені 22 V фунта”⁵⁸, а 1723 року заплатили людвісарові за великий дзвін⁵⁹.

У 1723-1725 роках звели новий корпус дерев'яних келій. Всі роботи виконали теслі Андрій та Іван Тесликовий, ймовірно, син Андрія⁶⁰.

Тоді ж ігумен о. Гедеон вів і будівництво церкви у скитику в Гуменці, заснованому на початку XVIII. Скитик Гуменецький з церквою Різдва св. Івана Хрестителя належав до Добрянського монастиря і розташовувався в селі Гуменці, що теж належало до Щирецького староства⁶¹. Перші записи про прибутки від цього монастирка походять щойно з 1711 року. Настоятелем його був тоді о. Сильвестр. В скитику відбувалися два празники - на св. Олексія - ЗО березня, і на Різдво св. Івана Хрестителя - 7 липня. Стараннями о. Гедеона дерев'яну церкву звів тесля Зизек, якому в січні 1720 року виплатили решту: “Доплатилося довгу тесли Зизкови за будованє церкви в Гуменци в скитику нашому і юж болше не винно ту ся за тую роботу нічого, дало му ся 18 золотих"⁶². Важко тепер сказати, в якому власне році майстер Зизек завершив зведення церкви Різдва св. Івана Хрестителя в Гуменці. В “Книзі прибутків і видатків” під 1713 роком ігумен записав: “Без о. Сильвестра далем за два іконостаси до Гуменця"⁶³, а 1719 відзначив: “доложилем малярови до образу Рождества св. Івана до Гуменця”⁶⁴. На жаль, не відзначений маляр, але ним міг бути о. Теодосій Січинський.

За ігумена о. Гедеона монастир отримав два привілеї від дідички села і щирецької старостини (смоленської воєводини) Тереси Потоцької зі Щекарович. 8 червня 1715 р., патронка дозволила монастиреві в Добрянах вільне мливо збіжжя для власного вжитку в хороснянському млині⁶⁵, 2 серпня 1718 року іншим привілеєм вона заборонила своїм адміністраторам і орендарям брати податки з напоїв тощо від людей, що перебувають під час празника в монастирі⁶⁶. Ще один привілей надав її син Юзеф Потоцький 11 липня 1721 року, яким забезпечив монастиреві в Добрянах вільне мливо збіжжя на власний пожиток в хороснянському млині також у випадку, коли млин буде вакувати⁶⁷.

Монастир видавав листи прошакам, за які вони сплачували до скарбниці монастиря. Зокрема в записах за 1712 рік відзначений прошак Гринько сирота, 1713 року прошак з Миколаєва, 1720 - прошаки Стефан Медведчук, Яцко Кановій з Яворова, Теодор Кардащук, Матей Дутович з Дрогобича, Ян Камінчевий з Миколаєва, 1721 - Яцко Лановий, Думович, Стефан Медведчук, Симеон Брулик, Василь Цвіклінський, Грицько Янович, Василь, Прокопій Ципевич, Іван Стебельський, Петро Ліпницький, Матей Думицький, Гринько з Керниці. Ці листи зокрема 1720 року укладав о. Атанасій⁶⁸.

При ігумені о. Гедеоні започатковані і пом'яники Добрянського монастиря - “Поминанїє д[у]шъ всЬхъ во надєжді ВоскрсенїА и жизни вічниа ^сопшихъ АрхиЄп[и] с[ко]повъ и Сп[и]с[ко]повъ всеч[е]стниихъ Архимандритовъ и игуменов, и ктиторєй Е[вя]тиа шбитєли сєа, ®[е]цъ и братїи иншихъ, зді лежащих и повсюди православ- них хрстианъ, зді вписаннихь, w них же поминанїє творимо въ С[вя]той обители пУстинножителной н[а]шей, монастирА ДобрАнского храмУ Вознєсєнїа Г[о]сп[о][дниа року АФЇ маА К”⁶⁹ і Гуменецького скитику: “Каталіогь или Помганикь ЕкитикУ мона- стира Добрганского в веси ГУменци шбрітающомсга, Еписасга за игуменства велебнаго оща Гедеwнa Тимошевича той же wбители Етой Рок. АФЗІ ноебріа З”⁷⁰. В пом'яниках на перших сторінках згадані єромонах Йосиф Хадзій, який помер під час першого повітря (1652), єромонах Йосиф Скольський, помер під час другого повітря (1705), єромонахи Йоаникій Фороснянський, Никифор Варениця, Гедеон Єрдеч, Пахомій Крехівський, Єротей Сікорський, єромонахи Венедикт, Методій, Корнелій, Ігнатій крехівські, єромонахи Варлаам, Петроній, Геронтій, Ісая, Самуїл, Варфоломій, Сисой, Теофіл, Самуїл Рудницький, Николим, Арсеній та Гедеон ігумен, єромонахи Віктор і Доротей Кирницький катедральні. Окремими вписами зазначені як монахи, так і благодійники та ктитори монастиря, мешканці навколишніх сіл і містечок⁷¹.

До пом'яника від 1710 по 1776 рік вписалися мешканці Гуменця, Хоросна (Форосна), Демні, Ланів Щирецьких, Щирця і передмість, Никонкович, Кугаєва, Чолович, Комарна і передмість, Розвадова, Татаринова, Городка. Зокрема, шляхетний Ян Войтковский з жінкою Катериною (1710), львівські міщани пані Февронія Захаріяшова Кунаше- вичова та пан Яків Мацкевич, дворянин воєводи холмського (1711), Іван Скрипець з Городка (1720), інтролігатор львівський Василь (1731), священик Стефан з Никонкович (1736), парох церкви Богоявлення Господнього в Гуменці о. Теодор Білінський, селянин Іван Сороколіт з Татаринова, Петро Мельник з Демні (1776), єрей Григорій Кушевич, парох хороснянський (фороснянський) (1776) та інші.

Вписані монахи Добрянського монастиря - єромонах Софроній Радович - “Єромонах Софроній Радович в обителі монастиря Добрянського родом з передмістя Комарнян- ського”72, єромонах Іван Засядович з міста Миколаєва (1721) - “АФКА ієромонах Іван Засядкович обителі святоїДобрянськоїз града Миколаєва", єромонах Іларіон Кордасевич з міста Комарна (1725) - “АФКЕ ієромонах Іларіон Кардашевич родом з града Комарна” 73, єромонах Атанас (1722) монастиря добрянського (f5 листопада 1737 року) - “Єромонах Атанас монастиря Добрянського преставися ААЛЗ листопада Е'74.

Вписався до “Пом'яника” і сільський добрянський парох о. Петро Кузьмінський: “АФЛ Сіє поминаніє ієрея Петра добрянського. Помяни ієрея Михайла”. Іншим почерком дописано “єрея Петра і єрея Андрія”15, а також родич пізнішого добрянського пароха о. Теодора Зіньковського - Павло Зіньковський: “Павел Зінковский Даю двоє пчелъ до клгаштору Добранского на молитву свгащеннаю [за] іерега Симеwна и Пелагиу и прочиихь”16.

Окремо треба зазначити добродіїв, будівничих і малярів, які причинилися до будівництва монастиря. Серед вписаних є добродій монастиря Петро Жураковський з жінкою Оленою, який вписався 1 липня 1717 року, - “Року Божія 1717 10 червня. Сига оупись шлгахетне урожоного єго милости пана Петра Жураковского и жени его Елени и чадь ихь. Престависга рок ААИІ”, ігумен виспянського монастиря о. Теодосій Січинський, який вписався 1 серпня 1715 року - “Року Бжіа ААЕІ августа І Дна Сіє поминаніє превелебного оца QеwдосІА Сичиньского ігумена монастиру виспанского"¹¹, маляр Павло Килімович, вписався 13 лютого 1720 року, - “АФК рок февруар ГІ Сіє поминаніє раба Бжіа Павла Килімовича малгара”⁷⁸

Тут є і впис про смерть ігумена Гедеона: “Єромонах Ґедеон, ігумен монастиря Добрянського f28 вересня 1724 року”¹⁹. В “Книзі прибутків і видатків” новий ігумен о. Атанасій записав, вже польською мовою 6 жовтня 1724 року: “На похорон небіжчика о. Гедеона ігумена тутешнього зі всім видалося 132 зол. 4 ґр. За лікарства, які брали під час хвороби о. Гедеона в аптеці пані Козловської у Львові заплатив 68 зол. 13 ґр. За мід, який брав для гостей на квитанції під час своєї хвороби о. Гедеон у Львові - 18 зол. 12 ґр.”⁸⁰.

Час ігуменства о. Гедеона Тимошевича (1706 - 1725) був часом найбільшого розквіту Добрянського монастиря. В “Ревізії ігуменів, законників, як багато їх є, патентів на старшинство” укладеній в Уневі 4 червня 1724 року, про монастир в Добрянах зазначено: “18. Монастир Добрянський за правами королівськими. Велебний о. ігумен Гедеон Тимошевич, старший за патентом ясновельможного Шумлянського. Законників в монастирі зі скитиком новофундованим 11”⁸¹. Це досить велике число монахів в одному монастирі. В пізніші часи воно лише зменшувалося. По собі ігумен залишив розбудований монастир з господарським двором і численну братію.

Його наступником став о. Атанасій (f ~ 1745). Він ще продовжував роботи з розбудови монастиря. 1731 року за його старанням здійснено покриття церкви новими ґонтами. В книзі видатків монастиря вказано, що заплачено “за смолу і живицю до заливання бані на церкві і теслям на поправу даху на церкві”⁸². У 1728 році було закуплено срібну кадильницю в пані Подґурської, в якій срібла було 5 гривен і один лот⁸³, а 1730 року - срібний келих, всередині визолочений, з позолоченим дискосом (патеною)⁸⁴. У 1731 році ігумен дав переробити олов'яні ліхтарі, в яких було олова 12 фунтів, на нові, докупивши ще 3 фунти олова⁸⁵. 173 2 року на його замовлення майстер Ференц Тиндик, ймовірно син Павла Тиндика, будівничого монастирської церкви Благовіщення Пр. Богородиці, та тесля Іван Ґурняк збудували монастирські ворота⁸⁶.

В квітні 1727 року ігумен Атанасій їздив до Дубна на першу консультацію Руської провінції монастирів Чину святого Василя Великого87. У 1729 році він відрядив до Ґродна делегатів, які мали отримати підтвердження давних королівських прав від тодішнього короля Августа II88. Власне там польський король Авґуст II підтвердив тоді деякі привілеї, надані монастиреві ще в час ігуменства о. Гедеона. Наводимо документ повністю: “Авґуст II з Божої ласки король Польщі, великий князь Литовський, Руський, Пруський, Мазовецький, Жмудський, Інфлянтський, Київський, Волинський, Подільський, Підляський, Смоленський, Сіверський і Чернигівський дідичний князь саський і електор. Повідомляємо нинішнім листом нашим, всім взагалі і кожному зокрема, кому про це знати потрібно. Особливо, однак, шляхетному старості нашому щирецькому тепер і в майбутньому будучому. Що подані нам були права від шляхетного війта Добрянського і старости нашого щирецького на постановлене вільне під час відпустів і празників та надане мливо без мірки монастиреві нашому Добрянському, руками їх власними підписані і печатками затверджені,з яких перші є такі: “Нижче на підписі зазначений схиляючись так до прав, як і вільностей всяких, як фундаторами монастиря Добрянського так і державцями війтівства Добрянського, а попередниками моїми, наданим згаданому монастирю з огляду торгового вибирання так і різних напоїв під час відпустів шинкування, і взагалі той же монастир, згідно зі своїми вільностями так за правами, як і звичаями давніми хоче непорушно зберегти, а більше прислужуючи пану Богу і місцю святому, вчиню щоби через це Хвала Божа могла якнайбільше примножуватися. Через це, як попередник мій війтівства Добрянського до жодних же стягнень торгових і шинкових під час відпустів не втручався, лише самим отцям згаданого монастиря право ненарушено застерігав, так і я від початку моєї посесії згаданого війтівства не цікавився і пізніше цікавитись не буду. Загалом представити листом велебним отцям монахам цього ж монастиря залишаю за собою право і на то для кращої віри і певности рукою моєю власною при відбитій печатці підписуюсь. Діялося в Добрянах дня 12 грудня року 1715. Антоні Одрживольський війт добрянський на цей час. Христина з Прошиць Одрживольська”. Другий же таким є: “Відомо чиню, кому про це знати потрібно, особливо адміністраторам дібр моїх Семенівки і Хоросна, що на напучування велебних отців василиян, які перебувають в монастирі Добрянському, дозволяю вільне мливо в млині хороснянському лише на їх власну потребу монастирську і приказую орендарям і мельникам згаданого села, щоби жодного поміру і мірок не важилися від вищезгаданого монастиря і ченців упоминатися, брати і витягати. За що зобов'язую велебних отців ченців, щоби в тому ж монастирі Добрянському за душі покійних родичів і попередників моїх раз на тиждень в суботу Службу Божу відправляли. Застерігаю теж при цьому велебних отців ченців, щоби під претекстом монастирського збіжжя чужого не казали молоти збіжжя, а якщо би який хлоп наважився так вчинити, покараний буде згідно зі звичаєм карою двірською, що пильно застерігаю і на що рукою моєю власною підписуюся в Семенівці дня 8липня 1715року Тереса Потоцька, воєводина смоленська. Тому що згаданим вище отцям цим листом є дозволене вільне мливо на свої потреби лише в млині хороснянському, а що тепер через відсутність мельника млин вакує, тому дозволяю якби і пізніше мав колись вакувати млин в Хоросному, щоби мали вільне мливо в Красові без жодної перешкоди. Що власною рукою підписую в Семенівці 11 липня 1721 року. Юзеф Потоцький”. Третього такий є зміст: “Тереса з Чекарович Потоцька, воєводина смоленська, старостина щирецька всім взагалі і кожному зокрема, кому про це знати потрібно. Особливо, однак, їх милостям панам економам, державцям і адміністраторам дібр староства Щирецького, також орендарям війтівства Добрянського тепер і пізніше будучим до відомості подаю. Тому що велебний отець ігумен Ґедеон Тимошевич закону св. Василя Великого монастиря Добрянського з немалим жалем і докором доніс мені, що люди під час празників на відпуст до цього монастиря так з харчами, як і з напоями і іншими речами прибуваючи від підстаростів, орендарів і їх замісників дібр мого староства Щирецького, особливо ж війтівства Добрянського, більше зі свого домислу, ніж з відома або наказу замку бувають різними стягненнями незвичайних податків стурбовані, через що не лише перешкоду під час відправи іншим людям, але й сум'яття чинять. Через це, стосуючись до привілею їх королівської милости цьому монастиреві наданого, та запобігаючи таким випадкам, щоби подібні стягнення на майбутнє не відбувалися, і взагалі хотячи Хвали Божої примноження приказую, щоби жоден з адміністраторів і орендарів моїх, особливо в війтівстві Добрянському жодних податків під будь яким претекстом узурпованим і сформованим від людей перебуваючи під час празників в цьому ж монастирі, так від напоїв, як і інших речей брати і узурпувати не наважувалися. Що все для ліпшої віри, ваги і певности при печатці рукою моєю власною підписую Дано у Львові дня 2 серпня 1718 року. Тереса Потоцька. Маючи вчинені собі обмеження від ясно вельможної її милости пані воєводини смоленської а матері і добродійки моєї королівщин, в яких розташований названий вище монастир закону св.. Василя Великого, ці права, як є описані в цілому апробую, і дотримуватися наказую. Що рукою власною стверджую в Семенівці 11 липня 1721 року. Юзеф Потоцький, староста щирецький”. Тоді ми Август II король, хотячи в державах наших якнайбільшої Хвали Божої мати примноження, наведені перед нами вище права з підписами рук показані у всіх пунктах, зауваженнях, параграфах апробувати і ствердити замислили, що нинішнім листом нашим апробуємо і затверджуємо і з ласки нашої на потреби тих же ченців, тепер і на майбутнє будучих, дозволяємо їм Копань в хащах за городом монастирським корців на двадцять міри щиренької вичистити, від якого поля і вільності нікому права До відібрання не даємо. Що і найясніші наступники наші вчинять. Для ліпшої ж віри рукою нашою підписавшись печатку коронну поставити наказали. Дано в Ґродні дня 7 місяця вересня року Божого 1729 панування нашого 33. Август король”89.

В роки ігуменства о. Арсенія в монастирській “Книзі прибутків і видатків” відзначені брати і отці монастиря - брат Єронім (Жураковський), брат Варлаам, шафар Антоній, отець Бенедикт, отець Попель, брати Леонтій, Антоній, Ісая, о. Самуель⁹⁰.

1739 року під час відпусту на св. Онуфрія на відправі в каплиці померла воєводина смоленська, ясновельможна пані Тереса Потоцька, благодійниця і ктиторка Добрянсь- кого монастиря⁹¹.

Найприкрішим для ігумена о. Атанасія напевно стала необхідність ліквідації скитику в Гуменці, рішення про яку було прийняте на Дубненській капітулі Чину св. Василя Великого у 1743 році⁹². Вже в березні наступного 1744 року церкву з ліквідованого скитку в Гуменці продали до Іванковець під Жидачевом за 200 зол.⁹³

Вже після смерти о. Атанасія, коли на початку 1745 року ігуменом став о. Василь Слізикевич, відбулася Дубенська капітула Чину Св. Василя Великого, рішення якої вплинули і на Добрянський монастир. Зокрема, 19 жовтня 1745 року було прийняте рішення відносно всіх монастирів Руської провінції, які поділили на декілька груп. Добрянський монастир попав в групу тих монастирів, які залишалися або об'єднувалися з іншими. До Добрянського монастиря, для покращення його матеріального стану, постановили приєднати Рудницький і Підгородиський монастирі. Також до Добрянського монастиря повинні були перенести всі рухомі речі з ліквідованих монастирів Бокоцинського, Виспянського та Грабівського⁹⁴.

Рудницький монастир розташовувався на землях села Рудники, тепер Миколаївського району. Про його історію та споруди подає відомості акт візитації василиянських монастирів 21 січня 1748 року: “Цей монастир повідомляє, що є фондований ясновельможними панами Желиборськими, дібр Рудницьких посесорами. Жодної оригінальної фундації він не має, лише поширює, ніби оригінал ерекції монастиря щасливо посесорами дібр Рудницьких Желиборськими був врахований. Нині ченці мають поля на 20 плугів, розташовані в околиці монастиря. Монастир лежить в єпархії і землі Львівській, за селом Рудники в ліску. Немає жодної фундації і утримується лише з милостині і врожаю з полів. В'їзд до цього монастиря від заходу сонця. В'їхавши по ліву руку стоїть пекарня. При ній, все ще перед церквою, старі монастирські келії (резиденції) з двома апартаментами. В першому - трапезна з коморою і алькириком, під ними - льох. Друга келія, де мешкають ченці - з одним алькиром. По праву руку від півдня стоїть обора в трикутник збудована, за якою стодола з двома хлівами плетеними. При ній і шпихлір стоїть, збудований з тертого дерева, з різними засіками. Посеред того манастирку стоїть церква Пр. Трійці з дерева тертого виставлена, з трьома квадратовими банями. В ній Деісус столярської роботи під фангульт мальований, з царськими дверима. За Деісусом - престіл, на якому образ Скорботої Пр. Богородиці. Над притвором (бабинцем) на горі - церковця Св. апостолів Петра і Павла. В ній Деісус столярної роботи яскраво золочений. Сад довкола різними деревами засаджений і плотом огороджений”95. На час візитації деякі речі з нього були вже перенесені до Добрянського монастиря, зокрема срібний келих з дискосом96. Повна ліквідація монастиря відбулася в другій половині XVIII ст. і на кадастрі села 1850 року відзначений лише монастирський цвинтар97.

Підгородиський монастир розташовувався в селі Підгородищі недалеко від Бібрки. З візитації його 1748 року видно, що він продовжував функціонувати: “Монастир в лісі на горі, розташований недалеко від села Підгородища. Давніше, перед 1718 роком лише з милостині існував. В тому році від ясновельможного Сенявського, каштеляна краківського, гетьмана великого коронного отримав поле на 18 плугів в околиці монастиря і сад. Поширив надання 1738 року Чарторийський, воєвода руський.... Монастир весь обведений плотом, половина якого від села Підгородища дашком покрита, друга половина - соломою. Брама, біля гостинця, що веде з села до Бібрки, дерев'яна, крита дахом. Над нею - дзвіниця, в якій дзвонів два великих, три менших, а четвертий малий під церквою. Церква посередині цвинтаря розташована з двома банями, дахом покрита. Всередині Деісус столярської і сницерськоїроботи пристойно мальований. За Деісусом - невеликий вівчарик. З лівого боку того вівтаря мала захристійка, до якої з церкви двері. Перед Деісусом вівтар св. Онуфрія, другий св. Миколи при стіні навпроти дверей південних в наві. Інші двері до церкви з приходу від брами під вежею або банею (над бабинцем). Над бабинцем - сховок на зразок хорів горішніх, з якого ґанок (хори) в наву перед Деісус. Обоє дверей до церкви з замками і залізом добре забезпечені. До сховку над бабинцем сходи з цвинтаря, під дашком. Під сходами в землі склепик. Церква зведена під посвятою Преображення Господнього. Старшинська келія, йдучи від брами, розташована за церквою. В ній одна вибілена ізба з простим кахлевим п'єцом, в якій один столик. Навпроти, через сіни - ізба і алькир, в якому є п'єц. За старшинською келією стоїть будинок, в якому від церкви -рефектар (трапезна) з двома вікнами, п'єцом і великим столом. В тій же трапезній тертицями перегороджено 4 келії. Навпроти трапезної розташована пекарня. За пекарнею стоїть обора, в якій один хлівець і довкола шопи розвалені. При брамі, входячи до монастиря зліва, розташована стайня. При стайні коло брами - стара іздебка з кахлевим п'єцом і комінком (каміном). Всі ці будинки вкриті соломою. При кінці стайні - невеликий льошок і шопа на вози. Все це розташоване на цвинтарі і обведене плотом”⁹⁸. Зберігся його інвентар, укладений 6 жовтня 1756 року: “Цей монастир, давніше називався Романівським, тепер Підгородиським. Лежить на пагорбі під горою, названою Вільчура. До нього брама від заходу, над якою дзвіниця. На ній 5 дзвонів. Церква посередині, до неї троє дверей, вікон всіх 9, з ґанком. Вівтарів всіх 4. Захристійка мала.... Недалеко від церкви окремо від інших будівель, резиденція старшинська дерев'яна стара. В ній шафка столярської роботи, вікон два, двері одні. Навпроти цієї резиденції під одним дахом спіжарня.... При тій спіжарні комірка на набіл. Нижче резиденції старшинської - шпихлір новий виставлений. Нижче того шпихліра - возівня. Нижче від церкви - резиденції для ченців старі. Там же і рефектар. Навпроти того рефектаря - пекарняна ізба з комірчиною. Нижче йдуть хліви для птиці і кучі для свиней. В тилу тієї пекарні, кроки три далі - шопа з оборою для худоби. Нижче тої обори вже йдуть городи”⁹⁹. Отже, монастир продовжував діяти, не дивлячись на постанову Дубенської капітули 1745 року. Ще пізніше, бо у березні 1764 року монастир візитував ґенеральний візитатор Львівської єпархії о. Микола Шадурський: “Церква в ньому Преображення Господнього на підвалинах дубових, далі в стінах зі соснового гибльованого дерева, з одним посередині у формі бані у вісімку виведеним верхом, ґонтами побита, не без підлоги. Сама в собі досить простора і ясна. З трьома дверима дубовими, по краях мальованими. З них ті, що з вівтаря - замикаються на скобу і колодку, а інші зсередини на дерев'яні бруси засуваються. Виставлена 1720року, як свідчить напис на одвірках, але невідомо ким поблагословлена. Довкола неї різні будівлі, які після відходу сім років тому отців василиян залишилися. Дзвіниця з дерева збудована, під ґонтами, на ній дзвонів чотири, а п'ятий в церкві лежить. На престолі антимінс Атанасія Шеп- тицького 1730 року і образ храмовий на бляті дерев'яному між колонами різьбленими з флоресами сницерськоїроботи і малярсько золоченими. Захристія зліва до вівтаря прибудована, в ній жертовник з полотняним образом св. Онуфрія. Деісусу як такого, формально немає, лише архієрей на своєму місці і царські двері та по боках два вівтарі, тобто перед правим крилосом св. Онуфрія, а перед лівим - Пр. Богородиці. Обидва сницерської роботи і з престолами. На стінах в різних місцях три полотняні образи, один на дереві та чотири портрети отців фундаторів. Крилоси два і лавок стільки ж, між якими зліва вівтар св. Миколи сницерсько зроблений з престолом. В бабинці з обох боків 7 старих дерев'яних образів. Ерекція від Адама Миколи з Ґранова Синявського на просьбу ігумена о. Інокентія Зеньковського надана 25 серпня 1718 року. Додатковий привілей від Адама Чарторийського з 24 квітня 1738року”¹⁰⁰. Цей монастир теж перестав існувати у другій половині XVIII ст., але на кадастрі села Підгородища 1845 року відзначене його місце написом і зображені будинки фільварку¹⁰¹.

Найшвидше зліквідований невеликий Бакоцинський монастир коло Журавна, але і тут не виконано постанови Дубенської капітули. Як відзначив о. Микола Шадурський, візитуючи Журавно 1764 року, “Реєстр речей, забраних з монастирка Бакоцинського до церкви журавенської, як занотовано в дворі 25 серпня 1749 року - книги, апарати, хрести, образи і хоругви, начиння церковне і дзвони. В самому монастирку, де церква Св. Юрія Мученика прекрасною оздобою пристійною всередині його існує, жодної відправи в ній не було з того часу, як монахи винеслись” ¹⁰². Візитатор зобов'язав пароха жура- венського, щоби надалі згідно з потребою там були відправи, передовсім в дні відпустів і свят, тому що той монастирок уряд віддав в розпорядження о. Крижанівського, пароха міського журавенського¹⁰³. Розташовувався цей монастирок на лісистій горі, навпроти Журавна, за Дністром. Заснував його 1687 року якийсь василиянин Андрій Бакоца, як свідчив напис на дзвоні, який після закриття монастирка 1744 року був перенесений до журавнівської парохіяльної церкви. Портрет Андрія Бакоци ще у 1835 році зберігався в парохіяльній церкві Журавна¹⁰⁴. На кадастровій карті Журавна 1848 року на лівому березі Дністра позначений маєток Бакоцин, що сформувався на основі колишнього монастиря¹⁰⁵.

Ще один невеликий монастир, з якого мали перенести рухомі речі до Добрянсько- го монастиря був у Виспі - селі на Рогатинщині. Свого часу його ігумен о. Теодосій Січинський малював іконостас до старої мурованої церкви у Добрянському монастирі. Заснований він був у середині XVII ст. На Унівському соборі василиянського чину 1711 року був присутнім ігумен виспівський о. Теодосій Січинський¹⁰⁶. Тут вибрали його на візитатора василиянських монастирів. Хоча монастир й знесено у 1745 році як малочислений та приєднано до Добрянського, церква продовжувала існувати деякий час, як окрема парохіяльна. У 1762 році її відвідав візитатор о. Микола Шадурський¹⁰⁷. З його акту візитації випливає, що церква Святого Юрія мученика, яка в той час існувала, була вже не монастирською, а новою, збудованою 1752 року мешканцем Виспи Григорієм Готрою при допомозі громади після відходу василиян. На монастирському подвір'ї при церкві була ще однобанна каплиця Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці, зведена на дубових підвалинах з букового дерева. На чорновику кадастру Виспи, укладеному 1846 року, відзначений і колишній монастир, і пізніша церква¹⁰⁸.