Добрянський монастир Вознесення Господнього (XVII - початок ХХ ст.)

Останній з ліквідовуваних монастирів був Грабівський. Розташовувався він на землях села Журавенка на Рогатинщині. Заснований він 1662 року¹⁰⁹. У 1711 році ігумен о. Палядій, будівничий цього монастиря, був на соборі в Уневі¹¹⁰. Ревізія ігуменів 1724 року говорить: “Монастир Грабовський за правом п. Варшавського, будівничий там є Вассіян, який не має благословення на письмі, при ньому законників - тільки монах один”. Він продовжував існувати і після 1745 року. Докладний його опис залишив о. Микола Шадурський, який 1762 року візитував Журавенський деканат: “Той мона- стирок розташований в лісі, при селі Малім Журавенці, на горі. В нім, в огородженій території, розташована церква Пресвятої Трійці, частинно з букового, частинно з ялицевого тертого дерева збудована, з двома, над навою і над вівтарем, верхами, у вуглах дуже ослаблена, з ґонтів також опала, обширна, без підлоги, з трьома дверима - на захід, південь і у вівтарі. На престолі церкви є антимінс, наданий єпископом Атанасієм Шептицьким у 1723 році. Іконостас - образ Архипастира і Апостоли на полотні мальовані, Пророки, Празнички, Царські врата і намісні образи на блятах дерев'яних. На цвинтарі, при в'їзді з боку села, розташована дзвіниця на чотирьох стовпах. Всередині монастиря - дві халупи. Одна - напів під дахом, а напів під соломою, в якій мешкають о. Софрон Макоховський - парох, і о. Інокентій - монах. Друга - під соломою, челядна. Навколо монастиря - сади і городи. З приїзду від Маложуравенка - криниця і саджавка (ставок)”¹¹¹. Щойно 18 вересня 1765 року монах о. Інокентій Бозаковський, після рішучого наказу ордену василиян, покинув монастир і перенісся до Гошівського монастиря. Будівлі його розібрані, а церковний вистрій переданий до церкви у Вишневі, де зберігається донині. На чорновику кадастру Журавенка, укладеному 1848 року, не вдалося навіть відшукати місця колишнього монастиря¹¹².

Отже, зробивши огляд того, що відбулося з приєднаними і ліквідованими монастирями, бачимо, що великих прибутків Добрянському монастиреві це не принесло. Навесні 1746 року його про візитували за розпорядженням провінціала Руської провінції ЧСВВ о. Іпатія Білінського о. Богучинський та о. Єронім Жураковський, який свого часу тут постригся в ченці і висвятився на ієромонаха¹¹³, а восени монастир відвідав і сам провінціял¹¹⁴.

Весною 1747 року помер ігумен о. Василь Слізикевич і новим ігуменом обрали о. Доситея Романовича. В 18 - 20 січня 1748 року монастир візитував василиянин о. Сильвестр Коблянський, який склав і опис монастиря115. Це найдавніший збережений опис Добрянського монастиря, його розташування і споруд. “Цей монастир ситуо- ваний в землі і єпархії Львівській, якого ж землі стикаються з границею села Хоросна на північ з одного боку, на південь з селом Добрянами з другого боку. Виставлений на широкому пагорбі в Дубині, тобто в ліску до того ж монастиря належному. Початок свій веде від Григорія Панашовського, мешканця Добрян, який з побожности своєї взяв габіт чернечий в Київі, а повернувшись звідти до своєї вітцівщини, добився і випросив у ясновельможного Юрія Вандаліна Мнішка, тодішнього старости щирецького, дозвіл на його власному ґрунті виставити церкву і монастир збудувати, названий від села Добрян Добрянським в році 1667, місяця червня 27. Успішно потім стараннями ігуменів тутешніх, привілеї і підтвердження надали королі Польщі Ян II11680 року, Август II 1700 року. Ці оригінальні привілеї і підтвердження зберігаються в монастирі. Вони були облятовані в ґродському суді львівському на Низькому замку у 1717році. Окрім того є дозвіл старост щиреньких на вільне мливо до монастиря того ж Добрянського в млинах старостинських хороснянському і красівському. Вільний вируб в лісах на опал і будівництво. Тому ж монастиреві відпусти вільні без жодної двірської перешкоди і по- бирання мита від людей, що прибувають з трунками і різним товаром. Поля, обмеженого до орання в околиці до монастиря належній може бути на дні плюс-мінус 60, окрім зарослих хащами і лісами. Сіножатей коло монастиря в Лісі і в інших місцях розташовані. В'їзд від сходу до того монастиря у подвійні ворота з фірткою і дашком, від яких воріт по праву руку До брами тягнеться пліт. Там же сад різними засаджений деревами. По ліву ж руку також пліт, який оточує город на ярину, коло якого, не доходячи брами, дорога на фільварок. Навпроти перших воріт стоїть брама, виставлена з тертого дерева з подвійними воротами, на якій дзвіниця з пуклястою банею, ґонтами побита. З тієї брами виїхавши на цвинтар, тут же при брамі по праву руку ізба старшинська з кружганком, алькером і коморою під одним дахом, разом з розширеною на майже таку ж другу ізбу через сіни. За ними сад аж до трапези, розташованої на заході, тягнеться. Ця трапеза з трьома алькирами і теплою каплицею мурованою Св. Онуфрія. Вівтар в ній без іконостасу. Над якою каплицею баня пукляста. Під тим же дахом, навпроти трапези до півночі - велика ізба для за мешкання монахів з п'ятьма алькирами, кухнею і диспепсію. Над кружганком літня келія монаша з двома вікнами. Під трапезою льох для зберігання трунків. Цілий монастир частиною плотом, частиною парканом (острожи- нами) обведений. Посередині монастиря - церква з дерева збудована з трьома опуклими банями під посвятою Благовіщення Пр. Богородиці, ґонтами побита. Коло бабинця ґанок. Дверей до неї троє дубових, залізом належно забезпечених. В тій церкві Деісус сницерськоїроботи, фанґультом і фарбами прикрашений з апостолами вгорі і намісними образами і царськими дверима. За деісусом великий вівтар з престолом достатнім, на якому образ Пр. Богородиці з засувою, по боках цератки (різьба) сницерськоїроботи фанґультом визолочені. Там же ківорій. Перед Деісусом по обидва боки хори, на них пульпіти належні, в квадрат роблені. Над бабинцем - церковця мала Усічення голови св. Івана Хрестителя з вівтарем. Студня на цвинтарі під дашком, балясами обведена. Коло неї від півдня фіртка на фільварок. За тою - церква стара мурована, її лише рудера стоїть. На тому фільварку бровар з ізбою на солод, пекарня, дальше на схід - стодола, при якій стайня і обора. Гумно плотом обведене, соломою покрите”116.

Практично, всі описані будівлі монастирські були зведені ще за ігумена о. Гедеона Тимошевича. Господарський двір розташовувався в східній частині. Всі храмові свята, на які відбувалися ярмарки, мали свої вівтарі - Благовіщення Пр. Богородиці - головний престіл церкви, Усічення голови св. Івана Хрестителя - престіл церковці на емпорі, св. Онуфрія - престіл в каплиці трапезної та Вознесення Господнього - престіл в старій, на час візитації вже не чинній церкві, яка ще стояла руїною.

В “Каталозі Святопокровської провінції ЧСВВ” 1754 року відзначено: “Добряни. Монастир вільний, а не парохія, єпархія Львівська. Розташований на королівських землях, фундуш достатній має, дотації жодної, його економіка і подання приносять 500 фльоренів на рік, достатній на 5 осіб, не більше, одна персона забагато. Ігумен о. Доротей Романович, о. Севастян Гиблевський, о. Іван Соховський, о. Сильвестр Тар- навський, о. Веніямін Гостиславський, о. Варлаам Бережницький”111.

В серпні 1151 року в Добрянському монастирі помер о. Доситей Романович¹¹⁸. На деякий час назначили вікарієм о. Самуеля Подлевського, а після його відходу в березні 1158 року на ігумена інсталювали о. Йосифа Лозинського¹¹⁹. Ігуменом о. Лозинський не пробув довго, бо вже в серпні 1160 року після його відходу новим ігуменом став о. Віктор Макулінський¹²⁰. А 1165 року на посаді ігумена його змінив о. о. Софроній Ільницький¹²¹. На жаль, ці ігумени не дуже коректно вели “Книгу прибутків і видатків” монастиря, тому записів про їх діяльність не збереглося.

За ігумена о. Софронія Ільницького був укладений найдавніший збережений інвентар монастиря. Починається він описом королівських надань прав і маєтків монастирю. Далі йде опис розташування і споруд: “Терозташування монастиря розпочинається від сходу сонця. Йдучи від ліску монастирського є ворота з тертиць різаних дерев'яних на бігунах зі скобою залізною і ретязем. При тих воротах є фіртка на завісах залізних з ретязем та скобою з гачком. Від тієї фіртки йде пліт городжений, Дашком ґонтовим накритий аж до дзвіниці. Коло тої дзвіниці є в'їзд до монастиря. Входячи до тієї дзвіниці є ворота з дерева різаного на бігунах дерев'яних, зі скобою дерев'яною і ретязем. По праву руку є сходи, добре укладені і добрі, до дзвонів, де є їх п'ять: один більший, два менші і два ще менші. Ті дзвони, згідно зі звичаєм, є добре окуті зі всім як має бути повинно. Виходячи з тієї дзвіниці стоїть церква на пагорбі, з дерева смерекового з трьома банями і з хрестами залізними, а верхи під хрестами тих бань є побиті бляхою. Стіни тієї церкви є покриті ґонтами. Нижче йде ґанок до церкви, на який то є сходи від саду. При тих сходах є двері на завісах залізних зі скобою і ретязем та гачком. З того ганку є двері до церкви верхньої на завісах і гаках залізних зі скобою і ретязем. Низом же до тої церкви двері на завісах залізних і гаках. В двох [дверях] замки з ключами, в одних замки з ключами, в одних - дерев'яний засув. Входячи до тієї церкви, яка є посвячена Вознесенню Господньому, в ній великий вівтар сницерськоїроботи, визолочений і мальований, в якому є розміщений чудотворний образ Пр. Богородиці. За вівтарем шуфляди порядні для збереження апаратів церковних. Збоку вівтаря скарбниця. Перед вівтарем Деісус золочений і мальований з апостолами. Тут же лямпа висяча мосяжна. В тому місці є чернечі хори. Нижче є дві лавки для людей поважних. В бабинці є вівтарик малий новофундований, на засуві образ св. Онуфрія ново вималюваний. На правій стороні престіл вакуючий без вівтаря. Вийшовши з церкви дверима від саду будучими, там же є дві резиденції з сіньми, ново побиті. Вже стіни і вікна ремонту потребують. На захід сонця є рефектар (трапезна) з каплицею і трьома алькирами. Під рефектарем і першими резиденціями одна пивниця. Навпроти рефектаря ізба з п'ятьма алькирами, в тилі сіни і диспенса (фірта). Побіч каплиці рефектаря є студня, репарації потребуюча, на яку є каміння тесаного достатньо. Коло того монастиря є сад горіхами волоськими, яблунями, грушами і сливами засаджений”¹²². Наступні розділи дають описи “Церковного срібла”, “Церковної білизни”, “Церковних апаратів”, “Церковних книг”, “Бібліотечних книг”, “Міді і олова”, “Дзвонів”, “Трапезної”, “Кухні”, “Броваря”, “Господарського начиння”, “Возівні і маштарні”. В інвентарі зроблені і приписки у 1768 та 1770 роках про зайшлі зміни.

В січні 1767 року відбулася інсталяція нового ігумена о. Йосифа Комарницького¹²³. Вже в лютому він найняв теслю Стефана на будівництво нової брами і господарської шопи, а в березні - на побиття новими ґонтами церкви¹²⁴. Репарування старих брам виконав тесля Кость. Тоді ж найняли невідомого з імени сницаря на виконання робіт згідно з контрактом¹²⁵. В 1768 році різні роботи біля будинку келій виконував тесля Федько¹²⁶.

В другій половині 1768 року ігуменом став о. Діонізій Бозовський¹²⁷. За його ігуменства ремонт годинника, встановленого на причілку трапезної, виконав зеґармайстер Матеус Арделян зі Щирця¹²⁸.

25 квітня 1772 року на ігумена Добрянського монастиря був інстальований о. Йосафат Лозинський¹²⁹. Під час його інсталяції був списаний новий монастирський інвентар¹³⁰. Але вже 23 серпня того ж року інстальований на ігумена о. Аполоній Окульський¹³¹. Цей останній пробув тут на посаді ігумена аж до приєднання монастиря до львівського василиянського монастиря Св. Юрія у 1776 році¹³².

Власне за ігуменства о. Аполонія Окульського розпочався останній етап будівельних робіт в монастирі. В лютому 1774 року були законтрактовані теслі з Ричигова на будівництво нових келій¹³³. А в квітні вони вже приступили до будови¹³⁴. Мурування фундаментів під підвалини виконали майстри Андрушко і Мартин¹³⁵. Роботи тривали в липні¹³⁶. У вересні комарнянський муляр Яків Островський, взяв 18 золотих за мурування фундаментів¹³⁷. Майстер тесля Микола Сеніна та його син Федько Сеніна за зведення келій отримали розрахунок в кінці жовтня¹³⁸. Тоді ж розрахувалися і з Яном, столяром з Комарна за виготовлення чотирьох дверей до нових келій¹³⁹. У 1776 році продовжив роботи муляр Яків Островський, шкляр Трохим засклив дев'ять нових вікон до нових келій, а в липні ще якісь теслярські роботи виконував тесля Гнат¹⁴⁰. Ще якась будівельна діяльність була у 1776 року, бо у “Книзі видатків і прибутків” зазначена фабрика і муляри¹⁴¹.

Серед ченців монастиря в цей період зазначені о. Тихон Завадовський, о. Атаназій Янішевський захристіян, о. Блажій Лісевич, о. Іляріон Іляшевський, о. Ігнатій Бінковський, о. Паїсій Грибович вікарій (1774)¹⁴², а також о. Йонаш Шмерецький (1775)¹⁴³.

У жовтні 1774 року ігуменом о. Аполонієм Окульським був укладений новий монастирський інвентар. Наводимо лише розділи, які відображені в цьому інвентарі: Кошти монастирські (позичені і не повернені), Сумарій паперів (документів), Срібло церковне, Образ Богородиці (срібло і коштовності на ньому), Намісні образи (коштовності на них), Апарати церковні, Далматики урочисті і жалібні, Велі, Епітахілі, Нарукавники, паски, і плащаниця, Хоругви, хустки, заслінки, стяжки і умбри, Miscellanea монастирська, Олово церковне, Мосяж, Дзвони, Книги церковні, Книжки бібліотечні руські друковані, Книжки бібліотечні руські писані, Книжки бібліотечні латинські друковані, Книжки бібліотечні латинські писані, Книжки бібліотечні польські друковані, Рефектар: Олово трапезної, Обруси і серветки, Тарілки дерев'яні, Ножі і вилки, Миски, салятерки фарфорні глиняні, Скло, Крісла, табуретки, стільці дерев'яні, Столи і столики, Жидлі (табуретки зі спинкою), Тапчани і ліжка, Кухня, Диспенса, Новий бровар, Льох, Начиння господарське, Возівня, Нова обора: Коні, Свині, Гумно, Птиці: гуси і кури, Вестіярня, Нова пасіка, Ґрунти монастирські, Городи монастирські, Сіножаті, Сад, Ліси монастирські, Шпихлір, Засів зимовий 1774 року, Засів весняний, Кресценція (урожай) 1774 року. Пізніше дописані ще - Засів зимовий 1775 року, На весну, Кресценція (урожай) 1775 року, Засів зимовий 1776 року¹⁴⁴. Звертає увагу, що в інвентарі згадані нові пасіка, новий бровар, нова обора, але ще відсутні келії.

Власне 1776 року ігумен уклав новий церковний інвентар з описом всіх будівель. Наводимо опис споруд повністю. “Церква. Церква монастирська Добрянська є зведена з дерева, з трьома банями окремими, на яких три хрести залізні. Нижче ж над дверима від заходу обведена ґанком дерев'яним. Повної репарації дахів потребує. До цієї церкви двері є одні від заходу, другі бічні від півдня, треті до захристії від півночі. В цій церкві всередині є великий вівтар, в якому є чудотворний образ Пр. Богородиці. Перед тим вівтарем - звичайний старосвітський Деісус з намісними побічними образами. За тим же Деісусом і великим вівтарем захристія з шуфлядами на зберігання апаратів і церковних речей, як і на перебирання отців на службу Божу. Поряд з великим вівтарем є маленька скарбничка тобто сховок без жодного віконця. В самій церкві є бічні два старосвітські крилоси. І стіни то портретами то образами прикрашені. Далі в круж- ганку (бабинці) два бічні вівтарі, один зліва від входу Св. Онуфрія, другий справа Св. Василя Великого. Понад це є сповідальниця одна і дві лавки бічні. Також дві хоругви до ношення. Будівлі монастиря. 1. За церквою від заходу є монастир старий дерев'яний, зовсім опадаючий, половина якого вже розібрана і новий на фундаменті мурованому з дубового дерева виставлений. Друга половина як і давніше стоїть. На 4 алькерики всередині поділений, але з одним п'єцом. В сінях є келія з одним вікном, в спіжарню перетворена. Вся ця будівля перестаріла і валиться. На другій ж половині розібраного монастиря в мурованому фундаменті є льошок один новий, а другий в кінці - старий. На цьому фундаменті є насамперед вибудувана ізба з алькером з дверима подвійними. В ізбі камін мурований. Вікон в ізбі два, в алькері - одне, і п'єц до обох один кахлевий зелений новий. За цією ізбою дальше є дві келії з такого ж дерева з п'єцом одним зеленим новим. Вікон в кожній келії по одному. Всі вздовж дахом новим покриті і коридор прибудований новий. Обліплений тільки зверху (ззовні), а всередині підлоги і замків ще потребує. 2. Йдучи в долину від цвинтаря є з правого боку шпихлір старий дерев'яний, покриття даху якнайшвидше потребує. В ньому внизу під повалою засіки на збіжжя зроблені. Нагорі повала дерев'яна з дверима, що замикаються. Там різні старі начиння для зсипання збіжжя. Навпроти цього шпихліра під горою є старий льох з опоки. 3. Йдучи просто є пекарня стара ліплена з коміркою. За тією пекарнею є кормник на свині, дальше - хлівець з перегородкою на птиці. 4. Побіч пекарні від заходу є бровар хворостяний старий, ремонту вимагає. Має в собі 2 п'єцики і інше старе начиння. Навпроти цього бровару рештки муру розбитого з церкви, що колись була вимурувана. 6. З другої сторони пекарні зі сходу є обора на худобу і вівці хворостяна, стара і зіпсута. 7. Побіч тої (обори) є Гумно на збіжжя. Тут одна стодола та оборогів на збіжжя і сіно 3. Четвертий оборіг з сіном в саду за броваром. 8. За гумном, тобто в бік гумна є пасіка монастирська в саду монастирському, хворостом обведена, в якій вулики з бджолами як в інвентарі. 9. Спереду гумна дві шопи старі хворостяні на солому, під одним покриттям. 10. Перед тими шопами з приходу стайня хворостяна на коні і друга обора з хлівцем на телята, також під одним покриттям. 11. Перед тією стайнею подовгаста шопа базарна, покрита соломою, з одної лише сторони, від городу хворостом огороджена. Така ж друга шопа від воріт до дзвіниці тягнеться, для крамарів, ґонтами побита. 12. На кінець сама дзвіниця з 5-ма дзвонами з приходу перед церквою стоїть. Ново ґонтами побита, але підпертя з одного боку потребує”ш.

З цього опису споруд випливає образ старого запущеного монастиря зі старими помешканнями для монахів і господарськими спорудами. Новими є лише збудовані впродовж 1774 - 1776 років частина келій, стодола, відреставрована дзвіниця.

Роботи в монастирі продовжувалися і після приєднання монастиря до львівського Святоюрського. В серпні 1776 року тесля Роман побив наново дзвіницю та робив вікна, присінок і підлоги в келіях¹⁴⁶, а два робітники ліпили стіни келій¹⁴⁷. В липні 1778. року майстри поставили нову шопу, а майстер зі Щирця збудував спіжарню, іздебку та кухенку. Ґонти на покриття будівель возили аж з Добромиля¹⁴⁸. В жовтні того ж року теслі звели халупу¹⁴⁹. А впродовж 1779 року відреставрували церкву1779 року церкву - покрив її новими ґонтами тесля Михалко Мельник.¹⁵⁰ Останні з віднотованих у “Книзі видатків і прибутків” будівельні роботи були проведені у 1781 році. Тоді теслі звели нову стодолу і поліпили її, Стах в'язав, а Андрух пошивав снопками¹⁵¹.

Прокуратор монастиря у 1778 - 1782 роках був о. Язон Кущинський, помічником (соціусом) о. Тихон Завадовський¹⁵². 1778 року продано частину саду Петрові Крамарові з Хоросна. При ньому знову був укладений 1779 року інвентар Добрянського монастиря. В ньому опис монастиря і церкви повторений, як у 1776 році. Зате вже немає жодного рефектаря, опріч 3 келій, зате прибудовані кухня з іздебкою і спіжарнею, та залишився старий бровар старий з новою студнею при ньому¹⁵³.

З 1783 по 1799 рік прибутки записуються лише під час відпустів і ярмарків. 1784 року зазначено відпусти на Благовіщення (25.03), Вознесення (9.05), святого Онуфрія (12.06), Усічєння голови св. Івана Хрестителя (29.08) та святого Івана Теолога чи Богослова (26.09). У 1788 році ці відпусти названі просто ярмарками¹⁵⁴.

У 1788 році австрійська влада в Галичині уклала так звану Йосифинську метрику - кадастр всіх земель краю. В цій метриці Длбрянський монастир з його землями приєднаний вже не до Добрян, а до села Хоросна Старого, поблизу якого і розташовувався монастир. В метриці зазначено: “Нива велебних отців василиян. Ґрунти отців василиян, що прилягають до нив тутешнього села і стикаються з нивами сіл Красова і Добрян. В частині при Загуміню ближчі управи гноєм, з землі чорної з піском мішаної. В частині від границі добрянської з землі сивої іловатої з глиною мішаної. Від границі ж хороснянської з землі глинкуватої з піском, з піском в більшій частині, з піску змішаного складаються. Ті Грунти, що власне циркумференцією (обшаром) окремо відділені від Хоросна і Добрян, тому окремою Нивою називаються, разом з городами, що в більшій частині з нивами села Добрян ланів стикаються. На таке зерно як і До- бряни фашиновано (оцінено). Висіву ж, як практикують в цьому старостві, на морг, так озимини, як і ярини 40 гарнців виходить звичайно. А пожитку дає озимина зерна З У і ярина зерна 3 У. Городи тих же отців василиян поблизу монастиря управляють звичайною городиною - яриною, морквою, капустою. Пасовисько при дорозі Стрийській під Дубиною, як і лука в Дубині”155.

Про обставини приєднання Добрянського монастиря до Святоюрського оповідає анонімний автор розвідки про Добрянський монастир, укладеної 1906 року. Подаємо її авторською мовою: “Коли однак вийшов славнозвісний декрет Папи Римського Венедикта XIV, що тілько тії монастирі мають дальше істновати, котрі мають доста- точний фонд для виживлення 8 осіб, то монастиреві Добрянському грозило знесення, а фонду - обернення на дотацію парохії світської, або прилучення до котрого більшого монастиря. Отці василияни думали про се, особенно ту розбирали отці василияне на своїй капітулі в Уневі, котра то капітула була безпосередньо перед капітулою генеральною. Ігумен Львівського монастиря св. Юра підніс голос і так ось промовив: “Високопреподобні отці знають, що Богословіє для цілої провінції нашої відбуваєся в монастирі св. Юра у Львові. Монастир знов сей, як кожний з вас тут високо преподобних отців тут зібраних знає, не має великих доходів. Майже все суть більші розходи, як доходи. Тому, кому ходить о студія Богословські, о молодіж монашу, щоб можна єї чим прокормити та в більшім числі приняти, щоб они потому могли працювати в школах публичних, прошу сей монастирок до львівського монастиря св. Юра прилучити. Невелике, а майже найближче єго віддалення є за прилученням єго до Львова”. Ціла капітула провінціональна в Уневі, як про се свідчить, на се згодилася. Від того часу монастир Деревацький (званий також Добрянським) вже не істновав для себе, не мав вже окремого ігумена, а тільки так званого прокуратора, і одного братчика до помочи. Був отже фільварком Святоюрського монастиря у Львові. Сеся інкорпорація сталася на все по всі часи. Щоб знов се прилучення правосильним було, то вже ж звідси вносити можна, що зробила єго зверхність найвисша монаша в провінції за одобренням розуміє ся свого тодішнього протоархимандрита, котрий тую капітулу одобрив. Є також і за одобренням Генеральної капітули чина. ПропоГанда о розширення віри одобрила на авдієнції у Папи. То прилучення Добрянського або Деревацького монастиря до Свято- Юрського монастиря у Львові одобрила по щасливій ревиндикації Королівства Галичини і Льодомерії блаженноїпам'яти найяснішої цісаревоїМариї Тереси. На тій підставі та на тих актах святоюрський монастир у Львові посідав Деревач, яко свій фільварок, від 1776 до 1817року і то так, що у всіх фасіях, які робив святоюрський монастир у Львові, як наприклад в році 1784, 1790, 1792 і т. д., завади прихід з фільварку Деревач світився в фасії монастиря святоюрського і ніколи окремої фасії з Деревача не роблено. Так само і податки державні, які з Деревача плачено, суть разом заплачені. Так було аж до року 1817, то значить через 41 рік”15є.

При приєднанні Добрянського монастиря до Святоюрського не обійшлося без проблем, пов'язаних з питаннями власності на землі. Посесор Добрян пан Адальберт Стшелецький 1 квітня 1783 року заставив підписати мешканців села монастирський атестат з описом його земель, частину з яких він незаконно утримував. Від села його підписали присяжний Іван Перейма та Олекса Войтків, Гінько Цимбаліста і Грицько Балицький, які, не вміючи читати, не могли ствердити, що в атестаті було написано157. Але за два дні до того, 29 березня вони склали звернення: “Ми, з громади Добрянської, підписами нижче названі визнаємо, що за нашої пам'яті грунт під монастирем розташо- ваний, є викопаний і завжди винаймаючі його [люди] до двору добрянського належність сплачували. Чи коли на двір орано, жодного заперечення не чули, лише спокійно завжди був в ужитку двірському. Яке це свідоцтво, якщо буде вимагати потреба, підписом ствердити присягаємо і на то підписуємося. Присяжний добрянський Іван Перейма, Гринько Цимбаліста, Олекса Войтків, Стах Янків, Василь Марків, Стах Родак, Петро Родаків, Яцко Фіткало, Гриць Василишин, Гриць Пастусишин, Микола Войтків, Гриць Балицький, Василь Косенда'”158. Вже підписавши акт пана Стшелецького, селяни уклали ще декілька пояснень, які розповідали про захоплення ним монастирських земель: “ 1 квітня 1783 року ми, нижче підписані люди з громади добрянської, сумлінно зазначаємо, що його милість пан Стшелецький на чверті Добрянській званій, дідичній монастиря Добрянського отців василиян межі давні рушив, тої чверті загонів по кілька в інших місцях поперевертав і за своє, тобто панське, захопив силою своєю раптово, не повідомляючи монастиря. Як і громадські чверті відміняв як йому подобалося, так і з монастирем учинив. Підписати з Добрян присяжний Іван Перейма та Олекса Войтків, Гінько Цимбаліста і Грицько Балицький”159, “1 квітня 1783 року ми, нижче підписані піддані з Добрян зізнаємо тип нашим свідоцтвом, що Грунти, які його милість пан Стшелецький відібрав отцям василиянам, як тільки наша пам'ять сягати може, завжди належали до монастиря Деревацького тих же отців василиян. Тому що та, де тепер є піддані сумніву поля, там були діброви, яких то дібровах отці василияни мали пасовиська раз і назавжди. А що ті діброви були вичищені Щирецьким староством силою за своїм уподобанням, і обернені були на поля орні для двору, тому і пасовиська отців василиян на той час трохи були піддані сумніву. Але отці василияни не втрачали ніколи посесії тих дібр і завжди відстоювали їх. І вже від 18років без жодної дискусії ці поля отці василияни утримували в своєму володінні. Аж в минулому році його милість пан Стшелецький наказав нам ті ж поля орати, не зробивши жодних правних кроків, а лише Гвалтом і силою відібрав їх від отців василиян”160, “Ми, нижче підписані з громади добрянської, сумлінно зізнаємо, що ані його милість пан [Макус] Жабіньський (1774) орав спірні поля отців василиян, ані ті поля були орані дев'ять років, але ще за держави ясновельможноїКозаковської, каштеляновоїкам'янецької, спірні Грунти дещо мали бути привлащені до двору, а тієї контроверсії минуло 18 років і від того часу отці василияни завжди ті Грунти одідичили спокійно, тобто від 18 років жодної від нікого не мали претензії. Підписати з Добрян присяжний Іван Перейма та Олекса Войтків, Гінько Цимбаліста і Грицько Балицький”161, “Нижче підписані даємо згідно з сумлінням свідоцтво, що перед ЗО роками щирецький двір розпочав копати і чистити Діброви, а викопане поле перетворив на ріллю. Постійно отці василияни опонували і не віддавали в дідицтво староству Щирецькому пасовисько Для своєї худоби віддавна тримане, і від 18 років мали в дідицтві своїм ті поля, хоча двором щирецьким насильно викопані, на свій пожиток обертали то до сіяння, то частіше до пасовиська згідно зі своєю фундацією і для нецрожайности поля. Підписати з Добрян присяжний Іван Перейма та Олекса Войтків, Гінько Цимбаліста і Грицько Балицький”162, “Ми нижче підписані беззастережно даємо свідчення, що самі отці василияни для своєї худоби спірне поле на пасовисько мали так, що нікому без їх згоди не можна було пасти худоби своєї і замкові опонували на фундаменті прав і давнього уживання свого проти запускання худоби на свої поля. І ніхто проти них правної підтримки не мав, як про це тут мешкаючи знаємо і публічно свідчимо, що від 18років ці грунти отці василияни спокійно дідичили. Підписали з Добрян присяжний Іван Перейма та Олекса Войтків, Гінько Цимбаліста і Грицько Балицький”163. Цей спір завершився на користь Святоюрського монастиря, якому повернули землі Добрянського монастиря, відібрані посесором Добрян Адальбертом Стшелецьким.

Отже, від 1776 року Добрянський монастир діяв лише як фільварок Святоюрського монастиря. Але й над самим Святоюрським монастирем нависла загроза ліквідації. Анонімний автор хроніки пише: “Справді, в найвисшім декреті з року 1788 монастир колись Деревацький кладеся межи монастирі, маючі знестися, але той найвисший декрет не так впрост відносився до монастиря Деревацького, як Святоюрського, о котрого знесення ходило, а Деревацький тут непрямо входив. Той однак декрет з року 1788 зніс блаженної нам'яти найясніший цісар Леопольд своїм найвисшим загальним декретом, в котрім заказав, щоб ніякого монастиря не касовано без єго особлившого цісарського призволу.

Десь в році 1801 отці василияни внесли просьбу до самого найяснішого монарха Францишка І, що чин отців василиян одиноким є чином в численних визнавцях греко- католицького обряду. Він у них все удержував школи публичні. Він має рівно ж численні парохії, або навіть по душпастирстві помагає, тому потребує, щоби єго монаша молодіж кінчала школи відповідні уставам цісарським, а до того, як перше, так і тепер від року 1784 Львівський монастир Св. Онуфрія узнали за найвідповідніший. І тому до того монастиря по капітулі Унівській прилучили Деревач. Тому тепер, коли після декрету найвисшого мають отці василияни перенестися до монастиря Св. Онуфрія у Львові на мешкання, щоби проте і на дальше молодіж монаша була спосібною до відбування подібних занятий, себто душстаровництво в правно наданих парохіях, як рівно ж, щоб они сповнили повинність учення молодіж свіцьку в публичних школах, як в Бучачи гімназію, а рівно ж также як також в Дрогобичи й Лаврові школу нормальну народну - проте просить єго цісарського величества, щоб фільварок, а колись монастир Деревацький або Добрянський, як було колись до Свято-Юрського монастиря на капітулі провінціональній засіданнє, прилучений для молодіжі учащоїся монашої утримання, так і тепер коли той монастир Свято-Юрський знесено, щоб Деревач був прилучений для тої ж самої причини і на тій же самій підставі до монастиря Свято-Онуфрейського. На відповідь не довго ждали. Вийшов найвисший регуляційний декрет дня 29 цвітня 1802 року найяснішого монархи Франца І, котрий вищенаведений декрет з 1788 року в той спосіб зреформував, що монастир Свято-Юрський монастиреві Свято-Онуфрейському призначив. То прилучення відбулося доперла 1817року. В перших днях червня таким проте чином монастир колись Деревацький стався фільварком монастиря Свято- Онуфрейського у Львові.

Так проте монастир Добрянський або Деревацький перейшов в дотацію монастиря Св. Онуфрія у Львові. То було тільки що до маєтку нерухомого. Рухоме майно же хотіло привательство Австрійське спродати - розібрати людям, словом щоби нічого ані знаку не було, що був там колись монастир. Ходило о церковцю, о дім, дзвіницю і всі церковні треби. Отцям василиянам якось удалося се все те вирятувати, а то в такий спосіб. Після найвисшого декрету з дня 29 цвітня 1802 року, котрим 7 монастирів василиянських було призначено до знесення, а властиво до концентрації, але в той спосіб, що нерухомий маєток мають до іншого поблизького монастиря прилучити, церкви ж і монастирі лиш на концентрацію призначених монастирів велів вище згаданий декрет на публічній ліцитації продати, а гроші з тоїліцитації за продані церкву, монастир і всі рухомі добра, фондови найближчому релігійному віддати. На сей декрет подав просьбу тодішній протоігумен о. Теодор Голдаєвич зі сторони Чину до самого найяснішого монарха 22 лютня 1817року, щоби церков монастирська і монастир разом зі всіма движимостями в Сокуль - ци, Бабянці, Задарові і Віциню осталися в посіданню того монастиря, до котрого вище згадані монастирі будуть прилучені, а то задля убожества монастирів василиянських. На се найясніший монарх зі зволив декретом з дня 27 марта 1818року. Після того проте дектеру не тільки весь недвижимий маєток знесених монастирів другим монастирям прилучено, а також церкви з їх доходами і іншими з монастирів знесених. Позаяк однак в вище згаданім найвисшім цісарськім декреті з 1818року нема згадки за церков і монастир Деревацький колись перед 42роками до монастиря Свято-Юрського у Львові прилучений, тому високе правительство декретом з дня 3 мая 1819 року розпорядилося, щоби церкву деревляну, оцінену на 941 фл. валюти віденської 39 крейцарів, як також дзвіницю деревляну оцінену на 258 фл. 2 кр, монастир дерев'яний, оцінений на 452 фл. 8 кр. спродали на прилюдній ліцитації дня 1 червня 1819 року на місци. На той декрет ігумен львівського монастиря дві зробив демонстрації - одну вніс в президію циркулу Львівського, а другу до митрополита львівського, до котрого силою уряду єго спершу приналежиться о потребі пожитку якоїсь церкви судити. Хотяй ту ремонастрацію високопреосвящений митрополит добре законколитовав, однак задля припізнення а заразом короткого часу, щоб визначену ліцитацію відкликати, вище згадана ліцитація відбутися мусіла бодай для форми.

Так проте дня 1 червня 1819 року устроєно в самім фільварку Деревацькім ліцитацію дерев'яної церковці, дзвіниці і монастирку. Много було купців, однак ніхто не хотів купувати ті будинки. Матеріял то був вже не конче здоровий, бо вже перед 100 літами будинки ті були поставлені, вже по більшій части міль і робак розточив. На паливо міг тільки служити, єсли єго рушити з місця. Так проте, наколи речинець сей ліцитації назначеної високим правительством без нічого минув, гадано, що високе правительство королівства Галичини і Льодомерії зважить і квзглядить вище згадані дві ремонстрації так посредством світлого уряду повітового, як також посредництвом високопреосвя- щенного митрополита внесених, і відступить від термінів згаданої на будуче ліцитації, та на тім скінчиться без нових рекурсів. Інакше однак гадало високе правительство. Відкинуло внесені ремонстрації, визначило на ново речинець на ліцитацію церкви і монастиря в Деревачі на день 6 вересня 1819 року. На се ігуменат отців василиян против тої спродажи церковці і монастирка деревляних в Деревачі вніс просьбу до престола цісарського покірну і рекурс, просячи що з тої продажи предвиджує всечесний ігуменат отців василиян у Львові для свого монастиря найбільші шкоди і кривди зі спродажи деревляної церковці і деревляного монастирку в Деревачи, котрий має не більше як три келії, і усильно проситься щоб єго цісарське величество щоб то всьо прилучило в натурі до монастиря львівського отців василиян на удержання клериків та щоб все інкорпоровано в такий спосіб, в який оно було колись на капітулі унівській провінціональній прилучено до монастиря Св. Юра у Львові”164.

Все ж таки, згадана ліцитація відбулася у вересні 1819 року. Звітний документ наводить анонімний автор: “Ліцитація. Дня 6 вересня 1819 згідно з резолюцією губерніальною від 20 липня 1819 була ліцитація в монастирку на церкву, дзвіницю і монастирок і винницю з каміння муровану в годині 10 рано в Деревацькому монастирку. На ту ліцитацію прибув комісар циркулярний пан Рачко, також пан Спельта фельвальтер щирецький, також над лісничий Мітнахт і лісничий хороснянський Раутшек, а також о. Модест Гриневецький як делегат від монастиря і пан Ян Котулинський посесор монастирський деревацький. Чекали до другої години пополудни, але жоден з ліцитаторів не прибув. Тому списали акт ліцитаційний так, що ніхто не з'явився і підписали його всі. А коли вийшли до церкви, щойно появилися колоністи з Добрян і Хоросна кажучи, що вони хочуть купити ці будівлі. Тоді пан комісар циркулярний Рачко сказав, щоби в четвертій пополудни зголосилися до лісничого хороснянського пана Раушека, до якого він пішов тим часом на обід. Коли була четверта пополудни подалися колоністи до лісничого пана Раушека, за ними пішли теж й о. Модест Гринивецький та пан Ян Котулинський. Там колоністи за церкву давали 120 фльоренів валюти віденської, за дзвіницю 50 фл., за монастирок 100 фл., а за мур винниці 30 фл., тобто разом 300 фл. На то підписалося шестеро. Тоді о. Модест Гриневецький, прокуратор генеральний справ монастиря сказав, що монастир дасть у випадку відмови купцям за то все 600 фльоренів валюти віденської”165. Таким чином, сплативши 600 фльоренів отець Модест Гриневецький врятував монастирську церкву, яка перестояла ще майже 100 років.

1820 року був укладений вже другий за час володіння Габсбурґів Галичиною земельний кадастр - Францисканська метрика. Зверхник львівського монастиря Св. Онуфрія о. Модест Гриневецький у 1822 році, не погодившись з оцінкою ґрунтів і нарахованими податками з фільварку Деревача на території села Хоросна на прибутки зі землеробства склав офіційну рекламацію до Намісництва¹⁶⁶.

Тоді ж судовий геометр Францішек Крафт виконав обміри земель монастиря і склав їх карту¹⁶⁷. Територія монастиря була виокремлена зі земель Добрян і приєднана до земель Хоросна Старого, дідичем яких була родина Кріґсгаберів - Антон (1828-1855), пізніше Генрик (1668). Монастирські землі складалися з: 1. Подвір'я з забудовою (1 морґ 397 і 3/6 квадратних сажнів), 2. Гумна (225 кв. саж.), 3. Саду (2 м. 520 кв. саж.), 4. Овочевого городу (4 м. 734 кв. саж.), 5. Лісу Дубового (11 м. 218 кв. саж.), 6. Сіножаті (15 м. 1217 і 3/6 кв. саж.), 7. Березового запусту (8 м. 1517 і 3/6 кв. саж.), 8. Базару (11 м. 399 кв. саж.), 9. Ланку під запустом (1 м. 978 кв. саж.), 10. Ланку за дорогою (6 м. 356 і 3/6 кв. саж.), 11. Ланку від границі хороснянської (25 м. 1295 і 3/6 кв. саж.), 12. Березового запусту другого (14 м. 977 кв. саж.), 13. Вигону під Березовим запустом другим (1561 кв. саж.), 14. Соснового запусту (24 м. 1560 і 3/6 кв. саж.), 15. Ланку під Сосновим запустом (8 м. 1003 і 3/6 кв. саж.), 16. Лісу Дубника (15 м. 1016 кв. саж.), 17. Ланку за Дубником (5 м. 1339 кв. саж.), 18. Ланку за цісарською дорогою (2 м. 308 кв. саж.), 19. Ланку за Дубовим лісом (1 м. 1553 кв. саж.), 20. Цвинтаря (379 кв. саж.) та ровів довкола (1 м. 1448 кв. саж.)¹⁶⁸. Загально монастир володів 165 морґами і 1403 і 3/6 квадратними сажнями ґрунтів.

Згаданий невідомий автор історії монастиря 1906 року наводить і опис монастиря та всіх його будівель з урядового інвентаря 1827 року: “Монастирок цей цілий дерев'яний, гонтами покритий, з трьома коминами. Фірта в ній є з м'якого дерева, окута залізними штабами. Нею входиться до сіней, власне коридора, з нього наліво входиться до поодиноких келій. Наліво, відразу при вході - келія з трьома вікнами, з одним п'ецом коминним, підлога вкрита диваником. Сама підлога з дощок м'якого дерева на лежнях прибита. Поза цією келією йдуть рядом інші келії. Двері до них такі ж, як і в першій, вікно одне, без замку. Таких келій є п'ять. В кінці була пекарня. За домом є пивниця. Двері до неї дерев'яні, окуті залізом. Сходи в ній ведуть в долину і є дерев'яні, підлога з глини убита. Крім того є шпихлір з твердого матеріялу, відразу наліво спереду перед мона- стирком, довгий на 3 сажні, широкий на 2,5, вкритий соломою. За шпихліром - стайня, довга на 10 1/3 сажня, а широка на 2 сажні і 5 стіп, снопками покрита. Ще є возівня невеличка. Керниця на 7 сажнів глибока, вицямбрована бучиною. Над нею солом'яний дашок. Будиночок для служби невеличкий з кухнею і малим покоїком. Брама в'їзна має двоє воріт дерев'яних, а коло неї п'ять шоп, соломою критих, для ярмаркових людей. На подвір'ї шопа. В ній знаряддя до гашення вогню - одна сикавка і п'ять коновок. Рефек- тар - два столи з м'якого дерева, піч, п'ять крісел, столик до читання, лямпа. Стіни помальовані. Пасіка - мають 19 вуликів, в році 1774 мали старих вуликів 76: нових 64, а прибуло 23 нових. Стодола з двома дверима. Стаєн було - перша на воли, друга на корови, третя на коні. Шопи - перша на солому, друга на кукурудзу, третя на вози. Гумно. Дві стодоли, шпихлір, стайня соломою покриті. Одна стайня з хворосту, вкрита соломою. Базар. В році 1766 прибудовано 26 ярмаркових будинки, хворостом добре виплетені. Береться від крамарів щиреньких і близьких по 15 грошів, від львівських по 1 золотому польському. В монастирі вирощували: жито 70 кіп, пшеницю ЗО кіп, ячмінь 20 кіп, горох 9 кіп, бараболю ЗО корців, гречку ЗО кіп, овес 10 кіп, сіно конюшинне і т. д. З худоби утримували: 12 корів, 4 воли, 14 коней, 5 телят, 4 лошаки, 20 свиней. З птиці утримували: 50 курей, 10 індиків, ЗО гусей, 15 качок і 5 пантарок. (Теперішній, у 1906 році, дім партеровий з 4 покоями, кухнею з пивницею, ґонтами вкритий)169.

Окремо він навів опис церкви і дзвіниці, додаючи історичні матеріяли та власні спостереження: “Церков. Она стояла первістно напротив ліску, а пізнійшої дубини (котру вже в році 1901 вирубано). Первісна мала стояти в долині при взгірю і гостинци Роздільському. Побудовав єї сам отець бл. п. єромонах Гринь Панашівський, після кроніки того монастиря з дня 5. І. 1774 року, але тут була ще капличка невеличка св. Онуфрого. З ней то єст образ в бічнім престолі нинішньої церкви. Капличка та знов була то поставлена на місци першої церковці св. Онуфрого. До неї дуже часто і радо приїзджала ясна пані воєводина смоленська Тереса з Чекажевичів Потоцька, а бабка Каневського. Тут она в часі Служби Божої померла. (була 1766 року коло рефектара безіменна). Церков і монастир Вознесення були муром і валом обведені довкола.

Як довго она стояла годі на певно знати. Пізнійше, коли сеся церковця Благовіщення задля численних богомільців тісною стала, перенесено єї з долини на виднійше місце, але до ліску на чвертці поля, котра тягнеся від Добрян аж до Хоросна і про ню згадує грамота фундаційна. Вимуровано єї з каменя тесового і була она під призванням Вознесення Господнього. Стояла она після тої грамоти з 1680 до 1720 [автор помилився, бо вона ще діяла у 1724 році]. Доперва в тім році розібрано єї. Часті напади, війни знищили єї, спалили єї. Осталися по ній лише окопи і грузє. Нинішню церков в 1714 [1717] році ігумен о. Гедеон Тимошевичрозпочав будувати. Допоміг єму в сім ділі щедрою своєю рукою високоповажний пан, властитель дібр, русин, пан Петро Жураківський, батько о. Рафала [Єроніма] Жураківського. Дав бо на сю церковцю весь твердий матеріял. В році 1718 укінчено єї. Поблагословлена того самого року. Она вся деревляна. Стиль сей нової церкви є старинний, питомий нашим церквам. Ставляли єї монахи з Київа прибулі тутка [не з Київа, а місцеві майстри Павло Тиндик і Євичків]. Положенє церкви. Ідучи від всходу з Ліску монастирського суть ворота. При них є фірточка. Від неї іде паркан Дашком ґонтовим критий аж до дзвіниці. Входячи до дзвіниці суть ворота. По правій руці в звіниці суть сходи добрі до звонів. Єсть їх п'ять - один більший, два менші, а два найменші. Суть они добре зладжені і приковані. Виходячи зі звіниці стоїть церков. Она на горбку стоїть. Єсть она з дерева ялового (смерекового), має три копули з хрестами залізними, а вершки під хрестами тих копул суть они побиті бляхою. Стіни тої церкви суть побиті ґонтами. Нисше іде ґанок побіч церкви, на котрий то суть сходи від саду. При тих сходах суть двери на завісах. З того ґанку (над бабинцем) суть двери до церкви. Долом знов до церкви троє дверий. Коли війдеться до тої церкви, котра єсть під призваням Вознесення Господнього, бачиться Великий престіл різьб'ярськоїроботи, визолочений і мальований. В нім єсть образ чудотворний Пречистої Діви Марії. За престолом красні шуфляди були колись на біля і апарати церковні. Побіч великого престолу скарбець без віконця. Перед тим престолом образи (намісні образи) золочені і мальовані - Деісус старинний з апостолами. Перед іконостасом лямпа мосяжна. По обох боках суть лавки хоральні (крилоси) для монахів. Трошечка нисше суть дві лавочки для панства. В бабиньцу при вході єсть престолик свіжо фондований десь около 1750 року, свіжо помальований. В нім є образ Вознесення Господнього, на засувці єсть образ ново вималюваний св. Онуфрого. На правім боці в тім же бабинци був давніше престолик, але в році 1766 не було єго вже - було місце порожнє. То суть два бічні престоли: з лівого боку від всходу був св. Онуфрій, а з правого від заходу - св. Василь. Церков ся має, після знатоків, незвичайної краси і штуки різьб'ярської, як рівнож малярської роботи іконостас, що має 50 образів. Сницером був того іконостасу Гнат Жовківський. Заплачено єму за сю єго роботу 700 золотих польських. Досить много, як на той час. То може в п'ятім ряді станути по іконостасі Скиту Манявського. Давнійші затоки урядники правительства австрійського оцінили на 1000 золотихренських. Малярами були тут о. ієромонах Теодозий Січинський, ігумен виспянський (Теодозій Січинський в році 1711 був ігумен у Виспі, на соборі в Уневі) [насправді Атанасій, невідомий з призвища] і другий швіцький чоловік Павло [Килімович]. То було в році 1716 [1728]. Ся церква очевидно що стоїть на новім місци, бо стару муровану розібрано доперла в році 1720 [завалилася по 1724 році], наколи нова вже стояла укінчена і вже в ній відправлялося богослужіння від року 1718. Всі церкви, так першу, як другу, як не менше і третю сю послідну, самі отці василияни своїм переважно коштом будовали, Як они, ті дві перші, виглядали годі напевно сказати. Річ певна, що були вони в стилю візантійськім. Нинішня церковця є на 9 сяжнів довга, а на 3 сяжні і 5 стіп єсть широка. Двері головно входові суть з дерева дубового. Суть они окуті штабами залізними. Мають один більший замок. Церков має 12 малих (чотирибічних) і 7 малих округлих вікон. Шиби в них суть оловом зацинковані. Окрім головного входу суть ще два менші входи бічні з дверима, котрі на замки замикаються (двери до церкви ведуть так: одні від заходу, головні, другі бічні від полудня, а треті бічні до захристії від півночи). Стіни церковні образами і портретами двома прикрашені. Одна сповідальниця. Дві лавки для людей. Захристія - єсть то невеличка кімнатка. В ній суть комоди з шуфлядами на апарати церковні. Престіл Великий єсть з дерева липового, позолочений, різьбярської роботи, вимальований. В нім знаходиться образ Матери Божої чудотворний. Над ним єсть образ Пресвятої Тройци на дереві мальований. Кивот з дерева липового позолочений, красної роботи. Престіл (менса) мурований зі степенями двома. Образів на дереві єсть п'ять. То: Благовіщення Матері Божої в рамах золочених; Сострадання Матері Божої в рамах золочених; Усіки голови св. Івана в рамах золочених; Матері Божої в рамах золочених; Ісус Христос несе хрест в рамах золочених. Престол бічний Вознесення Господнього відновлено в 1829 році, тому силою даного позволення митрополичою консисторією з дня 16. V. 1829року поблагословив єго на ново протоігумен ЧСВВ 28 того ж місяця. Малий престіл на лівім боці від всходу. Єсть престіл дерев'яний, краски синьо-червоно-срібляної. То престіл Вознесення Господнього або також св. Онуфрого. Образ там Вознесення Господнього на дереві мальований. Кладовище. Оно було коло церкви, тому в'їзд був не як тепер попри церков, але з огороживного боку церкви від сторони північно-всхідної. Тут на тім кладовища хоронило ся померлих монахів коло церкви. День і рік вибудовано тої найновішої церкви єсть над дверима головними тої ж церкви [“Сіа црквъ сошружисА Ро Бжіа АФИІ”170]. Звінниця. Она побудована року 1725 з твердого материялу, ґонтом она вся покрита. Має одну копулу, котру покрито ще в році 1738 бляхою, а на вершку єсть хрест залізний, і він то кінчить єго і довершає. Она почати вже грозить нині упад ком. Єї троха вже направляли в році.., но все фіри підривають її камінє, на котрім она стоїть. Она бо підмурована. В ній суть звона. їх єсть тра: перший, найбільший важать після урядового інвентара з 1827року три сотнарі; другий менший з красним милозвучним пальким голосиком року 1,5 сотнарі; третий важить року один сотнар. Крім тих трех були ще два найменші, себто - одна сигнатурка колись над церковю, нині на дзвіниці також, а друга сигнатурка на самій таки від початку звіниці і донині”}11